ANTIRAID

Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции споров касательно оспаривания регистрации аренды земельного участка

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 816/619/15-а

Провадження N 11-300апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мамонової І.В.,

учасники справи:

представник позивача - ОСОБА_3,

представник третьої особи - ОСОБА_4,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_5 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року (суддя Петрова Л.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року (судді Григоров А.М., Тацій Л.В., Подобайло З.Г.) у справі N 816/619/15-а за адміністративним позовом ФОП ОСОБА_5 до Головного управління Держземагентства у Полтавській області (далі - ГУ Держземагентства; правонаступник - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області), реєстраційної служби Карлівського районного управління юстиції (далі - Реєстраційна служба), третя особа: ОСОБА_6, про визнання протиправними й скасування наказів, скасування державної реєстрації та

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року ФОП ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ГУ Держземагентства та Реєстраційної служби, у якому просив:

- визнати протиправними та скасувати накази ГУ Держземагентства від 20 червня 2014 року N 1248-СГ та від 14 жовтня 2014 року N 3920-СГ;

- скасувати державну реєстрацію іншого речового права, а саме договору оренди землі від 14 жовтня 2014 року б/н, укладеного між орендарем ОСОБА_6 та орендодавцем (власником) - Державою в особі ГУ Держземагентства.

На обґрунтування позову ФОП ОСОБА_5 зазначив, що 14 березня 2007 року у Карлівському районному відділі Полтавської регіональної філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" зареєстровано договір оренди землі N 040755600002, укладений між Карлівською районною державною адміністрацією та ФОП ОСОБА_5 терміном на п'ять років. 05 липня 2012 року за N 532160004001665 було зареєстровано зміни до договору оренди землі, якими термін дії цього договору продовжено на один рік. У травні 2013 року позивач звернувся до ГУ Держземагентства з клопотанням про продовження терміну дії договору, однак згідно з відповіддю від 31 травня 2013 року N 3732/900 це клопотання залишено без задоволення з посиланням на неврегульованість механізму з продовження терміну дії договорів оренди землі та невирішення питання державної реєстрації права власності на земельну ділянку. 26 серпня 2014 року ФОП ОСОБА_5 повторно звернувся до ГУ Держземагентства із заявою про поновлення договору оренди на новий строк. ГУ Держземагентства наказом від 29 вересня 2014 року N 3552-СГ надало позивачу дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з поновленням договору оренди землі площею 37,7946 га сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в адміністративних межах Климівської сільської ради Карлівського району.

У 2015 році позивачу стало відомо, що ГУ Держземагентства наказом від 20 червня 2014 року N 1248-СГ надало дозвіл ОСОБА_6 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 37,7946 га сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Климівської сільської ради Карлівського району. Крім того, ГУ Держземагентства наказом від 14 жовтня 2014 року N 3920-СГ затвердило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надало в оренду ОСОБА_6 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 37,7946 га ріллі в довгострокову оренду терміном на двадцять один рік, розташовану в межах Климівської сільської ради Карлівського району. 20 жовтня 2014 року укладено договір оренди земельної ділянки площею 37,7946 га між ГУ Держземагентства та ОСОБА_6 і зареєстровано в Реєстраційній службі. Сформованій земельній ділянці, яка перебуває в користуванні позивача, з кадастровим номером НОМЕР_1 було присвоєно новий кадастровий номер НОМЕР_2.

На думку позивача, зазначеними вище наказами порушено його права, свободи та інтереси, оскільки відбувся перехід права оренди на спірну земельну ділянку від ФОП ОСОБА_5 до ОСОБА_6

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 01 квітня 2015 року в задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_5 відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 травня 2015 року апеляційну скаргу задовольнив частково: постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання протиправними та скасування наказів ГУ Держземагентства від 20 червня 2014 року N 1248-СГ та від 14 жовтня 2014 року N 3920-СГ скасував, а провадження у справі в цій частині закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року залишив без змін.

Не погодившись із постановленими у справі судовими рішеннями, ФОП ОСОБА_5 в касаційній скарзі зазначає, що висновки судів не відповідають обставинам справи, судові рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, закриваючи провадження у справі, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ця справа повинна розглядатися в порядку цивільного (господарського) судочинства. При цьому суд по суті апеляційну скаргу не розглядав та не досліджував, яким чином оскаржені накази порушили права та охоронювані законом інтересиФОП ОСОБА_5 Крім того, судова практика, зокрема постанова Вищого адміністративного суду України від 24 липня 2014 року у справі N К/800/23275/14, свідчить, що ця категорія справ підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. На підставі викладеного скаржник просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року й ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким позов ФОП ОСОБА_5 задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_6 зазначає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року й ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року є законними, обґрунтованими та такими, що не підлягають скасуванню, оскільки суди, усебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

У судовому засіданні 29 травня 2018 року представник позивача скаргу підтримав та просив її задовольнити з викладених у ній підстав. Представник третьої особи просив оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників справи, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення цієї скарги.

Суди попередніх інстанцій установили, що 14 березня 2007 року в Карлівському районному відділі Полтавської регіональної філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" було зареєстровано договір оренди землі N 040755600002, укладений між Карлівською районною державною адміністрацією та ФОП ОСОБА_5 терміном на п'ять років.

09 липня 2012 року за N 532160004001665 було зареєстровано зміни до договору оренди землі, якими термін дії цього договору продовжено на один рік.

У травні 2013 року позивач звернувся до ГУ Держземагентства з клопотанням про продовження терміну дії договору, однак згідно з відповіддю від 31 травня 2013 року N 3732/900 це клопотання залишено без задоволення з посиланням на неврегульованість механізму з продовження терміну дії договорів оренди землі та невирішення питання державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

ГУ Держземагентства наказом від 20 червня 2014 року N 1248-СГ надало дозвіл ОСОБА_6 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 37,7946 га сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Климівської сільської ради Карлівського району.

26 серпня 2014 року ФОП ОСОБА_5 повторно звернувся із заявою до ГУ Держземагентства з клопотанням поновити договір оренди на новий строк.

ГУ Держземагентства наказом від 29 вересня 2014 року N 3552-СГ надало позивачу дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з поновленням договору оренди землі площею 37,7946 га земель сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в адміністративних межах Климівської сільської ради Карлівського району.

14 жовтня 2014 року ГУ Держземагентства видало наказ N 3920-СГ, яким затвердило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надало в оренду ОСОБА_6 земельну ділянку площею 37,7946 га ріллі для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду терміном на двадцять один рік, розташовану в межах Климівської сільської ради Карлівського району.

Того ж дня між ГУ Держземагентства та ОСОБА_6 укладено договір оренди землі на спірну земельну ділянку.

20 жовтня 2014 року укладено договір оренди землі площею 37,7946 га між ГУ Держземагентства і ОСОБА_6 та зареєстровано в Реєстраційній службі.

Скасовуючи постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів ГУ Держземагентства від 20 червня 2014 року N 1248-СГ та від 14 жовтня 2014 року N 3920-СГ та закриваючи провадження в цій частині, Харківський апеляційний адміністративний суд обґрунтовано керувався тим, що цей спір у вказаній частині підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства.

Разом з тим, приймаючи рішення в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації іншого речового права, а саме договору оренди землі від 14 жовтня 2014 року б/н, укладеного між орендарем ОСОБА_6 та орендодавцем (власником) - Державою в особі ГУ Держземагентства, Полтавський окружний адміністративний суд, з яким погодився Харківський апеляційний адміністративний суд, керувалися тим, що спір у цій частині підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується із цими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачем права користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованою в адміністративних межах Климівської сільської ради Карлівського району Полтавської області. Отже, цей позов подано на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 14 жовтня 2014 року між ГУ Держземагентства та ОСОБА_6 було укладено договір оренди на спірну земельну ділянку площею 37,7946 га, який зареєстровано в Реєстраційній службі.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи, що цей позов направлено на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин, а також з огляду на факт існування договору оренди на спірну земельну ділянку, укладеного між ГУ Держземагентства та третьою особою у справі ОСОБА_6, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право, а отже, залежно від суб'єктного складу сторін має вирішуватися судами за правилами цивільного або господарського судочинства.

Крім того, визнання протиправнимий скасування оскаржених наказів та скасування державної реєстрації вказаного договору оренди не призведе до поновлення прав ФОП ОСОБА_5, адже договір оренди на спірну земельну ділянку, укладений між ГУ Держземагентства та ОСОБА_6, залишиться чинним, а тому поновити своє порушене право щодо користування вказаною земельною ділянкою позивач може шляхом звернення до суду в порядку цивільного (господарського) судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Згідно із частиною третьою статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За нормами пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі пунктів 1 та 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.

За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули з порушенням правил юрисдикції адміністративних судівпозовні вимоги ФОП ОСОБА_5 в частині скасування державної реєстрації іншого речового права, а саме договору оренди землі від 14 жовтня 2014 року б/н, укладеного між орендарем ОСОБА_6 та орендодавцем (власником) - Державою в особі ГУ Держземагентства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року в цій частині із закриттям провадження у справі.

При цьому ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року в частині скасування постанови суду першої інстанції із закриттям провадження у справі ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 344, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 задовольнити частково.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації іншого речового права, а саме договору оренди землі б/н від 14 жовтня 2014 року, укладеного між орендарем ОСОБА_6 та орендодавцем (власником) - Державою в особі Головного управління Держземагентства у Полтавській області скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити.

3. В іншій частині ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 08 червня 2018 року.

Головуючий: Князєв В.С.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

О.Р. Кібенко О.М. Ситнік

Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич

Н.П. Лященко О.Г. Яновська

Повний текст постанови підписано 02 липня 2018 року.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Очередное решение подтверждающее ненужность и неэффективность административной юрисдикции, а также искусственности вопросов юрисдикции. Большая палата указала, что признание противоправными и отмены обжалованных приказов, а также отмена государственной регистрации указанного договора аренды не приведет к восстановлению прав ФЛП, ведь договор аренды на спорный земельный участок, заключенный между ГУ Госземагентства и физлицом, останется в силе, а потому восстановить свое нарушенное право по использованию указанным земельным участком истец может путем обращения в суд в порядке гражданского (хозяйственного) судопроизводства.

Таким образом судьи Верховного суда считают, что договор аренды земельного участка может быть действительным и без его регистрации, что противоречит прямым нормам Земельного кодекса.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      26 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/9072/17
      Провадження N 12-125гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
      представників позивача: Никеруя Т.М., Тютюник С.В.,
      представника відповідача - Мандригелі Р.С.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - ПАТ "Укртрансгаз") на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2017 року (судді Сітайло Л.Г. - головуючий, Пашкіна С.А., Баранець О.М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року (суддя Головіна К.І.) у справі N 910/9072/17 за позовом ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління Укргазтехзв'язок" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарін-Глоу" (далі - ТОВ "Аквамарін-Глоу") про стягнення 30851834,15 грн.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління Укргазтехзв'язок" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Аквамарін-Глоу" про стягнення основної заборгованості в розмірі 15178423,19 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 7421505,87 грн. пені в розмірі 5950576,98 грн та штрафу в розмірі 2301328,11 грн. що разом становить 30851834,15 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог б/н і б/д).
      1.2. Позов обґрунтовано тим, що на виконання договору підряду від 25 червня 2012 року N 1КБ (далі - Договір) ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління Укргазтехзв'язок" сплатило на користь ТОВ "Аквамарін-Глоу" аванс, частину якого останній не використав. Ураховуючи те, що строк дії вказаного Договору, передбачений для виконання відповідачем його обов'язків підрядника, сплив, позивач вважав, що невикористані грошові кошти відповідач утримує без належних правових підстав та, зважаючи на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), повинен повернути їх позивачу.
      1.3. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що спірні правовідносини мають договірний характер, оскільки виникли на підставі укладеного сторонами Договору, який є чинним, що виключає можливість застосування положень статті 1212 ЦК України. У цьому випадку набуття майна однією із сторін зобов'язання відбулося за рахунок іншої сторони в порядку виконання вказаного договору підряду та не є безпідставним. Також відповідач заявив про застосування строків позовної давності та просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
      2. Фактичні обставини справи, установлені судами
      2.1. 25 червня 2012 року між ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління "Укргазтехзв'язок" (замовник) та ТОВ "Аквамарін-Глоу" (підрядник) було укладено Договір, згідно з умовами якого підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик виконати роботи по об'єкту "Реконструкція технологічного зв'язку ДК "Укртрансгаз" на дільниці Боярка - Яготин" та здати в установлений Договором строк закінчений будівництвом об'єкт відповідно до договірної документації (пункт 1.1 Договору).
      2.2. Пунктом 3.1 Договору (у редакції додаткової угоди N 2 від 19 липня 2013 року) передбачено, що його загальна вартість з ПДВ становить 32876115,92 грн.
      2.3. Положеннями пунктів 3.2, 6.1.1 Договору встановлено обов'язок замовника перерахувати підряднику аванс у розмірі 30 % вартості договору, а також сплачувати чергові платежі за фактично виконані роботи, надані послуги, поставлене обладнання та матеріали.
      2.4. За порушення з вини підрядника строків виконання робіт або строків здачі в експлуатацію він сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання (пункт 12.3 Договору).
      2.5. На виконання наведених вище умов Договору позивач сплатив на користь відповідача грошові кошти в розмірі 15178424,07 грн.
      2.6. Зазначаючи про те, що дія Договору припинилась у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, а отже, сплачений на користь ТОВ "Аквамарін-Глоу" аванс, що не був використаний підрядником (відповідачем), є безпідставно ним набутий, позивач просив стягнути цей аванс відповідно до статті 1212 ЦК України, а також відсотки за користування чужими грошовими коштами згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, пеню та 7 % штрафу відповідно до пункту 12.3 Договору.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Рішенням від 02 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2017 року, Господарський суд міста Києва в задоволенні позовних вимог ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління Укргазтехзв'язок" відмовив у повному обсязі.
      3.2. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що позивач сплатив аванс на виконання умов Договору, який станом на момент вирішення спору був чинний, а отже, застосування приписів статті 1212 ЦК України є безпідставним.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. 27 листопада 2017 року ПАТ "Укртрансгаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2017 року, у якій просило скасувати зазначені судові акти та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
      4.2. Скаржник вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме статті 11, 509, 598, 1212 ЦК України, оскільки на дату закінчення дії Договору відповідач не виконав робіт у повному обсязі, а отже, відносини між сторонами трансформувалися із зобов'язальних (договірних) у охоронні (позадоговірні, деліктні), які за своєю природою спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, шляхом повернення майна згідно зі статтею 1212 ЦК України.
      5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      5.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 березня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2017 року; вирішив здійснити перегляд судових рішень 19 квітня 2018 року.
      5.2. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      5.3. 26 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 910/9072/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначивши про необхідність відступити від висновку щодо застосування статті 1212 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі N 923/1233/15.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду в справі
      Щодо підстав припинення договору
      6.1. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторонам (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
      6.2. Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      6.3. Статтею 631 ЦК України та частиною сьомою статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
      6.4. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
      6.5. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення стоку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем.
      Щодо вимоги про повернення безпідставно набутого майна
      6.6. Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
      6.7. Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
      6.8. Попередні судові інстанції не встановили, що позивач в односторонньому порядку відмовлявся від Договору або що Договір був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку.
      6.9. Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.
      6.10. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, чого в цьому спорі не відбулося.
      6.11. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для стягнення перерахованих позивачем грошових коштів відповідачу за Договором на підставі статті 1212 ЦК України, а також про відсутність підстав для стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами за порушення грошового зобов'язання, пені та штрафу, оскільки вказані вимоги є додатковими до вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 15178423,19 грн.
      Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року в справі N 910/9072/17 - без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 265/2828/17
      Провадження N 11-536апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П.,Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Гаражно-будівельного кооперативу "Східний-Авто-1" (далі - ГБК "Східний-Авто-1") до Маріупольської міської ради (далі - Міськрада), за участю третьої особи - ОСОБА_3, про визнання незаконними та скасування рішення й договору оренди земельної ділянки
      за касаційною скаргою ГБК "Східний-Авто-1" на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 20 липня 2017 року (суддя Костромітіна О.О.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року (головуючий Сіваченко І.В. судді Компанієць І.Д., Ястребова Л.В.),
      УСТАНОВИЛА:
      У квітні 2017 року ГБК "Східний-Авто-1" звернувся до суду з позовом до Міськради про визнання незаконними та скасування рішення і договору оренди земельної ділянки, третя особа - ОСОБА_3
      Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя ухвалою від 20 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, провадження у справі закрив.
      Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у відносинах, які склалися між сторонами у справі, вони діяли як учасники договірних правовідносин. Оскільки за змістом статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК; у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) та статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні договорів, розглядаються в порядку господарського чи цивільного судочинства залежно від суб'єктного складу учасників та сторін, то ця справа підлягає розгляду господарськими судами в порядку, визначеному нормами ГПК.
      5 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГБК "Східний-Авто-1" на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 20 липня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, у якій позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Позивач вважає, що спір у справі належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, адже підставою для звернення до суду з адміністративним позовом стали протиправні, на його думку, рішення Міськради.
      ГБК "Східний-Авто-1" зазначає, що основною позовною вимогою є скасування рішень Міськради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки та про затвердження порядку землеустрою щодо відводу земельної ділянки, а вимога про скасування договору оренди земельної ділянки, укладеного між Міськрадою та ОСОБА_3 і ГБК "Східний-Авто-1", є похідною позовною вимогою, задоволення якої залежить від задоволення основної позовної вимоги.
      Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у відзиві на касаційну скаргу позивача просить залишити її без задоволення. Вважає, що позов у справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги витікають із договірних правовідносин.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 березня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГБК "Східний-Авто-1", витребував справу з Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя та установив учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      2 травня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Відповідно до частини шостої статті 346 КАСсправа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Оскільки ГБК "Східний-Авто-1" оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі позивача, і доводи представника третьої особи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ГБК "Східний-Авто-1" не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Як убачається із позовної заяви, ГБК "Східний-Авто-1" просив визнати незаконними та скасувати: рішення Міськради від 28 березня 2014 року N 6/38-4378 "Про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки на АДРЕСА_1 міста підприємцю ОСОБА_3, Гаражно-будівельному кооперативу "Східний-Авто-1" (з урахуванням змін, внесених рішенням Міськради від 30 грудня 2014 року N 6/43-5125); рішення Міськради від 21 квітня 2015 року N 6/47-5371 "Про затвердження проекту землеустрою щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 міста фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3, Гаражно-будівельному кооперативу "Східний-Авто-1"; а також договір оренди від 28 травня 2015 року земельної ділянки площею 0,327 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений між Міськрадою та ГБК "Східний-Авто-1" і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3
      За нормами частини другої статті 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      У частині другій статті 4 КАС (у згаданій редакції) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Спір у справі, що розглядається, стосується права оренди ОСОБА_3 та ГБК "Східний-Авто-1" земельної ділянки, що підтверджується договором оренди земельної ділянки від 28 травня 2015 року, тобто цивільного права, а отже, суди дійшли правильного висновку про те, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
      Оскаржувані рішення Міськради є формою волевиявлення орендодавця щодо зміни в майбутньому правовідносин сторін, які відповідно до закону врегульовані відповідним договором оренди земельної ділянки. Ці рішення не мають самостійного характеру та були реалізовані лише шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
      За таких обставин не можна вважати обґрунтованими доводи позивача про те, що позовна вимога щодо скасування договору оренди земельної ділянки є похідною від позовної вимоги стосовно скасування рішень Міськради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки та про затвердження порядку землеустрою щодо відводу земельної ділянки.
      Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України") суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Таким чином, суди попередніх інстанцій, ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад, дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      За правилами частини першої статті 350 КАС (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів") суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 20 липня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року - без змін.
      Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Гаражно-будівельного кооперативу "Східний-Авто-1" залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 20 липня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      У повному обсязі постанову складено 23 червня 2018 року.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      19 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/23967/16
      Провадження N 12-110гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
      представника позивача - Ткаченка С.В.,
      представника відповідача (1) - Михайлова С.І.,
      представників відповідача (2) - Лисицької Ю.В., Ферштей А.М.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українина постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2017 року (головуючий суддя Зубець Л.П., судді Алданова С.О., Мартюк А.І.) та рішення Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року (суддя Лиськов М.О.) у справі N 910/23967/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" (далі - ПАТ "Алчевський металургійний комбінат") до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень (далі - Відділ примусового виконання) та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - Казначейська служба) про стягнення 2467967,79 грн.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання та Казначейської служби про стягнення з Державного бюджету України зайво стягнутих коштів у розмірі 2467967,79 грн.
      1.2. Перший відповідач проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у позові, зазначаючи про те, що державний виконавець у повному обсязі виконав наказ, виданий на примусове виконання рішення Господарського суду Луганської області від 14 червня 2010 року в справі N 1/19, про що винесено відповідну постанову про закриття виконавчого провадження. Однак у зв'язку зі спливом трирічного терміну зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву, виконавче провадження по вищевказаному судовому рішенню було знищено, а тому Відділ примусового виконання не може надати більш детальну інформацію та копії матеріалів названого виконавчого провадження.
      1.3. Другий відповідач також не визнав вимоги позивача з тих підстав, що, на його думку, стягнення виконавчого збору в сумі 2467967,79 грн з Державного бюджету України повинне відбуватися шляхом зобов'язання Відділу примусового виконання повернути вказані грошові кошти на рахунок позивача.
      2. Фактичні обставини справи, установлені судами
      2.1. У 2010 році до Відділу примусового виконання було передано наказ Господарського суду Луганської області у справі N 1/19 про стягнення з ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" на користь Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат") грошових коштів у сумі 47414 061,74 грн.
      2.2. За вказаним наказом постановою від 17 серпня 2010 року державний виконавець Відділу примусового виконання відкрив виконавче провадження ВП N 20873650.
      2.3. ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Відділу примусового виконання із заявою від 15 березня 2012 року, в якій повідомило про часткове погашення позивачем заборгованості в добровільному порядку та зазначило, що у зв'язку із вказаним примусовому виконанню підлягає стягнення суми в розмірі 17453840,53 грн.
      2.4. 04 квітня 2012 року позивач отримав постанову Відділу примусового виконання від 26 березня 2012 року про стягнення з нього виконавчого збору в сумі 4213351,84 грн із розрахунку наявної суми боргу в розмірі 42133518,46 грн.
      2.5. 23 квітня 2012 року державний виконавець Відділу примусового виконання виніс постанову ВП N 20873650 про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на грошові кошти позивача на загальну суму 21259440,68 грн. з яких 17453840,53 грн - борг за рішенням суду в справі N 1/19 та 4213351,84 грн - сума виконавчого збору.
      2.6. З метою звільнення власних рахунків з-під арешту для подальшого здійснення виробничої діяльності 04 травня 2012 року позивач сплатив виконавчий збір у сумі 4213351,84 грн згідно з платіжним дорученням N 1963 від 04 травня 2012 року.
      2.7. Водночас позивач оскаржив у судовому порядку постанову державного виконавця від 26 березня 2012 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 4213351,84 грн.
      2.8. Ухвалою від 19 червня 2012 року в справі N 1/19 Господарський суд Луганської області визнав дії Відділу примусового виконання щодо винесення постанови від 26 березня 2012 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 4213351,84 грн неправомірними в частині стягнення 2467967,79 грн виконавчого збору, у зв'язку з чим визнав у цій частині вказану постанову недійсною.
      2.9. Ухвала Господарського суду Луганської області від 19 червня 2012 року в справі N 1/19 набрала законної сили і є чинною.
      2.10. Позивач звернувся до першого відповідача із заявою від 11 вересня 2012 року N 026-1225, у якій просив повернути надмірно сплачену суму виконавчого збору в розмірі 2467967,79 грн.
      2.11. У відповідь на вказане звернення Відділ примусового виконання листом від 03 серпня 2013 року N 12-0-34-3225-12/5/2 підтвердив сплату позивачем на депозитний рахунок виконавчого збору в сумі 4213351,84 грн. який було перераховано до Державного бюджету України, а також, пославшись на Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року N 845, рекомендував для вирішення цього питання звернутися до суду.
      2.12. Указані обставини стали підставою для звернення ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" до господарського суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України зайво сплаченого виконавчого збору в розмірі 2467967,79 грн.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Рішенням від 17 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2017 року, Господарський суд міста Києва позов задовольнив повністю. Стягнув з Відділу примусового виконання на користь ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" грошові кошти в розмірі 2476967,79 грн. у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої незаконним стягненням сум виконавчого збору, та 37019,52 грн судового збору.
      3.2. Судові рішення мотивовано тим, що встановлені ухвалою Господарського суду Луганської області від 26 квітня 2016 року в справі N 1/19 факти незаконності дій державного виконавця є преюдиціальними у розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та повторного доведення в межах розгляду справи N 910/23967/16 не потребують. Відтак, за висновком судів, наявний повний склад правопорушення, з яким законодавство пов'язує відшкодування шкоди.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. Перший відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове - про відмову в позові повністю.
      4.2. Скаржник вважає, що:
      - місцевий господарський суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог, коли постановив стягнути з Відділу примусового виконання 22467967,79 грн;
      - спірна сума мала б бути стягнута з Державного бюджету України, а не з Відділу примусового виконання;
      - суди на порушення норм процесуального права не залучили як відповідача Державну казначейську службу України.
      5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      5.1. Згідно з частиною п'ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      5.2. 11 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 910/23967/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      5.3. Як підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив те, що забезпечення сталості та єдності судової практики щодо питання відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, має велике значення для належного виконання судових рішень та дотримання принципу правової визначеності як складового елементу принципу верховенства права.
      5.4. На практиці виникають значні труднощі з визначенням суб'єкта, який повинен бути відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його службовою або посадовою особою. У випадках, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава (статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
      5.5. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також зазначив, що суд по-різному підходить до проблеми визначення складу учасників справи та формулювання резолютивної частини судових рішень у таких справах, хоча її зміст має вирішальне значення для належного виконання судового рішення.
      5.6. Враховуючи, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, справа була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду в справі
      Щодо спору по суті заявлених вимог
      6.1. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
      1) повернення виконаного за недійсним правочином;
      2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
      3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
      4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
      6.2. Попередніми судовими інстанціями в порядку статті 35 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) установлено, що ухвалою від 19 червня 2012 року в справі N 1/19 Господарський суд Луганської області визнав недійсною в частині стягнення з позивача 2467967,79 грн постанову Відділу примусового виконання від 26 березня 2012 року.
      6.3. Зазначене свідчить про безпідставне стягнення Відділом примусового виконання виконавчого збору в сумі 2467967,79 грн. у зв'язку з чим підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.
      6.4. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позову, втім зазначає, що стягнення спірної має відбуватися на підставі норми статті 1212 ЦК України.
      6.5. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що попередні судові інстанції безпідставно вийшли за межі позовних вимог, постановивши стягнути з Відділу примусового виконання 22467967,79 грн. тоді як сума, заявлена до стягнення позивачем, складала 2467967,79 грн. у зв'язку з чим судові рішення в цих частинах підлягають зміні.
      Щодо питання про те, за рахунок яких коштів має відшкодовуватись спірна сума
      6.6. Відповідно до статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" (чинного на час вчинення спірних виконавчих дій) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
      6.7. Статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній редакції) встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
      6.8. Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.
      Щодо суб'єктивного складу учасників такого спору
      6.9. Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету здійснює Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
      6.10. Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року N 226 (у редакції наказу Державного казначейства України від 29 травня 2008 року N 181; далі - Порядок).
      6.11. Цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії (далі - платежі). Дія Порядку не поширюється на операції з відшкодування податку на додану вартість та повернення з бюджету коштів за рішенням суду.
      6.12. Відповідно до пункту 5 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання надається до органу Державного казначейства України за формою, передбаченою відповідними спільними нормативно-правовими актами Державного казначейства України та органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи, за підписом керівника установи або його заступників відповідно до їх компетенції з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування (П. І. Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ або реєстраційного номера облікової картки платника податків з ДРФО, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), суми платежу, що підлягає поверненню, дати та номера розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
      6.13. Подання в довільній формі надається платником до органу Державного казначейства України разом із його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією розрахункового документа (квитанції, платіжного доручення тощо), який підтверджує перерахування коштів до бюджету.
      6.14. Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є органом, який здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органу стягнення, яким у цьому спорі виступає Державна виконавча служба України.
      6.15. Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.
      6.16. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). 6.17. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
      6.18. При цьому в господарському процесі відповідно до частини четвертої статті 56 ГПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.
      6.19. Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).
      Щодо формулювання резолютивної частини судових рішень про задоволення позову в таких спорах
      6.20. Відповідно до вимог господарського процесуального законодавства у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення). У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочки або розстрочки виконання рішення; 3) забезпечення виконання рішення; 4) повернення судового збору; 5) призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат; 6) дата складення повного судового рішення.
      6.21. При цьому необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена вище норма не встановлює, як і не встановлювала відповідна норма у редакції ГПК України, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
      7. Висновок щодо застосування норм права
      7.1. У спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.
      7.2. Резолютивні частини рішень у вказаних спорах не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
      Щодо судових витрат
      Оскільки за наслідками касаційного перегляду судових актів попередніх інстанцій рішення у справі залишається таким, що ухвалено на користь позивача, втім таке рішення підлягає виконанню шляхом стягнення спірної суми з Державного бюджету України, судові витрати в справі також підлягають стягненню з Державного бюджету України
      Керуючись статтями 306, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українина постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року в справі N 910/23967/16 задовольнити частково.
      2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року в справі N 910/23967/16 змінити.
      3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 17 травня 2017 року викласти в такій редакції:
      "Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" (93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 20А, ідентифікаційний код 05441447) грошові кошти в розмірі 2467967 (два мільйони чотириста шістдесят сім тисяч дев'ятсот шістдесят сім) грн 79 коп. та 37019 (тридцять сім тисяч дев'ятнадцять) грн 52 коп. судового збору".
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська