Постановление ВС-КГС о порядке взыскание ущерба с виновного лица, связанного со смертью потерпевшего

[ANTIRAID]

Державний герб України

Постанова
Іменем України

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 165/325/17
провадження № 61-11674св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),
суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 31 жовтня 2017 року у складі судді Лизун Ю. В. та постанову апеляційного суду Волинської області від 11 січня 2018 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив стягнути з останнього 66 147,90 грн відшкодування шкоди за період з 04 серпня 2011 року по 30 червня 2017 року, та щомісячно по 944,98 грн на відшкодування шкоди, завданої смертю сина, починаючи з липня 2017 року.

Позовна заява мотивована тим, що вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 травня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 119 КК України (вбивство через необережність) та призначено покарання на підставі частини четвертої статті 70 КК України у виді обмеження волі на строк 4 роки. Позивач є батьком загиблого ОСОБА_3 та перебував на його утриманні, оскільки на день його смерті був непрацездатним, є інвалідом 2 групи загального захворювання довічно, отримував мінімальну пенсію у розмірі 1 077,58 грн. Зазначав, що матеріальна допомога сина була постійною та надавалась систематично. Окрім позивача на утриманні ОСОБА_3 перебувала його мати ОСОБА_4, яка була працездатною, але перебувала на обліку у Нововолинському центрі зайнятості. На утриманні ОСОБА_3 перебували також його два сина: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. За життя ОСОБА_3 працював на відокремленому підрозділі «Шахтоуправління «Нововолинське», його середньомісячний заробіток складав 4 724,84 грн. Посилаючись на положення статті 1200 ЦК України, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 31 жовтня 2017 року позов задоволено.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 66 147,90 грн на відшкодування шкоди за період з 04 серпня 2011 року по 30 червня 2017 року, стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 944,97 грн на рахунок відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, починаючи з липня 2017 року щомісячно. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, оскільки ОСОБА_1 на день смерті сина був непрацездатним, визнаний інвалідом 2 групи, та у зв'язку з отриманням невеликого розміру пенсії, потребував матеріальної допомоги, а відтак, мав право на одержання утримання від свого сина ОСОБА_3

Постановою апеляційного суду Волинської області від 11 січня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Мотивуючи постанову про залишення рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що позивач ОСОБА_1, як батько загиблого ОСОБА_3, який мав право відповідно до положень статті 202 СК України на одержання від сина утримання, набув право на відшкодування шкоди в порядку статті 1200 ЦК України у вигляді щомісячних платежів.

У касаційній скарзі, поданій 08 лютого 2018 року, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що обов'язковими умовами для отримання відшкодування шкоди є: 1) факт перебування на утриманні; 2) або якщо особа потребувала матеріальної допомоги. Сам факт того, що загиблий отримував більшу заробітну плату, ніж розмір пенсії потерпілого, не встановлює факт перебування на утриманні.

Оскільки позивач не перебував на утриманні померлого та не є таким, що потребує матеріальної допомоги відповідно до положень сімейного законодавства, він не має права на отримання відшкодування шкоди.

Касаційна скарга також містить посилання на те, що судом безпідставно не було взято до уваги покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які в судовому засіданні підтвердили, що заробітну плату загиблий витрачав на погашення виниклих боргових зобов'язань перед свідками.

27 березня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу.

Доводи відзиву на касаційну скаргу зводяться до того, що позивач довів факт перебування на утриманні загиблого сина, оскільки його заробітна плата для позивача була постійним та основним джерелом для існування.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення суду не відповідають.

Установлено, що вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 травня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 119 КК України, та призначено покарання на підставі частини четвертої статті 70 КК України у виді обмеження волі на строк 4 роки. Даним вироком установлено, що необережне поводження ОСОБА_2 зі зброєю призвело до смерті ОСОБА_3

Позивач ОСОБА_1 визнаний потерпілим у вищезазначеному кримінальному провадженні, померлий ОСОБА_3 є його сином.

Обгрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на наявність у нього права на відшкодування шкоди, передбачене положенням статті 1200 ЦК України.

За змістом абзаца 1 частини першої та частини другої сттаті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Установлено, що ОСОБА_3 мав двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивач ОСОБА_1 на день смерті сина не працював, був інвалідом 2 групи загального захворювання довічно, отримував пенсію по інвалідності, перебував на диспансерному обліку з діагнозом ішемічна хвороба серця, стенокардія напруги, гіпертонічна хвороба другої стадії, серцева недостатність другої А-Б стадії.

Матір ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на час його смерті була працездатною, але перебувала на обліку у Нововолинському центрі зайнятості.

ОСОБА_3 працював підземним гірничим майстром на відокремленому підрозділі «Шахтоуправління «Нововолинське», його середньомісячний заробіток складав 4 724,84 грн.

Суд вважав доведеним, що позивач ОСОБА_1, батько померлого ОСОБА_3, також відноситься до кола осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, оскільки був на його утриманні та потребував матеріальної допомоги.

Установлено, що факт родинних відносин між позивачем та загиблим ОСОБА_3, підтверджено копією свідоцтва про народження останнього.

Згідно довідки про склад сім'ї, виданої головою ОСББ «Волошка-НВ», померлий ОСОБА_3 проживав разом із батьками та вітчимом своєї матері ОСОБА_10 по АДРЕСА_1. Даний факт підтверджується також актом від 18 січня 2012 року, складеним ЖКП №2 Нововолинської міської ради Волинської області.

Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв'язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи (підпункт «г» пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»).

Сума прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць встановлюється державним бюджетом України на кожен рік.

Таким чином, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць.

Вказана обставина в ході судового розгляду має бути підтверджена належними і допустимими засобами доказування, як-то довідка про розмір пенсії, довідка про доходи тощо.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судом у повній мірі досліджено питання родинних відносин позивача з загиблим ОСОБА_3

Проте, судом не ураховано, що предметом даного позову є відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого і доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі.

Судові рішення не містять правових висновків про те, що допомога сина для позивача була основним і постійним джерелом його існування, не наведено доказів на їх підтвердження.

Сам по собі факт проживання за однією адресою із загиблим не може свідчити про перебування на його утриманні.

Також судові рішення не містять встановлених фактичних обставин справи, які б свідчили про потребу позивача у матеріальній допомозі, передбаченою статтею 202 СК України.

Покладаючи на відповідача обов'язок по відшкодуванню ОСОБА_1 шкоди з 04 серпня 2011 року, суд не врахував, що виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх одержання, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років.

Крім того, встановивши, що на день смерті загиблий ОСОБА_3 мав двох неповнолітніх дітей, які мають право на відшкодування шкоди до досягнення повноліття, суд не вирішив питання залучення до участі у розгляді даної справи їх законного представника. Визначаючи розмір відшкодування шкоди на користь батька загиблого може випливати на інтереси дітей.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 31 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 11 січня 2018 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73598555

[ANTIRAID]

Верховный суд указал, что рассматривая подобную категорию дел суд должен учитывать, что предметом такого иска является возмещение вреда, причиненного смертью потерпевшего и доказыванию подлежит не только факт родственных отношений, а факт нахождения на иждивении умершего и потребность в материальной помощи.

Кроме того, суд должен учесть, что выплаты, назначенные, но своевременно не полученные пострадавшим или лицом, имеющим право на их получение, подлежат удовлетворению за время, не превышающее трех лет. Также при рассмотрении спора необходимо привлекать и уполномоченных представителей неполнолетних детей, при их наличии.