Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по включению требований вкладчика в перечень акцептированных требований


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/7532/16
Провадження N 11-151апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,
суддів: Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника позивачки ОСОБА_4 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року (суддя Добрянська Я.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року (у складі колегії суддів Межевича М.В., Земляної Г.В., Сорочка Є.О.) у справі N 826/7532/16 за позовом ОСОБА_4 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" (далі - уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), у якому просила:

- зобов'язати уповноважену особу Фонду внести зміни та включити кредиторські вимоги ОСОБА_4 у розмірі 4 млн. 562 тис. 668 грн 22 коп. до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ВіЕйБі Банк";

- зобов'язати Фонд затвердити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ВіЕйБі Банк" щодо внесення кредиторських вимог ОСОБА_4 у розмірі 4 млн. 562 тис. 668 грн 22 коп.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 червня 2016 року залишив без змін ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року, якою відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У липні 2016 року представник позивачки ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвал Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування своєї позиції в касаційній скарзі представник позивачки указав, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 липня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 лютого 2018 року прийняв до провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, а ухвалою від 14 лютого 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Як убачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, у 2014 році ОСОБА_4 стала вкладником ПАТ "ВіЕйБі Банк" на підставі договорів банківських вкладів: від 30 січня 2014 року N 734989/2014 (сума вкладу 150 тис. доларів США); від 27 березня 2014 року N 765187/2014 (сума вкладу 200 тис. грн); від 30 січня 2014 року N 734984 (сума вкладу 500 тис. грн).

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року N 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 березня 2015 року N 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно яких було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначено уповноважену особу Фонду.

07 липня 2015 року ОСОБА_4 звернулась до уповноваженої особи Фонду з заявою про видачу довідки на підтвердження внесення її до реєстру акцептованих вимог кредиторів, на що 16 липня 2015 року отримала відповідь, що її кредиторські вимоги не включені до акцептованого реєстру кредиторів і вважаються погашеними у зв'язку з неподанням кредиторської вимоги у встановлений законодавством строк.

На своє повторне звернення до уповноваженої особи Фонду ОСОБА_4 отримала інформацію про залишок коштів на її рахунках із зазначенням, що гарантовану суму відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) в розмірі 200 тис. грн їй виплачено. При цьому ще раз наголошено, що нею не дотримано строк подачі заяви про свої кредиторські вимоги до банку.

Позивачка стверджує, що вказані дії відповідачів призвели до обмеження у користуванні власними коштами та подальшого протиправного позбавлення її права власності на грошові кошти в сумі 4 млн. 562 тис. 668 грн 22 коп., з огляду на що єдиним способом захисту її права власності є звернення до адміністративного суду з вказаним позовом.

Відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судових рішень першої і апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень).

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У цій справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення кредиторських вимог ОСОБА_4 до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов'язання внести зміни до зазначеного реєстру на суму 4 млн. 562 тис. 668 грн 22 коп. та подання цих змін до Фонду для затвердження, оскільки у ПАТ "ВіЕйБі Банк" існує заборгованість перед позивачкою за договором банківського вкладу.

Законом N 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ч. 1 ст. 4 вказаногоЗакону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих з джерел, визначених ст. 19 цього Закону, здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІ рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У свою чергу, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Разом з тим, вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід враховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону N 4452-VI за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у п. 4 ч. 1 ст. 48 Закону N 4452-VI.

Повноваження Фонду як ліквідатора, що закріплені у ч. 1 ст. 48 Закону N 4452-VI, збігаються за змістом із повноваженнями розпорядника майна у справі про банкрутство, які закріплені у ч. 3, 5 ст. 22 Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги щодо вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд діють як представники сторони договірних відносин.

Зазначене дає підстави стверджувати, що спір в цій справі не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а належить до цивільної юрисдикції.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень) є обґрунтованими.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
Судді:
Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
Д.А. Гудима Л.І. Рогач
В.І. Данішевська О.М. Ситнік
О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
В.С. Князєв О.Г. Яновська
Лобойко Л.М.

Link to comment
Share on other sites

Большая палата пришла к выводу, что спор касающийся включения кредиторских требований в реестр акцептованных требований кредиторов ликвидируемого банка не относится к административной юрисдикции.

Суд указал, что поскольку только Фонду по закону поручено обеспечивать восстановление платежеспособности банка или подготовку его к ликвидации, а спорные правоотношения вытекают из заключенных между банком и физическим лицом договоров, уполномоченное лицо Фонда и Фонд действуют как представители стороны договорных отношений.

Указанное дает основания утверждать, что спор в этом деле не является публично-правовым и не подлежит рассмотрению в порядке административного судопроизводства, а относится к гражданской юрисдикции.

Принимая во внимание изложенное и учитывая суть и субъектный состав спорных правоотношений, Большая Палата Верховного Суда пришла к выводу, что спор о включении кредиторских требований в реестр акцептованных требований кредиторов не является публично-правовым и не относится к юрисдикции административных судов, а потому выводы судов первой и апелляционной инстанций об отказе в открытии производства по этому делу по основаниям, предусмотренным п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС Украины (в редакции, действующей на момент принятия решений) являются обоснованными.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...