ANTIRAID

Решение Соломенского райсуда об отказе Дельта банку повторно взыскать проценты по кредитному договору

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

6 голосов

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      6
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      6
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03037, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25; тел. (факс): 249-79-28; e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua
03113, м. Київ, вул. Полковника Шутова, 1; тел.: (044) 456-51-65, факс: 456-93-08
_________________________________________________________________________________

Справа № 760/16694/15-ц
№2/760/88/18

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

І . Вступна частина 

03 квітня 2018 року в місті Києві

Солом'янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Коробенка С.В.
за участю секретаря Семененко А.Д.

розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

- представник Позивача: Приходько Т.П.

- представник Відповідача ОСОБА_1: ОСОБА_4

ІІ. Описова частина

У вересні 2015 року Позивач ПАТ «Дельта Банк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №310000004592001 від 26.11.2008, яка складається з:

-заборгованості за тілом кредиту в сумі 175060,62 гривень;

-заборгованості за нарахованими процентами в сумі 144423,13 гривень.

Зазначений кредитний договір, як вказує Позивач, був укладений між Відкритим акціонерним товариством «Астра Банк» та ОСОБА_1, проте в подальшому до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором та договором поруки, укладеним з ОСОБА_2

Під час розгляду справі в суді було встановлено, що раніше рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 січня 2013 року у справі №2609/24811/12 були задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Астра Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №310000004592001 від 26.11.2008, яка складається з заборгованості за тілом кредиту (175060,62 гривень), за нарахованими процентами (51899,25 гривень) та за нарахованою пенею (19716,33 гривень).

У зв'язку з цим провадження у справі в цій частині ухвалою суду від 30.03.2017 було закрите, розгляд прави по суті судом здійснювався лише щодо в частині позовних вимог про стягнення процентів в сумі 92523,88 гривень, нарахованих за період після ухваленого рішення.

Свої вимоги Позивач обгрунтовував тим, що 26 листопада 2008 року між ВАТ «Астра Банк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 310000004592001, згідно з яким позивач надав ОСОБА_1 кредит в сумі 180000 гривень терміном до 26 листопада 2015 року для придбання автомобіля.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором між ВАТ «Астра Банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №310000004592001 від 26.11.2008, згідно з яким ОСОБА_2 зобов'язався відповідати в солідарному порядку перед Банком за виконання ОСОБА_1 її зобов'язань, які виникли з кредитного договору в повному обсязі. Відповідальність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є солідарною.

Позивач зазначає, що 02 грудня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» за договором, укладеним з ПАТ «Астра Банк», набуло право вимоги за Кредитним договором № 310000004592001 від 26.11.2008 та відповідним договором поруки.

Позивач стверджує, що ОСОБА_1 не виконує зобов'язання за кредитним договором, не здійснює щомісячне погашення кредиту та відсотків, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, яка на сьогодні не погашена і становить:

-заборгованість за тілом кредиту в сумі 175060,62 гривень;

-заборгованість за нарахованими процентами в сумі 144423,13 гривень.

Враховуючи, що частково заборгованість за договором вже була стягнута рішенням суду від 24.01.2013, представник Позивача у судовому засіданні просила стягнути з Відповідачів заборгованість за нарахованими процентами в тому розмірі, яка не була стягнута попереднім судовим рішенням.

Представник Відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні проти позову заперечував, наполягаючи на тому, що після ухвалення попереднього судового рішення про стягнення заборгованості за кредитом в повному обсязі, Позивач втратив право подальшого нарахування процентів за договором, у зв'язку з чим у позові слід відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 до суду з невідомих причин не з'явився, про розгляд справи повідомлявся, його неявка не перешкоджає розгляду справи.

ІІІ. Мотивувальна частина

Заслухавши пояснення Сторін, суд встановив наступне.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 січня 2013 року у справі №2609/24811/12 були задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Астра Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №310000004592001 від 26.11.2008, яка складається з:

- заборгованості за тілом кредиту в сумі 175060,62 гривень;

- заборгованості за нарахованими процентами в сумі 51899,25 гривень;

- заборгованості за нарахованою пенею в сумі 19716,33 гривень.

Звернувшись до суду з позовом про дострокове стягнення з Позичальника та Поручителя усієї суми кредиту та нарахованих процентів Кредитор (на той час - ПАТ «Астра Банк») змінив строк виконання позичальником основного зобов'язання.

Як вбачається з правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у справі № 564/2199/15-ц 14 лютого 2018 року (провадження № 61-2404св18) кредитний договір припиняє свою дію з дати направлення відповідної вимоги про дострокове погашення кредиту.

