ANTIRAID

Постановление БП-ВС о невозможности судебного обращения взыскания на ипотеку путем признания права собственности и территориальной подсудности

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

29 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 369/238/15-ц

Провадження N 14-117цс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого судді - Князєва В.С.,

судді-доповідача - Лященко Н.П.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

при секретарі - Ільїних Ю.В.

розглянула заяву Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області (суддя Нікушин В.В.) від 23 січня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2017 року (судді Березовенко Р.В., Волохов Л.А., Фінагєєв В.О.) та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року (судді Завгородня І.М., Коротун В.М., Писана Т.О.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" (до зміни найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ройланс-Україна") про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності та стягнення моральної шкоди і

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивував тим, що 21 лютого 2014 року між ним та Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк", банк) було укладено договір про відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи N НОМЕР_2 (далі - договір N НОМЕР_2). Того ж дня між позивачем та ПАТ "Енергобанк" укладено додаткові угоди N 1/840 та N 1/756 до договору N НОМЕР_2, якими передбачено нарахування процентів на залишок коштів на суму в доларах США та швейцарських франках. Відповідно до підпунктів 2.1.1 - 2.1.3 договору N НОМЕР_2 банк зобов'язався належним чином виконувати його умови, здійснювати розрахунково-касове обслуговування згідно з чинним законодавством, забезпечувати збереження ввірених йому грошових коштів. За змістом підпунктів 3.2.1, 3.2.2 договору N НОМЕР_2 клієнт має право розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на рахунку в банку відповідно до чинного законодавства України, вимагати своєчасного й повного здійснення розрахунків та інших послуг, обумовлених цим договором і тарифами банку.

23 грудня 2014 року ОСОБА_4 подав до банку платіжне доручення N 1 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 4 308 580,00 доларів США, однак згідно з випискою з рахунку станом на 06 січня 2015 року платіжне доручення не було виконано.

30 грудня 2014 року позивач подав до банку платіжне доручення N 2 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 1 199 450 швейцарських франків, яке станом на 06 січня 2015 року також не було виконано.

30 грудня 2014 року та 06 січня 2015 року він звертався до адміністрації ПАТ "Енергобанк" щодо невиконання платіжних доручень, однак відповіді не отримав.

Позивач вважає дії відповідача щодо нездійснення переказу коштів такими, що порушують положення укладеного договору N НОМЕР_2 та його права як споживача банківських послуг, а тому банк повинен сплатити йому пеню відповідно до пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Крім того, невиконання відповідачем розпоряджень про перерахування грошових коштів спричинило позивачу моральну шкоду, яка виражена в душевних стражданнях. Дії ПАТ "Енергобанк" порушили плани ОСОБА_4 та наміри на майбутнє життя, що також призвело до додаткових хвилювань і негативно відобразилось на душевному та психологічному стані. Спричинену моральну шкоду позивач оцінює в 1 млн грн.

Позивач вважає, що оскільки відповідач - ПАТ "Енергобанк" не виконав своїх зобов'язань за договором N НОМЕР_2, він заборгував йому:

1) 4425866,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України (далі -НБУ) на день подання позову становило 69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. Зазначена сума складається із: 4308580 дол. США (67 млн 858 тис. 411 грн 57 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 31115,35 дол. США (490 тис. 048 грн 80 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 86 171,60 дол. США (1 млн 357 тис. 174 грн 53 коп.) нарахованої пені.

2) 1221073,72 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову становило 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп. Зазначена сума складається із: 1199450 швейцарських франків (18 млн 510 тис. 152 грн 29 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 6030,87 швейцарських франків (93 тис. 069 грн 59 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 15592,85 швейцарських франків (240 тис. 631 грн 98 коп.) нарахованої пені.

Загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором N НОМЕР_2 в гривневому еквіваленті складає 88 млн 549 тис. 488 грн 76 коп. (69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. + 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.).

На забезпечення виконання зобов'язань за договором N НОМЕР_2 та додатковими угодами до нього 21 лютого 2014 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ройланс-Україна" (далі - ТОВ "Ройланс-Україна") укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. та зареєстрований у реєстрі за N 549, предметом якого є нежилий будинок, літера "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 297999880000, розташований на АДРЕСА_2. Заставна вартість предмета іпотеки визначена шляхом узгодження сторонами та становить 41 млн 285 тис. 937 грн 23 коп.

Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань за договором N 26205511415101та додатковими угодами до нього 21 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ "Енергобанк" укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка складається з дев'яти жилих кімнат жилою площею 387,80 кв. м, загальною площею 692,60 кв. м, та належить іпотекодавцю на праві приватної власності. Балансова вартість предмета іпотеки становить 36 млн 931 тис. 660 грн.

Відповідно до угоди, укладеної між позивачем і ПАТ "Енергобанк" в особі голови правління Вольської А.Д. на забезпечення зобов'язань за договором N НОМЕР_2, банк передав йому в іпотеку три житлові будинки загальною площею по 260 кв. м кожен, які розташовані відповідно на АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 та належать ПАТ "Енергобанк" на праві приватної власності. Узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становила 1 млн 800 тис. грн за кожен будинок, а всього - 5 млн 400 тис. грн.

Оскільки банк не усунув допущених ним порушень, ОСОБА_4 просив звернути стягнення на предмети іпотеки за договорами від 21 лютого 2014 року, укладеними з ПАТ "Енергобанк" та з ТОВ "Ройланс-Україна", шляхом визнання за собою права власності на іпотечне майно в рахунок погашення заборгованості банку за договором N НОМЕР_2 та додатковими угодами до нього в розмірі 4425866,95 доларів США (69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп.) та 1221073,72 швейцарських франків (18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.).

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 23 січня 2015 року позов ОСОБА_4 задовольнив частково.

Звернув стягнення на предмет іпотеки за договорами іпотеки від 21 лютого 2014 року, укладеними між ПАТ "Енергобанк" і ОСОБА_4 та між ТОВ "Ройланс-Україна" і ОСОБА_4, у рахунок погашення заборгованості банку перед позивачем за договором N НОМЕР_2 та додатковими угодами до нього від 21 лютого 2014 року за N 1/756 та за N 1/840 у розмірі 4425866,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на час подачі позову до суду становило 69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп., та в розмірі 1221073,72 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на час подачі позову до суду становило 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.

Визнав право власності за ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на нежилі приміщення нежилого будинку, літера "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 297999880000, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, а саме на:

- нежилі приміщення N 1, 2 (групи приміщень N 9), N XXXVIII підвалу другого рівня, з N 1 по N 7 (групи приміщень N 8), N XXXIV, XXXV, XXXVI, XXXVII, XXXIX підвалу першого рівня - паркінг; з N 1 по N 26 (групи приміщень N 1), N I, II, III, IV, V першого поверху, з N 1 по N 21 (групи приміщень N 2), N I, II другого поверху, з N 1 по N 27 (групи приміщень N 3), N I, II третього поверху, з N 1 по N 22 (групи приміщень N 4), N I, II четвертого поверху, з N 1 по N 22 (групи приміщень N 5), N I, II п'ятого поверху, з N 1 по N 23 (групи приміщень N 6), N I, II, III шостого поверху, з N 1 по N 17 (групи приміщень N 7), N I, II, III мансарди; терасу, N XXXIII мезоніну - офіс разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, загальною площею 3689,10 кв. м, що складає 97/100 частин від нежилого будинку площею 3802,30 кв. м, які належать ТОВ "Ройланс-Україна" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії САВ N 856435, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу цього управління від 27 жовтня 2010 року N 991-В, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 32373585, запис N 8151-П у книзі N 144п-230, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за N 28636043 від 11 січня 2011 року; право власності ТОВ "Ройланс-Україна" зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис N 4747882, дата й час державної реєстрації - 21 лютого 2014 року, 11:42:41 (витяг із цього ж Реєстру N 18096739 від 21 лютого 2014 року);

- нежилі приміщення офісного будинку N VI, VII, VIII, IX, X першого поверху, N XV, XVI, XVII другого поверху площею 113,20 кв. м (трансформаторна підстанція) разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, що складає 3/100 частин від нежилого будинку площею 3 802,30 кв. м, які належать ТОВ "Ройланс-Україна" на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 02 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В.Ю., зареєстрованого в реєстрі за N 5954 та в Державному реєстрі правочинів за номером 3111883, витяг із цього Реєстру N 6508508 від 15 вересня 2008 року, зареєстрований Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 17 вересня 2008 р. в реєстровій книзі N 144П-320 за реєстровим N 8151-П, в електронному реєстрі від 15 грудня 2010 року за реєстраційним N РПВН 32373585 (витяг про державну реєстрацію прав N 28371199); право власності ТОВ "Ройланс-Україна" зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 4747901, дата й час державної реєстрації - 21 лютого 2014 року, 11:42:41 (витяг з цього Реєстру N 18096828 від 21 лютого 2014 року).

Загальна вартість нежилих приміщень становить 65 млн 766 тис. 469 грн.

Визнав право власності за ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 225565780000, що складається з дев'яти жилих кімнат разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, жилою площею 387,80 кв. м, загальною площею 692,60 кв. м, та належить ПАТ "Енергобанк" на праві приватної власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І.В. 28 листопада 2013 року за реєстровим номером 2728. Право власності ПАТ "Енергобанк" зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 3595748, дата та час державної реєстрації - 28 листопада 2013 року, 18:27:27 (витяг із цього ж Реєстру N 13638157 від 28 листопада 2013 року), вартістю 20 млн 174 тис. 599 грн.

Суд вирішив також питання про розподіл судового збору, а в задоволенні решти позову відмовив.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 10 липня 2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Консалтинг" (далі - ТОВ "АК Консалтинг") відхилив, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року залишив без змін.

Ухвалою від 23 жовтня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційні скарги ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", ПАТ "Енергобанк" і ТОВ "АК Консалтинг" відхилив. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2017 року залишив без змін.

У листопаді 2017 року ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В. звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (статті 16 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України; статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку"), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 16 ЦК України; статей 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку".

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В. посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року у справі N 490/10889/14, від 16 січня 2017 року у справі N 520/103/15-ц, від 19 жовтня 2017 року у справі N 753/14131/15-ц, постанову Вищого господарського суду України від 11 січня 2012 року у справі N 5024/1160/2011; постанови Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі N 6-1685цс16, від 22 березня 2017 року у справі N 6-2967цс16.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 04 грудня 2017 року відкрито провадження в зазначеній справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

01 лютого 2018 року зазначену справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 360-2 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 22 березня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою від 10 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила зазначену справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження, оскільки згідно з правилами, що діяли на час подання заяви ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В., вона повинна була розглядатися на спільному засіданні цивільної та господарської судових палат Верховного Суду України.

02 травня 2018 року Великою Палатою Верховного Суду отримано електронне повідомлення від представника ПАТ "Енергобанк" - Бєлкіна Л.М., в якому представник заявника при розгляді заяви про перегляд судових рішень просить врахувати правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц (провадження N 14-38цс18). 05 травня 2018 року заява аналогічного змісту надійшла на адресу Великої Палати Верховного Суду поштою.

04 травня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду України надійшли письмові пояснення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_10, в яких сторона позивача просила відмовити у задоволенні заяви, судові рішення залишити без змін.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду України від 08 травня 2018 року задоволено клопотання представника ПАТ "Енергобанк" Бєлкіна М.Л. про розгляд справи за їх участю, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 29 травня 2018 року.

24 травня 2018 року ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" в особі представника Холода І.П. надало письмові пояснення, в яких посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, значні порушення норм процесуального права, неврахування фактичних обставин справи, просило заяву ПАТ "Енергобанк" про перегляд судових рішень задовольнити, судові рішення у справі скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін: ПАТ "Енергобанк" - Бєлкіна М.Л., ОСОБА_13 - ОСОБА_14, ТОВ "Ю. ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" - Холода І.П., ТОВ "АК Консалтинг" - Кириченка Р.Ю., перевіривши наведені в заяві доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В. підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Згідно з частиною першою статті 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 21 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ "Енергобанк" було укладено договір N НОМЕР_2.

За пунктами 2.1.1. - 2.1.3. договору N НОМЕР_2 банк зобов'язався належним чином виконувати умови цього договору, здійснювати розрахунково-касове обслуговування відповідно до чинного законодавства, забезпечувати збереження ввірених йому грошових коштів, видавати клієнту за його вимогою виписку з рахунку.

Згідно з пунктом 3.2.2 договору N НОМЕР_2 клієнт має право розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на рахунку в банку, відповідно до законодавства України.

21 лютого 2014 року до вищезазначеного договору N НОМЕР_2 також були укладені Додаткові угоди N 1/840 та N 1/756.

Цього ж дня між ОСОБА_4 (іпотекодержатель) та ТОВ "Ройланс-Україна" (іпотекодавець) як майновим поручителем ПАТ "Енергобанк" (боржник) було укладено договір іпотеки.

Відповідно до зазначеного договору іпотеки основним зобов'язанням є зобов'язання боржника перед іпотекодержателем, що випливають з умов договору депозиту, а саме: повернути іпотекодержателю грошові кошти в розмірі й на умовах, зазначених у депозитному договорі; сплатити іпотекодержателю нараховані за вкладом проценти в розмірі та на умовах, зазначених у депозитному договорі; сплатити на користь іпотекодержателя штрафні санкції у випадку неналежного виконання зобов'язань за депозитним договором; відшкодувати іпотекодержателю збитки в повному обсязі, під якими розуміються витрати, зроблені іпотекодержателем, втрата ним грошових коштів а також неодержані ним доходи.

Предметом іпотеки є нежилий будинок, літера "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 297999880000, розташований за адресою: АДРЕСА_2, а саме: нежилі приміщення N 1, 2 (групи приміщень N 9), N XXXVIII підвалу другого рівня, з N 1 по N 7 (групи приміщень N 8), N XXXIV, XXXV, XXXVI, XXXVII, XXXIX підвалу першого рівня - паркінг; з N 1 по N 26 (групи приміщень N 1), N I, II, III, IV, V першого поверху, з N 1 по N 21 (групи приміщень N 2), N I, II другого поверху, з N 1 по N 27 (групи приміщень N 3), N I, II третього поверху, з N 1 по N 22 (групи приміщень N 4), N I, II четвертого поверху, з N 1 по N 22 (групи приміщень N 5), N I, II п'ятого поверху, з N 1 по N 23 (групи приміщень N 6), N I, II, III шостого поверху, з N 1 по N 17 (групи приміщень N 7), N I, II, III мансарди; тераса, N XXXIII мезоніну - офіс разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, загальною площею 3689,10 кв. м, що складає 97/100 частин від нежилого будинку площею 3802,30 кв. м, які належать ТОВ "Ройланс-Україна" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії САВ N 856435, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); нежилі приміщення офісного будинку N VI, VII, VIII, IX, X першого поверху, N XV, XVI, XVII другого поверху площею 113,20 кв. м (трансформаторна підстанція) разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, що складає 3/100 частин від нежилого будинку площею 3 802,30 кв. м, які належать ТОВ "Ройланс-Україна" на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 02 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за N 5954.

Заставна вартість предмета іпотеки, визначена шляхом узгодження сторін, становить 41 млн 285 тис. 937 грн 23 коп.

Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору іпотеки іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає з договору депозиту, тобто договору відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи від 21 лютого 2014 року N НОМЕР_2, зі всіма змінами та доповненнями до нього, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки.

Згода на передачу предмета іпотеки в наступну іпотеку підтверджується листом ПАТ "Енергобанк" від 21 лютого 2014 року за N 351/5.1.

Відповідно до пункту 4.1.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання основного зобов'язання або його частини, воно не буде виконано.

Згідно з пунктом 6.1 договору іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання за договором депозиту в цілому або в його частині та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем обов'язків, установлених цим договором, у цілому або в тій чи іншій їх частині, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

На забезпечення виконання зобов'язань за договором N НОМЕР_2, зі всіма змінами та доповненнями до нього, в тому числі внесених додатковою угодою N 1/756 від 21 лютого 2014 року, між позивачем ОСОБА_4 (іпотекодержатель) та ПАТ "Енергобанк" (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки від 21 лютого 2014 року, посвідчений Прокопенко Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований у реєстрі за N 547.

Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору іпотеки іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає з договору N НОМЕР_2, зі всіма змінами та доповненнями до нього передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 225565780000.

Об'єкт іпотеки складається з дев'яти жилих кімнат жилою площею 387,80 кв. м, загальною площею 692,60 кв. м, та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І.В. 28 листопада 2013 року за реєстровим номером 2728. Балансова вартість предмета іпотеки становить 36 млн 931 тис. 660 грн. Узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становить 36 млн 931 тис. 660 грн.

Згідно з пунктом 6.1 зазначеного договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання за договором депозиту в цілому або в його частині та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем обов'язків, установлених цим договором, у цілому або в тій чи іншій їх частині, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

23 грудня 2014 року позивач подав до банку платіжне доручення N 1 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 4 308 580,00 доларів США. Платіжне доручення банк не виконав, що підтверджується випискою з рахунку N НОМЕР_2 станом на 06 січня 2015 року.

30 грудня 2014 року позивач подав до банку платіжне доручення N 2 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 1 млн 199 тис. 450 швейцарських франків, яке також банк не виконав, що підтверджується виписками з рахунку N НОМЕР_2 від 06 січня 2015 року.

30 грудня 2014 року позивач звернувся з письмовим зверненням до адміністрації ПАТ "Енергобанк" щодо невиконання його платіжного доручення N 1 від 23 грудня 2014 року, відповіді на яке він так і не отримав.

06 січня 2015 року позивач звернувся з письмовим зверненням до адміністрації ПАТ "Енергобанк" щодо невиконання його платіжного доручення N 2 від 30 грудня 2014 року, що також залишилося без відповіді.

Відповідно до висновку про вартість квартири АДРЕСА_1, наданого експертом Приватного підприємства "Юридична контора Малецького" (далі - ПП "ЮК Малецького") від 22 січня 2015 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1, на дату оцінки становить 20 млн 174 тис. 599 грн.

Згідно з висновком експерта про визначення вартості нежитлового приміщення загальною площею 3802,30 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, наданого експертом ПП "ЮК Малецького" від 22 січня 2015 року, ринкова вартість цього нежитлового приміщення, визначена дохідним підходом, вважається більш обґрунтованою, і станом на дату оцінки складає 65 млн 766 тис. 469 грн., вартість 97/100 приміщень становить 63 млн 793 тис. 475 грн.; вартість 3/100 приміщень становить 1 млн 972 тис. 994 грн.

Відповідач - ПАТ "Енергобанк" не виконав розпоряджень N 1, 2 позивача щодо проведення операцій, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу його коштів, чим порушив умови договору N НОМЕР_2.

Позивач звертався до адміністрації ПАТ "Енергобанк" з вимогами усунути відповідні порушення, що підтверджується письмовими зверненнями від 30 грудня 2014 року (вхід. N 4309) та від 06 січня 2015 року (вхід. N 36).

У зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань за договором N НОМЕР_2 відповідач - ПАТ "Енергобанк" заборгував позивачу 4308580 дол. США (67 млн 858 тис. 411 грн 57 коп.) у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання з перерахування грошових коштів за платіжним дорученням N 1; 31115,35 дол. США (490 тис. 048 грн 80 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 1199450 швейцарських франків (18 млн 510 тис. 152 грн 29 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання з перерахування грошових коштів за платіжним дорученням N 2; 6030,87 швейцарських франків (93 тис. 069 грн 59 коп.) нарахованих процентів за договором з урахуванням утримання з них податку з доходів фізичних осіб.

Розмір пені, нарахованої на підставі пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", за прострочення виконання розпорядження позивача складає:

- за платіжним дорученням N 1 від 23 грудня 2014 року про перерахування грошових коштів у сумі 4308580,00 доларів США на рахунок позивача в ОТБ банк за період з 24 грудня 2014 року по 12 січня 2015 року 20 днів - 4308580,00 дол. США х 0,1 % х 20 днів = 86171,60 дол. США

- за платіжним дорученням N 2 від 30 грудня 2014 року про перерахування грошових коштів у сумі 1199450,00 швейцарських франків на рахунок позивача в ОТБ банк за період з 31 грудня 2014 року по 12 січня 2015 року 13 днів - 1199450,00 швейцарських франків х 0,1 % х 13 днів = 15592,85 швейцарських франків.

Загальна заборгованість відповідача перед позивачем в доларах США складає 4425866,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову становило 69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. Зазначена сума складається із: 4 308 580 дол. США (67 млн 858 тис. 411 грн 57 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 31115,35 дол. США (490 тис. 048 грн 80 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 86 171,60 дол. США (1 млн 357 тис. 174 грн 53 коп.) нарахованої пені.

Загальна заборгованість відповідача перед позивачем у швейцарських франках складає 1 221 073,72 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову становило 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп. Зазначена сума складається із: 1199450 швейцарських франків (18 млн 510 тис. 152 грн 29 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 6030,87 швейцарських франків (93 тис. 069 грн 59 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 15592,85 швейцарських франків (240 тис. 631 грн 98 коп.) нарахованої пені.

Загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором N НОМЕР_2 у гривневому еквіваленті складає 88 млн 549 тис. 488 грн 76 коп. (69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. + 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.).

У пункті 4.1.1 вищезазначених договорів іпотеки передбачено право Іпотекодержателя, тобто позивача, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання основного зобов'язання або його частини воно не буде виконане.

Пунктом 6.4. вищезазначених договорів іпотеки передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання за договором депозиту, тобто договором N НОМЕР_2 зі всіма змінами та доповненнями до нього, в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Задовольняючи позов частково та звертаючи стягнення на предмети договорів іпотеки шляхом визнання права власності на них за ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач не виконав платіжних доручень ОСОБА_4 N 1 від 23 грудня 2014 року та N 2 від 30 грудня 2014 року, внаслідок чого утворилася заборгованість, загальний розмір якої в гривнях становить 88 млн 549 тис. 488 грн 76 коп. та перевищує вартість предметів іпотеки. Положеннями частини другої статті 16 ЦК України, частиною третьою статті 33, статтею 36, частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення. Крім того, зазначений спосіб захисту прав іпотекодержателя передбачений умовами іпотечних договорів, зокрема пунктом 6.4 договорів іпотеки.

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 зазначеного Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Тому суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, оскільки такий спосіб є позасудовим способом врегулювання такого питання.

У постанові Вищого господарського суду України від 11 січня 2012 року у справі N 5024/1160/2011 касаційний суд зазначав, що приписи статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" не передбачають судового захисту щодо визнання права власності на предмет іпотеки, та дійшов висновку, що в судовому порядку право іпотекодержателя одержати задоволення за рахунок предмета іпотеки реалізується виключно шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки такого способу захисту права іпотекодержателя, як визнання права власності на іпотечне майно цим Законом не передбачено.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року у справі N 520/103/15-ц та від 19 жовтня 2017 року у справі N 753/14131/15-ц суд касаційної інстанції виходив із того, що аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку, що законодавець визначає три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку"). З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції в ухвалі від 16 січня 2017 року у справі N 520/103/15-ц дійшов висновку, що порушені права позивача не підлягають захисту шляхом задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з використанням правового механізму, визначеного частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку", оскільки умовами договору іпотеки визначено, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання можлива лише шляхом позасудового врегулювання. В ухвалі від 19 жовтня 2017 року у справі N 753/14131/15-ц, суд касаційної інстанції зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки не є судовим способом захисту вимог кредитора.

У постановах Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі N 6-1685цс16 та від 22 березня 2017 року у справі N 6-2967цс16 визначено, можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку"). У постанові від 22 березня 2017 року у справі N 6-2967цс16 Верховний Суд України також указав на неправильне застосування судами статті 39 згаданого Закону при задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а висновки, зроблені судом касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не відповідають висновкам, викладеним у вищезазначених постановах Верховного Суду України, щодо застосування статей 36-39 Закону України "Про іпотеку", що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Велика Палата Верхового Суду виходить з такого.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У статті 12 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Стаття 33 цього Закону (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що вразі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку").

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку";

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Разом з тим у частині першій статті 38 Закону України "Про іпотеку" визначено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві як на підставі рішенні суду, так і на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки за рішенням суду або на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" врегульовано порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду та передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, позивач відповідно до статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" має можливість звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Саме такий правовий висновок зробила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц (провадження N 14-38цс 18).

Отже, у справі, яка переглядається Великою Палатою Верховного Суду, суди неправильно застосували статті 36, 37 Закону України "Про іпотеку", що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) є підставою для скасування судових рішень, ухвалених у цій справі.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви N 29458/04 та N 29465/04) від 20 липня 2006 року вказав, що "фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" … Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Відповідно до частини першої статті 114 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Згідно з частиною першою статі 30 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини; якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.

Розгляд справи судами з порушенням правил виключної підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду.

Разом з тим суди належним чином не перевірили дотримання правил підсудності при зверненні ОСОБА_4 з позовом до суду.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України (у зазначеній редакції). Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) справи розглядаються Верховним Судом за правилами встановленими, главами 2 і 3 розділу V ЦПК України (у зазначеній редакції), а тому Верховний Суд не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статі 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень).

Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII), пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень), Велика Палата Верхового Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Паламарчука Віталія Віталійовича задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2017 року, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

Повний текст постанови підписано 21 червня 2018 року.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ярчайший пример заведомо неправосудного решения Большой палаты. Речь идет о судебном обращении взыскания путем признания права собственности. В отличии о ранее принимаемых решений где бывший глава Верховного суда Украины, разваливший судебную систему, и ряд судей Большой палаты сегодняшнего Верховного суда (без Украины), включая и докладчика по этому делу, писали, что если права кредитора нарушены, и суды уже обратили взыскание, то так обращать можно взыскание для защиты прав и интересов кредитора. В данном случае, все ршенеия отменены и дело о взыскании долга с банка направлено на новое рассмотрение.

Кроме того суд, для оправдания нарушения прав кредитора и защиты банка-банкрота еще указал, что если речь идет о нескольких предметах ипотеки, то обращать взыскание нужно в суде по месту расположения самого дорого предмета ипотеки. При этом подобное обоснование выглядит полностью надуманным и свидетельствующим о яявном предвзятом отношении суда, на мой взгляд.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

фондари о чём-то наверху договорились, похоже

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      26 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/9072/17
      Провадження N 12-125гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
      представників позивача: Никеруя Т.М., Тютюник С.В.,
      представника відповідача - Мандригелі Р.С.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - ПАТ "Укртрансгаз") на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2017 року (судді Сітайло Л.Г. - головуючий, Пашкіна С.А., Баранець О.М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року (суддя Головіна К.І.) у справі N 910/9072/17 за позовом ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління Укргазтехзв'язок" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарін-Глоу" (далі - ТОВ "Аквамарін-Глоу") про стягнення 30851834,15 грн.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління Укргазтехзв'язок" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Аквамарін-Глоу" про стягнення основної заборгованості в розмірі 15178423,19 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 7421505,87 грн. пені в розмірі 5950576,98 грн та штрафу в розмірі 2301328,11 грн. що разом становить 30851834,15 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог б/н і б/д).
      1.2. Позов обґрунтовано тим, що на виконання договору підряду від 25 червня 2012 року N 1КБ (далі - Договір) ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління Укргазтехзв'язок" сплатило на користь ТОВ "Аквамарін-Глоу" аванс, частину якого останній не використав. Ураховуючи те, що строк дії вказаного Договору, передбачений для виконання відповідачем його обов'язків підрядника, сплив, позивач вважав, що невикористані грошові кошти відповідач утримує без належних правових підстав та, зважаючи на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), повинен повернути їх позивачу.
      1.3. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що спірні правовідносини мають договірний характер, оскільки виникли на підставі укладеного сторонами Договору, який є чинним, що виключає можливість застосування положень статті 1212 ЦК України. У цьому випадку набуття майна однією із сторін зобов'язання відбулося за рахунок іншої сторони в порядку виконання вказаного договору підряду та не є безпідставним. Також відповідач заявив про застосування строків позовної давності та просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
      2. Фактичні обставини справи, установлені судами
      2.1. 25 червня 2012 року між ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління "Укргазтехзв'язок" (замовник) та ТОВ "Аквамарін-Глоу" (підрядник) було укладено Договір, згідно з умовами якого підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик виконати роботи по об'єкту "Реконструкція технологічного зв'язку ДК "Укртрансгаз" на дільниці Боярка - Яготин" та здати в установлений Договором строк закінчений будівництвом об'єкт відповідно до договірної документації (пункт 1.1 Договору).
      2.2. Пунктом 3.1 Договору (у редакції додаткової угоди N 2 від 19 липня 2013 року) передбачено, що його загальна вартість з ПДВ становить 32876115,92 грн.
      2.3. Положеннями пунктів 3.2, 6.1.1 Договору встановлено обов'язок замовника перерахувати підряднику аванс у розмірі 30 % вартості договору, а також сплачувати чергові платежі за фактично виконані роботи, надані послуги, поставлене обладнання та матеріали.
      2.4. За порушення з вини підрядника строків виконання робіт або строків здачі в експлуатацію він сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання (пункт 12.3 Договору).
      2.5. На виконання наведених вище умов Договору позивач сплатив на користь відповідача грошові кошти в розмірі 15178424,07 грн.
      2.6. Зазначаючи про те, що дія Договору припинилась у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, а отже, сплачений на користь ТОВ "Аквамарін-Глоу" аванс, що не був використаний підрядником (відповідачем), є безпідставно ним набутий, позивач просив стягнути цей аванс відповідно до статті 1212 ЦК України, а також відсотки за користування чужими грошовими коштами згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, пеню та 7 % штрафу відповідно до пункту 12.3 Договору.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Рішенням від 02 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2017 року, Господарський суд міста Києва в задоволенні позовних вимог ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління Укргазтехзв'язок" відмовив у повному обсязі.
      3.2. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що позивач сплатив аванс на виконання умов Договору, який станом на момент вирішення спору був чинний, а отже, застосування приписів статті 1212 ЦК України є безпідставним.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. 27 листопада 2017 року ПАТ "Укртрансгаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2017 року, у якій просило скасувати зазначені судові акти та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
      4.2. Скаржник вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме статті 11, 509, 598, 1212 ЦК України, оскільки на дату закінчення дії Договору відповідач не виконав робіт у повному обсязі, а отже, відносини між сторонами трансформувалися із зобов'язальних (договірних) у охоронні (позадоговірні, деліктні), які за своєю природою спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, шляхом повернення майна згідно зі статтею 1212 ЦК України.
      5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      5.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 березня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2017 року; вирішив здійснити перегляд судових рішень 19 квітня 2018 року.
      5.2. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      5.3. 26 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 910/9072/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначивши про необхідність відступити від висновку щодо застосування статті 1212 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі N 923/1233/15.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду в справі
      Щодо підстав припинення договору
      6.1. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторонам (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
      6.2. Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      6.3. Статтею 631 ЦК України та частиною сьомою статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
      6.4. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
      6.5. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення стоку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем.
      Щодо вимоги про повернення безпідставно набутого майна
      6.6. Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
      6.7. Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
      6.8. Попередні судові інстанції не встановили, що позивач в односторонньому порядку відмовлявся від Договору або що Договір був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку.
      6.9. Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.
      6.10. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, чого в цьому спорі не відбулося.
      6.11. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для стягнення перерахованих позивачем грошових коштів відповідачу за Договором на підставі статті 1212 ЦК України, а також про відсутність підстав для стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами за порушення грошового зобов'язання, пені та штрафу, оскільки вказані вимоги є додатковими до вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 15178423,19 грн.
      Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року в справі N 910/9072/17 - без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 265/2828/17
      Провадження N 11-536апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П.,Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Гаражно-будівельного кооперативу "Східний-Авто-1" (далі - ГБК "Східний-Авто-1") до Маріупольської міської ради (далі - Міськрада), за участю третьої особи - ОСОБА_3, про визнання незаконними та скасування рішення й договору оренди земельної ділянки
      за касаційною скаргою ГБК "Східний-Авто-1" на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 20 липня 2017 року (суддя Костромітіна О.О.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року (головуючий Сіваченко І.В. судді Компанієць І.Д., Ястребова Л.В.),
      УСТАНОВИЛА:
      У квітні 2017 року ГБК "Східний-Авто-1" звернувся до суду з позовом до Міськради про визнання незаконними та скасування рішення і договору оренди земельної ділянки, третя особа - ОСОБА_3
      Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя ухвалою від 20 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, провадження у справі закрив.
      Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у відносинах, які склалися між сторонами у справі, вони діяли як учасники договірних правовідносин. Оскільки за змістом статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК; у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) та статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні договорів, розглядаються в порядку господарського чи цивільного судочинства залежно від суб'єктного складу учасників та сторін, то ця справа підлягає розгляду господарськими судами в порядку, визначеному нормами ГПК.
      5 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГБК "Східний-Авто-1" на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 20 липня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, у якій позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Позивач вважає, що спір у справі належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, адже підставою для звернення до суду з адміністративним позовом стали протиправні, на його думку, рішення Міськради.
      ГБК "Східний-Авто-1" зазначає, що основною позовною вимогою є скасування рішень Міськради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки та про затвердження порядку землеустрою щодо відводу земельної ділянки, а вимога про скасування договору оренди земельної ділянки, укладеного між Міськрадою та ОСОБА_3 і ГБК "Східний-Авто-1", є похідною позовною вимогою, задоволення якої залежить від задоволення основної позовної вимоги.
      Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у відзиві на касаційну скаргу позивача просить залишити її без задоволення. Вважає, що позов у справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги витікають із договірних правовідносин.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 березня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГБК "Східний-Авто-1", витребував справу з Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя та установив учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      2 травня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Відповідно до частини шостої статті 346 КАСсправа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Оскільки ГБК "Східний-Авто-1" оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі позивача, і доводи представника третьої особи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ГБК "Східний-Авто-1" не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Як убачається із позовної заяви, ГБК "Східний-Авто-1" просив визнати незаконними та скасувати: рішення Міськради від 28 березня 2014 року N 6/38-4378 "Про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки на АДРЕСА_1 міста підприємцю ОСОБА_3, Гаражно-будівельному кооперативу "Східний-Авто-1" (з урахуванням змін, внесених рішенням Міськради від 30 грудня 2014 року N 6/43-5125); рішення Міськради від 21 квітня 2015 року N 6/47-5371 "Про затвердження проекту землеустрою щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 міста фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3, Гаражно-будівельному кооперативу "Східний-Авто-1"; а також договір оренди від 28 травня 2015 року земельної ділянки площею 0,327 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений між Міськрадою та ГБК "Східний-Авто-1" і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3
      За нормами частини другої статті 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      У частині другій статті 4 КАС (у згаданій редакції) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Спір у справі, що розглядається, стосується права оренди ОСОБА_3 та ГБК "Східний-Авто-1" земельної ділянки, що підтверджується договором оренди земельної ділянки від 28 травня 2015 року, тобто цивільного права, а отже, суди дійшли правильного висновку про те, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
      Оскаржувані рішення Міськради є формою волевиявлення орендодавця щодо зміни в майбутньому правовідносин сторін, які відповідно до закону врегульовані відповідним договором оренди земельної ділянки. Ці рішення не мають самостійного характеру та були реалізовані лише шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
      За таких обставин не можна вважати обґрунтованими доводи позивача про те, що позовна вимога щодо скасування договору оренди земельної ділянки є похідною від позовної вимоги стосовно скасування рішень Міськради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки та про затвердження порядку землеустрою щодо відводу земельної ділянки.
      Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України") суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Таким чином, суди попередніх інстанцій, ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад, дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      За правилами частини першої статті 350 КАС (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів") суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 20 липня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року - без змін.
      Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Гаражно-будівельного кооперативу "Східний-Авто-1" залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 20 липня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      У повному обсязі постанову складено 23 червня 2018 року.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      19 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/23967/16
      Провадження N 12-110гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
      представника позивача - Ткаченка С.В.,
      представника відповідача (1) - Михайлова С.І.,
      представників відповідача (2) - Лисицької Ю.В., Ферштей А.М.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українина постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2017 року (головуючий суддя Зубець Л.П., судді Алданова С.О., Мартюк А.І.) та рішення Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року (суддя Лиськов М.О.) у справі N 910/23967/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" (далі - ПАТ "Алчевський металургійний комбінат") до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень (далі - Відділ примусового виконання) та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - Казначейська служба) про стягнення 2467967,79 грн.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання та Казначейської служби про стягнення з Державного бюджету України зайво стягнутих коштів у розмірі 2467967,79 грн.
      1.2. Перший відповідач проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у позові, зазначаючи про те, що державний виконавець у повному обсязі виконав наказ, виданий на примусове виконання рішення Господарського суду Луганської області від 14 червня 2010 року в справі N 1/19, про що винесено відповідну постанову про закриття виконавчого провадження. Однак у зв'язку зі спливом трирічного терміну зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву, виконавче провадження по вищевказаному судовому рішенню було знищено, а тому Відділ примусового виконання не може надати більш детальну інформацію та копії матеріалів названого виконавчого провадження.
      1.3. Другий відповідач також не визнав вимоги позивача з тих підстав, що, на його думку, стягнення виконавчого збору в сумі 2467967,79 грн з Державного бюджету України повинне відбуватися шляхом зобов'язання Відділу примусового виконання повернути вказані грошові кошти на рахунок позивача.
      2. Фактичні обставини справи, установлені судами
      2.1. У 2010 році до Відділу примусового виконання було передано наказ Господарського суду Луганської області у справі N 1/19 про стягнення з ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" на користь Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат") грошових коштів у сумі 47414 061,74 грн.
      2.2. За вказаним наказом постановою від 17 серпня 2010 року державний виконавець Відділу примусового виконання відкрив виконавче провадження ВП N 20873650.
      2.3. ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Відділу примусового виконання із заявою від 15 березня 2012 року, в якій повідомило про часткове погашення позивачем заборгованості в добровільному порядку та зазначило, що у зв'язку із вказаним примусовому виконанню підлягає стягнення суми в розмірі 17453840,53 грн.
      2.4. 04 квітня 2012 року позивач отримав постанову Відділу примусового виконання від 26 березня 2012 року про стягнення з нього виконавчого збору в сумі 4213351,84 грн із розрахунку наявної суми боргу в розмірі 42133518,46 грн.
      2.5. 23 квітня 2012 року державний виконавець Відділу примусового виконання виніс постанову ВП N 20873650 про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на грошові кошти позивача на загальну суму 21259440,68 грн. з яких 17453840,53 грн - борг за рішенням суду в справі N 1/19 та 4213351,84 грн - сума виконавчого збору.
      2.6. З метою звільнення власних рахунків з-під арешту для подальшого здійснення виробничої діяльності 04 травня 2012 року позивач сплатив виконавчий збір у сумі 4213351,84 грн згідно з платіжним дорученням N 1963 від 04 травня 2012 року.
      2.7. Водночас позивач оскаржив у судовому порядку постанову державного виконавця від 26 березня 2012 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 4213351,84 грн.
      2.8. Ухвалою від 19 червня 2012 року в справі N 1/19 Господарський суд Луганської області визнав дії Відділу примусового виконання щодо винесення постанови від 26 березня 2012 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 4213351,84 грн неправомірними в частині стягнення 2467967,79 грн виконавчого збору, у зв'язку з чим визнав у цій частині вказану постанову недійсною.
      2.9. Ухвала Господарського суду Луганської області від 19 червня 2012 року в справі N 1/19 набрала законної сили і є чинною.
      2.10. Позивач звернувся до першого відповідача із заявою від 11 вересня 2012 року N 026-1225, у якій просив повернути надмірно сплачену суму виконавчого збору в розмірі 2467967,79 грн.
      2.11. У відповідь на вказане звернення Відділ примусового виконання листом від 03 серпня 2013 року N 12-0-34-3225-12/5/2 підтвердив сплату позивачем на депозитний рахунок виконавчого збору в сумі 4213351,84 грн. який було перераховано до Державного бюджету України, а також, пославшись на Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року N 845, рекомендував для вирішення цього питання звернутися до суду.
      2.12. Указані обставини стали підставою для звернення ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" до господарського суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України зайво сплаченого виконавчого збору в розмірі 2467967,79 грн.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Рішенням від 17 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2017 року, Господарський суд міста Києва позов задовольнив повністю. Стягнув з Відділу примусового виконання на користь ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" грошові кошти в розмірі 2476967,79 грн. у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої незаконним стягненням сум виконавчого збору, та 37019,52 грн судового збору.
      3.2. Судові рішення мотивовано тим, що встановлені ухвалою Господарського суду Луганської області від 26 квітня 2016 року в справі N 1/19 факти незаконності дій державного виконавця є преюдиціальними у розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та повторного доведення в межах розгляду справи N 910/23967/16 не потребують. Відтак, за висновком судів, наявний повний склад правопорушення, з яким законодавство пов'язує відшкодування шкоди.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. Перший відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове - про відмову в позові повністю.
      4.2. Скаржник вважає, що:
      - місцевий господарський суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог, коли постановив стягнути з Відділу примусового виконання 22467967,79 грн;
      - спірна сума мала б бути стягнута з Державного бюджету України, а не з Відділу примусового виконання;
      - суди на порушення норм процесуального права не залучили як відповідача Державну казначейську службу України.
      5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      5.1. Згідно з частиною п'ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      5.2. 11 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 910/23967/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      5.3. Як підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив те, що забезпечення сталості та єдності судової практики щодо питання відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, має велике значення для належного виконання судових рішень та дотримання принципу правової визначеності як складового елементу принципу верховенства права.
      5.4. На практиці виникають значні труднощі з визначенням суб'єкта, який повинен бути відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його службовою або посадовою особою. У випадках, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава (статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
      5.5. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також зазначив, що суд по-різному підходить до проблеми визначення складу учасників справи та формулювання резолютивної частини судових рішень у таких справах, хоча її зміст має вирішальне значення для належного виконання судового рішення.
      5.6. Враховуючи, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, справа була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду в справі
      Щодо спору по суті заявлених вимог
      6.1. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
      1) повернення виконаного за недійсним правочином;
      2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
      3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
      4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
      6.2. Попередніми судовими інстанціями в порядку статті 35 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) установлено, що ухвалою від 19 червня 2012 року в справі N 1/19 Господарський суд Луганської області визнав недійсною в частині стягнення з позивача 2467967,79 грн постанову Відділу примусового виконання від 26 березня 2012 року.
      6.3. Зазначене свідчить про безпідставне стягнення Відділом примусового виконання виконавчого збору в сумі 2467967,79 грн. у зв'язку з чим підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.
      6.4. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позову, втім зазначає, що стягнення спірної має відбуватися на підставі норми статті 1212 ЦК України.
      6.5. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що попередні судові інстанції безпідставно вийшли за межі позовних вимог, постановивши стягнути з Відділу примусового виконання 22467967,79 грн. тоді як сума, заявлена до стягнення позивачем, складала 2467967,79 грн. у зв'язку з чим судові рішення в цих частинах підлягають зміні.
      Щодо питання про те, за рахунок яких коштів має відшкодовуватись спірна сума
      6.6. Відповідно до статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" (чинного на час вчинення спірних виконавчих дій) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
      6.7. Статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній редакції) встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
      6.8. Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.
      Щодо суб'єктивного складу учасників такого спору
      6.9. Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету здійснює Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
      6.10. Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року N 226 (у редакції наказу Державного казначейства України від 29 травня 2008 року N 181; далі - Порядок).
      6.11. Цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії (далі - платежі). Дія Порядку не поширюється на операції з відшкодування податку на додану вартість та повернення з бюджету коштів за рішенням суду.
      6.12. Відповідно до пункту 5 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання надається до органу Державного казначейства України за формою, передбаченою відповідними спільними нормативно-правовими актами Державного казначейства України та органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи, за підписом керівника установи або його заступників відповідно до їх компетенції з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування (П. І. Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ або реєстраційного номера облікової картки платника податків з ДРФО, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), суми платежу, що підлягає поверненню, дати та номера розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
      6.13. Подання в довільній формі надається платником до органу Державного казначейства України разом із його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією розрахункового документа (квитанції, платіжного доручення тощо), який підтверджує перерахування коштів до бюджету.
      6.14. Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є органом, який здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органу стягнення, яким у цьому спорі виступає Державна виконавча служба України.
      6.15. Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.
      6.16. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). 6.17. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
      6.18. При цьому в господарському процесі відповідно до частини четвертої статті 56 ГПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.
      6.19. Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).
      Щодо формулювання резолютивної частини судових рішень про задоволення позову в таких спорах
      6.20. Відповідно до вимог господарського процесуального законодавства у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення). У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочки або розстрочки виконання рішення; 3) забезпечення виконання рішення; 4) повернення судового збору; 5) призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат; 6) дата складення повного судового рішення.
      6.21. При цьому необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена вище норма не встановлює, як і не встановлювала відповідна норма у редакції ГПК України, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
      7. Висновок щодо застосування норм права
      7.1. У спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.
      7.2. Резолютивні частини рішень у вказаних спорах не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
      Щодо судових витрат
      Оскільки за наслідками касаційного перегляду судових актів попередніх інстанцій рішення у справі залишається таким, що ухвалено на користь позивача, втім таке рішення підлягає виконанню шляхом стягнення спірної суми з Державного бюджету України, судові витрати в справі також підлягають стягненню з Державного бюджету України
      Керуючись статтями 306, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українина постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року в справі N 910/23967/16 задовольнити частково.
      2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року в справі N 910/23967/16 змінити.
      3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року викласти в такій редакції:
      "Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" (93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 20А, ідентифікаційний код 05441447) грошові кошти в розмірі 2467967 (два мільйони чотириста шістдесят сім тисяч дев'ятсот шістдесят сім) грн 79 коп. та 37019 (тридцять сім тисяч дев'ятнадцять) грн 52 коп. судового збору".
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      19 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 18/1544-10
      Провадження N 12-127гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року (судді: Гудак А.В. - головуючий, Олексюк Г.Є., Петухов М.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного підприємства "Рускус", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський бройлер" (1), Селянського фермерського господарства "Краєвид" (2), про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У серпні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер "Інтернешенал (Україна)" (нова назва - ТОВ "АДМ Трейдінг Україна) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ТОВ "Еколінія" про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 27 листопада 2012 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 15 травня 2013 року, позовні вимоги задовольнив; зобов'язав відповідача відвантажити позивачу 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      2.2. У жовтні 2013 року відповідач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами.
      2.3. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 16 січня 2014 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року, заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами залишив без задоволення, а рішення - без змін.
      2.4. Вищий господарський суд України постановою від 18 червня 2014 року касаційну скаргу відповідача задовольнив частково: постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 16 січня 2014 року скасував, справу направив для нового розгляду заяви відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами до місцевого господарського суду.
      2.5. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 24 липня 2014 року заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 скасував та прийняв нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
      2.6. Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 11 листопада 2014 року у справі N 18/1544-10, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22 січня 2015 року, апеляційну скаргу позивача задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року у справі N 18/1544-10 скасував; заяву ТОВ "Еколінія" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 залишив без задоволення; рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у цій справі залишив без змін.
      2.7. 19 березня 2013 року на виконання рішення від 27 листопада 2012 року Господарський суд Хмельницької області видав наказ про зобов'язання ТОВ "Еколінія" відвантажити на користь позивача 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      2.8. Постановою від 24 лютого 2014 року державний виконавець відкрив виконавче провадження ВП N 42231372 щодо виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 19 березня 2013 року у справі N 18/1544-10.
      2.9. Постановою від 01 липня 2015 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачеві на підставі пункту 6 частини першої статті 47, статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" у зв'язку із відсутністю майна, присудженого до стягнення.
      2.10. 25 серпня 2015 року ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" звернулось до Господарського суду Хмельницької області із заявою про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 на стягнення з ТОВ "Еколінія" з рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, вартості ріпаку 1-го класувагою 580,093 тонни у розмірі 4872781,20 грн.
      2.11. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 03 вересня 2015 року, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року, змінив спосіб виконання рішення Господарського суд Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з боржника на користь стягувача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. На виконання цієї ухвали 03 вересня 2015 року видано відповідний наказ.
      2.12. Державний виконавець постановою від 27 жовтня 2015 року відкрив виконавче провадження ВП N 49183473 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 про стягнення 2018723,64 грн.
      2.13. Державний виконавець постановою від 28 грудня 2015 року закінчив виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року N 18/1544-10 про стягнення з ТОВ "Еколінія" на користь ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" боргу в розмірі 2018723,64 грн у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно з платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року.
      2.14. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду у зв'язку із його виконанням.
      2.15. В подальшому Вищий господарський суд України постановою від 04 травня 2016 року частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ "Еколінія": постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року щодо зміни способу виконання рішення у цій справі скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
      2.16. Поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року за заявою боржника у порядку статті 122 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не здійснювався.
      2.17. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 29 червня 2016 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року, змінив спосіб виконання рішення суду від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      2.18. Вищий господарський суд України постановою від 07 листопада 2016 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року скасував в частині зміни способу виконання рішення; справу направив для нового розгляду до суду першої інстанції.
      2.19. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення під час нового розглядуГосподарський суд Хмельницької області ухвалою від 12 січня 2018 року відмовив у вчиненні зміни способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 та у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі.
      2.20. Ухвала мотивована тим, що виконавче провадження було закінчене у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно із платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду та знаходиться в матеріалах справи у зв'язку з його виконанням. Отже, рішення суду є виконаним у повному обсязі та немає правових підстав для зміни способу виконання.
      2.21. Окрім цього, відмовляючи у поданій відповідачем заяві про зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України у зв'язку із оскарженням судового рішення до Верховного Суду, місцевий господарський суд виходив із того, що чинний ГПК України не передбачає підстав для зупинення розгляду заяви про зміну способу виконання судового рішення по справі, яка закінчена провадженням.
      2.22. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив повністю скасувати ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року повністю, а також вирішити питання про поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10.
      2.23. Рівненський апеляційний господарський суд ухвалою від 08 лютого 2018 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Еколінія" про перегляд ухвали Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10.
      2.24. Суд апеляційної інстанції керувався приписами статті 255 ГПК України в чинній редакції, в якій наведено вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення. Однак до цього переліку не відноситься оскаржувана заявником ухвала Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення.
      2.25. Тобто за позицією суду апеляційної інстанції зміна способу та порядку виконання судового рішення підлягає апеляційному оскарженню, відмова - не підлягає.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. ТОВ "Еколінія" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року скасувати та направити справу на апеляційний розгляд, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012, яким було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення.
      4. Доводи інших учасників справи
      4.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" зазначає, що статтею 255 ГПК України визначені вичерпний перелік випадків можливого оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції ухвал суду першої інстанції у випадку відмови у вчиненні певних процесуальних дій, серед яких ухвал про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення немає.
      5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року та вирішено здійснити перегляд судового рішення без виклику та повідомлення учасників справи.
      5.2. Згідно з частиною п'ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      5.3. 02 травня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 18/1544-10 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України з огляду на те, що справа містить виключну правову проблему і розгляд справи Великою Палатою необхідний для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      5.4. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великою Палатою Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив із того, що справа містить виключну правову проблему, яка полягає у конфлікті приписів статей 255 та 331 ГПК України щодо права на оскарження ухвали про відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення, справа приймається до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      6.1. Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
      6.2. Згідно зі статтею 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
      6.3. Перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, є вичерпним та наведений у статті 255 ГПК України.
      6.4. Так, стаття 255 цього Кодексу передбачає можливість оскарження ухвал суду першої інстанції:
      1) про відмову у видачі судового наказу;
      2) про забезпечення доказів, відмову в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів;
      3) про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову;
      4) про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову;
      5) про зустрічне забезпечення, зміну чи скасування зустрічного забезпечення;
      6) про повернення заяви позивачеві (заявникові);
      7) про відмову у відкритті провадження у справі;
      8) про передачу справи на розгляд іншого суду;
      9) про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;
      10) про затвердження мирової угоди;
      11) про призначення експертизи;
      12) про зупинення провадження у справі;
      13) про закриття провадження у справі;
      14) про залишення позову (заяви) без розгляду;
      15) окрема ухвала;
      16) про стягнення штрафу в порядку процесуального примусу;
      17) у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";
      18) про внесення, відмову у внесенні виправлень у рішення;
      19) про відмову ухвалити додаткове рішення;
      20) про роз'яснення чи відмову у роз'ясненні судового рішення;
      21) про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами;
      22) про поновлення, відмову у поновленні пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання;
      23) про внесення чи відмову у внесенні виправлень до виконавчого документа, визнання чи відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
      24) щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання;
      25) про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця;
      26) про заміну чи відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження;
      27) про поворот виконання чи відмову у повороті виконання;
      28) про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку;
      29) щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України;
      30) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;
      31) про відмову у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду;
      32) про повернення заяви про скасування рішення третейського суду;
      33) про повернення заяви про видачу наказу за рішенням третейського суду без розгляду;
      34) про залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження;
      35) про відновлення чи відмову у відновленні повністю або частково втраченого судового провадження.
      6.5. В той же час, відповідно до частини сьомої статті 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
      6.6. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що стаття 331 ГПК України хоча й не вказує, про яке оскарження йде мова: в апеляційному порядку (стаття 254 цього Кодексу) або в касаційному порядку (стаття 287 цього Кодексу), однак за її приписами ухвала про відмову у зміні способу виконання судового рішення підлягає оскарженню.
      6.7. За загальним правилом статті 287 ГПК України касаційному оскарженню підлягають лише судові рішення, переглянуті в апеляційному порядку, тобто приписи статті 331 ГПК України необхідно розуміти насамперед як право на апеляційне оскарження.
      6.8. Окрім цього, Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012 було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання судового рішення.
      6.9. У вказаній справі Конституційний Суд України дійшов висновку, що відсутність можливості апеляційного та касаційного оскарження ухвал суду про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови в такому самому порядку, як і ухвал про зміни способу та порядку їх виконання, не узгоджується з принципом справедливості. Такий висновок кореспондується з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою в Рішенні від 2 листопада 2011 року N 13-рп/2011, за якою відсутність можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви щодо повороту виконання рішення суду в такому самому порядку, як і ухвали щодо повороту виконання рішення суду, не узгоджується з принципом справедливості та визначеними в частині третій статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема рівністю усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).
      6.10. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).
      6.11. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року N 11-рп/2007).
      6.12. Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
      6.13. Разом з тим стаття 255 ГПК України не містить прямої заборони на оскарження ухвали про відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій щодо встановлення чи зміни способу та порядку виконання судового рішення.
      6.14. Враховуючи вказані висновки Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відсутність у переліку частини першої статті 255 ГПК України ухвали про відмову у зміні способу виконання рішення, не позбавляє особу визначеного частиною сьомою статті 331 ГПК України права оскаржити в апеляційному порядку відповідну ухвалу суду першої інстанції.
      6.15. За таких обставин касаційну скаргу ТОВ "Еколінія" слід задовольнити, а ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати з направленням справи до Рівненського апеляційного господарського суду для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги.
      Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" задовольнити.
      2. Ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати.
      3. Справу N 18/1544-10 направити до Рівненського апеляційного господарського для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги.
      4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська