ANTIRAID

Постановление Апелляционного суда Киева об отсутствии полномочий у уполномоченного лица ФГВФЛ после отмены постановления об отнесении банка к категории неплатежеспособных

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №761/24136/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4198/2018

Головуючий у 1-й інстанції суддя: Юзькова О.Л.

17 травня 2018 року

м. Київ

Апеляційний суд міста Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.
суддів: Семенюк Т.А., Шкоріної О.І.
секретаря судового засідання Дячук І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року за заявою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» Кашути Дмитра Євгеновича про роз'яснення ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» про захист прав споживача фінансових послуг,

встановив:

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20.01.2017 змінено спосіб та порядок виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21.10.2015 у вищевказаній справі №761/24136/15-ц, встановлено спосіб і порядок виконання судового рішення за положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме шляхом:

зарахування коштів у розмірі 8 970,35 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_2 в неплатоспроможному банку ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»;

виплати ОСОБА_2 гарантовану суму відшкодування коштів за договором вкладу від 20.11.2014 №51-в-17/367026 за рахунок коштів Фонду в межах визначеного розміру відшкодування.

У вересні 2017 року ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашути Д.Є. звернулося до суду із заявою про роз'яснення ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20.01.2017.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05.03.2018 заяву залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Посилається на порушення судом норм чинного законодавства.

В обґрунтування своїх доводів вказує, що уповноважена особа Фонду гарантування КашутаД.Є. є керівником ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива». Зазначає, що на час ухвалення оскаржуваної ухвали чинні та не скасовані рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема №193 від 23.10.2015 та №200 від 04.11.2015. Вказує, що у Фонду гарантування відсутні підстави для зупинення проведення процедури тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», оскільки рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про делегування повноважень тимчасового адміністратора ПАТ «КБ«Фінансова ініціатива» не оскаржувалось в судовому порядку.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку з чим, справа підлягає розгляду Апеляційним судом м. Києва.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній, просив останню задовольнити.

ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню.

Постановляючи ухвалу про залишення заяви без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що заяву від імені ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, подано неповноважною особою, яка не має повноважень на вчинення дій від імені заінтересованої особи (Банку).

З таким висновком суду погоджується колегія суддів, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20.01.2017 змінено спосіб та порядок виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21.10.2015 у вищевказаній справі №761/24136/15-ц, встановлено спосіб і порядок виконання судового рішення за положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме шляхом: зарахування коштів у розмірі 8 970,35 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_2 в неплатоспроможному банку ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»; виплати ОСОБА_2 гарантовану суму відшкодування коштів за договором вкладу від 20.11.2014 №51-в-17/367026 за рахунок коштів Фонду в межах визначеного розмірі відшкодування (т. 1, а. с. 198-204).

У вересні 2017 року ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашути Д.Є. звернулося до суду із заявою про роз'яснення ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20.01.2017 (т. 2, а. с. 30-32). Зазначена заява була призначена до розгляду судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України (в редакції на час звернення із заявою) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 8 ст. 119 ЦПК України якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 та ч. 2 ст. 257 ЦПК України (станом на час постановлення оскаржуваної ухвали) суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Отже, залишення заяви без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення у зв'язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Заява залишається без розгляду за наявності точно встановлених в законі обставин, які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду за захистом. Заявник зберігає можливість звернутися з тотожною заявою в майбутньому.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» віднесено до категорії неплатоспроможних банків постановою Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних» (т. 1, а. с. 247). На підставі зазначеної постанови № 408 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2015 № 121 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», якою в банку запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 24.06.2015 по 23.09.2015 включно (т. 1, а. с. 248). В подальшому, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 10.09.2015 № 167 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», яким строк здійснення тимчасової адміністрації в Банку продовжено на один місяць до 23.10.2015 включно (т. 3, а. с. 9). 23.10.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 193 «Про делегування повноважень тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» (т. 3, а. с. 10). 04.11.2015 прийнято рішення № 200 з такою самою назвою «Про делегування повноважень тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» (т. 1, а. с. 249; т. 3, а. с. 11). Вказаними рішеннями виконавчою дирекцією Фонду продовжено повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в частині забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку - Кашуті Д.Є.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2016 у справі № 826/11415/16 постанову Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних» - визнано протиправною та скасовано (т. 2, а. с. 135). Зазначена постанова набрала законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня «спеціаліст») та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 2 даного Закону, неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

За приписами п. 17 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Таким чином, у разі віднесення Банку до категорії неплатоспроможних його тимчасовим адміністратором є Фонд, який може делегувати свої повноваження уповноваженій особі Фонду.

При розгляді справи в суді першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2016 у справі № 826/11415/16 постанову Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних» - визнано протиправною та скасовано (т. 2, а. с. 135). Зазначена постанова набрала законної сили.

Отже, ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» не віднесено до категорії неплатоспроможних, а тому в уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашути Д.Є. були відсутні правові підстави для звернення до суду у вересні 2017 року із заявою про роз'яснення ухвали.

Враховуючи вищезгадані обставини колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені матеріали справи та надані висновки, з якими погоджується і колегія суддів.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що уповноважена особа Фонду гарантування Кашута Д.Є. є керівником ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки останні є дві різні юридичні особи.

Доводи апеляційної скарги про не скасування рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема №193 від 23.10.2015 та №200 від 04.11.2015 також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2016 у справі № 826/11415/16 постанову Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних» - визнано протиправною та скасовано.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, ухвала суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: Т.А. Семенюк
О.І.Шкоріна
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/74073262

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Апелляционный суд указал, на прекращение полномочий у уполномоченного лица ФГВФЛ на ликвидацию банка в случае вступления в силу решения о неправомерности введения временной администрации и отмене постановления НБУ об отнесении банка к категории неплатежеспособных.

  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

моя работка  :)

 

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      06 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 818/377/16
      Провадження N 11-158апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника позивачки ОСОБА_4 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року (у складі колегії суддів Бенедик А.П., Калиновського А.А., Філатова Ю.М.) у справі N 818/377/16 за позовом ОСОБА_4 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - уповноважена особа Фонду), третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - АТ "Дельта Банк"), про зобов'язання вчинити дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи Фонду, третя особа - АТ "Дельта Банк", у якому просила визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США від 09 лютого 2015 року N 003-18828-090215 та зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) додаткову інформацію про неї, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду.
      Сумський окружний адміністративний суд постановою від 23 червня 2016 року адміністративний позов задовольнив. Зобов'язав уповноважену особу Фонду подати до Фонду інформацію щодо ОСОБА_4, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду.
      Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 серпня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      У жовтні 2016 року представник позивачки - ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Обґрунтовуючи свою позицію в касаційній скарзі, представник позивачки указав, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом, а тому у спірних правовідносинах функції Фонду пов'язані зі здійсненням ним владних управлінських функцій, і спір за своїм характером є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 08 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14 лютого 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами, 09 лютого 2015 року між ОСОБА_4 й АТ "Дельта Банк" було укладено договір банківського вкладу "Найкращий від Миколая" N 003-18282-090215 у сумі 7 тис. 500 доларів США.
      Ці грошові кошти були перераховані з рахунку ОСОБА_6 на депозитний рахунок позивачки платіжним дорученням N 45621083 від 19 лютого 2015 року.
      Правління Національного банку України постановою від 02 березня 2015 року N 150 віднесло АТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних.
      Виконавча дирекція Фонду рішенням від 02 березня 2015 року N 51 в АТ "Дельта Банк" запровадила тимчасову адміністрацію з 03 березня 2015 року та призначила уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк".
      Тимчасова адміністрація АТ "Дельта Банк" наказом від 16 вересня 2015 року N 813 "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" до договорів банківського вкладу (депозиту), що були укладені між АТ "Дельта Банк" та фізичними особами - клієнтами банку після 16 січня 2015 року включно, застосувала наслідки нікчемності договорів банківського вкладу з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI.
      Представник тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" листом від 23 вересня 2015 року повідомив позивачку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 09 лютого 2015 року N 003-18282-090215, укладеного між АТ "Дельта Банк" та ОСОБА_4, згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI.
      02 жовтня 2015 року Національний банк України прийняв постанову N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Дельта Банк". Того ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення N 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".
      12 жовтня 2015 року позивачка отримала від Фонду грошові кошти у розмірі 905,66 грн., однак на її думку, ця сума є значно меншою ніж гарантоване державою відшкодування за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог закону.
      Указані обставини стали підставою для звернення позивачкидо суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів.
      Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
      Позивачка оскаржує дії щодо невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування.
      У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.
      Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
      Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.
      За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.
      Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. ЦейЗакон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      Крім того, відповідно до ст. 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      За змістом п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
      Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, у якій з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постановах від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.
      Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.
      Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.
      Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.
      Так, згідно із ч. 1, 2 ст. 26 Закону N 4452-VІФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.
      Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Нормами ст. 27 Закону N 4452-VІвстановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:
      уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону (…) станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;
      уповноважена особа Фонду (…) формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
      виконавча дирекція Фонду (…) затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
      уповноважена особа Фонду (…) формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом (…).
      Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.
      Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.
      Саме тому в ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.
      Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.
      Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.
      Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми ст. 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.
      Частиною 2 ст. 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
      З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.
      Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року 820/3770/16.
      Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень), є помилковим.
      Стосовно вимог касаційної скарги про залишення в силі постанови суду першої інстанції ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що ця постанова не переглядалася в апеляційному порядку по суті заявлених вимог, а тому підстави для її перегляду в касаційному порядку відсутні.
      Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.
      Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є (…) порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (…) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Ураховуючи наведене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника позивача ОСОБА_4 задовольнити частково.
      Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року скасувати.
      Справу за позовом ОСОБА_4 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про зобов'язання вчинити дії - направити для продовження розгляду до Харківського апеляційного адміністративного суду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      06 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 813/2776/16
      Провадження N 11-487апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року (суддя Кедик М.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (у складі колегії суддів Судової-Хомюк Н.М., Гуляка В.В., Коваля Р.Й.) у справі N 813/2776/16 за її позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Терра Банк" (далі - уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання протиправною бездіяльності зобов'язання вчинити певні дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи Фонду та Фонду у якому просила:
      - визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення її до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства "Терра Банк" (далі - ПАТ "Терра Банк"), що мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню за договором банківського вкладу від 24 липня 2014 року N ВДР-160302:840 та виплатою відсотків за депозитом "Родинний";
      - зобов'язати Уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію стосовно ОСОБА_3, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Терра Банк" за рахунок Фонду;
      - зобов'язати Фонд включити ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Терра Банк" за рахунок Фонду.
      Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 12 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року, відмовив у відкритті провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення вказаних ухвал, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суди зазначили, що заявлені вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.
      У березні 2017 року позивачка звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року та направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції цього Закону) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Ухвалою від 18 квітня 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Як убачається з матеріалів справи, 26 вересня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Терра Банк" укладено кредитний договір N 20-Ф/13/16.
      24 липня 2014 року укладено договір N ВДР-160302:840 банківського вкладу (депозиту), відповідно до якого банк прийняв від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 30 тис. доларів США у тимчасове користування на строк до 27 серпня 2014 року з виплатою відсотків.
      Того ж числа між позивачкою та банком укладено договір застави майнових прав N З/2014/08-16 за договором банківського вкладу (депозиту) N ВДР-160302:840 від 24 липня 2014 року.
      Договором застави, який забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором, передбачено звернення стягнення на предмет застави шляхом відступлення позивачкою ПАТ "Терра Банк" права вимоги за договором банківського вкладу (депозиту) на суму, що рівна заборгованості за кредитним договором. Звернення стягнення шляхом відступлення права вимоги настає з моменту настання відкладальних обставин.
      Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 серпня 2014 року N 518 "Про віднесення ПАТ "Терра Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду того ж числа прийнято рішення N 72, яким запроваджено тимчасову адміністрації у ПАТ "Терра Банк" та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації банка.
      Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23 грудня 2014 року N 831 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Терра Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 24 грудня 2014 року N 159 &q?ав;Про початок процедури ліквідації ПАТ "Терра Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку&quТе;.
      ОСОБА_3 зверталась до відповідачів стосовно відшкодування коштів по вкладу за рахунок Фонду та прохала повідомити, чи включено її до затвердженого реєстру вкладників ПАТ "Терра Банк".
      Уповноважена особа Фонду листом від 21 квітня 2016 року повідомила позивачку, що вклади, які використовуються як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед банком, до дня виконання такого зобов'язання не включені у перелік вкладників ПАТ "Терра Банк", що мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
      Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів.
      Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
      Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
      До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).
      Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
      Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
      Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Порушуючи питання про включення до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, ОСОБА_3 у позовній заяві обґрунтовує свої вимоги тим, що виконання її кредитних зобов'язань перед банком повинно бути досягнуто за рахунок заставних коштів відповідно до договору застави, а залишок належних за депозитом коштів відшкодовано за рахунок Фонду.
      Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із ч. 1 ст. 4 вказаногоЗакону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених ст. 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
      Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      Відповідно до ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
      За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
      Спір в цій справі стосується правомірності дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, за наявності у неї кредитного договору, який забезпечений договором застави, а предметом застави є банківський вклад (депозит) позивачки.
      Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 26 Закону N 4452-VI Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань.
      Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.
      За нормами ст. 1 Закону України "Про заставу" та ст. 572 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем), забезпеченого заставою зобов'язання, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
      Відповідно до ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.
      Отже, звернення стягнення на предмет застави є правом, а не обов'язком заставодержателя. Тобто в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, він має право самостійно обирати спосіб задоволення своїх вимог, вимагати від боржника виконання відповідних зобов'язань або ж звернути стягнення на предмет застави.
      Включення ОСОБА_3 до реєстру вкладників залежить від виконання нею договірних зобов'язань, визначення стану такого виконання та відповідно наявності залишку грошових коштів на рахунку, що є предметом застави за кредитним договором.
      Цей спір стосується виконання договірних зобов'язань між позивачкою та банком, оскільки після виконання кредитних зобов'язань можливо встановити залишкову суму за договором банківського вкладу (депозиту), яка буде підлягати до відшкодування.
      Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини виникли у зв'язку із наявністю у позивачки зобов'язань за кредитним договором, уповноважена особа Фонду в цьому випадку діє як орган управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів.
      Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимоги про включення особи до реєстру вкладників для відшкодування коштів за рахунок Фонду прямо пов'язані з виконанням позивачкою інших зобов'язань перед цим банком (умов кредитного договору), а тому цей спір не є публічно-правовим та не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
      Отже висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень), є обґрунтованими.
      При цьому ВеликаПалата Верховного Суду зауважує, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, помилково зазначив, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, не врахувавши суб'єктний склад правовідносин.
      Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_3 та юридичною особою ПАТ "Терра Банк" в особі уповноваженої особи Фонду.
      Відповідно до ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України у редакції, чинній на час прийняття рішень) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      Згідно ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
      Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у ч. 1 ст. 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
      Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 826/7532/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 811/568/16.
      Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Статтею 351 КАС України (у редакціїЗакону N 2147-VIII) закріплено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
      Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року змінити в частині визначення підсудності справи господарській юрисдикції, визначивши право на звернення з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства.
      В іншій частині судові рішення - залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      23 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/7983/17
      Провадження N 12-56гс18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б.,
      Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_8 (представник - адвокат ОСОБА_9),
      відповідачі - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" Оберемко Роман Анатолійович - не з'явився, Державна організація (установа, заклад) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (представник - адвокат Фурман Р.В.),
      розглянула в судовому засіданні справу N 910/7983/17 Господарського суду міста Києва за позовом ОСОБА_8 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" Оберемка Романа Анатолійовича, Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" про визнання дій незаконними, визнання незаконними та скасування рішень та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 травня 2017 року (суддя Отрош І.М.) й постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року (головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Тищенко О.В.).
      УСТАНОВИЛА:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У травні 2017 року ОСОБА_8 звернувся до господарського суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" (далі - ПАТ "Європейський газовий банк") Оберемка Романа Анатолійовича, Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Фонд) про:
      1.1 визнання незаконними дій уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк" Оберемка Романа Анатолійовича щодо акцептування та включення до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Європейський газовий банк", затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 26 лютого 2015 року N 050/15, у третю чергу вимог кредиторів вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором цільової позики, укладеним між Фондом та ПАТ "Європейський газовий банк" для виплат вкладникам банку, у розмірі 1,2 млрд грн;
      1.2 визнання незаконним і скасування рішення виконавчої дирекції Фонду про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Європейський газовий банк", оформленого протоколом від 26 лютого 2015 року N 050/15, в частині затвердження включення до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Європейський газовий банк" у третій черзі вимог Фонду за договором цільової позики у розмірі 1,2 млрд грн;
      1.3 зобов'язання уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк" Оберемка Романа Анатолійовича внести зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Європейський газовий банк", а саме виключити з третьої черги вимог кредиторів банку вимоги Фонду за договором цільової позики у розмірі 1,2 млрд. грн та надати виконавчій дирекції Фонду для затвердження зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Європейський газовий банк";
      1.4 зобов'язання Фонду затвердити зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Європейський газовий банк", а саме виключити з третьої черги вимог кредиторів банку вимоги Фонду за договором цільової позики у розмірі 1,2 млрд грн.
      1.5 визнання незаконним і скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду про погодження задоволення вимог кредиторів ПАТ "Європейський газовий банк" третьої черги, оформлене протоколом від 23 грудня 2015 року N 298/15, в частині задоволення вимог Фонду за договором цільової позики у розмірі 1,2 млрд грн.
      2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є вкладником ПАТ "Європейський газовий банк" та його кредиторські вимоги на суму 1 609 859 грн 91 коп. були включені до Реєстру акцептованих вимог кредиторів банку та віднесені уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк" до четвертої черги задоволення вимог кредиторів (у зв'язку з початком процедури ліквідації ПАТ "Європейський газовий банк"). Позивач стверджує, що йому стало відомо, що уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк" Оберемко Роман Анатолійович включив до Реєстру акцептованих вимог кредиторів банку у вимоги третьої черги кредиторські вимоги Фонду за договором цільової позики, укладеним між Фондом та банком, на суму 1,2 млрд грн та зазначає, що вимоги Фонду за цим договором є недійсними та не підлягають задоволенню у третю чергу вимог кредиторів ПАТ'Європейський газовий банк", оскільки цільова позика була видана з порушенням положень статей 3, 26, 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а договір позики є нікчемним в силу положень статті 228 Цивільного кодексу України.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 22 травня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року, відмовив ОСОБА_8 у прийнятті зазначеної позовної заяви. Позовну заяву та додані до неї матеріали повернуто позивачу.
      4. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, Київський апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що враховуючи суб'єктний склад учасників спору (позивачем у даній справі є фізична особа) та предмет спору, зазначений спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з чим відмовив у прийнятті позовної заяви ОСОБА_8
      Короткий зміст касаційної скарги
      5. 07 грудня 2017 року ОСОБА_8 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 травня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року, в якій просив зазначені судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      6. Скаржник указує, що суди попередніх інстанцій порушили положення частини першої статті 12, частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час постановлення судових рішень) та дійшли помилкового висновку про те, що спір у цій справі не підлягає вирішенню в господарських судах України. Також, на думку скаржника, зазначений висновок не відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 (провадження N 21-4846а15) та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 (провадження N 21-286а16), а постанова Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі N 727/7647/15-ц (провадження N 6-2309цс16), на яку послалися суди попередніх інстанцій, не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки спір не є аналогічним з цією справою.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      7. Позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року у справі N 910/7983/17 в порядку, встановленому статтею 109 Господарського процесуального кодексу України в редакції до 15 грудня 2017 року.
      8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
      9. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      10. 07 лютого 2017 року справа N 910/7983/17 разом з касаційною скаргою ОСОБА_8 надійшла до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      11. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 14 лютого 2018 року поновив ОСОБА_8 строк на подання касаційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 травня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року у цій справі, відкрив касаційне провадження та призначив її до розгляду.
      12. За змістом частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      13. 13 березня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу разом із касаційною скаргою ОСОБА_8 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      14. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що ОСОБА_8 оскаржує ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року з підстав порушення судами частини першої статті 12, частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час постановлення судових рішень) щодо визначення підвідомчості спору у цій справі господарському суду, а отже, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      15. Оскільки ОСОБА_8 оскаржує зазначені вище судові рішення з підстав порушення судом правил предметної та суб'єктної юрисдикції, ухвалою від 29 березня 2018 року справу прийнято до розгляду Великої Палати Верховного Суду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      16. ОСОБА_8 вказує, що спір у справі виник у межах процедури ліквідації ПАТ "Європейський газовий банк" у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним (банкрутом).
      17. Крім того, відповідач посилається на пункти 2, 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час постановлення судових рішень) та зазначає, що господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, отже, відповідно до цієї норми права всі спори, що виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. На підтвердження своїх доводів посилається на практику Верховного Суду України, викладену в постановах від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 (провадження N 21-4846а15) та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 (провадження N 21-286а16).
      18. Так, ОСОБА_8 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою ті обставини, що на момент виникнення спору у цій справі ПАТ "Європейський газовий банк" перебував у стані ліквідації у зв'язку з визнанням його неплатоспроможним відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 18 листопада 2014 року N 121 і спір між сторонами, відповідно, виник із правовідносин щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку (банкрутства банку), які врегульовані спеціальним законом, що призвело до порушення норм частини першої статті 12, частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час постановлення судових рішень) під час винесення оскаржуваних ухвали та постанови суду.
      19. Крім того, скаржник вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій у своїх судових рішеннях посилалися на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі N 727/7647/15-ц (провадження
      N 6-2309цс16) та не врахували, що цей висновок стосується визначення підвідомчості зовсім іншої категорії спорів, ніж спір у справі, а саме - щодо виконання уповноваженою особою Фонду від імені банку, визнаного неплатоспроможним, цивільно-правової угоди, укладеної між банком і його вкладником - фізичною особою. У той же час спір у справі, що переглядається, виник у зв'язку з незаконним акцептуванням уповноваженою особою кредиторських вимог Фонду до неплатоспроможного ПАТ "Європейський газовий банк",що перебуває у стані ліквідації, що спростовує подібність правовідносин у цій справі та у справі N 6-2309цс16, а отже, й відповідна правова позиція Верховного Суду України не може бути застосована.
      (2) Позиція відповідача - Фонду
      20. Фонд у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесено з дотриманням норм процесуального законодавства з огляду на те, що відповідно до статей 1-3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з моменту призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк" Фонд виконує управлінські функції, делеговані державою, зокрема, функції щодо управління банком здійснює уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк".
      21. При цьому як Фонд, так і уповноважена особа Фонду на ліквідацію
      ПАТ "Європейський газовий банк" у спірних правовідносинах виконують спеціальні функції у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку, покладені на них законом, а виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду, а тому в силу своїх повноважень вони є особами публічного права, про що зазначено в частині другій статті 3 вказаного Закону.
      22. Отже, за твердженням Фонду, спір, що виник у цих правовідносинах, є
      публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
      23. У своїх додаткових поясненнях Фонд зазначив, що уповноважена особа Фонду здійснює повноваження як керівник банку в частині господарсько-правових відносин, а також як особа, якій делеговано повноваження у сфері публічно-правових відносин відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Отже, з метою ухвалення законного, зрозумілого, обґрунтованого судового рішення та дотримання принципу єдності практики просив ухвалити рішення щодо юрисдикції цієї категорії справ з урахуванням системного аналізу норм зазначеного Закону.
      24. У судовому засіданні представник Фонду надав усні пояснення щодо суті справи. Він зазначив, що у разі введення тимчасової адміністрації банку, вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами у розмірі
      до 200 тис. грн. Однак, оскільки у банку відсутні кошти для здійснення такої виплати, Фонд після запровадження тимчасової адміністрації надає цільову безпроцентну позику неплатоспроможному банку, яка формується за рахунок обов'язкових внесків, що сплачують банки. Фонд призначає уповноважену особу на ліквідацію банку, яка здійснює делеговані управлінські функції Фонду та надає таку позику на підставі укладеного договору з банком, після чого останній виплачує гарантовані виплати безпосередньо вкладникам. Відповідно до статті 52 цього Закону Фонд є кредитором третьої черги реєстру вимог кредиторів. Після погашення банком вимог кредиторів першої та другої черг (або за власні кошти, або за рахунок позики), в третю чергу відшкодовуються кошти, позичені Фондом. Така позика надається без процентів.
      25. Також представник Фонду вказав, що затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів регулюється статтями 48-49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до яких уповноважена особа приймає вимоги вкладників та складає реєстр, після чого він підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Уповноважена особа не вчиняє будь-яких дій без погодження з Фондом. Перелік вкладників складається щодо фізичних осіб з вимогами до 200 тис. грн (вносяться до першої та другої черг), а реєстр акцептованих вимог - щодо вимог, які перевищують 200 тис. грн (вносяться до четвертої черги).
      26. Уповноважена особа Фонду своєї позиції по справі не висловила та у судове засідання не з'явилася.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи
      27. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_8 зазначив, що господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, а звідси всі спори, що виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      28. З огляду на положення частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час постановлення судових рішень) господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
      29. Відповідно до частин першої, другої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час постановлення судових рішень) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
      30. За змістом статті 21 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час постановлення судових рішень) сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
      31. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у згаданій редакції)).
      32. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      33. Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору на охоплюється статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин); спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу та її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
      34. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
      35. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 8, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
      36. Враховуючи викладене вище, цей спір, що виник за участі фізичної особи ОСОБА_8 (який не є суб'єктом підприємницької діяльності), з огляду на зміст статей 1, 2, 21 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки останній у цих правовідносинах не може бути учасником господарської справи.
      37. ОСОБА_8 у своїй касаційній скарзі зазначає, що на момент виникнення спору ПАТ "Європейський газовий банк" перебував у стані ліквідації у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним, отже, спір між сторонами виник із правовідносин щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку (банкрутство банку), які врегульовані спеціальним законом, що призвело до порушення норм статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при винесенні оскаржуваних ухвали та постанови.
      38. Однак вимоги, що містяться у позовній заяві ОСОБА_8, не є майновими вимогами до боржника в розумінні Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII). Цей спір пов'язаний з процедурою визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацією в порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а не Законом N 2343-XII.
      39. Згідно з абзацами третім і дев'ятим частини першої статті 1 Закону N 2343-XII як банкрутство розуміють визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені в порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Справа про банкрутство розглядається господарським судом та порушується за заявою боржника або кредитора. Спеціальні вимоги до такої заяви передбачено цим Законом. Ознаки неплатоспроможності боржника у справі про банкрутство встановлюються судом, до якого подану відповідну заяву. При цьому як неплатоспроможність розуміють неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше як через відновлення його платоспроможності.
      40. Водночас визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку (у тому числі ліквідація) в порядку Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відрізняється від процедури визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) та застосування ліквідаційної процедури в порядку Закону N 2343-XII.
      41. Так, за змістом Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки та банківську діяльність" (далі - Закон N 2121-III) визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку здійснюється в позасудовому порядку, на відміну від визнання банку неплатоспроможним у межах справи про банкрутство. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних приймає Національний банк України в порядку, передбаченому цим Законом. Заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює Фонд в один із способів, визначених статтею 39 цього ж Закону.
      42. Отже, спори, які пов'язані з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації) не тотожні спорам у справах про банкрутство. Крім того, не є тотожними зі справами про банкрутство справи щодо оскарження рішень Фонду, прийнятих у межах процедур виведення неплатоспроможного банку з ринку.
      43. За таких обставин у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
      44. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що ця позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах з огляду на те, що суб'єктний склад та зміст правовідносин не відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      45. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі N 910/12294/16 (провадження N 12-9зг18).
      46. У відзиві на касаційну скаргу Фонд зазначив, що спори за участю Фонду та уповноваженої особи Фонду є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      47. ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки позивач оскаржує дії уповноваженої особи Фонду та рішення виконавчої дирекції Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, а звідси цей спір не є публічно-правовим.
      При цьому, виходячи із суті позовних вимог, відповідачем у цій справі фактично є ПАТ "Європейський газовий банк" (в особі уповноваженої особи Фонду), а не сама уповноважена особа Фонду та Фонд, як помилково вказано в позовній заяві, а отже, цей спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
      48. Водночас відносно посилань Фонду та скаржника на постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 (провадження N 21-4846а15) та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 (провадження N 21-286а16) Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вона у своїй постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 910/8132/17 (провадження N 12-27гс18) відійшла від висновку Верховного Суду України, викладеного в зазначених вище постановах, вказавши, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських й адміністративних справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них Фонду чи його уповноваженої особи) на стадії ліквідації чи банкрутства банку, тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
      49. Зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_8 про підвідомчість цього спору господарському суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про розгляд цієї справи в порядку цивільного судочинства.
      50. Разом з тим, пояснення представника Фонду, надані у судовому засіданні, не впливають на визначення юрисдикції суду щодо цієї справи.
      51. Отже, оскільки суди першої на апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що цей спір за суб'єктним складом та за характером правовідносин не підлягає вирішенню в господарських судах України, судові рішення постановлені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      52. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      53. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_8 - без задоволення.
      Щодо судових витрат
      54. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
      55. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги ОСОБА_8 без задоволення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.
      Висновок щодо застосування норм права
      56. За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з урахуванням приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", справи у спорах між фізичною особою, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, та банком, повноваження органів управління та контролю якого здійснює Фонд під час процедури виведення такого банку з ринку або його ліквідації, у тому числі в особі уповноваженої особи (осіб) Фонду, не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
      Керуючись статтями 302, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 травня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови складено 29 травня 2018 року.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/24198/16
      Провадження N 12-15гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Кібенко O.Р.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Черненка О.В.,
      та представників учасників справи:
      Позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУ ДЖЕСТ 2014" - (представник - Мікітян Т.О.)
      Відповідача - Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - (представник - Міровода А.М.)
      Відповідача - Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ЄВРОБАНК" (представник - Міровода А.М.).
      Третіх осіб на стороні позивача:
      - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУ ДЖЕСТ" (представник - Мікітян Т.О.)
      - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮЖТРАНЗИТ" (представник - Мікітян Т.О.)
      - Товариства з обмеженою відповідальністю "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ" - (представник - Мікітян Т.О.).
      - Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЇН-ЕКСПОРТ" (представник - Мікітян Т.О.).
      третьої особи на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (представник - Мірвода А.М.).
      розглянула у судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ЄВРОБАНК" (далі - ПАТ КБ "ЄВРОБАНК")
      на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: Отрюха Б.В., Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.,
      та рішення Господарського суду міста Києва від 31 травня 2017 року, ухваленого суддею Босим В.П.,
      у справі Господарського суду міста Києва
      за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУ ДЖЕСТ 2014" (далі - ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014")
      до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - уповноваженої особи Фонду) на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку "ЄВРОБАНК" (на дату прийняття оскаржуваного рішення - уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку "ЄВРОБАНК")
      та Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ЄВРОБАНК" (далі - ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", Банк),
      треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
      - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТУ ДЖЕСТ" (далі - ТОВ "ТУ ДЖЕСТ");
      - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮЖТРАНЗИТ" (далі - ТОВ "ЮЖТРАНЗИТ");
      - Товариство з обмеженою відповідальністю "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ" (далі - ТОВ "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ");
      - Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРЕЇН-ЕКСПОРТ" (далі - ТОВ "ГРЕЇН-ЕКСПОРТ");
      - Терещенко Роман Вікторович;
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),
      про визнання наказу недійсним,
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. 28 грудня 2016 року ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонду) на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" Кононця Вадима Валерійовича від 25 липня 2016 року N 178/1-ОД "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів, операцій) за вкладними операціями", яким визнано нікчемними низку правочинів з переказу коштів.
      2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перекази коштів здійснено на підставі дійсних і правомірних правочинів позивача з третіми особами, банк не є стороною таких правочинів і виконував лише технічну функцію з перерахування грошових коштів між рахунками юридичних осіб - клієнтів банку, тому такі правочини щодо переказу коштів не можуть бути визнані нікчемними відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      3. 13 лютого 2015 року між ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" (далі - Банк) та ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" укладено договір N 2600.6.19217.0001/ЄВРОКБ про відкриття банківського рахунку та його розрахункове обслуговування. 31 березня 2015 року між ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" та ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" укладено договір кредиту N ЮЛ-46/2015-К, згідно з умовами якого, враховуючи внесені до нього зміни та доповнення, банк надав позичальнику кредит у сумі 20 879 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 27,06 % річних. Договір забезпечено іпотекою та договорами поруки.
      4. 18 лютого 2015 року між ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" (позикодавець) та ТОВ "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ" (позичальник) укладено договір N 1802/15 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги (позики), відповідно до якого ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2015" зобов'язалося надати позичальнику безвідсоткову фінансову допомогу в сумі 2 750 000 грн зі строком повернення до 30 червня 2016 року. Згідно з випискою з банківського рахунку позивача від 18 лютого 2015 року ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" перерахувало ТОВ "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ" 2 750 000 грн з призначенням платежу - безвідсоткова поворотна фінансова допомога згідно з договором N 1802/15 від 18 лютого 2015 року, без ПДВ.
      01 червня 2016 року між ТОВ "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ" (первісний боржник), ТОВ "ЮЖТРАНЗИТ" (новий боржник) та ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" (кредитор) укладено договір про переведення боргу N 13, за змістом якого первісний боржник переводив на нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 2 750 000 грн. що виник на підставі пункту 2 договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги N 1802/15 від 18 лютого 2015 року. На виконання умов договору про переведення боргу N 13 від 01 червня 2016 року, 15 червня 2016 року ТОВ "ЮЖТРАНЗИТ" перерахувало на поточний рахунок ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" у ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" грошові кошти в сумі 606 000 грн з призначенням платежу - погашення безвідсоткової фінансової допомоги згідно з договором переуступки боргу від 01 червня 2016 року, без ПДВ. Наступного дня 16 червня 2016 року ТОВ "ЮЖТРАНЗИТ" перерахувало на рахунок ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" у ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" грошові кошти в сумі 2 074 000 грн з призначенням платежу - погашення безвідсоткової фінансової допомоги згідно з договором переуступки боргу від 01 червня 2016 року, без ПДВ.
      5. 23 лютого 2015 року між ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" (позикодавець) та ТОВ "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ" (позичальник) укладено договір N 2302/15 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги (позики), відповідно до якого ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" зобов'язалось надати позичальнику безвідсоткову фінансову допомогу в сумі 15 162 233 грн зі строком повернення до 30 червня 2016 року. Згідно з випискою з банківського рахунку позивача від 23 лютого 2015 року ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" перерахувало ТОВ "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ" 15 162 000 грн з призначенням платежу - безвідсоткова поворотна фінансова допомога згідно з договором N 2302/15 від 23 лютого 2015 року, без ПДВ. ТОВ "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ" повернуло частину позики за договором N 2302/15 від 23 лютого 2015 року в період з 04 березня по 24 грудня 2015 року, внаслідок чого залишок боргу склав 6 987 600 грн. 01 квітня 2016 року між ТОВ "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ" (первісний боржник), ТОВ "ЮЖТРАНЗИТ" (новий боржник) та ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" (кредитор) укладено договір про переведення боргу N 14, за змістом якого первісний боржник перевів на нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 6 987 600 грн. що виник на підставі пункту 2 договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги N 2302/15 від 23 лютого 2015 року. На виконання умов договору про переведення боргу від 01 квітня 2016 року N 14, 15 червня 2016 року ТОВ "ЮЖТРАНЗИТ" перерахувало на рахунок ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" у ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" грошові кошти в сумі 6 987 600 грн з призначенням платежу - погашення безвідсоткової фінансової допомоги згідно з договором переуступки боргу від 01 квітня 2016 року.
      6. 31 березня 2015 року між ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" (позикодавець) та ТОВ "ГРЕЇН-ЕКСПОРТ" (позичальник) укладено договір N 3103/15Ф про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги (позики), відповідно до якого ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" надало позичальнику безвідсоткову фінансову допомогу в сумі 9 582 376 грн. зі строком повернення до 30 червня 2016 року. За період з 31 березня 2015 року по 07 червня 2016 року ТОВ "ГРЕЇН-ЕКСПОРТ" перерахувало на рахунок ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" у ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" грошові кошти на загальну суму 6 142 396 грн. а 16 червня 2016 року - грошові кошти в сумі 3 439 980 грн з призначенням платежу - повернення безвідсоткової фінансової допомоги згідно з договором N 3103/15Ф від 31 березня 2015 року.
      7. 25 серпня 2015 року між ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" (позикодавець) та ТОВ "ТУ ДЖЕСТ" (позичальник) укладено договір фінансової допомоги N 250815-Ф, відповідно до якого ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" надало позичальнику безвідсоткову фінансову допомогу в сумі 67 300 грн зі строком повернення до 30 червня 2016 року, грошові кошти перераховано на рахунок позичальника у період з 25 серпня 2015 року по 13 червня 2016 року. На виконання умов договору 25 березня 2016 року ТОВ "ТУ ДЖЕСТ" перерахувало на рахунок ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" у ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" грошові кошти в сумі 39 000 грн. а 16 червня 2016 року - грошові кошти в сумі 28 300 грн з призначенням платежу - повернення безвідсоткової фінансової допомоги згідно з договором N 250815-Ф від 25 серпня 2015 року.
      8. 01 травня 2016 року між ТОВ "ТУ ДЖЕСТ" (позикодавець) та ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" (позичальник) укладено договір фінансової допомоги N 0105/16-Ф, згідно з яким позикодавець передає позичальнику в користування грошові кошти в сумі 10 837 000 грн зі строком повернення до 31 грудня 2017 року. На виконання умов договору 05, 16 червня 2016 року ТОВ "ТУ ДЖЕСТ" перерахувало на рахунок ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" у ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" грошові кошти в сумі 8 422 000 грн.
      9. 15 червня 2016 року позивач перевів на рахунок ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" грошові кошти в сумі 7 603 000 грн з призначенням платежу - часткова оплата кредиту згідно з договором N ЮЛ-46/2015-К від 31 березня 2015 року, без ПДВ, а 16 червня 2016 року здійснено два платежі на суму 213 316,98 грн з призначенням платежу - оплата відсотків згідно з договором N ЮЛ-46/2015-К від 31 березня 2015 року, без ПДВ та на суму 13 751 630,90 грн з призначенням платежу - оплата кредиту згідно з договором N ЮЛ-46/2015-К від 31 березня 2015 року, без ПДВ.
      10. 16 червня 2016 року ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" видало позивачу довідку вих. N 01-10.1/2504БТ, в якій зазначено, що 16 червня 2016 року заборгованість ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" за кредитним договором N ЮЛ-46/2015-К від 31 березня 2015 року погашено в повному обсязі.
      11. 15 червня 2016 року Правління Національного банку України (далі - НБУ) прийняло рішення N 70-рш/БТ, яким ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" віднесено до категорії проблемних і запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку.
      12. 17 червня 2016 року Правління НБУ прийняло рішення N 73-рш "Про віднесення ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" до категорії неплатоспроможних", на підставі якого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 червня 2016 року N 1041 розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць із 17 червня до 16 липня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду Кононця Вадима Валерійовича, якому делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" на один місяць. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 07 липня 2016 року N 1183 строк тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" продовжено із 17 липня до 16 серпня 2016 року включно.
      13. На підставі наказу уповноваженої особи Фонду від 21 червня 2016 року N 26 у ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" створено комісію та проведено перевірку договорів (інших правочинів), укладених ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" за період із 17 червня 2014 року до 17 червня 2016 року, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених пунктами 1, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за наслідками якої складено акт N 4 від 22 липня 2016 року.
      14. Уповноваженою особою Фонду Кононцем Вадимом Валерійовичем прийнято наказ від 25 липня 2016 року N 178/1-ОД "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів, операцій) за вкладними операціями", яким з підстав, визначених пунктами 1, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", віднесено до категорії нікчемних низку правочинів ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", а саме:
      - правочин з переказу коштів в якості повернення безвідсоткової фінансової допомоги за договором N 0105/16-Ф від 01 травня 2016 року, здійснений банком 16 червня 2016 року в сумі 8 422 000 грн (з рахунку ТОВ "ТУ ДЖЕСТ" на рахунок ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014");
      - правочин з переказу коштів в якості повернення безвідсоткової фінансової допомоги за договором N 2508/15-Ф від 25 серпня 2015 року, здійснений банком 16 червня 2016 року в сумі 28 300 грн (з рахунку ТОВ "ТУ ДЖЕСТ" на рахунок ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014");
      - правочин з переказу коштів в якості погашення безвідсоткової фінансової допомоги за договором переуступки боргу від 01 червня 2016 року, здійснений банком 16 червня 2016 року в сумі 2 074 000 грн (з рахунку ТОВ "ЮЖТРАНЗИТ" на рахунок ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014");
      - правочин з переказу коштів в якості повернення безвідсоткової фінансової допомоги за договором N 3103/15-Ф від 31 березня 2015 року, здійснений банком 16 червня 2016 року в сумі 3 439 980 грн (з рахунку ТОВ "ГРЕЇН-ЕКСПОРТ" на рахунок ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014");
      - правочин з переказу коштів в якості погашення безвідсоткової фінансової допомоги за договором переуступки боргу від 01 квітня 2016 року, здійснений банком 15 червня 2016 року в сумі 6 987 600 грн (з рахунку ТОВ "ЮЖТРАНЗИТ" на рахунок ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014");
      - правочин з переказу коштів в якості погашення безвідсоткової фінансової допомоги за договором переуступки боргу від 01 червня 2016 року, здійснений банком 15 червня 2016 року в сумі 606 000 грн (з рахунку ТОВ "ЮЖТРАНЗИТ" на рахунок ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014");
      - правочин з переказу коштів (погашення заборгованості) за кредитом ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014", здійснений банком 16 червня 2016 року за договором кредиту N ЮЛ-46/2015-К від 31 березня 2015 року в частині перерахування коштів у сумі 13 751 630,90 грн;
      - правочин з переказу коштів (погашення заборгованості) за кредитом ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014", здійснений банком 16 червня 2016 року за договором кредиту N ЮЛ-46/2015-К від 31 березня 2015 року в частині перерахування коштів у сумі 213 316,98 грн;
      - правочин з переказу коштів (погашення заборгованості) за кредитом ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014", здійснений банком 15 червня 2016 року за договором кредиту N ЮЛ-46/2015-К від 31 березня 2015 року в частині перерахування коштів у сумі 7 603 000 грн.
      15. Підставою для віднесення правочинів до нікчемних стало те, що частину зобов'язань ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" за кредитним договором від 31 березня 2015 року N ЮЛ-46/2015-К виконало за рахунок повернутої фінансової допомоги від ТОВ "ЮЖТРАНЗИТ", ТОВ "ТУ ДЖЕСТ", ТОВ "ГРЕЇН-ЕКСПОРТ", тому банк не отримав грошових надходжень на погашення зобов'язань за договором кредиту і фактично відмовився від власних майнових вимог до позичальника та/або заставодавця та/або поручителя. Також у наказі ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" зазначено, що, прийнявши погашення заборгованості за договором кредиту, банк передав ТОВ "ЮЖТРАНЗИТ", ТОВ "ТУ ДЖЕСТ" та ТОВ "ГРЕЇН-ЕКСПОРТ" право вимоги до позичальника (в межах повернутих сум фінансової допомоги), надавши таким особам переваги, прямо не встановлені для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      16. Господарський суд міста Києва рішенням від 31 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року, позов задовольнив, визнав недійсним наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" Кононця Вадима Валерійовича від 25 липня 2016 року N 178/1-ОД "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів, операцій) за вкладними операціями".
      17. Суди попередніх інстанцій установили порушення прав і законних інтересів позивача оспорюваним наказом уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемними цивільно-правових угод, оскільки його прийнято всупереч вимогам статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб N 826 від 26 травня 2016 року, (далі - Порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними або Порядок N 826), і вирішили захистити порушене право ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" у обраний ним спосіб.
      18. Суди вказали на те, що позов пред'явлено за належною підвідомчістю до господарського суду, спростувавши при цьому заперечення відповідачів щодо необхідності його розгляду адміністративним судом з огляду на публічний характер спору та участь суб'єкта владних повноважень, який виконує владні управлінські функції у спірних правовідносинах.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      19. Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 31 травня 2017 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року у справі N 910/24198/16, ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та припинити провадження у справі у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах унаслідок порушень правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
      20. Скаржник вважає, що цей спір про визнання недійсним наказу уповноваженої особи Фонду, яка лише виконує делеговані їй повноваження з ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовим і підлягає вирішенню в судах адміністративної юрисдикції за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин,), тому господарські суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору порушили приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо підвідомчості цього спору господарським судам.
      21. Також у касаційній скарзі вказано на необхідність застосування до цих правовідносин спеціального Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким урегульовано процедуру ліквідації банку, тоді як дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється.
      22. Скаржник стверджує про те, що він був стороною правочинів, визнаних нікчемними уповноваженою особою Фонду на підставі пунктів 1, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та послався на те, що перекази здійснювались на виконання кредитного договору. Правочини по переказу коштів відповідно до частини четвертої статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є двосторонніми правочинами, за їх наявності припинено грошове зобов'язання за договором кредиту, а отже припинено права й обов'язки сторін за грошовим зобов'язанням.
      23. Крім того, скаржник указав на неправильне застосування місцевим і апеляційним господарськими судами пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки суди не навели доводів, за якими вони відхилили докази ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", спрямовані на встановлення фактів, на підставі яких застосовується дана правова норма. Скаржник зазначив, що нікчемність правочинів, перерахованих у спірному наказі уповноваженої особи Фонду, безпосередньо встановлена цією нормою Закону, а обов'язком уповноваженої особи Фонду за законом є лише виявлення нікчемних правочинів у спосіб прийняття розпорядчого документа. Також скаржник зазначив про наявність права у сторони такого правочину на звернення до суду з вимогою про визнання його дійсним.
      Доводи інших учасників справи
      24. Фонд підтримав позицію скаржника щодо підвідомчості цього спору адміністративним судам України з урахуванням суб'єктного складу учасників справи і публічно-правового характеру спору. Фонд стверджує, що правочини є нікчемними з моменту їх виявлення, а уповноважена особа, якій делеговано повноваження Фонду та яка є учасником публічно-правових відносин, лише виявляє такий факт нікчемності, встановлений законом.
      25. Фонд у поданих 23 березня 2018 року додаткових поясненнях зазначив, що правовідносини між позивачем та ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" виникли на підставі договорів, а між уповноваженою особою Фонду та позивачем - у силу Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у зв'язку зі здійсненням Фондом виведення Банку з ринку. Вимоги позивача стосуються саме протиправності дій уповноваженої особи Фонду як суб'єкта, наділеного владними функціями щодо перевірки (договорів) правочинів, які укладались ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" за рік до введення тимчасової адміністрації. Фонд зазначає, що у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягали виключно владні, управлінські рішення (накази) та дії уповноваженої особи Фонду, яка у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.
      26. ТОВ "ТУ ДЖЕСТ 2014" та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у відзиві на касаційну скаргу заперечили проти доводів ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", посилаючись на те, що перекази здійснені останнім на виконання укладених з іншими суб'єктами господарювання договорів і не є правочинами в розумінні частини першої статті 202 ЦК України та не можуть бути визнані нікчемними на підставі пунктів 1, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" не є стороною таких договорів, а лише здійснював технічну функцію з перерахування грошових коштів і не має права втручатися в господарську діяльність товариства й обмежувати право позивача на розпорядження власними грошовими коштами. Крім того, позивач вважає, що спір щодо правомірності рішення уповноваженої особи Фонду, оформленого наказом, про віднесення правочинів до нікчемних, який виник на стадії ліквідації ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", належить до юрисдикції господарських судів. Уповноважена особа Фонду приймала рішення не як суб'єкт владних повноважень, а як розпорядник майна ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" при здійсненні заходів щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втраті майна та збиткам ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", що є додатковим аргументом щодо підвідомчості цього спору господарським судам.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      Щодо визначення юрисдикції та належного відповідача
      27. Заявляючи вимоги про скасування рішень судів попередніх інстанцій та припинення провадження у справі внаслідок непідвідомчості цього спору господарським судам, скаржник послався на те, що ці правовідносини виникли у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень (уповноваженою особою Фонду) владних управлінських функцій, а тому спір має розглядатися адміністративними судами відповідно до частини першої статті 17 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Фонд підтримав позицію скаржника про те, що спори за участю Фонду та уповноваженої особи Фонду є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      28. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з цими доводами з огляду на таке.
      29. Відповідно до статті 2 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      30. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
      31. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
      32. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      33. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить.
      34. Помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є державний орган чи юридична особа публічного права, що здійснює функції суб'єкта владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин, оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
      35. Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      36. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац 2 частини першої статті 2 ГПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
      37. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      38. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
      39. ГПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду), також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
      40. Відповідно до статті 3 та пункту 8 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. Аналіз функцій Фонду, викладених в статтях 4, 37 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків рішення, а з іншого, здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку. Так, діючи як орган управління банку, Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень мають право:
      - вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку;
      - укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, установлених цим Законом;
      - продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій;
      - повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
      - заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи;
      - приймати на роботу, звільняти з роботи чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їх службові обов'язки, змінювати розмір оплати їх праці з додержанням вимог законодавства України про працю та інше.
      41. Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а пов'язані з управлінням банком у якості виконавчого органу (адміністрації).
      42. Водночас у розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" неплатоспроможним є банк, щодо якого НБУ прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року N 2121-III (далі - Закон N 2121-III). Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
      43. За змістом частин першої, третьої, п'ятої статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      44. Відповідно до частин першої, другої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.
      45. Таким чином, з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      46. Такий правовий статус Фонду, визначений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових відносин. При цьому у приватноправових відносинах, зокрема під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      47. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що визначений статтею 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.
      48. Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. На виконання своїх повноважень така особа, зокрема: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку (частина четверта статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
      49. Згідно із частинами першою та другою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів банку, зокрема, забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
      50. На виконання вказаних приписів оспорюваним наказом уповноваженої особи Фонду, виданим останнім як органом управління ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", деякі правочини Банку за вкладними операціями віднесено до нікчемних. Цей наказ є результатом внутрішньої перевірки правочинів ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", забезпеченої уповноваженою особою Фонду, і внутрішнім документом Банку, обов'язковим для виконання працівниками, та не породжує обов'язків у контрагентів Банку, оскільки обов'язок повернути майно (кошти) виникає у контрагентів не на підставі наказу про виявлення нікчемних правочинів, а в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України). Таке майно (кошти) може бути повернуто або добровільно, або у примусовому порядку на підставі судового рішення.
      51. Щоб застосувати наслідки нікчемного правочину, ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" як сторона такого правочину повинен звернутися з відповідним позовом до суду. Вказане свідчить про відсутність у Фонду та його уповноваженої особи повноважень відносно контрагентів Банку у правочинах, віднесених до нікчемних, у наказі, підписаному уповноваженою особою Фонду.
      52. Оскільки позивач оскаржує наказ про віднесення правочинів до нікчемних, виданий уповноваженою особою Фонду не як суб'єктом владних повноважень, а як органом управління ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", що здійснює заходи із забезпечення збереження його активів і запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим. Отже, належним відповідачем у справі є ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", а не уповноважена особа Фонду.
      53. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" про те, що спір має публічно-правовий характер і повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
      54. Водночас Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір, який розглядається, підвідомчий господарським судам відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 ГПК України (справи про банкрутство) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Він не є спором про банкрутство, а отже, має вирішуватися за правилами господарського судочинства з інших підстав, ніж передбачено наведеною нормою ГПК України, з огляду на таке.
      55. Цей спір пов'язаний з процедурою визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацією в порядку Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а не Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII).
      56. Згідно з абзацами третім і дев'ятим частини першої статті 1 Закону N 2343-XII банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені в порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Справа про банкрутство розглядається господарським судом та порушується за заявою боржника або кредитора. Спеціальні вимоги до такої заяви передбачено Законом N 2343-XII. Ознаки неплатоспроможності боржника у справі про банкрутство встановлюються судом, до якого подано відповідну заяву. При цьому під неплатоспроможністю розуміється неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
      57. Водночас, визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку (в тому числі ліквідація) в порядку Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відрізняється від процедури визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) та застосування ліквідаційної процедури в порядку Закону N 2343-XII.
      58. Так, за змістом Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку здійснюється в позасудовому порядку, на відміну від визнання банку неплатоспроможним у межах справи про банкрутство. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних приймає НБУ в порядку, передбаченому Законом. Заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює Фонд в один зі способів, визначених статтею 39 цього ж Закону.
      59. Отже, спори, пов'язані з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації), не тотожні спорам у справах про банкрутство. Крім того, не слід ототожнювати зі справами про банкрутство справи щодо оскарження рішень Фонду, прийнятих у межах процедур виведення неплатоспроможного банку з ринку, зокрема наказів щодо виявлених нікчемних правочинів.
      60. З урахуванням наведеного цей спір підвідомчий господарським судам не відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 ГПК України (справи про банкрутство) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а мав розглядатися в порядку господарського судочинства згідно з пунктом 1 частини першої цієї ж статті з огляду на суб'єктний склад і зміст правовідносин.
      61. Саме такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі N 910/12294/16 (провадження N 12-9зг18).
      Щодо обраного способу захисту
      62. Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Усі або частина повноважень Фонду, визначених цією статтею, можуть бути делеговані Фондом уповноваженій особі Фонду.
      63. Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду (абзац 2 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
      64. Згідно з пунктами 1, 3 розділу II "Процедура прийняття уповноваженою особою Фонду рішення про фіксацію виявленого факту нікчемності правочинів (у тому числі договорів)" Порядку N 826 протягом трьох робочих днів з дати запровадження Фондом тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду розпочинає перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними. Уповноважена особа Фонду своїм розпорядчим документом створює комісію для здійснення перевірки документів, пов'язаних із вчиненням правочинів (укладенням договорів), метою якої є виявлення фактів нікчемності таких правочинів (укладених договорів), виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій зі сторони працівників банку або інших осіб стосовно банку.
      65. За наслідками проведення перевірки Комісією складаються та подаються на розгляд уповноваженій особі Фонду пропозиції та висновки, які оформлюються відповідним актом (актами) перевірки (абзац 1 пункту 7 розділу II Порядку N 826).
      66. Абзацами 1, 3 пункту 8 розділу II Порядку N 826 встановлено, що уповноважена особа Фонду протягом двох робочих днів з дня подання відповідного акта перевірки розглядає пропозиції й висновки, викладені в ньому, та в разі згоди з висновками готує та підписує відповідний розпорядчий документ і вчиняє інші необхідні дії. Про прийняте рішення уповноважена особа Фонду повідомляє протягом одного робочого дня Фонд, сторони виявленого нікчемного правочину (договору) та в разі потреби - правоохоронні органи.
      67. За результатами цієї перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи Банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
      68. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів Банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ Банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органів управління та контролю банку, спрямованим на збереження активів і документації банку та який діє у межах цієї юридичної особи.
      69. Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Так, згідно із частиною другою статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) способом захисту прав і законних інтересів може бути, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів. Утім цю норму слід застосовувати з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України, яким до способів захисту віднесено визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Банк у спірних правовідносинах не діє як суб'єкт владних повноважень і не здійснює жодних управлінських функцій щодо позивача.
      70. Обов'язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином) виникає в силу вимог закону, а не наказу чи повідомлення банку, а тому позовна вимога про визнання недійсним наказу не підлягає задоволенню.
      71. Накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть установлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.
      72. Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів. Оскільки наказ банку є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов'язків для контрагентів банку, не можна вважати порушеними права контрагентів внаслідок прийняття такого наказу. Права позивача не можуть бути порушені внаслідок видання внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. У такій ситуації сторона правочину може вважати відповідні правочини чинними і не виконувати жодних дій з повернення майна чи грошових коштів банку. Повідомлення банку про виявлення ним нікчемних правочинів не підлягає примусовому виконанню. Якщо особа добровільно не погоджується з тим, що правочини є нікчемними, і не повертає активи, банк має право звернутися до суду з вимогою застосування наслідків нікчемності правочинів.
      73. На думку Великої Палати Верховного Суду при ухваленні судових рішень у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права щодо встановлення ефективним способом відновлення порушеного права позивача визнання недійсним наказу.
      74. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним оспорюваного наказу є помилковими з огляду на те, що така вимога позивача не є правильно обраним способом захисту своїх інтересів.
      ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
      75. Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про те, що видання уповноваженою особою Фонду наказу про виявлення нікчемних правочинів порушує права позивача, натомість інших доводів щодо порушення прав позивача не наведено, тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що під час вирішення цього спору суди першої й апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права.
      76. Згідно із частинами першою та третьою статті 311 ГПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      77. Відтак касаційну скаргу потрібно задовольнити частково, а судові рішення, що оскаржуються - скасувати з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
      Щодо судових витрат
      78. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      79. Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 315 цього ж Кодексу в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинні бути зазначені: новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      80. Оскільки в цьому випадку Велика Палата Верховного Суду ухвалює нове рішення про відмову в позові, судовий збір за розгляд апеляційної та касаційної скарг покладається на позивача.
      Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ЄВРОБАНК" задовольнити частково.
      2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року у справі N 910/24198/16 скасувати.
      3. Ухвалити нове рішення.
      4. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУ ДЖЕСТ 2014" до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку "ЄВРОБАНК" (на дату прийняття оскаржуваного рішення - уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку "ЄВРОБАНК") та Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ЄВРОБАНК", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТУ ДЖЕСТ"; Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮЖТРАНЗИТ"; Товариство з обмеженою відповідальністю "АМФІКТІОН ОВІДІОПОЛЬ"; Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРЕЇН-ЕКСПОРТ"; Терещенко Роман Вікторович; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання наказу недійсним відмовити повністю.
      5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУ ДЖЕСТ 2014" (68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. 1 Травня, буд. 3, код ЄДРПОУ 39562697) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ЄВРОБАНК" (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 35, код ЄДРПОУ 33305163) 1760 (одна тисяча сімсот шістдесят) грн судових витрат за розгляд апеляційної скарги та 1654 (одна тисяча шістсот п'ятдесят чотири) грн судових витрат за розгляд касаційної скарги.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя: Князєв В.С.
      Суддя-доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      Н.П. Лященко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      24 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа № 910/15361/17
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
      Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,
      за участю секретаря судового засідання Кузьміної О.М.
      за участю представників : ПАТ "Діамантбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" - адвоката Абросімова С.С., ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" - адвоката Волкодава І.Ю.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Діамантбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" Тімоніна О.О.
      на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018
      та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017
      у справі № 910/15361/17
      за позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин"
      до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк"
      про визнання зобов'язання припиненим,-
      ВСТАНОВИВ:
      У вересні 2017 ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ "ДІАМАНТБАНК" про визнання припиненим зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, укладеного між сторонами.
      Позов обґрунтовано тим, що відносини сторін врегульовані кредитним договором №048 від 18.04.2017 за умовами, якого банк з 18.04.2017 по 17.05.2017 включно відкриває позичальнику - ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" "відновлювальну" кредитну лінію у розмірі 1 900 000грн., ці кошти позичальник зобов'язується повернути 17.05.2017 з урахуванням процентів за користування кредитом у розмірі 15,1%, на забезпечення якого укладено між ними і договір застави на майновий вклад (депозит) від 18.04.2017, також між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (банк) та ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017 на суму -2 000 000 грн., за яким банк зобов'язується повернути вкладнику цю суму вкладу з відсотками 18.05.2017, таким чином коли у сторін настав строк зобов'язання виконання за цими договорами та посилаючись на наявність підстав для припинення зобов'язань, шляхом зарахування зустрічним однорідних вимог, на підставі ст. 601 ЦК України та ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", просив задовольнити заявлені вимоги.
      Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 (суддя Смирнова Ю.М.) позов задоволено. Визнано припиненими зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, укладеного між ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" та ПАТ "ДІАМАНТБАНК". 
      Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 у справі № 910/15361/17 (судді : Алданова С.О., Мартюк А.І., Зубець Л.П.) рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 залишено без змін.
      В касаційній скарзі ПАТ "ДІАМАНТБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ДІАМАНТБАНК" Тімоніна О.О. просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити. 
      Не погоджуюсь з прийнятими судовими рішеннями щодо задоволення позову щодо визнання припиненими зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, скаржник посилається на порушення судом вимог п. 26.4. ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", за якою у разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг, оскільки кредитний договір не містить такої умови, як надання банку права на списання коштів клієнта з іншого його рахунку, тоді як зазначена умова у договорі застави майнових прав на вклад, укладеного між цим ж сторонами, щодо права банку на звернення стягнення на депозит позивача не можна вважати, на думку відповідача, достатньою підставою для ініціювання переказу в порядку договірного списанні згідно вимог законодавства.
      У відзиві ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки суди задовольняючи позовні вимоги правомірно керувались Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 14.03.2018 для розгляду вказаної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Жукова С.В., Білоуса В.В. та Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2018 відкрито касаційне провадження і розгляд справи призначено на 24.05.2018 о 09 год. 45 хв.
      Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
      Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень та прийняті нового рішення про відмову в позові відповідно до вимог ст. 311 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права.
      Задовольняючи позов та припиняючи зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з повернення кредитного траншу за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 у сумі 1 900 000 грн., суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходили з наступного.
      Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (банк) та ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017, за умовами якого вкладник розміщує банківський вклад на вкладному (депозитному) рахунку у банку № 2610537012651.021.170, відкритому вкладнику згідно генерального договору банківського вкладу (депозиту) № 12-02-03-000021 від 03.02.2012, сума вкладу - 2 000 000 грн., нарахування відсотків за вкладом становить 13.6 %, строк вкладу - 51 день, з 28.03.2017 по 17.05.2017 включно.
      Пунктами 1.2.1, 2.1, 2.1.3, 2,4, зазначеного договору передбачено, що дата повернення вкладу 18.05.2017, банк зобов'язаний повернути вкладнику суму вкладу в порядку та на умовах, встановлених цим договором, здійснити примусове списання коштів, у випадках передбачених чинним законодавством України, вкладник має право : на отримання суми вкладу та нарахованих процентів в порядку та на умовах, встановлених цим договором, на повернення вкладу після спливу строку вкладу в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством України (в т.ч. нормативно-правовими актами Національного банку України). 
      В подальшому, між сторонами укладено договір кредитної лінії №048 від 18.04.2017, за яким ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (кредитодавець) зобов'язується з 18.04.2017 по 17.05.2017 включно відкрити ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (позичальник) відновлювальну" кредитну лінію у розмірі 1 900 000 грн., кредитні кошти надаються позичальнику в межах відкритої згідно цього договору кредитної лінії зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 15,1% процентів річних, в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором позичальник в день укладання цього договору забезпечує надання кредитодавцю в заставу визначене нижче майно, а також забезпечує надання кредитодавцю поруки відповідно до викладеного нижче: позичальник в день укладення цього договору надає в заставу кредитодавцю майнові права на суму 2 000 000 грн., що випливають з договору банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" № 12-02-03-000021.170 від 28.03.2017, укладеного між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та позичальником, які (майнові права) полягають у праві вимагати від кредитодавця повернення грошових коштів в сумі 2 000 000 грн., розміщених позичальником у кредитодавця терміном до 17 травня 2017 року включно; порука відсутня (п.2.1).
      За змістом додаткової угоди №1 від 18.04.2017 до договору кредитної лінії №048 від 18.04.2017 передбачено, що кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у розмірі 1 900 000 грн., в межах кредитної лінії, відкритої згідно кредитного договору, кредитодавцю кредитний транш в 1 900 000 грн.
      Із наявних у справі матеріалів вбачається та як встановлено судами обох інстанцій, 18.04.2017 між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (заставодержатель) та ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав на вклад (депозит) №048/1, відповідно до умов якого заставодавець в забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання зобов'язання заставодавця за кредитним договором передає заставодержателю в заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права вимоги за договором банківського вкладу, що укладений між заставодавцем та боржником (відповідачем), предметом застави за цим договором є належні заставодавцю майнові права вимоги за договором банківського вкладу.
      За п.2.2. цього договору встановлено, що за згодою сторін вартість майнових прав, що належать заставодавцю за договором банківського вкладу та виступають предметом застави за цим договором, складає - 2 000 000 грн., при цьому своїм підписом на договорі застави заставодавець надає доручення заставодержателю самостійно здійснювати договірне списання коштів у рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) заставодержателя, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку №2610537012651.021.170 в ПАТ "ДІАМАНТБАНК", МФО 320854.
      Згідно п. 2.8 договору, заставодавець доручає заставодержателю без отримання окремих платіжних документів та заяв здійснити від імені заставодавця купівлю/обмін/продаж списанних коштів з метою отримання необхідної валюти за визначеним заставодержателем курсом іноземної валюти, що діятиме на дату здійснення цієї операції. Всі витрати, пов'язані з проведенням валютно-обмінних операцій (у тому числі курсові різниці), покладаються на заставодавця. Списання грошових коштів у рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) проводиться заставодержателем без додаткових погоджень із заставодавцем з урахуванням наступних умов; обставини за яких заставодержатель має право здійснити договірне списання коштів: заставодавець не виконав зобов'язання (повністю або частково) у визначені кредитним договором строки та (або) заставодавець порушив будь - які обов'язки чи запевнення (гарантії) за цим договором та предмета застави; реквізити рахунка платника, з якого має здійснюватися договірне списання - вкладний (депозитний) рахунок № 2610537012651.021.170. в ПАТ "ДІАМАНТБАНК", МФО 320854.
      На підставі рішення Правління Національного банку України від 24.04.2017 №264-рш/БТ "Про віднесення ПАТ "ДІАМАНТБАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.04.2017 №1684 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким було розпочато процедуру виведення ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації.
      Листом №42/698 від 17.05.2017 позивач направив на адресу відповідача, у зв'язку із настанням строку виконання зобов'язання з повернення кредиту за кредитним договором, платіжне доручення №6 від 17.05.2017, яке банком виконано не було.
      Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 22.06.2017 № 394-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ДІАМАНТБАНК", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 23.06.2017 №2663 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно якого була розпочата процедура ліквідації ПАТ "ДІАМАНТБАНК" за період з 24.06.2017 до 23.06.2019 включно.
      Листом від 29.06.2017 ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" просив ПАТ "ДІАМАНТБАНК" здійснити погашення кредитної заборгованості за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 коштами, які надані в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, а саме: коштами згідно договору банківського вкладу(депозиту) №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017 у сумі 2 000 000 грн., на що відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для заліку зустрічних однорідних вимог до моменту настання обставин, передбачених ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно листа листа №316/01л від 19.07.2017.
      За таких обставин, коли строк виконання за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 настав 17.05.2017, а за договором банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017 настав -18.05.2017, грошові зобов'язання за зазначеними договорами є зустрічними однорідними вимогами, при цьому за договором кредитної лінії заміна застави не здійснювалась, грошові кошти за договором банківського вкладу перебувають на рахунках банку на дату початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з ринку, що підтверджується належними доказами, договірне списання коштів з депозитного рахунку позивача передбачено п. 2.8. договору застави майнових прав на вклад (депозит) №048/1 від 18.04.2017, який є дійсним, позивачем направлено відповідачу заяву про зарахування зустрічних вимог, враховуючи лист, оскільки чинним законодавством не встановлено вимог щодо форми та змісту заяви, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо припинення зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 на підставі ст.601 ЦК України та ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
      Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
      Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
      Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.
      Стаття 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає предмет та мету цього Закону, за якою визначено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
      Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
      Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема, забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.
      При цьому у зазначеній статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що обмеження, встановлені цим пунктом (8), не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: 1) за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; 2) кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.
      Відтак, з огляду на наведені вище норми права, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання припиненим зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, оскільки наявні всі необхідні умови, передбачені п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог сторін по кредитному договору та договору банківського вкладу (депозиту) та для припинення взаємних грошових зобов'язань сторін шляхом заліку зустрічних однорідних вимог.
      Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      Таким чином, з урахуванням вище викладеного, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 постановлені у відповідності до фактичних обставин, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.
      Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на відповідача.
      На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,- -
      ПО СТАНОВИВ :
      Касаційну скаргу ПАТ "Діамантбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" Тімоніна О.О. залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Головуючий - Ткаченко Н.Г.
      Судді - Білоус В.В.
      Жуков С.В.
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/74570926