Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

07 травня 2018 року

м. Київ

справа N 712/16783/14-ц
провадження N 61-9262св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О.В. (суддя-доповідач), Погрібного С.О., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк"
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2016 року у складі головуючого судді Троян Т.Є. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 06 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю.В., Міщенка С.В., Демченка В.А.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 08 травня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 85 000,00 доларів США з терміном повернення до 08 травня 2018 року, зі сплатою щомісячних ануїтентних платежів у розмірі 1 005,00 доларів США.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за даним кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4, ОСОБА_5, укладено договір іпотеки, згідно з умова якого ОСОБА_5 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" (правонаступник АКІБ "УкрСиббанк") та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, на підставі якого до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним 08 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2015 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 08 травня 2008 року у розмірі 117 305,28 дол. США, що еквівалентно 1 519 190,89 грн. перед ПАТ "Дельта Банк" звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ "Дельта Банк" вказаного предмета іпотеки у власність. Визнано за ПАТ "Дельта Банк" право власності на нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5 передати ПАТ "Дельта Банк" правовстановлюючі документи на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, ключі від вхідних дверей, документи, що характеризують об'єкт нерухомості та інші документи, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно". В іншій частині позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Уточнивши позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк" остаточно просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки та визнати право власності на предмет іпотеки за ПАТ "Дельта Банк" вартість якої, згідно висновку оціночної діяльності, складає 516 174,00 грн.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 березня 2016 року залучено до участі у розгляді даної справи в якості співвідповідача ОСОБА_6

Останнім рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2016 року у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони визначили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності іпотекодержателем, а законом не передбачено визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом України у постанові від 30 березня 2016 року у справі N 6-1851цс15.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 06 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" відхилено. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У жовтні 2016 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 06 жовтня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що умови договору відповідачі належним чином не виконують, кредит не погашають, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Крім того, зазначає, що під час розгляду справи в суді змінився власник предмету іпотеки з незалежних від заявника обставин та без його згоди, однак ці обставини не скасовують і не припиняють іпотеку, а отже договір іпотеки є чинним і всі його умови діють і на цей час.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду вказану цивільну справу.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк".

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що 08 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 85 000,00 доларів США з терміном повернення до 08 травня 2018 року, зі сплатою щомісячних ануїтентних платежів у розмірі 1 005,00 доларів США.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за даним кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" та відповідачами укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_5 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" (правонаступник АКІБ "УкрСиббанк") та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним 08 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2012 року визнано недійсним, з моменту його вчинення, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 07 квітня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_8 згідно витягу КП ЧООБТІ N 33959984.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 15 січня 2015 року.

Згідно відповіді Першої Черкаської державної нотаріальної контори від 29 лютого 2016 року вих. 358/01-16 після смерті ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_6 Із заявами про відмову від спадщини ніхто не звертався, свідоцтво про право на спадщину станом на 29 лютого 2016 року не видавалось. Як вбачається із копії заяви про прийняття спадщини ОСОБА_6 є донькою ОСОБА_8 та на момент її смерті була зареєстрована та проживала за адресою квартири, що є предметом іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Статтею 36 Закону, яка має назву: "Позасудове врегулювання", передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

В свою чергу, статтею 37 Закону, яка має назву: "Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки", передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що стаття 37 Закону не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Таким чином, суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 30 березня 2016 року у справі N 6-1851цс15, на яку містить посилання у рішеннях суду першої і апеляційної інстанцій, а також висновкам Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 21 березня 2018 року N 14-38цс18.

У названій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, про відсутність підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі N 6-1851цс15, крім того вказала наступне.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Встановивши, що визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, відповідно до якого, позивач має право реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір.

Доводи касаційної скарги про те, що банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі за рішенням суду не заслуговують на увагу, оскільки стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані рішення судів першої і апеляційної інстанцій містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 06 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ступак О.В.
Погрібний С.О.
Усик Г.І.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

В данном решении ВС-КГС также указал, что передача ипотекодержателю права собственности на предмет ипотеки является способом внесудебного урегулирования, который осуществляется по соглашению сторон без обращения в суд. Оговорки в договоре об удовлетворении требований ипотекодержателя путем признания права собственности на предмет ипотеки - это исключительно внесудебный способ урегулирования спора, стороны устанавливают самостоятельно в договоре. Таким образом, суды не наделены полномочиями обращать взыскание на предмет ипотеки путем признания права собственности на него за ипотекодержателем.

Однако здесь также присутствует и вывод, что ипотека сохранила свою силу и для продавца недвижимости вернувшего ее себе после признания договора купли-продажи недействительным.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ВС последователен в порядке применения ст. 37 ЗУ Про ипотеку. Ценным является внимание от  ANTIRAID  на "живучесть" ипотеки...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 310/9135/17
      2/310/745/18
      РІШЕННЯ
      Іменем України
      03 серпня 2018 року м.Бердянськ
      Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
      головуючого судді Дубровської Н.М.
      за участю секретаря судового засідання Гоноболіної О.І.
      представника позивача ОСОБА_1,
      представника відповідача ОСОБА_2,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Бердянськ цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міроіл» до ОСОБА_3, треті особи Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_4 ОСОБА_5», Публічне акціонерне товариство «Комерційний ОСОБА_6», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» про визнання права власності,-
      ВСТАНОВИВ:
      26 грудня 2017 року позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Міроіл» (далі ТОВ «Міроіл») звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання права власності на предмет іпотеки. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 31 серпня 2007 року між ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» та відповідачем укладений кредитний договір № 010/17-22/549, за яким останньому надані кредитні кошти у розмірі 176000 доларів США зі строком остаточного повернення до 30 серпня 2017 р. зі сплатою 12,5 відсотків річних на залишок заборгованості по кредиту. Виконання зобовязань за вищевказаним кредитним договором було забезпечено договором іпотеки за № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007 р., предметом якого Банком та ОСОБА_3 визначене нерухоме майно, а саме ціле убудоване приміщення, загальною площею 146,5 кв.м., розташоване за адресою: вул. Горького, 45, м. Бердянськ Запорізької області. Відповідач зобовязання по своєчасному поверненню кредиту та відсотків за користування не виконав і станом на 28 листопада 2014 р. виникла заборгованість по кредиту в сумі 87707,71 доларів США.
      Для стягнення вказаної заборгованості застосувавши своє право вимоги дострокового повернення кредиту АТ ОСОБА_4 ОСОБА_5» звернувся до суду. На підставі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 квітня 2015 року, позов задоволений повністю та з ОСОБА_3 стягнута заборгованість за кредитним договором, станом на 28 листопада 2014 року в сумі 87707,71 доларів США.
      10 листопада 2017 року, відповідно до договору факторингу АТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» відступив право вимоги до боржника ОСОБА_3 по вказаному вище кредитному договору та по договору іпотеки № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007 р. АТ «Комерційний ОСОБА_6 банк». У свою чергу, 10 листопада 2017 р. АТ «Комерційний ОСОБА_6 банк» відступив право вимоги до боржника ОСОБА_3 по кредитному договору та договору іпотеки ТОВ «Фінстрим», яка є фінансовою компанією та діяла як комісіонер в інтересах та за рахунок ТОВ «Міроіл», виконуючи його доручення на підставі договору комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки від 10 листопада 2017 року. Придбане право вимоги за кредитним договором до боржника ОСОБА_3 по кредитному договору № 010/17-22/549 від 31 серпня 2007 р. та по договору іпотеки № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007 р. стало власністю ТОВ «Міроіл» відповідно до п.2.5. вищевказаного договору комісії. Станом на час переходу до ТОВ «Міроіл» право вимоги за кредитним договором загальна сума заборгованості відповідача за розрахунком заборгованості, проведеного АТ ОСОБА_4 ОСОБА_5» на момент передачі прав становить 115088,19 доларів США. Позивач - ТОВ «Міроіл» як іпотекодержатель бажаючи скористатися своїм правом, передбаченим ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та п. 6.5.1 договору іпотеки, щодо набуття права власності на предмет іпотеки, звернулося до державного реєстратора Виконавчого комітету Бердянської міської ради з заявою про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Міроіл» на ціле убудоване приміщення, загальною площею 146,5 кв.м., розташованого по вул. Горького, 45, м. Бердянськ Запорізької області. Своїм рішенням від 21 листопада 2017 р. за № 38247193 державний реєстратор відмовив у державній реєстрації права власності з огляду на наявність в державному реєстрі прав обтяжень № 22468302 від 22 вересня 2017 р. у вигляді арешту на спірне майно, накладеного постановою Бердянського мвськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № 47866603 від 22 вересня 2017 р.; обтяження № 10248182 від 02 липня 2015 р. у вигляді арешту на спірне майно, зареєстрованого на підставі Ухвали Бердянського міськрайонного суду Запорізької області по справі № 310/5457/15-ц від 23 червня 201 5р.; наявності в єдиному реєстрі боржників запису щодо стягнення коштів з відповідача згідно виконавчого провадження № 53308465 на підставі наказу Господарського суду Запорізької області (згідно пошуків в автоматизованій системі виконавчого провадження, провадження відкрито 30 січня 2017 р.); відсутності письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві, та документу який підтверджує наявність факту завершення 30 денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги. Вважає, що наявність вищевказаних обтяжень, які перешкоджають реєстрації права власності спірного майна за ТОВ «Міроіл, порушують права позивача щодо переведення на нього права власності на предмет іпотеки.
      Представник позивача ТОВ «Міроіл» - ОСОБА_1, у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Просила суд звернути увагу, що відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тому з огляду на вказане ТОВ «Міроіл» просить визнати право власності на спірний предмет іпотеки.
      Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав ґрунтуючи свої заперечення викладені у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях проти позову про передачу права власності на предмет іпотеки (а.с. 152- 156, 182, 184). У судовому засіданні пояснив, що між сторонами є спір про заборгованість та її складових. Наголосив на тому, що можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, тому вимога про задоволення вимог іпотекодержателя повинна вирішуватися виключно у позасудовому порядку.
      Представник третьої особи ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» у судове засідання не зявився, з листа, що надійшов на адресу суду 23 лютого 2018 року вбачається прохання слухати справу без участі представника, з огляду на те, що даний спір між сторонами не впливає на прав та обовязки третьої особи. (а.с.149).
      Належним чином повідомлені треті особи, які не заявляють самостійних вимог ПАТ «Комерційний ОСОБА_6», ТОВ «Фінстрим» у судове засідання не зявилися, про причини неявки не сповістили, суд виходячи зі смислу ст. 223 ЦПК, розглядає справу по суті.
      Суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
      В судовому засіданні встановлено, що 31 серпня 2007 року між ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 010/17-22/549, за яким відповідачу надані кредитні кошти у розмірі 176000,00 доларів США зі строком остаточного повернення до 30 серпня 2017 р. зі сплатою 12,5 відсотків річних на залишок заборгованості по кредиту.(а.с. 9- 14)
      Виконання зобовязань за вищевказаним кредитним договором № 010/17-22/549 було забезпечено договором іпотеки за № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007р., посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 Предметом договору іпотеки Банком та ОСОБА_3 визначене нерухоме майно - ціле убудоване приміщення, загальною площею 146,5 кв.м., розташоване за адресою: вул. Горького, 45, м. Бердянськ Запорізької області (а.с.21 -23).
      Відповідач зобовязання по своєчасному поверненню кредиту та відсотків за користування не виконав і станом на 28 листопада 2014р. виникла заборгованість по кредиту в сумі 87707,71 доларів США.
      Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 січня 2015 р., що набрало законної сили 11 квітня 2015 р. , позовні вимоги ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» задоволені, з ОСОБА_8 стягнута заборгованість за кредитним договором № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007 р. станом на 28 листопада 2014 р. у сумі 87707,71 доларів США (а.с.25,26)
      Наразі в провадженні Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває виконавче провадження № 47866603 по примусовому виконанню виконавчого листа № 310/7764/14-ц, виданого Бердянським міськрайонним судом Запорізької області 20 травня 2015 р. про стягнення вказаної вище заборгованості з відповідача ОСОБА_3 (а.с.96,97)
      10 листопада 2017 р. згідно договору факторингу АТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» відступив право вимоги до боржника ОСОБА_3 по кредитному договору та по договору іпотеки АТ «Комерційний ОСОБА_6» (а.с.27-31 )
      В свою чергу , 10 листопада 2017 р. АТ «Комерційний ОСОБА_6» відступив право вимоги до боржника ОСОБА_3 по кредитному договору № 010/17-22/549 від 31 серпня 2007 р. та по договору іпотеки № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007 р. ТОВ «Фінстрім», яка є фінансовою компанією та діяла як комісіонер в інтересах та за рахунок ТОВ «Міроіл», виконуючи його доручення на підставі договору комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки від 10 листопада 2017 р.(а.с. 41-45, 53, 54)
      Відповідач ОСОБА_3, як боржник та іпотекодавець був повідомлений про відступлення прав вимоги (а.с.63 66).
      З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Міроіл» за вих.. № 159/07 від 21 листопада 2017 р., відповідачеві направлена вимога про виконання зобовязань (а.с.67, 68).
      Виходячи з розрахунку оцінювача ОСОБА_5 від 20 листопада 2017 р., ринкова вартість обєкту оцінювання - цілого убудованого нежитлового приміщення, загальною площею 146,5 кв.м., розташованого по вул. Горького, 45, м. Бердянськ Запорізької області, станом на 20 листопада 2017 р. складає 1056300 ( один мільйон пятдесят шість тисяч триста грн. без НДС. (а.с.71- 93).
      З огляду на те, що відповідач ОСОБА_3 не виконував взяті на себе зобов'язання, позивач ТОВ «Міроіл» просить суд визнати за товариством право власності на предмет іпотеки, за ринковою вартістю визначеною оцінювачем, яка складає 1056300 ( один мільйон пятдесят шість тисяч триста грн. 00 коп.
      Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України"Проіпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України"Проіпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
      Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
      Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
      Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
      При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.
      Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, і в Постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18.
      Розділом 6.4 вищевказаного Договору іпотеки врегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Згідно п.6.5.1 цього договору, у відповідності до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого, останній на власний розсуд може: згідно статті 37 Закону України «Про іпотеку» набути права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобовязань іпотекодавця за кредитним договором. В цьому випадку цей Договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Так, за Договором іпотеки від 31 серпня 2007 року, сторони засвідчили, що право Іпотекодержателя зареєструвати право власності на Предмет іпотеки є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій Іпотекодержателя.
      Судом встановлено та не спростовується сторонами, що ОСОБА_3 не надав згоду на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем. Доказів того, що відповідач своїми діями або бездіяльністю унеможливлює чи перешкоджає позивачу реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку матеріали справи не містять і не встановлено таких судом.
      Як вбачається, з рішення від 21 листопада 2017 р. за № 38247193 державний реєстратор відмовив у державній реєстрації права власності з огляду на наявність в державному реєстрі прав обтяжень № 22468302 від 22 вересня 2017 р. у вигляді арешту на спірне майно, накладеного постановою Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № 47866603 від 22 вересня 2017 р.; обтяження № 10248182 від 02 липня 2015 р. у вигляді арешту на спірне майно, зареєстрованого на підставі Ухвали Бердянського міськрайонного суду Запорізької області по справі № 310/5457/15-ц від 23 червня 2015 р.; наявності в єдиному реєстрі боржників запису щодо стягнення коштів з відповідача згідно виконавчого провадження № 53308465 на підставі наказу Господарського суду Запорізької області (згідно пошуків в автоматизованій системі виконавчого провадження, провадження відкрито 30 січня 2017 р.); відсутності письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві, та документу який підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги.(а.с.69) Наведене рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень ТОВ «Міроіл» не оскаржено.
      Проаналізувавши вказані положення Договору та норм законодавства, суд приходить до висновку, що реєстрація права власності на предмет іпотеки як один з способів звернення стягнення на предмет іпотеки можлива на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя виключно в позасудовому порядку.
      Крім наведеного, у судовому засіданні встановлено про наявність спору між сторонами, оскільки відповідач не погоджується з розрахованою сумою заборгованості. Належні обрахування заборгованості та її складових позивачем не надано.
      Суд критично ставиться до обґрунтувань позовних вимог з посиланням на те, що наявність вищевказаних обтяжень, перешкоджає реєстрації права власності майна за ТОВ «Міроіл, що порушують права останнього щодо переведення на нього права власності на предмет іпотеки, оскільки наведене може бути усунуто у встановленому законом порядку.
      Також недоречно обґрунтовані позовні вимоги з посиланням на ст. 392 ЦК України, оскільки наразі ТОВ «Міроіл» не є власником майна, а є іпотекодержателєм.
      Оскільки сторони визначили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності Іпотекодержателем, Законом не передбачено визнання за Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, суд, з урахуванням висновків правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18 дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
      Керуючись ст.ст. ст.ст.10,12,13,15, 212,263-265ЦПК , суд, -
      В И Р І Ш И В:
      У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Міроіл» до ОСОБА_3, треті особи Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_4 ОСОБА_5», Публічне акціонерне товариство «Комерційний ОСОБА_6», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим», про визнання права власності на ціле убудоване приміщення, загальною площею 146,5 кв.м., розташованого за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Горького, 45 за ринковою вартістю, визначеною на підставі оцінки, виконаною субєктом оціночної діяльності станом на 20 листопада 2017 року, у розмірі 1056300 грн. 00 коп. відмовити.
      Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
      Повний текст рішення складений 10 серпня 2018 року.
      Суддя ОСОБА_9 
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/76274326
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 липня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 522/2732/16-ц
      Провадження N 14-240цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
      відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління державної реєстрації Головного управління юстиції в Одеській області,
      розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року в складі колегії суддів Мостової Г.І., Євтушенко О.І., Карпенко С.О.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління державної реєстрації Головного управління юстиції в Одеській області, про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та
      УСТАНОВИЛА:
      У лютому 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом, у якому зазначали, що 29 грудня 2011 року ОСОБА_3 за договором позики отримав від ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 1 158 506,50 грн. що еквівалентно 145 000 доларам США.
      На забезпечення виконання зобов'язань 29 грудня 2011 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки.
      29 грудня 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого визначено способи та порядок позасудового звернення стягнення не предмет іпотеки.
      Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2013 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 заборгованість за договором позики в розмірі 10 010 609 грн. проте під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 відмовився від позову.
      14 листопада 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно за ОСОБА_7 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 29 грудня 2011 року зареєстровано право власності на спірну квартиру.
      Позивачі зазначали, що ОСОБА_7 незаконно отримав у власність спірну квартиру та відчужив її за договором купівлі-продажу від 16 травня 2015 року ОСОБА_5, який, у свою чергу, 19 травня 2015 року уклав договір іпотеки з ОСОБА_6, за яким передав вказану квартиру в іпотеку. 24 грудня 2015 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу продав спірну квартиру ОСОБА_6 Вважали, що вказані правочини укладені з порушенням вимог законодавства, оскільки договір купівлі-продажу від 16 травня 2015 року, договір іпотеки від 19 травня 2015 року та договір купівлі-продажу квартири від 24 грудня 2015 року - фіктивні, тобто не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а мали на меті приховання незаконної реєстрації права власності на цю квартиру за ОСОБА_7
      Позивачі вказували, що факт одночасного укладення договору іпотеки та договору купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 свідчить про зловмисну домовленість між собою, спрямовану на незаконне позбавлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 та виселення його та членів сім'ї.
      Крім того, звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося із порушенням умов договору та вимог законодавства, яке полягало в тому, що ОСОБА_3 жодних письмових вимог від ОСОБА_7 про усунення порушень щодо виконання умов договору позики не отримував; у порушення пункту 8 договору про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_7 не надсилав жодних повідомлень про перехід до нього права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань за договором позики; звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося незважаючи на факт перебування квартири під арештом, який був незаконно знятий за рішенням суду, яке не набрало законної сили.
      ОСОБА_3, ОСОБА_4 просили визнати незаконною та скасувати проведену реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_7; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 16 травня 2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5;визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 24 грудня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6
      Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2017 року провадження у справі у частині позовних вимог до ОСОБА_7 закрито у зв'язку зі смертю.
      Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що посилання позивачів на порушення процедури позасудового врегулювання питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є безпідставними; позивачі не надали доказів фіктивності укладених договорів; посилання на зловмисну домовленість є припущенням; обтяження у вигляді заборони було накладено в інтересах ОСОБА_7 для унеможливлення відчуження спірної квартири позивачами і скасування арешту на вказану квартиру - не порушувало права позивачів.
      Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2017 року залишено без змін.
      Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції та вказав, що права позивачів не порушено.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_8 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2017 року залишено без змін.
      Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції керувався тим, що документи, на підставі яких реєстратором приймалося рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7, відповідали пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2013 року N 868 (далі - Порядок N 868), який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин; від отримання нотаріально посвідченої заяви про усунення порушень зобов'язання ОСОБА_3 відмовився, що підтверджено відміткою працівника кур'єрської служби.
      12 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_3 посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 02 вересня 2015 року у справі N 820/19835/14, від 16 червня 2016 року у справі N 817/2199/15, від 29 червня 2016 року у справі N 826/14377/15; від 28 вересня 2016 року у справі N 826/14873/15 та постанову Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі N 822/864/15, у яких, на його думку, по іншому застосовані норми матеріального права, а саме: частина друга статті 9, частини друга, тринадцята статті 15 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), пункти 15, 46 Порядку N 868, стаття 84 Закону України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (далі - Закон N 3425-XII) (у редакціях, що діяли станом на 14 листопада 2014 року).
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції вказаного Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      23 березня 2018 року Верховний Суд України передав заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 травня 2018 року відкрито провадження у справі.
      Згідно з абзацом 2 частини другої статті 360-2 ЦПК України у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.
      Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII, якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки заява про перегляд подана ОСОБА_3 з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної та адміністративної), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України у редакції до 15 грудня 2017 року справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
      Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII).
      Доводи, наведені в заяві про перегляд судових рішень
      Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції частини другої статті 9, частин другої, тринадцятої статті 15 Закону N 1952-IV, пунктів 15, 46 Порядку N 868, статті 84 Закону N 3425-XII (у редакціях, що діяли станом на 14 листопада 2014 року), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить:
      - ухвалу Вищого адміністративного суду України від 02 вересня 2015 року у справі N 820/19835/14;
      - ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2016 року у справі N 817/2199/15;
      - ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року у справі N 826/14377/15;
      - ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2016 року у справі N 826/14873/15.
      Заявник також указує на невідповідність оскаржуваної ухвали суду касаційної інстанцій висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах частини другої статті 9, частин другої, тринадцятої статті 15 Закону N 1952-IV, пунктів 15, 46 Порядку N 868, статті 84 Закону N 3425-XII (у редакціях, що діяли станом на 14 листопада 2014 року), викладеним у постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі N 822/864/15.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.
      З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 29 грудня 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено договір позики грошей, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_7 1 158 506,50 грн. які зобов'язався повернути до 29 грудня 2012 року. Вказаний договір було пролонговано до 29 грудня 2013 року.
      Факт укладення вказаного договору сторонами не заперечувався.
      29 грудня 2011 року на забезпечення виконання зобов'язання за договором позики укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 передав в іпотеку ОСОБА_7 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1. Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Божемовською Н.В. за реєстровим N 1806.
      Одночасно з укладенням договору позики грошей та договору іпотеки 29 грудня 2011 року сторони уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Згідно з пунктом 11 договору про задоволення вимог іпотекодержателя при зверненні стягнення на предмет іпотеки перехід права власності на предмет іпотеки відбувається після спливу 30-денного строку з моменту надіслання на адресу позичальника письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі невиконання зазначеної вимоги, шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя. Іпотекодавець надає згоду на таке набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, та у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником договору позики, додаткова згода іпотекодавця на набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки не потрібна (т. 2, а. с. 30).
      07 квітня 2014 року ОСОБА_7 склав заяву про порушення ОСОБА_3 зобов'язання за договором позики від 29 грудня 2011 року та попередження про те, що у разі невиконання вимоги про повернення позики в розмірі 1 158 506 грн 50 коп., право власності на предмет іпотеки перейде до нього відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 29 грудня 2011 року.
      Вказана заява посвідчена нотаріально, зареєстрована за N 523 та направлена на адресу ОСОБА_3, про що свідчить рекомендоване повідомлення кур'єрської служби "Weltex" від 05 травня 2014 року за N 00271510-ААWH із описом вкладеного, а саме "нотаріально посвідчена заява про виконання вимог та стягнення предмета іпотеки від 07 квітня 2014 року".
      Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 відмовився від отримання вказаної кореспонденції, що підтверджено підписом кур'єра (т. 2, а. с. 79).
      Зважаючи на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що документи, на підставі яких реєстратором приймалося рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7, відповідали пункту 46 Порядку N 868, статтям 19, 24 Закону N 1952-IV, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки від отримання нотаріально посвідченої заяви про усунення порушень зобов'язання ОСОБА_3 відмовився, що підтверджено відміткою працівника кур'єрської служби і позивачами вказана обставина не спростована.
      Згідно зі статтею 84 Закону N 3425-ХІІ нотаріус передає заяви громадян, підприємств, установ та організацій іншим громадянам, підприємствам, установам і організаціям, якщо вони не суперечать закону та не містять відомостей, що порочать честь і гідність людини. Заяви передаються поштою із зворотним повідомленням або особисто адресатам під розписку. Заяви можуть передаватися також з використанням технічних засобів. На прохання особи, що подала заяву, їй видається свідоцтво про передачу заяви.
      Відповідно до пункту 46 Порядку N 868, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:
      1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;
      2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
      3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      Згідно з вимогами статті 19 Закону N 1952-IV державна реєстрація прав проводиться, зокрема, на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
      Відповідно до статті 24 Закону N 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
      Суди зробили висновок, що відмова боржника від отримання письмової вимоги іпотекодавця про виконання порушеного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, засвідчена працівником кур'єрської служби, свідчить про належне повідомлення боржника і дотримання вимог пункту 46 Порядку N 868.
      В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02 вересня 2015 року у справі N 820/19835/14, яка надана заявником для порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що повідомлення Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", яке не містить прізвища позивача або члена його сім'ї із зазначенням родинного зв'язку, не може вважатися належним доказом вручення позивачу вимоги про усунення порушення відповідно до пункту 46 Порядку N 868 та статті 15 Закону N 1952-IV. Тобто не вбачається, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є подібними зі справою, що переглядається.
      Із ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2016 року у справі N 817/2199/15 вбачається, що, відмовляючи у позові, суди керувалися тим, що повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яке є вимогою про усунення порушень кредитного договору від 16 листопада 2007 року, направлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" позивачу 24 грудня 2014 року рекомендованим поштовим відправленням з повідомленнями про вручення та містить вказівку про його отримання особисто позивачем 16 січня 2015 року. Разом з тим позивач надав до суду копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який містить відмітку про перетин ним 06 січня 2015 року кордону України з Республікою Польща та перебування поза межами території України до 17 жовтня 2015 року. Зазначене не може вважатися виконанням вимог пункту 46 Порядку N 868 та статті 15 Закону N 1952-IV.
      З аналізу зазначеної ухвали також не вбачається, що встановлені судом фактичні обставини є подібними зі справою, що переглядається.
      Відповідно до наданих для порівняння ухвал Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року у справі N 826/14377/15 та від 28 вересня 2016 року у справі 3 826/1873/15 суд касаційної інстанції залишив без змін постанови апеляційного суду з огляду на те, що на порушення пункту 46 Порядку N 868 державним реєстратором при прийнятті спірного рішення не перевірено надходження до позивача як іпотекодавця від іпотекодержателя іпотечного повідомлення з вказівкою на загальну суму боргових зобов'язань та граничний строк погашення боргових зобов'язань.
      У зазначених ухвалах убачаються інші підстави для відмови у позові, оскільки у справі, що переглядається, суди керувалися тим, що позивач відмовився від отримання нотаріально посвідченої заяви про усунення порушень зобов'язання, а у наданих для порівняння - отримання чи неотримання попередження не підтверджено жодним чином.
      На підтвердження своїх доводів про те, що судові рішення у справі не відповідають викладеним у постанові Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник посилається на постанову Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі N 822/864/15.
      У зазначеній постанові Верховний Суд України зробив висновок, що підтвердженням отримання позивачем письмової вимоги банку, яка пересилалася поштою рекомендованим листом, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, має бути повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року N 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 12 травня 2006 року N 211.
      Як установили суди, таке повідомлення, як і документ про оплату послуг пересилання поштового відправлення, банк разом із іншими документами для проведення державної реєстрації права не подав. Тобто вимоги Порядку N 868 щодо надання документа, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя, не виконано. Тому державна реєстрація за банком права власності на земельну ділянку за неподання для цього передбачених пунктом 46 Порядку N 868 документів проведена державним реєстратором без дотримання положень статей 9 та 15 Закону N 1952-IV, а отже, рішення зазначеного суб'єкта владних повноважень від 09 лютого 2015 року N 19199600 про реєстрацію права власності є протиправним.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для висновку про невідповідність ухвали суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, висновкам, викладеним у наданій заявником постанові Верховного Суду України, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки правовідносини у справах не є подібними.
      За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляв у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
      Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року - відмовити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      29 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 369/238/15-ц
      Провадження N 14-117цс18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді - Князєва В.С.,
      судді-доповідача - Лященко Н.П.,
      суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      при секретарі - Ільїних Ю.В.
      розглянула заяву Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області (суддя Нікушин В.В.) від 23 січня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2017 року (судді Березовенко Р.В., Волохов Л.А., Фінагєєв В.О.) та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року (судді Завгородня І.М., Коротун В.М., Писана Т.О.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" (до зміни найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ройланс-Україна") про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності та стягнення моральної шкоди і
      ВСТАНОВИЛА:
      У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивував тим, що 21 лютого 2014 року між ним та Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк", банк) було укладено договір про відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи N НОМЕР_2 (далі - договір N НОМЕР_2). Того ж дня між позивачем та ПАТ "Енергобанк" укладено додаткові угоди N 1/840 та N 1/756 до договору N НОМЕР_2, якими передбачено нарахування процентів на залишок коштів на суму в доларах США та швейцарських франках. Відповідно до підпунктів 2.1.1 - 2.1.3 договору N НОМЕР_2 банк зобов'язався належним чином виконувати його умови, здійснювати розрахунково-касове обслуговування згідно з чинним законодавством, забезпечувати збереження ввірених йому грошових коштів. За змістом підпунктів 3.2.1, 3.2.2 договору N НОМЕР_2 клієнт має право розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на рахунку в банку відповідно до чинного законодавства України, вимагати своєчасного й повного здійснення розрахунків та інших послуг, обумовлених цим договором і тарифами банку.
      23 грудня 2014 року ОСОБА_4 подав до банку платіжне доручення N 1 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 4 308 580,00 доларів США, однак згідно з випискою з рахунку станом на 06 січня 2015 року платіжне доручення не було виконано.
      30 грудня 2014 року позивач подав до банку платіжне доручення N 2 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 1 199 450 швейцарських франків, яке станом на 06 січня 2015 року також не було виконано.
      30 грудня 2014 року та 06 січня 2015 року він звертався до адміністрації ПАТ "Енергобанк" щодо невиконання платіжних доручень, однак відповіді не отримав.
      Позивач вважає дії відповідача щодо нездійснення переказу коштів такими, що порушують положення укладеного договору N НОМЕР_2 та його права як споживача банківських послуг, а тому банк повинен сплатити йому пеню відповідно до пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
      Крім того, невиконання відповідачем розпоряджень про перерахування грошових коштів спричинило позивачу моральну шкоду, яка виражена в душевних стражданнях. Дії ПАТ "Енергобанк" порушили плани ОСОБА_4 та наміри на майбутнє життя, що також призвело до додаткових хвилювань і негативно відобразилось на душевному та психологічному стані. Спричинену моральну шкоду позивач оцінює в 1 млн грн.
      Позивач вважає, що оскільки відповідач - ПАТ "Енергобанк" не виконав своїх зобов'язань за договором N НОМЕР_2, він заборгував йому:
      1) 4425866,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України (далі -НБУ) на день подання позову становило 69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. Зазначена сума складається із: 4308580 дол. США (67 млн 858 тис. 411 грн 57 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 31115,35 дол. США (490 тис. 048 грн 80 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 86 171,60 дол. США (1 млн 357 тис. 174 грн 53 коп.) нарахованої пені.
      2) 1221073,72 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову становило 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп. Зазначена сума складається із: 1199450 швейцарських франків (18 млн 510 тис. 152 грн 29 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 6030,87 швейцарських франків (93 тис. 069 грн 59 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 15592,85 швейцарських франків (240 тис. 631 грн 98 коп.) нарахованої пені.
      Загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором N НОМЕР_2 в гривневому еквіваленті складає 88 млн 549 тис. 488 грн 76 коп. (69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. + 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.).
      На забезпечення виконання зобов'язань за договором N НОМЕР_2 та додатковими угодами до нього 21 лютого 2014 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ройланс-Україна" (далі - ТОВ "Ройланс-Україна") укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. та зареєстрований у реєстрі за N 549, предметом якого є нежилий будинок, літера "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 297999880000, розташований на АДРЕСА_2. Заставна вартість предмета іпотеки визначена шляхом узгодження сторонами та становить 41 млн 285 тис. 937 грн 23 коп.
      Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань за договором N 26205511415101та додатковими угодами до нього 21 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ "Енергобанк" укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка складається з дев'яти жилих кімнат жилою площею 387,80 кв. м, загальною площею 692,60 кв. м, та належить іпотекодавцю на праві приватної власності. Балансова вартість предмета іпотеки становить 36 млн 931 тис. 660 грн.
      Відповідно до угоди, укладеної між позивачем і ПАТ "Енергобанк" в особі голови правління Вольської А.Д. на забезпечення зобов'язань за договором N НОМЕР_2, банк передав йому в іпотеку три житлові будинки загальною площею по 260 кв. м кожен, які розташовані відповідно на АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 та належать ПАТ "Енергобанк" на праві приватної власності. Узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становила 1 млн 800 тис. грн за кожен будинок, а всього - 5 млн 400 тис. грн.
      Оскільки банк не усунув допущених ним порушень, ОСОБА_4 просив звернути стягнення на предмети іпотеки за договорами від 21 лютого 2014 року, укладеними з ПАТ "Енергобанк" та з ТОВ "Ройланс-Україна", шляхом визнання за собою права власності на іпотечне майно в рахунок погашення заборгованості банку за договором N НОМЕР_2 та додатковими угодами до нього в розмірі 4425866,95 доларів США (69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп.) та 1221073,72 швейцарських франків (18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.).
      Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 23 січня 2015 року позов ОСОБА_4 задовольнив частково.
      Звернув стягнення на предмет іпотеки за договорами іпотеки від 21 лютого 2014 року, укладеними між ПАТ "Енергобанк" і ОСОБА_4 та між ТОВ "Ройланс-Україна" і ОСОБА_4, у рахунок погашення заборгованості банку перед позивачем за договором N НОМЕР_2 та додатковими угодами до нього від 21 лютого 2014 року за N 1/756 та за N 1/840 у розмірі 4425866,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на час подачі позову до суду становило 69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп., та в розмірі 1221073,72 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на час подачі позову до суду становило 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.
      Визнав право власності за ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на нежилі приміщення нежилого будинку, літера "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 297999880000, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, а саме на:
      - нежилі приміщення N 1, 2 (групи приміщень N 9), N XXXVIII підвалу другого рівня, з N 1 по N 7 (групи приміщень N 8), N XXXIV, XXXV, XXXVI, XXXVII, XXXIX підвалу першого рівня - паркінг; з N 1 по N 26 (групи приміщень N 1), N I, II, III, IV, V першого поверху, з N 1 по N 21 (групи приміщень N 2), N I, II другого поверху, з N 1 по N 27 (групи приміщень N 3), N I, II третього поверху, з N 1 по N 22 (групи приміщень N 4), N I, II четвертого поверху, з N 1 по N 22 (групи приміщень N 5), N I, II п'ятого поверху, з N 1 по N 23 (групи приміщень N 6), N I, II, III шостого поверху, з N 1 по N 17 (групи приміщень N 7), N I, II, III мансарди; терасу, N XXXIII мезоніну - офіс разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, загальною площею 3689,10 кв. м, що складає 97/100 частин від нежилого будинку площею 3802,30 кв. м, які належать ТОВ "Ройланс-Україна" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії САВ N 856435, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу цього управління від 27 жовтня 2010 року N 991-В, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 32373585, запис N 8151-П у книзі N 144п-230, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за N 28636043 від 11 січня 2011 року; право власності ТОВ "Ройланс-Україна" зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис N 4747882, дата й час державної реєстрації - 21 лютого 2014 року, 11:42:41 (витяг із цього ж Реєстру N 18096739 від 21 лютого 2014 року);
      - нежилі приміщення офісного будинку N VI, VII, VIII, IX, X першого поверху, N XV, XVI, XVII другого поверху площею 113,20 кв. м (трансформаторна підстанція) разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, що складає 3/100 частин від нежилого будинку площею 3 802,30 кв. м, які належать ТОВ "Ройланс-Україна" на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 02 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В.Ю., зареєстрованого в реєстрі за N 5954 та в Державному реєстрі правочинів за номером 3111883, витяг із цього Реєстру N 6508508 від 15 вересня 2008 року, зареєстрований Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 17 вересня 2008 р. в реєстровій книзі N 144П-320 за реєстровим N 8151-П, в електронному реєстрі від 15 грудня 2010 року за реєстраційним N РПВН 32373585 (витяг про державну реєстрацію прав N 28371199); право власності ТОВ "Ройланс-Україна" зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 4747901, дата й час державної реєстрації - 21 лютого 2014 року, 11:42:41 (витяг з цього Реєстру N 18096828 від 21 лютого 2014 року).
      Загальна вартість нежилих приміщень становить 65 млн 766 тис. 469 грн.
      Визнав право власності за ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 225565780000, що складається з дев'яти жилих кімнат разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, жилою площею 387,80 кв. м, загальною площею 692,60 кв. м, та належить ПАТ "Енергобанк" на праві приватної власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І.В. 28 листопада 2013 року за реєстровим номером 2728. Право власності ПАТ "Енергобанк" зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 3595748, дата та час державної реєстрації - 28 листопада 2013 року, 18:27:27 (витяг із цього ж Реєстру N 13638157 від 28 листопада 2013 року), вартістю 20 млн 174 тис. 599 грн.
      Суд вирішив також питання про розподіл судового збору, а в задоволенні решти позову відмовив.
      Апеляційний суд Київської області ухвалою від 10 липня 2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Консалтинг" (далі - ТОВ "АК Консалтинг") відхилив, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року залишив без змін.
      Ухвалою від 23 жовтня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційні скарги ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", ПАТ "Енергобанк" і ТОВ "АК Консалтинг" відхилив. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2017 року залишив без змін.
      У листопаді 2017 року ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В. звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (статті 16 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України; статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку"), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 16 ЦК України; статей 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку".
      На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В. посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року у справі N 490/10889/14, від 16 січня 2017 року у справі N 520/103/15-ц, від 19 жовтня 2017 року у справі N 753/14131/15-ц, постанову Вищого господарського суду України від 11 січня 2012 року у справі N 5024/1160/2011; постанови Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі N 6-1685цс16, від 22 березня 2017 року у справі N 6-2967цс16.
      Ухвалою судді Верховного Суду України від 04 грудня 2017 року відкрито провадження в зазначеній справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      01 лютого 2018 року зазначену справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
      Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Відповідно до абзацу другого частини другої статті 360-2 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 22 березня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Ухвалою від 10 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила зазначену справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження, оскільки згідно з правилами, що діяли на час подання заяви ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В., вона повинна була розглядатися на спільному засіданні цивільної та господарської судових палат Верховного Суду України.
      02 травня 2018 року Великою Палатою Верховного Суду отримано електронне повідомлення від представника ПАТ "Енергобанк" - Бєлкіна Л.М., в якому представник заявника при розгляді заяви про перегляд судових рішень просить врахувати правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц (провадження N 14-38цс18). 05 травня 2018 року заява аналогічного змісту надійшла на адресу Великої Палати Верховного Суду поштою.
      04 травня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду України надійшли письмові пояснення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_10, в яких сторона позивача просила відмовити у задоволенні заяви, судові рішення залишити без змін.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду України від 08 травня 2018 року задоволено клопотання представника ПАТ "Енергобанк" Бєлкіна М.Л. про розгляд справи за їх участю, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 29 травня 2018 року.
      24 травня 2018 року ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" в особі представника Холода І.П. надало письмові пояснення, в яких посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, значні порушення норм процесуального права, неврахування фактичних обставин справи, просило заяву ПАТ "Енергобанк" про перегляд судових рішень задовольнити, судові рішення у справі скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
      Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін: ПАТ "Енергобанк" - Бєлкіна М.Л., ОСОБА_13 - ОСОБА_14, ТОВ "Ю. ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" - Холода І.П., ТОВ "АК Консалтинг" - Кириченка Р.Ю., перевіривши наведені в заяві доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В. підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
      Згідно з частиною першою статті 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 21 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ "Енергобанк" було укладено договір N НОМЕР_2.
      За пунктами 2.1.1. - 2.1.3. договору N НОМЕР_2 банк зобов'язався належним чином виконувати умови цього договору, здійснювати розрахунково-касове обслуговування відповідно до чинного законодавства, забезпечувати збереження ввірених йому грошових коштів, видавати клієнту за його вимогою виписку з рахунку.
      Згідно з пунктом 3.2.2 договору N НОМЕР_2 клієнт має право розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на рахунку в банку, відповідно до законодавства України.
      21 лютого 2014 року до вищезазначеного договору N НОМЕР_2 також були укладені Додаткові угоди N 1/840 та N 1/756.
      Цього ж дня між ОСОБА_4 (іпотекодержатель) та ТОВ "Ройланс-Україна" (іпотекодавець) як майновим поручителем ПАТ "Енергобанк" (боржник) було укладено договір іпотеки.
      Відповідно до зазначеного договору іпотеки основним зобов'язанням є зобов'язання боржника перед іпотекодержателем, що випливають з умов договору депозиту, а саме: повернути іпотекодержателю грошові кошти в розмірі й на умовах, зазначених у депозитному договорі; сплатити іпотекодержателю нараховані за вкладом проценти в розмірі та на умовах, зазначених у депозитному договорі; сплатити на користь іпотекодержателя штрафні санкції у випадку неналежного виконання зобов'язань за депозитним договором; відшкодувати іпотекодержателю збитки в повному обсязі, під якими розуміються витрати, зроблені іпотекодержателем, втрата ним грошових коштів а також неодержані ним доходи.
      Предметом іпотеки є нежилий будинок, літера "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 297999880000, розташований за адресою: АДРЕСА_2, а саме: нежилі приміщення N 1, 2 (групи приміщень N 9), N XXXVIII підвалу другого рівня, з N 1 по N 7 (групи приміщень N 8), N XXXIV, XXXV, XXXVI, XXXVII, XXXIX підвалу першого рівня - паркінг; з N 1 по N 26 (групи приміщень N 1), N I, II, III, IV, V першого поверху, з N 1 по N 21 (групи приміщень N 2), N I, II другого поверху, з N 1 по N 27 (групи приміщень N 3), N I, II третього поверху, з N 1 по N 22 (групи приміщень N 4), N I, II четвертого поверху, з N 1 по N 22 (групи приміщень N 5), N I, II п'ятого поверху, з N 1 по N 23 (групи приміщень N 6), N I, II, III шостого поверху, з N 1 по N 17 (групи приміщень N 7), N I, II, III мансарди; тераса, N XXXIII мезоніну - офіс разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, загальною площею 3689,10 кв. м, що складає 97/100 частин від нежилого будинку площею 3802,30 кв. м, які належать ТОВ "Ройланс-Україна" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії САВ N 856435, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); нежилі приміщення офісного будинку N VI, VII, VIII, IX, X першого поверху, N XV, XVI, XVII другого поверху площею 113,20 кв. м (трансформаторна підстанція) разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, що складає 3/100 частин від нежилого будинку площею 3 802,30 кв. м, які належать ТОВ "Ройланс-Україна" на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 02 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за N 5954.
      Заставна вартість предмета іпотеки, визначена шляхом узгодження сторін, становить 41 млн 285 тис. 937 грн 23 коп.
      Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору іпотеки іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає з договору депозиту, тобто договору відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи від 21 лютого 2014 року N НОМЕР_2, зі всіма змінами та доповненнями до нього, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки.
      Згода на передачу предмета іпотеки в наступну іпотеку підтверджується листом ПАТ "Енергобанк" від 21 лютого 2014 року за N 351/5.1.
      Відповідно до пункту 4.1.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання основного зобов'язання або його частини, воно не буде виконано.
      Згідно з пунктом 6.1 договору іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання за договором депозиту в цілому або в його частині та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем обов'язків, установлених цим договором, у цілому або в тій чи іншій їх частині, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
      На забезпечення виконання зобов'язань за договором N НОМЕР_2, зі всіма змінами та доповненнями до нього, в тому числі внесених додатковою угодою N 1/756 від 21 лютого 2014 року, між позивачем ОСОБА_4 (іпотекодержатель) та ПАТ "Енергобанк" (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки від 21 лютого 2014 року, посвідчений Прокопенко Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований у реєстрі за N 547.
      Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору іпотеки іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає з договору N НОМЕР_2, зі всіма змінами та доповненнями до нього передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 225565780000.
      Об'єкт іпотеки складається з дев'яти жилих кімнат жилою площею 387,80 кв. м, загальною площею 692,60 кв. м, та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І.В. 28 листопада 2013 року за реєстровим номером 2728. Балансова вартість предмета іпотеки становить 36 млн 931 тис. 660 грн. Узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становить 36 млн 931 тис. 660 грн.
      Згідно з пунктом 6.1 зазначеного договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання за договором депозиту в цілому або в його частині та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем обов'язків, установлених цим договором, у цілому або в тій чи іншій їх частині, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
      23 грудня 2014 року позивач подав до банку платіжне доручення N 1 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 4 308 580,00 доларів США. Платіжне доручення банк не виконав, що підтверджується випискою з рахунку N НОМЕР_2 станом на 06 січня 2015 року.
      30 грудня 2014 року позивач подав до банку платіжне доручення N 2 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 1 млн 199 тис. 450 швейцарських франків, яке також банк не виконав, що підтверджується виписками з рахунку N НОМЕР_2 від 06 січня 2015 року.
      30 грудня 2014 року позивач звернувся з письмовим зверненням до адміністрації ПАТ "Енергобанк" щодо невиконання його платіжного доручення N 1 від 23 грудня 2014 року, відповіді на яке він так і не отримав.
      06 січня 2015 року позивач звернувся з письмовим зверненням до адміністрації ПАТ "Енергобанк" щодо невиконання його платіжного доручення N 2 від 30 грудня 2014 року, що також залишилося без відповіді.
      Відповідно до висновку про вартість квартири АДРЕСА_1, наданого експертом Приватного підприємства "Юридична контора Малецького" (далі - ПП "ЮК Малецького") від 22 січня 2015 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1, на дату оцінки становить 20 млн 174 тис. 599 грн.
      Згідно з висновком експерта про визначення вартості нежитлового приміщення загальною площею 3802,30 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, наданого експертом ПП "ЮК Малецького" від 22 січня 2015 року, ринкова вартість цього нежитлового приміщення, визначена дохідним підходом, вважається більш обґрунтованою, і станом на дату оцінки складає 65 млн 766 тис. 469 грн., вартість 97/100 приміщень становить 63 млн 793 тис. 475 грн.; вартість 3/100 приміщень становить 1 млн 972 тис. 994 грн.
      Відповідач - ПАТ "Енергобанк" не виконав розпоряджень N 1, 2 позивача щодо проведення операцій, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу його коштів, чим порушив умови договору N НОМЕР_2.
      Позивач звертався до адміністрації ПАТ "Енергобанк" з вимогами усунути відповідні порушення, що підтверджується письмовими зверненнями від 30 грудня 2014 року (вхід. N 4309) та від 06 січня 2015 року (вхід. N 36).
      У зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань за договором N НОМЕР_2 відповідач - ПАТ "Енергобанк" заборгував позивачу 4308580 дол. США (67 млн 858 тис. 411 грн 57 коп.) у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання з перерахування грошових коштів за платіжним дорученням N 1; 31115,35 дол. США (490 тис. 048 грн 80 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 1199450 швейцарських франків (18 млн 510 тис. 152 грн 29 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання з перерахування грошових коштів за платіжним дорученням N 2; 6030,87 швейцарських франків (93 тис. 069 грн 59 коп.) нарахованих процентів за договором з урахуванням утримання з них податку з доходів фізичних осіб.
      Розмір пені, нарахованої на підставі пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", за прострочення виконання розпорядження позивача складає:
      - за платіжним дорученням N 1 від 23 грудня 2014 року про перерахування грошових коштів у сумі 4308580,00 доларів США на рахунок позивача в ОТБ банк за період з 24 грудня 2014 року по 12 січня 2015 року 20 днів - 4308580,00 дол. США х 0,1 % х 20 днів = 86171,60 дол. США
      - за платіжним дорученням N 2 від 30 грудня 2014 року про перерахування грошових коштів у сумі 1199450,00 швейцарських франків на рахунок позивача в ОТБ банк за період з 31 грудня 2014 року по 12 січня 2015 року 13 днів - 1199450,00 швейцарських франків х 0,1 % х 13 днів = 15592,85 швейцарських франків.
      Загальна заборгованість відповідача перед позивачем в доларах США складає 4425866,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову становило 69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. Зазначена сума складається із: 4 308 580 дол. США (67 млн 858 тис. 411 грн 57 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 31115,35 дол. США (490 тис. 048 грн 80 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 86 171,60 дол. США (1 млн 357 тис. 174 грн 53 коп.) нарахованої пені.
      Загальна заборгованість відповідача перед позивачем у швейцарських франках складає 1 221 073,72 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову становило 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп. Зазначена сума складається із: 1199450 швейцарських франків (18 млн 510 тис. 152 грн 29 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 6030,87 швейцарських франків (93 тис. 069 грн 59 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 15592,85 швейцарських франків (240 тис. 631 грн 98 коп.) нарахованої пені.
      Загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором N НОМЕР_2 у гривневому еквіваленті складає 88 млн 549 тис. 488 грн 76 коп. (69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. + 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.).
      У пункті 4.1.1 вищезазначених договорів іпотеки передбачено право Іпотекодержателя, тобто позивача, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання основного зобов'язання або його частини воно не буде виконане.
      Пунктом 6.4. вищезазначених договорів іпотеки передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання за договором депозиту, тобто договором N НОМЕР_2 зі всіма змінами та доповненнями до нього, в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
      Задовольняючи позов частково та звертаючи стягнення на предмети договорів іпотеки шляхом визнання права власності на них за ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач не виконав платіжних доручень ОСОБА_4 N 1 від 23 грудня 2014 року та N 2 від 30 грудня 2014 року, внаслідок чого утворилася заборгованість, загальний розмір якої в гривнях становить 88 млн 549 тис. 488 грн 76 коп. та перевищує вартість предметів іпотеки. Положеннями частини другої статті 16 ЦК України, частиною третьою статті 33, статтею 36, частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення. Крім того, зазначений спосіб захисту прав іпотекодержателя передбачений умовами іпотечних договорів, зокрема пунктом 6.4 договорів іпотеки.
      Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 зазначеного Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Тому суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, оскільки такий спосіб є позасудовим способом врегулювання такого питання.
      У постанові Вищого господарського суду України від 11 січня 2012 року у справі N 5024/1160/2011 касаційний суд зазначав, що приписи статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" не передбачають судового захисту щодо визнання права власності на предмет іпотеки, та дійшов висновку, що в судовому порядку право іпотекодержателя одержати задоволення за рахунок предмета іпотеки реалізується виключно шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки такого способу захисту права іпотекодержателя, як визнання права власності на іпотечне майно цим Законом не передбачено.
      В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року у справі N 520/103/15-ц та від 19 жовтня 2017 року у справі N 753/14131/15-ц суд касаційної інстанції виходив із того, що аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку, що законодавець визначає три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку"). З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції в ухвалі від 16 січня 2017 року у справі N 520/103/15-ц дійшов висновку, що порушені права позивача не підлягають захисту шляхом задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з використанням правового механізму, визначеного частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку", оскільки умовами договору іпотеки визначено, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання можлива лише шляхом позасудового врегулювання. В ухвалі від 19 жовтня 2017 року у справі N 753/14131/15-ц, суд касаційної інстанції зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки не є судовим способом захисту вимог кредитора.
      У постановах Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі N 6-1685цс16 та від 22 березня 2017 року у справі N 6-2967цс16 визначено, можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку"). У постанові від 22 березня 2017 року у справі N 6-2967цс16 Верховний Суд України також указав на неправильне застосування судами статті 39 згаданого Закону при задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань.
      Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а висновки, зроблені судом касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не відповідають висновкам, викладеним у вищезазначених постановах Верховного Суду України, щодо застосування статей 36-39 Закону України "Про іпотеку", що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Велика Палата Верхового Суду виходить з такого.
      Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
      У статті 12 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
      Стаття 33 цього Закону (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що вразі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
      Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку").
      Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
      Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
      передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку";
      право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
      Разом з тим у частині першій статті 38 Закону України "Про іпотеку" визначено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві як на підставі рішенні суду, так і на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).
      Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки за рішенням суду або на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
      При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки за рішенням суду.
      Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
      Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
      Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" врегульовано порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду та передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
      Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
      Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
      Отже, позивач відповідно до статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" має можливість звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
      Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
      Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі.
      З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
      Саме такий правовий висновок зробила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц (провадження N 14-38цс 18).
      Отже, у справі, яка переглядається Великою Палатою Верховного Суду, суди неправильно застосували статті 36, 37 Закону України "Про іпотеку", що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) є підставою для скасування судових рішень, ухвалених у цій справі.
      Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.
      Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви N 29458/04 та N 29465/04) від 20 липня 2006 року вказав, що "фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" … Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
      Відповідно до частини першої статті 114 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
      Згідно з частиною першою статі 30 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини; якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
      Розгляд справи судами з порушенням правил виключної підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду.
      Разом з тим суди належним чином не перевірили дотримання правил підсудності при зверненні ОСОБА_4 з позовом до суду.
      Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України (у зазначеній редакції). Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) справи розглядаються Верховним Судом за правилами встановленими, главами 2 і 3 розділу V ЦПК України (у зазначеній редакції), а тому Верховний Суд не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
      Відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статі 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень).
      Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII), пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень), Велика Палата Верхового Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Заяву Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Паламарчука Віталія Віталійовича задовольнити частково.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2017 року, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
      Повний текст постанови підписано 21 червня 2018 року.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 803/1125/17
      Провадження N 11-425апп18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N 803/1125/17 за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс"), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (далі - Приватний нотаріус) про визнання протиправним та скасування рішення та запису
      за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року (суддя Ксензюк А.Я.) та Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року (у складі колегії суддів Качмара В.Я., Ніколіна В.В., Рибачука А.І.),
      УСТАНОВИЛА:
      У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Приватного нотаріуса та ТОВ "ФК "Вектор Плюс", у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса від 9 червня 2015 року про державну реєстрацію прав власності за ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на квартиру АДРЕСА_1 (далі - Рішення) та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 9 червня 2015 року N НОМЕР_1 про право власності ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на вищезазначену квартиру, що вчинений Приватним нотаріусом (далі - Запис).
      Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 5 вересня 2017 року відмовив у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), чинного до 15 грудня 2017 року.
      Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, пославшись на висновки Верховного Суду України, наведені у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16, виходив із того, що правовідносини, пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, не є публічно-правовими, оскільки випливають із договірних відносин, а відтак мають вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства, а не адміністративного.
      Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 7 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
      У свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача спрямовані на скасування Рішення, яким фактично порушено його право власності на майно (квартиру), а тому скасування цього Рішення є способом захисту права власності на певне майно шляхом усунення перешкод у здійсненні позивачеві права користування та розпорядження своїм майном. За таких обставин висновки суду першої інстанції щодо неможливості розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства з підстав наявності у спірних відносинах невиконання умов цивільно-правової угоди є правильними, а тому з урахуванням вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України такий спір, незважаючи на участь у ньому суб'єкта владних повноважень, підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спрямований на відновлення порушеного цивільного права (права власності на майно), яке виникло при укладенні ряду цивільно-правових угод (договорів кредиту, іпотеки, факторингу) та порушенні умов однієї із цих угод, що, на думку позивача, і стало наслідком прийняття Рішення. Крім того, вимога про скасування Рішення уже заявлялась позивачем у справі N 161/3201/16-ц та була розглянута в порядку цивільного судочинства Луцьким міськрайонним судом Волинської області, який рішенням від 6 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2016 року, відмовив у задоволенні позову, а ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 9 серпня 2017 року, провадження у справі закрито.
      Не погодившись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_3 28 листопада 2017 року подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 посилається на те, що, звертаючись до суду із цим позовом, він заявляв вимоги до Приватного нотаріуса як до спеціального суб'єкта, на якого покладено функції державного реєстратора, які обґрунтовані порушенням Приватним нотаріусом як державним реєстратором положень Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (який був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 1952-IV) та вчиненням Приватним нотаріусом дій поза межами повноважень, визначених законодавством. При цьому будь-яких матеріально-правових вимог він не заявляв, а тому в зазначеному випадку має місце спір між ним та Приватним нотаріусом як суб'єктом, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, і цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      До того ж ОСОБА_3 зазначає, що суди безпідставно не взяли до уваги ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 липня 2017 року та Апеляційного суду Волинської області від 9 серпня 2017 року, якими провадження у справі за його позовом до ТОВ "ФК "Вектор Плюс", Приватного нотаріуса про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно закрито та роз'яснено позивачу, що його позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Приватного нотаріуса, який у межах правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.
      Крім того, на думку ОСОБА_3, посилання апеляційного суду на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2016 року є помилковим, оскільки у цій справі він звернувся до суду з позовом до ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та Приватного нотаріуса, в якому просив визнати договір недійсним в частині відступлення права грошової вимоги та скасування реєстрації на нерухоме майно. Тобто позовні вимоги були різними, а відтак це не може слугувати підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3
      4 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
      Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Оскільки ОСОБА_3 у касаційній скарзі серед інших доводів зазначає й про те, що спірні правовідносини є публічно-правовими і підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
      Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
      Із матеріалів справи вбачається, що увересні 2017 року ОСОБА_3 подав позов до суду, у якому просив визнати протиправним та скасувати Рішення та Запис.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди.
      Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок помилковим з огляду на те, що, як убачається з позовної заяви, обставини виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду.
      Як убачається зі змісту позовної заяви, 16 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Сведбанк" (у подальшому - Публічне акціонерне товариство "Сведбанк"; далі - ПАТ "Сведбанк", Банк) було укладено кредитний договір N 0201/0408/71-032, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_3 кредит на суму 58 000 доларів США на строк до 16 квітня 2038 року. На забезпечення виконання зобов'язань між Банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір від 16 квітня 2008 року (далі - іпотечний договір). На забезпечення виконання основного зобов'язання позивач передав Банку належну йому на праві власності квартиру за вказаною вище адресою. 28 листопада 2012 року між Банком і ТОВ "ФК "Вектор Плюс" укладено договір факторингу N 15 (далі - договір факторингу), відповідно до якого Банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками.
      На підставі договору факторингу приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. вніс запис до державного реєстру іпотек про зміну іпотекодержателя з ПАТ "Сведбанк" на ТОВ "ФК "Вектор Плюс".
      9 червня 2015 року Приватний нотаріус прийняв Рішення - про державну реєстрацію права власності на зазначену вище квартиру, індексний номер НОМЕР_1 від 9 червня 2015 року.
      ОСОБА_3 вважає, що при прийнятті Рішення Приватний нотаріус вийшла за межі наданих їй законодавством повноважень, оскільки прийняття рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які виникли на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, належить до повноважень державних реєстраторів прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не нотаріуса.
      Крім того, ОСОБА_3 зазначає, що на порушення вимог статті 15 Закону N 1952-IV та пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868, чинного на час виникнення спірних відносин, Приватний нотаріус провела державну реєстрацію права власності на нерухоме майно без вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном. Посвідчення факту виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно не вчинялося.
      Отже, за наведених вище обставин можна дійти висновку, що позовна заява ОСОБА_3 не містить вимог щодо виконання цивільно-правових угод, як помилково вважали суди першої та апеляційної інстанцій, натомість позивач просить визнати протиправним та скасувати Рішення Приватного нотаріуса та Запис, вчинений Приватним нотаріусом.
      Тобто у цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Приватного нотаріуса, який у межах спірних правовідносин діє як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону N 1952-IV.
      З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд першої інстанції належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду, з чим помилково погодився й суд апеляційної інстанції.
      Враховуючи наведене, недоречним є посилання суду першої інстанції у його рішенні на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16, який, закриваючи провадження в адміністративній справі, мотивував своє рішення тим, що спірні правовідносини у ній пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди.
      Крім того, недоречним є посилання й суду апеляційної інстанції на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2016 року, оскільки у цій справі, зокрема, оспорювався договір факторингу з підстав відсутності прав у ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на придбання відступної грошової вимоги до фізичної особи, яка не є суб'єктом господарювання.
      Водночас Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 3 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 9 серпня 2017 року, закрив провадження в цивільній справі N 161/1810/17 за позовом ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування Рішення Приватного нотаріуса та запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на згадану вище квартиру, вказавши на непідвідомчість цього спору судам цивільної юрисдикції.
      До того ж, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду вже висловлювалась щодо застосування норм права у спірних правовідносинах у цій категорії спорів, зокрема, у справі N 826/9928/15 (постанова від 4 квітня 2018 року N 11-211апп18), у справі N 817/567/16 (постанова від 4 квітня 2018 року N 11-195апп18).
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      Згідно з частиною першою статті 353 КАС (у цій же редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Неправильне застосування Волинським окружним адміністративним судом статей 3, 17 КАС (у редакції, яка діяла на час прийняття судового рішення) призвело до безпідставної відмови у відкритті провадження в цій адміністративній справі, а тому касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвали - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
      Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, статтями 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      2. Ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      У повному обсязі постанова складена й підписана 18 червня 2018 року.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.М. Ситнік В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко В.С. Князєв О.Г. Яновська