ANTIRAID

Постановления БП-ВС о возможности в апелляционном порядке оспорить определение следственного судьи о проведении проверки в рамках расследования уголовного дела

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 243/6674/17-к
Провадження N 13-16cво18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача Лобойка Л.М.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши матеріали провадження за касаційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Синтоп" (далі - ТОВ "НВО "Синтоп") ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,

ВСТАНОВИЛА:

І. ІСТОРІЯ ПРОВАДЖЕННЯ

1. 27 липня 2017 року слідчий суддя Слов'янського міськрайонного суду Донецької області розглянув клопотання слідчого у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за N 42017050000000575, про призначення комплексної позапланової перевірки щодо законності та цільового використання земельної ділянки посадовими особами ТОВ "НВО "Синтоп" і своєю ухвалою надав дозвіл на проведення такої перевірки.

2. 30 серпня 2017 року суддя-доповідач Апеляційного суду Донецької області ухвалою відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою представника ТОВ "НВО "Синтоп" на згадану ухвалу слідчого судді.

3. Не погодившись із ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року, ТОВ "НВО "Синтоп" через свого представника оскаржило її в касаційному порядку, вимагаючи скасування цієї ухвали з посиланням на те, що слідчий суддя постановив ухвалу від 26 липня 2017 року, не передбачену Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК), а отже, діяв поза межами своїх повноважень. На думку представника підприємства, апеляційний суд, керуючись загальними положеннями кримінального процесу, що містяться у статтях 7 та 9 КПКта гарантують право на оскарження процесуальних рішень, зобов'язаний був відкрити апеляційне провадження.

4. 04 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою залишила касаційну скаргу без руху на підставі частини першої статті 429 КПК з наданням строку для усунення недоліків, зазначених в ухвалі.

5. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) та розпочав роботу Верховний Суд.

6. Відповідно до пункту 4 параграфа 3 "Перехідні положення" розділу 4 Закону N 2147-VIII касаційні скарги на судові рішення у справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, передаються до Касаційного кримінального суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цим Законом.

7. 09 січня 2018 року колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ухвалою відкрила касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ТОВ "НВО "Синтоп" ОСОБА_3

8. Суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ухвалами від 11 січня та 06 лютого 2018 року витребував матеріали провадження та призначив справу до розгляду.

9. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду ухвалою від 06 березня 2018 року передав касаційне провадження за касаційною скаргою представника ТОВ "НВО "Синтоп" ОСОБА_3 на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 4341 КПК як таке, що містить виключну правову проблему, і ця передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 квітня 2018 року прийняла кримінальне провадження до розгляду.

II. ПОЗИЦІЯ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ, Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

10. Представник ТОВ "НВО "Синтоп" ОСОБА_3 просила задовольнити касаційну скаргу.

11. Прокурор підтримав касаційну скаргу в частині вимоги щодо скасування ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження. Вважає, що розгляд касаційної скарги належить до компетенції об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

III. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПІД ЧАС УХВАЛЕННЯ ПОСТАНОВИ

Розмежування компетенції Великої Палати Верховного Суду і об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

12. Ухвалою від 12 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду визнала наявність передбачених частиною п'ятою статті 434-1 КПК підстав для передачі цього кримінального провадження на її розгляд у зв'язку з тим, що воно містить виключну правову проблему й така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Вирішення виключної правової проблеми належить до компетенції Великої Палати Верховного Суду.

13. Об'єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду мала б компетенцію щодо розгляду цієї касаційної скарги, якби вирішувалося питання про необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об'єднаної палати (частина друга статті 434-1 КПК) за умови відсутності правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України. Оскільки йдеться про протилежність правової позиції Касаційного кримінального суду, відображеної в постанові його Другої судової палати від 15 лютого 2018 року (справа N 757/2200/17-к), та позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 12 жовтня 2017 року (справа N 757/49263/15-к), то таку протилежність може бути усунуто лише Великою Палатою Верховного Суду. У цьому випадку фактично йдеться про відступ у постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Згідно з пунктом 7 параграфа 3 "Перехідні положення" розділу 4 Закону N 2147-VIII вирішення такого питання належить до компетенції ВеликоїПалати Верховного Суду.

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій

14. Як убачається з матеріалів провадження, слідчий суддя Слов'янського міськрайонного суду Донецької області, задовольняючи 27 липня 2017 року клопотання слідчого про призначення перевірки щодо законності та цільового використання земельної ділянки, керувався пунктом 10 частини другої статті 36, пунктом 5 частини другої статті 40, частиною другою статті 93 КПК, пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2014 року N 408 "Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами", пунктом 3 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 28 грудня 2014 року N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи". Жодною з норм права, наведених слідчим суддею в ухвалі, не передбачене його повноваження постановляти ухвалу про надання дозволу на проведення позапланової перевірки.

15. Ухвалою від 30 серпня 2017 року Апеляційний суд Донецької області, керуючись частиною четвертою статті 399 КПК, відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою адвоката ТОВ "НВО "Синтоп" на ухвалу слідчого судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27 липня 2017 року. Суд апеляційної інстанції вказав, що зазначена ухвала слідчого судді як така, що не включена до переліку ухвал, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування (стаття 309 КПК), апеляційному оскарженню не підлягає, а це єпідставою для відмови у відкритті апеляційного провадження. Однак апеляційний суд залишив поза увагою ту обставину, що кримінальна процесуальна норма, якою він керувався, стосується відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами лише на ухвали слідчих суддів, що передбачені КПК.

Щодо практики суду касаційної інстанції та Верховного Суду України

16. З ухвали про передачу провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду вбачається, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у вирішенні проблемного питання схиляється до правового висновку, викладеного Судовою палатою у кримінальних справах Верховного Суду України у постанові від 12 жовтня 2017 року (справа N 757/49263/15-к), а саме: "У разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення частини третьої статті 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи частини четвертої статті 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі пункту 17 частини першої статті 7 та частини першої статті 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення частини шостої статті 9 КПК, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК". Велика Палата Верховного Суду погоджується з колегією суддів Касаційного кримінального суду в тому, що цей висновок безпосередньо стосується до ситуації, яка розглядається в цій справі.

17. Правовий висновок Верховного Суду України, на який посилається колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, стосується ухвали судді апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді на підставі частини четвертої статті 399 КПК, оскільки скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку. Слідчий суддя ухвалою, оскарженою до суду апеляційної інстанції, скасував постанову заступника Генерального прокурора України про відмову в задоволенні клопотання захисника про закриття кримінального провадження й зобов'язав уповноваженого прокурора прийняти постанову про закриття кримінального провадження та внести відповідні відомості до ЄРДР.

18. Як на приклад законного вирішення питання про відкриття апеляційним судом провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів, не передбачені КПК, колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду посилається також на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, якою скасовано рішення судді апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді. Цією ухвалоюзадоволено скаргу захисника; скасовано постанову слідчого про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні та дозвіл на затримання особи, наданий ухвалою слідчого судді; зобов'язано уповноважену особу Генеральної прокуратури України внести до ЄРДР відомості про скасування вказаних вище постанов слідчого, а також зобов'язано слідчого повідомити Департамент карного розшуку Національної поліції України про скасування постанови слідчого про оголошення розшуку особи та скасування дозволу на її затримання.

Колегія суддів Першої судової палати Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду у своїй ухвалі зазначає, що аналогічні висновки містяться також в ухвалі колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2017 року, якою скасовано ухвалу Апеляційного суду міста Києва про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про встановлення процесуального строку для закінчення досудового розслідування.

19. У зазначених вище рішеннях суд касаційної інстанції дотримувався послідовної практики, згідно з якою апеляційні суди зобов'язані перевіряти законність ухвал, не передбачених кримінальними процесуальними нормами. Аналогічну позицію із цього питання висловив і Верховний Суд України у правовому висновку, викладеному в постанові від 12 жовтня 2017 року. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відходу від такої судової практики та вважає, що з метою забезпечення єдності судової практики у вирішенні питань відкриття апеляційного провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про призначення позапланових перевірок суди апеляційної інстанції повинні діяти з урахуванням судової практики Верховного Суду України, а саме згаданої постанови від 12 жовтня 2017 року.

Щодо застосування норм кримінального процесуального права

20. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів").

Згадані правові норми конкретизовано в пунктах 1, 2 та 17 статті 7 КПК, де вказано, що зміст та форма кримінального провадження повинні узгоджуватися із загальними засадами кримінального провадження, і зокрема, з забезпеченням права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

21. В апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК (частина третя статті 392 КПК). Буквальне тлумачення зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку лише тоді, коли в КПК є норма, якою це дозволено. Однак Конституційний Суд України, розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, дійшов висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження (абзац другий підпункту 3.2. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року N 3-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду)).

Оскільки ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової перевірки не передбачено КПК, то немає ні дозволу, ні заборони щодо апеляційного оскарження такої ухвали.

22. Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, викладено в частинах першій та другій статті 309 КПК. Це ухвали, які стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження ній за скаргою.

Частина третя статті 309 КПК установлює, що інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді. Тобто у випадку незгоди сторін з іншими ухвалами слідчого судді законність цих ухвал підлягає перевірці судом першої інстанції під час підготовчого провадження. ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з викладеними в ухвалі від 06 березня 2018 року аргументами колегії суддів Касаційного кримінального суду про те, що зазначена перевірка не є ефективним засобом захисту від можливого порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, не в усіх випадках кримінальні справи, у яких було здійснено позапланові перевірки, будуть передані до суду з обвинувальним актом. По-друге, підготовче засідання в суді першої інстанції, навіть якщо обвинувальний акт передано до суду, може відбутися запізно для того, щоб бути здатним виправити порушення. По-третє, під час підготовчого судового засідання суддя не має повноважень вчиняти дії та приймати рішення, які можуть призвести до виправлення порушення Конвенції, спричиненого втручанням з боку держави.

Практика Європейського Суду з прав людини щодо умов прийнятності апеляційної скарги

23. "Право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ "Воловік проти України", "Креуз проти Польщі", "Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі").

24. Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти (рішення ЄСПЛ "Тіннеллі та сини, Лтд та ін.", "Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства").

25. Конвенція має на меті гарантію не теоретичних або ілюзорних прав, а практичних та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на визначене місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий суд (рішення ЄСПЛ "Ейрі проти Ірландії", "Аїт-Мугуб проти Франції").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

26. Зважаючи на важливість для суб'єктів, щодо діяльності яких слідчі судді надають дозволи на проведення позапланових перевірок, прав, установлених статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, та враховуючи відсутність надійних процесуальних механізмів захисту прав під час підготовчого провадження, Велика Палата вважає практичним та ефективним право на апеляційний перегляд таких ухвал у стадії досудового розслідування.

27. Оскільки слідчий суддя Слов'янського міськрайонного суду Донецької області прийняв рішення про надання дозволу на проведення комплексної позапланової перевірки, яке не передбачене КПК, то суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на це рішення слід було керуватися приписами частини шостої статті 9 КПК щодо застосування загальних засад кримінального провадження, визначених частиною першою статті 7 КПК. Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (пункт 17 частини першої статті 7 КПК). Зміст цієї засади розкрито у статті 24 КПК, згідно з частиною першою якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК.

28. Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційні суди зобов'язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.

29. Наведене свідчить про те, що суддя Апеляційного суду Донецької області, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за скаргою представника ТОВ "НВО "Синтоп" на ухвалу слідчого судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області про надання дозволу на проведення комплексної позапланової перевірки, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону (пункт 1 частини першої статті 438 КПК).

30. З огляду на викладене касаційна скарга представника ТОВ "НВО "Синтоп" підлягає задоволенню, а ухвала Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року - скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

31. Інші доводи касаційної скарги, зокрема про непідсудність розгляду клопотання про призначення позапланової перевірки щодо законності та цільового використання земельної ділянки посадовими особами ТОВ "НВО "Синтоп" слідчому судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області, про незаконність ухвали слідчого судді щодо надання дозволу на проведення такої перевірки, підлягають перевірці під час нового апеляційного розгляду з огляду на те, що суд касаційної інстанції позбавлений права висловлюватися з цього приводу, оскільки суд апеляційної інстанції цих доводів не переглядав і своїх мотивів щодо цього не викладав.

32. Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 433, 436КПК, частиною шостої статті 13, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Синтоп" задовольнити.

2. Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Синтоп" ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27 липня 2017 року скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Л.М.Лобойко
Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 237/1459/17
Провадження N 13-19кс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,
судді - доповідача Британчука В.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Холявчука А.А.,

учасники судового провадження:

прокурор Генеральної прокуратури України Курапов М.В.,

розглянувши матеріали провадження за касаційною скаргою голови СФГ "Афродіта" на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,

УСТАНОВИЛА:

Слідчий суддя Мар'їнського районного суду Донецької області ухвалою від 13 квітня 2017 року задовольнив клопотання прокурора та призначив у межах кримінального провадження N 42017051630000025 позапланову комплексну перевірку на предмет дотримання в діяльності СФГ "Афродіта" вимог законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці, промислової безпеки та трудового законодавства.

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 20 червня 2017 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами голови СФГ "Афродіта" на вказану вище ухвалу слідчого судді, оскільки, на думку суду, кримінальним процесуальним законом не передбачено оскарження в апеляційному порядку такого судового рішення.

Не погодившись із такою ухвалою апеляційного суду, голова СФГ "Афродіта" подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати цю ухвалу та призначити справу до нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Таке прохання мотивовано тим, що, як вважає скаржник, відмова апеляційного суду відкрити апеляційне провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді суперечить загальним засадам кримінального провадження, передбаченим ст. 7 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК).

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 липня 2017 року за вказаною касаційною скаргою відкрив касаційне провадження.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) та розпочав роботу Верховний Суд.

Відповідно до п. 4 § 3 "Перехідні положення" розділу 4 Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, передаються до Касаційного кримінального суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цим Законом.

Суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ухвалою від 18 січня 2018 року прийняв рішення про закінчення підготовки та призначення касаційного розгляду матеріалів провадження за касаційною скаргою голови СФГ "Афродіта" на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду 06 березня 2018 року постановила ухвалу, якою матеріали провадження за касаційною скаргою голови СФГ "Афродіта" передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 ст. 4341 КПК. Таке рішення аргументовано тим, що матеріали провадження містять виключну правову проблему та їх передача Великій Палаті необхідна для забезпечення розвитку права й формування єдиної правозастосовної практики. Обґрунтовуючи наявність виключної правової проблеми, колегія суддів послалася на наведене вище рішення апеляційного суду, зміст касаційної скарги (про те, що слідчий суддя, призначивши позапланову перевірку підприємства, постановив ухвалу, яку не передбачено жодною нормою кримінального процесуального закону, а отже оскарження цієї ухвали й розгляд скарги в апеляційному порядку має відбуватися згідно із загальними засадами кримінального провадження, передбаченими ст. 7 КПК), додатки до скарги (копії рішень різних судових інстанцій з різними правовими позиціями стосовно надання слідчими суддями дозволів на проведення перевірок за клопотанням слідчих і можливості оскарження таких дозволів в апеляційному порядку).

Крім того, про наявність такої проблеми, на думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду свідчить те, що колегія суддів Другої судової палати цього ж суду в постанові від 15 лютого 2018 року дійшла висновку про те, що ухвала слідчого судді про призначення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства не підлягає апеляційному оскарженню, оскільки такий вид ухвал не входить до переліку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КПК.

Також цей висновок суперечить правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 12 жовтня 2017 року, згідно з яким у разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилає положення ч. 3 ст. 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК, які його гарантують.

Провадження за касаційною скаргою голови СФГ "Афродіта" ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року в кримінальному провадженні N 42017051630000025 прийняла на підставі ст. 434-2 КПК до розгляду Велика Палата ухвалою від 12 квітня 2018 року та призначила справу до касаційного розгляду на 23 травня 2018 року.

Заслухавши доводи прокурора, який підтримав касаційну скаргу в частині прохання скасувати ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, але вважав, що розгляд касаційної скарги належить до компетенції об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, перевіривши матеріали касаційного провадження, ВеликаПалата дійшла таких висновків.

Прийнявши кримінальне провадження за касаційною скаргою про перегляд ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження до свого розгляду, Велика Палата виходила з того, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Об'єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду мала б компетенцію розглянути цю касаційну скаргу, якби вирішувалось питання про необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об'єднаної палати (ч. 2 ст. 434-1 КПК) за умови відсутності правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України.

Оскільки йдеться про протилежність правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 12 жовтня 2017 року N 5-142кс (15)17 та позиції Касаційного кримінального суду, відображеної у постанові колегії суддів Другої палати від 15 лютого 2018 року N 51-448км17, то така протилежність може бути усунена лише шляхом розгляду касаційної скарги голови СФГ "Афродіта" на засіданні Великої Палати Верховного Суду.

Пунктом 7 § 3 "Перехідні положення" розділу 4 Закону N 2147-VIII встановлено, що у разі необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, справа передається на розгляд Великої Палати Верховного суду.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України).

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Ці вимоги стосуються й ухвал, постановлених слідчими суддями, як одного з видів судового рішення.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України, ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року N 1402-VIII).

Наведені правові норми мають своє відображення у пунктах 1, 2 та 17 статті 7 КПК, де зазначено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Законність і обґрунтованість рішень слідчого судді, прийнятих на досудовому розслідуванні, може бути забезпечена можливістю їх оскарження в апеляційному порядку. Тому передбачене Главою 26 КПК право на оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування є важливою гарантією забезпечення захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження і процесуальним інструментом виправлення судової помилки на цьому етапі кримінального провадження та відповідає його завданням, передбаченим ст. 2 КПК.

Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, викладено в частинах першій та другій статті 309 КПК. Це ухвали, які стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження у ній.

Частина третя статті 309 КПК встановлює, що інші ухвали слідчого судді, ніж зазначені в цій статті, оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді. Тобто у випадку незгоди сторін з іншими ухвалами слідчого судді законність останніх підлягає перевірці судом першої інстанції під час підготовчого провадження.

З матеріалів провадження вбачається, що слідчий суддя Мар'їнського районного суду Донецької області ухвалою від 13 квітня 2017 року, керуючись статтями 9, 40, 71, 91, 93-94, 99, 131-132 КПК, задовольнив клопотання прокурора Волноваської місцевої прокуратури про призначення та проведення перевірки на предмет дотримання вимог законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки і додержання трудового законодавства в діяльності СФГ "Афродіта" за матеріалами досудового розслідування, внесеного до ЄРДР 20 березня 2017 року за N 42017051630000025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України, проведення якої доручив спеціалістам Головного управління Держпраці України у Донецькій області, виходячи із того, що перевірка у кримінальному провадженні не є заходом забезпечення кримінального провадження, в розумінні, визначеному в розділі II КПК, а є законним способом збирання стороною обвинувачення доказів відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК.

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 20 червня 2017 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою голови СФГ "Афродіта" на вказану вище ухвалу слідчого судді.

Цей суд виходив з того, що відсутні підстави для відкриття апеляційного провадження, оскільки за чинним кримінальним процесуальним законодавством не передбачено оскарження у апеляційному порядку ухвали слідчого судді за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на проведення позапланової перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності, і ч. 4 ст. 399 КПК визначено не право, а обов'язок суду апеляційної інстанції відмовити у відкритті провадження. Також апеляційний суд зазначив, що законом встановлено чіткий перелік ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню, і це не надає можливості діяти вибірково щодо кожного конкретного випадку. При цьому, на думку апеляційного суду, посилання на засади законності та верховенства права, як на підставу оскарження ухвали слідчого судді, не ґрунтується на нормах кримінального процесуального закону, які є спеціальними у відношенні до загальних засад.

Велика Палата не може підтримати таке правозастосування і вважає, що у разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилає положення ч. 3 ст. 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК, які його гарантують.

Тобто, Велика Палата погоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 12 жовтня 2017 року N 5-142кс (15)17.

Оскільки слідчий суддя прийняв рішення, яке не передбачено КПК, суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження належало виходити з приписів ст. 9 КПК, яка розкриває принцип законності кримінального провадження та в ч. 6 установлює, щоколи положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу. Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (п. 17 ч. 1 ст. 7 КПК), а її зміст розкрито у ст. 24 КПК, згідно з ч. 1 якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, зокрема, суду, слідчого судді в порядку, передбаченому КПК.

Виходячи з викладеного, Велика палата дійшла висновку, що апеляційний суд, відмовивши у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, а тому ухвала цього суду підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Під час цього розгляду належить врахувати вказівки касаційного суду (ч. 2 ст. 439 КПК) та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Доводи касаційної скарги про незаконність певних ухвал слідчих судів, враховуючи межі касаційного розгляду, передбачені ст. 433 КПК, підлягають перевірці під час нового апеляційного розгляду, оскільки касаційний суд позбавлений процесуальної можливості висловитись з цього приводу без перевірки цих доводів з викладенням своїх висновків судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 433, 436 КПК, ч. 6 ст. 13, п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу голови Селянського (фермерського) господарства "Афродіта" задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою голови Селянського (фермерського) господарства "Афродіта" на ухвалу слідчого судді Мар'їнського районного суду Донецької області від 13 квітня 2017 року скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Князєв В.С.

Суддя - доповідач В.В. Британчук
Судді:
Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
О.С. Золотніков Л.І. Рогач
Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
В.І. Данішевська О.М. Ситнік
О.С. Ткачук О.Р. Кібенко
В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко
Яновська О.Г.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Большая палата в своих постановлениях указала, что ни одной из норм права, приведенных следственным судьей в постановлении, не предусмотрено его полномочия постановлять решение о предоставлении разрешения на проведение внеплановой проверки. 

Поскольку решение следственного судьи о предоставлении разрешения на проведение внеплановой проверки не предусмотрено УПК, то нет ни разрешения, ни запрета относительно апелляционного обжалования такого постановления. Таким образом, апелляционные суды обязаны открывать апелляционное производство по жалобам на постановления следственных судей о предоставлении разрешения на проведение внеплановых проверок.

 

 

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      3 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 201/17676/16-ц
      Провадження N 14-305цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 року (у складі колегії суддів: Максюти Ж.І., Демченко Е.В., Куценко Т.Р.) у цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Яніни Олексіївни щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов'язання вчинити певні дії і
      ВСТАНОВИЛА:
      У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов'язання вчинити певні дії.
      Скарга мотивована тим, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. від 07 грудня 2016 року було закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа N 201/14973/15-а, виданого 01 лютого 2016 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, щодо зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації виплатити йому грошову винагороду, яка була призначена ОСОБА_5 як жінці, якій було присвоєно почесне звання України "Мати-героїня".
      Зазначена постанова державного виконавця була постановлена на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", в якій йдеться про виконання рішень немайнового характеру, у той час як виконавчий лист N 201/14973/15-а виданий щодо вимог майнового характеру.
      Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд: скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. від 07 грудня 2016 року про закінчення виконавчого провадження; зобов'язати державного виконавця направити оригінал виконавчого листа у справі N 201/14973/15-а до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для продовження примусового виконання виконавчого листа; зобов'язати державного виконавця вжити передбачені статтями 48, 56, 61 Закону України "Про виконавче провадження" заходи для примусового виконання виконавчого листа N 201/14973/15-а, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 1 лютого 2016 року.
      Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2017 року скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. від 7 грудня 2016 року про закінчення виконавчого провадження скасовано. В іншій частині скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.
      Частково задовольняючи скаргу ОСОБА_3 та скасовуючи постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив із того, що зазначена постанова була винесена на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", в якій йдеться про виконання рішень немайнового характеру, тоді як виконавчий лист N 201/14973/15-а видано щодо вимог майнового характеру, а саме щодо зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації виплатити ОСОБА_3 грошову винагороду, яка була призначена ОСОБА_5 як жінці, якій було присвоєно почесне звання України "Мати-героїня".
      Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 року апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено частково, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що виконавчий документ, щодо виконання якого оскаржуються дії державного виконавця, видано в адміністративній справі за адміністративним позовом заявника, а тому скарга підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
      Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що його скарга на дії державного виконавця щодо виконання виконавчого листа, виданого у адміністративній справі, підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки зазначений виконавчий лист був виданий Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, а не адміністративним судом.
      Відзив на касаційну скаргу не надходив.
      21 вересня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      17 травня 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ОСОБА_3 оскаржує ухвалу суду апеляційної інстанції з підстав порушення предметної та суб'єктної юрисдикції.
      27 червня 2018 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та передана судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справи.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2018 року справу прийнято до розгляду.
      Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
      Суди встановили, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. від 07 грудня 2016 року було закінчено виконавче провадження N 50161735 з виконання виконавчого листа N 201/14973/15-а, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 01 лютого 2016 року щодо зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації виплатити ОСОБА_3 грошову винагороду, яка була призначена ОСОБА_5 як жінці, якій було присвоєно почесне звання України "Мати-героїня".
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки заявник оскаржує дії державного виконавця з виконання виконавчого документа, який був виданий адміністративним судом, а отже цей спір належить до юрисдикції адміністративного суду.
      Погоджуючись із такими висновками суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      05 жовтня 2016 року набрали чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.
      Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      Відповідно до статті 383 ЦПК України у редакції, яка діяла на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи ДВС розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
      За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).
      Тобто, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України та його примусовим виконанням.
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу).
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      За частиною другою статті 74 Закону N 1404-VIII рішенн'я, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Як убачається з матеріалів справи, виконавчий лист було видано в адміністративній справі N 201/14973/15-а за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виплатити грошову винагороду, на виконання якого державним виконавцем було відкрито виконавче провадження.
      У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки скаржником оскаржуються дії державного виконавця щодо виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання судового рішення, ухваленого за правилами КАС України, а тому такий спір належить до юрисдикції адміністративного суду.
      Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України в редакції, яка була чинною на час вчинення відповідної процесуальної дії.
      Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 року постановлено з додержанням норм процесуального права, а тому зазначене судове рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
      Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 рокузалишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 820/4149/17
      Провадження N 11-759апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (у складі головуючого судді Тітова О.М.) від 19 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючої судді Русанової В.Б., суддів Присяжнюк О.В., Курило Л.В.) від 22 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив: визнати протиправною відмову Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області) у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,59 га, із земель державного резервного фонду, що розташована за межами с. Василівка Друга на території Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, та передати позивачу зазначену ділянку у власність; зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою та передати позивачу зазначену вище ділянку у власність з урахуванням висновків суду по даній справі.
      На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підстави відмови ГУ Держгеокадастру у Харківській області в затвердженні проекту землеустрою не відповідають вимогам чинного законодавства.
      Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 19 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року, задовольнив позов: визнав протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Харківській області листом N В-22798/0/6-19852/0/21-17 від 21 серпня 2017 року у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,59 га, із земель запасу, що розташована за межами с. Василівка Друга на території Гусарської сільської ради Барвінківського району Харківської області, та надання її у власність; зобов'язав ГУ Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,59 га, із земель запасу, що розташована за межами с. Василівка Друга на території Гусарської сільської ради Барвінківського району Харківської області, та надання її у власність з урахуванням висновків суду по даній справі.
      Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що органами, зазначеними в ч. 1-3 ст. 1861 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки, а тому лист ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 21 серпня 2017 року про повернення документів на доопрацювання у даній формі не відповідає вимогам ЗК України та є протиправним.
      Не погодившись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 02 травня 2018 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу про скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року та рішення Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року і прийняття у справі нового рішення про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      На обґрунтування касаційної скарги ГУ Держкадастру у Харківській області зазначило, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що позов підлягає розгляду за правилами КАС України. На думку скаржника цей спір має розглядатись у порядку цивільного судочинства, оскільки між сторонами наявний спір про право.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 червня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України, оскільки учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАСУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
      05 серпня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,59 га, із земель державного резервного фонду, що розташована за межами с. Василівка Друга на території Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, та просив передати позивачу зазначену ділянку у власність.
      ГУ Держгеокадастру у Харківській області листом від 21 серпня 2017 року повідомило позивача про встановлення невідповідностей у проекті землеустрою, а саме: матеріали геодезичних вишукувань частково не відповідають вимогам Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженої наказом Головного управління геодезії картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України від 09 квітня 1998 року N 56; перелік обмежень не відповідає додатку 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого становою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року N 1051 зі змінами; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість привести у відповідність до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками затвердженої наказом Держкомзему України від 18 травня 2010 року N 376; експлікація земельних угідь складена не вірно. У зв'язку з наведеним відповідач повернув зазначений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та матеріали до нього позивачу на доопрацювання.
      Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_3 звернувся за захистом своїх прав до суду з цим адміністративним позовом.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
      Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходили з того, що предметом позову у справі є оскарження відмови ГУ Держземкадастру у Харківській області в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Під час його прийняття відповідач, як суб'єкт владних повноважень, здійснював владні управлінські функції, а тому цей спір відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з такою позицією судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
      Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
      Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
      За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
      Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
      Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
      За змістом положень ст. 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
      У разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч. 2 ст. 123 ЗК України).
      Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
      Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186? ЗК України.
      За приписами ч. 6 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
      Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
      Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
      Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10, 13, 14 ст. 123 ЗК України).
      Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання. Законодавчі норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її власність. А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.
      Конституційний Суд України у рішенні від 01 квітня 2010 року N 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 143 Конституції України, п. "а", "б", "в", "г" ст. 12 ЗК України, п. 1 ч. ст. 17 КАС України вирішив, що:
      - положення п. "а", "б", "в", "г" ст. 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;
      - положення п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
      Згідно зі ст. 151? Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
      Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Тобто, якщо особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
      Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.
      У справі, яка розглядається, позивач звернувся до суду з позовом на захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Його право не було реалізовано внаслідок відмови відповідача в погодженні проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки. Наявність існуючого речового права позивача або інших осіб на цю земельну ділянку судами не встановлено.
      Велика Палата Верховного Суду наголошує й на тому, що позивач в своєму позові не порушує питання щодо визнання за ним права власності на земельну ділянку, а заявляє вимоги про визнання протиправним рішення суб'єкту владних повноважень, яке перешкоджає йому в оформленні документів на земельну ділянку. Приватний інтерес ОСОБА_3 на час звернення до суду з цим адміністративним позовом відсутній.
      Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі N 536/233/16-ц.
      Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні спору по суті, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Частиною 9 ст. 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
      Згідно зі ст. 25 Закону України від 22 травня 2003 року N 858-IV "Про землеустрій" (далі - Закон N 858-IV) документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
      Статтею 30 Закону N 858-IV передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.
      Згідно ч. 1 ст. 1861 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
      Відповідно до ч. 4 ст. 1861 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.
      Органи, зазначені в частинах 1-3 цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (ч. 5 ст. 1861 ЗК України).
      Згідно з ч. 6 ст. 1861 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
      За приписами ч. 8 ст. 1861 ЗК України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах 1-3 цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).
      Органами, зазначеними в частинах 1-3 цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки. Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.
      Таким чином, статтею 1861 ЗК України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.
      Отже, ст. 1861 ЗК України не передбачено можливості направлення проекту землеустрою на доопрацювання, при цьому, без складення висновку про відмову в затвердженні проекту землеустрою листом про розгляд заяви, як це було зроблено відповідачем по справі.
      Відповідно до ч. 7 ст. 1861 ЗК України територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, при вирішенні питання про затвердження проекту землеустрою заборонено вимагати, зокрема, надання додаткових матеріалів та документів, не включених до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону N 858-IV, а також проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що ст. 50 Закону N 858-IV не передбачено надання для затвердження проекту землеустрою матеріалів і даних, які відповідач перелічив у своєму листі від 21 серпня 2017 року. Єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою є невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (ч. 6 ст. 1861 ЗК України).
      Ураховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій про визнання протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Харківській області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про затвердження проекту землеустрою, є законними й обґрунтованими та не підлягають скасуванню з огляду на правильне застосування судом норм матеріального й процесуального права.
      Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 349,ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області залишити без задоволення.
      Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.І. Данішевська Л.І. Рогач
      О.С. Золотніков О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко О.С. Ткачук
      В.С. Князєв В.Ю. Уркевич
      Н.П. Лященко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      3 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 200/17470/14-а
      Провадження N 11-799апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
      N 200/17470/14-а за позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради (далі - Міськрада) про скасування рішення
      за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2017 року (у складі колегії суддів Лукманової О.М., Божко Л.А., Кругового О.О.),
      УСТАНОВИЛА:
      У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила визнати неправомірним списання в архів її клопотання від 1 квітня 2010 року N 13/4565 і доданих до нього матеріалів без розгляду на сесії Міськради; зобов'язати відповідача повернути за належністю із архіву для розгляду на сесії Міськради її клопотання від 1 квітня 2010 року N 13/4565 разом із доданими до нього матеріалами; визнати неправомірними і скасувати рішення Міськради від 27 серпня 2010 року N 97/60 та 30 жовтня 2013 року N 133/42.
      Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська постановою від 20 вересня 2015 року позовні вимоги задовольнив частково: визнав неправомірним списання в архів клопотання ОСОБА_3 від 1 квітня 2010 року N 13/4565 і доданих до нього матеріалів; зобов'язав Міськраду повернути за належністю з архіву для розгляду на сесії Міськради клопотання ОСОБА_3 від 1 квітня 2010 року N 13/4565 разом з доданими до нього матеріалами. В іншій частині позовних вимог відмовив.
      Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 березня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_3, Міськради задовольнив частково: постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2016 року у справі скасував, а провадження закрив.
      Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Крім того, позивачу роз'яснено право звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
      Під час розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини.
      1 квітня 2010 року ОСОБА_3 звернулася до Міськради з клопотанням N 13/4565 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в районі вул. Веселка в м. Дніпропетровську у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку.
      Міськрада листом від 23 листопада 2010 року N 13/9-3609 повідомила ОСОБА_3 про зупинення опрацювання її клопотання у зв'язку з наявністю листа ВАТ "Дніпропетровський машинобудівний завод" від 26 жовтня 2010 року N 0002/81-71 до одержання погодження на вилучення земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні ВАТ "Дніпропетровський машинобудівний завод".
      Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська постановою від 27 квітня 2012 року, яка набрала законної сили, визнав протиправною бездіяльність Міськради щодо розгляду клопотання ОСОБА_3 від 1 квітня 2010 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку в районі вул. Веселка в м. Дніпропетровську; визнав безпідставною вимогу Міськради про отримання нотаріальної згоди ВАТ "Дніпропетровський машинобудівний завод" та зобов'язав Міськраду розглянути клопотання ОСОБА_3 від 1 квітня 2010 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку в районі вул. Веселка в м. Дніпропетровську.
      Однак 5 грудня 2012 року Міськрада прийняла рішення N 60/29, яким ОСОБА_3 було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі невідповідності наданої документації вимогам законодавства.
      Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2013 року визнано неправомірним та скасовано рішення Міськради від 5 грудня 2012 року N 60/29 та зобов'язано Міськраду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки розміром 0,1 га в районі вул. Веселки у м. Дніпропетровську у власність ОСОБА_3, місце розташування якої позначене в доданих графічних матеріалах.
      Проте, як установив суд першої інстанції, вказане вище рішення суду відповідач так і не виконав, а клопотання позивача від 1 квітня 2010 року N 13/4565 було передано до архіву без розгляду по суті.
      Суди встановили, що рішенням Міськради від 27 серпня 2010 року N 97/60 було надано громадянам у м. Дніпропетровську (у тому числі ОСОБА_4, номер земельної ділянки НОМЕР_1) дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) у межах земельної ділянки, раніше наданої у постійне користування ВАТ "Дніпропетровський машинобудівний завод" (Державний акт на право користування землею від 1990 НОМЕР_2, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за N 381).
      У подальшому рішенням Міськради від 30 жовтня 2013 року N 133/42 було вилучено у ВАТ "Дніпропетровський машинобудівний завод" земельні ділянки у районі вул. Веселки загальною площею 2,1922 га; затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; передано земельні ділянки у власність громадянам у м. Дніпропетровську для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у районі вул. Веселки за рахунок раніше наданих у постійне користування ВАТ "Дніпропетровський машинобудівний завод" (у тому числі ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 0,09 га, номер земельної ділянки НОМЕР_1, кадастровий номер НОМЕР_3).
      Відповідно до інформації Головного управління Держземагентства у Дніпропетровській області про права на земельні ділянки станом на 1 січня 2013 року вищевказана земельна ділянка надана ОСОБА_4 на підставі рішення Міськради від 30 жовтня 2013 року N 133/42.
      Наведене стало підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.
      Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права апеляційним судом, порушує питання про його скасування та просить направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 зазначає, що ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
      Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
      Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК; у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      Як убачається з матеріалів справи та установлених судами фактичних обставин справи, ОСОБА_3 оскаржує дії Міськради щодо списання в архів її клопотання від 1 квітня 2010 року і доданих до нього матеріалів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку та просить зобов'язати Міськраду повернути з архіву зазначене клопотання разом з доданими матеріалами для розгляду на сесії Міськради. Крім того, ОСОБА_3 оскаржує рішення Міськради, які були підставою для надання у власність фізичним особам земельних ділянок, на одну з яких претендує позивачка. Тобто позовні вимоги ОСОБА_3 пов'язані та стосуються правомірності розпорядження Міськрадою земельними ділянками, зокрема припинення права користування земельними ділянками та передачею земельних ділянок безоплатно у власність громадянам, які на підставі рішення Міськради від 30 жовтня 2013 року N 133/42 надані у власність фізичним особам, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами ЦПК.
      За таких обставин у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
      Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
      Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права та закрив провадження у справі, оскільки ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за правилами цивільного процесуального законодавства.
      Згідно зі статтею 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті та законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
      За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2017 року - без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      3 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 713/216/17
      Провадження N 14-297цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 08 лютого 2017 року (у складі судді Пилип'юк І.В.) та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 14 березня 2017 року (у складі колегії суддів Одинака О.О., Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення коштів, сплачених захиснику у кримінальному провадженні за надану юридичну допомогу у зв'язку з виправдувальним вироком і
      ВСТАНОВИЛА:
      У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, у якому просив стягнути з Державного бюджету України 14 тис. 500 грн. сплачених захиснику за надану юридичну допомогу в кримінальному проваджені, за яким його було незаконно повідомлено про підозру та, у подальшому, внесено зміни у повідомлення про підозру шляхом відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення ОСОБА_1 за частиною 1 статті 366 КК України, що стало підставою для закриття судом кримінального провадження в цій частині, а згодом - виправдано за вироком суду.
      Як на підставу позову посилався на положення частин першої та другої статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); пункту 1 статті 1, пунктів 1, 2 статті 2, пункту 4 статті З, частини першої статті 4, статті 12 Закону України від 1 грудня 1994 року N 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон N 266/94-ВР), підпункту 4 пункту 7, пункту 10 частини третьої Положення про застосування цього Закону.
      Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 08 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 14 березня 2017 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), чинної на час постановлення ухвали.
      Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки розгляд питання про відшкодування витрат, понесених позивачем у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги у зв'язку з незаконним повідомленням про підозру, закриттям провадження у кримінальній справі та виправдувальним вироком віднесено до компетенції органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, що виніс виправдувальний вирок чи закрив провадження у справі.
      У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просив скасувати постановлені у справі ухвали, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що пред'явлений позов виник із правовідносин, врегульованих статтею 56 Конституції України та Законом N 266/94-ВР, а тому згідно з частиною другою статті 15 ЦК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Касаційна скарга також містить посилання на те, що цей позов подано у спосіб, передбачений пунктом 8 частини другої статті 16 ЦК України та спрямований на захист цивільного права позивача.
      31 травня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      16 травня 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
      13 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
      Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду ухвалою від 20 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Із зазначеними висновками судів погодитися не можна з огляду на таке.
      15 лютого 2013 року прокурором Чернівецької міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (далі - прокуратура) до ЄРДР внесено відомості по факту вчинення посадовими особами Карапчівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області кримінального правопорушення, передбаченого частиною З статті 365 КК України.
      Досудове розслідування було розпочато 15 березня 2013 року, а 27 вересня 2013 року слідчим прокуратури позивачу було вручено повідомлення про підозру.
      Судовий розгляд кримінального провадження відбувався з 29 листопада 2013 року до 3 жовтня 2014 року.
      Зокрема, в судовому засіданні 6 травня 2014 року прокурор шляхом внесення змін до повідомлення про підозру в порядку статті 279 КПК України відмовився від підтримання державного обвинувачення відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 366 КК України, а Вижницький районний суд Чернівецької області закрив в цій частині кримінальне провадження відносно позивача на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КК України.
      Вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 3 жовтня 2014 року позивача за статтею 365 частиною 3 КК України було виправдано. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 27 січня 2015 року виправдувальний вирок залишено без змін.
      Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
      Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
      Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону N 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
      Згідно зі статтею 2 Закону N 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
      Згідно зі статтею 3 Закону N 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду; вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
      Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону N 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
      За викладених підстав висновки судів про відмову у відкритті провадження у справі є передчасними.
      Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 08 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 14 березня 2017 року скасувати, а справу направити до Вижницького районного суду Чернівецької області для вирішення питання про відкриття провадження.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська