• Optionally enter a message with your report.

    ×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

    Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      24 квітня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 914/3587/14
      Провадження N 12-34гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І.,
      Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго",
      відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1,
      орган виконання судових рішень - Сихівський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 914/3587/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення вартості недорахованої електричної енергії в сумі 40 474,44 грн за касаційними скаргами Сихівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду
      від 05 грудня 2018 року (головуючий суддя Матущак О.І., судді Мирутенко О.Л., Якімець Г.Г.) й ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня
      2018 року (суддя Манюк П.Т.) у справі за скаргою Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" на дії Сихівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області та
      УСТАНОВИЛА:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст вимог скарги на дії Сихівського відділу державної виконавчої служби
      1. У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго"
      (далі - ПАТ "Львівобленерго") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
      (далі - ФОП ОСОБА_1.) про стягнення вартості недорахованої електричної енергії в сумі 40 474,44 грн.
      2. Рішенням Господарського суду Львівської області від 18 грудня 2014 року у справі N 914/3587/14 позов задоволено частково: вирішено стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ПАТ "Львівобленерго" 30 302,00 грн вартості недорахованої електричної енергії, 1 368,42 грн судового збору, в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
      3. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року, з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 06 травня 2015 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 04 серпня 2015 року, скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 18 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача 40 474,44 грн вартості недорахованої електричної енергії.
      4. На виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року видано наказ про примусове виконання рішення від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14.
      5. У березні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Львівобленерго" (далі - ПрАТ "Львівобленерго") звернулося до Господарського суду Львівської області зі скаргою на дії Сихівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Сихівський ВДВС) з такими вимогами:
      1) зобов'язати начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (виконавці) Сихівського ВДВС, здійснити перевірку рішень та дій державного виконавця (виконавців) щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 у межах повноважень, наданих чинним законодавством, про що письмово повідомити суд та стягувача;
      2) визнати дії та рішення державного виконавця Лесика В.Р. щодо повернення виконавчого документа (наказ Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14) стягувачу без прийняття до виконання таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства;
      3) зобов'язати державного виконавця Лесика В.Р. прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа.
      6. Скаргу мотивовано тим, що 19 лютого 2018 року на адресу скаржника надійшло повідомлення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 08 лютого 2018 року. Підставою для відмови у прийнятті заяви стягувача про примусове виконання рішення та відкритті виконавчого провадження за наказом Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 є відмінність у назві стягувача. На думку скаржника, такі дії державного виконавця є незаконними, оскільки перейменування ПАТ "Львівобленерго" на ПрАТ "Львівобленерго" за своєю суттю є зміною типу товариства і не є його реорганізацією (перетворенням), на підтвердження чого скаржником до заяви про примусове виконання наказу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 було додано завірені копії сторінок статуту стягувача, які не були взяті державним виконавцем до уваги.
      Фактичні обставини справи
      7. Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Львівської області від 18 грудня 2014 року у справі N 914/3587/14 позов ПАТ "Львівобленерго" задоволено частково: вирішено стягнути з ФОП ОСОБА_1. на користь ПАТ "Львівобленерго" 30 302,00 грн вартості недоврахованої електричної енергії, 1 368,42 грн судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      8. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року, з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 06 травня 2015 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 04 серпня 2015 року, скасовано рішення місцевого господарського суду від 18 грудня 2014 року у справі N 914/3584/14 в частині відмови у задоволенні позову та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю: стягнув з відповідача на користь позивача 40 474,44 грн вартості недоврахованої електричної енергії. Додатковою постановою суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача 1 827,00 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.
      9. На виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року та з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 06 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, 07 травня 2015 року було видано накази.
      10. 19 лютого 2018 року на адресу скаржника надійшло повідомлення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 08 лютого 2018 року на підставі пункту 2 частини третьої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки в наказі стягувачем вказано ПАТ "Львівобленерго", а заяву подано ПрАТ "Львівобленерго".
      11. У зв'язку з цим, ПрАТ "Львівобленерго" звернулося до начальника Сихівського ВДВС на підставі частин третьої, четвертої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" зі скаргою від 27 лютого 2018 року на дії державного виконавця, яка отримана відділом 05 березня 2018 року, з проханням здійснити перевірку рішення та дій державного виконавця під час розгляду останнім заяви стягувача про примусове виконання рішення у справі N 914/3587/14, однак, відповіді від начальника Сихівського ВДВС щодо результатів розгляду цієї скарги не отримано.
      12. Зазначені обставини і стали підставою для звернення до суду позивача із скаргою на дії державного виконавця.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      13. Господарський суд Львівської області ухвалою від 07 травня 2018 року скаргу ПрАТ "Львівобленерго" на дії Сихівського ВДВС задовольнив частково. Визнав дії та рішення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Зобов'язав державного виконавця Лесика В.Р. прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа. У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.
      14. Ухвала суду мотивована тим, що ПрАТ "Львівобленерго" і ПАТ "Львівобленерго" є однією і тією ж юридичною особою, а отже, висновок державного виконавця, дії якого оскаржуються, про відмінність назви стягувача є неправомірним, а повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання - незаконним.
      15. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року змінено шляхом виключення з мотивувальної частини та відповідно пункту 3 резолютивної частини ухвали висновку суду про зобов'язання державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа.
      16. Постанова мотивована тим, що, зобов'язавши державного виконавця Сихівського ВДВС прийняти до виконання спірний наказ, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень. Адже прийняття уповноваженим органом рішення про відкриття виконавчого провадження та можливість розпочати примусове виконання рішення належить виключно до повноважень органу державної виконавчої служби.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      17. У січні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року та ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року, в яких скаржники просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні скарги ПрАТ "Львівобленерго" на дії та рішення державного виконавця відмовити повністю.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      18. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 січня 2019 року відкрив касаційне провадження за цими касаційними скаргами.
      19. 21 лютого 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав цю справу разом із касаційними скаргами Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил предметної юрисдикції.
      20. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 березня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи осіб, які подали касаційні скарги
      21. Касаційні скарги Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій положень статті 334 Господарського процесуального кодексу України, неприйняттям до уваги вимог статей 45, 47 Закону України "Про виконавче провадження". Водночас скаржники вказують на те, що ПрАТ "Львівобленерго" не є і ніколи не було стороною виконавчого провадження (з огляду на повернення йому виконавчого документа), а тому, в силу вимог статті 339 Господарського процесуального кодексу України не має права звертатися зі скаргою на дії та рішення державного виконавця, відтак, на переконання скаржників, суди фактично вийшли за межі способів захисту, передбачених статтею 343 цього Кодексу.
      22. На переконання ФОП ОСОБА_1, його касаційна скарга стосується питань права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування частини п'ятої статті 334 Господарського процесуального кодексу України, пункту 14 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), оскільки діючий нині процесуальний закон не регламентує порядок зміни назви сторони виконавчого провадження після закінчення розгляду справи по суті та перед відкриттям виконавчого провадження. За його твердженням, скарга, що є предметом цього судового розгляду, має розглядатись судами адміністративної юрисдикції, в порядку Кодексу адміністративного судочинства України.
      23. Інші учасники справи своєї позиції у справі не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо юрисдикції суду
      24. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця скарга на дії Сихівського ВДВС з примусового виконання рішення суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
      25. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      26. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу).
      27. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      28. Частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      29. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      30. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      31. Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
      32. Якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
      33. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду України від 29 серпня 2018 року у справі N 201/10328/16-ц (провадження N 14-192цс18) та від 21 листопада 2018 року у справі N 569/12295/16-ц (провадження N 14-451цс18).
      34. Статтею 15 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
      35. Виходячи з наведених нормативних приписів, Велика Палата Верховного Суду вважає, що особа набуває статусу сторони виконавчого провадження (як стягувач або боржник) з моменту видачі на її користь (в її інтересах) відповідного виконавчого документа. При цьому відкриття виконавчого провадження не впливає на наявність (або ж відсутність) такого статусу особи.
      36. ПрАТ "Львівобленерго" (стягувач) оскаржує повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 08 лютого 2018 року, оскільки в наказі Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 стягувачем указано ПАТ "Львівобленерго", а заяву про примусове виконання судового рішення подало ПрАТ "Львівобленерго".
      37. Відповідно до наказу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 ПАТ "Львівобленерго" є стягувачем, а отже, і стороною виконавчого провадження.
      38. Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
      39. Згідно зі статтею 340 Господарського процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.
      40. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 343 Господарського процесуального кодексу України).
      41. Тобто, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали, пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами Господарського процесуального кодексу України та його примусовим виконанням.
      42. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки ПрАТ "Львівобленерго" (стягувач) звернулося до господарського суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії Сихівського ВДВС щодо виконавчого документа у порядку контролю за виконанням судового рішення, така скарга має розглядатися за правилами господарського судочинства.
      43. Отже, доводи ФОП ОСОБА_1, що скарга стягувача ПрАТ "Львівобленерго" на дії та рішення державного виконавця має розглядатися судами адміністративної юрисдикції, є необґрунтованими.
      Щодо суті касаційної скарги
      44. Стосовно повідомлення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку з відмінністю у назві стягувача, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      45. Судами встановлено, що підставою для повернення виконавчого документа державним виконавцем зазначено те, що в наказі стягувачем вказано
      ПАТ "Львівобленерго", а заяву про примусове виконання судового рішення подано ПрАТ "Львівобленерго", при цьому державний виконавець послався на пункт 2 частини третьої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", зазначивши, що в наказі Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 стягувачем указано ПАТ "Львівобленерго".
      46. Відповідно до частини першої статті 108 Цивільного кодексу України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.
      47. Стаття 83 цього ж Кодексу, яка має назву "Організаційно-правові форми юридичних осіб", визначає, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Отже, з точки зору зазначеної норми закону, усі товариства належать до однієї організаційно-правової форми юридичної особи.
      48. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства" повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити його організаційно-правову форму (акціонерне товариство). Тип акціонерного товариства не є обов'язковою складовою найменування акціонерного товариства.
      49. В абзаці 3 частини другої статті 5 Закону України "Про акціонерні товариства" зазначено, що зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.
      50. З аналізу зазначених положень убачається, що сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Зміна типу акціонерного товариства з публічного на приватне (ПАТ "Львівобленерго" на ПрАТ "Львівобленерго") не є його реорганізацією. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
      51. Як установлено судами попередніх інстанцій, згідно з пунктом 1.1. статуту ПрАТ "Львівобленерго", затвердженого загальними зборами ПАТ "Львівобленерго", протокол від 13 квітня 2017 року N 14, Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" було перейменовано на Приватне акціонерне товариство "Львівобленерго" відповідно до вимог Закону України "Про акціонерні товариства".
      52. Згідно із пунктом 5 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про акціонерні товариства" приведення діяльності у відповідність із нормами цього Закону, статутів та внутрішніх положень акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, у тому числі зміна найменування акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, не є перетворенням та не потребує застосування процедури припинення.
      53. Таким чином, зміна найменування (типу) товариства з публічного на приватне не свідчить про припинення суб'єкта господарювання як юридичної особи шляхом її реорганізації, з огляду на що зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб'єкт є відмінним від відповідної юридичної особи.
      54. Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ПрАТ "Львівобленерго" і ПАТ "Львівобленерго" є однією і тією ж юридичною особою, а отже, висновок державного виконавця, дії якого оскаржуються, про відмінність назви стягувача є неправомірним, а повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання - незаконним.
      55. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що на відміну від заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (стаття 15 Закону України "Про виконавче провадження", пункт 14 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень). Звідси, зміна найменування юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження.
      56. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження"). Усі дії у виконавчому провадженні (у тому числі й зміна назви його сторони) вчиняються виконавцем після відкриття такого провадження.
      57. Велика Палата Верховного Суду також наголошує, що відповідно до частини другої статті 343 Господарського процесуального кодексу України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
      58. Отже, вимога скарги про зобов'язання державного виконавця Лесика В.Р. прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа є правомірною і підлягає задоволенню.
      59. За таких обставин Господарський суд Львівської областісуд дійшов обґрунтованого висновку про визнання дії та рішення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. щодо повернення виконавчого документа (наказ Господарського суду Львівської областівід 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14) стягувачу без прийняття до виконання таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та про зобов'язання державного виконавця Лесика В.Р. прийняти до виконання спірний наказ, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа, отже, це судове рішення є таким, що постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      60. Натомість Західний апеляційний господарський суд у своїй постанові від 05 грудня 2018 року дійшов помилкових висновків, що зобов'язавши державного виконавця Сихівського ВДВС прийняти до виконання спірний наказ, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки Господарський суд Львівської області діяв відповідно до положень статті 343 Господарського процесуального кодексу України.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      61. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити у силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      62. Згідно з положеннями статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      63. З огляду на викладене, касаційні скарги Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, постанова Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року - скасуванню із залишенням в силі ухвали Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року у справі N 914/3587/14.
      Щодо судових витрат
      64. Оскільки за результатом розгляду касаційних скарг Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 Велика Палата Верховного Суду залишила ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року у справі N 914/3587/14 в силі, якою спір вирішено на користь стягувача, розподіл судових витрат не проводиться.
      Висновок щодо застосування норм права
      65. Особа набуває статусу сторони виконавчого провадження (як стягувач або боржник) з моменту видачі на її користь (в її інтересах) відповідного виконавчого документа. При цьому відкриття виконавчого провадження не впливає на наявність (або ж відсутність) такого статусу особи.
      66. Зміна найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне не свідчить про припинення суб'єкта господарювання як юридичної особи шляхом її реорганізації, з огляду на що зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб'єкт є відмінним від відповідної юридичної особи.
      67. Зміна найменування (типу) юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 312, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційні скарги Сихівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року скасувати.
      3. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року у справі N 914/3587/14 залишити в силі.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 824/297/18-а
      Провадження N 11-1479апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року (суддя Григораш В.О.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року (судді Совгира Д.І., Курко О.П., Загороднюк А.Г.) у справі N 824/297/18-а за позовом ОСОБА_3 до начальника Вижницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Василинчука Петра Степановича (далі - начальник, виконавча служба - відповідно) про визнання бездіяльності протиправною й зобов'язання вчинити дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      У березні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до начальника виконавчої служби, у якому просила визнати неправомірною бездіяльність відповідача, яка полягає у формальному розгляді її клопотання від 20 лютого 2018 року про усунення порушення законодавства у виконавчому провадженні N 28399497, та зобов'язати начальника виконавчої служби розглянути клопотання про усунення порушення законодавства у виконавчому провадженні N 28399497.
      Чернівецький окружний адміністративний суд ухвалою від 10 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначила, що суди не в повному обсязі з'ясували обставини справи, які мають значення для правильного вирішення питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі, що призвело до неправильного застосування судом норм як матеріального, так і процесуального права. На думку скаржника, цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржується відмова у задоволенні клопотання позивача начальником виконавчої служби як посадової особи при здійсненні ним контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 червня 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 21 листопада 2018 року передав справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України з огляду на те, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
      Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.
      Суди попередніх інстанцій установили, що 22 липня 2011 року Вижницький районний суд Чернівецької області видав виконавчий лист у кримінальній справі N 1-п-26/11 про стягнення з позивача на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру в Чернівецькій області витрат на проведення судових експертиз спиртовмісних рідин в розмірі 1054 грн 80 коп., який був поданий для виконання до виконавчої служби.
      27 серпня 2011 року державний виконавець відкрив виконавче провадження N 28399497 з виконання виконавчого листа у кримінальній справі N 1-п-26/11.
      Реалізуючи належне позивачу право на звернення в порядку контролю, 20 лютого 2018 року позивач звернувся з клопотанням до начальника виконавчої служби про усунення порушень законодавства у виконавчому провадженні N 28399497.
      Листом від 14 березня 2018 року N 14.3.20/3289 позивачу відмовлено у задоволенні клопотання у виконавчому провадженні N 28399497.
      Не погодившись із бездіяльністю відповідача, яка, на думку позивача, полягає у формальному розгляді вказаного клопотання, ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом.
      Обставини справи її учасники під сумнів не ставлять.
      Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, Чернівецький окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що незгода сторони виконавчого провадження з діями або рішенням державного виконавця у виконавчому провадженні, відкритому за виконавчим документом, виданим Вижницьким районним судом Чернівецької області за результатами розгляду кримінальної справи, не може бути розглянута за правилами адміністративного судочинства, а має розглядатися судом, який видав такий виконавчий лист.
      Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
      За пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законіна вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
      З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом до начальника виконавчої служби про визнання неправомірною бездіяльності відповідача, яка полягає у формальному розгляді клопотання позивача від 20 лютого 2018 року про усунення порушення законодавства у виконавчому провадженні N 28399497 під час примусового виконання виконавчого листа N 1-п-26/11, виданого 22 липня 2011 року Вижницьким районним судом Чернівецької області у кримінальній справі.
      Відповідно до частини першої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      Згідно із частинами третьою та четвертою статті 535 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.
      Органи, особи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.
      Проте положеннями КПК України не встановлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні.
      Водночас частиною першою статті 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Аналіз наведених правових положень у сукупності з обставинами цієї справи дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого судом у кримінальній справі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки КПК України не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб.
      Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі N 757/61236/16-ц (провадження N 14-431цс18).
      Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.
      Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Оскільки суди попередніх інстанцій постановили рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів позовної заяви до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      2. Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року скасувати, а матеріали позовної заяви направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      О.Р. Кібенко О.М. Ситнік
      В.С. Князєв В.Ю. Уркевич
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
      Лященко Н.П.
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 квітня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 661/624/16-ц
      Провадження N 14-618цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідачі: ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк"),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР ДДВС МУЮ),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Альфа-Банк"
      на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 березня 2017 року у складі судді Ведяшкіної Ю.В. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів Склярської І.В., Базіль Л.В., Пузанової Л.В.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ПАТ "Альфа-Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ВПВР ДДВС МУЮ, про зняття арешту з майна, та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила зняти арешт з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 60,7 кв. м, житловою площею 36,4 кв. м, та виключити її з акта опису й арешту майна від 18 лютого 2016 року, складеного у рамках зведеного виконавчого провадження N 47980860, яке знаходиться на виконанні ВПВР ДДВС МУЮ.
      Вимоги мотивувала тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 06 травня 1997 року виконавчим комітетом Новокаховської міської ради Херсонської області, їй та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1.
      Вказувала, що рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року припинено право власності ОСОБА_4 на 1/4 частини зазначеної квартири, визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/4 частини та залишено у її та ОСОБА_6 власності по 1/4 частини оспорюваної квартири.
      08 лютого 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Новокаховського нотаріального округу Херсонської області Іваніщенко С.І., зареєстрованого у реєстрі за N 145, подарували їй 3/4 частини зазначеної квартири. Таким чином, їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, загальною площею 60,7 кв. м, житловою площею 36,4 кв. м
      18 лютого 2016 року головним державним виконавцем ВПВР ДДВС МЮУ у рамках зведеного виконавчого провадження N 47980860 складено акт опису й арешту майна боржника ОСОБА_4, яким описано і накладено арешт на 1/4 частини оспорюваної квартири, який, на її думку, є незаконним, оскільки майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Знято арешт з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 60,7 кв. м, житловою площею 36,4 кв. м, та виключено її з акта опису й арешту майна від 18 лютого 2016 року, складеного у рамках зведеного виконавчого провадження N 47980860, яке знаходиться на виконанні ВПВР ДДВС МУЮ.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка є власником оспорюваної квартири та володіє нею на законних підставах, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, а тому накладення арешту на вказану квартиру порушує її права.
      Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2017 року апеляційні скарги ПАТ "Альфа-Банк" та ВПВР ДДВС МУЮ відхилено, рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 березня 2017 року залишено без змін.
      Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що судове рішення є законним та обґрунтованим.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У червні 2017 року ПАТ "Альфа-Банк" звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачка незаконно набула право власності на оспорювану квартиру, оскільки 1/4 частини цієї квартири, яка належала ОСОБА_4, відчужено після накладення на неї арешту постановою ВПВР ДДВС МЮУ від 25 квітня 2014 року у рамках виконавчого провадження N 43100202. Державна реєстрація права власності на 3/4 частини оспорюваної квартири за ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яка проведена 28 січня 2016 року на підставі рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року у справі N 661/4987/15-ц, є незаконною, оскільки на момент її проведення вказане судове рішення оскаржувалося в апеляційному порядку.
      ПАТ "Альфа-Банк" у касаційній скарзі зазначало, що ОСОБА_3 обрала неправильний спосіб захисту, оскільки відповідно до листа Верховного Суду України від 01 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України" не можна задовольняти вимоги про зняття арешту з майна без визнання на нього права власності.
      Також, на його думку, вказана справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки позивачка не є стороною виконавчого провадження.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 28 листопада 2018 року - передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 27 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Суди установили, що 06 травня 1997 року виконавчим комітетом Новокаховської міської Ради народних депутатів видано свідоцтво про право власності на житло, згідно з яким ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1.
      25 квітня 2014 року державним виконавцем ВПВР ДДВС МУЮ прийнято постанови про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом N 661/1456/13-ц про солідарне стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_8 на користь ПАТ "Альфа Банк" заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії та про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_4, заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить останньому. Рішення про державну реєстрацію обтяжень зареєстровано 28 квітня 2014 року, індексний номер 12714416.
      Постановою державного виконавця ВПВР ДДВС МУЮ від 30 червня 2015 року зазначене вище виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження N 47980860.
      Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року припинено право власності ОСОБА_4 на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/4 частини квартири в розмірі 49 500,00 грн. які знаходяться на депозитному рахунку суду. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/4 частини оспорюваної квартири, залишивши у власності ОСОБА_6 та ОСОБА_3 по 1/4 частини спірної квартири.
      Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 11 жовтня 2016 року рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року змінено в частині суми стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації вартості 1/4 частини квартири з 49 500,00 грн до 110 991,62 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
      Згідно з договором дарування частини квартири від 08 лютого 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Новокаховського міського нотаріального округу Херсонської області Іваніщенко С.І., зареєстрованим у реєстрі за N 145, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 подарували ОСОБА_3, а остання прийняла у дар 3/4 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала їм на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 травня 1997 року та рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року.
      Право власності на 3/4 частини вказаної вище квартири на підставі договору дарування від 08 лютого 2016 року зареєстровано 08 лютого 2016 року, а на 1/4 частки - на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 травня 1997 року та рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року - зареєстровано 28 січня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 (а. с. 10, 11).
      Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 06 липня 2016 року, яке залишене без змін ухвалами Апеляційного суду Херсонської області від25 серпня 2016 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року, у задоволенні позову ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, приватний нотаріус Новокаховського нотаріального округу Іваніщенко С.І., про визнання недійсним договору дарування частини квартири від 08 лютого 2016 року, відмовлено.
      Тобто ОСОБА_3 на час звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна та виключення його з акта опису й арешту майна була власницею квартири АДРЕСА_1.
      Згідно з актом опису й арешту майна, складеним 18 лютого 2016 року головним державним виконавцем ВПВР ДДВС МУЮ при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження N 47980860, накладено арешт на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 травня 1997 року.
      Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
      У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
      Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
      Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
      Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
      Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
      Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
      Статтею 368 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
      Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 60 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
      Оскільки під час винесення постанови державним виконавцем ВПВР ДДВС МУЮ від 18 лютого 2016 року про накладення арешту на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, власником цієї частини квартири була позивачка, то її вимоги про зняття арешту з квартири є обґрунтованими.
      Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно задовольнив позов.
      Посилання ПАТ "Альфа-Банк" на те, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції, є помилковим з наступних підстав.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, у якій визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
      По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад цього спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (тут і далі - КАС України, у редакції чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Отже, одним із учасників адміністративного спору є суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.
      Також КАС України, як у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, так і в редакції від 03 жовтня 2017 року, надає визначення публічно-правового спору - як спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року та пункт 1 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року) та адміністративного судочинства - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення справ у порядку, встановленому цим законом (пункт 4 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та пункт 5 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      У статті 17 КАС України вказано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
      Відповідно до пункту 1 частини другої зазначеної статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
      Згідно із частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакціях, чинних на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
      Спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
      У даній справі суди правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства, оскільки позивачка звернулася до суду за захистом свого цивільного права, а саме права власності на майно, яке не визнавалося.
      Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі N 640/7794/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі N 658/715/16-ц, і підстав для відступу від такої позиції не вбачається.
      Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи ПАТ "Альфа-Банк" на підставі листа Верховного Суду України від 01 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України" стосовно того, що позивачка обрала неправильний спосіб захисту, оскільки позов подано лише про зняття арешту з майна без вимоги про визнання права власності, а також про те, що у такому разі мають застосовуватися інші способи судового захисту, наприклад, оскарження постанови державного виконавця про арешт майна згідно зі статтею 383 ЦПК України, припинення на підставі пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України дії, яка порушує право.
      Суди правильно встановили, що право власності на оспорювану квартиру позивачка набула в законний спосіб, а саме згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 06 травня 1997 року та договором дарування від 08 лютого 2016 року.
      Наведені в касаційній скарзі інші доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
      Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення.
      Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • By ais
      Дело в ДВС на стадии исполнение решения суда по взысканию долга по кредитному договору. Наложен арест на все что только можно )) Однако идет спор с ДВС о том, что срок подачи исполнительного листа был уже пропущен.
      Сейчас стали известны обстоятельства по делу, которые заемщику не были известны ранее, на основании которых долг должен быть в 2 раза меньше. Есть желание подать заявление по вновь открывшемся обстоятельствам и ходатайства об приостановлении исполнения ДВС. Абстрагируясь от сути этих обстоятельств, прошу помочь в понимании нескольких моментов:
      1. После вынесения решения судом по заявлению по вновь открывшимся обстоятельствам (не важно какое), что будет с открытым производством в ДВС? Его по любому закроют или это будет зависеть от решения?
      2. Если решение будет негативным, производство в ДВС продолжат, то что будет со сроком по исполнительному листу? Его могут восстановить (т.е. будет прерывание просроченного старого ИЛ) и отсчет 3-х летнего срока начнется с начала?
      3. Если решение будет позитивным, то производствово в ДВС  старое должны будут закрыть, а в случае подачи нового исполнительного по новому решению суда открыть заново. Так или нет?
      4. Или если спор с ДВС о пропуске срока на подачу ИЛ, решится позитивно, и ДВС должно будет закрыть производство, то может и не надо "дергаться" с заявой по нововыявленным обстоятельствам и пытаться уменьшить долг?
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 квітня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 908/595/18
      Провадження N 12-41гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Кібенко О.Р.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром" (далі - ТОВ "Торговий дім "Украгропром")
      на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Широбокової Л.П., Орєшкіної Е.В., Кузнєцової І.Л.,
      за скаргою ТОВ "Торговий дім "Украгропром"
      на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - ВДВС),
      у справі Господарського суду Запорізької області
      за позовом ТОВ "Торговий дім "Украгропром"
      до Державного підприємства "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" (далі - ДП "Таврія")
      про стягнення 6 793 672,50 грн.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави скарги
      1. 01 жовтня 2018 року ТОВ "Торговий дім "Украгропром" звернулося до Господарського суду Запорізької області зі скаргою на дії ВДВС, у якій просило:
      - визнати неправомірними дії державного виконавця, що полягають у винесенні, порушенні строків і способу надсилання постанови від 19 вересня 2018 року у виконавчому провадженні N 57016167 про повернення стягувачу наказу цього ж суду від 09 липня 2018 року у справі N 908/595/18;
      - зобов'язати ВДВС усунути порушення (поновити порушене право заявника);
      - скасувати цю постанову ВДВС про повернення стягувачу виконавчого документа.
      2. Скаргу мотивовано тим, що оскаржувану постанову винесено державним виконавцем внаслідок не здійснення ТОВ "Торговий дім "Украгропром" додаткового авансування витрат у сумі 177 000 грн. що становить вартість робіт по оцінці арештованого постановою ВДВС від 12 липня 2018 року майна, понесених у зведеному виконавчому провадженні N 44561389. Також ТОВ "Торговий дім "Украгропром" указало, що оскаржувану постанову державного виконавця надіслано йому не рекомендованою кореспонденцією та не на наступний робочий день, тобто з порушенням норм чинного законодавства стосовно строків і способу такого надсилання.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. 09 липня 2018 року на виконання рішення від 05 червня 2018 року у справі N 908/595/18 Господарський суд Запорізької області видав наказ про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів.
      4. Разом з тим, на виконанні у ВДВС перебувало зведене виконавче провадження N 44561389 відносно ДП "Таврія", у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.
      5. 17 липня 2018 року ВДВС звернувся з вимогою до стягувачів, в тому числі ТОВ "Торговий дім "Украгропром", яке є стягувачем у інших виконавчих провадженнях, що входять до складу зведеного виконавчого провадження N 44561389, про сплату цієї вартості робіт по оцінці арештованого майна.
      6. У відповіді від 27 липня 2018 року ТОВ "Торговий дім "Украгропром" відмовилося від оплати цих витрат, посилаючись на те, що на нерухоме майно ДП "Таврія", що має державну частку у розмірі 100 %, поширюється дія встановленого Законом України від 29 листопада 2001 року N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" мораторію - заборона примусової реалізації об'єктів нерухомого майна. Кошти, отримані від примусової реалізації нерухомого майна боржника, не будуть спрямовані на погашення заборгованості перед ТОВ "Торговий дім "Украгропром", що виключає необхідність оплати ним цих витрат. Зазначило про готовність фінансування, але лише витрат, спрямованих на забезпечення виконання судового рішення на користь ТОВ "Торговий дім "Украгропром". Просило зосередити зусилля на здійсненні арешту та примусовій реалізації майна боржника, на яке не розповсюджується дія мораторію.
      7. Виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у справі N 908/595/18 відкрито старшим державним виконавцем Веселівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області лише 16 серпня 2018 року, про що винесено постанову N 57016167.
      8. 06 вересня 2018 року виконавче провадження N 57016167 передано на виконання до ВДВС у зв'язку з перебуванням у ньому зведеного виконавчого провадження N 44561389 відносно боржника - ДП "Таврія".
      9. 17 вересня 2018 року ВДВС прийняв виконавче провадження N 57016167 з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року, а постановою від 19 вересня 2018 року приєднав це виконавче провадження до зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 (у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій), оскільки на виконанні у державного виконавця перебувало декілька виконавчих проваджень щодо стягнення коштів з одного боржника.
      10. 19 вересня 2018 року ВДВС виніс постанову про виведення виконавчого провадження ВП N 57016167 зі зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389.
      11. Того ж дня ВДВС окремою постановою повернув стягувачу (ТОВ "Торговий дім "Украгропром") виконавчий документ у виконавчому провадженні ВП N 57016167 у зв'язку з тим, що позивач відмовився здійснювати додаткове авансування витрат виконавчого провадження.
      12. У подальшому ТОВ "Торговий дім "Украгропром" звернулося до Господарського суду Запорізької області зі скаргою на дії державного виконавця стосовно повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі) у виконавчому провадженні ВП N 57016167.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      13. Господарський суд Запорізької області ухвалою від 09 листопада 2018 року зазначену скаргу задовольнив з мотивів неправомірності оспорюваних дій ВДВС. Суд першої інстанції послався на незаконне виведення виконавчого провадження N 57016167 із зведеного виконавчого провадження N 44561389, оскільки таке можливо лише у разі завершення виконавчого провадження. Також послався на те, що ВДВС не вчинив відповідних дій щодо перевірки наявності оборотних активів підприємства і встановив порушення строків надіслання сторонам виконавчого провадження постанови про повернення виконавчого документа.
      14. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 28 січня 2019 року ухвалу місцевого господарського суду скасував, провадження у справі за цією скаргою закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки скарги на дії державних виконавців під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      15. Обґрунтовуючи постанову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що предметом оскарження у цій справі є дії державного виконавця в межах виконавчого провадження N 57016167, виведеного зі зведеного виконавчого провадження N 44561389 одночасно зі здійсненням оскаржуваних дій (внаслідок повернення виконавчого документа стягувачеві), а звідси, оскільки розгляд такої скарги матиме правові наслідки для усіх стягувачів у межах зведеного виконавчого провадження N 44561389 з виконання рішень судів, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, скарга не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      16. 22 лютого 2019 року ТОВ "Торговий дім "Украгропром" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови апеляційного господарського суду та залишення в силі ухвали суду першої інстанції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      17. Скаржник послався на неможливість розгляду скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" у судах адміністративної юрисдикції та правильність розгляду цієї скарги саме господарським судом, який розглянув справу як суд першої інстанції, оскільки оскаржуються дії державного виконавця щодо повернення стягувачу наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у справі N 908/595/18 у виконавчому провадженні N 57016167, виведеному зі зведеного виконавчого провадження N 44561389.
      18. Вимога ВДВС до стягувачів зведеного виконавчого провадження N 44561389 про здійснення додаткового авансування витрат виконавчого провадження надіслана 17 липня 2018 року, заперечення на цю вимогу ТОВ "Торговий дім "Украгропром" надало 27 липня 2018 року, тоді як виконавче провадження N 57016167 у справі N 908/595/18 з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року відкрито лише 16 серпня 2018 року, тобто після відмови ТОВ "Торговий дім "Украгропром" у здійсненні додаткового авансування виконавчих витрат, що свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв?язку між цією вимогою ВДВС і поверненням виконавчого документа.
      19. Також скаржник послався на неврахування апеляційним господарським судом тих обставин, що Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 02 жовтня 2018 року скасував постанову ВДВС про опис та арешт майна (коштів) боржника від 12 липня 2018 року у зведеному виконавчому провадженні N 44561389, на підставі якої арештовано будівлі та споруди боржника. Тобто на час розгляду скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" вже скасована постанова ВДВС, яка була підставою вимоги здійснити додаткове авансування витрат виконавчого провадження.
      Доводи інших учасників справи
      20. ДП "Таврія" у відзиві на касаційну скаргу просило відмовити у її задоволенні, погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність розгляду цієї скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" у судах адміністративної юрисдикції, оскільки оскарження рішень та дій державного виконавця відбувалося під час виконання ним зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано судові рішення, ухвалені за правилами різних юрисдикцій. Боржник вважає, що виконавчий документ повернуто стягувачу саме зі зведеного виконавчого провадження, оскільки у самій постанові ВДВС про повернення виконавчого документа зазначено підстави, встановлені під час вчинення зведеного виконавчого провадження, а у постанові про виведення виконавчого провадження зазначено підставою необхідність повернення виконавчого документа стягувачу.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      21. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 13 березня 2019 року відкрила касаційне провадженнята на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судові рішення оскаржуються з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій
      22. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      23. Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      24. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України).
      25. При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      26. Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
      27. Частиною першою статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
      28. Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      29. Крім того, порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України "Про виконавче провадження", згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      30. З наведених правових норм, передбачених частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням вимог статей 339, 340 ГПК України, вбачається, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконанні рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення за правилами господарського судочинства відповідно.
      31. Разом з тим, оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      32. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі N 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі N 906/530/17, від 17 жовтня 2018 року у справах N 927/395/13, N 5028/16/2/2012, від 05 грудня 2018 року у справі N 904/7326/17, від 13 лютого 2019 року у справі N 808/2265/16.
      33. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій.
      34. Так, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, якою закрито провадження за скаргою ТОВ "Торговий дім "Украгропром" на дії державного виконавця, мотивовано тим, що оскільки результат розгляду вказаної скарги матиме правові наслідки для всіх стягувачів у межах зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 з виконання рішень суду, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, то відповідна скарга не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      35. Однак суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що предмет скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" на дії державного виконавця (тобто суть оскаржуваних дій) стосується правомірності повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження ВП N 57016167 (з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі), яке станом на момент вчинення оскаржуваних дій вже було виведено зі зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389.
      36. Предмет скарги позивача стосується оскарження дій державного виконавця саме з повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі) у виконавчому провадженні ВП N 57016167, при цьому дії державного виконавця щодо зобов'язання ТОВ "Торговий дім "Украгропром" зі здійснення додаткового авансування витрат виконавчого провадження (сплати вартості робіт з оцінки арештованого нерухомого майна боржника) в межах зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 чи дії цього державного виконавця стосовно виведення виконавчого провадження ВП N 57016167 зі зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 не оскаржуються. Тобто скарга ТОВ "Торговий дім "Украгропром" не стосується судового оскарження дій зазначеного державного виконавця під час виконання ним зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389.
      37. Отже, скарга ТОВ "Торговий дім "Украгропром" щодо винесення державним виконавцем постанови від 19 вересня 2018 року про повернення йому (стягувачу) виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП N 57016167 з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі повинна розглядатися судом, який видав виконавчий документ, у передбаченому Господарським процесуальним кодексом України порядку, тобто в межах цієї справи за правилами господарського судочинства.
      38. За таких обставин, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, доводи касаційної скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" про підвідомчість цього спору (який стосується судового оскарження дій державного виконавця під час виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі) господарському суду є обґрунтованими. Натомість твердження ДП "Таврія", викладені у відзиві на касаційну скаргу, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як помилкові.
      39. Таким чином, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром", Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розгляд скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" на дії державного виконавця стосовно повернення стягувачу виконавчого документа (наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі) у виконавчому провадженні ВП N 57016167 не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства, а звідси - оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у цій справі є такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      40. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      41. Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розглядує порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановления незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      42. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Украгропром" слід задовольнити частково, оскаржувану постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2019 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Щодо судових витрат
      43. 3 огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи для продовження розгляду судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром" задовольнити частково.
      2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2019 року у справі N 908/595/18 скасувати.
      3. Справу N 908/595/18 направити для продовження розгляду до Центрального апеляційного господарського суду.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков О.С. Ткачук
      В.С. Князєв В.Ю. Уркевич
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська