ANTIRAID

Постановление БП-ВС о правомерности исключения проданного автомобиля из акти описи и ареста по взысканию долга с предыдущего собственника

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 640/7794/16-ц
Провадження N 14-133цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н.П.,
суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2016 року (суддя Попрас В.О.) та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року (судді Шевченко Н.Ф., Пономаренко Ю.А., Міненкова Н.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області про виключення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області (далі - Київський ВДВС м. Харкова) про виключення майна з-під арешту.

ОСОБА_4 зазначав, що він є власником автомобіля Lexus RX 300, державний номер НОМЕР_1, який у серпні 2014 року було зареєстровано органом ДАІ з отриманням технічного паспорта.

У травні 2016 року йому стало відомо, що вказаний автомобіль арештований Київським ВДВС м. Харкова згідно з постановою від 27 листопада 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження.

Крім того, за цим виконавчим провадженням зазначений автомобіль незаконно був оголошений у розшук, у зв'язку із чим вилучений слідчим Київського відділу поліції для передання в подальшому державному виконавцю. До вказаного виконавчого провадження він не має жодного відношення, оскільки боржником за ним є ОСОБА_5, а тому з урахуванням викладеного ОСОБА_4 просив суд виключити належний йому автомобіль з-під арешту.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року, позов задоволено. Зобов'язано Київський ВДВС м. Харкова скасувати постанову від 27 листопада 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні, звільнивши з-під арешту належний на праві власності ОСОБА_4 автомобіль Lexus RX 300 державний номер НОМЕР_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У січні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила суд скасувати оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не повідомив належним чином про час та місце розгляду справи, тим самим позбавив відповідача права на захист. ОСОБА_3 вказує, що позов був не підсудний Київському районному суду м. Харкова та не повинен був розглядатися в межах цивільного судочинства, оскільки ці вимоги повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Також ОСОБА_3 вважає, що Київський ВДВС м. Харкова є неналежним відповідачем у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 надав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить відмовити в її задоволенні, а оскаржені рішення залишити без змін. У запереченнях ОСОБА_4 вказує, що неявка належним чином повідомленої сторони не перешкоджає розгляду справи. А також зазначає, що він подав позов про захист свого цивільного права, а тому справа повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства. Вважає, що вимога про зобов'язання Київський ВДВС м. Харкова є правомірною, і саме Київський ВДВС м. Харкова є належним відповідачем у справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

30 березня 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 5 квітня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону України N 2147-VIII), та врахувавши наведені доводи в запереченнях на касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 позивач ОСОБА_4 з 23 серпня 2014 року є власником автомобіля марки LEXUS RX 300, 2000 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3.

У Київському ВДВС м. Харкова знаходився на примусовому виконанні виконавчий лист N 2018/17232/2012, виданий Київським районним судом м. Харкова 2 грудня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 144 тис. 825 грн 73 коп.

У ході проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню N 41059641 державним виконавцем 27 листопада 2014 року винесено постанову про арешт майна боржника, оголошення заборони його відчуження та постанову про розшук майна боржника, якими накладено арешт на автомобіль LEXUS RX 300, 2000 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3, що належить боржнику ОСОБА_5, заборонено здійснювати відчуження цього автомобіля та оголошено його врозшук.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про звільнення автомобіля з-під арешту, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач є власником автомобіля LEXUS RX 300, 2000 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3, і це право ніким не оспорено; при цьому на момент винесення державним виконавцем зазначених постанов від 27 листопада 2014 року спірний автомобіль перебував у власності позивача ОСОБА_4 та не належав боржнику ОСОБА_5

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Оскільки під час винесення постанови державним виконавцем від 27 листопада 2014 року про накладення арешту на спірний автомобіль, власником якого був позивач, то його вимоги про виключення автомобіля з-під арешту є обґрунтованими.

Крім того, посилання ОСОБА_3 на те, що цей спір підвідомчий судам адміністративної юрисдикції, є помилковим виходячи з наступного.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, якою керувався суд і яка була чинною на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналогічна норма міститься й у статті 19 чинного ЦПК України.

При цьому стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України),яка була чинною на час ухвалення судового рішення, завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У пункті 1 частини першої статті 3 КАС України, яка була чинною на час ухвалення судового рішення, справа адміністративної юрисдикції, визнається як публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України, яка була чинною на час ухвалення судового рішення, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи, як правило, майнового інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (які були чинними на час ухвалення судового рішення) дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - встановлення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Оскільки позивач звернувся до суду за захистом свого цивільного права, а саме, права власності на майно, то цей спір підвідовчий судам цивільної юрисдикції.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Крім того, правильними є висновки суду, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2016 року та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому зазначені судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, у редакції Закону N 2147-VIII, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, у редакції Закону N 2147-VIII, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Очередное решение демонстрирующее ручное изменение подсудности о устроенную Большой палатой путаницу в этом вопросе. Не будем останавливать на то, что в своем решении не указано, когда же было открыто исполнительное производство, что в принципе могло быть основанием для противоположного решения.

Большая палата указала, что поскольку при вынесении постановления государственным исполнителем от 27 ноября 2014 о наложении ареста на спорный автомобиль, владельцем которого был истец, то его требования об исключении автомобиля из-под ареста являются обоснованными. Однако само решение суда по которому открыто было производство еще от 2013 года и так и не ясно когда же оно было открыто. Таким образом судьи дали широкие возможности для злоупотреблений в связи с бездеятельностью исполнителей.

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 927/395/13
      Провадження N 12-189гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Кібенко О.Р.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
      на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 07 березня 2018 року, постановлену суддею Беловим С.В.,
      та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 травня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Тищенко А.І., Михальської Ю.Б., Скрипки І.М.,
      у справі Господарського суду Чернігівської області
      за позовом прокурора міста Чернігова в інтересах держави в особі 1) Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та 2) Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України")
      до Публічного акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" (далі - ПАТ "Облтеплокомуненерго")
      про стягнення заборгованості в сумі 1 544 147,47 грн.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави скарги
      1. 02 березня 2018 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подало до Господарського суду Чернігівської області скаргу на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - УДВС ГТУЮ у Чернігівській області) Ленька А.М., у якій просило визнати незаконними його дії щодо зупинення вчинення виконавчих дій у межах зведеного виконавчого провадження N 15700088 у частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ, використаний станом на 01 липня 2016 року для виробництва теплової й електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за наказом Господарського суду Чернігівської області у справі N 927/395/13 від 31 травня 2013 року. Також просило зобов'язати начальника цього відділу скасувати у вказаній частині постанову державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій від 15 лютого 2018 року, винесену в межах зведеного виконавчого провадження N 15700088.
      Фактичні обставини справи, установлені судами
      2. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17 травня 2013 року присуджено до стягнення з ПАТ "Облтеплокомуненерго" на користь ПАТ НАК "Нафтогаз України" грошові кошти в сумі 1 387 096,15 грн основного боргу, 5 553,93 грн інфляційних нарахувань, 3 % річних у сумі 28 098,51 грн і 776,77 грн пені та на виконання цього рішення 31 травня 2013 року видано наказ, який пред'явлено до виконання до органів державної виконавчої служби (далі - ДВС).
      3. 18 вересня 2013 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження N 39850408.
      4. 26 вересня 2013 року цим же виконавцем винесено постанову про приєднання вищезазначеного виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження N 15700088, у якому ПАТ "Облтеплокомуненерго" є боржником і яке веде цей відділ. До цього зведеного виконавчого провадження входять виконавчі провадження, відкриті за виконавчими листами, виданими господарськими судами і судами загальної юрисдикції, а також виконавчими написами нотаріусів.
      5. 15 лютого 2018 року державним виконавцем цього відділу на підставі пункту 10 частини першої, частини четвертої статті 34 та статті 35 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні N 15700088 у частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ, використаний станом на 01 липня 2016 року для виробництва теплової й електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та її Дочірньої компанії "Газ України" за виконавчими документами, в тому числі за наказом Господарського суду Чернігівської області у справі N 927/395/13 від 31 травня 2013 року. Зупинення виконавчих дій відбулось у зв'язку з включенням ПАТ "Облтеплокомуненерго" до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії суб'єктів господарювання, на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України N 268 від 10 жовтня 2017 року.
      6. Не погодившись із такими діями державного виконавця, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 02 березня 2018 року звернулось до місцевого господарського суду з вищезазначеною скаргою, мотивуючи її незаконним зупиненням вчинення виконавчих дій за цим наказом та неправильність застосування до цих правовідносин Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло енергогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" та пункту 10 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" щодо зупинення вчинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні.
      7. Скаржник послався на те, що, зупиняючи вчинення виконавчих дій, державний виконавець не з'ясував чи є стягувач у виконавчому провадженні -ПАТ "НАК "Нафтогаз України", постачальником природного газу. Також ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зазначало, що воно не відповідає критеріям, визначеним пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло енергогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", оскільки його зобов'язання у цій справі виникли з договору про відступлення права вимоги, за яким йому передано право вимоги від ПАТ "Чернігівгаз".
      8. Обґрунтовуючи обставини дотримання строків оскарження дій державного виконавця, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зазначило, що отримало постанову про зупинення вчинення виконавчих дій 19 лютого 2018 року, і в силу частини першої статті 116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з 20 лютого 2018 року почався перебіг процесуального строку для подання скарги на дії державного виконавця. При цьому ПАТ "НАК "Нафтогаз України" послалось на положення частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", яка передбачає право особи оскаржити рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів, та зазначило про дотримання цього строку.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      9. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07 березня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03 травня 2018 року, скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на дії державного виконавця Ленька А.М. залишено без розгляду внаслідок пропуску скаржником установленого частиною першою статті 341 ГПК України десятиденного строку на оскарження дій державного виконавця та відсутності клопотання або заяви скаржника про його поновлення.
      10. Так, суди постались на те, що оскаржувану постанову державного виконавця ПАТ "НАК "Нафтогаз України" отримало 19 лютого 2018 року, проте до суду звернулося 02 березня 2018 року, тобто з пропуском на один день установленого статтею 341 ГПК Українистроку. При цьому суди відхилили доводи скаржника про те, що при обчисленні строку на оскарження дій державного виконавця застосуванню підлягають приписи частини п'ятої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якою встановлено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав. Наявна колізія законодавчих актів однакової юридичної сили, на думку судів, підлягає вирішенню шляхом застосування закону, який прийнято пізніше. У цьому випадку таким законом є ГПК України у новій редакції, яким передбачено строк десять календарних днів на оскарження до суду дій державного виконавця.
      Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      11. ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      12. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували приписів частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", якою передбачено десять робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів на оскарження рішення та дій виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, і помилково дійшли висновку про те, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пропустило строк на оскарження дій державного виконавця. Скаржник стверджує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статті 341 ГПК України, оскільки в цьому випадку підлягає застосуванню стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження", яка є спеціальною нормою. Отже, скаржник вважає, що суди неправильно визначили принцип урегулювання колізії правових норм одного рівня, оскільки при оскарженні дій державного виконавця щодо виконання судового рішення норма частини п'ятої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" є спеціальною по відношенню до норм ГПК України, а тому має пріоритет у застосуванні. Застосуванню у цьому випадку підлягають саме норми спеціального закону, яким передбачено інший, відмінний від положень чинного ГПК України, порядок оскарження дій посадових осіб органів ДВС.
      Доводи інших учасників справи
      13. Заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури в поясненнях на касаційну скаргу підтримав вимоги скаржника та просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій з підстав, аналогічних наведеним у касаційній скарзі. Зазначив про те, що суди попередніх інстанцій установили наявність колізії правової норми щодо оскарження дій посадових осіб органів ДВС і неправильно визначили принцип урегулювання такої колізії, унаслідок чого постанову та ухвалу прийнято з неправильним застосуваннями норм процесуального права.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      14. Ухвалою від 04 червня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження, а ухвалою від 27 червня 2018 року на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      15. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що дана справа містить виключну правову проблему, яка полягає у колізії законодавчих актів однакової юридичної сили, а саме в різному визначенні строків для подання скарги на дії державного виконавця. За висновком суду така колізія виникла між нормою кодифікованого процесуального закону, а саме пункту "а" частини першої статті 341 ГПК України, яким установлено, що відповідну скаргу може бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушене право, та нормою спеціального закону, зокрема частиною п'ятою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено строк для оскарження рішення та дій державного виконавця у 10 робочих днів.
      16. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2018 року прийняла цю справу до розгляду.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      17. Як зазначалося вище, Господарський суд Чернігівської області від 17 травня 2013 року прийняв рішення у даній справі, яке відповідно до частини першої статті 115 ГПК України у редакції, чинній на момент його прийняття, є обов'язковим і виконується у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
      18. Згідно зі статтею 339 ГПК Українисторонам виконавчого провадження надано право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Одночасно підпунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України встановлено, що відповідну скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.
      19. Право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ГПК України, та його примусовим виконанням. Відповідні положення вміщено у розділі VI цього Кодексу "Судовий контроль за виконанням судових рішень". Крім того частиною третьою стаття 1291 Конституції України контроль за виконанням судового рішення покладено на суд.
      20. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів ДВС також передбачено частиною першою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження".
      21. Згідно із цими нормами рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      22. Відповідно до приписів статті 30 цього ж Закону виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
      23. Отже, при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких указані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження вимагається наявність підстав для завершення виконавчого провадження, а таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову.
      24. Водночас цим законом не передбачено порядку розгляду скарг щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.
      25. У касаційній скарзі ПАТ "НАК "Нафтогаз України" посилається на те, що державним виконавцем винесено постанову про приєднання відкритого виконавчого провадження N 39850408 у даній справі до зведеного виконавчого провадження N 15700088, до якого входять виконавчі провадження, відкриті за виконавчими листами, виданими господарськими судами і судами загальної юрисдикції, а також виконавчими написами нотаріусів.
      26. У зведеному виконавчому провадженні виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені.
      27. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця при виконанні зведеного виконавчого провадження не визначено.
      28. У статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу ДВС, приватного виконавця.
      29. Згідно з положеннями частини першої цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      30. У частині п'ятій цієї ж статті передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
      31. Тобто частина п'ята статті 287 КАС України передбачає загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об'єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції.
      32. Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, у такому випадку застосовується частина перша статті 287 КАС України і вказані справи слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      33. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі N 660/612/16-ц.
      34. Оскільки ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просило скасувати постанову державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій від 15 лютого 2018 року, винесену в межах зведеного виконавчого провадження N 15700088 та визнати незаконними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області Ленька А.М. щодо зупинення вчинення виконавчих дій у межах цього ж зведеного виконавчого провадження, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність залишення без розгляду скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на підставі частини другої статті 118 ГПК України внаслідок пропуску встановленого пунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України десятиденного строку для її подання.
      35. У такому випадку суду першої інстанції слід було застосувати положення пункту 1 частини першої та частини шостої статті 175 ГПК України, якими передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      36. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
      37. Апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд справи, та, приймаючи оскаржувану постанову, допущені місцевим господарським судом порушення не усунув.
      38. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм процесуального права і дійшли помилкового висновку про те, що скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області Ленька А.М., яка не підлягала розгляду за правилами господарського судочинства, підлягає залишенню без розгляду внаслідок пропуску строку на її подання.
      39. Оскарження відповідного рішення та дій державного виконавця органу державної виконавчої служби під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      40. Оскільки скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, і, відповідно, до спірних правовідносин не може бути застосований ГПК України, Велика Палата Верховного Суду не вирішувала питання щодо розв'язання виключної правової проблеми, яка полягає у колізії норм пункту "а" частини першої статті 341 ГПК України та частини п'ятої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" щодо встановлених строків на оскарження рішень та дій державного виконавця (10 робочих або календарних днів).
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      41. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду.
      42. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 ГПК України).
      43. Враховуючи викладене касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення, що оскаржуються, - скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження за скаргою ПАТ "НАК "Нафтогаз України" для продовження вирішення питання щодо прийняття її розгляду.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.
      2. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 07 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 травня 2018 року у справі N 927/395/13 скасувати.
      3. Справу передати до Господарського суду Чернігівської області для продовження вирішення питання щодо прийняття до розгляду скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зі стадії відкриття провадження у ній.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя: Князєв В.С.
      Суддя-доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков О.С. Ткачук
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 461/233/17-ц
      Провадження N 14-326цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідачі: Головне управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП у Львівській області), Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ у Львівській області (далі - РСЦ МВС у Львівській області), прокуратура Львівської області,
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Залізничний відділ поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - Залізничний відділ поліції ГУ НП у Львівській області),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокуратури Львівської області
      на рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року в складі судді Стрельбицького В.В. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року в складі колегії суддів Крайник Н.П., Мельничук О.Я., Савуляка Р.В.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ГУ НП у Львівській області, РСЦ МВС у Львівській області, прокуратури Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Залізничний відділ поліції ГУ НП у Львівській області, про усунення перешкод у здійсненні права власності та
      УСТАНОВИЛА:
      У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ГУ НП у Львівській області, РСЦ МВС у Львівській області, прокуратури Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,? Залізничний відділ поліції ГУ НП у Львівській області, про усунення перешкод у здійсненні права власності.
      Вимоги обґрунтовував тим, що з 2011 року він є власником транспортного засобу Mercedes-Benz 609, фургон ізотермічний-С, 1988 року випуску, колір білий, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2.
      При зверненні до Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з метою продажу автомобіля, з'ясувалося, що постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Львівської області Сапуцького Р.Я. від 23 травня 2011 року у кримінальній справі N 181-0311 накладена заборона на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку) на належний йому на праві власності автомобіль.
      Зазначав, що він не є підозрюваним, обвинуваченим чи цивільним позивачем у вказаному кримінальному провадженні. Право власності на спірний автомобіль набуто ним у встановленому законом порядку, а відтак не було підстав для накладення заборони на проведення реєстраційних операцій із цим транспортним засобом.
      З огляду на викладене, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просив усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом зняття заборони на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку) на транспортний засіб марки Mercedes-Benz 609, фургон ізотермічний-С, 1988 року випуску, колір білий, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, належний йому на праві власності, накладеної постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Львівської області Сапуцького Р.Я. від 23 травня 2011 року у кримінальній справі N 181-0311.
      Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні права власності шляхом зняття заборони на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку) на транспортний засіб марки Mercedes-Benz 609, фургон ізотермічний-С, 1988 року випуску, колір білий, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, належний на праві власності ОСОБА_3, накладеної за постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Львівської області Сапуцького Р.Я. від 23 травня 2011 року у кримінальній справі N 181-0311.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний автомобіль не визнавався речовим доказом у кримінальному провадженні, ОСОБА_3 не є підозрюваним, обвинуваченим чи цивільним позивачем у ньому, автомобіль набуто у власність правомірно, а тому відсутні правові підстави для обмеження позивача у здійсненні його права власності.
      Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року залишено без змін.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для обмеження позивача у здійсненні його права власності на спірний автомобіль та про захист його прав як особи, яка не є учасником кримінального провадження, шляхом звільнення майна з-під арешту, є законним та обґрунтованим.
      У січні 2018 року прокуратура Львівської області звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що в ході розслідування кримінальної справи за фактом зловживання посадовими особами Львівського ВРЕР УДАІ ГУ МВС України у Львівській області 23 травня 2011 року старшим слідчим слідчого відділу прокуратури Львівської області накладено заборону на проведення реєстраційних операцій щодо транспортних засобів, щодо яких не сплачено або лише частково сплачено податки при їх реєстрації (у тому числі і щодо автомобіля позивача).
      Санкція інкримінованої статті передбачає конфіскацію майна, при цьому статтею 7 Митного кодексу України, статтею 34 Закону України від 30 червня 1993 року N 3353-XII "Про дорожній рух" встановлено заборону експлуатації транспортних засобів, що не пройшли митного оформлення. Судом не було залучено до участі у справі як відповідача відповідну Державну податкову інспекцію з огляду на те, що арешт накладався для забезпечення можливої конфіскації чи стягнення майна на користь держави.
      Крім того, суди не звернули увагу, що дії слідчого та постанова про накладення арешту на майно в установленому кримінальним процесуальним законодавством порядку не оскаржувались. За наявності кримінального провадження, з метою захисту свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності власник, у тому числі особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
      Заявник вказував на те, що внаслідок неповноти наданих матеріалів до цивільної справи неможливо встановити фактичні обставини справи, що стали підставою накладення заборони на проведення реєстраційних дій відносно автомобіля позивача, та чи не порушить зняття арешту на спірний автомобіль, накладеного в межах кримінального провадження, права та інтереси третіх осіб.
      Вважав, що постанова про накладення арешту на майно повинна розглядатися в установленому кримінальним процесуальним законодавством порядку.
      Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 11 липня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником автомобіля марки Mercedes-Benz 609, фургон ізотермічний-С, 1988 року випуску, колір білий, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2.
      Постановою старшого слідчого слідчого відділупрокуратури Львівської області Сапуцького Р.Я. від 23 травня 2011 року в рамках розслідування кримінальної справи N 181-0311, порушеної відносно начальника Львівського ВРЕР УДАІ ГУ МВС України у Львівській області за фактом зловживання службовим становищем за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 364 Кримінального кодексу України, накладено заборону на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація) щодо автомобіля марки Mercedes-Benz 609, державний номерний знак НОМЕР_2.
      28 травня 2013 року СВ Залізничного РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області відомості про вказане кримінальне правопорушення внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за N 12013150060001639.
      ОСОБА_3 не є підозрюваним, обвинуваченим чи цивільним позивачем у вказаному кримінальному провадженні, а автомобіль марки Mercedes-Benz 609, державний номерний знак НОМЕР_2, не визнавався речовим доказом.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
      У частинах першій та третій статті 2 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду) передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право". Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
      Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, як суб'єкт цивільних, земельних, сімейних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
      За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку, якщо такий спір є спором цивільним.
      У разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК України.
      Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи керується тим, що вказані правовідносини виникли за дії КПК України від 1960 року.
      Порядок накладання арешту на майно та скасування арешту було урегульовано у статтях 126, 234 КПК України від 1960 року.
      Після набрання чинності КПК України від 2012 року, на час звернення до суду з цивільним позовом позивач мав право захистити свої права відповідно до норм КПК України, у порядку кримінального судочинства.
      Таке право передбачене пунктом 9 розділу XI "Перехідні положення" КПК України від 2012 року, а саме, що питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
      Разом з тим з набранням чинності КПК України від 2012 року права власника, який не є учасником кримінального провадження, якщо при проведенні дізнання чи попереднього слідства були порушені його права власника, стали більш захищеними саме заходами кримінально-процесуального закону.
      Відповідно до пункту 10 розділу XI "Перехідні положення" КПК України від 2012 року кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом не направлені до суду, розслідуються згідно з положеннями цього Кодексу.
      Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України від 2012 року, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
      Оскільки кримінальне провадження у справі, у якій ухвалена постанова про заборону на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація) щодо автомобіля триває, справа не передана до суду на час набрання чинності КПК України від 2012 року, то вирішення питання щодо зняття арешту чи оскарження дій чи бездіяльності слідчого у кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України від 2012 року.
      Згідно зі статтею 174 КПК України від 2012 року інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження? судом.
      Зазначені вимоги співпадають з положеннями частини четвертої статті 21 КПК України (згідно з якою здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час його здійснення порушуються права і свободи людини, гарантовані Конституцією і міжнародними договорами України) та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка передбачає право особи на ефективний засіб правового захисту на національному рівні від порушень прав і свобод, гарантованих цією Конвенцією.
      Крім того, відповідно до пункту першого частини першої статті 303 КПК України від 2012 року передбачено право оскарження під час досудового провадження рішення, дії чи бездіяльності слідчого володільцем тимчасово вилученого майна іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
      Тобто чинним кримінальним процесуальним законом передбачено способи захисту прав власника, який не є учасником кримінального провадження і, разом з тим, чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту у порядку цивільного судочинства.
      Посилаючись на те, що позивач є власником автомобіля, на який накладено арешт, а також на ту обставину, що ОСОБА_3 не є учасником кримінального провадження N 12013150060001639, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив помилковий висновок пронаявність підстав для розгляду питання про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом зняття заборони на проведення реєстраційних дій у порядку цивільного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди неправильно застосували норми процесуального права, а саме: статті 15, 16 ЦПК України та положення КПК України у редакціях, чинних на час подання позову до суду, оскільки обмеження у здійсненні права власності позивача відбулися при проведенні досудового розслідування у порядку кримінального судочинства згідно з постановою слідчого. Оцінку правомірності процесуального документа, ухваленого в порядку кримінального судочинства, не може бути надано у порядку іншого, а саме цивільного судочинства, оскільки КПК України передбачено порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності органу досудового розслідування.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      На вказану обставину звертав увагу прокурор у апеляційній скарзі, однак суд апеляційної інстанції не надав цьому доводу належної оцінки та неправильно застосував норми процесуального права.
      Оскільки розгляд цього питання передбачено в установленому кримінальним процесуальним законом порядку, суди неправильно визначили предметну юрисдикцію спору.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. При цьому позивачу слід роз'яснити про його право на судовий захист у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку.
      У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.
      Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від наведених у касаційній скарзі доводів.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року суд своє ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      ОскількиВелика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що зняття арешту з майна, накладеного в рамках кримінального провадження, розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку, відтак даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
      Керуючись статтями 259, 268, 402, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу прокуратури Львівської області задовольнити частково.
      Рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2017 року скасувати.
      Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Львівській області, прокуратури Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,? Залізничний відділ поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, про усунення перешкод у здійсненні права власності - закрити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська