ANTIRAID

Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции споров вкладчика с ФГВФЛ по восстановлению в учете вклада и освобождению от судебного сбора по ЗУоЗПП

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      1


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 761/24672/15-ц

Провадження N 14-197цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (на тимчасову адміністрацію та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Терра банк" (далі - Фонду, уповноважена особа Фонду; ПАТ "Терра банк" відповідно), Фонд,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року в складі судді Кравець В.А.

і касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року в складі судді Осаулова А.А. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року в складі колегії суддів Кравець В.А., Качана В.Я., Шиманського В.Й.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду, Фонду про захист прав споживача, усунення порушень бухгалтерського обліку та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність Фонду та уповноваженої особи Фонду щодо розгляду її звернень та задоволення вимог про усунення порушеного бухгалтерського (банківського) обліку вкладу позивачки та поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1 200 доларів США за вкладним рахунком; зобов'язати уповноважену особу Фонду усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку шляхом поновлення банківської проводки.

Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що 05 серпня 2014 року між нею та ПАТ "Терра "банк" укладено договір банківського вкладу (депозиту) на 200 доларів США з правом поповнення строком до 06 листопада 2014 року. Цього ж дня вона поповнила депозит на 1 000 доларів США, 06 серпня 2014 року - на 1 200 доларів США та 07 серпня 2014 року - на 1 200 доларів США, про що свідчить квитанція N 96834, однак цю суму не було зараховано на її депозит. Після введення в банку тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду вона неодноразово зверталася із заявами про поновлення банківської проводки та зарахування внесеної нею суми, однак ці дії вчинено не було й указану суму не було зараховано на її депозитний рахунок.

Ураховуючи викладене, позивачка просила визнати протиправною бездіяльність Фонду та уповноваженої особи Фонду щодо розгляду її звернень і задоволення вимог про усунення порушеного бухгалтерського (банківського) обліку її вкладу та поновлення банківської проводки за квитанцію від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1 200 доларів США за вкладним рахунком, а також зобов'язати уповноважену особу Фонду усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку шляхом поновлення банківської проводки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року позов задоволено частково. Зобов'язано уповноважену особу Фонду усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку за договором банківського вкладу від 05 червня 2014 року шляхом поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1 200 доларів США за вкладним рахунком ОСОБА_3 У задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду щодо розгляду її звернень, задоволення вимог про усунення порушення бухгалтерського (банківського) обліку та поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що цивільні права позивачки порушено й вони підлягають захисту шляхом усунення порушень бухгалтерського (банківського) обліку вкладу та поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1 200 доларів США за вкладним рахунком. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачі надали відповіді на звернення позивачки в межах своєї компетенції.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Терра банк" відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року залишено без змін.

Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що судовими рішеннями, що набрали законної сили, установлено обставини незарахування працівниками колишнього ПАТ "Терра банк" внесених позивачем коштів за вкладом у розмірі 1 200 доларів США та можливість усунення вказаних порушень лише уповноваженою особою Фонду в межах наданих їй повноважень.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав невиконання вимог ухвали про усунення недоліків щодо сплати судового збору.

Повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд зазначив, що представник позивачки не надав суду доказів сплати судового збору за подання цієї скарги.

12 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та передати справу до цього ж суду для продовження розгляду.

25 квітня 2016 року уповноважена особа Фонду звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи, наведені в касаційних скаргах

Касаційну скаргу ОСОБА_3 мотивовано тим, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду мотивовано тим, що суди не застосували належних норм матеріального права, не встановили порушень відповідачами законодавства про виведення неплатоспроможного банку з ринку та ліквідацію банку. ПАТ "Терра банк" перебуває у стадії ліквідації, яку здійснює уповноважена особа Фонду як державна спеціалізована установа, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а провадження у порядку цивільного судочинства - закриттю.

Ухвалами судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня та від 18 травня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України)викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК Українив редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та матеріали справи, вважає, що касаційні скарги уповноваженої особи Фонду та ОСОБА_3 мають бути задоволені частково.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Для вирішення питання про юрисдикцію справи необхідно визначити склад осіб, які беруть участь у справі, предмет позовних вимог і зміст правовідносин, а також проаналізувати спеціальне законодавство, що регулює спірні правовідносини. Оскільки одним з відповідачів є Фонд, необхідно визначити його правову природу, функції та повноваження у правовідносинах, пов'язаних з введенням тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). Цим Законом також урегульовано відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно з частиною другою статті 3 згаданого Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктомуправління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Спеціальним законом передбачено, що Фонд є юридичною особою публічного права.

Відповідно до частини другої статті 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Водночас основні ознаки поняття юридичної особи універсальні та не залежать від складу та статусу її засновників (учасників і членів).

Зазначене правило знайшло відображення в частині першій статті 82 ЦК України, згідно з якою на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу про участь юридичних осіб у цивільному обороті, якщо інше не встановлено законом.

З аналізу функцій Фонду, передбачених у частині першій статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Ці функції мають як владний характер, оскільки направлені на врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а направлені на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організації відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продажу неплатоспроможного банку або створення та продажу перехідного банку, що передбачено в пункті 8 частини другої зазначеної статті.

Тобто можна зробити висновок про дуалістичність правомочностей Фонду.

Наслідки початку процедури ліквідації банку передбачено в статті 46 Закону N 4452-VI. Частина друга цієї статті передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.

Відповідно до частин першої, другої статті 48 Закону N 4452-VI Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: 1) здійснює повноваження органів управління банку; 2) приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; 4) вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі Національного банку України; 5) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 6) заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх; 7) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, що підлягають обов'язковому зберіганню; 8) здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону; 9) здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом; 10) повертає ініціатору переказу кошти, що надійшли на кореспондентський рахунок банку для зарахування на поточні рахунки клієнтів банку або для виплати переказів протягом процедури ліквідації до дня відкриття банком накопичувального рахунка в Національному банку України (крім коштів, призначенням платежу за якими є погашення зобов'язань перед банком). Фонд може здійснювати інші повноваження, що є необхідні для завершення процедури ліквідації банку.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду в частині реалізації своїх повноважень щодо банку, який ліквідується, виконує повноваження органу управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження.

З аналізу правової природи юридичної особи публічного права з урахуванням особливостей, передбачених Законом N 4452-VI, можна зробити висновок, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. У приватноправових відносинах, тобто під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, що діяла на час розгляду справив суді першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на час подання до суду позову, суди розглядали в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникали з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводився за правилами іншого судочинства.

Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У статті 17 КАС України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, які виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму; та наведено перелік публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів

Законодавець у частині першій статті 19 КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 року розширив цей перелік, додавши до нього декілька пунктів.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 року публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

У справі, яка переглядається, до суду звернулася фізична особа ОСОБА_3 з позовом до уповноваженої особи Фонду та Фонду про зобов'язання поновити банківську проводку за вкладним рахунком.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до банківських послуг належать: 1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

У цьому випадку фактично виник спір між ОСОБА_3 та банком щодо нездійснення останнім банківської операції - незарахування грошових коштів у розмірі 1 200 доларів США на депозит ОСОБА_3, тому не можна вважати, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми процесуального права й розглянули спір в порядку цивільного судочинства.

Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2014 року ОСОБА_3 уже зверталася до суду з позовом до ПАТ "Терра банк" про захист прав споживача фінансових послуг (справа N 757/29091/14-ц), у якому просила: зобов'язати відповідача в особі уповноваженої особи Фонду усунути порушення банківського обліку вкладу позивачки шляхом поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1200 доларів США за вкладним рахунком позивача N 26306501148977 та зобов'язати внести в реєстр вкладників, які мають право на відшкодування вкладів відповідно до Закону N 4452-VI запис щодо обліку суми вкладу позивача станом на день запровадження тимчасової адміністрації за договором вкладу "Родинний" від 05 серпня 2014 року N ВДД-163660:840 у загальному розмірі 3 600 доларів США та відсотків, нарахованих на вклад до дня запровадження тимчасової адміністрації.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право на відшкодування за договором банківського вкладу від 05 серпня 2014 року N ВДР-163660:840 грошових коштів у розмірі 1 200 доларів США (т. 1, а. с. 56?62).

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що на звернення позивачки стосовно внесених на депозитний рахунок 07 серпня 2014 року грошових коштів у розмірі 1 200 доларів США ПАТ "Терра банк" кошти не повернуло та відповіді не надало.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про роз'яснення рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року задоволено. Роз'яснено, що за ОСОБА_3 визнано право на відшкодування за договором банківського вкладу від 05 серпня 2014 року N ВДР-163660:840 грошових коштів у розмірі 1 200 доларів США, які були внесені на депозитний рахунок 07 серпня 2014 року і зобов'язання з відшкодування позивачці яких у межах загальної суми вкладу за договором банківського вкладу відповідно до Закону N 4452-VI відповідачу - Публічному акціонерному товариству "Кристал банк" передано не було (т. 1, а. с. 64).

Тобто ОСОБА_3 уже зверталася до суду з позовними вимогами про захист прав споживачів і рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року, вирішено спір між ОСОБА_3 та ПАТ "Терра банк" щодо внесених коштів у розмірі 1 200 доларів та захищено право позивачки на спірну суму.

Зазначені судові рішення в силу вимог статті 14 ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та статті 18 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року є обов'язковими до виконання на всій території України.

Порядок відображення в бухгалтерському обліку типових кредитних операцій (надання (отримання) кредитів, здійснення факторингових операцій, операцій репо, урахування векселів) та вкладних (депозитних) операцій, що оцінюються за амортизованою собівартістю, гарантій, авалів та формування й використання резервів під кредитні ризики в банках України врегульовано Інструкцією з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 2007 року N 481, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 22 січня 2008 року за N 48/14739 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктом 1.4 розділу І Інструкції банк здійснює кредитні та вкладні (депозитні) операції відповідно до вимог законодавства України й відображає в бухгалтерському обліку за відповідними рахунками Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року N 280, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 року за N 918/9517, зі змінами, залежно від категорії контрагентів, виду кредиту/вкладу (депозиту) і строків їх використання.

За правилами пункту 1.1 глави 1 розділу VІнструкції банк на дату укладення договору про розміщення або залучення коштів на міжбанківському ринку відображає за позабалансовими рахунками одночасно вимоги та зобов'язання відповідно до укладеного договору банківського вкладу (депозиту). У цьому разі здійснюються такі бухгалтерські проводки: Дебет (Рахунок для обліку активів до отримання та депозитів до розміщення); Кредит (Контррахунок); Дебет (Контррахунок); Кредит (Рахунок для обліку активів до відправлення та депозитів до залучення).

Таким чином, здійснення банківської операції, а саме зарахування коштів на депозитний рахунок позивачки, є повноваженням банку. Проте суд першої інстанції не перевірив, а апеляційний суд не усунув вказаного недоліку та не встановив у зв'язку з введенням у ПАТ "Терра банк" тимчасової адміністрації та ліквідаційною процедурою, чи можливе здійснення таких операцій у контексті вимог пункту 2 частини другої статті 46 Закону N 4452-VI.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не взяв до уваги того, що відповідач у справі, яка переглядається, - уповноважена особа Фонду є лише представником Фонду та виконує функції органу управління банком і відповідно до частини другої статті 30 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення до суду, про те, що позивачем й відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава, частини другої статті 48 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, не зробив висновку, чи є такий відповідач належним.

Суд не встановив, чи обрала позивачка належний спосіб захисту порушеного права та чи поновлює вказаний спосіб її права і які саме.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_3 Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її, апеляційний суд послався на те, що Законом України від 22 травня 2015 року N 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", який набрав чинності 01 вересня 2015 року, внесено зміни до Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" та викладено статтю 5 цього Закону в новій редакції, у якій звільнення від сплати судового збору споживачів за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав, не передбачено. Оскільки спеціальним законом, який регулює питання сплати судового збору, є Закону України "Про судовий збір", то Закон України "Про захист прав споживачів", стаття 22 якого передбачає звільнення споживачів від сплати судового збору, до цих правовідносин не застосовується.

З такими висновками погодитися не можна.

У статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбаченозвільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав.

Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Системний і комплексний аналіз зазначених норм дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як "споживачі, які звернулися з позовними вимогами про захист порушених справ", у переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору, установленому в статті 5 Закону України "Про судовий збір", не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а саме Законом України "Про захист прав споживачів".

Крім того, стаття 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову.

Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються від майнового навантаження з метою захисту своїх порушених прав (частина третя стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів").

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судовий збір" у частині третій статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" словосполучення "державного мита" замінене словосполучення "судового збору".

Отже, під час прийняття Закону України "Про судовий збір" законодавець передбачив можливість застосування Закону України "Про захист прав споживачів" при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 14-57цс18 зазначила, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме під час апеляційного перегляду. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Апеляційний суд не врахував зазначеного та безпідставно поклав на позивачку, яка звернулася до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору.

Ухвала Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року про повернення апеляційної скарги не може вважатися законною й обґрунтованою та має бути скасована.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, порушив вимоги як матеріального, так і процесуального права, що призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, що у силу пункту 2 частини першої статті 409 та статті 411 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених апеляційним судом рішень з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на те, що розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 259, 268, 400, 402,409, 411, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Терра банк" задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвали Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено і підписано 25 червня 2018 року.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Большая палата указала, что при принятии Закона Украины "О судебном сборе" законодатель предусмотрел возможность применения Закона Украины "О защите прав потребителей" при определении льгот определенным категориям лиц по уплате судебного сбора. Большая Палата Верховного Суда в постановлении от 21 марта 2018 по делу N 14-57цс18 отметила, что нарушеные права могут защищаться как в суде первой инстанции (при предъявлении иска), так и на последующих стадиях гражданского процесса, а именно во время апелляционного пересмотра. Эти стадии судебной защиты является единственным гражданским процессом, задачей которого является справедливое рассмотрение и разрешение гражданских дел в целях защиты нарушенного права.

Кроме того, в очередной раз было указано, что такие споры отнесены к компетенции гражданских судов.

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      22 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 644/6274/16-ц
      Провадження N 14-283 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за заявою ОСОБА_3 (далі також - заявник), заінтересовані особи - ОСОБА_4, Міністерство оборони України (далі також - Міноборони), про встановлення факту, що має юридичне значення,
      за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 червня 2017 року, ухваленого суддею Бабенком Ю.П., й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Овсяннікової А.І., Коваленко І.П., Сащенка І.С.
      Учасники справи:
      - заявник: ОСОБА_3,
      - заінтересовані особи: ОСОБА_4, Міністерство оборони України.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст вимог
      1. 1 серпня 2016 року заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення (далі також - заява), і просив визнати його членом сім'ї ОСОБА_8 (далі - племінник).
      2. Заяву мотивував таким:
      2.1. 25 квітня 2014 року племінник був призваний на військову службу під час мобілізації.
      2.2. 6 вересня 2014 року під час виконання військового обов'язку в зоні проведення антитерористичної операції племінник одержав вогнепальні осколкові поранення тіла, внаслідок яких помер.
      2.3. Племінник був сиротою: мати (сестра заявника) померла 12 жовтня 2002 року, а відомості про батька зазначені у свідоцтві про народження племінника зі слів матері.
      2.4. 19 листопада 2002 року виконавчий комітет Фрунзенської районної ради м. Харкова ухвалив рішення, яким призначив опікуном племінника його рідку бабусю - ОСОБА_9, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 року також померла. Після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року виконавчий комітет Фрунзенської районної ради м. Харкова ухвалив рішення, яким призначив заявника піклувальником племінника.
      2.5. З 2005 року - і до часу призову племінника на військову службу заявник разом з ним, дружиною та сином проживали однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1.
      2.6. Необхідність визнання заявника членом сім'ї племінника зумовлена тим, що заявник звернувся до Харківського обласного військового комісаріату Міноборони для отримання одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця, але йому відмовили у призначенні цієї допомоги через те, що він не є членом сім'ї військовослужбовця.
      Короткий зміст рішень суду першої інстанції
      3. 9 червня 2017 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова ухвалив рішення, яким заяву задовольнив повністю.
      4. Мотивував тим, що з 2005 року у заявника склалися сімейні стосунки із племінником: вони тривалий час проживали разом, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права й обов'язки щодо утримання житла, навчання племінника, мали спільні витрати та спільне харчування, піклувалися один про одного і надавали взаємну допомогу. Вказане, на думку суду першої інстанції, свідчило про існування між заявником і його племінником сімейних відносин.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      5. 23 червня 2017 року Апеляційний суд Харківської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
      6. Мотивував тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, а встановлені протягом судового розгляду обставини свідчать про наявність сімейних відносин заявника з його племінником.
      7. Оскільки заявник ставить питання про встановлення юридичного факту, а не оскаржує відмову Харківського обласного військового комісаріатуу виплаті грошової допомоги, суд апеляційної інстанції відхилив доводи Міноборони (скаржника) як про те, що у цій справі існує спір про право, так і про те, що її розгляд мав здійснюватися за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. У вересні 2017 року Міноборони звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Просить скасувати ухвалені у справі рішення та закрити провадження у справі або залишити заяву без розгляду.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. 13 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      10. Мотивував тим, що Міноборони оскаржує рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. Міноборони вказує на те, що заява взагалі не могла розглядатися в порядку окремого провадження, оскільки необхідність визнання заявника членом сім'ї племінника зумовлена зверненням заявника до Харківського обласного військового комісаріату за призначенням одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця й отриманням відмови. Вказане, на думку Міноборони, свідчить про наявність спору про право.
      12. Вважає, що оскільки справа стосується оскарження рішення про відмову заявнику у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, вона мала розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      13. Вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме на те, що встановлення факту, який має юридичне значення, - визнання членом сім'ї військовослужбовця - не передбачене у частині першій статті 256 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України (у редакції, чинній на час розгляду заяви в судах першої й апеляційної інстанцій).
      Доводи інших учасників справи
      14. Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      15. Порядок розгляду в окремому провадженні справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, був визначений главами 1 та 6 розділу IV ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій. Аналогічні приписи передбачені у главах 1 і 6 розділу IV ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      16. Відповідно до частини першої статті 234 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
      17. Згідно із пунктом 5 частини другої статті 234 ЦПК України у вказаній редакції суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
      18. Визначений у частині першій статті 256 ЦПК України у тій же редакції перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
      19. Частина шоста статті 235 ЦПК України у вказаній редакції передбачала, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
      20. Відповідно до частини четвертої статті 256 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Аналогічні приписи передбачені у частині шостій статті 294 та частині четвертій статті 315 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      21. Отже, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанову ВеликоїПалати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 761/16799/15-ц).
      22. Предметом розгляду у цій справі є визнання заявника членом сім'ї племінника - загиблого військовослужбовця.
      23. Суди попередніх інстанцій вважали, що встановлення цього факту має юридичне значення для заявника, оскільки слугує підставою для отримання ним одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця-племінника.
      24. Згідно з приписами статті 161 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" право на отримання такої допомоги мають члени сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, коло яких визначається відповідно до Сімейного кодексу України.
      25. Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
      26. Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року N 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї" членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
      27. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
      28. Суди попередніх інстанцій встановили, що племінник спільно проживав разом із заявником з травня 2005 року; вони були пов'язані спільним побутом (спільні витрати та харчування) і мали взаємні права й обов'язки щодо утримання житла, навчання племінника, а також піклувалися один про одного та надавали взаємну допомогу.
      29. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що відносини між заявником та його племінником були сімейними.
      30. Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів осіб, які беруть участь у справі (принцип диспозитивності).
      31. Згідно з частиною другою статті 26 ЦПК України у вказаній редакції у справах окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.
      32. Згідно з частиною третьою статті 235 ЦПК України у тій же редакції справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
      33. Суди попередніх інстанцій дослідили лист Харківського обласного військового комісаріату N 1055/ВСЗ від 2 лютого 2014 року, відповідно до якого заявник був повідомлений, що Комісія Міністерства оборони України ухвалила рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги через те, що заявник як піклувальник ОСОБА_3 не може бути віднесений до кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки згідно зі статтею 77 Сімейного кодексу України піклування припиняється у разі досягнення фізичною собою повноліття (18 років) (а. с. 36).
      34. Спору з приводу припинення піклування про племінника на момент смерті останнього, а також щодо законності означеної відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця-племінника не було. Протягом розгляду справи заявник не оспорював факту припинення піклування щодо його племінника у зв'язку з досягненням останнім станом на день його загибелі повноліття, як і не висловлював незгоди з наведеним рішенням Комісії Міністерства оборони України. Заявник стверджував, що повідомлення про це рішення зумовило необхідність звернутися до суду для встановлення юридичного факту - віднесення заявника до кола членів сім'ї племінника. Вказане підтвердили суди першої й апеляційної інстанцій. ВеликаПалата Верховного Суду з цими висновками судів погоджується.
      35. Представник Міноборони у суді першої інстанції аргументів щодо наявності спору про право не заявляв, а у вирішенні питання щодо розгляду заяви покладався на розсуд суду. Протягом розгляду справи Міноборони жодних заперечень щодо факту наявності сімейних відносин між заявником і його племінником, який встановили суди попередніх інстанцій, не висловлювало. Не містить таких доводів і касаційна скарга.
      36. Чинне на момент розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій законодавство не передбачало іншого порядку підтвердження цього факту; його встановлення не пов'язувалося з вирішенням спору, а було необхідним для подальшого подання заявником з метою призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця-племінника документа, що засвідчував би наявність сімейних відносин між заявником і племінником станом на день загибелі останнього.
      37. З огляду на наведене доводи Міноборони щодо наявності у цій справі спору про право та необхідність її розгляду за правилами адміністративного судочинства є необґрунтованими.
      38. ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з судом апеляційної інстанції, який застосував частину другу статті 256 ЦПК України у відповідній редакції та відхилив довід Міноборони про те, що оскільки можливість визнання членом сім'ї військовослужбовця не передбачена у частині першій статті 256 ЦПК України, суд першої інстанції не мав права встановлювати юридичний факт проживання заявника з його племінником однією сім'єю. Визначений у частині першій статті 256 ЦПК України перелік фактів, які могли встановлюватися судом, не був вичерпним.
      39. З огляду на це аналогічний довід Міноборони, наведений у касаційній скарзі, є необґрунтованим.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      40. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      41. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      42. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому ухвалу рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 червня 2017 року й ухвалуАпеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року слід залишити без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      43. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на Міноборони.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      44. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 234 ЦПК України у редакцій, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 5 частини першої статті 293 ЦПК України у редакцій, чинній з 15 грудня 2017 року).
      45. У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 256 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина друга статті 315 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
      46. У разі згоди заявника з відмовою у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця з підстав припинення піклування про останнього, за відсутності спору з приводу законності означеної відмови та щодо припинення піклування суд повинен розглянути заяву про встановлення юридичного факту - віднесення заявника до кола членів сім'ї загиблого військовослужбовця - за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
      2. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко Повний текст постанови підписаний 16 листопада 2018 року.
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/5195/17
      Провадження N 11-801апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідачаЗолотніковаО.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року (суддя Клименчук Н.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року (судді Костюк Л.О., Бужак Н.П., Твердохліб В.А.) у справі N 826/5195/17 за позовом ОСОБА_3 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС) про визнання протиправною і скасування постанови та
      ВСТАНОВИЛА:
      У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Департаменту ДВС про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС (далі - державний виконавець) Думанської Аліни Леонідівни від 23 березня 2017 року ВП N 48139462 про стягнення з ОСОБА_3 490 тис. 574 грн.
      На обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що державний виконавець, вказуючи у постанові про відкриття виконавчого провадження про необхідність самостійно виконати рішення суду у семиденний строк, не зазначив у який спосіб боржник може добровільно виконати рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. З огляду на це виконавчий збір як санкція відповідальності майнового характеру не може бути застосована до особи, яка самостійно з об'єктивних причин у семиденний строк не могла виконати вимогу державного виконавця. Враховуючи приписи частини другої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) та частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
      Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 18 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС України.
      Не погодившись із зазначеними ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що оскаржувані судові рішення суперечать положенням частини другої статті 74 Закону N 1404-VIII та статті 181 КАС України, за правилами яких рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Крім того, оскаржувану постанову державний виконавець виніс поза межами виконавчого провадження N 48139462, оскільки 23 березня 2017 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 07 жовтня 2014 року N 2/331/641/14 2-881/2011, виданого Жовтневим районним судом міста Запоріжжя в цивільній справі.
      Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 22 червня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У лютому 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 червня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
      Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.
      З матеріалів позовної заяви убачається, що рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 19 червня 2014 року в цивільній справі N 2-881/2011 (провадження N 2/331/641/14) задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МКС-Інвест", про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      07 жовтня 2014 року Жовтневий районний суд міста Запоріжжя видав виконавчий лист N 2/331/641/14 2-881/2011.
      Постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження N 48139462 з виконання виконавчого листа N 2/331/641/14 2-881/2011.
      23 березня 2017 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження N 48139462.
      Цього ж дня державний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника - ОСОБА_3 виконавчого збору в розмірі 490 тис. 574 грн.
      Вважаючи протиправною постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про її скасування.
      Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що оскаржувану постанову державний виконавець виніс у межах виконавчого провадження N 48139462, відкритого з виконання виконавчого листа N 2/331/641/14 2-881/2011, виданого Жовтневим районним судом міста Запоріжжя за результатами розгляду цивільної справи, а тому на підставі частини першої статті 74 Закону N 1404-VIII цей позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ.
      Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законіна вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
      На час відкриття виконавчого провадження N 48139462 чинним був Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження", статтею 1 якого визначалося, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      На час прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця від 23 березня 2017 року набрав чинності Закон N 1404-VIII.
      Відповідно до пунктів 6, 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
      За нормами статті 2 вказаного Закону (тут і далі - у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
      Згідно зі статтею 1 Закону N 1404-VІІІвиконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
      Відповідно до пункту 15 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки.
      Частиною третьою статті 40 Закону N 1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Отже, у разі закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 15 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження. Тобто, така постанова виноситься після закінчення виконавчого провадження.
      З матеріалів позовної заяви вбачається, що оскаржувана постанова про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору винесена державним виконавцем в один день із постановою про закінчення виконавчого провадження, що не суперечить наведеним вище положенням частини третьої статті 40 Закону N 1404-VIII. При цьому, виходячи з приписів вказаного Закону, винесенню державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору передувало винесення вказаною посадовою особою постанови про закінчення виконавчого провадження N 48139462.
      Згідно із частиною другою статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Відповідно до частини першої статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Аналіз наведених правових положень у сукупності з обставинами цієї справи дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону N 1404-VIII, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця.
      Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 127/9870/16-ц та від 20 вересня 2018 року у справі N 821/872/17.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.
      Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Оскільки судами попередніх інстанцій постановлено ухвали, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів позовної заяви до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року скасувати, а матеріали позовної заяви направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко О.С. Ткачук
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
      01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      м. Київ
      13 вересня 2018 року № 826/14402/16
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
      за позовом ОСОБА_1до треті особи: про Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
      ВСТАНОВИВ:
      ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:
      - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича про нікчемність транзакцій, здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 на поточний рахунок № НОМЕР_2, що належать ОСОБА_1;
      - зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунком № НОМЕР_2 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ним та Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" було укладено договір банківського рахунку, згідно з яким банк відкрив йому поточний рахунок у гривні. Зазначив, що ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на його поточний рахунок були перераховані грошові кошти у розмірі 137179,02 грн як повернення коштів згідно з договорами від 14.03.2016 № 980-025-000203347, від 21.03.2016 № 980-025-000207333, від 05.05.2016 № 980-025-000233275. Проте, у зв'язку з віднесенням ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних, відкликання ліцензії та початку процедури його ліквідації, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "Банк Михайлівський" його безпідставно не було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому, позивач зазначив, що рішення відповідача про нікчемність переказу коштів (транзакції), здійснених ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у сумі 137179,02 грн на його рахунок є необґрунтованим та таким, що порушує його право на отримання гарантованої суми вкладу.
      Ухвалою суду від 19.09.2016 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/1440216, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
      Відповідно до ухвали суду від 14.12.2016 провадження в адміністративній справі № 826/14402/16 зупинено до 28.01.2017.
      27.01.2017 представником відповідача Кобцем О.В. подано до суду клопотання, у якому останній просить суд долучити до матеріалів справи докази включення позивача до Переліку фізичних осіб ПАТ "Банк Михайлівський", кошти яких підлягають виплаті.
      Ухвалами суду від 10.08.2017 прийнято адміністративну справу № 826/14402/16 до провадження судді Келеберди В.І. та поновлено провадження у справі.
      Відповідно до ухвали суду від 17.11.2017 адміністративну справу № 826/14402/16 прийнято до провадження судді Катющенка В.П. та призначено справу до судового розгляду у судове засідання на 12.12.2017.
      Представник позивача у судовому засіданні 12.12.2017 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити. З приводу доданого представником відповідача до матеріалів справи витягу з додатку до листа від 14.12.2016 № 14.12.16/13-вих. пояснив, що відповідачем включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування вкладу в межах гарантованої законом суми лише частину коштів позивача.
      Відповідач у судове засідання 12.12.2017 не забезпечив явку уповноваженого представника, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.
      Треті особи у судове засідання 12.12.2017 не прибули, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.
      У зв'язку з неявкою у судове засідання відповідача та третіх осіб, суд на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України продовжив розгляд справи у письмовому провадженні.
      Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі, вона знаходиться на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно її розгляд продовжено у письмовому провадженні з урахуванням положень пункту 10 частини першої статті 4, частини четвертої та частини п'ятої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15.12.2017.
      Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
      Як зазначає позивач у позовній заяві, 24.10.2014 між ним та ПАТ "Банк Михайлівський" (далі - Банк) укладено договір № 980-025-000000190 банківського рахунку, за умовами якого банк по ініціативі Клієнта відкриває Клієнту на його ім'я поточний рахунок НОМЕР_3.
      14.03.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір № 980-025-000203347 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов'язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
      Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 75000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 273 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 12.12.2016; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.
      При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1
      Додатковою угодою від 29.03.2016 до договору № 980-025-000203347 від 14.03.2016 сторони дійшли згоди та виклали підпункт 1 пункту 1.2 розділу 1 "Предмет договору" в редакції наступного змісту "Сума коштів: 78000,00 грн".
      Згідно квитанцій від 24.03.2016 та 29.03.2016 позивачем внесено кошти у розмірі 78000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору.
      21.03.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір № 980-025-000207333 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов'язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
      Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 9000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 91 дня; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 20.06.2016; розмір процентів за користування коштами - ставка: 32,3 % річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.
      При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1
      Згідно квитанції від 21.03.2016 позивачем внесено кошти у розмірі 9000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору.
      05.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладено Договір № 980-025-000233275 "Суперкапітал" (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов'язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
      Відповідно до пункту 1.2 договору ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 50000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 271 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 31.01.2017; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" сплачує позивачу кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935, а проценти - на рахунок НОМЕР_4 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.
      При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1
      Згідно платіжного доручення від 05.05.2016 з рахунку позивача на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" перераховано кошти у сумі 50000,00 грн на виконання умов вказаного вище договору.
      На підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 №14 "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 23.05.2016 № 812 "Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора", яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку, шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23.05.2016 до 22.06.2016.
      13.06.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення № 991 "Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський", відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" з 23.06.2016 до 22.07.2016. Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" призначено Ірклієнка Ю.П.
      Відповідно до рішення Правління Національного банку України № 124-рш від 12.07.2016 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1213 від 12.07.2016, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13.07.2016 по 12.07.2018 включно, призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнку Ю.П. строком на два роки з 13.07.2016 року по 12.07.2018.
      Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 № ЗГ3/236 про стан рахунку НОМЕР_3, 19.05.2016 на поточний рахунок позивача НОМЕР_3 надійшли кошти від ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр":
      в розмірі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016";
      в розмірі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016";
      в розмірі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016";
      в розмірі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016".
      Зазначеною довідкою також повідомлено позивача, що зараховані кошти на його поточний рахунок НОМЕР_3 з рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" НОМЕР_5 в сумі 179,02 грн, 9000,00 грн, 50000,00 грн та 78000,00 грн є нікчемним правочином в силу положень статті 215 Цивільного кодексу України та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". На момент проведення вищезазначеної транзакції ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" не мало в своєму розпорядженні достатньої кількості залишку коштів для проведення розрахунків за договорами № 980-025-000207333 від 21.03.2016, № 980-025-000233275 від 05.05.2016 та № 980-025-000203347 від 14.03.2016. Набуття товариством у розпорядження коштів ПАТ "Банк Михайлівський" здійснено на підставі нікчемних договорів в порушення вимог діючого законодавства України та всупереч прямої заборони Національного банку України на укладення такого роду договорів. Таким чином, на рахунок позивача було безпідставно та в порушення вимог діючого законодавства України зараховано кошти, що належать ПАТ "Банк Михайлівський". Право власності на такі кошти у позивача не виникає, а отже подальше здійснення позивачем будь-яких дій по розпорядженню коштами, що належать ПАТ "Банк Михайлівський", також є нікчемними. У відповідності до вимог статті 216 Цивільного кодексу України сума коштів 137179,02 грн має бути повернута ПАТ "Банк Михайлівський".
      Крім того, повідомленням ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 №ЗГ3/236/1 про нікчемність правочину позивача проінформовано, що переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 в сумі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; в сумі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; в сумі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016"; в сумі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016" на рахунок НОМЕР_3, що належить ОСОБА_1, є нікчемними.
      Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
      Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
      За визначенням частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
      Відповідно до частини першої статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
      Згідно з пунктами 1.24, 1.30 статті 1 Закону України Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачу йому у готівковій формі; платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
      З довідки про стан рахунку позивача вбачається, що 19.05.2016 ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зі свого рахунку НОМЕР_5, відкритому в ПАТ "Банк Михайлівський", здійснив переказ коштів на рахунок позивача НОМЕР_3, відкритому в ПАТ "Банк Михайлівський", на підставі платіжних доручень:
      № 5617 на суму 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016";
      № 5620 на суму 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016";
      № 5621 на суму 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016";
      № 5619 на суму 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016".
      Таким чином, ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 відповідними платіжними дорученнями зі свого розрахункового рахунку, який відкритий в ПАТ "Банк Михайлівський", ініціював переказ коштів та сплату процентів на повернення позивачу на підставі відповідних договорів, укладених між ними.
      Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
      Згідно з частинами першою, другою статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
      Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      За визначенням статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб":
      вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;
      вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
      Відповідно до частини другої статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
      Частинами другою, четвертою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
      Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
      Згідно з частиною третьою вказаної статті Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
      1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
      2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
      3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
      4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
      5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
      6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;
      9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.
      З аналізу наведених правових норм вбачається, що перевірка правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення таких, що є нікчемними, здійснюється Фондом відносно правочинів (у тому числі договорів) укладених саме з банком, як стороною відповідного правочину.
      При цьому, з матеріалів справи вбачається, що на підставі листа від 14.12.2016 № 14.12.16/13-вих. відповідачем було подано до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію, якою внесено зміни до Переліку фізичних осіб, кошти яких підлягають виплаті, щодо ОСОБА_1 на суму 87466,72 грн.
      Представник позивача пояснив, що вказані кошти були зараховані на рахунок його довірителя з виконання договорів № 980-025-000207333 від 21.03.2016 та № 980-025-000203347 від 14.03.2016, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський".
      Таким чином, відповідачем не включено до Переліку вкладників інформацію стосовно позивача щодо решти коштів, які надійшли на рахунок останнього на виконання договору № 980-025-000233275 від 05.05.2016, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр". 
      Суд звертає увагу, що договір № 980-025-000233275 від 05.05.2016 був укладений між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ОСОБА_1 і 19.05.2016 спірні транзакції були вчинені саме на умовах цього договору.
      При цьому, ПАТ "Банк Михайлівський", виконуючи розрахункові документи ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на переказ коштів на користь позивача, не набув прав на кошти, які переказувались, а тому ПАТ "Банк Михайлівський" не є стороною переказу коштів, а є лише виконувачем своїх зобов'язань за договорами банківського рахунку перед клієнтом, в даному випадку перед ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", забезпечуючи рух коштів від ініціатора до отримувача переказу, тобто позивача.
      Списання та зарахування коштів за банківськими рахунками здійснюється відповідно до договорів обслуговування банківських рахунків та Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, згідно пункту 1.4 якої, розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
      Таким чином, договір, який був укладений між позивачем та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", за своєю природою та змістом не є розрахунковим документом.
      При цьому, суд звертає увагу, що договір про обслуговування банком банківського рахунку передбачає право банка відмовити у проведенні розрахункових та касових операцій при наявності фактів, що свідчать про порушення клієнтом норм чинного законодавства України, умов цього договору та банківських правил оформлення розрахункових, касових документів, заяв, доручень і строків їх подання до банку.
      19.05.2016 ПАТ "Банк Михайлівський" при проведенні розрахункових операцій зазначених фактів не було встановлено, а отже операції по перерахунку коштів є правомірними та такими, що відповідають діючому законодавству України.
      Також суд звертає увагу, що умовами договору № 980-025-000233275 від 05.05.2016, укладеного між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ОСОБА_1, передбачено можливість дострокового повернення коштів.
      У спірному випадку, Відповідач вважає нікчемними саме правочини між фізичною та юридичною особами від 19.05.2016 з перерахування коштів юридичною особою на рахунок позивача, посилаючись при цьому на пункти 7- 9 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI та ст. 215 Цивільного кодексу України.
      Так, відповідно до пунктів 7-9 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
      7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;
      9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      Втім, платіжні операції по перерахуванню коштів з рахунку однієї особи на рахунок позивача не є правочинами між Банком та Позивачем згідно зі статтею 202 ЦК України.
      Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492, та договорами з відповідними клієнтами банку. 
      Відповідно до частин 1-3 статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
      Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
      Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
      За таких обставин суд приходить до висновку про те, що операція з перерахування коштів на рахунок позивача не належить до правочинів, передбачених ч. 2 ст. 38 Закону №4452-VI, які можуть бути перевірені Уповноваженою особою на предмет їх нікчемності та як наслідок визнані нікчемними. У той же час правова оцінка доводів, які можуть вказувати на недійсність правочину з інших підстав, ніж у зв'язку з його нікчемністю, не може бути надана під час розгляду та вирішення даної справи, оскільки юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вирішення спорів про визнання договору недійсним.
      Факт перерахування вказаних вище коштів на рахунок позивача підтверджується довідкою про стан рахунку від 25.07.2016 № 3Г3/236, довідкою від 25.07.2016 № 3Г3/236/1, не заперечувався відповідачем.
      Крім того, вказаний факт додатково підтверджується листом від 14.12.2016 № 14.12.16/13-вих., згідно якого відповідачем було подано до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію, якою внесено зміни до Переліку фізичних осіб, кошти яких підлягають виплаті, щодо ОСОБА_1 на суму 87466,72 грн.
      За таких обставин суд дійшов висновку, що у Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" були відсутні підстави для визнання нікчемними транзакцій (операцій) щодо повернення коштів з розрахункового рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на рахунок позивача.
      Посилання ж відповідача на те, що фактично повернення коштів відбулось за рахунок Банку, оскільки ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" не мав достатніх коштів, в даному випадку є безпідставними, оскільки в межах спірних правовідносин не мають відношення до предмету спору.
      Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для визнання нікчемними правочинів (транзакцій) з виконання 19.05.2016 платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунок ОСОБА_1, що є підставою для задоволення позову у цій частині.
      Згідно з пунктом 6 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 № 14 (в редакції, чинній станом на час розгляду справи), Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку такі переліки:
      1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 4 до цього Положення;
      2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, згідно з додатком 5 до цього Положення;
      3) переліки рахунків за формою, визначеною у додатку 6 до цього Положення:
      за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку;
      осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане;
      вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду;
      вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону.
      Переліки, зазначені у цьому пункті, надаються до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. У супровідному листі зазначаються назви переліків, кількість інформаційних рядків та підсумкові значення сум.
      Переліки на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) складаються в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та засвідчуються підписами уповноваженої особи Фонду, головного бухгалтера банку та відбитком печатки банку (за наявності), в електронному вигляді - у csv-файлах. Дані на паперових носіях та в електронному вигляді повинні бути ідентичними.
      Інформація про вкладника в переліках має забезпечувати можливість його ідентифікації відповідно до законодавства.
      Переліки в електронному вигляді можуть бути передані до Фонду засобами електронної пошти Національного банку України.
      Перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, формується на підставі файла "N" та включає інформацію тільки про осіб, які були вкладниками (мали вклади у банку) та поіменовані у файлі "N".
      Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду (далі - Перелік), формується за структурою, визначеною у додатку 7 до цього Положення, та не включає інформацію про вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону, а також про рахунки, здійснення банком операцій за якими обмежено.
      Протягом дії тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та/або доповнення до переліків.
      Зміни та/або доповнення до переліків надаються неплатоспроможним банком до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.
      Таким чином, у разі наявності підстав для включення даних про рахунок вкладника, який раніше не був включений до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом, Уповноважена особа має подати до Фонду відповідне доповнення до переліку.
      Враховуючи викладене та те, що судом встановлено відсутність у відповідача підстав для визнання нікчемними правочинів (транзакцій) з виконання 19.05.2016 платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунок ОСОБА_1, вимога позивача про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до переліку щодо останнього - як вкладника ПАТ "Банк Михайлівський", який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які обліковуються на рахунку позивача НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
      У частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича про нікчемність транзакцій, здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 на поточний рахунок № НОМЕР_2, що належать ОСОБА_1, суд зазначає наступне.
      За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону № 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
      Також, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у цій же постанові, при виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду - особою, що здійснює повноваження органу управління банку, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС, оскільки не створює жодних обов'язків для позивача та безпосередньо не порушує прав позивача.
      З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що право позивача в частині даної позовної вимоги може бути захищене шляхом визнання протиправними дій Уповноваженої особи щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення ОСОБА_1
      Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
      Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
      Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
      Керуючись вимогами статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
      В И Р І Ш И В:
      Адміністративний позов ОСОБА_1 (04074, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) задовольнити.
      Визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення ОСОБА_1 (04074, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).
      Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (01001, м. Київ, пров. Рильський, 10-12/3, ідентифікаційний код 38619024) подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до переліку щодо ОСОБА_1 (04074, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які обліковуються на рахунку позивача НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", з урахуванням поданої інформації згідно листа від 14.12.2016 № 14.12.16/13-вих.
      Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
      Суддя В.П. Катющенко
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76471778
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      22 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 658/715/16-ц
      Провадження N 14-299цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєв В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до ОСОБА_4 (далі також - відповідач), треті особи без самостійних вимог - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство (далі також - ПАТ) "Альфа-Банк", про зняття арешту з майна
      за касаційною скаргою ПАТ "Альфа-Банк" на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року, ухвалене суддею Подіновською Г.В., й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року, постановлену колегією суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі Пузанової Л.В., Фурман Т.Г., Семиженка Г.В.
      Учасники справи:
      позивач: ОСОБА_3;
      відповідачі: ОСОБА_4;
      треті особи: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (представник - адвокат Суічмезов Роман Володимирович).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У лютому 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив зняти арешт з судна - прогулянкового катера "BOMBARDIER SPEEDSTER 200" (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) (далі - судно) - та виключити його з акта опису й арешту майна від 18 лютого 2016 року, складеного в рамках зведеного виконавчого провадження N 47980860, яке знаходиться на виконанні Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.
      2. Мотивував тим, що на виконанні перебуває виконавчий лист N 661/1456/13-ц, виданий ПАТ "Альфа-Банк" 17 квітня 2014 року Новокаховським міським судом Херсонської області про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 335 432 306,07 грн.
      3. 25 квітня 2014 року державний виконавець постановою наклав арешт на все рухоме і нерухоме майно відповідача та заборонив здійснювати відчуження будь-якого належного йому майна.
      4. 30 червня 2015 року державний виконавець постановою приєднав виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа N 661/1456/13-ц до зведеного виконавчого провадження N 47980860.
      5. Позивач вказувала, що під час примусового виконання судових рішень у зведеному виконавчому провадженні державний виконавець 18 лютого 2016 року склав акт опису й арешту майна відповідача, яким описав і наклав арешт на судно. Останнє належить позивачеві на підставі рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2010 року. Проте, оскільки вона не є боржником у вказаному зведеному виконавчому провадженні, то просить суд зняти арешт з судна та виключити його з акта опису й арешту майна.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      6. 26 жовтня 2016 року Каховський міськрайонний суд Херсонської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю.
      7. Мотивував тим, що 18 жовтня 2010 року Новокаховський міський суд Херсонської області ухвалив рішення, яким визнав за позивачем право власності на судно. Тому судно було помилково включене до акта опису й арешту майна від 18 лютого 2016 року, і позивач як власник судна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження власним майном.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      8. 17 січня 2017 року Апеляційний суд Херсонської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      9. Мотивував тим, що позивач підтвердила факт набуття права власності на судно. Тому суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.
      Короткий зміст вимог касаційних скарг
      10. У лютому 2017 року ПАТ "Альфа-Банк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
      11. Просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      12. 13 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      13. Мотивував тим, що ПАТ "Альфа-Банк" оскаржує рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      14. ПАТ "Альфа-Банк" вважає, що особа, яка звернулася до суду з позовом про зняття арешту з майна, повинна довести факт наявності у неї права власності на це майно. А відповідно до довідки Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті від 27 листопада 2014 року власником судна є саме відповідач. Тому ПАТ "Альфа-Банк" вважає, що державний виконавець обґрунтовано наклав арешт на це майно.
      15. Крім того, вказує, що виконавче провадження, в якому накладений арешт на майно відповідача, відкрите на підставі виданого ПАТ "Альфа-Банк" Новокаховським міським судом Херсонської області виконавчого листа, і сторонами цього виконавчого провадження є боржник-відповідач та стягувач - ПАТ "Альфа-Банк". Тому, на думку останнього, для позивача як особи, яка не є учасником виконавчого провадження, цивільним процесуальним законодавством не передбачена можливість оскарження дій державного виконавця за правилами цивільного судочинства. ПАТ "Альфа-Банк" вважає, що з огляду на лист Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2009 року N 1276/10/13-09 розгляд вимог позивача має відбуватися за правилами адміністративного судочинства.
      16. ПАТ "Альфа-Банк" також вказало не те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту, оскільки відповідно до листа Верховного Суду від 1 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України" не можна задовольняти вимоги про зняття арешту з майна без визнання на нього права власності.
      17. Звертає увагу на те, що ПАТ "Альфа-Банк" залучено до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору, а не відповідачем, як передбачала постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 року N 6.
      (2) Позиції інших учасників справи
      21. Інші учасники справи відзиви на касаційні скарги не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      22. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      23. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства (пункт 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" від 3 червня 2016 року N 5).
      24. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (пункт 5 зазначеної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ).
      25. Відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на час вирішення спору судами першої й апеляційної інстанцій, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту.
      26. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач звернувся з позовом до відповідачів, вважаючи порушеним накладеним арештом на судно право власності на нього, визнане на підставі рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2010 року. Відповідачем у спорі визначений боржник, якому судно, на яке накладено арешт, більше не належить, а третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучені орган державної виконавчої служби, який виконує судові рішення, а також банк, в інтересах якого накладено арешт. З огляду на вказане суди вірно визначили юрисдикцію у цій справі. Підстави для її розгляду за правилами адміністративного судочинства - відсутні.
      27. Визначення процесуального статусу ПАТ "Альфа-Банк" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення.
      28. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи ПАТ "Альфа-Банк" на підставі листа Верховного Суду України від 1 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" стосовно того, що позивач обрав неправильний спосіб захисту, оскільки подав позов лише про зняття арешту з майна без вимоги про визнання права власності, а також про те, що у такому разі мають застосовуватись інші способи судового захисту, наприклад, оскарження постанови державного виконавця про арешт майна згідно зі статтею 383 ЦПК України, припинення на підставі пункту 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України дії, яка порушує право.
      29. Суди встановили, що право власності на судно було визнане за позивачем Новокаховським міським судом Херсонської області на підставі рішення від 18 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили. Тому позивач не мала повторно пред'являти вимогу про визнання права власності на судно одночасно з вимогою про зняття з нього арешту та виключення з акта опису й арешту майна.
      30. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      31. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду неповноважна вирішувати питання про недоведеність права власності позивача на судно та про перевагу довідки Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті від 27 листопада 2014 року над чинним рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2010 року.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      32. Згідно із частиною пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      33. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      34. Оскільки касаційна скаргу ПАТ "Альфа-Банк" є необґрунтованою, рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      (2.2) Щодо судових витрат
      35. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на ПАТ "Альфа-Банк".
      На підставі наведеного, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення.
      2. Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко Повний текст постанови підписаний 30 жовтня 2018 року.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      16 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/18195/17
      Провадження N 12-159гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
      представника позивача (1) - Маленко О.М.,
      представника позивача (2) - Оганесяна А.Г.,
      представників відповідача (1) - Запорожець Л.Г., Мелешко В.І.,
      представників відповідача (2) - Лучка І.Ю., Шум О.М.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Кондитерська корпорація "Рошен" (далі - ДП "Кондитерська корпорація "Рошен") на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року (головуючий Остапенко О.М., судді Верховець А.А., Пантелієнко В.О.) у справі N 910/18195/17 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський БКК" (1) (далі - ТОВ "Київський БКК"), Публічного акціонерного товариства "Київхліб" (2) (далі - ПАТ "Київхліб") до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (1), ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" (2) про визнання незаконним та скасування рішення.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У жовтні 2017 року ТОВ "Київський БКК" та ПАТ "Київхліб" звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби інтелектуальної власності України (далі - ДСІВ України) та ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" про визнання незаконним та скасування рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 10 травня 2017 року, затверджене наказом ДСІВ України N 61-Н за цією ж датою, про визнання знака "Рошен, зобр." добре відомим.
      1.2. Київський апеляційний господарський суд ухвалою від 15 березня 2018 року замінив відповідача (1) - ДСІВ України її правонаступником - Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.
      1.3. Як на підставу своїх позовних вимог позивачі вказують, що спірне рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 10 травня 2017 року порушує їхні права як відомих виробників хлібобулочних виробів та є таким, що прийняте Апеляційною палатою ДСІВ України за відсутності відповідних повноважень та з порушенням пунктів 6.4.12, 7.3 Порядку визнання знака добре відомим в Україні Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 15 квітня 2005 року N 228 (далі - Порядок 228).
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 07 грудня 2017 року припинив провадження у справі N 910/18195/17 на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
      2.2. Припиняючи провадження у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що вимога позивачів про визнання незаконним та скасування рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 10 травня 2017 року, затвердженого наказом ДСІВ України N 61-Н від 10 травня 2017 року, про визнання знака "Рошен, зобр." добре відомим носить публічно-правовий характер, а тому має бути розглянута в порядку адміністративного судочинства України, оскільки викладені в позовній заяві обставини справи, а також безпосередньо сформульована вимога позивачів до ДСІВ України, апеляційна палата якої є суб'єктом владних повноважень, яким у встановленому законом порядку розглядались спори адміністративного характеру, свідчить про підпорядкованість цього спору адміністративним судам.
      2.3. Київський апеляційний господарський суд постановою від 15 березня 2018 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 07 грудня 2017 року скасував та направив справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
      2.4. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спір у справі фактично стосується права інтелектуальної власності ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" на спірний знак та визнання його добре відомим в Україні, тобто існує спір про право цивільне, що унеможливлює розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. Не погодившись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року, ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" звернулося з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      3.2. На обґрунтування касаційної скарги ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" посилається на те, що рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 10 травня 2017 року не може бути оскаржене окремо від наказу ДСІВ України N 61-Н за цією ж датою, який у розумінні пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року є актом, що носить правовий характер, отже, цей спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства України.
      4. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      4.1. Оскільки ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі? Закон N 2147-VIII).
      4.2. Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      4.3. За змістом статей 1, 2, 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
      4.4. Поряд з цим, згідно із частиною другою статті 2 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      4.5. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      4.6. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      4.7. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України в редакції Закону N 2147-VIII, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      4.8. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      4.9. Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
      4.10. У свою чергу визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
      4.11. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог та характеру спірних правовідносин.
      4.12. Відповідно до частин першої, четвертої статті 25 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" охорона прав на добре відомий знак здійснюється згідно зі статтею 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності та цим Законом на підставі визнання знака добре відомим Апеляційною палатою або судом. З дати, на яку за визначенням Апеляційної палати чи суду знак став добре відомим в Україні, йому надається правова охорона така сама, якби цей знак був заявлений на реєстрацію в Україні. При цьому вона поширюється також на товари і послуги, що не споріднені з тими, для яких знак визнано добре відомим в Україні, якщо використання цього знака іншою особою стосовно таких товарів і послуг вказуватиме на зв'язок між ними та власником добре відомого знака і його інтересам, ймовірно, буде завдано шкоди таким використанням.
      4.13. Велика Палата Верховного суду відзначає, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством: Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", Паризькою Конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, яка є чинною в Україні з 25 грудня 1991 року, Наказом Міністерства освіти і науки України "Про затвердження Порядку визнання знаку добре відомим в Україні Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності" від 15 квітня 2005 року N 228, наслідками визнання торгового знака добре відомим в Україні є можливість забороняти його використання на товарах та послугах, що є неоднорідними з тими, для яких його визнано добре відомим, а також те, що власник добре відомого знака вправі вимагати заборони використання позначення, складова частина якого відтворює добре відомий знак.
      4.14. Апеляційний господарський суд правильно зазначив, що спір про скасування рішення про визнання знака, який належить відповідачу (2), добре відомим, безпосередньо стосується охорони права інтелектуальної власності останнього.
      4.15. Вказані обставини свідчать про те, що між позивачами та відповідачем (2) виник спір, пов'язаний із захистом прав інтелектуальної власності, а тому з огляду на склад учасників цього спору та предмет позову його вирішення віднесено до юрисдикції господарського суду.
      4.16. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.
      Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Кондитерська корпорація "Рошен" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року у справі N 910/18195/17 - без змін.
      2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук О.Г. Яновська