Решение Хозсуда Киева оставленное в силе апелляцией о расторжении договоров ипотеки по кредиту Приватбанка перед НБУ


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В,
тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.02.2018

Справа № 910/17686/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О. за участю секретаря судового засідання Бородині В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера"

До Національного банку України

третя особа без самостійних вимог на предмет спору -

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк"

про розірвання іпотечних договорів

Представники учасників справи:

від позивача: Осикіна Л.І., довіреність № 171220/2 від 20.12.17

від відповідача: Кузьменко Ю.С., довіреність № 18-0009/60158 від 19.07.16

від третьої особи: Терещук М.М., довіреність № 20.1.0.0.0/7-113123 від 21.09.17

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - відповідач) про розірвання іпотечних договорів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю «СКОРЗОНЕРА» та Національним банком України було укладено іпотечні договори: Іпотечний договір №109 від 17.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 17.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 511; Іпотечний договір №110 від 17.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 17.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 504; Іпотечний договір №112 від 23.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 23.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4744, 4745; Іпотечний договір №113 від 23.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 23.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4754, 4755; Іпотечний договір №115 від 25.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 25.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 532; Іпотечний договір №116 від 27.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 27.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4771; на підставі якого позивач виступив майновим поручителем за належне виконання Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" ) взятих себе зобов'язань перед Національним банком України за Кредитним договором №19 від 24.10.2008, однак станом на сьогоднішній день обставини, якими позивач керувався при укладені зазначеного іпотечного договору істотно змінилися, що зумовлено націоналізацією ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та зміною після цього спільної поведінки останнього і Національного банку України щодо виконання Кредитного договору №19 від 24.10.2008, а тому, на думку позивача, існують правові підстави для розірвання такого іпотечного договору відповідно до приписів ст. 652 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач вказував на допущення Національним банком України істотних порушень умов зазначеного іпотечного договору, що є підставою для розірвання його відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2017 порушено провадження у справі № 910/17686/17, залучено третю особу без самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" та призначено розгляд справи на 15.11.2017 року.

В судове засідання призначене 15.11.2017 з'явились представники позивача та відповідача, надали пояснення по справі.

В судове засідання призначене 15.11.2017 представник третьої особи не з'явився, однак через канцелярію Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача заявив клопотання про витребування документів, яке було задоволено судом частково.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 розгляд справи було відкладено на 29.11.2017.

В судове засідання призначене 29.11.2017 з'явились представники позивача та відповідача, надали пояснення по справі.

В судове засідання, призначене 29.11.2017 представник третьої особи не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 29.11.2017 представник позивача заявив усне клопотання про витребування додаткових документів.

Суд частково задовольнив вказане клопотання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 розгляд справи було відкладено на 13.12.2017.

11.12.2017 через канцелярію Господарського суду міста Києва представник відповідача надав витребувані документи.

12.12.2017 через канцелярію Господарського суду міста Києва представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання призначене 13.12.2017 з'явились представники відповідача та третьої особи, надали пояснення по справі.

В судове засідання 13.12.2017 представник позивача не з'явився, однак через канцелярію Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 13.12.2017 розгляд справи відкладено на 17.01.2018.

17.01.2018 в судове засідання з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи.

Ухвалою суду від 17.01.18 постановлено розгляд справи № 910/17686/17 здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 07.02.2018.

В судове засідання з'явилися представники сторін, надали пояснення щодо всіх необхідних дій, передбачених ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу №910/17686/17 до судового розгляду по суті на 21.02.2018.

В судове засідання, призначене на 21.02.2018, з'явилися представники сторін, надали пояснення по суті позовних вимог, представник позивача надав суду усні пояснення у справі, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, представник третьої особи у задоволенні позову просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.10.2008 між Національним банком України (кредитор, НБУ) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (позичальник, Банк, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК") було укладено Кредитний договір №19 (далі - Кредитний договір).

Для забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №19, Товариством з обмеженою відповідальністю «СКОРЗОНЕРА» та Національним банком України було укладено наступні іпотечні договори (надалі - Договори іпотеки):

1. Іпотечний договір №109 від 17.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 17.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 511;

2. Іпотечний договір №110 від 17.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 17.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 504;

3. Іпотечний договір №112 від 23.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 23.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4744, 4745;

4. Іпотечний договір №113 від 23.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 23.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4754, 4755;

5. Іпотечний договір №115 від 25.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 25.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 532;

6. Іпотечний договір №116 від 27.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 27.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4771.

Предметом іпотеки за вказаними Договорами іпотеки є належне Позивачеві нерухоме майно (земельні ділянки).

Пункти 1 перелічених вище Договорів іпотеки містять однакові умови, згідно з якими «цей Договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору №19 від 24 жовтня 2008 року, із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов'язання за ним та продовжують строк користування кредитом, укладеного між Іпотекодержателем та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".

В пункті 3 названих Договорів іпотеки вказано, що іпотекою за цим Договором також забезпечуються вимоги Іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'язаних з пред'явленням вимог за Кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмету іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки, якщо витрати на страхування предмету іпотеки зроблені Іпотекодержателем; збитків, завданих порушенням умов цього договору та Кредитного договору.

Пунктом 25 Іпотечного договору №109, №110, №112, №113, №115, №116, погоджено, що термін дії договору - до повного виконання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зобов'язань за Кредитним договором, зазначеним в п. 1 цього договору, та усіма додатковими договорами до нього.

Судом встановлено, що Листами від 18.08.2017 р. №41-0009/57443, №41-0009/57447, №41- 0009 57450, №41-0009/57453, №41-0009/57456 і №41-0009/57463 Національний банк України звернувся до позивача з вимогою щодо усунення порушень за Кредитним договором від 24.10.2014 №19, відповідно до якої вимагав сплатити заборгованість за вказаним Кредитним договором в загальній сумі 2 660 095 431,22 грн. у тридцятиденний строк та повідомляв, що у випадку невиконання цієї вимоги останній буде вимушений звернути стягнення на передане в іпотеку майном за Іпотечним договорами №№109, №110, №112, №113, №115, №116.

Як визначено у Вимогах, станом на 01.08.2017 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» взяті зобов'язання за Кредитним договором №19 не виконало, у зв'язку із чим виникла прострочка за основним зов'язанням у розмірі 2 603 952 426,02 грн. та не сплачено відсотків на суму 56 143 005,20 грн., що є порушенням умов договору та діючого законодавства.

Проте, позивач стверджує, що до Вимог не додано жодних документів щодо стану виконання Кредитного договору №19 від 24 жовтня 2008 року, підтвердження розміру заборгованості, щодо заходів стягнення заборгованості ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за Кредитним договором №19 від 24 жовтня 2008 року, обставин порушення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Кредитного договору №19 від 24 жовтня 2008 року.

Статтею 11 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

При укладенні Договорів іпотеки сторони, в тому числі, керувалися такими обставинами, як наявна на момент укладення Договорів іпотеки ділова репутація, добросовісність, фінансова стійкість ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", стабільність, своєчасність виконання зобов'язань ПАТ КБ ' ПРИВАТБАНК" за своїми кредитними зобов'язаннями, склад органів управління та акціонерів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" тощо.

18.12.2016 Радою національної безпеки і оборони України прийнято рішення "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників", введене в дію Указом Президента України від 18.12.2016 №560/2016, відповідно до якого запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути на підставі пропозицій Національного банку України питання щодо капіталізації за участю держави в установленому законодавством порядку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК".

18.12.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", згідно якої, відповідно до статті 41 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на підставі пропозиції Національного банку щодо капіталізації за участю держави, рішення Ради з фінансової стабільності, враховуючи зобов'язання власників істотної участі банку (лист від 16 грудня 2016 р.) та виходячи з необхідності забезпечення стабільності фінансової системи і захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, Кабінетом Міністрів України, зокрема, постановлено: прийняти пропозицію Національного банку щодо участі держави в особі Міністерства фінансів у виведенні з ринку ПАТ КБ "Приватбанк" у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; установлено, що держава в особі Міністерства фінансів придбає акції ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у повному обсязі за одну гривню.

14.09.2017 листом №14/09-2 позивач звернувся до Національного банку України з пропозицією розірвати Іпотечний договір №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014 з огляду на істотну зміну обставин, які пов'язані з переходом ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у державну власність, та істотним порушенням умов такого договору з боку відповідача, при цьому матеріали справи містять фіскальні чеки та описи вкладень у цінні листи, які підтверджують направлення вказаної пропозиції як Національному банку України, так і ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК".

Відповіді від Національного банку України на зазначену пропозицію позивач не отримав, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

За наведених обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" (позивач) звернулось з позовом про розірвання Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014 в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до част. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням..

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визначено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як припинення правовідношення.

Причиною виникнення спору, який є предметом розгляду у даній справі, стало питання щодо наявності або відсутності правових підстав для розірвання Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014.

Відповідності до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Приписами частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Отже, при настанні таких обставин сторони за взаємною згодою можуть змінити умови договору або розірвати його. Водночас, частина друга наведеної статті Цивільного кодексу України передбачає випадки, коли договір може бути змінений або розірваний на вимогу однієї із сторін.

Так, відповідно частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, за змістом вказаної норми (ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України) законодавець пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, під час істотної зміни обставин. (Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 27.02.2012 №3-9гс12, від 11.12.2012 №3-63гс12).

В даному випадку, як на істотну зміну обставин позивач вказує на перехід ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в державну власність, що зумовило об'єднання власників Національного банку України та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в одній особі - державі, та набуття останньою права повного контролю за діяльністю ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК".

Суд відзначає, що участь держави в особі Міністерства фінансів України у виведенні з ринку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у спосіб, визначений пунктом 5 частини 2 статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" шляхом придбання акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" державою в особі Міністерства фінансів України у повному обсязі за одну гривню є загальновідомою обставиною та підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Крім того, той факт, що єдиним акціонером банку, якому належить 100% акцій Банку, є держава в особі Міністерства фінансів України, підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які розміщені для загального доступу на офіційній веб-сторінці Міністерства юстиції України за адресою - https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch.

За змістом ст. 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Кабінет Міністрів України здійснює управління державним банком у випадках, встановлених цим Законом, іншими законами і статутом державного банку. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Кабінет Міністрів України здійснює управління державним банком у випадках, встановлених цим Законом, іншими законами і статутом державного банку. Органами управління державного банку є наглядова рада і правління банку. Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку. Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного банку, а також здійснює інші функції, визначені цим Законом. До складу наглядової ради державного банку входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України, Президентом України і Кабінетом Міністрів України. З метою представництва інтересів держави до складу наглядової ради державного банку можуть входити представники органів виконавчої влади та інші особи, які відповідають вимогам, зазначеним у цій статті. Термін повноважень членів наглядової ради державного банку - п'ять років.

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (ст. 2 Закону України "Про Національний банк України").

З огляду на викладене, належним чином підтверджується факт набуття державою повного контролю за діяльністю ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за наслідками націоналізації останнього, що, в свою чергу, зумовило поєднання власників Національного банку України (особливого центрального органу державного управління) та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в одній особі - державі.

Однак, слід зазначити, що сам по собі факт зміни корпоративних прав боржника, наслідком чого стало об'єднання в одній особі власників боржника і кредитора, не може бути підставою для висновку про істотність зміни таких обставин у правовідносинах між кредитором і майновим поручителем (заставодавцем), а тому встановлюючи істотність відповідних змін слід виходити з їх наслідків.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Суд відзначає, що у матеріалах справи наявне клопотання представника Національного банку України від 11.12.2017 про долучення до матеріалів справи меморіальних ордерів як доказів надання кредитних коштів за Кредитним договором №54 від 02.10.2014, довідки про суму заборгованості за Кредитним договором №54 від 02.10.2014, оборотно-сальдової відомості за Кредитним договором №54 від 02.10.2014 та виписки за Кредитним договором №54 від 02.10.2014. Проте, з огляду на те, що предметом позову у даній справі є розірвання Іпотечних договорів, на підставі яких позивач виступив майновим поручителем за належне виконання Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" взятих себе зобов'язань перед Національним банком України за Кредитним договором №19 від 24.10.2008. З огляду на викладене, судом встановлено, що додані докази не стосуються предмету доказування у даній справі, а тому не можуть бути належними та допустимими доказами у справі і тому не приймаються судом до уваги.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів погашення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відповідної заборгованості за Кредитним договором у визначених обсязі та строки, а представниками учасників судового процесу не заперечується факт порушення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" визначених строків повернення кредиту, що підтверджується в т.ч. наданою представником ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" довідкою про суму заборгованості за Кредитним договором № 19 від 24.10.2008, відповідно до якої станом на 01.01.2018 заборгованість ПАТ КБ "Приватбанк" з повернення кредитних коштів за Кредитним договором становить 34351467.76 грн.

Таким чином, має місце прострочення виконання взятого ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на себе грошового зобов'язання, що зумовлює настання визначених законодавством наслідків цього.

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відтак, обов'язок іпотекодавця (майнового поручителя) виконати за боржника обов'язок перед кредитором з'являється у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, а з огляду на встановлені судом обставин вбачається настання обумовлених ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" підстав для покладення обов'язку з виконання зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором на позивача, як іпотекодавця згідно Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014.

При цьому, із наявного в матеріалах справи листа заступника Голови Національного банку України №41-00009/14703 від 24.02.2017, надісланого в якості відповіді на наміри ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", оформлені листом №20.1.0.0.0/7-20535 від 17.02.2017, відповідно до яких ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" повідомляв НБУ про свій намір частково погасити 28.02.2017 заборгованість, в т.ч. за Кредитним договором, та просив НБУ підтвердити розрахунок і погодити погашення кредитів згідно з графіком, вбачається, що НБУ висловив застереження щодо зменшення внаслідок погашення утвореного боргу обсягу відповідальності фінансового та майнових поручителів за зобов'язаннями ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед НБУ, що, на думку останнього, може мати негативний вплив на спроможність ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" досягти прийнятних умов реструктуризації корпоративного кредитного портфелю та структури забезпечення.

Таким чином, НБУ як кредитор за Кредитним договором, застеріг боржника (ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"), що належне виконання ним своїх грошових зобов'язань може призвести до зменшення обсягу відповідальності майнових поручителів, що прямо свідчить про небажання кредитора прийняти належне виконання зобов'язання від боржника.

Наведене, в свою чергу, дає підстави для висновку про обґрунтованість тверджень позивача щодо небажання кредитора (НБУ) за спірними правовідносинами прийняти належне виконання зобов'язання від боржника (ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК") з метою отримання виконання такого зобов'язання за рахунок майна заставодавця (позивача у справі).

Крім того, судом враховано, що згідно із ст. 73 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення. Переважне і безумовне право реалізується Національним банком шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. Національний банк здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади.

Відповідно до п. 5.3 Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ №327 від 13.07.2010, Національний банк має право реалізувати своє переважне і безумовне право відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України" шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває в заставі/іпотеці як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження, та/або вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором за наявності викладених у цьому пункті фактів.

За змістом п.п. 1 п. 42 Технічного порядку проведення операцій з надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ №220 від 31.03.2016, у разі невиконання або неналежного виконання банком зобов'язань, передбачених кредитним договором, щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним: заборгованість відображається в перший робочий день, що настає за днем закінчення строку виконання зобов'язань згідно з умовами кредитного договору/вимоги Національного банку щодо дострокового виконання банком зобов'язань за кредитним договором, за рахунками з обліку простроченої заборгованості та/або прострочених нарахованих доходів.

Положеннями п. 43 вказаного Технічного порядку передбачено, що департамент супроводження кредитів не пізніше наступного робочого дня після віднесення заборгованості банку на рахунки з обліку простроченої заборгованості та/або прострочених нарахованих доходів, надсилає вимогу банку про необхідність сплати простроченої заборгованості за кредитним договором не пізніше наступного робочого дня після отримання вимоги.

Згідно із п. 44 наведеного Технічного порядку у разі невиконання банком вимоги Національного банку щодо сплати простроченої заборгованості у строки, визначені в пункті 43 розділу V цього Технічного порядку, сума простроченої заборгованості підлягає списанню у безспірному порядку відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України".

Наведені приписи "Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 13 липня 2010 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 липня 2010 року № 540/17835, свідчать про можливість звернення стягнення на майно, яке було передано в заставу (іпотеку) в якості забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором № 19 від 02.10.2014 виключно у випадку неможливості стягнення коштів з банківських рахунків боржника (третьої особи).

Відповідно до інформації, що міститься в "Окремій проміжній скороченій фінансовій звітності за дев'ять місяців, що закінчились 30 вересня 2017 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", яка опублікована на офіційній сторінці ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в мережі Інтернет за посиланням https://static.privatbank.ua/files, а її роздруківка додана до матеріалів справи згідно клопотання про долучення доказів, поданого 29.11.2017 через відділ діловодства суду, залишок коштів на рахунку ПАТ КБ "Приватбанк" в НБУ станом на 31.12.2016 - 5 644 000 000,00 грн.

З огляду на викладене вбачається, що за наявності грошових коштів у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", зокрема, на рахунках в Національному банку України, у останнього були наявні всі правові підстави для списання у безспірному порядку таких коштів в рахунок погашення відповідної заборгованості за Кредитним договором.

Більш того, в силу приписів ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 15 Закону України "Про Національний банк України" на Національний банк України покладено обов'язок з прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у випадку виявлення факту невиконання банком своїх зобов'язань перед кредиторами.

В той же час, доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на стягнення (в тому числі, шляхом списання у безспірному порядку) з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" грошових коштів за Кредитним договором №19, чи прийняття рішення щодо визнання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" неплатоспроможним матеріали справи не містять.

Відтак, із наявних в матеріалах справи документів, загальновідомого факту про націоналізацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", тобто набуття державою у власність ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", що зумовило фактичне поєднання власника кредитора і боржника в одній особі, та встановленої поведінки сторін Кредитного договору у своїй сукупності суд дійшов висновку, що мають місце обставини, за яких НБУ, як центральний банк України, особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" та іншими законами України (ст. 2 Закону України "Про Національний банк України"), втратив фактичний інтерес у виконанні саме ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (єдиним власником якого є держава в особі Міністерства фінансів України) взятих на себе за Кредитним договором зобов'язань, оскільки НБУ може здійснити погашення заборгованості за виданим кредитом за рахунок майна, переданого в іпотеку незалежно від можливості/неможливості ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" погасити такий кредит.

Тобто, мають місце обставини, за яких спільна поведінка боржника і кредитора створює загрозу втрати позивачем як майновим поручителем належного йому на праві власності майна, в той час, як існує реальна можливість виконання боржником взятих на себе згідно Кредитного договору зобов'язань.

Отже, з набуттям державою у власність ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та поєднанням власників Національного банку України та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в одній особі - державі, виникла обґрунтована загроза втрати позивачем як майновим поручителем за зобов'язаннями ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед Національним банком України належного йому на праві власності майна, зумовлена виключною поведінкою таких осіб, що, в свою чергу, в повній мірі підтверджує виникнення істотної зміни обставин у розумінні положень ст. 652 Цивільного кодексу України.

Наведене, в свою чергу, підтверджує порушення Національним банком України та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" закріплених в положеннях ст.ст. 13, 14 Цивільного кодексу України принципів реалізації особою наданих їй прав та набутих обов'язків по відношенню до позивача.

Так, відповідно до приписів частин 1-3 статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Щодо ж до умов такої зміни обставин, з існуванням яких положення ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України передбачають можливість розірвання відповідного договору в судовому порядку, суд відзначає наступне.

Судом встановлено, що будь-яких обґрунтованих доказів того, що на момент укладення Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014. його сторони (зокрема, позивач) могли передбачити націоналізацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в майбутньому, що зумовить поєднання власників ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та НБУ в одній особі - державі, а більш того, що наслідком цього стане виникнення загрози безпідставної втрати позивачем,як майновим поручителем за спірним Іпотечним договором, належного йому на праві власності майна, у зв'язку із недобросовісною поведінкою кредитора і боржника, матеріали справи не містять.

До того ж, обґрунтованим є посилання представників позивача на те, що за наявності інформації щодо настання відповідних обставин в майбутньому на момент укладення спірного Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014 останній, з метою захисту позивачем своїх майнових прав, не було б вчинено.

Судом враховано, що націоналізація ПАТ КБ "Приватбанк" шляхом визнання його неплатоспроможним та в послідуючому викупом державою здійснювалося уповноваженими на вчинення відповідних дій державними органами (Кабінетом міністрів України, Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб) на підставі положень Закону (зокрема, ст.ст. 39, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") та без участі позивача, а тому цілком обґрунтованим є твердження останнього, що така зміна обставин зумовлена причинами, які він не міг усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності.

Крім того, суд взяв до уваги, що в період часу з моменту укладення між позивачем та відповідачем Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014. і до дати виведення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з ринку за участю держави до положень законодавства, якими було врегульовано порядок виведення банку з ринку за участю держави були внесені зміни, відповідно до яких, зокрема, якщо капітал банку за результатами формування резервів та обміну зобов'язань на акції додаткової емісії банку залишається від'ємним чи нульовим, Фонд продає акції неплатоспроможного банку Міністерству фінансів України у повному обсязі за одну гривню. Кошти від продажу неплатоспроможного банку спрямовуються на поповнення коштів Фонду (ч. 6 ст. 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" із змінами, внесеними згідно із Законом України від 28.12.2014 р. N 78-VIII, у редакції Закону України від 16.07.2015 р. N 629-VIII, який набрав чинності 12.08.2015).

Відтак, істотною зміною обставин, якими сторони керувалися під час укладання Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014, була зміна акціонерів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та виведення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з ринку за участю держави з переходом Банку у 100% власність держави за 1 гривню, що сталося за безпосередньою участю органів державної влади у формі прийняття нормативно-правового акту та рішень і дій, прийнятих/вчинених на виконання положень такого нормативно-правового акту, якими, на розсуд Національного банку України, як особливого центрального органу державного управління, який одночасно був кредитором у зобов'язанні (Кредитний договір № 19 від 24.10.2008, виконання якого забезпечувалося Іпотечним договором №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014.), в порушення статті 6 Господарського кодексу України, було здійснено безпосереднє втручання Національного банку України в господарські відносини за Іпотечним договором №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014.

В той же час, положеннями статті 6 Господарського кодексу України встановлені загальні принципи господарювання, відповідно до яких загальними принципами господарювання в Україні є:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Аналогічні положення викладено у п.п. 1, 2 Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014.

Тобто, майновий поручитель відповідає перед кредитором не лише в розмірі основного зобов'язання, а й зобов'язаний відшкодувати суми процентів, неустойки, відшкодування збитків, які можуть виникнути на підставі відповідного договору у разі невиконання (неналежного виконання) боржником його умов.

Отже, майновий поручитель відповідає перед кредитором певним матеріальним благом, яке може бути виражене в будь-якому активі (грошові кошти, рухоме/нерухоме майно, майнові права).

В даному випадку, прострочення боржника призводить до зростання обсягу його зобов'язань перед Національним банком України, за виконання якого поручився позивач своїм майном, та таке зростання є обернено пропорційним можливості позивача виконати перед кредитором зобов'язання боржника з метою припинення зобов'язань іпотеки та збереження права власності на майно, а в подальшому взагалі може призвести до унеможливлення виконання позивачем зобов'язань боржника у зв'язку з його надмірним збільшенням та відповідно до унеможливлення зберегти позивачем своє право власності на предмет іпотеки.

Суд відзначає, що оскільки майновий поручитель не є солідарним боржником, порядок пред'явлення вимоги кредитором відрізняється від того, що встановлений законом для відносин поруки.

Так, кредитор не може заявити вимогу до іпотекодавця як до солідарного боржника за правилами ст. 555 Цивільного кодексу України.

Виходячи із загальних положень про зобов'язання загалом та іпотеку зокрема, принципів добросовісності виконання договору кредитор не має права відмовитися від прийняття виконання від боржника з тим, щоб звернути стягнення на предмет іпотеки.

Водночас, у разі звернення кредитора до боржника із вимогою про виконання основного зобов'язання, боржник зобов'язаний його виконати, оскільки конструкція застави не передбачає не тільки солідарності боржників, але й заміни іпотекодавцем боржника у основному зобов'язанні.

Частиною 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Тобто, виходячи із змісту норм Цивільного кодексу України, Закону України "Про іпотеку" та призначення застави (іпотеки) як правового інституту, кредитор вправі надіслати письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання майновому поручителю, але при цьому обов'язок виконання основного зобов'язання до майнового поручителя не переходить і місце боржника він не заступає.

Наведене цілком обґрунтовано дає підстави для висновку, що з укладенням договору іпотеки у майнового поручителя виникає інтерес щодо належного виконання боржником свого обов'язку перед кредитором, який за своєю суттю є майновим, адже стосується права власності майнового поручителя на власне майно (предмет іпотеки), і ґрунтується на легітимному очікуванні добросовісної та розумної поведінки сторін основного зобов'язання (кредитора і боржника), що у випадку виконання майновим поручителем обов'язку боржника перед кредитором гарантувало б останньому можливість відновлення своїх прав за рахунок набутих вимог до боржника.

Тобто, укладаючи спірний Іпотечний договір №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014 і передаючи належне йому на праві власності майно в заставу Національному банку України для забезпечення виконання зобов'язань приватного банку, фінансова звітність якого за 2013-2016 роки не давала жодних підстав для висновку про неможливість виконання ним забезпеченого зобов'язання, позивач цілком правомірно очікував добросовісної поведінки сторін основного зобов'язання.

В той же час, судом встановлено, що з моменту набуття державою права власності на ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", тобто, фактичного поєднання кредитора і боржника в одній особі - державі, спільна поведінка останніх (боржника - невиконання зобов'язань за Кредитним договором; кредитора - небажання прийняти виконання зобов'язання за Кредитним договором, ігнорування наданих останньому прав щодо списання коштів та невиконання обов'язків щодо віднесення Банку до категорії неплатоспроможних) цілком обґрунтовано свідчить про намір звернути стягнення на майно позивача в рахунок погашення таких зобов'язань, що за наведених обставин недобросовісності може бути розцінено як безпідставне втручання у його право мирного володіння своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним

З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і частини 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Отже, як звернув увагу Вищий господарський суд України у п. 2 Інформаційного листа від 22.04.2016 № 01-06/1444/16 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини" (далі - Інформаційний лист), у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

Згідно зі статтею 18 Закону для цілей посилання на практику Суду використовують переклади текстів його рішень, надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону. Водночас у разі відсутності перекладу практики Суду суд користується оригінальним текстом. Тексти Конвенції та протоколів до неї, ратифікованих Україною, опубліковано в Офіційному віснику України, 1998, № 13 (16.04.98) та в газеті "Голос України" за 10 січня 2001 року № 3 (2503). Ці тексти розміщено також у пошукових системах "Законодавство" та "Ліга" (п. 8 Інформаційного листа).

Так, згідно із ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Невід'ємною метою статті 1 Першого протоколу є забезпечення захисту особи від невиправданого втручання держави в мирне володіння цією особою своїм майном. Проте, з огляду на статтю 1 Конвенції, кожна Договірна держава має "гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції". Виконання цього загального обов'язку може означати виконання позитивних обов'язків, що випливають з необхідності забезпечення ефективної реалізації гарантованих Конвенцією прав. З контексту статті 1 Першого протоколу випливає, що ці позитивні обов'язки можуть вимагати від держави вжиття необхідних заходів для захисту права власності (п. 43 рішення від 22.06.2004 у справі "Броньовський проти Польщі").

Згідно із практики Суду перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном повинно бути "законним": у п. 2 встановлено, що держави мають право контролювати використання майна шляхом введення "законів". Крім того, принцип верховенства права - одна з підвалин демократичного суспільства - закріплений в усіх статтях Конвенції. Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним (див.: п. 31 рішення від 06.11.2008 у справі "Ісмаїлов проти Росії", п. 39 рішення від 09.06.2005 №68443/01 у справі "Бакланов проти Росії"; п. 33 рішення від 24.03.2005 №58254/00 у справі "Фрізен проти Росії").

За змістом п.п. 147-148 рішення від 22.06.2004 у справі "Броньовський проти Польщі" Європейським судом з прав людини вказується на те, що перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої уповноважує позбавлення майна лише "на умовах, передбачених законом", а в частині другій визнається, що держава має право здійснювати, шляхом ухвалення необхідних "законів", контроль за використанням майна. Будь-яке втручання в реалізацію проголошеного Конвенцією права чи свободи має передбачати легітимну мету.

Суд повинен проаналізувати, чи дотримали органи влади розумний баланс між заходами, вжитими для забезпечення загальних інтересів суспільства, та потребою захищати право заявника на мирне володіння своїм майном, тобто, чи не стали вжиті заходи особистим та надмірним тягарем для заявника.

За змістом п. 151 рішення Суду від 22.06.2004 у справі "Броньовський проти Польщі" оцінюючи, чи було дотримано вимоги статті 1 Першого протоколу, суд повинен провести всебічний аналіз різних інтересів, яких торкається ця справа, виходячи при цьому з того, що Конвенція покликана охороняти права, які є "практичними та ефективними". Суд повинен перевірити, що приховується за видимістю, та проаналізувати реальні чинники ситуації, яка оскаржується. Така оцінка може потребувати не лише розгляду відповідних умов компенсації - якщо ситуація схожа з тією, коли особу позбавляють майна, - а й аналізу дій сторін та механізмів, до яких вдалася і які впровадила держава. У цьому контексті слід наголосити, що, оцінюючи поведінку держави, слід враховувати такий чинник, як існування невизначеності - чи то внаслідок законодавчих або адміністративних заходів, чи то внаслідок підходів, які органи влади застосовують на практиці. Насправді, коли під загрозою опиняються загальні інтереси, саме органи державної влади зобов'язані вжити своєчасних, відповідних і послідовних заходів.

Відтак, цілком правомірним є посилання позивача на те, що за обізнаності при укладенні спірного Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014 про настання даних обставин, які можуть створювати загрозу порушення закріпленого в ст. 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу Конвенції права кожного на мирне володіння своїм майном та зумовлювати відсутність розумного балансу між інтересами держави та відповідними правами приватної особи, останній з метою захисту своїх майнових прав не укладав би його, адже навіть у випадку задоволення вимог кредитора за рахунок переданого в іпотеку майна та набуття позивачем права вимоги до боржника недобросовісність останніх викликає сумніви у можливості задоволення в подальшому таких вимог.

Суд також відзначає, що ані положення Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014, ані звичаї ділового обороту, не дають підстав для висновку про те, що ризик набуття в майбутньому державою у власність ПАТ КБ "Приватбанк" та наслідки цього має нести саме позивач як іпотекодавець.

Таким чином, позивачем доведено наявність всіх умов істотної зміни обставин, за яких положення ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України передбачають можливість розірвання спірних іпотечних договорів в судовому порядку.

При цьому судом враховано приписи частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України, якими визначено, що у разі, зокрема, розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів, якими б спростовувалися умови істотної зміни обставин, за яких положення чинного законодавства передбачають можливість розірвання спірних іпотечних договорів в судовому порядку.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" про розірвання Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" задовольнити повністю.

2. Розірвати іпотечний договір №109, укладений 17.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. та зареєстрований в реєстрі за №511.

3. Розірвати іпотечний договір №110, укладений 17.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. та зареєстрований в реєстрі за №504.

4. Розірвати іпотечний договір №112, укладений 23.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №4744, 4745.

5. Розірвати іпотечний договір №113, укладений 23.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №4754, 4755.

6. Розірвати іпотечний договір №115, укладений 25.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. та зареєстрований в реєстрі за №532.

7. Розірвати іпотечний договір №116, укладений 27.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №4771.

8. Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ. вул. Інститутська. 9; ідентифікаційний код 00032106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" (78593, Івано-Франківська обл., м. Яремче, с. Поляниця; ідентифікаційний код 31067573) судовий збір у розмірі 9 600 (дев'ять тисяч шістсот) грн. 00 коп.

9. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 02.03.2018 року.

Суддя М.О. Лиськов

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72521769

Link to comment
Share on other sites

В своих решениях суды установили, что с момента обретения государством права собственности на ПАО КБ "ПРИВАТБАНК", то есть фактического объединения кредитора и должника в одном лице - государству, совместное поведение последних (должника - невыполнение обязательств по Кредитному договору; кредитора - нежелание принять исполнение обязательства по кредитному договору, игнорирование предоставленных последнему прав по списанию средств и невыполнение обязанностей по отнесению Банка к категории неплатежеспособных) вполне обоснованно свидетельствует о намерении обратить взыскание на имущество истца в счет погашения таких обязательств, при следующих обстоятельствах недобросовестности может быть расценено как безосновательное вмешательство в его право беспрепятственного пользования своим имуществом.

Таким образом суды пришли к выводу об обоснованности расторжения договоров ипотеки на основании давно забытой и похороненной судами для простых заемщиков ч. 2 ст. 652 Гражданского кодекса Украины. Фактически теперь все договора ипотеки и поручительства заключенные для обеспечения обязательств по кредитным договорам Приватбанка могут быть расторгнуты.

Фактически суды установили злоупотребления должностными лицами НБУ своими правами и их бездеятельности по взысканию долга по кредитам перед НБУ, а также указали на неплатежеспособное состояние банка. Эти решения являются основаниями привлечения всех лиц участвующих в национализации и дальнейшем искусственном поддержании банка за счет бюджетных средств и помощи в уклонении экс-собственниками от исполнения обязательств по полученным и выведенным на свои структуры кредитам.

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...