Постановление ВС-КГС об отказе Дельта банку в обращении взыскания на предмет ипотеки путем признания права собственности

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

07 травня 2018 року

м. Київ

справа N 488/3183/14-ц
провадження N 61-1065св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О.В. (суддя-доповідач), Погрібного С.О., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк"
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
третя особа - Державна реєстраційна служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Коломієць В.В., Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності та припинення права власності, виселення та витребування документів.

Позовна заява мотивована тим, що 31 січня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту N 11292036000, відповідно до умов якого остання отримала кредит в сумі 70 800,00 доларів США, зі сплатою 13,4 % річних за користування кредитом, який зобов'язалась повернути у повному обсязі в строк до 30 січня 2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором відповідач ОСОБА_4 передав в іпотеку банку житловий будинок загальною площею 118,0 кв. м, житловою площею 70,3 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, про що 31 січня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки N б/н.

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, у тому числі, за кредитним та іпотечним договорами, укладеними між АКІБ "УкрСиббанк" і відповідачами.

Зазначав, що ОСОБА_5 умови кредитного договору не виконує, в зв'язку із чим станом на 21 березня 2014 року її заборгованість становить 134 324,46 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 357 912,84 грн. яка складається із: заборгованості за кредитом - 67 540,86 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 682 784,07 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом - 66 783,60 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 675 128,77 грн.

Посилаючись на викладене, ПАТ "Дельта Банк" просило в рахунок погашення вищевказаної заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок з прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом передачі банку права власності на вказане майно; припинити право власності ОСОБА_4 на вказаний житловий будинок та визнати право власності на нього за ПАТ "Дельта Банк", виселити з житлового будинку всіх осіб, які зареєстровані та проживають за цією адресою; витребувати від ОСОБА_4 правовстановлюючі документи на вказаний будинок.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2015 року у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", яким встановлена заборона на примусове звернення стягнення на іпотечне майно, що є забезпеченням валютних кредитів. В задоволенні решти позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" суд також відмовив, оскільки вони є похідними від вищевказаної вимоги.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задоволено частково. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено з інших підстав.

Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що при вирішенні такої категорії справ суди повинні установити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені договором іпотеки. Крім того, стаття 392 ЦК України, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює таке право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Тому в судовому порядку позовні вимоги про визнання права власності підлягають задоволенню лише з указаних підстав.

У грудні 2016 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що умови договору відповідачі належним чином не виконували, кредит не погасили, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що є правовою підставою для реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду вказану цивільну справу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 лютого 2018 року касаційне провадження у цій справі було зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 252 ЦПК України до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі N 760/14438/15-ц, постановлених у подібних правовідносинах.

Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2018 року поновлено касаційне провадження у справі N 488/3183/14-ц.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк".

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з огляду на таке.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що 31 січня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту N 11292036000, відповідно до умов якого остання отримала кредит в сумі 70 800,00 доларів США, зі сплатою 13,4 % річних за користування кредитом, який зобов'язалась повернути у повному обсязі в строк до 30 січня 2015 року (а. с. 11-18).

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором 31 січня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку банку житловий будинок загальною площею 118,0 кв. м, житловою площею 70,3 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Миколаївської міської ради Миколаївської області 03 січня 2008 року (а. с. 19-22).

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, у тому числі, за кредитним та іпотечним договорами, укладеними між АКІБ "УкрСиббанк" і відповідачами (а. с. 39-43, 187-225).

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 умов кредитного договору станом на 23 березня 2014 року її заборгованість становила 134 324,46 доларів США, що за курсом НБУ на час звернення ПАТ "Дельта Банк" з даним позовом до суду еквівалентно 1 357 912,84 грн. який складається із: заборгованості за кредитом - 67 540,86 доларів США та заборгованості за процентами за користування кредитом - 66 783,60 доларів США (а. с. 185).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідачі не мають на праві власності іншого нерухомого житлового майна, окрім житлового будинку, який є предметом договору іпотеки (а. с. 240-252).

Відповідно до довідки комунального підприємства дирекції єдиного замовника "Океан" від 24 липня 2014 року N 2801 відповідачі є зареєстрованими та проживають за адресою іпотечного майна, а саме: АДРЕСА_1 (а. с. 95).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Статтею 36 Закону, яка має назву: "Позасудове врегулювання", передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

В свою чергу, статтею 37 Закону, яка має назву: "Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки", передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що стаття 37 Закону не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Таким чином, суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 30 березня 2016 року у справі N 6-1851цс15, на яку містить посилання у оскаржуваному рішення апеляційного суду, а також висновкам Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 21 березня 2018 року N 14-38цс18.

У названій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, про відсутність підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі N 6-1851цс15, крім того вказала наступне.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Встановивши, що визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, відповідно до якого, позивач має право реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, суд апеляційної інстанції правильно вирішив спір.

Доводи касаційної скарги про те, що банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі за рішенням суду не заслуговують на увагу, оскільки стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржуване рішення апеляційного суду містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам статей 213-215, 316 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ступак О.В.
Погрібний С.О.
Усик Г.І.

[ANTIRAID]

ВС-КГС со ссылкой на позиции ВСУ и БП-ВС указал, что передача ипотекодержателю права собственности на предмет ипотеки является способом внесудебного урегулирования, который осуществляется по соглашению сторон без обращения в суд. Оговорки в договоре об удовлетворении требований ипотекодержателя путем признания права собственности на предмет ипотеки - это исключительно внесудебный способ урегулирования спора, стороны устанавливают самостоятельно в договоре. Таким образом, суды не наделены полномочиями обращать взыскание на предмет ипотеки путем признания права собственности на него за ипотекодержателем.

[west11]

ВС развеял мечты Дельты и других кредиторов руками судов "наложить лапу" на предмет ипотеки. Не соглашусь с некоторыми коллегами, что якобы Верховный Суд "умыл руки", ибо такая правовая позиция ВС прямо выплывает из норм Закона. ВС буквально прочитал и застосував Закон, за что ему респект...