ais

Недействительность уступки права требования на основании исковой давности

Recommended Posts

Вот на форуме doroshal поделился ссылкой на "Хорошее решение ВС где Приватбанк "прокатили" по строкам иск.давности (карточка)"

Теперь собственно вопрос: можно ли признать недействительным договор уступки прав требования в части кредитного договора отдельного заемщика на основании того, что на момента уступки уже прошел срок исковой давности по этому требованию?

Т.е. Банк не воспользовался вовремя своим правом взыскать долг, т.к. наверное понимал, что срок исковой давности уже вышел и ему будет отказано судом, поэтому продал (уступил) право требование с истекшим сроком фин. установе. Возможно надо не "недействительным" признавать, а например "мнимым" или как то иначе.

У кого какое мнение о подаче такого иска и его перспективе?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Невозможно на этой стадии. Исковая давность - по требованию по кредитным правоотношениям. Для переуступки исковой давности нет. Когда новый кредитор заявит претензии по кредитному (ипотечному) договору, - вот тогда ему и откажут, если заемщик заявит о пропуске кредитором исковой давности. Все просто.

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites
37 минут назад, alexburko сказал:

Невозможно на этой стадии. Исковая давность - по требованию по кредитным правоотношениям. Для переуступки исковой давности нет. Когда новый кредитор заявит претензии по кредитному (ипотечному) договору, - вот тогда ему и откажут, если заемщик заявит о пропуске кредитором исковой давности. Все просто.

Это как бы все понятно. Я имел ввиду, что банк уступил просроченные требования, т.е. которых уже как бы и взыскать нет возможности, типа сделка мнимая, фиктивная или обман. Думал, что можно за это как то зацепиться.

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, ais сказал:

Это как бы все понятно. Я имел ввиду, что банк уступил просроченные требования, т.е. которых уже как бы и взыскать нет возможности, типа сделка мнимая, фиктивная или обман. Думал, что можно за это как то зацепиться.

 

1 час назад, ais сказал:

Это как бы все понятно. Я имел ввиду, что банк уступил просроченные требования, т.е. которых уже как бы и взыскать нет возможности, типа сделка мнимая, фиктивная или обман. Думал, что можно за это как то зацепиться.

Врядли Вам это удастся. В таких договорах, обычно, оговаривается ответственность сторон за действительность обязательств, права требования по которым уступаются. Т.е. это их личные разборки и Вы к этому процессу отношения не имеете. Полностью согласен с alexburko, факт пропуска сроков исковой давности можно будет использовать при реализации новым кредитором права требования 

Share this post


Link to post
Share on other sites

По ипотечной оговорке переоформят без вашего ведома.

Share this post


Link to post
Share on other sites
32 минуты назад, frau сказал:

По ипотечной оговорке переоформят без вашего ведома.

Если по закону, то обязаны уведомить.

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites

Уведомят по почте и переоформят , а до переоформления право не нарушено.

Share this post


Link to post
Share on other sites
5 hours ago, ais said:

Это как бы все понятно. Я имел ввиду, что банк уступил просроченные требования, т.е. которых уже как бы и взыскать нет возможности, типа сделка мнимая, фиктивная или обман. Думал, что можно за это как то зацепиться.

Зачем Вам этот геморрой?

  • Like 3
  • Haha 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Тут главное, кому продали. Если физлицу или не финансовой организации, нужно подавать иск о признании недействительным договора уступки-продажи (факторинга).

Сейчас идет интенсивная обкатка лохотрона-2017 "а-ля Журбас", которой надо также интенсивно противодействовать.

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites
10 минут назад, Лев сказал:

Тут главное, кому продали. Если физлицу или не финансовой организации, нужно подавать иск о признании недействительным договора уступки-продажи (факторинга).

Сейчас идет интенсивная обкатка лохотрона-2017 "а-ля Журбас", которой надо также интенсивно противодействовать.

Пытаемся. Замечу, что обкатка не только интенсивная, но и масштабная. Складывается впечатление , что

заявления , вышеупомянутого пана рассматриваются во всех судах Украины одновременно, причем в некоторых по несколько.

Share this post


Link to post
Share on other sites
29 минут назад, centurion сказал:

Зачем Вам этот геморрой?

Как выяснилось позднее, уже после вступления в силу решения суда по взысканию долга, были 100% основания заявить об исковой давности, но к сожалению этого сделано не было. Вот и думаю, если какие-нибудь еще варианты переиграть решение в другую сторону.

22 минуты назад, Лев сказал:

Сейчас идет интенсивная обкатка лохотрона-2017 "а-ля Журбас", которой надо также интенсивно противодействовать.

А это, простите, о чем?

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 minutes ago, ais said:

А это, простите, о чем?

О том, что кредиты (скорее всего, списанные с баланса) стали незаконно "продавать" физлицам для дальнейшего развода должников

  • Like 4
  • Thanks 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
10 minutes ago, juri_rv said:

Пытаемся. Замечу, что обкатка не только интенсивная, но и масштабная. Складывается впечатление , что

заявления , вышеупомянутого пана рассматриваются во всех судах Украины одновременно, причем в некоторых по несколько.

Я тоже в файре его открыл. Целая простыня, скорее всего далеко не полная...

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

Было определение суда

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74030754

Журбасу не понравилось, подал апелляцию.

На нее последовал отзыв (мотитвировочная часть текста):

 

Апеляційної скарги громадянина Журбаса Д.В. не визнаю з огляду на наступне.

            19.03.2018 р. (за датою вхідної реєстрації в канцелярії суду) позивач по справі – ПАТ „Брокбізнесбанк” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Брокбізнесбанк” Міхна С.С. подав до суду „Заяву в порядку ч. 1 ст. 206 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України „Про судовий збір” (про відмову від позову і повернення 50 відсотків судового збору), в якій просить суд:

            1. Прийняти заяву ПАТ „Брокбізнесбанк” про відмову від позову та постановити ухвалу про закриття провадження у справі.

            2. Постановити ухвалу про повернення ПАТ „Брокбізнесбанк” 50 відсотків, сплачених при поданні позову.

            3. Повернути оригінал платіжного доручення № 8_2_2 від 24.01.2018 р. або паперову копію електронного розрахункового документа (платіжного доручення), яка підтверджує перерахування коштів до бюджету (у разі знаходження оригіналу документа на переказ, який підтверджує зарахування судового збору до бюджету, в матеріалах судової справи та зазначення про це в ухвалі суду) для подальшого їх пред’явлення до відповідних органів Державного казначейства України.

            Згідно ч.ч. 1, 3, 5 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

            Законного представника тієї чи іншої сторони в даній справі немає, а відтак підстави для неприйняття відмови позивача від позову відсутні.

            Відмова від позову – це остаточна відмова позивача від заявлених грошових вимог до мене в числі інших відповідачів і, виходячи із засад диспозитивності цивільного процесу, виключає підстави для призначення справи до судового розгляду.

            22.03.2018 р. (за датою вхідної реєстрації в канцелярії суду), тобто після звернення ПАТ „Брокбізнесбанк” із заявою про відмову від позову і повернення сплаченого судового збору, до суду, не сплативши судового збору, звернулась фізична особа – не суб’єкт підприємницької діяльності гр. Журбас Денис Вікторович (апелянт) з клопотанням про залучення його в якості правонаступника, покликаючись на:

            – договір від 07.02.2018 р. № 227 про відступлення прав вимоги (до не вказаних боржників), укладений між ним та ПАТ „Брокбізнесбанк”, посвідчений державним нотаріусом П’ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Мазур Оленою Юріївною;

            – не завірену копію фрагменту невідомого нотаріально не посвідченого документа, в якому зазначено персональні дані фізичних осіб, яка не може ідентифікуватись як додаток до вищезазначеного договору відступлення (факторингу), а відтак не може бути доказом хоч і незаконного, але відступлення права грошової вимоги апелянта до мене в числі інших позичальників за вказаними у фрагменті „додатку” кредитними договорами.

            Виходячи зі змісту вищезазначеного договору (фінансування банку шляхом надання визначеної грошової суми з дисконтом під відступлення права грошової вимоги), цей договір є договором факторингу.

            Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

            Згідно ч. 1 ст. 1078 цього Кодексу, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

            Згідно ст. 1079 цього Кодексу, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

            В силу ч. 3 ст. 1079 ЦК України фізична особа – гр. Журбас Д.С. не може бути фактором, а відтак вищезазначений договір відступлення (факторингу) є нікчемним.

            Згідно 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

            Станом на 26.03.2018 р., тобто на час постановлення ухвали про залучення гр. Журбаса Д.В. до участі в справі судом помилково не було розглянуто заяви ПАТ „Брокбізнесбанк” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Брокбізнесбанк” Міхна С.С. про відмову від позову закриття провадження у справі та повернення 50% сплаченого позивачем судового збору. Дану помилку суд виправив, розглянув і задовольнив вищезазначену заяву банку 16.05.2018 р.

            Таким чином, провадження у справі було закрито на законних підставах і судовий збір на законних підставах повернуто позивачу.

 

            Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України „Про судовий збір”, за подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах. У разі вибуття із справи позивача судовий збір сплачується його правонаступником, якщо збір не був сплачений.

            Звертаючись до суду з позовною заявою, ПАТ „Брокбізнесбанк” (у особі ліквідатора) спочатку подав клопотання про відстрочення сплати судового збору. Після того, як суд відмовив йому у відстроченні, ПАТ „Брокбізнесбанк” все ж сплатив судовий збір, однак надалі відмовився від позову, прохав закрити провадження у справі, а судовий збір повернути.

            Після відмови від позову заміна позивача у ньому неможлива.

            За таких обставин гр. Журбас Д.С. мав би звернутись не із клопотанням про залучення його в якості позивача, а із самостійним позовом, надавши належні, допустимі і достатні докази права вимоги і сплативши судовий збір на загальних підставах.

            Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержа-ння вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір.

            Оскаржувана апелянтом ухвала про закриття провадження у справі не позбавляє його права і можливості звернутися до суду з позовом до мене, довівши належними і допустимими доказами право вимоги і сплативши судовий збір на загальних підставах.

 

            Апелянт допустив зловживання процесуальними повноваженнями, а саме ввів суди в оману з тим, щоб без належних і допустимих доказів правонаступництва та права грошової вимоги до мене, а також без сплати судового збору замінити позивача у справі.

            Апелянт-фізична особа не вказав своєї адреси проживання (реєстрації за місцем проживання), що є порушенням приписів ст. 356 ЦПК України.

  • Like 2
  • Thanks 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Разборки перенесены на осень? Или,  уже есть чем поделиться?

Share this post


Link to post
Share on other sites
12 hours ago, juri_rv said:

Разборки перенесены на осень? Или,  уже есть чем поделиться?

Мы случайно в последний момент узнали об апелляции и назначении слушания на 26 июня, листая страницы веб-портала.

Подали ходатайство о предоставлении возможности ознакомиться с текстом апелляционной жалобы, подать отзыв и в связи с этим отложить рассмотрение.

Вдогонку получили повестку. Определения

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74575208

не получили до сих пор.

Копию апелляционной жалобы ответчик получил на руки в апелляционном суде, куда обратился, не дождавшись долгожданного письма...

Разборки отложили на 16 августа.

 

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites
On 8/1/2018 at 8:17 PM, juri_rv said:

Разборки перенесены на осень? Или,  уже есть чем поделиться?

Уже есть чем. Журбас проиграл первый раунд:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75922210

Категорія справи № 159/18/18 : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано судом: 17.08.2018. Зареєстровано: 17.08.2018. Оприлюднено: 21.08.2018.
Дата набрання законної сили: 16.08.2018

Державний герб України

 

Справа № 159/18/18 Головуючий у 1 інстанції: Наваляний Т.Д. Провадження № 22-ц/773/748/18 Категорія: 27   Доповідач: Данилюк В. А.

 

 

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

16 серпня 2018 року місто Луцьк

 

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Грушицького А. І., Киці С. І.,

з участю:

секретаря судового засідання Вергуна Т. С.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 травня 2018 року,

 

В С Т А Н О В И В:

 

Позивач ОСОБА_6 акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (скорочено ПАТ «Брокбізнесбанк») в січні 2018 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1979042,44 гривень.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2018 року провадження у справі відкрито та призначено підготовче судове засідання на 26 березня 2018 року (а.с. 65).

Від позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» 19.03.2018 року надійшла в суд заява про відмову від позову (здано на пошту 14.03.2018 року), закриття провадження у справіта повернення з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову до суду (а.с. 72-75).

22.03.2018 до суду надійшло клопотання ОСОБА_5 про залучення його до участі у справі в якості правонаступника ПАТ «Брокбізнесбанк» у звязку зі зміною кредитора у зобовязанні за кредитним договором, внаслідок укладення договору № 227 від 07.02.2018 року про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги (а.с. 76-85).

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.03.2018 року замінено позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором на його правонаступникаОСОБА_5 (а.с. 90).

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.05.2018 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» від позову. Зобовязано Ковельське управління державної казначейської служби України ГУДКУ у Волинській області повернути ОСОБА_1 акціонерному товариству «Брокбізнесбанк» 50 відсотків судового збору, сплаченого при звернені з позовом до суду, згідно платіжного доручення № 8_2_2 від 24 січня 2018 року в сумі 14843 (чотирнадцять тисяч вісімсот сорок три) гривні, які позивачем сплачено на рахунок № 31212206700004, код отримувача: 37788874, МФО отримувача: 803014. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито. Розяснено ОСОБА_5 право на звернення з відповідним позовом до суду, як нового кредитора у зобовязанні, внаслідок передання прав ПАТ «Брокбізнесбанк» за договором про відступлення права вимоги (а.с. 189).

Не погоджуючись з даною ухвалою суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.03.2018 року замінено позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» у даній справі на його правонаступникаОСОБА_5, а після заміни сторони на його правонаступника, сторона, яку замінили, втрачає усі права, які належали їй до заміни, а тому вважає, що суд безпідставно прийняв відмову ПАТ «Брокбізнесбанк» від позову, закрив провадження та вирішив питання щодо повернення судового збору.

Таким чином, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.05.2018 року в даній справі, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ПАТ «Брокбізнесбанк» подав відзив на апеляційну скаргу, в якій вказує, що вважає оскаржувану ОСОБА_5 ухвалу законною, оскільки заяву про відмову від позову, закриття провадження та повернення судового збору здано ПАТ «Брокбізнесбанк» на пошту 14.03.2018 року, тобто до подачі ОСОБА_5 клопотання в суд про залучення його до участі у справі в якості правонаступника.

Учасники справи в судове засідання не з»явилися, ОСОБА_5 подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 УПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов»язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно дост. 206 ЦПК України, позивач має право відмовитись від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно з п. 4 ч. 1, ч. 2ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до ч.1ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному дослідженні обставин у справі, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки з матеріалів справи вбачається, що заяву провідмову відпозову,закриття провадженнята поверненнясудового зборуздано ПАТ«Брокбізнесбанк» напошту 14.03.2018року,яку зареєстрованов суді19березня 2018року,клопотання ОСОБА_5 прозалучення йогодо участіу справів якостіправонаступника подано 22 березня 2018 року. При цьому ОСОБА_5 надав належним чином не завірені копії відповідних документів. Не перевіривши обставин щодо заміни кредитора у зобов»язанні, на які покликався ОСОБА_5, не вирішивши клопотання позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» про відмову від позову, суд першої інстанції 26 березня 2018 року постановив ухвалу про заміну правонаступника, що є необґрунтованим.

Крім того, оскаржуваною ухвалою права особи, яка подала апеляційну скаргу, не порушені, оскільки дана особа не позбавлена можливості звернутися з відповідною позовною заявою за захистом своїх прав.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

 

П О С Т А Н О В И В:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Ковельського міськрайонногосуду Волинськоїобласті від16травня 2018року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 серпня 2018 року.

 

Головуючий

 

Судді

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 часа назад, Лев сказал:

Уже есть чем. Журбас проиграл первый раунд:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75922210

Категорія справи № 159/18/18 : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано судом: 17.08.2018. Зареєстровано: 17.08.2018. Оприлюднено: 21.08.2018.
Дата набрання законної сили: 16.08.2018

Державний герб України

 

Справа № 159/18/18 Головуючий у 1 інстанції: Наваляний Т.Д. Провадження № 22-ц/773/748/18 Категорія: 27   Доповідач: Данилюк В. А.

 

 

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

16 серпня 2018 року місто Луцьк

 

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Грушицького А. І., Киці С. І.,

з участю:

секретаря судового засідання Вергуна Т. С.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 травня 2018 року,

 

В С Т А Н О В И В:

 

Позивач ОСОБА_6 акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (скорочено ПАТ «Брокбізнесбанк») в січні 2018 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1979042,44 гривень.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2018 року провадження у справі відкрито та призначено підготовче судове засідання на 26 березня 2018 року (а.с. 65).

Від позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» 19.03.2018 року надійшла в суд заява про відмову від позову (здано на пошту 14.03.2018 року), закриття провадження у справіта повернення з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову до суду (а.с. 72-75).

22.03.2018 до суду надійшло клопотання ОСОБА_5 про залучення його до участі у справі в якості правонаступника ПАТ «Брокбізнесбанк» у звязку зі зміною кредитора у зобовязанні за кредитним договором, внаслідок укладення договору № 227 від 07.02.2018 року про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги (а.с. 76-85).

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.03.2018 року замінено позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором на його правонаступникаОСОБА_5 (а.с. 90).

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.05.2018 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» від позову. Зобовязано Ковельське управління державної казначейської служби України ГУДКУ у Волинській області повернути ОСОБА_1 акціонерному товариству «Брокбізнесбанк» 50 відсотків судового збору, сплаченого при звернені з позовом до суду, згідно платіжного доручення № 8_2_2 від 24 січня 2018 року в сумі 14843 (чотирнадцять тисяч вісімсот сорок три) гривні, які позивачем сплачено на рахунок № 31212206700004, код отримувача: 37788874, МФО отримувача: 803014. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито. Розяснено ОСОБА_5 право на звернення з відповідним позовом до суду, як нового кредитора у зобовязанні, внаслідок передання прав ПАТ «Брокбізнесбанк» за договором про відступлення права вимоги (а.с. 189).

Не погоджуючись з даною ухвалою суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.03.2018 року замінено позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» у даній справі на його правонаступникаОСОБА_5, а після заміни сторони на його правонаступника, сторона, яку замінили, втрачає усі права, які належали їй до заміни, а тому вважає, що суд безпідставно прийняв відмову ПАТ «Брокбізнесбанк» від позову, закрив провадження та вирішив питання щодо повернення судового збору.

Таким чином, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.05.2018 року в даній справі, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ПАТ «Брокбізнесбанк» подав відзив на апеляційну скаргу, в якій вказує, що вважає оскаржувану ОСОБА_5 ухвалу законною, оскільки заяву про відмову від позову, закриття провадження та повернення судового збору здано ПАТ «Брокбізнесбанк» на пошту 14.03.2018 року, тобто до подачі ОСОБА_5 клопотання в суд про залучення його до участі у справі в якості правонаступника.

Учасники справи в судове засідання не з»явилися, ОСОБА_5 подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 УПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов»язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно дост. 206 ЦПК України, позивач має право відмовитись від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно з п. 4 ч. 1, ч. 2ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до ч.1ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному дослідженні обставин у справі, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки з матеріалів справи вбачається, що заяву провідмову відпозову,закриття провадженнята поверненнясудового зборуздано ПАТ«Брокбізнесбанк» напошту 14.03.2018року,яку зареєстрованов суді19березня 2018року,клопотання ОСОБА_5 прозалучення йогодо участіу справів якостіправонаступника подано 22 березня 2018 року. При цьому ОСОБА_5 надав належним чином не завірені копії відповідних документів. Не перевіривши обставин щодо заміни кредитора у зобов»язанні, на які покликався ОСОБА_5, не вирішивши клопотання позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» про відмову від позову, суд першої інстанції 26 березня 2018 року постановив ухвалу про заміну правонаступника, що є необґрунтованим.

Крім того, оскаржуваною ухвалою права особи, яка подала апеляційну скаргу, не порушені, оскільки дана особа не позбавлена можливості звернутися з відповідною позовною заявою за захистом своїх прав.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

 

П О С Т А Н О В И В:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Ковельського міськрайонногосуду Волинськоїобласті від16травня 2018року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 серпня 2018 року.

 

Головуючий

 

Судді

Неплохо. что то у него с документами не то или чего не хочет показывать?

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 hour ago, juri_rv said:

Неплохо. что то у него с документами не то или чего не хочет показывать?

Нотариальный (ничтожный) договор факторинга, заключенный между банком и физлицом Журбасом и ненотариальное (сам пан склепав?) приложение к нему со списком "должников".

  • Like 3
  • Haha 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 часа назад, Лев сказал:

Нотариальный (ничтожный) договор факторинга, заключенный между банком и физлицом Журбасом и ненотариальное (сам пан склепав?) приложение к нему со списком "должников".

Т.е. экономный товарищ, тратить деньги на нотариальное заверение документов не захотел.

На заседание в суд. вероятно, ни сам . ни его представитель не являлись? 

Теперь пусть подает иски, платит судовий сбор, оплачивает услуги юристов или  пусть лично 

ездит в Ваши края на заседания для подтверждения своего права.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 hours ago, juri_rv said:

Теперь пусть подает иски, платит судовий сбор, оплачивает услуги юристов или  пусть лично 

ездит в Ваши края на заседания для подтверждения своего права.

и залазит все глубже и глубже в пятый угол

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      13 травня 2020 року
      м. Київ
      справа № 761/25718/17
      провадження № 61-5519 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
      суддів: Воробйової І. А., Гулька Б .І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва
      у складі судді Болотова Є. В. від 26 грудня 2017 року,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «АКПІБ») про зобов`язання вчинити певні дії.
      Позовна заява мотивована тим, що в липні 2016 року вона звернулася до суду з іншим позовом доПАТ «АКПІБ» про захист прав споживача та стягнення коштів за договором банківського вкладу. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року у цивільній справі № 761/26293/16, зміненим рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року, на її користь з відповідача стягнуто кошти за договором банківського вкладу. Рішення суду набрало законної сили, проте відповідач оскаржив судові рішення до суду касаційної інстанції, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який ухвалою від 23 березня 2017 року поновив відповідачу строк на касаційне оскарження, зупинив виконання судових рішень. З цієї справи встановлено, що відповідача віднесено до категорії проблемних банків і може бути віднесено до категорії неплатоспроможних банків, що унеможливить виконання судового рішення, в яких відповдіач є боржником.
      Посилаючись на вищевикладене, зазначила, що вказані обставини зумовили порушення її конституційного права на виконання судового рішення, яке ухвалено на її користь та набрало законної сили, а також охоронюваного законом інтересу, що полягає у забезпеченні виконання цього судового рішення, у разі настання обставин, які можуть унеможливити його виконання.
      Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ПАТ «АКПІБ» внести на депозитний рахунок суду кошти у розмірі стягнення за рішенням суду у справі № 761/26293/16-ц, а саме у сумі 298 796,17 грн до вирішення судом касаційної інстанції цієї справи за касаційними скаргами сторін та за наслідками касаційного перегляду справи перерахувати внесені відповідачем кошти з депозитного рахунку суду на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби для подальшого перерахування їй повністю або частково, та/або повернути ці кошти на рахунок відповідача повністю або частково, відповідно до змісту судового рішення суду касаційної інстанції.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Савицького О. А. від 26 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА _1 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що частина друга статті 386 ЦК України, на яку вказує позивач, встановлює превентивний захист права власності та передбачає, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що власник може звернутися до суду за захистом права власності, що реально, а не потенційно (теоретично) може бути порушене у майбутньому для запобігання такому порушенню.
      Наведені позивачем обставини, що відповідно до постанови Національного банку України від 07 червня 2016 року відповідача віднесено до категорії проблемних, не можуть свідчити про безумовну та реальну можливість в будь-який момент віднесення відповідача до категорії неплатоспроможних, адже доказів того, що Національним банком України після спливу 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних було прийнято рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, як це передбачено статтею 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність», матеріали справи не містять.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2017 року було визнано неподаною та повернуто заявнику,
      з підстав, передбачених частиною третьою статті 185 ЦПК України.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою Апеляційного суду м . Києва від 20 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, та надано строк для усунення недоліків скарги шляхом подання до суду документу про сплату судового збору у сумі 704 грн.
      Позивач зазначену ухвалу апеляційного суду отримала, проте вимоги апеляційного суду не виконала.
      Крім того, апеляційний суд виходив із того, що зі змісту статті 4 Закону України «Про судовий збір» споживачі звільняються від сплати судового збору лише за подання позовної заяви, а за подання апеляційної скарги справляється судовий збір. При цьому, у статті 4 зазначеного Закону не передбачено такого розміру ставки судового збору, як «0».
      Суд послався на постанову Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року скасувати й направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. У подальшому подані відповідні пояснення до касаційної скарги.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
      від 06 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі
      № 761/25718/17, витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва та надано учаснику справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
      Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
      від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи заявнику, позбавив позивача права на доступ до правосуддя, яке гарантоване статтями 8, 55, 129 Конституції України. ОСОБА_1 вказувала, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані
      з порушенням їх прав. Зазначається, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами вказаного Закону України, так як між ними зобов`язання не припинено, рішення суду не виконано, позивач залишається бути споживачем послуг банку.
      Заявник посилається на відповідну судову практику (рішення Конституційного Суду України, судові рішення суду касаційної інстанції, рішення Європейського суду з прав людини).
      Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не надходив.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)(тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
      Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
      Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
      Згідно з пунктом 22 статті 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
      Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.
      У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору. Проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому (ст. 5 Закону України «Про судовий збір»), не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
      Отже, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норми про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав.
      Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
      Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суд у постанові від 21 березня 2018 року, у справі № 761/24881/16-ц, провадження № 14-57цс18.
      У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-185цс17, на який послався суд апеляційної інстанції.
      При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у цій справі правовідносини сторін, наряду з іншими, також урегульовані нормами законодавства про захист прав споживачів, оскільки зобов`язання між сторонами у справі з договору банківського вкладу не припинено, рішення суду не виконано, позивач залишається бути споживачем послуг банку.
      Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються
      у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
      У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
      Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необхідним скасувати оскаржувану ухвалу, з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
      Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанціїдля вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: І. А. Воробйова
      Б. І. Гулько
      Р . А. Лідовець
      Ю. В. Черняк
      Джерело: ЄДРСР 89345561
    • By alexm121
      Здравствуйте. Расскажу свою ситуацию. Брал займы в организациях и все разы исправно гасил со всеми процентами и просрочками. Так было около двух раз. Взял третий раз, оплатить не смог и пошло поехало... Около 11 МФО, просрочка около года, даже наверное больше уже. Постоянно звонят, шлют смс, письма на домашний адрес. В последнее время начал бояться суда и постояннных их угроз по статье мошеничества. Думал даже, что может по частям платить, но потом почитал форум и скорее всего верное решение продолжать игнорировать и ждать повестки в суд (если будут подавать). В сумме займы около 500-2000. В трех конторах займы около 6000-9000. Если можете посоветовать что делать, буду рад. Спасибо.
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      7 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 743/534/16-ц
      Провадження № 14-689цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - приватний нотаріус Ріпкинського районного нотаріального округу Мишко Марина Анатоліївна, про визнання зобов`язань за кредитним договором припиненими, визнання договору іпотеки припиненим у зв`язку з виконанням основного зобов`язання, стягнення надлишково сплачених коштів за кредитним договором, виключення записів з державних реєстрів та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, ухвалене суддею Сташківом В. Б., та ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, постановлену у складі суддів Лакізи Г. П., Скрипки А. А., Харечко Л. К.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1.1. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», Банк), посилаючись на те, що 21 березня 2013 року між нею та Банком було укладено договір кредиту, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 101 тис. грн. На забезпечення виконання умов кредитного договору між ними того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будівлю магазину загальною площею 121,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,03 га, розташовані по АДРЕСА_1 .
      1.2. Позивачка зазначила, що виконала умови кредитного договору у повному обсязі, заборгованість за кредитом погасила, проте відповідач відмовляється визнати належне виконання нею кредитного договору та зняти обтяження на предмет іпотеки.
      1.3. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати правовідносини за кредитним договором припиненими у зв`язку з виконанням нею зобов`язань; стягнути з відповідача на її користь надлишково сплачені кошти у розмірі 5574 грн 29 коп.; визнати іпотеку припиненою; виключити з Державного реєстру іпотек і Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про обтяження зазначеного вище предмета іпотеки та зняти з них заборону щодо відчуження.
      2. Короткий зміст судових рішень
      2.1. Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано правовідносини за договором кредиту, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», такими, що припинені у зв`язку з виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за цим договором. Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 5574 грн 29 коп. надлишково сплачених коштів за договором кредиту, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк». Визнано припиненою іпотеку згідно з іпотечним договором, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк», у зв`язку з припиненням основного зобов`язання. Знято заборону відчуження з належних ОСОБА_1 на праві власності нежитлової будівлі магазину та земельної ділянки. Вирішено питання розподілу судових витрат.
      2.2. Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 належним чином виконала взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, сплатила кредитну заборгованість у повному обсязі та навіть сплатила на 5574 грн 29 коп. більше, ніж була зобов`язана за договором, що є підставою для визнання правовідносин за договором кредиту припиненими, стягнення надлишково сплачених коштів та визнання іпотеки припиненою.
      2.3. Доводи відповідача про те, що спір у цій справі виник з приводу виконання кредитного договору на фінансування поточної діяльності позивача - фізичної особи - підприємця відхилено з тих підстав, що, уклавши кредитний договір, ОСОБА_1 стала споживачкою фінансових послуг Банку, тож на правовідносини щодо виконання та припинення кредитного договору поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів».
      3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
      3.1. У червні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення у справі - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1
      3.2. Касаційна скарга мотивована тим, що спір виник між двома суб`єктами господарювання, ОСОБА_1 при укладенні договору іпотеки діяла як фізична особа - підприємець, відтак вимоги заявленого позову підлягають розгляду за правилами різного судочинства, зокрема, припинення зобов`язання за кредитним договором має розглядатися у порядку господарського судочинства, а припинення іпотеки - у порядку цивільного судочинства.
      3.3. Крім того, заявник посилався на те, що з 3 березня 2015 року у ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тому суди зобов`язані скасувати штрафні санкції, нараховані після цієї дати.
      4. Рух справи в суді касаційної інстанції
      4.1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
      4.2. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) викладений у новій редакції.
      4.3. Відповідно до п. п. 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції вказаного Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      4.4. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      4.5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України.
      4.6. Ухвалу суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що ПАТ «Дельта Банк» оскаржує рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, зокрема, з підстав порушення судами правил суб`єктної юрисдикції, вважаючи, що спірні правовідносини кредитування виникли між двома суб`єктами господарювання та підлягають вирішенню у порядку господарського судочинства.
      4.7. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      4.8. 6 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного провадження.
      5. Фактичні обставини справи
      5.1. Суди встановили, що 21 березня 2013 року ОСОБА_1 та Банк уклали договір кредиту, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 101 тис. грн.
      5.2. На забезпечення виконання умов кредитного договору ними того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будівлю магазину загальною площею 121,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,03 га, розташовані по АДРЕСА_1 .
      5.3. Рішенням Ріпкинського районного суду від 30 листопада 2015 року, що було залишено без змін ухвалами апеляційного та касаційного судів і набрало законної сили, зобов`язано ПАТ «Дельта-Банк» провести перерахунок заборгованості за договором кредиту від 21 березня 2013 року шляхом переказу (перерахування) з розрахункового рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 , коштів у строки їх сплати: 2 березня, 6 квітня 2015 року та 5 травня 2015 року; визнано такими, що безпідставно нараховані ОСОБА_1 та скасовано: прострочену суму за кредитом у розмірі 3958 грн 43 коп.; суму заборгованості за відсотками у розмірі 5224 грн 20 коп.; суму пені за несвоєчасне повернення боргу у розмірі 1714 грн 60 коп.; 3% річних від суми простроченого боргу у розмірі 85 грн 73 коп.; пеню за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 1517 грн 51 коп.; 3% річних від суми прострочених відсотків у розмірі 76 грн 83 коп.; штраф у розмірі 16 160 грн, а всього 28 737 грн 27 коп.; визнано безпідставно нарахованими ОСОБА_1 та скасовано штраф за відсутність страхування життя позичальника у 2015 році в сумі 2020 грн.; визнано безпідставно збільшеними з 22 березня 2014 року, відсотки за користування кредитом до розміру 31,99 % та зобов`язано ПАТ «Дельта-Банк» провести відповідний перерахунок суми кредитного зобов`язання ОСОБА_1
      5.4. Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 своєчасно виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, проте Банк безпідставно відмовився зараховувати сплачені у травні 2015 року кошти та зарахував їх лише 10 червня 2015 року, що потягло штучне створення заборгованості і нарахування штрафних санкцій.
      6. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
      6.1. Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      6.2. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      6.3. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
      6.4. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      6.5. За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
      6.6. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      6.7. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) було установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      6.8. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.
      6.9. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      6.10. Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, розглядаються господарськими судами.
      6.11. Разом з тим за приписами частини другої статті 22 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) позивачами в господарському процесі є підприємства та організації, зазначені в статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
      6.12. Тож господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли: склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) за наявності між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; за наявності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; за відсутності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення зазначеного вище спору судом іншої юрисдикції.
      6.13. Відповідно до частин першої, другої статті 3 ГК України як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
      6.14. За статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
      6.15. Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець, зокрема, самостійно формує програму діяльності, обирає постачальників та споживачів продукції, що виробляється, залучає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону (стаття 44 ГК України).
      6.16. За частиною першою статті 333 ГК України фінанси суб`єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку; кредитування суб`єктів господарювання врегульовано, крім положень ЦК України, також спеціальною нормою - статтею 346 ГК України.
      6.17. Тож залучення суб`єктом господарювання за кредитним договором коштів для фінансування власної поточної діяльності є складовою частиною господарської діяльності, здійснюваної з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а правовідносини, що виникають у зв`язку з укладенням, виконанням та припиненням такого договору, - господарськими.
      6.18. Правові основи для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України станом на час вирішення спору були визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у відповідній редакції.
      6.19. У силу пунктів 5 та 7 статті 1 наведеного вище Закону операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів є фінансовою послугою, а учасниками ринку фінансових послуг є, зокрема, споживачі фінансових послуг.
      6.20. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вжите у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції, чинній на час вирішення спору) поняття споживача фінансових послуг було застосовним саме для регулювання правовідносин, передбачених цим Законом, не розмежовувало суб`єктний склад споживачів фінансових послуг (фізичні чи юридичні особи), мети отримання таких послуг (для особистих потреб чи для забезпечення покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) для досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку), а тому не може бути безпосередньо ототожнено з поняттям споживача у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».
      6.21.Разом з тим за пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у значенні цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
      6.22. Відтак на правовідносини між позивачем та відповідачем щодо укладення, виконання та припинення спірного кредитного договору не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідні висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.
      6.23. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).
      6.24. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 ЦК України).
      6.25. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
      Іпотекодавцем може бути боржник за основним зобов`язанням або майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника (абзаци сьомий і восьмий статті 1 Закону України «Про іпотеку»).
      6.26. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи позивач як боржник за кредитним договором, укладеним для забезпечення його поточної діяльності, також уклав договір іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань за таким договором, тобто узгодив інший спосіб виконання ним своїх зобов`язань за господарським договором.
      6.27. Спір про виконання позичальником - фізичною особою - підприємцем господарського кредитного договору, господарське зобов`язання за яким забезпечене іпотекою комерційної нерухомості такого позичальника належить до юрисдикції господарських судів.
      6.28. Як уже зазначалося вище, у справі, яка переглядається, позивачка просила визнати припиненими зобов`язання за укладеними нею кредитним договором та іпотекою. При цьому в кредитному договорі відображено статус позивачки як фізичної особи - підприємця, а договір іпотеки містить вказівку про підписання його фізичною особою, не зазначаючи про статус іпотекодавця як суб`єкта господарювання.
      6.29. Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
      6.30. Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
      6.31. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
      6.32. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
      6.33. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
      6.34. Набуття статусу фізичної особи - підприємця не означає, що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.
      6.35. Водночас лише та обставина, що фізична особа - підприємець не відобразила наявність у неї такого статусу в тексті укладеного договору, не змінює характеру набутих нею прав та обов`язків як таких, що виникли з господарських правовідносин, якщо такі правовідносини мають ознаки здійснення їх у межах господарської діяльності.
      6.36. Відтак висновки судів попередніх інстанцій про розгляд справи судом загальної юрисдикції не відповідають наведеним вище нормам процесуального права, а отже, й оскаржувані судові рішення є такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
      7.2. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
      7.3. Згідно з частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      7.4. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року слід скасувати, а провадження у справі - закрити.
      8. Щодо розподілу судових витрат
      8.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
      Керуючись статтями 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.
      Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року скасувати.
      Провадження у справі № 743/534/16-ц закрити.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. С. Ткачук
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців
      Н. П. Лященко
      Д.А. Гудима
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О.М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 89180559
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 квітня 2020 року
      м . Київ
      Справа № 815/4560/15
      Провадження № 11-1046апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Анцупової Т. О.,
      суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу № 815/4560/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Дасті» до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Імексбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат», про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
      за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року (у складі колегії суддів Голяшкіна О. В., Донця О. Є., Мороза В. Ф.),
      УСТАНОВИЛА:
      Рух справи
      1. У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Дасті» (далі - ТОВ «Компанія Дасті») звернулося до суду з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду, АТ «Імексбанк» відповідно), треті особи: Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат» (далі - ТОВ «Фрегат»), у якому просило:
      - визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними укладених ПАТ «Імексбанк» із ТОВ «Фрегат» та ТОВ «Компанія Дасті» правочинів щодо відступлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними ПАТ «Імексбанк» з фізичними особами;
      - визнати протиправним і скасувати рішення уповноваженої особи Фонду від 03 березня 2015 року № 01-ТА;
      - визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо оприлюднення через офіційний вебсайт ПАТ «Імексбанк» повідомлення про нікчемність правочинів від 05 березня 2015 року;
      - зобов`язати уповноважену особу Фонду оприлюднити через офіційний вебсайт ПАТ «Імексбанк» інформацію про скасування рішення від 03 березня 2015 року № 01-ТА.
      2.Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки прийняте за відсутності обставин, установлених статтею 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Позивач також вважає, що висновки комісії тимчасової адміністрації ПАТ «Імексбанк», викладені в акті перевірки від 03 березня 2015 року № 03/03, щодо наявності ознак нікчемності правочинів містять відомості, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустимими доказами, не ґрунтуються на дійсних обставинах вчинення правочинів, є передчасними та упередженими.
      3. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 05 жовтня 2015 року позовні вимоги задовольнив частково.
      Визнав протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними укладених ПАТ «Імексбанк» із ТОВ «Фрегат» і ТОВ «Компанія Дасті» правочинів щодо відступлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними ПАТ «Імексбанк» із фізичними особами.
      Визнав протиправним та скасував рішення уповноваженої особи Фонду від 03 березня 2015 року № 01-ТА. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      4. Ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року постанова Одеського окружного адміністративного суду залишена без змін.
      5. Не погодившись із таким рішенням касаційного суду, 29 червня 2017 року уповноважена особа Фонду подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року з підстав, установлених пунктами 1 та 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
      6. Ухвалою Верховного Суду України від 15 вересня 2017 року відкрито провадження за вказаною заявою.
      7. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      8. Згідно з підпунктом 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      9. На підставі розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року № 20/0/19-18 вказану заяву разом зі справою передано до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
      10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 вересня 2019 року зазначену адміністративну справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) та на підпункт 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу (у редакції Закону № 2147-VIII).
      11. За приписами підпункту 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      12.Оскільки справа за заявою уповноваженої особи Фонду згідно із частиною другою статті 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України в адміністративних та господарських справах, то її відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу (у редакції Закону № 2147-VIII) передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який за приписами підпункту 1 пункту 1 зазначеного розділу КАС України здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою 15 жовтня 2019 року прийняла до розгляду заяву уповноваженої особи Фонду про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року і призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      14.Станом на 29 квітня 2020 року відзиви або заперечення на заяву уповноваженої особи Фонду про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року не надходили.
      Фактичні обставини
      15. Суди попередніх інстанцій установили, що 21 листопада 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (первісний кредитор) і ТОВ «Фрегат» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор за плату передає/відступає, а новий кредитор одержує/набуває належні первісному кредитору права вимоги в сумі 312 237 465,66 грн за кредитними договорами в кількості 23 254 кредитів, що укладені з позичальниками банку - фізичними особами.
      За умовами цього договору новий кредитор одержав право (замість первісного кредитора) вимагати від позичальників банку належного виконання всіх зобов`язань за відповідними кредитними договорами, в тому числі зобов`язань щодо сплати заборгованості за кредитами, процентами, штрафами, пенею, а також витратами, понесеними первісним кредитором у зв`язку з невиконанням боржниками узятих на себе зобов`язань.
      16. 26 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк», ТОВ «Фрегат» і ТОВ «Компанія Дасті» укладено тристоронній договір про заміну сторони в зобов`язанні, предметом якого стала заміна сторони кредитора з ТОВ «Фрегат» на нового кредитора - ТОВ «Компанія Дасті».
      За умовами цього договору до нового кредитора - ТОВ «Компанія Дасті» перейшли всі права та обов`язки ТОВ «Фрегат», що існували на дату укладення вказаного правочину. До таких прав та обов`язків, зокрема, належали право на отримання кредиторських вимог, що виступали об`єктом продажу (права вимоги за кредитними договорами), обов`язок щодо проведення їх оплати.
      17. Відповідно до акта від 14 січня 2015 року про виконання зобов`язань до договору про відступлення права вимоги від 21 листопада 2014 року новий кредитор - ТОВ «Компанія Дасті» сплатило первісному кредитору - ПАТ «Імексбанк» винагороду в повному обсязі на суму 28 260 000 грн. Первісний кредитор передав/відступив, а новий кредитор одержав/набув права вимоги за кредитними договорами на загальну суму 307 953 215,96 грн. Первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв усі оригінали документів та інформацію стосовно боржників. Сторони підтверджують, що права та обов`язки первісного та нового кредиторів виконані за договором у повному обсязі, сторони не мають претензій одна до одної.
      18. На підставі постанови Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року № 50 «Про віднесення ПАТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 січня 2015 року № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «Імексбанк», згідно з яким з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Імексбанк».
      19. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 84 продовжено здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Імексбанк» по 26 травня 2015 року.
      20. 27 травня 2015 року виконавча дирекція Фонду відповідно до постанови Правління Національного банку України постанови від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Імексбанк» ухвалила рішення № 105 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Імексбанк» та призначила уповноважену особу Фонду строком на 1 рік з 27 травня 2015 року до 26 травня 2016 року включно.
      21. Наказом уповноваженої особи Фонду від 27 лютого 2015 року № 65-в «Про додаткову перевірку правочинів» створено комісія та призначено додаткову перевірку правочинів, вчинених ПАТ «Імексбанк» протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації.
      22. За результатами проведеної перевірки комісією складено акт від 03 березня 2015 року № 03/03, в якому зазначено, що договори про відступлення права вимоги від 21 листопада 2014 року, про заміну сторони в зобов`язанні від 26 грудня 2014 року та про внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 06 січня 2015 року є нікчемними й такими, що не породжують будь-яких правових наслідків, відповідно до підпунктів 3, 7 пункту 3 статті 38 Закону № 4452-VI.
      Зокрема, в акті зазначено, що договором цесії було обумовлено, що за відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошові кошти в сумі 28 260 000 грн. Установлена договором цесії винагорода сплачується новим кредитором шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора, визначений у пункті 2.3 договору цесії, а саме на рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ «Імексбанк», МФО 328384.
      23. Таким чином, належне виконання новим кредитором узятих на себе зобов`язань мало призвести до збільшення активів банку в результаті надходження відповідної суми грошових коштів і, як наслідок, зміни структури банківського балансу в дохідній його частині. Втім реальне виконання договору цесії не призвело до зазначеного результату, оскільки сплата встановленої цим договором винагороди за рахунок «реальних» надходжень у дійсності не проводилась. Виплата винагороди здійснювалась здебільшого за рахунок внутрішньобанківських проводок, оформлених та проведених банком на підставі складених ТОВ «Компанія Дасті» та пов`язаними з ним фізичними особами - клієнтами банку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідних платіжних доручень і не передбачала фактичного переміщення грошової маси. При цьому лише частина винагороди в сумі 2 075,34 грн оплачувалась реальними коштами.
      24. Зазначені безготівкові операції здійснювалися з рахунку № НОМЕР_2 , належного гр. ОСОБА_1 , рахунку № НОМЕР_3 , належного гр. ОСОБА_2 , а також з рахунку TOB «Компанія Дасті» № НОМЕР_4 .
      25. У зв`язку із цим комісія дійшла висновку, що, укладаючи договір цесії, а згодом і договір про заміну сторони в зобов`язанні, сторони цих правочинів прагнули до настання інших наслідків, реального продажу належного ПАТ «Імексбанк» майна (прав вимоги) за ринковими цінами (зокрема, розмір призначеної до сплати банку винагороди в процентному співвідношенні до відчужуваного портфеля склав лише 9,09 %, що свідчить про явну нерівноцінність визначеної договором цесії ціни та заниження на 20 і більше відсотків від звичайних цін).
      Допустивши укладення вищевказаних правочинів на подібних умовах, банк тим самим фактично надав нічим не обумовлену перевагу окремим кредиторам, зокрема ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і TOB «Компанія Дасті», на задоволення своїх кредиторських вимог (повернення заборгованості, вираженої у вигляді залишків коштів на їх рахунках). З огляду на фінансовий стан ПАТ «Імексбанк» ці правочини не могли бути задоволені через реальне виконання (тобто шляхом виплати залишків у готівковій формі чи здійснення зовнішніх безготівкових перерахувань).
      26. 03 березня 2015 року на підставі акта перевірки № 03/03 уповноваженою особою Фонду прийнято рішення № 01-ТА «Про визнання правочинів нікчемними та застосування наслідків їх нікчемності», яким визнано нікчемними укладені ПАТ «Імексбанк» договори про відступлення права вимоги від 21 листопада 2014 року, про заміну сторони в зобов`язанні від 26 грудня 2014 року та про внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 06 січня 2015 року. Департаменту правового забезпечення та захисту наказано вчинити необхідні дії, спрямовані на застосування наслідків нікчемності вказаних правочинів, у тому числі звернутися з позовом до господарського суду до ТОВ «Компанія Дасті» про визнання нікчемних правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України.
      27. Вважаючи протиправними дії та рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними укладених ПАТ «Імексбанк» із ТОВ «Фрегат» та ТОВ «Компанія Дасті» правочинів про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      Оцінка судів попередніх інстанцій
      28. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з протиправності дій та оскаржуваного рішення відповідача про визнання правочинів нікчемними. Такий висновок судів мотивований тим, що при вчиненні та прийнятті оскаржуваних дій і рішень уповноважена особа Фонду діяла без урахування усіх обставин, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), без дотримання принципу верховенства права.
      29.Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
      30. За висновками Вищого адміністративного суду України, відповідачем не надано доказів та не обґрунтовано наявності підстав, наведених у статті 38 Закону № 4452-VI, для визнання нікчемними правочинів.
      31. Твердження уповноваженої особи Фонду щодо нікчемності договорів про відступлення права вимоги, заміну сторони в зобов`язанні та про внесення змін до договору про відступлення права вимоги є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку.
      32. Водночас за висновками експерта про проведення дослідження оціночної (ринкової) вартості прав вимоги за кредитними договорами станом на 06 січня 2015 року ринкова вартість прав вимоги коливалась у межах від 10 778 362 до 23 096 491 грн, а ціна продажу вимоги, визначена в пункті 2.1 договору про відступлення прав вимоги від 21 листопада 2014 року, укладеного між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Фрегат» та зміненого тристоронніми договорами, складала 28 260 000 грн, тобто була вищою від рівня звичайних цін.
      У відсотковому виразі визначена оціночна вартість прав вимоги за кредитними договорами відносно вартості пакета прав вимог за кредитними договорами станом на 06 січня 2015 року складала 10,8 %, що майже втричі перевищує ринкові пропозиції продажу прав вимоги кредитних портфелів фізичних осіб, про які було заявлено директором департаменту впровадження планів врегулювання і управління активами неплатоспроможних банків Фонду.
      Водночас жодних пільг або переваг перед іншими кредиторами - клієнтами ПАТ «Імексбанк» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія Дасті» не отримали, оскільки розпорядилися своїми правами вкладників шляхом виконання грошових зобов`язань позивача перед ПАТ «Імексбанк» ще до введення тимчасової адміністрації в банку. Також на момент вчинення спірних правочинів не діяло жодних обмежень щодо здійснення банківських операцій, у тому числі щодо переказу грошових коштів з рахунків фізичних осіб, відкритих у банку; не було встановлено й заборон на проведення безготівкових операцій.
      33. У зв`язку із зазначеним Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про протиправність оскаржуваних дій та рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання правочинів нікчемними.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у заяві про перегляд судового рішення вимог
      34. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року уповноважена особа Фонду посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах, а саме статті 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III).
      35. На обґрунтування заяви надано копії постанови Вищого господарського суду України від 05 серпня 2015 року (справа № 910/622/15-г), у якій суд по-іншому застосував одні й ті самі норми права у подібних правовідносинах.
      36. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року уповноважена особа Фонду зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На переконання скаржника, на спори, які виникають на стадії ліквідації банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Оцінка Великої Палати Верховного Суду
      37. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року доводи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      38. За правилами пунктів 1, 2 частини першої статті 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є:
      - неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
      - неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
      39. Як свідчать матеріали справи, підставою звернення до суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року Уповноважена особа Фонду зазначила про неоднакове, на його думку, застосування Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положень статті 2 Закону № 2121-III.
      40.Зокрема, у наданій для порівняння поставі Вищого господарського суду України від 05 серпня 2015 року (справа № 910/622/15-г) зазначено про відсутність у банку обов`язку щодо перерахування на рахунок позивача коштів зі сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції відчуження легкових автомобілів, оскільки Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі міста Києва не є кредитором АТ «Брокбізнесбанк» у розумінні статті 2 Закону № 2121-III в спірних правовідносинах.
      41.Водночас у рішенні, про перегляд якого подано заяву, Вищий адміністративний суд України погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав, передбачених статтею 38 Закону № 4452-VI, для визнання нікчемними правочинів про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними між позивачем і третіми особами у справі.
      42.Аналіз рішення, про перегляд якого подано заяву, та рішення, на яке робиться посилання як на приклад неоднакового застосування норм матеріального права, дає підстави вважати, що рішення суду касаційної інстанції, додане на обґрунтування заяви, ухвалене цим судом за інших фактичних обставин справи та не містить іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві уповноваженої особи Фонду.
      43.Надане уповноваженою особою Фонду рішення Вищого господарського суду України від 05 серпня 2015 року (справа № 910/622/15-г) не містить висновку щодо застосування статті 38 Закону № 4452-VI при вирішенні спорів, пов`язаних із визнанням уповноваженою особою Фонду правочинів банку нікчемними. У цій справі не оскаржувалися рішення Фонду чи його уповноваженої особи щодо віднесення укладених правочинів до категорії нікчемних.
      44.Наведене свідчить про те, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, установлених у справі, копію судового рішення в якій додано до заяви. Ухвалення різних за змістом судових рішень зумовлено наявністю різних обставин, які були встановлені судами при розгляді зазначених справ.
      45.Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права при вирішенні спорів щодо законності визнання нікчемними правочинів, укладених з банком, який перебуває у стані ліквідації.
      46. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість поданої уповноваженою особою Фонду заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року у справі № 815/4560/15.
      47. Частиною першою статті 242 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) визначено, що за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про відмову в задоволенні заяви.
      48. Згідно із частиною першою статті 244 КАС України (у вказаній редакції) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.
      Керуючись статтями 241, 242, 244 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» цього Кодексу (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Відмовити в задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Дасті» до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Імексбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат», про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
      Судді: В. В. Британчук Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців В. В. Пророк
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков О. Г. Яновська
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 89082869
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      01 квітня 2020 року
      м. Київ
      справа № 757/29269/18-ц
      провадження № 61-15058св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),
      суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
      учасники справи:
      позивач -ОСОБА_1 ,
      відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року у складі судді Остапчук Т. В і постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А.М., Вербової І.М., Поліщук Н.В., та касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У червні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», ПАТ «ПриватБанк», банк) про стягнення 846 599,76 доларів США, що включає 24 000,00 доларів США - сума вкладу, 12 161,69 доларів США - сума відсотків, 2 212,00 доларів США - 3 % річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 808 226,07 доларів США - 3 % за кожний день прострочення на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 і 647 579,94 доларів США, що включає 20 000,00 доларів США - сума вкладу, 4 820,55 доларів США - сума відсотків, 1 699,75 доларів США - 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України, 621 059,64 доларів США - 3 % за кожний день прострочення на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016.
      Позов мотивований тим, що на виконання умов укладеного з відповідачем договору від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 позивачем внесено кошти на депозит до банку в сумі 24 000,00 доларів США.
      На виконання умов договору від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016, ОСОБА_1 внесено на депозит до банку кошти у сумі 20 000,00 доларів США.
      Вимоги позивача від 05 лютого 2016 року щодо розірвання вказаних договорів і повернення коштів залишені банком без відповіді. В результаті протиправної бездіяльності відповідача перед позивачем виникла заборгованість, що не погашена на день звернення до суду.
      Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів задоволено частково, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 24 000,00 доларів США - суму вкладу та 7 987,83 доларів США - суму відсотків, за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 20 000,00 доларів США - суму вкладу і 4 603,93 доларів США - суму відсотків.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк не заперечує факту укладення сторонами договорів від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 та від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016, факту отримання банком від позивача суми вкладу в загальному розмірі 44 000,00 доларів США, а посилається лише на відсутність власних екземплярів оригіналів договорів, платіжних документів і відсутність доступу до електронної бази даних. Доводи позивача про неповернення банком суми вкладу відповідачем не спростовані та не заперечуються.
      Доводи відповідача про те, що банк на території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя не мав правових підстав і можливості для здійснення банківської діяльності, у зв`язку з чим банк фактично не мав доступу до свого майна на окупованій території та договорів на цій території, не може бути взято до уваги, оскільки договори банківського вкладу укладені позивачем не з філією, а з банком як юридичною особою, який і повинен відповідати за своїми зобов`язаннями. Ліквідація філій або припинення в будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків за укладеними та дійсними договорами.
      Загальна сума нарахованих відсотків за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 складає 4 603,93 доларів США, а за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 - 7 987,83 доларів США.
      Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Реалізація права позивача щодо стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» обмежується позовною давністю.
      Обов `язок відповідача з повернення сум вкладів та нарахованих відсотків по договорам банківського вкладу № SAMDN25000724019081 і № SAMDN80000733624016 виник 10 лютого 2016 року на підставі заяв позивача від 05 лютого 2016 року про розірвання вказаних договорів. Отже, саме 10 лютого 2016 року в результаті бездіяльності відповідача порушені майнові права позивача на отримання від банка належних йому коштів. За таких обставин, позивач мав право заявити позовну вимогу про стягнення пені протягом одного року з вказаного моменту, тобто до 10 лютого 2017 року. Однак, позивач звернувся до суду з відповідною вимогою 14 червня 2018 року, тобто реалізував своє право на захист після спливу позовної давності. Будь-яких поважних причин пропуску позовної давності позивачем не наведено.
      Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
      Постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» та апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, зменшено суму нарахованих і стягнутих відсотків з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDN25000724019081 від 29 лютого 2012 року з 7 987, 83 долари США до 7 986,74 долари США, зменшено суму нарахованих і стягнутих відсотків з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 з 4 603,93 доларів США до 4 602, 84 доларів США, в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення 3 % річних рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року скасовано та постановлено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 2 212,00 доларів США за прострочку виконання грошового зобов`язання за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081, стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 1 699,75 доларів США за прострочку виконання грошового зобов`язання за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016, у решті рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року залишено без змін.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно розраховані проценти, які підлягають стягненню з банку на користь позивача, суд вийшов за межі позовних вимог.
      ОСОБА _1 просив стягнути з банку проценти за вкладом від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 за період з 01 березня 2012 року по 11 червня 2018 року, а судом стягнуті зазначені проценти по 22 листопада 2018 року, а тому за період з 04 травня 2017 року по 11 червня 2018 року нараховані проценти становлять 24 000х0,01х 402/365 = 2,64 долари США, а не 3,73, як стягнуто судом, тому відповідно сума, що підлягає стягненню за цим вкладом, повинна бути зменшена з 7987,83 доларів США до 7 986,74 доларів США.
      За вкладом від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 позивач просив стягнути проценти по 08 червня 2018 року, а судом стягнуто по 22 листопада 2018 року, тому за період з 04 травня 2017 року по 11 червня 2018 року нараховані проценти становлять 20000х0,01х369/365= 2,02 доларів США, а не 3,11 долари США, як стягнуто судом. Відповідно вся сума, що підлягає стягненню за цим вкладом, повинна бути зменшена з 4 603,93 доларів США до 4 602,84 доларів США.
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України місцевий суд прийшов до помилкового висновку про те, що підставою для такої відмови є розрахунок 3 % річних у доларах США.
      Оскільки боржник прострочив виконання грошового зобов`язання саме у валюті зобов`язання, то в цій частині апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення суду - скасуванню, стягується 3 % річних за прострочення кожного із договорів у валюті зобов`язання, а саме: за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 підлягає стягненню1 699,75 доларів США, а за договором 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081- 2 212,00 доларів США.
      Щодо стягнення 3 % пені за кожен день прострочки на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживача», то суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні зазначеної суми.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      05 серпня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» через представника Тузова В. О. надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу напостанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, просило суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року та направити справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. Також відповідач просив на час касаційного розгляду зупинити виконання постанови апеляційного суду.
      07 серпня 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, в якій просив суд касаційної інстанції скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення суми пені в розмірі трьох відсотків згідно зі статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів», і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду 11 липня 2019 року.
      Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 .
      Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
      Аргументи учасників справи
      Доводи осіб, які подали касаційні скарги
      Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки вона підписана представником - адвокатом Солоною А. А., відомості про яку відсутні в Єдиному державному реєстрі адвокатів України, а свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 30 березня 2017 року КВ № 5886 видане Головою Ради адвокатів міста Києва ОСОБА_5 . Цей же адвокат підписала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції і всі процесуальні документи, що подавалися у суді апеляційної інстанції.
      Наявність лише свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю не підтверджує наявність у такої особи повноважень на зайняття такою діяльністю.
      Свідоцтво видане нелегітимним органом - Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури м. Києва, члени якого 08 жовтня 2016 року припинили повноваження ОСОБА_5 та 11 жовтня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості про зміну керівника Ради адвокатів міста Києва - зазначено ОСОБА_6 . Рішення про обрання нового голови конференцією адвокатів м. Києва від 08 жовтня 2016 року в судовому порядку не скасовано та не змінено.
      Тому 30 березня 2017 року ОСОБА_5 не мала права видавати зазначене свідоцтво.
      Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що відсутність відомостей про адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України щодо особи, якою подано касаційну скаргу, є правовою підставою для повернення її заявнику (ухвали від 01 лютого 2018 року в справі № 372/2184/17, від 17 квітня 2018 року в справі № 554/3300/17, від 21 червня 2018 року в справі № 629/182/17, від 16 липня 2018 року в справі № 334/7151/17, від 30 січня 2019 року в справі № 381/4827/17).
      З огляду на такі обставини банк у апеляційному суді заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України, про закриття апеляційного провадження у цій справі за апеляційною скаргою позивача на підставі пункту 1 частини другої статті 362 ЦПК України.
      Суди обох інстанцій не перевірили повноваження адвоката позивача.
      З приводу клопотання, яке було подано банком через канцелярію апеляційного суду 03 червня 2019 року та підтримано банком у судовому засіданні 06 червня 2019 року апеляційний суд оголосив перерву до 11 липня 2019 року та з виходом до нарадчої кімнати 11 липня 2019 року постановив ухвалу про відмову в задоволенні такого клопотання банку.
      Проте в матеріалах справи ухвали апеляційного суду щодо цього клопотання немає, про його відхилення також не зазначено в постанові апеляційного суду.
      Щодо суті позовних вимог банк у суді першої інстанції наголошував на відсутності будь-якої інформації про залишок коштів на депозитних рахунках позивача у зв`язку з втратою майна та документів у 2014 році на території Автономної республіки Крим.
      Висновки судів про доведеність неповернення банком коштів позивачу є необґрунтованими, оскільки наявність у позивача оригіналів договорів і квитанцій про внесення коштів не свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань. Позивачем факт неповернення йому коштів банком не доведений. Позивач у 2013-2014 роках міг отримати кошти із своїх депозитних рахунків.
      Банк у апеляційній скарзі зазначав на те, що суд першої інстанції стягнув з нього надмірний розмір судового збору, а саме - 9 162,40 грн. Проте у випадку повного задоволення позовних вимог суд міг стягнути максимальну суму збору в розмірі 8 810,00 грн. Суд першої інстанції не в повному обсязі задовольнив позовні вимоги, проте не зменшив пропорційно суму судового збору. Апеляційний суд не надав цим доводам належної правової оцінки.
      Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що позивач у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції зазначив, що суд помилково трактував норми ЦК України, в зв`язку з чим дійшов до хибних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % пені за кожен день прострочення виконання зобов`язань на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Апеляційний суд не дав цьому доводу оцінки.
      За заявою відповідача застосовується позовна давність, однак вона застосовується аналогічно як і позовна давність до відсотків за статтею 625 ЦК України. Отже, позивач мав право на стягнення пені з 10 лютого 2016 року протягом року до 10 лютого 2017 року, а пеня, яка виникла 10 лютого 2017 року, могла бути стягнута на вимогу позивача з моменту її виникнення до 10 лютого 2018 року.
      Відповідно до параграфу 2 глави 49 ЦК України особливістю пені є те, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не будуть виконані. Період нарахування пені є необмеженим. Проте стягнути її можна лише у межах спеціальної позовної давності.
      Позовна давність за вимогами про стягнення неустойки обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який вона нараховується. Право на позов про стягнення пені виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.
      Відповідно до статей 258, 266 ЦК України стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається в межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.
      Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року № 328/2872/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 363/3543/16-ц.
      Позиції інших учасників
      У вересні 2019 року позивач через представника ОСОБА_7 надіслав відзив на касаційну скаргу відповідача на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, в якій просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
      Відзив мотивований тим, що клопотання банка про залишення позовної заяви без розгляду та закриття апеляційного провадження заявлено на стадії судових дебатів, яка була розпочата в судовому засіданні 23 травня 2019 року. Тому ні дане клопотання, ні додаткові докази, які були до нього долучені, не могли вже розглядатися.
      Банк не надав обґрунтування, чого докази, які стосувалися повноважень представника позивача, не були подані у суді першої інстанції.
      На час подання позовної заяви представництво у суді першої інстанції могли здійснювати не лише адвокати. Повноваження представника позивача підтверджувалися довіреністю, тому підстав для залишення позовної заяви без розгляду не було.
      Апеляційному суду представник позивача надав належні документи для підтвердження своїх повноважень.
      Свідоцтво про право ОСОБА_8 на зайняття адвокатської діяльності від 30 березня 2017 року КВ № 5886 не було визнано недійсним. Судова практика, на яку посилається банк як на підтвердження відсутності у представника позивача повноважень на представництво, не стосується свідоцтва про право ОСОБА_8 на зайняття адвокатської діяльності від 30 березня 2017 року КВ № 5886.
      Відсутність запису про адвоката Солону А. А. в Єдиному реєстрі адвокатів України свідчить лише про порушення частини третьої статті 17 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», але не про те, що ОСОБА_8 не є адвокатом.
      Жодна норма законодавства не встановлює, що відсутність відомостей про особу в Єдиному реєстрі адвокатів України свідчить про те, що особа не є адвокатом.
      Суд не залишав позовну заяву без розгляду для усунення недоліків позовної заяви щодо її оформлення.
      Доводи касаційної скарги стосовно суті рішення суду першої інстанції є безпідставними, оскільки банк не заперечував у суді першої інстанції з приводу невидачі вкладів позивачу, а лише посилався на відсутність у банка первинних документів щодо договорів, укладених з позивачем. Представник банку не ставив питання щодо недоведеності позивачем факту невидачі коштів з депозитних рахунків позивачу, не посилався на зняття позивачем коштів з відповідних рахунків.
      Банк відмовився видати позичальнику довідку про стан рахунків і залишок на них, що свідчить про неможливість надання позивачем такої виписки суду.
      Банк має електронну систему обліку договірних зобов`язань.
      Саме на відповідача покладається обов`язок підтвердити свої заперечення, а саме, належне виконання банком своїх зобов`язань за договором, що, зокрема, підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 січня 2019 року у справі № 707/3132/14-ц.
      Позивач не погоджується з наданим відповідачем розрахунком процентів. У депозитному договорі встановлювався строк його дії, та одночасно в Умовах і правилах розміщення депозитних вкладів у банку (пункт 2.2.1.9.2) передбачалося, що якщо банк не перерахував кошти з депозиту на вклад «до запитання» по закінченні строку дії договору, то строк вкладу автоматично продовжується.
      Грошові кошти, що перебували на депозитних рахунках позивача, не були перераховані банком на вимогу вкладника від 09 лютого 2016 року на його поточний рахунок.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг позивача та відповідача.
      Фактичні обставини, встановлені судом
      29 лютого 2012 року між позивачем і ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського вкладу №SAMDN25000724019081 «Стандарт, 12 місяців» на суму 24 000,00 доларів США строком на 12 місяців, з 01 березня 2012 року по 01 березня 2013 року, з процентною ставкою 8 % річних, номер депозитного рахунку НОМЕР_1 .
      Згідно з пунктом 3 зазначеного договору у випадку, якщо по закінченню строку вкладу, клієнт не заявить банку про відмову від продовження строку вкладу, то вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, зазначений в заяві. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта до банку.
      На виконання умов цього договору позивачем внесено на депозитний рахунок 26358612304496 грошові кошти в сумі 24 000,00 доларів США, що підтверджується квитанцією від 29 лютого 2012 року № 62.
      29 лютого 2012 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору №SAMDN25000724019081, згідно з якою відсоткова ставка по вкладу збільшена на 0,5 %, загалом склавши 8,5 % на строк до 01 березня 2013 року.
      06 березня 2013 року між позивачем і ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського вкладу № SAMDN80000733624016 «Стандарт» на суму 20 000,00 доларів США строком на 366 днів, по 06 березня 2014 року включно, з процентною ставкою за договором 8,5 % річних, номер депозитного рахунку НОМЕР_2 .
      Пунктом 5 договору № SAMDN80000733624016 передбачено, що в разі, якщо в строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив банку про повернення вкладу, даний договір продовжується ще на один строк, договір продовжується неодноразово без явки клієнта.
      На виконання умов вказаного договору позивачем внесено на депозитний рахунок 26354618666046 грошові кошти в сумі 20 000,00 доларів США, що підтверджується квитанцією від 06 березня 2013 року № 43.
      05 лютого 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із двома письмовими заявами про відсутність наміру продовжувати дію договору № SAMDN25000724019081 і договору №SAMDN80000733624016, вимагав повернути суми вкладів і нараховані проценти.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Доводи касаційної скарги відповідача щодо неправильного застосування судами норм щодо представництва у суді та протиправної відмови апеляційного суду в задоволенні заяви про залишення позовної заяви без розгляду та закриття провадження у справі, є необґрунтованими.
      Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
      Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
      Статтею 177 ЦПК України визначений перелік документів, які додаються до позовної заяви.
      Зокрема, до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача (частина сьома статті 177 ЦПК України).
      Позовна заява підписана представником позивача ОСОБА_8 в червні 2018 року.
      До позовної заяви додано копію довіреності, якою позивач уповноважив, зокрема, ОСОБА_8 представляти його інтереси в суді.
      Відповідно до підпункту 11 пункту 16-1 Розділу XVКонституції України представництво виключно прокурорами або адвокатами у судах першої інстанції запроваджується з 1 січня 2019 року.
      З огляду на зазначене, апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви, поданої з підстав її подання особою від імені позивача, яка не мала належних на це повноважень.
      Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття касаційного провадження оскільки апеляційна скарга підписана від імені позивача особою, яка не мала статусу адвоката з огляду на відсутність даних про неї у відповідному реєстрі та видачу свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю неуповноваженою особою, є безпідставними.
      Частиною четвертою статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
      Згідно зі статтею 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону в день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.
      Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю є безстроковим.
      Відповідно до статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
      Отже, відомості до Єдиного реєстру адвокатів України вносяться радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
      Стаття 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає порядок припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
      До матеріалів справи долучено копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 5886, виданого ОСОБА_8 на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 16 березня 2017 року № 61.
      Доказів того, що вказаний документ визнаний у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, матеріали справи не містять.
      Також відсутні докази щодо припинення права ОСОБА_8 на заняття адвокатською діяльністю в порядку, передбаченому законом.
      Доводи касаційної скарги банку про безпідставне неврахування апеляційним судом доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції стягнув з нього надмірний розмір судового збору, а саме - 9 162,40 грн, є обґрунтованими.
      Позов поданий у червні 2018 року.
      Оскільки позивач як споживач не сплачував судовий збір і на його користь постановлене рішення судом першої інстанції, то суд першої інстанції правильно стягнув судовий збір з відповідача в дохід держави, проте не дотримався принципу пропорційності його розміру до задоволеної частини позовних вимог.
      Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
      За підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання позову майнового характеру фізичною особою складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
      Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік» прожитковий мінімум на працездатних осіб з 01 січня 2018 року складає 1 762,00 гривні.
      Отже, з огляду на ціну позову, за його подання судовий збір підлягав сплаті в розмірі 8 810,00 грн.
      Суд першої інстанції під час вирішення питання про стягнення з відповідача судового збору правильно врахував суму судового збору, що мав бути сплачений позивачем за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 15 червня 2018 року про передання справи за підсудністю, що була задоволена постановою Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року.
      Згідно з підпунктом 1 пункту 9 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги фізичною особою на ухвалу суду фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнювало на час подання апеляційної скарги на зазначену ухвалу 352,40 грн.
      Загалом, сума судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на ухвалу складала 9 162,40 грн, яку суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь держави.
      Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, не дотримався зазначеної норми щодо пропорційного стягнення судового збору у разі часткового задоволення позовних вимог.
      Доводи про неправильне обрахування суми судового збору, що підлягала стягненню з відповідача, він зазначав у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції.
      Постанова апеляційного суду не містить мотивів відхилення цих доводів відповідача, чим порушено вимогу вмотивованості судового рішення (пункти 3, 6 частини четвертої статті 265 ЦПК України).
      Крім того, апеляційний суд зменшив стягнуту судом першої інстанції суму відсотків за договорами банківських вкладів і скасував рішення суду першої інстанції про відмову в стягненні 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань за цими договорами та постановив нове рішення про задоволення цих позовних вимог, однак, не вирішив питання щодо зміни розміру стягнутого судом першої інстанції судового збору.
      Проте, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, апеляційний суд відповідно має змінити розподіл судових витрат.
      З огляду на зазначене, постанова апеляційного суду про відмову в задоволенні апеляційної скарги банку щодо перегляду рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору підлягає скасуванню.
      Доводи касаційної скарги позивача про порушення під час вирішення справи норм щодо позовної давності щодо вимог про стягнення пені є обґрунтованими.
      Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК Україниза договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК Українидоговір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
      Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
      Факт укладення договорів депозиту та внесення ПАТ КБ «Приватбанк» грошових сум у розмірі 20 000,00 і 24 000,00 доларів США підтверджується укладеними між сторонами договорами та квитанціями, які досліджувалися судом першої і апеляційної інстанції, їх копії долучені до матеріалів справи.
      Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованих висновків, що позивачем надано належні докази на підтвердження укладеного між ним і банком договору та внесення коштів на депозит. Письмова форма договору банківського вкладу підтверджується договором банківського вкладу, а також документами про внесення коштів.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів у заявленому розмірі, а отже, не повертаючи грошові кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань і позбавив вкладника права користуватись належним йому майном.
      На відповідача покладається обов`язок довести належне виконання своїх зобов`язань за договорами банківського вкладу, а саме, надати докази того, що кошти повернуті вкладникові, а також відсутності коштів на депозитних рахунках позивача. Проте, банком таких доказів під час розгляду справи не надано.
      При цьому, судами обґрунтовано відхилено доводи банку щодо знаходження відокремленого підрозділу на окупованій території АР Крим і відсутності доступу до банківських документів, оскільки договір укладався не з філією, а безпосередньо з юридичною особою - ПАТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено як у договорі, так і у квитанції, а банківські розрахунки між відділенням та безпосередньо банком не повинні бути підставою для покладення проблем діяльності відділення банку на вкладника.
      Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не впливають на законність судових рішень.
      Доводи касаційної скарги позивача щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права щодо позовної давності стосовно пені за порушення умов договору, є обґрунтованими.
      Судами встановлено факт невиплати відповідачем на користь позивача коштів, внесених на депозитні рахунки, а також нарахованих процентів.
      У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
      Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3 % вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі 3 % загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
      Пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
      У відзиві на позовну заяві, поданому до суду першої інстанції 03 жовтня 2018 року, відповідач просив суд застосувати до вимог щодо стягнення пені спеціальну позовну давність у один рік.
      Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Статтею 258 ЦК України для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік.
      Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України ).
      Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
      Виходячи з того, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, з відповідача підлягає до стягнення пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, що відповідає правовій позиції, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
      Згідно зі статті 266, частини другої статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах позовної давності за основною вимогою (постанова Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16).
      Відповідно до правової природи пені позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
      З огляду на зазначене, враховуючи те, що на час вирішення справи кошти банку позивачу не повернуті, а відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, позивач мав право на стягнення пені, нарахованої у межах річного строку позовної давності до звернення до суду.
      Суд апеляційної інстанцій дійшов неправильного висновку про те, що оскільки позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення пені 14 червня 2018 року, то він реалізував своє право на захист після спливу позовної давності.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
      Апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам апеляційної скарги щодо права позивача на стягнення пені у межах річного строку та не встановлював розміру такої пені.
      Верховний Суд відповідно до статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, тому оскаржуване рішення апеляційного суду щодо позову про стягнення пені підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Крім того, апеляційний суд не здійснив перегляд рішення суду першої інстанції у частині стягнення судового збору.
      Суду апеляційної інстанції необхідно встановити розмір пені, що підлягає стягненню у межах позовної давності, розглянувши справу з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, надати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону, вирішивши питання про розподіл судових витрат за розгляд справи у судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій.
      Щодо судових витрат
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Верховний Судне змінює рішення, не ухвалює нове рішення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
      Керуючись статтями 141, 400, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року і постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року задовольнити частково.
      Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у частині позову про стягнення пені та відмови в задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року в незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в незміненій частині залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий
      В. М. Ігнатенко
      Судді:
      В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.Ю. Тітов
      Джерело: ЄДРСР 88692272