Recommended Posts

Вот на форуме doroshal поделился ссылкой на "Хорошее решение ВС где Приватбанк "прокатили" по строкам иск.давности (карточка)"

Теперь собственно вопрос: можно ли признать недействительным договор уступки прав требования в части кредитного договора отдельного заемщика на основании того, что на момента уступки уже прошел срок исковой давности по этому требованию?

Т.е. Банк не воспользовался вовремя своим правом взыскать долг, т.к. наверное понимал, что срок исковой давности уже вышел и ему будет отказано судом, поэтому продал (уступил) право требование с истекшим сроком фин. установе. Возможно надо не "недействительным" признавать, а например "мнимым" или как то иначе.

У кого какое мнение о подаче такого иска и его перспективе?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Невозможно на этой стадии. Исковая давность - по требованию по кредитным правоотношениям. Для переуступки исковой давности нет. Когда новый кредитор заявит претензии по кредитному (ипотечному) договору, - вот тогда ему и откажут, если заемщик заявит о пропуске кредитором исковой давности. Все просто.

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
37 минут назад, alexburko сказал:

Невозможно на этой стадии. Исковая давность - по требованию по кредитным правоотношениям. Для переуступки исковой давности нет. Когда новый кредитор заявит претензии по кредитному (ипотечному) договору, - вот тогда ему и откажут, если заемщик заявит о пропуске кредитором исковой давности. Все просто.

Это как бы все понятно. Я имел ввиду, что банк уступил просроченные требования, т.е. которых уже как бы и взыскать нет возможности, типа сделка мнимая, фиктивная или обман. Думал, что можно за это как то зацепиться.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, ais сказал:

Это как бы все понятно. Я имел ввиду, что банк уступил просроченные требования, т.е. которых уже как бы и взыскать нет возможности, типа сделка мнимая, фиктивная или обман. Думал, что можно за это как то зацепиться.

 

1 час назад, ais сказал:

Это как бы все понятно. Я имел ввиду, что банк уступил просроченные требования, т.е. которых уже как бы и взыскать нет возможности, типа сделка мнимая, фиктивная или обман. Думал, что можно за это как то зацепиться.

Врядли Вам это удастся. В таких договорах, обычно, оговаривается ответственность сторон за действительность обязательств, права требования по которым уступаются. Т.е. это их личные разборки и Вы к этому процессу отношения не имеете. Полностью согласен с alexburko, факт пропуска сроков исковой давности можно будет использовать при реализации новым кредитором права требования 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

По ипотечной оговорке переоформят без вашего ведома.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
32 минуты назад, frau сказал:

По ипотечной оговорке переоформят без вашего ведома.

Если по закону, то обязаны уведомить.

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Уведомят по почте и переоформят , а до переоформления право не нарушено.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
5 hours ago, ais said:

Это как бы все понятно. Я имел ввиду, что банк уступил просроченные требования, т.е. которых уже как бы и взыскать нет возможности, типа сделка мнимая, фиктивная или обман. Думал, что можно за это как то зацепиться.

Зачем Вам этот геморрой?

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Тут главное, кому продали. Если физлицу или не финансовой организации, нужно подавать иск о признании недействительным договора уступки-продажи (факторинга).

Сейчас идет интенсивная обкатка лохотрона-2017 "а-ля Журбас", которой надо также интенсивно противодействовать.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 минут назад, Лев сказал:

Тут главное, кому продали. Если физлицу или не финансовой организации, нужно подавать иск о признании недействительным договора уступки-продажи (факторинга).

Сейчас идет интенсивная обкатка лохотрона-2017 "а-ля Журбас", которой надо также интенсивно противодействовать.

Пытаемся. Замечу, что обкатка не только интенсивная, но и масштабная. Складывается впечатление , что

заявления , вышеупомянутого пана рассматриваются во всех судах Украины одновременно, причем в некоторых по несколько.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
29 минут назад, centurion сказал:

Зачем Вам этот геморрой?

Как выяснилось позднее, уже после вступления в силу решения суда по взысканию долга, были 100% основания заявить об исковой давности, но к сожалению этого сделано не было. Вот и думаю, если какие-нибудь еще варианты переиграть решение в другую сторону.

22 минуты назад, Лев сказал:

Сейчас идет интенсивная обкатка лохотрона-2017 "а-ля Журбас", которой надо также интенсивно противодействовать.

А это, простите, о чем?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 minutes ago, ais said:

А это, простите, о чем?

О том, что кредиты (скорее всего, списанные с баланса) стали незаконно "продавать" физлицам для дальнейшего развода должников

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 minutes ago, juri_rv said:

Пытаемся. Замечу, что обкатка не только интенсивная, но и масштабная. Складывается впечатление , что

заявления , вышеупомянутого пана рассматриваются во всех судах Украины одновременно, причем в некоторых по несколько.

Я тоже в файре его открыл. Целая простыня, скорее всего далеко не полная...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Было определение суда

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74030754

Журбасу не понравилось, подал апелляцию.

На нее последовал отзыв (мотитвировочная часть текста):

 

Апеляційної скарги громадянина Журбаса Д.В. не визнаю з огляду на наступне.

            19.03.2018 р. (за датою вхідної реєстрації в канцелярії суду) позивач по справі – ПАТ „Брокбізнесбанк” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Брокбізнесбанк” Міхна С.С. подав до суду „Заяву в порядку ч. 1 ст. 206 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України „Про судовий збір” (про відмову від позову і повернення 50 відсотків судового збору), в якій просить суд:

            1. Прийняти заяву ПАТ „Брокбізнесбанк” про відмову від позову та постановити ухвалу про закриття провадження у справі.

            2. Постановити ухвалу про повернення ПАТ „Брокбізнесбанк” 50 відсотків, сплачених при поданні позову.

            3. Повернути оригінал платіжного доручення № 8_2_2 від 24.01.2018 р. або паперову копію електронного розрахункового документа (платіжного доручення), яка підтверджує перерахування коштів до бюджету (у разі знаходження оригіналу документа на переказ, який підтверджує зарахування судового збору до бюджету, в матеріалах судової справи та зазначення про це в ухвалі суду) для подальшого їх пред’явлення до відповідних органів Державного казначейства України.

            Згідно ч.ч. 1, 3, 5 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

            Законного представника тієї чи іншої сторони в даній справі немає, а відтак підстави для неприйняття відмови позивача від позову відсутні.

            Відмова від позову – це остаточна відмова позивача від заявлених грошових вимог до мене в числі інших відповідачів і, виходячи із засад диспозитивності цивільного процесу, виключає підстави для призначення справи до судового розгляду.

            22.03.2018 р. (за датою вхідної реєстрації в канцелярії суду), тобто після звернення ПАТ „Брокбізнесбанк” із заявою про відмову від позову і повернення сплаченого судового збору, до суду, не сплативши судового збору, звернулась фізична особа – не суб’єкт підприємницької діяльності гр. Журбас Денис Вікторович (апелянт) з клопотанням про залучення його в якості правонаступника, покликаючись на:

            – договір від 07.02.2018 р. № 227 про відступлення прав вимоги (до не вказаних боржників), укладений між ним та ПАТ „Брокбізнесбанк”, посвідчений державним нотаріусом П’ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Мазур Оленою Юріївною;

            – не завірену копію фрагменту невідомого нотаріально не посвідченого документа, в якому зазначено персональні дані фізичних осіб, яка не може ідентифікуватись як додаток до вищезазначеного договору відступлення (факторингу), а відтак не може бути доказом хоч і незаконного, але відступлення права грошової вимоги апелянта до мене в числі інших позичальників за вказаними у фрагменті „додатку” кредитними договорами.

            Виходячи зі змісту вищезазначеного договору (фінансування банку шляхом надання визначеної грошової суми з дисконтом під відступлення права грошової вимоги), цей договір є договором факторингу.

            Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

            Згідно ч. 1 ст. 1078 цього Кодексу, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

            Згідно ст. 1079 цього Кодексу, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

            В силу ч. 3 ст. 1079 ЦК України фізична особа – гр. Журбас Д.С. не може бути фактором, а відтак вищезазначений договір відступлення (факторингу) є нікчемним.

            Згідно 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

            Станом на 26.03.2018 р., тобто на час постановлення ухвали про залучення гр. Журбаса Д.В. до участі в справі судом помилково не було розглянуто заяви ПАТ „Брокбізнесбанк” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Брокбізнесбанк” Міхна С.С. про відмову від позову закриття провадження у справі та повернення 50% сплаченого позивачем судового збору. Дану помилку суд виправив, розглянув і задовольнив вищезазначену заяву банку 16.05.2018 р.

            Таким чином, провадження у справі було закрито на законних підставах і судовий збір на законних підставах повернуто позивачу.

 

            Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України „Про судовий збір”, за подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах. У разі вибуття із справи позивача судовий збір сплачується його правонаступником, якщо збір не був сплачений.

            Звертаючись до суду з позовною заявою, ПАТ „Брокбізнесбанк” (у особі ліквідатора) спочатку подав клопотання про відстрочення сплати судового збору. Після того, як суд відмовив йому у відстроченні, ПАТ „Брокбізнесбанк” все ж сплатив судовий збір, однак надалі відмовився від позову, прохав закрити провадження у справі, а судовий збір повернути.

            Після відмови від позову заміна позивача у ньому неможлива.

            За таких обставин гр. Журбас Д.С. мав би звернутись не із клопотанням про залучення його в якості позивача, а із самостійним позовом, надавши належні, допустимі і достатні докази права вимоги і сплативши судовий збір на загальних підставах.

            Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержа-ння вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір.

            Оскаржувана апелянтом ухвала про закриття провадження у справі не позбавляє його права і можливості звернутися до суду з позовом до мене, довівши належними і допустимими доказами право вимоги і сплативши судовий збір на загальних підставах.

 

            Апелянт допустив зловживання процесуальними повноваженнями, а саме ввів суди в оману з тим, щоб без належних і допустимих доказів правонаступництва та права грошової вимоги до мене, а також без сплати судового збору замінити позивача у справі.

            Апелянт-фізична особа не вказав своєї адреси проживання (реєстрації за місцем проживання), що є порушенням приписів ст. 356 ЦПК України.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Разборки перенесены на осень? Или,  уже есть чем поделиться?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 hours ago, juri_rv said:

Разборки перенесены на осень? Или,  уже есть чем поделиться?

Мы случайно в последний момент узнали об апелляции и назначении слушания на 26 июня, листая страницы веб-портала.

Подали ходатайство о предоставлении возможности ознакомиться с текстом апелляционной жалобы, подать отзыв и в связи с этим отложить рассмотрение.

Вдогонку получили повестку. Определения

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74575208

не получили до сих пор.

Копию апелляционной жалобы ответчик получил на руки в апелляционном суде, куда обратился, не дождавшись долгожданного письма...

Разборки отложили на 16 августа.

 

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

У нас отложили на сентябрь.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 761/24672/15-ц
      Провадження N 14-197цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідачі: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (на тимчасову адміністрацію та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Терра банк" (далі - Фонду, уповноважена особа Фонду; ПАТ "Терра банк" відповідно), Фонд,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року в складі судді Кравець В.А.
      і касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року в складі судді Осаулова А.А. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року в складі колегії суддів Кравець В.А., Качана В.Я., Шиманського В.Й.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду, Фонду про захист прав споживача, усунення порушень бухгалтерського обліку та зобов'язання вчинити дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність Фонду та уповноваженої особи Фонду щодо розгляду її звернень та задоволення вимог про усунення порушеного бухгалтерського (банківського) обліку вкладу позивачки та поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1 200 доларів США за вкладним рахунком; зобов'язати уповноважену особу Фонду усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку шляхом поновлення банківської проводки.
      Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що 05 серпня 2014 року між нею та ПАТ "Терра "банк" укладено договір банківського вкладу (депозиту) на 200 доларів США з правом поповнення строком до 06 листопада 2014 року. Цього ж дня вона поповнила депозит на 1 000 доларів США, 06 серпня 2014 року - на 1 200 доларів США та 07 серпня 2014 року - на 1 200 доларів США, про що свідчить квитанція N 96834, однак цю суму не було зараховано на її депозит. Після введення в банку тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду вона неодноразово зверталася із заявами про поновлення банківської проводки та зарахування внесеної нею суми, однак ці дії вчинено не було й указану суму не було зараховано на її депозитний рахунок.
      Ураховуючи викладене, позивачка просила визнати протиправною бездіяльність Фонду та уповноваженої особи Фонду щодо розгляду її звернень і задоволення вимог про усунення порушеного бухгалтерського (банківського) обліку її вкладу та поновлення банківської проводки за квитанцію від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1 200 доларів США за вкладним рахунком, а також зобов'язати уповноважену особу Фонду усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку шляхом поновлення банківської проводки.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року позов задоволено частково. Зобов'язано уповноважену особу Фонду усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку за договором банківського вкладу від 05 червня 2014 року шляхом поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1 200 доларів США за вкладним рахунком ОСОБА_3 У задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду щодо розгляду її звернень, задоволення вимог про усунення порушення бухгалтерського (банківського) обліку та поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 - відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що цивільні права позивачки порушено й вони підлягають захисту шляхом усунення порушень бухгалтерського (банківського) обліку вкладу та поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1 200 доларів США за вкладним рахунком. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачі надали відповіді на звернення позивачки в межах своєї компетенції.
      Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Терра банк" відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року залишено без змін.
      Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що судовими рішеннями, що набрали законної сили, установлено обставини незарахування працівниками колишнього ПАТ "Терра банк" внесених позивачем коштів за вкладом у розмірі 1 200 доларів США та можливість усунення вказаних порушень лише уповноваженою особою Фонду в межах наданих їй повноважень.
      Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав невиконання вимог ухвали про усунення недоліків щодо сплати судового збору.
      Повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд зазначив, що представник позивачки не надав суду доказів сплати судового збору за подання цієї скарги.
      12 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та передати справу до цього ж суду для продовження розгляду.
      25 квітня 2016 року уповноважена особа Фонду звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      Доводи, наведені в касаційних скаргах
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 мотивовано тим, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
      Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду мотивовано тим, що суди не застосували належних норм матеріального права, не встановили порушень відповідачами законодавства про виведення неплатоспроможного банку з ринку та ліквідацію банку. ПАТ "Терра банк" перебуває у стадії ліквідації, яку здійснює уповноважена особа Фонду як державна спеціалізована установа, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а провадження у порядку цивільного судочинства - закриттю.
      Ухвалами судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня та від 18 травня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України)викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК Українив редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та матеріали справи, вважає, що касаційні скарги уповноваженої особи Фонду та ОСОБА_3 мають бути задоволені частково.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Для вирішення питання про юрисдикцію справи необхідно визначити склад осіб, які беруть участь у справі, предмет позовних вимог і зміст правовідносин, а також проаналізувати спеціальне законодавство, що регулює спірні правовідносини. Оскільки одним з відповідачів є Фонд, необхідно визначити його правову природу, функції та повноваження у правовідносинах, пов'язаних з введенням тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). Цим Законом також урегульовано відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Згідно з частиною другою статті 3 згаданого Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктомуправління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Спеціальним законом передбачено, що Фонд є юридичною особою публічного права.
      Відповідно до частини другої статті 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
      Водночас основні ознаки поняття юридичної особи універсальні та не залежать від складу та статусу її засновників (учасників і членів).
      Зазначене правило знайшло відображення в частині першій статті 82 ЦК України, згідно з якою на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу про участь юридичних осіб у цивільному обороті, якщо інше не встановлено законом.
      З аналізу функцій Фонду, передбачених у частині першій статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Ці функції мають як владний характер, оскільки направлені на врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а направлені на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організації відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продажу неплатоспроможного банку або створення та продажу перехідного банку, що передбачено в пункті 8 частини другої зазначеної статті.
      Тобто можна зробити висновок про дуалістичність правомочностей Фонду.
      Наслідки початку процедури ліквідації банку передбачено в статті 46 Закону N 4452-VI. Частина друга цієї статті передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.
      Відповідно до частин першої, другої статті 48 Закону N 4452-VI Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: 1) здійснює повноваження органів управління банку; 2) приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; 4) вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі Національного банку України; 5) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 6) заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх; 7) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, що підлягають обов'язковому зберіганню; 8) здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону; 9) здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом; 10) повертає ініціатору переказу кошти, що надійшли на кореспондентський рахунок банку для зарахування на поточні рахунки клієнтів банку або для виплати переказів протягом процедури ліквідації до дня відкриття банком накопичувального рахунка в Національному банку України (крім коштів, призначенням платежу за якими є погашення зобов'язань перед банком). Фонд може здійснювати інші повноваження, що є необхідні для завершення процедури ліквідації банку.
      Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Аналіз наведених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду в частині реалізації своїх повноважень щодо банку, який ліквідується, виконує повноваження органу управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження.
      З аналізу правової природи юридичної особи публічного права з урахуванням особливостей, передбачених Законом N 4452-VI, можна зробити висновок, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. У приватноправових відносинах, тобто під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, що діяла на час розгляду справив суді першої та апеляційної інстанцій.
      Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на час подання до суду позову, суди розглядали в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникали з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводився за правилами іншого судочинства.
      Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      У статті 17 КАС України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, які виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму; та наведено перелік публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів
      Законодавець у частині першій статті 19 КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 року розширив цей перелік, додавши до нього декілька пунктів.
      Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 року публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
      У справі, яка переглядається, до суду звернулася фізична особа ОСОБА_3 з позовом до уповноваженої особи Фонду та Фонду про зобов'язання поновити банківську проводку за вкладним рахунком.
      Відповідно до частини першої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до банківських послуг належать: 1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
      У цьому випадку фактично виник спір між ОСОБА_3 та банком щодо нездійснення останнім банківської операції - незарахування грошових коштів у розмірі 1 200 доларів США на депозит ОСОБА_3, тому не можна вважати, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми процесуального права й розглянули спір в порядку цивільного судочинства.
      Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2014 року ОСОБА_3 уже зверталася до суду з позовом до ПАТ "Терра банк" про захист прав споживача фінансових послуг (справа N 757/29091/14-ц), у якому просила: зобов'язати відповідача в особі уповноваженої особи Фонду усунути порушення банківського обліку вкладу позивачки шляхом поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1200 доларів США за вкладним рахунком позивача N 26306501148977 та зобов'язати внести в реєстр вкладників, які мають право на відшкодування вкладів відповідно до Закону N 4452-VI запис щодо обліку суми вкладу позивача станом на день запровадження тимчасової адміністрації за договором вкладу "Родинний" від 05 серпня 2014 року N ВДД-163660:840 у загальному розмірі 3 600 доларів США та відсотків, нарахованих на вклад до дня запровадження тимчасової адміністрації.
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право на відшкодування за договором банківського вкладу від 05 серпня 2014 року N ВДР-163660:840 грошових коштів у розмірі 1 200 доларів США (т. 1, а. с. 56?62).
      Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що на звернення позивачки стосовно внесених на депозитний рахунок 07 серпня 2014 року грошових коштів у розмірі 1 200 доларів США ПАТ "Терра банк" кошти не повернуло та відповіді не надало.
      Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про роз'яснення рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року задоволено. Роз'яснено, що за ОСОБА_3 визнано право на відшкодування за договором банківського вкладу від 05 серпня 2014 року N ВДР-163660:840 грошових коштів у розмірі 1 200 доларів США, які були внесені на депозитний рахунок 07 серпня 2014 року і зобов'язання з відшкодування позивачці яких у межах загальної суми вкладу за договором банківського вкладу відповідно до Закону N 4452-VI відповідачу - Публічному акціонерному товариству "Кристал банк" передано не було (т. 1, а. с. 64).
      Тобто ОСОБА_3 уже зверталася до суду з позовними вимогами про захист прав споживачів і рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року, вирішено спір між ОСОБА_3 та ПАТ "Терра банк" щодо внесених коштів у розмірі 1 200 доларів та захищено право позивачки на спірну суму.
      Зазначені судові рішення в силу вимог статті 14 ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та статті 18 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року є обов'язковими до виконання на всій території України.
      Порядок відображення в бухгалтерському обліку типових кредитних операцій (надання (отримання) кредитів, здійснення факторингових операцій, операцій репо, урахування векселів) та вкладних (депозитних) операцій, що оцінюються за амортизованою собівартістю, гарантій, авалів та формування й використання резервів під кредитні ризики в банках України врегульовано Інструкцією з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 2007 року N 481, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 22 січня 2008 року за N 48/14739 (далі - Інструкція).
      Згідно з пунктом 1.4 розділу І Інструкції банк здійснює кредитні та вкладні (депозитні) операції відповідно до вимог законодавства України й відображає в бухгалтерському обліку за відповідними рахунками Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року N 280, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 року за N 918/9517, зі змінами, залежно від категорії контрагентів, виду кредиту/вкладу (депозиту) і строків їх використання.
      За правилами пункту 1.1 глави 1 розділу VІнструкції банк на дату укладення договору про розміщення або залучення коштів на міжбанківському ринку відображає за позабалансовими рахунками одночасно вимоги та зобов'язання відповідно до укладеного договору банківського вкладу (депозиту). У цьому разі здійснюються такі бухгалтерські проводки: Дебет (Рахунок для обліку активів до отримання та депозитів до розміщення); Кредит (Контррахунок); Дебет (Контррахунок); Кредит (Рахунок для обліку активів до відправлення та депозитів до залучення).
      Таким чином, здійснення банківської операції, а саме зарахування коштів на депозитний рахунок позивачки, є повноваженням банку. Проте суд першої інстанції не перевірив, а апеляційний суд не усунув вказаного недоліку та не встановив у зв'язку з введенням у ПАТ "Терра банк" тимчасової адміністрації та ліквідаційною процедурою, чи можливе здійснення таких операцій у контексті вимог пункту 2 частини другої статті 46 Закону N 4452-VI.
      Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не взяв до уваги того, що відповідач у справі, яка переглядається, - уповноважена особа Фонду є лише представником Фонду та виконує функції органу управління банком і відповідно до частини другої статті 30 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення до суду, про те, що позивачем й відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава, частини другої статті 48 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, не зробив висновку, чи є такий відповідач належним.
      Суд не встановив, чи обрала позивачка належний спосіб захисту порушеного права та чи поновлює вказаний спосіб її права і які саме.
      Щодо касаційної скарги ОСОБА_3 Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
      Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її, апеляційний суд послався на те, що Законом України від 22 травня 2015 року N 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", який набрав чинності 01 вересня 2015 року, внесено зміни до Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" та викладено статтю 5 цього Закону в новій редакції, у якій звільнення від сплати судового збору споживачів за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав, не передбачено. Оскільки спеціальним законом, який регулює питання сплати судового збору, є Закону України "Про судовий збір", то Закон України "Про захист прав споживачів", стаття 22 якого передбачає звільнення споживачів від сплати судового збору, до цих правовідносин не застосовується.
      З такими висновками погодитися не можна.
      У статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбаченозвільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав.
      Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
      Системний і комплексний аналіз зазначених норм дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як "споживачі, які звернулися з позовними вимогами про захист порушених справ", у переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору, установленому в статті 5 Закону України "Про судовий збір", не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а саме Законом України "Про захист прав споживачів".
      Крім того, стаття 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову.
      Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються від майнового навантаження з метою захисту своїх порушених прав (частина третя стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів").
      Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судовий збір" у частині третій статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" словосполучення "державного мита" замінене словосполучення "судового збору".
      Отже, під час прийняття Закону України "Про судовий збір" законодавець передбачив можливість застосування Закону України "Про захист прав споживачів" при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
      Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 14-57цс18 зазначила, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме під час апеляційного перегляду. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
      Апеляційний суд не врахував зазначеного та безпідставно поклав на позивачку, яка звернулася до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору.
      Ухвала Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року про повернення апеляційної скарги не може вважатися законною й обґрунтованою та має бути скасована.
      Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, порушив вимоги як матеріального, так і процесуального права, що призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, що у силу пункту 2 частини першої статті 409 та статті 411 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених апеляційним судом рішень з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      З огляду на те, що розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 259, 268, 400, 402,409, 411, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Терра банк" задовольнити частково.
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Ухвали Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Повну постанову складено і підписано 25 червня 2018 року.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 803/1125/17
      Провадження N 11-425апп18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N 803/1125/17 за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс"), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (далі - Приватний нотаріус) про визнання протиправним та скасування рішення та запису
      за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року (суддя Ксензюк А.Я.) та Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року (у складі колегії суддів Качмара В.Я., Ніколіна В.В., Рибачука А.І.),
      УСТАНОВИЛА:
      У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Приватного нотаріуса та ТОВ "ФК "Вектор Плюс", у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса від 9 червня 2015 року про державну реєстрацію прав власності за ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на квартиру АДРЕСА_1 (далі - Рішення) та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 9 червня 2015 року N НОМЕР_1 про право власності ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на вищезазначену квартиру, що вчинений Приватним нотаріусом (далі - Запис).
      Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 5 вересня 2017 року відмовив у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), чинного до 15 грудня 2017 року.
      Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, пославшись на висновки Верховного Суду України, наведені у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16, виходив із того, що правовідносини, пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, не є публічно-правовими, оскільки випливають із договірних відносин, а відтак мають вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства, а не адміністративного.
      Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 7 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
      У свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача спрямовані на скасування Рішення, яким фактично порушено його право власності на майно (квартиру), а тому скасування цього Рішення є способом захисту права власності на певне майно шляхом усунення перешкод у здійсненні позивачеві права користування та розпорядження своїм майном. За таких обставин висновки суду першої інстанції щодо неможливості розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства з підстав наявності у спірних відносинах невиконання умов цивільно-правової угоди є правильними, а тому з урахуванням вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України такий спір, незважаючи на участь у ньому суб'єкта владних повноважень, підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спрямований на відновлення порушеного цивільного права (права власності на майно), яке виникло при укладенні ряду цивільно-правових угод (договорів кредиту, іпотеки, факторингу) та порушенні умов однієї із цих угод, що, на думку позивача, і стало наслідком прийняття Рішення. Крім того, вимога про скасування Рішення уже заявлялась позивачем у справі N 161/3201/16-ц та була розглянута в порядку цивільного судочинства Луцьким міськрайонним судом Волинської області, який рішенням від 6 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2016 року, відмовив у задоволенні позову, а ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 9 серпня 2017 року, провадження у справі закрито.
      Не погодившись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_3 28 листопада 2017 року подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 посилається на те, що, звертаючись до суду із цим позовом, він заявляв вимоги до Приватного нотаріуса як до спеціального суб'єкта, на якого покладено функції державного реєстратора, які обґрунтовані порушенням Приватним нотаріусом як державним реєстратором положень Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (який був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 1952-IV) та вчиненням Приватним нотаріусом дій поза межами повноважень, визначених законодавством. При цьому будь-яких матеріально-правових вимог він не заявляв, а тому в зазначеному випадку має місце спір між ним та Приватним нотаріусом як суб'єктом, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, і цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      До того ж ОСОБА_3 зазначає, що суди безпідставно не взяли до уваги ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 липня 2017 року та Апеляційного суду Волинської області від 9 серпня 2017 року, якими провадження у справі за його позовом до ТОВ "ФК "Вектор Плюс", Приватного нотаріуса про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно закрито та роз'яснено позивачу, що його позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Приватного нотаріуса, який у межах правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.
      Крім того, на думку ОСОБА_3, посилання апеляційного суду на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2016 року є помилковим, оскільки у цій справі він звернувся до суду з позовом до ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та Приватного нотаріуса, в якому просив визнати договір недійсним в частині відступлення права грошової вимоги та скасування реєстрації на нерухоме майно. Тобто позовні вимоги були різними, а відтак це не може слугувати підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3
      4 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
      Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Оскільки ОСОБА_3 у касаційній скарзі серед інших доводів зазначає й про те, що спірні правовідносини є публічно-правовими і підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
      Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
      Із матеріалів справи вбачається, що увересні 2017 року ОСОБА_3 подав позов до суду, у якому просив визнати протиправним та скасувати Рішення та Запис.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди.
      Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок помилковим з огляду на те, що, як убачається з позовної заяви, обставини виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду.
      Як убачається зі змісту позовної заяви, 16 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Сведбанк" (у подальшому - Публічне акціонерне товариство "Сведбанк"; далі - ПАТ "Сведбанк", Банк) було укладено кредитний договір N 0201/0408/71-032, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_3 кредит на суму 58 000 доларів США на строк до 16 квітня 2038 року. На забезпечення виконання зобов'язань між Банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір від 16 квітня 2008 року (далі - іпотечний договір). На забезпечення виконання основного зобов'язання позивач передав Банку належну йому на праві власності квартиру за вказаною вище адресою. 28 листопада 2012 року між Банком і ТОВ "ФК "Вектор Плюс" укладено договір факторингу N 15 (далі - договір факторингу), відповідно до якого Банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками.
      На підставі договору факторингу приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. вніс запис до державного реєстру іпотек про зміну іпотекодержателя з ПАТ "Сведбанк" на ТОВ "ФК "Вектор Плюс".
      9 червня 2015 року Приватний нотаріус прийняв Рішення - про державну реєстрацію права власності на зазначену вище квартиру, індексний номер НОМЕР_1 від 9 червня 2015 року.
      ОСОБА_3 вважає, що при прийнятті Рішення Приватний нотаріус вийшла за межі наданих їй законодавством повноважень, оскільки прийняття рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які виникли на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, належить до повноважень державних реєстраторів прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не нотаріуса.
      Крім того, ОСОБА_3 зазначає, що на порушення вимог статті 15 Закону N 1952-IV та пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868, чинного на час виникнення спірних відносин, Приватний нотаріус провела державну реєстрацію права власності на нерухоме майно без вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном. Посвідчення факту виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно не вчинялося.
      Отже, за наведених вище обставин можна дійти висновку, що позовна заява ОСОБА_3 не містить вимог щодо виконання цивільно-правових угод, як помилково вважали суди першої та апеляційної інстанцій, натомість позивач просить визнати протиправним та скасувати Рішення Приватного нотаріуса та Запис, вчинений Приватним нотаріусом.
      Тобто у цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Приватного нотаріуса, який у межах спірних правовідносин діє як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону N 1952-IV.
      З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд першої інстанції належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду, з чим помилково погодився й суд апеляційної інстанції.
      Враховуючи наведене, недоречним є посилання суду першої інстанції у його рішенні на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16, який, закриваючи провадження в адміністративній справі, мотивував своє рішення тим, що спірні правовідносини у ній пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди.
      Крім того, недоречним є посилання й суду апеляційної інстанції на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2016 року, оскільки у цій справі, зокрема, оспорювався договір факторингу з підстав відсутності прав у ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на придбання відступної грошової вимоги до фізичної особи, яка не є суб'єктом господарювання.
      Водночас Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 3 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 9 серпня 2017 року, закрив провадження в цивільній справі N 161/1810/17 за позовом ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування Рішення Приватного нотаріуса та запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на згадану вище квартиру, вказавши на непідвідомчість цього спору судам цивільної юрисдикції.
      До того ж, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду вже висловлювалась щодо застосування норм права у спірних правовідносинах у цій категорії спорів, зокрема, у справі N 826/9928/15 (постанова від 4 квітня 2018 року N 11-211апп18), у справі N 817/567/16 (постанова від 4 квітня 2018 року N 11-195апп18).
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      Згідно з частиною першою статті 353 КАС (у цій же редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Неправильне застосування Волинським окружним адміністративним судом статей 3, 17 КАС (у редакції, яка діяла на час прийняття судового рішення) призвело до безпідставної відмови у відкритті провадження в цій адміністративній справі, а тому касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвали - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
      Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, статтями 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      2. Ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      У повному обсязі постанова складена й підписана 18 червня 2018 року.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.М. Ситнік В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      06 червня 2018 року
      місто Київ
      справа N 301/1583/16-ц
      провадження N 61-24319св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Стрільчука В.А.,
      суддів: Карпенко С.О., Погрібного С.О. (суддя-доповідач), Ступак О.В., Усика Г.І.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО",
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року у складі колегії суддів: Готра Т.Ю., Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.,
      ВСТАНОВИВ:
      ОСОБА_3 12 серпня 2016 року звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізигова компанія "ВАШ АВТО" (далі - ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО") про захист прав споживача шляхом визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів, просив визнати недійсним договір фінансового лізингу з додатками до нього від 19 травня 2016 року N 003838, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО"; стягнути з ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" на його користь грошову суму в розмірі 15 000, 00 грн.
      Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 19 травня 2016 року між ОСОБА_3 та ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" укладено договір фінансового лізингу N 003838, відповідно до пункту 1.1. якого предметом лізингу є трактор марки "Dongfeng", модель "DF 240", двигун к.с/дизель, вартістю 150 000, 00 грн.
      Згідно з пунктом 1.3. договору лізингу ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" зобов'язувався придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу ОСОБА_3 на термін та на умовах, передбачених договором. Під час укладення договору лізингу представник лізингодавця в усній формі повідомила позивачу про термінову необхідність підписання договору та сплати адміністративного платежу у зв'язку із закінченням робочого часу у відділенні банку. 19 травня 2016 року на виконання умов договору лізингу позивач сплатив адміністративний платіж у розмірі 15 000, 00 грн. Після підписання договору та його прочитання позивач зрозумів, що його ввели в обману, оскільки в договорі лізингу зазначена інша марка трактора більшої вартості, ніж та, яку він зазначав у заяві, а саме: "Dongfeng", модель "DF 244", вартістю 86 000, 00 грн.
      06 липня 2016 року ОСОБА_3 звернувся з листом до ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" з вимогою розірвати договір та повернути сплачені ним кошти, у відповідь на який листом від 22 липня 2016 року N 73 позивачу підтверджено сплату ним 15 000, 00 грн як адміністративного платежу, проте такий платіж відповідно до пункту 12.1. договору лізингу поверненню не підлягає.
      На переконання ОСОБА_3, під час укладення договору лізингу порушено його права як споживача, його введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення, відповідач вів нечесну підприємницьку діяльність, оскільки обмежив позивача у достатньому часі для прийняття свідомого рішення щодо укладення оспорюваного договору. У підписаному договорі лізингу обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором, Законом України "Про фінансовий лізинг" та ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та його якості, одночасно розширені права лізингодавця всупереч вимогам чинного законодавства щодо поставки та прийому-передачі предмета лізингу, порядку розірвання договору, повернення коштів, відповідальності сторін та повернення предмету лізингу. Також умовами договору забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидний дисбаланс між правами та обов'язками сторін. Разом з тим, всупереч вимогам Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у відповідача відсутня ліцензія для надання фінансового лізингу як послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, а при укладенні договору не дотримано вимоги щодо його нотаріального посвідчення.
      Як на правові підстави позову ОСОБА_3 посилався на статті 203, 215, 216, 220, 227, 509, 628, 799, 806 ЦК України, статті 18, 19, 22 Закону України "Про захист прав споживачів", статті 4, 6, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статті 1, 4, 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
      Заочним рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено, суд визнав недійсним договір фінансового лізингу від 19 травня 2016 року N 003838, укладений між ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" та ОСОБА_3; стягнув з ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 15 000, 00 грн. вирішив питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що права лізингоодержувача, передбачені статтею 6, частиною другою статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" не передбачені оспорюваним договором лізингу. З аналізу договору лізингу суд першої інстанції зробив висновок, що на момент укладення договору лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача. В оспорюваний договір лізингу включені несправедливі умови, визначені у частині третій статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.
      У цьому спорі наявні одночасно всі ознаки, які дали суду підстави для висновку, що умови спірного договору є несправедливими, позаяк вони порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.
      Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, керувався тим, що спірний договір фінансового лізингу сторонами розірвано, із вимогою про визнання спірного договору недійсним ОСОБА_3 звернувся до суду вже після його розірвання, а тому відсутні передбачені законом підстави для визнання недійсним спірного договору.
      У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року та залишити в силі рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 вересня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції, дослідивши умови фінансового лізингу, зробив обґрунтований висновок, що оспорюваний договір лізингу містить несправедливі умови, передбачені у статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Висновок суду першої інстанції про несправедливість умов договору та визнання його недійсним відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 08 червня 2016 року N 6-330цс16. Всупереч вимогам статті 301 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року N 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), на переконання заявника, апеляційний суд обґрунтовував своє рішення тим, що договір лізингу розірвано, а тому не може бути його визнано недійсним, незважаючи на те, що таких доводів в апеляційній скарзі не зазначалось. Зважаючи на наведене, апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги. Додатково заявник стверджує, що апеляційний суд неправильно вирішив питання про розподіл судових витрат за подання апеляційної скарги, оскільки ОСОБА_3 є споживачем, а тому звільнений від сплати судового збору, стягнення з нього на користь ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" судового збору за подання апеляційної скарги є неправомірним.
      Відзив на касаційну скаргу не надходив.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження, ухвалою від 19 червня 2017 року цивільну справу призначено до судового розгляду.
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 16 травня 2018 року.
      Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 19 травня 2016 року між ОСОБА_3 та ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" укладено договір фінансового лізингу N 003838, згідно з умовами якого відповідач зобов'язався придбати у власність (отримати право власності на предмет лізингу), зокрема трактор марки "Dongfeng", модель "240 DF", двигун 24 к.с, та передати предмет лізингу у користування ОСОБА_3 на термін та на умовах, передбачених договором. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 78 календарних місяців, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань за цим договором.
      Згідно з підпунктами 3.3.1.-3.3.3. договору лізингу ОСОБА_3 зобов'язався до отримання предмета лізингу, на умовах та у порядку, передбачених договором, сплатити передбачені договором платежі; прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу за його призначенням; у встановлений термін і у повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі.
      Відповідно до додатка N 1 до договору лізингу вартість предмета лізингу становить 5 882, 35 дол. США (150 000, 00 грн); сума виплат авансового платежу (50 %) 2 941, 18 дол. США; щомісячний авансовий платіж 245, 10 дол. США; адміністративний платіж (10 %) - 588, 24 дол. США; комісія за передачу (3 %) - 176, 47 дол. США.
      Згідно з пунктом 1.7 договору лізингу предмет лізингу передається у користування позивачу протягом терміну, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства: адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу.
      Відповідно до пункту 12.1 лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені у пункті 1.7, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягає 60 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40 % лізингодавець отримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.
      У пункті 9.7 договору встановлено, що кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до отримання предмета лізингу, незалежно від їх призначення, яке вказується у квитанції, зараховуються за договором у наступному порядку: адміністративний платіж; авансовий платіж; - комісія за передачу предмета лізингу. Грошові кошти в сумі 15 000, 00 грн. які сплатив ОСОБА_3 на рахунок ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" згідно з квитанцією від 19 травня 2016 року N 71, є адміністративним платежем, який в разі розірвання спірного договору згідно з пунктом 12.1 договору лізингу поверненню не підлягає.
      ОСОБА_3 в порядку, передбаченому у пункті12.1 договору лізингу, звернувся до ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" із заявою про розірвання договору фінансового лізингу від 19 травня 2016 року N 003838, зареєстрованою за вхідним N 2638 від 11 липня 2016 року, яка розглянута ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО". ОСОБА_3 листом від 22 липня 2016 року N 73 повідомлено, що оскаржуваний договір фінансового лізингу вважається розірваним з 11 липня 2016 року.
      Оцінюючи оскаржуване судове рішення на відповідність вимогам статті 213 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд врахував, що правовідносини, які виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, а також Законом України "Про фінансовий лізинг", Законом України "Про захист прав споживачів".
      Згідно із частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
      Згідно з частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
      Виходячи з аналізу норм чинного цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору та правила статті 628 ЦК України.
      За імперативним положенням статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
      Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" здійснювалась нечесна підприємницька практика без отримання ліцензії на здійснення фінансових послуг, умови оспорюваного договору є несправедливими, у договорі відсутні відомості про індивідуальні ознаки предмета лізингу, включено платежі, які не є за природою лізинговими, договір нотаріально не посвідчений, як того вимагає стаття 799 ЦК України.
      Натомість апеляційний суд вважав, що розірваний договір неможливо визнати недійсним за наявності на те правових підстав.
      Верховним Судом з'ясовано, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому факту, що оспорюваний договір є юридично нікчемним в цілому з огляду на порушення імперативних вимог щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення. Зазначений договір є змішаним договором, який поєднує в собі, в тому числі ознаки договору найму транспортного засобу.
      Під час ухвалення рішення Верховний Суд керувався положенням частини другої статті 215 ЦК України, в якій встановлено виняток із загального правила статті 11 ЦПК України 2004 року щодо розгляду справ судом в межах заявлених особами вимог. Визнання зазначеного договору судом недійсним відповідно до наведеного правила не вимагається у зв'язку з встановленням його нікчемності безпосередньо законом. При цьому суд також застосовує за власною ініціативою наслідки недійсності нікчемного договору, що врегульовано частиною п'ятою статті 216 ЦК України.
      Отже, оспорюваний договір, підписаний сторонами, є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені.
      Задовольняючи позовну вимогу про визнання недійсним договору з підстав нечесної підприємницької практики та несправедливих умов, а також відсутності нотаріального посвідчення оспорюваного договору, суд першої інстанції не застосував наслідки нікчемності правочину, а суд апеляційної інстанції не усунув таких недоліків.
      В оцінці доводів Верховний Суд вважає обов'язковим дотриматися правового висновку, сформульованого Верховним Судом України в постанові від 19 жовтня 2016 року у справі N 6-1551цс16, щодо обґрунтованості застосування до спірних правовідносин норми статті 799 ЦК України, яка підлягає застосуванню, надавши оцінку відсутності нотаріального посвідчення спірного договору в розумінні частини першої статті 220 цього Кодексу. Верховним Судом не встановлено підстав відступити від зазначеного правового висновку, який визнає обов'язковим у цій справі.
      Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
      Зважаючи на наведене, доводи заявника на обґрунтування касаційної скарги, за висновком Верховного Суду, не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки такі аргументи втрачають правовий сенс за встановлених судами обставин нікчемності підписаного сторонами договору в цілому та застосування Верховним Судом наслідків недійсності нікчемного правочину до спірних правовідносин.
      Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      Зважаючи, що Верховний Суд встановив неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, наявні підстави для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги.
      Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      З огляду на наведене Верховний Суд зробив висновок про необхідність скасування заочного рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року в частині визнання недійсним договору лізингу із застосуванням наслідків недійсності нікчемного правочину, реституції та поверненням сторін у попереднє становище, а також зміни правових підстав стягнення адміністративного платежу у розмірі 15 000, 00 грн.
      Додатково Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми Закону України "Про судовий збір" та Закону України "Про захист прав споживачів" щодо розподілу судових витрат, стягуючи із ОСОБА_3 на користь ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" судовий збір за подання апеляційної скарги, з таких підстав.
      У статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" дає правові підстави зробити висновок, що відсутність такої категорії у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому статтею 5 Закону України "Про судовий збір", не може безумовно означати, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист їхніх прав.
      Наведена норма права не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються від сплати за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав (стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів").
      Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судовий збір" у частині третій статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" слова "державного мита" замінені словами "судового збору". Отже, при ухваленні Закону України "Про судовий збір" законодавець передбачив можливість застосування Закону України "Про захист прав споживачів" при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
      Відступаючи від практики Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 761/24881/16-ц сформулювала правовий висновок, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів", стаття 1 ЦПК України 2004 року, стаття 2 ЦПК України).
      Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно стягнув із ОСОБА_3 на користь ТОВ "ЛК ВАШ АВТО" судовий збір за подання апеляційної скарги, що є окремою підставою для скасування рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року.
      Згідно з підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      Відповідно до пункту 7 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року N 1774-VIII) за подання касаційної скарги сплачується судовий збір у розмірі 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, що на момент подачі касаційної скарги становило 1 322, 88 грн. Враховуючи, що заявник звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги як споживач, належна до сплати сума судового збору підлягає стягненню з відповідача в дохід держави, оскільки касаційна скарга ОСОБА_3 задоволена частково.
      Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Скасувати заочне рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року в частині визнання недійсним договору лізингу від 19 травня 2016 року N 003838, ухвалити в цій частині нове рішення.
      У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" про визнання недійсним договору лізингу - відмовити.
      Змінити мотивувальну частину заочного рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 вересня 2016 року щодо визначення правових підстав стягнення адміністративного платежу у розмірі 15 000, 00 грн шляхом застосування наслідків нікчемного правочину.
      В іншій частині заочне рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 вересня 2016 року залишити без змін.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" в дохід держави судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 322, 88 грн.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Стрільчук В.А.
      Судді: Карпенко С.О.
      Погрібний С.О.
      Ступак О.В.
      Усик Г.І.
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      11 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 554/14813/15-ц
      Провадження N 14-66 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича (далі також - нотаріус), Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Кей-Колект" про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності, відповідного запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та повернення сторін у первинний стан
      за касаційною скаргою ТзОВ "Кей-Колект" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року, ухвалене суддею Андрієнко Г.В., й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Буленка О.О., Дорош А.І. й Омельченко Л.М.
      Учасники справи:
      - позивач: ОСОБА_3 (представник - ОСОБА_8),
      - відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Борис Михайлович, ТзОВ "Кей-Колект".
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У грудні 2015 року позивач звернулась з позовом про:
      - скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний N 23302570) від 31 липня 2015 року щодо реєстрації за ТзОВ "Кей-Колект" права власності (N запису 10626555) на квартиру загальною площею 80,5 кв. м і житловою площею 49,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира, предмет іпотеки);
      - скасування запису N 10626555 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ТзОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру;
      - повернення сторін у первинний стан шляхом застосування реституції.
      2. Позовна заява мотивована тим, що нотаріус порушив вимоги чинного законодавства України, зареєструвавши право власності на належну позивачеві квартиру, яка була її єдиним житлом, та не мав права проводити таку реєстрацію за іншою особою, оскільки відповідно до умов Договору іпотеки від 10 липня 2008 року (далі - договір іпотеки) для задоволення вимог кредитора у позасудовому порядку необхідно було укласти окремий договір.
      3. Позивач також вказала, що нотаріус мав право зареєструвати право власності на предмет іпотеки, якщо іпотекодержатель надав йому копію письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, яка була надіслана іпотекодавцю і не була виконана у строк, що не міг бути меншим 30 днів з моменту її одержання. Проте, за твердженням позивача, іпотекодержатель таку вимогу не надсилав.
      4. Крім того, позивач стверджувала, що нарахована їй заборгованість не була безспірною на момент вчинення нотаріусом оскаржених дій.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      5. 24 травня 2016 року Октябрський районний суд м. Полтави ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив: скасував рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний N 23302570 від 31 липня 2015 року, про реєстрацію за ТзОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру; скасував запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ТзОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру; повернув сторони у первинний стан: поновив за позивачем право власності на квартиру.
      6. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі порушили право власності позивача, оскільки для передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання згідно з умовами договору іпотеки необхідним є укладення окремого договору між позивачем і ТзОВ "Кей-Колект". А оскільки такий договір не укладений, то рішення нотаріуса є протиправним.
      7. Крім того, суд першої інстанції вказав, що 25 вересня 2012 року Октябрський районний суд м. Полтави відмовив у задоволенні позову ТзОВ "Кей-Колект" до позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки. Це рішення суду набрало законної сили 14 грудня 2012 року.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      8. 30 серпня 2016 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
      9. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що сторони договору іпотеки дійшли згоди, що право власності на заставне майно виникає лише на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку". А у матеріалах справи відсутні докази укладання договору між іпотекодавцем й іпотекодержателем про задоволення вимог останнього. З огляду на це протиправним є прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
      10. Крім того, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність посилання представника ТзОВ "Кей-Колект" на необхідність розгляду позовних вимог про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію та повернення сторін у первинний стан за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      11. 20 вересня 2016 року ТзОВ "Кей-Колект" подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
      12. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року та ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      13. 8 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      14. Ухвала мотивована тим, що ТзОВ "Кей-Колект" оскаржує рішення суду першої інстанції й ухвалу апеляційного суду з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      15. ТзОВ "Кей-Колект" вказує на те, що обов'язок позивача погасити заборгованість зберігається незалежно від підписання договору факторингу та договору про відступлення прав за договором іпотеки.
      16. ТзОВ "Кей-Колект" вважає, що, зауважившивідсутність додатків до договору факторингу, суд недостатньо з'ясував обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, а також порушив вимоги статей 15 і 16 ЦПК України, оскільки спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      17. На думку особи, яка подала касаційну скаргу, суди не взяли до уваги, що рішення про державну реєстрацію права власності на нерухомість було прийняте нотаріусом як спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. А тому оскарження дій нотаріуса має відбуватися за правилами адміністративного судочинства.
      18. Крім того, відповідно до частини другої статті 36 Закону України "Про іпотеку" визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Позиція інших учасників справи
      19. У відзиві на касаційну скаргу позивач стверджує, що у нотаріуса були відсутні документи, необхідні для реєстрації права власності на предмет іпотеки згідно з Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України N 868 від 17 жовтня 2013 року, а також що така реєстрація згідно з Порядком взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2013 року N 607/5, могла проводитися лише державним реєстратором Міністерства юстиції України.
      20. Позивач звертає увагу, що Октябрський районний суд м. Полтави, який рішенням від 25 вересня 2012 року відмовив у задоволенні позову ТзОВ "Кей-Колект" до позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановив відсутність акта приймання-передачі права вимоги за формою згідно з додатком N 2 до договору факторингу N 1 від 12 грудня 2011 року, укладеного Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" з ТзОВ "Кей-Колект" щодо зобов'язань, які виникли у позивача на підставі кредитного договору.
      21. Крім того, позивач заперечує можливість розгляду справи за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір випливає з договірних відносин. Зазначає, що аналогічна позиція була висловлена у постанові судових палат в адміністративних, господарських і цивільних справах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16.
      22. Нотаріус відзив на касаційну скаргу не надав.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.2) Щодо юрисдикції суду
      23. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      24. Згідно з частиною першою статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      25. Пункт 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) визначав, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      26. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      27. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      28. Спір виник між сторонами з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій ТзОВ "Кей-Колект" і нотаріуса щодо реєстрації такого права на неї за ТзОВ "Кей-Колект".
      29. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права позивача та з належністю виконання договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
      30. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані аргументи ТзОВ "Кей-Колект" щодо необхідності розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
      31. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на її позицію щодо спору про юрисдикцію суду, висловлену у постановах від 4 квітня 2018 року у справах N 826/9928/15 і N 817/567/16. У цих справах позови були обґрунтовані незаконністю дій приватного нотаріуса як суб'єкта, наділеного владними управлінськими функціями державного реєстратора. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вказані справи мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      32. Так, у справі N 826/9928/15 позов був обґрунтований незаконністю дій приватного нотаріуса з прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, а не з невиконанням умов договору. Позивач доводив таку незаконність з огляду, зокрема, на те, що державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки мала здійснити Державна реєстраційна служба, а не приватний нотаріус, який не вчиняв нотаріальних дій. Визнання права власності на предмет іпотеки позивач не вимагав.
      33. У справі N 817/567/16 позивач доводив, що приватний нотаріус перевищив повноваження при внесенні запису до Державного реєстру іпотек про зміну умов обтяження предмета іпотеки, оскільки за Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на час внесення вказаного запису не мав відповідних повноважень. А тому вказаний спір не стосувався виконання умов договору.
      34. Натомість, обставини справи N 554/14813/15-ц щодо захисту права власності позивача відрізняються від наведених і стосуються належності виконання умов договору іпотеки.
      (1.2) Щодо підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки
      35. В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що нотаріус діяв з порушенням вимог законодавства, чинного на той момент (іпотекодержатель не надіслав вимогу іпотекодавцю про усунення порушень), вимоги ТзОВ "Кей-Колект" позивач заперечує і вважає їх передчасними, оскільки термін повернення кредиту настане 8 липня 2022 року.
      36. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили таке:
      36.1. Позивач і Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - банк), уклали Договір про надання споживчого кредиту (далі - кредитний договір). Згідно з його умовами позивач отримала кредит у сумі 99 000,00 доларів США для купівлі квартири з терміном погашення кредиту - 8 липня 2022 року.
      36.2. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором його сторони уклали договір іпотеки, за умовами якого іпотекодержатель (банк) забезпечив свою вимогу до іпотекодавця (позивача) квартирою останнього.
      36.3. 12 грудня 2011 року банк і ТзОВ "Кей-Колект" уклали договір факторингу N 1.
      36.4. 25 вересня 2012 року Октябрський районний суд м. Полтави у задоволенні позову ТзОВ "Кей-Колект" до позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовив. Це рішення суду набрало законної сили 14 грудня 2012 року.
      37. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" є три різні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      38. Згідно з частинами першою та другою статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про іпотеку". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      39. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що сторони за договором іпотеки погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (підпункти 5.2.1 і 5.2.2 пункту 5.2 договору іпотеки).Проте, як встановили суди, докази укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у матеріалах справи відсутні.А тому прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним.
      40. Велика Палата Верховного Суду з такими висновками судів погоджується.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      41. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      42. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      43. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року й ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року є правильними по суті і законними, а тому залишає їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      (2.2) Щодо судових витрат
      44. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені ТзОВ "Кей-Колект" у зв'язку з поданням касаційної скарги, покладаються на ТзОВ "Кей-Колект".
      З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" залишити без задоволення.
      2. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови підписаний 5червня 2018 року.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      15 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 761/18854/14-ц
      Провадження N 14-100цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 (далі разом - позивачі) до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (далі також - ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ"), "Emirates Airline" в особі Представництва "Емірейтс Ерлайн" в Україні, третя особа без самостійних вимог - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) "Вімед", про захист прав споживачів, сплату компенсацій і відшкодування шкоди
      за заявою ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" про перегляд рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 квітня 2015 року, ухваленого суддею Юзьковою О.Л., рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 липня 2016 року, ухваленого колегією суддів у складі: Кравець В.А., Качана В.Я., Шиманського В.Й., й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року, постановленої колегією суддів у складі: Червинської М.Є., Загородньої І.М., Коротуна В.М., Писаної Т.О., Попович О.В. (далі - заява про перегляд судових рішень).
      Учасники справи:
      - позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_22, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13;
      - відповідачі: ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ", "Emirates Airline" в особі Представництва "Емірейтс Ерлайн" в Україні;
      - третя особа без самостійних вимог - ТзОВ "Вімед".
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У червні 2014 року позивачі звернулися до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що понесли значні матеріальні витрати внаслідок затримки ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" відправлення рейсу "Київ - Дубай", пов'язаної з нею неможливості подальшого стикування з рейсом "Пекін - Дубай" та анулювання авіакомпанією "Emirates Airline" бронювання на наступні сегменти маршруту і на зворотний рейс.
      2. Предметом позову (з урахуванням уточнень) є стягнення солідарно з ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ", авіакомпанії "Emirates Airline" в особі Представництва "Емірейтс Ерлайн" в Україні:
      - на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_23 та ОСОБА_6 - кожному по 14 512,00 грн компенсації за відмову у перевезенні, 2 885,00 грн вартості невикористаної частини квитка, 7 124,00 грн вартості придбаних власним коштом квитків, 1 580,00 грн на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок затримки у перевезенні, 885,00 грн вартості проживання у готелі, 1 144,00 грн на відшкодування витрат на засоби першої необхідності;
      - на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - кожному по 14 512,00 грн компенсації за відмову у перевезенні, 2 885,00 грн вартості невикористаної частини квитка, 8 498,00 грн вартості придбаних власним коштом квитків, 1 580,00 грн шкоди, заподіяної внаслідок затримки у перевезенні, 885,00 грн вартості проживання у готелі, 1 144,00 грн на відшкодування витрат на засоби першої необхідності;
      - на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - кожному по 14 512,00 грн компенсації за відмову у перевезенні, 2 885,00 грн вартості невикористаної частини квитка, 8 055,00 грн вартості придбаних власним коштом квитків, 1 580,00 грн шкоди, заподіяної внаслідок затримки у перевезенні, 1 144,00 грн на відшкодування витрат на засоби першої необхідності;
      - на користь ОСОБА_11 та ОСОБА_12 - кожному по 14 512,00 грн компенсації за відмову у перевезенні, 2 885,00 грн вартості невикористаної частини квитка, 3 830,00 грн вартості придбаних власним коштом квитків, 1 580,00 грн шкоди, заподіяної внаслідок затримки у перевезенні, 1 144,00 грн на відшкодування витрат на засоби першої необхідності;
      - на користь ОСОБА_13 - 14 512,00 грн компенсації за відмову у перевезенні, 2 885,00 грн вартості невикористаної частини квитка, 3 830,00 грн вартості придбаних власним коштом квитків, 1 580,00 грн шкоди, заподіяної внаслідок затримки у перевезенні, 885,00 грн вартості проживання у готелі, 1 144,00 грн на відшкодування витрат на засоби першої необхідності.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 30 квітня 2015 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення про часткове задоволення позову, яким стягнув з ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ", "Emirates Airline" в особі Представництва "Емірейтс Ерлайн" в Україні солідарно на користь:
      - ОСОБА_3 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 7 124,00 грн та вартість проживання у готелі - 885,00 грн;
      - ОСОБА_4 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 7 124,00 грн;
      - ОСОБА_5 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 7 124,00 грн. вартість проживання у готелі - 885,00 грн;
      - ОСОБА_6 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 7 124,00 грн. вартість проживання у готелі - 885,00 грн;
      - ОСОБА_7 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 8 498,00 грн;
      - ОСОБА_8 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 8 498,00 грн;
      - ОСОБА_9 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 882,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 8 055,00 грн;
      - ОСОБА_10 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 8 055,00 грн;
      - ОСОБА_11 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 8 752,00 грн;
      - ОСОБА_12 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 8 752,00 грн;
      - ОСОБА_13 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 3 830,00 грн.
      У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв'язку із затримкою ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" авіарейсу "Київ - Дубай" стало неможливим подальше стикування з авіарейсом "Пекін - Дубай", а авіакомпанія "Emirates Airline" анулювала позивачам бронювання на наступні сегменти маршруту та на зворотний рейс, з огляду на що позивачі зазнали матеріальних втрат.
      5. Відмовляючи у стягненні компенсації за відмову у перевезенні до Пекіну, суд першої інстанції вважав, що оскільки бронювання квитків позивачів на зворотний рейс було анульоване, то до спірних правовідносин не застосовуються приписи статті 104 Повітряного кодексу (далі - ПК) України.
      6. Відмовляючи у присудженні відшкодування витрат на засоби першої необхідності внаслідок відмови у перевезенні, суд вважав, що така компенсація можлива у разі неприбуття багажу до пункту призначення разом із пасажиром.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      7. 6 липня 2016 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив рішення про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення компенсації за відмову в перевезенні пасажирів і ухвалив у цій частині нове рішення, яким стягнув з ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" на користь:
      - ОСОБА_3 - 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні;
      - ОСОБА_4 - 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні;
      - ОСОБА_5 - 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні;
      - ОСОБА_6 - 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні;
      - ОСОБА_7 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні;
      - ОСОБА_9 - 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні;
      - ОСОБА_10 - 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні;
      - ОСОБА_11 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні;
      - ОСОБА_12 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні;
      - ОСОБА_13 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні.
      В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      8. Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення компенсації за відмову в перевезенні пасажирів і задовольняючи позовні вимоги в цій частині, апеляційний суд вважав, що з вини перевізника ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" пасажири втратили можливість стикування з рейсом перевізника "Emirates Airline", який анулював їм бронювання на зворотній рейс, про що ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" пасажирів не повідомило. Тому виключається солідарна відповідальність за компенсацію за відмову у перевезенні.
      9. ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" ще у Борисполі було відомо, що пасажири втрачають стикування та зворотне бронювання, а тому товариство мало можливість поінформувати про це як пасажирів, так і "Emirates Airline" та агента, однак цього не вчинило. ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" не вчинило таких дій і під час перебронювання 4 вересня 2013 року.
      10. Докази того, що ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" не мало змоги підтвердити бронювання на рейс "Пекін - Дубай" з технічних причин, відсутні. А тому, як встановив апеляційний суд, позивачі мають право на передбачену статтею 104 ПК України компенсацію, яка підлягає стягненню з ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ".
      Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
      11. 18 жовтня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою відхилив касаційну скаргу ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ", а рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 липня 2016 року залишив без змін.
      Короткий зміст вимог заяви про перегляд справи Верховним Судом України
      12. У грудні 2017 року ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень. Просить скасувати рішення судів трьох інстанцій та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
      Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
      13. 24 січня 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив провадження у справі та витребував її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва.
      14. 2 березня 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою призначив справу до розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів.
      15. 15 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року (далі - Закон N 2147-VIII) ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      16. Ухвала мотивована тим, що ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" для обґрунтування заяви про перегляд судових рішень навело, зокрема, приклади, які, на думку заявника, демонструють неоднакове застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної, господарської й адміністративної). А томувідповідно до абзацу 2 частини другої статті 360? ЦПК України в редакції, чинній на час звернення ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" із заявою про перегляд судових рішень, така заява повинна була розглядатися на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України.
      17. 4 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду ухвалою прийняла справу та призначила її до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала заяву
      18. Заява про перегляд судових рішень подана з передбачених пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 100, 103, 104, 105 ПК України, Закону України "Про міжнародні договори", Конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезеньвід 12 жовтня 1929 року (далі - Варшавська конвенція), Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28 травня 1999 року (далі - Монреальська конвенція), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також з підстави невідповідності оскаржуваних судових рішень викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      19. Аргументи заяви про перегляд судових рішень зводяться до такого:
      - відповідальність за відмову у перевезенні повинна покладатися на фактичного перевізника за рейсом, на якому сталася відмова, що не врахував Вищий спеціалізований суд України з розгляду кримінальних і цивільних справ в ухвалі від 18 жовтня 2017 року;
      - Монреальська та Варшавська конвенції не передбачають компенсації штрафних виплат або будь-яких інших виплат, які не стосуються компенсації фактичної шкоди (реально доведених витрат). Тобто, не передбачено стягнення компенсаційних штрафних виплат пасажирам-позивачам у розмірі 600 євро за відмову у перевезенні, а лише надання компенсації фактично доведеної шкоди. ПК України та Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджені Наказом Міністерства інфраструктури України від 30 листопада 2012 року N 735,не поширюються на Правила й Умови договору на повітряне перевезення іноземного перевізника - авіакомпанії "Emirates Airline". А ці правила й умови не передбачають виплату зазначених компенсаційних штрафних виплат. ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ", здійснюючи лише один із сегментів перевезення на рейсі "Київ - Дубай", виконувала умови договору на трансферне міжнародне повітряне перевезення іноземної авіакомпанії "Emirates Airline". Відтак, суд неправильно визначив, з яким із перевізників - українським чи іноземним - позивачі уклали договір міжнародного повітряного перевезення;
      - на відповідачів покладена подвійна відповідальність за відшкодування вартості невикористаної частини квитків ("Пекін - Дубай", "Дубай - Київ") і вартості придбаних позивачами власним коштом квитків на перевезення ("Пекін - Баку - Москва - Дніпропетровськ", "Пекін - Москва - Київ", "Пекін - Алмати - Астана - Київ").
      20. На підтвердження зазначених аргументів заяви про перегляд судових рішень ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" звертає увагу на:
      - ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 березня 2009 року у справі N 6-24309св08;
      - ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2014 року у справі N 6-21781св14 та від 9 березня 2017 року у справі N 761/32503/14-ц;
      - постанову Вищого господарського суду України від 4 лютого 2010 року у справі N 28/152;
      - ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2017 року у справі N 826/17492/16;
      - постанову судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі N 6-2003цс15.
      (2) Стислий виклад позицій позивачів, іншого відповідача та третьої особи
      21. Позивачі, "Emirates Airline" в особі Представництва "Емірейтс Ерлайн" і ТзОВ "Вімед" позиції щодо заяви про перегляд судових рішень не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів заяви про перегляд судових рішень
      22. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві про перегляд судових рішень доводи ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ", Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      23. Відповідно до статті 353 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
      24. Згідно з пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах були: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      25. В обґрунтування неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ наводить ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2014 року у справі N 6-21781св14 та від 9 березня 2017 року у справі N 761/32503/14-ц; постанову Вищого господарського суду України від 4 лютого 2010 року у справі N 28/152; ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2017 року у справі N 826/17492/16.
      26. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2014 року N 6-21781св14, Вищого господарського суду України від 4 лютого 2010 року N 28/152 касаційний суд вказав на те, що одночасне застосування штрафу і пені за одне й те саме порушення свідчить про недотримання статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності.
      27. У справі, яка розглядається Великою Палатою Верховного Суду, суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що між сторонами виникли цивільні правовідносини з приводу відшкодування шкоди та сплати компенсації пасажирам внаслідок затримки ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" відправлення рейсу "Київ - Дубай", пов'язаної з нею неможливості подальшого стикування з рейсом "Пекін - Дубай" та анулювання авіакомпанією "Emirates Airline" бронювання на наступні сегменти маршруту і на зворотний рейс.
      28. Відтак, зазначені рішення судів касаційної інстанції постановлені у справах з іншим предметом позову та з іншими фактичними обставинами, ніж у справі N 761/18854/14-ц. Тобто, правовідносини між сторонами вказаних справ не є подібними. А тому твердження про неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права у подібних правовідносинах є необґрунтованими.
      29. В іншій наданій для порівняння постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 березня 2017 року N 761/32503/14-ц позивачі звернулися до суду, вказуючи на те, що за 945,70 доларів США вони придбали у ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" електроні пасажирські квитки на рейс сполученням "Київ - Тель-Авів" на 2 січня 2013 року та на зворотний рейс на 9 січня 2013 року. 2 січня 2013 року рейс був затриманий більш ніж на 5 годин, що підтверджено довідкою відповідача. А 9 січня 2013 року зворотний рейс був скасований через непередбачене закриття Міжнародною асоціацією повітряного транспорту обслуговування міжнародного електронного продажу міжнародних рейсів Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Аеросвіт" і припинення обслуговування його повітряних суден міжнародними аеропортами. Внаслідок цього до Києва позивачі повернулися 11 січня, замість запланованого 9 січня 2013 року.
      30. Суд у тій справі обґрунтував рішення тим, що згідно з Угодою про спільне використання кодів та Правилами повітряних перевезень пасажирів і багажу оперуючим перевізником рейсу "Тель-Авів - Київ" було ПАТ "Аеросвіт". Тому саме це товариство, а не ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" (маркетинговий перевізник) має нести відповідальність за шкоду, заподіяну пасажирам внаслідок скасування рейсу, та бути відповідачем у справі. Тобто, відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок скасування рейсу, має нести перевізник за договором перевезення, а не юридична особа, в якої позивачі придбали електронні пасажирські квитки (правовідносини між оперуючим і маркетинговим перевізниками були врегульовані Угодою про спільне виконання кодів (код-шерінг) від 1 липня 2008 року N 33-066).
      31. Натомість, у справі N 761/18854/14-ц пасажири просили виплату компенсації та відшкодування завданої шкоди у зв'язку з відмовою у перевезенні поза їх волею внаслідок анулювання бронювання квитків. Отже, у справі N 761/32503/14-ц і справі, що переглядається, суди встановили різні фактичні обставини, а правовідносини між сторонами не є подібними. Відтак, немає підстав для встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права.
      32. У наданій для порівняння постанові Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2017 року N 826/17492/16 позов пред'явлений до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та нечинною з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року N 819 "Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях", оскільки ця постанова суперечить Конституції України, Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Податковому кодексу України та Закону України "Про адміністративні послуги". Суд вважав, що стягнення на підставі оскарженої постанови зборів за виліт/приліт пасажирів/вантажів з/на території України суперечить статті 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію та свідчить про незаконність вказаної постанови у цій частині.
      33. Натомість, справа N 761/18854/14-ц стосується стягнення матеріальних втрат пасажирів у зв'язку з діями перевізників на підставі положень цивільного законодавства. Суди у цій справі не застосовували приписи постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року N 819 "Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях". Відтак, у зазначеній справі встановлені інші фактичні обставини та застосовані інші норми права, ніж у справі N 826/17492/16.
      34. Іншою підставою для перегляду судових рішень ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" вказує невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      35. У наданій для порівняння постанові від 21 жовтня 2015 року у справі N 6-2003цс15 Верховний Суд України вказав, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
      36. У справі N 761/18854/14-ц вимоги про стягнення пені та штрафу з відповідачів заявлені не були, а тому необґрунтованим є твердження про невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України у справі N 6-2003цс15 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      37. У постанові від 4 березня 2009 року у справі N 6-24309св08, до якої звертається ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ", Верховний Суд України скасував рішення судів і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди нижчих інстанцій встановили факт порушення Авіакомпанією "Турецькі авіалінії" договору перевезення та задовольнили позов виключно з огляду на приписи статей 611, 623, 1166, 1167 ЦК України та статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", не врахувавши положень Варшавської конвенції та Правил перевізника щодо перевезень пасажирів і багажу стосовно відповідальності іноземного перевізника, не перевіривши, чи допускають правила міжнародного договору відшкодування шкоди за наведених позивачами обставин і чи мають бути стягнуті з авіакомпанії згідно із Законом України "Про захист прав споживачів" витрати позивачів на послуги таксі та пеня.
      38. Обставини, що стали підставою для звернення з позовом про відшкодування шкоди у справі N 6-24309св08, пов'язані з правовідносинами між пасажирами та перевізником щодо зміни дати зворотного авіарейсу та неможливості вильоту за вказаним у квитку рейсом у зв'язку з відсутністю бронювання.
      39. Натомість, у справі N 761/18854/14-ц пасажири понесли значні матеріальні витрати внаслідок затримки відправлення рейсу, пов'язаної з нею неможливості подальшого стикування та анулювання авіакомпанією бронювання на наступні сегменти маршруту і на зворотний рейс.
      40. Отож, встановлені у цих справах фактичні обставин, а також характер правовідносин між сторонами є різними, що не свідчить про відступлення суду касаційної інстанції у справі N 761/18854/14-ц від викладеного у постанові Верховного Суду України у справі N 6-24309св08 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      41. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає, що надані ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" постанови касаційних судів не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки обставини відповідних справ є різними. А надані ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" для порівняння постанови Верховного Суду України не є прикладами невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      42. Крім того, Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги надану ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" улютому 2018 року постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року у справі N 175/4013/14-ц, оскільки ця постанова не могла слугувати підставою для перегляду судових рішень згідно зі статтею 355 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2018 року.
      (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень
      (2.1) Щодо суті заяви про перегляд судових рішень
      43. Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, суд відмовляв у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
      44. Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" про перегляд судових рішень є необґрунтованою, а тому в її задоволенні слід відмовити.
      (2.2) Щодо судови хвитрат
      45. З огляду на висновок щодо суті вказаної заяви судові витрати, понесені у зв'язку з її поданням, покладаються на ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ".
      Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону України N 2147-VIII, пунктами 1 і 2 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" відмовити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови підписаний 4 червня 2018 року.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська