Повернення депозитів у банках, які розміщувались на тимчасово окупованих територіях МОЖЛИВЕ

Bolt · April 15, 2018

ВС/КЦС: Повернення депозитів у банках, які розміщувались на тимчасово окупованих територіях МОЖЛИВЕ (ВС/КЦС № 640/4439/16-ц від 20.02.2018)

Фабула судового акту: Знакове рішення Верховного Суду, у якому останній позитивно висловився щодо можливості на порядку повернення банківських вкладів у банківські установи, які на даний час знаходяться на тимчасово окупованій території, а саме на території Автономної Республіки Крим.

Громадянин 3 липня 2013 року тобто до анексії території АРК уклав із «Приватбанком» депозитний договір строком на 1 рік тобто до 4 липня 2014 року.

Проте у подальшому внаслідок захоплення АР Крим Російською Федерацією філії «Приватбанку» в Криму припинили своє існування, а тому можливості отримання належних йому коштів з вказаних філій вкладник був позбавлений.

На звернення вкладника щодо повернення належних останньому коштів, процентів, недоотриманих процентів тощо «Приватбанк» своїм листом повідомив, що оскільки кошти вносилися у банківському відділенні на території Автономної Республіки Крим, яка є тимчасово окупованою територією, цей факт позбавляє банк можливості перевірити вимоги вкладника та виконати умови договору.

Вказаний факт став підставою для звернення громадянина до суду із відповідним позовом.

Судом першої інстанції позовні вимоги було задоволено на тій підставі, що стороною укладеного з позивачем договору є ПАТ КБ «ПриватБанк». Згідно із законодавством, яке регулює спірні правовідносини, зобов’язання за договором банківського вкладу має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа, а не його Кримська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків за укладеними і дійсними договорами. Однак відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання.

Проте, апеляційний суд, з яким погодився і ВССУ, зазначене рішення скасував та відмовив у задоволенні цього позову у зв’язку із тим, що матеріали справи не містять оригіналу договорів банківського вкладу та платіжного документу, що відповідає вимогам НБУ, про внесення за цими договорами коштів. Копія квитанції про внесення коштів не є доказом існування правовідносин, оскільки оскільки не містить печатки банківської установи.

В свою чергу ВСУ став на бік вкладника та, обґрунтовуючи свою позицію, послався на наступне.

Нормами частини першої 1059 ЦК України визначено, що договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі та, відповідно, укладання договору банківського вкладу.

Постанова

20 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 640/4439/16-ц

провадження № 61-3274 зпв 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 4 липня 2013 року між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» в особі філії «Кримське регіональне управління Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») було укладено договір банківського вкладу № SAMDNFF000736242308 про розміщення грошових коштів на депозитних рахунках за програмою «Стандарт на 12 місяців», на виконання умов якого він вніс кошти в сумі 34 253,04 доларів США під 9,25 % річних строком на 366 днів - до 4 липня 2014 року включно, з періодом нарахування відсотків за вкладом один місяць. Враховуючи, що банк відмовляється повернути йому вклад і проценти, просив стягнути з відповідача грошові кошти за договором банківського вкладу в сумі 44 502,54 доларів США, з яких: 34 253,04 доларів США - сума вкладу; 24 52,64 доларів США - сума невиплачених відсотків; 5 833,34 доларів США - сума не нарахованих відсотків; 1 963,52 доларів США - три відсотки річних.

Заперечуючи проти позову, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що воно є неналежним відповідачем, оскільки на виконання договору кошти вносилися у банківському відділенні на території Автономної Республіки Крим, яка є тимчасово окупованою територією, що позбавляє банк можливості перевірити вимоги позивача та виконати умови договору.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 23 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 42 523,08 доларів США заборгованості за депозитним договором, а також три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 1 903,61 доларів США. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року рішення Київського районного суду міста Харкова від 23 серпня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2, яка діяла в інтересах ОСОБА_1, відхилено, рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року залишено без змін.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року.

У заяві ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального Кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЦПК України 2004 року), підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 1058-1060 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 1.3 розділу ІV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 05 березня 2008 року № 53 «Про врегулювання питань здійснення операцій із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування», пункту 1.4 постанови Правління Національного Банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд ОСОБА_1 послався на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року, від 8 лютого, 10 лютого, 27 липня 26 жовтня 2016 року.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

03 січня 2018 року Верховним Судом України передано цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду справу призначено до розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо встановить, що воно є незаконним.

У справі, яка переглядається суд встановили, що 4 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі філії «Кримське регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір банківського вкладу № SAMDNFF000736242308 про розміщення грошових коштів на депозитних рахунках за програмою «Стандарт на 12 місяців, за яким позивач вніс кошти у валюті вкладу в сумі 34 253,04 доларів США під 9,25 % річних на строк 366 днів по 4 липня 2014 року включно, з періодом нарахування відсотків по вкладу один місяць. Рахунок для зарахування процентів за вкладом № 26356620667644.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що стороною укладеного з позивачем договору є ПАТ КБ «ПриватБанк». Згідно із законодавством, яке регулює спірні правовідносини, зобов'язання за договором банківського вкладу має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа, а не його Кримська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків за укладеними і дійсними договорами. Однак відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився і касаційний суд, виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні оригінал чи належним чином завірена копія договору банківського вкладу, а також - платіжний документ, який підтверджує внесення грошової суми, оформлені у встановленому законом порядку.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року та від 27 липня 2016 року, які заявником надані на підтвердження його заяви про перегляд, суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалені у справах рішення та передаючи справи на новий розгляд, зазначив, що судами неналежним чином з'ясовано обставини справи, не надано оцінки наявним у матеріалах справи доказам, представленим позивачами на підтвердження своїх доводів.

Порівняння змісту ухвал касаційного суду від 02 грудня 2015 року та від 27 липня 2016 року (№ 6-22116св15 та № 201/1182/15-ц) зі змістом судового рішення, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Разом із тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2016 року суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який, ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що між сторонами укладено договір банківського вкладу у письмовій формі у вигляді заяви на оформлення вкладу та платіжного доручення про внесення первинного внеску, чеку поповнення депозитного рахунку, оригінали вказаних документів були оглянуті судом, однак банком не виконано обов'язку, передбаченого статтею 1060 ЦК України.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, на яку також посилається заявник, суд касаційної інстанції встановив, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд правильно виходив з того, що між сторонами було укладено договір банківського вкладу, підтвердженням чого є копії заяви та квитанції, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні, однак банком всупереч положенням статей 629, 1060, 1074 ЦК України не виконано зобов'язання про повернення вкладу відповідно до договору банківського вкладу.

У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позовпро стягнення боргу за договорами банківського вкладу, виходив з того, що банком всупереч положенням статей 629, 1060, 1074 ЦК України не виконано зобов'язання про повернення вкладів за договорами, укладеними між позивачем та банком на тимчасово окупованій території. Факт внесення грошових коштів підтверджується квитанціями, які містять всі необхідні реквізити відповідно до Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні, позивач зверталася до відповідача з вимогою повернути вклади у зв'язку із закінченням строку дії договорів, проте ці вимоги відповідачем виконані не були.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходить з такого.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до частини першої 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті (пункт 2.1 Положення).

Згідно з пунктом 1.17 глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція),в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Отже, за нормами вказаної Інструкції на квитанції повинні міститися: підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов'язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Судом першої інстанції встановлено, що внесення грошових коштів на передбачений договором відповідний рахунок підтверджується копією квитанції про розміщення коштів у сумі 34 253,04 доларів США на депозитний рахунок № 26356620667644.

Оригінал договору банківського вкладу та оригінал квитанції про внесення грошових коштів на передбачений договором рахунок судом першої інстанції оглядалися в судовому засіданні, матеріали справи містять їх засвідчені суддею копії, що відповідає вимогам статей 64, 138 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевого суду.

Згідно з пунктом 2 укладеного між сторонами договору виплата відсотків здійснюється на рахунок/карту для зарахування відсотків по закінченню кожного цілого місяця, що пройшов с моменту укладання договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00.

18 серпня 2016 року позивач звернувся до банку із заяву про повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів, однак листом банку від 26 серпня 2014 року йому було відмовлено в повернені коштів у зв'язку із припиненням діяльності українських банківських установ та їх підрозділів на території Криму.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами був укладений договір банківського вкладу, факт внесення грошових коштів підтверджується квитанцією, яка містить всі необхідні реквізити, оригінал якої був оглянутий в судовому засіданні, позивач звертався до відповідача з вимогою повернути вклад, однак ця вимога відповідачем виконана не була, виходив з того, що сторонами дотримана письмова форма договору банківського вкладу та, керуючись статтями 625, 1059, 1060, 1061 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову про стягнення внесених за договором коштів та нарахованих відсотків, а також - 3 % річних.

У справі, судові рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували зазначені норми матеріального права - статті 1058-1061 ЦК України, не взяли до уваги відповідних положень вищенаведених нормативно-правових актів Національного банку України, не застосували їх норм, що призвело до ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а це відповідно до статті 360-4 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень, що переглядаються.

Натомість рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ґрунтується на правильному застосуванні вказаних норм матеріального права і узгоджується з такими ж по суті висновками, які викладені у вищенаведених ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого, 10 лютого та 26 жовтня 2016 року, на які посилався заявник як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасоване апеляційним судом.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 360-2, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною другою статті 360-4 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року скасувати, а рішення Київського районного суду міста Харкова від 23 серпня 2016 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

ссылка