ais

Как практически заемщику добровольно выполнить решение суда о взыскании задолженности по кредиту

Recommended Posts

Есть решение суда, вступившее в силу, о взыскании с заемщика задолженности по кредиту в пользу фин.установы, выкупившего ранее у банка права требования по кредиту этого заемщика.

Как практически заемщику добровольно выполнить решение суда не дожидаясь, когда фин.установа обратится по этому поводу в исполнительную службу? Т.е. куда платить, чтобы это было однозначно воспринято как исполнение решения суда и далее не было никаких последствий, если р/счета нет ни в решении, ни в иске.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
26 минут назад, ais сказал:

Есть решение суда, вступившее в силу, о взыскании с заемщика задолженности по кредиту в пользу фин.установы, выкупившего ранее у банка права требования по кредиту этого заемщика.

Как практически заемщику добровольно выполнить решение суда не дожидаясь, когда фин.установа обратится по этому поводу в исполнительную службу? Т.е. куда платить, чтобы это было однозначно воспринято как исполнение решения суда и далее не было никаких последствий, если р/счета нет ни в решении, ни в иске.

Для правильного ответа необходимо уточнить следующие моменты:

 Дата вступленния решения в законную силу?

Дата открытия виконавчого провадження?

Дата получения Вами официального извещения о покупке финустановой права требования?

Соблюдены ли требования належности вручения для подобного рода извещений? Имеется в виду , расписывались ли Вы в получении или это было обычное извещение, кинутое в почтовый ящик?

 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

juri_rv,

решение вступило в силу более года назад, в исполнительную кредитор не обращался. Остальное, как мне кажется, уже не имеет значения на этом этапе.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
20 minutes ago, ais said:

juri_rv,

решение вступило в силу более года назад, в исполнительную кредитор не обращался. Остальное, как мне кажется, уже не имеет значения на этом этапе.

Не стоит платить, пока взыскатель не обратится в ИС, иначе могут содрать повторно

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, Лев сказал:

Не стоит платить, пока взыскатель не обратится в ИС, иначе могут содрать повторно

Может им лучше обратиться к финустанове в пользу, которой было принято решение суда, с предложением по погашению задолженности.

Если же финустанова обратится к виконавцям, то к расходам нужно будет добавить еще 12% от суммы задолженности.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
9 часов назад, ais сказал:

Есть решение суда, вступившее в силу, о взыскании с заемщика задолженности по кредиту в пользу фин.установы, выкупившего ранее у банка права требования по кредиту этого заемщика.

Как практически заемщику добровольно выполнить решение суда не дожидаясь, когда фин.установа обратится по этому поводу в исполнительную службу? Т.е. куда платить, чтобы это было однозначно воспринято как исполнение решения суда и далее не было никаких последствий, если р/счета нет ни в решении, ни в иске.

Выскажу свое мнение. 

Если есть такое желание - "практически заемщику добровольно выполнить решение суда". 

Есть решение суда в пользу фин.установы (и нет обращения в исполнительную)

необходимо общаться непосредственно с фин.установой. Написать письмо с указанием

исходных данных - даты решения (лучше процитировать), суммы и пр., указать, что заемщик

хочет добровольно выполнить решение суда - оплатить сумму, указанную в решении.

Запросить письменный ответ с указанием реквизитов для оплаты, и гарантией, что

в случае оплаты (указать сумму) претензий не будет. Напишите все, что считаете

необходимым. Письмо лучше направить не почтой, а зарегистрировать в фин.установе +

входящий номер и дата на копии Вашего письма. Если договоритесь, фин.установа должна

дать Вам (заемщику) письменный ответ, который Вас устроит своими гарантиями. Только

после этого платить.

 

  • Like 1
  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 часов назад, ais сказал:

juri_rv,

решение вступило в силу более года назад, в исполнительную кредитор не обращался. Остальное, как мне кажется, уже не имеет значения на этом этапе.

Больше года, это значит по старой редакции ещё... То есть уже пропущен срок предъявления к исполнению данного решения... Какая сумма взыскания...? Я может чего то не понимаю, но я бы не советовал платить уж сейчас так точно...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 часа назад, Bolt сказал:

Больше года, это значит по старой редакции ещё... То есть уже пропущен срок предъявления к исполнению данного решения... Какая сумма взыскания...? Я может чего то не понимаю, но я бы не советовал платить уж сейчас так точно...

Пусть уточнят дату.

Новые сроки вступили в силу в 2016году, а сейчас 2018год. Т.е. срок еще не пропущен.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 hour ago, juri_rv said:

Пусть уточнят дату.

Новые сроки вступили в силу в 2016году, а сейчас 2018год. Т.е. срок еще не пропущен.

Зачем будить зверя? Пусть сладко спит. Глядишь, и срок проспит...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
15 часов назад, Лев сказал:

Не стоит платить, пока взыскатель не обратится в ИС, иначе могут содрать повторно

 

5 часов назад, Bolt сказал:

я бы не советовал платить уж сейчас так точно...

Дело в том, что идет 2-ой суд по взысканию за счет ипотеки. Есть намерение выполнить решение 1-го суда по долгу, чтобы спасти ипотеку с оглядкой на это решение ВС. Или это ошибочный тактический ход?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
14 минут назад, ais сказал:

 

Дело в том, что идет 2-ой суд по взысканию за счет ипотеки. Есть намерение выполнить решение 1-го суда по долгу, чтобы спасти ипотеку с оглядкой на это решение ВС. Или это ошибочный тактический ход?

 Фин.установа, выкупившая  ранее у банка права требования по кредиту этого заемщика.  

и имеющая решение суда, вступившее в силу, о взыскании с заемщика задолженности по кредиту  ко второму суду отношение имеет ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
28 минут назад, juri_rv сказал:

 Фин.установа, выкупившая  ранее у банка права требования по кредиту этого заемщика.  

и имеющая решение суда, вступившее в силу, о взыскании с заемщика задолженности по кредиту  ко второму суду отношение имеет ?

Да, это одно и тоже юр.лицо. Просто им денег не надо, как я понимаю, им изначально нужна была ипотека, которая минимум в 5 раз дороже чем долг.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, ais сказал:

Да, это одно и тоже юр.лицо. Просто им денег не надо, как я понимаю, им изначально нужна была ипотека, которая минимум в 5 раз дороже чем долг.

По моему мнению, Вам придется с ними договариваться.

Ведь погасить борг Вы можете только им.

Но при отсутствии документов, которые бы полностью раскрывали картину происходящего, удтверждать что либо категорически не имею права. 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 часов назад, ais сказал:

 

Дело в том, что идет 2-ой суд по взысканию за счет ипотеки. Есть намерение выполнить решение 1-го суда по долгу, чтобы спасти ипотеку с оглядкой на это решение ВС. Или это ошибочный тактический ход?

 

5 часов назад, ais сказал:

Да, это одно и тоже юр.лицо. Просто им денег не надо, как я понимаю, им изначально нужна была ипотека, которая минимум в 5 раз дороже чем долг.

В таком случае, вряд ли удастся договориться, а насильно правильно не заплатишь.

Получается они сознательно не идут в исполнительную. Надежда только на пропуск срока.

Кстати, что со сроком?

7 часов назад, juri_rv сказал:

Пусть уточнят дату.

Новые сроки вступили в силу в 2016году, а сейчас 2018год. Т.е. срок еще не пропущен.

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
26 минут назад, Алекc сказал:

Кстати, что со сроком?

Решение вступило в силу в начале 2017.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, ais сказал:

Решение вступило в силу в начале 2017.

Имеют три года для предьявы.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
58 минут назад, juri_rv сказал:

Имеют три года для предьявы.

Вопрос собственно о другом был.

В 12.08.2018 в 10:25, ais сказал:

Как практически заемщику добровольно выполнить решение суда не дожидаясь, когда фин.установа обратится по этому поводу в исполнительную службу? Т.е. куда платить, чтобы это было однозначно воспринято как исполнение решения суда и далее не было никаких последствий, если р/счета нет ни в решении, ни в иске.

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
30 минут назад, ais сказал:

Вопрос собственно о другом был.

 

Я помню Ваш вопрос. Вы процитировали мое  уточнение на вопрос Алекса.

А ответ, смотрите внимательно  ветку,  сначала от меня, затем был ответ Алекса.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 часов назад, juri_rv сказал:

Пусть уточнят дату.

Новые сроки вступили в силу в 2016году, а сейчас 2018год. Т.е. срок еще не пропущен.

Да точно... Вы правы... Это я уже заработался, законы перепутал...))

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
On 8/13/2018 at 10:01 AM, ais said:

Дело в том, что идет 2-ой суд по взысканию за счет ипотеки. Есть намерение выполнить решение 1-го суда по долгу, чтобы спасти ипотеку с оглядкой на это решение ВС. Или это ошибочный тактический ход?

Есть судебное решение, по которому может быть открыто ИП. "Финустанова" не спешит его открывать, пока не выдурит ипотечное имущество с помощью повторного иска. А потом может и открыть - 3 года на подачу ИЛ банки "вылоббировали", времени достаточно...

Чтобы спасти ипотеку, надо бить на повторность иска и несоразмерность взыскания. Также назначать экспертизу, чтобы повытаскивать факты обмана при начислениях.

  • Like 1
  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 минут назад, Лев сказал:

Чтобы спасти ипотеку, надо бить на повторность иска и несоразмерность взыскания.

Несоразмерность как бы понимаю, но как мне кажется, это на усмотрение судьи, т.е. как его "левая нога" посчитает.

А вот по поводу повторности не понял. Ведь кредитор имеет право подавать одновременно и иск по долгу, и иск по ипотеке. Разве не так? А вот если решение по долгу было выполнено заемщиком, то в иске по ипотеке отказывают. Если я правильно понял вот это решение ВС. Собственно и была мысль выполнить решение суда по долгу, т.е. уплатить долг кредитору, чтобы спасти ипотеку.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
8 минут назад, ais сказал:

Несоразмерность как бы понимаю, но как мне кажется, это на усмотрение судьи, т.е. как его "левая нога" посчитает.

А вот по поводу повторности не понял. Ведь кредитор имеет право подавать одновременно и иск по долгу, и иск по ипотеке. Разве не так? А вот если решение по долгу было выполнено заемщиком, то в иске по ипотеке отказывают. Если я правильно понял вот это решение ВС. Собственно и была мысль выполнить решение суда по долгу, т.е. уплатить долг кредитору, чтобы спасти ипотеку.

Почитайте здесь, возможно ситуация прояснится

 

  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
8 hours ago, ais said:

Несоразмерность как бы понимаю, но как мне кажется, это на усмотрение судьи, т.е. как его "левая нога" посчитает.

Для этого и существует экспертиза, чтобы опровергать левоножные начеты

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
9 часов назад, Лев сказал:

Для этого и существует экспертиза, чтобы опровергать левоножные начеты

Да и про существование здравого смысла не стоит забывать. Кроме того, попробуте найти такие аргументы, чтобы на них у судьи,  в процесс понимания , в первую очередь , включилась голова. Проанализируйте еще раз ситуацию, сопоставьте факты. 

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
21 час назад, juri_rv сказал:

Почитайте здесь, возможно ситуация прояснится

Прочитал всю ветку, но стало ещё туманней.

С одной стороны есть ч.9 Постановы ВССУ від 30 березня 2012 року N 5:

Цитата

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

С другой мнение о двойном взыскании согласно ст. 61 Конституции Украины и ст. 373 ГПК Украины.

О том что "кредитор уже защитил свое право получив решение по долгу в свою пользу" и не имеет уже права подать на стягнення ипотеки, т.к. уже защитил свое право - вообще не понял.

ПС. Я собственно думал когда создавал тему и задавал вопрос, что если решение о взыскании долга уже вступило в силу, но долг не оплачен, то суд будет руководствоваться этой постановой и удовлетворит стягнення ипотеки, поэтому и думается погасить долг до вынесения решения по ипотеке. Но получается если не платить, то можно попасть на двойное взыскание, т.к. кредитор может получить 2 ИЛ.

ПС2. А по этой теме "двойного стягнення" есть уже что то новенькое в свете новых законов и решений ВС?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      19 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 18/1544-10
      Провадження N 12-127гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року (судді: Гудак А.В. - головуючий, Олексюк Г.Є., Петухов М.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного підприємства "Рускус", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський бройлер" (1), Селянського фермерського господарства "Краєвид" (2), про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У серпні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер "Інтернешенал (Україна)" (нова назва - ТОВ "АДМ Трейдінг Україна) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ТОВ "Еколінія" про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 27 листопада 2012 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 15 травня 2013 року, позовні вимоги задовольнив; зобов'язав відповідача відвантажити позивачу 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      2.2. У жовтні 2013 року відповідач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами.
      2.3. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 16 січня 2014 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року, заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами залишив без задоволення, а рішення - без змін.
      2.4. Вищий господарський суд України постановою від 18 червня 2014 року касаційну скаргу відповідача задовольнив частково: постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 16 січня 2014 року скасував, справу направив для нового розгляду заяви відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами до місцевого господарського суду.
      2.5. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 24 липня 2014 року заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 скасував та прийняв нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
      2.6. Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 11 листопада 2014 року у справі N 18/1544-10, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22 січня 2015 року, апеляційну скаргу позивача задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року у справі N 18/1544-10 скасував; заяву ТОВ "Еколінія" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 залишив без задоволення; рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у цій справі залишив без змін.
      2.7. 19 березня 2013 року на виконання рішення від 27 листопада 2012 року Господарський суд Хмельницької області видав наказ про зобов'язання ТОВ "Еколінія" відвантажити на користь позивача 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      2.8. Постановою від 24 лютого 2014 року державний виконавець відкрив виконавче провадження ВП N 42231372 щодо виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 19 березня 2013 року у справі N 18/1544-10.
      2.9. Постановою від 01 липня 2015 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачеві на підставі пункту 6 частини першої статті 47, статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" у зв'язку із відсутністю майна, присудженого до стягнення.
      2.10. 25 серпня 2015 року ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" звернулось до Господарського суду Хмельницької області із заявою про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 на стягнення з ТОВ "Еколінія" з рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, вартості ріпаку 1-го класувагою 580,093 тонни у розмірі 4872781,20 грн.
      2.11. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 03 вересня 2015 року, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року, змінив спосіб виконання рішення Господарського суд Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з боржника на користь стягувача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. На виконання цієї ухвали 03 вересня 2015 року видано відповідний наказ.
      2.12. Державний виконавець постановою від 27 жовтня 2015 року відкрив виконавче провадження ВП N 49183473 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 про стягнення 2018723,64 грн.
      2.13. Державний виконавець постановою від 28 грудня 2015 року закінчив виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року N 18/1544-10 про стягнення з ТОВ "Еколінія" на користь ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" боргу в розмірі 2018723,64 грн у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно з платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року.
      2.14. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду у зв'язку із його виконанням.
      2.15. В подальшому Вищий господарський суд України постановою від 04 травня 2016 року частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ "Еколінія": постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року щодо зміни способу виконання рішення у цій справі скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
      2.16. Поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року за заявою боржника у порядку статті 122 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не здійснювався.
      2.17. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 29 червня 2016 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року, змінив спосіб виконання рішення суду від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      2.18. Вищий господарський суд України постановою від 07 листопада 2016 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року скасував в частині зміни способу виконання рішення; справу направив для нового розгляду до суду першої інстанції.
      2.19. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення під час нового розглядуГосподарський суд Хмельницької області ухвалою від 12 січня 2018 року відмовив у вчиненні зміни способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 та у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі.
      2.20. Ухвала мотивована тим, що виконавче провадження було закінчене у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно із платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду та знаходиться в матеріалах справи у зв'язку з його виконанням. Отже, рішення суду є виконаним у повному обсязі та немає правових підстав для зміни способу виконання.
      2.21. Окрім цього, відмовляючи у поданій відповідачем заяві про зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України у зв'язку із оскарженням судового рішення до Верховного Суду, місцевий господарський суд виходив із того, що чинний ГПК України не передбачає підстав для зупинення розгляду заяви про зміну способу виконання судового рішення по справі, яка закінчена провадженням.
      2.22. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив повністю скасувати ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року повністю, а також вирішити питання про поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10.
      2.23. Рівненський апеляційний господарський суд ухвалою від 08 лютого 2018 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Еколінія" про перегляд ухвали Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10.
      2.24. Суд апеляційної інстанції керувався приписами статті 255 ГПК України в чинній редакції, в якій наведено вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення. Однак до цього переліку не відноситься оскаржувана заявником ухвала Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення.
      2.25. Тобто за позицією суду апеляційної інстанції зміна способу та порядку виконання судового рішення підлягає апеляційному оскарженню, відмова - не підлягає.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. ТОВ "Еколінія" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року скасувати та направити справу на апеляційний розгляд, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012, яким було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення.
      4. Доводи інших учасників справи
      4.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" зазначає, що статтею 255 ГПК України визначені вичерпний перелік випадків можливого оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції ухвал суду першої інстанції у випадку відмови у вчиненні певних процесуальних дій, серед яких ухвал про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення немає.
      5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року та вирішено здійснити перегляд судового рішення без виклику та повідомлення учасників справи.
      5.2. Згідно з частиною п'ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      5.3. 02 травня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 18/1544-10 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України з огляду на те, що справа містить виключну правову проблему і розгляд справи Великою Палатою необхідний для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      5.4. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великою Палатою Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив із того, що справа містить виключну правову проблему, яка полягає у конфлікті приписів статей 255 та 331 ГПК України щодо права на оскарження ухвали про відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення, справа приймається до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      6.1. Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
      6.2. Згідно зі статтею 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
      6.3. Перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, є вичерпним та наведений у статті 255 ГПК України.
      6.4. Так, стаття 255 цього Кодексу передбачає можливість оскарження ухвал суду першої інстанції:
      1) про відмову у видачі судового наказу;
      2) про забезпечення доказів, відмову в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів;
      3) про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову;
      4) про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову;
      5) про зустрічне забезпечення, зміну чи скасування зустрічного забезпечення;
      6) про повернення заяви позивачеві (заявникові);
      7) про відмову у відкритті провадження у справі;
      8) про передачу справи на розгляд іншого суду;
      9) про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;
      10) про затвердження мирової угоди;
      11) про призначення експертизи;
      12) про зупинення провадження у справі;
      13) про закриття провадження у справі;
      14) про залишення позову (заяви) без розгляду;
      15) окрема ухвала;
      16) про стягнення штрафу в порядку процесуального примусу;
      17) у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";
      18) про внесення, відмову у внесенні виправлень у рішення;
      19) про відмову ухвалити додаткове рішення;
      20) про роз'яснення чи відмову у роз'ясненні судового рішення;
      21) про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами;
      22) про поновлення, відмову у поновленні пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання;
      23) про внесення чи відмову у внесенні виправлень до виконавчого документа, визнання чи відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
      24) щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання;
      25) про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця;
      26) про заміну чи відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження;
      27) про поворот виконання чи відмову у повороті виконання;
      28) про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку;
      29) щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України;
      30) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;
      31) про відмову у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду;
      32) про повернення заяви про скасування рішення третейського суду;
      33) про повернення заяви про видачу наказу за рішенням третейського суду без розгляду;
      34) про залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження;
      35) про відновлення чи відмову у відновленні повністю або частково втраченого судового провадження.
      6.5. В той же час, відповідно до частини сьомої статті 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
      6.6. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що стаття 331 ГПК України хоча й не вказує, про яке оскарження йде мова: в апеляційному порядку (стаття 254 цього Кодексу) або в касаційному порядку (стаття 287 цього Кодексу), однак за її приписами ухвала про відмову у зміні способу виконання судового рішення підлягає оскарженню.
      6.7. За загальним правилом статті 287 ГПК України касаційному оскарженню підлягають лише судові рішення, переглянуті в апеляційному порядку, тобто приписи статті 331 ГПК України необхідно розуміти насамперед як право на апеляційне оскарження.
      6.8. Окрім цього, Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012 було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання судового рішення.
      6.9. У вказаній справі Конституційний Суд України дійшов висновку, що відсутність можливості апеляційного та касаційного оскарження ухвал суду про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови в такому самому порядку, як і ухвал про зміни способу та порядку їх виконання, не узгоджується з принципом справедливості. Такий висновок кореспондується з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою в Рішенні від 2 листопада 2011 року N 13-рп/2011, за якою відсутність можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви щодо повороту виконання рішення суду в такому самому порядку, як і ухвали щодо повороту виконання рішення суду, не узгоджується з принципом справедливості та визначеними в частині третій статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема рівністю усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).
      6.10. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).
      6.11. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року N 11-рп/2007).
      6.12. Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
      6.13. Разом з тим стаття 255 ГПК України не містить прямої заборони на оскарження ухвали про відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій щодо встановлення чи зміни способу та порядку виконання судового рішення.
      6.14. Враховуючи вказані висновки Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відсутність у переліку частини першої статті 255 ГПК України ухвали про відмову у зміні способу виконання рішення, не позбавляє особу визначеного частиною сьомою статті 331 ГПК України права оскаржити в апеляційному порядку відповідну ухвалу суду першої інстанції.
      6.15. За таких обставин касаційну скаргу ТОВ "Еколінія" слід задовольнити, а ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати з направленням справи до Рівненського апеляційного господарського суду для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги.
      Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" задовольнити.
      2. Ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати.
      3. Справу N 18/1544-10 направити до Рівненського апеляційного господарського для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги.
      4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      20 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 916/1227/16
      Провадження N 12-105гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року (судді: Діброва Г.І. - головуючий, Принцевська Н.М., Гладишева Т.Я.), прийняту за результатами розгляду апеляційної скарги Приватного підприємства "Ремерцентр" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року (суддя Смелянець Г.Є.) про відмову в задоволенні скарги на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за позовом Приватного підприємства "Ремерцентр" до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про стягнення 6121578,11 грн.
      1. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      1.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 29 червня 2016 року позов Приватного підприємства "Ремерцентр" (далі - ПП "Ремерцентр") до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - Держказначейство; Управління або Управління Держказначейства в Одеській області, відповідач), про стягнення 6121578,11 грн задовольнив та присудив до стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти. На виконання рішення Господарський суд Одеської області у справі видав наказ від 13 липня 2016 року.
      1.2. У серпні 2017 року ПП "Ремерцентр" звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою про визнання неправомірними дій Управління, які полягають у відмові від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29 червня 2016 року та в поверненні без виконання наказу Господарського суду Одеської області від 13 липня 2016 року у справі N 916/1227/16, а також про зобов'язання Управління прийняти до виконання зазначений наказ.
      2. Фактичні обставини справи, установлені судами
      2.1. 11 липня 2017 року ПП "Ремерцентр" звернулося до Управління Держказначейства в Одеській області та надало для виконання наказ Господарського суду Одеської області від 13 липня 2016 року.
      2.2. 13 липня 2017 року Управління листом N 16-08/1887-4726 повернуло стягувачу наказ без виконання як такий, що видано або оформлено з порушенням установлених вимог, на підставі пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок виконання рішень), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року N 845, у редакції, чинній на момент передачі згаданого наказу до виконання.
      2.3. Рішення Управління Держказначейства в Одеській області про повернення наказу обгрунтовано тим, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за вказаним у виконавчому документі кодом ЄДРПОУ 33659544 зареєстровано Департамент житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації, а не Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації.
      2.4. 27 липня 2017 року ПП "Ремерцентр", посилаючись на незаконність указаних дій цього Управління, звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою на дії Управління в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Господарський суд Одеської області ухвалою від 18 жовтня 2017 року скаргу ПП "Ремерцентр" на дії Управління Держказначейства в Одеській області відхилив.
      3.2. Умотивовуючи ухвалу, місцевий господарський суд керувався тим, що у випадку встановлення під час перевірки виконавчого документа органом Держказначейства того, що найменування боржника в наказі не відповідає найменуванню, яке зазначене у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, орган Держказначейства має право, зокрема, повернути наказ без виконання.
      3.3. Суд дійшов висновку, що орган Держказначейства, установивши, що в наказі неправильно зазначено найменування боржника, скористався своїм правом щодо повернення стягувачу виконавчого документа як такого, який видано або оформлено з порушенням визначених вимог.
      3.4. Одеський апеляційний господарський суд постановою від 20 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПП "Ремерцентр" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року задовольнив частково; ухвалу скасував частково; скаргу ПП "Ремерцентр" на дії Управління задовольнив частково: визнав неправомірними дії Управління Держказначейства в Одеській області щодо відмови від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29 червня 2016 року у справі N 916/1227/16 та повернення наказу Господарського суду Одеської області від 13 липня 2016 року; в іншій частині скарги відмовив.
      3.5. Постанову вмотивовано тим, що доводи, наведені в скарзі, є обґрунтованими в частині визнання неправомірними дій Управління щодо відмови від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29 червня 2016 року та повернення наказу господарського суду в цій справі від 13 липня 2016 року.
      3.6. Відмовляючи в задоволенні скарги в частині зобов'язання Управління прийняти до виконання наказ господарського суду від 13 липня 2016 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що вирішення питання щодо прийняття до виконання виконавчого документа здійснюється Управлінням за процедурою, установленою Порядком виконання рішень, зокрема, за умови подання стягувачем до органу казначейства документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку. Як з'ясовано судом, подані стягувачем документи, визначені в пункті 6 Порядку виконання рішень, були повернуті йому Управлінням. Однак у такому разі стягувач не позбавлений права повторно надати до Управління відповідні документи.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. 08 грудня 2017 року Управління звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просило скасувати вказану вище постанову суду апеляційної інстанції та відмовити в задоволенні скарги позивача.
      4.2. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що дії Управління Держказначейства в Одеській області як суб'єкта владних повноважень можуть бути оскаржені в порядку статей 2, 17, 18, 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на день звернення зі скаргою, а не в порядку статті 121-2 ГПК України в редакції, чинній на день звернення зі скаргою.
      4.3. Скаржник зазначає, що в порядку статті 121-2 ГПК України можуть бути оскаржені лише дії (бездіяльність) державного виконавця. Водночас Держказначейство не входить до системи органів Державної виконавчої служби України. Отже, дії (бездіяльність) Держказначейства як суб'єкта владних повноважень мають оскаржуватися в порядку адміністративного судочинства.
      4.4. Окрім того, скаржник указує, що у виконавчому документі (наказі Господарського суду Одеської області) на порушення вимог законодавства було неправильно зазначено найменування боржника - Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації замість Департаменту житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації.
      5. Доводи інших учасників справи
      5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Ремерцентр" зазначає, що наказ видано без помилок, із позначенням вірного найменування боржника.
      5.2. Так, на момент винесення рішення суду першої інстанції та видачі наказу згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за наведеним у наказі кодом ЄДРПОУ 33659544 боржник був зареєстрований саме під тим найменуванням, яке було вказано в наказі, а саме Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації.
      5.3. ПП "Ремерцентр" додатково зазначає, що скарга на дії (бездіяльність) Держказначейства підлягає розгляду в порядку господарського судочинства з урахуванням правових позицій Вищого господарського суду України, викладених у постановах від 28 жовтня 2013 року N 12/203 та від 24 вересня 2013 року N 32/37-10. Тобто, законодавство України прямо не визначає порядку оскарження дій (бездіяльності) органу казначейства, а відповідні скарги подаються до суду, який видав виконавчий документ.
      6. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      6.1. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України викладено в новій редакції.
      6.2. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України в редакції згаданого Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      6.3. Ухвалою від 16 березня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління Держказначейства в Одеській області для здійснення перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року у справі N 916/1227/16 без повідомлення учасників справи.
      6.4. Згідно із частиною шостою статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      6.5. 16 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 916/1227/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, оскільки Управління Держказначейства в Одеській області оскаржує судове рішення з підстав порушення норм процесуального права, а саме порушення правил юрисдикції (стаття 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
      7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      7.1. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
      7.2. У статті 115 ГПК України у редакції, чинній на час звернення зі скаргою, унормовано, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження". Аналогічні положення містяться й у статті 326 ГПК України в чинній редакції.
      7.3. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      7.4. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України "Про виконавче провадження").
      7.5. У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів -банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 Закону України "Про виконавче провадження").
      7.6. Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
      7.7. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону України "Про виконавче провадження").
      7.8. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про виконавче провадження" учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.
      7.9. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 Закону України "Про виконавче провадження").
      7.10. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").
      7.11. З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 05 червня 2012 року N 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон N 4901-VI), який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.
      7.12. За нормами Закону N 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
      7.13. Указаним Законом N 4901-VI також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
      7.14. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року N 215 (далі - Положення N 215), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
      7.15. Згідно з пунктом 3 Положення N 215 основними завданнями Держказначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.
      7.16. Пунктом 9 Положення N 215 передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
      7.17. 16 лютого 2013 року набрав чинності в новій редакції Порядок виконання рішень, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
      7.18. За правилами пункту 3 Порядку виконання рішень в новій редакції рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)).
      7.19. За положеннями зазначеного Порядку виконання рішень безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.
      7.20. Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", а є встановленою Законом N 4901-VI особою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом N 4901-VI випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
      7.21. Відповідно до положень пункту 15 Порядку виконання рішень дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в Законі N 4901-VI не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства.
      7.22. Разом з тим Закон України "Про виконавче провадження" установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 цього Закону). Водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не визначено.
      7.23. Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства.
      7.24. До того ж положеннями статті 121-2 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, визначався порядок оскарження до господарського суду дій чи бездіяльності виключно органів державної виконавчої служби та приватних виконавців.
      7.25. Аналогічні положення закріплено й у статті 339 ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
      7.26. Наведені норми права є підставою для висновку, що ГПК України та Закон України "Про виконавче провадження" передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ.
      7.27. Водночас Держказначейство - не орган примусового виконання судових рішень, як уже зазначалося в цій постанові, а згідно з пунктом 1 Положення N 215 центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
      7.28. У свою чергу, згідно з положеннями частини першої статті 6 КАС України в редакції, чинній на час звернення ПП "Ремерцентр" зі скаргою на дії Управління Держказначейства в Одеській області, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
      7.29. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
      7.30. Згідно із частиною першою статті 19 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження
      7.31. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість ПП "Ремерцентр" оскаржити дії Управління Держказначейства в Одеській області до господарського суду, який видав виконавчий документ.
      7.32. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.
      7.33. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      7.34. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року, ухвали Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року та закриття провадження за скаргою ПП "Ремерцентр" про визнання неправомірними дій Управління Держказначейства в Одеській області.
      8. Висновок щодо застосування норм права
      8.1. Спори, що виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, установленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", розглядаються адміністративними судами в порядку, визначеному КАС України.
      Керуючись статтями 306, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково.
      2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року у справі N 916/1227/16 - скасувати.
      3. Закрити провадження за скаргою Приватного підприємства "Ремерцентр" на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання неправомірними дій.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      14 березня 2018 року
      м. Київ
      справа № 682/690/16-ц
      провадження № 61-1469 св 17
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
      суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_1,
      заінтересована особа - державний виконавець Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Шевчука В. В. від 30 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області у складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О., від 27 листопада 2017 року
      В С Т А Н О В И В :
      Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргоюна дії державного виконавця Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області.
      Скарга мотивована тим, що 24 жовтня 2016 року головним державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області відкрито виконавче провадження щодо виконання рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та зміну розміру аліментів.
      Постановою державного виконавця від 30 січня 2017 року на її грошові кошти як боржника накладено арешт.
      12 липня 2017 року вона звернулась із заявою до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області про зняття арешту з банківського рахунку № НОМЕР_1, відкритого в публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), оскільки на вказаний рахунок надходять грошові кошти зі сплати аліментів на утримання дітей. 24 липня 2017 року їй повідомлено, що постановами державного виконавця знято арешт з частини грошових коштів боржника за вказаним картковим рахунком. Проте державним виконавцем не знято арешт на грошові кошти, які надходять у виглядів аліментів, у зв'язку з чим вона не може ними розпорядитись за цільовим призначенням та використати на утримання дітей.
      Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд зняти арешт з її банківського рахунку № НОМЕР_1, відкритого в ПАТ КБ «ПриватБанк».
      Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 серпня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець, винісши постанову про арешт банківського рахунку заявника, діяв у межах обсягу прав, наданих Законом України «Про виконавче провадження», оскільки банківський рахунок не має спеціального режиму використання, а посилання заявника на те, що рахунок є соціальним і грошові кошти на ньому не можуть бути арештованими, оскільки на нього зараховуються аліменти на утримання дітей є хибним, тому, що аліменти не є допомогою на дітей в контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження».
      Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 27 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 серпня 2017 року залишено без змін.
      Апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши також, що вимоги Закону України «Про виконавче провадження» не звільняють осіб, які здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, від обов'язку виконувати рішення суду.
      14 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги. 
      Касаційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем накладено арешт на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дітей, а не на належні їй грошові кошти. При цьому відповідно до положень статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Проте з часу накладення арешту на банківський рахунок, діти обмежені у здійснені права власності на аліменти.
      Також суди не врахували, що аліменти на утримання дітей є іншою допомогою на дітей у контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження».
      Крім того, вона здійснює догляд за дитиною-інвалідом ОСОБА_3, яка потребує періодичного стаціонарного лікування, однак внаслідок накладення арешту на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дітей, дитина позбавлена на реалізацію свого конституційного права на охорону здоров'я та медичне обслуговування.
      Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
      Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      18 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
      Судом встановлено, що 28 жовтня 2016 року державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області прийнято до примусового виконання виконавчий лист від 24 жовтня 2016 року № 682/960/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 1 102 грн 40 коп. судового збору, 300 грн витрат на правову допомогу та 8 тис. грн витрат на проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
      11 січня 2017 року до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області надійшла заява стягувача ОСОБА_2 про накладення арешту на грошові кошти, що належать боржнику ОСОБА_1 та містяться на рахунках № НОМЕР_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» (карткові рахунки: № НОМЕР_3, № НОМЕР_1).
      30 січня 2017 року державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області винесено постанову про арешт грошових коштів боржника ОСОБА_1, які містяться на вищевказаних рахунках.
      13 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області із заявою про зняття арешту з грошових коштів, оскільки стягнення на соціальну допомогу інвалідам з дитинства може бути звернено виключно за переліком підстав, що передбачені законом, також не може бути звернено стягнення на допомогу на дітей одиноким матерям.
      Постановами державного виконавця від 16 лютого 2017 року та 10 березня 2017 року знято арешт з частини грошових коштів ОСОБА_1 у розмірі по 1 717 грн 40 коп., та 168 грн 17 коп. по рахунку № НОМЕР_4, яку направлено на виконання до ПАТ КБ «ПриватБанк».
      11 липня 2017 року до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області надійшла ухвала Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року про розстрочку виконання рішення суду на 1 рік у розмірі 2 102 грн 40 коп. з 1 серпня 2017 року до 1 серпня 2018 року щомісячними платежами по 175 грн 20 коп. на місяць. Стягнення судових витрат у розмірі 7 тис. грн здійснено в загальному порядку, у зв'язку з чим, державним виконавцем винесено постанову про розстрочення виконання судового рішення та направлено платіжні вимоги від 11 серпня 2017 року на суму 8 011 грн 24 коп. на виконання.
      Відповідно до частини першої статті 179 СК України у редакції, чинній на час накладення арешту на банківські рахунки, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.
      Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.
      Отже, статтею 179 СК України у зазначеній вище редакції врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення.
      Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.
      Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.
      При цьому Кодекс уточнює правовий режим аліментів, отриманих на неповнолітню дитину шляхом визнання за нею права брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.
      Згідно з статтею 179 СК України у чинній редакції аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
      Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
      Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
      Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
      У частині першій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      Відповідно до пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом.
      Згідно з частиною першою статті 383 ЦПК України у редакції 2004 року, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що в будь-якому випадку, якщо аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, чи є власністю дитини, однак ці грошові кошти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, тому на них не може бути звернено стягнення.
      Разом з тим апеляційний суд не врахував, що внаслідок накладення державним виконавцем арешту на грошові кошти, що належать боржнику ОСОБА_1 та містяться на рахунках № НОМЕР_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» (карткові рахунки № НОМЕР_3, № НОМЕР_1), діти позбавлені права брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на їх утримання, та спрямуванні їх на забезпечення першочергових потреб, зокрема, у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні тощо.
      Таким чином, у порушення статей 212 - 214, 303, 315, 383 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, апеляційний суд: у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; не надав належної правової оцінки доводам заявника; не врахував, що аліменти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, не з'ясував, чи не на кошти, які передбачені для утримання дитини, накладено арешт, та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
      Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.
      Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанцій, ухвалюючи судове рішення в справі, неправильно застосував норми матеріального права, порушивши норми процесуального права, тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
      Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
      П О С Т А Н О В И В :
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 27 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: О. В. Білоконь
      Б. І. Гулько
      Є. В. Синельников
      Ю. В. Черняк
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72819354
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 липня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 1421/5229/12-ц
      Провадження N 14-194цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_3,
      заінтересовані особи: Державне підприємство "Сетам" (далі - ДП "Сетам"), ОСОБА_4,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року в складі судді Панькова Д.А. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року в складі колегії суддів Данилової О.О., Лівінського І.В., Шаманської Н.О.
      у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Первомайський МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області) Ігнатюка Владислава Валерійовича, заінтересовані особи: ДП "Сетам", ОСОБА_4 та
      УСТАНОВИЛА:
      У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою, у якій зазначав, що на виконанні у Первомайському МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області знаходиться виконавчий лист, виданий Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 30 672 грн.
      Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 серпня 2016 року стягнення за цим виконавчим листом зупинено. Цього ж дня державний виконавець виніс постанову про зупинення виконавчого провадження.
      Проте внаслідок неповідомлення державним виконавцем організатора електронних торгів про зупинення виконавчого провадження 18 серпня 2016 року о 22 год. через систему електронних торгів належний ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_1 було продано, прилюдні торги завершено з оголошенням переможця, а кошти надійшли на рахунок виконавчої служби.
      Посилаючись на порушення державним виконавцем порядку вчинення виконавчих дій, ОСОБА_3 просив визнати неправомірними дії щодо неповідомлення організатора торгів (ДП "Сетам") вчасно та в установлений законом спосіб про зупинення виконавчого провадження; визнати неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів.
      Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір у розмірі 275,60 грн.
      У своїй ухвалі суд першої інстанції керувався тим, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, оскільки 18 серпня 2016 року направив поштою постанову про зупинення виконавчого провадження до Миколаївської філії ДП "Сетам", яка отримала постанову 19 серпня 2016 року та 22 серпня 2016 року перенаправила її до головного офісу ДП "Сетам" і в той же день електронні торги за лотом 162299 були зупинені.
      Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання протиправними проведення торгів і оголошення переможця скасовано, провадження у цій частині закрито відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Ухвалу суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави 275,60 грн судового збору скасовано. В іншій частині ухвалу суду залишено без змін.
      Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що державний виконавець направив інформаційне повідомлення організатору торгів про зупинення виконавчого провадження з дотриманням вимог частини шостої статті 39 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) та пункту 3 розділу 1 Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2015 року N 1620/28065 (далі - Порядок), а тому його дії у цій частині не можуть вважатися неправомірними.
      Разом з тим апеляційний суд зробив висновок, що вимоги щодо незаконності (протиправності) проведення електронних торгів з визначенням переможця не можуть бути розглянуті в порядку, передбаченому цивільним судочинством для розгляду скарг на дії державного виконавця, а тому провадження в цій частині підлягає закриттю (за аналогією закону) відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали апеляційного суду).
      У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Наведені в касаційній скарзі доводи
      ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначав, що розділом VI ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) передбачено судовий контроль за виконанням судових рішень, відповідно до якого скарги на дії державного виконавця розглядаються саме в порядку цивільного судочинства. Рішення суду, за яким здійснюється виконавче провадження та у якому скаржник оскаржував дії державного виконавця, прийнято в порядку цивільного судочинства, а тому апеляційний суд незаконно закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали).
      Також скаржник зазначав, що державний виконавець несе відповідальність за надсилання листа в належну організацію, яка має повноваження щодо зупинення електронних торгів.
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      26 лютого 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційну скаргу ОСОБА_3 разом із матеріалами справи до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути частково задоволена з огляду на таке.
      Суди встановили, що на виконанні у Первомайському МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області знаходиться виконавчий лист від 03 липня 2013 року N 2/484/52/13 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 30 672 грн.
      На реалізацію шляхом проведення електронних торгів передане нерухоме майно, що належить боржнику - житловий будинок N АДРЕСА_1.
      До системи електронних торгів внесено відповідну інформацію, сформовано лот торгів (дата публікації - 27 липня 2016 року), визначена дата проведення аукціону - 16 серпня 2016 року о 9 год. і та дата закінчення - 18 серпня 2016 року о 22 год. (а. с. 5).
      18 серпня 2016 року при розгляді скарги ОСОБА_3 на дії державного виконавця Первомайського МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області в іншому провадженні (N 4-с/484/31/16) ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області зупинено стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року (а. с. 3).
      Незважаючи на те, що стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року, зупинено, 18 серпня 2016 року о 22 год. прилюдні торги відбулися і житловий будинок АДРЕСА_1 було відчужено шляхом продажу на прилюдних торгах.
      Згідно з правилами частин першої та третьої статті 62 Закону N 606-XIV (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.
      Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.
      Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України.
      Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов'язків суду.
      Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника є пред'явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень.
      Такий правовий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі N 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі N 6-1749цс15, від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1655цс16 та від 14 червня 2017 року у справі N 6-1804цс16.
      Оскільки предметом розгляду справи за скаргою ОСОБА_3 були дії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред'явлення цими особами позову.
      На зазначене ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд уваги не звернули.
      Ураховуючи той факт, що подання боржником скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечує йому відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення, наведені у скарзі ОСОБА_3 вимоги у частині визнання неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів належить залишити без розгляду.
      Крім того, одним із доводів касаційної скарги є порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема неповідомлення заінтересованої особи - ДП "Сетам" про судові засідання. Таким порушенням є і розгляд скарги без участі набувача нерухомого майна, прав та інтересів якого у будь-якому випадку стосується розгляд справи.
      Вивчивши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ці доводи заслуговують на увагу.
      Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
      У статтях 74-76 ЦПК України було врегульовано порядок вручення судових повісток.
      Згідно з частинами п'ятою та восьмою статті 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
      Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку з їх діяльністю.
      Як убачається з матеріалів справи, заінтересована особа ДП "Сетам" жодного разу не була повідомлена судом першої інстанції про судові засідання, зокрема відповідно до супровідного листа від 20 вересня 2016 року на адресу ОСОБА_3 та начальника ВДВС суд направив лист-повідомлення про судове засідання на 26 вересня 2016 року (а. с. 10). На адресу ДП "Сетам" ані повістки, ані листа-повідомлення направлено не було.
      Також у судові засідання 30 вересня, 07 та 11 жовтня 2016 року ДП "Сетам" свого представника не направило, відомостей про отримання ним повістки матеріали справи не містять.
      Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу без належного повідомлення заінтересованої особи, позбавив останню можливості ознайомитися зі скаргою та подати заперечення на неї і докази на підтвердження своїх заперечень, що призвело до поверхового розгляду справи.
      Зазначені порушення норм цивільного процесуального закону є істотними у зв'язку з тим, що впливають на висновок суду і не можуть бути виправлені на етапах перегляду судового рішення.
      Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до статті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України N 2" наголошується на принципі рівності сторін? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
      Таким чином, не можна вважати, що суд першої інстанції дотримався вимог щодо належного повідомлення сторін у справі про наявність судового спору та повідомлення заінтересованої особи про час та місце розгляду справи відповідно до вимог статей 74?76 ЦПК України, чим, окрім іншого, порушено і вимоги статті 6 Конвенції про доступ до правосуддя.
      Помилку у визначенні складу учасників справи на стадії апеляційного перегляду виправити неможливо, тому ухвали судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 414, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року скасувати.
      Вимоги ОСОБА_3 у частині визнання неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів - залишити без розгляду.
      В іншій частині ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 553/1642/15-ц
      Провадження N 14-207цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_3,
      заінтересовані особи: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС МЮУ), Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Департаменту ДВС МЮУ та ОСОБА_3 на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року у складі судді Кононенка С.Д. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів Бондаревської С.М., Корнієнка В.І., Ординської Т.В.
      у справі за скаргою ОСОБА_3 на незаконні дії, неправомірну бездіяльність посадових осіб органів державної виконавчої служби системи МЮУ та Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" щодо відмови виконувати рішення суду,
      УСТАНОВИЛА:
      У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії державних виконавців та Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", у якій просив: поновити строк звернення до суду, визнати неправомірними бездіяльність Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5, відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві) щодо невиконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року (N 553/1642/15-ц) про стягнення боргу з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його користь у розмірі 9 333,60 грн та непроведення службового розслідування щодо завідувача підрозділу з обліку та доставки кореспонденції Шевченківського РУЮ в м. Києві ОСОБА_6 та заступника директора департаменту - начальника управління контролю за діяльністю органів державної виконавчої служби Департаменту ДВС МЮУ ОСОБА_7 з 04 березня 2016 року та зобов'язати перелічених вище осіб надати інформацію щодо виконання згаданого судового рішення. Скаргу мотивовано тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 стягнуто компенсацію моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн та судові витрати - всього 9 333,60 грн.
      ОСОБА_3 зазначав, що, починаючи із червня 2015 року й до теперішнього часу, мають місце факти систематичної протиправної бездіяльності посадових осіб ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві, Департаменту ДВС МЮУ та боржника - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", а також протиправні дії зі сторони Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, не виконане, протиправна бездіяльність ДВС встановлена ухвалами Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада та від 01 грудня 2015 року, які набрали чинності.
      Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 строки для звернення до суду зі скаргою. Зобов'язано заінтересованих осіб у 10-денний строк з дня одержання ухвали суду надати суду та ОСОБА_3 письмову інформацію щодо організації та вчинення дій, спрямованих на фактичне виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року (N 553/1642/15-ц) про стягнення боргу з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь заявника в розмірі 9 333,60 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
      Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та Департаменту ДВС МЮУ відхилено. Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року залишено без змін.
      Ухвали судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що будь-які дії чи бездіяльність з виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року унеможливлює їх здійснення із червня 2015 року, оскільки у червні 2015 року ще не було ухвалене рішення, виконавчі дії і бездіяльність щодо виконання якого оскаржується. З огляду на офіційне оприлюднення повідомлення про введення в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" тимчасової адміністрації та відкриття ліквідаційної процедури, державний виконавець на виконання вимог пункту 6-1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) правомірно відмовив у відкритті виконавчого провадження, що також підтверджено й ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 09 лютого 2016 року (справа N 553/1642/15-ц); ОСОБА_3 не звернувся до Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 з вимогою про включення його до реєстру акцептованих кредиторів протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, у зв'язку із чим будь-які вимоги, що надійшли після цієї дати, крім вимог вкладника в межах гарантованої суми відшкодування вкладу, вважаються погашеними, при цьому встановлений частиною першою статті 49 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) строк на пред'явлення вимог до кредитора є присічним і поновленню не підлягає. Отже, правових підстав для прийняття керівником органу рішення щодо проведення службового розслідування немає.
      У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      У грудні 2016 року Департамент ДВС МЮУ звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених вимог та постановити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
      Доводи касаційних скарг
      ОСОБА_3 у касаційній скарзі посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема частини першої статті 6, частини першої статті 11, статей 25, 26 Закону N 606-XIV, частини п'ятої статті 124 Конституції України, порушення норм процесуального права та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зазначив, що виконання судового рішення, ухваленого у листопаді 2015 року, яке набрало чинності, органами державної виконавчої служби так і не відбулося, жодних постанов державним виконавцем за виданим на його ім'я виконавчим листом про стягнення з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" коштів не прийнято, при цьому виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню в установленому порядку, не визнавався.
      Вважав, що вказані вище порушення та недотримання державними виконавцями вимог законодавства є підставою для проведення службового розслідування.
      Зауважив, що державний виконавець, відмовляючи у відкритті виконавчого провадження, не роз'яснив його право звернутися до відповідного господарського суду для задоволення своїх вимог під час ліквідаційної процедури спільно з іншими кредиторами, а Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 не вправі відмовити у виконанні рішення суду та повинна включити до реєстру кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" його вимоги про стягнення коштів. Суд апеляційної інстанції, зазначаючи в мотивувальній частині про неправомірну бездіяльність державного виконавця, такого висновку по суті вимог у резолютивній частини не зазначив.
      ОСОБА_3 вказував, що, задовольняючи частково його скаргу, суди попередніх інстанцій не стягнули на його користь 5 294,00 грн понесених судових витрат на правову допомогу.
      У касаційній скарзі Департамент ДВС МЮУ посилався на те, що заявник безпідставно зазначив про неналежну організацію та проведення службових перевірок, адже звернення громадян розглядаються Департаментом ДВС МЮУ з дотриманням вимог Закону України від 02 жовтня 1996 року N 393/96-ВР "Про звернення громадян".
      Указав, що ОСОБА_3 не зазначив суб'єкта оскарження, а також чітко не визначив осіб, які повинні надати інформацію щодо виконання рішення суду, при цьому пред'явлено дві пов'язані між собою вимоги, які за результатами розгляду мають різні процесуально-правові наслідки. Зокрема, заявник звернувся до суду із цією скаргою в порядку цивільного судочинства, однак оскаржує, у тому числі, бездіяльність щодо неналежної організації та проведення службових перевірок і службових розслідувань щодо його звернень, тому цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Ухвалами судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня та 08 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами.
      У квітні 2017 року Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_8 подав заперечення, у яких просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3 та залишити без змін оскаржувані судові рішення як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на те, що в банку розпочато процедуру ліквідації, у зв'язку із чим погашення вимог кредиторів відбувається з урахуванням положень Закону N 4452-VI. Скаржник пропустив установлений частиною першою статті 49 цього Закону 30-денний строк, а тому всі його вимоги вважаються погашеними.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі -ЦПК України) викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      09 лютого 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційні скарги ОСОБА_3 та Департаменту ДВС МЮУ разом з матеріалами справи до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2018 року вказану справу прийнято для продовження розгляду та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга Департаменту ДВС МЮУ не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, перш за все цивільних, господарських та адміністративних між собою. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
      Пунктом 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
      Тобто спірні правовідносини регулюються нормами Закону N 606-XIV.
      Згідно із частиною першою статті 1 Закону N 606-XIV у редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_3 зі скаргою, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      За змістом статті 2 Закону N 606-XIV, чинного на момент звернення ОСОБА_3 зі скаргою, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".
      Частинами першою, третьою статті 3 вказаного Закону визначено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Органи, установи, організації та особи, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.
      Таким чином, до примусового виконання залучаються не лише органи ДВС МЮУ, але і інші органи в межах та на виконання своїх обов'язків.
      При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
      Такий висновок підтверджено в частині четвертій статті 82 Закону N 606-XIV, чинного на момент звернення ОСОБА_3 зі скаргою, згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.
      Відповідно до статті 383 ЦПК України в редакції, яка діяла на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
      За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).
      Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним ВДВС.
      У пункті 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу).
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Тобто, якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, то в цьому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів.
      Питання юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця вже було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду і з цього приводу зроблено висновок про те, що вказані справи мають розглядатися у порядку того судочинства, у якому постановлені судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню, зокрема у постанові від 14 березня 2018 року в справі N 14-19цс18, і підстав для відступу від такої позиції немає.
      У справі, яка переглядається, ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Департаменту ДВС МЮУ щодо виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Полтави від 16 листопада 2015 року, про стягнення з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його користь грошових коштів у розмірі 9 333,60 коп.
      Доводи касаційної скарги Департаменту ДВС МЮУ про те, що ОСОБА_3 оскаржує бездіяльність суб'єкта владних повноважень - Департаменту ДВС МЮУ щодо неналежної організації та проведення службових перевірок і розслідувань з приводу звернень ОСОБА_3, тому цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є необґрунтованими, оскільки в цьому випадку ОСОБА_3 оскаржив дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо невиконання судового рішення і метою звернення до суду було саме спонукання ВДВС до виконання судового рішення, а не оскарження дій посадових осіб Департаменту ДВС МЮУ.
      Суди правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства.
      Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом, що також передбачено статтею 383ЦПК України у редакції, що діяла на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
      Щодо вирішення судами попередніх інстанцій скарги ОСОБА_3 по суті Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Постановою Національного банку України від 17 грудня 2015 року N 898 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18 грудня 2015 року N 230 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з якими відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" строком з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року, призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку - заступника начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_5
      Інформацію про ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було розміщено 23 грудня 2015 року на офіційному сайті Фонду (www.fg.gov.ua.) та відомості про ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" опубліковано в газеті "Голос України" (N 242 (6242) від 23 грудня 2015 року).
      Згідно із статтею 45 Закону N 4452-VІ Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, а також здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.
      Частиною першою статті 49 Закону N 4452-VI визначено, що Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
      Останнім строком звернення кредиторів до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" із вимогами було 21 січня 2016 року.
      Разом з тим Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо преклюзивності тридцятиденного строку на прийняття вимог кредиторів.
      У самій статті 49 Закону N 4452-VI про це не зазначено прямо. Проте таке обмеження строку звернення направлене не на позбавлення права кредиторів банку, якими є у значній кількості фізичні особи, а на дисциплінування кредиторів у виконанні своїх обов'язків щодо прояву волевиявлення на отримання від банку, що ліквідується, виконання грошового зобов'язання.
      У статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
      Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення від 23 вересня 1982 року в справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції").
      Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення від 20 листопада 1995 року в справі "Прессос Компанія Нав'єра С. А. та інші проти Бельгії").
      Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння [його] майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення від 12 листопада 2002 року у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія").
      Обмеження надзвичайно коротким строком кредиторів у зверненні з вимогами про включення до реєстру акцептованих кредиторів з урахуванням процедури доведення до відома кредиторів про зміну правового статусу банку без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій кредитора банку, не є необхідним у правовій державі. Таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав кредиторів та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном, у здійснення майнових прав.
      Суди встановили, що 16 листопада 2015 року Ленінським районним судом м. Полтави (справа N 553/1642/15) стягнуто на користь ОСОБА_3 з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 3000,00 грн компенсації завданої моральної шкоди та 6 333,60 грн судових витрат.
      30 грудня 2015 року Ленінським районним судом м. Полтави видано заявнику виконавчий лист по вищевказаній справі та цього ж дня, 30 грудня 2015 року виконавчий лист направлено на виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, який отримано відповідальним працівником 04 січня 2016 року. Виконавчий лист не передано державному виконавцю для виконання у зв'язку із його фактичною втратою.
      У порушення прав стягувача ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві не вирішив питання про відкриття чи відмову у відкритті виконавчого провадження у встановлений строк, не роз'яснив стягувачу порядок виконання судового рішення про стягнення коштів із боржника, який ліквідується.
      Заявник пред'явив вимоги до банку 29 лютого 2016 року, у зв'язку з чим пропустив строк пред'явлення вимог про включення до реєстру акцептованих кредиторів, встановлений нормами спеціального Закону N 4452-VI, застосування якого є пріоритетним у даному випадку.
      22 березня 2016 року державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6-1 статті 26 Закону N 606-XIV з огляду на офіційне оприлюднення повідомлення про відкриття ліквідаційної процедури.
      При цьому суди встановили, що лише 23 березня 2016 року ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві направлено заяву до Ленінського районного суду м. Полтави про видачу дубліката виконавчого листа.
      Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (частини перша, друга статті 25 Закону N 606-XIV).
      Пунктом 9 частини першої статті 37 Закону N 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі запровадження тимчасової адміністрації банку - боржника.
      Згідно з пунктом 3-1 частини першої, частиною п'ятою статті 49 Закону N 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.Постанова про закінчення виконавчого провадження у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника виноситься державним виконавцем не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
      При цьому виконавчий документ надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      Інструкцією про проведення виконавчих дій від 15 грудня 1999 року N 74/5 (далі - Інструкція N 74/5), яка була чинною на момент пред'явлення ОСОБА_3 виконавчого листа до виконання, визначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам статті 19 Закону N 606-XIV та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Виконавчі документи, що не відповідають вимогам згаданої статті Закону, а також ті, що повернулися з підприємств, установ, організацій та ін., де провадилися стягнення з заробітку чи інших доходів боржника, як виконані направляються органом державної виконавчої служби до суду чи органу (посадовій особі), що видав даний виконавчий документ. У разі помилкового надходження виконавчих документів (не за територіальністю або підвідомчістю) державний виконавець виносить постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (пункт 3.6.1).
      За змістом пункту 3.6.2. Інструкції N 74/5 державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.
      Пунктом 4.9.1 цієї Інструкції передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню державним виконавцем у випадку, в тому числі й передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому в разі визнання боржника банкрутом.
      На час введення у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" тимчасової адміністрації та відкликання банківської ліцензії, виконавчий лист про стягнення на користь ОСОБА_3 коштів з банку перебував у ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, який згідно із статтею 19 Конституції України та Закону N 606-XIV повинен був діяти відповідно до вимог Закону, зокрема протягом встановленого частиною другою статті 25 Закону N 606-XIV строку вирішити питання щодо відкриття виконавчого провадження.
      Однак, ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві порушено вимоги Закону N 606-XIV та у встановлені строки не вирішено питання про відкриття виконавчого провадження, в результаті чого несвоєчасно передано Уповноваженій особі Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 виконавчий лист та не роз'яснено стягувачу його право звернутися з відповідною заявою для задоволення своїх вимог під час ліквідаційної процедури спільно з іншими кредиторами, що в свою чергу призвело до порушення встановленого частиною п'ятою статті 45 Закону N 4452-VI строку, протягом якого ОСОБА_3 як кредитор мав право заявити Уповноваженій особі Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про свої вимоги до банку.
      Виконання судового рішення є невід'ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.
      Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
      Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
      Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", рішення від 19 березня 1997 року в справі "Горнсбі проти Греції").
      Частиною другою статті 5 ЦПК України передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
      Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев'ята статті 10 ЦПК України).
      Частиною першою статті 433 ЦПК України встановлено, що у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
      Вищевказані порушення ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, що виразилися у втраті виконавчого документа та зволікання державного виконавця за зверненням до суду, який розглядав справу із заявою про видачу його дубліката (понад два місяці) могли призвести до втрати заявником права на отримання коштів за рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року (справа N 553/1642/15) з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" як таких, що пред'явленні після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей про ліквідацію банку (частина перша статті 49 Закону N 4452-VI) не з вини заявника.
      За викладених обставин не можна погодитися із висновками судів попередніх інстанцій про законність дій ВДВС Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві та Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15).
      Крім того, з огляду на встановлені факти незаконних дій вищевказаних осіб, положення статей 5, 10 ЦПК України, а також саме з метою забезпечення справедливого розгляду справи виконання судового рішення та ефективного способу захисту порушеного права ОСОБА_3, Велика Палата Верховного Суду вважає правомірним поновити заявнику строк на включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" для погашення кредиторських вимог ОСОБА_3 на загальну суму 9 333,60 грн та зобов'язати Уповноважену особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" включити зазначені кредиторські вимоги останнього до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".
      Поряд із цим, суди першої та апеляційної інстанції правильно вказали про те, що оскільки рішення суду, яке пред'явлено ОСОБА_3 до виконання 30 грудня 2015 року, датоване 15 листопада 2015 року, тому вимоги заявника про визнання бездіяльності посадових осіб органів державної виконавчої служби саме з червня 2015 року та з 04 березня 2016 року є безпідставними, оскільки рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути оскаржені саме щодо виконання судового рішення, однак на час, вказаний заявником у скарзі, судове рішення, яким стягнуто на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 9 333,60 грн на примусовому виконанні у ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві перебувати не могло, оскільки на той час ще не було ухвалено Ленінським районним судом м. Полтави.
      Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з відсутністю правових підстав для зобов'язання в судовому порядку начальника ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві організувати та провести службове розслідування з огляду на те, що Порядком проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року N 950, такої підстави не визначено.
      Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині ухвали фактично визнав неправомірність бездіяльності зацікавлених осіб, проте у резолютивній частині відмовив у задоволенні цих вимог, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що ці доводи суперечать змісту вказаної ухвали, у якій зазначено, що органами державної виконавчої служби не було дотримано вимог закону щодо повідомлення заявника про хід виконання судового рішення, апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, який задовольнив вимоги заявника в цій частині, фактично погодився з його висновками.
      Поряд із цим заслуговують на увагу посилання в касаційній скарзі ОСОБА_3 на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому в стягненні із заінтересованих осіб судових витрат на правову допомогу в розмірі 5 294,00 грн.
      Суди досліджували, що між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11 укладено договір про надання правової допомоги (т. 1, а. с. 34), а також є квитанція та розрахунок суми гонорару в розмірі 5 294,00 грн. (т. 1, а. с. 34 а, 35).
      Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції) витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
      Згідно із частиною першою статті 88 ЦПК України (у згаданій редакції) стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
      Судом першої інстанції не вирішувалося питання розподілу судових витрат, пов'язаних з оплатою заявником правової допомоги, при цьому було частково задоволено вимоги скарги.
      Апеляційний суд на вказані недоліки уваги також не звернув, тому Велика Палата Верховного Суду з огляду на положення підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) вважає за необхідне провести розподіл судових витрат з урахуванням частини десятої статті 141 цього Кодексу, шляхом покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
      Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_3 про визнання неправомірною бездіяльності Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15) скасувати.
      Визнати неправомірною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15).
      Поновити ОСОБА_3 строк на включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" для погашення кредиторських вимог ОСОБА_3 на загальну суму 9 333,60 грн та зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" включити кредиторські вимоги ОСОБА_3 до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" згідно з рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15).
      В іншій частині ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року залишити без змін.
      Стягнути з відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві на користь ОСОБА_3 2 647,00 (дві тисячі шістсот сорок сім гривень 00 копійок) грн судових витрат.
      Стягнути з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 1 323,50 (одна тисяча триста двадцять три гривні 50 копійок) грн судових витрат.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови складено і підписано 25 червня 2018 року.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.