Відтак, оскільки кредитний договір, сторонами якого були ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1, припинив свою дію, то у кредитора, в тому числі - ПАТ «Дельта Банк», відсутні підстави для стягнення відсотків після дати направлення вимоги про дострокове припинення кредиту.

Враховуючи, що предметом позовних вимог є проценти, нараховані Позивачем за користування кредитом після припинення дії договору, суд не має підстав для їх задоволення.

IV. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 577, 590, 1048, 1050 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив:

1.У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

2.Судові витрати покласти на Позивача.

3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4.Позивач: Публічне акціонерне товариства «Дельта Банк», адреса: м. Київ, бул. Дружби народів, 38, код ЄДРПОУ: 34047020;

відповідач: ОСОБА_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1;

відповідач: ОСОБА_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2, РНОКПП: НОМЕР_2.

Суддя:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73693046

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это наше решение. Суд пришел к абсолютно обоснованному выводу, со ссылками на правовую позицию, что кредитный договор прекращает свое действие с даты направления соответствующего требования о досрочном погашении кредита. Таким образом у банка отсутствуют основания для взыскания процентов с даты направления требования о досрочном прекращении кредита.

 

  • Like 5

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это наше решение. Суд пришел к абсолютно обоснованному выводу, со ссылками на правовую позицию, что кредитный договор прекращает свое действие с даты направления соответствующ его требования о досрочном погашении кредита. Таким образом у банка отсутствуют основания для взыскания процентов с даты направления требования о досрочном прекращении кредита.

 

Спасибо за проделанную работу. Райффайзен банк спустя 6 лет подал на проценты. Решение было в 2012 году. Ни исполнительная, ни Банк  ничего не делали. Я с ними судился по любому поводу и все проигрывал. Теперь хотят с процентами 7 млн. гривень и вспомнили, что у меня две ипотеки под этот кредит.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

А судова практика по справі № 564/2199/15-ч 14 лютого 2018 року, - створена мною.

  • Like 3
  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Революционное решение опирающееся на не менее прогрессивное постановление, но есть ощущение , что ВС отойдет от своей позиции иначе есть основания признавать договора основного обязательства прекращенными и как следствие походные от них договора залога , ипотеки.

Что думает по этому поводу коллективный разум?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
17 часов назад, Igor Rivne сказал:

А судова практика по справі № 564/2199/15-ч 14 лютого 2018 року, - створена мною.

Огромное Вам спасибо!!! Банк перенес заседание на 20 июня.  Попали в стопор.

Ипотека, как сельхоз. земля будет переходить по наследству или выставлять на торги и самим забирать.

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Мав справу, де на підставі цієї ж позиції ВС ЦКС Дельті відмовили у стягненні відсотків. Зараз апеляція...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
9 часов назад, Vladimir AB сказал:

Мав справу, де на підставі цієї ж позиції ВС ЦКС Дельті відмовили у стягненні відсотків. Зараз апеляція...

А как они там вывернули интересно эту позицию...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
20 часов назад, Vladimir AB сказал:

Мав справу, де на підставі цієї ж позиції ВС ЦКС Дельті відмовили у стягненні відсотків. Зараз апеляція...

Скиньте ссылку из реестра.....

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, Елена Райффайзевна сказал:

Скиньте ссылку из реестра.....

http://reyestr.court.gov.ua/Review/73064812 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
11 часов назад, Bolt сказал:

А как они там вывернули интересно эту позицию...

Я, здається, викладував це рішення у гілці про постанову ВС від 14.02.2018р.... Посилання на рішення кинув.

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Хорошее решение, теперь бы этому решению устоять в апелляции и ВС и "вперед с песней" !

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: Dmytro Chy
      Всем доброво дня. Вопрос по исковой давности:
      1. Ипотечный кредит в Сведбанке.
      2. Последний платёж  - февраль 2011 года.
      3. 30.03.2011 - вимога про усунення порушення (о досрлчном возрате всей суммы кредита).
      4. сентябрь 2013 года - иск от коллектора на обращение ипотеки. (  в октябре 2018 исковые требования судами удолетворены - сейчас в касации)
      5. в сентябре 2014 - иск от колектора "про стягнення заборгованності" ( в марте решение первой инстанции о взыскании сумы указаной в "вимозі про усунення порушення", заяву о применении исковой давности суд не удолетворил так как в 2013 году подан иск на обращение взыскания ипотеки)
      Вопрос - какие правовые нормы можно указать в апеляционной жалобе по поводу того что иск 2013 года не прервал исковую давность?
       
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      14 лютого 2018 року
      м. Київ
      справа № 308/9541/15-ц
      провадження № 61-3656св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є.,
      суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,
      учасники справи:
      позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
      відповідач - ОСОБА_3,
      представник відповідача - ОСОБА_4,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року у складі судді Данко В. Й. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 19 вересня 2016 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: КуштанаБ. П., Боднар О. В., Мацунича М. В.,
      встановив :
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27 лютого 2017 року справу № 308/9541/15-ц призначено до судового розгляду.
      У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа № 308/9541/15-ц передана до Касаційного цивільного суду.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Свої вимоги позивач мотивував тим, що 20 грудня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала в кредит 19 663 доларів США зі сплатою 9,5 % річних та кінцевим терміном повернення до 19 грудня 2014 року.
      Відповідно до договору уступки права вимоги від 17 грудня 2012 року право вимоги за вказаним вище кредитним договором перейшло від Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи».
      У зв'язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов'язань станом на 01 липня 2015 року утворилася заборгованість на загальну суму 566 961 грн 32 коп., із яких 15 040,36 доларів США (еквівалент 315 926 грн 06 коп.) - заборгованість за кредитом, 11 951,09 доларів США (еквівалент 251 035 грн 26 коп.) - заборгованість за відсотками, яку Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» просило стягнути з ОСОБА_3
      Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, зменшивши їх до 303 620 грн 13 коп.
      Зазначав, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14 грудня 2011 року з відповідача стягнуто тіло кредиту, а тому слід стягнути відсотки за користування кредитом відповідно до пункту 6.3 кредитного договору від 20 грудня 2007 року в розмірі 19,5 % річних, розмір яких станом на 27 березня 2016 року становить 11 565,60 доларів США, що еквівалентно 303 620 грн 13 коп.
      Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задоволено.
      Стягнуто з ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відсотки за користування кредитом за кредитним договором у розмірі 303 620 грн 13 коп. та 3 654 грн судового збору.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 не було виконано рішення Ужгородського міськрайонного суду від 14 грудня 2011 року, у зв'язку з чим кредитні правовідносин між сторонами не припинилися. Наявність невиконаного рішення суду не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України. 
      Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 19 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Апеляційний суд виходив із того, що місцевим судом постановлено рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, а тому підстав для його скасування немає. Наявність судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 кредитної заборгованості не позбавляє Товариство з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи» права на отримання відсотківвідповідно до пункту 6.3 кредитного договору.
      У жовтні 2016 року ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      У скарзі вказує, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, зокрема статей 3, 60 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, не надано належної оцінки всім доказам та неповно з'ясовані всі обставини справи.
      Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
      Судами встановлено, що 20 грудня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно з яким остання отримала кредит у розмірі 19 663 доларів США зі сплатою 9,5 % річних та кінцевим терміном повернення до 19 грудня 2014 року.
      Згідно з пунктом 6.3 договору у разі порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту сплачує проценти у розмірі 19,5 % річних від простроченої суми згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.
      Відповідно до договору уступки права вимоги від 17 грудня 2012 року право вимоги за кредитним договором від 20 грудня 2007 року перейшло від Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи».
      Згідно з пунктом 6.8 кредитного договору позовна давність становить 10 років.
      Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14 грудня 2011 року з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 20 грудня 2007 року у розмірі 152 974 грн 98 коп., у тому числі: 129 825 грн 20 коп. - заборгованість за кредитом, 20 271 грн 77 коп. - відсотки, 2 878 грн 01 коп. - пеня. В рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль «Dacia Logan», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, що належить ОСОБА_3, шляхом продажу автомобіля через прилюдні торги в рамках виконавчого провадження, за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна у виконавчому провадженні.
      На підставі рішення суду Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 03 травня 2012 року видано виконавчий лист та 04 жовтня 2012 року державним виконавцем районного Відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції відрито виконавче провадження.
      Обгрунтовуючи підстави позову, Публічне акціонерне товариство «Кредитні ініціативи» посилалось на те, що в результаті неналежного виконання умов кредитного договору та невиконання вищезазначеного рішення суду від 14 грудня 2011 року утворилася заборгованість, яку позичальник, незважаючи на вимоги, не погасив.
      Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що наявність невиконаного судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 кредитної заборгованості не позбавляє кредитну установу права на отримання відсотків, як передбачено пунктом 6.3 кредитного договору.
      Проте повністю з висновком апеляційного суду погодитись не можна.
      Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
      Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
      Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
      Кредитним договором не встановлено розмір процентів після спливу строку його дії, тому такий розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
      Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1412цс16 та від 08 серпня 2017 року у справі № 6-2322цс16.
      Погодившись із висновком суду першої інстанції про стягнення з боржника процентів у розмірі, передбаченому пунктом 6.3 кредитного договору, а саме: 19,5 % річних, апеляційний суд не звернув уваги на те, що кредитним договором передбачено сплату цих процентів у межах дії договору, договором не передбачено ставки нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку його дії, не перевірив можливості нарахування процентів після закінчення строку дії договору на рівні облікової ставки Національного банку України, не визначив розмір процентів за період після спливу строку дії договору.
      Тобто апеляційний суд не встановив усіх фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Керуючись статтями 141, 400, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      постановив:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, задовольнити частково.
      Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 19 вересня 2016 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/72269106
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      25 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 638/13998/14-ц
      Провадження N 14-88 цс 18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянуласправу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі також - ПАТ "Дельта Банк", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Український завод електрообладнання" (далі також - ТзОВ "НВО "Український завод електрообладнання", позичальник) і ОСОБА_3 (далі також - поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором
      за касаційною скаргою ПАТ "Дельта Банк" на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 лютого 2015 року, ухвалене суддею Цвірою Д.М., й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Яцини В.Б., Бурлака І.В., Карімової Л.В.
      Учасники справи:
      позивач: ПАТ "Дельта Банк";
      відповідачі: ТзОВ "НВО "Український завод електрообладнання", ОСОБА_3.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 11 червня 2013 року ПАТ "Астра Банк" (далі - первісний кредитор) та позичальник уклали Генеральний кредитний договір (далі - кредитний договір). Згідно з його умовами первісний кредитор відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 3 919 800,00 грн терміном до 10 червня 2016 року зі сплатою 19,5 % річних.
      2. 11 червня 2013 року для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором первісний кредитор і поручитель уклали договір поруки (далі - договір поруки).
      3. 2 грудня 2013 року первісний кредитор і позивач уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором.
      4. Позичальник зобов'язання за кредитним договором належно не виконував, внаслідок чого станом на 22 липня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 4 591 444,07 грн. яка складається із: заборгованості за кредитом - 3 919 800 грн. нарахованих відсотків за кредитом - 617 324,77 грн. пені за несвоєчасне повернення відсотків - 28 837,75 грн. пені за несвоєчасне повернення боргу - 27 481,56 грн.
      5. У серпні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором солідарно з відповідачів.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      6. 17 грудня 2014 року позивач подав до суду першої інстанції клопотання про слухання справи за якого відсутності.
      7. 5 лютого 2015 року Дзержинський районний суд м. Харкова з огляду на вказане клопотання позивача та неявку відповідача постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
      8. 5 лютого 2015 року суд першої інстанції ухвалив заочне рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження факту відступлення на його користь первісним кредитором права вимоги за кредитним договором і за договором поруки.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      9. 19 жовтня 2016 року Апеляційний суд Харківської області ухвалою скасував рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог до позичальника, а провадження у справі в цій частині закрив. В іншій частині рішення районного суду залишив без змін.
      10. Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до позичальника, апеляційний суд вказав, що вони мають бути розглянуті за правилами господарського судочинства.
      11. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вимог до поручителя, апеляційний суд констатував, що у позивача була реальна процесуальна можливість надати докази на підтвердження факту переходу до нього права вимоги від первісного кредитора, але позивач вчасно такі докази не надав, притримавши їх для подальшого апеляційного розгляду. Тому, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції в частині цих вимог ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      12. У листопаді 2016 року позивач подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
      13. У касаційній скарзі просить скасувати заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 лютого 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      14. 1 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення судом правил юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      15. Позивач вважає, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про перехід до нього права вимоги за кредитним договором і за договором поруки від первісного кредитора.
      16. Крім того, на його думку, апеляційний суд неправильно закрив провадження у справі, оскільки вимоги до поручителя та позичальника вважаються нерозривно пов'язаними та підлягають об'єднанню і розгляду в одному провадженні за правилами цивільного судочинства.
      (2) Позиції інших учасників справи
      17. Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      18. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      19. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      20. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).
      21. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позов до відповідачів з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий до позичальника-юридичної особи, який допустив неналежне виконання зобов'язань за цим договором, а також до поручителя-фізичної особи.
      22. Апеляційний суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі в частині позову до позичальника, вважаючи, що вимога до юридичної особи не може розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      23. Правовою підставою для постановлення такої ухвали суд вважав приписи частини першої та другої статей 15 і 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), а також статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
      24. Так, стаття 16 ЦПК України вказувала на те, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
      25. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки зазначені стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.
      26. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
      27. Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі до юридичної особи-позичальника за кредитним договором, а також до фізичної особи-поручителя, який погодився розділити відповідальність із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язання за кредитним договором.
      28. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором і боржником за основним зобов'язанням, які є юридичними особами, та поручителем, який є фізичною особою.
      29. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      30. Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
      31. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки апеляційного суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою.
      32. Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли відсутня спільність предмета позову.
      33. Стаття 554 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
      34. Відповідальність поручителя перед позивачем є солідарною разом з позичальником як боржником за основним зобов'язанням. Вказане випливає з пункту 2.1 договору поруки.
      35. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
      36. Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
      37. У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителя.
      38. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання.
      39. Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.
      40. ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб'єктним складом, як у цій справі, в порядку цивільного судочинства, а ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) навпаки встановлював обмеження за суб'єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову кредитора-юридичної особи до боржника-юридичної особи та поручителя-фізичної особи.
      41. Лише з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
      42. Відтак, тільки з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання.
      43. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами позивача про те, що суд апеляційної інстанції неправильно закрив провадження у справі в частині вимог до позичальника-юридичної особи, та вважає, що цей спір за позовом кредитора-юридичної особи до позичальника-юридичної особи і поручителя-фізичної особи, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      44. Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у пунктах 23, 31-34, 44-48, 56-64 постанови від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц (провадження N 14-40 цс 18), а також у пунктах 20, 29-33, 40-41 постанови від 17 квітня 2018 року у справі N 545/1014/15-ц (провадження N 14-54 цс 18).
      (1.2) Щодо позовних вимог до поручителя
      45. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      46. Позивач стверджує, що у матеріалах справи є докази, які свідчать про перехід до нього права вимоги за кредитним договором і за договором поруки від первісного кредитора.
      47. Проте суд першої інстанції вважав, що позивач не надав належних доказів на підтвердження факту відступлення на його користь первісним кредитором права вимоги за кредитним договором. А суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач подав йому новий доказ - копію додатка до Акта приймання-передачі права вимоги до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 2 грудня 2013 року.
      48. Відповідно до частини другої статті 303 ЦПК України (в редакції, що діяла на час розгляду справи) апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
      49. Відтак, за відсутності поважних причин неподання нового доказу до суду першої інстанції апеляційний суд не мав права досліджувати цей доказ, поданий позивачем в апеляційній інстанції. Не має такого права за змістом частини першої статті 400 ЦПК України і суд касаційної інстанції.
      50. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частини перша - третя статті 10 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Змістовно близькі приписи закріплені і в частинах першій - третій статті 12 ЦПК України в редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року.
      51. Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті (частина друга статті 27 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 131 того ж кодексу.
      52. Частина друга статті 131 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, передбачала, що докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.
      53. Суди встановили, що позивач не подав до суду першої інстанції докази на підтвердження факту відступлення на його користь первісним кредитором права вимоги за кредитним договором і за договором поруки. А подаючи такі докази до апеляційного суду, не обґрунтував поважність причин їх неподання до суду першої інстанції.
      54. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвала Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року в частині вимог до поручителя постановлена з додержанням норм права, а аргументи позивача про її незаконність в цій частині є необґрунтованими.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      55. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали суду апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на постанови суду апеляційної інстанції.
      56. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      57. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      58. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. З огляду на викладені вище мотиви ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року необхідно скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог до позичальника, а матеріали справи передати до Апеляційного суду Харківської області для продовження розгляду у цій частині. В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      59. З огляду на висновок стосовно суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, частиною шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.
      2. Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Український завод електрообладнання", а матеріали справи передати до Апеляційного суду Харківської області для продовження розгляду у цій частині. В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови підписаний 10 травня 2018 року.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
       
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      25 квітня 2018 року
      м. Київ
      справа № 667/933/14-ц
      провадження № 61-472св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є.,
      суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_2,
      відповідач - ОСОБА_3,
      третя особа - ОСОБА_4,
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_5, на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року у складі судді Черниш О. Л., рішення апеляційного суду Херсонської області від 23 червня 2015 року у складі суддів: Цуканової І. В., Вейтас І. В., Склярської І. В. та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року у складі суддів: Чорної Т. Г., Пузанової Л. В., Семиженка Г. В.,
      ВСТАНОВИВ:
      У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору переведення боргу дійсним, стягнення грошових коштів.
      Позовна заява мотивована тим, що перебуваючи з 2007 року у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, ОСОБА_4 двічі здійснив розтрату ввірених йому товарно-матеріальних цінностей, що підтверджується актами інвентаризації від 27 березня 2008 року та від 8 серпня 2008 року, на загальну суму 137774,10 грн, що еквівалентно 27282 доларів США. З метою відшкодування завданих фізичній особою-підприємцю ОСОБА_6 збитків ОСОБА_4 звернувся до нього з проханням надати позику в сумі 9012 доларів США та 18270 доларів США, які отримав згідно з розписками від 27 березня 2008 року та від 25 серпня 2008 року. В обумовлений строк ОСОБА_4 грошові кошти не повернув.
      Так як, ОСОБА_3 виступила гарантом повернення боргу сина, позивач звернувся до неї і вона не заперечуючи своїх зобов'язань, 21 серпня 2009 року надала розписку про те, що зобов'язується здійснювати погашення боргу сина в сумі 25000 доларів США, сплачуючи щомісяця по 200-250 доларів США. Оскільки ОСОБА_3 взяла на себе зобов'язання по повергненню боргу сина, останній повинен бути замінений на боржника - ОСОБА_3 у зобов'язанні.
      Справа розглядалась неодноразово.
      Ухвалою Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року позовну заяву в частині вимог щодо звернення стягнення на квартиру в рахунок погашення боргу, шляхом визнання права власності на неї, залишено без розгляду.
      Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 257 040 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 09 жовтня 2014 року рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.
      Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року касаційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково, рішення апеляційного суду Херсонської області від 09 жовтня 2015 року скасовано. Справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
      Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 23 червня 2015 року змінено рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року, а саме зменшено розмір суми боргу до 253 068,77 грн та зменшено розмір судових витрат.
      Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року касаційна скарга ОСОБА_3 відхилена, рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 23 червня 2015 року залишені без змін.
      Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, від імені якого діє ОСОБА_5 - відхилено. Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року залишено без змін.
      Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року, рішення апеляційного суду Херсонської області від 23 червня 2015 року суду, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року, ухвала апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року мотивовані тим, що на підтвердження укладення договору позики та його умов достатньо представленої розписки. Оскільки дати і суми матеріальної недостачі в актах інвентаризації співпадають із датами і сумами, зазначеними в розписках ОСОБА_4 від 27 березня 2008 року - 9012 доларів США та від 25 серпня 2008 року в сумі 18270 доларів США, суди зробили висновок про написання ОСОБА_3 розписки про переведення боргу 21 серпня 2009 року саме щодо вказаних боргових зобов'язань третьої особи.
      У січні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, що підписана представником ОСОБА_5, у якій просить рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року, рішення апеляційного суду Херсонської області від 23 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення яким у задоволені позову відмовити.
      Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. На обґрунтування касаційної скарги вказує, що розписка не є договором про переведення боргу та борг вже стягнуто рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 29 жовтня 2013 року. Окрім цього сплинула позовна давність.
      У березні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просив залишити оскаржені рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Вказував, зокрема, що: боржник ОСОБА_4 був правильно замінений на ОСОБА_3; розписка відповідача від 21 серпня 2009 року за датою її написання не може стосуватися правовідносин між позивачем і третьою особою на майбутній період, який закінчився в березні 2011 року; згоди боржника на заміну кредитора не потрібно; позовна давність не минула; строк повернення боргу встановлений щомісячними платежами.
      Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
      Суди встановили, що ОСОБА_4 отримав в позику у ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 27 282 доларів США. Позику ОСОБА_4 в обумовлений договором строк не повернув.
      21 серпня 2009 року ОСОБА_3 взяла на себе зобов'язання щодо погашення боргу її сина в сумі 25 000 доларів США, про що надала позивачу розписку, в якій зобов'язалася погашати борг сина ОСОБА_4 ОСОБА_2 в сумі 25 000 доларів США щомісячними платежами по 200-250 доларів США, починаючи з жовтня.
      При частковому задоволенні позову суди зробили висновок, що оскільки правочин щодо заміни боржника у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин на підставі якого виникло зобов'язання, а ОСОБА_3 взяла на себе зобов'язання повернути позивачу борг свого сина у визначеній законом формі (написала розписку), визнання судом договору переведення боргу дійсним не вимагається. ОСОБА_3 замінила у зобов'язанні свого сина.
      Проте із цими висновками погодитися неможливо, з таких підстав.
      Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
      Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
      Згідно з вимогами частини третьої статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржених рішень) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
      Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 29 жовтня 2013 року у справі № 2114/1353/12, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 240 000 грн.
      Європейський суд з прав людини вказує, що принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).
      У постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року по справі № 3-300гс17 зроблено висновок, що закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов'язанні поза волею кредитора. Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Норма статті 520 ЦК України має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов'язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов'язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Відтак, для заміни боржника у зобов'язанні необхідна воля кредитора щодо відсутності заперечень проти покладення обов'язку первісного боржника на іншу особу. Чинним законодавством встановлено лише форму правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні - цей правочин вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання (статті 513, 521 ЦК України).
      Як свідчить тлумачення статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов'язання і замінюється новим боржником. Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення двостороннього правочину між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.
      Тлумачення частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником. Відповідно для переведення боргу, з урахуванням суми позики, необхідним є укладення в письмовій формі договору між новим та первісним боржниками про переведення боргу.
      Суди встановили, що позивач такого письмового договору між новим та первісним боржниками про переведення боргу суду не надав.
      Відповідно, розписка ОСОБА_3 не може бути кваліфікована як договір про переведення боргу. Таким чином, неправильними є висновки судів про те, що відбулося переведення боргу з ОСОБА_4 на ОСОБА_3
      Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
      Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 520, 521 ЦК України). У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору переведення боргу дійсним, стягнення грошових коштів відмовити.
      У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Тлумачення статті 405 ЦПК України дає підстави для висновку, що за результатами розгляду касаційної скарги, якщо вона надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, може бути скасовано раніше прийняту постанову суду касаційної інстанції. Тому колегія суддів вважає, що на підставі статті 405 ЦПК України, слід скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року.
      Керуючись статтями 400, 405, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_4, підписану представником ОСОБА_5, задовольнити.
      Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року, рішення апеляційного суду Херсонської області від 23 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року скасувати.
      В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору переведення боргу дійсним, стягнення грошових коштів відмовити.
      Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року, рішення апеляційного суду Херсонської області від 23 червня 2015 року та ухвала апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року втрачають законну силу з моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська
      Судді: Н. О. Антоненко
      В. І.Журавель
      В. І. Крат
      В. П. Курило
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73657731
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      12 квітня 2018 року
      м. Київ
      справа № 289/1996/16-ц
      провадження № 61-7091 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду у складі:
      головуючого - Стрільчука В. А.,
      суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
      відповідач - ОСОБА_1
      представник позивача - Сокуренко Євген Сергійович
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 14 червня 2017 року у складі судді Сіренко Н. С. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 18 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С.,
      Миніч Т. І., Павицької Т. М.,
      ВСТАНОВИВ:
      У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      В обгрунтування позовних вимог вказувало на те, що 16 серпня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 2 000 грн 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 процентів на рік за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
      Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає договір про надання банківських послуг.
      ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
      Відповідач зобов'язань з погашення кредиту та відсотків не виконав, у зв'язку із чим станом на 31 жовтня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 48 444 грн 24 коп., яка складається з наступного: 5 673 грн 98 коп. - заборгованість за кредитом; 36 989 грн 51 коп. - заборгованість за процентам за користування кредитом; 2 997 грн 69 коп. - заборгованість з пені та комісії; а також 500 грн 00 коп. - штраф (фіксована частина), та 2 283 грн 06 коп. - штраф (процентна складова).
      Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості, а також судові витрати.
      У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору.
      Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що на день укладання кредитного договору між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» він був неповнолітньою особою, а тому не мав повної цивільної дієздатності на укладення кредитного договору. Його батьки згоди на укладення кредитного договору не надавали.
      З урахуванням наведеного, просив визнати недійсним кредитний договір від 16 серпня 2010 року, укладений між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України,
      Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 12 квітня 2017 року вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
      Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 14 червня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
      Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.
      Визнано недійсним кредитний договір, укладений 16 серпня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладення позивачем кредитного договору з неповнолітнім ОСОБА_1, який не мав повної цивільної дієздатності, не відповідає вимогам частини другої статті 203 ЦК України.
      Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 18 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суд першої інстанції залишено без змін.
      Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що незалежно від часу надання банком кредитних коштів за оспорюваним договором, підставою відповідальності за ним є передусім умови письмового правочину, дійсність якого можлива лише від дати укладання договору, а не внаслідок додержання певних умов, жодних із яких сторонами додатково не передбачено, що спростовує доводи апеляційної скарги банку про зміну кредитного ліміту за заявою ОСОБА_1 та початок використання ним кредитної картки з 1 листопада 2013 року, тобто після досягнення повноліття.
      У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просив скасувати судові рішення та увалити нове рішення, яким задовольнити позов банку та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що 16 серпня 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. До досягнення повноліття відповідач уклав із Банком лише договір банківського рахунку та отримав картку з кредитним лімітом в 0,00 грн, що не суперечить нормам чинного законодавства, а 1 листопада 2013 року, тобто після досягнення відповідачем повноліття, йому було встановлено кредитний ліміт на картку і він почав користуватися кредитними коштами. Ураховуючи зазначене, вважав, що суди дійшов помилкового висновку про недійсність укладеного договору.
      У березні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, який мотивований тим, що позивач у касаційній скарзі безпідставно посилається на не дослідження судами довідки про встановлення ліміту на платіжну картку, довідку про відкриття рахунку та виписку по рахунку, які були подані ПАТ КБ «ПриватБанк» лише в суді апеляційної інстанції, при цьому банк не довів наявність поважних причин не подання зазначених доказів в суді першої інстанції.
      Вважав такими, що не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про встановлення кредитного ліміту після досягнення ним повноліття, оскільки заява-анкета, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає договір про надання банківських послуг, який був укладений за відсутності у нього повної цивільної дієздатності, що само по собі є підставою для визнання такого договору недійсним.
      Крім того, він отримав кредитну карту та засвідчив своїм підписом довідку про умови кредитування за карткою «Універсальна», на яку в подальшому було установлено ліміт, також до досягнення повноліття.
      Звертав увагу на те, що серед іншого, умови кредитного договору є несправедливими, оскільки відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.
      Також вважав безпідставним нарахування банком пені та штрафу, які є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню огляду на наступне.
      За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
      Пунктом другим частини першої статті 30 ЦК України визначено, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
      Відповідно до частини першої статті 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
      Згідно з частинами першою та другою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
      Судами встановлено, що 16 серпня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 2 000 грн 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 процентів на рік за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
      Відповідач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто станом на день укладення оспорюваного кредитного договору, йому виповнилось 16 років.
      31 серпня 2011 року ОСОБА_1 ознайомився з довідкою про умови кредитування з використання кредитної картки та отримав кредитну картку «Універсальна» 55 днів пільгового періоду № НОМЕР_1 з кредитним лімітом на суму 0,00 грн. Станом на цей день відповідачу виповнилось 17 років, а тому він не мав повної цивільної дієздатності.
      Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга статті 203 ЦК України).
      За положеннями частин першої і третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
      Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, оскільки договір було укладено з відповідачем, який не мав повної цивільної дієздатності, що є підставою для задоволення зустрічного позову та визнання недійсним кредитного договору.
      Доводи касаційної скарги про те, що кредитний ліміт було установлено на платіжну карту відповідача після досягнення ним повноліття не мають правового значення, оскільки кредитний договір, складовими якого є заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, був укладений у 2010 році, коли ОСОБА_1 не мав повної цивільної дієздатності.
      Для укладання кредитного договору, фізична особа повинна мати повну цивільну дієздатність, усвідомлювати наслідки вчинення такого правочину, а у разі її відсутності на час укладання договору, такий договір за вимогами статті 215 ЦК України може бути визнано недійсним.
      Безпідставними також є посилання банку на положення пункту 4 частини першої статті 32 ЦК України, яким передбачено укладання неповнолітньою особою договору банківського вкладу та розпорядження коштами, які знаходяться на вкладному рахунку, оскільки нормами цієї статті визначено неповну цивільну дієздатність осіб від 14 до 18 років, обсяг якої дає право цим особам розпоряджатися своїм заробітком, відкривати вкладні рахунки, накопичувати кошти, тобто вчиняти дії, які позитивно впливатимуть на розвиток фізичної особи та її самостійності, а не право на укладання кредитних договорів. При цьому, за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.
      Не є переконливими та не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій і доводи касаційної скарги про те, у 2010 році особу позичальника, ідентифіковано під час укладання ним заяви-анкети, а тому не було необхідності повторно ідентифікувати клієнта при видачі кредитної картки та встановленні кредитного ліміту, оскільки беззаперечною підставою для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним є саме укладення його особою яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, тобто ідентифікуючи особу ОСОБА_1 банк зобов'язаний був переконатись у тому, що укладає договір з особою, яка має повну цивільну дієздатність.
      З огляду на викладене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, перевіряючи законність та обгрунтованість судових рішень, аргументи та доводи касаційної скарги, приходить до висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Керуючись статтями 400, 402, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
      Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 14 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 18 жовтня 2017 року залишити без змін.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий: В. А. Стрільчук
      Судді: С. О. Карпенко
      В.О. Кузнєцов
      А.С. Олійник
      Г.І. Усик
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/73598519