ANTIRAID

Решение Соломенского райсуда об отказе Дельта банку повторно взыскать проценты по кредитному договору

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

7 голосов

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      7
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      7
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03037, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25; тел. (факс): 249-79-28; e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua
03113, м. Київ, вул. Полковника Шутова, 1; тел.: (044) 456-51-65, факс: 456-93-08
_________________________________________________________________________________

Справа № 760/16694/15-ц
№2/760/88/18

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

І . Вступна частина 

03 квітня 2018 року в місті Києві

Солом'янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Коробенка С.В.
за участю секретаря Семененко А.Д.

розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

- представник Позивача: Приходько Т.П.

- представник Відповідача ОСОБА_1: ОСОБА_4

ІІ. Описова частина

У вересні 2015 року Позивач ПАТ «Дельта Банк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №310000004592001 від 26.11.2008, яка складається з:

-заборгованості за тілом кредиту в сумі 175060,62 гривень;

-заборгованості за нарахованими процентами в сумі 144423,13 гривень.

Зазначений кредитний договір, як вказує Позивач, був укладений між Відкритим акціонерним товариством «Астра Банк» та ОСОБА_1, проте в подальшому до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором та договором поруки, укладеним з ОСОБА_2

Під час розгляду справі в суді було встановлено, що раніше рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 січня 2013 року у справі №2609/24811/12 були задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Астра Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №310000004592001 від 26.11.2008, яка складається з заборгованості за тілом кредиту (175060,62 гривень), за нарахованими процентами (51899,25 гривень) та за нарахованою пенею (19716,33 гривень).

У зв'язку з цим провадження у справі в цій частині ухвалою суду від 30.03.2017 було закрите, розгляд прави по суті судом здійснювався лише щодо в частині позовних вимог про стягнення процентів в сумі 92523,88 гривень, нарахованих за період після ухваленого рішення.

Свої вимоги Позивач обгрунтовував тим, що 26 листопада 2008 року між ВАТ «Астра Банк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 310000004592001, згідно з яким позивач надав ОСОБА_1 кредит в сумі 180000 гривень терміном до 26 листопада 2015 року для придбання автомобіля.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором між ВАТ «Астра Банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №310000004592001 від 26.11.2008, згідно з яким ОСОБА_2 зобов'язався відповідати в солідарному порядку перед Банком за виконання ОСОБА_1 її зобов'язань, які виникли з кредитного договору в повному обсязі. Відповідальність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є солідарною.

Позивач зазначає, що 02 грудня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» за договором, укладеним з ПАТ «Астра Банк», набуло право вимоги за Кредитним договором № 310000004592001 від 26.11.2008 та відповідним договором поруки.

Позивач стверджує, що ОСОБА_1 не виконує зобов'язання за кредитним договором, не здійснює щомісячне погашення кредиту та відсотків, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, яка на сьогодні не погашена і становить:

-заборгованість за тілом кредиту в сумі 175060,62 гривень;

-заборгованість за нарахованими процентами в сумі 144423,13 гривень.

Враховуючи, що частково заборгованість за договором вже була стягнута рішенням суду від 24.01.2013, представник Позивача у судовому засіданні просила стягнути з Відповідачів заборгованість за нарахованими процентами в тому розмірі, яка не була стягнута попереднім судовим рішенням.

Представник Відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні проти позову заперечував, наполягаючи на тому, що після ухвалення попереднього судового рішення про стягнення заборгованості за кредитом в повному обсязі, Позивач втратив право подальшого нарахування процентів за договором, у зв'язку з чим у позові слід відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 до суду з невідомих причин не з'явився, про розгляд справи повідомлявся, його неявка не перешкоджає розгляду справи.

ІІІ. Мотивувальна частина

Заслухавши пояснення Сторін, суд встановив наступне.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 січня 2013 року у справі №2609/24811/12 були задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Астра Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №310000004592001 від 26.11.2008, яка складається з:

- заборгованості за тілом кредиту в сумі 175060,62 гривень;

- заборгованості за нарахованими процентами в сумі 51899,25 гривень;

- заборгованості за нарахованою пенею в сумі 19716,33 гривень.

Звернувшись до суду з позовом про дострокове стягнення з Позичальника та Поручителя усієї суми кредиту та нарахованих процентів Кредитор (на той час - ПАТ «Астра Банк») змінив строк виконання позичальником основного зобов'язання.

Як вбачається з правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у справі № 564/2199/15-ц 14 лютого 2018 року (провадження № 61-2404св18) кредитний договір припиняє свою дію з дати направлення відповідної вимоги про дострокове погашення кредиту.

Відтак, оскільки кредитний договір, сторонами якого були ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1, припинив свою дію, то у кредитора, в тому числі - ПАТ «Дельта Банк», відсутні підстави для стягнення відсотків після дати направлення вимоги про дострокове припинення кредиту.

Враховуючи, що предметом позовних вимог є проценти, нараховані Позивачем за користування кредитом після припинення дії договору, суд не має підстав для їх задоволення.

IV. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 577, 590, 1048, 1050 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив:

1.У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

2.Судові витрати покласти на Позивача.

3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4.Позивач: Публічне акціонерне товариства «Дельта Банк», адреса: м. Київ, бул. Дружби народів, 38, код ЄДРПОУ: 34047020;

відповідач: ОСОБА_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1;

відповідач: ОСОБА_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2, РНОКПП: НОМЕР_2.

Суддя:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73693046

  • Like 5

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это наше решение. Суд пришел к абсолютно обоснованному выводу, со ссылками на правовую позицию, что кредитный договор прекращает свое действие с даты направления соответствующего требования о досрочном погашении кредита. Таким образом у банка отсутствуют основания для взыскания процентов с даты направления требования о досрочном прекращении кредита.

 

  • Like 5

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это наше решение. Суд пришел к абсолютно обоснованному выводу, со ссылками на правовую позицию, что кредитный договор прекращает свое действие с даты направления соответствующ его требования о досрочном погашении кредита. Таким образом у банка отсутствуют основания для взыскания процентов с даты направления требования о досрочном прекращении кредита.

 

Спасибо за проделанную работу. Райффайзен банк спустя 6 лет подал на проценты. Решение было в 2012 году. Ни исполнительная, ни Банк  ничего не делали. Я с ними судился по любому поводу и все проигрывал. Теперь хотят с процентами 7 млн. гривень и вспомнили, что у меня две ипотеки под этот кредит.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

А судова практика по справі № 564/2199/15-ч 14 лютого 2018 року, - створена мною.

  • Like 4
  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Революционное решение опирающееся на не менее прогрессивное постановление, но есть ощущение , что ВС отойдет от своей позиции иначе есть основания признавать договора основного обязательства прекращенными и как следствие походные от них договора залога , ипотеки.

Что думает по этому поводу коллективный разум?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
17 часов назад, Igor Rivne сказал:

А судова практика по справі № 564/2199/15-ч 14 лютого 2018 року, - створена мною.

Огромное Вам спасибо!!! Банк перенес заседание на 20 июня.  Попали в стопор.

Ипотека, как сельхоз. земля будет переходить по наследству или выставлять на торги и самим забирать.

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Мав справу, де на підставі цієї ж позиції ВС ЦКС Дельті відмовили у стягненні відсотків. Зараз апеляція...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
9 часов назад, Vladimir AB сказал:

Мав справу, де на підставі цієї ж позиції ВС ЦКС Дельті відмовили у стягненні відсотків. Зараз апеляція...

А как они там вывернули интересно эту позицию...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
20 часов назад, Vladimir AB сказал:

Мав справу, де на підставі цієї ж позиції ВС ЦКС Дельті відмовили у стягненні відсотків. Зараз апеляція...

Скиньте ссылку из реестра.....

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
11 часов назад, Bolt сказал:

А как они там вывернули интересно эту позицию...

Я, здається, викладував це рішення у гілці про постанову ВС від 14.02.2018р.... Посилання на рішення кинув.

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Хорошее решение, теперь бы этому решению устоять в апелляции и ВС и "вперед с песней" !

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
20 часов назад, west11 сказал:

Хорошее решение, теперь бы этому решению устоять в апелляции и ВС и "вперед с песней" !

Скажите пожалуйста, если я проиграла все суды с Банком и прошло уже 6 лет и никто не приходил и не звонил. Теперь Банк подал на проценты и ипотеку в суд, заседания переносятся постоянно, не приходит Банк. Судья говорит, что мне будет лучше, если есть решения по ипотеке и процентам. Вот я и хожу и ждем когда Банк придет.  Судья на заседании спрашивает не против на перенос заседания. Так я и не знаю что будет. Боюсь, что могут забрать квартиру за проценты. Как мне быть дальше?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
57 минут назад, Елена Райффайзевна сказал:

Скажите пожалуйста, если я проиграла все суды с Банком и прошло уже 6 лет и никто не приходил и не звонил. Теперь Банк подал на проценты и ипотеку в суд, заседания переносятся постоянно, не приходит Банк. Судья говорит, что мне будет лучше, если есть решения по ипотеке и процентам. Вот я и хожу и ждем когда Банк придет.  Судья на заседании спрашивает не против на перенос заседания. Так я и не знаю что будет. Боюсь, что могут забрать квартиру за проценты. Как мне быть дальше?

Елена, попробуйте трезво оценить Ваш пост: "я проиграла ВСЕ суды"... Какие суды, что было предметом судебного разбирательства, кто был инициатором иска (ов), что написано в судебных решениях, было ли ИП и т.д. ? "Банк подал на проценты и ипотеку" - да, на Форуме большое количество высококлассных юристов, и можна догадаться,  что стоит за Вашими словами, но догадки - это не основание для разработки стратегии по делу, нужно видеть, изучать и анализировать все материалы, ведь так или иначе они взаимосвязаны и могут иметь решающее значение для дела.

Если Вы не юрист ( а скорее всего так и есть), то Вам быть дальше очень просто - обратиться к профильному юристу, который НЕ на основании Вашего представления о ходе рассмотрения дела, а на основании тщательного изучения документов сможет разработать для Вас стратегию поведения в этом споре. Хотя у меня есть сомнения: ведь Вы ходите на судебные заседания не сама, а наверное с юристом, так почему бы у него не спросить - что Вам делать ?

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
35 минут назад, Bolt сказал:

Раскройте пожалуйста эту фразу...

Может оказать, что проще "закрыть тему", чем раскрыть эту фразу :rolleyes:

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
5 минут назад, west11 сказал:

Может оказать, что проще "закрыть тему", чем раскрыть эту фразу :rolleyes:

Это точно... Однозначно...))

Люди иногда сами не понимают, что пишут, а что подразумевают, так и подавно...

  • Like 1
  • Haha 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Райффайзевна, напевне, у раффайзена всі суди програла...). З її слів суд неодноразово переносить розгляд, банк чекають, грубе порушення ЦПК...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Спасибо за ответы! Мне очень они понравились.  Я обратилась к одному человеку по другому вопросу по составлению иска. Он все сделал и я заплатила как он хотел. Человек этот просто получил откат от второй стороны. Среди Вас его нет. Поэтому я хотела узнать Ваше мнение о том, что мне делать, ждать Банк или попросить судью закрыть дело. Интересно кто то выиграл у банка суд в 10 годах.  Спасибо за ответы, жаль, что сюда не подключился этот человек, который работает на откаты. На сайте он уважаемый и умный  юрист и давно дает советы. Хотя ни разу не видела его достижений и вы играных дел.

 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
20 часов назад, Bolt сказал:

Раскройте пожалуйста эту фразу...

Квартира в ипотеке, проценты за 6 лет насчитали большие. Вот и все. Что раскрывать Вам еще. Решения трех инстанций стягнути борг та проценти.

Теперь проснулись и насчитали проценты после решения суда 12 года и сюда же влепили вторую вымогу по ипотеке. Деньги брала у Банка в одном городе, а ипотека в другом. Теперь суд в Полтаве, где и находиться квартира.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
19 часов назад, Bolt сказал:

Это точно... Однозначно...))

Люди иногда сами не понимают, что пишут, а что подразумевают, так и подавно...

 

19 часов назад, Vladimir AB сказал:

Райффайзевна, напевне, у раффайзена всі суди програла...). З її слів суд неодноразово переносить розгляд, банк чекають, грубе порушення ЦПК...

Мне нужно решение суда, поэтому я заинтересована. 6 лет прошло. Суды проиграла, но нервы потрепала Банку хорошо, что даже про ипотеку забыли. Теперь пусть и взыскивают долги. ДВС пропустили и ипотеку тоже.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
20 часов назад, Bolt сказал:

Это точно... Однозначно...))

Люди иногда сами не понимают, что пишут, а что подразумевают, так и подавно...

Согласна на все 100. Как в песне Антонова про зеркало.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
17 минут назад, Елена Райффайзевна сказал:

Квартира в ипотеке, проценты за 6 лет насчитали большие. Вот и все. Что раскрывать Вам еще. Решения трех инстанций стягнути борг та проценти.

Теперь проснулись и насчитали проценты после решения суда 12 года и сюда же влепили вторую вымогу по ипотеке. Деньги брала у Банка в одном городе, а ипотека в другом. Теперь суд в Полтаве, где и находиться квартира.

Ну так постанова ВС від 14.02.2018 Вам в допомогу і "порвати" банк.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
20 часов назад, Bolt сказал:

с которым

 

Не с которым, а сама!

Красный диплом отбивала. Все решения судов в реестре отсутствую. Банк ногою двери судьи открывал. Откатами делился, а на встречу мне не пошли. Вместо 5 за доллар захотели 8.  Теперь у меня бизнеса нет и работы нет. Все перевела на других. Вот и пишу Все здесь. Хвастаюсь.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 минуты назад, Vladimir AB сказал:

Ну так постанова ВС від 14.02.2018 Вам в допомогу і "порвати" банк.

Спасибо!!! Так и сделаю, если они придут на заседание. Але не приходять. Суддя на моє прохання не закриває справу.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
14 часов назад, Елена Райффайзевна сказал:

Суддя на моє прохання не закриває справу.

А что, должен закрыть ? Неявка стороны в заседание несет другие последствия...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения

  • Похожий контент

    • Автор: Marina-NET
      Верховний Суд наголошує, що застосовуваний спосіб захисту цивільних прав та інтересів позивача має відповідати критерію ефективності відновлення порушеного права, що є неприпустимим в разі запровадження істотного дисбалансу між правами та інтересами особи, яка просить застосувати такий спосіб захисту, та правами й інтересами іншої особи, стосовно якої такі примусові заходи належить застосувати. В разі встановлення істотного дисбалансу між правами й інтересами сторін спору, що матиме місце у спірних правовідносинах в разі задоволення поданого позову, Суд встановлює порушення меж здійснення цивільних прав, оскільки в діях позивача наявні ознаки зловживання своїм правом.
       
       
       
      Постанова
      Іменем України
       
      26 вересня 2018 року
      місто Київ
       
      справа № 295/10621/13-ц
      провадження № 61-2579св18
       
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Стрільчука В. А.,
      суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,
      відповідач - ОСОБА_3,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 жовтня 2013 року у складі судді Корицької В. О. та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 28 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Галацевич О. М., Павицької Т. М.,
      ВСТАНОВИВ:
      У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Укрексімбанк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на дату проведення прилюдних торгів в рахунок погашення заборгованості в сумі 48 673, 06 грн.
      Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 23 жовтня 2006 року між Відритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ВАТ «Укрексімбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрексімбанк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 50 000, 00 грн, зі сплатою відсотків у розмірі облікової ставки Національного банку України +7 % річних, але не менше 16, 5 % річних, з кінцевим строком повернення до 23 червня 2013 року. Також між банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір від 10 листопада 2006 року, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 25 000, 00 грн, зі сплатою відсотків у розмірі облікової ставки Національного банку України +9,5 % річних, але не менше 18 % річних, з кінцевим терміном повернення до 10 червня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за цими договорами 10 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якої є квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на праві власності.
      Позивач зазначав, що позичальник та іпотекодавець не виконували зобов'язання за згаданими договорами, на вимоги банку не реагували, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 54 894, 56 грн, яку стягнуто на користь банку з ОСОБА_4 рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 листопада 2012 року, що набрало законної сили, яке не виконано боржником.
      Як на правові підстави позову ПАТ «Укрексімбанк» посилалося на статті 526, 530, 572, 575, 590, 1050, 1054 ЦК України, статті 1, 12, 33, 39, 40 Закону України «Про іпотеку».
      Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 жовтня 2013 року позов ПАТ «Укрексімбанк» задоволено. У рахунок виплати заборгованості перед ПАТ «Укрексімбанк» за кредитними договорами від 23 жовтня 2006 року та від 10 листопада 2006 року, який на 16 липня 2013 року становив 48 673, 06 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3, за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на дату їх проведення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 11 грудня 2015 року заяву ОСОБА_3 про перегляд зазначеного заочного рішення залишено без задоволення.
      Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 18 лютого 2016 року заочне рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Укрексімбанк» відмовлено.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Укрексімбанк» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 18 лютого 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 28 листопада 2016 року заочне рішення суду першої інстанції від 23 жовтня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
      Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що боржником ОСОБА_4 не виконуються умови кредитного договору, у зв'язку із чим виникла заборгованість за кредитом, процентами за користування ним та штрафними санкціями, а тому вимога банку про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості відповідає вимогам закону. Також, звертаючи стягнення на предмет іпотеки, судом визначена початкова ціна його реалізації на прилюдних торгах на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на дату їх проведення.
      Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що вартість іпотечного майна та сума заборгованості за кредитними договорами є неспівмірними через те, що заборгованість за кредитними договорами складає 48 673, 06 грн, а вартість предмета іпотеки визначена в договорі іпотеки в розмірі 170 000, 00 грн. З матеріалів справи не встановлено, що під час судового спору сторони досягли домовленості, принаймні в частині визначення вартості предмета іпотеки. Позивачем не надано до суду висновку суб'єкта оціночної діяльності/незалежного експерта про оцінку іпотечного майна та не заявлено клопотання про призначення відповідної судової експертизи. Крім того, під час розгляду справи в апеляційному суді встановлено, що ОСОБА_3 повністю сплатила суму заборгованості в розмірі 48 673, 06 грн, в рахунок якої банк станом на 16 липня 2013 року просив звернути стягнення на предмет іпотеки.
      У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, банк просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.
      Доводами касаційної скарги є те, що позивач звернувся 16 липня 2013 року до суду з вимогою до відповідача як майнового поручителя про звернення стягнення на предмет іпотеки не достроково, а після настання дати, встановленої в кредитних договорах. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 листопада 2012 року частково не виконано на суму заборгованості за пенею - 7 477, 79 грн, судовим збором - 548, 04 грн та інформаційно-технічним забезпеченням судового розгляду - 120, 00 грн. На переконання заявника, апеляційний суд не звернув увагу на те, що протягом трьох років після встановленої кінцевої дати погашення кредиту позичальник користувався коштами, які зазнали знецінення, а банк так і не отримав повного задоволення своїх вимог. За 10 років користування кредитними коштами позичальник погасив суму основного боргу менше ніж 50 %, а саме: 36 165, 10 грн, на дату прийняття рішення судом першої інстанції залишок непогашеної заборгованості становив 38 834, 90 грн, що становить 52 % від всієї суми кредиту.
      ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що звернення стягнення на предмет іпотеки не відповідатиме вимогам співмірності, оскільки розмір заборгованості порівняно із вартістю предмета іпотеки є незначним, звернення стягнення на предмет іпотеки не є єдиним можливим способом захисту прав позивача в такому спорі. На думку ОСОБА_3, доводи касаційної скарги не спростовують обставин, викладених у рішенні апеляційного суду, яке ухвалено із дотриманням норм матеріального права й без порушення норм процесуального права.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 04 вересня 2017 року цивільну справу призначено до судового розгляду.
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.
      Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого дійшов таких висновків.
      Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Апеляційним судом встановлено, що 23 жовтня 2006 року між ВАТ «Укрексімбанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 52106С34, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 50 000, 00 грн, зі сплатою відсотків у розмірі облікової ставки Національного банку України + 7 % річних, але не менше 16,5 % річних, з кінцевим строком повернення до 23 червня 2013 року.
      Також між ВАТ «Укрексімбанк» та ОСОБА_4 10 листопада 2006 року укладено кредитний договір № 52106С65, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 25 000, 00 грн, зі сплатою відсотків у розмірі облікової ставки Національного банку України + 9,5 %» річних, але не менше 18 % річних, з кінцевим строком повернення до 10 червня 2013 року.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань за цими договорами 10 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якої є квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на праві власності.
      Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 листопада 2012 року, що набрало законної сили, постановленим у іншій цивільній справі № 2-3945/12, з позичальника ОСОБА_4 на користь банку стягнуто заборгованість за кредитними договорами в розмірі 54 894, 56 грн.
      Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      За приписами частини першої статті 1048 ЦК України(параграф 1 глава 71) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
      У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Відповідно до частини першої статті 530 ЦК Україниякщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
      Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
      Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
      Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
      Згідно з частиною першою статті 590 ЦК Українизвернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
      За змістом статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
      У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених у статті 12 Закону України «Про іпотеку».
      Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
      У статті 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки. Тобто законом передбачено певні способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
      Частиною третьою статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
      Оскільки зазначене положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини справи зі змістом цього положення, визначити, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема принцип справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
      Застосовуючи положення частини третьої статті 39 Закону України «Про іпотеку», для Верховного Суду є обов'язковою правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року
      у справі № 6-340цс15, відповідно до якої законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки як неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання. Зазначене може бути враховано лише в разі, якщо порушенням основного зобов'язання іпотекодержателю не завдано збитків.
      За обставинами справи, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій, загальна сума заявленої у позові заборгованості на 16 липня 2013 року за кредитами, забезпеченими іпотекою, становила 48 673, 06 грн, з якої 38 834, 90 грн - неповернута сума кредитів, 3 742, 85 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитами та 6 095, 31 грн - заборгованість за пенею.
      Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_3 повністю сплатила суму заборгованості у розмірі 48 673, 06 грн, в рахунок якої банк станом на 16 липня 2013 року просив звернути стягнення на предмет іпотеки.
      Також ОСОБА_4 у період з 22 вересня 2011 року, здійснив часткове виконання рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 листопада 2011 року суду і станом на 14 листопада 2016 року заборгованість ОСОБА_4 перед ПАТ «Укрексімбанк» становила: заборгованість за кредитом - 0, 00 грн; заборгованість за процентами - 0, 00 грн; заборгованість за пенею - 7 477, 79 грн, судовий збір - 548, 04 грн та витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120, 00 грн. Сумарно розмір актуальної заборгованості становив 8 145, 83 грн.
      Таким чином, у процентному співвідношенні розмір непогашеної заборгованості становить приблизно 4, 79 % від вартості предмета іпотеки, визначеної сторонами в договорі у розмірі 170 000, 00 грн.
      На переконання Верховного Суду, порушення іпотекодавцем основного зобов'язання не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав, оскільки позичальник та іпотекодавець у справі є відмінними, при цьому іпотекодавцем вчинялися дії на погашення заборгованості у розмірі, що є співмірним до розміру боргових зобов'язань позичальника, а звернення стягнення на предмет іпотеки в цій справі не є єдиним можливим способом захисту порушених прав кредитора, який призводитиме до відновлення його порушених прав та перебуватиме у межах здійснення цивільних прав.
      Хоча законодавством безпосередньо не визначено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання, Верховний Суд, переглядаючи рішення апеляційного суду, враховує конкретні обставини цієї справи, застосовує загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керується однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». З урахуванням викладеного, Суд вважає за необхідне та доцільне погодитись із висновком апеляційного суду про те, що позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягають задоволенню, оскільки вартість предмета іпотеки, визначена в договорі іпотеки, є значно більшою за несплачену частину заборгованості за кредитними зобов'язаннями.
      Верховний Суд наголошує, що застосовуваний спосіб захисту цивільних прав та інтересів позивача має відповідати критерію ефективності відновлення порушеного права, що є неприпустимим в разі запровадження істотного дисбалансу між правами та інтересами особи, яка просить застосувати такий спосіб захисту, та правами й інтересами іншої особи, стосовно якої такі примусові заходи належить застосувати. В разі встановлення істотного дисбалансу між правами й інтересами сторін спору, що матиме місце у спірних правовідносинах в разі задоволення поданого позову, Суд встановлює порушення меж здійснення цивільних прав, оскільки в діях позивача наявні ознаки зловживання своїм правом.
      Доводи заявника щодо знецінення грошових коштів за період користування позичальником кредитними коштами зазначених висновків суду не спростовують, оскільки не мають правового значення для вирішення судом питання про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Верховний Суд встановив, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
      Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення.
      Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 28 листопада 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий                                                                                                          В. А. Стрільчук
      Судді                                                                                                            А. С. Олійник
      С. О. Погрібний
      О. В. Ступак
      Г. І. Усик
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      05 вересня 2018 року
      м. Київ
      справа N 127/1544/17
      провадження N 61-3357 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Стрільчука В.А.,
      суддів: Кузнєцова В.О., Олійник А.С., Погрібного С.О., Усика Г.І. (суддя-доповідач),
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України",
      відповідач - ОСОБА_1,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня
      2017 року у складі колегії суддів: Голоти Л.О., Рибчинського В.П.,
      Шемети Т.М. та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня
      2017 року у складі судді Романюк Л.Ф. та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Голоти Л.О.,
      Рибчинського В.П., Шемети Т.М.,
      ВСТАНОВИВ:
      У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України") в особі філії Акціонерного товариства "Укрексімбанк" у м. Вінниці звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
      На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 29 вересня 2008 року між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір N 74108С40, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 30 000,00 дол. США зі сплатою 17,5 процентів річних, комісії та інших платежів відповідно до умов договору, на строк до 28 вересня 2015 року.
      21 січня 2013 року між сторонами укладено договір про внесення змін до кредитного договору, за умовами якого з 01 лютого 2013 року скасовано сплату комісії за управління кредитом.
      У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, 29 листопада 2013 року банк направив відповідачу вимогу про дострокове погашення боргу за кредитом у повному обсязі протягом 10 календарних днів, яку він не виконав.
      Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2014 року з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто заборгованість в сумі 15 343,85 дол. США з яких: 14 844,90 дол. США - основний борг; 498,95 дол. США - проценти, нараховані за період з 01 грудня 2013 року по 31 січня 2014 року; 8 667,60 грн - пеня, нарахована за період прострочки з 26 лютого 2013 року по 25 лютого 2014 року.
      Ураховуючи, що зазначене судове рішення в процесі його примусового виконання відповідачем виконано лише частково, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", просило стягнути з ОСОБА_1 проценти та пеню, розмір яких станом на 24 січня 2017 року складає відповідно 8 483,42 дол. США та 207 280,85 грн. з яких: 8 483,42 дол. США - проценти, нараховані за період з 01 лютого 2014 року по 31 грудня 2016 року, 207 280,85 грн - пеня за порушення умов кредитного договору (загальний період прострочення зобов'язань з 25 січня 2016 року по 24 січня 2017 року), зокрема за прострочення погашення кредиту - 138 291,36 грн. сплати процентів - 68 989,49 грн.
      Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2017 року, з урахуванням виправлень внесених ухвалою цього суду від 20 вересня 2017 року, позовні вимоги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" заборгованість за кредитним договором N 74108С40 від 29 вересня 2008 року в сумі 8 483,42 дол. США та 207 280,85 грн.
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що строк дії договору та строк (термін) виконання зобов'язання є різними юридичними термінами, а тому позивач, ураховуючи не погашення відповідачем всієї суми заборгованості за кредитним договором, має право на стягнення пені та процентів, визначених кредитним договором, до повного виконання відповідачем своїх зобов'язань.
      Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" заборгованість за кредитним договором N 74108С40 від 29 вересня 2008 року по процентам: за період з 01 лютого 2014 року по 04 лютого 2014 року в розмірі 32,16 дол. США, за період з 05 лютого 2014 року по 31 грудня 2016 року в розмірі 210 829,43 грн. а також пеню за період з 25 січня 2016 року по 24 січня 2017 року в розмірі 202 348,06 грн. з них: 138 291,36 грн - пеня за прострочену заборгованість по тілу кредиту; 64 056,70 грн - пеня за прострочення сплати процентів.
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що нарахування процентів у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору, здійснюється тільки до закінчення строку його дії, після закінчення якого проценти нараховуються на рівні облікової ставки Національного банку України, оскільки кредитним договором не встановлено розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку виконання зобов'язання щодо повного погашення боргу. Крім того, розмір пені обчислюється від суми правильно нарахованих процентів.
      У січні 2018 року ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернулося із касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2017 року, та залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що передбачений умовами кредитного договору розмір процентів визначено протягом всього періоду дії кредитного договору, в тому числі і після спливу строку його дії, до повного погашення кредиту. Ураховуючи, що відповідач припинив виконання зобов'язань за кредитним договором, заборгованість за відсотками та по тілу кредиту не погасив, умови кредитного договору продовжують діяти до повного виконання ОСОБА_1 зобов'язань.
      У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2017 року, справу передати на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не урахували неправомірність підвищення банком процентної ставки, нарахування пені повторно на ту саму заборгованості, що була стягнута за судовим рішенням, а також неправомірне зарахування банком погашення заборгованості лише за одним кредитом. Крім того, суди не застосували строк позовної давності, та не зазначили гривневого еквіваленту заборгованості станом на дату ухвалення судового рішення.
      Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2017 року.
      Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року справу за позовом ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2017 року призначено до судового розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2017 року.
      У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на касаційну скаргу ОСОБА_1, обгрунтований тим, що укладений між сторонами кредитний договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, а тому ураховуючи наявність простроченої заборгованості продовжує діяти зобов'язання відповідача щодо сплати процентів за фактичне користування кредитними коштами. Процентна ставка була збільшена у квітні 2011 року до 19,5 процентів річних відповідно до погоджених сторонами умов кредитного договору, а саме у зв'язку з невиконанням позичальником умов договору. Позовні вимоги про стягнення процентів та пені заявлені в межах строку позовної давності, а стягнення боргу в іноземній валюті відповідає положенням кредитного договору, вимогам чинного законодавства та наявним у банка дозвільним документам на здійснення кредитування в іноземній валюті.
      Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2018 року справу за позовом ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2017 року призначено до судового розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2018 року, з метою дотримання єдності практики розгляду подібних спорів, зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи N 310/11534/13-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року.
      Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, повний текст якої оприлюднено 16 липня 2018 року, касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року в частині позову ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу направлено в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
      У зв'язку з наведеним, ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року поновлено касаційне провадження у справі N 127/1544/17 за позовом ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2017 року, та за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2017 року.
      Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційних скаргах та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.
      Судами попередніх інстанцій установлено, що 29 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України", правонаступником якого є ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір N 74108С40, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 30 000,00 дол. США зі сплатою 17,50 процентів річних, комісії та інших платежів відповідно до умов договору, на строк до 28 вересня 2015 року.
      21 січня 2013 року між сторонами укладено договір про внесення змін до кредитного договору, за умовами якого скасовано з 01 лютого 2013 року сплату комісії за управління кредитом.
      У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором, 29 листопада 2013 року банк направив відповідачу вимогу про дострокове погашення боргу за кредитом у повному обсязі протягом 60 календарних днів, яку відповідач не виконав.
      Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2014 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" стягнуто заборгованість в сумі 15 343,85 дол. США з яких: 14 844,90 дол. США - основний борг; 498,95 дол. США - проценти, нараховані за період з 01 грудня 2013 року по 31 січня 2014 року;
      8 667,60 грн - пеня, нарахована за період прострочки з 26 лютого 2013 року по 25 лютого 2014 року.
      На обгрунтування позовних вимог ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" посилалося на те, що визначену рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2014 року заборгованість за кредитним договором N 74108С40 від 29 вересня 2008 року, відповідач сплатив лише частково, а саме: 498,95 дол. США щодо сплати процентів та 2 273,50 дол. США щодо повернення тіла кредиту, у зв'язку із чим просило стягнути проценти за користування коштами у період з 01 лютого 2014 року по 31 грудня 2016 року, а також пеню за несвоєчасне повернення тіла кредиту та сплату процентів, за період з 25 січня 2016 року по 24 січня 2017 року.
      Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
      Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
      У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
      Пунктом 4.2 кредитного договору передбачено, що одночасно з виникненням події невиконання зобов'язань, зазначеної у пункті 4.1 цього договору, у банку виникає право вимоги дострокового виконання позичальником зобов'язань за цим договором. При цьому банк повідомляє позичальника, що непогашена частина кредиту, нараховані проценти за користування кредитом, а також інші платежі за цим договором підлягають достроковому поверненню.
      ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" скористався правом вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.
      Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом та пені.
      У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту, зокрема 60 календарних днів.
      Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, за змістом частини другої якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 04 липня 2018 року (провадження N 14-154цс18) зазначено, що що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з шістдесятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.
      У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.
      При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі N 6-1206цс15, та аналогічних висновків, викладених у постановах N 6-1252цс16 від 21 вересня 2016 року, N 6-1047цс16 від
      06 липня 2016 року, N 6-1412цс16 від 07 вересня 2016 року, N 6-2096цс16 від 27 вересня 2016 року, які були застосовані судами попередніх інстанцій у справі, яка переглядається.
      Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не виконано боржником, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
      Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що до повного виконання зобов'язань за кредитним договором банк має право на стягнення процентів та пені, а тому рішення судів попередніх інстанцій про стягнення процентів та пені за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
      Посилання ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на те, що передбачений умовами кредитного договору розмір процентів та пені нараховуються за прострочення виконання зобов'язання і після спливу строку дії кредитного договору, до повного виконання ОСОБА_1 зобов'язань, не грунтуються на умовах кредитного договору та вимогах закону. Зазначене відповідає правовому висновку викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року (провадження N 14-154цс18).
      Ураховуючи зазначене, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не виконане боржником кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
      Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо незастосування судами попередніх інстанцій строку позовної давності, є безпідставними, ураховуючи, що позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи (правова позиція, висловлена у постановах Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі N 6-1457цс16, від 22 березня 2017 року у справі N 6-43цс17).
      Ураховуючи відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення процентів та пені, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неправомірне збільшення позивачем процентної ставки, стягнення суми заборгованості по процентам в іноземній валюті, наявності подвійного стягнення пені, не мають правового значення для вирішення цієї справи,
      З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших правових підстав, за необгрунтованості позовних вимог ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України".
      Керуючись статтями 141, 400, 409, 412 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 06 грудня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.
      У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення процентів та пені за кредитним договором відмовити.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Стрільчук В.А.
      Судді: Кузнєцов В.О.
      Олійник А.С.
      Погрібний С.О.
      Усик Г.І.
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа № 910/8117/17
      Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т.Б, – головуючого, Булгакової І.В., Катеринчук Л.Й., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г.,
      секретар судового засідання: Підгірська Г.О.
      за участю представників:
      позивача – Ільюченко А.М., Кілічава Т.М., Пилип В.М.,
      відповідача – Тинна Д.С., Пекар А.О., Бондарчук В.В.,
      третіх осіб – Гуленко Ю.М.,
      розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Оболонь"
      на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 (судді: Зеленін В.О., Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.) і рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 (суддя Головіна К.І.) у справі № 910/8117/17
      за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"
      до Приватного акціонерного товариства "Оболонь",
      за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і Національного банку України,
      про стягнення 169 298 974,35 грн,
      В С Т А Н О В И Л А:
      1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
      1.1. У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (далі – ПАТ "Українська інноваційна компанія") звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Оболонь" (далі – ПрАТ "Оболонь") про стягнення заборгованості за кредитним договором від 03.05.2007 № 14/07 про відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (далі - ПАТ "Укрінбанк"), набувачем прав та обов'язків якого є позивач - ПАТ "Українська інноваційна компанія", з ПрАТ "Оболонь", у сумі 169 298 974,35 грн, а саме: за гривневим кредитом 2 650 565,56 грн, з яких: 1 900 000,00 грн - заборгованість за кредитом, 242 950,82 грн - заборгованість за процентами, 442 612,10 грн - пеня за прострочення повернення кредиту і 65 002,63 грн - пеня за прострочення сплати процентів, а також за кредитом в іноземній валюті 6 295 665 92 доларів США, що еквівалентно 166 648 408,80 грн станом на 30.04.2017, з яких 4 600 200 доларів США (еквівалент 122 141 994,09 грн) - заборгованість за кредитом, 369 411,66 доларів США (еквівалент 9 808 416,31 грн) - заборгованість за процентами, 1 207 088,71 доларів США (еквівалент 32 049 959,15 грн) - пеня за прострочення повернення кредиту, 118 965,55 доларів США (еквівалент 2 648 039,25 грн) - пеня за прострочення сплати процентів (згідно із заявою про зменшення позовних вимог, прийнятою судом, том 2, а.с. 86 - 87).
      Позовні вимоги із посиланням на положення статей 525 - 527, 530, 546 - 548, 550, 553, 554, 612, 623, 625, 1054 Цивільного кодексу України, статей 193, 216 Господарського кодексу України обґрунтовано тим, що 03.05.2007 між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк", правонаступником якого є ПАТ "Українська інноваційна компанія", і Закритим акціонерним товариством "Оболонь" (на час звернення до суду – ПрАТ "Оболонь") (позичальник) укладено кредитний договір № 14/07 про відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії, із подальшим укладенням до нього додаткових договорів (від 24.10.2007 № 1, від 05.11.2007 № 2, від 29.04.2008 № 3, від 10.07.2009 № 4, від 27.04.2010 № 5, від 21.07.2010 № 6, від 22.04.2011 № 7, від 30.06.2011 № 8, від 31.10.2012 № 9, від 24.01.2013 № 10, від 09.10.2013 № 11, від 11.12.2014 № 12, від 31.03.2015 № 13, від 30.04.2015 № 14).
      Так, у позовній заяві ПАТ "Українська інноваційна компанія" зазначило, що відповідно до пункту 1 договору про внесення змін від 30.04.2015 № 14 до кредитного договору пункт 3.1 цього договору викладено у новій редакції, згідно з якою банк надає позичальнику кредит на умовах мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з лімітом у сумі 5 000 000,00 грн і 5 000 000,00 доларів США на термін до 10.07.2016 включно, та встановлено графік зменшення ліміту кредитної лінії: до 10.05.2016 – 2 100 200,00 доларів США, до 10.06.2016 – 2 500 000,00 доларів США, до 10.06.2016 – 2 500 000,00 доларів США, до 10.07.2016 – 1 900 000, 00 грн. За змістом пункту 2 договору про внесення змін до кредитного договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами по 31.03.2015 у розмірі 23 % річних у гривні та 13 % річних – у доларах США, із 01.04.2015 – 24 % річних у гривні та 13 % річних – у доларах США.
      Підтвердженням надання кредиту позичальникові є валютне платіжне доручення від 24.01.2013 № 518435 у сумі 5 000 000,00 доларів США та виписка щодо руху коштів на рахунку.
      Проте відповідач неналежно виконує зобов'язання за кредитним договором у частині своєчасного повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом, що тягне нарахування пені.
      Щодо правового статусу позивача ПАТ "Українська інноваційна компанія" зазначила, що 24.12.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних", а згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 у ПАТ "Укрінбанк" запроваджено тимчасову адміністрацію, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора банку.
      Разом із цим постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 у справі № 826/1162/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016, постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 визнано незаконними і скасовано. Зазначену ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 у справі № 826/1162/16 залишено без змін ухвалою колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 (справи № К/800/11245/16, К/800/11692/16, К/800/11968/16).
      Крім того, 22.03.2016 Правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб винесено постанову № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", на підставі якої Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
      Проте постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016 у справі № 826/5325/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016, зазначені постанову Правління Національного банку України від 22.03.2016 № 180 і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 385 визнано незаконними і скасовано. 
      Отже, позивач наголосив, що з 13.07.2016 ліквідаційну процедуру стосовно ПАТ "Укрінбанк" припинено за рішенням суду. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не мав юридичних підстав на здійснення спеціальних функцій щодо виведення ПАТ "Укрінбанк" із ринку.
      13.07.2016 наглядовою радою ПАТ "Укрінбанк" було ініційовано проведення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про перейменування ПАТ "Укрінбанк" на ПАТ "Укрінком", змінено місцезнаходження товариства, затверджено нову редакцію статуту, змінено КВЕДи та призначено голову правління і членів правління. Державну реєстрацію відповідних змін до установчих документів позивача було проведено 13.07.2016 приватним нотаріусом, реєстраційна дія № 10741050132038947.
      Відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком" від 28.03.2017 знову змінено назву на ПАТ "Українська інноваційна компанія" шляхом вчинення 03.04.2017 реєстраційної дії № 10701200000007396.
      Позивач наголосив, що відповідно до пункту 1.1 статуту товариства у редакції від 13.07.2016 ПАТ "Укрінком" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінбанк" на ПАТ "Укрінком", яке є правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ "Укрінбанк".
      Згідно з пунктом 1.1 статуту позивача у редакції від 18.03.2017 ПАТ "Українська інноваційна компанія" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінком" на ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов'язків ПАТ "Укрінбанк" і ПАТ "Укрінком".
      1.2. ПрАТ "Оболонь" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у задоволенні позовної заяви, наголошуючи, що у цьому випадку відповідач не мав жодних правовідносин із ПАТ "Українська інноваційна компанія", а отже не порушував законних прав та інтересів позивача. Станом на час звернення із позовом ПАТ "Українська інноваційна компанія" не має банківської ліцензії, відомості про нього не внесено до Державного реєстру банків, найменування позивача не містить слова "банк". Відповідач зазначив, що за змістом положень Закону України "Про банки і банківську діяльність" власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на це згоди Національним банком України та за умови відкликання банківської ліцензії.
      Таким чином, на думку ПрАТ "Оболонь", відновлення діяльності ПАТ "Укрінбанк" 13.07.2016 фактично не відбулося. Банк повинен був діяти виключно в межах Закону України "Про банки і банківську діяльність" і лише після отримання згоди Національного банку України та отримання відповідної ліцензії. Однак на звернення ПрАТ "Оболонь" щодо надання інформації про відновлення діяльності ПАТ "Укрінбанк" Національний банк України звернув увагу, зокрема, що ПАТ "Укрінком" не є банківською установою, а багатьма судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено відсутність у позивача статусу банку та банківської ліцензії.
      Отже, ПАТ "Українська інноваційна компанія" не є правонаступником ПАТ "Укрінбанк" і не є банком, тобто відсутня сторона за кредитним договором від 03.05.2007 № 14-07 і, відповідно, ПрАТ "Оболонь" не порушувало законних прав та інтересів позивача.
      1.3. ПАТ "Українська інноваційна компанія" у письмових запереченнях додатково звернуло увагу, що чинне законодавство України не містить такої підстави для припинення кредитного договору, а також і для втрати кредитором права вимоги за кредитним договором, як відкликання банківської ліцензії у банка – кредитора та виключення його із Державного реєстру банків. При цьому питання правомірності вчинення 13.07.2016 реєстраційної дії № 10741070127038947 із реєстрації нової редакції статуту ПАТ "Укрінбанк" і зміни його назви на ПАТ "Укрінком" було предметом судового розгляду у межах справи № 826/11199/16, в якій судами встановлено наявність в органів управління ПАТ "Укрінбанк" права приймати рішення про зміну найменування, місцезнаходження, керівника, затвердження нової редакції статуту тощо. Крім того, відповідно до чинного законодавства зміна найменування юридичної особи не є реорганізацією, тобто зміни кредитора за зобов'язаннями, що виникли із кредитного договору, у розумінні статті 510 Цивільного кодексу України не відбулося. Станом на час звернення із позовом до суду ПАТ "Українська інноваційна компанія" має ідентифікаційний код 05839888, такий само, як і мало ПАТ "Укрінбанк" до зміни найменування, а статутом позивача передбачено, що ПАТ "Укр/ін/ком" є набувачем всіх прав та обов'язків ПАТ Укрінбанк".
      Щодо посилань відповідача на судові рішення ПАТ "Українська інноваційна компанія" наголосила, що предметом дослідження у цих справах було питання, чи є ПАТ "Укр/ін/ком" банком і чи має банківську ліцензію. Проте позивач не заперечував того факту, що він не є банківською установою та не має банківської ліцензії, однак станом на час укладення кредитного договору позивач мав спеціальну правосуб'єктність і відкликання банківської ліцензії не свідчить про припинення кредитного договору та зобов'язань за ним, а чинність зобов'язань відповідача за кредитним договором не залежить від поновлення позивачем банківської діяльності.
      2. Короткий зміст судових рішень
      2.1. Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017, позовні вимоги ПАТ "Українська інноваційна компанія" задоволено, стягнуто з ПрАТ "Оболонь" 169 298 974,35 грн, а саме: заборгованість за кредитом у національній валюті: заборгованість за кредитом - 1 900 000,00 грн, заборгованість за процентами - 242 950,82 грн, пеню за прострочення повернення кредиту - 442 612,10 грн, пеню за прострочення сплати процентів - 65 002,63, а також заборгованість за кредитом в іноземній валюті: заборгованість за кредитом - 4 600 200,00 доларів США, що становить 122 141 994,09 грн, заборгованість за процентами - 369 411,66 доларів США, що становить 9 808 416,31 грн, пеню за прострочення повернення кредиту - 1 207 088, 71 доларів США, що становить 32 049 959,15 грн, пеню за прострочення сплати процентів - 118 965,55 доларів США, що становить 2 648 039,25 грн, і витрати зі сплати судового збору - 240 000,00 грн.
      Під час апеляційного провадження згідно з ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб і Національний банк України.
      2.2. Суди попередніх інстанцій установили, що наявність заборгованості у ПрАТ "Оболонь" перед позивачем за кредитним договором є доведеною, тому позовні вимоги позивача про стягнення цієї заборгованості за кредитним договором є правомірними та обґрунтованими.
      Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що на час укладення кредитного договору банк - ПАТ "Укрінбанк" мав відповідну банківську ліцензію, яку було відкликано постановою правління Національного банку України 22.03.2016 № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", винесеною на підставі рішення Виконавчого комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 № 385, які у подальшому було скасовано як незаконні. При цьому чинне законодавство України не передбачає такої підстави для припинення кредитного договору і втрати кредитором права вимоги за таким кредитним договором до боржника як відкликання банківської ліцензії у банка – кредитора та виключення його із Державного реєстру банків. Зміна найменування юридичної особи не є його реорганізацією, а тому заміни кредитора у зобов’язанні, що виникло із кредитного договору, у розумінні положень статті 510 Цивільного кодексу України, не відбулося.
      3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
      3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ПрАТ "Оболонь" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на залишення судами поза увагою, що позивач станом на час подання позову не мав банківської ліцензії, не є банківською установою і не має права здійснювати банківську діяльність, а тому не має права на стягнення грошових коштів за кредитним договором.
      Так, скаржник наголошує, що виникнення правонаступництва у зв'язку із перейменуванням банку на небанківську установу не відповідає фактичним обставинам і суперечить судовим рішенням у справах № 826/5325/16 і № 826/1162/16, якими фактично відновлено становище, що існувало до 24.12.2015, щодо ПАТ "Укрінбанк", а не удаваного правонаступника банківських прав і обов'язків ПАТ "Укрінком". 
      На думку заявника касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не врахували, що у статутах ПАТ "Укрінком" і ПАТ "Українська інноваційна компанія" ведення банківської діяльності передбачено не було, ліцензії про здійснення банківської діяльності ці установи не отримували, а рішення про перейменування прийнято без дотримання вимог чинного законодавства та у порушення вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" щодо внесення змін до статуту банку на підставі такого погодження Національним банком України.
      ПрАТ "Оболонь" у касаційній скарзі зазначає про залишення судами поза увагою положень статті 1046 Цивільного кодексу України, за змістом якої зобов'язання позичальника виникає виключно перед позикодавцем, яким у цьому випадку може виступати виключно банк або інша фінансова установа, проте ПАТ "Українська інноваційна компанія" не є ані банком, ані фінансовою установою, станом на час розгляду справи у позивача немає банківської ліцензії, позивач із власної ініціативи вніс зміни до статуту і виключив із переліку видів діяльності товариства банківську діяльність, а отже не є банком і не має права здійснювати банківську діяльність, відповідно, не має права і на стягнення суми боргу за кредитним договором, пені та процентів, передбачених цим кредитним договором.
      Крім того, ПрАТ "Оболонь", посилаючись на порушення судами норм процесуального права, зазначило про заявлення ним клопотання про зупинення провадження у справі № 910/8117/17 до розгляду Вищим адміністративним судом України справи № 826/11199/16, оскільки у разі задоволення касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в адміністративній справі буде скасовано внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань щодо ПАТ "Укрінком" та, відповідно, встановлено незаконність його перейменування на ПАТ "Українська інноваційна компанія", тобто буде з'ясовано відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у справі № 910/8117/17. Однак, у порушення вимог частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не навів жодного правового обґрунтування відмови у задоволенні цього клопотання про зупинення провадження у справі.
      3.2. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Українська інноваційна компанія" просило відмовити у її задоволенні, а судові рішення у справі залишити без змін, наголошуючи на правомірності встановлення судами наявності правових підстав для звернення ПАТ "Українська інноваційна компанія" до суду, детальному дослідженні судами правового статусу позивача, відсутності законодавчо визначеної підстави для припинення кредитного договору та втрати кредитором права вимоги за кредитним договором у зв'язку із відкликанням банківської ліцензії у банка – кредитора та виключенням його із Державного реєстру банків.
      ПАТ "Українська інноваційна компанія" у відзиві на касаційну скаргу також наголошує, що на час подання позову про стягнення заборгованості за кредитним договором цей договір не визнано недійсним, припиненим чи неукладеним, отже у ПрАТ "Оболонь" немає правових підстав стверджувати про недійсність укладеного кредитного договору та відсутність у ПАТ "Українська інноваційна компанія" права вимагати сплати грошових коштів за цим договором. Зазначені обставини підтверджуються рішенням Господарського суду м. Києва від 29.11.2017 у справі № 910/12513/17, в якій у задоволенні позову ПрАТ "Оболонь" до ПАТ "Українська інноваційна компанія" про припинення зобов'язань та визнання такими, що не підлягають виконанню, зобов'язань за кредитним договором від 03.05.2007 № 14/07 відмовлено. Крім того тотожний за змістом висновок щодо застосування аналогії закону до кредитних правовідносин надано експертом у галузі права Київського регіонального центру Національної академії наук України.
      У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Українська інноваційна компанія" зазначило, що судовим рішенням у справі № 910/19381/16, зокрема, визнано, що позивач - ПАТ "Українська інноваційна компанія" є правонаступником ПАТ "Укрінбанк", за яким установлено право на отримання майна та документації ПАТ "Укрінбанк", що перебуває у володінні уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Натомість рішенням Господарського суду м. Києва від 24.01.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 і постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2017 у справі № 910/20761/16, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язано не чинити перешкод у доступі до всіх приміщень, активів, майна, що належать на праві власності ПАТ "Український інноваційний банк" (ПАТ "Укрінком"). Крім того, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017 у справі № 826/14033/17 задоволено позов ПАТ "Українська інноваційна компанія" до Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, повторно визнано протиправною і скасовано постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239. Зокрема, у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва зазначено, що відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань свідчать про обставини правонаступництва між ПАТ "Українська інноваційна компанія" і ПАТ "Укрінбанк".
      3.3. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відзиві на касаційну скаргу підтримав вимоги ПрАТ "Оболонь", зазначаючи, зокрема, про невідповідність посилань позивача на те, що він є правонаступником ПАТ "Український інноваційний банк", що підтверджено також і судовими рішеннями у справі № 910/7828/17.
      Крім того, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зауважив про скасування Верховним Судом України згідно з постановою від 24.10.2017 судових рішень у справі № 826/1162/16 про визнання протиправними та скасування постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" і делегування повноважень тимчасового адміністратора банку. При цьому справа № 826/5325/16 щодо оскарження постанови Правління Національного банку України від 22.03.2016 № 180 про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "Укрінбанк" і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 № 385 про початок процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк" перебуває на розгляді у Верховному Суді.
      Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відзиві на касаційну скаргу також зазначає про помилковість посилань ПАТ "Українська інноваційна компанія" на правонаступництво ПАТ "Український інноваційний банк", оскільки за змістом статті 90 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 1, частини 4 статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства" та положень Закону України "Про банки і банківську діяльність" ПАТ "Укрінбанк" повинно було діяти відповідно до вимог, установлених саме Законом України "Про банки і банківську діяльність" і здійснювати будь-які зміни щодо своєї діяльності, у тому числі зміну назви, лише після отримання на це згоди Національного банку України.
      З огляду на положення відповідних спеціальних нормативно-правових актів, що регламентують правовідносини у сфері діяльності банків і фінансових установ, немає жодних доказів правомірності переходу до ПАТ "Укрінком" прав та обов'язків банківської установи (правонаступництва після ПАТ "Укрінбанк"), адже зміна назви установи шляхом заміни слова "банк" на "компанія" не є достатнім доказом правонаступництва між банківською та небанківською установою, якою, на думку ПАТ "Укрінком", воно є на час розгляду справи у суді. При цьому правонаступництво банківської установи відбувається лише у разі її реорганізації відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
      Фонд гарантування вкладів фізичних осіб наголосив, що кредитний договір укладено між ПАТ "Укрінбанк" як банківською установою та боржником. Правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні згідно зі статтею 510 Цивільного кодексу України не здійснено, правонаступництва між ПАТ "Український інноваційний банк" і ПАТ "Укрінком" не відбулося, передавального акта або розподільчого балансу немає. Виконання обов'язку боржника поручителем, заставодавцем, третьою особою також не відбулося. За даними Державного реєстру фінансових установ Державної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків, ПАТ "Укрінком" не є фінансовою установою.
      Наведені обставини досліджено та встановлено Київським апеляційним господарським судом у справі № 910/7828/17 (постанова від 27.11.2017, залишена без змін постановою Верховного Суду від 14.02.2018, яка набрала законної сили), натомість визначення статусу ПАТ "Укрінком" як правонаступника, про що зазначено у судових рішеннях у справах № 910/3883/17 і № 910/20761/16, не може бути взято до уваги як преюдиційне, оскільки іншими судами цю обставину не досліджено, а сприйнято апріорі, тому вона ґрунтується виключно на припущеннях/твердженнях сторін і не підтверджена належними доказами.
      4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи
      4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
      4.2. Як убачається із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, 03.05.2007 між Акціонерним товариством "Український інноваційний Банк" (банк) і Закритим акціонерним товариством "Оболонь" (правонаступником якого є ПрАТ "Оболонь") (позичальник) укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 14/07 (далі – кредитний договір), до якого сторони неодноразово вносили зміни згідно з договорами про внесення змін.
      Так, судами попередніх інстанцій установлено, що укладаючи договір про внесення змін від 24.01.2013 № 10, сторони погодилися змінити тип кредитування на мультивалютну відновлювальну кредитну лінію та викласти кредитний договір у новій редакції.
      Відповідно до пункту 3.1 кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.04.2015 № 14) банк надає позичальнику кредит на умовах мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з лімітом у сумі 5 000 000,00 грн та 5 000 000,00 доларів США на термін до 10.07.2016 (включно).
      Згідно з пунктом 3.5.1 кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 11.12.2014 № 12) граничним терміном повернення кредиту визначено 10.07.2016 та передбачено, що у випадку якщо розмір заборгованості позичальника за кредитом перевищує розмір ліміту кредитної лінії згідно з графіком, наведеним у пункті 3.1, така різниця вважається простроченою заборгованістю з дня виникнення.
      4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що постановою Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 ПАТ "Укрінбанк" було віднесено до категорії неплатоспроможних та згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 запроваджено тимчасову адміністрацію і призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних.
      22.03.2016 на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Правлінням Національного банку України винесено постанову № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк".
      22.03.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 385 "Про початок процедури ліквідації публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк".
      Суди також установили, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 у справі № 826/1162/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016, визнано незаконною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" до категорії несплатоспроможних", визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
      Проте згідно з постановою Верховного Суду України від 24.10.2017 у справі № 826/1162/16 задоволено заяву Національного банку України, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання протиправними постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 відмовлено.
      4.4. Крім того, у справі № 826/5325/16 (постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016), зокрема було визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 22.03.2016 № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" з моменту її прийняття та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 № 385 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" з моменту його прийняття.
      Натомість згідно з ухвалою Верховного Суду України від 23.04.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національного банку України у справі № 826/5325/16 на судові рішення у цій справі.
      4.5. Касаційне провадження відповідно до ухвали Верховного Суду від 29.03.2018 відкрито також і у справі № 826/14033/17, на рішення у якій послався позивач в обґрунтування своїх вимог. Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017, залишеним без змін ухвалою Київського адміністративного суду від 20.02.2018 у зазначеній справі, задоволено позов ПАТ "Українська інноваційна компанія" та, зокрема, визнано протиправними і скасовано постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних" і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
      4.6. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Український інноваційний банк" (ПАТ "Укрінбанк"), оформленим протоколом від 22.11.2016 № 3, змінено найменування товариства як юридичної особи - з ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "Укрінком". Затверджено статут у новій редакції. Згідно з пунктом 1.1 статуту ПАТ "Укрінком", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів, ПАТ "Укрінком" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Український інноваційний банк", перереєстрованого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 05.06.2015, номер запису 10741050116038947, ідентифікаційний код суб’єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 05839888, на ПАТ "Укрінком", яке є правонаступником усіх прав та обов’язків ПАТ "Український інноваційний банк".
      У подальшому, як установлено судами, рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком", оформленим протоколом від 28.03.2017 № 6, змінено найменування товариства як юридичної особи з ПАТ "Укрінком" на ПАТ "Українська інноваційна компанія". Затверджено статут у новій редакції. Відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ "Укрінком" ПАТ "Українська інноваційна компанія" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінком", перереєстрованого приватним нотаріусом Сазоновою О.М. 13.07.2016, номер запису 10741050116038947, ідентифікаційний код суб’єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 05839888, на ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов’язків ПАТ "Український інноваційний банк" і ПАТ "Укрінком".
      4.7. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що на час розгляду цієї справи ПАТ "Українська інноваційна компанія" має ідентифікаційний код юридичної особи 05839888, тобто такий само, як мало ПАТ "Укрінбанк" до зміни найменування, а відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ "Українська інноваційна компанія", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінбанк", оформленим протоколом від 28.03.2017 № 6, ПАТ "Українська інноваційна компанія" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінбанк" на ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов’язків ПАТ "Український інноваційний банк" і ПАТ "Укрінком".
      4.8. Як убачається із матеріалів справи, предметом спору у ній є вимога ПАТ "Українська інноваційна компанія" про стягнення з ПрАТ "Оболонь" заборгованості за кредитним договором від 03.05.2007 № 14/07 (зі змінами та доповненнями) про відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії.
      5. Передача справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 
      5.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т.Б. – головуючого, Кушніра І.В., Чумака Ю.Я. від 02.05.2018 справу № 910/8117/17 разом із касаційною скаргою ПрАТ "Оболонь" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 і рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2017 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв'язку із необхідністю відступлення від висновку про застосування норм матеріального права щодо інституту правонаступництва, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у справі № 910/7828/17.
      6. Позиція Верховного Суду
      6.1. За змістом статей 80, 83 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом. Положення глави 7 цього Кодексу застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом.
      6.2. Законом України "Про акціонерні товариства" визначено порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів.
      Відповідно до частини 6 статті 1 Закону України "Про акціонерні товариства" особливості правового статусу, створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, визначаються законами, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності. У разі суперечності норм цього Закону з нормами законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, норми законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, мають перевагу.
      6.3. Законом України "Про банки і банківську діяльність" (далі за текстом – у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків (стаття 1 цього Закону).
      У статті 2 цього Закону надано значення термінів, які вживаються у цьому Законі, зокрема передбачено, що банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків; державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків.
      Згідно зі статтею 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність" цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.
      Відповідно до статті 4 цього Закону банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України. Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України визначає особливості регулювання та нагляду за системно важливим банком, банком, що має статус Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, з урахуванням специфіки діяльності таких банків.
      За змістом статті 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку. Особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      6.4. Згідно з частинами 1 і 7 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом.
      Зважаючи на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
      У справі, що розглядається, об'єднаною палатою Касаційного господарського суду, спір виник у сфері, у якій так само, як і у справі "Котов проти Російської Федерації" "порушення процедури … могло мати руйнівні наслідки для економіки держави, тим самим зачепивши велику кількість індивідуальних майнових прав" (п. 117 постанови Великої Палати ЄСПЛ від 2 квітня 2012, справа "Котов проти Російської Федерації", скарга № 54522/00). У цій справі ЄСПЛ визнав, що за певних обставин стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції може вимагати заходів, які необхідні для захисту права власності навіть у справах, які стосуються спорів між фізичними особами або компаніями (п. 112 постанови). У справі "Прессос Компанія Нав'єра С. А." та інші проти Бельгії (рішення від 20 листопада 1995, Series A No. 332) ЕСПЛ підкреслив, що національні органи мають широкі межі розсуду при визначенні того, що є "в інтересах суспільства". Суд наголосив, що цілком прийнятним є те, що законодавець користується більшими можливостями для здійснення соціально-економічної політики, і Суд поважає підхід законодавця до проблеми вимог, пов'язаних з "інтересами суспільства". У справі, розглядається, об'єднаною палатою Касаційного господарського суду, це означає, що у відносинах, пов'язаних зокрема з реорганізацією або ліквідацією банків неухильне виконання процедурних вимог, встановлених спеціальним законодавством у цій сфері, може мати вирішальне значення для виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків у суб'єктів цих відносин.
      6.5. Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, зміна його організаційно-правової форми (перетворення), наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам. Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      6.6. Главою 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено порядок реорганізації банку. Згідно зі статтями 26– 27 цього Закону банк може бути реорганізований за рішенням власників банку. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Під час проведення реорганізації банку шляхом перетворення кредитори не мають права вимагати від банку припинення чи дострокового виконання зобов'язання. Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови надання попереднього дозволу Національного банку України на реорганізацію банку та затвердження Національним банком України плану реорганізації банку. У разі здійснення реорганізації банку за рішенням його власників шляхом перетворення план реорганізації банку не складається. Національний банк України визначає перелік документів, які подаються для отримання дозволу на реорганізацію та затвердження плану реорганізації банку. Національний банк України не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, створений у результаті реорганізації та/або банк, який не припиняється як юридична особа у результаті приєднання до нього або виділу з нього, не будуть відповідати вимогам щодо економічних нормативів їх діяльності, порядку реєстрації банків і ліцензування їх діяльності. Національний банк України надає дозвіл чи відмовляє у реорганізації банку протягом одного місяця з моменту отримання заяви банку на реорганізацію.
      6.7. Відповідно до частини 1 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      6.8. Водночас відповідно до частин 1 - 3 статті 15 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має повне і скорочене офіційні найменування українською та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово "банк", а також вказівку на організаційно-правову форму банку. Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуванням. Слово "банк" та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України.
      6.9. За змістом статті 16 цього Закону статут банку складається з урахуванням положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону та інших законів України. Статут банку обов'язково має містити таку інформацію про банк: 1) найменування банку (повне та скорочене); 2) його місцезнаходження; 3) організаційно-правову форму; 4) види діяльності, які має намір здійснювати банк; 5) розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами; 6) структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень; 7) порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до глав 5 та 16 цього Закону; 8) порядок внесення змін та доповнень до статуту банку; 9) розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку; 10) порядок розподілу прибутків та покриття збитків; 11) положення про аудиторську перевірку банку; 12) положення про органи внутрішнього аудиту банку. Зміни до статуту банку підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
      Відповідно до частини 4 статті 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк подає документи для проведення державної реєстрації змін до статуту банку після їх погодження Національним банком України.
      6.10. Отже, як реорганізація, так і ліквідація банку з ініціативи власників, а також внесення змін до статуту банку, відповідно до закону можливі лише після надання на це згоди Національним банком України.
      При цьому зважаючи на положення Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема статтю 2 цього Закону, передача, прийняття майна банку, його коштів, прав та обов'язків правонаступникам є наслідком саме реорганізації банку, проведеної із дотриманням процедури, визначеної цим Законом.
      Крім того, згідно зі статтею 46 Закону України "Про банки і банківську діяльність" правління банку зобов'язане протягом трьох робочих днів інформувати Національний банк України про наступні свої дії: звільнення керівника (керівників) банку та про кандидатуру на призначення на цю посаду; зміну юридичної адреси і місцезнаходження банку та його відокремлених підрозділів; припинення банківської діяльності.
      6.11. Ураховуючи зазначені положення законодавства, за установлених судами обставин про здійснення дій щодо реєстрації нової редакції статуту ПАТ "Укрінбанк", зміни назви на ПАТ "Укрінком", а в подальшому на ПАТ "Українська інноваційна компанія", зміни місцезнаходження товариства та видалення певних видів діяльності товариства на підставі рішень позачергових загальних зборів акціонерів, висновок судів попередніх інстанцій про правонаступництво ПАТ "Укрінком" і ПАТ "Українська інноваційна компанія" ПАТ "Укрінбанк" без дотримання відповідної процедури є помилковим і таким, що не відповідає положенням чинного законодавства.
      Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження переходу до ПАТ "Українська інноваційна компанія" прав та обов’язків саме банківської установи - ПАТ "Укрінбанк" згідно із законодавчо встановленою процедурою. Водночас залишення позивачем у цьому випадку ідентифікаційного коду юридичної особи (05839888), який було присвоєно ПАТ "Укрінбанк", суперечить наведеному вище.
      6.12. Отже, зазначені обставини спростовують доводи позивача про наявність у нього на час звернення з позовом до суду правових підстав для стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, укладеним банківською установою - ПАТ "Укрінбанк" стосовно якої, за інформацією, викладеною Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на офіційному сайті (http://www.fg.gov.ua), запроваджено процедуру ліквідації, поза межами порядку щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку, встановленого законами України "Про банки і банківську діяльність" та "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      6.13. Зважаючи на викладене, об'єднана палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 14.02.2018 у справі № 910/7828/17, стосовно того, що виключення кредитною установою зі своєї назви слова "банк" та із переліку видів своєї діяльності банківської діяльності без дотримання процедури, передбаченої статтями 2, 16, 26, 28, 46, 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не дає підстав вважати її правонаступником кредитної установи (банку).
      7. Висновки Верховного Суду
      7.1. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини 1, 3 статті 311 цього Кодексу).
      Отже, дійшовши висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ "Українська інноваційна компанія" як правонаступника ПАТ "Укрінбанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" і Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань", суди першої та апеляційної інстанцій не застосували положення Закону України "Про акціонерні товариства" у частині переваги норм законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, а також положень Закону України "Про банки і банківську діяльність", які підлягали застосуванню під час вирішення спору у цій справі та на які у судових рішення взагалі не має жодного посилання.
      Ураховуючи викладене, судові рішення у справі підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ "Українська інноваційна компанія" до ПрАТ "Оболонь" з ухваленням нового рішення про відмову у позові повістю.
      8. Розподіл судових витрат
      За змістом статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині має бути зазначено, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв’язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, у зв’язку з чим судовий збір, сплачений ПрАТ "Оболонь" за подання апеляційної та касаційної скарги підлягає стягненню з ПАТ "Українська інноваційна компанія".
      Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 3 частини 1 статті 308, статтями 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
      П О С Т А Н О В И В :
      1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Оболонь" задовольнити.
      2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 і рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2017 у справі № 910/8117/17 скасувати.
      3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до Приватного акціонерного товариства "Оболонь"у повному обсязі.
      4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Оболонь" судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, - 264 000,00 грн і судовий збір за подання касаційної скарги, - 480 000,00 грн.
      5. Доручити Господарському суду м. Києва видачу наказу на виконання цієї постанови.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Т.Б. Дроботова
      Судді: І.В. Булгакова
      Л.Й. Катеринчук
      Б.Ю. Львов
      К.М. Пільков
      І.В. Ткач
      Н.Г. Ткаченко 
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/75976268
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      11 липня 2018 року
      м. Київ
      справа N 532/131/16-ц
      провадження N 61- 2234св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д.Д.,
      суддів: Білоконь О.В., Синельникова Є.В., Хопти С.Ф. (суддя-доповідач),
      Черняк Ю.В.,
      позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
      представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
      відповідач - ОСОБА_7,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 23 березня 2016 року у складі колегії суддів: Панченка О.О., Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.,
      ВСТАНОВИВ:
      У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Позовна заява мотивована тим, що 21 квітня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 4 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 34,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак відповідач не виконав умови кредитного договору належним чином у зв'язку з чим утворилась заборгованість.
      З урахуванням викладеного, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_7 заборгованість станом на 30 червня 2015 року у розмірі 21 789,53 грн за кредитним договором від 21 квітня 2007 року, яка складається з: заборгованості за кредитом - 4 188,95 грн. заборгованості за процентами - 11 897,48 грн. нарахованої комісії - 4 427,41 грн. штрафів (фіксована частина та процентна складова) - 2084,21 грн.
      Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 21 квітня 2007 року у розмірі 21 789,53 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог, оскільки ОСОБА_7 по закінченню строку дії картки не звернувся до банку з вимогою про відмову в продовженні строку вкладу, строк дії картки у відповідності до пункту 3.13 Умов та правил надання банківських послуг вважається продовженим і підстав для застосування строку позовної давності не вбачав.
      Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 23 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. Відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк".
      Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із позовом за захистом свого порушеного права поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_7, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
      У квітні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не встановив належним чином обставин справи та не взяв до уваги те, що відповідач грошові кошти не повернув, кредитний договір не є розірваним чи припиненим, а також не врахував, що оскільки розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, ПАТ КБ "ПриватБанк" має право на отримання процентів та неустойки в межах позовної давності, яка повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу, тобто у межах позовної давності, що відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 02 грудня 2015 року у справі N 6-249цс15.
      Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      11 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Судом установлено, що 21 квітня 2007 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_7 уклали кредитний договір (який складається із заяви позичальника про оформлення кредиту, з Умов та правил надання банківських послуг, з правил користування платіжною картою та тарифів банку), за яким останній отримав кредит у розмірі 4 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 34,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 6-12).
      Згідно розрахунку, наданого банком, станом на 30 червня 2015 року заборгованість ОСОБА_7 становить 21 789,53 грн. що складається із: заборгованості за кредитом - 4 188,95 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом - 11 897,48 грн. заборгованості за пенею та комісією - 4 427,41 грн. штрафу (фіксована частина) - 250 грн. штраф (процентна складова) - 1 025, 69 грн.
      Під час розгляду справи в суді першої інстанції в судовому засіданні ОСОБА_7 заявив клопотання про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності (а. с. 56-58).
      Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов'язки виникають у кожного контрагента.
      Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
      Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
      Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
      За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
      Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.
      Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
      Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
      Аналогічну за змістом правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року N 6-14цс14, від 12 листопада2014 року N 6-167цс14.
      Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року N 14-10цс18, у якій також вказано, що для забезпечення прогнозованості правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі N 6-249цс15.
      У відповідності до пункту 3.1.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачено продовження банком строку дії картки у разі наявності двох умов: якщо до початку місяця закінчення строку її дії не надійшла письмова заява Держателя про закриття картрахунку та при умові наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг по виконанню розрахункових операцій по даному рахунку.
      Також встановлено, що на рахунку ОСОБА_7 грошових коштів немає, по закінченню строку дії картки йому нова не видавалася, а останній платіж на погашення кредиту внесено 01 квітня 2009 року на суму 150 грн.
      Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк",апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, вірно застосувавши положення статей 256, 261 ЦК України, дійшов до правильного висновку, про те, що ПАТ КБ "ПриватБанк" пропустив передбачений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності звернення до суду, про застосування якого заявив ОСОБА_7, оскільки останній платіж він здійснив 01 квітня 2009 року, а з позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося 16 липня 2015 року.
      Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами компетенції Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України), вже були предметом розгляду судом апеляційної інстанції та мотивовано ним відхилені.
      Посилання касаційної скарги на постанову Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року N 6-249цс15 є безпідставними, оскільки Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові відступила від цієї позиції.
      Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
      Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Оскільки судом першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суд першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без змін.
      Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
      Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 23 березня 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Луспеник Д.Д.
      Судді: Білоконь О.В.
      Синельников Є.В.
      Хопта С.Ф.
      Черняк Ю.В.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      15 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 202/33292/13-ц
      Провадження N 14-42цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") та ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2015 року в цивільній справі за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства "Акцент-банк" (далі - ПАТ "А-Банк") про стягнення заборгованості за кредитним договором
      ВСТАНОВИЛА:
      У вересні 2013 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 9 червня 2008 року між ним та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N 232588-CRED (далі - Кредитний договір) на суму 35 000 грн зі сплатою за користування кредитом 32 % на рік на суму залишку заборгованості строком до 9 грудня 2009 року. На забезпечення виконання умов цього договору в той же день між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Крім того, на забезпечення виконання боржником умов Кредитного договору в розмірі 10 000 грн 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ "Приватбанк" і ПАТ "А-Банк" укладено договір поруки. Боржник зобов'язань за Кредитним договором не виконував, у зв'язку із чим станом на 17 липня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 96 126,71 грн. з яких: 25 174,55 грн - заборгованість за кредитом, 66 136,60 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 250 грн - штраф (фіксована частина), 4 565,56 грн - штраф (процентна складова).
      Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ КБ "Приватбанк" просило суд стягнути на свою користь з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість за Кредитним договором у розмірі 86 126,71 грн., а з усіх відповідачів солідарно? 10 000 грн.
      Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за Кредитним договором у сумі 86 126,71 грн. яка складається з 15 174,55 грн заборгованості за кредитом, 66 136,60 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 250 грн штрафу (фіксована частина), 4 565,56 грн штрафу (процентна складова). Стягнуто з ПАТ "А-Банк" на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 10 000 грн.
      Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2015 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення цього ж суду від 29 жовтня 2013 року скасовано й призначено справу до розгляду в загальному порядку.
      Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2015 року в задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено.
      Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2015 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2015 року скасовано та позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено частково. Стягнуто на користь ПАТ КБ "Приватбанк" з ОСОБА_3 заборгованість за Кредитним договором за період з 13 серпня по 9 грудня 2009 року в розмірі 36 098 грн. з яких заборгованість за кредитом - 25 174,60 грн та заборгованість за процентами за користування кредитом - 10 924,20 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до ПАТ "А-Банк" закрито.
      28 грудня 2015 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд не визначився з характером спірних правовідносин, установивши, що між сторонами виникли правовідносини щодо виконання рішення суду, а не кредитного договору. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору і законом. Крім того, банк пред'явив вимогу до поручителя в строки, визначені законом, що підтверджується рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2009 року у справі N 2-648 та виключає припинення поруки. Також ПАТ КБ "Приватбанк" зазначало, що позичальником є фізична особа, а тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      27 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2009 року вже стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за Кредитним договором у розмірі 33 740,77 грн. у тому числі заборгованість по тілу кредиту в сумі 25 174,55 грн. а тому ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
      Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого та 18 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3 відповідно, витребувано матеріали справи та надано учасникам справи строк для подання заперечень на касаційні скарги, а ухвалою від 9 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      Учасники справи передбаченим процесуальним законом правом надання заперечень не скористалися.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      За правилами частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині шостій статті 403 ЦПК України (частина четверта статті 404 цього Кодексу).
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 25 січня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що касаційна скарга ПАТ КБ "Приватбанк" містить доводи про порушення апеляційним судом правил суб'єктної юрисдикції.
      8 лютого 2018 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та її передано судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справи.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2018 року справу прийнято до розгляду.
      Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ПАТ КБ "Приватбанк" підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 - частковому задоволенню.
      Під час розгляду справи судами встановлено, що 9 червня 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" і ОСОБА_3 укладено Кредитний договір на суму 35 000 грн зі сплатою за користування кредитом 32 % на рік на суму залишку заборгованості строком до 9 грудня 2009 року. На забезпечення виконання умов зазначеного договору в той же день між банком і ОСОБА_4 укладено договір поруки. Крім того, на забезпечення виконання боржником умов Кредитного договору в розмірі 10 000 грн 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ "Приватбанк" і ПАТ "А-Банк" укладено договір поруки.
      Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2009 року у справі N 2-648, яке набрало законної сили, задоволено позов ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за Кредитним договором у розмірі 33 740,77 грн (25 174,55 грн - заборгованість за кредитом, 6 721,42 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 250 грн - штраф (фіксована частина), 1 594,80 грн - штраф (процентна складова)), яка утворилася станом на 13 серпня 2009 року. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 33 740,77 грн.
      Позивачем до суду першої інстанції надано розрахунок заборгованості за Кредитним договором у розмірі 96 126,71 грн за період з 9 червня 2008 року до 17 липня 2013 року, у тому числі 25 174,55 грн заборгованості за кредитом.
      Крім того, на запит апеляційного суду позивачем надано розрахунок заборгованості за Кредитним договором у розмірі 36 098,80 грн за період з 13 серпня 2009 року до 9 грудня 2009 року, з яких 25 174,60 грн - заборгованість за кредитом, 10 924,20 грн - заборгованість за процентами.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2009 року з ОСОБА_3, ОСОБА_4 стягнуто в солідарному порядку на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за Кредитним договором у розмірі 33 740,77 грн. а позивач не надав доказів виконання або невиконання зазначеного судового рішення, тому суд позбавлений можливості визначити наявний розмір заборгованості.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що боржник належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором, а тому за період з 13 серпня по 9 грудня 2009 року виникла заборгованість, яку відповідачі не спростували. Заявлені до стягнення суми заборгованості, штрафних санкцій та витрат на правову допомогу за період до 13 серпня 2009 року задоволенню не підлягають, оскільки вже були стягнуті з боржника та поручителя рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2009 року; на вимогу суду позивачем не надано розрахунку штрафних санкцій та доказів здійснених витрат на правову допомогу, заявлених до стягнення за період після ухвалення зазначеного рішення; законом не передбачено нарахування та стягнення процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору. Щодо вимог до поручителя ОСОБА_4 зазначено, що кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами строку дії поруки.
      Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до ПАТ "А-Банк", апеляційний суд виходив із того, що вимоги про стягнення заборгованості, заявлені банком до юридичної особи, підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
      Перевіряючи законність постановленої апеляційним судом ухвали про закриття провадження у справі в частині вимог до юридичної особи Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, якою керувався суд і яка була чинною на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних. Трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Аналогічна норма міститься й у статті 19 діючого ЦПК України.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
      Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена позивачем у справі яка переглядається, до боржника та поручителя, які пов'язані солідарним обов'язком.
      Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
      Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначені у частині першій цієї статті, а саме: у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
      Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.
      Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
      Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 ГПК України, в редакції, що була чинною на час розгляду справи, передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, у редакції Закону України N 2147-//ІІІ, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці
      Отже, за правилами ГПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, не передбачалося можливості розгляду справи в порядку господарського судочинства в одному провадженні як стосовно вимог до позичальника - юридичної особи, так і поручителя - фізичної особи, яка є стороною договору, укладеного на забезпечення виконання основного зобов'язання та має солідарні з позичальником зобов'язання, що випливають з кредитного договору та договору поруки.
      Зі змісту статті 15 ЦПК України у редакції, яка діяла на час розгляду справи, можна зробити висновок про можливість розгляду таких вимог саме у порядку цивільного судочинства.
      У зв'язку з зазначеним Верховний Суд у своїх постановах від 13 березня 2018 року (справа N 415/2542/15-ц), 21 березня 2018 року (справа N 2-1990/11) та інших зробив висновок про можливість відступу від правового висновку Верховного Суду України щодо застосування положень статті 16 ЦПК України.
      Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року N 2147-//ІІІ господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
      Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до одного з поручителів, який є юридичною особою.
      Крім того, не можна погодитись із висновком апеляційного суду про те, що за період з 13 серпня по 9 грудня 2009 року в боржника виникла заборгованість за Кредитним договором, яка складається з тіла кредиту та процентів за користування ним у підвищеному розмірі й підлягає стягненню з позичальника.
      Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
      Визначення поняття зобов'язання міститься в частині першій статті 509 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
      У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
      Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
      Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
      При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).
      Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
      Згідно з частиною першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
      Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      Однак вищезазначені вимоги закону залишились поза увагою суду. Суд апеляційної інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, якими вони регулюються. Установивши, що строк дії Кредитного договору сплинув, рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2009 року стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за тілом кредиту, проценти за користування ним та штраф станом на 13 серпня 2009 року, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність у банку права на повторне стягнення заборгованості за тілом кредиту, нарахування процентів у заявленому розмірі за користування кредитом та припинення поруки.
      З огляду на викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню як в частині вирішення позовних вимог до боржника за основним зобов'язанням, так і в частині вирішення позовних вимог до поручителів.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду та на те, що апеляційний суд не перевірив й не встановив ті фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення позовних вимог, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити, касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська