Постановление ОАСК оставленное в силе КААС о недействительности порядка признания ФГВФЛ ничтожными договоров в процедуре ликвидации

[ANTIRAID]

Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03 жовтня 2017 року

№ 826/17586/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,
при секретарі судового засідання Борсуковській А.О.,

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Гуленко Ю.М.,
представника третьої особи - Якименко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерства юстиції України, про визнання незаконним та нечинним абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку №826 від 26.05.2016 року, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_4 (далі - позивач) з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач, Фонд) про визнання незаконним та нечинним абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 року №826.

В обґрунтування позовних вимог, з посиланням на частину другу статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивач зазначив про те, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Відтак, вважає, що Фонд зобов'язаний здійснити перевірку правочинів (у тому числі договорів) протягом дії тимчасової адміністрації в банку. Натомість оспорюваний абзац другий пункту 5 розділу ІІ Порядку №826 від 26.05.2016 року, передбачає, що у разі необхідності проведення перевірки протягом процедури ліквідації банку така перевірка повинна бути завершена не пізніше шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку.

Отже, на думку позивача, відповідач в абзаці другому пункту 5 розділу ІІ Порядку передбачив можливість проведення Фондом перевірки правочинів, укладених банком на предмет їх нікчемності, протягом процедури ліквідації банку, що не відповідає вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши на їх безпідставність, з посиланням на частині другу статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою на Фонд покладено обов'язок забезпечити проведення перевірок правочинів, на предмет виявлення серед них нікчемних.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у Публічному акціонерному товаристві «ПІРЕУС БАНК МКБ» відкрито поточний рахунок, на обслуговування якого видано банківську картку НОМЕР_1.

У свою чергу, Публічне акціонерне товариство «ПІРЕУС БАНК МКБ» є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто кошти, розміщені у даному банку, у тому числі і на поточних рахунках гарантуються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Так, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року №4452-VІ регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно частини першої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку.

Частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Отже, дії по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, мають бути вчинені виключно під час запровадження тимчасової адміністрації банку.

Аналогічно вказане питання врегульовано пунктом 2 розділу І Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 26 травня 2016 року №826, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 року за №863/28993 (далі - Порядок №826), яким встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

Відповідно, суд приходить до висновку, що нормами чинного законодавства передбачено здійснення такої процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, тільки під час запровадження тимчасової адміністрації банку.

Поряд з цим, абзац другий пункту 5 розділу ІІ Порядку №826 передбачає, що у разі необхідності проведення перевірки протягом процедури ліквідації банку така перевірка повинна бути завершена не пізніше шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку. За рішенням виконавчої дирекції Фонду перевірку може бути продовжено, але не більше, ніж на шість місяців.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Згідно частин першої-третьої статті 6 вказаного Закону, у межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Фонд видає нормативно-правові акти у формі інструкцій, положень, правил.

Пунктом 10 частини першої статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що виконавча дирекція Фонду приймає нормативно-правові акти Фонду.

Відповідно до частини третьої статті 38 вказаного Закону, порядок виявлення нікчемних правочинів порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Отже, суд погоджується з доводами позивача відносно того, що Фонд наділений повноваженнями приймати нормативно-правові акт, зокрема і з питань встановлення порядку виявлення нікчемних договорів. керуючись при цьому вимогами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суд звертає увагу на невідповідність вказаної норми частині другій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів», тобто вимогам нормативно-правового акту, що має вищу юридичну силу, та вважає за необхідне зазначити, що норми Закону України «Про систему гарантування вкладів» або будь-якого іншого закону не дозволяють здійснювати процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, після дня початку процедури ліквідації банку.

При цьому слід також зазначити, що згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Частиною другою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до частини першої статті вказаної статті правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

При цьому, перевірка законності цих актів полягає у з'ясуванні їх відповідності законам України.

Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.

Аналізуючи вказані норми, суд погоджується з доводами позивача про невідповідність абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 року №826 приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Поряд з цим не заслуговують на увагу висновки позивача про нечинність спірного абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку, з підстав його не відповідності вимогам частини третьої статті 6 закону України «Про систему гарантування вкладів», оскільки частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прямо передбачає, що Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дії Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представника позивача стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для їх задоволення.

Частиною першою статті 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати незаконним та нечинним абзац другий пункту 5 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 року №826.

Стягнути на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір у розмірі 551,21 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постанова, відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Є.В. Аблов

http://reyestr.court.gov.ua/Review/70760507

[ANTIRAID]

Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/17586/16

Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року

м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів Василенка Я. М., Степанюка А. Г.,

за участю секретаря Видмеденко О.В., 

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Міністерство юстиції України про визнання незаконним абзацу 2 пункту 5 розділу II Порідку № 826 від 26.05.2016 року, за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2017, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Міністерство юстиції України про визнання незаконним та нечинним абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 року №826.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2017 позов задоволено.

Визнано незаконним та нечинним абзац другий пункту 5 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 року № 826.

Стягнуто на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у розмірі 551,21 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. 

В судовому засіданні представник апелянта та третьої особи, підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у Публічному акціонерному товаристві «ПІРЕУС БАНК МКБ» відкрито поточний рахунок, на обслуговування якого видано банківську картку № 4724724400067197.

У свою чергу, Публічне акціонерне товариство «ПІРЕУС БАНК МКБ» є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто кошти, розміщені у даному банку, у тому числі і на поточних рахунках гарантуються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Так, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року №4452-VІ регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно частини першої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку.

Частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Отже, дії по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, мають бути вчинені виключно під час запровадження тимчасової адміністрації банку.

Аналогічно вказане питання врегульовано пунктом 2 розділу І Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 26 травня 2016 року № 826, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 року за № 863/28993 (далі - Порядок №826), яким встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

Тобто, нормами чинного законодавства передбачено здійснення такої процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, тільки під час запровадження тимчасової адміністрації банку.

Поряд з цим, абзац другий пункту 5 розділу ІІ Порядку № 826 передбачає, що у разі необхідності проведення перевірки протягом процедури ліквідації банку така перевірка повинна бути завершена не пізніше шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку. За рішенням виконавчої дирекції Фонду перевірку може бути продовжено, але не більше, ніж на шість місяців.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Згідно частин першої-третьої статті 6 вказаного Закону, у межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Фонд видає нормативно-правові акти у формі інструкцій, положень, правил.

Пунктом 10 частини першої статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що виконавча дирекція Фонду приймає нормативно-правові акти Фонду.

Відповідно до частини третьої статті 38 вказаного Закону, порядок виявлення нікчемних правочинів порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Отже, з вимог чинного законодавства, Фонд наділений повноваженнями приймати нормативно-правові акти, зокрема і з питань встановлення порядку виявлення нікчемних договорів. керуючись при цьому вимогами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що норми Закону України «Про систему гарантування вкладів» або будь-якого іншого закону не дозволяють здійснювати процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, після дня початку процедури ліквідації банку.

При цьому, згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Частиною другою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до частини першої статті вказаної статті правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

При цьому, перевірка законності цих актів полягає у з'ясуванні їх відповідності законам України.

Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про невідповідність абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 року №826 приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Поряд з цим не заслуговують на увагу доводи про нечинність спірного абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку, з підстав його не відповідності вимогам частини третьої статті 6 закону України «Про систему гарантування вкладів», оскільки частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прямо передбачає, що Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дії Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

А тому, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, а позовні вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційних скарг, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позову, через що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7 колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2017 у справі за адміністративним позовом Головного управління ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Міністерство юстиції України про визнання незаконним абзацу 2 пункту 5 розділу II Порідку № 826 від 26.05.2016 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2017 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
А. Г. Степанюк

Повний текст постанови виготовлено 10.04.2018 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/73256570

[ANTIRAID]

Это наше решение по моему иску. Суды обоих инстанций пришли к выводу о неправомерности предоставления ФГВФЛ себе права в противоречие с законом признавать ничтожными договора на стадии ликвидации банка, когда Законом такое право предусмотрено только на стадии временной администрации.

Очередное нарушение законодательства должностными лицами ФГВФЛ прекращено. Теперь по всем договорам признанным ничтожными на стадии ликвидации банка ФГВФЛ обязан вкладчикам вернуть гарантированную сумму.

[0720]

да щаз, разбежались они всем всё возвращать

даже не почешутся