Recommended Posts

Вот на форуме doroshal поделился ссылкой на "Хорошее решение ВС где Приватбанк "прокатили" по строкам иск.давности (карточка)"

Теперь собственно вопрос: можно ли признать недействительным договор уступки прав требования в части кредитного договора отдельного заемщика на основании того, что на момента уступки уже прошел срок исковой давности по этому требованию?

Т.е. Банк не воспользовался вовремя своим правом взыскать долг, т.к. наверное понимал, что срок исковой давности уже вышел и ему будет отказано судом, поэтому продал (уступил) право требование с истекшим сроком фин. установе. Возможно надо не "недействительным" признавать, а например "мнимым" или как то иначе.

У кого какое мнение о подаче такого иска и его перспективе?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Невозможно на этой стадии. Исковая давность - по требованию по кредитным правоотношениям. Для переуступки исковой давности нет. Когда новый кредитор заявит претензии по кредитному (ипотечному) договору, - вот тогда ему и откажут, если заемщик заявит о пропуске кредитором исковой давности. Все просто.

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
37 минут назад, alexburko сказал:

Невозможно на этой стадии. Исковая давность - по требованию по кредитным правоотношениям. Для переуступки исковой давности нет. Когда новый кредитор заявит претензии по кредитному (ипотечному) договору, - вот тогда ему и откажут, если заемщик заявит о пропуске кредитором исковой давности. Все просто.

Это как бы все понятно. Я имел ввиду, что банк уступил просроченные требования, т.е. которых уже как бы и взыскать нет возможности, типа сделка мнимая, фиктивная или обман. Думал, что можно за это как то зацепиться.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, ais сказал:

Это как бы все понятно. Я имел ввиду, что банк уступил просроченные требования, т.е. которых уже как бы и взыскать нет возможности, типа сделка мнимая, фиктивная или обман. Думал, что можно за это как то зацепиться.

 

1 час назад, ais сказал:

Это как бы все понятно. Я имел ввиду, что банк уступил просроченные требования, т.е. которых уже как бы и взыскать нет возможности, типа сделка мнимая, фиктивная или обман. Думал, что можно за это как то зацепиться.

Врядли Вам это удастся. В таких договорах, обычно, оговаривается ответственность сторон за действительность обязательств, права требования по которым уступаются. Т.е. это их личные разборки и Вы к этому процессу отношения не имеете. Полностью согласен с alexburko, факт пропуска сроков исковой давности можно будет использовать при реализации новым кредитором права требования 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

По ипотечной оговорке переоформят без вашего ведома.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
32 минуты назад, frau сказал:

По ипотечной оговорке переоформят без вашего ведома.

Если по закону, то обязаны уведомить.

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Уведомят по почте и переоформят , а до переоформления право не нарушено.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
5 hours ago, ais said:

Это как бы все понятно. Я имел ввиду, что банк уступил просроченные требования, т.е. которых уже как бы и взыскать нет возможности, типа сделка мнимая, фиктивная или обман. Думал, что можно за это как то зацепиться.

Зачем Вам этот геморрой?

  • Like 3
  • Haha 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Тут главное, кому продали. Если физлицу или не финансовой организации, нужно подавать иск о признании недействительным договора уступки-продажи (факторинга).

Сейчас идет интенсивная обкатка лохотрона-2017 "а-ля Журбас", которой надо также интенсивно противодействовать.

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 минут назад, Лев сказал:

Тут главное, кому продали. Если физлицу или не финансовой организации, нужно подавать иск о признании недействительным договора уступки-продажи (факторинга).

Сейчас идет интенсивная обкатка лохотрона-2017 "а-ля Журбас", которой надо также интенсивно противодействовать.

Пытаемся. Замечу, что обкатка не только интенсивная, но и масштабная. Складывается впечатление , что

заявления , вышеупомянутого пана рассматриваются во всех судах Украины одновременно, причем в некоторых по несколько.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
29 минут назад, centurion сказал:

Зачем Вам этот геморрой?

Как выяснилось позднее, уже после вступления в силу решения суда по взысканию долга, были 100% основания заявить об исковой давности, но к сожалению этого сделано не было. Вот и думаю, если какие-нибудь еще варианты переиграть решение в другую сторону.

22 минуты назад, Лев сказал:

Сейчас идет интенсивная обкатка лохотрона-2017 "а-ля Журбас", которой надо также интенсивно противодействовать.

А это, простите, о чем?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 minutes ago, ais said:

А это, простите, о чем?

О том, что кредиты (скорее всего, списанные с баланса) стали незаконно "продавать" физлицам для дальнейшего развода должников

  • Like 4
  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 minutes ago, juri_rv said:

Пытаемся. Замечу, что обкатка не только интенсивная, но и масштабная. Складывается впечатление , что

заявления , вышеупомянутого пана рассматриваются во всех судах Украины одновременно, причем в некоторых по несколько.

Я тоже в файре его открыл. Целая простыня, скорее всего далеко не полная...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Было определение суда

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74030754

Журбасу не понравилось, подал апелляцию.

На нее последовал отзыв (мотитвировочная часть текста):

 

Апеляційної скарги громадянина Журбаса Д.В. не визнаю з огляду на наступне.

            19.03.2018 р. (за датою вхідної реєстрації в канцелярії суду) позивач по справі – ПАТ „Брокбізнесбанк” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Брокбізнесбанк” Міхна С.С. подав до суду „Заяву в порядку ч. 1 ст. 206 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України „Про судовий збір” (про відмову від позову і повернення 50 відсотків судового збору), в якій просить суд:

            1. Прийняти заяву ПАТ „Брокбізнесбанк” про відмову від позову та постановити ухвалу про закриття провадження у справі.

            2. Постановити ухвалу про повернення ПАТ „Брокбізнесбанк” 50 відсотків, сплачених при поданні позову.

            3. Повернути оригінал платіжного доручення № 8_2_2 від 24.01.2018 р. або паперову копію електронного розрахункового документа (платіжного доручення), яка підтверджує перерахування коштів до бюджету (у разі знаходження оригіналу документа на переказ, який підтверджує зарахування судового збору до бюджету, в матеріалах судової справи та зазначення про це в ухвалі суду) для подальшого їх пред’явлення до відповідних органів Державного казначейства України.

            Згідно ч.ч. 1, 3, 5 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

            Законного представника тієї чи іншої сторони в даній справі немає, а відтак підстави для неприйняття відмови позивача від позову відсутні.

            Відмова від позову – це остаточна відмова позивача від заявлених грошових вимог до мене в числі інших відповідачів і, виходячи із засад диспозитивності цивільного процесу, виключає підстави для призначення справи до судового розгляду.

            22.03.2018 р. (за датою вхідної реєстрації в канцелярії суду), тобто після звернення ПАТ „Брокбізнесбанк” із заявою про відмову від позову і повернення сплаченого судового збору, до суду, не сплативши судового збору, звернулась фізична особа – не суб’єкт підприємницької діяльності гр. Журбас Денис Вікторович (апелянт) з клопотанням про залучення його в якості правонаступника, покликаючись на:

            – договір від 07.02.2018 р. № 227 про відступлення прав вимоги (до не вказаних боржників), укладений між ним та ПАТ „Брокбізнесбанк”, посвідчений державним нотаріусом П’ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Мазур Оленою Юріївною;

            – не завірену копію фрагменту невідомого нотаріально не посвідченого документа, в якому зазначено персональні дані фізичних осіб, яка не може ідентифікуватись як додаток до вищезазначеного договору відступлення (факторингу), а відтак не може бути доказом хоч і незаконного, але відступлення права грошової вимоги апелянта до мене в числі інших позичальників за вказаними у фрагменті „додатку” кредитними договорами.

            Виходячи зі змісту вищезазначеного договору (фінансування банку шляхом надання визначеної грошової суми з дисконтом під відступлення права грошової вимоги), цей договір є договором факторингу.

            Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

            Згідно ч. 1 ст. 1078 цього Кодексу, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

            Згідно ст. 1079 цього Кодексу, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

            В силу ч. 3 ст. 1079 ЦК України фізична особа – гр. Журбас Д.С. не може бути фактором, а відтак вищезазначений договір відступлення (факторингу) є нікчемним.

            Згідно 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

            Станом на 26.03.2018 р., тобто на час постановлення ухвали про залучення гр. Журбаса Д.В. до участі в справі судом помилково не було розглянуто заяви ПАТ „Брокбізнесбанк” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Брокбізнесбанк” Міхна С.С. про відмову від позову закриття провадження у справі та повернення 50% сплаченого позивачем судового збору. Дану помилку суд виправив, розглянув і задовольнив вищезазначену заяву банку 16.05.2018 р.

            Таким чином, провадження у справі було закрито на законних підставах і судовий збір на законних підставах повернуто позивачу.

 

            Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України „Про судовий збір”, за подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах. У разі вибуття із справи позивача судовий збір сплачується його правонаступником, якщо збір не був сплачений.

            Звертаючись до суду з позовною заявою, ПАТ „Брокбізнесбанк” (у особі ліквідатора) спочатку подав клопотання про відстрочення сплати судового збору. Після того, як суд відмовив йому у відстроченні, ПАТ „Брокбізнесбанк” все ж сплатив судовий збір, однак надалі відмовився від позову, прохав закрити провадження у справі, а судовий збір повернути.

            Після відмови від позову заміна позивача у ньому неможлива.

            За таких обставин гр. Журбас Д.С. мав би звернутись не із клопотанням про залучення його в якості позивача, а із самостійним позовом, надавши належні, допустимі і достатні докази права вимоги і сплативши судовий збір на загальних підставах.

            Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержа-ння вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір.

            Оскаржувана апелянтом ухвала про закриття провадження у справі не позбавляє його права і можливості звернутися до суду з позовом до мене, довівши належними і допустимими доказами право вимоги і сплативши судовий збір на загальних підставах.

 

            Апелянт допустив зловживання процесуальними повноваженнями, а саме ввів суди в оману з тим, щоб без належних і допустимих доказів правонаступництва та права грошової вимоги до мене, а також без сплати судового збору замінити позивача у справі.

            Апелянт-фізична особа не вказав своєї адреси проживання (реєстрації за місцем проживання), що є порушенням приписів ст. 356 ЦПК України.

  • Like 2
  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Разборки перенесены на осень? Или,  уже есть чем поделиться?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 hours ago, juri_rv said:

Разборки перенесены на осень? Или,  уже есть чем поделиться?

Мы случайно в последний момент узнали об апелляции и назначении слушания на 26 июня, листая страницы веб-портала.

Подали ходатайство о предоставлении возможности ознакомиться с текстом апелляционной жалобы, подать отзыв и в связи с этим отложить рассмотрение.

Вдогонку получили повестку. Определения

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74575208

не получили до сих пор.

Копию апелляционной жалобы ответчик получил на руки в апелляционном суде, куда обратился, не дождавшись долгожданного письма...

Разборки отложили на 16 августа.

 

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

У нас отложили на сентябрь.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
On 8/1/2018 at 8:17 PM, juri_rv said:

Разборки перенесены на осень? Или,  уже есть чем поделиться?

Уже есть чем. Журбас проиграл первый раунд:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75922210

Категорія справи № 159/18/18 : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано судом: 17.08.2018. Зареєстровано: 17.08.2018. Оприлюднено: 21.08.2018.
Дата набрання законної сили: 16.08.2018

Державний герб України

 

Справа № 159/18/18 Головуючий у 1 інстанції: Наваляний Т.Д. Провадження № 22-ц/773/748/18 Категорія: 27   Доповідач: Данилюк В. А.

 

 

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

16 серпня 2018 року місто Луцьк

 

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Грушицького А. І., Киці С. І.,

з участю:

секретаря судового засідання Вергуна Т. С.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 травня 2018 року,

 

В С Т А Н О В И В:

 

Позивач ОСОБА_6 акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (скорочено ПАТ «Брокбізнесбанк») в січні 2018 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1979042,44 гривень.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2018 року провадження у справі відкрито та призначено підготовче судове засідання на 26 березня 2018 року (а.с. 65).

Від позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» 19.03.2018 року надійшла в суд заява про відмову від позову (здано на пошту 14.03.2018 року), закриття провадження у справіта повернення з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову до суду (а.с. 72-75).

22.03.2018 до суду надійшло клопотання ОСОБА_5 про залучення його до участі у справі в якості правонаступника ПАТ «Брокбізнесбанк» у звязку зі зміною кредитора у зобовязанні за кредитним договором, внаслідок укладення договору № 227 від 07.02.2018 року про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги (а.с. 76-85).

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.03.2018 року замінено позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором на його правонаступникаОСОБА_5 (а.с. 90).

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.05.2018 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» від позову. Зобовязано Ковельське управління державної казначейської служби України ГУДКУ у Волинській області повернути ОСОБА_1 акціонерному товариству «Брокбізнесбанк» 50 відсотків судового збору, сплаченого при звернені з позовом до суду, згідно платіжного доручення № 8_2_2 від 24 січня 2018 року в сумі 14843 (чотирнадцять тисяч вісімсот сорок три) гривні, які позивачем сплачено на рахунок № 31212206700004, код отримувача: 37788874, МФО отримувача: 803014. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито. Розяснено ОСОБА_5 право на звернення з відповідним позовом до суду, як нового кредитора у зобовязанні, внаслідок передання прав ПАТ «Брокбізнесбанк» за договором про відступлення права вимоги (а.с. 189).

Не погоджуючись з даною ухвалою суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.03.2018 року замінено позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» у даній справі на його правонаступникаОСОБА_5, а після заміни сторони на його правонаступника, сторона, яку замінили, втрачає усі права, які належали їй до заміни, а тому вважає, що суд безпідставно прийняв відмову ПАТ «Брокбізнесбанк» від позову, закрив провадження та вирішив питання щодо повернення судового збору.

Таким чином, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.05.2018 року в даній справі, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ПАТ «Брокбізнесбанк» подав відзив на апеляційну скаргу, в якій вказує, що вважає оскаржувану ОСОБА_5 ухвалу законною, оскільки заяву про відмову від позову, закриття провадження та повернення судового збору здано ПАТ «Брокбізнесбанк» на пошту 14.03.2018 року, тобто до подачі ОСОБА_5 клопотання в суд про залучення його до участі у справі в якості правонаступника.

Учасники справи в судове засідання не з»явилися, ОСОБА_5 подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 УПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов»язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно дост. 206 ЦПК України, позивач має право відмовитись від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно з п. 4 ч. 1, ч. 2ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до ч.1ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному дослідженні обставин у справі, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки з матеріалів справи вбачається, що заяву провідмову відпозову,закриття провадженнята поверненнясудового зборуздано ПАТ«Брокбізнесбанк» напошту 14.03.2018року,яку зареєстрованов суді19березня 2018року,клопотання ОСОБА_5 прозалучення йогодо участіу справів якостіправонаступника подано 22 березня 2018 року. При цьому ОСОБА_5 надав належним чином не завірені копії відповідних документів. Не перевіривши обставин щодо заміни кредитора у зобов»язанні, на які покликався ОСОБА_5, не вирішивши клопотання позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» про відмову від позову, суд першої інстанції 26 березня 2018 року постановив ухвалу про заміну правонаступника, що є необґрунтованим.

Крім того, оскаржуваною ухвалою права особи, яка подала апеляційну скаргу, не порушені, оскільки дана особа не позбавлена можливості звернутися з відповідною позовною заявою за захистом своїх прав.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

 

П О С Т А Н О В И В:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Ковельського міськрайонногосуду Волинськоїобласті від16травня 2018року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 серпня 2018 року.

 

Головуючий

 

Судді

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, Лев сказал:

Уже есть чем. Журбас проиграл первый раунд:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75922210

Категорія справи № 159/18/18 : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано судом: 17.08.2018. Зареєстровано: 17.08.2018. Оприлюднено: 21.08.2018.
Дата набрання законної сили: 16.08.2018

Державний герб України

 

Справа № 159/18/18 Головуючий у 1 інстанції: Наваляний Т.Д. Провадження № 22-ц/773/748/18 Категорія: 27   Доповідач: Данилюк В. А.

 

 

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

16 серпня 2018 року місто Луцьк

 

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Грушицького А. І., Киці С. І.,

з участю:

секретаря судового засідання Вергуна Т. С.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 травня 2018 року,

 

В С Т А Н О В И В:

 

Позивач ОСОБА_6 акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (скорочено ПАТ «Брокбізнесбанк») в січні 2018 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1979042,44 гривень.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2018 року провадження у справі відкрито та призначено підготовче судове засідання на 26 березня 2018 року (а.с. 65).

Від позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» 19.03.2018 року надійшла в суд заява про відмову від позову (здано на пошту 14.03.2018 року), закриття провадження у справіта повернення з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову до суду (а.с. 72-75).

22.03.2018 до суду надійшло клопотання ОСОБА_5 про залучення його до участі у справі в якості правонаступника ПАТ «Брокбізнесбанк» у звязку зі зміною кредитора у зобовязанні за кредитним договором, внаслідок укладення договору № 227 від 07.02.2018 року про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги (а.с. 76-85).

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.03.2018 року замінено позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором на його правонаступникаОСОБА_5 (а.с. 90).

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.05.2018 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» від позову. Зобовязано Ковельське управління державної казначейської служби України ГУДКУ у Волинській області повернути ОСОБА_1 акціонерному товариству «Брокбізнесбанк» 50 відсотків судового збору, сплаченого при звернені з позовом до суду, згідно платіжного доручення № 8_2_2 від 24 січня 2018 року в сумі 14843 (чотирнадцять тисяч вісімсот сорок три) гривні, які позивачем сплачено на рахунок № 31212206700004, код отримувача: 37788874, МФО отримувача: 803014. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито. Розяснено ОСОБА_5 право на звернення з відповідним позовом до суду, як нового кредитора у зобовязанні, внаслідок передання прав ПАТ «Брокбізнесбанк» за договором про відступлення права вимоги (а.с. 189).

Не погоджуючись з даною ухвалою суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.03.2018 року замінено позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» у даній справі на його правонаступникаОСОБА_5, а після заміни сторони на його правонаступника, сторона, яку замінили, втрачає усі права, які належали їй до заміни, а тому вважає, що суд безпідставно прийняв відмову ПАТ «Брокбізнесбанк» від позову, закрив провадження та вирішив питання щодо повернення судового збору.

Таким чином, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.05.2018 року в даній справі, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ПАТ «Брокбізнесбанк» подав відзив на апеляційну скаргу, в якій вказує, що вважає оскаржувану ОСОБА_5 ухвалу законною, оскільки заяву про відмову від позову, закриття провадження та повернення судового збору здано ПАТ «Брокбізнесбанк» на пошту 14.03.2018 року, тобто до подачі ОСОБА_5 клопотання в суд про залучення його до участі у справі в якості правонаступника.

Учасники справи в судове засідання не з»явилися, ОСОБА_5 подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 УПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов»язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно дост. 206 ЦПК України, позивач має право відмовитись від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно з п. 4 ч. 1, ч. 2ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до ч.1ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному дослідженні обставин у справі, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки з матеріалів справи вбачається, що заяву провідмову відпозову,закриття провадженнята поверненнясудового зборуздано ПАТ«Брокбізнесбанк» напошту 14.03.2018року,яку зареєстрованов суді19березня 2018року,клопотання ОСОБА_5 прозалучення йогодо участіу справів якостіправонаступника подано 22 березня 2018 року. При цьому ОСОБА_5 надав належним чином не завірені копії відповідних документів. Не перевіривши обставин щодо заміни кредитора у зобов»язанні, на які покликався ОСОБА_5, не вирішивши клопотання позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» про відмову від позову, суд першої інстанції 26 березня 2018 року постановив ухвалу про заміну правонаступника, що є необґрунтованим.

Крім того, оскаржуваною ухвалою права особи, яка подала апеляційну скаргу, не порушені, оскільки дана особа не позбавлена можливості звернутися з відповідною позовною заявою за захистом своїх прав.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

 

П О С Т А Н О В И В:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Ковельського міськрайонногосуду Волинськоїобласті від16травня 2018року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 серпня 2018 року.

 

Головуючий

 

Судді

Неплохо. что то у него с документами не то или чего не хочет показывать?

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 hour ago, juri_rv said:

Неплохо. что то у него с документами не то или чего не хочет показывать?

Нотариальный (ничтожный) договор факторинга, заключенный между банком и физлицом Журбасом и ненотариальное (сам пан склепав?) приложение к нему со списком "должников".

  • Like 3
  • Haha 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, Лев сказал:

Нотариальный (ничтожный) договор факторинга, заключенный между банком и физлицом Журбасом и ненотариальное (сам пан склепав?) приложение к нему со списком "должников".

Т.е. экономный товарищ, тратить деньги на нотариальное заверение документов не захотел.

На заседание в суд. вероятно, ни сам . ни его представитель не являлись? 

Теперь пусть подает иски, платит судовий сбор, оплачивает услуги юристов или  пусть лично 

ездит в Ваши края на заседания для подтверждения своего права.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 hours ago, juri_rv said:

Теперь пусть подает иски, платит судовий сбор, оплачивает услуги юристов или  пусть лично 

ездит в Ваши края на заседания для подтверждения своего права.

и залазит все глубже и глубже в пятый угол

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: Алекса
      Здравствуйте.у меня  такая ситуация(крик души) в 2008 году,когда я еще училась,мне выдали кредитную карту приват банка с суммой 1000 грн.до 2011 года я ею не пользовалась,потом в семье случилось горе и я воспользовалась этими деньгами.позже кредит закрыла,но не закрыла саму карту.до 2013 года я деньги с карты не брала.С 2013 года я брала кредитные деньги,но выплачивала не вовремя и мне насчитывали проценты большие..В 2015 году я устроилась официально на работу и начала погашать сумму вовремя и мне подняли лимит до 5 тыс.В январе 2018года нам на работе выдали зарплатные карты привата и увеличили лимит до 22тыс.(но по старым условиям с большими процентами)а с апреля месяца я ушла в декрет и взяла деньги с карты,в декабре муж потерял работу и я перестала проплачивать кредит так как не с чего..(единственный доход это соц.выплаты на ребенка, с которых банк списывает половину суммы.имеет ли он на это право?  ).на сегодняшний момент у меня долг почти 30 тыс.Я являюсь совладелицей квартиры и в ней прописан ребенок,вопрос как можно разрулить ситуацию с долгом,банк на уступки не идет а так же не выдает копию анкеты-договора. какова вероятность того что банк подаст в суд и сможет отобрать мою часть квартиры и что такое исковая давность и как ее применить?Помогите пожалуйста,а то у меня уже сдают нервы от переживания а от этого страдает ребенок.мне больше не к кому обратиться.Родители помочь немогут.
    • Автор: Крис468
      Добрий день помогите мне пожалуйста взела в мускредит 450 грн и прострочила пять месяцев   кредит  продали сичяс уже 3000 тисячи звонят пишут что отправили кредиторов по адресу моего проживания писали что дело передают в суд помогите подскажыте они  диствительно могут приехать и передать дело в суд 
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      30 січня 2019 року
      м. Київ
      справа № 235/5583/16-ц
      провадження № 61-30301 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      УсикаГ. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_4,
      відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
      розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2017 року у складі судді Хмельової С.М. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2017 року у складі колегії суддів: Дундар І. О., Кішкіної І. В.,
      Тимченко О. О.,
      ВСТАНОВИВ:
      У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживача банківських послуг.
      На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 18 грудня 2014 року він заповнив анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі - Умови та правила), відповідно до якої підтвердив свою згоду на те, що заява разом з Умовами та правилами і Тарифами Банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, у зв'язку з чим йому було видано картку для виплат НОМЕР_1.
      Приблизно 25-26 березня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» без попередження заблокував його банківську картку.
      Від працівників банку, за телефоном «3700», йому стало відомо, що картку заблоковано у зв'язку з шахрайськими діями з його боку при здійсненні фінансових операцій, вчинених з використанням картки, а тому було рекомендовано звернутися до правоохоронних органів.
      22 квітня 2016 року він звернувся із заявою про можливе вчинення злочину до Краматорського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яке 29 квітня 2016 року повідомило його про відсутність виявлених ознак злочину за наслідками перевірки його заяви.
      На його звернення від 19 травня 2016 року, 22 травня 2016 року, 20 липня 2016 року від 17 серпня 2016 року про розблокування банківської картки, ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомляло, що працівники банку здійснюють пошук інформації в архівах і програмних комплексах та проводиться перевірку.
      Посилаючись на те, що дії ПАТ КБ «ПриватБанк» з блокування банківської платіжної картки є незаконними, оскільки рішення суду про арешт коштів на його рахунку не ухвалювалось, інші передбачені законом підстави для обмеження його права на розпорядження грошовими коштами у розмірі 2 902, 04 грн, що знаходяться на його рахунку, відсутні, просив зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» зняти (скасувати) встановлені для нього обмеження права на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його поточному рахунку та обслуговуються карткою НОМЕР_1, шляхом її розблокування.
      Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2017 року позов задоволено.
      Зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» зняти (скасувати) встановлені для ОСОБА_4 обмеження права на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його поточному рахунку та обслуговуються карткою НОМЕР_1, шляхом негайного розблокування зазначеного карткового рахунку і забезпечення можливості вільно користуватися та розпоряджатися власними грошовими коштами на цьому поточному рахунку.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дії банку з блокування карткового рахунку позивача є незаконними, оскільки будь-яких доказів на підтвердження наявності вмотивованих підозр щодо вчинення позивачем шахрайських дій шляхом введення в оману з метою отримання грошових коштів на банківську картку, яка обслуговується ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідач не надав. Не зважаючи на неодноразові звернення ОСОБА_4 про розблокування його картки та відсутність інформації про вчинення позивачем незаконних дій, за яких банк мав право заблокувати картку, відповідач не поновив право позивача на використання електронного платіжного засобу.
      Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2017 року залишено без змін.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, застосував норми матеріального права та надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим.
      У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у вересні 2017 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що банківська картка позивача була заблокована на підставі повідомлення особи про введення її в оману, внаслідок чого на картковий рахунок ОСОБА_4 було перераховано грошові кошти, що свідчить про наявність ознак шахрайських дій з боку позивача. Пунктом 1.1.3.2.14 Умов та правил надання банківських послуг і тарифів, до яких приєднався позивач, передбачено право банку відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта у випадку виникнення вмотивованих підозр щодо використання банку для проведення незаконних операцій, а тому блокування банківської картки позивача було здійснено відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору.
      15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
      29 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
      Судами попередніх інстанцій установлено, що 18 грудня 2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про надання банківських послуг, що підтверджується анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанк. На виконання умов договору банк відкрив позивачу поточний рахунок, який обслуговується карткою НОМЕР_1.
      У період з 25 по 26 березня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» заблокував картку позивача.
      22 квітня 2016 року позивач звернувся до Краматорського ВП ГУ НП в Донецькій області із повідомленням про можливе вчинення злочину. 29 квітня 2016 року Краматорський ВП ГУ НП в Донецькій області повідомило його про те, що під час проведення перевірки за його заявою ознак будь-якого злочину не встановлено, матеріальної шкоди не завдано, а тому відсутні підстави для внесення зазначених відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
      19 травня 2016 року позивач звернувся із заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк» про розблокування дії його картки та повернення його грошових коштів, шляхом їх зарахування на інший рахунок.
      Листами від 22 травня 2016 року, 20 липня 2016 року, 17 серпня 2016 року,
      14 вересня 2016 банк повідомляв ОСОБА_4, що представники ПАТ КБ «ПриватБанк» шукають необхідну інформацію в архівах та програмних комплексах банку, проводять перевірку даних, що потребує додаткового часу.
      25 листопада 2016 року відповідач повідомив позивача про те, що він діє в межах чинного законодавства України та відповідно до умов укладеного договору. Здійснення видаткових операцій з використання платіжної картки призупинено у зв'язку зі зверненням фізичної особи клієнта банку, яка повідомила, що 23 березня 2016 року внаслідок введення в оману, вона перерахувала кошти на користь ОСОБА_4, що є підставою для блокування його картки.
      Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
      Положенням частини першої статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку.
      Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
      Таким чином, дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо зупинення фінансових операцій за рахунком клієнта мають, зокрема, відповідати вимогам Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі - Закон № 1702-VII).
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 5 Закону № 1702-VII банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу.
      Згідно з частинами першою-третьою статті 17 Закону № 1702-VII суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов'язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб'єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб'єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочі дні з дня зупинення (включно).
      Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої цієї статті, на строк до п'яти робочих днів, про що зобов'язаний негайно повідомити суб'єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
      Спеціально уповноважений орган у разі виникнення підозр може прийняти рішення про зупинення видаткових фінансових операцій на строк до п'яти робочих днів, про що зобов'язаний негайно повідомити суб'єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. У такому разі суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний в день отримання, але не пізніше 11 години наступного робочого дня після отримання відповідного рішення повідомити спеціально уповноваженому органу про залишок коштів на рахунку клієнта, фінансові операції (кошти) за яким були зупинені, та у разі зупинення фінансових операцій на транзитних рахунках суб'єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум.
      Частиною 5 статті 17 Закону № 1702-VII передбачено, що в разі прийняття рішення відповідно до частин другої і третьої цієї статті спеціально уповноважений орган протягом строку подальшого зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) або зупинення видаткових фінансових операцій проводить аналітичну роботу, збирає необхідну додаткову інформацію, обробляє, перевіряє, аналізує її та у разі, якщо за результатами перевірки: ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, або вчинення іншого злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, не підтверджуються, спеціально уповноважений орган зобов'язаний негайно скасувати своє рішення про подальше зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) або зупинення видаткових фінансових операцій та повідомити про це суб'єкту первинного фінансового моніторингу; є мотивовані підозри, - спеціально уповноважений орган приймає рішення про продовження зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) (видаткових фінансових операцій), готує і подає відповідний узагальнений матеріал або додатковий узагальнений матеріал правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, та в день прийняття такого рішення інформує відповідного суб'єкта первинного фінансового моніторингу про дату закінчення строку зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції). Строк зупинення відповідних фінансових (фінансової) операцій (операції) продовжується спеціально уповноваженим органом з наступного робочого дня після подання відповідного узагальненого матеріалу або додаткового узагальненого матеріалу за умови, що загальний строк такого зупинення не перевищуватиме 30 робочих днів.
      Строки зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій) суб'єктами первинного фінансового моніторингу та спеціально уповноваженим органом, зазначені у частинах першій - п'ятій цієї статті, є остаточними та продовженню не підлягають.
      Відповідно до пункту 91 постанови Правління Національного банку України від 26 червня 2015 року № 417 «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» банк зобов'язаний інформувати визначені законодавством України правоохоронні органи за місцем розташування банку про фінансові операції, стосовно яких є підстави підозрювати, що вони пов'язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, та їх учасників у день виявлення, але не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації таких фінансових операцій.
      Таким чином, правомірність блокування карткового рахунку є можливою лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму», а також за умови дотримання строків зупинення фінансових операцій та блокування картки.
      У матеріалах справи відсутні докази дотримання банком зазначених вище вимог, а також здійснення позивачем незаконних операцій, на підставі чого було заблоковано його картковий рахунок.
      За таких обставин, суди дійшли правильного висновку, що ПАТ КБ «ПриватБанк» належним чином не обґрунтувало правомірність блокування карткового рахунку, відкритого на ім'я позивача, доказів на підтвердження наявності порушень позивачем вимог законодавства, за наслідками яких було заблоковано його картковий рахунок, не надало та, не зважаючи на неодноразові звернення ОСОБА_4, не вчинило дій, направлених на розблокування карткового рахунку. Крім того, призупинення видаткових операцій діяло понад строки, встановленні чинним законодавством.
      Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
      Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
      Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
      Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2017 року залишити без змін.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Судді: Г. І. Усик
      В. О. Кузнєцов
      А. С. Олійник
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/79543427
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 758/4861/16-ц
      Категорія 26
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      09 липня 2018 року м. Київ
      Подільський районний суд м. Києва в складі
      головуючого судді Гребенюк В.В.,
      секретаря судового засідання Мишак І.Ю.,
      за участю представника позивача - ОСОБА_1,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Кей-Колект», ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договорів в частині недійсними, -
      ВСТАНОВИВ:
      У квітня 2016 року ОСОБА_2 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (надалі за текстом - відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (надалі за текстом - відповідач 2), про визнання договорів в частині недійсними.
      Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27.08.2008 р. між позивачем та відповідачем 2 укладено кредитний договір № 11387766000, згідно із яким відповідач 2 надав позивачу кредит в іноземній валюті на суму 800000 дол. США, кредитний договір укладено строком до 27.08.2018 р., кредиті кошти надано на споживчі цілі. З метою забезпечення зобов'язання за кредитним договором 27.08.2008 р. укладено договір іпотеки № 92747. 13.02.2012 р. між відповідачем 2 та відповідачем 1 укладено договір факторингу №2, згідно із яким відповідачем 2 передано право вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 р. відповідачу 1, також, 13.02.2012 р. між відповідачем 2 та відповідачем 1 укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки, згідно із яким відповідачем 2 відступлено право вимоги за договором іпотеки № 92747 від 27.08.2008 р. відповідачу 1. Позивач зазначає, що договір факторингу № 2 та договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки укладені з порушенням вимог закону, оскільки відповідач 1 є небанківською фінансовою установою, а тому не може бути фактором за правом вимоги до боржника фізичної особи. Позивач просить визнати недійсним договір факторингу № 2 від 13.02.2012 в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 р. відповідачу 1 та недійсним договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 13.02.2012 р., згідно із яким відповідач 2 відступив право вимоги за договором іпотеки № 92747 від 27.08.2008р. відповідачу 1.
      Ухвалою суду від 23.05.2016 р. відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.
      23.02.2018 р. на підставі повторного автоматизованого розподілу справ справу передано судді Гребенюку В.В. Ухвалою суду від 27.02.2018 р. справу прийнято до розгляду у загальному позовному провадженні та розпочато підготовче провадження.
      В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити з підстав вказаних в позовній заяві.
      В поданих до суду запереченнях відповідач 2 заперечував проти задоволення позову з підстав його незаконності та необґрунтованості, оскільки в позовній заяві не зазначено цивільне право, яке було порушено укладенням спірних договорів, твердження позивача про укладення договору факторингу всупереч вимогам розпорядження Державної комісії, що здійснює регулювання у сфері фінансових послуг № 231 від 03.04.2009 р. та порушення вимог Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг є помилковим, ст. 1078 ЦК України не обмежує передачу прав кредитора у зобов'язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором. Також помилковим є твердження позивача, що факт визнання недійсним договору факторингу автоматично тягне за собою визнання недійсним права вимоги за договором іпотеки.
      Від відповідача 1 заперечення на позов до суду не надходили.
      В судове засідання представник відповідача 1 не з'явився, 09.06.2018 р. до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача 1.
      В судове засідання представник відповідача 2 не з'явився, 09.07.2018 р. до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача 2.
      Дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників даного судового розгляду, оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
      Як встановлено судом, 27.08.2008 р. між позивачем та відповідачем 2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11387766000, згідно із яким відповідач 2 надав позивачеві споживчий кредит в іноземній валюті в сумі 80000 дол. США, що дорівнювало еквіваленту 387656 грн., п. 1.4. договору передбачено, що цільовим призначенням кредиту є особисті потреби позивача (а.с. 5-8).
      27.08.2008 р. між ОСОБА_3 та відповідачем 2, з метою забезпечення грошового зобов'язання за кредитним договором № 11387766000 від 27.08.2008 р., укладено договір іпотеки № 92747 (а.с. 9-11).
      13.02.2012р. між відповідачем 2 та відповідачем 1 укладено договір факторингу № 2, відповідно до п. 1.5 цього договору передання прав клієнта за Договором Забезпечення, що були посвідчені нотаріально, відбувається на підставі окремого договору, що укладається сторонами одночасно з укладенням цього договору і підлягає нотаріальному посвідченню, згідно із п. 3.5 договору клієнт зобов'язується за власний рахунок повідомити кожного боржника про відступлення прав вимоги за формою згідно із додатком 3 до цього договору протягом 30 робочих днів з дати відступлення (а.с. 75-79).
      Відповідно до виписки з додатку № 1 "Перелік первинних договорів" договору факторингу № 2 від 13.02.2012 р. відповідач 2 відступив відповідачу 1 право вимоги за кредитним договором № 11387766000 від 27.08.2008 р., укладеного з позивачем (а.с. 80).
      13.02.2012 р. між відповідачем 2 та відповідачем 1 укладено та нотаріально посвідчений договір відступлення вимоги за договорами іпотеки, в тому числі, за договором іпотеки № 92747 (а.с. 82-87).
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України підставою заміни кредитора у зобов'язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
      Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
      Відповідно до ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" до фінансових послуг належить договір факторингу ст. 21 цього Закону встановлено, що державне регулювання ринку фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, яка була створена після ліквідації Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (Указ Президента України № 1070/2011 від 23.11.2011 р.).
      Як вбачається із розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 р. за № 0373/16389 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" із змінами, внесеними згідно із розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1926 від 13.08.2015 р., до фінансової послуги факторингу віднесено:
      - фінансування клієнтів суб'єктів господарювання, які уклади договір з якого випливає право грошової вимоги;
      - набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення;
      - отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом скошування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
      Тобто, як встановлено судом на час укладення договору факторингу № 2 вказане розпорядження було чинним і підлягало застосуванню фінансовими установами під час здійснення факторингових операцій.
      Окрім того, ч. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг, до якої Україна приєдналась 11.01.2006 р., визначено, що договір факторингу означає договір, укладений між однією стороною (позичальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого позичальник відступає або може відступити право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі продажу товарів укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання.
      Отже, у фактора відсутнє право на придбання права відступної вимоги до фізичної особи, яка не є суб'єктом господарювання.
      Кошти за кредитним договором № 11387766000 від 27.08.2008 р. надані позивачу, як фізичній особі для задоволення власних споживчих потреб, не пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.
      З урахуванням викладеного, договір факторингу № 2 від 13.02.2012 р. в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 17.08.2008 р. відповідачу 1 є недійсним, оскільки на час його укладення останній суперечив актам цивільного законодавства, а саме, розпорядженню Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 р. за № 0373/16389 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" із змінами, внесеними згідно із розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1926 від 13.08.2015 р.
      Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
      Із наведеної норми закону випливає, що відступлення права за іпотечним договором здійснюється за умови одночасного відступлення права вимоги за основним зобов'язанням, за таких обставин, укладенню договору про відступлення права іпотеки має передувати укладення договору про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
      Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
      Аналізуючи вищенаведені норми закону, можна прийти до висновку, що визнання недійсним договору факторингу № 2 від 13.02.2012 р. в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 р. відповідачу 1 тягне за собою визнання недійсним договору відступлення вимоги за договором іпотеки від 13.02.2012 р., укладеним із ОСОБА_3 27.08.2008 р. за № 92747.
      Заперечення відповідача 2 суд визнає безпідставними та необґрунтованими з підстав наведених вище.
      З огляду на наведене відповідно до ст. 203, 215 ЦК України, Закону України «Про іпотеку», Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 р. за № 0373/16389 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" та керуючись ст. ст. 141 - 142, 263 - 265, 268, 273, 352, 354 - 356 ЦПК України, -
      УХВАЛИВ:
      Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", про визнання договорів в частині недійсним - задовольнити;
      Визнати недійсним договір факторингу № 2 від 13.02.2012 р., який укладено між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 р.;
      Визнати недійсним договір відступлення вимоги за договорами іпотеки від 13.02.2012 р., який укладено між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», в частині передачі права вимоги за договором іпотеки № 92747 від 27.08.2008 р.;
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на корить ОСОБА_2 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 21 копійку судового збору;
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на корить ОСОБА_2 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 21 копійку судового збору;
      Повне найменування сторін:
      ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);
      Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»(04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, Код ЄДРПОУ 37825968);
      Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 7, Код ЄДРПОУ 09807750);
      Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду міста Києва у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;
      Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;
      В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;
      Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
      Суддя В.В. Гребенюк
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/77844881
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      24 жовтня 2018 року
      м. Київ
      справа № 755/6287/16-ц
      провадження № 61-23562св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Стрільчука В. А.,
      суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,
      Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І., 
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року у складі суді Арапіної Н. Є. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Панченка М. М.,
      ВСТАНОВИВ:
      У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») про визнання недійсним договору фінансового лізингу.
      Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 30 травня 2013 року між ним та відповідачем укладений договір фінансового лізингу № 00007363, за яким відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування автомобіль марки «WV T5 GP Multivan 2.0 BIDTI», а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. При цьому в договорі вказано, що усі платежі, що підлягають сплаті, повинні сплачуватися в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів у доларах США. Згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, який є невід'ємним додатком до договору про фінансовий лізинг, лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати щомісячно лізинговий платіж у доларах США. Вважає, що умова про внесення лізингових платежів в еквіваленті іноземної валюти ставить його вкрай невигідне становище та з урахуванням чинного законодавства про заборону надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України, умови цього договору є недійсними. Відповідач використав нечесну підприємницьку практику та ввів його в оману через те, що не було проведено переддоговірної роботи та не надано детального розпису загальної вартості оплати транспортного засобу, позивач не міг здійснити свідомий вибір перед укладенням договору у зв'язку з коливанням курсу долара США.Крім того, діяльність відповідача містить ознаки фінансової послуги та підлягає ліцензуванню, але здійснювалася ним без відповідної ліцензії, що є також підставою недійсності договору.
      Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним договір про фінансовий лізинг від 30 травня 2013 року № 00007363 із усіма додатками до нього.
      Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
      Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки положення договору фінансового лізингу щодо корегування лізингових платежів внаслідок збільшення курсу долара США відповідно до гривні, які є предметом спору у справі, узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать їм, при укладенні договору фінансового лізингу позивач не заперечував проти його умов, тому відсутні правові підстави, передбачені частиною першою статті 215, частиною першою статті 203 ЦК України для визнання договору недійсним.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зміна розміру ставки LIBOR для доларів США не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього договору.Таким чином, положення договору про фінансовий лізинг щодо встановлення змінної процентної ставки у розмірі трьохмісячної ставки LIBOR для доларів США, не можна вважати несправедливими. Умови фінансового лізингу щодо еквівалента в іноземній валюті при розрахунках за договором не є несправедливими, не встановлюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін. При цьому відповідач має право на надання послуг фінансового лізингу, так як Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, 24 липня 2008 року взято на облік ТОВ «Порше Лізинг Україна» як юридичну особу, що має право надавати послуги з фінансового лізингу.
      У січні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року, в якій просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказує на те, що договір про фінансовий лізинг укладений з порушенням вимог чинного законодавства, а пункти 6.3, 6.4, 6.4.1 та 6.4.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, які є невід'ємним додатком до договору, є недійсними.Визначення розміру платежів за договором в еквіваленті до іноземної валюти, яка не є законним засобом платежу на території України, та встановлення залежності розміру таких платежів від обмінного курсу для долара США є дискримінаційними, оскільки встановлюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду лізингоодержувача. Відповідачем застосовується нечесна підприємницька практика.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та надано строк на подання заперечення на касаційну скаргу.
      У березні 2017 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» подало заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими волевиявлення позивача щодо укладення договору відповідало його внутрішній волі. Умови договору є справедливими, оскільки вони відповідають вимогам чинного законодавства. Жодним чинним нормативно-правовим актом не передбачений обов'язок юридичної особи, яка надає послуги фінансового лізингу, отримувати ліцензію на здійснення такої діяльності. 
      Ухвалою від 21 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.
      Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.
      На адресу Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
      Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
      Положення частин п'ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
      Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень. Під час проведення попереднього судового засідання, суд не встановив необхідності отримання особистих пояснень учасників справи, тому відсутні підстави для задоволення такого клопотання.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3
      Судом установлено, що 30 травня 2013 року між позивачем та відповідачем укладений договір фінансового лізингу № 00007363, за яким відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно - автомобіль марки «WV T5 GP Multivan 2.0 BIDTI», а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.
      Згідно з умовами договору вартість об'єкта лізингу: 64 838,00 дол. США; авансовий платіж: 25 935,20 дол. США; обсяг фінансування: 38 902,80 дол. США; процентна ставка: змінна відповідно до пункту 6.4.2 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу; кількість лізингових платежів: 60; строк лізингу (місяців) - 60; лізинговий платіж: 1 145,03 дол. США; адміністративний платіж - 972,58 дол. США.
      Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
      Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
      За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
      Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
      Згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
      Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 цього Закону).
      Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
      При цьому договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 799 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
      З огляду на зазначене, у справі, яка переглядається, Верховний Суд приходить до висновку про недійсність (нікчемність) договору фінансового лізингу у зв'язку із недотриманням сторонами вимог чинного законодавства України щодо його нотаріального посвідчення та у зв'язку із відсутністю у ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідного дозволу (ліцензії) на здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.
      До такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16 та від 22 листопада 2017 року у справі № 6-428цс17.
      Оскільки оспорюваний договір фінансового лізингу укладений в простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений, як того вимагають вищевказані норми матеріального права, тому відповідно до вимог частини першої статті 220 ЦК України цей договір є нікчемним і не створює правових наслідків для сторін.
      Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.
      Зазначений договір є юридично нікчемним в цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань.
      За таких обставин відсутні підстави для надання юридичної оцінки окремим пунктам договору на предмет їх несправедливості у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».
      Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
      Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.
      Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.
      Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.
      Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
      Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
      Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК України та з урахуванням положень частини четвертої статті 12 ЦПК України вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.
      Частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Оскільки суд обмежений вимогами диспозитивності цивільного процесу вимоги позивача про визнання недійсним нікчемного правочину не підлягають задоволенню, оскільки відсутній такий спосіб захисту своїх порушених прав, з підстав вказаних вище.
      Отже, Верховний Суд приходить до висновку про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 з інших підстав, ніж ті, що вказані у судових рішеннях попередніх інстанцій.
      Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
      Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.
      У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу відмовити.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. А. Стрільчук
      Судді: В. О. Кузнєцов
      С.О. Погрібний
      О.В. Ступак
      Г. І.Усик
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/77684845