Постановление БП-ВС о юрисдикции споров относительно включения акцептованных требований в реестр кредиторов в ликвидируемом банке

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 811/568/16
Провадження N 11-441апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року (у складі колегії суддів Хилько Л.І., Жука Р.В., Момонт Г.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року (у складі колегії суддів Бершова Г.Є., Катунова В.В., Ральченка І.М.) у справі N 811/568/16за її позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славікіної Марини Анатоліївни (далі - уповноважена особа Фонду), третя особа - відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду, уповноваженої особи Фонду, третя особа - відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, у якому з урахуванням уточнень позовних вимог просила:

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду та зобов'язати включити дані щодо позивачки до реєстру акцептованих вимог кредиторів для відшкодування залишку коштів за вкладом на підставі рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2014 року у справі N 405/7916/14-ц (22/ц/781/3093/14);

- зобов'язати Фонд здійснити відшкодування залишку коштів ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк") за вкладом ОСОБА_3 згідно з рішенням Апеляційного суду Кіровоградської обл. від 23 грудня 2014 року у справі N 405/7916/14-ц (22/ц/781/3093/14);

- зобов'язати відповідачів подати у тижневий строк з моменту набрання рішенням у справі законної сили звіт про виконання судового рішення.

Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалою від 11 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року, закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 лютого 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 квітня 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Як убачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, 07 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ПАТ "ВіЕйБі Банк" було укладено договір про відкриття банківського рахунку та обслуговування платіжної картки фізичної особи N 040000015310 в національній валюті та 10 квітня 2013 року - договір про відкриття банківського рахунку та обслуговування платіжної картки фізичної особи N 040000314447 на умовах продукту "Заощадження".

Правління Національного банку України постановою від 19 березня 2015 року N 188 відкликало банківську ліцензію ПАТ "ВіЕйБі Банк" та прийняло рішення про його ліквідацію.

Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 20 березня 2015 року N 63 про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" і призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.

Відомості про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду опубліковано 26 березня 2015 року в газеті "Голос України".

Позивачка 25 лютого 2016 року від Фонду отримала відшкодування коштів за вкладом у розмірі 200 тис. грн.

У подальшому ОСОБА_3 неодноразово зверталась до відповідачів з листами щодо виплати їй залишку за вкладом.

У березні 2016 року уповноважена особа Фонду повідомила позивачку, що залишок коштів на її рахунках складає 1 млн 156 тис. 11 грн 30 коп., а оскільки вона в період з 26 березня по 24 квітня 2015 року не подала заяву щодо включення її кредиторських вимог на вказану суму до реєстру акцептованих вимог кредиторів, такі вимоги задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів.

Закриваючи провадження в цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень першої й апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень).

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У цій справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення кредиторських вимог ОСОБА_3 до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов'язання внести зміни до зазначеного реєстру на суму 1 млн 156 тис. 11 грн 30 коп.та подання цих змін до Фонду для затвердження, оскільки у ПАТ "ВіЕйБі Банк" існує заборгованість перед позивачкою за договором банківського вкладу.

Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ч. 1 ст. 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених ст. 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону N 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у наслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у п. 4 ч. 1 ст. 48 Закону N 4452-VI.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень) є обґрунтованими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, помилково зазначив, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, не врахувавши суб'єктний склад правовідносин.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_3 та юридичною особою ПАТ "ВіЕйБі Банк" в особі уповноваженої особи Фонду.

Відповідно до ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України у редакції, чинній на час прийняття рішень) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у ч. 1 ст. 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 826/7532/16.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 351 КАС України (у редакціїЗакону N 2147-VIII) закріплено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року змінити в частині визначення підсудності справи господарській юрисдикції, визначивши право на звернення з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

В іншій частині судові рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук В.І. Данішевська Д.А. Гудима О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
 

[ANTIRAID]

Большая Палата Верховного Суда пришла к выводу, что спор о включении кредиторских требований в реестр акцептованных требований кредиторов не является публично-правовым и не относится к юрисдикции административных судов, а потому выводы судов первой и апелляционной инстанций о прекращении производства по данному делу по основаниям, предусмотренным п . 1 ч. 1 ст. 1157 КАС Украины (в редакции, действующей на момент принятия решений) являются обоснованными.

Кроме того Большая палата указала, что предметная подсудность, юрисдикция гражданских прав предусмотрена в ч. 1 ст. 15 ГПК Украины, согласно которой суды рассматривают в порядке гражданского судопроизводства дела о защите нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав или интересов, возникающих из гражданских, жилищных, земельных, семейных, трудовых отношений. Учитывая приведенное, этот спор должен решаться в порядке гражданского судопроизводства.

[0720]

у судьи Сапрыкиной раздвоение личности

значит, по её мнению, требования до 200 тысяч это админка, а свыше 200 тысяч это уже гражданка?