Dmytro Chy

ВЕРХОВНИЙ СУД РОЗ'ЯСНИВ, ЯКІ ДІЇ ПІДПАДАЮТЬ ПІД ЗЛОВЖИВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПРАВАМИ

Recommended Posts

ВЕРХОВНИЙ СУД РОЗ'ЯСНИВ, ЯКІ ДІЇ ПІДПАДАЮТЬ ПІД ЗЛОВЖИВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПРАВАМИ, серед яких:

-подання кількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання кількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав;

Всем доброго дня. Вопрос по вышеуказаному:

1. Ипотечный кредит в Сведбанке.

2. сентябрь 2013 года - иск от коллектора на обращение ипотеки. (  в октябре 2018 исковые требования судами удолетворены - сейчас в касации)

3. в сентябре 2014 - иск от колектора "про стягнення заборгованності"-двойное взыскание тела и процентов (первая инстанция за коллектором - сейчас в апеляции)

Вопрос: является ли иск 2014 года с аналогичным предметом и с аналогичным основанием иска 2013 года, тоисть является ли он злоупотреблением процесуальными правами.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, Dmytro Chy сказал:

ВЕРХОВНИЙ СУД РОЗ'ЯСНИВ, ЯКІ ДІЇ ПІДПАДАЮТЬ ПІД ЗЛОВЖИВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПРАВАМИ, серед яких:

-подання кількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання кількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав;

Можете показать первоисточник, где он это разъяснил... кому и как... и в связи с чем...

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, Dmytro Chy сказал:

Всем доброго дня. Вопрос по вышеуказаному:

1. Ипотечный кредит в Сведбанке.

2. сентябрь 2013 года - иск от коллектора на обращение ипотеки. (  в октябре 2018 исковые требования судами удолетворены - сейчас в касации)

3. в сентябре 2014 - иск от колектора "про стягнення заборгованності"-двойное взыскание тела и процентов (первая инстанция за коллектором - сейчас в апеляции)

Вопрос: является ли иск 2014 года с аналогичным предметом и с аналогичным основанием иска 2013 года, тоисть является ли он злоупотреблением процесуальными правами.

Нет, так предметы разные, как уже говорилось, да года не те... 2013, 2014, а разъяснения касались скорее всего действующей редакции ЦПКУ, а это с 15 декабря 2017 года и само собой по текущее время 2018 года...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Номер провадження 2/754/2394/15
      Справа №754/3586/15-ц
      РІШЕННЯ
      Іменем України
      23 липня 2015 року Деснянський районний суд міста Києва
      під головуванням судді Бабко В.В.
      за участю секретаря Базік А.В.
      розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
      В С Т А Н О В И В:
      Позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 29.11.2007року був укладений кредитний договір № К2НСАЕ00000014 з відповідачем ОСОБА_1 та з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором, були укладені договори поруки № К2НСАЕ00000014/2 з відповідачем ОСОБА_2, і № К2НСАЕ00000014/1 з відповідачем ОСОБА_3
      Відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, до цього часу кошти не повернула, крім того, у зв'язку з невиконанням умов договору, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу, процент за користування кредитом, а також пеню, в зв'язку з чим має заборгованість у сумі 44084,20доларів США, що еквівалентно 695207,83грн. Тому позивач просять стягнути суму боргу та сплачені судові витрати солідарно з відповідачів.
      Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без участі представника, позов підтримують з викладених в ньому підстав.
      Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав, заперечував проти його задоволення, оскільки звернення позивач до суду з даним позовом має на меті подвійне стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1, адже у 2011році Деснянський районний суд м.Києва виніс рішення за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № К2НСАЕ00000014, а тому мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, договір закінчився. Крім того, зазначив, що вимога до поручителів протиправна, оскільки позивач не пред'явив до поручителів вимоги протягом встановлених шести місяців, також матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надавали згоду на зміну зобов'язання, передбаченого кредитним договором щодо збільшення обсягу відповідальності, а саме збільшення процентної ставки по кредиту.
      Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причину неявки суду не повідомили.
      Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, приходить до слідуючого.
      В судовому засіданні встановлено, що 29.11.2007року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № К2НСАЕ00000014, предметом даного договору, відповідно до п.7.1договору, є надання кредиту в розмірі 21107,00доларів США на наступні цілі: 14000,00 доларів США для купівлі автомобіля, 6,75доларів США для сплати за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування на сплату страхових платежів за договором страхування від 29.11.2007року, договором особистого страхування від 29.11.2007року на строк до 28.11.2008року у сумі 1114,00 доларів США, а також у розмірі 5566,00доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 відсотків річних і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 відсотків щомісяця від суми виданого кредиту, з терміном дії договору по 28.11.2012року включно.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № К2НСАЕ00000014/2.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки № К2НСАЕ00000014/1 від 29.11.2007року.
      Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      За розрахунком банку загальна заборгованість станом на 15.01.2015р. за кредитним договором № К2НСАЕ00000014 від 29.11.2007року становить 144084,20дол.США, з яких: 10451,31доларів США - заборгованість за кредитом; 2,40 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 33630,49доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
      Разом з тим, судом встановлено та не заперечувалось представником ПАТ КБ «ПриватБанк» та представником відповідача ОСОБА_1, що Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18.10.2011 року позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено, яким стягнуто з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитом в розмірі 15589,88дол.США, з яких: 11148,79доларів США - заборгованість за кредитом; 1564,85доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 587,44доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 2288,80доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили.
      Тобто, мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, договір закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.
      Отже, не можна погодитись з поясненнями представника ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що оскільки рішення суду, яким стягнуто кредитну заборгованість з відповідача ОСОБА_1, невиконане, то договір продовжує діяти, проценти по кредиту правомірно продовжують нараховуватись до повного погашення кредиту.
      Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
      Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).
      Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
      Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
      Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
      При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст.530, 631 ЦК України).
      Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
      У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.
      Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.
      Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.
      Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.
      Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки відповідальність, яка може бути застосована до відповідача ОСОБА_1 це лише на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, якщо про це заявлено позовні вимоги.
      Відповідно до ст.42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організації споживачів.
      Положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985року №39/248, наголошує: визнаючи,що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачі мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
      Стаття 10 ЦПК України, закріпивши принцип змагальності сторін, гарантує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні процесуальні можливості з метою захисту їхніх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів, зокрема й щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
      Відповідно до цієї норми кожна сторона та інша особа, яка бере участь у справі, повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а у випадку неможливості стороною подати докази з поважних причин, суд сприяє особі в їх витребуванні, тим самим сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи (ч. 1 ст. 137 ЦПК України).
      Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини справи, суд вважає необґрунтованими також позовні вимоги позивача щодо стягнення суми заборгованості з поручителів, і тому суд вважає слід відмовити в задоволенні останніх вимог позову, з наступних підстав.
       Відповідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
      Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. 
      Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Частина 4 ст. 559 ЦК України, встановлює правило згідно якого порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
      Як встановлено судом, Банк з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до винесення та після рішення Деснянським районним судом м.Києва від 18.10.2011р. не звертався. Правом на пред'явлення позову до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами поруки ПАТ КБ «ПриватБанк» у строк протягом шести місяців не скористався, наслідком чого є припинення поруки у відповідності ч. 4 ст. 559 ЦПК України, спростовуючих доказів Банком суду не надано.
      Таким чином, порука за договорами поруки № К2НСАЕ00000014/2 та №К2НСАЕ00000014/1 від 29.11.2007 року припинилась, ще 31.11.2011 року, а Банк звернувся до суду з позовом до поручителів лише 11.03.2015р.
      Крім того, судом встановлено, що договір поруки №К2НСАЕ00000014/2 не містить дату укладання договору, що не надає можливості встановлення цивільної дієздатності поручителя ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 під час укладання договору поруки, оскільки станом на 29.11.2007 року він ще не досяг повноліття, а отже не набув повної цивільної дієздатності, відповідно до ч. 2 ст.203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
      Отже, суд звертає увагу, що якщо, поручитель на час укладення договору поруки був неповнолітнім, а ст.ст. 31 і 32 ЦК України обмежують можливість вчиняти правочини фізичними особами, які мають часткову та неповну цивільну дієздатність, то при укладенні таких правочинів повинна бути письмова згода батьків або органу опіки та піклування.
      Також, відповідно до п. 24 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., передбачено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
      Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
      Між тим, обставин щодо наявності таких цивільних правовідносин між сторонами, на що як на правову підставу позову посилався представник позивача, судом не встановлено, у зв'язку з чим обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає встановленим обставинам.
      Крім того, суд вважає за потрібним зазначити, що зміст позовної заяви стосовно предмету договору про надання кредитивних коштів не співпадає зі змістом самого кредитного договору (п.7.1 договору) № К2НСАЕ00000014 від 29.11.2007року, який був предметом дослідження та на який як на доказ посилався представник позивача. 
      Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст.ст. 24 та 129).
      Відповідно до ст.ст. 59, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено ст.60 ЦПК України.
      Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
      А оскільки суд відмовив в задоволенні позову, всі судові витрати покладаються на позивача.
      Враховуючи викладене і керуючись Конституцією України, Постановою №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., ст.ст. 22, 203, 230, 252, 509, 526, 530, 553, 554, 559, 598-601, 610, 611, 631, 625, 629, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58-61,169, 212-215ЦПК України, суд
      В И Р І Ш И В:
      В позові Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити. 
      Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення.
      Суддя Бабко В.В.
       
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47757049
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      16 травня 2018 року
      місто Київ
      справа N 742/1826/16-ц
      провадження N 61-2602св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Стрільчука В.А.,
      суддів: Карпенко С.О., Погрібного С.О. (суддя-доповідач), Ступак О.В., Усика Г.І.,
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",
      відповідачі: Прилуцький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, ОСОБА_3 (заявник),
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Губар В.С., Висоцької Н.В., Скрипки А.А.,
      ВСТАНОВИВ:
      Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) у червні 2016 року звернулось до суду з позовом до Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - Прилуцький МВДВС ГТУЮ у Чернігівській області), ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту, просило зняти арешт, накладений постановою Прилуцького МВДВС ГТУЮ у Чернігівській області від 21 липня 2010 року ВП N 20380892 на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за цією ж адресою; вирішити питання про розподіл судових витрат.
      Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 11 травня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, на підставі якого ОСОБА_3 отримав споживчий кредит у розмірі 20 000, 00 дол. США та 2 479, 71 дол. США на сплату страхових внесків.
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 передав банкові в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1, за цією ж адресою. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 24 березня 2013 року в рахунок стягнення заборгованості ОСОБА_3 позивачеві у загальній сумі 37 502, 62 дол. США за кредитним договором від 11 травня 2007 року N CNRОGA00000011 звернуто стягнення на предмет іпотеки, житловий будинок, загальною площею 94, 70 кв. м, з господарсько-побутовими будівлями та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, та надано право банку реалізувати іпотечне майно.
      У межах виконавчого провадження з примусового стягнення кредитної заборгованості постановою Відділу ДВС Прилуцького міськрайонного управління юстиції від 21 липня 2010 року накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_3
      ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" посилається на те, що внаслідок накладеного арешту на предмет іпотеки банк, будучи іпотекодержателем, не має можливості реалізувати предмет іпотеки та погасити наявну заборгованість ОСОБА_3 за кредитом.
      Правовою підставою позову банк визначив статтю 3 Закону України "Про іпотеку", статті 54, 60 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV, далі - Закон України "Про виконавче провадження").
      Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 липня 2016 року позов ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" задоволено, знято арешт, накладений постановою заступника начальника Відділу ДВС Прилуцького міськрайонного управління юстиції Сич Оксаною Анатоліївною від 21 липня 2010 року про відкриття виконавчого провадження ВП N 20380892, із житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що у АДРЕСА_1, та земельної ділянки, площею 658, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1, за цією ж адресою, власник ОСОБА_3, внесений до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 10059234.
      Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що право на розпорядження предметом іпотеки належить позивачу. Постановою Відділу ДВС Прилуцького МРУЮ порушуються права ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" як іпотекодержателя, а тому житловий будинок із господарсько-побутовими будівлями, що у АДРЕСА_1, та земельна ділянка, площею 658, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1, за цією ж адресою, підлягають звільненню з-під арешту.
      Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки рішення Апеляційного суду Чернігівської області про звернення стягнення на предмет іпотеки у цій справі ухвалено 24 квітня 2013 року, то на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" це судове рішення не підлягає виконанню і виконавче провадження має бути зупинено. Зважаючи, що житловий будинок, який є предметом іпотеки, є місцем постійного проживання та реєстрації ОСОБА_3, його загальна площа становить 94, 70 кв. м, відповідач не має на праві власності іншого нерухомого житлового майна, відповідач належить до кола суб'єктів, на яких поширюється дія зазначеного Закону, а тому вимоги позивача про звернення стягнення заборгованості в примусовому порядку на предмет іпотеки під час дії мораторію, встановленого Законом, є передчасними.
      Арешти, з-під яких банк просить звільнити спірне майно, накладені під час виконання заочного рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 березня 2010 року, яким стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 20 144, 70 доларів США, виконавче провадження з виконання виконавчого листа у цій справі не завершене, а тому накладенням арештів на спірне майно не порушені права позивача.
      У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" просить скасувати рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року та залишити в силі рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 липня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що право розпорядження предметом іпотеки належить позивачу як іпотекодержателю, а ухвалена постанова державного виконавця про накладення арешту на майно порушує права банку, а тому житловий будинок підлягає звільненню з-під арешту. У цій справі розглядається спір про звільнення майна з-під арешту, а не про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не застосовується до спірних правовідносин, зняття арешту не є способом звернення стягнення. Оскільки зазначений Закон не зупиняє дію інших нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
      Відзив на касаційну скаргу не надходив.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 03 квітня 2017 року справу за позовом ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до Прилуцького МВДВС ГТУЮ у Чернігівській області та ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту призначено до судового розгляду.
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 22 січня 2018 року.
      Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
      Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року N 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПРИВАТБАНК" (далі - ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", та ОСОБА_3 11 травня 2007 року укладений кредитний договір N CN0GA00000011, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит в розмірі 20 000, 00 дол. США на споживчі цілі та 2 479, 71 дол. США на сплату страхових платежів строком до 11 травня 2017 року зі сплатою 11, 04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 11 травня 2007 року між ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_3 передав, а банківська установа прийняла в іпотеку житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 94, 70 кв. м, та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
      Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 березня 2010 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором від 11 травня 2007 року N CN0GA00000011 в сумі 20 144, 70 дол. США.
      Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 24 квітня 2013 року скасовано рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 лютого 2013 року про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" про звернення стягнення на предмет іпотеки та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на загальну суму 37 502, 62 дол. США за кредитним договором від 11 травня 2007 року N CN0GA00000011 звернуто стягнення на житловий будинок, загальною площею 94, 70 кв. м, з надвірними будівлями та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, з наданням ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" права здійснювати усі дії, необхідні для продажу предмета іпотеки.
      Постановою Відділу державної виконавчої служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції від 21 липня 2010 року накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3 у межах суми стягнення у розмірі 20 144, 70 дол. США, та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, лише в межах суми боргу.
      Апеляційний суд встановив, що до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції від 21 липня 2010 року внесено запис про заборону на відчуження житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що у АДРЕСА_1, та земельної ділянки, площею 658, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1.
      Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався положеннями Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", відповідно до підпункту 1 пункту 1 не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення виконання зобов'язань, поширюється лише на нерухоме житлове майно та в межах процедур здійснення примусового стягнення майна.
      При цьому суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що предметом іпотеки є житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та земельна ділянка. Наведене дає підстави стверджувати, що дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюється на земельну ділянку, що є предметом іпотеки.
      Додатково Верховний Суд врахував, що правила зазначеного Закону застосовуються у разі примусового стягнення майна.
      Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 24 квітня 2013 року звернуто стягнення на предмети іпотеки шляхом надання права продажу їх ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" шляхом укладення з іншою особою договору купівлі-продажу.
      Наведене рішення апеляційного суду скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2013 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 28 серпня 2013 року позов ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу банком з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем.
      Аналіз статті 38 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку, що право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу не є примусовим стягненням іпотечного майна, передбачає, що особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір придбати предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення така особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя.
      Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц (провадження N 14-38цс18) сформулювала правовий висновок, відповідно до якого позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
      Таким чином, апеляційний суд зробив помилковий висновок про застосування до спірних правовідносин Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
      Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 09 вересня 2015 року у справі N 6-483цс15, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).
      Зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.
      Згідно зі статтею 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
      Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
      Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
      У статті 19 Закону України "Про заставу" передбачено, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
      За правилом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
      Згідно з частинами шостою та сьомою статті 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
      Таким чином, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що позивач ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" єдиний, хто має право на задоволення своєї вимоги до ОСОБА_3 за рахунок іпотечного майна: житлового будинку, загальною площею 94, 70 кв. м, з надвірними будівлями та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
      Порядок скасування арешту, накладеного в межах виконання рішення, встановлений статтею 60 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до частини п'ятої якої у інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
      У статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено право заставодержателя звернутися до суду про звільнення заставленого майна з-під арешту.
      Таким чином, арешти майна перешкоджають реалізації прав самого позивача, їх накладено в його інтересах, що є стягувачем у виконавчому провадженні, за яким такі арешти накладено виконавчою службою. На сьогодні захистити права та законні інтереси позивача в іншому порядку, ніж судовому, відсутня можливість. Це є підставою для такого рішення суду в цьому провадженні.
      Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Способом захисту цивільного права є припинення дії, яка порушує права відповідно до статті 16 ЦК України.
      Інших доводів у касаційній скарзі не наведено. Верховний Суд розглядає справу у межах доводів касаційної скарги відповідно до правил статті 400 ЦПК України.
      Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      Верховний Суд у визначенні справедливого рішення у цій справі керується статтею 2 ЦПК України, за змістом якої завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.
      Як зазначено у статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
      Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд не врахував права та законні інтереси іпотекодержателя, а також, що на спірне майно не поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та, відмовляючи у задоволенні позову, не врахував ефективності обраного банком способу захисту порушених прав власника майна.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" задовольнити.
      Заочне рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року скасувати.
      Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 липня 2016 року залишити в силі.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Стрільчук В.А.
      Судді: Карпенко С.О.
      Погрібний С.О.
      Ступак О.В.
      Усик Г.І.
    • Автор: Novikov
      Условия задачки
      - В 2008 году я купил в ипотеку квартиру, взял 220.000$ наличными без первого взноса.
      - Кредит не выплачиваю с 2010 года. Квартира 4 комнаты  - единственное жилье.  
      - В 2012 г. было вынесено решение суда о взыскании задолженности по кредиту.
      С того времени открывались несколько исполнительных производств и касательно должника, и поручителя (скорей всего и сейчас открыто, надо уточнять, ибо я подавал в суд на закрытие исполнительного производства в связи с мораторием)
      - Т.к. мораторий на отчуждение ипотечного жилья взятого в долларах - квартиру не забрали.
      - Сегодня такую же квартиру в доме продают за 53.000$
      Update: Ипотечная квартира и банк в Киеве
       
      Текущее предложение мирового соглашении от банка
      - 30.000$ цена выкупа и закрываем ипотеку через нотариальное оформление
      - Оставшийся долг, чтобы не платить государству проценты на прибыль, продают мне за условные 5.000 грн
      - Долг продают через посредника юрлицо, т.к. напрямую физлицу продать долг не могут
      - Требуют пакет документов, в том числе форму №3
       
      Внимание вопрос
      - Стоит ли ввязываться в предложенную банком схему, какие подводные камни, что еще по схеме уточнить у банка?
      - Зачем им форма№3 - убедиться что не прописан несовершеннолетний, надо прописать?
      - Или дождаться принятия закона о банкротстве физлиц и закрыть вопрос ?
      Естественно готов заплатить за консультацию и возможное сопровождение в суде и пр . по данному вопросу
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      7 лютого 2018 року
      м. Київ
      справа № 752/22013/14-ц
      провадження № 61-2439св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Висоцької В. С.,
      суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк»,
      відповідач - ОСОБА_2,
      відповідач - ОСОБА_3,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 2 жовтня 2015 року в складі судді Сальникової Н. М. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 лютого 2016 року в складі суддів: Котули Л. Г., Барановської Л. В., Слюсар Т. А.,
      В С Т А Н О В И В:
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Позовна заява мотивована тим, що 22 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 121 500 доларів США за сплатою 12,5 % річних на строк до 22 квітня 2018 року. Кредитні зобов'язання були забезпечені договором поруки, укладеним між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 22 квітня 2008 року, відповідно до умов якого останній поручився перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Позичальник належним чином не виконала свої кредитні зобов'язання, а тому станом на 11 серпня 2015 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 69 720 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 1 482 471 грн 86 коп.
      На підставі викладеного ПАТ «ВТБ Банк», з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 указану вище заборгованість за кредитним договором у розмірі 69 720 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 1 482 471 грн 86 коп.
      Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 2 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором від 22 квітня 2008 року в розмірі 61 787,47 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 1 313 783 грн 94 коп.; 30 % річних, 3 % річних та пеню у загальній сумі 166 186 грн 89 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» судовий збір у розмірі 3 654 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник порушив умови кредитного договору, забезпеченого договором поруки, а тому відповідачі зобов'язані солідарно відповідати за кредитними зобов'язаннями. Розмір заборгованості за тілом кредиту, процентами та неустойкою підлягає стягненню в межах позовної давності.
      Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, виникла кредитна заборгованість, а тому банком направлено відповідачам вимогу про дострокове повернення кредиту, нарахованих процентів та неустойки, проте така вимога позивача залишена без виконання. Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідачів у межах строку позовної давності. Стягнення з відповідачів 30 % річних за несвоєчасне повернення кредиту відповідно до пункту 9.1 кредитного договору та пені за несвоєчасну сплату процентів відповідно до пункту 9.2 кредитного договору не є подвійним стягненням неустойки за одне і те саме порушення.
      У касаційній скарзі, поданій у березні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що розрахунок заборгованості є необґрунтованим та недоведеним. Банк не звертався до відповідачів з досудовою вимогою про повернення всієї суми кредиту. Позивачем пропущено строк позовної давності щодо частини заборгованості. Також неправомірно нараховано пеню у доларах США. Позивачем з порушенням норм закону нараховано пеню більше ніж за один рік. Заявлені вимоги про одночасне стягнення з відповідачів штрафу за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасну сплату процентів свідчить про застосування подвійної цивільно-правової відповідальності до одного і того ж порушення. Умова договору про сплату 30 % річних від простроченої суми суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин та є нікчемною. У правовідносинах між сторонами не дотримано розумного балансу між інтересами банку та споживачів.
      Відзив на касаційну скаргу не подано.
      18 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
      Судами встановлено, що 22 квітня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 121 500 доларів США зі сплатою 12,5 % річних на строк до 22 квітня 2018 року.
      Кредитні зобов'язання були забезпечені договором поруки, укладеним між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 22 квітня 2008 року, відповідно до умов якого останній поручився перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
      Пунктом 8.1 кредитного договору передбачено, що сплата банку процентів за користування кредитом у розмірі, встановленому пунктом 1.1 даного договору, здійснюється щомісячно в строк з 1 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який проводиться розрахунок, починаючи з травня 2008 року.
      Погашення кредиту здійснюється на рахунок щомісячно рівними частинами в розмірі 1 012,50 доларів США у строк з 1 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який проводиться розрахунок, починаючи з травня 2008 року (п. 8.2 кредитного договору).
      Погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюється позичальником згідно з додатком № 1 до цього договору (графік повернення кредиту і сплати процентів та розрахунок вартості супутніх послуг), який є його невід'ємною частиною.
      Пунктом 9.1 кредитного договору визначено, що у разі несвоєчасного повернення кредиту позичальник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 % річних від простроченої суми.
      Відповідно до п. 9.2 кредитного договору в разі несвоєчасної (неналежної) сплати процентів за користування кредитом, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення виконання.
      Пунктом 5 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед банком у тому ж самому обсязі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, пені інших платежів, передбачених кредитним договором, відшкодування збитків.
      2 вересня 2014 року позивачем направлено ОСОБА_2 лист-вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості протягом 60 календарних днів від дати отримання повідомлення, а 3 листопада 2014 року направлено лист-вимогу ОСОБА_3 про дострокове повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку визначеному у договорі протягом 30 днів з дати отримання, яку останній отримав 19 листопада 2014 року, що підтверджується зворотнім повідомленням.
      Заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ «ВТБ Банк» за тілом кредиту станом на 11 серпня 2015 року становить 50 614,71 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 1 076 218 грн 10 коп., з яких: строкова заборгованість по кредиту - 32 389,71 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 688 700 грн 82 коп.; прострочена заборгованість по кредиту - 18 225 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 387 517 грн 28 коп.
      Банком нараховано ОСОБА_2 заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом за вищевказаний період, яка становить 11 172,76 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 237 565 грн 84 коп., з яких: прострочена заборгованість по сплаті процентів - 10 968,90 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 233 231 грн 18 коп.; заборгованість по сплаті нарахованих відсотків за період з 1 серпня 2015 року по 10 серпня 2015 року - 203 долари США, що еквівалентно за курсом НБУ 4 334 грн 66 коп.
      Пеня за несвоєчасну сплату процентів становить 73 096 грн 29 коп., 30 % відповідно до пункту 9.1 кредитного договору - 90 352 грн 93 коп., 3 % річних від простроченої суми - 5 238 грн 70 коп.
      До кредитних правовідносин застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Частинами першою і другою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
      Зі змісту наведених норм випливає висновок, що зобов'язання з кредитного договору передбачає єдиний обов'язок боржника повернути кредит у повному розмірі та сплатити проценти за користування кредитом.
      При цьому однією з істотних умов укладення кредитного договору, яка повинна бути узгоджена в договорі, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит.
      За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
      За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
      Як встановлено судами, зазначені грошові зобов'язання щодо сплати процентів та повернення тіла кредиту належним чином позичальник не виконував.
      Разом з тим, частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      Суди залишили поза увагою, що кредитним договором у пункті 9.1 встановлено інший розмір процентів від простроченої суми, який підлягає до стягнення у разі прострочення боржником виконання грошового зобов'язання - у разі несвоєчасного повернення кредиту, а саме 30 % річних від простроченої суми, тому дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення одночасно 30 % річних та 3 % річних за прострочення виконання кредитного зобов'язання.
      Задовольняючи позовні вимоги на підставі пункту 9.1 кредитного договору, яким визначено обов'язок позичальника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і 30 % річних від простроченої суми, а також стягуючи з боржника 3 % річних від простроченої суми зобов'язання, суди не встановили юридичної природи кожного виду вказаних вище процентів та не з'ясували, чи можливе їх одночасне стягнення з відповідачів за порушення умов користування кредитними коштами.
      Отже суди не встановили наслідків невиконання позичальником умов кредитного договору та правових підстав для застосування вимог пункту 9.1 кредитного договору та не обґрунтували розміру боргу в частині стягнення 30 % річних від простроченої суми та 3 % річних від простроченої суми зобов'язання.
      Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки і застосовується до вимог кредитора за основним зобов'язанням. Для забезпечувального зобов'язання, зокрема у вигляді сплати неустойки, застосовується позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Щодо інших видів забезпечувальних зобов'язань, установлених у договорі, таке обмеження не передбачено.
      Представником відповідача у суді першої інстанції заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.
      Судами вірно стягнуто пеню за останні 12 місяців, які передували зверненню банку до суду з даним позовом, а також обґрунтовано визначено розмір заборгованості щодо тіла кредиту та процентів за користування кредитним коштами з урахуванням норм статті 257 ЦК України та умов кредитного договору, якими передбачено повернення коштів періодичними (щомісячними) платежами.
      Суди врахували вимоги вказаних норм права та дійшли вірного висновку, що позичальником порушено умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, яка і підлягає стягненню солідарно з боржника та поручителя на користь кредитора.
      Судами надано належну правову оцінку розрахунку в частині визначення заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування кредитом та пенею (досліджено його обґрунтованість, доведеність розміру збитків, наявність доказів, що їх підтверджують).
      Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що банк не звертався до відповідачів з попередніми повідомленнями щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, оскільки такі доводи спростовані зібраними по справі доказами, зокрема листами-вимогами щодо дострокового повернення кредиту які направленні на адреси відповідачів, зокрема, 2 вересня 2014 року - на адресу ОСОБА_2, а 3 листопада 2014 року - на адресу ОСОБА_3
      Доводи касаційної скарги про те, що банком пропущено строк позовної давності щодо частини заборгованості, а тому вимоги останнього є неправомірними, не заслуговують на увагу, оскільки умовами кредитного договору передбачено повернення коштів періодичними щомісячними платежами, а тому позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
      Установлено, що позивачем заявлено вимоги про стягнення кредитних коштів та процентів за користування кредитом у межах строку, визначеного статтею 257 ЦК України.
      Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що пеню неправомірно нараховано в доларах США, оскільки штрафні санкції рішенням суду стягнуто у національній валюті України.
      Доводи касаційної скарги про те, що позивачем неправомірно нараховано пеню більше ніж за рік, не заслуговують на увагу, оскільки судом стягнуто неустойку у межах строку, визначеного пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України.
      Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що умова договору про сплату 30 % річних від простроченої суми суперечить засадам рівності учасників процесу та є нікчемною, оскільки їх нарахування можливе відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України.
      Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що у правовідносинах між сторонами не дотримано розумного балансу між інтересами банку та споживачів, оскільки на момент укладення кредитного договору, до відома позичальника були належним чином доведені всі необхідні умови договору, банк виконав належним чином взяті на себе обов'язки, кредитний договір підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
      За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
      Таким чином, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення 30 % річних та 3 % річних за прострочення виконання кредитних зобов'язань підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
      Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотками за користування кредитом та пенею ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судові рішення в указаній частині відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в цій частині не спростовують.
      Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      П О С Т А Н О В И В :
      Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
      Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 2 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 лютого 2016 року скасувати в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення 30 % річних у розмірі 90 352 грн 93 коп. та 3 % річних у розмірі 5 238 грн 70 коп., справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 2 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 лютого 2016 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитними коштами у розмірі 61 787,47 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України 1 313 783 грн 94 коп., та пені у розмірі 70595 грн 26 коп. залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. С. Висоцька
      Судді С. Ю. Мартєв
      В. В. Пророк
      І. М. Фаловська
      С.П. Штелик
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/72378065
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
       
      ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА 
      справа № 753/15437/16-ц
      провадження № 2/753/1271/17 
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      "08" червня 2017 р.
      Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т.О. з секретарями судових засідань Горбань С.І., Расуловою А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу - державного реєстратора Кобелевої Алли Михайлівни про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання права власності, вилучення та внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно,
      В С Т А Н О В И В:
      У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (надалі - ТОВ «Кей-Колект») та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу - державного реєстратора Кобелевої А.М. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання права власності, вилучення та внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
      Свої вимоги обґрунтував такими обставинами. 17.01.2008 між ним та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11284992000 терміном до 17.01.2018 на суму 125 000 дол. США. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором було укладено договір іпотеки № 75265, відповідно до якого він передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1. Пунктами 5.2.1., 5.2.2. договору іпотеки передбачено, що єдиною підставою для переходу права власності на предмет іпотеки або його продажу від імені іпотекодателя є окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя. У листопаді 2011 р. на підставі договору факторингу та договору про відступлення прав за іпотечними договорами банк відступив ТОВ «Кей-Колект» свої права за кредитним та іпотечним договорами. У травні 2016 р. він отримав від ТОВ «Кей-Колект» лист та інформаційну довідку з Державних реєстрів, з яких дізнався, що 04.04.2016 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелева А.М. на підставі договору іпотеки здійснила реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей-Колект». Оскільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя ним не укладався, реєстрація права власності здійснена з порушенням умов договору, вимог Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_6 позов підтримали пославшись на викладені у позовній заяві обставини.
      Представники ТОВ «Кей-Колект» ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заявили про невизнання позову. На обґрунтування заперечень послалися на те, що реєстрація права власності на предмет іпотеки відбулася на підставі застереження, яке міститься у пункті 5.1.2. розділу 5 договору іпотеки, і яке за змістом положень статті 36 Закону України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - державний реєстратор Кобелева А.М. в судове засідання повторно не з'явилася, письмових заперечень по суті позову не надала, а тому суд вважав за можливе розглянути справу у її відсутність.
      Заслухавши сторони та дослідивши письмові докази, суд вважає встановленими такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
      17.01.2008 АКІБ «УкрСиббанк» (банк) та ОСОБА_4 (позичальник) уклали договір про надання споживчого кредиту № 11284992000, предметом якого є надання банком позичальнику кредиту в іноземній валюті в сумі 125000 дол. США під 13,40% річних зі строком кредитування до 17.01.2018 (а.с.16-23).
      На забезпечення виконання позичальником зобов'язань, узятих за вищевказаним кредитним договором, ОСОБА_4 передав АКІБ «УкрСиббанк» в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1, про що між сторонами було укладено договір іпотеки від 17.07.2008 № 75265, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Прокудіною Л,Д (а.с. 24-26).
      12.12.2011 ПАТ «УкрСиббанк» як правонаступник АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» уклали договір факторингу та договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, предметами яких є, зокрема, передача банком товариству усіх прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними з ОСОБА_4 (а.с. 27-29, 30-31).
      Відтак на підставі вищевказаних договорів у відповідності з положеннями пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України ТОВ «Кей-Колект» набуло прав кредитора у зобов'язаннях, що виникли з вищезазначених договорів.
      Судом встановлено, що умови кредитного договору ОСОБА_4 не виконувались, а відтак за умовами пункту 4.1. договору іпотеки іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки.
      Вказана умова договору кореспондує з положеннями частини 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору), згідно яких іпотекодержатель (заставодержатель) має право у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки (застави).
      Згідно з положеннями пункту 4.2. іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку»; з інших, передбачених законодавством України, підстав.
      Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Згідно з частинами першою-третьою статті 37 вищевказаного Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
      Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Отже в межах процедури звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель має право звернутися до органу державної реєстрації з метою державної реєстрації за собою права власності на об'єкт нерухомого майна і документом, який підтверджуватиме відповідний перехід права власності, є або окремий договір між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або застереження в іпотечному договорі.
      04.04.2016 приватним нотаріусом Київського нотаріального округу - державним реєстратором Кобелевою А.М. здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29154607 від 07.04.2016).
      З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна від 20.05.2016 № 59510042 вбачається, що підставою для проведення державної реєстрації права власності ТОВ «Кей-Колект» був договір іпотеки № 75265 від 17.01.2008.
      Представник ТОВ «Кей-Колект» на підтвердження доводів про безпідставність позовних вимог посилається на те, що реєстрація права власності на предмет іпотеки відбулася на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься у пункті 5.2.1. розділу 5 договору іпотеки.
      Розділ 5 договору іпотеки має назву «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» і викладений у такій редакції:
      «5.1. Сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на Предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
      5.2. Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступним способів звернення стягнення на предмет іпотеки:
      5.2.1. Передача Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
      5.2.2. Отримання Іпотекодержателем права продати Предмет іпотеки будь-які особі на підставі договору купівлі-продажу від імені Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
      5.3. Позасудове врегулювання може бути застосовано Сторонами в будь-який момент звернення стягнення на Предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на Предмет іпотеки».
      Відтак ствердження представника відповідача про те, що положення пункту 5.2.1. договору іпотеки є самостійною підставою для переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя є хибними, оскільки вказані положення договору іпотеки не є застереженням в розумінні Закону України «Про іпотеку», а лише передбачають один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Судом встановлено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між АКІБ «УкрСиббанк» та/або ТОВ «Кей-Колект» і ОСОБА_4 не укладався.
      Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
      За приписом частини 1 статті 638 цього Кодексу договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що положення договору іпотеки під назвою «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» не передбачає перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      До того ж доказів, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки, суду не надано, а відтак нотаріусом не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
      Умови та порядок здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно встановлені нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» № 1952-VI від 01.07.2004.
      Відповідно до частини першої статті 3 зазначеного Закону загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
      Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію (абзац п'ятий частини п'ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень»).
      Оскільки судом встановлено, що договір іпотеки без укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя не є підставою для набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, а жодна нотаріальна дія з предметом іпотеки у порядку, встановленому частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень», під час здійснення державної реєстрації не вчинялась, у нотаріуса були відсутні правові підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29154607 від 07.04.2016.
      Доводи позивача про порушення нотаріусом вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не заслуговують на увагу, оскільки установлений вказаним Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Відтак зазначений мораторій не може бути перешкодою для відмови у захисті порушеного права іпотекодержателя у передбачений законом чи договором спосіб і може застосуватися лише на стадії виконання судових рішень.
      Враховуючи, що в результаті прийнятого з порушенням умов договору та положень Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей Колект» об'єкт нерухомого майна вибув із власності позивача ОСОБА_4, його порушене право власності підлягає судовому захисту.
      Розгляд цієї справи в порядку цивільного судочинства ґрунтується на рішенні Верховного Суду України від 14.06.2016, прийнятому у справі № 21-41а16 за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яке відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.
      Статтею 16 ЦК України визначені можливі способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової шкоди); визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, а також інші способи, що встановлені договором або законом.
      Частиною другою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
      Згідно пункту 2.6 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 року № 3502/5, для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав, заявник подає, зокрема, рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили,
      Враховуючи наведене, суд вважає належним способом захисту порушених прав ОСОБА_4 скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелевої А.М. від 07.04.2016 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ «Кей-Колект».
      Вимоги позивача про визнання права власності на вищевказану квартиру, вилучення та внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно є зайвими, оскільки внаслідок скасування рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем згідно положень Закону «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» відбувається відновлення становища, яке існувало до порушення, а саме: залишається чинним запис про реєстрацію права власності на майно за позивачем.
      Відповідно до вимог статті 88 ЦПК України суд здійснює розподіл судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки задовольняється лише одна вимога немайнового характеру, до стягнення з ТОВ «Кей-Колект» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелевої А.М. підлягають судові витрати в сумі 398,40 грн. з кожного (551,20+245,60=796,80/2).
      На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 11, 27, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд
      В И Р І Ш И В:
      Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.
      Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелевої Алли Михайлівни від 7 квітня 2016 р., індексний номер 29154607, про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДР 37825968).
      В решті позову відмовити.
      Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелевої Алли Михайлівни на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 398 гривень 40 копійок з кожного.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
      Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
      Суддя:
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67608592