ANTIRAID

Постановление БП-ВС о правомерности взыскания в хозпроцессе задолженности за предоставленные телекомуникационные услуги льготным категориям населения с управления соцзащиты

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

22 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 927/498/17
Провадження N 12-81гс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача Бакуліної С.В.,
суддів Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Куликівської районної державної адміністрації Чернігівської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2017 року (головуючий суддя Тищенко О.В., судді Гончаров С.А., Іоннікова І.А.) та рішення Господарського суду Чернігівської області від 22 червня 2017 року (суддя Федоренко Ю.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Куликівської районної державної адміністрації Чернігівської області про стягнення 54526,73 грн заборгованості за телекомунікаційні послуги за період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, наданих абонентам пільгових категорій, які проживають на території Куликівського району Чернігівської області.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - позивач, ПАТ "Укртелеком") звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Управління соціального захисту населення Куликівської районної державної адміністрації Чернігівської області (далі - Управління) про стягнення 54526,73 грн заборгованості за телекомунікаційні послуги за період з 01 січня по 31 грудня 2016 року.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач як оператор телекомунікацій надає телекомунікаційні послуги споживачам, яким згідно із законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства" встановлено пільги з оплати їх вартості. Відповідно до чинного законодавства на відповідача як розпорядника коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення покладено обов'язок здійснювати розрахунки з постачальниками послуг пільговим категоріям громадян. Разом з тим на порушення вимог чинного законодавства кошти на відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, відповідач не сплатив.

1.3. Як на правові підстави позову ПАТ "Укртелеком" посилається на підпункт "б" пункту 4 частини першої статті 89, статтю 102 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), пункти 3, 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року N 256 (далі - Порядок), статтю 173, пункт 1 частини першої статті 174, статті 178, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 525, 526, 617, 633 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), норми Закону України "Про телекомунікації".

1.4. Заперечення проти позову мотивовано посиланням на механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з Державного бюджету України, які Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" на відповідний рік не були передбачені, у зв'язку із чим відповідач стверджує, що не повинен відповідати за виконання Державного бюджету України та нести на собі негативні фінансові наслідки, оскільки згідно з вимогами чинного законодавства Управління не мало права ні приймати, ні реєструвати зобов'язання, які виходили за межі відповідних бюджетних асигнувань, адже взяття таких зобов'язань є бюджетним правопорушенням. Як стверджує відповідач, заявлена до стягнення сума коштів, яку позивач вважає боргом, за своєю суттю такою не є, оскільки чинне законодавство не зобов'язує відповідача відшкодовувати всю суму коштів, витрачених позивачем на надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян, а обмежує цю суму розміром відповідних бюджетних асигнувань. Неприйнятним, на думку відповідача, є також посилання позивача на норми ЦК України та ГК України в частині порядку виконання зобов'язань, оскільки спірні правовідносини є не господарськими, а бюджетними, які не регулюються вказаними нормативно-правовими актами, відповідно й спір є публічно-правовим та не підвідомчий господарському суду.

1.5. Як на правову підставу заперечень Управління посилається на статтю 1, пункти 32, 48 частини першої статті 2, статті 23, 42, 48, 81, частину першу статті 102 БК України.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. ПАТ "Укртелеком" є оператором телекомунікацій; за рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації від 28 вересня 2006 року N 384 позивача включено до Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій за N 74.

2.2. У період з 01 січня по 31 грудня 2016 року позивач надавав послуги зв'язку споживачам, які проживають на території Куликівського району Чернігівської області та які згідно з нормами чинного законодавства належать до пільгових категорій громадян, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за формою "2-пільга", затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України N 535 від 04 жовтня 2007 року.

2.3. Унаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення в період з 01 січня по 31 грудня 2016 року позивач поніс витрати в сумі 54526,73 грн.

2.4. Зазначеної вартості послуг зв'язку відповідач не відшкодував, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Господарський суд Чернігівської області рішенням від 22 червня 2017 року у справі N 927/498/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2017 року, позов задовольнив повністю.

3.2. Рішення судів умотивовано посиланням на те, що до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації на території Куликівського району Чернігівської області державної політики у сфері соціального захисту населення і саме відповідач як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями - постачальниками послуг за надані пільги окремим категоріям громадян.

4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

4.1. Управління звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2017 року та рішення Господарського суду Чернігівської області від 22 червня 2017 року, у якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

4.2. Заявник вважає, що:

- норми господарського та цивільного законодавства не застосовуються до спірних правовідносин, а основою для вирішення спору має бути бюджетне законодавство;

- відсутність субвенцій з Державного бюджету України на компенсацію вартості послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям громадян, свідчить про те, що Управління не повинне відповідати за виконання Державного бюджету України та нести на собі негативні фінансові наслідки;

- за суб'єктним складом, характером спірних правовідносин та їх правовим регулюванням цей спір не підлягає вирішенню в господарському суді, а має розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

5.1. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) викладено в новій редакції, і розпочав роботу Верховний Суд.

5.2. Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України в редакції цього Закону заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

5.3. Відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

5.4. 26 березня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2017 року та рішення Господарського суду Чернігівської області від 22 червня 2017 року у справі N 927/498/17 та передав справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, оскільки Управління оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду по справі

6.1. Згідно зі статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

6.2. ПАТ "Укртелеком" надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах мешканцям міста Ніжина відповідно до пункту 19 частини першої статті 12, пункту 10 частини першої статті 13, пункту 18 частини першої статті 14, пункту 20 частини першої статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; пункту 18 статті 6-1, пункту 10 статті 6-2, пункту 17 статті 6-3, пункту 19 статті 6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"; пункту 11 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; пункту 7 частини першої статті 9 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", пункту 6 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"; частини п'ятої статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 4 частини третьої статті 13 Закону України "Про охорону дитинства".

6.3.Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 295 від 11 квітня 2012 року (далі - Правила), споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

6.4. Законом України "Про телекомунікації" та Правилами не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

6.5. Вказані норми законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.

6.6. Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

6.7. За змістом підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 та статті 102 БК України до видатків місцевих бюджетів належать видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих тим категоріям громадян, яким державою передбачено пільги з їх оплати, що здійснюється за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

6.8. На виконання вимог статті 102 БК України постановою Кабінету Міністрів України N 256 від 04 березня 2002 року затверджено Порядок та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року N 117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги", а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги (пункт 2 Порядку).

6.9.Згідно з пунктом 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

6.10. Відповідно до пункту 1, підпункту 3 пункту 4 Положення про управління праці та соціального захисту населення Куликівської районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови районної державної адміністрації від 20 березня 2017 року N 128 управління утворюється головою районної державної адміністрації, входить до її складу і в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечує виконання покладених на управління завдань; основним завданням управління є, зокрема, призначення та виплата соціальної допомоги, адресної грошової допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, установлених законодавством України, надання субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива та пільг з оплати житлово-комунальних послуг і зв'язку.

6.11.Згідно з підпунктом 37 пункту 5 вказаного Положення управління відповідно до визначених повноважень виконує такі функції, зокрема, забезпечує ведення єдиної інформаційно-аналітичної системи соціального захисту населення (ІАССЗН), Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги (ЄДАРП); централізованого банку даних з проблем інвалідності (ЦБІ), інших інформаційних систем та резервів, визначених Мінсоцполітики, підтримує єдине інформаційне і телекомунікаційне середовище у складі інформаційної інфраструктури Мінсоцполітики та власний сегмент локальної мережі.

6.12. З огляду на викладене вище до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації на території Куликівського району Чернігівської області державної політики у сфері соціального захисту населення, і саме відповідач як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

6.13. При цьому чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно із чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законодавчих актів України.

6.14.Згідно із частинами першою та другою статті 509, частинами третьою та четвертою статті 11 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства; у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

6.15. Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

6.16. З огляду на вказані норми законодавства у ПАТ "Укртелеком" виникло цивільне право на відшкодування фактичних витрат, що виникли у зв'язку з наданням послуг зв'язку особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а в Управління як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 цього Кодексу).

6.17.Отже, відповідач зобов'язаний здійснити розрахунки з позивачем на підставі поданих ним щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, а зазначені ним обставини щодо відсутності бюджетних асигнувань на відповідні видатки в 2016 році не є підставою для звільнення відповідача від виконання установленого чинним законодавством зобов'язання.

6.18. Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, хоч Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з наведеного Закону, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним у цьому законодавстві особам, а також із нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.

6.19. Частиною другою статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

6.20. Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року N 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007).

6.21. Зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

6.22. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

6.23. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-VI "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику цього Суду як джерело права.

6.24. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), а саме у справі "Кечко проти України" (заява N 63134/00), Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У зв'язку із цим Суд не прийняв до уваги позиції Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлено відповідні доплати та пільги з бюджету і які є чинними, та Закону України про державний бюджет на відповідний рік, положення якого, на думку Уряду України, превалювали як норми спеціального закону. У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

6.25. У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року та у справі "Бакалов проти України" від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

6.26. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду відхиляє твердження скаржника про відсутність у нього обов'язку здійснити розрахунок з позивачем за надані особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги, у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, оскільки Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не були передбачені кошти на ці видатки, адже певне право виникає в особи, а в держави - відповідне цьому праву фінансове зобов'язання, причому не у зв'язку зі згаданим Законом та похідними від нього актами (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правового акта, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.

6.27.Відповідно до статті 1 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.28.Згідно із частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

6.29.Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства; і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

6.30. Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 ГПК України.

6.31 У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ознак справи адміністративної юрисдикції і відповідно не повинен вирішуватись адміністративним судом.

6.32. Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), згідно з якою - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

6.33. Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

6.34. Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

6.35. Оскільки у відносинах щодо розрахунку з позивачем за надані ним особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, Управління виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як боржник у зобов'язальних цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду відхиляє також доводи скаржника про те, що цей спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

6.36. З огляду на зазначені вище норми законодавства та встановлені попередніми судовими інстанціями обставини наявності заборгованості відповідача з відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям населення, у сумі 54526,73 грн. висновки судів про задоволення позову є обґрунтованими.

7. Висновок Великої Палати Верховного Суду про правильне застосування норм права

7.1. У відносинах щодо розрахунку з постачальниками телекомунікаційних послуг особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних цивільних правовідносинах.

Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Куликівської районної державної адміністрації Чернігівської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 22 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2017 року у справі N 927/498/17 - без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Большая палата указала, что право истца на получение компенсации стоимости телекоммуникационных услуг, предоставленных им своим абонентам - льготным категориям потребителей, подлежит реализации и защите, хотя Законом Украины "О Государственном бюджете Украины на 2016 год" расходов на эти цели не было предусмотрено, поскольку финансовые обязательства государства возникли не из приведенного Закона, а по законодательству, которым унормированно предоставление социальных льгот определенным в этом законодательстве лицам, а также с нормативно-правовых актов, устанавливающих порядок осуществления расчетов поставщиками, в частности, телекоммуникационных услуг таким категориям потребителей.

Таким образом в отношениях по расчету с поставщиками телекоммуникационных услуг лицам, которые в соответствии с действующим законодательством имеют право на социальные льготы, главные распорядители государственных средств на финансирование социальных программ выступают не как субъекты властных полномочий, а как должники в обязательственных гражданских правоотношениях.

Это очередной пример ненужности административной юрисдикции в Украине.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 813/4609/16
      Провадження N 11-449апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року (у складі колегії суддів Обрізка І.М., Кухтея Р.В., Сапіги В.П.) у справі N 813/4600/16 за її позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича, третя особа - ОСОБА_5, про скасування рішення,
      УСТАНОВИЛА:
      У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна М.Ю. (далі - державний реєстратор), третя особа - ОСОБА_5, у якому просила скасувати рішення державного реєстратора від 09 жовтня 2013 року N 6545657 про реєстрацію права власності на житловий будинок заОСОБА_5, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.
      Обґрунтовуючи наведені у позовній заяві вимоги, позивачка зазначала, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року скасовано заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2008 року у цивільній справі N 2-2077/08, на підставі якого було здійснено реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_5 У зв'язку із цим ОСОБА_3 вважає, що рішення державного реєстратора від 09 жовтня 2013 року N 6545657 підлягає скасуванню.
      Львівський окружний адміністративний суд постановою від 22 лютого 2017 року позов задовольнив. Скасував рішення державного реєстратора від 09 жовтня 2013 року N 6545657 про реєстрацію права власності на житловий будинок за ОСОБА_5, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.
      Задовольняючи позов, суд виходив із того, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року скасовано рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2008 року у цивільній справі N 2-2077/08, на підставі якого у ОСОБА_5 виникло право на спірний будинок.
      Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 червня 2017 року закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали, оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
      У липні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивачка зазначає, що позовні вимоги стосуються незаконності рішення державного реєстратора у зв'язку з набранням чинності рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року у цивільній справі та на підставі положення п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року N 1141. Зазначає, що в цій справі спір про право відсутній і дослідженню підлягають виключно дії державного реєстратора, як суб'єкта владних повноважень.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 липня 2017 року відкрив касаційне провадження за зазначеною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 квітня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2008 року у цивільній справі N 2-2077/08 за ОСОБА_5 визнано право власності на спадкове майно.
      У подальшому на підставі заяви ОСОБА_5 від 23 вересня 2013 року та заочного рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2008 року у цивільній справі N 2-2077/08 державний реєстратор прийняв рішення від 09 жовтня 2013 року N 6545657 про державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.
      На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис N 2818548 про реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_5
      ОСОБА_3 оскаржила в апеляційному порядку заочне рішення суду першої інстанції у цивільній справі N 2-2077/08.
      За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3, Апеляційний суд Львівської області рішенням від 29 листопада 2016 року скасував заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2008 року і відмовив у задоволенні позову ОСОБА_5, оскільки суд першої інстанції не з'ясував коло спадкоємців, які прийняли спадщину, і не залучив їх до участі у справі.
      У зв'язку з тим, що рішення державного реєстратора від 09 жовтня 2013 року N 6545657 не скасоване і унеможливлює оформлення позивачкою спадщини, ОСОБА_3 звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
      Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судового рішення)завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Порушуючи питання про скасування рішення державного реєстратора від 09 жовтня 2013 року N 6545657, ОСОБА_3 у позовній заяві обґрунтовує свої вимоги тим, що оскаржуване рішення державного реєстратора вчинене на підставі скасованого апеляційним судом рішення суду першої інстанції, і його наявність унеможливлює оформлення спадщини на користь позивачки.
      При цьому позовні вимоги не ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора, як суб'єкта, наділеного Законом України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію обтяження прав, у зв'язку із невиконанням ним обов'язку щодо перевірки поданих для цього документів та наявності у особи, яка звернулась за державною реєстрацією, припинення повноважень на подання відповідної заяви.
      Інших доводів позивачка не навела.
      Тобто у цій справі позивачка просить захистити свій приватний інтерес шляхом скасування рішення державного реєстратора та зупинення права власності громадянки ОСОБА_5 на спірний будинок, а тому спір пов'язаний з реалізацією цивільних прав позивачки.
      За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 цього Кодексу одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
      З огляду на наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає обґрунтованим висновок Львівського апеляційного адміністративного суду про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.
      Стосовно наведених у касаційній скарзі вимог щодо залишення в силі постанови суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що ця постанова не переглядалася в апеляційному порядку по суті заявлених вимог, а тому підстав для її перегляду в касаційному порядку немає.
      Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      Відповідно до ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук В.І. Данішевська Д.А. Гудима О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/19487/14
      Провадження N 11-358апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання - Гімарі Н.В.,
      позивача - ОСОБА_3,
      представників Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Центр" - Халабузаря В.В., Ворушила І.О.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Центр" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року (у складі колегії суддів Літвінової А.В., Аблова Є.В., Мазур А.С.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року (у складі колегії суддів Шурка О.І., Василенка Я.М., Степанюка А.Г.) у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної реєстраційної служби України, державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича, Міністерства юстиції України, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Центр", Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної реєстраційної служби України, державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука А.В. (далі - державний реєстратор), Міністерства юстиції України, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Центр" (далі - ПАТ КБ "Центр"), Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, у якому просив:
      - визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме чотирикімнатну АДРЕСА_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11 грудня 2009 року;
      - зобов'язати Державну реєстраційну службу України виключити запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
      Позов обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення державного реєстратора прийнятно з порушенням вимог Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV), Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.
      Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 15 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 серпня 2014 року N 14965353. Зобов'язав Міністерство юстиції України виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис від 30 травня 2014 року N 6684545.
      Суд першої інстанції, визначивши належність справи адміністративній юрисдикції, керувався тим, що невиконання умов цивільно-правової угоди (договорів кредиту та іпотеки) не є самостійною підставою для звернення до адміністративного суду, а доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора, як суб'єкта, наділеного владними управлінським функціями. При цьому, задовольняючи позов, суд мотивував своє рішення тим, що у державного реєстратора не було доказів переходу права приватної власності на квартиру від ОСОБА_3 до ПАТ "КБ "Центр", оскільки відсутні докази наявності у позивача боргу перед банком.
      Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 липня 2017 року змінив постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року із зазначенням у мотивувальній частині інших підстав для задоволення позову, зокрема, що державний реєстратор прийняв оскаржуване рішення за відсутності доказів простроченої заборгованості, відсутності оцінки нерухомого майна на момент набуття права власності банком, а також відсутності доказів надсилання та отримання іпотекодавцем вимог банку. У решті рішення суду залишено без змін.
      У липні 2017 року ПАТ "КБ "Центр" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, просило скасувати постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року і Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
      В додаток до цієї касаційної скарги у листопаді 2017 року ПАТ "КБ "Центр" подало клопотання про закриття провадження з мотивів порушення судами правил предметної юрисдикції. В доводах вказало, що цей спір повинен розглядатись за правилами цивільного судочинства, оскільки виник з договірних відносин і стосується захисту приватного інтересу позивача, а також підтверджується висловленою з цього приводу позицією Верховного Суду України, зокрема у постанові від 11 квітня 2017 року у справі N 808/2298/15.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28 березня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      ОСОБА_3 подав до суду заперечення на касаційну скаргу, де зазначив, що у цій справі він оскаржує дії державного реєстратора, як суб'єкта владних повноважень, а тому ця справа належить до юрисдикції адміністративних судів і просив відмовити в задоволенні касаційної скарги з мотивів необґрунтованості та безпідставності.
      Представники ПАТКБ "Центр" у судовому засіданні просили задовольнити касаційну скаргу та закрити провадження у справі з мотивів, наведених в їх клопотанні.
      Інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, про дату, час і місце якого їх було належно повідомлено.
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої й апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції та надані на противагу їм аргументи позивача, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Судами встановлено, що між ПАТ "КБ "Центр" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір про відновлювальну кредитну лінію від 23 лютого 2011 року N 230211/6-КЮ, відповідно до умов якого позивачу надано кредит у розмірі 2 млн грн.
      23 лютого 2011 року між ПАТ "КБ "Центр" (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А.
      Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору іпотеки ОСОБА_3 передає в іпотеку нерухоме майно, а саме чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1.
      Розділом 5 іпотечного договору від 23 лютого 2011 року передбачено, що іпотекодержатель має право звернення на предмет іпотеки у випадках, зазначених у пункті 5.1 цього договору, а саме: іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання умов кредитного договору, зокрема, якщо в момент настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані (виконані неналежним чином) та якщо інформація чи документи, надані іпотекодавцем під час укладення цього договору, виявляться недостовірними та/або недійсними, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору, а також у інших випадках, передбачених кредитним договором.
      У п. 5.3 договору іпотеки зазначено, що на підставі цього договору іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки на власний розсуд, зокрема, шляхом прийняття предмета іпотеки у власність згідно з порядком, установленим ст. 37 Закону N 898-IV.
      Через невиконання ОСОБА_3 належним чином кредитних зобов'язань ПАТ "КБ "Центр" неодноразово надсилало позивачу вимоги про погашення кредитної заборгованості за договором від 23 лютого 2011 року N 230211/6-КЮ та попередило, що в разі невиконання вимог банком, ними буде вжито відповідних заходів.
      У зв'язку з невиконанням позивачем умов договору від 23 лютого 2011 року N 230211/6-КЮ, тобто наявністю заборгованості, ПАТ "КБ "Центр" звернулось до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про реєстрацію за ним права власності на квартиру 102 на вул. Срібнокільській, 3в у м. Києві.
      Державний реєстратор 06 серпня 2014 року прийняв рішення N 14965353 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким здійснив державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ПАТ "КБ "Центр", про що в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено запис N 6684545 від 30 травня 2014 року.
      Вважаючи рішення державного реєстратора протиправним і таким, що прийнято з порушенням вимог Закону N 1952-IV та Закону N 898-IV за відсутності підстави для оформлення права власності, ОСОБА_3 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      Частиною 2 ст. 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень)суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      З установлених судами обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою) у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири позивача, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір суди мають вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 826/4858/15, де зазначено, що не є спором адміністративної юрисдикції спір з органом державної реєстраційної служби при оскарженні запису та рішення про право власності у разі, коли спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди і виникають з договірних відносин, а тому мають вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступати від даного висновку.
      Крім того, таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 815/6956/15 та від 21 березня 2018 року N 802/1792/17-а.
      Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки виник з договірних відносин та має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      Європейський суд з прав людини в п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 та ч. 1 ст. 354 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) ухвалені в цій справі в порядку адміністративного судочинства судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі закриттю.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 238, 239, 344, 349, 354 - 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Центр" задовольнити частково.
      Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року скасувати.
      Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Державної реєстраційної служби України, державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука АндріяВікторовича, Міністерства юстиції України, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Центр", Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії- закрити.
      Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв І.В. Саприкіна Судді: С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима О.С. Золотніков О.Р. Кібенко Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
      Повний текст постанови суду складено 08 червня 2018 року.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      30 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 916/978/17
      Провадження N 12-100гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М.,
      позивача - не з'явився,
      представника відповідача - не з'явився,
      розглянулакасаційну скаргу Громадської організації "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" (далі - ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер") на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року (головуючий суддя Величко Т.А., судді Лавриненко Л.В., Філінюк І.Г.) та на рішення Господарського суду Одеської області від 10 липня 2017 року (суддя Щавинська Ю.М.) у справі за позовом ОСОБА_3 до ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" про визнання недійсним рішення загальних зборів.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовними вимогами до ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників указаної громадської організації, яке затверджене протоколом від 23 грудня 2016 року N 2, скасування запису N 15491070001001656 від 03 лютого 2017 року про внесення змін до відомостей про юридичну особу: зміна додаткової інформації, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів, скасування запису N 15491050001001656 від 03 лютого 2017 року про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи: зміна повного найменування, зміна скороченого найменування, інші зміни.
      1.2. Під час розгляду справи в місцевому господарському суді позивач подав заяву про відмову від позовних вимог щодо скасування записів від 03 лютого 2017 року N 15491070001001656 та N 15491050002001656.
      1.3. Позов обґрунтовано тим, що спірне рішення загальних зборів, яким, зокрема, позивача було виключено зі складу керівних органів ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" з підстав невиконання статутних завдань та нездійснення керівництва організацією, має бути визнано недійсним, оскільки ОСОБА_3 не було належним чином повідомлено про проведення загальних зборів, а також у зв'язку з недотриманням порядку їх проведення.
      1.4. Як на правову підставу позову ОСОБА_3 посилається на статтю 9 Закону України "Про громадські об'єднання" та підпункти 4.2.1, 4.2.2, 4.2.4, 4.3.4 Статуту ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер".
      1.5. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що позачергові загальні збори були скликані відповідно до положень статуту організації, а позивач був повідомлений про дату та час проведення позачергових загальних зборів засобами поштового зв'язку та особисто членами організації ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Відповідач також вважає, що цей спір не може бути віднесений до категорії справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками, що у свою чергу є підставою для припинення провадження у справі. Крім того, ще однією підставою для припинення провадження у справі відповідач вважає скасування ним 29 червня 2017 року оспорюваного рішення позачергових зборів організації від 23 грудня 2016 року.
      1.6. Як на правову підставу заперечень проти позову ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" посилається на статтю 12, пункти 1, 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, пункт 4.2, підпункт 4.4.1 Статуту відповідача.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним рішення позачергових загальних зборів членів ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер", оформлене протоколом від 23 грудня 2016 року N 2. Стягнуто з ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" на користь ОСОБА_3 1600 грн судового збору. Припинено провадження у справі в частині вимог про скасування запису N 15491070001001656 від 03 лютого 2017 року про внесення змін до відомостей про юридичну особу: зміна додаткової інформації, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів, скасування запису N 15491050001001656 від 03 лютого 2017 року про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи: зміна повного найменування, зміна скороченого найменування, інші зміни.
      2.2. Судові рішення умотивовані відсутністю доказів належного повідомлення позивача про проведення позачергових загальних зборів, оформлених протоколом від 23 грудня 2016 року N 2, та доказів на підтвердження обставин неналежного виконання статутних завдань ОСОБА_3, а також ненаданням відповідачем доказів наявності кворуму на спірних зборах.
      2.3. Нормативно судові рішення умотивовано посиланням на статті 1, 12, 16, 33, 34 ГПК України, статтю 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 1, 3, 11 Закону України "Про громадські організації", положення Статуту ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер", постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25 лютого 2016 року N 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", та від 24 жовтня 2008 року N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів".
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року та на рішення Господарського суду Одеської області від 10 липня 2017 року, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та припинити провадження у справі.
      3.2. Скаржник вважає, що:
      - вказана справа не є такою, що виникла з корпоративних відносин, оскільки не є спором між юридичною особою та її учасником, а є спором між юридичною особою та фізичною особою, яка не має підтвердженого юридичного зв'язку із цією юридичною особою. Крім того, цей спір виник з діяльності громадського об'єднання, яке діє на підставі Закону України "Про громадські об'єднання" та не є господарським товариством, тому спір не підвідомчий господарському суду;
      - у зв'язку зі скасуванням відповідачем оспорюваного рішення від 23 грудня 2016 року в процесі розгляду господарським судом цієї справи, припинилось існування предмета спору, що було підставою для припинення провадження на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України (в редакції до 15 грудня 2017 року), проте суд першої інстанції відповідне клопотання безпідставно відхилив та зазначив, що скасуванням рішення від 23 грудня 2016 року жодним чином не було вирішено спірних питань між сторонами та не врегульовано наявного спору.
      4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      4.1. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України викладено в новій редакції, і розпочав роботу Верховний Суд.
      4.2. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      4.3. Ухвалою від 09 лютого 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" для здійснення перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду Одеської області від 10 липня 2017 року у справі N 916/978/17 та призначив її до розгляду на 04 квітня 2018 року.
      4.4. Відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      4.5. 04 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 916/978/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, оскільки ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" оскаржує судові рішення з підстав порушення судами попередніх інстанцій правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
      5. Позиція Великої Палати Верховного Суду в справі
      5.1. Відповідно до статті 1 ГПК України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі -підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
      5.2. Згідно із частиною четвертою статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
      5.3. Отже, справи, що виникають з корпоративних відносин, - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними: актів органів управління юридичної особи; її установчих документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів, тощо. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи.
      5.4. Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      5.5. З огляду на положення статті 84 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини п'ятої статті 63, частин першої та третьої статті 167 ГК України, Закону України "Про господарські товариства", Закону України "Про акціонерні товариства", статей 1, 19 і частин першої, шостої статті 20 Закону України "Про фермерське господарство", статей 6, 8, 19 та 21 Закону України "Про кооперацію" корпоративні відносини виникають, зокрема, у господарських товариствах, виробничих кооперативах, фермерських господарствах, приватних підприємствах, заснованих на власності двох або більше осіб.
      5.6. Відповідно до частини першої статті 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.
      5.7. Відповідно до статті 1 Закону України "Про господарські товариства" господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
      5.8. Водночас за змістом статті 1 Закону України "Про громадські об'єднання" громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
      5.9. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (частина п'ята статті 1 Закону України "Про громадські об'єднання").
      5.10. Згідно зі статтею 3 Закону України "Про громадські об'єднання" громадські об'єднання утворюються і діють на принципах: добровільності; самоврядності; вільного вибору території діяльності; рівності перед законом; відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); прозорості, відкритості та публічності.
      5.11. Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об'єднання не мають права на частку майна громадського об'єднання та не відповідають за його зобов'язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об'єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об'єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).
      5.12. Відповідно до пунктів 1.1, 1.3, 1.5 свого Статуту ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" є добровільним, неприбутковим громадським об'єднанням, яке створено на добровільних засадах, на основі єдності інтересів, для спільної реалізації своїх прав і свобод, з метою реалізації потреб у справі забезпечення та розвитку болгарської мови, культури, традицій, звичаїв та захисту національно-культурних, соціальних, творчих та інших громадських інтересів; організація є некомерційною й не має на меті одержання прибутку від своєї діяльності; організація у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України "Про громадські об'єднання", Законом України "Про національні меншини", цим статутом та чинним законодавством України з питань діяльності громадської організації.
      5.13. Пунктом 2.1 Статуту відповідача визначено, що метою організації є захист та задоволення законних соціально-економічних, духовних, соціальних, культурних, етнічних, творчих та інших спільних інтересів членів громадської організації, сприяння розвитку національної культури болгар, що мешкають в Україні, національно-культурних, дружніх взаємовідносин з іншими громадськими об'єднаннями в Україні та за її межами, сприяння в реалізації заходів та програм щодо відродження та збереження болгарських традицій та мови, інших національно-культурних та історичних цінностей.
      5.14. З огляду на наведені вище приписи законодавства та положення Статуту ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" відповідач не є господарським товариством у розумінні положень статті 79 ГК України, Закону України "Про господарські товариства", а тому правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних та не підпадають під регулювання пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви).
      5.15. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, які не є корпоративними, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, оскільки такий приватно?правовий спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
      5.16. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
      5.17. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій та закриття провадження в цій справі.
      5.18. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
      5.19. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      5.20. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" підлягає задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
      6. Щодо судових витрат
      6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
      7. Висновок щодо застосування норм права
      7.1. Правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних, у зв'язку із чим спори, що виникають з таких правовідносин, не відносяться до юрисдикції господарських судів.
      Керуючись статтями 306, 308, 313, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Громадської організації "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" задовольнити.
      2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду Одеської області від 10 липня 2017 року в справі N 916/978/17 скасувати.
      3. Провадження у справі Господарського суду Одеської області N 916/978/17 закрити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий-суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська