ANTIRAID

Постановление ВС-КХС по пересмотру как ВСУ о возможности не взятия во внимание не отмененного решения суда другой юрисдикции

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      3
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      3
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/12532/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є.

представник - адвокат Сочавський А.З. (довіреність №10-10 від 15.01.2018),

представник - адвокат Палажченко О.О. (довіреність №10-11 від 15.01.2018)

відповідач - Національний банк України

представник - Бойко С.М. (довіреність №18-0014/19796 від 06.04.2018)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

представник - адвокат Кустова Т.В. (довіреність №27-5561/18 від 15.03.2018)

розглянув заяву Національного банку України

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017

у складі колегії суддів: Картере В.І. (головуючий), Малетич М.М., Плюшко І.А.

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є.

до Національного банку України

про стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії

ПРОЦЕДУРА ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 14.12.2017 Національний банк України шляхом надіслання поштового відправлення звернувся до Верховного Суду України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 у справі №910/12532/16 в порядку Розділу ХІІ-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15.12.2017 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 111-16 цього Кодексу.

2. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ зазначена заява як така, що не розглянута Верховним Судом України, 11.01.2018 передана для розгляду до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 31.01.2018 визначено склад колегії суддів: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.; у зв'язку з перебуванням судді Погребняка В.Я. на лікарняному, склад колегії змінено на: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г. відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 15.02.2018. 

3. Ухвалою Верховного Суду від 16.02.2018 допущено справу №910/12532/16 до провадження Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, відкрито провадження за заявою Національного банку України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 у справі №910/12532/16, зупинено виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2016 у справі №910/12532/16 до прийняття рішення Верховним Судом.

4. Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2018 справу №910/12532/16 разом із заявою Національного банку України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 у справі №910/12532/16 і доданими до неї документами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 2 пункту 1 Розділу XI Перехідні положення, частини 5 статті 302 ГПК України в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017.

5. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 справу №910/12532/16 разом із заявою Національного банку України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 повернено до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в порядку частини 6 статті 303 ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017.

6. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/12532/16 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 12.04.2018.

7. Ухвалою Верховного Суду від 18.04.2018 у складі колегії суддів: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г. прийнято до провадження справу №910/12532/16 разом із заявою Національного банку України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 з доданими до неї документами та вирішено здійснити перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 у справі №910/12532/16 за заявою Національного банку України без повідомлення та виклику учасників справи.

8. Ухвалою Верховного Суду від 27.04.2018 за клопотанням Національного банку України розгляд його заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 у справі №910/12532/16 призначено в судовому засіданні Касаційного господарського суду на 15.05.2018 о 09 год. 05 хв.

9. В обґрунтування підстав для перегляду постанови суду касаційної інстанції відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 111-16 цього Кодексу в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991 заявник зазначав про неоднакове застосування Вищим господарським судом України статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положень статей 22, 623 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 217, 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 20 Закону України "Про заставу", статті 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України у господарських та цивільних справах висновками щодо застосування зазначених норм.

ВСТАНОВЛЕНІ ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ЗА РІШЕННЯМИ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Розгляд в суді першої інстанції

10. У липні 2016 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" (далі - Уповноважена особа, позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ, відповідач) про скасування нарахованої та стягненої пені на суму 21 923 106, 16 грн., а також про стягнення доходу від погашення цінних паперів на суму 675 667 000 грн., купонного доходу на суму 114 728 256, 60 грн., процентів за користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів, - на суму 2 795 026, 44 грн., інфляційних нарахувань на суму 827 069 596, 51 грн.

11. Позовні вимоги мотивовано тим, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі №826/18784/15 визнано незаконною та скасовано постанову Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ про переведення у власність відповідача належних позивачеві цінних паперів, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про скасування необґрунтованого, на його думку, стягнення на підставі статті 22 ЦК України збитків у вигляді неотриманих позивачем доходів - купонного доходу за цінними паперами, доходу від погашення цінних паперів, а також стягнення інфляційних нарахувань та процентів за користування купонним доходом на підставі статті 625 ЦК України, нарахування та стягнення пені на суму 21 923 106, 16 грн.

12. Позивач тричі (01.08.2016, 08.11.2016 та 22.11.2016) до початку розгляду справи по суті зменшував розмір заявлених позовних вимог та остаточно визначив їх як вимоги про скасування нарахованої та стягненої пені на суму 21 923 106, 16 грн., про стягнення отриманого доходу від погашення цінних паперів на суму 450 670 000 грн., про стягнення отриманого купонного доходу на суму 76 523 766 грн., про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, одержаними від погашення номіналу цінних паперів, - на суму 1 108 204, 92 грн., про стягнення процентів за користування чужими коштами, одержаними як купонний дохід, - на суму 442 207, 01 грн., про стягнення інфляційних нарахувань на суму 1 695 099, 34 грн.,

13. Судом першої інстанції встановлено, що 20.06.2014 між позивачем - ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива", як позичальником, та відповідачем - Національним банком України, як кредитором, укладено кредитний договір №171/06-14/КТ, за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит з рефінансування на суму 622 000 000 грн. на строк з 20.06.2014 по 26.01.2015 з оплатою 14,25 % річних; договір набирає чинності з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (пункти 1.1., 5.3. договору); судом встановлено обставини зміни сторонами строку погашення відсотків за користування кредитом за листопад 2014 року - 26.12.2014 шляхом укладення 01.12.2014 договору про внесення змін №1 до кредитного договору (том 1, а.с. 20-23).

14. Судом встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором на підставі договору застави №171/06-14/ДОУ від 20.06.2014 позивач передав у заставу відповідачу (НБУ) державні облігації України UA4000181275 загальною вартістю 675 667 000 грн. у кількості 675 667 штук номінальною вартістю 1000 грн. за одну штуку балансовою вартістю 1006,11 грн. за одну штуку із датою погашення 01.06.2016; право власності позивача на зазначені цінні папери станом на дату укладення договору застави підтверджено біржовими звітами - Виписками з Переліку біржових контрактів, укладених на Фондовій біржі ПФТС, які долучено до матеріалів справи; пунктом 4.2. договору застави сторони погодили, що договір набирає чинності з часу перерахування коштів на кореспондентський рахунок заставодавця і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (т. 1, а.с.24-25).

15. Суд встановив, що на виконання пункту 2.1.1. кредитного договору, відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача суму кредитних коштів та одночасно заблокував у депозитарії цінних паперів відповідача цінні папери, визначені у договорі застави, які були надані під забезпечення кредиту.

16. Місцевим судом встановлено, що пунктом 2.2.4. кредитного договору сторони погодили право відповідача наступного робочого дня за днем неповернення коштів позивачем віднести заборгованість на рахунки з обліку простроченої заборгованості та прострочених нарахованих доходів, а також нарахувати з наступного календарного дня, що настає за днем порушення позичальником будь-якого зобов'язання за кредитним договором, пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення виконання зобов'язання.

17. Суд встановив, що за змістом пункту 2.2.2. договору застави, у разі невиконання заставодавцем умов, що передбачені кредитним договором (неповернення, часткового неповернення або несвоєчасного повернення), та неможливості списання відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України" у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку заставодавця та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості, заставодержатель (НБУ) вправі здійснити продаж державних облігацій України третім особам, або переведення державних облігацій у власність заставодержателя і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього Договору.

18. Судом встановлено, що пунктом 2.2.4. договору застави сторони погодили право заставодержателя (НБУ) залишити заставлені державні облігації України у своїй власності за справедливою ціною у разі неможливості продажу предмета застави; аналогічне право НБУ, як кредитора, передбачено пунктом 2.2.8. укладеного між сторонами кредитного договору №171/06-14/КТ від 20.06.2014.

19. Місцевий суд прийняв до уваги, що відповідач здійснив 05.03.2015 безспірне списання коштів на суму 51 899 165, 55 грн. з кореспондентського рахунку ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива"; в подальшому, списання коштів з рахунку позивача відповідачем не здійснювалося у зв'язку з віднесенням банку-позивача до категорії проблемних та відсутністю у нього коштів на рахунках.

20. Судом встановлено, що на підставі постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №408 "Про віднесення ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2015 №121 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива", яким з 24.06.2015 по 23.09.2015 включно у банку-позивача запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Кашуту Д.Є.

21. Судом встановлено обставини вжиття відповідачем заходів звернення стягнення на предмет застави згідно укладених кредитного та договору застави, шляхом прийняття рішення відповідно до Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ про покриття обсягу заборгованості позивача за рядом кредитних договорів, укладених з відповідачем, в тому числі й за кредитним договором №171/06-14/КТ від 20.06.2014 про набуття за справедливою вартістю у власність НБУ державних облігацій, які є предметом застави за цими кредитними договорами та які заблоковані на користь НБУ, як забезпечення виконання кредитних зобов'язань, а саме 2 186 218 штук облігацій, загальною вартістю 2 096 119 520, 28 грн.; визначено черговість спрямування вартості набутого у власність забезпечення на погашення заборгованості: у першу чергу - суми основного боргу за кредитами, у другу чергу - суми процентів за користування кредитами, у третю чергу - суми нарахованої пені та в четверту чергу - суми штрафів.

22. Судом встановлено, що справедлива вартість державних облігацій України визначалась відповідно до Порядку оцінки за справедливою вартістю цінних паперів, що перебувають у власності НБУ, та становила 2 096 119 520, 28 грн.; на підставі Постанови Правління НБУ №407/БТ від 23.06.2015 у власність НБУ було переведено предмет застави позивача - державні облігації України UA4000181275 загальною вартістю 450 670 000 грн. у кількості 450 670 штук, номінальною вартістю 1000 грн. за одну штуку, балансовою вартістю 1006,11 грн. за одну штуку із датою погашення 01.06.2016; державні облігації в кількості 224 997 штук вивільнені НБУ з-під застави у зв'язку з погашенням 19.09.2014 позивачем частини кредиту, що підтверджувалося випискою з рахунку депозитарної установи та не заперечувалося сторонами спору під час розгляду справи. Також, за рахунок предмета забезпечення НБУ було погашено нараховану позивачеві пеню на суму 21 923 101, 16 грн.

23. Місцевий суд прийняв, як преюдиційну, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі №826/18784/15, якою визнано незаконною та скасовано постанову Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ про переведення у власність відповідача належних позивачеві цінних паперів з порушенням порядку визначення їх справедливої вартості, що надало можливість відповідачу набути у власність майно (цінні папери) позивача за заниженою вартістю без здійснення процедури їх попереднього продажу третім особам.

24. Судом встановлено, що зважаючи на обставини скасування в судовому порядку Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ позивач листом за вих. №06 від 04.03.2016 звернувся до відповідача з вимогою про повернення йому цінних паперів, які були переведені у власність НБУ, однак, відповідачем її залишено без задоволення. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача доходу від погашення цінних паперів на суму 450 670 000 грн., оскільки повернення державних облігацій України UA4000181275 загальною вартістю 450 670 000 грн. у кількості 450 670 штук в натурі не є можливим, так як НБУ задовольнив свої вимоги до позивача за кредитним договором шляхом звернення стягнення на спірні цінні папери у бездокументарній формі. Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 76 523 766 грн. купонного доходу від спірних цінних паперів, 1 108 204, 92 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, одержаними від погашення номіналу цінних паперів, 442 207, 01 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, одержаними як купонний дохід, та 1 695 099, 34 грн. інфляційних нарахувань. Зазначені грошові суми позивач вважає збитками, завданими незаконними діями позивача, відповідно до статті 22 ЦК України.

25. Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача 76 523 766 грн. отриманого купонного доходу та 450 670 000 грн. отриманого доходу від погашення цінних паперів, суд першої інстанції виходив із встановлених рішенням суду від 25.02.2016 в адміністративній справі №826/18784/15 преюдиційних обставин протиправності набуття відповідачем права власності на спірні цінні папери, що є предметом забезпечення кредитних зобов'язань позивача, у бездокументарній формі на підставі Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ, яку в подальшому визнано незаконною та скасовано адміністративним судом, та погодився з оцінкою заявлених до стягнення позивачем сум як збитків, завданих йому відповідачем шляхом прийняття незаконної Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ.

26. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача пені на суму 21 923 101, 16 грн., місцевий господарський суд зазначив про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав в розумінні статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України в цій частині позовних вимог. Також, суд першої інстанції відмовив у стягненні з відповідача процентів за користування купонним доходом та кошами, отриманими від погашення цінних паперів, нарахованих у вигляді 3% річних на загальну суму 1 550 411, 93 грн., та інфляційних нарахувань на суму 1 695 009, 34 грн., оскільки їх заявлено до стягнення на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, положення якої не застосовуються до вимог про стягнення збитків відповідно до статті 22 ЦК України.

Провадження в апеляційному суді та обґрунтування його постанови

27. Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 у справі №910/12532/16 відповідач оскаржив його в апеляційному порядку та просив апеляційний суд скасувати рішення суду про часткове задоволення позовних вимог як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та за умов неповноти встановлених обставин справи, та прийняти нове рішення про відмову в позові.

28. Переглядаючи справу в повному обсязі, апеляційний суд погодився з правильністю встановлення судом першої інстанції обставин завдання відповідачем (НБУ) збитків позивачу на заявлені до стягнення суми купонного доходу в розмірі 76 523 766 грн. та доходу від погашення цінних паперів в розмірі 450 670 000 грн. та їх стягнення з відповідача на підставі статті 22 ЦК України та статей 217, 224 ГК України.

29. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум 3% річних за користування купонним доходом в розмірі 442 207, 01 грн. та коштами, одержаними від погашення номіналу цінних паперів в розмірі 1 108 204, 92 грн., зважаючи на обставини пред'явлення позивачем вимог про повернення відповідачем неправомірно одержаного купонного доходу та доходу від погашення цінних паперів у грошовому вираженні, які відповідачем залишено без задоволення. При цьому, апеляційний суд змінив визначений позивачем період нарахування сум 3% річних та визначив його з урахуванням строку для погашення відповідачем спірних сум купонного доходу та доходу від погашення цінних паперів відповідно до пред'явлених позивачем вимог 04.03.2016 та 29.04.2016.

30. Апеляційний суд визнав обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 717 235, 57 грн., виходячи із власного розрахунку інфляційних втрат позивача за користування відповідачем грошовими коштами позивача у вигляді купонного доходу в розмірі 76 523 766 грн. за період з 12.03.2016 по 30.06.2016 та грошовими коштами, одержаними від погашення номіналу цінних паперів позивача на суму 1 108 204, 92 грн. за період з 01.06.2016 по 30.06.2016.

31. З огляду на таке, постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2016 у справі №910/12532/16 скасовано частково, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача сум 3% річних за користування купонним доходом в розмірі 442 207, 01 грн., 3% річних за користування коштами, одержаними від погашення номіналу цінних паперів в розмірі 1 108 204, 92 грн., та інфляційних втрат на суму 717 235, 57 грн., викладено рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2016 у такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Національного банку України (м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, код ЄДРПОУ 00032106) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є. (м. Київ, вул. Щорса, буд. 7/9, код ЄДРПОУ 33299878) отриманий купонний дохід у розмірі 76 523 766, 00 грн., отриманий дохід від погашення цінних паперів у розмірі 450 670 000, 00 грн., 3% річних за користування купонним доходом у розмірі 442 207, 01 грн., 3% річних отриманих від погашення номіналу цінних паперів у розмірі 1 108 204, 92 грн., інфляційні втрати в розмірі 717 235, 57 грн., судовий збір за подання позовної заяви 67 528, 89 грн.

Видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити".

Стягнено з Національного банку України на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є. судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 74 776, 99 грн.

Постанова Вищого господарського суду України та її обґрунтування

32. Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2017 у справі №910/12532/16 касаційну скаргу Національного банку України задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних за користування купонним доходом в розмірі 442 207, 01 грн., 3% річних отриманих від погашення номіналу цінних паперів в розмірі 1 108 204, 92 грн., інфляційних втрат в розмірі 717 235, 57 грн. та розподілу судового збору, постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 в частині стягнення з відповідача отриманого купонного доходу в розмірі 76 523 766 грн., отриманого доходу від погашення цінних паперів в розмірі 450 670 000 грн. та в частині відмови у задоволенні позову про скасування нарахованої та стягненої пені на суму 21 923 106, 16 грн., а рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2016 - залишено без змін, поновлено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2016, стягнено з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" на користь Національного банку України 1 517, 64 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

33. Приймаючи таке рішення касаційний суд зазначив про встановлення судами попередніх інстанцій преюдиційних при розгляді справи №910/12532/16 фактів скасування рішенням суду від 25.02.2016 в адміністративній справі №826/18784/15 Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ про переведення у власність відповідача (НБУ) належних позивачу державних облігацій України, що є предметом договору застави №171/06-14/ДОУ від 20.06.2014 в забезпечення виконання зобов'язань позивача, як позичальника, за укладеним з відповідачем кредитним договором №171/06-14/КТ від 20.06.2014 про надання позивачу кредиту в розмірі 622 000 000 грн. Зазначені обставини за висновком суду касаційної інстанції є самостійною підставою для відшкодування позивачу збитків, завданих відповідачем прийняттям Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ, яку в подальшому було визнано незаконною та скасовано в судовому порядку судами адміністративної юрисдикції.

34. Разом з тим, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів про правову природу отриманих відповідачем під час дії Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ доходів (купонного доходу в розмірі 76 523 766 грн. та доходу від погашення вартості цінних паперів, які є предметом застави, в розмірі 450 670 000 грн.) як збитків, завданих позивачу - власнику спірних цінних паперів (державних облігацій України), в розумінні статті 22 ЦК України та залишив без змін постанову апеляційного суду від 28.02.2017 про задоволення позовних вимог в цих частинах.

35. Заявлення позову в частині вимог про скасування нарахованої та стягненої відповідачем пені в розмірі 21 923 106, 16 грн. суд касаційної інстанції визнав неналежним способом захисту позивачем своїх прав з огляду на положення статті 16 ЦК України та погодився з висновками судів про відмову в позові в цій частині.

36. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду в частині стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних, зазначивши про безпідставність застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до статті 625 ЦК України у правовідносинах з відшкодування шкоди, що виникли між позивачем та відповідачем у зв'язку з прийняттям відповідачем незаконного рішення (постанови), як акта індивідуальної дії, про переведення у його власність належних позивачеві цінних паперів, обтяжених заставою відповідача.

ДОВОДИ ЗАЯВНИКА

37. Звертаючись із заявою про перегляд рішень суду у справі №910/12532/16 господарської юрисдикції, заявник аргументував про помилковість висновків судів щодо можливості прийняття, як преюдиційних, висновків судів в адміністративній справі №826/18784/15, як такій, що розглянута з виходом за межі підсудності адміністративним судам спорів, що не випливають з правовідносин владного підпорядкування, а є за своєю природою господарськими правовідносинами, пов'язаними з діяльністю двох суб'єктів господарювання, один з яких (НБУ) хоч і є державним органом, однак в даному випадку перебуває у господарських правовідносинах з позивачем у справі. А тому скаржник доводив прийняття зазначеного рішення з порушенням статті 6 Конвенції, як таке, що прийняте не "судом, встановленим законом", а тому невірно оцінено судами, як преюдиційний факт у даній справі та помилково покладено в основу судового рішення, яке переглядається. Скаржник зазначав про чисельну практику Верховного Суду України, яка підтверджує таке застосування статті 6 Конвенції, згідно якого рішення судів, прийняті за відсутності юрисдикції з розгляду конкретного спору, не вважаються такими, що прийняті "судом, встановленим законом" та не мають жодних правових наслідків. Зокрема, скаржник посилався на Постанови Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі №21-308а14, від 24.02.2015 у справі №21-34а15, від 02.12.2014 у справі №21-530а14, 17.02.2015 №21-551а14 (т. 4, а.с. 114-115, 118-119, 120-121, 112-11).

38. Скаржник аргументував, що встановлення обставин "справедливості ціни" при вчиненні дій із звернення стягнення на предмет застави (цінні папери) повинно здійснюватися господарськими судами шляхом власного дослідження та оцінки всієї сукупності доказів у справі, а стягнення "збитків", що є предметом спору в даній справі, за наслідком прийняття рішення адміністративного суду, який діє в даному випадку не як "суд, встановлений законом", порушує принципи цивільного судочинства щодо змагальності сторін та суперечить практиці застосування статті 22 ЦК України, оскільки встановлення збитків має здійснюватися за правилами цивільного судочинства, за наслідком дослідження судами всієї сукупності дій сторін (заставодавця та заставодержателя при зверненні стягнення на предмет застави) та встановлення складу цивільного правопорушення в діях відповідача, а не виключно з посиланням на недійсність акта ненормативного характеру (Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ). Зокрема, скаржник посилався на Постанову Верховного Суду України 10.10.2017 у справі №210/5803/13-а, згідно якої прийнято саме такий висновок.

З огляду на зазначене, колегія суддів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає правильним розглянути по суті подану заяву про перегляд Постанови ВГСУ від 16.06.2017 у справі №910/12532/16 та зазначає, що при прийнятті Постанови Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №910/13057/16 касаційним судом не було встановлено обставин надання для порівняння практики Верховного Суду України та касаційних судів на предмет різного застосування статті 6 Конвенції.

Також, у доводах заявника наявні посилання на різну практику судів адміністративної та господарської юрисдикції на предмет розгляду спорів про відшкодування збитків при здійсненні господарської діяльності юридичною особою, яка є державним органом, однак, в спірних правовідносинах виступає суб'єктом господарювання та саме як господарюючий суб'єкт формує свою волю на вчинення певних дій (приймає рішення про звернення стягнення на предмет застави). Суд вважає, що на обґрунтування різного застосування принципів судочинства, зокрема, статті 6 Конвенції, може бути прийнята до уваги надана заявником для порівняння судова практика у Постановах Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі №21-308а14, від 24.02.2015 у справі №21-34а15, від 02.12.2014 у справі №21-530а14, 17.02.2015 №21-551а14, яка свідчить про різне застосування такого принципу, як "право на справедливий суд" в контексті прийняття судових рішень поза межами юрисдикції конкретних судів, незалежно від відмінностей даних справ за фактичними обставинами, оскільки застосування принципів судочинства не пов'язано з необхідністю встановлення тотожних обставин у справах, які порівнюються. 

ПОЗИЦІЯ ТА ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

39. Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, що також знаходить своє відображення у Господарському процесуальному кодексі України в пункті 1 частини 3 статті 2 та частині 1 статті 11 цього Кодексу, згідно з яким, верховенство права є одним з принципів господарського судочинства. Крім того, відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України, Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У Рішенні ЄСПЛ "Zand v Austria" зазначається про те, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів…" З огляду на це, не вважається "судом встановленим законом" орган, котрий не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Як встановлено судами, згідно з Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі №826/18784/15 визнано незаконною та скасовано Постанову Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ про переведення у власність Національного банку України належних позивачу державних облігацій UA 4000180582 в кількості 821 395 шт., UA 4000181275 в кількості 1 021 733 шт., UA 4000186159 в кількості 100 695 шт., UA4000173280 в кількості 200 000, UA 4000186928 в кількості 42 395 шт., як предметів застави за кредитами рефінансування, наданими НБУ, зокрема за Кредитним договором №171/06-14КТ від 20.06.2014, стягнення збитків за яким є предметом спору в даній справі. Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі №826/18784/15 залишена в силі Постановою Вищого адміністративного суду України 12.07.2016 (т. 1, а.с. 33-36, 109-113).

Отже, розглянувши спір щодо законності прийняття акта ненормативного характеру (Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ) про встановлення процедури звернення стягнення на заставне майно відповідача, який припинив свою дію за наслідком його виконання, суди адміністративної юрисдикції у справі №826/18784/15 вийшли за межі визначеної для них юрисдикційності розгляду спорів та прийняли рішення про права та обов'язки сторін, які перебували у господарських правовідносинах (про правомірність обраного способу звернення стягнення на заставлене майно), а тому відповідно до статті 6 Конвенції зазначені рішення судів у адміністративній справі №826/18784/15 є такими, що прийняті "судом не встановленим законом".

40. Частиною 3 статті 35 ГПК України, в редакції, чинній на момент прийняття рішень у даній справі судами першої та апеляційної інстанцій, визначено, як підставу звільнення від доказування "обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини".

Разом з тим, рішення, прийняті судом "не встановленим законом" в розумінні статті 6 Конвенції, не можуть встановлювати таких обставин та бути підставою звільнення від доказування відповідно до статті 35 ГПК України, оскільки таке рішення не відповідає вимогам забезпечення кожному права на "справедливий суд".

41. Як вбачається за змістом Постанови ВГСУ 16.06.2017 у справі №910/12532/16, суд касаційної інстанції погодився з правильністю висновків судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення завданих позивачу збитків в порядку статті 22 ЦК України в розмірі доходу від погашення заставодержателем - відповідачем вартості цінних паперів на суму 450 670 000 грн. та втраченої вигоди, як купонного доходу на суму 76 523 766 грн., з посиланням на преюдиційність висновків резолютивної та мотивувальної частини Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі №826/18784/15 про незаконність постанови Правління НБУ №407/БТ від 23.06.2015 та про необхідність повернення позивачу в натурі облігацій, на які було звернено стягнення (т. 4, а.с. 40-41), не звернувши уваги на помилкове застосування норм процесуального права, що гарантують особі право на справедливий суд.

З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що судами невірно застосовані норми процесуального права та стаття 6 Конвенції та помилково прийнято до уваги, як преюдиційні обставини, визнання незаконною та скасування Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ (про переведення у власність Національного банку України належних позивачу державних облігацій UA 4000180582 в кількості 821 395 шт., UA 4000181275 в кількості 1 021 733 шт., UA 4000186159 в кількості 100 695 шт., UA4000173280 в кількості 200 000, UA 4000186928 в кількості 42 395 шт., як предметів застави за кредитами рефінансування, наданими НБУ, зокрема за Кредитним договором №171/06-14КТ від 20.06.2014) згідно Постанови Київського апеляційного суду від 25.02.2016 в адміністративній справі №826/18784/15.

42. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з НБУ на користь позивача збитків в розмірі вартості цінних паперів, на які було звернено стягнення (прямі збитки) та купонного доходу від цінних паперів (втрачена вигода) згідно статті 22 ЦК України, суди не дослідили повного складу цивільного правопорушення, наявність якого є підставою для стягнення збитків.

Суд зазначає, що у постанові касаційного суду, яка переглядається є два взаємно-протилежні висновки. З одного боку, предмет спору визначено позивачем, як збитки, завдані неналежним виконанням цивільно-правових зобов'язань відповідача із звернення стягнення на предмет застави, і суди з цим погодились, а з іншого, касаційний суд дійшов висновку, що встановлений адміністративним судом факт прийняття незаконного акта НБУ "є самостійною підставою для відшкодування позивачу збитків, завданих відповідачем прийняттям Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ", що може бути тільки наслідком вчинення адміністративного правопорушення і стягуватися як шкода, завдана незаконними діями органу влади в судах адміністративної юрисдикції, однак такого предмету спору в даній справі позивачем не обиралося.

43. Виходячи з положень статей 1, 4, 5 Закону України "Про заставу", статей 177, 194 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Предметом застави можуть бути майно та майнові права, в тому числі цінні папери як різновид майна. Застава цінних паперів може здійснюватись шляхом передачі їх заставодержателю.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про заставу" заставодержателю надано право звернути стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Пунктом 2.2.2. договору застави державних облігацій України №171/06-14/ДОУ від 20.06.2014, укладеного між сторонами спору, відповідачу, як заставодержателю, надано право звернути стягнення на предмет застави (цінні папери позивача) шляхом його продажу третім особам або переведення державних облігацій України у свою власність для задоволення вимог до позивача-заставодавця у разі невиконання ним умов кредитного договору та неможливості списання заставодержателем (НБУ) у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку заставодавця та його філій, які працюють у СЕС за окремими кореспондентськими рахунками до її повного погашення.

При цьому, суди не досліджували чи є право відповідача-заставодержателя звернути стягнення на заставлені цінні папери позивача за змістом пункту 2.2.2. договору застави самостійним, чи залежить можливість його реалізації від вжиття відповідачем заходів щодо продажу спірних паперів третім особам, виходячи з того, що пунктом 2.2.2. способи звернення стягнення на предмет застави визначені альтернативно - шляхом продажу НБУ цінних паперів третім особам або шляхом їх переведення у власність НБУ. Також, суди не звернули уваги на те, що в договорі застави від 20.06.2014 відсутній пункт 2.2.8, в той час, як зазначений пункт включено до тексту кредитного договору №171/06-14/КТ, та не дослідили коли має застосовуватися загальне правило про реалізацію заставного майна "за справедливою ціною" на момент вчинення НБУ дій із переведення цінних паперів у власність НБУ, чи пізніше, в ході реалізації предмета застави НБУ.

44. Також, судами не досліджувалися, в контексті встановлення правомірності дій відповідача, спеціальні норми банківського законодавства, які визначають особливості кредитування Національним банком України комерційних банків. Зокрема, відповідно до частин 1, 2 статті 73 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк України "має переважне і безумовне право задовольнити будь-яку вимогу, засновану на здійсненому рефінансуванні, за якою настав строк погашення".

45. Суди не досліджували правомірності вимог позивача виходячи з його зобов'язань згідно з абзацом 2 пункту 8 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" №4452-VІ від 23.02.2012, згідно якого позивач, як одержувач кредиту, зобов'язаний здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог у разі, "якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами ". 

Отже, навіть якщо б Національний банк України отримав якийсь дохід від реалізації заставного майна банку-боржника, який перебуває у ліквідаційній процедурі, такі кошти повинні зараховуватися відповідно до абзацу 2 пункту 8 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором цього боржника перед цим банком та можуть бути предметом витребування до ліквідаційної маси банку-боржника, як збитки, тільки у випадку перевищення активу від реалізації майна боржника над пасивом (загальною сумою кредитних зобов'язань перед НБУ).

46. Отже, висновки судів про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача (НБУ) отриманого купонного доходу в розмірі 76 523 776 грн. та доходу від погашення цінних паперів, які є предметом застави в розмірі 450 670 000 грн. є передчасними, як такі, що зроблені за умов неповноти дослідження фактичних обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

47. Аналізуючи повноту дослідження судами обставин при розгляді даної справи Суд, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає з статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення). Аналізуючи через призму зазначених висновків ЄСПЛ повноту дослідження судами обставин даної справи та обґрунтування судових рішень про стягнення збитків, завданих відповідачем позивачу, з посиланням на незаконність обраного ним способу звернення стягнення на заставне майно (державні облігації) позивача, Суд вважає, що у даній справі судами не було належним чином виконано обов'язку щодо обґрунтування своїх висновків про стягнення збитків з відповідача, внаслідок вчинення цивільного правопорушення.

48. Відповідно до статті 111-25 ГПК України, суд задовольняє за наявності однієї з підстав, передбачених частиною 1 статті 111-16 цього Кодексу. Згідно з пунктами 2- 3 статті 111-16 ГПК України в редакції до 15.12.2017, у разі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженні й справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ, невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, заява про перегляд судового рішення може бути задоволена відповідно до Розділу ХІІ-2 ГПК України.

З огляду на зазначене та встановлення різного застосування статті 6 Конвенції та статті 22 ЦК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає правильним задоволити заяву Національного банку України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 у справі №910/12532/16.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду приймає до уваги той факт, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 справу №910/12532/16 разом із заявою Національного банку України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 повернено до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в порядку частини 6 статті 303 ГПК України в редакції з 15.12.2017, а також те, що передача даної справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду є неможливою, оскільки провадження у справі здійснюється відповідно до Розділу ХІІ-2 ГПК України в редакції до набрання чинності змінами 15.12.2017. Тому дана Постанова змінює практику Верховного Суду згідно з Постановою від 12.03.2018 у справі №910/13704/16.

49. Отже, постанова Вищого господарського суду України від 16.06.2017, постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2016 у справі №910/12532/16 підлягають скасуванню з переданням справи №910/12532/16 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. При новому розгляді справи судам належить врахувати викладене та прийняти судові рішення з дотриманням принципів "справедливого суду" згідно статті 6 Конвенції та вимог матеріального права щодо відповідача, як особливого суб'єкта господарських правовідносин, з належним дослідженням господарських зобов'язань сторін згідно кредитного договору та договору застави та встановленням безпосередньо в ході нового розгляду даної справи обставин вчинення відповідачем цивільного правопорушення, які можуть бути підставою для стягнення збитків.

Судові витрати

50. У зв'язку із задоволенням заяви відповідача та скасуванням рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі №910/12532/16 за результатами їх перегляду в порядку Розділу ХІІ-2 ГПК України в редакції до набрання чинності змінами 15.12.2017, питання про розподіл судових витрат Верховним Судом не вирішується, оскільки розгляду по суті позовних вимог не відбулося.

На підставі викладеного та керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, статтями 111-23, 111-24, 111-25 Господарського процесуального кодексу України в редакції до набрання чинності Законом України №2147-VІІІ від 03.10.2017, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Національного банку України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 у справі №910/12532/16 задовольнити.

2. Постанову Вищого господарського суду України від 16.06.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2016 у справі №910/12532/16 скасувати.

Справу №910/12532/16 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 111-16 ГПК України.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Жуков

 В.Г. Пєсков

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74160428

  • Haha 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это решение демонстрирует полную катастрофу с судебной реформой и результат "сапрыкинских игр" с юрисдикцией. Верховный суд пересматривая дело по неодинаковому применению, в роли Большой палаты сегодня или Верховного суда Украины ранее, указал на неправомерность принятия во внимание не отмененное решение ВАСУ как преюцидального в связи с тем, что он считает, что для пересматриваемого решения его нельзя использовать т.к. ВАСУ нарушил юрисдикцию, хотя решение и не отменено.

Таким образом не то что Верховенство права, а и правовая определенность с обязательностью решений суда в Украине теперь ликвидированы.

ВРП и ВККСУ достигли поставленной цели и полностью уничтожили не то что суды, а и само право как таковое. Теперь решение суда это не более чем бумажка с философскими измышлениями на вольную тему не носящая за собой никаких последствий и не являющаяся обязательной к исполнению.

  • Thanks 1
  • Haha 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      13 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 216/3565/16-ц
      Провадження N 14-199 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянуласправу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Кабінету Міністрів України (далі також - відповідач) про визнання незаконною постанови відповідача від 27 квітня 2016 року N 315 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. N 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу (відносини у перехідний період)"
      за касаційною скаргою позивача на ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року.
      Учасники справи:
      позивач: ОСОБА_3,
      відповідач: Кабінет Міністрів України.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2016 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
      2. 30 серпня 2017 року позивач уточнила позовні вимоги та просила:
      - визнати дії відповідача стосовно незаконного збільшення ціни на природний газ власного видобутку, що використовується для потреб населення України, геноцидом Українського народу;
      - визнати незаконною постанову відповідача від 27 квітня 2016 року N 315 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. N 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу (відносини у перехідний період)" в силу її невідповідності Конституції України;
      - визнати нечинною постанову відповідача від 22 березня 2017 року N 187 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу" як таку, що не відповідає Конституції Українита Цивільному кодексу України.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 5 вересня 2017 року Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалою закрив провадження у справі.
      4. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позов не може розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки позивач оскаржує постанову відповідача, яка є нормативно-правовим актом. А такі спори відповідно до частини третьої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, що була чинною на той час, належать до юрисдикції адміністративних судів.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 12 грудня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою залишив без змін ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2017 року.
      6. Апеляційний суд мотивував рішення тим, що справи про оскарження нормативно-правових актів відповідача віднесені до юрисдикції адміністративних судів і розглядаються виключно окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 23 грудня 2017 року позивач звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, вважаючи, що суди першої й апеляційної інстанцій порушилинорми матеріального та процесуального права.
      8. У касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. 2 травня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      10. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що позивач оскаржує ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року, з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. Позивач вважає, що позов стосується захисту прав споживачів, порушених внаслідок недобросовісної або неповної інформації про товар (роботи, послугу) чи недобросовісної його реклами, а тому, на її думку, спір має розглядатися із застосуванням статті 15, пунктів 1, 3, 4, 5 і 7 статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" за правилами цивільного судочинства.
      12. Ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі за позовною заявою про захист прав споживачів, на думку позивача, суди порушили право на доступ до суду та право на ефективний засіб юридичного захисту, гарантовані статтями 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
      (2) Позиція відповідача
      13. Відповідач у запереченні на касаційну скаргу вказує, що суди першої й апеляційної інстанцій правильно встановили наявність юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду цього спору.
      14. Позов про оскарження нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України загальної дії належить до юрисдикції адміністративних судів і має розглядатися виключно окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      15. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      16. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" відповідач є вищим органом у системі органів виконавчої влади, тобто є суб'єктом владних повноважень.
      17. Позивач звернувся до суду з позовом про визнання дій відповідача стосовно незаконного збільшення ціни на природний газ власного видобутку, що використовується для потреб населення України, геноцидом Українського народу; визнання незаконною постанови відповідача від 27 квітня 2016 року N 315 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. N 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу (відносини у перехідний період)" в силу її невідповідності Конституції України; визнання нечинною постанови відповідача від 22 березня 2017 року N 187 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу" як такої, що не відповідає Конституції Українита Цивільному кодексу України.
      18. Отже, вказані позовні вимоги позивач звернув до суб'єкта владних повноважень.
      19. Підставами позову (обставинами, якими обґрунтовується позов) позивач вважає порушення відповідачем її прав, гарантованих Законом України "Про захист прав споживачів", зокрема, необґрунтованим, на її думку, збільшенням ціни на природний газ.
      20. ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу учасників справи на те, що визначення юрисдикції, до якої належить розгляд цього спору, слід проводити з урахуванням предметного та суб'єктного критеріїв, а не підстав позову, і доходить висновку, що справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      21. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      22. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      23. КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію адміністративних судів у вирішенні, зокрема, спорів фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17). Аналогічне повноваження адміністративного суду передбачено пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      24. Ця справа стосується спору між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його дій і рішень (нормативно-правових актів). Відтак, з огляду на предметний і суб'єктний критерії визначення юрисдикції справу слід розглядати в адміністративному суді.
      25. Відповідно до частини третьої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів, зокрема, Кабінету Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Кодексом, вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
      26. Отже, відповідно до зазначеного правила визначення територіальної підсудності адміністративних справ цю справу має розглядати Окружний адміністративний суд міста Києва.
      27. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з відповідачем у тому, що суди першої й апеляційної інстанцій правильно встановили наявність юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду цього спору.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      28. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      29. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 410 ЦПК України).
      30. З огляду на обґрунтованість висновків судів першої й апеляційної інстанцій ВеликаПалата Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року - без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      31. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції покладаються на позивача.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко Повний текст постанови підписаний 19 червня 2018 року.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 307/1451/15-ц
      Провадження N 14-177цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      заявник - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"),
      заінтересована особа - державний виконавець Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" на ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року у складі судді Чопика В.В. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Бондаренка Ю.О., Панька В.Ф., Собослоя Г.Г.
      у справі за скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ про скасування постанов про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу,
      УСТАНОВИЛА:
      У липні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В., у якій просило визнати дії незаконними та скасувати постанови державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. від 17 червня 2016 року про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу.
      Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі за скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ.
      Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року залишено без змін.
      Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належить до компетенції адміністративних судів.
      У квітні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року та передати справу до суду першої інстанції для розгляду.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      ПАТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі зазначало, що воно звернулося зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, визначеному статтями 383, 384 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до Тячівського районного суду Закарпатської області, який видав виконавчий документ у цивільній справі, у зв'язку із чим ця скарга підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      02 березня 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" разом з матеріалами справи до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.
      На час виникнення спірних правовідносин, а також на момент розгляду справи судом першої інстанції чинним був Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      У пунктах 1, 7 частини другої статті 17 цього Законупередбачено виконавчі документи, які підлягали виконанню державною виконавчою службою, серед яких указано виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
      Тобто примусовому виконанню підлягали не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
      Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      У частинах першій та другій статті 383 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою) передбачалося, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      У частині другій статті 384 ЦПК України вказано, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої службирозглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
      За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).
      Тобто, і право на звернення зі скаргою, і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.
      Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      У частині шостій статті 181 КАС України (в указаній редакції) роз'яснено, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1?4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
      Згідно із частиною четвертою статті 82 Закону N 606-XIV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій,? до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      У справі, яка переглядається, установлено, що 10 березня 2016 року Тячівський районний суд Закарпатської області видав виконавчий лист N 307/1451/15-ц, яким зобов'язав ПАТ КБ "ПриватБанк" видати ОСОБА_4 готівкою (одноразова операція через касу) належні їй валютні кошти за договором від 08 січня 2014 року в розмірі 27 280,44 доларів США.
      Постановами державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. від 17 червня 2016 року стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" штраф у розмірі 1 020 грн за невиконання без поважних причин рішення суду, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, а також стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" виконавчий збір у розмірі 2 040 грн.
      Не погоджуючись з винесенням державним виконавцем зазначених постанов, 29 липня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Тячівського районного суду Закарпатської області, який видав виконавчий лист, зі скаргою в порядку ЦПК України, у якій просило визнати дії державного виконавця незаконними, а його постанови від 17 червня 2016 року - скасувати.
      01 серпня 2016 року Тячівський районний суд Закарпатської області, з яким 20 жовтня 2016 року погодився й Апеляційний суд Закарпатської області, зробив висновок про неможливість розгляду скарги ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. у порядку цивільного судочинства та про підсудність зазначеної справи адміністративному суду.
      Разом з тим на час звернення ПАТ КБ "ПриватБанк" зі скаргою та її розгляду в суді першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV та статей 383, 384 ЦПК України такі скарги мали розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки під час розгляду справи в апеляційному та касаційному порядку перевірка дотримання норм процесуального законодавства судом першої інстанції здійснюється згідно з вимогами законодавства, чинного на час розгляду справи у суді першої інстанції, з урахуванням вимог як частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), так і частини третьої статті 3 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), відповідно до яких провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Справа вирішувалася у суді першої інстанції.
      Оскільки висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі закріплює правову невизначеність щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, порушує принцип єдності виконавчого провадження, то ухвали судів першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними й обґрунтованими, підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що з набранням чинності статтею 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" з 05 жовтня 2016 року така категорія справ підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариство комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.
      Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Повну постанову складено і підписано 19 червня 2018 року.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 598/1470/15-ц
      Провадження N 14-160цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" (далі - ПАТ "Дельта банк"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року у складі суддів Храпак Н.М., Дикун С.І., Парандюк Т.С.
      у справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" про визнання дійсним договору банківського вкладу,
      УСТАНОВИЛА:
      У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Фонду, у якому зазначав, що згідно з пунктом 1.6 договору банківського вкладу (депозиту) від 26 лютого 2015 року N 007-19551-260215 ПАТ "Дельта банк" відкрив йому депозитний рахунок, на який позивач вніс 5 тис. доларів США.
      Після закінчення строку розміщення вкладу позивач звернувся до ПАТ "Дельта банк" з вимогою про повернення коштів, однак банк направив йому повідомлення про запровадження тимчасової адміністрації та обмеження проведення виплат по депозиту. Крім того, 23 вересня 2015 року відповідач надіслав повідомлення про визнання нікчемним спірного правочину з підстав, передбачених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).
      ОСОБА_3 вважав дії Фонду неправомірними, а тому просив визнати дійсним договір банківського вкладу (депозиту) від 26 лютого 2015 року N 007-19551-260215 "Найкращий" у доларах США, укладений між ним та ПАТ "Дельта банк" на суму 5 тис. доларів США; стягнути з ПАТ "Дельта банк" вклад у розмірі 5 тис. доларів США.
      17 березня 2016 року ОСОБА_3 надав суду уточнення позовних вимог, у яких просив визнати дійсним договір банківського вкладу (депозиту) від 26 лютого 2015 року N 007-19551-260215 "Найкращий" у доларах США, укладений між ним та ПАТ "Дельта банк" на суму 5 тис. доларів США. Від інших позовних вимог позивач відмовився.
      Ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області від 17 березня 2016 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з ПАТ "Дельта банк" вкладу у розмірі 5 тис. доларів США.
      28 березня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про заміну первісного неналежного відповідача Фонду належним - уповноваженою особою Фонду.
      Ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області від 17 березня 2016 року зазначене клопотання позивача задоволено.
      Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 10 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
      Відмовляючи в позові, суд першої інстанції керувався тим, що позивач неправильно обрав спосіб захисту, оскільки передбачений у статті 219 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спосіб захисту порушення права - визнання правочину дійсним - стосується правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, а тому такі позови не підлягають задоволенню.
      Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 10 травня 2016 року скасовано. Закрито провадження у справі. Повідомлено ОСОБА_3 про те, що розгляд цієї справи віднесено до адміністративної юрисдикції.
      Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд керувався тим, що спір має публічно-правовий характер, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Доводи, які наведені у касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір виник з договору банківського вкладу (депозиту) і дії відповідача порушують цивільні права ОСОБА_3
      Позивач зазначив, що в силу пункту 17 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Тому уповноважена особа Фонду представляє банк на стадії його ліквідації, що підтверджує підсудність справи судам цивільної юрисдикції.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 просив визнати дійсним договір банківського вкладу (депозиту) від 26 лютого 2015 року N 007-19551-260215 "Найкращий" у доларах США, укладений між ним та ПАТ "Дельта банк" на суму 5 тис. доларів США.
      Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, зробив висновок, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції держаного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      На думку Великої Палати Верховного Суду, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права з огляду на таке.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладамивстановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      За частиною другою статті 3 зазначеного Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктомуправління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
      Спеціальним законом передбачено, що Фонд є юридичною особою публічного права.
      Відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
      Водночас основні ознаки поняття юридичної особи універсальні і не залежать від складу та статусу його засновників (учасників і членів).
      Зазначене правило знайшло відображення у частині першій статті 82 ЦК України, згідно з якою на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення ЦК України про участь юридичних осіб у цивільному обороті, якщо інше не встановлено законом.
      Залежно від здійснюваних повноважень юридичні особи публічного права фактично мають публічно- і приватноправовий статуси.
      Юридичні особи публічного права при здійсненні цивільної правосуб'єктності виступають суб'єктами приватного права.
      Це підтверджується аналізом функцій Фонду, передбачених у статті 4 Закону N 4452-VI, за частиною першою якої основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і здійснення функцій направлено на виконання основного завдання Фонду. Ці функції мають як владний характер, оскільки направлені на урегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а направлені на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організації відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продажу неплатоспроможного банку або створення та продажу перехідного банку, що передбачено у пункті восьмому частини другої зазначеної статті.
      Тобто можна зробити висновок про дуалістичність правомочностей Фонду.
      Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      За вимогами частини першої статті 36 цього Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
      Згідно з частиною другою статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, установлених цим Законом.
      Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Аналіз наведених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду у частині реалізації своїх повноважень щодо банку, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, є по суті органом управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження.
      Наслідки початку процедури ліквідації банку передбачені у статті 46 Закону N 4452-VI. Частина друга вказаної статті передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.
      Отже, з аналізу правової природи юридичної особи публічного права, з урахуванням особливостей, передбачених Законом N 4452-VI, можна зробити висновок, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. У приватноправових відносинах, тобто під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, що діяла на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції.
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
      За правилами статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:
      1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;
      3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
      В абзаці другому частині другої статті 215 ЦК України закріплено, що у випадках, установленим цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
      У такому випадку якщо сторона прагне визнання правочину як такого, що породжує конкретні правові наслідки, вона може заявити вимоги про визнання такого правочину (договору) дійсним.
      Відповідно до частини першої статті 36 Закону 4452-VI Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
      Згідно із частиною першою статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
      Тому дії (акти) Фонду, ухвалені відповідно до вимог статті 38 Закону N 4452-VI, є діями юридичної особи (банку).
      З огляду на те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані з невизнанням відповідачем цивільно-правової угоди та невиконанням, на думку позивача, її умов, спір не вважається публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України, що апеляційний суд не врахував.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд помилково закрив провадження у справі, фактично самоусунувся від розгляду справи, що віднесена до його юрисдикції, чим порушив статтю 6 Конвенції стосовно розгляду справи судом, встановленим законом.
      Наведені у касаційній скарзі доводи, які стосуються суті позовних вимог, дослідження доказів та надання їм правової оцінки з дотриманням судом першої інстанції вимог процесуального законодавства не можуть бути розглянуті касаційним судом, оскільки апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, не перевіряв рішення суду першої інстанції в повному обсязі, що унеможливлює для суду касаційної інстанції перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.
      Оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, його ухвала підлягає скасуванню, а справа - направленню до того ж суду для продовження апеляційного розгляду.
      З огляду на те, що розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 411, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до апеляційного суду.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Повну постанову складено і підписано 12 червня 2018 року.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 761/30675/17
      Провадження N 14-189цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідачі: Національний медичний університет імені О.О. Богомольця (далі - НМУ ім. О.О. Богомольця ), ОСОБА_5,
      третя особа - Державна інспекція навчальних закладів України,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року у складі судді Макаренко І.О. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року у складі колегії суддів Невідомої Т.О., Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.
      у справі за позовом ОСОБА_3 до НМУ ім. О.О. Богомольця , ОСОБА_5, третя особа - Державна інспекція навчальних закладів України, про визнання неправомірними дій, незаконним рішення та скасування наказу про відрахування з вищого навчального закладу й поновлення на навчанні,
      УСТАНОВИЛА:
      У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що наказом НМУ ім. О.О. Богомольця від 24 червня 2016 року N 1934/л-1, який підписаний першим проректором НМУ ім. О.О. Богомольця ОСОБА_5, її відраховано з навчального закладу у зв'язку з невиконанням вимог навчального плану (у тому числі індивідуального) та графіку навчального процесу.
      Позивачка вважала цей наказ незаконним, оскільки він порушує її конституційне право на освіту, ґрунтується на недостовірних відомостях про хід її навчання та результати оцінки знань, прийнятий за відсутності підстав та без дотримання порядку (процедури) відрахування з університету, а також унаслідок неправомірних дій ОСОБА_5, пов'язаних з прийняттям такого рішення.
      Просила визнати неправомірними дії ОСОБА_5, пов'язані з прийняттям ним як першим проректором НМУ ім. О.О. Богомольця рішення, оформленого наказом від 24 червня 2016 року N 1934/л-1, про відрахування ОСОБА_3; визнати незаконним рішення про відрахування ОСОБА_3 та скасувати наказ від 24 червня 2016 року N 1934/л-1 про відрахування ОСОБА_3; поновити ОСОБА_3 студенткою 3-го курсу VI семестру 2017/2018 навчального року медичного факультету N 3 денної форми навчання НМУ ім. О.О. Богомольця на умовах, визначених договором від 19 серпня 2013 року N 20136/П-1-1039; стягнути з НМУ ім. О.О. Богомольця та ОСОБА_5 на її користь судовий збір.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року відкрито провадження у справі.
      Відкриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що позовна заява подана і оформлена в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).
      ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову - про залишення позовної заяви без розгляду. Указав, справа не підсудна Шевченківському районному суду м. Києва; позивачка штучно об'єднала позовні вимоги заявлені до ОСОБА_5 та до НМУ ім. О.О. Богомольця , що спрямовано на зміну підсудності та порушує вимоги частини четвертої статті 188 ЦПК України, згідно з якою не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства.
      Постановою Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року залишено без змін.
      Постанову мотивовано тим, що доводи апеляційної скарги про те, що справа не підсудна Шевченківському районному суду м. Києва є безпідставними, оскільки позивач на власний розсуд визначає коло відповідачів та обґрунтовує заявлені до кожного з них вимоги. Притягнення ОСОБА_5 до участі в справі як відповідача не є предметом перевірки суду першої інстанції на стадії відкриття провадження у справі. Також апеляційний суд зазначив, що заявлені позовні вимоги взаємопов'язані між собою та їх окремий розгляд не можливий.
      У березні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року, постанову Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року та постановити нову ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що штучне об'єднання позовних вимог, які заявлені до ОСОБА_5 та до НМУ ім. О.О. Богомольця , спрямоване на зміну підсудності та порушує частину четверту статті 188 ЦПК України. ОСОБА_5 вказує, що ОСОБА_3 звернулася до нього не із цивільним, а з адміністративним позовом, оскільки просить визнати неправомірними дії посадової особи. Визнання неправомірними дій посадової особи є способом захисту адміністративних, а не цивільних прав.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Аналогічна вимога міститься у частині третій статті 2 ЦПК України на час постановлення ухвали судом першої інстанції, її перегляду в суді апеляційної інстанції та відкриття касаційного провадження.
      Тому при розгляді касаційної скарги застосовується саме норми ЦПК України у редакції, що діяла на час вчинення вказаних процесуальних дій.
      Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 рокувідкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до НМУ ім. О.О. Богомольця , ОСОБА_5, третя особа - Державна інспекція навчальних закладів України, про визнання неправомірними дій, незаконним рішення і скасування наказу про відрахування з вищого навчального закладу та поновлення на навчанні.
      19 січня 2018 року ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, у якій зазначив, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням правил підсудності, оскільки ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2017 року аналогічний позов ОСОБА_3 було повернуто для подачі до належного суду. Також зазначав, що цей спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
      У пункті восьмому частини першої статті 353 ЦПК України від 03 жовтня 2017 року, (тобто яка діяла на час вчинення процесуальної дії) закріплено, що окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності.
      Постановою Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року залишено без змін.
      Незважаючи на те, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року оскаржена ОСОБА_5 з підстав порушення, на думку заявника, не тільки правил підсудності, а й правил юрисдикції, оскільки він вважав, що позов ОСОБА_3 має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_5 повністю, відмовивши у її задоволенні з підстав того, що справа має розглядати в порядку цивільного судочинства.
      У березні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року.
      Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до того, що між сторонами відсутні цивільні відносини, позивачем фактично подано адміністративний позов до працівників НМУ ім. О.О. Богомольця , тому суд першої інстанції помилково відкрив провадження у справі, а апеляційний суд на цю помилку уваги не звернув.
      Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК України від 03 жовтня 2017 року учасники справи, а також інші особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; ухвали суду першої інстанції, вказані у 3, 6-8, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      З аналізу статей 353 та 389 ЦПК України вбачається, що процесуальним законодавством передбачено можливість касаційного оскарження лише ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності, після її перегляду в апеляційному порядку.
      Касаційна скарга ОСОБА_5 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року подана з підстав недотримання судами правил юрисдикції, що не передбачено статтями 353 та 389 ЦПК України, тому касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, у зв'язку з чим касаційне провадження у справі належить закрити.
      Керуючись статтями 259, 268, 396, 400, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця , ОСОБА_5, третя особа - Державна інспекція навчальних закладів України, про визнання неправомірними дій, незаконним рішення і скасування наказу про відрахування з вищого навчального закладу та поновлення на навчанні за касаційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 26 лютого 2018 року - закрити.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Повну постанову складено і підписано 19 червня 2018 року.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська