Dmytro Chy

ВЕРХОВНИЙ СУД РОЗ'ЯСНИВ, ЯКІ ДІЇ ПІДПАДАЮТЬ ПІД ЗЛОВЖИВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПРАВАМИ

Recommended Posts

ВЕРХОВНИЙ СУД РОЗ'ЯСНИВ, ЯКІ ДІЇ ПІДПАДАЮТЬ ПІД ЗЛОВЖИВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПРАВАМИ, серед яких:

-подання кількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання кількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав;

Всем доброго дня. Вопрос по вышеуказаному:

1. Ипотечный кредит в Сведбанке.

2. сентябрь 2013 года - иск от коллектора на обращение ипотеки. (  в октябре 2018 исковые требования судами удолетворены - сейчас в касации)

3. в сентябре 2014 - иск от колектора "про стягнення заборгованності"-двойное взыскание тела и процентов (первая инстанция за коллектором - сейчас в апеляции)

Вопрос: является ли иск 2014 года с аналогичным предметом и с аналогичным основанием иска 2013 года, тоисть является ли он злоупотреблением процесуальными правами.

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, Dmytro Chy сказал:

ВЕРХОВНИЙ СУД РОЗ'ЯСНИВ, ЯКІ ДІЇ ПІДПАДАЮТЬ ПІД ЗЛОВЖИВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПРАВАМИ, серед яких:

-подання кількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання кількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав;

Можете показать первоисточник, где он это разъяснил... кому и как... и в связи с чем...

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, Dmytro Chy сказал:

Всем доброго дня. Вопрос по вышеуказаному:

1. Ипотечный кредит в Сведбанке.

2. сентябрь 2013 года - иск от коллектора на обращение ипотеки. (  в октябре 2018 исковые требования судами удолетворены - сейчас в касации)

3. в сентябре 2014 - иск от колектора "про стягнення заборгованності"-двойное взыскание тела и процентов (первая инстанция за коллектором - сейчас в апеляции)

Вопрос: является ли иск 2014 года с аналогичным предметом и с аналогичным основанием иска 2013 года, тоисть является ли он злоупотреблением процесуальными правами.

Нет, так предметы разные, как уже говорилось, да года не те... 2013, 2014, а разъяснения касались скорее всего действующей редакции ЦПКУ, а это с 15 декабря 2017 года и само собой по текущее время 2018 года...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      26.04.2019
      Справа № 756/13215/18
      Справа пр. №2/756/2024/19
      ун. №756/13215/18
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 квітня 2019 року
      Оболонський районний суд міста Києва в складі:
      головуючого - судді Андрейчука Т.В.,
      за участю секретаря судового засідання - Лісовенка О.О.,
      учасники справи:
      представник позивача - ОСОБА_1,
      розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
      в с т а н о в и в :
      У жовтні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Чуловський В.А., відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 30 жовтня 2006 року між нею та відкритим акціонерним товариством "Український кредитно-торговий банк" (далі - ВАТ "Український кредитно-торговий банк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "БТА Банк" (далі - ПАТ "БТА Банк"), укладено кредитний договір №020/06к, відповідно до умов якого банком надано позивачеві кредит у сумі 126000,00 доларів США на строк з 30 жовтня 2006 року до 30 жовтня 2021 року.
      За договором факторингу від 03 квітня 2014 року, укладеним між ПАТ "БТА Банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" первісний кредитор відступив відповідачеві право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к.
      У зв'язку з простроченням позичальником ОСОБА_2 строків сплати кредиту, процентів за користування ним ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., який 08 листопада 2015 року вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропонував стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн, у тому числі заборгованість зі сплати кредиту (основного боргу) у сумі 2556655,12 грн, проценти за користування кредитом у сумі 774758,07 грн.
      Позивач стверджувала, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема у документах, на підставі яких було вчинено виконавчий напис, відсутні докази безспірності заборгованості боржника перед кредитором; позичальником не отримано письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання; вчинення виконавчого напису порушує конституційний припис неможливості подвійної юридичної відповідальності за одне і те саме порушення; виконавчий напис було вчинено з порушенням норм Закону України "Про нотаріат", зокрема було пропущено трьохрічний строк на його вчинення; у ТОВ "Кредитні ініціативи" відсутні підстави для нарахування додаткових платежів вже після ухвалення рішення про стягнення заборгованості.
      З цих підстав ОСОБА_2 просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., зареєстрований в реєстрі за №15325.
      У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги свого довірителя, просила суд їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
      Відповідач відзив на позовну заяву ОСОБА_2 до суду не подав, натомість надіславши пояснення на позовну заяву, в яких стверджував, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не допущено порушень норм чинного законодавства. З цих підстав ТОВ "Кредитні ініціативи" просило суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог.
      Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу за відсутності його представника.
      У ході розгляду справи судом залучено замість третьої особи Чуловського В.А. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А.
      Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.
      Представник третьої особи відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з'явився, третя особа про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки в судове засідання свого представника суд не повідомила.
      Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до такого висновку.
      30 жовтня 2006 року між ОСОБА_2 та ВАТ "Український кредитно-торговий банк", правонаступником якого є ПАТ "БТА Банк", укладено кредитний договір №020/06к, за умовами якого банком надано позивачеві кредит у сумі 126000,00 доларів США на строк з 30 жовтня 2006 року до 30 жовтня 2021 року. Повернення кредиту та сплата процентів за користування ним повинна була здійснюватись шляхом сплати щомісячних ануїтетних платежів у строки, визначені додатком №1 до кредитного договору (т. 1, а. с. 211-224).
      Для забезпечення виконання взятих на себе за кредитним договором зобов'язань ОСОБА_2 передала в іпотеку ВАТ "Український кредитно-торговий банк" належні їй на праві власності нежилі приміщення (в літ. В): приміщення №1 по приміщення №12 (групи приміщень №20а), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, про що сторони уклали договір іпотеки від 30 жовтня 2006 року (т. 1, а. с. 32-35).
      ОСОБА_2 неналежно виконувала взяті на себе кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним у строки, встановлені договором.
      03 квітня 2014 року за договором факторингу ПАТ "БТА Банк" (клієнт) відступило ТОВ "Кредитні ініціативи" (фактор) право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к (т. 1, а. с. 229-241).
      З огляду на прострочення позичальником ОСОБА_2 строків сплати кредиту, процентів за користування ним ТОВ "Кредитні ініціативи" 08 листопада 2015 року звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. з заявою про вчинення виконавчого напису (т. 1, а. с. 210).
      Цього ж дня приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропонував стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн, у тому числі заборгованість зі сплати кредиту (основного боргу) у сумі 2556655,12 грн, проценти за користування кредитом у сумі 774758,07 грн (т. 1, а. с. 209).
      Вирішуючи питання про правомірність дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. щодо вчинення ним виконавчого напису від 08 листопада 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за №15325, суд виходить з такого.
      За загальним правилом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
      Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України "Про нотаріат"). Цим актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України "Про нотаріат").
      Так, згідно зі ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
      Ст. 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі ж правила та умови вчинення виконавчого напису (п. п. 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Згідно з пп. 2.1 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника-фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
      У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (пп. 2.2 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (пп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Крім того, пп. 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.
      За результатами аналізу вищенаведених норм можна зробити такі висновки.
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
      Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. При цьому, на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
      Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (cт. 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - н аданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
      Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений пп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відміннім від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування безспірності.
      Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі факт (подання стягувачем відповідних документів) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
      З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
      Верховний Суд у постанові від 18 червня 2018 року у справі №199/183/17 та у постанові від 04 липня 2018 року у справі №757/29988/17-ц зазначив, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
      Судом з'ясовано, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року у справі №2-70/11 з ОСОБА_2 на користь ПАТ "БТА Банк" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к у сумі 1032129,62 грн, у тому числі строкова заборгованість зі сплати кредиту у сумі 905502,36 грн, прострочена заборгованість зі сплати кредиту у сумі 26644,64 грн, строкова заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 9424,09 грн, прострочена заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 90558,20 грн (т. 1, а. с. 39-41).
      Отже, пред'явивши позов про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, банк реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к.
      У постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 Велика палата Верховного Суду вказала на те, що за змістом ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 610 і ч. 1 ст. 612 ЦК України належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
      Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
      Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
      Таким чином, після пред'явлення кредитодавцем у 2011 році вимоги до позичальника ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к, він не вправі нарахувати до стягнення проценти за користування кредитом.
      Натомість ТОВ "Кредитні ініціативи" усупереч наведеним нормам матеріального права включено в розрахунок заборгованості за кредитним договором, на підставі якого було вчинено оспорюваний виконавчий напис, нараховані після зміни строку виконання основного зобов'язання проценти.
      Однак приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., вчиняючи виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №15325, на ці обставини уваги не звернув.
      Крім цього, виконавчий напис було вчинено щодо стягнення заборгованості за (кредитом), яка уже була стягнута за рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року у справі №2-70/11.
      Наведене свідчить про те, що указана ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість ОСОБА_2 не була безспірною, що унеможливлювало вчинення нотаріусом виконавчого напису (такий висновок суду відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постанові від 12 вересня 2018 року у справі №753/22443/15-ц).
      За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 та визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн.
      Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
      При зверненні до суду ОСОБА_2 сплатила судовий збір у сумі 704,80 грн (а. с. 2).
      Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
      За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
      Сума витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу склала 4000,00 грн (а. с. 71, 148-151).
      Отже, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 704,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн.
      З огляду на вищенаведене, керуючись ст. ст. 15, 16, 526, 530, 533, 536, 549, 550, 610, 625, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 34, 39, 50, 87, 88 Законом України "Про нотаріат", Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, Переліком документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
      в и р і ш и в:
      Позов ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
      Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113 (три мільйони триста тридцять чотири тисячі сто тринадцять) гривень 19 (дев'ятнадцять) копійок.
      Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 35326253) на користь ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок; витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.
      Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Суддя Т.В. Андрейчук
      Повний текст рішення виготовлено 26 квітня 2019 року
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81583167
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 357/1734/19
      2/357/1948/19
      Категорія
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 квітня 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
      головуючого судді Ярмола О. Я. ,
      при секретарі Ліщинська О. С.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Миронівської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_2, ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання протиправним та скасування рішення, -
      В С Т А Н О В И В :
      Позивач звернулася до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що 30.03.2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №385/29/07-Ж, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 25 500,00 доларів США, зі сплатою 12,70% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту 29.03.2027 року. В забезпечення своєчасного і повного виконання зобовязань за кредитним договором, АКБ «Укрсоцбанк», на підставі договору іпотеки №385/29/07-Ж від 30.03.2007 року, було прийнято від позивача в заставу нерухоме майно предмет іпотеки- однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.
      Позивач зазначає, що у вересні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором кредиту №385/28/07-Ж. Станом на сьогодні позовна заява не розглянута та рішення не прийнято. Незважаючи на вищевказане, в лютому 2019 року позивач отримала Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, згідно з якою, власником квартири, реєстраційний номер: 1707575232103, загальна площа 30,9 кв.м., житлова площа: 16,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, значиться вже ПАТ «Укрсоцбанк».
      Підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44322573 від 29.11.2018 14:09:58, державного реєстратора ОСОБА_2, Миронівська районна державна адміністрація Київської області, Київська область. Позивач вказує, що реєстрація права власності на квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк» була здійснена відповідачем без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «ПРО іпотеку». А тому, позивач просила суд визнати дії державного реєстратора ОСОБА_2, Миронівської РДА Київської області, щодо проведення 28.11.2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Миронівської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_2 С,О., за індексним номером: 44322573 від 29.11.2018, згідно з яким 28.11.2018 року було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №29177101 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру.
      В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги.
      Представник відповідача - ПАТ «Укрсоцбанк», згідно доручення в справі, позов не визнав.
      Державний реєстратор Миронівської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_2 в судове засідання не зявилася, про дату, час та місце проведення розгляду справи була повідомлена належним чином, направила суду відзив на позов, в якому просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
      Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення.
      Судом встановлено, що 30.03.2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №385/29/07-Ж.
      Згідно п.1.1. Кредитного договору, Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 25 500,00 доларів США, зі сплатою 12,70% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту 29 березня 2027 року (а.с.16-21).
      Встановлено, що 30.03.2007 року позивач в рахунок забезпечення виконання своїх зобовязань за вказаним кредитним договором, уклала Іпотечний договір за яким передала в іпотеку однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 (а.с.22-26).
      Встановлено, що право власності на предмет іпотеки підтверджується договором купівлі-продажу квартири укладеного 30.03.2007 року ОСОБА_3 з ОСОБА_4 посвідченого 30.03.2007 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій № 555, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 30.03.2007 року, номер правочину 1998477.
      Згідно п.4.5. Іпотечного договору іпотеко держатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів : - на підставі рішення суду; - на підставі виконавчого напису нотаріуса; - шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань в порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом організації іпотеко держателем продажу предмету іпотеки.
      Відповідно до п.4.8 цього Іпотечного договору передача іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки для задоволення його вимог, що випливають з основного зобовязання може здійснюватися шляхом надіслання іпотеко держателю повідомлення про передачу предмета іпотеки. При цьому право власності на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законами України переходить до іпотеко держателя з моменту отримання іпотекодавцем такого повідомлення особисто, з моменту отримання такого повідомлення за останнім , відомим іпотеко держателю місцем проживання іпотекодавця.
      Встановлено, що 28.11.2018 року державний реєстратор Миронівської районної державної адміністрації ОСОБА_2 провела реєстрацію про зміни права власності, 29.11.2018 року державний реєстратор прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_5 за АТ «Укрсоцбанк». Наведене вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.10)
      Підставою виникнення права власності зазначено повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: б/н, виданий 09.10.2017, видавник: ПАТ «Укрпошта»; іпотечний договір, серія та номер: 560, виданий 30.03.2007, видавник: ОСОБА_5 приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області; свідоцтво, серія та номер: 218, виданий 12.10.2018, видавник: ОСОБА_6 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням, серія та номер: б/н, виданий 09.10.2017, видавник: ПАТ «Укрсоцбанку».
      Судом було витребувано реєстраційну справу № 1707575232103 щодо спірної реєстрації майна за АТ «Укрсоцбанк». З реєстраційної справи вбачається, що юридична особа АТ «Укрсоцбанк»звернулася з заявою про державну реєстрацію правна квартиру АДРЕСА_4. 2 робочих дні розглядалася заява. Суд звертає увагу, що в графі «До заяви додано» не міститься жодної інформації. Реєстраційна справа містить, лише, заяву банку та квитанцію про оплату реєстраційних дій (а.с.65-69).
      Представник позивача суду пояснила, що у вересні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором кредиту №385/28/07-Ж. Станом на сьогодні позовна заява ще не розглянута та рішення не прийнято. Тобто, розмір дійсної заборгованості позичальника ще не визначено. Незважаючи на вищевказане, в лютому 2019 року позивачу стало відомо, що вона вже не є власником квартири АДРЕСА_6, а власником значиться ПАТ «Укрсоцбанк».
      Позивачу не було відомо про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач отримувала і отримує повістки, виклики в суд на розгляд позову щодо стягнення боргу, та жодного разу, до лютого 2019 року їй не було повідомлено про звернення стягнення на предмет іпотеки в звязку з порушенням нею зобовязань за кредитним договором. Таким чином, перехід права власності на належну позивачу квартиру відбувся незаконно, за відсутності правових підстав, що призвело до порушення прав позивача.
      Відповідач не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за собою, тобто за ПАТ «Укрсоцбанк» оскільки, не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого Законом України «Про іпотеку», також відповідачем було вчинено реєстраційні дії щодо спірного майна всупереч вимогам ч.3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та право власності на квартиру, було набуто ПАТ «Укрсоцбанк» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла. Реєстрація права власності відбулася незважаючи на арешт накладений на квартиру, що суперечить Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Квартира АДРЕСА_7 є єдиним житлом позивача, де вона мешкає з дитиною. Наразі банк бажає стягнути заборгованість за кредитним договором, отримав вже у власність квартиру позивача. Позивач почала отримувати погрози про виселення її з квартири.
      Представник відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» суду появснив, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося з дотриманням умов Іпотечного договору та ЗУ «Про іпотеку». Банк на власний розсуд обрав такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки / шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань в порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»/ , оскільки дане передбачено самим Іпотечним договором. Банк надавав державному реєстратору заяву, свій примірник Іпотечного договору, дані щодо боргу, повідомлення іпопотекодапвцю про звернення стягнення на квартиру. Представнику відповідача не відомо, чому реєстраційна справа не містить додатків.
      При вирішенні даної справи суд виходить з наступного.
      Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
      Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
      Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
      Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
      Як визначено в ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
      Договір іпотеки від 30.03.2007 року був укладений під час дії Закону України «ПРО іпотеку» в редакції від 05.06.2003 року.
      Згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню і може бути /кладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Згідно п.п. 4.5. та 4.5.3. Іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про потеку».
      Стаття 37 Закону України «Про іпотеку», в свою чергу, передбачала, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Отже, відповідно до Закону України «Про іпотеку», передача права власності на предмет іпотеки від Іпотекодавця до Іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      У разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, при реєстрації прав власності на таке майно, правовстановлюючим документом буде або договір купівлі-продажу нерухомості або договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Згідно ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну, власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
      У відповідності до п. 61 Порядку №1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем лоте кода в це в і та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3)заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      Згідно ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
      Встановлено, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №29177101 від 28.11.2018, в розділі «Підстава виникнення права власності» у ПАТ «УкрсоцБанк» не зазначено документ, який би посвідчував проведення оцінки предмета іпотеки у відповідності до вимог Закону України «Про іпотеку».
      Відповідно до ч. 1 ст. З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) ї обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
      Доказів, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки, суду не надано, а відтак державним реєстратором не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
      Слід зазначити, що звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань відбулося під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Так, державний реєстратор вчинила дії щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за банком, в порядку звернення стягнення в період дії заборони на вчинення таких дій - звернення стягнення на предмет іпотеки, переданого в якості забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором, наданим в іноземній валюті. ОСОБА_1 не надавала згоди на відчуження даного майна. Вказана квартира є її єдиним житлом.
      Відповідно до п. 1, 2 ч. З ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює: 1) відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
      За визначенням ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених не це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.
      Згідно даних Інформаційної довідки №154993001 від 04.02.2019, на момент прийняття Державним реєстратором ОСОБА_2 рішення про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Укрсоцбанк», на цій квартирі існувало обтяження, а саме: №29177866, арешт нерухомого майна, який зареєстрований 20.10.2011 відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони не його відчуження, серія та номер: ВП №29140499, виданий 20.10.2011, видавник: Міський відділ державної виконавчої служби Білоцерківського мїськрайонного управління юстиції, заступник начальника, ОСОБА_7
      Суду не надані докази, що ОСОБА_1, яка є і боржником, і іпотекодавцем, отримувала від банку вищевказану письмову вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, чи була в будь-який інший спосіб повідомлена про перехід права власності. Також, суд звертає увагу на подану державному реєстратору неправдиву інформацію та розбіжності в діях відповідача ПАТ «Укрсоцбанк», який звертаючись до державного реєстратора з заявою про проведення реєстрації права власності на майно, вказує на позасудове врегулювання спору на підставі Іпотечного договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням і при цьому, встановленим є те, що з вересня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» підтримує свій позов, що розглядається Білоцерківським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, тобто борг позивача залишається не анульований.
      Матеріали реєстраційної справи, також, не містять доказів в підтвердження, що державний реєстратор вчиняла перевірку даних, що були подані банком, відсутні повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням.
      Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Таким чином, реєстрація права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» була проведена відповідачем без відповідних правових підстав та всупереч вимогам законодавства. Зважаючи на вищевикладені обставини, суд вважає, що позов підлягає до задоволення та слід визнати дії державного реєстратора Миронівської РДА Київської області ОСОБА_2 щодо проведення 28.11.2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_8 за ПАТ «Укрсоцбанк», - незаконними та визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора Миронівської РДА Київської області ОСОБА_2 про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису №29177101 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».
      Керуючись Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 12, 13, 76-81, 263-265,315, 355 ЦПК України, суд,-
      У Х В А Л И В :
      Позов задовольнити.
      Визнати дії державного реєстратора Миронівської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_2 щодо проведення 28.11.2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_8 за ПАТ «Укрсоцбанк», - незаконними.
      Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Миронівської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_2, за індексним номером : 44322573 від 29.11.2018, згідно з яким 29.11.2018 року було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №29177101 про державну реєстрацію права власності на квартиру №22, загальною площею 30,9 кв.м., жилою площею 16,7 кв.м., що знаходиться за адресою : м. Біла Церква вул. Турчанінова 5 , за ПАТ «Укрсоцбанк».
      Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.
      Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      Повний текст рішення суду виготовлено 26.04.2019 року.
      Суддя ОСОБА_8
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/81449256
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 квітня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 726/1538/16-ц
      Провадження N 14-111цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 23 червня 2017 року (у складі судді Височанської Н.К.) та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 березня 2017 року (у складі судді Сківернічук А.М.) та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 04 жовтня 2017 року (у складі колегії суддів Лисака І.Н., Владичана А.І., Міцнея В.Ф.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт селлінг", треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіна Надія Миколаївна, Чернівецька міська рада, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,
      ВСТАНОВИЛА:
      У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк", банк), Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт селлінг" (далі - ТОВ "Естейт селлінг"), про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
      ОСОБА_3 зазначав, що 18 лютого 2016 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Естейт селлінг" було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку N АДРЕСА_1 загальною площею 68,80 кв. м, житловою площею 51,30 кв. м, що належить на праві власності позивачу.
      Указаний правочин було вчинено відповідачами з порушенням вимог Закону України N 1304-VII від 03 червня 2014 року "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон N 1304-VII).
      Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку N АДРЕСА_1, який було укладено 18 лютого 2016 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Естейт селлінг", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н.М.
      Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено.
      Визнано недійсним договір купівлі-продажу належного ОСОБА_3 на праві власності житлового будинку N АДРЕСА_1 загальною площею 68, 80 кв. м, житловою площею 51, 30 кв. м, який був укладений 18 лютого 2016 року між ПАТ "КБ "Приватбанк" та ТОВ "Естейт селлінг". Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що продаж предмета іпотеки відповідно до рішень Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 грудня 2008 року у справі N 2-848/2008 та від 15 грудня 2009 року у справі N 2-337/2009 вчинено банком 18 лютого 2016 року, тобто у період дії Закону N 1304-VII, без згоди власника предмета іпотеки. За таких обставин оспорюваний правочин не відповідав вимогам статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      У квітні 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк" оскаржило рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
      Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 23 червня 2017 року визнано неповажними причини пропуску ПАТ КБ "Приватбанк" строку на апеляційне оскарження рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 березня 2017 року та відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі.
      У липні 2017 року ТОВ "Естейт селлінг" оскаржило рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
      Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 04 жовтня 2017 року відхилено апеляційну скаргу ТОВ "Естейт селлінг", рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 березня 2017 року залишено без змін.
      Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що цей суд правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, з урахуванням установлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3, оскільки договір купівлі-продажу вчинено під час дії заборони на відчуження майна, яке є предметом іпотеки і виступає як забезпечення зобов'язань за споживчим кредитом, наданим громадянину України в іноземній валюті.
      У липні 2017 року ПАТ "КБ "Приватбанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 23 червня 2017 року, а справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не врахував, що заявник не був присутнім під час проголошення оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції.
      У жовтні 2017 року ПАТ "КБ "Приватбанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 04 жовтня 2017 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не повно з'ясували обставини справи, а висновок суду про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону N 1304-VII є необґрунтованим. Під час розгляду справи суди не врахували, що заявник направляв на адресу ОСОБА_3 повідомлення про намір укладення договору купівлі-продажу, яке останній отримав та проігнорував, отже, надав згоду на реалізацію предмета іпотеки. Закон N 1304-VII не містить прямої заборони щодо виконання судових рішень про примусове звернення стягнення на предмет іпотеки, які набули чинності. Також суди не з'ясували, чи був спірний будинок постійним місцем проживання ОСОБА_3
      Касаційна скарга містить посилання на те, що суди не звернули уваги на юрисдикцію спору, розглянули справу та визнали недійсною угоду, укладену між двома юридичними особами, а отже, такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ "КБ "Приватбанк" на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 23 червня 2017 року.
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ "КБ "Приватбанк" на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 04 жовтня 2017 року.
      У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог, просить залишити вказані рішення без змін.
      У зв'язку з набранням чинності 15 грудня 2017 року Законом України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
      У травні 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, ухвалою колегії суддів якого від 30 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
      Суди встановили, що відповідно до кредитного договору N CVFMG100000010 від 19 липня 2007 року ЗАТ КБ "Приватбанк" надав ОСОБА_3 кредитні кошти у розмірі 52 тис. доларів США на споживчі цілі, а саме купівлю житла, а також 13 тис. доларів США на сплату страхових платежів, передбачених підпунктами 2.1.3, 2.2.7 договору.
      Відповідно до договору іпотеки від 08 серпня 2007 року, укладеного між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3, останній, на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором передав в іпотеку іпотекодержателю належне позивачу на праві власності нерухоме майно у вигляді домоволодіння N АДРЕСА_1, а саме житловий будинок (літ. "А", дерево), загальною площею 68,9 кв. м, житловою площею 51,30 кв. м, сарай (літ. "Б", дерево).
      Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 грудня 2008 року задоволено позов ЗАТ "КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірний житловий будинок, шляхом його продажу банком від імені ОСОБА_3 та укладення договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем та наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_3 з указаного будинку.
      На виконання зазначеного рішення 18 лютого 2016 року між ПАТ "КБ "Приватбанк" та ТОВ "Естейт селлінг" було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку N АДРЕСА_1 загальною площею 68,80 кв. м, житловою площею 51,30 кв. м, що належить на праві власності позивачу ОСОБА_3
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, що була чинною на час розгляду справи, передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.
      Разом з тим відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, яка була чинною на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Аналогічна норма міститься й у статті 19 ЦПК України у чинній редакції.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      До суду з позовом звернувся позивач - фізична особа, яка ставила питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між двома юридичними особами, і яка хоч і не була стороною цього договору, проте є заінтересованою особою, оскільки вважає, що укладеним договором порушено її права та законні інтереси.
      Отже, виходячи з вищезазначених положень норм ЦПК України та ГПК України в редакціях, чинних на час розгляду справи судами, спір, що виник між сторонами, де позивачем є фізична особа, а відповідачами - юридичні особи, щодо недійсності договору купівлі-продажу за суб'єктним складом є цивільно-правовим, а його розгляду підлягає суду загальної юрисдикції.
      У частині решти доводів касаційної скарги ПАТ "КБ "Приватбанк" на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 04 жовтня 2017 року Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
      Частинами першою та третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Як зазначалося вище, рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 грудня 2008 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірний житловий будинок шляхом його продажу банком від імені ОСОБА_3 та укладення договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем та наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_3 з указаного будинку.
      Разом з тим 7 червня 2014 року набув чинності Закон N 1304-VII, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).
      Крім того, згідно з пунктом 4 Закону N 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
      Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.
      Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того що договір купівлі-продажу було укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов'язань за споживчим кредитом, наданим в іноземні валюті у період дії Закону N 1304-VII, тому дії банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України.
      Суди встановили та матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_3 разом з донькою ОСОБА_8 постійно з 2005 року мешкає у спірному будинку, тобто використовує його як місце свого постійного проживання.
      Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно N 19595027 спірний будинок належить позивачу, а відомості про інше нерухоме майно, яке б перебувало у його власності, у реєстрі відсутні.
      Згідно з довідкою N 455 від 23 березня 2017 року, виданою Чернівецьким МК БТІ відповідно до інвентаризаційних справ право власності ОСОБА_3 на інше нерухоме майно не зареєстровано.
      Отже, позивач постійно проживає у спірному будинку, загальна площа якого не перевищує 250 кв. м, іншого нерухомого майна у власності позивача немає, згоди на відчуження спірного майна він не надавав.
      Тобто на момент укладення 18 лютого 2016 року оспорюваного правочину дії ПАТ "КБ "Приватбанк" з відчуження іпотечного майна за споживчим кредитом без згоди власника (іпотекодавця) суперечили Закону N 1304-VII.
      Так, договір купівлі-продажу не відповідав вимогам частини першої статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
      Таким чином, рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 04 жовтня 2017 року ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують відповідності висновків судів обставинам справи.
      У касаційній скарзі ПАТ "КБ "Приватбанк" на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 23 червня 2017 року банк посилається на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не було враховано, що заявник не був присутнім під час проголошення оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції.
      Разом з тим апеляційним судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що в суді першої інстанції приймала участь представник ПАТ "КБ "Приватбанк" ОСОБА_9
      Згідно з довіреністю, виданою ПАТ "КБ "Приватбанк" на ім'я ОСОБА_9, вона має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії судових рішень, ухвал, постанов та інших судових актів.
      Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці було проголошено 23 березня 2017 року, а представник банку на проголошенні присутня не була.
      ОСОБА_9 20 березня 2017 року подала до суду заяву, в якій просила відповідно до статті 222 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом) видати їй копію рішення особисто.
      На обгортці судової справи міститься відмітка про те, що представник ПАТ "КБ "Приватбанк" ОСОБА_9 отримала копію рішення 29 березня 2017 року, про що свідчить її підпис.
      Отже, саме з 29 березня 2017 року повинен обчислюватися процесуальний строк на подачу апеляційної скарги відповідно до вимог статті 294 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом).
      Оскільки 8 квітня 2017 року був вихідний, то першим робочим днем після вихідного та відповідно останнім днем подання апеляційної скарги було 10 квітня 2017 року.
      Апеляційна скарга ПАТ "КБ "Приватбанк" через поштове відділення подана 27 квітня 2017 року, про що свідчить відмітка поштового відділення на конверті.
      За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що апеляційна скарга була подана зі спливом передбачених законом строків, а посилання ПАТ "КБ "Приватбанк" у клопотанні про поновлення строків на ту обставину, що суд не відправив банку копію рішення, є безпідставним.
      Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.
      Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 23 червня 2017 року залишити без змін.
      Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 04 жовтня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 202/30/17
      Провадження N 14-643цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідачі: Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк), приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Вдовіна Ліана Леонідівна,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3
      на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року у складі колегії суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк", приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, та
      ВСТАНОВИЛА:
      У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. від 18 листопада 2016 року за індексним N 32430682 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис N 17503809 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на зазначене нерухоме майно.
      Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 лютого 2008 року ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір про іпотечний кредит N DNU0G10000003443.
      Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2015 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу Банком з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.
      03 березня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області зазначене рішення суду першої інстанції змінив шляхом доповнення його резолютивної частини застереженням, що рішення суду в частині виселення не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 03 червня 2014 року N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"; в іншій частині рішення суду залишив без змін.
      Незважаючи на рішення суду, ПАТ КБ "ПриватБанк" використало ще один спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме позасудовий порядок, шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Оскаржуване рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно прийнято приватним нотаріусом Вдовіною Л.Л.
      Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року (суддя Зосименко С.Г.) позов ОСОБА_3 задоволено частково.
      Скасовано рішення від 18 листопада 2016 року за індексним N 32430682 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване приватним нотаріусом Вдовіною Л.Л.
      Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис N 17503809 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на вказану квартиру.
      В іншій частині позову відмовлено.
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що Банк уже використав своє право на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку, проте не повідомив про це приватного нотаріуса, який безпідставно задовольнив забезпечену іпотекою вимогу Банку шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки.
      Суд відмовив у визнанні протиправним рішення приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л., вказавши, що це рішення прийнято останнім саме з вини Банку, який не повідомив нотаріуса про наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.
      У задоволенні позову ОСОБА_3 у частині вимог до ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
      Провадження у справі у частині позовних вимог ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. закрито.
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд керувався тим, що Банк не є належним відповідачем за заявленими позивачкою вимогами, оскільки оскаржуваного рішення про реєстрацію права власності не приймав, відповідними повноваженнями не наділений.
      Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л., апеляційний суд зазначив, що цей відповідач є суб'єктом владних повноважень як особа, що виконала дії реєстратора, а тому позов у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до адміністративної юрисдикції.
      У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 просила скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суттю цього спору є вирішення питання правомірності переходу права власності на нерухоме майно, що вказує на наявність спору про право й унеможливлює розгляд справи за правилами адміністративного судочинства. Справа повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства.
      З огляду на перехід права власності до ПАТ КБ "ПриватБанк" останній є належним відповідачем у цій справі.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 18 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку із чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
      У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено у статті 15 ЦПК України (у зазначеній редакції), а саме: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України, у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції) до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України (у вказаній редакції) визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Частиною другою статті 4 КАС України (у зазначеній редакції) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      За правилами частини першої статті 17 КАС України (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникали у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      За змістом наведених приписів участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та за будь-яких обставин розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції. Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суди повинні з'ясувати, у зв'язку із чим він виник і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду.
      Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
      Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Як вже зазначалося, необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.
      У справі, що розглядається, спір виник з приводу порушення права власності позивача на нерухоме майно внаслідок дій Банку і приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. з реєстрації такого права за Банком на підставі договору про іпотечний кредит, укладеного ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк".
      За твердженнями позивачки, згідно з умовами договору про іпотечний кредит іпотекодержатель (Банк) має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом використання одного зі способів, а саме: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у договорі.
      Приватний нотаріус оскаржуваним рішенням зареєстрував за Банком право власності на предмет іпотеки за договором про іпотечний кредит - нерухоме майно після звернення стягнення, хоч і в інший спосіб (шляхом продажу) на цей самий предмет іпотеки на підставі рішення суду.
      Тобто Банк двічі звернув стягнення на предмет іпотеки двома різними способами, що прямо суперечить умовам договору про іпотечний кредит.
      Вказане свідчить про існування між сторонами спору про право, що виник з договірних відносин.
      Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов спрямований на захист майнового права позивачки і зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права на предмет іпотеки, тобто про право цивільне, маєприватноправовий характер і, як наслідок, підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
      Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивачки та з належним виконанням умов цивільного договору (договору про іпотечний кредит), Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
      Саме такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі N 11-96апп18, від 22 серпня 2018 року у справі N 14-275цс18, від 29 серпня 2018 року у справі N 14-233цс18, від 07 листопада 2018 року у справі N 11-961апп18 і від 30 січня 2019 року у справі N 14-435цс18, підстав для відступу від яких не вбачається.
      Апеляційний суд залишив поза увагою ту обставину, що спірні правовідносини з державної реєстрації права власності на нерухоме майно пов'язані та виникли з договірних відносин між позивачкою та Банком, а саме з договору іпотеки та його реалізації, безпосередньо впливають на цивільні права вказаних суб'єктів щодо нерухомого майна, тому є цивільними.
      У зв'язку із цим помилковим є також висновок апеляційного суду вчастині відмови в задоволенні позову до Банку з тих підстав, що він не є належним відповідачем за вказаними позовними вимогами, адже, як уже зазначалося, спірні правовідносини виникли із цивільного договору, укладеного між позивачкою та Банком, пов'язані із захистом права власності позивачки та з належним виконанням умов цього договору, тому в цьому спорі Банк є належним відповідачем.
      Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності.
      У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під часреалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства приватного (майнового) права у відносинах з іншими особами, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а сама така справа - розглядатися залежно від суб'єктного складу її учасників за правилами ЦПК України чи ГПК України.
      Аналогічний висновок щодо суб'єктного складу учасників справи зробила ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2018 року у справі N 14-233цс18, іпідстав для відступу від цього висновку не вбачається.
      Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частини третя, четверта статті 411 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      За таких обставин та з підстав, передбачених зазначеними нормами процесуального права, Велика Палата Верховного Суду задовольняє частково касаційну скаргу, скасовує постанову апеляційного суду та направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      У такому разі розподіл судових витрат за правилами статті 141 ЦПК України не проводиться.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.