ANTIRAID

Постановление БП-ВС о взыскании сумм кредитов выданных местными администрациями для поддержки сельхозпроизводителей и сроках исковой давности

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

22 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 915/533/15
Провадження N 12-51гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача Рогач Л.І.,
суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П.,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року (судді: Головей В.М. - головуючий, Принцевська Н.М., Разюк Г.П.), додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2017 року та рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року у справі N 915/533/15 (суддя Смородінова О.Г.) за позовом прокурора Миколаївського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації до Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Головне управління Державної фіскальної служби України у Миколаївській області, про стягнення 950124,34 грн

Учасники справи:

позивач - не з'явився

відповідач - не з'явився

прокурор - не з'явився

треті особи - не з'явився

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. 31 березня 2015 року прокурор Миколаївського району Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просив стягнути на користь Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації з Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" заборгованість в розмірі 1039050,37 грн. з яких: 686000,00 грн основного боргу, 72819,37 грн 3 % річних, 280231,00 грн інфляційних втрат.

1.2. Позовні вимоги ґрунтуються на порушенні відповідачем обов'язку виконати належним чином свої грошові зобов'язання та повернути кошти фінансової підтримки, надані за рахунок коштів обласного бюджету, всупереч умовам укладеного договору, рішенням Миколаївської обласної ради та розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації, положенням статей 2, 50 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), статей 598, 509, 525, 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 173, 179, 193, 222 Господарського кодексу України.

1.3. Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

1.4. Заявою (вх. N 6196/16 від 29 березня 2016 року) прокурор зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 950124,34 грн. з яких: 686000,00 грн основного боргу за 2008-2014 роки, 48818,34 грн 3 % річних, 215306,00 грн. інфляційні витрати, надав розрахунок в підтвердження заявленої до стягнення суми.

1.5. Відповідач у відзиві вважав позов таким, що не підлягає задоволенню, посилаючись на норми статей 257-266, 625 ЦК України, та просив суд відмовити у позові, оскільки позивач пропустив позовну давність для захисту порушеного права. В доповненнях до відзиву відповідач також вказав, що про необхідність сплати заборгованості за договором він дізнався лише в липні 2014 року, коли йому стало відомо про скасування рішення Миколаївської обласної ради про звільнення відповідача від повернення коштів за договором від 24 липня 2007 року, відповідно позивач вправі нараховувати 3 % річних та вимагати стягнення інфляційних втрат виключно за період з липня 2014 року по 02 травня 2015 року.

1.6. Під час нового розгляду справи відповідач також додатково вказав, що на час пред'явлення позову належна до стягнення сума є бюджетним боргом, порядок стягнення якої регулюється главою 9 розділу II Податкового кодексу України, а уповноваженим державою органом на вжиття заходів зі стягнення такого боргу є органи державно податкової служби. Відповідно, прокурор неправильно визначив орган, уповноважений представляти державу у спірних правовідносинах, а позов слід залишити без розгляду.

1.6. У клопотанні від 10 квітня 2017 року відповідач просив суд припинити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), як такий, що не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

1.7. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області - у письмових поясненнях вказала, що податкові органи не наділені обов'язком обліку заборгованості по фінансовій допомозі, наданій державою сільгоспвиробникам.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь Департаменту 392000,00 грн основної заборгованості. Стягнуто з Підприємства в дохід Державного бюджету України 5880, 05 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

2.2. Рішення мотивовано тим, що відповідач не спростував наявності основної заборгованості за договором про передачу зернозбиральних комбайнів на умовах фінансової допомоги на зворотній основі за період з 2008 по 2014 року, проте, враховуючи заяву Підприємства про застосування позовної давності, суд першої інстанції задовольнив позов в частині стягнення основної суми заборгованості частково в розмірі 392 000,00 грн за період з січня 2011 року по січень 2015 року, в іншій частині стягнення боргу відмовив, у зв'язку зі спливом позовної давності.

2.3. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суд першої інстанції зазначив, що ці платежі не підлягають задоволенню, оскільки їх нарахування суперечить приписам норм Податкового та Бюджетного Кодексів України, не відповідає правовій природі фінансової допомоги; кошти отримав у даному випадку сільгосптоваровиробник у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами.

2.4. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року скасовано, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь Департаменту основну суму боргу у розмірі 686000,00 грн. 3 % річних у сумі 48818,34 грн та інфляційні втрати 215306,00 грн. стягнуто з відповідача до Державного бюджету України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 14251,86 грн.

2.5. Погоджуючись з висновком місцевого господарського суду щодо наявності у відповідача заборгованості за договором про передачу зернозбиральних комбайнів на умовах фінансової допомоги на зворотній основі за період з 2008 по 2014 року, суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності; застосував положення Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року N 2181, у редакції, чинній на час виникнення у відповідача боргового зобов'язання перед бюджетом, та положення статті 50 Бюджетного кодексу України, чинній на момент звернення з позовом, за змістом яких на вимоги про погашення заборгованості перед бюджетом позичальниками, якими надавались кредити з бюджету, позовна давність не застосовується.

2.6. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача сум інфляційних витрат та 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України з огляду на встановлений факт порушення виконання зобов'язань за договором.

2.7. Додатковою постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2017 року стягнуто з відповідача на користь прокуратури 15677,05 грн відшкодування витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

3.1. У жовтні 2017 року Державне підприємство "Племрепродуктор "Степове" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року, додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2017 року та рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року у справі N 915/533/15.

3.2. Відповідач просив рішення, постанову та додаткову постанову у справі скасувати, провадження у справі припинити на підставі статті 80 ГПК України, посилаючись на те, що має місце порушення правил юрисдикції.

З.3. Зазначав, що, вступаючи в спірні правовідносини, позивач діяв на підставі рішення обласної ради про уточнення обласного бюджету та виконував владні повноваження з метою реалізації владних управлінських функцій щодо виконання обласного бюджету в частині видатків (кредитування), укладений сторонами договір є адміністративним договором, а спір про виконання такого договору не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Правовідносини сторін у цьому спорі виникли не на підставі цивільно-правового договору, а на підставі рішення органу владних повноважень про виділення коштів з обласного бюджету на поворотній основі, які регулюються бюджетним законодавством та до яких положення ЦК не застосовуються. Відповідно судові рішення у справі мають бути скасовані та провадження у справі припинено.

3.4. Відповідач вважав, що повноваженнями щодо повернення до обласного бюджету коштів поворотної фінансової допомоги наділені виключно податкові органи, а стягнення має здійснюватися в порядку погашення податкового боргу; прокурор помилково визначив позивачем у справі Департамент агропромислового розвитку, а не відповідний податковий орган, а такий позов слід залишити без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК України; суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення у справі в якості третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області.

3.5. Відповідач також звертав увагу на те, що висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підставі для застосування наслідків спливу позовної давності не відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України з цих питань; зокрема, позовна давність має обчислюватись від дня, коли про порушення свого права дізнався саме позивач, а не прокурор; перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами, починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення, тобто позовна давність обчислюється окремо по кожному простроченому платежу, чого, на думку заявника, суд не врахував. Водночас положення Бюджетного кодексу України 2001 року не містили норми щодо непоширення позовної давності на вимоги щодо бюджетної заборгованості, а Бюджетний кодекс 2010 року не передбачав надання його положенням зворотної дії у часі.

3.6. Відповідач вважає необґрунтованим стягнення відсотків річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України, оскільки до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, а суд апеляційної інстанції помилково застосував положення ЦК України до бюджетних правовідносин з надання фінансової допомоги з бюджету на зворотній основі, які регулюються Бюджетним кодексом України.

4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 лютого 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року, додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2017 року та рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року у справі N 915/533/15.

4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2018 року справу N 915/533/15 разом з касаційною скаргою Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року, додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2017 року та рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року у справі N 915/533/15 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України.

4.3. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року прийнято до розгляду справу N 915/533/15 (провадження N 12-51гс18) та призначено справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

5. Позиція учасників справи

5.1. Перший заступник прокурора Миколаївської області у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що спір у справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про передачу зернозбиральних комбайнів на умовах фінансової допомоги; у майнові відносини, які склалися між сторонами, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників та за відсутності адміністративного підпорядкування, у зв'язку з чим безпідставними є доводи щодо непідвідомчості спору господарським судам.

5.2. Прокурор також зазначав, що не заслуговують на увагу доводи, викладені у касаційній скарзі щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки статтею 50 БК України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, унормовано, що на вимоги про повернення коштів до бюджету позовна давність не поширюється.

5.3. Необґрунтованими, на думку прокурора, є твердження заявника про порушення судом апеляційної інстанції частини другої статті 625 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування та проценти річні не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.

6. Фактичні обставини справи, встановлені судами

6.1. 11 травня 1999 року Миколаївська обласна державна адміністрація прийняла розпорядження N 261-р "Про передачу зернозбиральних комбайнів сільськогосподарським товаровиробникам області строком на 20 років", яким доручила управлінню агропромислового комплексу облдержадміністрації передати 19 зернозбиральних комбайнів "Дойц-Фар" марки "Топлайнер" моделі 4065 НТS сільгоспвиробникам згідно з додатком; затвердила механізм розрахунків за передані товаровиробникам зернозбиральні комбайни.

6.2. Згідно з переліком господарств і машинно-технологічних станцій, комбайни були передані, у тому числі й радгоспу "Степовий" Миколаївського району.

6.3. Відповідно до визначеного механізму розрахунків сільгосптоваровиробники протягом 20 років повертають до обласного бюджету кожного року кошти в розмірі 49 тис. грн.: до 01.08. - 40 %; до 01.10 - 30 %; до 01.11. - 30 % цієї суми. Після завершення розрахунків комбайни переходять у власність.

6.4. У травні 1999 року Управління агропромислового комплексу облдержадміністрації (власник) та Сільськогосподарське підприємство "Степовий" Миколаївського району (одержувач) уклали договір N 9 про передачу зернозбиральних комбайнів "Дойц-Фар" марки "Топлайнер" моделі 4065 НТS на умовах фінансової допомоги на зворотній основі.

6.5. Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що власник передає, а одержувач приймає 2 комбайни марки "Топлайнер" на загальну суму 1,958 тис. грн. строком на 20 років. Пунктами 2.2, 2.3 договору сторони визначили, що одержувач протягом 20 років повертає до обласного бюджету кожного року кошти в розмірі 49 тис. грн. до 01.08. - 40 %, до 01.10. - 30 %, до 01.11. - 30 %. Після завершення розрахунків комбайни переходять у власність одержувача. Згідно з пунктом 4.1 договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 01 січня 2020 року.

6.6. Розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації N 399-р від 02 липня 2001 року внесено зміни до механізму розрахунків за одержані сільгоспвиробниками області зернозбиральні комбайни на умовах фінансової допомоги на зворотній основі, затвердженого розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації N 261-р від 11.05.99. Так, строки повернення коштів до обласного бюджету змінено з "до 01.08. - 40 %, до 01.10. - 30 %, до 01.11.- 30 % " на "до 01.08. - 50 %, до 01.09. - 50 % ". Зобов'язано Головне управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації забезпечити перегляд укладених з отримувачами зернозбиральних комбайнів договорів на суму вартості комбайнів із внесенням змін по строках для своєчасного повернення коштів до обласного бюджету.

6.7. 21 серпня 2001 року Головне управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації (власник) та сільгосппідприємство радгосп "Степовий", правонаступником якого є ДП "Степовий", уклали договір про передачу зернозбиральних комбайнів "Дойц-Фар" марки "Топлайнер" моделі 4065 НТS на умовах фінансової допомоги на зворотній основі.

6.8. Відповідно до пункту 2.2 договору одержувач зобов'язався терміном до 2018 року повертати до обласного бюджету кожного року кошти у розмірі 49 000,00 грн. за кожен комбайн наступними частинами: до 01.08. - 50 %, до 01.09. - 50 % даної суми. Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 2018 року (пункт 4.1 договору).

6.9. 27 квітня 2007 року Миколаївська обласна рада прийняла рішення N 10 "Про звільнення сільгоспвиробників від повернення коштів фінансової підтримки, наданої з обласного бюджету на придбання зернозбиральних комбайнів марки "Топлайнер" ", яким з 01 січня 2008 року ряд господарств сільгоспвиробників, у тому числі і ДП "Степовий", звільнено від повернення коштів фінансової підтримки до обласного бюджету.

6.10. Зміни та доповнення до договору про передачу зернозбиральних комбайнів "Дойц-Фар" марки "Топлайнер" моделі 4065 НТS на умовах фінансової допомоги на зворотній основі від 21 серпня 2001 року сторонами не вносились.

6.11. Сторони склали акт звірки взаємних розрахунків за надану фінансову підтримку з обласного бюджету на зворотній основі, виділену підприємствам агропромислового комплексу на підставі розпоряджень голови облдержадміністрації від 11 травня 1999 року N 261-р та від 02 липня 2001 року N 399-р, відповідно до якого заборгованість ДП "Степовий" за комбайни станом на 01 січня 2008 року склала 1172 000 грн.

6.12. Постановою Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року у справі N 22-а-10545/08, визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської обласної ради N 10 "Про звільнення сільгоспвиробників від повернення коштів фінансової підтримки, наданої з обласного бюджету на придбання зернозбиральних комбайнів марки "Топлайнер".

6.13. 26 червня 2014 року Департамент агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації направив на адресу ДП "Степове" лист щодо термінового погашення боргу перед обласним бюджетом за 2008-2013 роки та забезпечення своєчасного повернення коштів за зернозбиральні комбайни у строки, встановлені договором.

6.14. У відповідь відповідач вказав про відсутність можливості сплатити заборгованість і забезпечити своєчасне повернення коштів за використання зернозбиральних комбайнів, які на сьогоднішній день застаріли, запропонував вилучити комбайни та передати їх іншим господарствам або здійснити необхідні дії для продажу цих комбайнів.

7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

7.1. У частині третій статті 3 ГПК України визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Ураховуючи викладене, у цій постанові посилання на норми процесуального закону наводяться у редакціях, чинних на час вчинення відповідних процесуальних дій, без додаткових уточнень.

7.2. Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушень.

7.3. Господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави (абзаци 3, 4 частини першої статті 2 ГПК України).

7.4. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України, згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

7.5. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України викладено в новій редакції.

7.6. ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 цього Кодексу).

7.7. У випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах (частина перша статті 53 ГПК України).

7.8. За статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

7.9. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

7.10. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

7.11. Сама по собі участь у спірних правовідносинах особи, наділеної статусом суб'єкта владних повноважень, не спричиняє вирішення спору з нею у судах адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

7.12. Для з'ясування і визначення юридичної і фактичної природи правовідносин потрібно з'ясовувати, щодо яких речей (цінностей, активів тощо) і між якими суб'єктами (особами) вони виникли, який соціальний і організаційно-правовий статус цих осіб, якими нормативними засобами регулюються ці відносини, який механізм їх забезпечення і виконання, вид та міра відповідальності за невиконання зобов'язань, що випливають із цих взаємин.

7.13. Засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.

7.14. Відповідно до пункту 31 статті 2 Бюджетного кодексу України кредитування бюджету це операції з надання коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, внаслідок чого виникають зобов'язання перед бюджетом (надання кредитів з бюджету), та операції з повернення таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету). Для цілей цього Кодексу до кредитів з бюджету також належать позички та фінансова допомога з бюджету на поворотній основі.

7.15. За підпунктом 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення. Повернення коштів до відповідного бюджету здійснюється органами доходів і зборів відповідно до наданих їм функцій зі забезпечення стягнення сум простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою "…" за кредитами із бюджету згідно із підпунктом 191.1.38 пункту 191.1 статті 191 Податкового кодексу України.

7.16. Згідно з частинами першою, другою статті 50 БК України у разі надання кредитів з бюджету у позичальників виникає заборгованість перед бюджетом. З моменту надання кредитів з бюджету на суму отриманих з бюджету коштів права кредитора та право вимагати від позичальників повернення таких кредитів до бюджету у повному обсязі переходять до держави (Автономної Республіки Крим, територіальної громади). Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості не поширюється. Органи державної податкової служби України визначаються органами стягнення простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою) за кредитами з бюджету.

7.17. Повернення кредитів до бюджету є однією зі стадій виконання бюджету за видатками та кредитуванням. У разі надання кредитів з бюджету у їх позичальників виникає заборгованість перед бюджетом, з якого були надані кошти на умовах повернення. Суб'єктами, які здійснюють державне кредитування та забезпечують повернення сум кредитів, є передусім Міністерство фінансів України (фінансові управління), а також розпорядники та одержувачі бюджетних коштів. Державне казначейство України складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.

7.18. Основним суб'єктом, якому належить право вимоги від позичальника повернення коштів до відповідного бюджету, згідно з вказаними кредитами є держава, від імені якої право вимоги повернення коштів до бюджету здійснює орган держави, уповноважений саме на ці дії.

7.19. Положення частини другої статті 50 Бюджетного кодексу України відповідає положенням частин дев'ятої та десятої цього Кодексу, згідно з якими прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання. Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) не поширюється.

7.20. Розпорядження коштами, які надаються у вигляді кредиту з бюджету, здійснюється за регламентованими державою в законах і актах управління підставами, умовами і порядком їх використання. Фінансове оперування бюджетними коштами у спосіб, що був застосований до спірних правовідносин, вимагає участі органу виконавчої влади чи управління, що здійснює платежі за дорученнями розпорядників та одержувачів бюджетних коштів відповідно до законодавства, в тому числі платежі, пов'язані з виконанням зобов'язань, взятих під державні та місцеві гарантії. Цей орган має певні зобов'язання перед другою та/чи третьою сторонами договору, але на відміну від договору цивільного виступає відносно них насамперед як суб'єкт публічного права, статус якого визначається його компетенцією і проявляється змістом дії (платіж бюджетних коштів за дорученням розпорядника).

7.21. Разом з тим, суди з'ясували, що за змістом розпорядження від 11 травня 1999 року N 261-р "Про передачу зернозбиральних комбайнів сільськогосподарським товаровиробникам області строком на 20 років" уповноважено попередника позивача на укладення договорів про передачу зернозбиральних комбайнів, придбаних за рахунок коштів обласного бюджету, на умовах розстрочення їх оплати, в тому числі і з відповідачем, на виконання рішення Миколаївської облради від 24 грудня 1998 року N 4.

7.22. Укладений сторонами договір регулює порядок та строки виконання відповідачем зобов'язань з розрахунків за комбайни, передані відповідачу на оплатній основі.

7.23. Враховуючи умови договору, узгоджені сторонами в договорі строки та графік сплати вартості одержаних комбайнів, суди застосували до спірних правовідносин положення чинного ЦК України.

7.24. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

7.25. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів чинного законодавства.

7. 26. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (стаття 628 ЦК України).

7.27. Умови договору N 9, укладеного сторонами, передбачають передачу відповідачу зернозбиральних комбайнів "Дойц-Фар" марки "Топлайнер" моделі 4065 НТS на умовах оплатності.

7.28. Водночас правовідносини сторін за договором засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників, відсутні ознаки адміністративної підпорядкованості чи здійснення управлінських адміністративних функцій стосовно один одного в рамках договору, яким визначено порядок повернення вартості майна, одержаного відповідачем.

7.29. Відтак, доводи касаційної скарги про те, що господарські суди помилково вирішили спір, який не підлягав розгляду за правилами господарського судочинства, є помилковими та спростовуються матеріалами справи.

7.30. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

7.31. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

7.32. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

7.33. Та обставина, що грошові кошти за договором повинні надійти до обласного бюджету, не виключає необхідності захисту таких коштів від знецінення та обов'язку відповідача як боржника у спірних правовідносинах компенсувати наслідки інфляційних процесів, які відбулися за час його прострочення.

7.34. Апеляційний господарський суд перевірив наданий до позовних вимог розрахунок основного боргу, інфляційних сум та процентів річних та визнав його правильним в частині 686000 грн основного боргу, 48818,34 грн процентів річних та 215306 інфляційних втрат; власний контррозрахунок відповідач не надав.

7.35. Як вже відзначалося вище, відповідач подав до суду заяву про застосування позовної давності та просив у зв'язку з цим відмовити у задоволенні позовних вимог.

7.36. Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли після набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

7.37. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (стаття 266 ЦК України).

7.38. Частиною першою статті 268 ЦК України визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється; разом з тим частиною другою цієї статті передбачено, що законом також можуть бути встановлено інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

7.39. Суд апеляційної інстанції з'ясував, що відповідно до встановленого договором графіку повернення платежу відповідачем станом на момент набрання чинності Бюджетним кодексом України (2010 року) позовна давність за платежами, починаючи з 2008 року, не сплинула та застосував до спірних правовідносин приписи статті 50 Бюджетного кодексу України (чинний з 1 січня 2011 року, за якою до вимог про погашення заборгованості перед бюджетом позичальниками, яким надавались кредити з бюджету, позовна давність не застосовується.

7.39. Таким чином, встановивши господарську природу спірних правовідносин суди помилково поширили застосування статті 50 Бюджетного кодексу України, на відносини сторін, які виникли з оплатної передачі відповідачу майна, ґрунтуються на принципах юридичної самостійності, вільного волевиявлення та майнової рівності їх учасників.

7.40. Відповідно до встановлених судами умовам договору щодо графіку сплати вартості одержаних комбайнів, розміру заборгованості та строкам її виникнення, наданого прокурором розрахунку основного боргу, інфляції та річних, відповідність якого фактичним обставинам справи перевірив суд апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає законним та обґрунтованим стягнення з відповідача 294000,00 грн основного боргу, нарахованого за період в межах позовної давності, а також 85162,00 грн інфляційних втрат та 13565,28 грн процентів річних, нарахованих на цей борг за весь час прострочення, тобто з 01 серпня 2012 року по 28 лютого 2015 року.

7.41. У задоволенні інших позовних вимог слід відмовити за спливом позовної давності, про застосування якої заявив відповідач у справі.

8. Щодо судового збору

8.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та прийняття нового судового рішення, слід здійснити розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, а також перерозподіл судових витрат, понесених у учасниками справи під час її розгляду.

8.2. Згідно з частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

8.3. За змістом частини другої цієї статті судовий збір, від сплати якого позивач в установленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

8.4. Відповідно до частини одинадцятої статті 129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

8.5. Таким чином, судові витрати, понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають такому розподілу.

8.6. На відповідача покладаються судові витрати за подання позовної заяви з урахуванням пропорційності задоволених вимог у розмірі 7848,03 грн. що підлягають стягненню в доход державного бюджету України, враховуючи, що на день подання позову (31 березня 2015 року), прокурор був звільнений від сплати судового збору відповідно до положень Закону України "Про судовий збір" (у відповідній редакції).

8.7. На позивача покладаються судові витрати, понесені у учасниками справи під час її розгляду, у тому числі що підлягали сплаті за подання апеляційних та касаційних скарг з урахуванням пропорційності задоволених вимог у розмірі 11710,38 грн. що підлягають стягненню на користь відповідача.

Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року, додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2017 року та рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року у справі N 915/533/15 скасувати.

Позов прокурора Миколаївського району Миколаївської області задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" (57107, Миколаївський район, с. Степове, ідентифікаційний код 00854995) на користь Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 1, ідентифікаційний код 36384583) 294000 (двісті дев'яносто чотири тисячі) грн 00 коп. основного боргу, 85162 (вісімдесят п'ять тисяч сто шістдесят дві) грн 00 коп. інфляційних втрат та 13565 (тринадцять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) грн 28 коп. - 3 % річних.

Стягнути з Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" (57107, Миколаївський район, с. Степове, ідентифікаційний код 00854995) у доход державного бюджету України 7848 (сім тисяч вісімсот сорок вісім) грн 03 коп. судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 1, ідентифікаційний код 36384583) на користь Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" (57107, Миколаївський район, с. Степове, ідентифікаційний код 00854995) 11710 (одинадцять тисяч сімсот десять) грн 37 коп судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата указала, что взыскание выданной финансовой помощи должно происходить в хозяйственной юрисдикции.

При этом, в соответствии с установленным договором графиком возврата платежа ответчиком по состоянию на момент вступления в силу Бюджетного кодекса Украины (2010 года) исковая давность по платежам, начиная с 2008 года, прошла и применил к спорным правоотношениям предписания статьи 50 Бюджетного кодекса Украина (действующий с 1 января 2011 года, по которой с требованиями о погашении задолженности перед бюджетом заемщиками, которым предоставлялись кредиты из бюджета, исковая давность не применяется.

Таким образом, установив хозяйственную природу спорных правоотношений суды ошибочно распространили применения статьи 50 Бюджетного кодекса Украины, на отношения сторон, возникшие с платной передачей ответчику имущества, основанные на принципах юридической самостоятельности, свободного волеизъявления и имущественного равенства их участников.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 серпня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 0340/1429/18
      Провадження № 11-277апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2018 року (суддя Костюкевич С. Ф.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року (судді Старунський Д. М., Багрій В. М., Мікула О. І.) у справі № 0340/1429/18 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Відділу освіти, молоді та спорту Локачинської районної державної адміністрації Волинської області (далі - Відділ освіти, Локачинська РДА відповідно) про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У липні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Відділу освіти, у якому просили:
      - визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 28 лютого 2018 року № 33-к «Про зменшення виплат за престижність праці педагогічним працівникам та надбавок бібліотекарям»;
      - зобов`язати провести перерахунок надбавок за престижність праці педагогічних працівників починаючи з березня 2018 року по час звернення до суду із розрахунку 20 % посадових окладів (ставки заробітної плати) й надалі проводити виплату вказаних надбавок у такому розмірі.
      2. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працює вчителем загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів села Козлів Локачинського району Волинської області з тижневим педагогічним навантаженням 12,5 год, а ОСОБА_2 - вчителем історії в Опорному навчальному закладі «Навчально-виховний комплекс «Локачинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» з тижневим навантаженням 20 год. 28 грудня 2017 року Відділ освіти наказом № 448-к «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників району» попередив керівників та педагогічних працівників закладів середньої загальної освіти району про можливе зменшення з 01 березня 2018 року розміру надбавки за престижність педагогічної праці з 20 % до 1 %, мотивуючи це обмеженим фінансуванням освітньої галузі району у 2018 році.
      3. 28 лютого 2018 року Відділ освіти видав наказ № 33-к «Про зменшення виплат за престижність праці педагогічним працівникам та надбавок бібліотекарям», яким з 01 березня 2018 року без згоди позивачів зменшив розмір надбавок за престижність педагогічної праці з 20 % до 5 % у зв`язку з нестачею коштів у фонді оплати праці.
      4. Вважаючи наказ відповідача від 28 лютого 2018 року № 33-к протиправним, позивачі звернулися до суду із цим позовом.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      5. Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 14 вересня 2018 року закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      6. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 грудня 2018 року ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
      7. Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що оскільки спірні правовідносини виникли між сторонами під час та з приводу перебування позивачів на посадах вчителя, то цей спір не є публічно-правовим, а стосується трудових відносин і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      8. Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивачі подали касаційну скаргу, в якій просять скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      9. Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що з постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2011 року № 373 «Про встановлення надбавки педагогічним працівникам закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), вищої освіти, інших установ і закладів незалежно від їх підпорядкування» та Положення про Відділ освіти, молоді та спорту Локачинської районної державної адміністрації Волинської області, затвердженого розпорядженням Локачинської РДА від 27 березня 2018 року № 137, убачається, що між позивачами та відповідачем виникли не трудові, а публічно-правові відносини, оскільки Відділ освіти, видаючи оскаржуваний наказ, здійснив владні управлінські функції в галузі управління закладами освіти Локачинського району, виступив не як роботодавець, а як суб`єкт владних повноважень, адже роботодавцем є заклад освіти. Крім цього, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей спір є виключно трудовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки Відділ освіти не є роботодавцем позивачів, трудові договори позивачів укладені з відповідними закладами освіти, а не з відповідачем.
      Позиція інших учасників справи
      10. На час розгляду справи відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.
      Рух касаційної скарги
      11. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 14 березня 2019 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасниками справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 квітня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України, оскільки предметом перегляду в цій справі є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні.
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      13. ОСОБА_1 є вчителем загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня села Козлів Локачинського району Волинської області з тижневим педагогічним навантаженням 12,5 год починаючи з 01 вересня 2003 року.
      14. ОСОБА_2 з 1995 року є вчителем історії в Опорному навчальному закладі «Навчально-виховний комплекс «Локачинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» з тижневим навантаженням 20 год у 2017-2018 навчальних роках.
      15. 28 грудня 2017 року Відділ освіти наказом № 448-К «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників району» попередив керівників та педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти району про можливе зменшення з 01 березня 2018 року надбавки за престижність педагогічної праці із 20 % до 1 %, мотивуючи це обмеженим фінансуванням освітньої галузі району у 2018 році. Цей наказ був доведений до позивачів шляхом оголошення на зборах.
      16. 28 лютого 2018 року Відділ освіти видав наказ № 33-к «Про зменшення виплат за престижність праці педагогічним працівникам та надбавок бібліотекарям», відповідно до якого у зв`язку з нестачею коштів у фонді оплати праці зменшено до 5 % виплату надбавок за престижність праці педагогам з 01 березня 2018 року.
      17. Не погоджуючись із вказаним наказом, позивачі звернулися до суду із цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      18. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      19. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
      20. На підставі частини першої статті 5 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
      21. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      22. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС Україниадміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій.
      23. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС Українисуб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      24. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      25. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      26. Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      27. Визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні.
      28. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
      29. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина або юридичної особи не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
      30. Закон України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон № 586-XIV) визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.
      31. За нормами статті 1 Закону № 586-XIV виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
      32. Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують: 1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; 2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян; 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; 4) підготовку та виконання відповідних бюджетів; 5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; 6) взаємодію з органами місцевого самоврядування; 7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень (стаття 2 Закону № 586-XIV).
      33. На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази (стаття 6 Закону № 586-XIV).
      34. Відповідно до статті 13 Закону № 586-XIV до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань: 1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 2) соціально-економічного розвитку відповідних територій; 3) бюджету, фінансів та обліку; 4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики; 5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв`язку; 6) науки, освіти, культури, охорони здоров`я, фізкультури і спорту, сім`ї, жінок, молоді та дітей; 7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля; 8) зовнішньоекономічної діяльності; 9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки; 10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати. Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.
      35. Статтею 22 Закону № 586-XIV визначені повноваження місцевої державної адміністрації в галузі науки, освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім`ї та молоді, серед яких, зокрема, є: реалізація державної політики в галузі науки, освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім`ї та молоді; виконання програми щодо обов`язковості повної загальної середньої освіти, здійснення загального керівництва закладами науки, освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, що належать до сфери її управління, їх матеріально-фінансового забезпечення (пункти 1, 3 частини першої статті 22 Закону № 586-XIV).
      36. Відповідно до частини першої статті 43 Закону № 586-XIV акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.
      37. З матеріалів справи вбачається, що позивачі просять визнати протиправним і скасувати наказ структурного підрозділу Локачинської РДА від 28 лютого 2018 року № 33-к, предметом якого є зменшення виплат за престижність праці педагогічним працівникам у зв`язку з нестачею коштів у фонді оплати праці бюджету району на 2018 рік.
      38. Отже, предметом розгляду в цій справі є рішення місцевого органу виконавчої влади як суб`єкта владних повноважень під час реалізації покладених на нього законодавством владних управлінських функцій щодо прийняття рішення зі здійснення матеріально-фінансового забезпечення навчальних закладів, які знаходяться в межах відповідної території і належать до сфери управління державної адміністрації, що свідчить про публічно-правовий, а не приватноправовий характер спірних правовідносин.
      39. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір, який є предметом цього розгляду, є публічно-правовим, оскільки в цій справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема перевірка оскаржуваного рішення на відповідність вимогам, визначеним у статті 2 КАС України.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      40. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про непоширення юрисдикції адміністративного суду на цей спір ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.
      41. Згідно із частиною першою статті 353 КАС Українипідставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      42. Оскільки суди попередніх інстанцій постановили судові рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
      2. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року скасувати, а справу направити до Волинського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді : Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 84941691
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      11 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 392/1213/17
      Провадження № 14-292цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів : Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк», ОСОБА_2 , Маловисківської міської ради Кіровоградської області, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним і скасування рішення учасника та рішення загальних зборів, скасування державної реєстрації, визнання права на частку в майні, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року, постановлену колегією суддів Суровицькою Л.В., Авраменко Т.М., Письменним О.А.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк» (далі - СТОВ «Агрофірма Маяк», товариство), ОСОБА_2 , Маловисківської міської ради Кіровоградської області, третя особа - ОСОБА_3 , у якому, з урахуванням уточнень, просив визнати недійсними та скасувати рішення учасника СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_2. від 20 лютого 2017 року про виключення зі складу учасників товариства ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про перерозподіл внесків до статутного капіталу, невиплату дивідендів та рішення загальних зборів учасників СТОВ «Агрофірма Маяк», викладене в протоколі від 05 березня 2017 року; визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів СТОВ «Агрофірма Маяк» щодо зміни складу або інформації про засновників від 06 березня 2017 року, визнати за позивачем у порядку спадкування право на 15 часток майна СТОВ «Агрофірма Маяк» станом на 18 травня 2017 року.
      2. Позов мотивований тим, що його батько - ОСОБА_6 володів 15 частками у статутному капіталі СТОВ «Агрофірма Маяк». У березні ОСОБА_6 стало відомо про те, що 20 лютого 2017 року один із учасників товариства ( ОСОБА_2 ) прийняв одноособове рішення про виключення із цього товариства інших учасників у зв`язку з несплатою ними внесків до статутного капіталу та оголосив про проведення загальних зборів товариства на 06 березня 2017 року для затвердження прийнятого рішення. 06 березня 2017 року була проведена державна реєстрація змін до установчих документів товариства щодо зміни складу учасників.
      2.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцем першої черги після його смерті, який прийняв спадщину, є його син - ОСОБА_1 (позивач).
      2.2. Посилаючись на те, що виключення ОСОБА_6 зі складу учасників було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а також на те, що ОСОБА_6 за життя звертався до господарського суду за захистом своїх корпоративних прав, проте провадження у справі було припинено на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_6 просив задовольнити позов.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним і скасовано рішення учасника СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_2. від 20 лютого 2017 року про виключення зі складу учасників СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , перерозподіл внесків до статутного капіталу, невиплату дивідендів та рішення загальних зборів учасників СТОВ «Агрофірма Маяк» від 05 березня 2017 року та затвердження нової редакції статуту СТОВ «Агрофірма Маяк». Визнано протиправною і скасовано державну реєстрацію внесення змін до установчих документів СТОВ «Агрофірма Маяк» щодо складу або інформації про засновників від 06 березня 2017 року, яка була проведена державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області Руденком В.І. Визнано за ОСОБА_1 право на 15 часток майна СТОВ «Агрофірма Маяк» у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
      4. Судове рішення першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для виключення батька позивача зі складу засновників СТОВ «Агрофірма Маяк» та порушенням з боку ОСОБА_2 порядку скликання загальних зборів товариства, що є підставою для скасування державної реєстрації внесення змін до установчих документів. Спадкоємцями ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_1 , спір між ними про поділ спадщини відсутній. Статутом товариства передбачено, що правонаступники та спадкоємці засновників мають переважне право вступу до нього, а у разі відмови про вступ йому видається частка в майні, відтак спадкоємець має право на захист свого права на частку у товаристві.
      5. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито. Роз`яснено, що розгляд такого спору віднесено до компетенції господарських судів.
      6. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у даному випадку існує корпоративний спір, який має розглядатись в порядку господарського судочинства зважаючи на те, що позов батька позивача - ОСОБА_6 не вирішено через смерть останнього і провадження у господарській справі закрито з цих підстав.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційний суд прийшов помилкового висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки право на участь у СТОВ «Агрофірма «Маяк» було особистим немайновим правом померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , відтак позивач, як спадкоємець, не набув статусу учасника товариства, а успадковує лише право на частку у майні товариства. Права правонаступників (спадкоємців) померлого учасника товариства з обмеженою відповідальністю регулюються нормами цивільного законодавства Законом України «Про господарські товариства» та положеннями статуту товариства. Метою звернення з цим позовом є реалізація права на спадкування, а тому підлягає розгляду за правилами цивільної юрисдикції.
      Доводи інших учасників справи
      8. У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому послався на те, що доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду щодо визначення юрисдикційності спору не спростовують, а ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального закону.
      9. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      10. 11 березня 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
      11. 13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.
      12. 22 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      13. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      14. 06 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Верховного Суду
      15. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
      16. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що його батько - ОСОБА_6 володів 15 частками у статутному капіталі СТОВ «Агрофірма Маяк». У березні 2017 року ОСОБА_6 стало відомо про те, що 20 лютого 2017 року один із учасників товариства ОСОБА_2 прийняв одноособове рішення про виключення інших учасників, у тому числі й ОСОБА_6 , у зв`язку з несплатою ними внесків до статутного капіталу та оголосив про проведення загальних зборів товариства на 06 березня 2017 року для затвердження прийнятого ним рішення. 06 березня 2017 року була проведена державна реєстрація змін до установчих документів товариства щодо зміни складу учасників.
      17. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцями першої черги після його смерті є його син - ОСОБА_1 (позивач) та дружина - ОСОБА_3 Спору про спадкове майно між ними немає.
      18. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що виключення його батька, ОСОБА_6 , зі складу учасників товариства було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а також те, що ОСОБА_6 за життя звертався до господарського суду за захистом своїх корпоративних прав, проте ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16 червня 2017 року, яке набрало законної сили, провадження у справі було припинено на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 ГПК України, у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва у господарському процесі.
      19. Відповідно до вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення із позовом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      20. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      21. Разом з тим стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення із позовом, як і стаття 20 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      22. При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.
      23. Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 Цивільного кодексу України, статей 88, 167 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (тут і далі - ЦК України, ГК України та Закон № 1576-XII відповідно у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).
      24. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом (стаття 116 ЦК України, стаття 88 ГК України).
      25. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      26. Згідно з положеннями статей 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.
      27. За змістом статей 130, 147 і 166 ЦК України та статей 55 і 69 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що у разі смерті (ліквідації) учасника товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) (товариства з додатковою відповідальністю (далі - ТДВ)) спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь у цьому товаристві, а право на частку в статутному (складеному) капіталі.
      28. Пунктом 1.11 Статуту СТОВ «Агрофірма Маяк» визначено, що склад засновників товариства, порядок формування його статутного фонду, розміри частки кожного засновника, строки та порядок внесення ними вкладів визначаються установчим договором про створення цього товариства.
      29. Відповідно до п. 12.1 установчого договору СТОВ «Агрофірма Маяк» при реорганізації юридичної особи, або у зв`язку зі смертю учасника, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства (т. 1 а.с. 119-124).
      30. Частиною п`ятою статті 147 ЦК України закріплено право учасників ТОВ або ТДВ передбачити у статуті товариства необхідність отримання згоди інших учасників товариства на перехід частки у статутному капіталі до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи.
      31. Після набуття частки в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникає переважне право вступу до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону України «Про господарські товариства», проте у цьому разі не йдеться про автоматичне набуття такими спадкоємцями права участі в товаристві.
      32. Прийняття рішення про вступ спадкоємця (правонаступника) до складу учасників ТОВ (ТДВ) належить до компетенції загальних зборів учасників товариства. Отже, лише після прийняття вищим органом ТОВ (ТДВ) позитивного рішення спадкоємець (правонаступник) частки у статутному капіталі може стати учасником відповідного товариства. У свою чергу, товариство може відмовитися від прийняття спадкоємця (правонаступника) до складу учасників. Чинне законодавство не обмежує ТОВ (ТДВ) у такому праві.
      33. У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до ТОВ (ТДВ) або відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала померлому учаснику, реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.
      34. З аналізу положень статей 82, 83 ГК України, статей 143-145 ЦК України, статей 51, 52, 58, 59 Закону № 1576-XII, статей 6, 9, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вбачається, що прийняття рішення про зміну складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить до виключної компетенції його вищого органу, а зміни до статуту, пов`язані зі зміною складу учасників такого товариства, підлягають державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      35. З аналізу наведених вище положень чинного законодавства та установчих документів ТОВ «Агрофірма Маяк» можна зробити висновок про те, що до спадкоємця учасника товариства, у тому числі й колишнього, переходить, зокрема, право на оскарження рішення загальних зборів про виключення спадкодавця із числа учасників товариства, проте корпоративні права лише фактом спадкування ним не набуваються.
      36. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17 (провадження № 14-12цс19).
      37. Хоча ОСОБА_1 не був учасником товариства та відповідно до положень статей 1218, 1219 ЦК України і не успадкував цього статусу після смерті батька, проте ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16 червня 2017 року фактично встановлено відсутність корпоративних правовідносин між СТОВ «Агрофірма Маяк» та спадкоємцем ОСОБА_6 ОСОБА_1 , а також визначено, що у даному випадку останній може захистити свої права в порядку цивільного судочинства.
      38. Таким чином, ОСОБА_1 як спадкоємець (правонаступник) ОСОБА_6 має перешкоди у захисті своїх прав та інтересів у порядку господарського судочинства.
      39. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      40. Згідно з частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Щодо судових витрат
      41. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      42. Оскільки справа передана для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до Кропивницького апеляційного суду.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      Т .О. Анцупова Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Ю.Л. Власов В.В. Пророк
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
      О.Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 84975970
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 734/2106/16-а
      Провадження № 11-43апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року (судді Бєлова Л. В., Безименна Н. В., Желтобрюх І. Л.) у справі № 734/2106/16-а за позовом ОСОБА_1 до Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області (далі - Селищна рада), виконавчого комітету Селищної ради (далі - Виконком), треті особи: Козелецький міжшкільний навчально-виробничий комбінат (далі - Козелецький МНВК), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про визнання незаконними й скасування рішень та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Селищної ради та Виконкому, у якому просила:
      - визнати незаконним і скасувати рішення ХІІ сесії VІ скликання Селищної ради від 01 листопада 2013 року «Про звернення громадян вулиці Перемоги»;
      - визнати незаконним і скасувати рішення Виконкому від 24 грудня 2015 року № 130 «Про розгляд колективного листа мешканців вулиці Перемоги » в частині зобов`язання ОСОБА_1 відкрити прохід з вулиці Перемоги на вулицю Свято-Преображенську (Леніна ) через Козелецький МНВК шляхом зняття двох хвірток.
      2. Позов мотивовано тим, що після законної добудови до належної позивачці на праві власності квартири АДРЕСА_1 рішенням Селищної ради ХІ сесії V скликання від 02 грудня 2008 року «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги » їй було дозволено закрити вказаний прохід. Проте усічні 2016 року позивачці стало відомо, що рішенням ХІІ сесії VІ скликання від 01 листопада 2013 року Селищна рада відмінила рішення ХІ сесії V скликання від 02 грудня 2008 року «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги », а 24 грудня 2015 року Виконком прийняв рішення № 130, яким, зокрема, зобов`язав ОСОБА_1 відкрити прохід з вулиці Перемоги на вулицю Свято-Преображенську (Леніна ) через Козелецький МНВК шляхом зняття двох хвірток.
      3. На думку позивачки, вказані рішення Селищної ради та Виконкому є незаконними й підлягають скасуванню.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      4. Козелецький районний суд Чернігівської області постановою від 29 вересня 2016 року позов задовольнив.
      5. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 листопада 2016 року постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 вересня 2016 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      6. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що цей позов ОСОБА_1 подано на захист права власності, а тому спір між позивачкою та органами місцевого самоврядування є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування заявлених у касаційній скарзі вимог
      7. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 в касаційній скарзі зазначила, що суд неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також помилково застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що спричинило безпідставне закриття провадження у справі.
      8. На думку скаржниці, цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки пов`язаний з оскарженням рішень органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень.
      9. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та змінити постанову суду першої інстанції.
      Позиція інших учасників справи
      10. На час розгляду справи відповідачі та треті особи відзивів на касаційну скаргу не надіслали.
      Рух касаційної скарги
      11. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалами від 16 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року та відмовив у відкритті касаційного провадження за цією ж скаргою на постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 вересня 2016 року.
      12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
      13. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      14. У січні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 січня 2019 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      16. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 січня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.
      17. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 3 частини першої статті 345 КАС України з огляду на те, що касаційному перегляду підлягає ухвала Київського апеляційного адміністративного суду.
      18. 04 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 12/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
      19. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Золотнікову О. С.
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
      20. Позивачка та її донька є власницями по Ѕ частині квартири АДРЕСА_1 на підставі розпорядження від 12 січня 2012 року № 595-р.
      21. 19 серпня 2008 року Виконком прийняв рішення № 61 «Про надання дозволу на будівництво, узаконення раніше проведеного будівництва», яким позивачці дозволено добудову коридору.
      22. Право власності на вказану добудову в подальшому зареєстроване в порядку, встановленому законодавством України.
      23. 02 грудня 2008 року Селищна рада ХІ сесії V скликання рішенням «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги » дозволити позивачці закрити прохід з вул. Леніна на вул. Перемоги у зв`язку з одержанням квартири.
      24. Рішенням ХІІ сесії VІ скликання від 01 листопада 2013 року «Про звернення громадян вулиці Перемоги» Селищна рада , розглянувши клопотання мешканців вул. Перемоги щодо проходу через двір Козелецького МНВК, керуючись статтею 42 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР), відмінила рішення ХІ сесії V скликання від 02 грудня 2008 року «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги », для створення зручностей у пересуванні мешканців вул. Перемоги та вул. Леніна залишила прохід, що з`єднує ці вулиці вздовж території навчального комбінату.
      25 . 24 грудня 2015 року Виконком прийняв рішення № 130 «Про розгляд колективного листа мешканців вулиці Перемоги », яким, зокрема, зобов`язав ОСОБА_1 відкрити прохід з вул. Перемоги на вул. Свято - Преображенську (Леніна) через навчальний комбінат шляхом зняття двох хвірток.
      26. Вважаючи рішення відповідачів незаконними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      27. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      28. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      29. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      30. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      31. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      32. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      33. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      34. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
      35. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      36. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      37. Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
      38. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      39. Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
      40. Згідно із частиною першою статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
      41. Як установлено матеріалами справи, позивачка звернулася до суду з позовом до Селищної ради та Виконкому, у якому просила визнати незаконними та скасувати рішення Селищної ради ХІІ сесії VІ скликання від 01 листопада 2013 року, яким остання відмінила рішення Селищної ради ХІ сесії V скликання від 02 грудня 2008 року «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги», а також рішення Виконкому від 24 грудня 2015 року № 130, яким, зокрема, зобов`язано ОСОБА_1 відкрити прохід з вул. Перемоги на вул. Свято-Преображенську (Леніна) через навчальний комбінат шляхом зняття двох хвірток.
      42. Отже, виникнення спірних правовідносин зумовлено протиправними, на думку ОСОБА_1 , рішеннями відповідачів щодо відкриття (відновлення) проходу загального користування попри будинок позивачки.
      43. Оскаржувані в цій справі рішення Селищної ради та Виконкому пов`язані з вирішенням відповідно до закону питання у галузі земельних відносин, яке в силу законодавчих приписів належить до їх виключної компетенції як органів місцевого самоврядування й стосується прав та інтересів невизначеного кола осіб,тому законність таких дій (рішень) підлягає перевірці адміністративним судом.
      44. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в цій справі дослідженню підлягають владні управлінські дії та рішення органів місцевого самоврядування, які впливають на права та законні інтереси невизначеного кола осіб, відтак цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      45. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 127/16433/17 (провадження № 11-461апп18) та від 12 червня 2019 року у справі № 450/338/17 (провадження № 11-187апп19).
      46. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      47. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      48. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      49. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.
      50. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      51. Оскільки суд апеляційної інстанції постановив рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи до апеляційного суду для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року скасувати, а справу направити до Шостого апеляційного адміністративного судудля продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 84976002