Recommended Posts

Вот на форуме doroshal поделился ссылкой на "Хорошее решение ВС где Приватбанк "прокатили" по строкам иск.давности (карточка)"

Теперь собственно вопрос: можно ли признать недействительным договор уступки прав требования в части кредитного договора отдельного заемщика на основании того, что на момента уступки уже прошел срок исковой давности по этому требованию?

Т.е. Банк не воспользовался вовремя своим правом взыскать долг, т.к. наверное понимал, что срок исковой давности уже вышел и ему будет отказано судом, поэтому продал (уступил) право требование с истекшим сроком фин. установе. Возможно надо не "недействительным" признавать, а например "мнимым" или как то иначе.

У кого какое мнение о подаче такого иска и его перспективе?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Невозможно на этой стадии. Исковая давность - по требованию по кредитным правоотношениям. Для переуступки исковой давности нет. Когда новый кредитор заявит претензии по кредитному (ипотечному) договору, - вот тогда ему и откажут, если заемщик заявит о пропуске кредитором исковой давности. Все просто.

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
37 минут назад, alexburko сказал:

Невозможно на этой стадии. Исковая давность - по требованию по кредитным правоотношениям. Для переуступки исковой давности нет. Когда новый кредитор заявит претензии по кредитному (ипотечному) договору, - вот тогда ему и откажут, если заемщик заявит о пропуске кредитором исковой давности. Все просто.

Это как бы все понятно. Я имел ввиду, что банк уступил просроченные требования, т.е. которых уже как бы и взыскать нет возможности, типа сделка мнимая, фиктивная или обман. Думал, что можно за это как то зацепиться.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, ais сказал:

Это как бы все понятно. Я имел ввиду, что банк уступил просроченные требования, т.е. которых уже как бы и взыскать нет возможности, типа сделка мнимая, фиктивная или обман. Думал, что можно за это как то зацепиться.

 

1 час назад, ais сказал:

Это как бы все понятно. Я имел ввиду, что банк уступил просроченные требования, т.е. которых уже как бы и взыскать нет возможности, типа сделка мнимая, фиктивная или обман. Думал, что можно за это как то зацепиться.

Врядли Вам это удастся. В таких договорах, обычно, оговаривается ответственность сторон за действительность обязательств, права требования по которым уступаются. Т.е. это их личные разборки и Вы к этому процессу отношения не имеете. Полностью согласен с alexburko, факт пропуска сроков исковой давности можно будет использовать при реализации новым кредитором права требования 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

По ипотечной оговорке переоформят без вашего ведома.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
32 минуты назад, frau сказал:

По ипотечной оговорке переоформят без вашего ведома.

Если по закону, то обязаны уведомить.

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Уведомят по почте и переоформят , а до переоформления право не нарушено.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
5 hours ago, ais said:

Это как бы все понятно. Я имел ввиду, что банк уступил просроченные требования, т.е. которых уже как бы и взыскать нет возможности, типа сделка мнимая, фиктивная или обман. Думал, что можно за это как то зацепиться.

Зачем Вам этот геморрой?

  • Like 3
  • Haha 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Тут главное, кому продали. Если физлицу или не финансовой организации, нужно подавать иск о признании недействительным договора уступки-продажи (факторинга).

Сейчас идет интенсивная обкатка лохотрона-2017 "а-ля Журбас", которой надо также интенсивно противодействовать.

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 минут назад, Лев сказал:

Тут главное, кому продали. Если физлицу или не финансовой организации, нужно подавать иск о признании недействительным договора уступки-продажи (факторинга).

Сейчас идет интенсивная обкатка лохотрона-2017 "а-ля Журбас", которой надо также интенсивно противодействовать.

Пытаемся. Замечу, что обкатка не только интенсивная, но и масштабная. Складывается впечатление , что

заявления , вышеупомянутого пана рассматриваются во всех судах Украины одновременно, причем в некоторых по несколько.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
29 минут назад, centurion сказал:

Зачем Вам этот геморрой?

Как выяснилось позднее, уже после вступления в силу решения суда по взысканию долга, были 100% основания заявить об исковой давности, но к сожалению этого сделано не было. Вот и думаю, если какие-нибудь еще варианты переиграть решение в другую сторону.

22 минуты назад, Лев сказал:

Сейчас идет интенсивная обкатка лохотрона-2017 "а-ля Журбас", которой надо также интенсивно противодействовать.

А это, простите, о чем?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 minutes ago, ais said:

А это, простите, о чем?

О том, что кредиты (скорее всего, списанные с баланса) стали незаконно "продавать" физлицам для дальнейшего развода должников

  • Like 4
  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 minutes ago, juri_rv said:

Пытаемся. Замечу, что обкатка не только интенсивная, но и масштабная. Складывается впечатление , что

заявления , вышеупомянутого пана рассматриваются во всех судах Украины одновременно, причем в некоторых по несколько.

Я тоже в файре его открыл. Целая простыня, скорее всего далеко не полная...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Было определение суда

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74030754

Журбасу не понравилось, подал апелляцию.

На нее последовал отзыв (мотитвировочная часть текста):

 

Апеляційної скарги громадянина Журбаса Д.В. не визнаю з огляду на наступне.

            19.03.2018 р. (за датою вхідної реєстрації в канцелярії суду) позивач по справі – ПАТ „Брокбізнесбанк” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Брокбізнесбанк” Міхна С.С. подав до суду „Заяву в порядку ч. 1 ст. 206 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України „Про судовий збір” (про відмову від позову і повернення 50 відсотків судового збору), в якій просить суд:

            1. Прийняти заяву ПАТ „Брокбізнесбанк” про відмову від позову та постановити ухвалу про закриття провадження у справі.

            2. Постановити ухвалу про повернення ПАТ „Брокбізнесбанк” 50 відсотків, сплачених при поданні позову.

            3. Повернути оригінал платіжного доручення № 8_2_2 від 24.01.2018 р. або паперову копію електронного розрахункового документа (платіжного доручення), яка підтверджує перерахування коштів до бюджету (у разі знаходження оригіналу документа на переказ, який підтверджує зарахування судового збору до бюджету, в матеріалах судової справи та зазначення про це в ухвалі суду) для подальшого їх пред’явлення до відповідних органів Державного казначейства України.

            Згідно ч.ч. 1, 3, 5 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

            Законного представника тієї чи іншої сторони в даній справі немає, а відтак підстави для неприйняття відмови позивача від позову відсутні.

            Відмова від позову – це остаточна відмова позивача від заявлених грошових вимог до мене в числі інших відповідачів і, виходячи із засад диспозитивності цивільного процесу, виключає підстави для призначення справи до судового розгляду.

            22.03.2018 р. (за датою вхідної реєстрації в канцелярії суду), тобто після звернення ПАТ „Брокбізнесбанк” із заявою про відмову від позову і повернення сплаченого судового збору, до суду, не сплативши судового збору, звернулась фізична особа – не суб’єкт підприємницької діяльності гр. Журбас Денис Вікторович (апелянт) з клопотанням про залучення його в якості правонаступника, покликаючись на:

            – договір від 07.02.2018 р. № 227 про відступлення прав вимоги (до не вказаних боржників), укладений між ним та ПАТ „Брокбізнесбанк”, посвідчений державним нотаріусом П’ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Мазур Оленою Юріївною;

            – не завірену копію фрагменту невідомого нотаріально не посвідченого документа, в якому зазначено персональні дані фізичних осіб, яка не може ідентифікуватись як додаток до вищезазначеного договору відступлення (факторингу), а відтак не може бути доказом хоч і незаконного, але відступлення права грошової вимоги апелянта до мене в числі інших позичальників за вказаними у фрагменті „додатку” кредитними договорами.

            Виходячи зі змісту вищезазначеного договору (фінансування банку шляхом надання визначеної грошової суми з дисконтом під відступлення права грошової вимоги), цей договір є договором факторингу.

            Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

            Згідно ч. 1 ст. 1078 цього Кодексу, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

            Згідно ст. 1079 цього Кодексу, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

            В силу ч. 3 ст. 1079 ЦК України фізична особа – гр. Журбас Д.С. не може бути фактором, а відтак вищезазначений договір відступлення (факторингу) є нікчемним.

            Згідно 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

            Станом на 26.03.2018 р., тобто на час постановлення ухвали про залучення гр. Журбаса Д.В. до участі в справі судом помилково не було розглянуто заяви ПАТ „Брокбізнесбанк” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Брокбізнесбанк” Міхна С.С. про відмову від позову закриття провадження у справі та повернення 50% сплаченого позивачем судового збору. Дану помилку суд виправив, розглянув і задовольнив вищезазначену заяву банку 16.05.2018 р.

            Таким чином, провадження у справі було закрито на законних підставах і судовий збір на законних підставах повернуто позивачу.

 

            Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України „Про судовий збір”, за подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах. У разі вибуття із справи позивача судовий збір сплачується його правонаступником, якщо збір не був сплачений.

            Звертаючись до суду з позовною заявою, ПАТ „Брокбізнесбанк” (у особі ліквідатора) спочатку подав клопотання про відстрочення сплати судового збору. Після того, як суд відмовив йому у відстроченні, ПАТ „Брокбізнесбанк” все ж сплатив судовий збір, однак надалі відмовився від позову, прохав закрити провадження у справі, а судовий збір повернути.

            Після відмови від позову заміна позивача у ньому неможлива.

            За таких обставин гр. Журбас Д.С. мав би звернутись не із клопотанням про залучення його в якості позивача, а із самостійним позовом, надавши належні, допустимі і достатні докази права вимоги і сплативши судовий збір на загальних підставах.

            Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержа-ння вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір.

            Оскаржувана апелянтом ухвала про закриття провадження у справі не позбавляє його права і можливості звернутися до суду з позовом до мене, довівши належними і допустимими доказами право вимоги і сплативши судовий збір на загальних підставах.

 

            Апелянт допустив зловживання процесуальними повноваженнями, а саме ввів суди в оману з тим, щоб без належних і допустимих доказів правонаступництва та права грошової вимоги до мене, а також без сплати судового збору замінити позивача у справі.

            Апелянт-фізична особа не вказав своєї адреси проживання (реєстрації за місцем проживання), що є порушенням приписів ст. 356 ЦПК України.

  • Like 2
  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Разборки перенесены на осень? Или,  уже есть чем поделиться?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 hours ago, juri_rv said:

Разборки перенесены на осень? Или,  уже есть чем поделиться?

Мы случайно в последний момент узнали об апелляции и назначении слушания на 26 июня, листая страницы веб-портала.

Подали ходатайство о предоставлении возможности ознакомиться с текстом апелляционной жалобы, подать отзыв и в связи с этим отложить рассмотрение.

Вдогонку получили повестку. Определения

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74575208

не получили до сих пор.

Копию апелляционной жалобы ответчик получил на руки в апелляционном суде, куда обратился, не дождавшись долгожданного письма...

Разборки отложили на 16 августа.

 

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

У нас отложили на сентябрь.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
On 8/1/2018 at 8:17 PM, juri_rv said:

Разборки перенесены на осень? Или,  уже есть чем поделиться?

Уже есть чем. Журбас проиграл первый раунд:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75922210

Категорія справи № 159/18/18 : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано судом: 17.08.2018. Зареєстровано: 17.08.2018. Оприлюднено: 21.08.2018.
Дата набрання законної сили: 16.08.2018

Державний герб України

 

Справа № 159/18/18 Головуючий у 1 інстанції: Наваляний Т.Д. Провадження № 22-ц/773/748/18 Категорія: 27   Доповідач: Данилюк В. А.

 

 

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

16 серпня 2018 року місто Луцьк

 

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Грушицького А. І., Киці С. І.,

з участю:

секретаря судового засідання Вергуна Т. С.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 травня 2018 року,

 

В С Т А Н О В И В:

 

Позивач ОСОБА_6 акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (скорочено ПАТ «Брокбізнесбанк») в січні 2018 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1979042,44 гривень.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2018 року провадження у справі відкрито та призначено підготовче судове засідання на 26 березня 2018 року (а.с. 65).

Від позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» 19.03.2018 року надійшла в суд заява про відмову від позову (здано на пошту 14.03.2018 року), закриття провадження у справіта повернення з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову до суду (а.с. 72-75).

22.03.2018 до суду надійшло клопотання ОСОБА_5 про залучення його до участі у справі в якості правонаступника ПАТ «Брокбізнесбанк» у звязку зі зміною кредитора у зобовязанні за кредитним договором, внаслідок укладення договору № 227 від 07.02.2018 року про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги (а.с. 76-85).

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.03.2018 року замінено позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором на його правонаступникаОСОБА_5 (а.с. 90).

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.05.2018 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» від позову. Зобовязано Ковельське управління державної казначейської служби України ГУДКУ у Волинській області повернути ОСОБА_1 акціонерному товариству «Брокбізнесбанк» 50 відсотків судового збору, сплаченого при звернені з позовом до суду, згідно платіжного доручення № 8_2_2 від 24 січня 2018 року в сумі 14843 (чотирнадцять тисяч вісімсот сорок три) гривні, які позивачем сплачено на рахунок № 31212206700004, код отримувача: 37788874, МФО отримувача: 803014. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито. Розяснено ОСОБА_5 право на звернення з відповідним позовом до суду, як нового кредитора у зобовязанні, внаслідок передання прав ПАТ «Брокбізнесбанк» за договором про відступлення права вимоги (а.с. 189).

Не погоджуючись з даною ухвалою суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.03.2018 року замінено позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» у даній справі на його правонаступникаОСОБА_5, а після заміни сторони на його правонаступника, сторона, яку замінили, втрачає усі права, які належали їй до заміни, а тому вважає, що суд безпідставно прийняв відмову ПАТ «Брокбізнесбанк» від позову, закрив провадження та вирішив питання щодо повернення судового збору.

Таким чином, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.05.2018 року в даній справі, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ПАТ «Брокбізнесбанк» подав відзив на апеляційну скаргу, в якій вказує, що вважає оскаржувану ОСОБА_5 ухвалу законною, оскільки заяву про відмову від позову, закриття провадження та повернення судового збору здано ПАТ «Брокбізнесбанк» на пошту 14.03.2018 року, тобто до подачі ОСОБА_5 клопотання в суд про залучення його до участі у справі в якості правонаступника.

Учасники справи в судове засідання не з»явилися, ОСОБА_5 подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 УПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов»язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно дост. 206 ЦПК України, позивач має право відмовитись від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно з п. 4 ч. 1, ч. 2ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до ч.1ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному дослідженні обставин у справі, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки з матеріалів справи вбачається, що заяву провідмову відпозову,закриття провадженнята поверненнясудового зборуздано ПАТ«Брокбізнесбанк» напошту 14.03.2018року,яку зареєстрованов суді19березня 2018року,клопотання ОСОБА_5 прозалучення йогодо участіу справів якостіправонаступника подано 22 березня 2018 року. При цьому ОСОБА_5 надав належним чином не завірені копії відповідних документів. Не перевіривши обставин щодо заміни кредитора у зобов»язанні, на які покликався ОСОБА_5, не вирішивши клопотання позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» про відмову від позову, суд першої інстанції 26 березня 2018 року постановив ухвалу про заміну правонаступника, що є необґрунтованим.

Крім того, оскаржуваною ухвалою права особи, яка подала апеляційну скаргу, не порушені, оскільки дана особа не позбавлена можливості звернутися з відповідною позовною заявою за захистом своїх прав.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

 

П О С Т А Н О В И В:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Ковельського міськрайонногосуду Волинськоїобласті від16травня 2018року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 серпня 2018 року.

 

Головуючий

 

Судді

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, Лев сказал:

Уже есть чем. Журбас проиграл первый раунд:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75922210

Категорія справи № 159/18/18 : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано судом: 17.08.2018. Зареєстровано: 17.08.2018. Оприлюднено: 21.08.2018.
Дата набрання законної сили: 16.08.2018

Державний герб України

 

Справа № 159/18/18 Головуючий у 1 інстанції: Наваляний Т.Д. Провадження № 22-ц/773/748/18 Категорія: 27   Доповідач: Данилюк В. А.

 

 

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

16 серпня 2018 року місто Луцьк

 

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Грушицького А. І., Киці С. І.,

з участю:

секретаря судового засідання Вергуна Т. С.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 травня 2018 року,

 

В С Т А Н О В И В:

 

Позивач ОСОБА_6 акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (скорочено ПАТ «Брокбізнесбанк») в січні 2018 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1979042,44 гривень.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2018 року провадження у справі відкрито та призначено підготовче судове засідання на 26 березня 2018 року (а.с. 65).

Від позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» 19.03.2018 року надійшла в суд заява про відмову від позову (здано на пошту 14.03.2018 року), закриття провадження у справіта повернення з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову до суду (а.с. 72-75).

22.03.2018 до суду надійшло клопотання ОСОБА_5 про залучення його до участі у справі в якості правонаступника ПАТ «Брокбізнесбанк» у звязку зі зміною кредитора у зобовязанні за кредитним договором, внаслідок укладення договору № 227 від 07.02.2018 року про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги (а.с. 76-85).

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.03.2018 року замінено позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором на його правонаступникаОСОБА_5 (а.с. 90).

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.05.2018 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» від позову. Зобовязано Ковельське управління державної казначейської служби України ГУДКУ у Волинській області повернути ОСОБА_1 акціонерному товариству «Брокбізнесбанк» 50 відсотків судового збору, сплаченого при звернені з позовом до суду, згідно платіжного доручення № 8_2_2 від 24 січня 2018 року в сумі 14843 (чотирнадцять тисяч вісімсот сорок три) гривні, які позивачем сплачено на рахунок № 31212206700004, код отримувача: 37788874, МФО отримувача: 803014. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито. Розяснено ОСОБА_5 право на звернення з відповідним позовом до суду, як нового кредитора у зобовязанні, внаслідок передання прав ПАТ «Брокбізнесбанк» за договором про відступлення права вимоги (а.с. 189).

Не погоджуючись з даною ухвалою суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.03.2018 року замінено позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» у даній справі на його правонаступникаОСОБА_5, а після заміни сторони на його правонаступника, сторона, яку замінили, втрачає усі права, які належали їй до заміни, а тому вважає, що суд безпідставно прийняв відмову ПАТ «Брокбізнесбанк» від позову, закрив провадження та вирішив питання щодо повернення судового збору.

Таким чином, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.05.2018 року в даній справі, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ПАТ «Брокбізнесбанк» подав відзив на апеляційну скаргу, в якій вказує, що вважає оскаржувану ОСОБА_5 ухвалу законною, оскільки заяву про відмову від позову, закриття провадження та повернення судового збору здано ПАТ «Брокбізнесбанк» на пошту 14.03.2018 року, тобто до подачі ОСОБА_5 клопотання в суд про залучення його до участі у справі в якості правонаступника.

Учасники справи в судове засідання не з»явилися, ОСОБА_5 подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 УПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов»язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно дост. 206 ЦПК України, позивач має право відмовитись від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно з п. 4 ч. 1, ч. 2ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до ч.1ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному дослідженні обставин у справі, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки з матеріалів справи вбачається, що заяву провідмову відпозову,закриття провадженнята поверненнясудового зборуздано ПАТ«Брокбізнесбанк» напошту 14.03.2018року,яку зареєстрованов суді19березня 2018року,клопотання ОСОБА_5 прозалучення йогодо участіу справів якостіправонаступника подано 22 березня 2018 року. При цьому ОСОБА_5 надав належним чином не завірені копії відповідних документів. Не перевіривши обставин щодо заміни кредитора у зобов»язанні, на які покликався ОСОБА_5, не вирішивши клопотання позивача ПАТ «Брокбізнесбанк» про відмову від позову, суд першої інстанції 26 березня 2018 року постановив ухвалу про заміну правонаступника, що є необґрунтованим.

Крім того, оскаржуваною ухвалою права особи, яка подала апеляційну скаргу, не порушені, оскільки дана особа не позбавлена можливості звернутися з відповідною позовною заявою за захистом своїх прав.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

 

П О С Т А Н О В И В:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Ковельського міськрайонногосуду Волинськоїобласті від16травня 2018року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 серпня 2018 року.

 

Головуючий

 

Судді

Неплохо. что то у него с документами не то или чего не хочет показывать?

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 hour ago, juri_rv said:

Неплохо. что то у него с документами не то или чего не хочет показывать?

Нотариальный (ничтожный) договор факторинга, заключенный между банком и физлицом Журбасом и ненотариальное (сам пан склепав?) приложение к нему со списком "должников".

  • Like 3
  • Haha 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, Лев сказал:

Нотариальный (ничтожный) договор факторинга, заключенный между банком и физлицом Журбасом и ненотариальное (сам пан склепав?) приложение к нему со списком "должников".

Т.е. экономный товарищ, тратить деньги на нотариальное заверение документов не захотел.

На заседание в суд. вероятно, ни сам . ни его представитель не являлись? 

Теперь пусть подает иски, платит судовий сбор, оплачивает услуги юристов или  пусть лично 

ездит в Ваши края на заседания для подтверждения своего права.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 hours ago, juri_rv said:

Теперь пусть подает иски, платит судовий сбор, оплачивает услуги юристов или  пусть лично 

ездит в Ваши края на заседания для подтверждения своего права.

и залазит все глубже и глубже в пятый угол

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      11 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 909/968/16
      Провадження N 12-97гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І.,
      Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,
      учасники справи:
      позивач - Відкрите акціонерне товариство "Івано-Франківський птахокомбінат" (представник - Поронюк І.Б.),
      відповідачі - Публічне акціонерне товариство "Мегабанк" (представники:
      Кульбій-Кухар Ю.В., Шапошніков О.О.), Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКІ" (представник - Нестеришин Т.С.),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Ганна Володимирівна (представник - Бичек В.А.),
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 909/968/16 Господарського суду Івано-Франківської області за позовом Відкритого акціонерного товариства "Івано-Франківський птахокомбінат" до Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКІ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Ганна Володимирівна, про визнання недійсними договорів за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКІ" та Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року (суддя Неверовська Л.М.) й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 року (головуючий суддя - Гриців В.М., судді Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.).
      УСТАНОВИЛА:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У листопаді 2016 року Відкрите акціонерне товариство "Івано-Франківський птахокомбінат" (далі - ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат") звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" (далі - ПАТ "Мегабанк") та Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКІ" (далі - ТОВ "НІКІ") про визнання недійсними:
      1.1 договору про відступлення права вимоги від 13 березня 2015 року за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року N ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року N 08-02/2012/ГД-08-02/2012;
      1.2 договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 13 березня 2015 року N ГД-08-02/2012-з.
      2. 13 грудня 2016 року представник позивача подав клопотання про зміну предмета позовних вимог, у якому просив суд прийняти до розгляду позовні вимоги, викладені в такій редакції:
      2.1. визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 13 березня 2015 року за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року N ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року N 08-02/2012/ГД-08-02/2012;
      2.2. визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 13 березня 2015 року N ГД-08-02/2012-з;
      2.3. скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. про державну реєстрацію за ТОВ "НІКІ" прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28054465, від 03 лютого 2016 року, 11:30:27, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га, цільове призначення - для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3, та розташовані на цій земельній ділянці адміністративно-виробничі приміщення, об'єкт житлової площі.
      3. Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 10 січня 2017 року залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (ТОВ "НІКІ") - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенову Г.В.
      4. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірний договір про відступлення права вимоги за генеральним та кредитним договорами, договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором укладені з порушенням чинного законодавства України, оскільки кредитодавцем за кредитним договором може бути виключно банк або інша фінансова установа. ТОВ "НІКІ" не є фінансовою установою і тому не має права надавати фінансові послуги, не може бути кредитодавцем за кредитним договором. Відповідно до статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
      5. Також позивач зазначив, що відповідно до частини третьої статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Предметом договору купівлі-продажу, на підставі якого відбувається відступлення права вимоги, є право майнової (негрошової) вимоги. Предметом договору факторингу згідно із частиною першою статті 1077 Цивільного кодексу України є виключно право грошової, а не будь-якої майнової вимоги. Окрім того, згідно із частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України договір факторингу розглядається як різновид купівлі фактором права грошової вимоги у клієнта. Це означає, що право грошової вимоги може бути предметом купівлі, але виключно за договором факторингу, а не загальної купівлі-продажу.
      6. Позивач указував на те, що за договором купівлі-продажу оплата майна (товару), за загальним правилом, здійснюється після передання товару продавцем покупцеві (частина перша статті 655, частина перша статті 692 Цивільного кодексу України), тобто покупець сплачує грошову суму після того, як отримає товар. На підставі договору факторингу фінансування завжди відбувається під відступлення права грошової вимоги, тобто спочатку фактор передає грошові кошти, після чого клієнт відступає йому своє право грошової вимоги (частина перша статті 1077 Цивільного кодексу України). На підставі договору купівлі-продажу до нового кредитора переходить не повний обсяг прав та обов'язків сторони у зобов'язанні, а лише право вимоги боргу майнового (негрошового) характеру (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України). За договором факторингу фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України). Параграф 1 глави 54 Цивільного кодексу України "Загальні положення про купівлю-продаж" не передбачає надання покупцем права вимоги її продавцю послуг додаткового характеру, пов'язаних із цією вимогою.
      7. За умовами договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 13 березня 2015 року фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу. Згідно з пунктом 2.1 договору про відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ "НІКІ" набуло права вимоги виключно на всі грошові кошти, які можна одержати у зв'язку з отриманим правом вимоги за кредитним договором, що є також ознакою договору факторингу.
      8. Отже, як зазначив позивач, аналіз істотних умов (змісту) договору про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року N ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року N 08-02/2012/ГД-08-02/2012, укладеним 13 березня 2015 року, дає підстави стверджувати, що цей договір за своєю правовою природою є договором факторингу.
      9. Також позивач зазначив, що ПАТ "Мегабанк" не мав права укладати договір купівлі-продажу права вимоги, тому що укладення вказаного договору не є фінансовою послугою (або діяльністю, пов'язаною з наданням фінансових послуг, яку має право здійснювати ПАТ "Мегабанк"), натомість укладення договору купівлі-продажу є діяльністю у сфері торгівлі, яку заборонено здійснювати банкам.
      10. Крім того, відповідно до пункту 4.5 генерального договору на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року N ГД-08-02/2012, за яким було відступлено право вимоги, інформація за цим договором носить конфіденційний характер і розголошенню без згоди сторін не підлягає. Банк під час укладення договору про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року N ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року N 08-02/2012/ГД-08-02/2012 неправомірно (без згоди ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат") розголосив інформацію за генеральним договором на здійснення кредитних операцій.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      11. 29 березня 2012 року ПАТ "Мегабанк" (кредитодавець) та ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" (позичальник) уклали генеральний договір на здійснення кредитних операцій N ГД-08-02/2012, яким визначаються загальні умови надання кредитодавцем послуг позичальнику для здійснення кредитних операцій.
      12. Також 29 березня 2012 року ПАТ "Мегабанк" (кредитодавець) та ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" (позичальник) уклали кредитний договір N 08-02/2012/ГД-08-02/2012, на виконання умов якого позичальнику було надано кредит у розмірі 1 500 000 грн на строк з 29 березня 2012 року до 28 березня
      2015 року для поповнення обігових коштів (оплату енергоносіїв, ПММ, виплату заробітної плати, платежів до бюджету та інших витрат, пов'язаних з основною діяльністю позичальника), а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити 21 % (двадцять один процент) річних на умовах, передбачених договором.
      13. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором N 08-02/2012/ГД-08-02/2012 ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" (іпотекодавець) та ПАТ "Мегабанк" (іпотекодержатель) 29 березня 2012 року уклали іпотечний договір N ГД-08-02/2012-з, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А. та зареєстрований у реєстрі за N 459, за умовами якого ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" передав у заставу ПАТ "Мегабанк" земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000080020006, площею 5,6370 га, та розташовані на ній адміністративно-виробничі приміщення, що знаходяться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3. Згідно з пунктом 1.4 договору вартість предмета іпотеки становить 7 914 370 грн. у тому числі вартість земельної ділянки 4 724 370 грн.
      14. 13 березня 2015 року ПАТ "Мегабанк" і ТОВ "НІКІ" уклали договір про відступлення права вимоги до боржника - ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року N ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року N 08-02/2012/ГД-08-02/2012, а також договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором N ГД-08-02/2012-з, посвідченим 29 березня 2012 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу та зареєстрований за N 459. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О. 13 березня 2015 року, зареєстрований в реєстрі за N 816.
      15. На підставі цих договорів приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В. було здійснено державну реєстрацію за ТОВ "НІКІ" прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28054465 від 03 лютого 2016 року, 11:30:27, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га, цільове призначення - для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3, та розташовані на цій земельній ділянці адміністративно-виробничі приміщення, об'єкт житлової площі.
      16. Натомість ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" звернулося до суду з позовом про визнання недійсними укладених 13 березня 2015 року ПАТ "Мегабанк" з ТОВ "НІКІ" договорів про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій та кредитним договором і про відступлення права вимоги за іпотечним договором. Вважає оспорювані правочини такими, що вчинені з порушенням закону, а також указує на те, що ці правочини порушують його права та інтереси.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      17. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року позов задоволено. Визнано недійсними: договір про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року N ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року N 08-02/2012/ГД-08-02/2012, укладений між ПАТ "Мегабанк" і ТОВ "НІКІ"  13 березня 2015 року; договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором N ГД-08-02/2012-3, посвідчений 29 березня 2012 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А. та зареєстрований у реєстрі за N 459, укладений між ПАТ "Мегабанк" і ТОВ "НІКІ" 13 березня 2015 року та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., зареєстрований у реєстрі за N 816.Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. про державну реєстрацію за ТОВ "НІКІ" прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28054465 від 03 лютого 2016 року, 11:30:27, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га, цільове призначення - для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3, та розташовані на цій земельній ділянці адміністративно-виробничі приміщення, об'єкт житлової площі.
      18. Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними оспорюваних договорів, місцевий господарський суд, урахувавши правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 06 липня 2015 року у справі N 6-301цс15 та від 13 квітня 2016 року у справі N 3-238гс16, виходив з установлених ним обставин, згідно з якими розмір грошової вимоги значно перевищує ціну відступлення вимоги; балансова вартість майна, переданого в іпотеку, є значно більшою, ніж розмір заборгованості боржника, визначеного в повідомленні про порушення боржником основного зобов'язання за кредитним договором та договором іпотеки від 27 березня 2015 року, та дійшов висновку, що оспорювані договори є договорами факторингу, оскільки вказана різниця є дисконтом, тобто платою (фінансовою вигодою), яку отримує фактор за договором факторингу.
      19. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 року рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року залишено без змін. При цьому суд апеляційної інстанції указав на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором N ГД-08-02/2012-з є договором факторингу, але така позиція не вплинула на правильність висновку суду першої інстанції про недійсність договору про відступлення права вимоги за цим іпотечним договором.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      20. У серпні 2017 року ТОВ "НІКІ" та ПАТ "Мегабанк" подали до Вищого господарського суду України касаційні скарги на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 року, в яких просили оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нове, яким у позові відмовити в повному обсязі.
      21. Скаржники вказують на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 3, 15, 16, 203, 215, 509, 510, 512, 1077, 1079 Цивільного кодексу України, статей 1, 4, 5, 7 Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статей 1, 2, 22, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень).
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      22. ТОВ "НІКІ" та ПАТ "Мегабанк" подали до Вищого господарського суду України касаційні скарги на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 року в порядку, встановленому статтею 109 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень).
      23. Вищий господарський суд України ухвалою від 07 листопада 2017 року касаційні скарги ТОВ "НІКІ" та ПАТ "Мегабанк" прийняв до касаційного провадження та призначив до розгляду.
      24. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
      25. На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України вказані касаційні скарги разом зі справою передані до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      26. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 лютого 2018 року призначив до розгляду касаційні скарги ТОВ "НІКІ" та ПАТ "Мегабанк".
      27. Відповідно до частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      28. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 квітня 2018 року передав цю справу разом з касаційними скаргами ТОВ "НІКІ" та ПАТ "Мегабанк" на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      29. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції зазначив, що правова проблема у цій справі зводиться до розмежування договору факторингу та інших способів відступлення права вимоги, оскільки суди, визначаючи правову природу оспорюваних договорів, вказують на певні їх особливості, чим створюють різну судову практику.
      30. Так, суд касаційної інстанції зазначив, що у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі N 3-238гс16 викладено правовий висновок, згідно з якою плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
      31. Також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі N 910/2489/17 викладено правову позицію, згідно з якою однією з відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення права вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження клієнта за плату, тобто взамін права вимоги клієнт отримує від фактора послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження клієнта, з обов'язком клієнта оплатити користування ними. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу (аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду України від 10 липня 2015 року у справі N 6-301цс15).
      32. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також зауважив, що в постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі N 3-226гс16 та від 25 травня 2016 року у справі N 3-254гс16 викладено правову позицію, згідно з якою якщо договір між сторонами передбачає передачу права грошової вимоги проти виплати коштів або обов'язку їх виплатити, то фактично має місце фінансування однієї сторони іншою. Такі відносини мають ознаки факторингу, а отже, новий кредитор повинен мати статус банку або фінансової установи, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
      33. Оскільки принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питань, які Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає виключною правовою проблемою, ухвалою
      від 16 квітня 2018 року справу прийнято до розгляду Великої Палати Верховного Суду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги, - ПАТ "Мегабанк" та ТОВ "НІКІ"
      34. Скаржники зазначають, що договір про відступлення права вимоги за кредитним договором є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання цього договору недійсним. Вони вказують також на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 509, 510, 512, 1077, 1079 цього Кодексу, статей 1, 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у частині кваліфікації договору про відступлення права вимоги за кредитним договором як договору факторингу, оскільки дія цього Закону за суб'єктним складом учасників є обмеженою й не поширюється на юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, та на фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
      35. Крім того, скаржники зазначають, що стаття 216 Цивільного кодексу України не передбачає такого правового наслідку недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону, як скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що було прийняте, в тому числі, на підставі визнаного недійсним правочину.
      36. Скаржники вважають, що суд першої інстанції, прийнявши клопотання позивача і нові позовні вимоги до провадження, фактично допустив одночасну зміну предмета та підстав позову, що заборонено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень).
      37. У судовому засіданні представники ПАТ "Мегабанк" та ТОВ "НІКІ" надали усні пояснення щодо суті справи та підтримали наведені в касаційних скаргах доводи.
      (2) Позиція позивача - ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат"
      38. Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, прийнятими в результаті всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та винесеними з дотриманням матеріального та процесуального законодавства з огляду на те, що укладення договору про відступлення права вимоги за кредитним договором між ПАТ "Мегабанк" та ТОВ "НІКІ", який за своєю суттю є договором факторингу, суперечить вимогам статті 1079 Цивільного кодексу України, а тому такий договір є недійсним на підставі статей 203 та 215 цього Кодексу. Позивач наголошує, що усі попередні записи про державну реєстрацію іпотеки ПАТ "Мегабанк" як іпотекодержателя спірного майна є в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, отже, для реального захисту та відновлення його порушених прав необхідно скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, оскільки оскаржувані договори не створили жодних юридичних наслідків.
      39. Представник позивача в судовому засіданні підтримав заперечення, викладені у відзиві та письмових поясненнях на касаційні скарги, та просив залишити їх без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.
      (3) Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В.
      40. Семенова Г.В. у своїх письмових поясненнях по суті вимог касаційної скарги зазначила, що підтримує наведені в касаційних скаргах ПАТ "Мегабанк" та ТОВ "НІКІ" доводи, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно кваліфікували оспорюваний договір від 13 березня 2015 року про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій N ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року N 08-02/2012/ГД-08-02/2012 як договір факторингу. Вона зазначає, що оспорюваний договір за своїм змістом є договором про відступлення права вимоги (купівлі-продажу права вимоги - статті 512-514, 656 Цивільного кодексу України). За цим договором відсутня будь-яка плата за користування грошовими коштами, наданими в розпорядження клієнта шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди тощо (вартість права вимоги та ціна за відступлення права вимоги - тотожні). Крім того, за цим договором одна сторона не фінансувала іншу, а грошова вимога, відступлена первісним кредитором новому кредитору, не може розглядатися як плата за надану послугу. До того ж за договором не надавалося будь-яких пов'язаних з відступленням права вимоги послуг.
      41. У судовому засіданні представник приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. просив задовольнити касаційні скарги ПАТ "Мегабанк" та ТОВ "НІКІ".
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      42. Підставою для передачі та прийняття вказаної справи на розгляд Великої палати є необхідність розмежування договору факторингу та інших способів відступлення права вимоги.
      43. Вказана правова проблема є нагальною у зв'язку з великою кількістю спорів, пов'язаних з правонаступництвом у кредитних договорах.
      44. Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      45. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
      46. Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
      47. У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.
      48. У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
      49. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року N 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року N 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
      50. Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
      51. З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
      52. Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п'ятої статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
      53. У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
      54. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
      55. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
      56. Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).
      57. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
      58. За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.
      59. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
      60. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
      61. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
      62. Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).
      63. Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
      64. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
      65. Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
      66. Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
      67. У даній справі суди попередніх інстанцій установили, що первісно між ПАТ "Мегабанк" та ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій та кредитний договір від 29 березня
      2012 року N 08-02/2012/ГД-08-02/2012, згідно з умовами якого Банк передав Позичальнику кредит у розмірі 1 500 000 грн на поповнення обігових коштів, які Позичальник зобов'язувався повернути та сплатити 21 % річних.
      68. За умовами договору про відступлення права вимоги від 13 березня 2015 року ТОВ "НІКІ" зобов'язалося сплатити ПАТ "Мегабанк" грошові кошти у сумі 1 693 908,74 грн. Натомість, відповідно до пункту 2.1 цього договору ПАТ "Мегабанк" передало ТОВ "НІКІ": право грошової вимоги до боржника (ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат") за генеральним договором на здійснення кредитних операцій та кредитним договором N 08-02/2012/ГД-08-02/2012 від 29 березня 2012 року, у тому числі право на стягнення (отримання) заборгованості боржника перед первісним кредитором, яка виникла станом на 13 березня 2015 року в сумі 1 693 908,74 грн. яка складається з: 1 450 000,00 грн - суми заборгованості за кредитом, 231 451,14 грн - суми заборгованості за простроченими процентами, 10 150,00 грн - суми заборгованості за нарахованими процентами, судові витрати у розмірі 2 307,60 грн. право вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов'язаних з цим сум; будь-які інші вимоги згідно з генеральним та кредитним договорами.
      69. Згідно з пунктом 2.5 договору про відступлення права вимоги за кредитним договором у разі отримання після укладання цього договору від боржника коштів на виконання кредитного договору, зокрема коштів у рахунок повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, які нараховані після відступлення права вимоги, та за умови виконання новим кредитором зобов'язань, визначених підпунктом 2.6.1 цього договору, не пізніше дня, наступного за днем отримання коштів, перерахувати ці кошти новому кредитору як стороні у кредитному договорі й належному отримувачу коштів на виконання кредитного договору.
      70. Також у пункті 5.2 договору про відступлення права вимоги за кредитним договором сторони підтвердили, що укладення цього договору засвідчує те, що до нового кредитора перейшли усі права, пов'язані зі здійсненням первісним кредитором повідомлення боржника про порушення боржником основного зобов'язання за кредитним договором та/або договором іпотеки (повідомлення від 29 травня 2014 року N 92-220).
      71. За таких обставин ПАТ "Мегабанк" (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" (боржника) в обмін на грошові кошти в сумі 1 693 908,74 грн. які ТОВ "НІКІ" (новий кредитор) зобов'язався сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.
      72. Уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором банк отримав фінансування у розмірі 1 693 908,74 грн. а ТОВ "НІКІ", в свою чергу, укладаючи вказаний договір набуло право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Така різниця виразилася в отриманні ТОВ "НІКІ" від первісного кредитора таких прав щодо боржника: а) права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; б) права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов'язаних з цим сум; в) права будь-яких інших вимог згідно генерального договору та кредитного договору. Підтверджено, що саме ТОВ "НІКІ" отримало прибуток від обміну своїх грошових коштів на дебіторську заборгованість ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" перед ПАТ "Мегабанк".
      73. Наведене свідчить про те, що укладений між ПАТ "Мегабанк" та ТОВ "НІКІ" оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов'язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи.
      74. З укладенням договору про відступлення права вимоги у генеральному договорі на здійснення кредитних операцій та кредитному договорі N 08-02/2012/ГД-08-02/2012 від 29 березня 2012 року відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу, - ТОВ "НІКІ", яке не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.
      75. За таких обставин та з огляду на те, що за змістом частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб'єктного складу договору факторингу, то він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.
      76. З урахуванням викладеного висновок судів першої та апеляційної інстанції щодо правової оцінки договору про відступлення права вимоги за договором на здійснення кредитних операцій, кредитним договором, як договору факторингу, і про його недійсність є правильним.
      77. Стосовно вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. щодо реєстрації права власності на земельну ділянку та адміністративно-виробничі приміщення за ТОВ "НІКІ", Велика Палата Верховного суду зазначає таке.
      78. Суди попередніх інстанцій установили, що спір між сторонами виник з цивільно-правових відносин та пов'язаний з позовною вимогою про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги за кредитними договорами та за іпотечним договором від 13 березня 2015 року, а отже, підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
      79. Частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      80. Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Саме як споживач банківських послуг (як позичальник та іпотекодавець) ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" звернулося до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки заміна кредитодавця та іпотекодержателя, яким у договорах, стороною у яких виступав (брав участь) ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат", з фінансової установи - банку (ПАТ "Мегабанк") на іншу юридичну особу - ТОВ "НІКІ", а також перехід до останнього права власності на предмет іпотеки - нерухоме майно ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат", унеможливлюють оскарження останнім договорів, стороною у яких ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" не було, однак позбавлене можливості іншим способом захистити свої права.
      81. Відносини банку з клієнтами та права клієнтів банку врегульовані главами 9 та 10 цього Закону та постановами правління Національного банку України.
      82. Таким чином, укладення договорів відступлення права вимоги позбавило ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" усіх прав, які надані клієнтам банку як споживачам фінансових послуг, та які можуть бути захищені у судовому порядку.
      83. Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.
      84. Відповідно до частини першої статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
      85. Установлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 цього Кодексу).
      86. За змістом статті 216 цього Кодексу наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Разом з тим частиною третьою цієї статті передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
      87. Такі особливості встановлено, зокрема, частиною другою статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за змістом якої записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
      88. Відповідно до частини другої статті 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно примірника такого судового рішення.
      89. З наведеного вбачається, що Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора.
      90. Таким чином, згідно із Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов'язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об'єкт.
      91. Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. За відсутності такого рішення суду реалізувати рішення суду про визнання правочинів недійсними, тобто відновити порушені права позивача, буде неможливо.
      92. З метою реального захисту та відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача суди попередніх інстанцій правильно зазначили про наявність правових підстав для скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. про державну реєстрацію за ТОВ "НІКІ" прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28054465 від 03 лютого 2016 року, 11:30:27, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га, цільове призначення - для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3, та розташовані на цій земельній ділянці адміністративно-виробничі приміщення, об'єкт житлової площі.
      93. Суди установили, що згідно з інформаційною довідкою від 08 лютого 2017 року N 79858712 у Державному реєстрі речових прав є усі попередні записи про державну реєстрацію іпотеки, права ПАТ "Мегабанк" як іпотекодержателя нерухомого майна ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" - земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га та адміністративно-виробничих приміщень, що знаходяться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3. Тому скасування рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ "НІКІ" на це майно не скасовує попередніх записів і не порушує прав ПАТ "Мегабанк" як іпотекодержателя зазначеного майна.
      94. Тому для реального захисту та відновлення порушених прав позивача необхідно скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, оскільки оскаржувані договори не створили жодних юридичних наслідків.
      95. Суд першої інстанції вважав, що земельна ділянка з кадастровим номером 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га, цільове призначення - для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд та розташовані на цій земельній ділянці адміністративно-виробничі приміщення, об'єкт житлової нерухомості, що знаходяться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3, вибули із власності ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" та перейшли у власність ТОВ "НІКІ" згідно з рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28054465 від 03 лютого 2016 року, 11:30:27. Підставою прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 03 лютого 2016 року є договір про відступлення права вимоги N 816, виданий 13 березня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., який є предметом оскарження у цій справі.
      96. Відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
      97. З огляду на викладене, рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації.
      98. Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
      99. Суд першої інстанції установив, що представник позивача подав клопотання про зміну предмета позовних вимог до початку розгляду господарським судом справи по суті. Оскільки рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було прийнято на підставі правочинів, які суд може визнати недійсними, суд обґрунтовано прийняв зміну предмета позову до розгляду.
      100. Отже, суд першої інстанції відповідно до законодавства прийняв заяву про зміну предмета позову та дійшов правильного висновку щодо скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 03 лютого 2016 року у зв'язку з недійсністю оскаржуваних договорів.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      101. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      102. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      103. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційні скарги ПАТ "Мегабанк" і ТОВ "НІКІ" - без задоволення.
      Щодо судових витрат
      104. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      105. Зважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду не змінює судових рішень у даній справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.
      Висновок щодо застосування норм права
      106. Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКІ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 рокуу справі N 909/968/16- без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      03 жовтня 2018 року
      м. Київ
      справа N 288/383/15-ц
      провадження N 61-6009 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С., Лесько А.О., Пророка В.В. (суддя-доповідач), Сімоненко В.М., Фаловської І.М.,
      учасники справи:
      позивач-Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна",відповідач-ОСОБА_6,
      розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Житомирської області в складі колегії суддів: Галацевич О.М., Матюшенка І.В., Борисюка Р.М., від 15 червня 2016 року.
      ВСТАНОВИВ:
      У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - ТОВ "Порше Лізинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором та збитків.
      Позовна заява ТОВ "Порше Лізинг Україна" мотивована тим, що товариство 22 лютого 2012 року уклало з ОСОБА_6 договір про фінансовий лізинг N 00004259 за умовами якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Jetta, 2010 року виробництва, шасі N НОМЕР_3, двигун N НОМЕР_1, а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіками покриття витрат, виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 23 100 дол. США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 4 620 дол. США. Цим договором також передбачені штрафні санкції за неналежне виконання умов договору.
      У зв'язку із систематичним порушенням умов договору з боку ОСОБА_6 починаючи з березня 2014 року, та несплатою лізингових платежів відповідно до плану, ТОВ "Порше Лізинг Україна" відмовилося від договору і заявило ОСОБА_6 вимогу про сплату заборгованості за договором, а також про повернення об'єкта лізингу. Такі вимоги товариства в добровільному порядку ОСОБА_6 не були виконані.
      14 листопада 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. було вчинено виконавчий напис нотаріуса N 1840 про повернення об'єкта лізингу та сплату заборгованості. 15 січня 2015 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Попільнянського районного управління юстиції було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження.
      Об'єкт лізингу станом на дату написання позовної заяви так і не був повернений позивачеві, заборгованість також залишилася не сплаченою.
      На підставі наведеного ТОВ "Порше Лізинг Україна" просило суд стягнути з ОСОБА_6 на свою користь заборгованість за договором про фінансовий лізинг від 22 лютого 2012 року N 00004259 у розмірі 25 596 грн 62 к, збитки у розмірі 440 282 грн 77 к, штраф у розмірі З 273 грн 64 к, пеню у розмірі 1 577 грн 45 к, 3 % у розмірі 473 грн 73 к, інфляційні витрати у розмірі 5 507 грн 68 к, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 183 грн 35 к та судовий збір у розмірі 3 654 грн.
      ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Порше Лізинг Україна" про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів.
      Зустрічна позовна заява ОСОБА_6 мотивована тим, що вказаний вище договір фінансового лізингу не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме Закону України (далі - ЗУ) "Про захист прав споживачів", ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), договір має істотний дисбаланс прав і обов'язків його сторін, містить несправедливі та незаконні умови і це порушує права ОСОБА_6 як споживача відповідних фінансових послуг.
      На підставі наведеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_6 просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу N 00004259, укладений 22 лютого 2012 року між ним та ТОВ "Порше Лізинг Україна", стягнути з товариства на його користь сплачені ним за договором: авансовий платіж: адміністративний платіж; платіж по відшкодуванню частини вартості об'єкта лізингу; проценти та комісії, в загальній сумі 408 440 грн 16 к, стягнути з товариства на його користь моральну шкоду в сумі 15 000 грн.
      Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 01 вересня 2015 року первісний та зустрічний позови об'єднано в одне провадження.
      Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року відмовлено в задоволенні первісних позовних вимог ТОВ "Порше Лізинг Україна", зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано недійсним договір про фінансовий лізинг N 00004259, укладений 22 лютого 2012 року між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ОСОБА_6 Стягнуто з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на користь ОСОБА_6 кошти в сумі 408 440 грн 16 к В задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_6 мотивоване тим, що спірний договір та додаток до нього є недійсними в силу частини шостої статті 19, пункту 6 частини третьої статті 18 ЗУ "Про захист прав споживачів", частин четвертої, п'ятої та шостої статті 1056-1 ЦК України (в редакціях чинних на час виникнення між сторонами правовідносин за договором). Інші задоволені судом першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_6 суд визнав похідними від недійсності спірного договору, доведеними і обґрунтованими.
      Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову ТОВ "Порше Лізинг Україна" мотивоване тим, що укладений між сторонами у справі договір є недійсним, а тому вимоги товариства про стягнення грошових коштів на виконання умов цього договору є безпідставними.
      Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року скасовано і ухвалено у справі нове рішення про часткове задоволення вимог первісного позову ТОВ "Порше Лізинг Україна" та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" заборгованість за договором про фінансовий лізинг від 22 лютого 2012 року N 00004259 у розмірі 25 596 грн 62 к, збитки у розмірі 380 792 грн 92 к, штраф у розмірі 3 273 грн 64 к, пеню у розмірі 1 577 грн 45 к, 3 % річних у розмірі 473 грн 73 к, а всього стягнуто 411 714 грн 36 к В іншій частині первісного позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" 11 505 грн 72 к судового збору.
      Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості зустрічного позову про визнання оспорюваного договору недійсним є безпідставним, оскільки підстави зустрічного позову не доведені належними засобами доказування і є такими, що ґрунтуються на припущеннях. Тому апеляційний суд вважав за необхідне скасувати рішення районного суду в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 Первісні позовні вимоги ТОВ "Порше Лізинг Україна" у задоволеній апеляційним судом їх частині колегія суддів апеляційного суду визнала доведеними і обґрунтованими.
      У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року і залишити в силі рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року.
      Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно скасовано судове рішення районного суду, яке відповідає закону.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2016 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, надано сторонам строк для подання заперечень на касаційну скаргу, зупинено виконання рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.
      Правом на подання відзиву (заперечення) на касаційну скаргу сторони не скористалися.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      05 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
      У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      З матеріалів справи відомо, що 22 лютого 2012 року ОСОБА_6 уклав з ТОВ "Порше Лізинг Україна" договір про фінансовий лізинг N 00004259, згідно умов якого отримав у користування автомобіль Volkswagen Jetta, 2010 року випуску, шасі НОМЕР_3, двигун N НОМЕР_1.
      У договорі вартість об'єкту лізингу визначено у сумі еквівалентній 23 100 дол. США; авансовий платіж визначено у сумі еквівалентній 4 620 дол. США, щомісячний лізинговий платіж у сумі еквівалентній 502,16 дол. США; адміністративний платіж у сумі еквівалентній 346,50 дол. США; строк лізингу - 60 місяців.
      У березні 2014 року ОСОБА_6 порушив свої зобов'язання, сплачуючи щомісячні лізингові платежі з простроченням строків їх виплати, а з травня 2014 року перестав їх виконувати. Загальна сума заборгованості по лізинговим платежам з травня по вересень 2014 року становить 25 596 грн 62 к
      01 жовтня 2014 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" припинило спірний договір з ОСОБА_6, керуючись пунктами 12.7, 12.9, 12.13 договору.
      14 листопада 2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис нотаріуса, яким зобов'язано ОСОБА_6 повернути ТОВ "Порше Лізинг Україна" автомобіль Volkswagen Jetta, 2010 року випуску, шасі НОМЕР_3, двигун N НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2.
      Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Попільнянського районного управління юстиції від 15 січня 2015 року відкрито виконавче провадження за вищевказаним виконавчим написом нотаріуса.
      Автомобіль на час розгляду справи апеляційним судом перебуває у володінні ОСОБА_8, що не заперечував його представник.
      Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
      Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
      Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
      Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
      Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України: від 16 грудня 2015 року (справа N 6-2766цс15), від 19 жовтня 2016 року (справа N 6-1551цс16), від 18 січня 2017 року (справа N 6-648цс16).
      Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо).
      Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.
      У пункті 7 цієї постанови Верховного Суду України роз'яснено, що у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
      Ці роз'яснення залишилися поза увагою судів попередніх інстанцій, які при вирішенні спору не звернули уваги на ту обставину, що сторони у справі не додержалися вимоги закону про обов'язкове нотаріальне посвідчення спірного у цій справі договору (а. с. 17 - 33, том 1), що свідчить про його нікчемність. В судовому порядку нікчемний договір недійсним не визнається, а тому вимоги зустрічного позову ОСОБА_6 про визнання договору недійсним задоволенню не підлягають.
      Також не підлягають задоволенню позовні вимоги за первісним позовом ТОВ "Порше Лізинг Україна", які обґрунтовані наявністю між сторонами у справі договірних зобов'язань на підставі нікчемного договору, оскільки нікчемний договір не породжує для його сторін прав і наслідків по виконанню такого договору.
      Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
      У зв'язку з цим вимоги зустрічного позову ОСОБА_6 про застосування реституції та стягнення на його користь з ТОВ "Порше Лізинг Україна" грошових коштів, переданих на виконання нікчемного правочину, є обґрунтованими.
      Водночас, правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу від 22 лютого 2012 року мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин ОСОБА_6 користувався предметом лізингу (вказаний вище транспортний засіб), який належить на праві власності ТОВ "Порше Лізинг Україна".
      Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
      Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов'язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору. Лізингоодержувач, у свою чергу, зобов'язаний повернути лізингодавцю майно, а саме об'єкт лізингу, яким він користувався.
      Крім того, за змістом Глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
      Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
      Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).
      Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними.
      Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
      Велика Палата Верховного Суду дійшла таких правових висновків про застосування частини першої статті 1212 ЦК України до правовідносин щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові від 23 травня 2018 року (справа N 14-77цс18) і підстави для відступу від таких висновків відсутні.
      Отже, при застосуванні наслідків нікчемності договору фінансового лізингу, суд повинен повернути сторони договору в попереднє становище з урахуванням наведених вище роз'яснень.
      Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений процесуальними повноваженнями на встановлення обставин справи чи оцінку зібраних при її розгляді доказів, а тому Верховний Суд не може перевірити належним чином законність висновків суду першої інстанції щодо суми стягнення з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на користь ОСОБА_8 грошових коштів у порядку реституції за нікчемним правочином, з урахуванням вказаних вище роз'яснень щодо покладення на лізингоодержувача обов'язку по сплаті лізингодавцеві коштів за користування предметом лізингу.
      Водночас, рішення суду першої інстанції з цього приводу не містить обґрунтування, а тому наявні підстави вважати, що воно ґрунтується на припущеннях в частині вирішення спору за зустрічним позовом про стягнення грошових коштів у порядку реституції (статті 60, 213, 214 ЦПК України 2004 року).
      Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи
      Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
      Оскільки суди попередніх інстанцій не застосували правильно до спірних правовідносин статті 216, 220, 628, 799 ЦК України, порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі з ухваленням нового рішення суду про відмову в задоволенні первісного позову ТОВ "Порше Лізинг Україна" і відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 про визнання недійсним договору через їх безпідставність, в іншій частині справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
      Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року скасувати.
      Відмовити в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором лізингу та збитків у повному обсязі.
      Відмовити в зустрічному позові ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про визнання договору недійсним.
      В іншій частині справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Судді: Висоцька В.С.
      Лесько А.О.
      Пророк В.В.
      Сімоненко В.М.
      Фаловська І.М.
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      21 серпня 2018 року
      м. Київ
      справа N 206/4903/15-ц
      провадження N 61-2528 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С., Мартєва С.Ю., Пророка В.В. (суддя-доповідач), Фаловської І.М., Штелик С.П.,
      учасники справи:
      позивач-Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції",відповідач-ОСОБА_6,третя особа-Публічне акціонерне товариство "Кредобанк",
      розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Зайченко С.В. від 14 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі суддів: Рудь В.В., Ткаченко І.Ю., Повєткіна В.В., від 24 травня 2016 року.
      ВСТАНОВИВ:
      У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" (далі - ТОВ "ФК "Приватні інвестиції") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" (далі - ПАТ "Кредобанк"), про стягнення кредитної заборгованості.
      Позовна заява ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" мотивована тим, що 03 листопада 2005 року між Акціонерним товариством "Кредит Банк", правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк", та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 28 900 дол. США на строк до 02 листопада 2020 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит в повному обсязі та в термін, передбачений договором і додатками до нього. Зобов'язання з повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та сплаті комісії за управління кредитом ОСОБА_6 не виконав. 29 листопада 2011 року ПАТ "Кредобанк" і ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" уклали договір факторингу шляхом купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором від 03 листопада 2005 року з усіма змінами та доповненнями, що були укладені між ПАТ "Кредобанк" та ОСОБА_6 Відповідно до договору факторингу ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" набуло права вимоги кредитора до ОСОБА_6 14 грудня 2011 року сторони підписали акт приймання-передачі портфеля заборгованостей і договір набув чинності. 20 жовтня 2014 року ОСОБА_6 було направлено лист-вимогу б/н, в якому була вказана сума простроченої заборгованості за кредитним договором, вимога про сплату боргу, але цей лист повернуто з відміткою "за закінченням терміну зберігання". Умови кредитного договору позичальник належним чином не виконував, порушено строки погашення заборгованості за кредитом і строки виплати процентів за користування кредитом, у зв'язку з чим станом на 25 вересня 2014 року заборгованість становила 32 787,64 дол. США та 500 грн. що еквівалентно 285 640 грн 79 коп.
      На підставі наведеного ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" просило суд стягнути із ОСОБА_6 на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 32 787,64 дол. США та 500 грн. що становить 285 640 грн 79 коп., з яких 23 265,29 дол. США - заборгованість за кредитом; 4 778,81 дол. США - заборгованість за відсотками; 4 743,83 дол. США - сума штрафних санкцій; 500 грн - заборгованість за комісією, та стягнути сплачений судовий збір в сумі 2 856 грн 41 коп.
      Справу суди слухали неодноразово.
      Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" заборгованість за кредитним договором від 03 листопада 2005 року в сумі 5 899 дол. США, що становить 52 638 грн 61 коп., з яких заборгованість за відсотками - 4 778,81 дол. США, що за курсом договору факторингу від 29 листопада 2011 року (1 дол. США = 7 грн 977 коп.) становить 38 120 грн 57 коп.; пеня за простроченими відсотками - 1 121,12 дол. США, що за курсом НБУ на 25 вересня 2014 року (1 дол. США = 12 грн 950572 коп.) становить 14 518 грн 04 коп. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" судовий збір у розмірі 526 грн 39 коп.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором було змінено на 28 серпня 2009 року, і тому саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав. ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" звернулося до суду з цим позовом 10 грудня 2014 року, тобто поза межами основного і спеціального строку позовної давності. Наведені позивачем причини пропуску відповідного строку суд визнав безпідставними та відмовив у його поновленні. Оскільки строк позовної давності позивач пропустив, а відповідач заявив клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності за вимогами цього позову, то районний суд вважав за необхідне відмовити в позові з підстав, передбачених частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      Разом з тим, пославшись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року, справа N 6-249цс15, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом та пені в межах строку позовної давності, а саме: (з грудня 2011 року) прострочених процентів у розмірі 4 778,81 дол. США, (еквівалент 38 120 грн 57 коп.); (з грудня 2013 року) пені за простроченими процентами в розмірі 1 121,12 дол. США (еквівалент 14 518 грн 04 коп.).
      Також суд дійшов висновків про безпідставність доводів відповідача, що позивач не має права вимоги до позичальника за кредитним договором, оскільки було встановлено, що позивач належним чином повідомив боржника про заміну сторони в зобов'язанні шляхом надіслання йому письмового повідомлення-вимоги N 111, в якому зазначено про відступлення права грошової вимоги факторові (позивачу) за кредитним договором від 03 листопада 2005 року, з усіма змінами та доповненнями, що були укладені між Відкритим акціонерним товариством "Кредобанк" та ОСОБА_6, і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Водночас відповідач ніяких дій, спрямованих на отримання відомостей, що відступлення права вимоги мало місце, не вчиняв. Починаючи з початку 2009 року і до тепер відповідач не виконав обов'язку щодо сплати кредиту ні первісному кредиторові, ні позивачу в справі.
      Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2016 року залишено без змін в частині задоволених позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом та пені.
      З ухвали апеляційного суду відомо, що в іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося і по суті не переглядалося в апеляційному порядку.
      Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильних по суті та законних висновків про доведеність і обґрунтованість позову в задоволеній судом першої інстанції його частині.
      У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2016 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором від 03 листопада 2005 року в сумі 5 899 дол. США, що становить 52 638 грн 61 коп., з яких заборгованість за відсотками - 4 778,81 дол. США, що за курсом договору факторингу від 29 листопада 2011 року (1 дол. США = 7 грн 977 коп.) становить 38 120 грн 57 коп.; пеня за простроченими відсотками - 1 121,12 дол. США, що за курсом НБУ на 25 вересня 2014 року (1 дол. США = 12 грн 950572 коп.) становить 14 518 грн 04 коп. В іншій частині рішення районного суду залишити без змін. А також скасувати ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в позові у повному обсязі, стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати у розмірі 6 569 грн 74 коп., у тому числі за подання апеляційної скарги - 3 142 грн 05 коп.; за подання касаційної скарги - 3 427 грн 69 коп.
      Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що: суди першої та апеляційної інстанцій помилково зробили висновки про належне повідомлення відповідача про заміну первісного кредитора у зобов'язанні позивачем у справі, оскільки такі висновки ґрунтуються на припущеннях, і тому відповідач не зобов'язаний виконувати вимоги нового кредитора у зобов'язанні щодо сплати боргу на підставі статті 517 ЦК України; позивач не надав детального розрахунку заборгованості за основним платежем по кредиту, і це унеможливлює перевірку розрахунку розміру прострочених процентів та пені; у судових рішеннях не зазначено залишку суми кредиту і тому не зрозуміло, з якої суми суди розраховували стягнуті проценти і пеню; матеріали справи не містять допустимих доказів на підтвердження того, що кредитні кошти позичальник не сплачував, і тому висновки судів про наявність непогашеного кредитного боргу ґрунтуються на припущеннях, що ПАТ "Кредобанк" у 2009 році звертався до суду з позовом до відповідача про стягнення кредитної заборгованості, і суд залишив цей позов без розгляду з підстав, передбачених статтею 207 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 2004 року; суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки порушенню умов договору факторингу про необхідність повідомлення іпотекодавця про передання прав вимоги; останній платіж по кредиту відповідач здійснив на початку 2009 року, і позов 10 грудня 2014 року подано з пропуском строку позовної давності.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року крім іншого відкрито касаційне провадження у справі, надано сторонам строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
      Правом на подання відзиву (заперечень) на касаційну скаргу учасники справи не скористалися.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Відповідно до вимог статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      18 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.
      У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Зі змісту касаційної скарги і її вимог випливає, що ОСОБА_6 не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з нього на користь позивача заборгованості за процентами за користування кредитом і пені за прострочені проценти в межах терміну дії загального і спеціального строку позовної давності, розподілу судових витрат у справі. В іншій частині ухвалені у справі судові рішення не оспорюються, а тому не є предметом касаційного розгляду.
      Висновки судів попередніх інстанцій щодо стягнення процентів та пені обґрунтовані необхідністю дотримання при розгляді цієї справи правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 02 грудня 2015 року, справа N 6-249цс15.
      Аналізуючи правильність відповідних посилань судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується таким.
      Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи встановили, що строк виконання основного зобов'язання було змінено - на 28 серпня 2009 року, тому саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак позивач звернувся до суду із цим позовом лише 10 грудня 2014 року, тобто зі спливом трирічного строку позовної давності. За правилами статті 400 ЦПК України Верховний Суд не може переоцінювати цих встановлених обставин справи, а тому вважає їх достовірними та обґрунтованими.
      У постанові від 02 грудня 2015 року, справа N 6-249цс15, Верховний Суд України дійшов правового висновку, згідно з яким проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача в межах строку позовної давності, оскільки кошти за кредитним договором у належному розмірі не було повернуто, а позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позову, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Разом з тим 28 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу N 444/9519/12-ц та у постанові від 28 березня 2018 року з метою забезпечення прогнозованості правозастосовної практики відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року в справі N 6-249цс15, який уможливив стягнення процентів за кредитом і пені за процентами у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду.
      У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про правильне застосування норм права, зокрема, що відповідно до статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
      Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
      Після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
      Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А отже, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу в межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з унесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
      Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Таким чином, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
      Колегія суддів Верховного Суду при перегляді цієї справи (N 206/4903/15-ц) не вбачає підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року, справа N 444/9519/12.
      Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
      Оскільки у цій справі (N 206/4903/15-ц) ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення, в тому числі, процентів та пені більше ніж через три роки після настання строку виконання основного зобов'язання, і відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, то наслідки, передбачені частиною четвертою статті 267 ЦК України мали бути застосовані судами попередніх інстанцій також і до вимог позову про стягнення процентів та пені, чого помилково зроблено не було.
      Отже, посилання касаційної скарги про необхідність скасування ухвалених у справі судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог і ухвалення у скасованій частині нового рішення суду про відмову в позові є обґрунтованими і підлягають задоволенню з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України.
      З огляду на зазначене, керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, статтями 257, 258, 267 ЦК України
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
      Скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 03 листопада 2005 року в сумі 5 899 дол. США, що складає 52 638 грн 61 коп., з яких заборгованість за відсотками - 4 778,81 дол. США, що за курсом договору факторингу від 29 листопада 2011 року (1 дол. США = 7 грн 977 коп.) становить 38 120 грн 57 коп.; пеня з прострочених відсотків - 1 121,12 дол. США, що за курсом НБУ на 25 вересня 2014 року (1 дол. США = 12 грн 950572 коп.) становить 14 518 грн 04 коп. У скасованій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Судді: Висоцька В.С.
      Мартєв С.Ю.
      Пророк В.В.
      Фаловська І.М.
      Штелик С.П.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 липня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/15276/17
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
      Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
      за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
      учасники справи:
      позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис",
      представник позивача - Пільх А.В., Бережний Д.С., Качмар О.Й.
      відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк",
      представник відповідача-1 - Целевич О.Ю.
      відповідач-2 - Національний банк України,
      представник відповідача-2 - Амелін А.О.
      розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Національного банку України та публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
      на постанову Київського апеляційного господарського суду у складі Руденко М.А. - головуючого, Пономаренка Є.Ю., Дідиченко М.А. від 25 січня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва у складі Гумеги О.В. від 26 жовтня 2017 року
      Історія справи
      Короткий зміст позовних вимог та підстав подання позову
      1. У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до (1) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та (2) Національного банку України, в якому просило: визнати незаконною бездіяльність Національного банку України щодо неприйняття від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання зобов'язання (погашення заборгованості) за кредитним договором; зобов'язати ПАТ КБ "Приватбанк" виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за кредитним договором; зобов'язати Національний банк України прийняти від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором.
      2. Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
      2.1. 03.03.2009 між Національним банком України (кредитор) та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (після зміни організаційно-правової форми - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк") (позичальник) було укладено Кредитний договір N 19 (далі - Кредитний договір), за змістом п. 1.1 якого відповідно до Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи, затвердженого постановою Правління НБУ N 459 від 25.12.2008, в редакції постанови Правління НБУ N 92/БТ від 25.02.2009, кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (кредит), на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами до нього. Протягом 2009-2016 років сторонами неодноразово укладалися додаткові договори N N 1-81, якими, зокрема, змінювалися загальний розмір кредиту, процентна ставка, графіки погашення кредитної заборгованості тощо;
      2.2. Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору в редакції додаткового договору N 66 від 12.06.2014 за цим договором кредитор надає позичальнику кредит на загальну суму 7 714 900 000,00 грн. на строк з 03.03.2009 по 23.12.2016;
      2.3. Пунктом 1.4 Кредитного договору в редакції додаткового договору N 42 від 26.01.2010 визначено, що в якості забезпечення позичальником виконання всіх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги кредитор укладає з позичальником та/або майновими поручителями іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є об'єкти нерухомого майна, що належить на праві власності позичальнику (і/або майновим поручителям), договори застави (іпотеки), предметом застави (іпотеки) за якими є інше ніж нерухомість високоліквідне забезпечення, а також договори застави майнових прав, предметом застави за якими є майнові права за наданими позичальником кредитами, у тому числі такі, що забезпечені нерухомістю і земельними ділянками;
      2.4. На виконання умов Кредитного договору НБУ надав ПАТ КБ "Приватбанк" кредитні кошти, а ПАТ КБ "Приватбанк" частково повернув такі кошти та сплачував за їх користування проценти, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та меморіальними ордерами.
      2.5. В якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, у період з 04.03.2009 по 23.02.2012 між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ "Приватофис" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено іпотечні договори N 21 від 04.03.2009, N 25 від 05.03.2009, N 30 від 06.03.2009, N 58 від 20.03.2009, N 56 від 19.03.2009, N 62 від 24.03.2009, N 66 від 27.03.2009, N 75 від 03.04.2009, N 122 від 28.04.2009, N 105 від 17.04.2009, N 128 від 22.05.2009, N 37 від 10.03.2009, N 42 від 11.03.2009, N 45 від 12.03.2009, N 144 від 31.08.2009, N 35 від 18.08.2010, N 36 від 20.08.2010, N 42 від 13.10.2010, N 3 від 05.01.2011, N 20 від 09.08.2011, N 24 від 13.10.2011, N 21 від 07.09.2011, N 25 від 20.12.2011 та N 11 від 23.02.2012, відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору;
