Постанова Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 6-1355/10 за заявою про заміну сторони виконавчого провадження у справі


Recommended Posts

Постанова від 21.03.2018 № 6-1355/10 Верховний Суд

Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа N 6-1355/10

провадження N 61-12076св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д.Д.,

суддів: Білоконь О.В., Синельникова Є.В. (суддя - доповідач), Хопти С.Ф., Черняк Ю.В.,

учасники справи:

заявник - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія",

стягувач - публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк",

боржники: ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Новозаводського районного суду

м. Чернігова у складі судді Мороз К.В. від 26 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області у складі колегії суддів:

Харечко Л.К., Лакізи Г.П., Скрипки А.А., від 07 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія") звернулось до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заява мотивована тим, що ухвалою Новозаводського районного суду

м. Чернігова від 09 серпня 2010 року ПАТ "Альфа-Банк" видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнський громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз" від 30 березня 2010 року у справі N 388-11/48/10 за позовом

ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором N SME0013758. Пізніше, 26 вересня 2016 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" був укладений договір факторингу, згідно з яким право вимоги до боржників за кредитним договором N SME0013758 перейшло до ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія".

Посилаючись на зазначені обставини, заявник просив замінити стягувача - ПАТ "Альфа-Банк" на його правонаступника - ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" у справі за позовом ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором N SME0013758.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 квітня

2016 року заяву ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження - ПАТ "Альфа-Банк" на правонаступника - ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа N 6-1355/10, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз" від 30 березня 2010 року у справі N 388-11/48/10 за позовом ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у зв'язку з відступленням ПАТ "Альфа-Банк" права грошової вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", стягувач за виконавчим листом, виданим на підставі ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 серпня 2010 року, підлягає заміні.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 07 серпня 2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та

статті 15 Закону України "Про виконавче провадження".

У касаційній скарзі, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 05 вересня 2017 року, ОСОБА_3 просить скасувати ухвали судів попередніх інстанцій та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" про заміну сторони виконавчого провадження відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що виконавчий лист не перебуває на примусовому виконанні у виконавчій службі, а тому заява про заміну сторони виконавчого провадження є безпідставною.

26 вересня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшов відзив (заперечення)

ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Кредит", в якому заявник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвали судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 11 грудня 2017 року справу за заявою

товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" про заміну сторони виконавчого провадження призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами установлено, що ухвалою Новозаводського районного суду

м. Чернігова від 09 серпня 2010 року була задоволена заява

ПАТ "Альфа-Банк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнській фінансовий союз" від 30 березня 2010 року у справі N 388-11/48/10 за позовом ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

26 вересня 2016 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" був укладений договір факторингу N 2016-3АБ/ДГ, відповідно до умов якого, клієнт відступає фактору право вимоги за кредитами, у тому числі і щодо вищевказаних боржників.

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 378 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи), та статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час розгляду справи) у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із змісту цих норм, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час розгляду справи), статті 378 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року N 6-122цс13.

Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.

Крім того, норма статті 378 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) мала імперативний характер, оскільки у ній прямо визначено правило поведінки, а саме право замінити сторону виконавчого провадження, а не замінювати сторону виконавчого провадження лише у відкритому виконавчому провадженні чи за інших обставин.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною першою статті 14 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Задовольняючи заяву ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором факторингу є правонаступництвом, і правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження. Заміна сторони виконавчого провадження внаслідок відступлення права вимоги до боржників можлива як під час виконання судового рішення, так і поза межами виконавчого провадження.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані ухвали судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 квітня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 07 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Луспеник Д.Д.

Судді: Білоконь О.В.

Синельников Є.В.

Хопта С.Ф.

Черняк Ю.В.

 

Link to comment
Share on other sites

19 часов назад, ron6340 сказал:

Постанова від 21.03.2018 № 6-1355/10 Верховний Суд

Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа N 6-1355/10

провадження N 61-12076св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д.Д.,

суддів: Білоконь О.В., Синельникова Є.В. (суддя - доповідач), Хопти С.Ф., Черняк Ю.В.,

учасники справи:

заявник - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія",

стягувач - публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк",

боржники: ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Новозаводського районного суду

м. Чернігова у складі судді Мороз К.В. від 26 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області у складі колегії суддів:

Харечко Л.К., Лакізи Г.П., Скрипки А.А., від 07 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія") звернулось до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заява мотивована тим, що ухвалою Новозаводського районного суду

м. Чернігова від 09 серпня 2010 року ПАТ "Альфа-Банк" видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнський громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз" від 30 березня 2010 року у справі N 388-11/48/10 за позовом

ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором N SME0013758. Пізніше, 26 вересня 2016 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" був укладений договір факторингу, згідно з яким право вимоги до боржників за кредитним договором N SME0013758 перейшло до ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія".

Посилаючись на зазначені обставини, заявник просив замінити стягувача - ПАТ "Альфа-Банк" на його правонаступника - ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" у справі за позовом ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором N SME0013758.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 квітня

2016 року заяву ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження - ПАТ "Альфа-Банк" на правонаступника - ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа N 6-1355/10, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз" від 30 березня 2010 року у справі N 388-11/48/10 за позовом ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у зв'язку з відступленням ПАТ "Альфа-Банк" права грошової вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", стягувач за виконавчим листом, виданим на підставі ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 серпня 2010 року, підлягає заміні.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 07 серпня 2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та

статті 15 Закону України "Про виконавче провадження".

У касаційній скарзі, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 05 вересня 2017 року, ОСОБА_3 просить скасувати ухвали судів попередніх інстанцій та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" про заміну сторони виконавчого провадження відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що виконавчий лист не перебуває на примусовому виконанні у виконавчій службі, а тому заява про заміну сторони виконавчого провадження є безпідставною.

26 вересня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшов відзив (заперечення)

ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Кредит", в якому заявник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвали судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 11 грудня 2017 року справу за заявою

товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" про заміну сторони виконавчого провадження призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами установлено, що ухвалою Новозаводського районного суду

м. Чернігова від 09 серпня 2010 року була задоволена заява

ПАТ "Альфа-Банк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнській фінансовий союз" від 30 березня 2010 року у справі N 388-11/48/10 за позовом ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

26 вересня 2016 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" був укладений договір факторингу N 2016-3АБ/ДГ, відповідно до умов якого, клієнт відступає фактору право вимоги за кредитами, у тому числі і щодо вищевказаних боржників.

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 378 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи), та статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час розгляду справи) у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із змісту цих норм, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час розгляду справи), статті 378 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року N 6-122цс13.

Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.

Крім того, норма статті 378 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) мала імперативний характер, оскільки у ній прямо визначено правило поведінки, а саме право замінити сторону виконавчого провадження, а не замінювати сторону виконавчого провадження лише у відкритому виконавчому провадженні чи за інших обставин.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною першою статті 14 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Задовольняючи заяву ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором факторингу є правонаступництвом, і правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження. Заміна сторони виконавчого провадження внаслідок відступлення права вимоги до боржників можлива як під час виконання судового рішення, так і поза межами виконавчого провадження.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані ухвали судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 квітня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 07 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Луспеник Д.Д.

Судді: Білоконь О.В.

Синельников Є.В.

Хопта С.Ф.

Черняк Ю.В.

 

Вважаю, потрібно було копати глибше щодо договору факторингу та правомірності передачі прав вимоги. А так, цілком правильне рішення.

  • Like 3
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА 
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
       
      12 квітня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
       
      головуючого Охрімчук Л.І.,
      суддів: 
      Гуменюка В.І.,
      Лященко Н.П., 
      Романюка Я.М.,
      Сімоненко В.М., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про заміну сторони у виконавчому провадженні за заявою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року, 
       
      в с т а н о в и л а :
      У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулось до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні. 
      ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» зазначало, що Кам'янець-Подільський міськрайонний суд рішенням від 11 грудня 2008 року стягнув солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 2 млн 510 тис. 629 грн заборгованості за кредитом, 27 тис. 144 грн 22 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, 8 тис. 991 грн 5 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання та судові витрати. На виконання вказаного судового рішення 22 січня 2009 року видано виконавчий лист.
      За заявою стягувача державний виконавець відділу державної виконавчої служби Кам'янець-Подільського міськрайонного управління юстиції (далі – ВДВС Кам'янець-Подільського МРУЮ) відкрив виконавче провадження, у якому боржником був ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. 
      10 квітня 2014 року виконавче провадження було зупинено, а 14 січня 2015 року направлено вимогу до можливих спадкоємців боржника. 
      За повідомленням Першої кам'янець-подільської державної нотаріальної контори станом на 1 лютого 2016 року спадкова справа відкрита на підставі звернень банку та кредитної спілки. Спадкоємці померлого: дружина ОСОБА_3, діти ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, а також батько померлого ОСОБА_2 – проживали разом з померлим у жилому будинку АДРЕСА_1. Цей жилий будинок перебуває в іпотеці банку на забезпечення виконання зобов'язань боржника перед банком за кредитними договорами від 16 листопада 2007 року.
      Посилаючись на вказані обставини, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило замінити сторону у виконавчому провадженні спадкоємцями.
      Кам’янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 1 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 23 серпня 2016 року, у задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовив.
      Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 вересня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження у справі за вказаною заявою з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).
      У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати зазначену ухвалу та прийняти постанову про задоволення його касаційної скарги з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 378, 1268, 1296 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України); невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.
      На обґрунтування заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надало копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2014 року, 28 січня 2015 року, 16 березня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 
      Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що Кам'янець-Подільський міськрайонний суд рішенням від 11 грудня 2008 року стягнув солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 2 млн 510 тис. 629 грн заборгованості за кредитом, 27 тис. 144 грн 22 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, 8 тис. 991 грн 5 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання та судові витрати. 
      На виконання вказаного судового рішення 22 січня 2009 року видано виконавчий лист.
      Державний виконавець ВДВС Кам'янець-Подільського МРУЮ постановою відкрив виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа, виданого Кам'янець-Подільським міськрайонним судом, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 2 млн 547 тис. 629 грн 27 коп. заборгованості. 
      ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. 
      Після смерті ОСОБА_1 Першою кам'янець-подільською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу відносно майна померлого за заявами кредиторів ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Першої подільської фермерської кредитної спілки.
      Матеріали справи не містять відомостей про те, хто зі спадкоємців прийняв спадщину, а також про обсяг одержаного у спадщину майна, його вартість та розмір часток спадкоємців у спадковому майні.
      Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що до оформлення права на спадщину усіма спадкоємцями померлого неможливо визначити коло правонаступників боржника у виконавчому провадженні, обсяг їх відповідальності за зобов'язаннями боржника (спадкоємці відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України несуть відповідальність за зобов'язаннями спадкодавця в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до них) та замінити сторону у виконавчому провадженні, тому доводи заявника про те, що ОСОБА_3, діти ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та батько померлого ОСОБА_2 є спадкоємцями, які вважаються такими, що прийняли спадщину, є безпідставними.
      Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ містяться висновки про наявність правових підстав для задоволення заяви про заміну боржника його спадкоємцем, який вважається таким, що прийняв спадщину відповідно до статті 1268 ЦК України, але не отримував свідоцтва про спадщину (ухвала від 26 червня 2014 року), та про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 цього Кодексу є правом, а не обов’язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора (ухвала від 16 березня 2016 року).
      У наданій заявником для порівняння постанові Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року зазначено, що аналіз норм статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України свідчить про те, що спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно набуває і право розпорядження ним. Відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися на підставі норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» до такого спадкоємця, що зволікає з отриманням свідоцтва, з вимогами про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки.
      Оскільки зі смертю боржника зобов’язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред’явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора. Недотримання кредитором передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред’явлення вимог, які є присічними (преклюзивними) позбавляє його права вимоги до спадкоємців. Оскільки кредитор пред’явив вимоги до спадкоємців поза межами зазначених строків, то підставою для відмови йому у зверненні стягнення на спадкове іпотечне майно є саме ця обставина, а не факт неотримання спадкоємцями свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
      Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 1268, 1296 ЦК України та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 
      Порядок прийняття спадщини, яка відкрилася після 1 січня 2004 року, визначений главою 87 ЦК України.
      Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права й обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком прав і обов’язків, зазначених у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 цього Кодексу).
      Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
      Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
      Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.
      Так, згідно із частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
      Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
      Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 цього Кодексу «Оформлення права на спадщину»).
      Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
      Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п’ята статті 1268 ЦК України).
      Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
      Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
      Таким чином, спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку. 
      Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов’язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.
      Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця. 
      Оскільки зі смертю боржника зобов’язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов’язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми. Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України кредитор заявив вимоги до спадкоємців.
      Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
      Разом з тим положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред’явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
      Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки – це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб’єктивне право.
      Саме такий по суті висновок міститься й у судових рішеннях, наданих заявником для порівняння.
      Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статей 1268, 1296 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів. 
      Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
      Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
      Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
      Крім зазначеного, заявник надав для порівняння ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року, у якій суд касаційної інстанції скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав допущення судами порушень норм ЦПК України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи. 
      Отже, порівняння наведеного судового рішення із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.
      Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 23 серпня 2016 року та ухвалу Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 1 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий Л.І. Охрімчук 
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Н.П. Лященко 
      Я.М. Романюк 
      В.М. Сімоненко
      ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
      у справі № 6-2962цс16
      Згідно із частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
      Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
      Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 цього Кодексу «Оформлення права на спадщину»).
      Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
      Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п’ята статті 1268 ЦК України).
      Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
      Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
      Таким чином, спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку. 
      Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов’язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.
      Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця. 
      Оскільки зі смертю боржника зобов’язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов’язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми. Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України кредитор заявив вимоги до спадкоємців.
      Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
      Разом з тим положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред’явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
      Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки – це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб’єктивне право.
      Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук
      Постанова від 12 квітня 2017 року № 6-2962цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/19BB81EF0CCA82B4C225810C0032CF02
    • By у.zaporozhskiy
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55795391
       
      Державний герб України

      Ухвала

      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

      03 лютого 2016 рокум. Київ  Колегія суддів судової палати у цивільних справах

      Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

      головуючого                                    Касьяна О.П.,

      суддів:                             Амеліна В.І.,            Дербенцевої Т.П.,                                                                           

                                               ОстапчукаД.О.,      Савченко В.О.,

      розглянувши у судовому засіданні справу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про заміну сторони у виконавчому провадженні

      за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 березня 2015 року, -

      в с т а н о в и л а :

      У вересні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс») звернулося до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні посилаючись на те, що 17 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Зазначена квартира знаходиться в іпотеці ПАТ «Сведбанк». Між первісним стягувачем та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»  28 листопада 2012 року було укладено договір факторингу                  № 15 про відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» набуло права вимоги до ОСОБА_3

      З огляду на зазначене, заявник просив суд замінити стягувача з                         ПАТ «Сведбанк»  на ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

      Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня             2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від                  05 березня 2015 року, заяву ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про заміну сторони у виконавчому провадженні відносно ОСОБА_3 задоволено.

      Замінено сторону виконавчого провадження - стягувача                                     ПАТ «Сведбанк» на ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» у виконавчому провадженні № 19429313 від 22 травня 2009 року.

      У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга  підлягає частковому задоволенню  з таких підстав.

      Встановлено, що 17 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 у рахунок погашення боргу ОСОБА_3 перед ПАТ «Сведбанк».  

      На підставі зазначеного виконавчого напису 22 травня 2009 року ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

      Між первісним стягувачем та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»  28 листопада 2012 року було укладено договір факторингу    № 15 про відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» набуло права вимоги до ОСОБА_3

      Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї із  сторін  державний  виконавець  з власної   ініціативи   або   за   заявою  сторони,  а  також  сама заінтересована сторона мають право звернутися до  суду  із  заявою про  заміну  сторони її правонаступником.  Для правонаступника усі дії,  вчинені до його вступу у виконавче провадження,  обов'язкові тією  мірою,  якою  вони  були  б  обов'язковими для сторони,  яку правонаступник замінив.

      За ч. 1 ст. 378 ЦПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

      Частиною четвертою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій − до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

      Згідно частини першої статті 264 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником.

      Враховуючи вищевикладене та провівши аналіз положень законодавства, необхідно провести розмежування подання заяви про заміну сторони виконавчого провадження.

      Виходячи з положень Закону України «Про виконавче провадження» та КАС України можна дійти висновку, що суд може замінювати сторону виконавчого провадження при примусовому виконанні за виконавчим написом нотаріуса у порядку адміністративного судочинства.

      Згідно положень ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження» суд може замінювати сторону виконавчого провадження при примусовому виконанні за виконавчим документом, виданим судом при розгляді цивільної справи у порядку цивільного судочинства (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-2391цс15 від                              18 листопада 2015 року).                                                                                        

      Судами встановлено, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_3умов кредитного договору 17 квітня 2009 року нотаріусом вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі чого                                 22 травня 2009 року ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

      Враховуючи вищевикладене, судами попередніх інстанцій помилково відкрито провадження у порядку цивільного судочинства за заявою                             ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про заміну сторони виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса.

      Таким чином, суди порушили правила підсудності, а тому постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

      Також на підставі ч. 2 ст. 206 ЦПК України заявникові необхідно повідомити, що розгляд цієї справи відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

      Керуючись ст. ст. 205, 340 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

      у х в а л и л а :

      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

      Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 березня 2015 року скасувати.

      Провадження у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про заміну сторони у виконавчому провадженні закрити.

      Ухвала оскарженню не підлягає.

      Головуючий                                                                                     О.П. Касьян

      Судді:                                                                                                В.І. Амелін

                                                  

                                                                                                                 Т.П. Дербенцева

                                                                                                                 Д.О. Остапчук

                                                                                                                 В.О. Савченко
       
    • By у.zaporozhskiy
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42009145
       
      Державний герб України

      У х в а л а

      іменем україни

      24 грудня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

      Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

      головуючого                     Ткачука О.С.,

      суддів:                     Гримич М.К.,                     Колодійчука В.М.,

                                    Умнової О.В.,                          Фаловської І.М.,                                                                                      

      розглянувши в судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Омега Банк» про заміну сторони виконавчого провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 13 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 08 травня 2014 року,

      в с т а н о в и л а:

      У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк»), яке є правонаступником ПАТ «Сведбанк», звернулося до суду із заявою, в якій посилалось на те, що виконавчим написом приватного нотаріуса від 01 липня 2010 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, зокрема на житловий будинок АДРЕСА_1 у м. Бучі Київської області та земельну ділянку, площею 0,0600 га, за тією ж адресою. Постановою Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 10 грудня 2010 року відкрито виконавче провадження. 28 листопада 2012 року банк відступив товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними 18 липня 2008 року із ОСОБА_3 Враховуючи викладене, заявник просив замінити його на правонаступника, ТОВ «ФК «Вектор Плюс», у виконавчому провадженні з виконання виконавчого напису, вчиненого 01 липня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

      Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 13 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 08 травня 2014 року, замінено ПАТ «Сведбанк» правонаступником - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» у виконавчому провадженні з виконання виконавчого напису від 01 липня 2010 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

      У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й закрити провадження у справі.

      Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

      Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

      Задовольняючи заяву ПАТ «Омега Банк» про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що первісний кредитор, ПАТ «Омега Банк», відступив право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки новому кредитору - ТОВ «ФК «Вектор Плюс», що відповідно до ч. 1 ст. 378 ЦПК України є підставою для заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником.

      Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

      Судами встановлено, що 18 липня 2008 року ПАТ «Омега Банк» уклало із ОСОБА_3 кредитний договір. На забезпечення виконання умов цього договору сторони того ж дня уклали договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 у м. Бучі Київської області та земельна ділянка, площею 0,0600 га, за тією ж адресою.

      01 липня 2010 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу вчинив виконавчий напис, яким звернув стягнення на зазначений предмет іпотеки.

      Постановою Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 10 грудня 2010 року відкрито виконавче провадження.

      Відповідно до умов договору про відступлення права вимоги від 28 листопада 2012 року ПАТ «Омега Банк» відступило ТОВ «ФК «Вектор Плюс» право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними 18 липня 2008 року із ОСОБА_3

      Звертаючись до суду із заявою, ПАТ «Омега Банк» просило замінити його на правонаступника, ТОВ «ФК «Вектор Плюс», у виконавчому провадженні з виконання виконавчого напису, вчиненого 01 липня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

      Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї з сторін виконавчого провадження державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником.

      Відповідно до ч. 1 ст. 378 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

      З системного аналізу норм ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що у порядку цивільного судочинства суд може замінювати сторону у виконавчому провадженні лише у тих випадках, якщо примусове виконання проводиться за виконавчим документом, виданим судом при розгляді цивільної справи.

      У випадку заміни сторони (юридичної особи) у виконавчому написі нотаріуса, який пред'явлено до державної виконавчої служби, сторона відповідно до ч. 1 ст. 264 КАС України має звернутися до адміністративного суду з письмовою заявою про заміну сторони виконавчого провадження. Вирішення такого спору належить до виключної компетенції адміністративного суду.

      Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

      Частиною 1 ст. 340 ЦПК України встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню в касаційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених ст. ст. 205 і 207 цього Кодексу.

      Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 336 ЦПК України за наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду.

      За таких обставин та враховуючи вимоги п. 1 ч. 1 ст. 205, п. 3 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

      Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  

      у х в а л и л а :

      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

      Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 13 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 08 травня 2014 року скасувати, провадження у справі за заявою публічного акціонерного товариства «Омега Банк» про заміну сторони виконавчого провадження закрити.

      Ухвала оскарженню не підлягає.

      Головуючий                  О.С. Ткачук                  

      Судді:                       М.К. Гримич

      В.М. Колодійчук

      О.В. Умнова

      І.М. Фаловська
       
    • By у.zaporozhskiy
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40068403
       
      Державний герб України

      ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

      _________________________________________________________________________________________________________

      ПОСТАНОВА

      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

      "06" серпня 2014 р.                                                             Справа №   13/29-617

      Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

      Головуючого-судді:                                  Данко Л.С.,

      Суддів:                                                       Матущак О.І.,

                                                                Юрченко Я.О.,

                                                                        

      При секретарі судового засідання:         Кіт М.В.,

      Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 від  16.06.2014 р. (вх. Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2014 № 01-05/3236/14, № 01-05/3237/14),

      на  ухвалу господарського суду Тернопільської області від  16 травня 2014 року

      у справі № 13/29-617 (суддя  Стопник С.Г.),

      порушеній за заявою (вх. № 16336 від 07.10.2013 р.)

      Заявника: Товариства з обмеженою відповідальністю "АУЗ Факторинг" (вул. Танкова, 8, поверх 6, оф.1, код ЄДРПОУ 36303279)

      Про заміну сторони у справі за позовом ПАТ «Індекс-банк» до СПД-ФО ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме: АТ «Індустріально Експортний банк» на ТзОВ «АУЗ Факторинг» у зв'язку із переходом до ТзОВ «АУЗ Факторинг» прав вимоги, як кредитора відповідно до Договору факторингу № 03/09 від 26.09.2009 року.

      У справі № 13/29-617 за позовом

      Позивача:  Акціонерного товариства "Індекс-Банк" (вул. Пушкінська, 42/4, м. Київ), в особі Центрального відділення філії "Вінницька дирекція" АТ "Індекс-банк" (майдан Перемоги, 4А, м. Тернопіль),

      До відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2 (АДРЕСА_1),

      Про cтягнення заборгованості за Кредитним договором № 18/08-К від 27.03.2008 р. в сумі 193 514 грн. 92 коп. шляхом звернення стягнення на заставне майно - платіжні термінали ММТ-РАY-2 у кількості 24 (двадцять чотири) штуки.

      За участю представників:

      Від апелянта/відповідача: не прибув,

      Від заявника: повноважний представник - не прибув (прибув п. ОСОБА_4 - строк дії довіреності № 07/15-18 від 01.08.2013 р. на представництво інтересів ТзОВ «АУЗ Факторинг» закінчився  - 01.08.2014 р. (том ІІ, а.с. 235),

      Від позивача: не прибув,

      Слухач: ОСОБА_4

      Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22  ГПК України.

      Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

      Фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

      Відповідно до протоколу розподілу справ КП «Документообіг господарських судів» від 11.07.2014 р., дану справу розподілено до розгляду судді - доповідачу Данко Л.С.

      Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 р. у склад колегії для розгляду справи № 13/29-617 господарського суду Тернопільської області введено суддів - Давид Л.Л. та Якімець Г.Г. (том ІІ, а.с. 216).

              Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 року  відновлено Апелянту встановлений для апеляційного оскарження строк по даній справі (том ІІ, а.с. 217), ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 року (том ІІ, а.с. 218)  прийнято апеляційну скаргу СПД-ФО ОСОБА_2 (вх. № 01-05/3236/14, № 01-05/3237/14 від 11.07.2014 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 23.07.2014 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою, під розписку: Апелянт (СПД-ФО ОСОБА_2) - 18.07.2014 р. - № 7901007246652 (том ІІ, а.с. 222), Заявник (ТзОВ «АУЗ Факторинг») -  17.07.2014 р. -  № 7901007246679 (том ІІ, а.с. 220), позивач: (АТ «Індекс-банк» (м. Київ) - 17.07.2014 р. - № 7901007246660 (том ІІ, а.с. 221), ЦВ філія "Вінницька дирекція" АТ "Індекс-банк" (м. Тернопіль) - 16.07.2014 р. - № 7901007246644 (том ІІ, а.с. 219).

      Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 22.07.2014 р. у склад колегії для розгляду справи № 13/29-617 господарського суду Тернопільської області замість судді Якімець Г.Г. (перебування у відпустці) введено суддю Юрченко Я.О. (том ІІ, а.с. 233).

      Враховуючи принцип незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (введення нового складу суду) розгляд даної справи почався спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України строків вирішення спору (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 "Про судове рішення").

      У судове засідання, яке відбулося 23.07.2014 р. апелянт/відповідач повноважного представника не направив, про причини неприбуття - не повідомив, був належним чином, повідомлений про день, час та місце розгляду справи - 18.07.2014 р. рекомендованою поштою № 7901007246652 (том ІІ, а.с. 222). В апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу господарського суду Тернопільської області від 16.05.2014 року у справі № 13/29-617 і винести нову ухвалу, у якій відмовити ТзОВ "АУЗ Факторинг" у задоволенні заяви про заміну сторони на підставі ст. 25 ГПК України (том ІІ, а.с.  223-225).

      У судове засідання, яке відбулося 23.07.2014 р.представник Заявника прибув, надав пояснення по суті апеляційної скарги, письмового відзиву на апеляційну скаргу не подав.

      Позивач (як юридична особа, так і філія) повноважних представників у судове засідання, яке відбулося 23.07.2014 р. не направили, про причини неприбуття не повідомили, відзиву на апеляційну скаргу не подали (не надіслали), були належним чином, 16.07.2014 р. та 17.07.2014 р. рекомендованою поштою № 7901007246660 та № 7901007246644 (том ІІ, а.с. 219, 221) повідомлені про день, час та місце розгляду справи.

      З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 23.07.2014 р. розгляд справи відкладено на 06.08.2014 р., про що сторони повідомлені у відповідності до приписів Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом ВГС України від 10.12.2002 р. № 75 (з наступними змінами).

      Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 04.08.2014 р. у склад колегії для розгляду апеляційної скарги у справі № 13/29-617 замість судді Давид Л.Л. (брала участь при ухваленні постанови від 11.12.2013 р. у справі № 13/29-616, яка скасована постановою ВГС України від 19.02.2014 р. по даній справі) введено суддю  Матущак О.І.

      У судове засідання, яке відбулося 06.08.2014 р. апелянт/відповідач, повторно, повноважного представника не направив, про причини неприбуття - не повідомив, був належним чином, під розписку, повідомлений про день, час та місце розгляду справи (том ІІ, а.с. 233) та про відкладення розгляду справи (том ІІ, а.с. 238-239/зворот), відповідно до п. 3.5.11. Інструкції № 75 від 10.12.2002 р. В апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу господарського суду Тернопільської області від 16.05.2014 року у справі № 13/29-617 і винести нову ухвалу, у якій відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "АУЗ Факторинг" у задоволенні заяви про заміну сторони на підставі ст. 25 ГПК України (том ІІ, а.с.  206-207).

      Представник заявника не прибув.

      У п. ОСОБА_4, 01.08.2014 закінчився строк дії довіреності № 07/15-18 від 01.08.2013 р. на представництво інтересів ТзОВ «АУЗ Факторинг», а так як судове засідання є відкритим, п. ОСОБА_4, як слухач, залишився в залі судового засідання.

