Recommended Posts

После прочтения данной темы 

 

возник вопрос -  существуют ли сроки, в которые исполнитель должен/обязан/может вернуть стягувачу исполнительный лист по причине отсутствия  у должника имущества и денежных средств? 
В законе об ИП я ответа не нашла, возможно что-то есть во внутренних инструкциях ДВС?
Хочу разобраться в этом вопросе,  поскольку на протяжении уже 6 лет тянется производство по взысканию долга по кредиту,
последнее действие исполнителя - временный запрет на выезд за границу должнику, причем в ходатайстве  в суд исполнитель указал, что должник имущества не имеет (это судя из Ухвали на сайте Судовой влади).
Заранее благодарна за отклик.

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Господа, нужна помощь зала.

По номеру ВП обнаружила в реестре Стан ВП: Завершено.

К сожалению, нет даты когда именно ВП завершено. 

На домашний адрес никаких писем от исполнителей не получала.

Примерно год назад через знакомого нотариуса проверяли наличие имущественных арестов, они были.
Кроме того, есть ухвала суду про тимчасову заборону виїзду за кордон.

Какой теперь мой алгоритм действий?

Думаю написать запрос в держприкордонслужбу на наличие ограничений на выезд.
Как проверить без нотариуса наличие имущественных арестов?

 

В случае если есть запрет на выезд и аресты на майно, как оскаржувать? 

В общем, я в легком недоумении, мягко говоря.

Посоветуйте что-нибудь, направьте мои мысли в нужное русло:D

 

 

 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
40 minutes ago, NadinKa said:

Господа, нужна помощь зала.

По номеру ВП обнаружила в реестре Стан ВП: Завершено.

К сожалению, нет даты когда именно ВП завершено. 

На домашний адрес никаких писем от исполнителей не получала.

Примерно год назад через знакомого нотариуса проверяли наличие имущественных арестов, они были.
Кроме того, есть ухвала суду про тимчасову заборону виїзду за кордон.

Какой теперь мой алгоритм действий?

Думаю написать запрос в держприкордонслужбу на наличие ограничений на выезд.
Как проверить без нотариуса наличие имущественных арестов?

 

В случае если есть запрет на выезд и аресты на майно, как оскаржувать? 

В общем, я в легком недоумении, мягко говоря.

Посоветуйте что-нибудь, направьте мои мысли в нужное русло:D

 

 

 

 

А идентификатор доступа Вы где взяли?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 минуту назад, centurion сказал:

А идентификатор Вы где взяли?

идентификатора нет,
есть номер ВП в ухвалі суду про заборону на виїзд.
По этому номеру посмотрела здесь: https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 minutes ago, NadinKa said:

идентификатора нет,
есть номер ВП в ухвалі суду про заборону на виїзд.
По этому номеру посмотрела здесь: https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors

Тогда прямой путь в ДВС на ознакомление, а там уже искать ухвалу суда на запрет.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
15 минут назад, centurion сказал:

Тогда прямой путь в ДВС на ознакомление, а там уже искать ухвалу суда на запрет.

Я на эту ухвалу два месяца любовалась  в реестре:lol:

Нет, чтобы раньше проверить по номеру ВП, да и по фамилии можно было найти стан ВП.
Подогнала себе, что без идентификатора не смогу найти ВП, алень такой:D.

__
Теперь у меня другой вопрос возник - в какие сроки стягувач имеет право поновити ВП (или открыть новое) и нужно ли стягувачу вновь получать судовий наказ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
5 minutes ago, NadinKa said:

Я на эту ухвалу два месяца любовалась  в реестре:lol:

Нет, чтобы раньше проверить по номеру ВП, да и по фамилии можно было найти стан ВП.
Подогнала себе, что без идентификатора не смогу найти ВП, алень такой:D.

__
Теперь у меня другой вопрос возник - в какие сроки стягувач имеет право поновити ВП (или открыть новое) и нужно ли стягувачу вновь получать судовий наказ?

Как же возобновить, если оно завершено? 

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
14 минут назад, centurion сказал:

Как же возобновить, если оно завершено? 

 

Да жду уже от стягувача любой засады.

Я вообще не могу понять, на основании чего было открыто ВП.

Банк подавал на меня как поручителя-ФО иск на стягнення заборгнованости, но суд банку отказал. Это решение в реестре есть, но оно не вступило в законную силу.
Продолжения же (апелляции банка) я в реестре не нахожу. 
И как я понимаю, должно было бы быть решение о взыскании с меня долга перед банком, а его нет в реестре тоже. 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

у стягувача есть 3 года на предъявление исполнительного документа снова в гис.
по обмеженню - можно смело оспаривать в апеляции... шансы есть думаю.., но прежде конечно желательно ознакомиться  с материалами вп в гисе.

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 02.09.2018 в 16:12, NadinKa сказал:

В реєстре боржників https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors себя не нахожу....

(ищу по налоговому коду) 

В реестр должников старые сведения не переносятся... У Вас открывалось ВП до появления реестра должников... Это сейчас в него автоматически заносятся все новые открывающиеся ВП...

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 02.09.2018 в 16:12, NadinKa сказал:

В реєстре боржників https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors себя не нахожу....

(ищу по налоговому коду) 

А вообще искать надо по разным показателям... По коду может и не выдавать, так как они его могут просто не знать и не вносить, или вносить неправильно... У меня есть клиент, так у него три разные даты рождения его в разных ВП разные...

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 02.09.2018 в 15:36, NadinKa сказал:

Да жду уже от стягувача любой засады.

Я вообще не могу понять, на основании чего было открыто ВП.

Банк подавал на меня как поручителя-ФО иск на стягнення заборгнованости, но суд банку отказал. Это решение в реестре есть, но оно не вступило в законную силу.
Продолжения же (апелляции банка) я в реестре не нахожу. 
И как я понимаю, должно было бы быть решение о взыскании с меня долга перед банком, а его нет в реестре тоже. 

Пойдите в ДВС и там узнаете при ознакомлении с материалами ВП на основании чего... Ну и если что то не так, то у Вас сразу после этого есть 10 дней на обжалование открытия ВП, не расслабляйтесь...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 02.09.2018 в 15:21, centurion сказал:

Как же возобновить, если оно завершено? 

Бывают варианты... Закон позволяет...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 02.09.2018 в 15:13, NadinKa сказал:

Теперь у меня другой вопрос возник - в какие сроки стягувач имеет право поновити ВП (или открыть новое) и нужно ли стягувачу вновь получать судовий наказ?

Уточните вопрос...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 02.09.2018 в 14:13, NadinKa сказал:

В случае если есть запрет на выезд и аресты на майно, как оскаржувать? 

С 28 августа вообще мало кто понимает, что с этим делать...

Но оскаржувать в апелляцию надо... Просто оскаржувать, но сами можете не справиться, если это вызывает вопрос...

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 02.09.2018 в 14:13, NadinKa сказал:

Какой теперь мой алгоритм действий?

Обжаловать, всё обжаловать... И ухвалу и ВП, и возможно решение на основании которого было открыто ВП...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 02.09.2018 в 14:55, NadinKa сказал:

есть номер ВП в ухвалі суду про заборону на виїзд.

Вы видели ухвалу про заборону...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, Bolt сказал:

Вы видели ухвалу про заборону...

Только в реестре. 
Готовлюсь ко встрече с юристом, вот и пыталась восстановить цепочку по решениям судов, чтобы не пальцах рассказывать...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Только что, NadinKa сказал:

Только в реестре. 
Готовлюсь ко встрече с юристом, вот и пыталась восстановить цепочку по решениям судов, чтобы не пальцах рассказывать...

Ну так в чём проблема... Суд знаете какой... Знакомьтесь и обжалуйте...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 324/1018/17
      Провадження N 14-245цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      заявник - Пологівське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (далі - ПФУ, Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області відповідно),
      заінтересовані особи: Комунарський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Комунарський РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області), ОСОБА_3,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області
      на ухвалу Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року в складі судді Каретник Ю.М. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року в складі колегії суддів Дашковської А.В., Кримської О.М., Подліянової Г.С.
      у справі за заявою Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області, заінтересовані особи: Комунарський РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області, ОСОБА_3, про заміну сторони виконавчого провадження та
      УСТАНОВИЛА:
      У липні 2017 року Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області звернулося до суду з указаною заявою, в якій просило замінити стягувача у виконавчому провадженні, відкритому на виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення від 30 квітня 2013 року N 20.
      На обґрунтування вказаних вимог заявник зазначив, що 30 квітня 2013 року начальником Управління ПФУ в Оріхівському районі Запорізької області (далі - УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області) винесено постанову N 20 у справі про адміністративне правопорушення щодо керівника філії "Оріхівський райавтодор" - Дочірнього підприємства "Запорізький облавтодор" Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" (далі - ДАК "Автомобільні дороги України") ОСОБА_3 Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року N 1055 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" територіальний орган ПФУ - УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області реорганізовано шляхом злиття в Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області. 31 березня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців унесено запис про припинення УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області шляхом злиття та створення Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області. Таким чином, Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області є правонаступником усіх прав та обов'язків припиненого УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області. При пред'явленні виконавчого документа із заявою про примусове стягнення Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області надало документи про правонаступництво.
      Посилаючись на вимоги статей 31, 378 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах), Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області просило замінити сторону виконавчого провадження - стягувача, а саме: УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області на його правонаступника - Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області, для стягнення з ОСОБА_3 боргу в сумі 3 400,00 грн.
      Ухвалою Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року у відкритті провадження у справі відмовлено.
      Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що заява Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області про заміну сторони виконавчого провадження не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області відхилено, ухвалу Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року залишено без змін.
      Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України, оскільки відсутні підстави розглядати справу в порядку цивільного судочинства.
      У грудні 2017 року Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій та постановити нову ухвалу про відкриття провадження та розгляд справи по суті.
      Наведені в касаційній скарзі доводи
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди зробили помилковий висновок про те, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки постанова про адміністративне правопорушення, вчинене ОСОБА_3, винесена начальником Управління ПФУ в Запорізькій області, тому суд може замінити сторону виконавчого провадження при примусовому виконанні не лише за виконавчим документом, виданим судом при розгляді цивільної справи у порядку цивільного судочинства, але й на підставі рішень інших органів (посадових осіб), як це передбачено розділом VI ЦПК України.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 16 травня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      У справі, яка переглядається, до суду звернулося Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області із заявою (а. с. 1), в якій просило замінити стягувача у виконавчому провадженні, відкритому державним виконавцем на виконання постанови УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області від 30 квітня 2013 року N 20 у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною п'ятою статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП; у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 700,00 грн. з урахуванням положень частини другої статті 308 КУпАП (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) у разі несплати ОСОБА_3 штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин), та примусового виконання цієї постанови органами державної виконавчої служби, постановлено стягнути з ОСОБА_3 подвійний розмір штрафу - 3 400,00 грн (а. с. 7).
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Поняття "суд, встановлений законом" передбачає, зокрема, й дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства між собою - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб'єктний склад та характер спірних матеріальних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Визначення юрисдикційності скарги (заяви) залежить від установлення судами таких обставин: чи вказана скарга є реалізацією учасником справи права на судовий контроль за виконанням судового рішення в конкретній справі, чи це є самостійним правом на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів, їх посадових осіб, виконавця чи приватного виконавця як суб'єктів, наділених владними повноваженнями при вчиненні виконавчих дій.
      Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.
      Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час звернення із заявою та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу).
      У статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII, у редакції, що діяла на час звернення УПФУ із заявою) зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      У статті 3 названого Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється державною виконавчою службою, у пунктах 1, 11, 2 частини першої вказано виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; а в пункті 6 частини першої цієї статті згадані й постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
      Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону N 1404-VIII.
      Згідно із частиною п'ятою статті 15 Закону N 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
      При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні необхідно зважати, що ЦПК України, Господарський процесуальний кодекс України та КАС України мають розділи "Судовий контроль за виконанням судових рішень", у яких передбачено розгляд заяв про заміну сторони у виконавчому провадженні, відкритому на виконання відповідного судового рішення.
      Разом з тим у статті 181 КАС України (у редакції, що діяла на час звернення до суду) передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. А в частині першій цієї статті зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Оскільки у справі, яка розглядається, виконавче провадження відкрите на виконання не судового рішення, а постанови, виданої іншим органом, а саме УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області, то правильними є висновки судів попередніх інстанцій про юрисдикційність зазначеної справи адміністративному суду та неможливість її розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Суд обґрунтовано зробив висновок про наявність правових підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 122 ЦПК України, для відмови у відкритті провадження у справі.
      З матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди при розгляді справи допустили порушення норм процесуального права.
      Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до неправильного розуміння норм законодавства України та не спростовують законних та обґрунтованих висновків судів, зроблених на підставі правильного визначення характеру спірних правовідносин.
      При визначенні юрисдикційності справи за заявою про заміну сторони виконавчого провадження, скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органу державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно встановити, на підставі яких виконавчих документів здійснюється виконавче провадження.
      Якщо виконавче провадження відкрито і примусове виконання здійснюється державною виконавчою службою на підставі документів, передбачених у пунктах 1, 11, 2 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII, тобто на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України, а також судових наказів; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом, то заяви та скарги розглядаються судом, який видав рішення, що перебуває на примусовому виконанні.
      Якщо примусове виконання здійснюється на підставі документів, виданих іншими органами, - такі заяви та скарги учасників виконавчого провадження розглядають у порядку, передбаченому статтею 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду) чи статтею 287 цього Кодексу (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
      Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки суд касаційної інстанції не змінив рішення і не ухвалив нового, а дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваних судових рішень - без змін, то судові витрати в такому випадку розподілу не підлягають.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.
      Ухвалу Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко
      С.В. Бакуліна Л.І. Рогач
      В.В. Британчук І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N П/811/84/16
      Провадження N 11-748апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N П/811/84/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" (далі - ПАТ "Банк "Форум") до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - ГТУЮ у Кіровоградській області) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою ПАТ "Банк "Форум" на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року (у складі колегії суддів Уханенка С.А., Богданенка І.Ю., Дадим Ю.М.),
      УСТАНОВИЛА:
      У січні 2016 року ПАТ "Банк "Форум" звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неподання платіжного доручення та зобов'язати подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області (далі - Управління) платіжне доручення про переказ коштів у сумі 148 510, 97 грн з призначенням платежу "Заборгованість ОСОБА_3 згідно з виконавчим листом N 2-852/10, виданим 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда"; зобов'язати ГТУЮ у Кіровоградській області подати до Управління зазначене платіжне доручення та перерахувати Управлінню кошти в сумі 148 510, 97 грн.
      На обґрунтування позовних вимог ПАТ "Банк "Форум" зазначило, що в ході виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданого 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда, реалізовано майно боржника ОСОБА_3 за 192 800 грн. з яких 148 510, 97 грн належало перерахувати ПАТ "Банк "Форум". Позивач вказує, що кошти в сумі 148 510, 97 грн. отримані від реалізації заставного майна, до стягувача не надійшли, оскільки у платіжному дорученні N 262, поданому 28 лютого 2014 року Головним управлінням юстиції у Кіровоградській області до Управління зазначено призначення платежу "Борг зг. наказу N 5013/2433/11 від 14.03.2012 госп. суду Кіров.обл., б-к ОСОБА_3".
      Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалою від 16 травня 2016 року позовну заяву ПАТ "Банк "Форум" залишив без розгляду в частині вимоги про визнання протиправною бездіяльності ГТУЮ у Кіровоградській області щодо неподання до Управління платіжного доручення про переказ коштів у сумі 148 510, 97 грн з призначенням "Заборгованість ОСОБА_3 згідно з виконавчим листом N 2-852/10, виданим 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда".
      Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 16 травня 2016 року адміністративний позов задовольнив частково: зобов'язав ГТУЮ у Кіровоградській області перерахувати ПАТ "Банк "Форум" кошти в сумі 148 510, 97 грн. які надійшли від реалізації нерухомого майна ОСОБА_3 під час виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданого 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда (виконавче провадження N 21336560). У задоволенні інших позовних вимог відмовив.
      Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 червня 2016 року постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час вирішення питання судом, оскільки справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у цьому випадку правовідносини, які виникли між сторонами, стосуються оскарження дій державного виконавця при виконанні судових рішень, ухвалених за нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), а тому цей спір не є публічно-правовим у розумінні положень КАС.
      Під час розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини.
      14 вересня 2010 року старшим державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження N 21336560 стосовно виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданого 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда щодо стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь АКБ "Форум" в особі Кіровоградської філії АКБ "Форум" заборгованості за кредитним договором від 31 жовтня 2007 року N 0028/07/28 у розмірі 36 034,17 дол. США, що у гривневому еквіваленті згідно з офіційним курсом Національного банку України становило 288 561,63 грн. а також неустойки у вигляді пені за кожний день прострочки у розмірі 0,2 % у сумі 13 264,54 грн та судового збору в розмірі 1700 грн і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
      Відповідно до постанови державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції від 23 липня 2013 року матеріали виконавчого провадження N 21336560 передано на виконання до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області.
      Згідно з протоколом N 1213329 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, яке належить ОСОБА_3, затвердженого 17 лютого 2014 року директором філії 12 ПП "Нива-В.Ш.", встановлено, що нежитлове приміщення загальною площею 32,7 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1, реалізовано за 192 800 грн.
      З огляду на розрахунок стягнутих з боржника сум, затверджений 26 лютого 2014 року, на користь ПАТ "Банк "Форум" підлягало перерахуванню 148 510,97 грн.
      Тобто викладені обставини свідчать про те, що предметом спору у справі є подання ГТУЮ у Кіровоградській області до Управління платіжного доручення про переказ коштів в сумі 148 510,97 грн та перерахування цих коштів під час примусового виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданим 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда.
      При цьому матеріали справи свідчать, що вказаний виконавчий лист виданий на підставі судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства за нормами ЦПК.
      Не погодившись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, ПАТ "Банк "Форум" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при визначенні підсудності спору, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 року залишити без змін. На обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на суб'єктний склад учасників спору.
      У запереченнях на касаційну скаргу ГТУЮ у Кіровоградській області вказало на відсутність підстав для її задоволення.
      Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
      Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
      Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      У частині першій статті 181 КАСу редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Отже, якщо закон установлює інший порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється.
      За частинами четвертою та п'ятою статті 82 Закону від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - N 606-XIV) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Як убачається з матеріалів справи, що розглядається, предметом спору у цій справі є подання ГТУЮ у Кіровоградській області до Управління платіжного доручення про переказ коштів в сумі 148 510,97 грн та перерахування цих коштів під час примусового виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданого 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда.
      При цьому, як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, вказаний виконавчий лист виданий на підставі судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 ЦПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      За правилами статті 383 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      Відповідно до частини другої статті 384 ЦПК скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
      За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК).
      У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється в позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
      Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
      Ураховуючи зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не є публічно-правовим в розумінні положень КАС, оскільки до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 3 Закону N 606-XII, крім тих, щодо яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження, а в цьому випадку правовідносини, які виникли між сторонами, стосуються оскарження дій державного виконавця під час виконання судових рішень, ухвалених за нормами ЦПК.
      За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права та закрив провадження у справі, оскільки ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за правилами ЦПК.
      Згідно зі статтею 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року - без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 461/5045/16-а
      Провадження N 11-675апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу судді Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2016 року (суддя Лялюк Є.Д.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року (судді Макарик В.Я., Гуляк В.В., Глушко І.В.) у справі N 461/5045/16-а за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - управління ДВС) про бездіяльність службових осіб та
      ВСТАНОВИЛА:
      У серпні 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до управління ДВС про невиконання статей 32, 34, 40 та 124 Конституції України заступником начальника управління - начальником відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС Книшем С.М.
      На обґрунтування позову заявники зазначили, що 03 липня 2015 року державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зореною П.І. (далі - державний виконавець; Галицький ВДВС відповідно) винесено постанову про зупинення виконавчого провадження по виконанню рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 вересня 2011 року N 2-446/11. До моменту звернення до суду з цим позовом заступник начальника управління - начальник відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС Книш С.М. надавав неправдиві відповіді на звернення позивачів, що є порушенням їх прав, гарантованих статтями 32, 34 та 124 Конституції України.
      Суддя Галицького районного суду м. Львова ухвалою від 13 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за вказаним позовом та роз'яснив позивачам право на звернення до Галицького районного суду м. Львова з аналогічними вимогами в порядку цивільного судочинства.
      Не погодившись із постановленими у справі судовими рішеннями, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що позивачі оскаржують бездіяльність посадових осіб відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС, а не Галицького ВДВС, тому за правилами частини другої статті 2 та частин другої і третьої статті 17 КАС України такий спір підсудний адміністративному суду. На думку скаржника, та обставина, що спірні відносини виникли у зв'язку з примусовим виконанням судового рішення у цивільній справі, не позбавляє його права оскаржити в порядку адміністративного судочинства дії або бездіяльність посадових осіб органу державної виконавчої служби, з вини яких це судове рішення не виконується. На підставі викладеного в касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового рішення - про задоволення вимог позивачів.
      Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 червня 2018 року прийняла цю справу до розгляду та призначила її до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.
      Відзиву на касаційну скаргу відповідач не подав.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
      Як убачається з матеріалів справи, 01 листопада 2011 року Галицьким районним судом м. Львова видано виконавчий лист N 2-446/2011 про зобов'язання Львівського міського комунального підприємства "Айсберг" виконати вимогу Закону України від 24 червня 2004 року N 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" щодо укладення договору "Про надання послуг з утримання будинку" та укласти договір "Про надання послуг з утримання будинку" з ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1.
      28 вересня 2012 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 11 статті 49 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), яку скасовано ухвалою Галицького районного суду м. Львова.
      13 лютого 2015 року державним виконавцем винесено постанову про відновлення виконавчого провадження.
      Позивачі неодноразово звертались із заявами до управління ДВС щодо невиконання виконавчого листа N 2-446/2011.
      Вважаючи, що заступник начальника управління - начальник відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС Книш С.М. надав неправдиві відповіді та свідомо вводить позивачів в оману, порушуючи статті 32, 34 та 124 Конституції України, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з цим позовом.
      Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі за вказаним позовом, суддя Галицького районного суду м. Львова, з яким погодився Львівський апеляційний адміністративний суд, керувався тим, що позивачі оскаржують дії (бездіяльність) посадових осіб управління ДВС, вчинені під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Галицьким районним судом м. Львова в цивільній справі, що виключає можливість розгляду заявлених позовних вимог в порядку адміністративного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      На момент звернення позивачів до суду з позовом до управління ДВС особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби визначалися статтею 181 КАС України.
      Згідно із частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      На підставі частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Відповідно до частини першої статті 383 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень; далі - ЦПК України) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до адміністративного суду з позовом до управління ДВС про невиконання статей 32, 34, 40 та 124 Конституції України заступником начальника управління - начальником відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС Книшем С.М. під час примусового виконання виконавчого листа N 2-446/2011, виданого 01 листопада 2011 року Галицьким районним судом м. Львова у цивільній справі.
      Отже, позивачі, які є стороною виконавчого провадження, звернулися до суду з позовом на дії (бездіяльність) посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України.
      За таких обставин, ураховуючи наведені вище положення частини першої статті 181 КАС України, частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV та частини першої статті 383 ЦПК України (у вказаних редакціях), оскарження дій (бездіяльності) заступника начальника управління - начальника відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС Книша С.М. під час примусового виконання виконавчого листа N 2-446/2011, виданого 01 листопада 2011 року Галицьким районним судом м. Львова у цивільній справі, має відбуватися шляхом звернення до суду зі скаргою в порядку, визначеному статтею 383 ЦПК України.
      При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
      З огляду на викладене правильним є рішення судді Галицького районного суду м. Львова, залишене без змін оскаржуваною ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в адміністративній справі.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів першої та апеляційної інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу судді Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 490/5224/14-ц
      Провадження N 14-304цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство "Марфін Банк" (далі - ПАТ "Марфін Банк", банк),
      відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_6, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вольга-Україна" (далі - ТОВ "Вольга-Україна"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Марфін Банк"
      на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року, ухвалу цього ж суду від 13 жовтня 2016 року в складі судді Мамаєвої О.В. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 рокув складі колегії суддів Коломієць В.В., Данилової О.О., Шиманської Н.О.
      у цивільній справі за позовом ПАТ "Марфін Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ТОВ "Вольга-Україна" про стягнення заборгованості; за позовом ОСОБА_6 до ПАТ "Марфін Банк" про визнання договору поруки припиненим та
      УСТАНОВИЛА:
      У квітні 2014 року ПАТ "Марфін Банк" звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 728 101,64 євро та 8 974 400,46 грн.
      Позов ПАТ "Марфін Банк" мотивовано тим, що 23 березня 2011 року між ним та ТОВ "Вольга-Україна" укладено договір кредиту N 00196/N, на підставі якого позивач надав ТОВ "Вольга-Україна" грошові кошти у вигляді поновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом заборгованості у розмірі 700 000 євро, а починаючи з 30 вересня 2011 року - з лімітом у розмірі 600 000 євро. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_6 23 березня 2011 року укладено договори поруки N 846, N 847 та N 848 відповідно, згідно з умовами яких відповідачі поручилися перед банком за виконання ТОВ "Вольга-Україна" зобов'язань за кредитним договором від 23 березня 2011 року N 00196/N. За період із 29 березня 2011 року по 20 листопада 2012 року позичальником ТОВ "Вольга-Україна" отримано від банку транші на загальну суму 3 576 380 євро, з яких у період із 01 листопада 2011 року по 16 листопада 2012 року повернуто 2 976 380 євро, непогашеною залишилася сума основного боргу за кредитом у розмірі 600 000 євро.
      У липні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати договір поруки від 23 березня 2011 року, укладений між ним та ПАТ "Марфін Банк", припиненим на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      Позов ОСОБА_6 мотивовано тим, що ПАТ "Марфін Банк" звернулося до суду з позовом до нього як поручителя після спливу шестимісячного строку від настання строку виконання основного зобов'язання.
      Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2015 року зазначені позови об'єднано в одне провадження.
      Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року у задоволенні позову ПАТ "Марфін Банк" відмовлено. Позов ОСОБА_6 задоволено, визнано припиненою поруку за договором поруки від 23 березня 2011 року, укладеним між цим банком та ОСОБА_6
      Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ "Вольга-Україна" закрито.
      Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року, з урахуванням ухвали цього суду від 26 січня 2017 року про виправлення описки, рішення та ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року залишено без змін.
      Судові рішення мотивовано тим, що порука ОСОБА_3 та ОСОБА_6 припинилася згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України. Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ "Вольга-Україна" на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на день ухвалення оскаржуваних судових рішень), суди керувалися тим, що позовні вимоги банку до ТОВ "Вольга-Україна" про стягнення заборгованості за кредитним договором, який укладено між суб'єктами господарювання, не можуть розглядатися в порядку цивільного судочинства.
      У лютому 2017 року ПАТ "Марфін Банк" звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ "Марфін Банк" задовольнити повністю.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Заявник не погоджується з висновками судів про те, що моментом виникнення зобов'язання є 22 березня 2013 року та що позивач повинен був звернутися з позовом до поручителів у шестимісячний строк від цієї дати до 22 вересня 2013 року, тобто не погоджується ні з визначенням моменту настання строку виконання основного зобов'язання, ні з таким тлумаченням поняття "вимога" у статті 559 ЦК України, та вважає, що ці висновки суперечать положенням статті 555 цього Кодексу. На думку заявника, висновок суду повністю знівелював інститут позовної давності з урахуванням вимог статті 256 ЦК України. Крім того, на переконання заявника, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ "Вольга-Україна" є помилковими. Так, вимоги банку до боржника та поручителів пов'язані між собою, випливають з одного правовідношення, їх окремий розгляд неможливий, тому вони підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. Договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання (кредитного договору) характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно із частиною першою статті 554 ЦК України відповідає перед кредитором солідарно з позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Крім цього, неможливість окремого розгляду справи щодо стягнення боргу за кредитним договором та договором поруки прямо пов'язана зі складністю визначення суми боргу.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою цього суду від 10 травня 2017 року - справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      18 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Суди встановили, що 23 березня 2011 року ПАТ "Марфін Банк" та ТОВ "Вольга-Україна" уклали кредитний договір N 00196/N, згідно з умовами якого позивач надав останньому грошові кошти у вигляді поновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом заборгованості у сумі 700 000 євро; починаючи з 30 вересня 2011 року ліміт кредитної лінії встановлювався у розмірі 600 000 євро. Банк відкрив позичальнику кредитну лінію на строк із 23 березня 2011 року по 22 березня 2012 року. У пункті 2.5.2 договору передбачено, що за відсутності станом на 21 березня 2012 року порушень позичальником термінів та строків повернення кредиту, та/або окремого траншу, та/або сплати процентів, та/або комісії більш ніж на 90 календарних днів, термін погашення кредиту автоматично продовжується до 22 березня 2013 року. У цьому випадку додаткова угода до цього договору про продовження терміну погашення кредиту не укладається, а банк письмово сповіщає позичальника про продовження терміну погашення кредиту на умовах цього пункту. У пункті 2.5.3 договору передбачено, що за відсутності станом на 20 березня 2013 року порушень позичальником термінів та строків повернення кредиту, термін погашення кредиту за цим договором автоматично продовжується до 21 березня 2014 року (т. 1, а. с. 5?10).
      23 березня 2011 року на забезпечення виконання ТОВ "Вольга-Україна" своїх зобов'язань щодо погашення кредиту та інших платежів, передбачених кредитним договором, ПАТ "Марфін Банк" та ОСОБА_3 уклали договір поруки, відповідно до умов якого остання поручається перед банком за виконання ТОВ "Вольга-Україна" зобов'язань за кредитним договором N 00196/N зі всіма додатковими угодами до нього в повному обсязі (т. 1, а. с. 11, 12).
      Також 23 березня 2011 року на забезпечення виконання ТОВ "Вольга-Україна" своїх зобов'язань щодо погашення кредиту та інших платежів, передбачених кредитним договором, ПАТ "Марфін Банк" та ОСОБА_6 уклали договір поруки, відповідно до умов якого останній поручається перед банком за виконання ТОВ "Вольга-Україна" зобов'язань за кредитним договором N 00196/N зі всіма додатковими угодами до нього в повному обсязі (т. 1, а. с. 13-15).
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 23 березня 2011 року ПАТ "Марфін Банк" і ТОВ "Вольга-Україна" уклали: договір застави обладнання, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Машковою С.М. за реєстровим N 845; договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Машковою С.М. за реєстровим N 843, за яким в іпотеку банку передано нежитловий об'єкт за адресою: АДРЕСА_1; договір застави майнових прав N 055999-СН.
      Також установлено, що свої обов'язки за кредитним договором ТОВ "Вольга-Україна" виконувало неналежним чином. Згідно з наданим банком розрахунком станом на 25 серпня 2015 року заборгованість ТОВ "Вольга-Україна" за кредитним договором склала 728 101,64 євро та 8 974 400,46 грн. з яких: 600 000 євро - заборгованість за кредитом; 128 101,64 євро - заборгованість за відсотками; 8 240 782,50 грн - пеня за неповернення основного боргу; 733 611,37 грн - пеня за несплату відсотків за користування кредитом; 6,94 грн - пеня за несплату комісії (т. 2, а. с. 215?217).
      Висновком судово-економічної експертизи від 29 квітня 2016 року встановлено, що розрахунок заборгованості ТОВ "Вольга-Україна" перед банком частково відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за цим кредитним договором, а саме: підтверджено правильність розрахунку банком розміру заборгованості за кредитом та відсотками. Документально та розрахунково не підтверджується здійснення позивачем нарахування пені та штрафних санкцій за кредитним договором, у зв'язку з чим висновком експертизи встановлено, що станом на 25 серпня 2015 року заборгованість ТОВ "Вольга-Україна" складає 728 101,64 євро та 5 387 218,97 грн. з яких: 600 000 євро - заборгованість за кредитом (14 958 000 грн); 128 101,64 євро - заборгованість за відсотками (3 193 573,89 грн); 5 387 218,97 грн - пеня (т. 4, а. с. 128-139).
      Перевіряючи законність постановленої судом першої інстанції ухвали про закриття провадження у справі в частині вимог до юридичної особи, яку залишив без змін апеляційний суд, Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Разом з тим у статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо вирішення таких справ не віднесено до інших видів судочинства.
      Позивачем ПАТ "Марфін Банк" заявлено вимоги до трьох осіб: позичальника за кредитним договором, яким є юридична особа - ТОВ "Вольга-Україна", та поручителів, якими виступили фізичні особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_6
      ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.
      Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати саме по собі.
      Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.
      Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
      Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
      Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
      У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителів відповідно до договорів поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.
      При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.
      Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
      Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений у частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.
      Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.
      З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 ЦК України, між боржником та поручителем існує солідарний обов'язок, встановлений законом та договором.
      У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
      Так, згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
      Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.
      Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителем, який є фізичною особою.
      ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
      Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
      Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок місцевого суду, із яким помилково погодився й апеляційний суд, про закриття провадження у справі у частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою.
      Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.
      Такий правовий висновок вже висловлений неодноразово Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року N 14-40цс18, 21 березня 2018 року N 14-41цс18, 25 квітня 2018 року N 14-74цс18, а також 20 червня 2018 року N 14-224цс18 і підстав для відступу від такого висновку не вбачається.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Оскільки у справі, що розглядається, суд першої інстанції постановив ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а апеляційний суд на це уваги не звернув та не виправив допущених місцевим судом порушень норм матеріального та процесуального права, то Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника - юридичної особи та направити справу в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Стосовно судових рішень по суті вирішеного спору в частині позовних вимог до поручителів, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
      Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
      Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
      Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
      Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).
      Суди установили, що укладеними між ПАТ "Марфін Банк" та поручителями ОСОБА_3 і ОСОБА_6 договорами поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється. З огляду на це суд правильно вважав, що умова договору поруки (пункт 5.1) про його дію до повного виконання зобов'язань за кредитним договором з усіма додатковими угодами до нього не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
      Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
      Разом з тим позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
      Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності не застосовується, тому що право кредитора на пред'явлення вимоги до поручителя та обов'язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов'язання припинилися.
      Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення акцесорного зобов'язання, а отже, й обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом з боржником за основним зобов'язанням.
      Строк дії поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, й обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
      Оскільки ТОВ "Вольга-Україна" порушило зобов'язання щодо повернення кредиту, то банк скористався наданим йому згідно з пунктом 3.2.8 кредитного договору правом не подовжувати дію кредитної лінії, внаслідок чого відповідно до пункту 2.5.3 кредитного договору позичальник був зобов'язаний погасити існуючу заборгованість до 22 березня 2013 року включно.
      Суд правильно установив, що строк виконання зобов'язання щодо повернення кредитних коштів настав 22 березня 2013 року, таким чином, у банку виникло право пред'явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту з 22 березня 2013 року і протягом наступних шести місяців, але до суду з цим позовом банк звернувся 22 квітня 2014 року, тобто з пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку. Доказів направлення поручителю вимоги в шестимісячний строк, який закінчився 23 вересня 2013 року, позивач суду не надав.
      Крім того, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 12 травня 2015 року у справі N 915/1345/14 за позовом ПАТ "Марфін Банк" до ТОВ "Вольга-Україна" про стягнення штрафів за невиконання умов договорів (т. 2, а. с. 174-176; т. 3, а. с. 89-92) зазначив про дату закінчення дії кредитного договору - 22 березня 2013 року, з чим був обізнаний позивач ПАТ "Марфін Банк".
      Відповідно до вимог статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
      Аналогічне положення міститься й у частині четвертій статті 82 ЦПК України (у редакції, чинній на теперішній час).
      За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителів, а також про задоволення позову поручителя про визнання припиненою поруки за договором поруки від 23 березня 2011 року.
      Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Велика Палата Верховного Судувважає, що оскаржувані рішення по суті вирішеного спору, тобто в частині позовних вимог банку до поручителів про стягнення кредитної заборгованості та позовні вимоги поручителя про припинення поруки ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України судові рішення в цій частині необхідно залишити без змін.
      Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409 - 411, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" задовольнити частково.
      Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року в частині залишення без змін ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року скасувати, справу в цій частині передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року в частині залишення без змін рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 906/530/17
      Провадження N 12-213гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідачаКібенкоО.Р.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області) -
      на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 року, постановлену суддею Шніт А.В.,
      та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Петухова М.Г., Гудака А.В., Маціщук А.В.,
      у справі Господарського суду Житомирської області
      за позовом ТОВ "Патріа-Баланс"
      до ТОВ "Темп"
      про стягнення 1 100 000 грн.
      за скаргою ТОВ "Патріа-Баланс" на дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16 серпня 2017 року у справі N 906/530/17 позов задоволено; стягнуто з ТОВ "Темп" на користь ТОВ "Патріа-Баланс" 2 400 714 грн попередньої оплати і 36 010,71 грн судових витрат. На виконання цього рішення 06 вересня 2017 року видано наказ.
      2. 20 грудня 2017 року ТОВ "Патріа-Баланс" звернулося до цього ж суду зі скаргою на дії ВДВС, у якій товариство просило визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо:
      - складання 13 листопада 2017 року розрахунку розподілу стягнутої з боржника суми для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням N 48314803 від 31 липня 2015 року з урахуванням виконавчого збору в сумі 341 262,96 грн відповідно до постанови Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області N 32467845 (виконавче провадження N 40551574);
      - неперерахування на користь ТОВ "Патріа-Баланс'як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн. стягнутих з боржника - ТОВ "Темп";
      - зарахування призначених для ТОВ "Патріа-Баланс'як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн з метою погашення заборгованості по виконавчому збору за зведеним виконавчим провадженням N 40709665.
      Фактичні обставини справи, установлені судами
      3. 08 вересня 2017 року Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області відкрив виконавче провадження N 54665544 за наказом Господарського суду Житомирської області від 06 вересня 2017 року у справі N 906/530/17 про стягнення з ТОВ "Темп" на користь ТОВ "Патріа-Баланс" 2 400 714 грн попередньої оплати та 36 010,71 грн судових витрат.
      4. У зв'язку з тим, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіперебувало зведене виконавче провадження N 48314803 від 31 липня 2015 року щодо боржника - ТОВ "Темп", до цього провадження приєднано виконавче провадження N 54665544.
      5. Внаслідок проведення торгів з реалізації описаного й арештованого майна ТОВ "Темп", а саме: нежилого приміщення N 1 загальною площею 562,4 кв. м і земельної ділянки загальною площею 0,2420 га, на депозитний рахунок Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від переможця електронних торгів надійшли кошти від реалізації майна ТОВ "Темп" в сумі 1 137 767,12 грн.
      6. Після складання розрахунку 13 листопада 2017 року Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області встановив, що стягувачу - ТОВ "Патріа-Баланс" з метою погашення боргу за рішенням суду необхідно перерахувати кошти в сумі 277 929,92 грн (після відрахування виконавчого збору).
      7. Водночас, на виконанні Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області також перебувало зведене виконавче провадження N 40709665 про стягнення з ТОВ "Патріа-Баланс" на користь держави заборгованості в сумі 1 117 611,06 грн. до складу якого входили виконавчі провадження: N 34670293, 34669844, 34670166 з примусового виконання постанов N 15010637, 26579441, 26579441, виданих 09 жовтня 2012 року ВДВС про стягнення з ТОВ "Патріа-Баланс" виконавчого збору у розмірі 536 318,04 грн. витрат на проведення виконавчих дій в сумі 3 619,42 грн. виконавчого збору у розмірі 577 673,60 грн.
      8. Оскільки ТОВ "Патріа-Баланс" одночасно було боржником за зведеним виконавчим провадженням N 40709665, державним виконавцем зараховано кошти в сумі 277 929,92 грн у рахунок погашення заборгованості за цим провадженням.
      9. Не погодившись із діями Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області, ТОВ "Патріа-Баланс" звернулося до Господарського суду Житомирської області з вищезазначеною скаргою, оскільки вважає, що цей Відділ зарахував належні ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувачу у виконавчому провадженні N 54665544 кошти в сумі 277 929,92 грн у рахунок погашення боргу за виконавчим провадженням N 40709665, у якому це товариство є боржником.
      10. На виконанні у Відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області також перебувало виконавче провадження N 40551574, відкрите згідно з постановою цього Відділу N 32467845 від 11 червня 2012 року на підставі виконавчого листа N 850/24/12 від 17 лютого 2012 року, виданого на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2011 року у справі N 753/4846/14 про стягнення з ТОВ "Темп", ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на користь ПАТ "Сведбанк" 3 681 297,75 грн.
      11. 11 червня 2012 року Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області виніс постанову про стягнення з ТОВ "Темп" виконавчого збору в сумі 368 129,78 грн. а 04 листопада 2013 року повернув вищевказаний виконавчий лист N 850/24/12 від 17 лютого 2012 року за заявою стягувача.
      12. 05 листопада 2013 року Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області відкрив виконавче провадження щодо стягнення з боржника - ТОВ "Темп" на користь держави нестягнутого виконавчого збору в сумі 366 483,41 грн. В подальшому з ТОВ "Темп" на користь держави стягнуто 25 220,45 грн виконавчого збору, залишок боргу по сплаті виконавчого збору у цьому виконавчому провадженні склав 341 262,96 грн.
      13. Згідно з розрахунком від 13 листопада 2017 року розподілу стягнутої з ТОВ "Темп" суми для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням, Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області розподілив стягнення виконавчого збору згідно з постановою цього Відділу від 11 червня 2012 року N 32467845 у сумі 341 262,96 грн на користь держави.
      14. ТОВ "Патріа-Баланс" вважає, що Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області не мав підстав у зведеному виконавчому провадженні здійснювати розподіл стягнутих з ТОВ "Темп" коштів з урахуванням виконавчого збору у сумі 341 262,96 грн та стягувати цю суму коштів на користь держави.
      15. За вказаних обставин ТОВ "Патріа-Баланс" стверджує, що дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області у частині визначення сум, що підлягають перерахуванню стягувачам у зведеному виконавчому провадженні відносно ТОВ "Темп", є неправомірними.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      16. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 року частково задоволено скаргу ТОВ "Патріа-Баланс"; визнано неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо неперерахування на користь ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн. стягнутих з боржника - ТОВ "Темп"; визнано неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіщодо зарахування призначених для ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн з метою погашення заборгованості з виконавчого збору у зведеному виконавчому провадженні N 40709665; у задоволенні іншої частини скарги відмовлено.
      17. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року скасовано ухвалу Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 у справі N 906/530/17 у частині відмови в задоволенні вимог ТОВ "Патріа-Баланс" про визнання неправомірними дій Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо складання 13 листопада 2017 року розрахунку розподілу стягнутої з боржника суми для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням N 48314803 від 31 липня 2015 року з урахуванням виконавчого збору у сумі 341 262,96 грн відповідно до постанови Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області N 32467845 у виконавчому провадженні N 40551574; прийнято в цій частині нове рішення про задоволення скарги ТОВ "Патріа-Баланс" щодо визнання неправомірними дій Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо складання 13 листопада 2017 року розрахунку розподілу стягнутої з боржника суми для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням N 48314803 від 31 липня 2015 року з урахуванням виконавчого збору у сумі 341 262,96 грн відповідно до постанови Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області N 32467845 у виконавчому провадженні N 40551574; викладено резолютивну частину ухвали Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 року у справі N 906/530/17 у такій редакції: "1. Скаргу ТОВ "Патріа-Баланс" на дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області від 19 грудня 2017 року у справі N 906/530/17 задовольнити. 2. Визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо складання 13 листопада 2017 року розрахунку розподілу стягнутої з боржника суми для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням N 48314803 від 31 липня 2015 року з урахуванням виконавчого збору у сумі 341 262,96 грн відповідно до постанови N 32467845 Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області (виконавче провадження N 40551574). 3. Визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо неперерахування на користь ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн. стягнутих з боржника ТОВ "Темп". 4. Визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо зарахування призначених для ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн з метою погашення заборгованості з виконавчого збору у зведеному виконавчому провадженні N 40709665".
      Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      18. У травні 2018 року Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати вищезазначені ухвалу та постанову господарських судів попередніх інстанцій.
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      19. Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області, зокрема, послався на положення частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якою встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби при примусовому виконанні постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та під час зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Скаржник зазначив, що, господарські суди попередніх інстанцій, приймаючи до розгляду скаргу ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувача у межах цієї справи, надали оцінку рішенням і діям Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області при примусовому виконанні постанови про стягнення виконавчого збору, винесеної внаслідок виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі N 753/4846/14. Оскільки зазначена постанова винесена під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, вказані обставини унеможливлюють розгляд цього спору судами господарської юрисдикції.
      Доводи інших учасників справи
      20. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
      Надходження касаційної скарги на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду
      21. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 02 липня 2018 року відкрила касаційне провадження та ухвалою від 31 липня 2018 року на підставічастини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передала справу разом із касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      22. ВеликаПалата Верховного Суду прийняла цю справу до розгляду у зв'язку з посиланням у касаційній скарзі Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіна порушення правил предметної юрисдикції, зокрема на те, що при виконанні зведеного виконавчого провадження виконувалися не лише рішення, постановлені загальними судами в порядку цивільного судочинства, але й наказ, виданий на виконання рішення господарського суду.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      23. Як зазначалося вище, Господарський суд Житомирської області 16 серпня 2017 року прийняв рішення у справі N 906/530/17, яке відповідно до частини першої статті 115 ГПК України у редакції, чинній на момент його прийняття, є обов'язковим і виконується у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
      24. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів передбачалось статтею 121? цього ж Кодексу у вказаній редакції.
      25. Аналогічна норма містилася у статтях 383, 384 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час вирішення спору у справі N 753/4846/14-ц Дарницького районного суду міста Києва. Цими нормами передбачалося право сторін виконавчого провадження звернутися до суду зі скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Така скарга подавалася до суду, який видав виконавчий документ.
      26. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України, ЦПК України й Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено у нових редакціях.
      27. Так, ГПК України в редакції, чинній на час розгляду судами попередніх інстанцій скарги ТОВ "Патріа-Баланс", поданої до Господарського суду Житомирської області 20 грудня 2017 року, установлював, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 339, частина перша статті 340 цього Кодексу відповідно).
      28. У частині першій статті 447 та частині першій статті 448 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду судами попередніх інстанцій скарги ТОВ "Патріа-Баланс", поданої до Господарського суду Житомирської області 20 грудня 2017 року, зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
      29. Зазначеними нормами ГПК України, ЦПК України і Закону України "Про виконавче провадження" не урегульовано порядку розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень при вчиненні дій у зведеному виконавчому провадженні.
      30. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      31. Згідно з приписами статті 30 цього ж Закону виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
      32. Отже, при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких указані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження вимагається наявність підстав для завершення виконавчого провадження, а таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову.
      33. Водночас цим законом не передбачено порядку розгляду скарг щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.
      34. У касаційній скарзі Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіпосилається на те, що оскаржувані виконавчі дії вчинялися на виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі листи, видані на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухваленого в порядку цивільного судочинства, та рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого у порядку господарського судочинства. Тобто у зведеному виконавчому провадженні об'єднані виконавчі провадження щодо виконання декількох судових рішень, тоді як скарга ТОВ "Патріа-Баланс" розглянута лише в частині, яка стосується виконання саме рішення, ухваленого в порядку господарського судочинства.
      35. Разом з тим за зведеним виконавчим провадженням виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені.
      36. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця при виконанні зведеного виконавчого провадження не визначено, а тому учасники виконавчого провадження оскаржують одні й ті самі рішення, дії чи бездіяльність державної виконавчої служби в судах різних юрисдикцій.
      37. У статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу ДВС, приватного виконавця.
      38. Згідно з положеннями частини першої цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      39. У частині п'ятій цієї ж статті передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
      40. Тобто частина п'ята статті 287 КАС України передбачає загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об'єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції.
      41. Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, у такому випадку застосовується частина перша статті 287 КАС України і вказані справи слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      42. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі N 660/612/16-ц.
      43. Як зазначалося вище, Рівненський апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу місцевого господарського суду у цій справі, дійшов висновку, що Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областібезпідставно перерахував грошові кошти у розмірі 341 262,96 грн у рахунок погашення виконавчого збору під час виконання заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі N 753/4846/14 від 24 травня 2011 року, яке 06 травня 2014 року скасовано ухвалою цього ж суду, та зазначив, що стягнута сума виконавчого збору підлягає поверненню.
      44. Господарський суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду скарги ТОВ "Патріа-Баланс" у межах цієї справи визнав неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіщодо складання 13 листопада 2017 року розрахунку розподілу стягнутої з ТОВ "Темп" суми за зведеним виконавчим провадженням N 48314803, до якого приєднано виконавче провадження N 54665544 за наказом Господарського суду Житомирської області від 06 вересня 2017 року у справі N 906/530/17, з урахуванням виконавчого збору у розмірі 341 262,96 грн за виконавчим провадження N 40551574, відкритим на виконання рішення суду загальної юрисдикції.
      45. Згідно із частиною другою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      46. Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
      47. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
      48. Відтак господарський суд першої інстанції як суд, який видав виконавчий документ на виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 16 серпня 2017 року у справі N 906/530/17, розглянувши по суті скаргу ТОВ "Патріа-Баланс" на дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіщодо проведення виконавчих дій та перерахування грошових коштів у розмірі 341 262,96 грн у рахунок погашення виконавчого збору на виконання заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі N 753/4846/14 від 24 травня 2011 року, порушив відповідні норми процесуального права, оскільки не звернув уваги на те, що такі вимоги стосувалися стягнення виконавчого збору, тому не підлягають розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства.
      49. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі N 921/16/14-г/15 (провадження N 12-93гс18) та у справі N 127/9870/16-ц (провадження N 14-166цс18).
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      50. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 231 ГПК України. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частини перша та друга статті 313 ГПК України).
      51. Пунктом 5 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.
      52. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
      53. ОскількиВелика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність оскарження у порядку адміністративного судочинства рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, скарга ТОВ "Патріа-Баланс" не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
      54. Відповідно ухвала Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 року та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
      Щодо судових витрат
      55. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
      Висновки про правильне застосування норм права
      56. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      57. Законом України "Про виконавче провадження" встановлений спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      Керуючись статтями 231, 300 - 302, 308, 313 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областізадовольнити.
      2. Ухвалу Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року у справі N 906/530/17 скасувати.
      3. Провадження у справі Господарського суду Житомирської області N 906/530/17 за поданою ТОВ "Патріа-Баланс" 20 грудня 2017 року скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області - закрити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя: Князєв В.С.
      Суддя-доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      Яновська О.Г.