Постановление ВС-КГС о неправомерном отказе в отпуске по уходу за ребенком его дедушке, увольнения, взыскания среднего заработка и морального вреда

[ANTIRAID]

Державний герб України

Постанова
Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

справа № 761/36024/16-ц
провадження № 61-1761св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя - доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року у складі головуючого-судді Гуменюк А. І. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі - ПАТ «Укргазвидобування») про визнання незаконною відмову у наданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, визнання неправомірним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він з 07 квітня 2014 року позивач обіймав посаду начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка ПАТ «Укргазвидобування» на підставі наказу про переведення від 07 квітня 2014 року № 58-к.

Перебуваючи у трудових відносинах із відповідачем, 15 серпня 2016 року він звернувся із заявою про надання йому відпустки для догляду за дитиною, яка доводиться йому онуком, до досягнення нею трирічного віку з 26 серпня 2016 року до 19 лютого 2018 року. До заяви було долучено всі необхідні документи, як це передбачено статтями 18, 20 Закону України «Про відпустки». Однак, листом ПАТ «Укргазвидобування» від 26 серпня 2016 року йому було неправомірно відмовлено у наданні такої відпустки, з тих підстав, що до заяви не додано довідку з органів соціального захисту населення за місцем проживання матері дитини про припинення їй виплати допомоги.

Позивач зауважував, що до заяви ним було додано довідку, видану в Управлінні соціального захисту населення Крюківського району Полтавської області про те, що матері дитини, ОСОБА_4, була призначена допомога при народженні дитини та інші виплати остання не отримує, окрім того, допомогу по догляду за дитиною скасовано з 01 липня 2016 року.

Разом з цим, позивач зазначав, що відповідач, продовжуючи вчиняти неправомірні дії, 09 серпня 2016 року видав наказ № 245-к про його звільнення, у зв'язку із скороченням чисельності штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, з численними порушеннями процедури такого звільнення.

Відповідно до листів непрацездатності, у період з 14 січня 2016 року до 03 березня 2016 року він був тимчасово непрацездатним.

З 29 лютого 2016 року позивач перебував у щорічній основній відпустці строком 94 календарні дні, та з 16 травня 2016 року до 08 вересня 2016 року знову був тимчасово непрацездатним.

Тобто, за час відсутності позивача, роботодавцем не могла бути витримана процедура установлених вимог про вивільнення працівника, а саме попереджено його за 2 місяці про наступне вивільнення та запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві.

Натомість, вважає, що днем, коли його було попереджено про подальше вивільнення та запропоновано йому іншу роботу у ПАТ «Укргазвидобування» слід вважати - 09 вересня 2016 року, тому саме з цієї дати слід відраховувати два місяці, після спливу яких його може бути звільнено з посади у зв'язку із скороченням чисельності штату.

Окрім того, діями відповідача, які полягали у неправомірному звільненні з роботи, неправомірній відмові у наданні відпустки, позивачеві також була спричинена моральна шкода, яка полягала у душевних стражданнях у зв'язку із неправомірною поведінкою щодо нього, порушення його законних прав, він не працював тривалий час, проходив лікування внаслідок стресової ситуації, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З огляду на наведене та з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив визнати незаконною відмову у наданні йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; визнати неправомірним звільнення та скасувати наказ про звільнення від 09 вересня 2016 року № 245-к.; поновити його на посаді начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка у ПАТ «Укргазвидобування»; зобов'язати ПАТ «Укргазвидобування» здійснити йому виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 09 вересня 2016 року до 18 травня 2017 року у розмірі 122 848,11 грн, зобов'язавши при цьому сплатити всі обов'язкові платежі та податки; зобов'язати надати йому відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, починаючи з 26 серпня 2016 року по 19 лютого 2018 року; стягнути із ПАТ «Укргазвидобування» на його користь моральну шкоду, завдану неправомірними діями у розмірі 5 000,00 грн; стягнути на його користь витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги у розмірі 3 307,20 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано незаконним наказ ПАТ «Укргазвидобування» від 09 вересня 2016 року № 245-к «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка ПАТ «Укргазвидобування».

Поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка ПАТ «Укргазвидобування» з 09 вересня 2016 року.

Стягнуто з ПАТ «Укргазвидобування» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 321 113,30 грн з індексацією.

Стягнути з ПАТ «Укргазвидобування» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5 тис. грн.

Визнано незаконною відмову ПАТ «Укргазвидобування» у наданні відпустки по догляду за дитиною, до досягнення нею трирічного віку.

Зобов'язано ПАТ «Укргазвидобування» повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 20 серпня 2016 року про надання відпустки по догляду за дитиною, до досягнення нею трирічного віку.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка ПАТ «Укргазвидобування» з 9 вересня 2016 року та в частині присудження виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача відбулося з порушенням діючого трудового законодавства, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні положень статей 58-59 ЦПК України на підтвердження того, що ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про наступне його вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України в порядку визначеному чинним законодавством України, та на підтвердження того, що він відмовився від переведення на запропоновані та обрану ним посаду.

Крім того, суд першої інстанції, вирішуючи спір щодо визнання незаконної відмови ПАТ «Укргазвидобування» у наданні позивачеві відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та встановлення зобов'язання ПАТ «Укргазвидобування» повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 20 серпня 2016 року про надання такої відпустки, виходив з того, що позивачем, як дідом ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 було надано відповідачу всі необхідні та достатні документи, визначені чинним законодавством з урахуванням змін внесених до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», для призначення ОСОБА_3 відпустки по догляду за дитиною (онуком) до досягнення нею трирічного віку до 19 лютого 2018 року та те, що суд не вправі втручатися в господарську діяльність товариства.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції погодився з його висновками.

У касаційній скарзі ПАТ «Укргазвидобування» просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, не передаючи справи на новий розгляд, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Касаційна скарга ПАТ «Укргазвидобування» мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно витлумачили норму статті 49-2 КЗпП України, дійшовши висновків про те, що позивач належним чином не був попереджений про майбутнє вивільнення, не звернули уваги на те, що чинне законодавство не забороняє підприємству персонально попереджати працівника про таке вивільнення у період його відсутності на роботі (у період його тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці). 

Крім того, позивачем не було подано заяву про переведення на посаду заступника начальника управління гідравлічного розриву пластів, що унеможливило його переведення на запропоновану посаду.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, суди першої та апеляційної інстанції неправильно обрахували цей розмір, чим порушили положення частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. 

Також, судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою, що вимога про поновлення позивача на посаді була заявлена ним 03 травня 2017 року шляхом подання до суду першої інстанції заяви про збільшення позовних вимог, тобто після початку розгляду справи по суті, який розпочався 25 квітня 2017 року, чим порушено вимоги статті 31 ЦПК України 2004 року. 

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з такого.

Судами встановлено, що з 16 травня 2005 року ОСОБА_3 працював в апараті управління Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна», правонаступником якої є ПАТ «Укргазвидобування», а з 07 квітня 2014 року на підставі наказу ПАТ «Укргазвидобування» від 07 квітня 2014 року № 58-К, переведений на посаду начальника механіко-енергетичного управління - головний механік.

Наказом ПАТ «Укргазвидобування» від 05 лютого 2016 року № 55 «Про затвердження організаційної структури апарату управління ПАТ «Укргазвидобування» та зміни до штатного розкладу», зокрема, затверджено організаційну структуру апарату управління ПАТ «Укргазвидобування» (Додаток №1), ліквідовано механіко-енергетичне управління, виключено зі штатного розпису посаду начальника механіко-енергетичного управління - головний механік, затверджено зміни до штатного розкладу керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців ПАТ «Укргазвидобування», що додаються до цього наказу (Додаток № 2).

Відповідно до акта від 01 березня 2016 року, складеного комісією департаменту по роботі з персоналом за участю начальника департаменту по роботі з персоналом Асаулова В. О., начальника управління кадрів департаменту по роботі з персоналом Дробини С. В., заступника начальника управління - начальника відділу комплектування та підготовки кадрів департаменту по роботі з персоналом ОСОБА_10, ОСОБА_3, начальник механіко-енергетичного управління - головний механік, з 09 год. 06 хв. до 09 год. 35 хв. 01 березня 2016 року перебував в адмінбудинку ПАТ «Укргазвидобування» (м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28), що також підтверджується роздруківкою системи контролю доступу до адмінбудівлі ПАТ «Укргазвидобування».

Зі змісту зазначеного акта вбачається, що 01 березня 2016 року о 09 год. 20 хв. та о 09 год. 25 хв. начальник департаменту по роботі з персоналом Асаулов В. О. в присутності Дробини С. В. та ОСОБА_11 попередив ОСОБА_3 про майбутнє звільнення його на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, в установленому законодавством порядку та запропонував ОСОБА_3 ознайомитись з письмовим попередженням про наступне вивільнення від 01 березня 2016 року № 14/1-014-1478 і переліком вакантних посад, на одну з яких керівництво ПАТ «Укргазвидобування» пропонує йому переведення для подальшої роботи, та ознайомив ОСОБА_3 з наказом ПАТ «Укргазвидобування» від 26 лютого 2016 року № 101-в про надання йому відпустки, згідно раніше поданої ним заяви. Проте, ОСОБА_3 відмовився від ознайомлення під підпис із наказом ПАТ «Укргазвидобування» від 26 лютого 2016 року № 101-в, та із письмовим попередженням про наступне вивільнення та переліком вакантних посад, а також відмовився від переведення на одну із запропонованих посад, про що складено відповідні акти від 01 березня 2016 року.

Також судами встановлено, що в період з 14 січня 2016 року до 09 березня 2016 року, з 16 травня 2016 року до 10 червня 2016 року, з 13 липня 2016 року до 12 серпня 2016 року та з 15 серпня 2016 року до 08 вересня 2016 року позивач був тимчасово непрацездатним, що підтверджується відповідними листками непрацездатності.

Крім того, на підставі заяви про надання щорічної основної відпустки строком на 94 календарні дні з 29 лютого 2016 року відповідно до наказу ПАТ «Укргазвидобування» від 26 лютого 2016 року № 101-В, ОСОБА_3 надано відпустку на 94 календарні дні з 29 лютого 2016 року до 05 червня 2016 року включно.

09 вересня 2016 року позивач приступив до роботи, та в цей же день отримав список додаткових вакансій по ПАТ «Укргазвидобування» та погодився на переведення на посаду заступника начальника управління гідравлічного розриву пластів.

Листом ПАТ «Укргазвидобування» від 09 вересня 2016 року № 14/2-14 відповідач просив позивача до 13 год. 30 хв. 09 вересня 2016 року надати до департаменту по роботі з персоналом ПАТ «Укргазвидобування» певний перелік документів, зокрема, копії документів про повну вищу освіту відповідного напрямку підготовки (магістр, спеціаліст) - видобуток нафти і газу; обов'язкове знання програмних пакетів для аналізу та моделювання операцій гідророзриву, знання англійської мови; документи, які підтверджують досвід роботи на посадах консультанта (супервайзера) з гідророзриву або (стимуляції) видобутку вуглеводнів не менше 10 років, які були необхідні для вирішення питання конкурсного відбору кандидатів на зазначену посаду.

Відповідно до акта від 09 вересня 2016 року, складеного Дробиною С. В., ОСОБА_10., ОСОБА_12 вбачається, що о 13 год. 25 хв., начальник управління кадрів департаменту по роботі з персоналом Дробина С. В. запропонував ОСОБА_3 надати копії документів, які вказані в листі ПАТ «Укргазвидобування» від 09 вересня 2016 року № 14/2-14, і які необхідні для його переведення на посаду заступника начальника управління гідравлічного розриву пластів, на яку позивач надав згоду на переведення, проте ОСОБА_3 копії документів не надав та наявність кваліфікації і досвіду роботи, необхідної на переведення на вказану посаду, не підтвердив.

09 вересня 2016 року ПАТ «Укргазвидобування» направлено подання № 14/1-01-6807 до Первинної профспілкової організації ПАТ «Укргазвидобування», в якому просило у зв'язку із змінами в організаційній структурі та штатному розкладі в апараті управління ПАТ «Укргазвидобування» та неможливістю переведення працівника на іншу роботу (відмова від переведення на запропоновані посади) надати згоду на розірвання трудового договору із ОСОБА_3

На засіданні профкому первинної профспілкової організації «Укргазвидобування» (протокол від 09 вересня 2016 року № 20) надано згоду профспілкового комітету на розірвання трудового договору із начальником механіко-енергетичного управління - головним механіком ОСОБА_3, у зв'язку із змінами в організаційній структурі та штатному розкладі апарату управління ПАТ «Укргазвидобування» на підставі пункту 1 статті40 КЗпП України та відмови ОСОБА_3 від запропонованих йому вакантних посад.

Наказом ПАТ «Укргазвидобування» від 09 вересня 2016 року № 245-к ОСОБА_3, начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка, звільнено з роботи 09 вересня 2016 року, у зв'язку із скороченням штату працівників та відмовою від переведення на іншу посаду на підставі пункту1 статті 40 КЗпП України, на підставі зміни до штатного розкладу.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно зі статтею 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пп. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами 1, 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

За змістом частини другої статті 49-4 КЗпП України ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КзпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Такий правовий висновок відповідає правовим позиціям ВерховногоСуду України, викладеним у своїх постановах від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-2487цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням діючого трудового законодавства, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні положень статей 58-59 ЦПК України на підтвердження того, що ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про наступне його вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України в порядку визначеному чинним законодавством України, та на підтвердження того, що він відмовився від переведення на запропоновані та обрану ним посаду.

Ненадання позивачем копій документів про повну вищу освіту відповідного напрямку підготовки (магістр, спеціаліст) - видобуток нафти і газу; обов'язкове знання програмних пакетів для аналізу та моделювання операцій гідророзриву, знання англійської мови; документи, які підтверджують досвід роботи на посадах консультанта (супервайзера) з гідророзриву або (стимуляції) видобутку вуглеводнів не менше 10 років, які були необхідні для вирішення питання конкурсного відбору кандидатів на зазначену посаду, не можуть бути у цьому випадку підставою для звільнення ОСОБА_3

Крім того, ознайомлення позивача з вакантними посадами, обов'язок його надати певні документи для підтвердження кваліфікації, надання профспілкою дозволу на звільнення позивача та звільнення відповідача відбулось протягом одного дня, що також свідчить про недотримання відповідачем вимог чинного законодавства. 

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що позивача було належним чином повідомлено про майбутнє вивільнення 01 березня 2016 року є необґрунтованим, оскільки не відповідає встановленим обставинам справи. Так, в матеріалах справи наявні акти від 01 березня 2016 року: про перебування ОСОБА_3 в адмінбудинку ПАТ «Укргазвидобування», про відмову ОСОБА_3 від ознайомлення з наказом ПАТ «Укргазвидобування» від 26 лютого 2016 року № 101-в та про відмову ОСОБА_3 від ознайомлення з письмовим попередженням про наступне вивільнення та переліком вакантних посад, які складені комісією у одному ж тому ж складі та не містять жодних підписів позивача, а отже не можуть бути належними доказами ознайомлення позивача з цими наказами. 

Також судами правильно було обчислено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Здійснюючи розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та здійснив розрахунок за останні два місяці роботи позивача у листопаді-грудні 2015 року з урахуванням довідки ПАТ «Укргазвидобування» від 16 травня 2017 року № 13- 1/170, згідно з якою ОСОБА_3 відпрацював 18 робочих днів та 23 робочі дні.

Розмір заробітної плати за вказаний період склав 69 293,06 грн, відтак середньоденний заробіток позивача складав 1 690,07 грн (69 293,06 грн : 41 робочий день = 1 690,07 грн), кількість днів прогулу складає 190 днів (190 дні х 1 690,07 грн = 321 113,30 грн). Такий розрахунок є правильним та відповідачем не спростований. 

Доводи касаційної скарги ПАТ «Укргазвидобування» про те, що вимога про поновлення позивача на посаді була заявлена ним 03 травня 2017 року шляхом подання до суду першої інстанції заяви про збільшення позовних вимог, тобто після початку розгляду справи по суті, який розпочався 25 квітня 2017 року, чим порушено вимоги статті 31 ЦПК України 2004 року є необґрунтованими, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач оскаржив до суду наказ про звільнення, а в подальшому уточнив свої вимоги та просив поновити його на займаній посаді, тобто вимога про поновлення його на роботі не є зміною предмету позову, та має лише уточнюючий характер.

Також, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачеві було неправомірно відмовлено у наданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Згідно з абзацем 2 пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки», визначено такий вид соціальної відпустки як відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону).

Статтею 18 Закону України «Про відпустки» передбачено, що після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів.

За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині третій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Аналогічні положення закріплені у статті 179 КЗпП України.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 20 Закону України «Про відпустки», відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Згідно з пунктом 7 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності 01 квітня 2014 року, у Законі України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» виключено розділ IV «Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку», тобто, починаючи з 01 квітня 2014 року, такий вид соціальної допомоги як допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, законодавством не передбачено.

Таким чином, вимогу частини четвертої статті 20 Закону України «Про відпустки», про необхідність надання довідки про припинення виплати матері допомоги по догляду за дитиною, слід розглядати з урахуванням змін, які були внесені до законодавства станом на час звернення позивача із заявою про надання йому відпустки для догляду за дитиною, тому, слід дійти висновку, що вимога про надання довідки про припинення матері дитини виплати допомоги по догляду за дитиною є незаконною та такою, що суперечить чинному законодавству України, оскільки така допомога діючим законодавством вже не передбачена.

Особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків і батьків-вихователів), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Судами попередніх інстанцій враховано те, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_13 (матері дитини) не надавалась виплата допомоги для догляду за дитиною у відповідності до статті 18 Закону України «Про відпустки» їй не нараховувалась і станом на 11 серпня 2016 року не здійснювалась.

Судами також було встановлено, що ОСОБА_4 перебуває на обліку в управлінні та отримує державну допомогу при народженні дитини згідно Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» на дитину, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка була призначена згідно заяви від 13 травня 2015 року на період з 01 лютого 2015 року до 28 лютого 2015 року в сумі 10 320,00 грн та на період з 01 березня 2015 року до 28 лютого 2018 року в сумі 860,00 грн. Державна допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_4 не призначалась у зв'язку із внесенням змін в законодавство.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку підлягають частковому задоволенню шляхом визнання незаконною відмови ПАТ «Укргазвидобування» у наданні ОСОБА_3 відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та встановлення зобов'язання ПАТ «Укргазвидобування» повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 20 серпня 2016 року про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку. Позивачем, як дідом ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 було надано відповідачеві всі необхідні та достатні документи, визначені чинним законодавством з урахуванням зазначених вище змін внесених до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» для призначення ОСОБА_3 відпустки по догляду за дитиною (онуком) до досягнення нею трирічного віку по 19 лютого 2018 року.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73304435

[ANTIRAID]

Это наше решение. Очень не приятно, когда крупные и финансово состоятельные компании просто расправляются со своими сотрудниками, грубейшим образом нарушая трудовое законодательство. В данном случае ВС-КГС согласился с судами низших инстанций удовлетворивших иск и указал, что ответчиком не было предоставлено доказательств надлежащего уведомления истца об увольнении. Кроме того само уведомление, предоставление списка вакансий, требование предоставить документы и увольнение в один день противоречат действующему законодательству и объективно такие требования не исполнимы.

Также суд указал на неправомерность вывода об отсутствии полного перечня документов для предоставления отпуска дедушке ребенка по уходу за ним.