Постановление БП-ВС о взыскании только 3% годовых в случае не возврата средств после признания договора недействительным

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа N 910/10156/17
Провадження N 12-14гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача Данішевської В.І.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Трофімової Н.Ю.

та представників:

позивача - Таран О.М.,
відповідача - Безносик А.О.,
третьої особи - не з'явився;

розглянула касаційну скаргу Київської міської ради (далі - Міськрада) на рішення Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2017 року у справі N 910/10156/17 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Фінансова компанія "Новий регіон" до Міськради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - ГУ ДКСУ), про стягнення 58 млн 746 тис. 772 грн 54 коп.

Історія справи

Судові рішення в попередніх справах

Справа N 11/304

1. Заступник Генерального прокурора України звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Міськради та Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон", ТОВ "Компанія "Термінал-Реєстр", ТОВ "Адрем" про:

- визнання недійсним договору N Д-2009/07/29 купівлі-продажу пакета акцій Акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - АТ "ХК "Київміськбуд") у кількості 59 910 760 штук, укладеного між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" 29 липня 2009 року (далі - Договір);

- визнання права власності територіальної громади м. Києва в особі Міськради на 59 910 760 штук простих іменних акцій АТ "ХК "Київміськбуд", що становить 80 % його статутного капіталу.

2. 20 жовтня 2010 року Господарський суд міста Києва задовольнив позов частково: а саме визнав право власності територіальної громади м. Києва на акції АТ "ХК "Київміськбуд". Суд відмовив у позові в частині визнання недійсним Договору з мотивів його нікчемності.

3. Постановою від 18 січня 2011 року суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду в частині відмови в позові та, відповідно, визнав Договір недійсним. У решті рішення місцевого господарського суду залишив без змін.

4. 02 березня 2011 року Вищий господарський суд України залишив постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Справа N 910/29514/14

5. У грудні 2014 року ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" заявило позов до Міськради про стягнення грошових коштів у розмірі 114 млн 075 тис. 598 грн 56 коп. (вартість акцій) та 50 млн 243 тис. 742 грн 50 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 25 вересня 2009 року по 23 грудня 2014 року (перший період нарахування процентів).

6. Господарський суд міста Києва рішенням від 24 березня 2015 року позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

7. 22 березня 2017 року апеляційний господарський суд частково скасував рішення місцевого господарського суду, присудивши до стягнення 28 млн 116 тис. 202 грн. 28 коп. із заявлених позивачем 50 млн 243 тис. 742 грн 50 коп. У решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

8. Вищий господарський суд України постановою від 14 червня 2017 року залишив постанову суду апеляційної інстанції без зміни.

Короткий зміст позовних вимог у справі, що є предметом розгляду

9. 21 червня 2017 року ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" звернулося до суду з позовом до Міськради про стягнення 65 млн 554 тис. 402 грн 18 коп. процентів за період з 24 грудня 2014 року по 15 червня 2017 року (другий період нарахування процентів).

10. У серпні 2017 року позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути 58 млн 746 тис. 772 грн 54 коп. за період з 24 грудня 2014 року по 11 серпня 2017 року шляхом безспірного списання з рахунків ГУ ДКСУ.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

11. Місцевий господарський суд присудив до стягнення 58 млн 739 тис. 001 грн 85 коп., а в решті позовних вимог відмовив, про що ухвалив 17 серпня 2017 року рішення.

12. Суд апеляційної інстанції постановою від 03 жовтня 2017 року залишив рішення місцевого господарського суду без змін.

13. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані посиланням на таке.

14. Статтею 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. На порушення цієї норми відповідач не повернув сплачені позивачем гроші.

15. Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Водночас, в даному випадку розмір процентів за користування грошовими коштами законом не передбачено.

16. Відтак нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами може бути здійснене на рівні облікової ставки Національного банку України за аналогією закону на підставі приписів статті 1048 ЦК.

17. При цьому посилання відповідача на вирішений між сторонами спір у межах справи N 910/29514/14 не може бути підставою для відмови в задоволенні цього позову, оскільки у тій справі заявлений інший період нарахування процентів (перший період), ніж той, що заявлений позивачем наразі (другий період).

18. Висловивши наведену вище позицію, суди здійснили перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми процентів, у зв'язку з чим визнали обґрунтованими позовні вимоги у розмірі 58 млн 739 тис. 001 грн 85 коп.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

19. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати.

20. Ухвалою від 27 листопада 2017 року Вищий господарський суд України прийняв касаційну скаргу Міськради на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2017 року у справі N 910/10156/17 до касаційного провадження.

21. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК) викладено в новій редакції, і розпочав роботу Верховний Суд.

22. Відповідно до положень підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК (у редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23. 03 січня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду прийняв касаційну скаргу Міськради до провадження, а 24 січня 2018 року передав справу N 910/10156/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, про що постановлено відповідні ухвали.

24. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду мотивував передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду тим, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі N 910/2899/14. Зазначений висновок полягає в тому, що підстав для застосування аналогії закону (ст. 1048 ЦК) немає, оскільки правовідносини, які випливають із договору позики, та правовідносини, які склалися між сторонами внаслідок безпідставного збереження грошових коштів, не є подібними.

25. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 лютого 2018 року прийняла до провадження зазначену справу та призначила її розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

26. Міськрада цитує підпункти 6.2, 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", у яких зазначено таке: "…підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.".

27. Заявник касаційної скарги зазначає, що в рамках справи N 910/29514/14 суди вирішили питання про стягнення з відповідача грошових коштів у порядку реституції - як основної суми, так і процентів за користування чужими коштами, відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.

28. Заявник також надав суду пояснення щодо виконання ним судового рішення у справі N 910/29514/14. Із вказаних пояснень вбачається, що Міськрада перерахувала присуджені до стягнення у справі N 910/29514/14 суми у жовтні-грудні 2017 року, мотивуючи це тим, що кошти були сплачені лише після закінчення судового розгляду, який тривав понад 3 роки.

Узагальнені доводи позивача

29. У відзиві на касаційну скаргу позивач наголошує, що основний борг відповідачем повернутий позивачу лише у вересні-жовтні 2017 року і що присудження боргу та процентів у рамках справи N 910/29514/14 не перешкоджає стягненню процентів за інший період - з 24 грудня 2014 року по 11 серпня 2017 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

30. Судовими рішеннями в попередніх справах встановлено і не заперечується сторонами у справі, що позивач на виконання умов Договору, визнаного згодом недійсним, сплатив відповідачу грошові кошти в розмірі 114 млн. 075 тис. 598 грн. 56 коп.

31. Відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

32. На порушення цієї норми відповідач станом на день подання позовної заяви не повернув сплачені позивачем гроші.

33. Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

34. Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

35. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК.

36. Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому відповідно до частини другої статті 628 ЦКдо відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 ЦК.

37. Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

38. Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

39. Отже, висновки судів про необхідність застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.

40. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від висновку, наведеного у цьому відношенні в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі N 910/2899/14.

41. Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі N 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

42. Довід Міськради про те, що припис частини другою статті 625 ЦК може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання, не береться до уваги, бо ним якраз порушене позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК.

43. Довід заявника про те, що в рамках іншої справи - N 910/29514/14 з нього присуджено до стягнення як основну суму, так і процентів за користування чужими коштами, також не береться до уваги, бо в указаній справі стягнуто проценти за інший період.

44. Тому, відповідно до частини другої статті 625 ЦК проценти підлягають до стягнення виходячи з суми простроченого грошового зобов'язання (114 млн 075 тис. 598 грн. 56 коп.) за період, заявлений позивачем, тобто з 24 грудня 2014 року по 11 серпня 2017 року (2 роки і 231 день), в сумі 9 млн 010 тис. 409 грн 61 коп. (114 млн 075 тис. 598 грн 56 коп. х (2+231:365)х3 %:100 %).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Отже, рішення та постанову судів попередніх інстанцій слід скасувати й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково: стягнути з відповідача на користь позивача 9 млн 010 тис. 409 грн 61 коп., а в решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати

46. Згідно з частиною першою статті 129 ГПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати, понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції, підлягають такому розподілу.

47. Позовні вимоги задоволені частково, а саме у розмірі 15,34 % (9 010 409,6 х100 % :58 746 772,54). А тому судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у пропорційному розмірі - 36 тис. 816 грн 00 коп. слід покласти на Міськраду (240 тис. х 15,34 %:100).

48. Відповідно, судовий збір за розгляд справи в апеляційній та касаційній інстанції у пропорційному розмірі - 467 тис. 318 грн 00 коп. (223 тис. 502 грн 00 коп. (264 тис. х 84,66 %):100 %) та 243 тис. 816 грн 00 коп. (288 тис х 84,66 %):100 %)) слід покласти на ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон".

49. Згідно з частиною 11 статті 129 ГПК у випадку покладення судових витрат на обидві сторони суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

50. У зв'язку з тим, що при розподілі судових витрат на ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" покладено більшу суму судових витрат, різниця судових витрат у розмірі 430 тис. 502 грн 40 коп. (467 318,40-36 816,00) підлягає стягненню з ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" на користь Міськради.

51. Керуючись частинами першою, одинадцятою статті 129, пунктом 3 частини першої статті 308, статтями 311, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі N 910/10156/17 скасувати й ухвалити нове рішення.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Новий регіон" (03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, буд. 40, ідентифікаційний код 35920996) проценти річні за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 9 млн 010 тис 409 (дев'ять мільйонів десять тисяч чотириста дев'ять) грн 61 коп.

5. В іншій частині у позові відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Новий регіон" (03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, буд. 40, ідентифікаційний код 35920996) на користь Київської міської ради (01044. м. Київ. вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код 22883141) 430 тис 502 (чотириста тридцять тисяч п'ятсот дві) грн 00 коп. судового збору.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.І. Данішевська Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко

[ANTIRAID]

Большая палата не перестает удивлять. Принимая данное решение судьи самостоятельно провели перерасчет придя к выводу о том, что в случае признания договора недействительным и не возврата средств полученных по недействительному договору нельзя применять нормы закона регулирующие займ (ст. 1048 ГК) и начислять учетную ставку НБУ при отсутствии процентов, а возможно лишь получение компенсации в соответствии с ч. 2 ст.625 ГК Украины. Однако при этом судьи не учли, что данной нормой еще взыскивается индекс инфляции, который они не посчитали.

Я думал дно мы уже прошли, а видимо нас теперь ждет еще много интересного. Теперь будем просить суд кассационной инстанции делать расчеты самостоятельно.

[0720]

а что, Большая Палата не читала все многочисленные заключения ВСУ, ВССУ, ВХСУ о том что проценты за пользование (ст.536 ЦК) и три процента годовых, упомянутые в статье 625 ЦК — это совершенно разные правовые институты, которые могут применяться одновременно? 

раньше в ВСУ хотя бы научно-консультативный совет был, который не давал судьям писать совсем уж безобразную ересь, а теперь им уже совсем ничего не мешает

троечники какое-то..

[0720]

это ещё одно доказательство того, что никаких реальных заседаний не проводится, дела коллегиально не рассматриваются и не обсуждаются

я ни за что не поверю, что такие судьи как Ткачук, Лященко, Уркевич, Кибенко, Гудыма, Сытник — могли согласиться с этой маячнёй, причем все сразу

так не бывает..

это может значить только одно: фактически никаких заседаний не проводится, и судья-докладчик пишет решение сам (точнее его помощники), а остальные его не глядя подписывают

именно поэтому никого и не пускают в заседание — потому что нет никакого заседания

[Лев]

15 hours ago, 0720 said:

это ещё одно доказательство того, что никаких реальных заседаний не проводится, дела коллегиально не рассматриваются и не обсуждаются

я ни за что не поверю, что такие судьи как Ткачук, Лященко, Уркевич, Кибенко, Гудыма, Сытник — могли согласиться с этой маячнёй, причем все сразу

так не бывает..

это может значить только одно: фактически никаких заседаний не проводится, и судья-докладчик пишет решение сам (точнее его помощники), а остальные его не глядя подписывают

именно поэтому никого и не пускают в заседание — потому что нет никакого заседания

Вот что-то подобное из той же оперы

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73565427

Ответчик заочное решение не получал, подпись в почтовом уведомлении подделана (это у нас давно "нормальное" явление), значит, срок на пересмотр заочного решения не пропущен, на что указывает кассатор:

           "Проводячи заочний розгляд справи, суд виходив з того, що я нібито був належно повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

            Однак, це не відповідає дійсності: ні позовної заяви з додатками, ні судової повістки я не отримував. Копію заочного рішення мій представник отримав лише 28.07.2017 р. і ознайомив мене з цим рішенням.

            Згідно ст. 228 ЦК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. 

            Залишаючи подану мною заяву без розгляду, суд першої інстанції вважав, що я нібито пропустив строк на оскарження заочного рішення, оскільки в матеріалах справи є зворотне поштове повідомлення № 4500806283891 (а.с. 68), за яким я копію вищевказаного заочного рішення нібито отримав особисто 14.08.2015 р. за адресою: _____і, яка є моїм зареєстрованим місцем проживання. І при цьому я не заявив клопотання про поновлення строку.

            Однак, даного зворотного повідомлення я не підписував, а мій підпис було підроблено невідомою особою (працівником підприємства поштового зв’язку). Замість мого підпису в повідомлені написано: „_____” Я так ніколи не підписуюсь і стверджую, що копії заочного рішення не отримував, а відтак строку на його оскарження я не пропустив.

            Суд першої інстанції, не являючись експертною установою, не має можливості встановлювати належність підпису (почерку) тій чи іншій особі. Неаутентифікований підпис не може бути належним і допустимим доказом. А тому стверджувати, що спірний підпис належить саме мені, суд не мав підстав, оскільки справжність його нотаріально не засвідчена і в матеріалах справи відсутній відповідний висновок експерта-почеркознавця. Як наслідок, суд не мав підстав робити висновок, що я пропустив строк оскарження заочного рішення.

            Порушивши принцип безпосередності судового розгляду, суд першої інстанції позбавив мене можливості „виправити недоліки”, а, точніше, довести відсутність недоліків. Зокрема, суд першої інстанції позбавив мене права заявити клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, щоб встановити, ким було проставлено підпис: „_____” про отримання рекомендованого поштового відправлення у відповідній графі зворотного поштового повідомлення № 4500806283891 (а.с. 68) – мною чи іншою особою.

            Таким чином, суд першої інстанції, достеменно знаючи (у тому ж складі переглядав справу № 159/4164/14-ц)  про те, що позивач даним позовом повторно стягнув з мене грошову суму за один і той же період за підробленим договором, підписаним від мого імені невідомою особою (перший раз за заочним рішенням від 24.09.2014 р. Ковельського міськрайонного суду Волинської області по справі № 159/4164/14-ц в провадженні № 2/159/938/14), незаконно позбавивши мене права на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

            Апеляційний суд розглянув справу поверхнево і формально.

            Подане мною клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи апеляційний суд відхилив без мотивації і без постановлення ухвали, тим самим позбавивши мене можливості довести факт підробки мого підпису на зворотному поштовому повідомленні, апеляційний суд зробив висновок (абз. 1 стор. 3 оскаржуваної ухвали): „Доводи апеляційної скарги про те, що підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення не належить _____ нічим не підтверджені, а тому не можуть братись до уваги”.

            Принагідно зазначити, що і апеляційному суду було достеменно відомо (колегія у тому ж складі переглядала в апеляційному порядку справу № 159/4164/14-ц)  про те, що позивач даним позовом повторно стягнув з мене грошову суму за один і той же період за підробленим кредитним договором, підписаним від мого імені невідомою особою".

Но... нет ходатайства о возобновлении непропущенного срока...

[ANTIRAID]

Появилось отдельное мнение:

ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Великої Палати Верховного Суду
Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Ситнік О.М.

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа N 910/10156/17
Провадження N 12-14гс18

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року касаційну скаргу Київської міської ради задоволено частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2017 року у справі N 910/10156/17 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Новий регіон" (далі - ТОВ "ФК "Новий регіон") (03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, буд. 40, ідентифікаційний код 35920996) річні проценти за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 9 010 409 грн 61 коп. (дев'ять мільйонів десять тисяч чотириста дев'ять грн. шістдесят одна коп.) В іншій частині у позові відмовлено.

При цьому Велика Палата зробила такий правовий висновок.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу вичерпно врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ). Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин (частина друга статті 1054 ЦК України) та до відносин з комерційного кредиту (частина друга статті 1057 ЦК України).

Сторони також мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому відповідно до частини другої статті 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 ЦК України.

Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен повернути грошові кошти, але неправомірно не повертає їх, також вичерпно врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством вичерпно визначені як наслідки наданняможливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен повернути гроші, але неправомірно не повертає їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Отже, висновки судів про необхідність застосувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковим, оскільки, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (тоді як згадана норма застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві відсутня прогалина у цьому відношенні.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від висновку, наведеного в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі N 910/2899/14.

Доводи скаржника про те, що припис частини другої статті 625 ЦК України господарський суд може застосувати лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання, не беруться до уваги, оскільки боржник якраз і порушив позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 15 квітня 2015 року та 01 червня 2016 року, щодо застосування до спірних правовідносин вимог частини другої статті 625 ЦК України.

З такими висновками погодитися не можна з огляду на таке.

Підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати в ухвалі колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2018 року зазначено необхідність відступити від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 15 квітня 2015 року, щодо можливості застосування аналогії закону у правовідносинах, які виникли з безпідставного збереження майна, у частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі, передбаченому статтею 1048 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду не врахувала, що Верховний Суд України у постанові від 15 квітня 2015 року у справі N 3-39гс15 зробив висновок про неможливість застосування статті 8 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли внаслідок безпідставного користування чужими грошима у частині застосування статті 1048 ЦК України, у якій врегульовано наслідки порушення боржником договору позики. У судовому рішенні, яке було підставою для перегляду фактичні обставини стосувалися договору позики та застосована стаття 1048 ЦК України у частині стягнення процентів за користування грошима, якою передбачено, що у разі невстановлення договором позики розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ - із договору позики. У справі, що була предметом перегляду Верховним Судом України спірні правовідносини виникли внаслідок безпідставного користування чужими грошима, тому Верховний Суд України зробив висновок, що такі правовідносини не є подібними за змістом до правовідносин, що виникають з договору позики, адже аналогію закону, передбачену статтею 8 ЦК України, можна застосовувати виключно за умови подібності спірних неврегульованих правовідносин.

При цьому Верховний Суд України погодився з висновком судів про відмову в позові про стягнення відсотків за безпідставне користування чужими грошима, посилаючись на вимоги частини другої статті 536 ЦК України, бо такі проценти могли бути передбачені законом або договором. Договір про розмір процентів за користування чужими грошима між сторонами не укладався, законом чи іншим актом цивільного законодавства такий розмір процентів не встановлено.

У постанові Вищого господарського суду України від 12 листопада 2014 року, про перегляд якої вказано у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі N 3-39гс15, зазначено, що в частині другій статті 1214 ЦК України передбачено у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нарахування процентів за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Вищий господарський суд України вказав, що суди попередніх інстанцій встановили, що укладеним між сторонами договором не передбачено сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Такого розміру процентів за користування чужими грошовими коштами в разі припинення договору купівлі-продажу не встановлено законом або іншим актом цивільного законодавства. Отже, прогалини в правовому регулюванні відповідних відносин - відсутні.

Зроблено висновок, що позивач не підтвердив наявності у відповідача обов'язку сплачувати позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 536 ЦК України.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду, погодившись із висновком про відсутність підстав відходити від правової позиції Верховного Суду України у постанові від 15 квітня 2015 року у справі N 3-39гс15 у частині відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин статті 8 ЦК України, відступила від цієї правової позиції у частині застосування статей 1212, 1214 та статті 536 ЦК України у сукупності з частиною другою статті 625 цього Кодексу, застосувала останню до спірних правовідносин.

Однак з позовної заяви ТОВ "ФК "Новий регіон" вбачається, що позов заявлено про стягнення саме процентів за користування чужими грошовими коштами, які передбачені статтями 1214 та 536 ЦК України. При цьому позивач посилався на постанови Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, у яких до спірних правовідносин, з урахуванням аналогії права, передбаченої у статті 8 ЦК України, такі відсотки розраховували за правилами, встановленими частиною першою статті 1048 ЦК України.

У заяві про збільшення позовних вимог позивач зазначив лише спосіб стягнення вказаних коштів та зменшив їх розмір.

Жодних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, позивачем не заявлялося.

Указані виплати, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України не є відсотками за користування чужими грошима в розумінні статті 536 цього Кодексу, а є гарантією належного виконання грошового зобов'язання, тобто мають самостійну правову природу і не можуть застосовуватися судом за власним розсудом, оскільки відповідно до частини третьої статті 300 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд першої інстанції вимог про відповідальність відповідача за частиною другою статті 625 ЦК України не розглядав відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, оскільки такі позивачем не заявлялися.

Крім того, не можна погодитися із застосуванням до спірних правовідносин правового висновку, зробленого Верховним Судом Україниу постанові від 01 червня 2016 року у справі N 3-295гс16, так як предметом розгляду в указаній справі був спір за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" про стягнення суми в порядку регресу. При цьому Верховний Суд України вказав, що відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. Статтею 979 ЦК України встановлено, що в разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату). Таким чином, правовідношення, у якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням. Так само й правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, є грошовим зобов'язанням.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 цього Кодексу, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання виникають із підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема й факту завдання майнової шкоди іншій особі. Отже, з огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Однак, вказані правовідносини не є подібними до правовідносин, урегульованих статтями 1212, 1214 ЦК України, тому висновок Верховного Суду Україниу постанові від 01 червня 2016 року у справі N 3-295гс16 не можна застосовувати при розгляді цієї справи.

Великою Палатою Верховного Суду не враховано, що Верховний Суд України розглянув справу N 6-2491цс15 про стягнення коштів. Обставини цієї справи є тотожними до тих, що були предметом розгляду в суді господарської юрисдикції, і відрізняються лише суб'єктним складом, оскільки договір купівлі-продажу було укладено між фізичними особами. Зазначено, що в липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2012 року визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 19 лютого 2009 року між нею та ОСОБОЮ_2, ОСОБОЮ_3, ОСОБОЮ_4, застосовано двосторонню реституцію - стягнуто на користь ОСОБИ_1 отримані відповідачами за продаж будинку кошти в сумі 250 тис. грн. Рішення набуло чинності 08 листопада 2012 року, із цього часу у відповідачів виник обов'язок повернути безпідставно набуті грошові кошти, які до цього часу йому не повернуто, чим порушено його права.

У зв'язку з наведеним позивач на підставі частини другої статті 1214 ЦК України просив стягнути з відповідачів проценти за користування чужими грошовими коштами на рівні встановленої НБУ облікової ставки за період з моменту укладення (19 лютого 2009 року) визнаного в подальшому недійсним договору купівлі-продажу по день звернення позивача з цим позовом до суду, а також на підставі статті 625 цього Кодексу? інфляційні втрати і 3 % річних.

Верховний СудУкраїни в постанові від 02 березня 2016 року у справі N 6-2491цс15 зробив такий правовий висновок: статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Дія статті поширюється також на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

При цьому частина п'ята статті 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 цього Кодексу разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. Зобов'язальні правовідносини виникають не зрішення суду, а з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Суд, визнаючи недійсним договір купівлі-продажу, застосував двосторонню реституцію, на виконання якої вирішив стягнути з відповідачів на користь позивача отримані від нього за продаж будинку кошти, які відповідачі не повернули. У зв'язку із цим застосуванню підлягає стаття 1212 ЦК України, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, якщо підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Це положення застосовується і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

У разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до статті 536 ЦК України й унеможливлюється стягнення 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 цього Кодексу.

Зазначений правовий висновок Верховного Суду України залишився поза увагою Великої Палати Верховного Суду, мотивів щодо необхідності відступу від цього висновку, який зроблено на підставі перегляду справи з тотожними предметом та підставами і який має враховуватися судами й після набрання чинності новою редакцією процесуальних кодексів, у тому числі й ГПК України. Це вбачається з підпункту 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" цього Кодексу, яким передбачено, що справа передається на розгляд Великої Палати, якщо суд, який розглядає справу в касаційному порядку, вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Вважаємо, що в цьому випадку необхідно погодитися з правовим висновком Верховного Суду України, який викладено в постанові від 02 березня 2016 року у справі N 6-2491цс15, оскільки підстав для відступу від нього не вбачаємо. Тому до спірних правовідносин не можна застосовувати вимоги частини другої статті 625 ЦК України.

Повний текст окремої думки підписано 14 травня 2018 року.

Судді Великої Палати
Верховного Суду: Н.П. Лященко
Прокопенко О.Б.
Ситнік О.М.

[ANTIRAID]

Радует, что хоть трое судей Большой палаты не пошли на поводу у главы Верховного суда подготовившей это абсолютно безграмотное решение, начиная с сути и заканчивая определением суммы судебного сбора. Что еще раз говорит о том как проходил отбор в Верховный суд и что он имеет мало общего с отбором грамотных и достойных судей.

Не согласившиеся судьи указали, что выплаты, предусмотренные частью второй статьи 625 ГК Украины не являются процентами за пользование чужими деньгами в понимании статьи 536 настоящего Кодекса, а являются гарантией надлежащего исполнения денежного обязательства, то есть имеют самостоятельную правовую природу и не могут применяться судом по собственному усмотрению, поскольку согласно части третьей статьи 300 Хозяйственного процессуального кодекса (далее - ХПК Украины) в суде кассационной инстанции не принимаются и не рассматриваются требования, которые не были предметом рассмотрения в суде первой инстанции. Суд первой инстанции требований об ответственности ответчика по части второй статьи 625 ГК Украины не рассматривал в соответствии с частью первой статьи 14 ХПК Украины, поскольку такие истцом не заявлялись.

Это решение является приговором всей судебной системе Украины и доказательством полного провала так называемой "судебной реформы".

[0720]

совершенно верное особое мнение, но вот меня удивляет то, что его не подписали такие цивилисты как Гудыма и Ткачук