      Заявник (ТзОВ "АУЗ Факторинг") через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду 05.08.2014 р. за вх. № 01-04/4436/14 подав Клопотання про доручення до матеріалів справи: Відзиву на апеляційну скаргу вих. № 676 від 18.07.2014 р., докази надсилання відзиву апелянту, виписку з ЄДРПОУ, копію Протоколу зборів від 24.04.2014 р., просить долучити вказані документи до матеріалів справи, представник заявника у судовому засіданні, яке відбулося 23.07.2014 р. надав пояснення по суті апеляційної скарги, просив ухвалу господарського суду Тернопільської області від 16.05.2014 року у справі № 13/29-617 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

      Позивач (як юридична особа, так і філія), повторно, повноважних представників у судове засідання, яке відбулося 06.08.2014 р. не направили, про причини неприбуття - не повідомили, відзиву на апеляційну скаргу не подали (не надіслали), були належним чином, повідомлені про день, час та місце розгляду справи (том ІІ, а.с. 232, 220) та про відкладення розгляду справи (том ІІ, а.с. 238-239/зворот) відповідно до Інструкції від 10.12.2002 р. № 75 (з наступними змінами).

      Колегія суддів прийшла до висновку долучити до справи подані Заявником (Товариством з обмеженою відповідальністю "АУЗ Факторинг") 05.08.2014 р. за вх. № 01-04/4436/14 документи, так як вони досліджувалися судом першої інстанції, а також, враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист  охоронюваних законом інтересів, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників апелянта/відповідача, заявника та позивача, з огляду на таке.

      Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

      Частиною другою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на ухвалу  місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

      Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість одного з представників сторін бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

      Статтею 69 ГПК України передбачено строки вирішення спору і лише у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів, з  врахуванням  принципу незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно якого, при введенні нового складу суду, розгляд справи починається  спочатку, при цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України строків вирішення спору (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 "Про судове рішення").

      Щодо неподання позивачем у справі документів, зазначених в ухвалі  Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 р. (том ІІ, а.с. 218, 238-239) про  юридичний статус позивача, відзиву (заперечення) на апеляційну скаргу, то слід зазначити таке.

      Статтею 75 ГПК України визначено, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

      Відповідно до ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

      Відтак, невиконання  позивачем вимог ухвали суду не перешкоджає розгляду справи по суті.

      Разом з тим, відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

      Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

      Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

      Крім того, в ухвалі суду від 23.07.2014 р. участь повноважних представників сторін судом обов'язковою не визнавалася (а. с. 238-239).

      Враховуючи наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 13/29-617.

      Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

      Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу місцевого господарського суду у даній справі без змін, виходячи з наступного.

      Господарський суд Тернопільської області від 16 травня 2014 року у справі № 13/29-617 (суддя Стопник С.Г.) постановив ухвалу, якою заяву ТзОВ «АУЗ Факторинг» задовольнив. Замінив позивача (стягувача) у справі № 13/29-617 - Акціонерне товариство "Індустріально-експортний банк" (вул. Пушкінська, 42/4, м. Київ, код 14361575) на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "АУЗ Факторинг" (вул. Танкова, 8, поверх 6, оф.1, код 36303279) у зв'язку з переходом до останнього прав кредитора, відповідно до договору факторингу № 03/09 від 26.09.2009 року (том ІІ, а.с.  195-198).  

      Не погоджуючись з ухвалою місцевого суду Апелянт/відповідач (СПД-ФО ОСОБА_2) звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою  від  16.06.2014 р. (вх. № 01-05/3236/14, № 01-05/3237/14 від 11.07.2014 р. )(том ІІ, а.с. 223-225), просить скасувати ухвалу господарського суду Тернопільської області від 16.05.2014 року (п. 3 прохальної частини апеляційної скарги), винести нову ухвалу, у якій відмовити ТзОВ «АУЗ Факторинг» у задоволенні заяви про заміну сторони на підставі ст. 25 ГПК України (п. 4 прохальної частини апеляційної скарги).

      Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті даної ухвали, порушено норми матеріального та процесуального права, за неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи.

      Апелянт в апеляційній скарзі стверджує, що  ухвала місцевого суду від 16.05.2014 р. по справі № 13/29-617, якою задоволено заяву ТзОВ «АУЗ Факторинг» про заміну сторони по справі № 13/29-617, а саме: позивача (стягувача) - Акціонерне товариство "Індустріально-експортний банк" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "АУЗ Факторинг" у зв'язку з переходом до останнього прав кредитора, відповідно до договору факторингу № 03/09 від 26.09.2009 року постановлена без урахування того, що  05.05.2009 р. господарським судом Тернопільської області було прийнято рішення у справі № 13/29-617, яке залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій) за яким,  з СПД-ФО ОСОБА_2 стягнуто заборгованість. На підставі зазначеного судового рішення, господарським судом Тернопільської області 10.01.2010 р. було видано наказ  про примусове виконання зазначеного судового рішення,  строком  виконання - 3 (три) роки, протягом якого ні позивач, ні заявник не зверталися до органів Державної виконавчої служби (далі за текстом - ДВС) про примусове виконання судового рішення у справі № 13/29-627.

      З огляду на викладене в апеляційній скарзі, Апелянт вважає, що вимоги кредитором вже реалізовано шляхом подання відповідного позову в суд, та, що таким чином, сторона - позивач після прийняття рішення судом вже є не кредитором, а стягувачем. Саме тому до нього застосовуються норми відповідного спеціального Закону.

      Апелянт в апеляційній скарзі також стверджує, що 12.06.2011 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України» від 12.05.2011 р. № 3329-УІ, яким, зокрема, ст. 25 ГПК України викладено у новій редакції, яка відповідно до ст. 58  Конституції України, Рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 року у справі № 1-рп/99 (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) не має зворотної дії в часі, а тому на правовідносини, на яких наполягає заявник, про заміну сторони у справі № 13/26-617 за позовом ПАТ «Індекс-банк» до СПД-ФО ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, а саме: АТ «Індустріально Експортний банк» на ТзОВ «АУЗ Факторинг» у зв'язку із переходом до ТзОВ «АУЗ Факторинг» прав вимоги, як кредитора відповідно до Договору факторингу № 03/09 від 26.09.2009 року - не поширюється, при цьому, посилається на правову позицію викладену у постанові Вищого господарського суду України від 23 січня 2014 р. у справі 3 12/32/31, яку долучив до апеляційної скарги (том ІІ, а.с. 226-229).

      Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим господарським судом, 07.10.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "АУЗ Факторинг" звернулося у господарський суд із заявою (вх. № 16336 від 07.10.2013р.) (том ІІ, а.с. 1-2) про заміну сторони у справі № 13/29-617, а саме: АТ "Індустріально Експортний Банк" на ТзОВ "АУЗ Факторинг", у зв'язку з переходом до ТзОВ "АУЗ Факторинг"  прав вимоги, як кредитора відповідно до Договору факторингу № 03/09 від 26.09.2009 р.

      Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 25.10.2013 р. по справі № 13/29-617 (том ІІ, а.с. 64-72) у задоволенні заяви ТОВ "АУЗ Факторинг" відмовлено, зокрема, через відсутність відкритого виконавчого провадження з примусового виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 05.05.2009 року у даній справі, при цьому, місцевий суд виходив з того, що провадження у справі № 13/29-617 судом закінчено, 14.01.2010 р. видано наказ про його примусове виконання, а заявником та відповідачем  підтверджено  відсутність відкритого виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, як необхідної умови для проведення судом заміни сторони у справі відповідно до ст. 25 ГПК України, враховуючи також, що строк пред'явлення до виконання наказу у справі № 13/26-617 сплив 14.01.2013 року. Крім того, суд виходив з того, що Договір факторингу № 03/09 від 26.09.2009 року укладено вже після прийняття судового рішення у даній справі, яким стягнуто з СПД-ФО ОСОБА_2 на користь АТ «Індустріально-експортний банк» існуючу заборгованість за Кредитним договором № 18/08-К від 27.03.2008 р., і, прийшов до висновку, що на момент укладення Договору факторингу  - 26.09.2009 р., АТ "Індекс-Банк" як кредитор вже реалізувало своє право вимоги виконання грошового зобов'язання в судовому порядку шляхом звернення стягнення на предмет застави, а тому не могло здійснити відступлення такого права у спосіб, передбачений ст.ст. 512-517 ЦК України.      

      Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2013р. (том ІІ, а.с. 103, 104-107) ухвалу господарського суду Тернопільської області від 25.10.2013р. у даній справі  було залишено без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "АУЗ Факторинг" - без задоволення.

      Постановою Вищого господарського суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 13/29-617 (том ІІ, а.с. 131-135) касаційну скаргу ТзОВ "АУЗ Факторинг" задоволено частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 р. та ухвалу господарського суду Тернопільської області від 25.10.2013 р. у справі № 13/29-617 скасовано, і справу передано на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

      Відповідно до статті 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

      Вищим господарським судом України у постанові 19 лютого 2014 року у справі № 13/29-617 встановлено передчасними висновки судів першої та другої інстанцій, та, зокрема,  зазначено, що з підстав зазначених у ст. 25 ГПК України, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу, що усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив, та, що про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу (рядки 1-12 зверху  сторінки третьої мотивувальної частини постанови ВГСУ)(том ІІ, а.с. 133), що згідно з абз. 3 п. 1.4. постанови пленуму ВГС України «Про деякі питання практики Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011  зазначеною статтею  ГПК України передбачено процесуальне правонаступництво у зв'язку не лише із смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацію суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у т.ч. заміни кредитора або боржника у зобов'язанні (статті відповідно 512 і 520 ЦК України). В абзаці п'ятому зверху на сторінці 3-й мотивувальної частини постанови (том ІІ, а.с. 133), ВГС України з посиланням на ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»,  встановив, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження (розгляду)(рядки 30-31 зверху на сторінці третій постанови ВГСУ)(том ІІ, а.с. 133), і вказав, що зазначена правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України у постанові від 21.02.2011 і практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий суд.

      При цьому ВГС України встановив, що у справі № 13/29-617 стадія судового процесу як виконавче провадження у даній справі  не була розпочата, що свідчить про продовження (тривалість) судового процесу в даному випадку (рядки 3-6 зверху на сторінці 3-й постанови ВГСУ)(том ІІ, а.с. 134), що,  призвело до передчасності висновків судів попередніх інстанцій про неможливість застосування у даному випадку приписів ст. 25 ГПК України.

      Також у постанові ВГС України від 19 лютого 2014 року у справі № 13/29-617 звернуто увагу судів на те, що «реалізація банком (кредитором) свого права на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів, та прийняття відповідного судового рішення з цього питання жодним чином не впливає на можливість реалізації банком (кредитором) свого права, передбаченого ст. 512 ЦК України, на передання новому кредитору своїх прав щодо боржника (відступлення права вимоги), адже, в даному випадку, відсутні правові підстави, визначені ст. 515 ЦК України, які б не дозволяли допустити заміну кредитора у зобов'язанні, тим більше, що первісний кредитор не звертався до органів ДВС щодо примусового виконання судового рішення від 05.05.2009 р. у даній справі».

      Зазначені обставини, зокрема, підтверджуються тим, що у справі № 13/29-617, наказ на примусове виконання судового рішення, яке набрало законної сили, видано - 14.01.2010 р. + 3 роки для пред'явлення наказу до виконання = 14.01.2013 р. включно (том І. а.с. 113).

      Стаття 25 ГПК України у редакції Закону України № 3329-УІ від 12.05.2011 р. набрала чинності - 12.06.2011 р.

      Отже на дату набрання Законом України № 3329-УІ чинності, 12.06.2011 р. - строк пред'явлення наказу господарського суду Тернопільської області від 14.01.2010 р. по справі № 13/29-617 до виконання  (14.01.2013 р. включно) - ще не закінчився (том І. а.с. 113), тим більше, що до органів ДВС - наказ, ні позивачем, ні заявником, не пред'являвся, виконавче провадження по справі не було розпочато, тобто має місце продовження (тривалість) судового процесу, як встановлено ВГС України.

      Як вбачається з матеріалів справи, місцевий господарський суд з урахуванням наведеного у постанові ВГС України від 19 лютого 2014 року у справі № 13/29-617, з метою з'ясування обставин, які мають значення для вирішення даного спору, зокрема, щодо набрання юридичної сили Договором факторингу № 03/09 від 26.09.2009р. (як це передбачено п. 8.1 Договору), на який заявник посилається як на підставу своїх вимог, витребував від Національного банку України додаткові докази, а саме: План фінансового оздоровлення Клієнта (Акціонерного товариства "ІНДУСТРІАЛЬНО-ЕКСПОРТНИЙ БАНК"), затвердженого Національним банком України (том ІІ, а.с. 175-176, 177-193), з моментом затвердження якого пов'язується набрання чинності Договором факторингу № 03/09 від 26.09.2009 року.

      Як вбачається з матеріалів справи (том І, а.с. 1-126), рішенням господарського суду Тернопільської області від 05.05.2009 р. у справі № 13/29-617 позовні вимоги Позивача частково задоволено. Вирішено стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2  в користь Акціонерного товариства "Індекс-Банк", в особі Центрального відділення філії "Вінницька дирекція" АТ "Індекс-банк" заборгованість за Кредитним договором № 18/08-К від 27.03.2008 року, а саме: 152230,00 грн. основного боргу, 14957,04 грн. заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 13327,89грн. пені по прострочених відсотках шляхом звернення стягнення на заставне майно - платіжні термінали ММТ-РАY 2 у кількості 24 (двадцять чотири) штуки, 1935,15 грн. в повернення сплаченого державного мита та 118 грн. в повернення сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті частині позовних вимог припинено провадження (том І, а.с. 38-39).

      Вказане рішення господарського суду залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій (том І, а.с. 77-83 та  104-111), та після набрання останнім законної сили, на його виконання місцевим господарським судом видано наказ від 14.01.2010 року (копія знаходиться в матеріалах справи (том І, а.с. 113).

      Заявник (ТзОВ «АУЗ Факторинг»), в обгрунтування поданої заяви про заміну сторони у справі № 13/29-617 (том ІІ, а.с. 1-2), посилається на укладений 26.09.2009 року між ТОВ "АУЗ Факторинг" та АТ "Індустріально-експортний банк" Договір факторингу № 03/09 (том ІІ, а.с. 7-12).

      Договір факторингу № 03/09 (том ІІ, а.с. 7-12) та Додаток до нього за № 1 «Реєстр прав вимог» (далі за текстом - Договір факторингу) (том ІІ, а.с. 13-15) укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками двох сторін за договором, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином в силу ст. 204 ЦК України, оскільки  сторонами, в т.ч. Апелянтом, не доведено зворотнього.

      У пункті 2.1. Договору факторингу сторони передбачили, що в порядку та на умовах, визначених в договорі, Фактор (за договором - ТзОВ «АУЗ Факторинг») зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (за договором - АТ «Індустріально-експортний банк) за плату, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові право вимоги, визначене у Реєстрі прав вимог, в тому числі і право вимоги за Кредитним договором № 18/08-К від 27.03.2008р. (Додаток № 1 «Реєстр прав вимог» до Договору факторингу № 03/09 від 26.09.2009 року). Відтак Заявник вважає, що ТзОВ "АУЗ Факторинг" набуло прав кредитора до боржника - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.

      Відповідно до п.4.1. Договору факторингу право вимоги переходить від Клієнта (АТ «Індустріально-експортний банк) до Фактора (ТзОВ «АУЗ Факторинг») з моменту підписання ними відповідного Додатку з Реєстром прав вимог. Реєстр прав вимог має бути підписаний Сторонами в термін до 2 робочих днів після настання події, яка визначена в п.8.1 Договору факторингу,  як відкладальна умова.

      За змістом п. 8.1. Договору факторингу № 03/09 від 26.09.2009 р., цей Договір укладається під відкладальною умовою, якою є затвердження Національним банком України Плану фінансового оздоровлення Клієнта, який включає укладення та виконання Клієнтом цього Договору. З моменту настання зазначеної події цей Договір набуває чинності та всі права та обов'язки сторін за цим Договором набувають повної юридичної сили, такий день набуття прав та обов'язків сторін повної юридичної сили в цьому Договорі іменується День набуття цим Договором зобов'язальної сили.

      На вимогу місцевого господарського суду, викладену в ухвалі від 28.04.2014 р. (том ІІ, а.с. 162), Управлінням Національного банку України в Тернопільській області надано копії Програми фінансового оздоровлення ПАТ "ІНДЕКС-БАНК", затвердженої рішенням Спостережної Ради Банку від 11/09/2009 №7, та рішення Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків Національного банку України від 23.09.2009р. № 536А "Про погодження програми фінансового оздоровлення Публічного акціонерного товариства "ІНДУСТРІАЛЬНО-ЕКСПОРТНИЙ БАНК" (том ІІ, а.с. 174,  175-176, 177-193).

      Таким чином, наявними у справі матеріалами підтверджено передання кредитором (позивачем у справі) за Договором факторингу № 03/09 від 26.09.2009 року Товариству з обмеженою відповідальністю "АУЗ Факторинг" (заявнику - по справі) права вимоги до боржника - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за Кредитним договором №18/08-К від 27.03.2008 р. (том ІІ, а.с. 3-5).

      Підстави заміни кредитора у зобов'язанні визначені статтею 512 ЦК України, зокрема, відповідно до абзацу 1 п.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

      Відповідно до статей 1077, 1078 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

      Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

      Отже, відступлення права вимоги у даній справі мало місце відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

      Як вбачається з матеріалів справи, встановлено ВГС України та місцевим господарським судом під час нового розгляду справи № 13/29-617,  ні первісний кредитор      (АТ «Індекс-Банк»), ні його філія ЦВФ «Вінницька  дирекція» ПАТ «Індекс-Банк», ні ТзОВ «АУЗ Факторинг» до органів ДВС з примусового виконання наказу від 14 січня 2010 р. у справі № 13/29-617 - не зверталися, наказ до виконання не пред'являли. Такі докази в матеріалах справи відсутні.

      Оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження (розгляду), а  така стадія судового процесу як виконавче провадження у даній справі  не була розпочата, що свідчить про продовження (тривалість) судового процесу в даному випадку.

      Твердження Апелянта щодо непоширення на спірні правовідносини ст. 25 ГПК України в редакції Закону України від 12.05.2011 р. № 3329-УІ, який набрав чинності 12.06.2011р. та пропуску заявником 14 січня 2013 р. трирічного строку для пред'явлення наказу від 14.01.2010 р. № 13/29-617 у Державну виконавчу службу, крім вищенаведеного у даній постанові, спростовуються також наступними обставинами.

      Як вбачається з матеріалів даної справи, зокрема, випливає з мотивувальних частин ухвали господарського суду Тернопільської області від 25.10.2013 р. та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 р. (том ІІ, а.с. 69-72, 104-107), 27 січня 2011 року господарським судом Тернопільської області було порушено провадження у справі № 14/6/5022-112/2011 (суддя О.В.Руденко) за позовом ТзОВ «АУЗ Факторинг» в особі ТзОВ «Агенція по управлінню заборгованістю» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 222876,48 грн., за наслідками розгляду якого, 09.03.2011р. постановлено рішення у справі № 14/6/5022-112/2011, яким позовні вимоги були задоволені частково, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.06.11 р. у цій справі  рішення господарського суду Тернопільської області від 09.03.2011 р. в частині задоволення позову скасовано і прийнято нове рішення в цій частині про відмову у позові. Постановою Вищого господарського суду України від 01.11.2011 р. по справі № 14/6/5022-112/2011 постанова Львівського апеляційного господарського суду від 24.06.11 р. залишена без змін.

      З наведеного вбачається, що мав місце судовий розгляд справи між тими самими сторонами, Позивач (ТзОВ «АУЗ Факторинг») як правонаступник первісного позивача (АТ «Індустріально-експортний Банк») на підставі Договору факторингу № 03/09 від 26.09.2009 р., а відповідач (СПД-ФО ОСОБА_2), як боржник за Кредитним договором № 18/08-К від 27.03.2008 р.  

      Зазначені обставини підтверджуються: 1) ухвалою господарського суду Тернопільської області від 27 січня 2011 р. у справі № 14/6/5022-112/2011 про порушення провадження по справі; 2) рішенням господарського суду Тернопільської області від 09 березня 2011 р. у справі № 14/6/5022-112/2011 (позовні вимоги позивача були задоволені частково); 3) постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.06.2011р. у справі № 14/6/5022-112/2011 (рішення суду першої інстанції - в частині задоволення позову скасовано, в іншій частині - залишено без змін) та 4) постановою Вищого господарського суду від 01 листопада 2011 р. у справі № 14/6/5022-112/2011 (постанова Львівського апеляційного господарського суду - залишена без змін)(ухвала та судові рішення у справі № 14/6/5022-112/2011 -  в матеріалах справи).

      За вказаних вище обставин, виходячи з приписів статті 264 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку мало місце, крім наведеного вище, і переривання перебігу позовної давності.

      Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності (ч. 1 ст. 265 ЦК України), тому ухвала господарського суду Тернопільської області від 11.10.2010 р. у справі № 14/64-1205  про  залишення позову без розгляду - до уваги не приймається.

      Частиною 2 ст. 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

      Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина 3 ст. 264 ЦК України).

      Отже, пред'явлення 27 січня 2011 року позову до господарського суду ТзОВ «АУЗ Факторинг» в особі ТзОВ «Агенція по управлінню заборгованістю» до боржника: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у справі № 14/6/5022-112/2011, який завершився ухваленням судами судових рішень по суті, перериває перебіг позовної давності для пред'явлення наказу господарського суду Тернопільської області від 14.01.2010 р. № 13/29-617 до виконання, з моменту пред'явлення позову до суду - 27.01.2011 р. і до постановлення остаточного рішення у справі №  14/6/5022-112/2011, яким є постанова ВГС України від 01.11.2011 р. № 14/6/5022-112/2011, відповідно до ст. 111-11 ГПК України.

      Як зазначалося вище у цій постанові, ст. 25 ГПК України в редакції Закону України від 12.05.2011 р. № 3329-УІ, набрала чинності 12.06.2011 р., тобто на час, коли мало місце в тому числі і переривання перебігу позовної давності для пред'явлення наказу № 13/29-617 від 14.01.2010 р. до виконання - по 01.11.2011 р. (дата ухвалення Вищим господарським судом України постанови у справі № 14/6/5022-112/2011), відтак, виходячи із приписів ч. 3 ст. 264 ЦК України, час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

      Відповідно до ст. 25 ГПК України в редакції Закону України від 12.05.2011 р. № 3329-УІ, набрала чинності 12.06.2011 р., у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

      За наведених вище обставин, стаття 25 ГПК України в редакції Закону України від 12.05.2011 р. № 3329-УІ, що набрала чинності 12.06.2011 р. поширюється на спірні правовідносини.

      Апелянт/відповідач в апеляційній скарзі посилається також на постанову Вищого господарського суду  України від 23 січня 2014 р. у справі № 12/327/31 (том ІІ, а.с. 226-229).

      Однак таке посилання колегія суддів вважає некоректним, виходячи з  такого.

      Постанова ВГС України від 23.01.2014 р. у справі № 12/327/31 є судовим рішенням у конкретній справі, прийнята на підставі належним чином доведених фактичних обставин справи в розумінні статей 33, 34, 43 ГПК України, про що чітко  зазначено у цій постанові.

      У даній справі, Вищий господарський суд України у постанові від 19.02.2014 р. № 13/29-617 (том ІІ, а.с. 131-135) встановив недоведеність попередніми судами обставини, що мають значення для вирішення спору, що слугувало підставою для скасування відповідних рішень судів першої та другої інстанцій, та, відповідно, у постанові ВГС України окреслено коло фактичних обставин, які належало дослідити господарськими судами під час нового розгляду справи № 13/29-617 в їх сукупності, згідно ст. 43 ГПК України.

      У своїй діяльності суди керуються перш за все законом.

      З огляду на все вищенаведене в сукупності, колегія суддів вважає правомірним  висновок місцевого господарського суду у справі №  13/29-617, що заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АУЗ Факторинг" (вх. № 16336 від 07.10.2013 р.) про заміну сторони у справі № 13/29-617 слід задовольнити.            

                Інші доводи Апелянта, на яких ґрунтується апеляційна скарга, колегією суддів до уваги не приймається за недоведеністю.

      Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

      Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

      Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

      Враховуючи наведене в сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, апеляційну скаргу Апелянта/відповідача залишити без задоволення, ухвалу господарського суду Тернопільської області від 15 травня 2014 року у справі № 13/29-617  - без змін.

      Судовий збір за перегляд ухвали місцевого суду в апеляційному порядку покласти на  Апелянта/відповідача.

      Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 89, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу  України, Львівський апеляційний господарський суд, -

      ПОСТАНОВИВ:

      1.          Ухвалу господарського суду Тернопільської області від 16 травня 2014 року у справі № 13/29-617 -  залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

      2.          Витрати зі сплати судового збору за перегляд ухвали місцевого сууд в апеляційному порядку покласти на Апелянта/відповідача.

      3.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

      4.          Матеріали справи повернути господарському суду Тернопільської області.

                  

      Головуючий суддя                                                                                       Данко Л.С.

                        Суддя                                                                                          Матущак О.І.

                        Суддя                                                                                          Юрченко Я.О.

                В судовому засіданні 06.08.2014 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано -  07.08.2014 р.
       
    • By у.zaporozhskiy
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/41181528
       
      Державний герб України

      Ухвала

      іменем україни

      15 жовтня 2014 року                                                                             м. Київ

      Колегія суддів судової палати у цивільних справах

      Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

      головуючого                   Олійник А.С.,

      суддів:                           Амеліна В.І.,                        Гончара В.П.,

      Парінової І.К.,                             Савченко В.О.,

      розглянувши у судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про заміну сторони у справі правонаступником та видачу дублікату виконавчого листа, боржник - ОСОБА_3, заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Енергодарського міського суду Запорізької області від 10 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 09 квітня 2014 року,

      в с т а н о в и л а :

      У березні 2013 року публічне акціонерне товариство «Сведбанк»           (далі - ПАТ «Сведбанк») звернулося до суду із заявою про заміну сторони у справі правонаступником та видачу дублікату виконавчого листа, посилаючись на те, що рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 12 липня 2011 року в рахунок погашення заборгованості  ОСОБА_3 за кредитним договором було звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до договору факторингу № 15 від                         28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» відступило товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»             (далі - ТОВ «ФК «Вектор плюс») право вимоги заборгованості за кредитними та іпотечними договорами, у тому числі за договорами  ОСОБА_3 Посилаючись на викладене, заявник просив замінити сторону у справі на правонаступника ТОВ «ФК «Вектор плюс» та видати дублікат виконавчого листа на нового стягувача.

      Ухвалою Енергодарського міського суду Запорізької області від               10 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 09 квітня 2014 року, заяву задоволено частково. Замінено публічне акціонерне товариство «Сведбанк» на правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» у справ № 2-641/2011 за позовом ПАТ «Сведбанк» до  ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В іншій частині заяви відмовлено.

      У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвали суду першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви.

      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

      Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

      Судом встановлено, що рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 12 липня 2011 року в рахунок погашення заборгованості  ОСОБА_3 за кредитним договором № 0709/0608/45-046 від 27 червня 2008 року в розмірі 699 061 грн 69 коп. звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1.

      За договором факторингу № 15, укладеним 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «ФК «Вектор плюс» право вимоги за зобов'язаннями за кредитним договором № 0709/0608/45-046 від 27 червня 2008 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3

      Задовольняючи частково заяву про заміну сторони у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, із посиланням на ст. 37, 378 ЦПК України, ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», виходив із того, що за договором факторингу був замінений кредитор у зобов'язанні внаслідок відступлення йому прав, а чинним законодавством передбачено заміну відповідної сторони правонаступником на будь-якій стадії судового процесу.

      Проте повністю погодитися з таким висновками не можна з огляду на таке.

      Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (а. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

      Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

      Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

      Відповідно до ст. 512 ЦК України, ст. 378 ЦПК України та ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

      Згідно із п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України в разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

      Встановлено, що відступлення права вимоги за кредитним договором відбулося після ухвалення судового рішення.

      У зв'язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження»,                 ст. 378 ЦПК України.

      За положеннями ч. 1 ст. 378 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

      Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язково тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

      Задовольняючи заяву ПАТ «Сведбанк» про заміну сторони правонаступником у цивільній справі № 2-641/2011, суд першої інстанції на положення вищенаведених норм закону уваги не звернув та не уточнив заяву банку, ураховуючи, що після закінчення розгляду справи чинним законодавством передбачено заміну сторони правонаступником у виконавчому провадженні, а не у справі, розгляд якої закінчився. При цьому, судом не з'ясовано, чи відкрито виконавче провадження на виконання вищевказаного судового рішення.

      Перевіряючи законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України не виконав, на порушення судом першої інстанції норм процесуального права уваги не звернув, доводи апеляційної скарги належним чином не перевірив, не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи та дійшов передчасного висновку про залишення ухвали суду першої інстанції без змін.

      Оскільки судами порушені норми матеріального та процесуального права, ухвали суду першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

      Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

                                     у х в а л и л а:

      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

      Ухвалу Енергодарського міського суду Запорізької області від                     10 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від              09 квітня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

      Ухвала оскарженню не підлягає.

      Головуючий                                                                                           А.С. Олійник

      Судді:                                                                             В.І. Амелін

      В.П. Гончар

      І.К. Парінова

      В.О. Савченко