ais

Как практически заемщику добровольно выполнить решение суда о взыскании задолженности по кредиту

Recommended Posts

Есть решение суда, вступившее в силу, о взыскании с заемщика задолженности по кредиту в пользу фин.установы, выкупившего ранее у банка права требования по кредиту этого заемщика.

Как практически заемщику добровольно выполнить решение суда не дожидаясь, когда фин.установа обратится по этому поводу в исполнительную службу? Т.е. куда платить, чтобы это было однозначно воспринято как исполнение решения суда и далее не было никаких последствий, если р/счета нет ни в решении, ни в иске.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
26 минут назад, ais сказал:

Есть решение суда, вступившее в силу, о взыскании с заемщика задолженности по кредиту в пользу фин.установы, выкупившего ранее у банка права требования по кредиту этого заемщика.

Как практически заемщику добровольно выполнить решение суда не дожидаясь, когда фин.установа обратится по этому поводу в исполнительную службу? Т.е. куда платить, чтобы это было однозначно воспринято как исполнение решения суда и далее не было никаких последствий, если р/счета нет ни в решении, ни в иске.

Для правильного ответа необходимо уточнить следующие моменты:

 Дата вступленния решения в законную силу?

Дата открытия виконавчого провадження?

Дата получения Вами официального извещения о покупке финустановой права требования?

Соблюдены ли требования належности вручения для подобного рода извещений? Имеется в виду , расписывались ли Вы в получении или это было обычное извещение, кинутое в почтовый ящик?

 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

juri_rv,

решение вступило в силу более года назад, в исполнительную кредитор не обращался. Остальное, как мне кажется, уже не имеет значения на этом этапе.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
20 minutes ago, ais said:

juri_rv,

решение вступило в силу более года назад, в исполнительную кредитор не обращался. Остальное, как мне кажется, уже не имеет значения на этом этапе.

Не стоит платить, пока взыскатель не обратится в ИС, иначе могут содрать повторно

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, Лев сказал:

Не стоит платить, пока взыскатель не обратится в ИС, иначе могут содрать повторно

Может им лучше обратиться к финустанове в пользу, которой было принято решение суда, с предложением по погашению задолженности.

Если же финустанова обратится к виконавцям, то к расходам нужно будет добавить еще 12% от суммы задолженности.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
9 часов назад, ais сказал:

Есть решение суда, вступившее в силу, о взыскании с заемщика задолженности по кредиту в пользу фин.установы, выкупившего ранее у банка права требования по кредиту этого заемщика.

Как практически заемщику добровольно выполнить решение суда не дожидаясь, когда фин.установа обратится по этому поводу в исполнительную службу? Т.е. куда платить, чтобы это было однозначно воспринято как исполнение решения суда и далее не было никаких последствий, если р/счета нет ни в решении, ни в иске.

Выскажу свое мнение. 

Если есть такое желание - "практически заемщику добровольно выполнить решение суда". 

Есть решение суда в пользу фин.установы (и нет обращения в исполнительную)

необходимо общаться непосредственно с фин.установой. Написать письмо с указанием

исходных данных - даты решения (лучше процитировать), суммы и пр., указать, что заемщик

хочет добровольно выполнить решение суда - оплатить сумму, указанную в решении.

Запросить письменный ответ с указанием реквизитов для оплаты, и гарантией, что

в случае оплаты (указать сумму) претензий не будет. Напишите все, что считаете

необходимым. Письмо лучше направить не почтой, а зарегистрировать в фин.установе +

входящий номер и дата на копии Вашего письма. Если договоритесь, фин.установа должна

дать Вам (заемщику) письменный ответ, который Вас устроит своими гарантиями. Только

после этого платить.

 

  • Like 1
  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 часов назад, ais сказал:

juri_rv,

решение вступило в силу более года назад, в исполнительную кредитор не обращался. Остальное, как мне кажется, уже не имеет значения на этом этапе.

Больше года, это значит по старой редакции ещё... То есть уже пропущен срок предъявления к исполнению данного решения... Какая сумма взыскания...? Я может чего то не понимаю, но я бы не советовал платить уж сейчас так точно...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 часа назад, Bolt сказал:

Больше года, это значит по старой редакции ещё... То есть уже пропущен срок предъявления к исполнению данного решения... Какая сумма взыскания...? Я может чего то не понимаю, но я бы не советовал платить уж сейчас так точно...

Пусть уточнят дату.

Новые сроки вступили в силу в 2016году, а сейчас 2018год. Т.е. срок еще не пропущен.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 hour ago, juri_rv said:

Пусть уточнят дату.

Новые сроки вступили в силу в 2016году, а сейчас 2018год. Т.е. срок еще не пропущен.

Зачем будить зверя? Пусть сладко спит. Глядишь, и срок проспит...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
15 часов назад, Лев сказал:

Не стоит платить, пока взыскатель не обратится в ИС, иначе могут содрать повторно

 

5 часов назад, Bolt сказал:

я бы не советовал платить уж сейчас так точно...

Дело в том, что идет 2-ой суд по взысканию за счет ипотеки. Есть намерение выполнить решение 1-го суда по долгу, чтобы спасти ипотеку с оглядкой на это решение ВС. Или это ошибочный тактический ход?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
14 минут назад, ais сказал:

 

Дело в том, что идет 2-ой суд по взысканию за счет ипотеки. Есть намерение выполнить решение 1-го суда по долгу, чтобы спасти ипотеку с оглядкой на это решение ВС. Или это ошибочный тактический ход?

 Фин.установа, выкупившая  ранее у банка права требования по кредиту этого заемщика.  

и имеющая решение суда, вступившее в силу, о взыскании с заемщика задолженности по кредиту  ко второму суду отношение имеет ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
28 минут назад, juri_rv сказал:

 Фин.установа, выкупившая  ранее у банка права требования по кредиту этого заемщика.  

и имеющая решение суда, вступившее в силу, о взыскании с заемщика задолженности по кредиту  ко второму суду отношение имеет ?

Да, это одно и тоже юр.лицо. Просто им денег не надо, как я понимаю, им изначально нужна была ипотека, которая минимум в 5 раз дороже чем долг.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, ais сказал:

Да, это одно и тоже юр.лицо. Просто им денег не надо, как я понимаю, им изначально нужна была ипотека, которая минимум в 5 раз дороже чем долг.

По моему мнению, Вам придется с ними договариваться.

Ведь погасить борг Вы можете только им.

Но при отсутствии документов, которые бы полностью раскрывали картину происходящего, удтверждать что либо категорически не имею права. 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 часов назад, ais сказал:

 

Дело в том, что идет 2-ой суд по взысканию за счет ипотеки. Есть намерение выполнить решение 1-го суда по долгу, чтобы спасти ипотеку с оглядкой на это решение ВС. Или это ошибочный тактический ход?

 

5 часов назад, ais сказал:

Да, это одно и тоже юр.лицо. Просто им денег не надо, как я понимаю, им изначально нужна была ипотека, которая минимум в 5 раз дороже чем долг.

В таком случае, вряд ли удастся договориться, а насильно правильно не заплатишь.

Получается они сознательно не идут в исполнительную. Надежда только на пропуск срока.

Кстати, что со сроком?

7 часов назад, juri_rv сказал:

Пусть уточнят дату.

Новые сроки вступили в силу в 2016году, а сейчас 2018год. Т.е. срок еще не пропущен.

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
26 минут назад, Алекc сказал:

Кстати, что со сроком?

Решение вступило в силу в начале 2017.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, ais сказал:

Решение вступило в силу в начале 2017.

Имеют три года для предьявы.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
58 минут назад, juri_rv сказал:

Имеют три года для предьявы.

Вопрос собственно о другом был.

В 12.08.2018 в 10:25, ais сказал:

Как практически заемщику добровольно выполнить решение суда не дожидаясь, когда фин.установа обратится по этому поводу в исполнительную службу? Т.е. куда платить, чтобы это было однозначно воспринято как исполнение решения суда и далее не было никаких последствий, если р/счета нет ни в решении, ни в иске.

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
30 минут назад, ais сказал:

Вопрос собственно о другом был.

 

Я помню Ваш вопрос. Вы процитировали мое  уточнение на вопрос Алекса.

А ответ, смотрите внимательно  ветку,  сначала от меня, затем был ответ Алекса.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 часов назад, juri_rv сказал:

Пусть уточнят дату.

Новые сроки вступили в силу в 2016году, а сейчас 2018год. Т.е. срок еще не пропущен.

Да точно... Вы правы... Это я уже заработался, законы перепутал...))

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
On 8/13/2018 at 10:01 AM, ais said:

Дело в том, что идет 2-ой суд по взысканию за счет ипотеки. Есть намерение выполнить решение 1-го суда по долгу, чтобы спасти ипотеку с оглядкой на это решение ВС. Или это ошибочный тактический ход?

Есть судебное решение, по которому может быть открыто ИП. "Финустанова" не спешит его открывать, пока не выдурит ипотечное имущество с помощью повторного иска. А потом может и открыть - 3 года на подачу ИЛ банки "вылоббировали", времени достаточно...

Чтобы спасти ипотеку, надо бить на повторность иска и несоразмерность взыскания. Также назначать экспертизу, чтобы повытаскивать факты обмана при начислениях.

  • Like 1
  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 минут назад, Лев сказал:

Чтобы спасти ипотеку, надо бить на повторность иска и несоразмерность взыскания.

Несоразмерность как бы понимаю, но как мне кажется, это на усмотрение судьи, т.е. как его "левая нога" посчитает.

А вот по поводу повторности не понял. Ведь кредитор имеет право подавать одновременно и иск по долгу, и иск по ипотеке. Разве не так? А вот если решение по долгу было выполнено заемщиком, то в иске по ипотеке отказывают. Если я правильно понял вот это решение ВС. Собственно и была мысль выполнить решение суда по долгу, т.е. уплатить долг кредитору, чтобы спасти ипотеку.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
8 минут назад, ais сказал:

Несоразмерность как бы понимаю, но как мне кажется, это на усмотрение судьи, т.е. как его "левая нога" посчитает.

А вот по поводу повторности не понял. Ведь кредитор имеет право подавать одновременно и иск по долгу, и иск по ипотеке. Разве не так? А вот если решение по долгу было выполнено заемщиком, то в иске по ипотеке отказывают. Если я правильно понял вот это решение ВС. Собственно и была мысль выполнить решение суда по долгу, т.е. уплатить долг кредитору, чтобы спасти ипотеку.

Почитайте здесь, возможно ситуация прояснится

 

  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
8 hours ago, ais said:

Несоразмерность как бы понимаю, но как мне кажется, это на усмотрение судьи, т.е. как его "левая нога" посчитает.

Для этого и существует экспертиза, чтобы опровергать левоножные начеты

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
9 часов назад, Лев сказал:

Для этого и существует экспертиза, чтобы опровергать левоножные начеты

Да и про существование здравого смысла не стоит забывать. Кроме того, попробуте найти такие аргументы, чтобы на них у судьи,  в процесс понимания , в первую очередь , включилась голова. Проанализируйте еще раз ситуацию, сопоставьте факты. 

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
21 час назад, juri_rv сказал:

Почитайте здесь, возможно ситуация прояснится

Прочитал всю ветку, но стало ещё туманней.

С одной стороны есть ч.9 Постановы ВССУ від 30 березня 2012 року N 5:

Цитата

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

С другой мнение о двойном взыскании согласно ст. 61 Конституции Украины и ст. 373 ГПК Украины.

О том что "кредитор уже защитил свое право получив решение по долгу в свою пользу" и не имеет уже права подать на стягнення ипотеки, т.к. уже защитил свое право - вообще не понял.

ПС. Я собственно думал когда создавал тему и задавал вопрос, что если решение о взыскании долга уже вступило в силу, но долг не оплачен, то суд будет руководствоваться этой постановой и удовлетворит стягнення ипотеки, поэтому и думается погасить долг до вынесения решения по ипотеке. Но получается если не платить, то можно попасть на двойное взыскание, т.к. кредитор может получить 2 ИЛ.

ПС2. А по этой теме "двойного стягнення" есть уже что то новенькое в свете новых законов и решений ВС?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      14 березня 2018 року
      м. Київ
      справа № 682/690/16-ц
      провадження № 61-1469 св 17
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
      суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_1,
      заінтересована особа - державний виконавець Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Шевчука В. В. від 30 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області у складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О., від 27 листопада 2017 року
      В С Т А Н О В И В :
      Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргоюна дії державного виконавця Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області.
      Скарга мотивована тим, що 24 жовтня 2016 року головним державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області відкрито виконавче провадження щодо виконання рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та зміну розміру аліментів.
      Постановою державного виконавця від 30 січня 2017 року на її грошові кошти як боржника накладено арешт.
      12 липня 2017 року вона звернулась із заявою до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області про зняття арешту з банківського рахунку № НОМЕР_1, відкритого в публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), оскільки на вказаний рахунок надходять грошові кошти зі сплати аліментів на утримання дітей. 24 липня 2017 року їй повідомлено, що постановами державного виконавця знято арешт з частини грошових коштів боржника за вказаним картковим рахунком. Проте державним виконавцем не знято арешт на грошові кошти, які надходять у виглядів аліментів, у зв'язку з чим вона не може ними розпорядитись за цільовим призначенням та використати на утримання дітей.
      Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд зняти арешт з її банківського рахунку № НОМЕР_1, відкритого в ПАТ КБ «ПриватБанк».
      Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 серпня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець, винісши постанову про арешт банківського рахунку заявника, діяв у межах обсягу прав, наданих Законом України «Про виконавче провадження», оскільки банківський рахунок не має спеціального режиму використання, а посилання заявника на те, що рахунок є соціальним і грошові кошти на ньому не можуть бути арештованими, оскільки на нього зараховуються аліменти на утримання дітей є хибним, тому, що аліменти не є допомогою на дітей в контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження».
      Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 27 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 серпня 2017 року залишено без змін.
      Апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши також, що вимоги Закону України «Про виконавче провадження» не звільняють осіб, які здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, від обов'язку виконувати рішення суду.
      14 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги. 
      Касаційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем накладено арешт на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дітей, а не на належні їй грошові кошти. При цьому відповідно до положень статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Проте з часу накладення арешту на банківський рахунок, діти обмежені у здійснені права власності на аліменти.
      Також суди не врахували, що аліменти на утримання дітей є іншою допомогою на дітей у контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження».
      Крім того, вона здійснює догляд за дитиною-інвалідом ОСОБА_3, яка потребує періодичного стаціонарного лікування, однак внаслідок накладення арешту на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дітей, дитина позбавлена на реалізацію свого конституційного права на охорону здоров'я та медичне обслуговування.
      Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
      Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      18 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
      Судом встановлено, що 28 жовтня 2016 року державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області прийнято до примусового виконання виконавчий лист від 24 жовтня 2016 року № 682/960/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 1 102 грн 40 коп. судового збору, 300 грн витрат на правову допомогу та 8 тис. грн витрат на проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
      11 січня 2017 року до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області надійшла заява стягувача ОСОБА_2 про накладення арешту на грошові кошти, що належать боржнику ОСОБА_1 та містяться на рахунках № НОМЕР_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» (карткові рахунки: № НОМЕР_3, № НОМЕР_1).
      30 січня 2017 року державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області винесено постанову про арешт грошових коштів боржника ОСОБА_1, які містяться на вищевказаних рахунках.
      13 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області із заявою про зняття арешту з грошових коштів, оскільки стягнення на соціальну допомогу інвалідам з дитинства може бути звернено виключно за переліком підстав, що передбачені законом, також не може бути звернено стягнення на допомогу на дітей одиноким матерям.
      Постановами державного виконавця від 16 лютого 2017 року та 10 березня 2017 року знято арешт з частини грошових коштів ОСОБА_1 у розмірі по 1 717 грн 40 коп., та 168 грн 17 коп. по рахунку № НОМЕР_4, яку направлено на виконання до ПАТ КБ «ПриватБанк».
      11 липня 2017 року до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області надійшла ухвала Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року про розстрочку виконання рішення суду на 1 рік у розмірі 2 102 грн 40 коп. з 1 серпня 2017 року до 1 серпня 2018 року щомісячними платежами по 175 грн 20 коп. на місяць. Стягнення судових витрат у розмірі 7 тис. грн здійснено в загальному порядку, у зв'язку з чим, державним виконавцем винесено постанову про розстрочення виконання судового рішення та направлено платіжні вимоги від 11 серпня 2017 року на суму 8 011 грн 24 коп. на виконання.
      Відповідно до частини першої статті 179 СК України у редакції, чинній на час накладення арешту на банківські рахунки, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.
      Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.
      Отже, статтею 179 СК України у зазначеній вище редакції врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення.
      Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.
      Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.
      При цьому Кодекс уточнює правовий режим аліментів, отриманих на неповнолітню дитину шляхом визнання за нею права брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.
      Згідно з статтею 179 СК України у чинній редакції аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
      Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
      Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
      Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
      У частині першій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      Відповідно до пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом.
      Згідно з частиною першою статті 383 ЦПК України у редакції 2004 року, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що в будь-якому випадку, якщо аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, чи є власністю дитини, однак ці грошові кошти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, тому на них не може бути звернено стягнення.
      Разом з тим апеляційний суд не врахував, що внаслідок накладення державним виконавцем арешту на грошові кошти, що належать боржнику ОСОБА_1 та містяться на рахунках № НОМЕР_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» (карткові рахунки № НОМЕР_3, № НОМЕР_1), діти позбавлені права брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на їх утримання, та спрямуванні їх на забезпечення першочергових потреб, зокрема, у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні тощо.
      Таким чином, у порушення статей 212 - 214, 303, 315, 383 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, апеляційний суд: у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; не надав належної правової оцінки доводам заявника; не врахував, що аліменти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, не з'ясував, чи не на кошти, які передбачені для утримання дитини, накладено арешт, та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
      Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.
      Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанцій, ухвалюючи судове рішення в справі, неправильно застосував норми матеріального права, порушивши норми процесуального права, тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
      Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
      П О С Т А Н О В И В :
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 27 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: О. В. Білоконь
      Б. І. Гулько
      Є. В. Синельников
      Ю. В. Черняк
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72819354
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 липня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 1421/5229/12-ц
      Провадження N 14-194цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_3,
      заінтересовані особи: Державне підприємство "Сетам" (далі - ДП "Сетам"), ОСОБА_4,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року в складі судді Панькова Д.А. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року в складі колегії суддів Данилової О.О., Лівінського І.В., Шаманської Н.О.
      у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Первомайський МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області) Ігнатюка Владислава Валерійовича, заінтересовані особи: ДП "Сетам", ОСОБА_4 та
      УСТАНОВИЛА:
      У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою, у якій зазначав, що на виконанні у Первомайському МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області знаходиться виконавчий лист, виданий Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 30 672 грн.
      Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 серпня 2016 року стягнення за цим виконавчим листом зупинено. Цього ж дня державний виконавець виніс постанову про зупинення виконавчого провадження.
      Проте внаслідок неповідомлення державним виконавцем організатора електронних торгів про зупинення виконавчого провадження 18 серпня 2016 року о 22 год. через систему електронних торгів належний ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_1 було продано, прилюдні торги завершено з оголошенням переможця, а кошти надійшли на рахунок виконавчої служби.
      Посилаючись на порушення державним виконавцем порядку вчинення виконавчих дій, ОСОБА_3 просив визнати неправомірними дії щодо неповідомлення організатора торгів (ДП "Сетам") вчасно та в установлений законом спосіб про зупинення виконавчого провадження; визнати неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів.
      Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір у розмірі 275,60 грн.
      У своїй ухвалі суд першої інстанції керувався тим, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, оскільки 18 серпня 2016 року направив поштою постанову про зупинення виконавчого провадження до Миколаївської філії ДП "Сетам", яка отримала постанову 19 серпня 2016 року та 22 серпня 2016 року перенаправила її до головного офісу ДП "Сетам" і в той же день електронні торги за лотом 162299 були зупинені.
      Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання протиправними проведення торгів і оголошення переможця скасовано, провадження у цій частині закрито відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Ухвалу суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави 275,60 грн судового збору скасовано. В іншій частині ухвалу суду залишено без змін.
      Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що державний виконавець направив інформаційне повідомлення організатору торгів про зупинення виконавчого провадження з дотриманням вимог частини шостої статті 39 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) та пункту 3 розділу 1 Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2015 року N 1620/28065 (далі - Порядок), а тому його дії у цій частині не можуть вважатися неправомірними.
      Разом з тим апеляційний суд зробив висновок, що вимоги щодо незаконності (протиправності) проведення електронних торгів з визначенням переможця не можуть бути розглянуті в порядку, передбаченому цивільним судочинством для розгляду скарг на дії державного виконавця, а тому провадження в цій частині підлягає закриттю (за аналогією закону) відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали апеляційного суду).
      У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Наведені в касаційній скарзі доводи
      ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначав, що розділом VI ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) передбачено судовий контроль за виконанням судових рішень, відповідно до якого скарги на дії державного виконавця розглядаються саме в порядку цивільного судочинства. Рішення суду, за яким здійснюється виконавче провадження та у якому скаржник оскаржував дії державного виконавця, прийнято в порядку цивільного судочинства, а тому апеляційний суд незаконно закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали).
      Також скаржник зазначав, що державний виконавець несе відповідальність за надсилання листа в належну організацію, яка має повноваження щодо зупинення електронних торгів.
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      26 лютого 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційну скаргу ОСОБА_3 разом із матеріалами справи до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути частково задоволена з огляду на таке.
      Суди встановили, що на виконанні у Первомайському МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області знаходиться виконавчий лист від 03 липня 2013 року N 2/484/52/13 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 30 672 грн.
      На реалізацію шляхом проведення електронних торгів передане нерухоме майно, що належить боржнику - житловий будинок N АДРЕСА_1.
      До системи електронних торгів внесено відповідну інформацію, сформовано лот торгів (дата публікації - 27 липня 2016 року), визначена дата проведення аукціону - 16 серпня 2016 року о 9 год. і та дата закінчення - 18 серпня 2016 року о 22 год. (а. с. 5).
      18 серпня 2016 року при розгляді скарги ОСОБА_3 на дії державного виконавця Первомайського МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області в іншому провадженні (N 4-с/484/31/16) ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області зупинено стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року (а. с. 3).
      Незважаючи на те, що стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року, зупинено, 18 серпня 2016 року о 22 год. прилюдні торги відбулися і житловий будинок АДРЕСА_1 було відчужено шляхом продажу на прилюдних торгах.
      Згідно з правилами частин першої та третьої статті 62 Закону N 606-XIV (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.
      Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.
      Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України.
      Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов'язків суду.
      Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника є пред'явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень.
      Такий правовий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі N 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі N 6-1749цс15, від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1655цс16 та від 14 червня 2017 року у справі N 6-1804цс16.
      Оскільки предметом розгляду справи за скаргою ОСОБА_3 були дії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред'явлення цими особами позову.
      На зазначене ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд уваги не звернули.
      Ураховуючи той факт, що подання боржником скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечує йому відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення, наведені у скарзі ОСОБА_3 вимоги у частині визнання неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів належить залишити без розгляду.
      Крім того, одним із доводів касаційної скарги є порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема неповідомлення заінтересованої особи - ДП "Сетам" про судові засідання. Таким порушенням є і розгляд скарги без участі набувача нерухомого майна, прав та інтересів якого у будь-якому випадку стосується розгляд справи.
      Вивчивши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ці доводи заслуговують на увагу.
      Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
      У статтях 74-76 ЦПК України було врегульовано порядок вручення судових повісток.
      Згідно з частинами п'ятою та восьмою статті 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
      Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку з їх діяльністю.
      Як убачається з матеріалів справи, заінтересована особа ДП "Сетам" жодного разу не була повідомлена судом першої інстанції про судові засідання, зокрема відповідно до супровідного листа від 20 вересня 2016 року на адресу ОСОБА_3 та начальника ВДВС суд направив лист-повідомлення про судове засідання на 26 вересня 2016 року (а. с. 10). На адресу ДП "Сетам" ані повістки, ані листа-повідомлення направлено не було.
      Також у судові засідання 30 вересня, 07 та 11 жовтня 2016 року ДП "Сетам" свого представника не направило, відомостей про отримання ним повістки матеріали справи не містять.
      Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу без належного повідомлення заінтересованої особи, позбавив останню можливості ознайомитися зі скаргою та подати заперечення на неї і докази на підтвердження своїх заперечень, що призвело до поверхового розгляду справи.
      Зазначені порушення норм цивільного процесуального закону є істотними у зв'язку з тим, що впливають на висновок суду і не можуть бути виправлені на етапах перегляду судового рішення.
      Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до статті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України N 2" наголошується на принципі рівності сторін? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
      Таким чином, не можна вважати, що суд першої інстанції дотримався вимог щодо належного повідомлення сторін у справі про наявність судового спору та повідомлення заінтересованої особи про час та місце розгляду справи відповідно до вимог статей 74?76 ЦПК України, чим, окрім іншого, порушено і вимоги статті 6 Конвенції про доступ до правосуддя.
      Помилку у визначенні складу учасників справи на стадії апеляційного перегляду виправити неможливо, тому ухвали судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 414, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року скасувати.
      Вимоги ОСОБА_3 у частині визнання неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів - залишити без розгляду.
      В іншій частині ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 553/1642/15-ц
      Провадження N 14-207цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_3,
      заінтересовані особи: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС МЮУ), Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Департаменту ДВС МЮУ та ОСОБА_3 на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року у складі судді Кононенка С.Д. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів Бондаревської С.М., Корнієнка В.І., Ординської Т.В.
      у справі за скаргою ОСОБА_3 на незаконні дії, неправомірну бездіяльність посадових осіб органів державної виконавчої служби системи МЮУ та Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" щодо відмови виконувати рішення суду,
      УСТАНОВИЛА:
      У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії державних виконавців та Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", у якій просив: поновити строк звернення до суду, визнати неправомірними бездіяльність Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5, відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві) щодо невиконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року (N 553/1642/15-ц) про стягнення боргу з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його користь у розмірі 9 333,60 грн та непроведення службового розслідування щодо завідувача підрозділу з обліку та доставки кореспонденції Шевченківського РУЮ в м. Києві ОСОБА_6 та заступника директора департаменту - начальника управління контролю за діяльністю органів державної виконавчої служби Департаменту ДВС МЮУ ОСОБА_7 з 04 березня 2016 року та зобов'язати перелічених вище осіб надати інформацію щодо виконання згаданого судового рішення. Скаргу мотивовано тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 стягнуто компенсацію моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн та судові витрати - всього 9 333,60 грн.
      ОСОБА_3 зазначав, що, починаючи із червня 2015 року й до теперішнього часу, мають місце факти систематичної протиправної бездіяльності посадових осіб ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві, Департаменту ДВС МЮУ та боржника - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", а також протиправні дії зі сторони Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, не виконане, протиправна бездіяльність ДВС встановлена ухвалами Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада та від 01 грудня 2015 року, які набрали чинності.
      Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 строки для звернення до суду зі скаргою. Зобов'язано заінтересованих осіб у 10-денний строк з дня одержання ухвали суду надати суду та ОСОБА_3 письмову інформацію щодо організації та вчинення дій, спрямованих на фактичне виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року (N 553/1642/15-ц) про стягнення боргу з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь заявника в розмірі 9 333,60 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
      Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та Департаменту ДВС МЮУ відхилено. Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року залишено без змін.
      Ухвали судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що будь-які дії чи бездіяльність з виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року унеможливлює їх здійснення із червня 2015 року, оскільки у червні 2015 року ще не було ухвалене рішення, виконавчі дії і бездіяльність щодо виконання якого оскаржується. З огляду на офіційне оприлюднення повідомлення про введення в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" тимчасової адміністрації та відкриття ліквідаційної процедури, державний виконавець на виконання вимог пункту 6-1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) правомірно відмовив у відкритті виконавчого провадження, що також підтверджено й ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 09 лютого 2016 року (справа N 553/1642/15-ц); ОСОБА_3 не звернувся до Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 з вимогою про включення його до реєстру акцептованих кредиторів протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, у зв'язку із чим будь-які вимоги, що надійшли після цієї дати, крім вимог вкладника в межах гарантованої суми відшкодування вкладу, вважаються погашеними, при цьому встановлений частиною першою статті 49 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) строк на пред'явлення вимог до кредитора є присічним і поновленню не підлягає. Отже, правових підстав для прийняття керівником органу рішення щодо проведення службового розслідування немає.
      У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      У грудні 2016 року Департамент ДВС МЮУ звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених вимог та постановити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
      Доводи касаційних скарг
      ОСОБА_3 у касаційній скарзі посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема частини першої статті 6, частини першої статті 11, статей 25, 26 Закону N 606-XIV, частини п'ятої статті 124 Конституції України, порушення норм процесуального права та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зазначив, що виконання судового рішення, ухваленого у листопаді 2015 року, яке набрало чинності, органами державної виконавчої служби так і не відбулося, жодних постанов державним виконавцем за виданим на його ім'я виконавчим листом про стягнення з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" коштів не прийнято, при цьому виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню в установленому порядку, не визнавався.
      Вважав, що вказані вище порушення та недотримання державними виконавцями вимог законодавства є підставою для проведення службового розслідування.
      Зауважив, що державний виконавець, відмовляючи у відкритті виконавчого провадження, не роз'яснив його право звернутися до відповідного господарського суду для задоволення своїх вимог під час ліквідаційної процедури спільно з іншими кредиторами, а Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 не вправі відмовити у виконанні рішення суду та повинна включити до реєстру кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" його вимоги про стягнення коштів. Суд апеляційної інстанції, зазначаючи в мотивувальній частині про неправомірну бездіяльність державного виконавця, такого висновку по суті вимог у резолютивній частини не зазначив.
      ОСОБА_3 вказував, що, задовольняючи частково його скаргу, суди попередніх інстанцій не стягнули на його користь 5 294,00 грн понесених судових витрат на правову допомогу.
      У касаційній скарзі Департамент ДВС МЮУ посилався на те, що заявник безпідставно зазначив про неналежну організацію та проведення службових перевірок, адже звернення громадян розглядаються Департаментом ДВС МЮУ з дотриманням вимог Закону України від 02 жовтня 1996 року N 393/96-ВР "Про звернення громадян".
      Указав, що ОСОБА_3 не зазначив суб'єкта оскарження, а також чітко не визначив осіб, які повинні надати інформацію щодо виконання рішення суду, при цьому пред'явлено дві пов'язані між собою вимоги, які за результатами розгляду мають різні процесуально-правові наслідки. Зокрема, заявник звернувся до суду із цією скаргою в порядку цивільного судочинства, однак оскаржує, у тому числі, бездіяльність щодо неналежної організації та проведення службових перевірок і службових розслідувань щодо його звернень, тому цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Ухвалами судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня та 08 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами.
      У квітні 2017 року Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_8 подав заперечення, у яких просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3 та залишити без змін оскаржувані судові рішення як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на те, що в банку розпочато процедуру ліквідації, у зв'язку із чим погашення вимог кредиторів відбувається з урахуванням положень Закону N 4452-VI. Скаржник пропустив установлений частиною першою статті 49 цього Закону 30-денний строк, а тому всі його вимоги вважаються погашеними.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі -ЦПК України) викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      09 лютого 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційні скарги ОСОБА_3 та Департаменту ДВС МЮУ разом з матеріалами справи до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2018 року вказану справу прийнято для продовження розгляду та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга Департаменту ДВС МЮУ не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, перш за все цивільних, господарських та адміністративних між собою. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
      Пунктом 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
      Тобто спірні правовідносини регулюються нормами Закону N 606-XIV.
      Згідно із частиною першою статті 1 Закону N 606-XIV у редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_3 зі скаргою, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      За змістом статті 2 Закону N 606-XIV, чинного на момент звернення ОСОБА_3 зі скаргою, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".
      Частинами першою, третьою статті 3 вказаного Закону визначено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Органи, установи, організації та особи, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.
      Таким чином, до примусового виконання залучаються не лише органи ДВС МЮУ, але і інші органи в межах та на виконання своїх обов'язків.
      При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
      Такий висновок підтверджено в частині четвертій статті 82 Закону N 606-XIV, чинного на момент звернення ОСОБА_3 зі скаргою, згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.
      Відповідно до статті 383 ЦПК України в редакції, яка діяла на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
      За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).
      Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним ВДВС.
      У пункті 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу).
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Тобто, якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, то в цьому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів.
      Питання юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця вже було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду і з цього приводу зроблено висновок про те, що вказані справи мають розглядатися у порядку того судочинства, у якому постановлені судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню, зокрема у постанові від 14 березня 2018 року в справі N 14-19цс18, і підстав для відступу від такої позиції немає.
      У справі, яка переглядається, ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Департаменту ДВС МЮУ щодо виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Полтави від 16 листопада 2015 року, про стягнення з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його користь грошових коштів у розмірі 9 333,60 коп.
      Доводи касаційної скарги Департаменту ДВС МЮУ про те, що ОСОБА_3 оскаржує бездіяльність суб'єкта владних повноважень - Департаменту ДВС МЮУ щодо неналежної організації та проведення службових перевірок і розслідувань з приводу звернень ОСОБА_3, тому цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є необґрунтованими, оскільки в цьому випадку ОСОБА_3 оскаржив дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо невиконання судового рішення і метою звернення до суду було саме спонукання ВДВС до виконання судового рішення, а не оскарження дій посадових осіб Департаменту ДВС МЮУ.
      Суди правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства.
      Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом, що також передбачено статтею 383ЦПК України у редакції, що діяла на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
      Щодо вирішення судами попередніх інстанцій скарги ОСОБА_3 по суті Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Постановою Національного банку України від 17 грудня 2015 року N 898 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18 грудня 2015 року N 230 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з якими відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" строком з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року, призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку - заступника начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_5
      Інформацію про ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було розміщено 23 грудня 2015 року на офіційному сайті Фонду (www.fg.gov.ua.) та відомості про ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" опубліковано в газеті "Голос України" (N 242 (6242) від 23 грудня 2015 року).
      Згідно із статтею 45 Закону N 4452-VІ Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, а також здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.
      Частиною першою статті 49 Закону N 4452-VI визначено, що Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
      Останнім строком звернення кредиторів до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" із вимогами було 21 січня 2016 року.
      Разом з тим Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо преклюзивності тридцятиденного строку на прийняття вимог кредиторів.
      У самій статті 49 Закону N 4452-VI про це не зазначено прямо. Проте таке обмеження строку звернення направлене не на позбавлення права кредиторів банку, якими є у значній кількості фізичні особи, а на дисциплінування кредиторів у виконанні своїх обов'язків щодо прояву волевиявлення на отримання від банку, що ліквідується, виконання грошового зобов'язання.
      У статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
      Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення від 23 вересня 1982 року в справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції").
      Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення від 20 листопада 1995 року в справі "Прессос Компанія Нав'єра С. А. та інші проти Бельгії").
      Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння [його] майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення від 12 листопада 2002 року у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія").
      Обмеження надзвичайно коротким строком кредиторів у зверненні з вимогами про включення до реєстру акцептованих кредиторів з урахуванням процедури доведення до відома кредиторів про зміну правового статусу банку без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій кредитора банку, не є необхідним у правовій державі. Таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав кредиторів та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном, у здійснення майнових прав.
      Суди встановили, що 16 листопада 2015 року Ленінським районним судом м. Полтави (справа N 553/1642/15) стягнуто на користь ОСОБА_3 з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 3000,00 грн компенсації завданої моральної шкоди та 6 333,60 грн судових витрат.
      30 грудня 2015 року Ленінським районним судом м. Полтави видано заявнику виконавчий лист по вищевказаній справі та цього ж дня, 30 грудня 2015 року виконавчий лист направлено на виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, який отримано відповідальним працівником 04 січня 2016 року. Виконавчий лист не передано державному виконавцю для виконання у зв'язку із його фактичною втратою.
      У порушення прав стягувача ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві не вирішив питання про відкриття чи відмову у відкритті виконавчого провадження у встановлений строк, не роз'яснив стягувачу порядок виконання судового рішення про стягнення коштів із боржника, який ліквідується.
      Заявник пред'явив вимоги до банку 29 лютого 2016 року, у зв'язку з чим пропустив строк пред'явлення вимог про включення до реєстру акцептованих кредиторів, встановлений нормами спеціального Закону N 4452-VI, застосування якого є пріоритетним у даному випадку.
      22 березня 2016 року державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6-1 статті 26 Закону N 606-XIV з огляду на офіційне оприлюднення повідомлення про відкриття ліквідаційної процедури.
      При цьому суди встановили, що лише 23 березня 2016 року ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві направлено заяву до Ленінського районного суду м. Полтави про видачу дубліката виконавчого листа.
      Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (частини перша, друга статті 25 Закону N 606-XIV).
      Пунктом 9 частини першої статті 37 Закону N 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі запровадження тимчасової адміністрації банку - боржника.
      Згідно з пунктом 3-1 частини першої, частиною п'ятою статті 49 Закону N 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.Постанова про закінчення виконавчого провадження у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника виноситься державним виконавцем не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
      При цьому виконавчий документ надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      Інструкцією про проведення виконавчих дій від 15 грудня 1999 року N 74/5 (далі - Інструкція N 74/5), яка була чинною на момент пред'явлення ОСОБА_3 виконавчого листа до виконання, визначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам статті 19 Закону N 606-XIV та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Виконавчі документи, що не відповідають вимогам згаданої статті Закону, а також ті, що повернулися з підприємств, установ, організацій та ін., де провадилися стягнення з заробітку чи інших доходів боржника, як виконані направляються органом державної виконавчої служби до суду чи органу (посадовій особі), що видав даний виконавчий документ. У разі помилкового надходження виконавчих документів (не за територіальністю або підвідомчістю) державний виконавець виносить постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (пункт 3.6.1).
      За змістом пункту 3.6.2. Інструкції N 74/5 державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.
      Пунктом 4.9.1 цієї Інструкції передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню державним виконавцем у випадку, в тому числі й передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому в разі визнання боржника банкрутом.
      На час введення у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" тимчасової адміністрації та відкликання банківської ліцензії, виконавчий лист про стягнення на користь ОСОБА_3 коштів з банку перебував у ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, який згідно із статтею 19 Конституції України та Закону N 606-XIV повинен був діяти відповідно до вимог Закону, зокрема протягом встановленого частиною другою статті 25 Закону N 606-XIV строку вирішити питання щодо відкриття виконавчого провадження.
      Однак, ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві порушено вимоги Закону N 606-XIV та у встановлені строки не вирішено питання про відкриття виконавчого провадження, в результаті чого несвоєчасно передано Уповноваженій особі Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 виконавчий лист та не роз'яснено стягувачу його право звернутися з відповідною заявою для задоволення своїх вимог під час ліквідаційної процедури спільно з іншими кредиторами, що в свою чергу призвело до порушення встановленого частиною п'ятою статті 45 Закону N 4452-VI строку, протягом якого ОСОБА_3 як кредитор мав право заявити Уповноваженій особі Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про свої вимоги до банку.
      Виконання судового рішення є невід'ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.
      Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
      Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
      Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", рішення від 19 березня 1997 року в справі "Горнсбі проти Греції").
      Частиною другою статті 5 ЦПК України передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
      Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев'ята статті 10 ЦПК України).
      Частиною першою статті 433 ЦПК України встановлено, що у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
      Вищевказані порушення ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, що виразилися у втраті виконавчого документа та зволікання державного виконавця за зверненням до суду, який розглядав справу із заявою про видачу його дубліката (понад два місяці) могли призвести до втрати заявником права на отримання коштів за рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року (справа N 553/1642/15) з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" як таких, що пред'явленні після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей про ліквідацію банку (частина перша статті 49 Закону N 4452-VI) не з вини заявника.
      За викладених обставин не можна погодитися із висновками судів попередніх інстанцій про законність дій ВДВС Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві та Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15).
      Крім того, з огляду на встановлені факти незаконних дій вищевказаних осіб, положення статей 5, 10 ЦПК України, а також саме з метою забезпечення справедливого розгляду справи виконання судового рішення та ефективного способу захисту порушеного права ОСОБА_3, Велика Палата Верховного Суду вважає правомірним поновити заявнику строк на включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" для погашення кредиторських вимог ОСОБА_3 на загальну суму 9 333,60 грн та зобов'язати Уповноважену особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" включити зазначені кредиторські вимоги останнього до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".
      Поряд із цим, суди першої та апеляційної інстанції правильно вказали про те, що оскільки рішення суду, яке пред'явлено ОСОБА_3 до виконання 30 грудня 2015 року, датоване 15 листопада 2015 року, тому вимоги заявника про визнання бездіяльності посадових осіб органів державної виконавчої служби саме з червня 2015 року та з 04 березня 2016 року є безпідставними, оскільки рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути оскаржені саме щодо виконання судового рішення, однак на час, вказаний заявником у скарзі, судове рішення, яким стягнуто на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 9 333,60 грн на примусовому виконанні у ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві перебувати не могло, оскільки на той час ще не було ухвалено Ленінським районним судом м. Полтави.
      Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з відсутністю правових підстав для зобов'язання в судовому порядку начальника ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві організувати та провести службове розслідування з огляду на те, що Порядком проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року N 950, такої підстави не визначено.
      Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині ухвали фактично визнав неправомірність бездіяльності зацікавлених осіб, проте у резолютивній частині відмовив у задоволенні цих вимог, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що ці доводи суперечать змісту вказаної ухвали, у якій зазначено, що органами державної виконавчої служби не було дотримано вимог закону щодо повідомлення заявника про хід виконання судового рішення, апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, який задовольнив вимоги заявника в цій частині, фактично погодився з його висновками.
      Поряд із цим заслуговують на увагу посилання в касаційній скарзі ОСОБА_3 на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому в стягненні із заінтересованих осіб судових витрат на правову допомогу в розмірі 5 294,00 грн.
      Суди досліджували, що між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11 укладено договір про надання правової допомоги (т. 1, а. с. 34), а також є квитанція та розрахунок суми гонорару в розмірі 5 294,00 грн. (т. 1, а. с. 34 а, 35).
      Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції) витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
      Згідно із частиною першою статті 88 ЦПК України (у згаданій редакції) стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
      Судом першої інстанції не вирішувалося питання розподілу судових витрат, пов'язаних з оплатою заявником правової допомоги, при цьому було частково задоволено вимоги скарги.
      Апеляційний суд на вказані недоліки уваги також не звернув, тому Велика Палата Верховного Суду з огляду на положення підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) вважає за необхідне провести розподіл судових витрат з урахуванням частини десятої статті 141 цього Кодексу, шляхом покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
      Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_3 про визнання неправомірною бездіяльності Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15) скасувати.
      Визнати неправомірною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15).
      Поновити ОСОБА_3 строк на включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" для погашення кредиторських вимог ОСОБА_3 на загальну суму 9 333,60 грн та зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" включити кредиторські вимоги ОСОБА_3 до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" згідно з рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15).
      В іншій частині ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року залишити без змін.
      Стягнути з відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві на користь ОСОБА_3 2 647,00 (дві тисячі шістсот сорок сім гривень 00 копійок) грн судових витрат.
      Стягнути з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 1 323,50 (одна тисяча триста двадцять три гривні 50 копійок) грн судових витрат.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови складено і підписано 25 червня 2018 року.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 307/1451/15-ц
      Провадження N 14-177цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      заявник - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"),
      заінтересована особа - державний виконавець Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" на ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року у складі судді Чопика В.В. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Бондаренка Ю.О., Панька В.Ф., Собослоя Г.Г.
      у справі за скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ про скасування постанов про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу,
      УСТАНОВИЛА:
      У липні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В., у якій просило визнати дії незаконними та скасувати постанови державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. від 17 червня 2016 року про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу.
      Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі за скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ.
      Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року залишено без змін.
      Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належить до компетенції адміністративних судів.
      У квітні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року та передати справу до суду першої інстанції для розгляду.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      ПАТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі зазначало, що воно звернулося зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, визначеному статтями 383, 384 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до Тячівського районного суду Закарпатської області, який видав виконавчий документ у цивільній справі, у зв'язку із чим ця скарга підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      02 березня 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" разом з матеріалами справи до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.
      На час виникнення спірних правовідносин, а також на момент розгляду справи судом першої інстанції чинним був Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      У пунктах 1, 7 частини другої статті 17 цього Законупередбачено виконавчі документи, які підлягали виконанню державною виконавчою службою, серед яких указано виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
      Тобто примусовому виконанню підлягали не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
      Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      У частинах першій та другій статті 383 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою) передбачалося, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      У частині другій статті 384 ЦПК України вказано, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої службирозглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
      За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).
      Тобто, і право на звернення зі скаргою, і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.
      Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      У частині шостій статті 181 КАС України (в указаній редакції) роз'яснено, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1?4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
      Згідно із частиною четвертою статті 82 Закону N 606-XIV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій,? до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      У справі, яка переглядається, установлено, що 10 березня 2016 року Тячівський районний суд Закарпатської області видав виконавчий лист N 307/1451/15-ц, яким зобов'язав ПАТ КБ "ПриватБанк" видати ОСОБА_4 готівкою (одноразова операція через касу) належні їй валютні кошти за договором від 08 січня 2014 року в розмірі 27 280,44 доларів США.
      Постановами державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. від 17 червня 2016 року стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" штраф у розмірі 1 020 грн за невиконання без поважних причин рішення суду, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, а також стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" виконавчий збір у розмірі 2 040 грн.
      Не погоджуючись з винесенням державним виконавцем зазначених постанов, 29 липня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Тячівського районного суду Закарпатської області, який видав виконавчий лист, зі скаргою в порядку ЦПК України, у якій просило визнати дії державного виконавця незаконними, а його постанови від 17 червня 2016 року - скасувати.
      01 серпня 2016 року Тячівський районний суд Закарпатської області, з яким 20 жовтня 2016 року погодився й Апеляційний суд Закарпатської області, зробив висновок про неможливість розгляду скарги ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. у порядку цивільного судочинства та про підсудність зазначеної справи адміністративному суду.
      Разом з тим на час звернення ПАТ КБ "ПриватБанк" зі скаргою та її розгляду в суді першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV та статей 383, 384 ЦПК України такі скарги мали розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки під час розгляду справи в апеляційному та касаційному порядку перевірка дотримання норм процесуального законодавства судом першої інстанції здійснюється згідно з вимогами законодавства, чинного на час розгляду справи у суді першої інстанції, з урахуванням вимог як частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), так і частини третьої статті 3 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), відповідно до яких провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Справа вирішувалася у суді першої інстанції.
      Оскільки висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі закріплює правову невизначеність щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, порушує принцип єдності виконавчого провадження, то ухвали судів першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними й обґрунтованими, підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що з набранням чинності статтею 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" з 05 жовтня 2016 року така категорія справ підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариство комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.
      Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Повну постанову складено і підписано 19 червня 2018 року.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      06 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 127/9870/16-ц
      Провадження N 14-166цс18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянула в порядку письмового провадження справу за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-2-ЛТД", заінтересована особа - заступник начальника Замостянського відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Петрішен Андрій Андрійович, про скасування постанови про накладення штрафу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-2-ЛТД" на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2017 року (у складі колегії суддів: Оніщука В.В., Медвецького С.К., Сала Т.Б.), та
      УСТАНОВИЛА:
      У липні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "БМУ-2-ЛТД" (далі - ТОВ "БМУ-2-ЛТД") звернулося до суду зі скаргою на постанову заступника начальника Замостянського відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Петрішена А.А. (далі - заступник начальника відділу ДВС) про накладення штрафу.
      Скаргу мотивовано тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "БМУ-2-ЛТД", треті особи: комунальна організація "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву", ОСОБА_5, про визнання виконаним обов'язку щодо внесення грошових коштів, зобов'язання виконати обов'язки з передачі майнових прав, позов задоволено частково. Зобов'язано ТОВ "БМУ-2-ЛТД" виконати договір купівлі-продажу майнових прав від 03 червня 2014 року в частині здійснення перерахунку вартості об'єкта нерухомості за результатами обмірів БТІ та передачі майнових прав на об'єкт нерухомості ОСОБА_4 шляхом підписання акта прийому-передачі.
      18 травня 2017 року заступник начальника відділу ДВС відкрив виконавче провадження N 53967050 з виконання вказаного рішення суду та встановив строк для його добровільного виконання.
      На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження ТОВ "БМУ-2-ЛТД" направило лист від 30 травня 2017 року з відповідним перерахунком вартості об'єкта на підставі обмірів БТІ, а також у повному обсязі сплатило виконавчий збір.
      14 липня 2017 року заступник начальника відділу ДВС прийняв постанову про накладення штрафу на ТОВ "БМУ-2-ЛТД" у розмірі 5 100 грн за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду.
      Оскільки на момент прийняття оскаржуваної постанови 14 липня 2017 року стягувач ОСОБА_4 не виконав обов'язку зі сплати вартості майнових прав, у тому числі згідно з перерахунком вартості за результатами обмірів БТІ, що був наданий на виконання рішення суду, ТОВ "БМУ-2-ЛТД" просило скасувати постанову про накладення штрафу від 14 липня 2017 року, прийняту заступником начальника відділу ДВС.
      Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2017 року в задоволенні скарги ТОВ "БМУ-2-ЛТД" відмовлено.
      Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що накладення штрафу державним виконавцем здійснено на підставі Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) у зв'язку з невиконанням ТОВ "БМУ-2-ЛТД" рішення суду. Постанова державного виконавця винесена в межах його повноважень відповідно до Закону N 1404-VIII, а тому підстав для її скасування немає.
      Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2017 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв'язку з тим, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що скарги на постанови про накладення штрафу в силу положень ст. 18 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду скарги) мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
      У листопаді 2017 року ТОВ "БМУ-2-ЛТД" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що цей спір не є публічно-правовим у розумінні КАС України, а повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладений у новій редакції.
      25 січня 2018 року Верховний Суд відкрив провадження у справі.
      12 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Відповідно до п. 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Оскільки заявник оскаржує ухвалу апеляційного суду з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
      Апеляційний суд встановив, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 серпня 2016 року у справі N 127/9870/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "БМУ-2-ЛТД", треті особи: комунальна організація "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву", ОСОБА_5, про визнання виконаним обов'язку щодо внесення грошових коштів та зобов'язання виконати обов'язки з передачі майнових прав - позов задоволено частково. Зобов'язано ТОВ "БМУ-2-ЛТД" виконати договір купівлі-продажу майнових прав від 03 червня 2014 року в частині здійснення перерахунку вартості об'єкта нерухомості за результатами обмірів БТІ та передачі майнових прав на цей об'єкт ОСОБА_4 шляхом підписання акта прийому-передачі.
      Постановою заступника начальника відділу ДВС від 18 травня 2017 року відкрито виконавче провадження N 53967050 з виконання виданого на підставі вказаного рішення суду виконавчого листа та встановлено строк для його добровільного виконання, а постановою від 14 липня 2017 року на ТОВ "БМУ-2-ЛТД" накладено штраф у розмірі 5 100 грн за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду.
      Звертаючись до районного суду зі скаргою, ТОВ "БМУ-2-ЛТД" посилалося на неправомірність винесення цієї постанови, оскільки товариство частково виконало вимоги виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення, а тому нарахування штрафу є неправомірним.
      Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги ТОВ "БМУ-2-ЛТД", апеляційний суд дійшов висновку про закриття провадження у справі за вищезазначеною скаргою, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Такий висновок апеляційного суду є правильним з огляду на таке.
      Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
      Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція).
      Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
      Згідно зі ст. 1 Закону N 1404-VIII (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону N 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
      14 липня 2017 року заступник начальника відділу ДВС виніс постанову про накладення на ТОВ "БМУ-2-ЛТД" штрафу за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду у розмірі 5 100 грн.
      Однак ТОВ "БМУ-2-ЛТД" самостійно не виконало цю постанову, що є підставою для її примусового виконання.
      За змістом п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону N 1404-VIII постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
      Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Частиною 2 ст. 74 Закону N 1404-VІІІпередбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, утому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
      Відповідно до ч. 1 ст. 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не має.
      Разом із тим Велика Палата Верховного Суду не надає оцінку постанові заступника начальника відділу ДВС по суті, оскільки вона не була предметом розгляду суду апеляційної інстанції, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (ч. 1 ст. 400 ЦПК України).
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
      Керуючись статтями 259, 268, 400, 402-404, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-2-ЛТД" залишити без задоволення.
      Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2017 року залишити без змін.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська