Постановление БП-ВС о невозможности в админпроцессе оспорить вывод Службы по делам детей относительно лишения отцовских прав

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 500/6325/17

Провадження N 11-548апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Ізмаїльської міської ради Одеської області (далі - Міськрада), виконавчого комітету Міськради (далі - Виконком), заступника Міськради - Баткіліна Сергія Львовича, служби у справах дітей Міськради про визнання неправомірними дій при прийнятті висновку про позбавлення батьківських прав

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 листопада 2017 року (суддя Присакар О.Я.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року (колегія суддів у складі Турецької І.О., Стас Л.В., Косцової І.П.),

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання неправомірними дій Виконкому та інших відповідачів щодо прийняття висновку органу опіки та піклування Міськради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 від 10 липня 2017 року N 01/21-1015 (далі - спірний Висновок).

На обґрунтування позовних вимог послалася на те, що у провадженні Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області знаходиться цивільна справа N 500/2822/14-ц за її ж позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, під час розгляду якої відповідач заявив клопотання, яким просив надати суду висновок служби у справах дітей Міськради про те, чи є підстави для позбавлення його батьківських прав. Служба у справах дітей Міськради прийняла спірний Висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина. Проте позивач вважає, що при ухваленні цього Висновку службою у справах дітей Міськради невраховані письмові докази, які містяться у вказаній цивільній справі та в інших цивільних справах, пов'язаних між собою, у зв'язку із чим вважає дії відповідачів у цій справі неправомірними.

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області ухвалою від 16 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірний Висновок є доказом у цивільній справі N 500/2822/14-ц про позбавлення батьківських прав, а тому оскаржувані дії відповідачів та прийнятий Висновок, у цьому випадку, не є діями та рішенням суб'єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності, а є одними із доказів у цивільній справі. Отже, зазначений спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У березні 2018 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а справу направити для продовження розгляду по суті.

2 травня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою на підставі частини шостої статті 346 КАС передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 346 КАС справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Оскільки ОСОБА_3 оскаржує ухвали судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За нормами частини другої статті 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У частині другій статті 4 КАС (у зазначеній редакції) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням таким суб'єктом владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу захисту сімейних прав та інтересів позивача, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Окрім того, оскаржувані дії відповідачів безпосередньо не породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і не мають обов'язкового характеру.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України") суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 листопада 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 листопада 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанову складено 18 червня 2018 року.

Головуючий суддя-доповідачО.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв

[ANTIRAID]

Компетенция судей Большой палаты поставлена под сомнение очередным решением. Суд согласился с решениями судов низших инстанций, которые указали, что спорные правоотношения возникли между участниками дела по защите семейных прав и интересов истца, а следовательно, существует спор о праве, который исключает возможность рассмотрения этого дела по правилам административного судопроизводства. Кроме того, оспариваемые действия ответчиков непосредственно не порождают определенные правовые последствия для субъектов соответствующих правоотношений и не имеют обязательного характера.

Однако в нарушение прямых норм КАСУ суды в случае отказа в открытии производства по административному делу по основанию, установленному пунктом 1 части первой статьи 109 КАСУ, обязаны разъяснить истцу, к юрисдикции какого суда отнесено рассмотрение такого дела, но ни суды низших инстанций, ни судьи Большой палаты не соблюли эту норму законодательства.