Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по включению акцептированных требований юрлица в ликвидируемом банке

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня2018 року

м. Київ

Справа N 826/5303/16
Провадження N 11-218апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Князєва В.С.,
суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2016 року (суддя Добрянська Я.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року (судді Сорочко Є.О., Земляна Г.В., Межевич М.В.),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк" (далі - ПАТ "Діамантбанк") звернулося до суду з позовом, у якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Експобанк" ОСОБА_4 (далі - уповноважена особа Фонду) щодо невключення кредиторських вимог ПАТ "Діамантбанк" за кредитним договором від 10 вересня 2014 року N 1009/14-2 в сумі 6 906 595 грн 55 коп. до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Експобанк";

- зобов'язати уповноважену особу Фонду внести кредиторські вимоги ПАТ "Діамантбанк" за кредитним договором від 10 вересня 2014 року N 1009/14-2 в сумі 6 906 595 грн 55 коп. до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" (далі - ПАТ "КБ "Експобанк") та подати ці зміни до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) для затвердження.

Позов мотивовано тим, що між позивачем і ПАТ "КБ "Експобанк" укладено договір міжбанківського кредиту та договори застави майнових прав на забезпечення виконання кредитного договору. У зв'язку з порушенням умов договору міжбанківського кредиту між позивачем та ПАТ "КБ "Експобанк" укладено договори про задоволення вимог заставодержателя, відповідно до умов яких ПАТ "КБ "Експобанк" уступило позивачу право вимоги за кредитними договорами з Товариством з обмеженою відповідальністю "Терра Фуд" (далі - ТОВ "Терра Фуд") і Товариством з обмеженою відповідальністю "Трудар ЛПБ і Ко" (далі - ТОВ "Трудар ЛПБ і Ко"). В подальшому судами розглядалася справа щодо застосування наслідків нікчемності договору уступки права вимоги щодо ТОВ "Трудар ЛПБ і Ко", внаслідок чого була підписана мирова угода між позивачем і ПАТ "КБ "Експобанк" щодо частини суми заборгованості за кредитним договором. У решті суми кредитного договору у ПАТ "КБ "Експобанк" залишилась непогашена заборгованість перед позивачем, внаслідок чого ПАТ "Діамантбанк" звернулося до відповідача про включення цих кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів, однак зазначену вимогу відповідач не виконав.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 29 липня 2016 року, яку залишив без змін Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 вересня 2016 року, закрив провадження в адміністративній справі.

Судові рішення мотивовані тим, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Позивач із такими рішеннями не погодився та подав касаційну скаргу, в якій порушує питання про їх скасування з направленням справи до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.

На переконання скаржника, закриваючи провадження в адміністративній справі, суди неправильно застосували норми процесуального права, що призвело до ухвалення ними незаконних рішень, оскільки предметом спору в цій справі є дії відповідача, який виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а тому розгляд такого спору віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21 лютого 2018 року передав справу N 826/5303/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, визначеної частиною шостою статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС.

Перевіривши обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій у межах наведених у касаційній скарзі доводів про недотримання цими судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Суд апеляційної інстанції встановив, що постановою Правління Національного банку України від 24 вересня 2014 року N 597 ПАТ "КБ "Експобанк" віднесено до категорії неплатоспроможних, а на підставі постанови Правління Національного банку України від 22 січня 2015 року N 41 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 січня 2015 року N 15 "Про початок процедури ліквідації АТ "КБ "Експобанк" та призначення уповноваженої особи банку".

Предметом спору у справі, яка розглядається, є бездіяльність уповноваженої особи Фонду, яка виразилась у невключенні кредиторських вимог ПАТ "Діамантбанк" за кредитним договором від 10 вересня 2014 року N 1009/14-2 в сумі 6 906 595 грн 55 коп. до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Експобанк", зобов'язання відповідача внести зміни до зазначеного реєстру на вказану суму та подати ці зміни до Фонду для затвердження з тих підстав, що у ПАТ "КБ "Експобанк" існує непогашена заборгованість перед ПАТ "Діамантбанк" за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Другою частиною цієї ж правової норми передбачено, зокрема, що Фонд є юридичною особою публічного права.

За визначенням, яке наведене в пункті 17 частини першої статті 2 цього ж Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Згідно з частиною третьою статті 34 вказаного Закону виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.

За змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У свою чергу, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Разом з тим, вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід враховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин, зокрема чи реалізує одна зі сторін спору владно-управлінські функції відносно іншої сторони.

Так, у цій справі правовідносини, щодо яких виник спір, не пов'язані з виконанням відповідачем повноважень обумовлених участю особи в системі гарантування вкладів фізичних осіб, позаяк задоволення таких кредиторських вимог здійснюється у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку, і не стосується відшкодування вкладнику гарантованої державою суми коштів за вкладами.

Водночас цей спір обумовлений наявністю кредиторських, тобто майнових вимог юридичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується, на підставі укладеного між ними кредитного договору.

При розгляді і вирішенні судом такого спору першочергово підлягають перевірці саме підстави та обґрунтованість майнових вимог позивача до банку.

Позивач у касаційній скарзі небезпідставно звернув увагу на те, що ліквідаційна процедура банку має ряд особливостей порівняно з припиненням інших юридичних осіб, зокрема такі відносини регулюються нормами спеціальних законів, а саме Законом України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки та банківську діяльність" та названого вище Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", частиною восьмою статті 36 якого прямо передбачено, що дія Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру передбачені пунктом 3 частини першої статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Проте ведення реєстру вимог кредиторів є характерним саме для розпорядника майна під час ліквідаційної процедури юридичної особи, реалізація цих функцій не спричиняє виникнення відносин влади і підпорядкування між суб'єктами, відповідно, їх не можна охарактеризувати як владно-управлінські в розумінні КАС.

Вказане дає підстави стверджувати про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і, відповідно, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору ця справа підлягає розгляду господарським судом у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі, оскільки спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС (у цій самій редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), статтями 345, 350, 356, 359 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.С. Князєв Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата в очередной раз запутав юрисдикцию по спорам с уполномоченными лицами ФГВФЛ на ликвидацию банка указала, что ведение реестра требований кредиторов характерно именно для распорядителя имущества во время ликвидационной процедуры юридического лица, реализация этих функций не влечет возникновение отношений власти и подчинения между субъектами, соответственно, их нельзя охарактеризовать как властно-управленческие в понимании КАС. Указанное дает основания утверждать, что спор по этому делу не является публично-правовым и, соответственно, не подлежит рассмотрению в порядке административного судопроизводства.

[ANTIRAID]

И еще одно аналогичное решение:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 297/654/16-ц

Провадження N 14-72цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра"),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра"

на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 липня 2016 року у складі судді Фейіра О.О. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатськоїобласті від 06 грудня 2016 року у складі колегії суддів Бисаги Т.Ю., Фазикош Г.В., Панька В.Ф.

у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "КБ "Надра" про визнання кредитором та внесення до реєстру кредиторів у процедурі ліквідації банку,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ "КБ "Надра" про визнання кредитором та внесення до реєстру акцептованих кредиторів у процедурі ліквідації банку.

Позов мотивовано тим, що 19 вересня 2013 року між ПАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_3 укладено договір банківського вкладу (депозиту) без поповнення, за яким він передав банку грошову суму в розмірі 35 тис. доларів США на депозитний рахунок N 1712885 з датою повернення вкладу 20 вересня 2014 року та сплатою банком процентів. 20 вересня 2014 року термін дії договору пролонговано на 9 місяців до 19 червня 2015 року.

22 вересня 2014 року між ПАТ "КБ "Надра" і ОСОБА_3 укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) N 2027421.

На момент звернення позивача до суду розмір його банківського вкладу за вказаним договором N 2027421 становив 25 тис. 483 долари США 15 центів, що еквівалентно 677 тис. 869 грн. з урахуванням того, що позивач 30 червня 2015 року отримав гарантовану виплату у розмірі 200 тис. грн.

Позивач посилався на те, що проценти за договором депозиту він отримував у належному розмірі щомісяця, однак тіла депозиту відповідач не повернув.

Правління Національного банку України віднесло ПАТ "КБ "Надра" до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05 лютого 2015 року в ПАТ "КБ "Надра" із 06 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію.

Виконавча дирекція Фонду 05 червня 2015 року прийняла рішення про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Надра" та призначила уповноважену особу.

ОСОБА_3 зазначав, що через незадовільний стан здоров'я він не міг дізнатися про ліквідацію банку та не встиг вчасно звернутися з вимогами про повернення грошового вкладу до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра".

З огляду на наведене й у зв'язку з відмовою визначати ОСОБА_3 кредитором ПАТ "КБ "Надра" та вносити його до реєстру кредиторів цього банку позивач просив визнати поважними причини пропущення строку пред'явлення ним вимог до відповідача на суму невиплачених коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 22 вересня 2014 року N 2027421 у розмірі 677 тис. 869 грн (25 тис. 483 долари США 15 центів) та зобов'язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" визнати його кредитором цього банку на суму невиплачених коштів.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 06 грудня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" визнати позивача кредитором цього банку на суму невиплачених коштів за банківським вкладом за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 22 вересня 2014 року N 2027421 у розмірі 677 тис. 869 грн (25 тис. 483 долари США 15 центів) і внести його вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Надра". Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що спірні правовідносини регулюються Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05 липня 2012 року N 2, якими передбачено можливість внесення змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, що ліквідовується, а позивач через незадовільний стан здоров'я не міг вчасно дізнатися про ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" та звернутися до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію цього банку.

У грудні 2016 року уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 липня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 06 грудня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що вирішення питання щодо визнання позивача кредитором та включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Надра" відноситься до компетенції уповноваженої особи Фонду на ліквідацію цього банку як суб'єкта владних повноважень, тому справа підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Крім того, особа, яка подала касаційну скаргу, указувала на те, що суди під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не застосували частину п'яту статті 45 та частину першу статті 49 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які підлягали застосуванню, а позивач пропустив строк на звернення із заявою про визнання вимог кредиторів, тому його вимоги є погашеними, оскільки законодавство не передбачає можливості поновлення такого строку.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра".

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2018 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки в частині шостій статті 403 ЦПК України зазначено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Одним з доводів касаційної скарги уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" є посилання на порушення судами правил предметної юрисдикції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи, тобто на час подання ОСОБА_3 до суду позову, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 17 КАС України у редакції, чинній на час подання ОСОБА_3 до суду позову передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

У справі, яка переглядається, до суду звернулася фізична особа (позивач) з позовом до юридичної особи (ПАТ "КБ "Надра"), у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила уповноважену особу Фонду на ліквідацію цього банку визнати позивача кредитором ПАТ "КБ "Надра" на суму невиплачених коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 22 вересня 2014 року N 2027421 у розмірі 677 тис. 869 грн (25 тис. 483 долари США 15 центів) та внести його вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Надра".

04 червня 2015 року Правління Національного банку України постановою N 356 прийняло рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Надра". Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05 червня 2015 N 113 припинено здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Надра" та розпочато процедуру ліквідації цього банку на період з 05 червня 2015 року по 04 червня 2016 року.

Так, у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію неплатоспроможного банку, про що Фонд повідомляє шляхом розміщення на сайті та опублікування в газеті "Голос України" або "Урядовий кур'єр" відповідного оголошення, вкладники, вклади яких не гарантуються Фондом, вклади яких перевищують 200 тис. грн. та інші кредитори неплатоспроможного банку мають право протягом 30 днів з дня опублікування Фондом зазначеного оголошення пред'явити свої кредиторські вимоги (частина п'ята статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

У даній справі спір стосується оскарження фізичною особою, яка є вкладником, дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення цієї фізичної особи до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).

За частиною другою статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина перша статті 26 згаданого Закону).

Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

За правилами частин першої - третьої статті 27 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до статті 47 цього Закону уповноважена особа Фонду визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Рішення уповноваженої особи Фонду є обов'язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується.

Уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, що ліквідується; 2) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 3) виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку; 4) здійснює повноваження Фонду, визначені цим Законом та делеговані їй Фондом; 5) звітує про результати своєї роботи перед виконавчою дирекцією Фонду.

Проте в даній справі спірні правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди й у силу вимог закону на банк, від імені якого діє Фонд, а саме на його уповноважену особу, в указаному спорі покладено обов'язок відшкодувати зазначені кошти від імені сторони правочину.

Враховуючи зазначене вище, звернення позивача до ПАТ "КБ "Надра" не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки ОСОБА_3 звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки гарантована виплата йому уже здійснена 30 червня 2015 року.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок, що спірні правовідносини регулюються Законом N 4452-VIта Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05 липня 2012 року N 2, якими передбачено можливість внесення змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, що ліквідовується.

За статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатськоїобласті від 06 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено і підписано 12 червня 2018 року.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.