ANTIRAID

Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по включению требований вкладчика в перечень акцептированных требований

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/7532/16
Провадження N 11-151апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,
суддів: Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника позивачки ОСОБА_4 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року (суддя Добрянська Я.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року (у складі колегії суддів Межевича М.В., Земляної Г.В., Сорочка Є.О.) у справі N 826/7532/16 за позовом ОСОБА_4 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" (далі - уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), у якому просила:

- зобов'язати уповноважену особу Фонду внести зміни та включити кредиторські вимоги ОСОБА_4 у розмірі 4 млн. 562 тис. 668 грн 22 коп. до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ВіЕйБі Банк";

- зобов'язати Фонд затвердити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ВіЕйБі Банк" щодо внесення кредиторських вимог ОСОБА_4 у розмірі 4 млн. 562 тис. 668 грн 22 коп.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 червня 2016 року залишив без змін ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року, якою відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У липні 2016 року представник позивачки ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвал Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування своєї позиції в касаційній скарзі представник позивачки указав, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 липня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 лютого 2018 року прийняв до провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, а ухвалою від 14 лютого 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Як убачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, у 2014 році ОСОБА_4 стала вкладником ПАТ "ВіЕйБі Банк" на підставі договорів банківських вкладів: від 30 січня 2014 року N 734989/2014 (сума вкладу 150 тис. доларів США); від 27 березня 2014 року N 765187/2014 (сума вкладу 200 тис. грн); від 30 січня 2014 року N 734984 (сума вкладу 500 тис. грн).

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року N 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 березня 2015 року N 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно яких було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначено уповноважену особу Фонду.

07 липня 2015 року ОСОБА_4 звернулась до уповноваженої особи Фонду з заявою про видачу довідки на підтвердження внесення її до реєстру акцептованих вимог кредиторів, на що 16 липня 2015 року отримала відповідь, що її кредиторські вимоги не включені до акцептованого реєстру кредиторів і вважаються погашеними у зв'язку з неподанням кредиторської вимоги у встановлений законодавством строк.

На своє повторне звернення до уповноваженої особи Фонду ОСОБА_4 отримала інформацію про залишок коштів на її рахунках із зазначенням, що гарантовану суму відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) в розмірі 200 тис. грн їй виплачено. При цьому ще раз наголошено, що нею не дотримано строк подачі заяви про свої кредиторські вимоги до банку.

Позивачка стверджує, що вказані дії відповідачів призвели до обмеження у користуванні власними коштами та подальшого протиправного позбавлення її права власності на грошові кошти в сумі 4 млн. 562 тис. 668 грн 22 коп., з огляду на що єдиним способом захисту її права власності є звернення до адміністративного суду з вказаним позовом.

Відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судових рішень першої і апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень).

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У цій справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення кредиторських вимог ОСОБА_4 до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов'язання внести зміни до зазначеного реєстру на суму 4 млн. 562 тис. 668 грн 22 коп. та подання цих змін до Фонду для затвердження, оскільки у ПАТ "ВіЕйБі Банк" існує заборгованість перед позивачкою за договором банківського вкладу.

Законом N 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ч. 1 ст. 4 вказаногоЗакону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих з джерел, визначених ст. 19 цього Закону, здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІ рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У свою чергу, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Разом з тим, вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід враховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону N 4452-VI за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у п. 4 ч. 1 ст. 48 Закону N 4452-VI.

Повноваження Фонду як ліквідатора, що закріплені у ч. 1 ст. 48 Закону N 4452-VI, збігаються за змістом із повноваженнями розпорядника майна у справі про банкрутство, які закріплені у ч. 3, 5 ст. 22 Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги щодо вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд діють як представники сторони договірних відносин.

Зазначене дає підстави стверджувати, що спір в цій справі не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а належить до цивільної юрисдикції.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень) є обґрунтованими.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
Судді:
Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
Д.А. Гудима Л.І. Рогач
В.І. Данішевська О.М. Ситнік
О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
В.С. Князєв О.Г. Яновська
Лобойко Л.М.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Большая палата пришла к выводу, что спор касающийся включения кредиторских требований в реестр акцептованных требований кредиторов ликвидируемого банка не относится к административной юрисдикции.

Суд указал, что поскольку только Фонду по закону поручено обеспечивать восстановление платежеспособности банка или подготовку его к ликвидации, а спорные правоотношения вытекают из заключенных между банком и физическим лицом договоров, уполномоченное лицо Фонда и Фонд действуют как представители стороны договорных отношений.

Указанное дает основания утверждать, что спор в этом деле не является публично-правовым и не подлежит рассмотрению в порядке административного судопроизводства, а относится к гражданской юрисдикции.

Принимая во внимание изложенное и учитывая суть и субъектный состав спорных правоотношений, Большая Палата Верховного Суда пришла к выводу, что спор о включении кредиторских требований в реестр акцептованных требований кредиторов не является публично-правовым и не относится к юрисдикции административных судов, а потому выводы судов первой и апелляционной инстанций об отказе в открытии производства по этому делу по основаниям, предусмотренным п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС Украины (в редакции, действующей на момент принятия решений) являются обоснованными.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/7122/15
      Провадження N 11-580апп18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      головуючого Князєва В.С.,
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Мамонової І.В.,
      представника позивача - ОСОБА_3,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Сол-проперті" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2015 року (судді Кротюк О.В., Літвінова А.В., Мазур А.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року (судді Шелест С.Б., Пилипенко О.Є., Романчук О.М.) у справі N 826/7122/15 за позовом ОСОБА_4 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві (правонаступник Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві), Міністерства юстиції України, державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України (далі - державний реєстратор) Марченка Олександра Анатолійовича, треті особи: ТОВ "Кей-колект", ТОВ "Сол-проперті", про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Міністерства юстиції України, державного реєстратора Марченка О.А. та з урахуванням уточненого адміністративного позову просила:
      - визнати незаконним і скасувати рішення державного реєстратора Марченка О.А. про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 8В73966 від 19 лютого 2015 року; далі - спірна квартира);
      - визнати незаконною державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на спірну квартиру, та скасувати запис про державну реєстрацію права власності на це нерухоме майно;
      - зобов'язати Міністерство юстиції України внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації прав власності на спірну квартиру (номер запису про право власності 8В73966 від 19 лютого 2015 року).
      На обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначила, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_4 спірну квартиру. Оскаржуваним рішенням відповідача право власності на вказану квартиру зареєстровано за ТОВ "Кей-колект" на підставі договору іпотеки від 15 квітня 2008 року N 62964 та договору відступлення права вимоги від 11 червня 2012 року. На думку позивача, рішення державного реєстратора від 19 лютого 2015 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на спірну квартиру, є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки доказів укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя сторонами та третіми особами не надано, а договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 11 червня 2012 року, а також договір факторингу від 11 червня 2012 року N 14 не є підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
      Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 29 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року, адміністративний позов задовольнив частково. Суд визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора Марченка О.А. від 25 лютого 2015 року N 19619255, унесене державним реєстратором Сипчу К.М. (запис про право власності 8В73966). У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
      Не погодившись із постановленими у справі судовими рішеннями, представник ТОВ "Сол-проперті" у касаційній скарзі зазначив, що ці рішення є безпідставними, необґрунтованими, винесеними з порушенням норм матеріального та процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. На підставі викладеного скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд.
      Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 08 жовтня 2015 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У січні 2018 року вказану касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини четвертої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з тим, що є підстави відступити від правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 815/6956/15, про розгляд такого спору за правилами адміністративного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду.
      03 серпня 2018 року представник позивача - адвокат ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу ТОВ "Сол-проперті", у якому зазначив про відсутність підстав для її задоволення.
      У судовому засіданні 28 серпня 2018 року представник позивача просив оскаржувані рішення залишити без змін.
      Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення.
      Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_4 спірну квартиру.
      15 квітня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - Банк) та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту N 11333486000 (далі - кредитний договір), відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 160 тис. доларів США, тоді як останній зобов'язався в порядку та на умовах, визначених вказаним договором, повертати кредит, сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію та інші платежі.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та Банком укладено договір іпотеки від 15 квітня 2008 року N 82964, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований у реєстрі за N 10176, згідно з яким іпотекодавець (позивач) передав іпотекодержателю (Банку) в іпотеку нерухоме майно, а саме спірну квартиру.
      11 червня 2012 року Банк відступив право вимоги ТОВ "Кей-колект" відповідно до договору факторингу N 4 та договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки до позивача за зобов'язаннями за кредитним договором.
      Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 лютого 2015 року N 34220189 державним реєстратором прав на нерухоме майно Сипчу К.М. внесено запис про прийняте державним реєстратором Марченком О.А. рішення від 25 лютого 2015 року N 19619255 про державну реєстрацію за ТОВ "Кей-колект" права власності на спірну квартиру. Підставою для реєстрації вказано договір іпотеки від 15 квітня 2008 року N 82964.
      У подальшому ТОВ "Кей-колект" шляхом укладення договору купівлі-продажу від 27 лютого 2015 року передало у власність ТОВ "Сол-проперті" вказану квартиру.
      Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
      Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи N 11-96апп18 (N 826/366/16) та N 11-192апп18 (N 815/6956/15) відповідно), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку.
      При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
      За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
      Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі.
      Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 344, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сол-проперті" задовольнити частково.
      2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Князєв В.С.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 1306/2314/2012 (К/9901/4731/18)
      Провадження N 11-662апп18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо Р Плюс" на постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області (у складі головуючого судді Гарасимків Л.І.) від 06 лютого 2015 року та на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Кухтея Р.В., суддів Сапіги В.П., Хобор Р.Б.) від 30 липня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо Р Плюс" до Управління комунальних ресурсів виконавчих органів Дрогобицької міської ради, Дрогобицької міської ради Львівської області, треті особи: фізична особа-підприємець ОСОБА_3, фізична особа-підприємець ОСОБА_4, Комунальне підприємство "Берізка", про визнання протиправним рішення та скасування результатів конкурсу,
      УСТАНОВИЛА:
      У березні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредо Р Плюс" (далі - ТОВ "Кредо Р Плюс") звернулося до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом до Дрогобицької міської ради Львівської області (далі - Дрогобицька міськрада), Управління комунальних ресурсів виконавчих органів Дрогобицької міськради (далі - Управління) про визнання незаконними дій відповідачів при здійсненні приватизації нежитлового приміщення кафе "ІНФОРМАЦІЯ_2" за адресою: АДРЕСА_1, Львівська область та просило скасувати результат конкурсу по визначенню покупця цього об'єкта.
      Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області постановою від 06 лютого 2015 року задовольнив позов частково. Визнав недійсними прийняті з порушенням норм та чинного законодавства дії суб'єкта владних повноважень - посадових осіб органу місцевого самоврядування та Управління як органу з приватизації при прийнятті рішень про обрання способу приватизації, проведенні підготовчих дій з проведення приватизації. У решті позову відмовив.
      Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30 липня 2015 року скасував постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 лютого 2015 року, а провадження у справі закрив на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали), оскільки зазначений спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції і закриваючи провадження у справі, керувався тим, що справи щодо укладання, зміни, розірвання і виконання господарських договорів розглядають у порядку господарського судочинства та не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      У серпні 2015 року ТОВ "Кредо Р Плюс" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просило: скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року; змінити постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 лютого 2015 року в частині відмови у задоволенні позову і задовольнити позов повністю.
      На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що спір у справі стосується визнання неправомірності дій суб'єктів владних повноважень, а тому висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що цей спір відноситься до господарської юрисдикції, є помилковим.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 серпня 2015 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 червня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
      Комунальне підприємство "Берізка" (далі - КП "Берізка") є підприємством, створеним на базі комунального майна, яке знаходиться у власності Дрогобицької міськради і в його структуру входить, зокрема, кафе "ІНФОРМАЦІЯ_2", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Львівська область. Нежитлове приміщення, у якому розміщено кафе "ІНФОРМАЦІЯ_2", було передано КП "Берізка" Виконавчим комітетом Дрогобицької міськради в оренду на підставі договору оренди від 02 січня 2007 року N 72.
      На основі рішення трудового колективу структурного підрозділу кафе "ІНФОРМАЦІЯ_2" КП "Берізка" було створено ТОВ "Кредо Р Плюс". Відповідно до статуту товариства метою його створення була приватизація членами трудового колективу майна вказаного підрозділу комплексу КП "Берізка" та подальша господарська діяльність (п. 1.1 Статуту).
      Дрогобицька міськрада рішенням від 30 березня 2011 року N 155 затвердила програму приватизації комунального майна ради на 2011 рік, а рішенням від 31 травня 2011 року N 238 внесла зміни до зазначеної програми, включивши до переліку об'єктів комунальної власності Дрогобицької міськради, що підлягають приватизації у 2011 році, нежитлове приміщення (кафе "ІНФОРМАЦІЯ_2") площею 59,6 м2 на вул. Ковальській, 5 у м. Дрогобичі Львівської області.
      04 липня 2011 року ТОВ "Кредо Р Плюс" звернулося до Дрогобицької міськради із заявою про включення до порядку денного сесії від 07 липня 2011 року питання про приватизацію шляхом викупу членами трудового колективу структурного підрозділу кафе "ІНФОРМАЦІЯ_2" КП "Берізка", проте рішенням Дрогобицької міськради від 07 липня 2011 року N 273 позивачу було відмовлено у приватизації шляхом викупу спірного нежитлового приміщення.
      Крім того, рішенням Дрогобицької міськради від 07 липня 2011 року N 272 було затверджено об'єкти комунальної власності, зокрема спірне нежитлове приміщення, що підлягають приватизації шляхом конкурсу.
      На виконання вищевказаного рішення у часописі "Галицька зоря" від 18 жовтня 2011 року Управління розмістило оголошення про проведення конкурсу з продажу нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади м. Дрогобича, у тому числі і спірного нежитлового приміщення.
      За результатами проведеного 29 листопада 2011 року конкурсу остаточним переможцем на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 Львівська область визнано ФОП ОСОБА_3, який на підставі договору купівлі-продажу від 02 грудня 2011 року став власником спірного майна.
      З матеріалів справи також убачається, що постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 березня 2012 року у справі N 1306/175/2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року, скасовано рішення Дрогобицької міської ради N 273 від 07 липня 2011 року "Про відмову ТОВ "Кредо Р Плюс" у приватизації нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 Львівської області", оскільки заява позивача про приватизацію спірного нежитлового об'єкта шляхом викупу повинна була бути розглянута органом приватизації, яким є Управління. На виконання цієї постанови суду Дрогобицька міськрада рішенням від 30 листопада 2012 року N 809 повторно відмовила ТОВ "Кредо Р Плюс" у приватизації шляхом викупу спірного нежитлового приміщення.
      Крім того, рішенням Господарського суду Львівської області від 27 листопада 2014 року ТОВ "Кредо Р Плюс" було відмовлено у задоволенні позову до Дрогобицької міськради, Управління, ФОП ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення конкурсної комісії (результатів конкурсу) продажу об'єктів комунальної власності шляхом конкурсу, оформленого протоколом від 29 листопада 2011 року N 3, та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 Львівської області шляхом конкурсу, укладеного 02 грудня 2011 року, оскільки позивач не брав участі у конкурсі.
      Указуючи на протиправність дій відповідачів при проведенні приватизації об'єкта комунальної власності на вул. Ковальській, 5 у м. Дрогобичі Львівської області шляхом конкурсу, ТОВ "Кредо Р Плюс" звернулося до суду з цим позовом про захист порушених, на його думку, прав та інтересів.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Частиною 3 ст. 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Обґрунтовуючи свою позицію, ТОВ "Кредо Р Плюс" зазначило, що Дрогобицька міськрада та Управління допустили грубі порушення процедури проведення конкурсу щодо приватизації спірного нежилого приміщення та оцінки майна, яке приватизується.
      Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття постанови суду першої інстанції) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      Виникнення спірних правовідносин, за якими судом апеляційної інстанції закрито провадження, обумовлено незгодою позивача з правомірністю проведення Дрогобицькою міськрадою приватизації об'єкта комунальної власності за адресою: вул. Ковальська, 5 м. Дрогобич Львівської області, шляхом проведення конкурсу.
      Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення Дрогобицької міськради та її Управління як суб'єктів, наділених владно-управлінськими функціями, скільки незгода ТОВ "Кредо Р Плюс" з приватизацією зазначеного нежилого приміщення і подальшим укладенням цивільно-правової угоди, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
      При цьому оспорювані дії Дрогобицької міськради вчинені нею як власником спірного нежилого приміщення в процесі його приватизації, а рішення Дрогобицької міськради від 07 липня 2011 року N 272 про затвердження об'єктів комунальної власності, зокрема й спірного нежитлового приміщення, що підлягають приватизації шляхом конкурсу, було реалізовано шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу з ФОП ОСОБА_3
      Таким чином, станом на дату звернення ТОВ "Кредо Р Плюс" до суду із цим позовом, відповідач прийняв рішення, на підставі якого у третьої особи виникло право власності на спірне приміщення.
      В цьому випадку Дрогобицька міськрада, як орган місцевого самоврядування, реалізує право розпорядження комунальним майном від імені територіальної громади, а тому має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, тобто є рівноправним суб'єктом господарських відносин.
      Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 10 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
      Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України підвідомчі господарським судам, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей позов, з огляду на суб'єктний склад сторін, має розглядатися в порядку господарської юрисдикції, оскільки між відповідачем і третьою особою існують договірні відносини, предметом яких є нерухоме майно, фактично щодо якого виник спір.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали).
      Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують цих висновків.
      Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги залишає її без задоволення, а судове рішення без змін, якщо немає підстав для його скасування.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 342, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо Р Плюс" залишити без задоволення.
      Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 904/10956/16
      Провадження N 12-148гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідачаКібенкоО.Р.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Черненка О.В.,
      учасників справи:
      позивача - ОСОБА_3
      та його представника ОСОБА_4,
      розглянула у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3
      на рішенняГосподарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017
      та постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2017
      у справі Господарського суду Дніпропетровської області
      за позовом ОСОБА_3
      до Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдінг компанія "Інтермет", Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "Дніпропроект", приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцина І.А., Виконавчого комітету Криворізької міської ради, Публічного акціонерного товариства "Арселорміттал Кривий Ріг"
      про визнання рішення загальних зборів учасників товариства та правочинів недійсними
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. 28.11.2016 ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3.) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдінг компанія "Інтермет" (далі - ТОВ "ХК "Інтермет"), Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "Дніпропроект" (далі - ТОВ "НВФ "Дніпропроект"), приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Рукавіцина І.А., Виконавчого комітету Криворізької міської ради (далі - Виконком Криворізької міської ради), Публічного акціонерного товариства "Арселорміттал Кривий Ріг" (далі - ПАТ "Арселорміттал Кривий Ріг") про:
      - визнання недійсним з моменту прийняття рішення загальних зборів учасників ТОВ "ХК "Інтермет", оформленого протоколом N 3 від 28.01.2013, про продаж комплексу будівель і споруд, розташованих за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1 (далі - комплекс будівель і споруд, спірне нерухоме майно), ТОВ "НВФ "Дніпропроект" за ціною 650 тис. грн з ПДВ і надання права підпису договору купівлі-продажу та підпису всіх документів директору ОСОБА_6 (далі - рішення загальних зборів ТОВ "ХК "Інтермет", оскаржуване рішення);
      - визнання недійсними з моменту укладення договорів, посвідчених приватним нотаріусом Рукавіциним І.А. та зареєстрованих у реєстрі за N N 562, 110, 1276 відповідно, а саме: попереднього договору від 16.03.2012 і договору купівлі-продажу комплексу будівель і споруд від 29.01.2013, укладених між ТОВ "ХК "Інтермет" та ТОВ "НВФ "Дніпропроект", а також договору іпотеки, укладеного між ТОВ "НВФ "Дніпропроект" та ПАТ "Арселорміттал Кривий Ріг" (далі - відповідно Попередній договір, Договір купівлі-продажу, Договір іпотеки);
      - скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 162085 від 29.01.2013 (далі - рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно) та за індексним номером 4497863 від 29.07.2013 (далі - рішення про державну реєстрацію іпотеки), прийнятих Приватним нотаріусом Рукавіциним І.А. ;
      - скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно - комплексу будівель і споруд, а саме реєстрації права власності за ТОВ "НВФ "Дніпропроект", номер запису про право власності 56059 (далі - державна реєстрація права власності на нерухоме майно) і реєстрації іпотеки, іпотекодержатель ПАТ "Арселорміттал Кривий Ріг", номер запису про іпотеку 1896403 (далі - державна реєстрація іпотеки).
      Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      2. ТОВ "ХК "Інтермет" утворене шляхом перетворення Відкритого акціонерного товариства "Холдінг компанія "Інтермет", зареєстрованого Виконкомом Криворізької міської ради 26.04.2006, реєстраційний номер 12271050002000460, на підставі рішення установчих зборів засновників, протокол N 1 від 08.06.2001.
      3. Згідно зі Статутом ТОВ "ХК "Інтермет", номер запису 12271450000012538, затвердженим рішенням установчих зборів ТОВ "ХК "Інтермет", та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) N НОМЕР_1 станом на 27.07.2016 ОСОБА_3 є учасником ТОВ "ХК "Інтермет", який володіє часткою у розмірі 700 грн. що становить 3,5 % статутного капіталу цього товариства.
      4. 16.03.2012 між ТОВ "ХК "Інтермет" (продавець) та ТОВ "НВФ "Дніпропроект" (покупець) було укладено Попередній договір, пунктом 1 якого встановлено, що у строк до 15.05.2012 продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти нежилі приміщення техбази, а саме адміністративну будівлю, літ. "Д-1", розміром 24,60 х 6,37 м; склад металу літ. "Е", розміром 61,00 х 23,70 м; вантажно-розвантажувальну рампу, літ. "З", розміром 21,50 х 8,00 м; естакаду, літ. "К", розміром 12,60 х 6,60 м та гаражі літ. "Л", розміром 9,80 х 6,50 м, гаражі 1-5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
      5. Згідно з пунктом 3 Попереднього договору сторони домовились про такі істотні умови договору купівлі-продажу:
      - продаж майна буде вчинено за 650 тис. грн. в тому числі ПДВ;
      - порядок проведення розрахунків за основним договором - безготівковий;
      - витрати, пов'язані з нотаріальним посвідченням договору купівлі-продажу, включаючи вартість довідок та витягів з єдиних реєстрів Міністерства юстиції України, сторони оплачують за домовленістю;
      - витрати, пов'язані з оплатою збору до Пенсійного фонду України, сплачуються покупцем.
      6. При укладанні Попереднього договору покупець сплачує продавцю, шляхом внесення на банківський рахунок продавця в день підписання та посвідчення цього договору передплату у вигляді авансу в розмірі 150 тис. грн. у тому числі ПДВ (пункт 6 Попереднього договору).
      7. 28.01.2013 відбулися загальні збори учасників ТОВ "ХК "Інтермет" з таким порядком денним:
      - розгляд питання про продаж технічної бази (комплексу будівель та споруд) ТОВ "ХК "Інтермет" на користь ТОВ "НВФ "Дніпропроект";
      - про укладення договору купівлі-продажу та визначенняуповноваженої особи на підписання всіх необхідних для здійснення угод документів.
      8. На зазначених вище загальних зборах ТОВ "ХК "Інтермет" були присутні такі учасники: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, відсутні: ТОВ "Торговий дім "Метизи", ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_3
      9. За наслідками проведення загальних зборів присутніми учасниками товариства ухвалено рішення, оформлене протоколом N 3 від 28.01.2013, а саме:
      - продати комплекс будівель та споруд ТОВ "ХК "Інтермет" на користь ТОВ "НВФ "Дніпропроект" за 650 тис. грн. в тому числі ПДВ;
      - надати право для підписання договору купівлі-продажу та всіх необхідних для здійснення угоди документів директору товариства ОСОБА_6
      10. 29.01.2013 між ТОВ "ХК "Інтермет" та ТОВ "НВФ "Дніпропроект" було укладено Договір купівлі-продажу. Відповідно до пункту 1 цього договору продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (купив) об'єкт нерухомості, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав як комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
      11. Ціна комплексу будівель та споруд становила 650 тис. грн. з яких 150 тис. грн ТОВ "НВФ "Дніпропроект" (покупець) вніс раніше на банківський рахунок продавця у вигляді передплати, а решту грошей у розмірі 500 тис грн. в тому числі ПДВ, покупець вніс на банківський рахунок продавця до підписання та посвідчення цього договору (пункт 4 Договору купівлі-продажу).
      12. На підставі Договору купівлі-продажу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ТОВ "НВФ "Дніпропроект" на комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 162085 від 29.01.2013, номер запису про право власності 56059). Опис об'єкта нерухомого майна: комплекс будівель та споруд, а саме адміністративна будівля, літ. "Д-1", загальною площею 121,8 кв м, склад металу, літ. "Е-1", загальною площею 1 420,4 кв. м, вантажно-розвантажувальна рампа, літ. "З", загальною площею 172,0 кв. м, естакада, літ. "К", загальною площею 70,6 кв. м, гараж, літ. "Л", загальною площею 63,7 кв. м, гаражі N 1-5, загальною площею 108,1 кв. м
      13. 29.07.2013 між ТОВ "НВФ "Дніпропроект" та ПАТ "Арселорміттал Кривий Ріг" був укладений Договір іпотеки, предметом якого є спірне нерухоме майно.
      14. На підставі Договору іпотеки приватним нотаріусом Рукавіциним І.А. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 4497863 від 29.07.2013, номер запису про іпотеку 1896403) та внесено запис про обтяження - заборона на нерухоме майно (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 4496181 від 29.07.2013).
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      15. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2017:
      - відмовлено у задоволенні позову в частині визнання недійсними оскаржуваного рішення загальних зборів учасників ТОВ "ХК "Інтермет", визнання недійсними Попереднього договору та Договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та скасування державної реєстрації права власності за ТОВ "НВФ "Дніпропроект";
      - припинено провадження у справі в частині визнання недійсним Договору іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію іпотеки та скасування державної реєстрації іпотеки.
      16. Судові рішення мотивовані тим, що спір у частині позовних вимог щодо визнання недійсним Договору іпотеки та вимог щодо скасування рішення про державну реєстрацію іпотеки і державної реєстрації іпотеки не є корпоративним і з огляду на суб'єктний склад сторін не підвідомчий у цих частинах господарським судам, а має вирішуватися загальними судами в порядку цивільного судочинства. За таких обставин провадження у справі у цих частинах судами попередніх інстанцій припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваних судових рішень.
      17. У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним оскаржуваного рішення загальних зборів учасників ТОВ "ХК "Інтермет" відмовлено внаслідок спливу позовної давності.
      18. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними Попереднього договору, Договору купівлі-продажу та вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та скасування державної реєстрації права власності, суди виходили з того, що зазначені договори підписані від імені ТОВ "ХК "Інтермет" директором, який діяв з додержанням вимог чинного законодавства та положень статуту цього товариства, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, а рішення загальних зборів учасників товариства, яким директору надано право підпису Договору купівлі-продажу, не визнано недійсним. Позивач не мав переважного права на придбання спірного нерухомого майна, він не довів порушення своїх прав укладенням спірних договорів і наявності негативних наслідків для нього як учасника ТОВ "ХК "Інтермет".
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      19. У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати повністю рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
      Рух касаційної скарги
      20. 02.02.2018 справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 31 та підпункту 11 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03.10.2017.
      21. Ухвалою від 12.02.2018 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі статті 294 ГПК України відкрила касаційне провадження та призначила справу до розгляду.
      22. Ухвалою від 22.05.2018 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідно до приписів частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою ОСОБА_3 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судові рішення попередніх інстанцій у частинах щодо визнання недійсним Договору іпотеки і вимог щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і скасування державної реєстрації прав на предмет іпотеки оскаржуються з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
      23. Згідно із частиною шостою статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      24. Згідно із частинами першою, третьою та четвертою статті 301 ГПК України касаційна скарга розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      25. Скаржник мотивує свою касаційну скаргу, зокрема, тим, що апеляційним господарським судом порушено норми процесуального права та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо належного його повідомлення про судове засідання у справі, оскільки відповідно до довідки поштового відділення ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2017 року про призначення до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 отримана ним 10 жовтня 2017 року після 15 години, тоді як цього ж дня справу було розглянуто з ухваленням остаточного рішення о 10 годині.
      26. Також скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо можливості позивача дізнатися про оскаржуване ним рішення загальних зборів ТОВ "ХК "Інтермет" з ЄДР, у якому відсутня інформація про дату, час проведення загальних зборів і прийняті товариством рішення.
      27. ОСОБА_3 указує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що спір у частині позовних вимог про визнання недійсним Договору іпотеки та вимог щодо скасування рішення про державну реєстрацію іпотеки і скасування державної реєстрації іпотеки не є корпоративним. Позивач вважає, що позов у цих частинах повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.
      Доводи інших учасників справи
      28. ПАТ "Арселорміттал Кривий Ріг" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника про те, що справа в частині визнання недійсним Договору іпотеки та вимог позивача про скасування рішення про державну реєстрацію іпотеки, прийнятого приватним нотаріусом Рукавіциним І.А., та про скасування державної реєстрації іпотеки не підлягає розгляду господарським судом.
      29. Відповідач вважає, що в цій частині спір не є корпоративним, а з огляду на суб'єктний склад сторін спору, у якому позивачем є фізична особа, спір має вирішуватися загальними судами в порядку цивільного судочинства.
      30. Також ПАТ "Арселорміттал Кривий Ріг" зазначило, що позивач не обґрунтував належним чином незаконності оспорюваних договорів, а також не довів того факту, що дізнався про оспорюване рішення загальних зборів учасників ТОВ "ХК "Інтермет" лише у квітні 2016 року. За твердженням відповідача ОСОБА_3 як учасник ТОВ "ХК "Інтермет" мав дізнатися про оспорюване рішення загальних зборів учасників товариства ще в січні 2013 року, коли було прийняте таке рішення.
      31. Аналогічні наведеним вище доводи викладені у відзиві ТОВ "ХК "Інтермет" на касаційну скаргу ОСОБА_3 про необґрунтованість тверджень позивача про отримання ним інформації щодо оскаржуваних рішень не в січні 2013 року, а лише в квітні 2016 року.
      32. Також у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ХК "Інтермет" зазначило, що ОСОБА_3 не довів, які саме корпоративні права та яким саме чином були порушені внаслідок укладення оскаржуваного Договору купівлі-продажу.
      33. Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      34. Розглядаючи питання щодо порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних ОСОБА_3 судових рішень, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
      35. Як зазначено вище, одним з доводів ОСОБА_3 про незаконність оскаржуваних ним судових рішень є порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо розгляду справи за його відсутності.
      36. Так, згідно матеріалів справи ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 апеляційна скарга ОСОБА_3 була призначена до розгляду на 04.04.2017 об 11:30. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 04.04.2017 задоволено заяви суддів Чередко А.Є., Коваль Л.А. та Пархоменко Н.В. про самовідвід у цій справі, ухвалою від 10.04.2017, ухваленою новим складом колегії суддів (згідно з повторним автоматизованим розподілом справи між суддями від 05.04.2017, а. с. 231, т. 2) апеляційну скаргу ОСОБА_3 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 27.04.2017.
      37. У подальшому справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 Дніпропетровський апеляційний господарський суд неодноразово відкладав, провадження у справі - зупиняв і поновлював, а саме:
      - ухвалою від 27.04.2017 розгляд справи відкладено на 22.05.2017;
      - ухвалою від 22.05.2017 у справі призначено будівельно-технічну експертизу, провадження у справі зупинено;
      - ухвалою від 23.06.2017 провадження у справі поновлено, слухання справи призначено на 04.07.2017;
      - ухвалою від 04.07.2017 задоволено клопотання Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи;
      - ухвалою від 03.10.2017провадження у справі поновлено, слухання справи призначено на 10.10.2017 о 10:00.
      38. 10.10.2017 Дніпропетровський апеляційний господарський суд, розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_3, прийняв постанову, якою оскаржуване рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. За змістом протоколу судового засідання від 10.10.2017 (а. с. 112, т. 3) учасники процесу в судове засідання не з'явились.
      39. Як зазначено вище, скаржник указує, що ухвалу суду апеляційної інстанції про призначення слухання справи на 10.10.2017 він отримав у день судового розгляду після 15:00, тоді як судове засідання призначено на 10:00, що підтверджується відбитком штемпеля поштового зв'язку на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (судової повістки), яке міститься в матеріалах справи (а. с. 108, т. 3).
      40. ОСОБА_3 вважає, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог щодо повідомлення відповідача про час і місце судового засідання, що позбавило його можливості взяти у ньому участь.
      41. Згідно із частинами першою та третьою статті 43 ГПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції, судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
      42. Ураховуючи вимоги підпунктів 2.6.17, 2.6.18 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року N 28, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце розгляду справи особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися в засідання.
      43. У матеріалах справи немає повідомлення про своєчасне вручення ОСОБА_3 ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2017 року, відправленої усім учасниками справи 04 жовтня 2017 року (згідно з відміткою на зворотньому боці ухвали), натомість наявне відповідне повідомлення (а. с. 107, т. 3) свідчить про вручення усім учасникам справи поштового відправлення 10 жовтня 2017 року, тобто у день проведення судового засідання та прийняття судом апеляційної інстанції остаточного рішення.
      44. З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів своєчасного вручення ОСОБА_3 ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2017 року, апеляційний господарський суд, розглянувши справу за відсутності його представника, не повідомив скаржника належним чином про час і місце розгляду справи.
      45. Отже, під час вирішення спору по суті господарський суд апеляційної інстанції не забезпечив ОСОБА_3 необхідні умови для реалізації ним процесуальних прав, передбачених статтею 22 ГПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції, оскільки розглянув справу за його відсутності та не забезпечив йому рівних з іншими учасниками справи процесуальних прав, чим допустився порушень статей 42, 43, 22, 77 цього ж Кодексу щодо забезпечення сторонам рівності перед законом і судом. Відповідні порушення норм процесуального права призвели до неповного з'ясування судом суттєвих обставин справи.
      46. Відтак розгляд судом апеляційної інстанції цієї справи за відсутності скаржника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, згідно з пунктом 5 частини першої статті 310 ГПК України є безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд.
      47. З огляду на встановлення таких порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення та передачі справи на новий розгляд, Велика Палата Верховного Суду не переглядала це рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення спору по суті за апеляційною скаргою ОСОБА_3, в тому числі його доводи щодо юрисдикції спору за вимогами про визнання недійсним договору іпотеки, що стало підставою для передачі справи Касаційним господарським судом Верховного Суду на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
      Висновки по суті вимог касаційної скарги
      48. Апеляційний господарський суд не повідомив належним чином ОСОБА_3 про час і місце розгляду справи, що у свою чергу, призвело до порушення вимог статті 22 ГПК України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) щодо права сторони брати участь у судовому засіданні та частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відкритий характер судового розгляду є вагомим чинником права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.
      49. Пунктом 5 частини першої статті 310 ГПК України передбачено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
      50. Частиною четвертою статті 310 цього ж Кодексу встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
      51. З огляду на викладене, касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки порушення норм процесуального права допущені цим судом.
      52. Під час нового розгляду справи господарський суд апеляційної інстанції має забезпечити належне повідомлення про час і місце розгляду справи осіб, які беруть у ній участь.
      Щодо судових витрат
      53. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      54. Оскільки в цьому випадку справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Великою Палатою Верховного Суду не здійснюється.
      Керуючись статтями 300, 301, 306, 308 - 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 у справі N 904/10956/16 скасувати та направити справу на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя: Князєв В.С.
      Суддя-доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська