ANTIRAID

Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции и порядке взыскания не выплаченной заработной платы сотруднику ликвидируемого банка

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 274/3529/16-ц

Провадження N 14-8цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк"), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Брайка Станіслава Анатолійовича від імені ПАТ "Енергобанк"

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської від 28 липня 2016 року області у складі судді Хуторної І.Ю. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 рокуу складі колегії суддів Кочетова Л.Г., Микитюк О.Ю., Гансецької І.А.

у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "Енергобанк", Фонду про визнання кредитором банку, включення вимог до реєстру вимог кредиторів та стягнення заробітної плати,

УСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Енергобанк", Фонду про визнання кредитором банку, включення вимог до реєстру вимог кредиторів та стягнення заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що з 22 грудня 2014 року по 05 червня 2015 року ОСОБА_3 прац'ював у ПАТ "Енергобанк" на посаді начальника відділення N 1 у м. Бердичеві Житомирської регіональної дирекції.

На підставі постанови Національного банку України від 11 червня 2015 року N 370 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Енергобанк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення про початок процедури ліквідації банку.

При звільненні позивачу нараховано, але не виплачено заробітну плату у розмірі 7 тис. 962 грн 14 коп.

Позивач просив визнати його кредитором банку, включити вимоги по невиплаченій заробітній платі до реєстру вимог кредиторів банку в процедурі ліквідації банку та стягнути невиплачену заробітну плату у розмірі 7 тис. 962 грн 14 коп.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Включено вимоги ОСОБА_3 по невиплаченій заробітній платі у розмірі 7 тис. 962 грн 14 коп. до реєстру вимог кредиторів ПАТ "Енергобанк". У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що спірні правовідносини регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон N 108/95-ВР) та іншими нормативними актами з урахуванням особливостей, передбачених Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), тому спір розглянуто в порядку цивільного судочинства.

Суди вказали, що на день звільнення ОСОБА_3 у банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а законом не передбачено заборони на виплату працівникам заробітної плати, тому уповноважена особа Фонду від імені ПАТ "Енергобанк" порушила гарантоване чинним законодавством України право позивача на оплату праці та виплату належних йому сум у день звільнення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 у частині визнання кредитором банку, суди зазначили, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), він не буде мати правових наслідків, а тому не будуть реально захищені права позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у частині стягнення заборгованості із заробітної плати, суди вказали, що після початку процедури ліквідації банку вимоги кредиторів задовольняються у порядку черговості. Оскільки позивача включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Енергобанк", підстав для стягнення з банку заборгованості із заробітної плати немає.

У жовтні 2016 року уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Брайко С.А. від імені ПАТ "Енергобанк" звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року, у якій просила скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Особа, яка подала касаційну скаргу, зазначила, що спір виник у зв'язку зі здійсненням Фондом управлінських функцій, тому справа повинна розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

У скарзі також указано, що у частині шостій статті 36 Закону N 4452-VI (у редакції, чинній на момент звільнення працівника) зобов'язання банку, зокрема щодо виплати заробітної плати, виконуються банком у межах його фінансових можливостей. Разом з тим на час звільнення позивача ПАТ "Енергобанк" не мало фінансових можливостей щодо виплати заробітної плати. Крім того, ОСОБА_3 пропустив установлений законом граничний строк на пред'явлення своїх вимог як кредитор, тому ці вимоги вважаються погашеними.

Особа, яка подала касаційну скаргу, посилалася і на порушення судами норм Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме: у судових рішеннях не зазначено, які конкретно дії і на чию користь повинні вчинити відповідачі; стягнення з відповідача на користь позивача судового збору не відповідає пункту 2 частини п'ятої статті 36, частини третьої статті 46 Закону N 4452-VI.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Брайка С.А. від імені ПАТ "Енергобанк" та 27 лютого 2017 року вказану справу призначено до судового розгляду, про що постановлено ухвалу.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки згідно із частиною шостою статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Для вирішення питання про юрисдикцію справи необхідно визначити правову природу Фонду, його функції та повноваження у правовідносинах, пов'язаних з введенням тимчасової адміністрації та ліквідації банків, та специфіку трудових правовідносин працівників банку, що ліквідовується, з самим банком та Фондом.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також урегульовано відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

За частиною другою статті 3 названого Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктомуправління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Спеціальним законом передбачено, що Фонд є юридичною особою публічного права.

Відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Водночас основні ознаки поняття юридичної особи універсальні і не залежать від складу та статусу її засновників (учасників і членів).

Зазначене правило знайшло відображення у частині першій статті 82 ЦК України, згідно з якою на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення ЦК України про участь юридичних осіб у цивільному обороті, якщо інше не встановлено законом.

Залежно від здійснюваних повноважень юридичні особи публічного права фактично мають публічно- і приватноправовий статуси.

Юридичні особи публічного права при здійсненні цивільної правосуб'єктності виступають суб'єктами приватного права.

Це підтверджується аналізом функцій Фонду, передбачених у статті 4 Закону N 4452-VI, за частиною першою якої основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і здійснення функцій направлено на виконання основного завдання Фонду. Ці функції мають як владний характер, оскільки направлені на урегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а направлені на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організації відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продажу неплатоспроможного банку або створення та продажу перехідного банку, що передбачено у пункті восьмому частини другої зазначеної статті.

Тобто можна зробити висновок про дуалістичність правомочностей Фонду.

Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вчиняти дії, передбачені планом врегулювання.

Згідно з вимогами частини першої статті 36 цього Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Згідно з частиною другою статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, установлених цим Законом.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду у частині реалізації своїх повноважень щодо банку, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, виконує повноваження органу управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження.

Наслідки початку процедури ліквідації банку передбачені у статті 46 Закону N 4452-VI. Частина друга вказаної статті передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.

А у частині першій у статті 48 зазначеного Закону вказано, що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, такі повноваження:

1) здійснює повноваження органів управління банку;

3) здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів;

5) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю.

З аналізу правової природи юридичної особи публічного права, з урахуванням особливостей, передбачених Законом N 4452-VI, можна зробити висновок, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. У приватноправових відносинах, тобто під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, що діяла на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час подання ОСОБА_3 до суду позову, суди розглядали в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни у редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Законодавець у частині першій статті 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року розширив цей перелік, додавши до нього такі пункти: 8) спори щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спори щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спори щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

У справі, яка переглядається, до суду звернулася фізична особа - ОСОБА_3 з позовом до юридичних осіб - ПАТ "Енергобанк", Фонду.

Позивач працював у ПАТ "Енергобанк" на посаді начальника відділення N 1 у м. Бердичеві Житомирської регіональної дирекції. У розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України зазначена посада не є публічною службою.

На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 12 лютого 2015 року N 29 розпочато процедуру виведення ПАТ "Енергобанк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 13 лютого 2015 року. Процедуру ліквідації продовжено до 11 червня 2015 року на підставі рішення виконавчої дирекції від 30 квітня 2015 року N 93.

05 червня 2015 року ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" звільнило позивача з посади начальника відділення N 1 у м. Бердичеві Житомирської регіональної дирекції ПАТ "Енергобанк" у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 6).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У частині першій статті 21 КЗпП України зазначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Встановлено, що на час звільнення позивача ПАТ "Енергобанк" перебував у стані ліквідації.

Отже, юрисдикція спорів, однією зі сторін яких є Фонд, визначається виходячи зі змісту правовідносин та функцій Фонду або його уповноваженої особи.

Між позивачем і банком існували трудові правовідносини, тому уповноважена особа Фонду виступала та була наділена правосуб'єктністю власника банківської установи або уповноваженого ним органом у розумінні статті 21 КЗпП України.

Вказані повноваження не є владними у розумінні КАС України, оскільки у такому випадку працівник і орган управління банку не перебувають у адміністративному підпорядкуванні і на них поширюються норми КЗпП України.

Предметна юрисдикція передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду.

У цьому випадку до суду звернулася фізична особа з позовом до ПАТ "Енергобанк" та Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" з вимогами визнати позивача кредитором банку та включити його вимоги щодо стягнення заробітної плати до реєстру вимог кредиторів.

Тобто вимоги ОСОБА_3 стосуються порушення його трудових прав, за змістом правовідносин спір не має ознак публічно-правового, оскільки виник з приводу невиконання відповідачем обов'язку включити вимоги позивача щодо невиплаченої заробітної плати до реєстру вимог кредиторів, тобто спір є приватноправовим і відповідно до зазначених вимог закону має розглядатись у порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 36 Закону N 4452-VI обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку.

Зобов'язання банку, передбачені пунктами 2, 6 частини шостої цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду. Однак виплата заробітної плати не обмежується і не пов'язується з фінансовими можливостями банку, оскільки вона передбачена пунктом 3 частини шостої статті 36 Закону N 4452-VI.

Повного розрахунку зі ОСОБА_3 при звільненні відповідач не провів і спір винику зв'язку з тим, що відповідач не включив вимоги ОСОБА_3 по невиплаченій заробітній платі до реєстру вимог кредиторів банку в процедурі ліквідації банку та не виплатив нараховану заробітну плату.

За вимогами статей 21 та 22 Закону N 108/95-ВР працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У частині третій статті 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Під час тимчасової адміністрації здійснюються задоволення вимог із зобов'язань банку щодо виплати заробітної плати (частина п'ята, пункт 6 частини шостої статті 36 Закону N 4452-VI).

Тобто у справі, яка переглядається, спірні правовідносини виникли у зв'язку з порушенням банком трудових прав позивача, а саме - на отримання заробітної плати за виконану роботу та своєчасну виплату розрахункових при звільненні.

Доводи заявника про те, що позовні вимоги стосуються лише повноважень Фонду як державної спеціалізованої установи, яка виконує функції державного управління, не спростовують визначення характеру спірних правовідносин, оскільки спір врегульовано КЗпП України, Законом N 108/95-ВР, Законом України від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII "Про охорону праці" з урахуванням особливостей, передбачених Законом N 4452-VI, тобто є трудовим і не пов'язаний з проходженням публічної служби та не стосуються сфери публічно-правових відносин.

Зважаючи на зазначене, звернення позивача до Фонду не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із трудових відносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки на день звільнення ОСОБА_3 у банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а частиною п'ятою, пунктом 6 частини шостої статті 36 Закону N 4452-VI не передбачено заборони на виплату працівникам заробітної плати, то уповноважена особа Фонду від імені ПАТ "Енергобанк" порушила гарантовані чинним законодавством України права позивача на оплату праці та виплату належних йому сум у день звільнення.

Такий висновок підтверджується положеннями статті 43 Конституції України, яка передбачає не лише право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, але і право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Тобто Основний Закон гарантує працівникові заробітну плату та не передбачає будь-яких умов щодо дотримання працівником будь-яких формальностей, у тому числі подання ним будь-яких заяв.

Згідно з пунктом 4 Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року N 5-зп "винятки з конституційних норм встановлюються самою Конституцією, а не іншими нормативними актами". Тому правило, яке позбавляє працівника права на оплату своєї праці, у разі пропуску останнім 30-денного строку звернення до Фонду з відповідною вимогою не повинно застосовуватися, оскільки не відповідає статті 43 Конституції України.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким тлумаченням норм права при вирішенні вказаного спору.

Крім того, статтею 11 Конвенції Міжнародної організації праці N 95, яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року визнано, що у разі банкрутства або ліквідації підприємства працівники, "зайняті на цьому підприємстві, матимуть становище привілейованих кредиторів щодо заробітної плати, яку вони мають одержати за послуги, надані в період, що передував банкрутству чи ліквідації, котрий буде визначено національним законодавством" і яку буде виплачено, як привілейований кредит, до того, як звичайні кредитори зможуть зажадати власну частку. Порядок черговості погашення привілейованого кредиту має визначатися національним законодавством.

Такий порядок передбачено у пункті 2 частини першої статті 52 Закону N 4452-VI, а саме, що кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У другій черзі задовольняються грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Проте вимоги ОСОБА_3 щодо невиплаченої заробітної плати до реєстру вимог кредиторів включено не було, хоча вказаний обов'язок покладено на Фонд як орган керівництва банком.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає, що вказані вимоги підлягають задоволенню залежно від наявності і обсягу майна банку, який несе майнову відповідальність саме в межах свого майна, тому належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання Фонду внести зобов'язання із заборгованості по заробітній платі до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Доводи Фонду щодо погашення вказаного боргу у зв'язку з пропуском позивачем 30-денного строку на звернення з вимогою відповідно до частини п'ятої статті 45 Закону N 4452-VI ґрунтуються на неналежному тлумаченні вимог законодавчих актів України у їх сукупності, оскільки спір виник з трудових правовідносин, оплата праці кожному працівнику гарантується незалежно від виконання ним будь-яких дій зі звернення до власника або уповноваженого ним органу, а будь-яке втручання з боку влади у мирне володіння майном має бути "законним" (п. п. 33, 34, 36 рішення Європейського суду з прав людини від 24 березня 2005 року у справі "Фрізен проти Російської Федерації").

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок, що уповноважена особа Фонду від імені ПАТ "Енергобанк" порушила гарантовані законодавством України права позивача на оплату праці та виплату належних йому сум у день звільнення, тому порушені права позивача мають бути відновлені в судовому порядку шляхом задоволення його позову про включення вимог по невиплаченій заробітній платі у розмірі 7 тис. 962 грн 14 коп. до реєстру вимог кредиторів ПАТ "Енергобанк".

Щодо стягнення судового збору, то Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

У статтях третій та п'ятій названого Закону передбачено як категорію спорів, так і категорію осіб, за зверненням яких судовий збір не стягується. Ні стаття третя, ні стаття п'ята не передбачає Фонд у складі осіб, які мають право на пільги зі сплати судового збору.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано стягнули судовий збір з Фонду. Оскільки касаційну скаргу Фонду залишено без задоволення, підстав для повернення судового збору не вбачається, тому немає підстав для перерозподілу судових витрат.

Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди при розгляді справи допустили неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.

За статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Підсумовуючи, можна зробити такі висновки.

Юридичні особи публічного права при здійсненні цивільної правосуб'єктності виступають суб'єктами приватного права.

З аналізу функцій Фонду, передбачених у статті 4 Закону N 4452-VI, які забезпечують виконання Фондом основних завдань - забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, вбачається, що ці функції мають дуалістичний характер.

Уповноважена особа Фонду у частині реалізації своїх повноважень щодо банку, до якого застосовано тимчасову адміністрацію та процедуру ліквідації, є по суті органом управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації орган управління банку втрачає свої повноваження.

Наслідком початку процедури ліквідації банку є делегування Фондом уповноваженій особі з дня початку процедури ліквідації банку компетенції зі здійснення повноважень органів управління банку, складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, здійснення заходів щодо задоволення вимог кредиторів, звільнення працівників банку відповідно до законодавства України про працю.

Юрисдикція спорів, однією зі сторін яких є Фонд, визначається виходячи зі змісту правовідносин, функцій Фонду чи його уповноваженої особи.

На зобов'язання банку у період введення тимчасової адміністрації щодо виплати заробітної плати не поширюються обмеження, встановлені пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону N 4452-VI, і вони виконуються незалежно від його фінансових можливостей, оскільки видача заробітної плати в день звільнення є обов'язком власника чи уповноваженого ним органу.

У разі звернення фізичної особи до суду з позовом з вимогами про порушення трудових прав, за змістом правовідносин такий спір не має ознак публічно-правового, оскільки виник з приводу невиконання відповідачем як представником однієї зі сторін трудових правовідносин зобов'язань у вказаних правовідносинах, є приватноправовим і відповідно до статей 15 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Внесення вимог щодо невиплаченої заробітної плати до реєстру акцептованих вимог кредиторів покладено на Фонд як орган керівництва банком і не вимагає від працівника звернення з відповідною заявою протягом тридцяти днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії до Фонду.

Вказані вимоги підлягають задоволенню залежно від наявності і обсягу майна банку, який несе майнову відповідальність саме в межах свого майна, тому належним способом захисту прав на отримання заробітної плати є зобов'язання Фонду внести заборгованість по заробітній платі до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Брайка Станіслава Анатолійовича від імені Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено і підписано 12 червня 2018 року.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Вот такими решениями Большой палаты можно гордиться. Высокий уровень судьи-докладчика сразу виден. В этом деле Большая палата указала, что юрисдикция споров, одной из сторон которых является Фонд, определяется исходя из содержания правоотношений, функций Фонда или его уполномоченного лица. На обязательства банка в период введения временной администрации по выплате заработной платы не распространяются ограничения, установленные пунктом 1 части шестой статьи 36 Закона N 4452-VI, и они выполняются независимо от его финансовых возможностей, поскольку выдача заработной платы в день увольнения является обязанностью владельца или уполномоченного им органа.

В случае обращения физического лица в суд с иском с требованиями о нарушении трудовых прав, по содержанию правоотношений спор не имеет признаков публично-правового, так как возник в связи с невыполнением ответчиком как представителем одной из сторон трудовых правоотношений обязательств в указанных правоотношениях, и является частноправовым и в соответствии со статьями 15 ГПК Украины в редакции, действующей до 15 декабря 2017 года, и статьи 19 ГПК Украины в редакции от 03 октября 2017 года должен рассматриваться в порядке гражданского судопроизводства.

Внесение требований по невыплаченной заработной плате в реестр акцептованных требований кредиторов возложено на Фонд как орган управления банком и не требует от работника обращения с соответствующим заявлением в течении тридцати дней со дня опубликования сведений об отзыве банковской лицензии в Фонд. Указанные требования подлежат удовлетворению в зависимости от наличия и объема имущества банка, который несет имущественную ответственность именно в пределах своего имущества, поэтому надлежащим способом защиты прав на получение заработной платы является обязательство Фонда внести задолженность по заработной плате в реестр акцептованных требований кредиторов.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Згідно з пунктом 4 Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року N 5-зп "винятки з конституційних норм встановлюються самою Конституцією, а не іншими нормативними актами". Тому правило, яке позбавляє працівника права на оплату своєї праці, у разі пропуску останнім 30-денного строку звернення до Фонду з відповідною вимогою не повинно застосовуватися, оскільки не відповідає статті 43 Конституції України.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким тлумаченням норм права при вирішенні вказаного спору.

------------------------------------------

вот наконец-то применили это решение КСУ к чему-то помимо статьи 12 ЗУ "Про прокуратуру"

это мощное оружие, — и если его по чесноку применять, то вообще половину законов применять нельзя будет, как противоречащих Конституции

напрмиер, весь ЗУ про систему грабування сразу же нервно курит под лестницей от пункта 4 резолютивной части решения КСУ № 5-зп

весь, целиком, полностью

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      13 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 216/3565/16-ц
      Провадження N 14-199 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянуласправу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Кабінету Міністрів України (далі також - відповідач) про визнання незаконною постанови відповідача від 27 квітня 2016 року N 315 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. N 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу (відносини у перехідний період)"
      за касаційною скаргою позивача на ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року.
      Учасники справи:
      позивач: ОСОБА_3,
      відповідач: Кабінет Міністрів України.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2016 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
      2. 30 серпня 2017 року позивач уточнила позовні вимоги та просила:
      - визнати дії відповідача стосовно незаконного збільшення ціни на природний газ власного видобутку, що використовується для потреб населення України, геноцидом Українського народу;
      - визнати незаконною постанову відповідача від 27 квітня 2016 року N 315 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. N 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу (відносини у перехідний період)" в силу її невідповідності Конституції України;
      - визнати нечинною постанову відповідача від 22 березня 2017 року N 187 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу" як таку, що не відповідає Конституції Українита Цивільному кодексу України.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 5 вересня 2017 року Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалою закрив провадження у справі.
      4. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позов не може розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки позивач оскаржує постанову відповідача, яка є нормативно-правовим актом. А такі спори відповідно до частини третьої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, що була чинною на той час, належать до юрисдикції адміністративних судів.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 12 грудня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою залишив без змін ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2017 року.
      6. Апеляційний суд мотивував рішення тим, що справи про оскарження нормативно-правових актів відповідача віднесені до юрисдикції адміністративних судів і розглядаються виключно окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 23 грудня 2017 року позивач звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, вважаючи, що суди першої й апеляційної інстанцій порушилинорми матеріального та процесуального права.
      8. У касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. 2 травня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      10. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що позивач оскаржує ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року, з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. Позивач вважає, що позов стосується захисту прав споживачів, порушених внаслідок недобросовісної або неповної інформації про товар (роботи, послугу) чи недобросовісної його реклами, а тому, на її думку, спір має розглядатися із застосуванням статті 15, пунктів 1, 3, 4, 5 і 7 статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" за правилами цивільного судочинства.
      12. Ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі за позовною заявою про захист прав споживачів, на думку позивача, суди порушили право на доступ до суду та право на ефективний засіб юридичного захисту, гарантовані статтями 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
      (2) Позиція відповідача
      13. Відповідач у запереченні на касаційну скаргу вказує, що суди першої й апеляційної інстанцій правильно встановили наявність юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду цього спору.
      14. Позов про оскарження нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України загальної дії належить до юрисдикції адміністративних судів і має розглядатися виключно окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      15. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      16. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" відповідач є вищим органом у системі органів виконавчої влади, тобто є суб'єктом владних повноважень.
      17. Позивач звернувся до суду з позовом про визнання дій відповідача стосовно незаконного збільшення ціни на природний газ власного видобутку, що використовується для потреб населення України, геноцидом Українського народу; визнання незаконною постанови відповідача від 27 квітня 2016 року N 315 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. N 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу (відносини у перехідний період)" в силу її невідповідності Конституції України; визнання нечинною постанови відповідача від 22 березня 2017 року N 187 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу" як такої, що не відповідає Конституції Українита Цивільному кодексу України.
      18. Отже, вказані позовні вимоги позивач звернув до суб'єкта владних повноважень.
      19. Підставами позову (обставинами, якими обґрунтовується позов) позивач вважає порушення відповідачем її прав, гарантованих Законом України "Про захист прав споживачів", зокрема, необґрунтованим, на її думку, збільшенням ціни на природний газ.
      20. ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу учасників справи на те, що визначення юрисдикції, до якої належить розгляд цього спору, слід проводити з урахуванням предметного та суб'єктного критеріїв, а не підстав позову, і доходить висновку, що справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      21. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      22. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      23. КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію адміністративних судів у вирішенні, зокрема, спорів фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17). Аналогічне повноваження адміністративного суду передбачено пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      24. Ця справа стосується спору між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його дій і рішень (нормативно-правових актів). Відтак, з огляду на предметний і суб'єктний критерії визначення юрисдикції справу слід розглядати в адміністративному суді.
      25. Відповідно до частини третьої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів, зокрема, Кабінету Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Кодексом, вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
      26. Отже, відповідно до зазначеного правила визначення територіальної підсудності адміністративних справ цю справу має розглядати Окружний адміністративний суд міста Києва.
      27. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з відповідачем у тому, що суди першої й апеляційної інстанцій правильно встановили наявність юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду цього спору.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      28. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      29. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 410 ЦПК України).
      30. З огляду на обґрунтованість висновків судів першої й апеляційної інстанцій ВеликаПалата Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року - без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      31. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції покладаються на позивача.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко Повний текст постанови підписаний 19 червня 2018 року.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 307/1451/15-ц
      Провадження N 14-177цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      заявник - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"),
      заінтересована особа - державний виконавець Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" на ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року у складі судді Чопика В.В. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Бондаренка Ю.О., Панька В.Ф., Собослоя Г.Г.
      у справі за скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ про скасування постанов про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу,
      УСТАНОВИЛА:
      У липні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В., у якій просило визнати дії незаконними та скасувати постанови державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. від 17 червня 2016 року про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу.
      Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі за скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ.
      Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року залишено без змін.
      Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належить до компетенції адміністративних судів.
      У квітні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року та передати справу до суду першої інстанції для розгляду.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      ПАТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі зазначало, що воно звернулося зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, визначеному статтями 383, 384 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до Тячівського районного суду Закарпатської області, який видав виконавчий документ у цивільній справі, у зв'язку із чим ця скарга підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      02 березня 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" разом з матеріалами справи до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.
      На час виникнення спірних правовідносин, а також на момент розгляду справи судом першої інстанції чинним був Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      У пунктах 1, 7 частини другої статті 17 цього Законупередбачено виконавчі документи, які підлягали виконанню державною виконавчою службою, серед яких указано виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
      Тобто примусовому виконанню підлягали не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
      Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      У частинах першій та другій статті 383 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою) передбачалося, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      У частині другій статті 384 ЦПК України вказано, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої службирозглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
      За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).
      Тобто, і право на звернення зі скаргою, і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.
      Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      У частині шостій статті 181 КАС України (в указаній редакції) роз'яснено, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1?4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
      Згідно із частиною четвертою статті 82 Закону N 606-XIV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій,? до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      У справі, яка переглядається, установлено, що 10 березня 2016 року Тячівський районний суд Закарпатської області видав виконавчий лист N 307/1451/15-ц, яким зобов'язав ПАТ КБ "ПриватБанк" видати ОСОБА_4 готівкою (одноразова операція через касу) належні їй валютні кошти за договором від 08 січня 2014 року в розмірі 27 280,44 доларів США.
      Постановами державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. від 17 червня 2016 року стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" штраф у розмірі 1 020 грн за невиконання без поважних причин рішення суду, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, а також стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" виконавчий збір у розмірі 2 040 грн.
      Не погоджуючись з винесенням державним виконавцем зазначених постанов, 29 липня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Тячівського районного суду Закарпатської області, який видав виконавчий лист, зі скаргою в порядку ЦПК України, у якій просило визнати дії державного виконавця незаконними, а його постанови від 17 червня 2016 року - скасувати.
      01 серпня 2016 року Тячівський районний суд Закарпатської області, з яким 20 жовтня 2016 року погодився й Апеляційний суд Закарпатської області, зробив висновок про неможливість розгляду скарги ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. у порядку цивільного судочинства та про підсудність зазначеної справи адміністративному суду.
      Разом з тим на час звернення ПАТ КБ "ПриватБанк" зі скаргою та її розгляду в суді першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV та статей 383, 384 ЦПК України такі скарги мали розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки під час розгляду справи в апеляційному та касаційному порядку перевірка дотримання норм процесуального законодавства судом першої інстанції здійснюється згідно з вимогами законодавства, чинного на час розгляду справи у суді першої інстанції, з урахуванням вимог як частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), так і частини третьої статті 3 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), відповідно до яких провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Справа вирішувалася у суді першої інстанції.
      Оскільки висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі закріплює правову невизначеність щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, порушує принцип єдності виконавчого провадження, то ухвали судів першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними й обґрунтованими, підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що з набранням чинності статтею 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" з 05 жовтня 2016 року така категорія справ підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариство комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.
      Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Повну постанову складено і підписано 19 червня 2018 року.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 598/1470/15-ц
      Провадження N 14-160цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" (далі - ПАТ "Дельта банк"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року у складі суддів Храпак Н.М., Дикун С.І., Парандюк Т.С.
      у справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" про визнання дійсним договору банківського вкладу,
      УСТАНОВИЛА:
      У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Фонду, у якому зазначав, що згідно з пунктом 1.6 договору банківського вкладу (депозиту) від 26 лютого 2015 року N 007-19551-260215 ПАТ "Дельта банк" відкрив йому депозитний рахунок, на який позивач вніс 5 тис. доларів США.
      Після закінчення строку розміщення вкладу позивач звернувся до ПАТ "Дельта банк" з вимогою про повернення коштів, однак банк направив йому повідомлення про запровадження тимчасової адміністрації та обмеження проведення виплат по депозиту. Крім того, 23 вересня 2015 року відповідач надіслав повідомлення про визнання нікчемним спірного правочину з підстав, передбачених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).
      ОСОБА_3 вважав дії Фонду неправомірними, а тому просив визнати дійсним договір банківського вкладу (депозиту) від 26 лютого 2015 року N 007-19551-260215 "Найкращий" у доларах США, укладений між ним та ПАТ "Дельта банк" на суму 5 тис. доларів США; стягнути з ПАТ "Дельта банк" вклад у розмірі 5 тис. доларів США.
      17 березня 2016 року ОСОБА_3 надав суду уточнення позовних вимог, у яких просив визнати дійсним договір банківського вкладу (депозиту) від 26 лютого 2015 року N 007-19551-260215 "Найкращий" у доларах США, укладений між ним та ПАТ "Дельта банк" на суму 5 тис. доларів США. Від інших позовних вимог позивач відмовився.
      Ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області від 17 березня 2016 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з ПАТ "Дельта банк" вкладу у розмірі 5 тис. доларів США.
      28 березня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про заміну первісного неналежного відповідача Фонду належним - уповноваженою особою Фонду.
      Ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області від 17 березня 2016 року зазначене клопотання позивача задоволено.
      Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 10 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
      Відмовляючи в позові, суд першої інстанції керувався тим, що позивач неправильно обрав спосіб захисту, оскільки передбачений у статті 219 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спосіб захисту порушення права - визнання правочину дійсним - стосується правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, а тому такі позови не підлягають задоволенню.
      Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 10 травня 2016 року скасовано. Закрито провадження у справі. Повідомлено ОСОБА_3 про те, що розгляд цієї справи віднесено до адміністративної юрисдикції.
      Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд керувався тим, що спір має публічно-правовий характер, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Доводи, які наведені у касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір виник з договору банківського вкладу (депозиту) і дії відповідача порушують цивільні права ОСОБА_3
      Позивач зазначив, що в силу пункту 17 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Тому уповноважена особа Фонду представляє банк на стадії його ліквідації, що підтверджує підсудність справи судам цивільної юрисдикції.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 просив визнати дійсним договір банківського вкладу (депозиту) від 26 лютого 2015 року N 007-19551-260215 "Найкращий" у доларах США, укладений між ним та ПАТ "Дельта банк" на суму 5 тис. доларів США.
      Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, зробив висновок, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції держаного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      На думку Великої Палати Верховного Суду, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права з огляду на таке.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладамивстановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      За частиною другою статті 3 зазначеного Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктомуправління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
      Спеціальним законом передбачено, що Фонд є юридичною особою публічного права.
      Відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
      Водночас основні ознаки поняття юридичної особи універсальні і не залежать від складу та статусу його засновників (учасників і членів).
      Зазначене правило знайшло відображення у частині першій статті 82 ЦК України, згідно з якою на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення ЦК України про участь юридичних осіб у цивільному обороті, якщо інше не встановлено законом.
      Залежно від здійснюваних повноважень юридичні особи публічного права фактично мають публічно- і приватноправовий статуси.
      Юридичні особи публічного права при здійсненні цивільної правосуб'єктності виступають суб'єктами приватного права.
      Це підтверджується аналізом функцій Фонду, передбачених у статті 4 Закону N 4452-VI, за частиною першою якої основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і здійснення функцій направлено на виконання основного завдання Фонду. Ці функції мають як владний характер, оскільки направлені на урегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а направлені на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організації відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продажу неплатоспроможного банку або створення та продажу перехідного банку, що передбачено у пункті восьмому частини другої зазначеної статті.
      Тобто можна зробити висновок про дуалістичність правомочностей Фонду.
      Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      За вимогами частини першої статті 36 цього Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
      Згідно з частиною другою статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, установлених цим Законом.
      Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Аналіз наведених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду у частині реалізації своїх повноважень щодо банку, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, є по суті органом управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження.
      Наслідки початку процедури ліквідації банку передбачені у статті 46 Закону N 4452-VI. Частина друга вказаної статті передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.
      Отже, з аналізу правової природи юридичної особи публічного права, з урахуванням особливостей, передбачених Законом N 4452-VI, можна зробити висновок, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. У приватноправових відносинах, тобто під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, що діяла на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції.
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
      За правилами статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:
      1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;
      3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
      В абзаці другому частині другої статті 215 ЦК України закріплено, що у випадках, установленим цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
      У такому випадку якщо сторона прагне визнання правочину як такого, що породжує конкретні правові наслідки, вона може заявити вимоги про визнання такого правочину (договору) дійсним.
      Відповідно до частини першої статті 36 Закону 4452-VI Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
      Згідно із частиною першою статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
      Тому дії (акти) Фонду, ухвалені відповідно до вимог статті 38 Закону N 4452-VI, є діями юридичної особи (банку).
      З огляду на те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані з невизнанням відповідачем цивільно-правової угоди та невиконанням, на думку позивача, її умов, спір не вважається публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України, що апеляційний суд не врахував.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд помилково закрив провадження у справі, фактично самоусунувся від розгляду справи, що віднесена до його юрисдикції, чим порушив статтю 6 Конвенції стосовно розгляду справи судом, встановленим законом.
      Наведені у касаційній скарзі доводи, які стосуються суті позовних вимог, дослідження доказів та надання їм правової оцінки з дотриманням судом першої інстанції вимог процесуального законодавства не можуть бути розглянуті касаційним судом, оскільки апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, не перевіряв рішення суду першої інстанції в повному обсязі, що унеможливлює для суду касаційної інстанції перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.
      Оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, його ухвала підлягає скасуванню, а справа - направленню до того ж суду для продовження апеляційного розгляду.
      З огляду на те, що розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 411, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до апеляційного суду.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Повну постанову складено і підписано 12 червня 2018 року.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.