      2.6. В якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором, у період з 27.03.2009 по 09.06.2009 між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ "ІстейтАльянс" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено наступні іпотечні договори: N 67 від 27.03.2009, N 123 від 28.04.2009, N 35 від 10.03.2009, N 40 від 11.03.2009, N 53 від 16.03.2009, N 22 від 04.03.2009, N 27 від 05.03.2009, N 31 від 06.03.2009 та N 135 від 09.06.2009, відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору;
      2.7. У період з 27.03.2009 по 31.10.2012 між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ "Істейт Сервіс" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено іпотечні договори в якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором, а саме: N 68 від 27.03.2009, N 23 від 04.03.2009, N 32 від 06.03.2009, N 38 від 10.03.2009, N 43 від 11.03.2009, N 63 від 24.03.2009, N 136 від 09.06.2009, N 77 від 03.04.2009, N 17 від 05.09.2012 та N 20 від 31.10.2012, відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору;
      2.8. В якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором, у період з 03.04.2009 по 30.07.2014 між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ "Спектрум-Енерго" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено наступні іпотечні договори: N 76 від 03.04.2009, N 72 від 02.04.2009, N 131 від 27.05.2009, N 134 від 09.06.2009, N 48 від 13.03.2009, N 52 від 16.03.2009, N 20 від 04.03.2009, N 26 від 05.03.2009, N 33 від 06.03.2009, N 36 від 10.03.2009, N 41 від 11.03.2009, N 157 від 14.12.2009, N 34 від 26.07.2010 та N 45 від 30.07.2014, відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору;
      2.9. 24.03.2016 ТОВ "ІстейтАльянс", ТОВ "Істейт Сервіс" та ТОВ "Спектрум-Енерго" були припинені шляхом реорганізації - приєднання до ТОВ "Приватофис", що підтверджується наявними в матеріалах справи протоколом загальних зборів учасників ТОВ "ІстейтАльянс" від 06.04.2015 N 06/04-15, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Істейт Сервіс" від 06.04.2015 N 06/04-15, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Спектрум-Енерго" від 06.04.2015 N 06/04-15, витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.03.2016 N 1000770673, N 1000768762, N 1002929306, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Приватофис" від 18.03.2016 N 18/03-16. Відповідно до Статуту ТОВ "Приватофис", затвердженого загальними зборами учасників ТОВ "Приватофис" (протокол N 11/05-2017 від 11.05.2017), ТОВ "Приватофис" є єдиним правонаступником ТОВ "ІстейтАльянс", ТОВ "Істейт Сервіс" та ТОВ "Спектрум-Енерго", що були припинені шляхом приєднання до ТОВ "Приватофис";
      2.10. Отже, на момент розгляду вказаного спору судами, ТОВ "Приватофис" є майновим поручителем перед НБУ за виконання ПАТ КБ "Приватбанк" взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором згідно переданого в іпотеку нерухомого майна за іпотечними договорами N 21 від 04.03.2009, N 25 від 05.03.2009, N 30 від 06.03.2009, N 58 від 20.03.2009, N 56 від 19.03.2009, N 62 від 24.03.2009, N 66 від 27.03.2009, N 75 від 03.04.2009, N 122 від 28.04.2009, N 105 від 17.04.2009, N 128 від 22.05.2009, N 37 від 10.03.2009, N 42 від 11.03.2009, N 45 від 12.03.2009, N 144 від 31.08.2009, N 35 від 18.08.2010, N 36 від 20.08.2010, N 42 від 13.10.2010, N 3 від 05.01.2011, N 20 від 09.08.2011, N 24 від 13.10.2011, N 21 від 07.09.2011, N 25 від 20.12.2011, N 11 від 23.02.2012, N 67 від 27.03.2009, N 123 від 28.04.2009, N 35 від 10.03.2009, N 40 від 11.03.2009, N 53 від 16.03.2009, N 22 від 04.03.2009, N 27 від 05.03.2009, N 31 від 06.03.2009, N 135 від 09.06.2009, N 68 від 27.03.2009, N 23 від 04.03.2009, N 32 від 06.03.2009, N 38 від 10.03.2009, N 43 від 11.03.2009, N 63 від 24.03.2009, N 136 від 09.06.2009, N 77 від 03.04.2009, N 17 від 05.09.2012, N 20 від 31.10.2012, N 76 від 03.04.2009, N 72 від 02.04.2009, N 131 від 27.05.2009, N 134 від 09.06.2009, N 48 від 13.03.2009, N 52 від 16.03.2009, N 20 від 04.03.2009, N 26 від 05.03.2009, N 33 від 06.03.2009, N 36 від 10.03.2009, N 41 від 11.03.2009, N 157 від 14.12.2009, N 34 від 26.07.2010 та N 45 від 30.07.2014 (далі разом - "Іпотечні договори");
      2.11. За змістом п. 15.8 Іпотечних договорів з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право: звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов'язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані (п. 15.8.1); звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за Кредитним договором у випадках: порушення Банком зобов'язань, передбачених Кредитним договором; порушення іпотекодавцем правил про заміну предмету іпотеки; порушення іпотекодавцем зобов'язань за цим договором; виявлення іпотекодержателем погіршення стану предмету іпотеки, або зменшення вартості предмету іпотеки понад нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності предмету іпотеки; порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом, чи про визнання недійсним його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації; прийняття власником або компетентним органом рішення про ліквідацію іпотекодавця; встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться в Кредитному договорі або в цьому договорі; ліквідації юридичної особи іпотекодавця; невиконання вимог п. 17.1 даних договорів (п. 15.8.2);
      2.12. Листами від 19.08.2017 НБУ звернувся до ТОВ "Приватофис" з вимогами щодо усунення порушень за Кредитним договором, відповідно до яких вимагав сплати заборгованість за Кредитним договором в загальній сумі 4 406 807 568,50 грн. у тридцятиденний строк та повідомив, що у випадку невиконання даних вимог він буде змушений звернути стягнення на предмети іпотек за Іпотечними договорами в рахунок задоволення своїх вимог;
      2.13. Позивач вказує, що незважаючи на можливість ПАТ КБ "Приватбанк" погасити утворену за Кредитним договором заборгованість, Національний банк України допускає бездіяльність щодо прийняття від ПАТ КБ "Приватбанк" належного виконання такого зобов'язання з метою задоволення своїх вимог за рахунок переданого в заставу (іпотеку) майна, в тому числі за Іпотечними договорами, у зв'язку з чим позивача з метою захисту своїх прав і інтересів звернувся до місцевого господарського суду з позовом ними вимогами про незаконною вказаної бездіяльності НБУ, а також зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" погасити заборгованість за Кредитним договором, а НБУ - прийняти від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання зобов'язань щодо її погашення.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено частково та зобов'язано ПАТ КБ "Приватбанк" виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за Кредитним договором шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості.
      4. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що підтверджені зібраними в матеріалах справи доказами обставини, які свідчать про невиконання ПАТ КБ "Приватбанк" основного зобов'язання перед НБУ за Кредитним договором за наявності відповідної можливості, неприйняття останнім запропонованого ПАТ КБ "Приватбанк" порядку виконання та не вчинення жодних дій на стягнення коштів з ПАТ КБ "Приватбанк", одночасно із наявністю можливості вжиття заходів до стягнення такої заборгованості із позивача шляхом звернення стягнення на належне йому майно, підтверджують правомірність звернення ТОВ "Приватофис" з даним позовом до суду з метою недопущення зменшення його майнового блага, яким було забезпечено виконання банком основного зобов'язання.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      5. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач-2 подав касаційну скаргу в якій просить - вказані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову вимовити повністю.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, підтримані відповідачем-1 (узагальнено)
      6. Скаржник обґрунтовує свої доводи касаційної скарги наступним:
      6.1. Відсутність порушених прав та інтересів позивача, як іпотекодавця, які підлягають судовому захисту, що унеможливлювало задоволення його позову;
      6.2. Неправомірне застосування судами до спірних правовідносин передбаченого положеннями положень ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України способу захисту прав власності, адже звернення на підставі іпотечних договорів стягнення на майно позивача в рахунок погашення забезпеченого ним зобов'язання за Кредитним договором є встановленим законом способом позбавлення особи права власності;
      6.3. Невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій фактичним обставинам справи, зокрема, щодо прийняття листа заступника Голови НБУ N 41-00009/14703 від 24.02.2017 (в якому у відповідь на пропозицію ПАТ КБ "Приватбанк" щодо погодження графіку погашення заборгованості за кредитним договором було висловлену позицію щодо неприпустимості зменшення обсягу відповідальності майнового поручителя за рахунок наданої банку державної підтримки шляхом погашення утвореної заборгованості) як належного підтвердження позиції іпотекодержателя щодо небажання отримати задоволення своїх вимог від позичальника з метою звернення стягнення на майно іпотекодавця;
      6.4. Неврахування судами обставин можливої втрати ліквідності ПАТ КБ "Приватбанк" у випадку самостійного погашення ним заборгованості перед Національним банком України за Кредитним договором.
      Доводи інших учасників справи
      7. Представник позивача проти задоволення касаційної скарги заперечував, просив судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. У відзиві підтримав мотиви прийняття та висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях.
      Позиція Верховного Суду
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      8. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції в силу положень ст. ст. 173, 345 Господарського кодексу України, ст. ст. 530, 1054 Цивільного кодексу України на підставі Кредитного договору між сторонами виникли правовідносини, сутність яких полягала в тому, що НБУ зобов'язався надати ПАТ КБ "Приватбанк" кредитні кошти, а останній - їх повернути та сплатити проценти за користування, однак у визначені таким договором строки ПАТ КБ "Приватбанк" грошове зобов'язання з повернення кредитних коштів (23.12.2016) не виконав.
      9. Відповідно до інформації, що міститься в "Окремій проміжній скороченій фінансовій звітності за квартал, що закінчився 30 червня 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк", що опублікований на офіційній сторінці ПАТ КБ "Приватбанк" в мережі Інтернет за посиланням https://static.privatbank.ua/files/qvart2kv2017.pdf, залишок на рахунку ПАТ КБ "Приватбанк" в НБУ станом на 30.06.2017 складає 7 669 000 000,00 грн.
      10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно листа заступника Голови Національного банку України N 41-00009/14703 від 24.02.2017, надісланого в якості відповіді про наміри ПАТ КБ "Приватбанк" (лист N 20.1.0.0.0/7-20535 від 17.02.2017, згідно якого ПАТ КБ "Приватбанк" повідомляв НБУ про свій намір частково погасити 28.02.2017 заборгованість за кредитними договорами N 7 від 04.03.2014, N 26 від 04.04.2014, N 19 від 03.03.2009, N 10 від 20.02.2015 та додатковим договором до N 18 від 21.02.2014 до кредитного договору N 19 від 24.10.2008 у загальному розмірі 2 384 615 385,00 грн. та просив НБУ підтвердити розрахунок та погодити погашення кредитів 28.12.2017 згідно з графіком), висловлено позицію відповідача-2 щодо неприпустимості зменшення обсягу відповідальності фінансового та майнових поручителів за рахунок наданої банку державної підтримки шляхом погашення утвореної заборгованості.
      11. У відповідності до статті 613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
      12. За приписами статті 613 Цивільного кодексу, прострочення кредитора можливе у двох альтернативних випадках: або кредитор відмовляється від прийняття належного виконання боржником, або, за відсутності такого належного виконання, не вчиняє певних дій, які нерозривно пов'язані з вчиненням боржником свого обов'язку. Судами попередніх інстанцій встановлено, що НБУ не вчиняв дії, спрямовані на погашення заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором (в тому числі, шляхом списання у безспірному порядку) з ПАТ КБ "Приватбанк" грошових коштів після настання строку повернення кредиту.
      13. Водночас, суди попередніх інстанцій встановили, що, з одного боку, НБУ не відмовлявся від прийняття належного виконання ПАТ КБ "Приватбанк", але в той же час судами не була дана належна правова оцінка наявності чи відсутності дій НБУ, до вчинення яких ПАТ КБ "Приватбанк" не міг виконати свого обов'язку щодо погашення заборгованості за кредитним договором. Поряд з цим, судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки укладеному між сторонами Кредитному договору в тій частині, чи кореспондується обов'язок ПАТ КБ "Приватбанк" виконати свої зобов'язання за Кредитним договором з вчиненням певних дій з боку НБУ. Крім того, судами попередніх інстанцій не було встановлено, чи вчинялись ПАТ КБ "Приватбанк" будь-які інші дії (окрім направлення на адресу НБУ листа N 20.1.0.0.0/7-20535 від 17.02.2017), спрямовані на погашення заборгованості за Кредитним договором та чи існували об'єктивні перешкоди щодо здійснення вказаних дій, у тому числі пов'язані з необхідністю вчинення певних дій з боку НБУ.
      13. Водночас, посилання скаржників на можливу втрату ліквідності ПАТ КБ "Приватбанк" у випадку самостійного погашення ним заборгованості перед Національним банком України за Кредитним договором Верховним Судом відхиляються з огляду на наступне. Кредитним договором передбачено кінцевий строк погашення кредиту, обов'язок ПАТ КБ "Приватбанк" погасити кредит у визначений договором строк зі сплатою процентів за користування кредитом, тоді як ні умовами кредитного договору ні положенням Цивільного кодексу України не передбачено підстави звільнення ПАТ КБ "Приватбанк" у зв'язку з економічною недоцільністю чи наявністю інших заборгованостей ПАТ КБ "Приватбанк" з огляду на можливість ліквідності.
      14. Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
      15. За приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
      16. З аналізу наведених норм вбачається, що майновий поручитель відповідає перед кредитором не лише в розмірі основного зобов'язання, а й зобов'язаний відшкодувати суми процентів, неустойки, відшкодування збитків, які можуть виникнути на підставі відповідного договору у разі невиконання (неналежного виконання) боржником його умов. Отже, майновий поручитель відповідає перед кредитором певним матеріальним благом, яке може бути виражене в будь-якому активі (грошові кошти, рухоме/нерухоме майно, майнові права).
      17. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
      18. Згідно приписів національного законодавства у разі якщо боржником буде прострочено виконання основного зобов'язання, а умовами договору передбачено відповідальність за невиконання (неналежне виконання) такого зобов'язання, загальний обсяг суми, яка підлягатиме стягненню з боржника, а відтак обсягу зобов'язання, яке повинен виконати майновий поручитель з метою недопущення звернення стягнення на передане ним в іпотеку майно, буде пропорційно збільшуватись в залежності від терміну прострочення.
      19. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що прострочення боржника в даному випадку має безпосередній вплив на розмір майнового блага майнового поручителя, зменшення обсягів якого залежатиме від проміжку часу протягом якого боржник прострочує виконання свого зобов'язання перед кредитором.
      20. Щодо наявності правових підстав для застосування превентивних способів захисту Верховний Суд зазначає наступне. Частиною 2 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
      21. Наведена норма надає особі право на превентивний захист права власності, якщо порушення права власності ще не відбулось, однак дії або бездіяльність іншої особи дають підстави стверджувати про реальну загрозу порушення права власності у майбутньому. Право власника звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення особою дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню за таких обставин може бути реалізоване, якщо загроза порушення є реальною, тобто без надання власнику превентивного захисту власник не матиме співмірних із, правом, що потребує захисту, та адекватних можливому порушенню способів запобігти порушенню свого права власності.
      22. За висновком судів у цій справі, діями, які відповідають ознакам, наведеним у частині 2 статті 386 ЦК Украйни, є неприйняття відповідачем-1 виконання від відповідача-2 за Кредитним договором, внаслідок чого відбувається прострочення виконання зобов'язання за Кредитним договором, забезпеченого іпотекою майна позивача, а у відповідача-1 як у іпотекодержателя виникає право в порядку статті 589 ЦК України та статті 12 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить позивачу.
      23. Підстави виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки врегульовані нормами ЦК України та Законом України "Про іпотеку" (далі - Закон).
      Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
      Згідно з частиною 1 статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Частиною 1 статті 12 Закону визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
      Відповідно до частини 1 статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
      Частиною 3 цієї статті Закону передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Відповідно до статті 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      Згідно з частинами 1, 2 статті 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
      24. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.03.2018 у справі N 760/14438/15-ц, звертаючись до висновків Верховного Суду України у постанові від 22.03.2017 у справі N 6-2967цс16, підкреслила, що Законом передбачено три способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Велика Палата Верховного Суду, звернулась також до правового висновку Верховного Суду України у постанові від 30.03.2016 у справі N 6-1851цс15, зазначила, що при вирішенні категорії справ про звернення стягнення на предмет іпотеки суди повинні встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб урегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені договором іпотеки.
      25. Враховуючи викладене, Верховний Суд звертає увагу на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду передбачає звернення іпотекодержателя до суду за захистом свого права і виключає перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя. Цей спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки надає іпотекодавцю право у суді заперечувати проти звернення стягнення на предмет іпотеки та передбачає, що суд у відповідному спорі може надати оцінку обставинам невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою (стаття 589 ЦК України, стаття 12 Закону) а також оцінити, чи звернулась особа (іпотекодержатель) за захистом права, яким ця особа зловживає, тоді як виходячи з приписів статті 15 ЦК України захисту підлягатиме порушене, невизнане або оспорюване право, а право, яким особа зловживає, захисту не підлягає.
      26. Отже позасудові способи звернення стягнення на предмет іпотеки (тобто такі, у яких іпотекодавець не має можливості вимагати, аби суд відмовив іпотекодержателю у захисті права, яким іпотекодержатель зловживає) шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, можуть бути застосовані, якщо такі умови передбачені договором іпотеки. Проти звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом іпотекодавець може заперечувати, звертаючись до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
      27. Між тим, судами не встановлено, чи узгодили сторони Договору іпотеки позасудові способи звернення стягнення на предмет іпотеки, та з цією метою не було досліджено такі докази у справі як Договори іпотеки, їх дійсність на час розгляду справи та чи не припинена іпотека на підставі статті 17 Закону України "Про іпотеку". Відтак, без дослідження Договорів іпотеки та без встановлення наведених вище обставин неможливо встановити, чи існує реальна загроза порушення права власності Позивача. Верховний Суд звертає увагу також на те, що суди на підставі належних доказів не встановили існування права власності Позивача на предмети іпотеки за Договором іпотеки на час звернення Позивача із позовом про захист права власності.
      28. У зв'язку із викладеним Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли передчасних висновків, що внаслідок вчинення відповідачем-1 дій (бездіяльності) з неприйняття ним виконання від відповідача-2 за Кредитним договором у відповідача-2 безумовно виникає право на набуття права власності на предмет іпотеки за Договором іпотеки, а відповідно існує реальна загроза в контексті статті 386 ЦК України, оскільки у відповідача-1 є об'єктивна можливість внаслідок вчинених ним дій (бездіяльності) порушити право власності позивача на належний йому предмет іпотеки, за захистом права на який звернувся позивач у цій справі.
      29. Також судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки щодо співмірності заявленої вимоги та майнового інтересу позивача, адже загальний розмір заборгованості за Кредитним договором значно перевищує зазначену в Договорах іпотеки вартість майна майнового поручителя.
      30. Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 29.03.2017 р. у справі N 918/169/16, здійсненого при застосуванні положень ст. 11 Закону України "Про іпотеку", відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку.
      31. З огляду на положення ст. ст. 7, 11 Закону України "Про іпотеку" та призначення іпотеки як правового інституту вбачається, що суть іпотеки як акцесорного зобов'язання полягає у відсутності у майнового поручителя статусу солідарного боржника, а задоволення вимог іпотекодержателя (кредитора) здійснюється виключно в межах вартості переданого в іпотеку майна, тобто майновий інтерес кредитора при зверненні стягнення на предмет іпотеки забезпечується (і задовольняється) в повному обсязі, якщо вартість предмета іпотеки дорівнюватиме або перевищуватиме розмір вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням, або ж частково, якщо вартість предмета іпотеки буде нижчою за розмір вимог кредитора за основним зобов'язанням, а відтак, розмір виконання майновим поручителем обов'язку боржника за основним зобов'язанням не може перевищувати вартості предмету іпотеки (розміру виконання майновим поручителем свого обов'язку за договором іпотеки), адже в іншому випадку таке зобов'язання не буде відповідати правовій природі іпотеки, визначеній положеннями спеціального закону (в т. ч. ст. 11 Закону України "Про іпотеку").
      32. У зв'язку із викладеним, Верховний Суд частково погоджується з аргументами скаржника в тій частині, у якій скаржник стверджує, що судами не встановлено реальної загрози порушенню прав позивача, а відтак Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли передчасних висновків про наявність правових підстав для застосування превентивного способу захисту права власності позивача від можливого у майбутньому порушення з боку відповідачів.
      33. Відповідно до частин 1 та 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      34. Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини 1 статті 308 та пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України оскаржувана постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду міста Києва для з'ясування обставин щодо наявності реальної загрози порушення права власності позивача, співмірності спонукання позивача сплатити основну заборгованість за Кредитним договором із заявленими позовними вимогами, наявності або відсутності прострочення кредитора.
      Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
      ПОСТАНОВИВ:
      1. Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" та Національного банку України задовольнити частково.
      2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 у справі N 910/15276/17 скасувати.
      3.Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Міщенко І.С.
      Судді: Берднік І.С.
      Суховий В.Г.
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України 
      19 вересня 2018 року
      м. Київ
      справа № 761/46145/16-ц
      провадження № 61-20558 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
      суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1,
      представник позивача - ОСОБА_2,
      відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
      представник відповідача - Тузова Владислава Олександрівна,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,
      ВСТАНОВИВ:
      У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів та стягнення банківського вкладу.
      Позовна заява мотивована тим, що 25 травня 2011 року між нею та банком укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000716770824, відповідно до якого вона внесла на депозит 90 000 доларів США строком на 12 місяців, з 25 травня 2011 року по 25 травня 2012 року включно, під 8,5 % річних. Договір було укладено, а також передано кошти, у відділенні банку, яке знаходилося на території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим).
      06 травня 2014 року Національним банком України (далі - НБУ) прийнято постанову № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території АР Крим і м. Севастополя», відповіднодо якої банки зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цієї постанови забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.
      Після припинення банком діяльності на території АР Крим вона не змогла отримати свої грошові кошти у відділеннях, які розташовані в АР Крим та зверталася до відділень на материковій частині України, проте банк кошти не повернув.
      Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з банку на її користь банківський вклад у розмірі 90 000 доларів США, що еквівалентно 2 434 500 грн, та пеню у розмірі 82 675 620 грн.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 банківський вклад у розмірі 90 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 2 434 500 грн.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 2 434 500 грн.
      У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      Вирішено питання розподілу судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банком не виконано своїх зобов'язань за договором банківського вкладу, тому він має повернути позивачу, вкладнику, грошові кошти. Суд прийняв до уваги надану позивачем квитанцію щодо внесення коштів на депозитний рахунок та вважав, що вона відображає розмір заборгованості банку перед позивачем на момент її вимоги. Крім того, суд дійшов висновку, що на користь позивача з банку підлягає стягненню пеня за прострочення надання фінансових послуг, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому суд вважав за можливе зменшити заявлений розмір пені (82 675 620 грн) відповідно до положення частини третьої статті 551 ЦК України до розміру банківського вкладу (2 434 500 грн).
      Постановою Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року залишено без змін.
      Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що рішення місцевого суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вказав, що підтвердженням укладення вказаного договору банківського вкладу є надана позивачем квитанція, яка містить усі реквізити, визначені пунктом 2.9 розділу 4 Постави Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174, та електронна ощадна книжка у вигляді картки НОМЕР_1, видана ОСОБА_1 на підтвердження укладення договору.
      Апеляційний суд відхилив доводи банку про недоведеність наявності коштів на депозитному рахунку на час звернення з позовом та вказав, що у разі заперечень щодо укладення договору банківського вкладу, саме на відповідача покладається обов'язок довести, що на депозитному рахунку, який зазначений на квитанції про зарахування коштів, такі кошти відсутні.
      Також апеляційний суд, пославшись на практику Верховного Суду України, вказав про правомірність стягнення з банку пені, яка передбачена положенням частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
      У квітні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суд апеляційної інстанції.
      Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження факту наявності залишку грошових коштів на її банківському (депозитному) рахунку саме на час звернення до суду.
      Крім того зазначає, що не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення пені за прострочення виконання банківських послуг, яка обчислена відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки стаття 625 ЦК України є спеціальною нормою, яка регулює правовідносини з приводу виконання фінансового зобов'язання, у той час, як положення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» є загальною нормою, яка застосовується у випадку коли спеціальними положеннями законодавства не передбачено відповідальності за порушення.
      Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подала.
      Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Частиною першою статті 402 ЦПК Українивизначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
      Судами встановлено, що 25 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000716770824, за умовами якого позивач внесла на депозит 90 000 доларів США, строком на 12 місяців, з 25 травня 2011 року по 25 травня 2012 року включно, під 8,5% річних. Договір було укладено у відділенні банку, яке знаходилося на території АР Крим (а.с. 9, 11).
      25 травня 2011 року на виконання умов договору, ОСОБА_1 було внесено на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 90 000 доларів США, що підтверджується квитанцією від 25 травня 2011 року (а.с. 10).
      14 лютого 2014 року позивач зверталася до Кримського регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору та виплатою грошових коштів.
      Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Частиною другою статті 1060 ЦК України встановлено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
      Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.
      Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
      Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
      Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів у заявленому розмірі, а відтак не повертаючи грошові кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов'язань та позбавив вкладника права користуватись належним їй майном.
      Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження факту наявності залишку грошових коштів на її банківському (депозитному) рахунку саме на час звернення до суду, є безпідставними.
      Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції 2004 року, чинній на час звернення до суду з позовом, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
      Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 10 ЦПК України у редакції 2004 року, чинні на час розгляду справи судом першої інстанції.
      Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
      Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Аналогічні норми містяться й у статтях 10, 60 ЦПК України 2004 року.
      Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
      Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 надала суду оригінали договору банківського вкладу від 25 травня 2011 року та квитанції про внесення коштів на депозитний рахунок (а. с. 154-155), які судами досліджені, про що зазначено в судових рішеннях, тобто достовірно довела факт виконання своїх зобов'язань за вказаним договором.
      За таких обставин, саме на відповідача покладається обов'язок довести належне виконання своїх зобов'язань за договором банківського вкладу, а саме доказів того, що кошти були повернуті вкладникові, а також про відсутність коштів на депозитному рахунку позивача. Проте, банком таких доказів надано не було.
      При цьому, апеляційний суд правильно відхилив доводи банку щодо знаходження відокремленого підрозділу на окупованій території АР Крим та відсутності доступу до банківських документів, оскільки договір укладався не з філією, а безпосередньо з юридичною особою - ПАТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено як у договорі, так і у квитанції, а банківські розрахунки між відділенням та безпосередньо банком не повинні бути підставою для покладення проблем діяльності відділення банку на вкладника.
      Не заслуговують на увагу й доводи банку про незаконне стягнення судами пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
      Апеляційний суд правильно відхилив доводи банку щодо неправомірного стягнення пені, пославшись на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах: від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі №6-2558цс15, від 28 вересня 2016 року у справі №6-1699цс16, від 13 березня 2017 року у справі 6-2128цс16, відповідно до яких вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
      Особа, яка подала касаційну скаргу не навела доводів щодо відступлення від вказаного правового висновку Верховного Суду України. Не знаходить підстав для відступлення від нього й колегія суддів Верховного Суду.
      Інших доводів щодо незаконності чи необґрунтованості судових рішень судів першої та апеляційної інстанції касаційна скарга не містить.
      Таким чином, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, вірно встановили правовідносини, що склалися та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1, так як ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів виконання своїх зобов'язань за договором банківського вкладу від 25 травня 2011 року.
      Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
      Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
      Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/76746305