ANTIRAID

Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции споров вкладчика с ФГВФЛ по восстановлению в учете вклада и освобождению от судебного сбора по ЗУоЗПП

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      1


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 761/24672/15-ц

Провадження N 14-197цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (на тимчасову адміністрацію та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Терра банк" (далі - Фонду, уповноважена особа Фонду; ПАТ "Терра банк" відповідно), Фонд,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року в складі судді Кравець В.А.

і касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року в складі судді Осаулова А.А. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року в складі колегії суддів Кравець В.А., Качана В.Я., Шиманського В.Й.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду, Фонду про захист прав споживача, усунення порушень бухгалтерського обліку та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність Фонду та уповноваженої особи Фонду щодо розгляду її звернень та задоволення вимог про усунення порушеного бухгалтерського (банківського) обліку вкладу позивачки та поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1 200 доларів США за вкладним рахунком; зобов'язати уповноважену особу Фонду усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку шляхом поновлення банківської проводки.

Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що 05 серпня 2014 року між нею та ПАТ "Терра "банк" укладено договір банківського вкладу (депозиту) на 200 доларів США з правом поповнення строком до 06 листопада 2014 року. Цього ж дня вона поповнила депозит на 1 000 доларів США, 06 серпня 2014 року - на 1 200 доларів США та 07 серпня 2014 року - на 1 200 доларів США, про що свідчить квитанція N 96834, однак цю суму не було зараховано на її депозит. Після введення в банку тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду вона неодноразово зверталася із заявами про поновлення банківської проводки та зарахування внесеної нею суми, однак ці дії вчинено не було й указану суму не було зараховано на її депозитний рахунок.

Ураховуючи викладене, позивачка просила визнати протиправною бездіяльність Фонду та уповноваженої особи Фонду щодо розгляду її звернень і задоволення вимог про усунення порушеного бухгалтерського (банківського) обліку її вкладу та поновлення банківської проводки за квитанцію від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1 200 доларів США за вкладним рахунком, а також зобов'язати уповноважену особу Фонду усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку шляхом поновлення банківської проводки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року позов задоволено частково. Зобов'язано уповноважену особу Фонду усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку за договором банківського вкладу від 05 червня 2014 року шляхом поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1 200 доларів США за вкладним рахунком ОСОБА_3 У задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду щодо розгляду її звернень, задоволення вимог про усунення порушення бухгалтерського (банківського) обліку та поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що цивільні права позивачки порушено й вони підлягають захисту шляхом усунення порушень бухгалтерського (банківського) обліку вкладу та поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1 200 доларів США за вкладним рахунком. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачі надали відповіді на звернення позивачки в межах своєї компетенції.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Терра банк" відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року залишено без змін.

Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що судовими рішеннями, що набрали законної сили, установлено обставини незарахування працівниками колишнього ПАТ "Терра банк" внесених позивачем коштів за вкладом у розмірі 1 200 доларів США та можливість усунення вказаних порушень лише уповноваженою особою Фонду в межах наданих їй повноважень.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав невиконання вимог ухвали про усунення недоліків щодо сплати судового збору.

Повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд зазначив, що представник позивачки не надав суду доказів сплати судового збору за подання цієї скарги.

12 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та передати справу до цього ж суду для продовження розгляду.

25 квітня 2016 року уповноважена особа Фонду звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи, наведені в касаційних скаргах

Касаційну скаргу ОСОБА_3 мотивовано тим, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду мотивовано тим, що суди не застосували належних норм матеріального права, не встановили порушень відповідачами законодавства про виведення неплатоспроможного банку з ринку та ліквідацію банку. ПАТ "Терра банк" перебуває у стадії ліквідації, яку здійснює уповноважена особа Фонду як державна спеціалізована установа, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а провадження у порядку цивільного судочинства - закриттю.

Ухвалами судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня та від 18 травня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України)викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК Українив редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та матеріали справи, вважає, що касаційні скарги уповноваженої особи Фонду та ОСОБА_3 мають бути задоволені частково.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Для вирішення питання про юрисдикцію справи необхідно визначити склад осіб, які беруть участь у справі, предмет позовних вимог і зміст правовідносин, а також проаналізувати спеціальне законодавство, що регулює спірні правовідносини. Оскільки одним з відповідачів є Фонд, необхідно визначити його правову природу, функції та повноваження у правовідносинах, пов'язаних з введенням тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). Цим Законом також урегульовано відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно з частиною другою статті 3 згаданого Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктомуправління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Спеціальним законом передбачено, що Фонд є юридичною особою публічного права.

Відповідно до частини другої статті 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Водночас основні ознаки поняття юридичної особи універсальні та не залежать від складу та статусу її засновників (учасників і членів).

Зазначене правило знайшло відображення в частині першій статті 82 ЦК України, згідно з якою на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу про участь юридичних осіб у цивільному обороті, якщо інше не встановлено законом.

З аналізу функцій Фонду, передбачених у частині першій статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Ці функції мають як владний характер, оскільки направлені на врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а направлені на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організації відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продажу неплатоспроможного банку або створення та продажу перехідного банку, що передбачено в пункті 8 частини другої зазначеної статті.

Тобто можна зробити висновок про дуалістичність правомочностей Фонду.

Наслідки початку процедури ліквідації банку передбачено в статті 46 Закону N 4452-VI. Частина друга цієї статті передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.

Відповідно до частин першої, другої статті 48 Закону N 4452-VI Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: 1) здійснює повноваження органів управління банку; 2) приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; 4) вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі Національного банку України; 5) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 6) заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх; 7) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, що підлягають обов'язковому зберіганню; 8) здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону; 9) здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом; 10) повертає ініціатору переказу кошти, що надійшли на кореспондентський рахунок банку для зарахування на поточні рахунки клієнтів банку або для виплати переказів протягом процедури ліквідації до дня відкриття банком накопичувального рахунка в Національному банку України (крім коштів, призначенням платежу за якими є погашення зобов'язань перед банком). Фонд може здійснювати інші повноваження, що є необхідні для завершення процедури ліквідації банку.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду в частині реалізації своїх повноважень щодо банку, який ліквідується, виконує повноваження органу управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження.

З аналізу правової природи юридичної особи публічного права з урахуванням особливостей, передбачених Законом N 4452-VI, можна зробити висновок, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. У приватноправових відносинах, тобто під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, що діяла на час розгляду справив суді першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на час подання до суду позову, суди розглядали в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникали з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводився за правилами іншого судочинства.

Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У статті 17 КАС України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, які виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму; та наведено перелік публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів

Законодавець у частині першій статті 19 КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 року розширив цей перелік, додавши до нього декілька пунктів.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 року публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

У справі, яка переглядається, до суду звернулася фізична особа ОСОБА_3 з позовом до уповноваженої особи Фонду та Фонду про зобов'язання поновити банківську проводку за вкладним рахунком.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до банківських послуг належать: 1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

У цьому випадку фактично виник спір між ОСОБА_3 та банком щодо нездійснення останнім банківської операції - незарахування грошових коштів у розмірі 1 200 доларів США на депозит ОСОБА_3, тому не можна вважати, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми процесуального права й розглянули спір в порядку цивільного судочинства.

Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2014 року ОСОБА_3 уже зверталася до суду з позовом до ПАТ "Терра банк" про захист прав споживача фінансових послуг (справа N 757/29091/14-ц), у якому просила: зобов'язати відповідача в особі уповноваженої особи Фонду усунути порушення банківського обліку вкладу позивачки шляхом поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1200 доларів США за вкладним рахунком позивача N 26306501148977 та зобов'язати внести в реєстр вкладників, які мають право на відшкодування вкладів відповідно до Закону N 4452-VI запис щодо обліку суми вкладу позивача станом на день запровадження тимчасової адміністрації за договором вкладу "Родинний" від 05 серпня 2014 року N ВДД-163660:840 у загальному розмірі 3 600 доларів США та відсотків, нарахованих на вклад до дня запровадження тимчасової адміністрації.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право на відшкодування за договором банківського вкладу від 05 серпня 2014 року N ВДР-163660:840 грошових коштів у розмірі 1 200 доларів США (т. 1, а. с. 56?62).

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що на звернення позивачки стосовно внесених на депозитний рахунок 07 серпня 2014 року грошових коштів у розмірі 1 200 доларів США ПАТ "Терра банк" кошти не повернуло та відповіді не надало.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про роз'яснення рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року задоволено. Роз'яснено, що за ОСОБА_3 визнано право на відшкодування за договором банківського вкладу від 05 серпня 2014 року N ВДР-163660:840 грошових коштів у розмірі 1 200 доларів США, які були внесені на депозитний рахунок 07 серпня 2014 року і зобов'язання з відшкодування позивачці яких у межах загальної суми вкладу за договором банківського вкладу відповідно до Закону N 4452-VI відповідачу - Публічному акціонерному товариству "Кристал банк" передано не було (т. 1, а. с. 64).

Тобто ОСОБА_3 уже зверталася до суду з позовними вимогами про захист прав споживачів і рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року, вирішено спір між ОСОБА_3 та ПАТ "Терра банк" щодо внесених коштів у розмірі 1 200 доларів та захищено право позивачки на спірну суму.

Зазначені судові рішення в силу вимог статті 14 ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та статті 18 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року є обов'язковими до виконання на всій території України.

Порядок відображення в бухгалтерському обліку типових кредитних операцій (надання (отримання) кредитів, здійснення факторингових операцій, операцій репо, урахування векселів) та вкладних (депозитних) операцій, що оцінюються за амортизованою собівартістю, гарантій, авалів та формування й використання резервів під кредитні ризики в банках України врегульовано Інструкцією з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 2007 року N 481, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 22 січня 2008 року за N 48/14739 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктом 1.4 розділу І Інструкції банк здійснює кредитні та вкладні (депозитні) операції відповідно до вимог законодавства України й відображає в бухгалтерському обліку за відповідними рахунками Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року N 280, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 року за N 918/9517, зі змінами, залежно від категорії контрагентів, виду кредиту/вкладу (депозиту) і строків їх використання.

За правилами пункту 1.1 глави 1 розділу VІнструкції банк на дату укладення договору про розміщення або залучення коштів на міжбанківському ринку відображає за позабалансовими рахунками одночасно вимоги та зобов'язання відповідно до укладеного договору банківського вкладу (депозиту). У цьому разі здійснюються такі бухгалтерські проводки: Дебет (Рахунок для обліку активів до отримання та депозитів до розміщення); Кредит (Контррахунок); Дебет (Контррахунок); Кредит (Рахунок для обліку активів до відправлення та депозитів до залучення).

Таким чином, здійснення банківської операції, а саме зарахування коштів на депозитний рахунок позивачки, є повноваженням банку. Проте суд першої інстанції не перевірив, а апеляційний суд не усунув вказаного недоліку та не встановив у зв'язку з введенням у ПАТ "Терра банк" тимчасової адміністрації та ліквідаційною процедурою, чи можливе здійснення таких операцій у контексті вимог пункту 2 частини другої статті 46 Закону N 4452-VI.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не взяв до уваги того, що відповідач у справі, яка переглядається, - уповноважена особа Фонду є лише представником Фонду та виконує функції органу управління банком і відповідно до частини другої статті 30 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення до суду, про те, що позивачем й відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава, частини другої статті 48 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, не зробив висновку, чи є такий відповідач належним.

Суд не встановив, чи обрала позивачка належний спосіб захисту порушеного права та чи поновлює вказаний спосіб її права і які саме.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_3 Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її, апеляційний суд послався на те, що Законом України від 22 травня 2015 року N 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", який набрав чинності 01 вересня 2015 року, внесено зміни до Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" та викладено статтю 5 цього Закону в новій редакції, у якій звільнення від сплати судового збору споживачів за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав, не передбачено. Оскільки спеціальним законом, який регулює питання сплати судового збору, є Закону України "Про судовий збір", то Закон України "Про захист прав споживачів", стаття 22 якого передбачає звільнення споживачів від сплати судового збору, до цих правовідносин не застосовується.

З такими висновками погодитися не можна.

У статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбаченозвільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав.

Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Системний і комплексний аналіз зазначених норм дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як "споживачі, які звернулися з позовними вимогами про захист порушених справ", у переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору, установленому в статті 5 Закону України "Про судовий збір", не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а саме Законом України "Про захист прав споживачів".

Крім того, стаття 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову.

Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються від майнового навантаження з метою захисту своїх порушених прав (частина третя стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів").

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судовий збір" у частині третій статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" словосполучення "державного мита" замінене словосполучення "судового збору".

Отже, під час прийняття Закону України "Про судовий збір" законодавець передбачив можливість застосування Закону України "Про захист прав споживачів" при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 14-57цс18 зазначила, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме під час апеляційного перегляду. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Апеляційний суд не врахував зазначеного та безпідставно поклав на позивачку, яка звернулася до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору.

Ухвала Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року про повернення апеляційної скарги не може вважатися законною й обґрунтованою та має бути скасована.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, порушив вимоги як матеріального, так і процесуального права, що призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, що у силу пункту 2 частини першої статті 409 та статті 411 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених апеляційним судом рішень з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на те, що розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 259, 268, 400, 402,409, 411, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Терра банк" задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвали Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено і підписано 25 червня 2018 року.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Большая палата указала, что при принятии Закона Украины "О судебном сборе" законодатель предусмотрел возможность применения Закона Украины "О защите прав потребителей" при определении льгот определенным категориям лиц по уплате судебного сбора. Большая Палата Верховного Суда в постановлении от 21 марта 2018 по делу N 14-57цс18 отметила, что нарушеные права могут защищаться как в суде первой инстанции (при предъявлении иска), так и на последующих стадиях гражданского процесса, а именно во время апелляционного пересмотра. Эти стадии судебной защиты является единственным гражданским процессом, задачей которого является справедливое рассмотрение и разрешение гражданских дел в целях защиты нарушенного права.

Кроме того, в очередной раз было указано, что такие споры отнесены к компетенции гражданских судов.

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

о, это моё дело

 

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      26 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/9072/17
      Провадження N 12-125гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
      представників позивача: Никеруя Т.М., Тютюник С.В.,
      представника відповідача - Мандригелі Р.С.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - ПАТ "Укртрансгаз") на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2017 року (судді Сітайло Л.Г. - головуючий, Пашкіна С.А., Баранець О.М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року (суддя Головіна К.І.) у справі N 910/9072/17 за позовом ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління Укргазтехзв'язок" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарін-Глоу" (далі - ТОВ "Аквамарін-Глоу") про стягнення 30851834,15 грн.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління Укргазтехзв'язок" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Аквамарін-Глоу" про стягнення основної заборгованості в розмірі 15178423,19 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 7421505,87 грн. пені в розмірі 5950576,98 грн та штрафу в розмірі 2301328,11 грн. що разом становить 30851834,15 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог б/н і б/д).
      1.2. Позов обґрунтовано тим, що на виконання договору підряду від 25 червня 2012 року N 1КБ (далі - Договір) ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління Укргазтехзв'язок" сплатило на користь ТОВ "Аквамарін-Глоу" аванс, частину якого останній не використав. Ураховуючи те, що строк дії вказаного Договору, передбачений для виконання відповідачем його обов'язків підрядника, сплив, позивач вважав, що невикористані грошові кошти відповідач утримує без належних правових підстав та, зважаючи на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), повинен повернути їх позивачу.
      1.3. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що спірні правовідносини мають договірний характер, оскільки виникли на підставі укладеного сторонами Договору, який є чинним, що виключає можливість застосування положень статті 1212 ЦК України. У цьому випадку набуття майна однією із сторін зобов'язання відбулося за рахунок іншої сторони в порядку виконання вказаного договору підряду та не є безпідставним. Також відповідач заявив про застосування строків позовної давності та просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
      2. Фактичні обставини справи, установлені судами
      2.1. 25 червня 2012 року між ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління "Укргазтехзв'язок" (замовник) та ТОВ "Аквамарін-Глоу" (підрядник) було укладено Договір, згідно з умовами якого підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик виконати роботи по об'єкту "Реконструкція технологічного зв'язку ДК "Укртрансгаз" на дільниці Боярка - Яготин" та здати в установлений Договором строк закінчений будівництвом об'єкт відповідно до договірної документації (пункт 1.1 Договору).
      2.2. Пунктом 3.1 Договору (у редакції додаткової угоди N 2 від 19 липня 2013 року) передбачено, що його загальна вартість з ПДВ становить 32876115,92 грн.
      2.3. Положеннями пунктів 3.2, 6.1.1 Договору встановлено обов'язок замовника перерахувати підряднику аванс у розмірі 30 % вартості договору, а також сплачувати чергові платежі за фактично виконані роботи, надані послуги, поставлене обладнання та матеріали.
      2.4. За порушення з вини підрядника строків виконання робіт або строків здачі в експлуатацію він сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання (пункт 12.3 Договору).
      2.5. На виконання наведених вище умов Договору позивач сплатив на користь відповідача грошові кошти в розмірі 15178424,07 грн.
      2.6. Зазначаючи про те, що дія Договору припинилась у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, а отже, сплачений на користь ТОВ "Аквамарін-Глоу" аванс, що не був використаний підрядником (відповідачем), є безпідставно ним набутий, позивач просив стягнути цей аванс відповідно до статті 1212 ЦК України, а також відсотки за користування чужими грошовими коштами згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, пеню та 7 % штрафу відповідно до пункту 12.3 Договору.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Рішенням від 02 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2017 року, Господарський суд міста Києва в задоволенні позовних вимог ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління Укргазтехзв'язок" відмовив у повному обсязі.
      3.2. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що позивач сплатив аванс на виконання умов Договору, який станом на момент вирішення спору був чинний, а отже, застосування приписів статті 1212 ЦК України є безпідставним.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. 27 листопада 2017 року ПАТ "Укртрансгаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2017 року, у якій просило скасувати зазначені судові акти та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
      4.2. Скаржник вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме статті 11, 509, 598, 1212 ЦК України, оскільки на дату закінчення дії Договору відповідач не виконав робіт у повному обсязі, а отже, відносини між сторонами трансформувалися із зобов'язальних (договірних) у охоронні (позадоговірні, деліктні), які за своєю природою спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, шляхом повернення майна згідно зі статтею 1212 ЦК України.
      5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      5.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 березня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2017 року; вирішив здійснити перегляд судових рішень 19 квітня 2018 року.
      5.2. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      5.3. 26 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 910/9072/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначивши про необхідність відступити від висновку щодо застосування статті 1212 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі N 923/1233/15.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду в справі
      Щодо підстав припинення договору
      6.1. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторонам (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
      6.2. Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      6.3. Статтею 631 ЦК України та частиною сьомою статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
      6.4. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
      6.5. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення стоку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем.
      Щодо вимоги про повернення безпідставно набутого майна
      6.6. Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
      6.7. Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
      6.8. Попередні судові інстанції не встановили, що позивач в односторонньому порядку відмовлявся від Договору або що Договір був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку.
      6.9. Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.
      6.10. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, чого в цьому спорі не відбулося.
      6.11. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для стягнення перерахованих позивачем грошових коштів відповідачу за Договором на підставі статті 1212 ЦК України, а також про відсутність підстав для стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами за порушення грошового зобов'язання, пені та штрафу, оскільки вказані вимоги є додатковими до вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 15178423,19 грн.
      Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року в справі N 910/9072/17 - без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 265/2828/17
      Провадження N 11-536апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П.,Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Гаражно-будівельного кооперативу "Східний-Авто-1" (далі - ГБК "Східний-Авто-1") до Маріупольської міської ради (далі - Міськрада), за участю третьої особи - ОСОБА_3, про визнання незаконними та скасування рішення й договору оренди земельної ділянки
      за касаційною скаргою ГБК "Східний-Авто-1" на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 20 липня 2017 року (суддя Костромітіна О.О.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року (головуючий Сіваченко І.В. судді Компанієць І.Д., Ястребова Л.В.),
      УСТАНОВИЛА:
      У квітні 2017 року ГБК "Східний-Авто-1" звернувся до суду з позовом до Міськради про визнання незаконними та скасування рішення і договору оренди земельної ділянки, третя особа - ОСОБА_3
      Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя ухвалою від 20 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, провадження у справі закрив.
      Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у відносинах, які склалися між сторонами у справі, вони діяли як учасники договірних правовідносин. Оскільки за змістом статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК; у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) та статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні договорів, розглядаються в порядку господарського чи цивільного судочинства залежно від суб'єктного складу учасників та сторін, то ця справа підлягає розгляду господарськими судами в порядку, визначеному нормами ГПК.
      5 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГБК "Східний-Авто-1" на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 20 липня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, у якій позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Позивач вважає, що спір у справі належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, адже підставою для звернення до суду з адміністративним позовом стали протиправні, на його думку, рішення Міськради.
      ГБК "Східний-Авто-1" зазначає, що основною позовною вимогою є скасування рішень Міськради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки та про затвердження порядку землеустрою щодо відводу земельної ділянки, а вимога про скасування договору оренди земельної ділянки, укладеного між Міськрадою та ОСОБА_3 і ГБК "Східний-Авто-1", є похідною позовною вимогою, задоволення якої залежить від задоволення основної позовної вимоги.
      Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у відзиві на касаційну скаргу позивача просить залишити її без задоволення. Вважає, що позов у справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги витікають із договірних правовідносин.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 березня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГБК "Східний-Авто-1", витребував справу з Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя та установив учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      2 травня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Відповідно до частини шостої статті 346 КАСсправа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Оскільки ГБК "Східний-Авто-1" оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі позивача, і доводи представника третьої особи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ГБК "Східний-Авто-1" не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Як убачається із позовної заяви, ГБК "Східний-Авто-1" просив визнати незаконними та скасувати: рішення Міськради від 28 березня 2014 року N 6/38-4378 "Про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки на АДРЕСА_1 міста підприємцю ОСОБА_3, Гаражно-будівельному кооперативу "Східний-Авто-1" (з урахуванням змін, внесених рішенням Міськради від 30 грудня 2014 року N 6/43-5125); рішення Міськради від 21 квітня 2015 року N 6/47-5371 "Про затвердження проекту землеустрою щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 міста фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3, Гаражно-будівельному кооперативу "Східний-Авто-1"; а також договір оренди від 28 травня 2015 року земельної ділянки площею 0,327 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений між Міськрадою та ГБК "Східний-Авто-1" і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3
      За нормами частини другої статті 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      У частині другій статті 4 КАС (у згаданій редакції) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Спір у справі, що розглядається, стосується права оренди ОСОБА_3 та ГБК "Східний-Авто-1" земельної ділянки, що підтверджується договором оренди земельної ділянки від 28 травня 2015 року, тобто цивільного права, а отже, суди дійшли правильного висновку про те, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
      Оскаржувані рішення Міськради є формою волевиявлення орендодавця щодо зміни в майбутньому правовідносин сторін, які відповідно до закону врегульовані відповідним договором оренди земельної ділянки. Ці рішення не мають самостійного характеру та були реалізовані лише шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
      За таких обставин не можна вважати обґрунтованими доводи позивача про те, що позовна вимога щодо скасування договору оренди земельної ділянки є похідною від позовної вимоги стосовно скасування рішень Міськради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки та про затвердження порядку землеустрою щодо відводу земельної ділянки.
      Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України") суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Таким чином, суди попередніх інстанцій, ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад, дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      За правилами частини першої статті 350 КАС (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів") суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 20 липня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року - без змін.
      Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Гаражно-будівельного кооперативу "Східний-Авто-1" залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 20 липня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      У повному обсязі постанову складено 23 червня 2018 року.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      19 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/23967/16
      Провадження N 12-110гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
      представника позивача - Ткаченка С.В.,
      представника відповідача (1) - Михайлова С.І.,
      представників відповідача (2) - Лисицької Ю.В., Ферштей А.М.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українина постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2017 року (головуючий суддя Зубець Л.П., судді Алданова С.О., Мартюк А.І.) та рішення Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року (суддя Лиськов М.О.) у справі N 910/23967/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" (далі - ПАТ "Алчевський металургійний комбінат") до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень (далі - Відділ примусового виконання) та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - Казначейська служба) про стягнення 2467967,79 грн.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання та Казначейської служби про стягнення з Державного бюджету України зайво стягнутих коштів у розмірі 2467967,79 грн.
      1.2. Перший відповідач проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у позові, зазначаючи про те, що державний виконавець у повному обсязі виконав наказ, виданий на примусове виконання рішення Господарського суду Луганської області від 14 червня 2010 року в справі N 1/19, про що винесено відповідну постанову про закриття виконавчого провадження. Однак у зв'язку зі спливом трирічного терміну зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву, виконавче провадження по вищевказаному судовому рішенню було знищено, а тому Відділ примусового виконання не може надати більш детальну інформацію та копії матеріалів названого виконавчого провадження.
      1.3. Другий відповідач також не визнав вимоги позивача з тих підстав, що, на його думку, стягнення виконавчого збору в сумі 2467967,79 грн з Державного бюджету України повинне відбуватися шляхом зобов'язання Відділу примусового виконання повернути вказані грошові кошти на рахунок позивача.
      2. Фактичні обставини справи, установлені судами
      2.1. У 2010 році до Відділу примусового виконання було передано наказ Господарського суду Луганської області у справі N 1/19 про стягнення з ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" на користь Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат") грошових коштів у сумі 47414 061,74 грн.
      2.2. За вказаним наказом постановою від 17 серпня 2010 року державний виконавець Відділу примусового виконання відкрив виконавче провадження ВП N 20873650.
      2.3. ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Відділу примусового виконання із заявою від 15 березня 2012 року, в якій повідомило про часткове погашення позивачем заборгованості в добровільному порядку та зазначило, що у зв'язку із вказаним примусовому виконанню підлягає стягнення суми в розмірі 17453840,53 грн.
      2.4. 04 квітня 2012 року позивач отримав постанову Відділу примусового виконання від 26 березня 2012 року про стягнення з нього виконавчого збору в сумі 4213351,84 грн із розрахунку наявної суми боргу в розмірі 42133518,46 грн.
      2.5. 23 квітня 2012 року державний виконавець Відділу примусового виконання виніс постанову ВП N 20873650 про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на грошові кошти позивача на загальну суму 21259440,68 грн. з яких 17453840,53 грн - борг за рішенням суду в справі N 1/19 та 4213351,84 грн - сума виконавчого збору.
      2.6. З метою звільнення власних рахунків з-під арешту для подальшого здійснення виробничої діяльності 04 травня 2012 року позивач сплатив виконавчий збір у сумі 4213351,84 грн згідно з платіжним дорученням N 1963 від 04 травня 2012 року.
      2.7. Водночас позивач оскаржив у судовому порядку постанову державного виконавця від 26 березня 2012 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 4213351,84 грн.
      2.8. Ухвалою від 19 червня 2012 року в справі N 1/19 Господарський суд Луганської області визнав дії Відділу примусового виконання щодо винесення постанови від 26 березня 2012 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 4213351,84 грн неправомірними в частині стягнення 2467967,79 грн виконавчого збору, у зв'язку з чим визнав у цій частині вказану постанову недійсною.
      2.9. Ухвала Господарського суду Луганської області від 19 червня 2012 року в справі N 1/19 набрала законної сили і є чинною.
      2.10. Позивач звернувся до першого відповідача із заявою від 11 вересня 2012 року N 026-1225, у якій просив повернути надмірно сплачену суму виконавчого збору в розмірі 2467967,79 грн.
      2.11. У відповідь на вказане звернення Відділ примусового виконання листом від 03 серпня 2013 року N 12-0-34-3225-12/5/2 підтвердив сплату позивачем на депозитний рахунок виконавчого збору в сумі 4213351,84 грн. який було перераховано до Державного бюджету України, а також, пославшись на Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року N 845, рекомендував для вирішення цього питання звернутися до суду.
      2.12. Указані обставини стали підставою для звернення ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" до господарського суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України зайво сплаченого виконавчого збору в розмірі 2467967,79 грн.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Рішенням від 17 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2017 року, Господарський суд міста Києва позов задовольнив повністю. Стягнув з Відділу примусового виконання на користь ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" грошові кошти в розмірі 2476967,79 грн. у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої незаконним стягненням сум виконавчого збору, та 37019,52 грн судового збору.
      3.2. Судові рішення мотивовано тим, що встановлені ухвалою Господарського суду Луганської області від 26 квітня 2016 року в справі N 1/19 факти незаконності дій державного виконавця є преюдиціальними у розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та повторного доведення в межах розгляду справи N 910/23967/16 не потребують. Відтак, за висновком судів, наявний повний склад правопорушення, з яким законодавство пов'язує відшкодування шкоди.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. Перший відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове - про відмову в позові повністю.
      4.2. Скаржник вважає, що:
      - місцевий господарський суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог, коли постановив стягнути з Відділу примусового виконання 22467967,79 грн;
      - спірна сума мала б бути стягнута з Державного бюджету України, а не з Відділу примусового виконання;
      - суди на порушення норм процесуального права не залучили як відповідача Державну казначейську службу України.
      5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      5.1. Згідно з частиною п'ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      5.2. 11 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 910/23967/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      5.3. Як підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив те, що забезпечення сталості та єдності судової практики щодо питання відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, має велике значення для належного виконання судових рішень та дотримання принципу правової визначеності як складового елементу принципу верховенства права.
      5.4. На практиці виникають значні труднощі з визначенням суб'єкта, який повинен бути відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його службовою або посадовою особою. У випадках, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава (статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
      5.5. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також зазначив, що суд по-різному підходить до проблеми визначення складу учасників справи та формулювання резолютивної частини судових рішень у таких справах, хоча її зміст має вирішальне значення для належного виконання судового рішення.
      5.6. Враховуючи, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, справа була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду в справі
      Щодо спору по суті заявлених вимог
      6.1. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
      1) повернення виконаного за недійсним правочином;
      2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
      3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
      4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
      6.2. Попередніми судовими інстанціями в порядку статті 35 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) установлено, що ухвалою від 19 червня 2012 року в справі N 1/19 Господарський суд Луганської області визнав недійсною в частині стягнення з позивача 2467967,79 грн постанову Відділу примусового виконання від 26 березня 2012 року.
      6.3. Зазначене свідчить про безпідставне стягнення Відділом примусового виконання виконавчого збору в сумі 2467967,79 грн. у зв'язку з чим підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.
      6.4. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позову, втім зазначає, що стягнення спірної має відбуватися на підставі норми статті 1212 ЦК України.
      6.5. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що попередні судові інстанції безпідставно вийшли за межі позовних вимог, постановивши стягнути з Відділу примусового виконання 22467967,79 грн. тоді як сума, заявлена до стягнення позивачем, складала 2467967,79 грн. у зв'язку з чим судові рішення в цих частинах підлягають зміні.
      Щодо питання про те, за рахунок яких коштів має відшкодовуватись спірна сума
      6.6. Відповідно до статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" (чинного на час вчинення спірних виконавчих дій) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
      6.7. Статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній редакції) встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
      6.8. Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.
      Щодо суб'єктивного складу учасників такого спору
      6.9. Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету здійснює Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
      6.10. Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року N 226 (у редакції наказу Державного казначейства України від 29 травня 2008 року N 181; далі - Порядок).
      6.11. Цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії (далі - платежі). Дія Порядку не поширюється на операції з відшкодування податку на додану вартість та повернення з бюджету коштів за рішенням суду.
      6.12. Відповідно до пункту 5 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання надається до органу Державного казначейства України за формою, передбаченою відповідними спільними нормативно-правовими актами Державного казначейства України та органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи, за підписом керівника установи або його заступників відповідно до їх компетенції з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування (П. І. Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ або реєстраційного номера облікової картки платника податків з ДРФО, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), суми платежу, що підлягає поверненню, дати та номера розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
      6.13. Подання в довільній формі надається платником до органу Державного казначейства України разом із його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією розрахункового документа (квитанції, платіжного доручення тощо), який підтверджує перерахування коштів до бюджету.
      6.14. Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є органом, який здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органу стягнення, яким у цьому спорі виступає Державна виконавча служба України.
      6.15. Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.
      6.16. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). 6.17. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
      6.18. При цьому в господарському процесі відповідно до частини четвертої статті 56 ГПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.
      6.19. Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).
      Щодо формулювання резолютивної частини судових рішень про задоволення позову в таких спорах
      6.20. Відповідно до вимог господарського процесуального законодавства у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення). У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочки або розстрочки виконання рішення; 3) забезпечення виконання рішення; 4) повернення судового збору; 5) призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат; 6) дата складення повного судового рішення.
      6.21. При цьому необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена вище норма не встановлює, як і не встановлювала відповідна норма у редакції ГПК України, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
      7. Висновок щодо застосування норм права
      7.1. У спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.
      7.2. Резолютивні частини рішень у вказаних спорах не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
      Щодо судових витрат
      Оскільки за наслідками касаційного перегляду судових актів попередніх інстанцій рішення у справі залишається таким, що ухвалено на користь позивача, втім таке рішення підлягає виконанню шляхом стягнення спірної суми з Державного бюджету України, судові витрати в справі також підлягають стягненню з Державного бюджету України
      Керуючись статтями 306, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українина постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року в справі N 910/23967/16 задовольнити частково.
      2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року в справі N 910/23967/16 змінити.
      3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року викласти в такій редакції:
      "Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" (93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 20А, ідентифікаційний код 05441447) грошові кошти в розмірі 2467967 (два мільйони чотириста шістдесят сім тисяч дев'ятсот шістдесят сім) грн 79 коп. та 37019 (тридцять сім тисяч дев'ятнадцять) грн 52 коп. судового збору".
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      19 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 18/1544-10
      Провадження N 12-127гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року (судді: Гудак А.В. - головуючий, Олексюк Г.Є., Петухов М.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного підприємства "Рускус", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський бройлер" (1), Селянського фермерського господарства "Краєвид" (2), про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У серпні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер "Інтернешенал (Україна)" (нова назва - ТОВ "АДМ Трейдінг Україна) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ТОВ "Еколінія" про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 27 листопада 2012 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 15 травня 2013 року, позовні вимоги задовольнив; зобов'язав відповідача відвантажити позивачу 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      2.2. У жовтні 2013 року відповідач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами.
      2.3. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 16 січня 2014 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року, заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами залишив без задоволення, а рішення - без змін.
      2.4. Вищий господарський суд України постановою від 18 червня 2014 року касаційну скаргу відповідача задовольнив частково: постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 16 січня 2014 року скасував, справу направив для нового розгляду заяви відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами до місцевого господарського суду.
      2.5. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 24 липня 2014 року заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 скасував та прийняв нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
      2.6. Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 11 листопада 2014 року у справі N 18/1544-10, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22 січня 2015 року, апеляційну скаргу позивача задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року у справі N 18/1544-10 скасував; заяву ТОВ "Еколінія" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 залишив без задоволення; рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у цій справі залишив без змін.
      2.7. 19 березня 2013 року на виконання рішення від 27 листопада 2012 року Господарський суд Хмельницької області видав наказ про зобов'язання ТОВ "Еколінія" відвантажити на користь позивача 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      2.8. Постановою від 24 лютого 2014 року державний виконавець відкрив виконавче провадження ВП N 42231372 щодо виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 19 березня 2013 року у справі N 18/1544-10.
      2.9. Постановою від 01 липня 2015 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачеві на підставі пункту 6 частини першої статті 47, статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" у зв'язку із відсутністю майна, присудженого до стягнення.
      2.10. 25 серпня 2015 року ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" звернулось до Господарського суду Хмельницької області із заявою про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 на стягнення з ТОВ "Еколінія" з рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, вартості ріпаку 1-го класувагою 580,093 тонни у розмірі 4872781,20 грн.
      2.11. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 03 вересня 2015 року, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року, змінив спосіб виконання рішення Господарського суд Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з боржника на користь стягувача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. На виконання цієї ухвали 03 вересня 2015 року видано відповідний наказ.
      2.12. Державний виконавець постановою від 27 жовтня 2015 року відкрив виконавче провадження ВП N 49183473 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 про стягнення 2018723,64 грн.
      2.13. Державний виконавець постановою від 28 грудня 2015 року закінчив виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року N 18/1544-10 про стягнення з ТОВ "Еколінія" на користь ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" боргу в розмірі 2018723,64 грн у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно з платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року.
      2.14. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду у зв'язку із його виконанням.
      2.15. В подальшому Вищий господарський суд України постановою від 04 травня 2016 року частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ "Еколінія": постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року щодо зміни способу виконання рішення у цій справі скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
      2.16. Поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року за заявою боржника у порядку статті 122 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не здійснювався.
      2.17. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 29 червня 2016 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року, змінив спосіб виконання рішення суду від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      2.18. Вищий господарський суд України постановою від 07 листопада 2016 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року скасував в частині зміни способу виконання рішення; справу направив для нового розгляду до суду першої інстанції.
      2.19. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення під час нового розглядуГосподарський суд Хмельницької області ухвалою від 12 січня 2018 року відмовив у вчиненні зміни способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 та у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі.
      2.20. Ухвала мотивована тим, що виконавче провадження було закінчене у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно із платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду та знаходиться в матеріалах справи у зв'язку з його виконанням. Отже, рішення суду є виконаним у повному обсязі та немає правових підстав для зміни способу виконання.
      2.21. Окрім цього, відмовляючи у поданій відповідачем заяві про зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України у зв'язку із оскарженням судового рішення до Верховного Суду, місцевий господарський суд виходив із того, що чинний ГПК України не передбачає підстав для зупинення розгляду заяви про зміну способу виконання судового рішення по справі, яка закінчена провадженням.
      2.22. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив повністю скасувати ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року повністю, а також вирішити питання про поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10.
      2.23. Рівненський апеляційний господарський суд ухвалою від 08 лютого 2018 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Еколінія" про перегляд ухвали Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10.
      2.24. Суд апеляційної інстанції керувався приписами статті 255 ГПК України в чинній редакції, в якій наведено вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення. Однак до цього переліку не відноситься оскаржувана заявником ухвала Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення.
      2.25. Тобто за позицією суду апеляційної інстанції зміна способу та порядку виконання судового рішення підлягає апеляційному оскарженню, відмова - не підлягає.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. ТОВ "Еколінія" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року скасувати та направити справу на апеляційний розгляд, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012, яким було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення.
      4. Доводи інших учасників справи
      4.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" зазначає, що статтею 255 ГПК України визначені вичерпний перелік випадків можливого оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції ухвал суду першої інстанції у випадку відмови у вчиненні певних процесуальних дій, серед яких ухвал про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення немає.
      5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року та вирішено здійснити перегляд судового рішення без виклику та повідомлення учасників справи.
      5.2. Згідно з частиною п'ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      5.3. 02 травня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 18/1544-10 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України з огляду на те, що справа містить виключну правову проблему і розгляд справи Великою Палатою необхідний для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      5.4. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великою Палатою Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив із того, що справа містить виключну правову проблему, яка полягає у конфлікті приписів статей 255 та 331 ГПК України щодо права на оскарження ухвали про відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення, справа приймається до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      6.1. Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
      6.2. Згідно зі статтею 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
      6.3. Перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, є вичерпним та наведений у статті 255 ГПК України.
      6.4. Так, стаття 255 цього Кодексу передбачає можливість оскарження ухвал суду першої інстанції:
      1) про відмову у видачі судового наказу;
      2) про забезпечення доказів, відмову в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів;
      3) про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову;
      4) про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову;
      5) про зустрічне забезпечення, зміну чи скасування зустрічного забезпечення;
      6) про повернення заяви позивачеві (заявникові);
      7) про відмову у відкритті провадження у справі;
      8) про передачу справи на розгляд іншого суду;
      9) про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;
      10) про затвердження мирової угоди;
      11) про призначення експертизи;
      12) про зупинення провадження у справі;
      13) про закриття провадження у справі;
      14) про залишення позову (заяви) без розгляду;
      15) окрема ухвала;
      16) про стягнення штрафу в порядку процесуального примусу;
      17) у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";
      18) про внесення, відмову у внесенні виправлень у рішення;
      19) про відмову ухвалити додаткове рішення;
      20) про роз'яснення чи відмову у роз'ясненні судового рішення;
      21) про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами;
      22) про поновлення, відмову у поновленні пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання;
      23) про внесення чи відмову у внесенні виправлень до виконавчого документа, визнання чи відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
      24) щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання;
      25) про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця;
      26) про заміну чи відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження;
      27) про поворот виконання чи відмову у повороті виконання;
      28) про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку;
      29) щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України;
      30) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;
      31) про відмову у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду;
      32) про повернення заяви про скасування рішення третейського суду;
      33) про повернення заяви про видачу наказу за рішенням третейського суду без розгляду;
      34) про залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження;
      35) про відновлення чи відмову у відновленні повністю або частково втраченого судового провадження.
      6.5. В той же час, відповідно до частини сьомої статті 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
      6.6. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що стаття 331 ГПК України хоча й не вказує, про яке оскарження йде мова: в апеляційному порядку (стаття 254 цього Кодексу) або в касаційному порядку (стаття 287 цього Кодексу), однак за її приписами ухвала про відмову у зміні способу виконання судового рішення підлягає оскарженню.
      6.7. За загальним правилом статті 287 ГПК України касаційному оскарженню підлягають лише судові рішення, переглянуті в апеляційному порядку, тобто приписи статті 331 ГПК України необхідно розуміти насамперед як право на апеляційне оскарження.
      6.8. Окрім цього, Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012 було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання судового рішення.
      6.9. У вказаній справі Конституційний Суд України дійшов висновку, що відсутність можливості апеляційного та касаційного оскарження ухвал суду про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови в такому самому порядку, як і ухвал про зміни способу та порядку їх виконання, не узгоджується з принципом справедливості. Такий висновок кореспондується з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою в Рішенні від 2 листопада 2011 року N 13-рп/2011, за якою відсутність можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви щодо повороту виконання рішення суду в такому самому порядку, як і ухвали щодо повороту виконання рішення суду, не узгоджується з принципом справедливості та визначеними в частині третій статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема рівністю усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).
      6.10. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).
      6.11. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року N 11-рп/2007).
      6.12. Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
      6.13. Разом з тим стаття 255 ГПК України не містить прямої заборони на оскарження ухвали про відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій щодо встановлення чи зміни способу та порядку виконання судового рішення.
      6.14. Враховуючи вказані висновки Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відсутність у переліку частини першої статті 255 ГПК України ухвали про відмову у зміні способу виконання рішення, не позбавляє особу визначеного частиною сьомою статті 331 ГПК України права оскаржити в апеляційному порядку відповідну ухвалу суду першої інстанції.
      6.15. За таких обставин касаційну скаргу ТОВ "Еколінія" слід задовольнити, а ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати з направленням справи до Рівненського апеляційного господарського суду для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги.
      Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" задовольнити.
      2. Ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати.
      3. Справу N 18/1544-10 направити до Рівненського апеляційного господарського для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги.
      4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 823/902/17
      Провадження N 11-466апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотоніський бекон" (далі - Товариство) до Золотоніської районної ради Черкаської області (далі - Золотоніська райрада), Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - управління Держгеокадастру), третя особа - Кропивнянська сільська рада Золотоніського району Черкаської області, про визнання протиправним і скасування рішення
      за касаційною скаргою Товариства на ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року (суддя Рідзель О.А.) та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року (у складі колегії суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В., Шурка О.І.),
      УСТАНОВИЛА:
      У червні 2017 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому зазначило, що воно є стороною договору оренди землі, укладеного 4 липня 2011 року із Золотоніською районною державною адміністрацією.
      8 липня 2016 року Золотоніська райрада ухвалила рішення N 6-8/VII (далі - Рішення), пунктом 1.7 якого затвердила матеріали технічної документації з нормативної грошової оцінки орендованої Товариством земельної ділянки (під господарськими будівлями та дворами) в розмірі 6 млн 109 тис. 590 грн 79 коп.
      Затвердження такого розміру нормативної грошової оцінки землі впливає на господарську діяльність Товариства, оскільки саме ця оцінка береться до уваги під час розрахунку розміру орендної плати. При цьому, на думку Товариства, згадане вище Рішення ухвалено органом місцевого самоврядування без дотримання встановленого законом порядку для прийняття регуляторного акта. Тому позивач просив визнати протиправним і скасувати це Рішення.
      Товариство також просило визнати протиправним і скасувати витяг Міськрайонного управління у Золотоніському районі та м. Золотоноші управління Держгеокадастру від 10 лютого 2017 року N 8-28-0.3-429/2-17 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 7121586600:04:007:0004 (далі - витяг Держгеокадастру), у якому вказано, що розмір такої оцінки орендованої позивачем земельної ділянки становить 6 млн 476 тис. 166 грн 24 коп.
      Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 9 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року, провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування витягу Держгеокадастру закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 чинного на той час Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Позивачу роз'яснено, що спір у зазначеній частині підлягає розгляду судом, юрисдикція якого поширюється на вирішення цивільного спору.
      Ухвалою від 9 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року, Черкаський окружний адміністративний суд справу в частині визнання протиправним та скасування рішення Золотоніської райради від 8 липня 2016 року N 6-8/VII передав на розгляд Золотоніському міськрайонному суду Черкаської області.
      Ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі в частині оскарження витягу Держгеокадастру, суди дійшли висновку, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель є документом, який фіксує інформацію щодо розрахунку нормативної грошової оцінки певної земельної ділянки із застосуванням значень факторів, які характеризують відповідну земельну ділянку, та не є правовстановлюючим документом, не є "рішенням" суб'єкта владних повноважень, оскільки не породжує жодних прав, обов'язків, правових наслідків для позивача в розумінні статті 17 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Тому, на переконання судів першої та апеляційної інстанцій, позовну вимогу про скасування витягу не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      Не погодившись із судовими рішеннями про закриття провадження у справі та передачу справи до іншого суду, Товариство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати згадані вище ухвали й постанови та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що з огляду на повноваження, які законодавець закріпив за Держгеокадастром, а також на можливість самостійного застосування останнім (через відповідні територіальні підрозділи) коефіцієнтів, які змінюють остаточний розмір нормативної грошової оцінки, що має в основі затверджену відповідною районною радою технічну документацію, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку, який надає територіальний орган Держгеокадастру, є не просто фіксацією інформації, а саме "рішенням", яке впливає на права та законні інтереси позивача в розумінні КАС і має обов'язковий характер для будь-якого суб'єкта земельних правовідносин.
      Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС (у редакції, чинній на час здійснення касаційного перегляду), наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з частиною першою статті 2 КАС (у зазначеній редакції) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (частина перша статті 6 цього Кодексу у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень).
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      За правилами статті 17 КАС (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Крім того, у частині першій статті 4 чинного КАС наведено визначення індивідуального акта, згідно з яким - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19).
      Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону України від 11 грудня 2003 року N 1378-IV "Про оцінку земель" (далі - Закон N 1378-IV) нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
      Згідно із частиною другою статті 20 Закону N 1378-IV дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
      Статтею 23 зазначеного Закону передбачено, що технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою, а земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
      Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної та картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, є Держгеокадастр (постанова Кабінету міністрів України від 14 січня 2015 року N 15 "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру").
      Згідно з підпунктами 27 та 36 пункту 4 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує виконання на відповідній території робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру, і видає, зокрема, витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки.
      Таким чином, у правовідносинах, пов'язаних з оцінкою земель та земельних ділянок, Держгеокадастр і його територіальні органи здійснюють публічно-владні управлінські функції. Тому перевірка законності їх дій (бездіяльності), рішень, зокрема під час формування даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, оформлення таких даних у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, має здійснюватися адміністративним судом.
      Слід також звернути увагу на те, що за змістом статті 271, пункту 286.2 статті 286, статей 288, 289 Податкового кодексу України на платника плати за землю покладено обов'язок подання податковому органу витягу про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки та обчислення суми згаданої плати саме з визначеного у витязі розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Наведеними нормами у залежність від розміру цієї оцінки поставлено й мінімальний та максимальний розмір орендної плати. Отже, оформлюваний органом Держгеокадастру витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, у якому визначено конкретний розмір такої оцінки, безпосередньо пов'язаний з колом прав та обов'язків користувача відповідної земельної ділянки.
      Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскарження витягу управління Держгеокадастру має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.
      Отже, у зв'язку з неправильним застосуванням статей 3, 17 КАСсуд першої інстанції, з яким помилково погодився й апеляційний суд, безпідставно закрив провадження у справі в частині позовних вимог про скасування витягу управління Держгеокадастру.
      Унаслідок цієї судової помилки безпідставно було постановлено й ухвалу про передачу справи в частині вимог щодо оскарження рішення Золотоніської райради до іншого суду через зміну предметної підсудності.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС (у редакції, чинній на час здійснення касаційного перегляду) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      Згідно із частиною першою статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      З огляду на викладене, касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року - скасуванню з направленням справи до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження її розгляду.
      Керуючись статтями 349, 353, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотоніський бекон" задовольнити.
      2. Ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 рокускасувати, а справу направити до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження її розгляду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови складений і підписаний 5 липня 2018 року.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська