Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции споров касательно перегистрации имущества по поддельным договорам

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 815/6945/16

Провадження N 11-439апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року (суддя Андрухів В.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року (у складі колегії суддів Градовського Ю.М., Кравченка К.В., Лук'янук О. В.) у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу КовальськоїВікторії Валентинівни (далі - приватний нотаріус Ковальська В.В.), треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про скасування рішень,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до приватного нотаріуса Ковальської В.В., треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, у якому просила скасувати рішення відповідача від 25 листопада 2013 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартири, що розташовані в м. Одесі за адресами: АДРЕСА_1

Позов обґрунтовано тим, що приватний нотаріус, яка виконувала функції державного реєстратора, прийняла оскаржувані рішення, не встановивши відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV).

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01 березня 2017 року залишив без змін ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року, якою відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 190 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 рокута Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_3 зазначає, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник щодо оскарження рішень відповідача, як суб'єкта владних повноважень, на підставі невиконання ним вимог Закону України N 1952-IV.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 квітня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Згідно із ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила наступне.

Судами встановлено, що 25 листопада 2013 року приватний нотаріус Ковальська В.В. зареєструвала за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу N 01/1232 від 03 грудня 2001 року та прийняла рішення про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу N 00/0112 від 21 січня 2000 року

Того ж дня, цей же нотаріус посвідчила договори купівлі-продажу, на підставі яких ОСОБА_3 продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6, а квартиру АДРЕСА_1 -ОСОБА_7

За позицією позивачки жодних договорів стосовно придбання чи продажу вказаних квартир вона не укладала й до відповідача для вчинення реєстраційних дій не зверталася. Перехід права власності на згадані квартири здійснено по підроблених документах, що встановлюється в кримінальному провадженні N 12014160470004682 від 29 травня 2016 року (до цього часу рішення не прийнято).

Вважаючи дії приватного нотаріуса протиправними й такими, що вчинені без належної перевірки документів, наданих для реєстрації права власності, ОСОБА_3 звернулася до суду із цим адміністративним позовом.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких була перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Порушуючи питання про скасування рішень приватного нотаріуса від 25 листопада 2013 року, ОСОБА_3 обґрунтовує свої вимоги тим, що оскаржувані рішення про реєстрацію за нею права власності на квартири прийняті на підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна, які позивачка з третіми особами в справі не укладала та в подальшому нерухоме майно не відчужувала.

Вищезазначені договори купівлі-продажу, на думку ОСОБА_3, є незаконними і потягли за собою низку цивільних позовів, пред'явленихдо неї третіми особами, а тому порушують її права.

Однак, визнання незаконними дій приватного нотаріуса щодо реєстрації за позивачкою права власності на квартири і подальшого їх відчуження можуть бути визнані судом такими у випадку, якщо буде встановлено незаконність їх укладення і відповідно участь ОСОБА_3 в цих діях, оскільки оцінка дій приватного нотаріуса напряму залежить від рішення суду щодо дійсності укладення договорів купівлі-продажу квартир, а отже ці правовідносини є похідними.

При цьому, на противагу своєї правової позиції про належність спору до адміністративної юрисдикції ОСОБА_3 в порядку цивільного судочинства звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до приватного нотаріуса Ковальської В.В. про скасування рішень від 25 листопада 2013 року щодо реєстрації права власності на нерухоме майно (справа N 521/533/17).

Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 20 червня 2018 року відмовив ОСОБА_3 у задоволенні цього позову.

Також з матеріалів справи та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що в січні 2018 року ОСОБА_3 подала до Малиновського районного суду м. Одеси цивільний позов до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 треті особи: Одеська універсальна біржа, Одеська міська рада, приватний нотаріус Ковальська В.В., ОСОБА_9, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна (справа N 521/209990/16-ц).

Тобто у цій справі спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин і впливають на цивільні права позивачки та третіх осіб у справі.

Однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є правочини (договори). Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою для його недійсності (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За нормами ч. 3 цієї статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 зазначеної статті).

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала;у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

З огляду на те, що реєстраційні дії, які оскаржує позивачка, вчинені на підставі правочинів, а саме договорів купівлі-продажу, які вона вважає недійсними та прийнятими з ознаками шахрайських дій невідомими їй особами, спір у цій справі не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України, з метою встановлення відповідності вказаних договорів вимогам ЦК України.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні цього Суду у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Зважаючи на наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі є

обґрунтованими, оскільки ця справа має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до.1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року залишити без змін.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.Р. Кібенко Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

[ANTIRAID]

Большая палата в очередной раз доказала ненужность административной юрисдикции. В данном деле суд указал, что учитывая то, что регистрационные действия, которые оспаривает итица, совершены на основании сделок, а именно договоров купли-продажи, которые она считает недействительными и осуществленными с признаками мошеннических действий неизвестными ей лицами, спор по этому делу не является публично-правовым и должен решаться по правилам Гражданского процессуального кодекса Украины, с целью установления соответствия указанных договоров требованиям ГК Украины.

Хотя истица оспаривает исключительно нарушение регистратором порядка проведения регистрационных действий и как указывала та же докладчик - вполне конкретных нарушений.

[babaika]

Согласен с выводами Верховного Суда.

Данный спор - гражданская юрисдикция, кроме того, ответчиком должно быть лицо в интересах которого произведена перерегистрация, а нотариус третьим лицом (можно нотариуса соответчиком, но не обязательно).

В уголовном производстве необходимо просить привлечь к ответственности как лицо в интересах которого, так и нотариуса. Но с нотариусом несколько сложнее будет, однако нет ничего не возможного.

Необходимо взять во внимание, что :

В 13.08.2018 в 19:49, ANTIRAID сказал:

Перехід права власності на згадані квартири здійснено по підроблених документах, що встановлюється в кримінальному провадженні N 12014160470004682 від 29 травня 2016 року (до цього часу рішення не прийнято).

...... ещё не установлено поддельные были документы или нет.

Обычно следователь ждет решение суда в котором рассматривается незаконная регистрация и отмена решения регистратора. Самостоятельно ничего делать не хотят. В данном случае факт подделки ещё не установлен (его устанавливать дело нескольких дней и наличие желания..)