Постановление БП-ВС об административной юрисдикции споров по неправомерности признания депозитного договора ничтожным и внесении в перечень вкладчиков для выплаты в ликвидируемом банке

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 804/15260/15

Провадження N 11-149апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта-банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - уповноважена особа Фонду, Банк відповідно) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року (у складі колегії суддів Чабаненко С.В., Прокопчук Т.С., Шлай А.В.),

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила:

- визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) N 008-03616-250215 "Найкращий від Миколая" від 25 лютого 2015 року, укладеного між позивачем і Банком (далі - Договір банківського владу), оформлені листом відповідача від 23 вересня 2015 року N 8821/312;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням суми, яка підлягає відшкодуванню за названим вище договором, - 161 тис. 148 грн 68 коп., а також подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, якій необхідно здійснити виплату відшкодування у зазначеній сумі;

- зобов'язати Фонд включити ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, для здійснення їй виплати вказаної суми відшкодування.

У ході розгляду Дніпропетровським окружним адміністративним судом цієї справи встановлено такі фактичні обставини.

30 жовтня 2014 року Національний банк України (далі - НБУ) прийняв постанову N 692/БТ "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", якою, зокрема, було заборонено здійснювати проведення будь-яких операцій за чинними договорами, що призводять до збільшення гарантованої суми відшкодування за вкладами фізичних осіб. Зазначена постанова доведена до відома посадових осіб Банку лише 15 січня 2015 року.

25 лютого 2015 року між ОСОБА_3 (вкладник) та банком укладено Договір банківського вкладу у доларах США.

На виконання умов підпункту 1.6 Договору, позивачу було відкрито вкладний (депозитний) рахунок N НОМЕР_1.

Згідно з підпунктом 1.2 Договору сума вкладу становила 6 тис. доларів США.

Підпунктом 1.8 Договору зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого у Банку, або готівкою через касу Банку в день укладання сторонами Договору.

Пунктом 1 Додаткової угоди від 25 лютого 2015 року N 1 до Договору банківського вкладу передбачено, що зарахування вкладу на рахунок може бути здійснено шляхом перерахування з відкритого у Банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента.

25 лютого 2015 року (в день укладення Договору) на рахунок позивача з рахунку ОСОБА_6 було перераховано суму вкладу у розмірі 6 тис. доларів США, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності, N 46454462.

Відповідно до підпункту 1.3 Договору вклад залучався на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок по 26 травня 2015 року, тобто на три календарні місяці.

У підпункті 1.10 Договору сторонами було визначено, що у разі закінчення строку залучення вкладу або в разі дострокового припинення дії цього Договору вклад виплачується шляхом зарахування на поточний рахунок, відкритий на ім'я вкладника в установі Банку.

2 березня 2015 року на підставі постанови Правління НБУ від цієї ж дати N 150 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення N 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", за яким з 3 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Банку призначено Кадирова В.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 8 квітня 2015 року N 71 тимчасову адміністрацію у Банку запроваджено на шість місяців - з 3 березня 2015 року до 2 вересня 2015 року включно.

26 травня 2015 року закінчився строк дії Договору, у зв'язку з чим позивач звернувся до Банку з вимогою повернути йому як вкладнику кошти, що були ним розміщені у Банку згідно з умовами Договору.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 3 серпня 2015 року N 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у Банку продовжено до 2 жовтня 2015 року включно.

Постановою НБУ від 2 жовтня 2015 року N 664 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано Банк.

Цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду ухвалено рішення N 181 про початок процедури ліквідації Банку з 5 жовтня 2015 року по 4 жовтня 2017 року включно.

На виконання наказу уповноваженої особи Фонду від 29 травня 2015 року N 408 та рішення виконавчої дирекції Фонду від 27 липня 2015 року N 174/15 Комісією з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями Банку було здійснено перевірку щодо виявлення договорів (правочинів) за вкладними операціями, що є нікчемними з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 4452-VI).

За результатами цієї перевірки названа Комісія дійшла висновку, що умови, зокрема, Договору банківського вкладу, укладеного ОСОБА_3 та Банком, за якими здійснювалося перерахування коштів на вкладний рахунок позивача з рахунку іншої фізичної особи-вкладника Банку, надають позивачу як кредитору Банку переваги перед іншими кредиторами, а отже, такий Договір є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI.

У зв'язку з наведеним Тимчасова адміністрація Банку направила позивачу лист від 23 вересня 2015 року N 8821/312 (отриманий на початку жовтня 2015 року), яким повідомлено, що згідно із зазначеною вище нормою Закону N 4452-VI Договір банківського вкладу є нікчемним та відповідно до статті 216 Цивільного Кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 3 грудня 2015 року позов задовольнив. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції вказав на безпідставність висновку уповноваженої особи Фонду про нікчемність Договору банківського вкладу з визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI передумов, а відтак і відсутність підстав для невключення ОСОБА_3 допереліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

При цьому суд виходив із того, що Договір банківського вкладу не відноситься до категорії операцій за чинними станом на 30 жовтня 2014 року договорами, цей договір є новим правочином, укладеним між позивачем-вкладником та Банком відповідно до поточних на той час ринкових умов та внутрішніх правил Банку, які були доступними будь-якому його вкладнику. Зарахування ж ОСОБА_6 коштів на вкладний (депозитний) рахунок позивача було здійснено на виконання зобов'язань, що виникли безпосередньо між ним та позивачем. Нарахування процентів за Договором банківського вкладу відбувалося на розрахунковий рахунок, що відкритий на ім'я саме ОСОБА_3, що свідчить про безпідставність тверджень відповідачів щодо створення для кредитора ОСОБА_6 додатках переваг (пільг), прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами Банку.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано, провадження в адміністративній справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки з огляду на положення Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у чинній на час прийняття ухвали редакції; далі - ГПК) спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

У своєму рішенні апеляційний суд також послався на необхідність застосування при розгляді справи висновків Верховного Суду України, зокрема, викладених у постановах цього суду від 16 лютого 2016 року (N 21-4846а15)та 15 червня 2016 року (N 21-286а16).

25 жовтня 2016 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу цього суду про закриття провадження у справі та залишити в силі постанову суду першої інстанції про задоволення позову.

Загалом доводи скаржника зводяться до того, що спеціальним законом у спірних відносинах, яким, крім іншого, визначено і процедуру ліквідації банків, є саме Закон N 4452-VI, і тому застосування апеляційним судом у цій справі Закону N 2343-XII є помилковим. Зважаючи на положення пункту 7 частини першої статті 3 КАС у чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали редакції, Фонд є суб'єктом владних повноважень, а його функції за Законом N 4452-VI пов'язані зі здійсненням владних управлінських повноважень, тому спір у цій справі відноситься до публічно-правових та підлягає розгляду судами адміністративної юрисдикції.

14 лютого 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.

Фонд у відзиві на касаційну скаргу вказав, зокрема, на те, що цей спір є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами КАС.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

Позивач оскаржує дії щодо невключення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування.

У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) закріплено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.

За змістом пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частинами першою та другою статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом N 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. ЦейЗакон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону N 4452-VІосновним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 16 лютого

2016 року та 15 червня 2016 року у справах N 826/2043/15 та N 826/20410/14 відповідно, у яких, з посиланням на норми Закону 2343-XII та приписи статті 12 ГПК, було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

ВеликаПалата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постановах від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами статті 27 Закону N 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:

- уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону (…) станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

- уповноважена особа Фонду (…) формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- виконавча дирекція Фонду (…) затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- уповноважена особа Фонду (…) формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом (…).

Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Саме тому в частині восьмій статті 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали), а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 КАС (у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення), є помилковим.

Отже, касаційна скарга в частині скасування ухвали апеляційного суду підлягає задоволенню. Водночас не підлягають задоволенню вимоги скарги про залишення в силі постанови суду першої інстанції, оскільки прийняття такого рішення можливе лише у разі його апеляційного перегляду по суті, який у цій справі не відбувся у зв'язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС (у редакції, чинній на час здійснення касаційного перегляду) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС (у зазначеній редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є (…) порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (…) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи наведене, ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до цього ж суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року скасувати.

3. Справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта-банк" Кадирова Владислава Володимировичапро визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії направити до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.М. Ситнік В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

[ANTIRAID]

Большая Палата пришла к выводу, что Фонд является государственным специализированным учреждением, которое выполняет функции государственного управления в сфере гарантирования вкладов физических лиц, уполномоченное лицо Фонда в этом случае выполняет от имени Фонда делегированные им полномочия по гарантирования вкладов физических лиц, а поэтому споры относительно формирования перечня вкладчиков, которые имеют право на гарантированное государством возмещение средств по вкладам за счет Фонда, и утверждение реестра вкладчиков для осуществления гарантов них выплат является публично-правовым и относится к юрисдикции административных судов.

[ANTIRAID]

И еще одно аналогичное решение:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 821/1161/16

Провадження N 11-175апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" Костенка Ігоря Івановича (далі - Уповноважена особа Фонду; Банк відповідно) про зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвали Херсонського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року (у складі судді Попова В.Ф.) та Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Кравченка К.В., Лук'янчук О. В., Градовського Ю.М.),

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом, у якому зазначила, що вона є вкладником Банку згідно з договорами вкладу від 20 жовтня 2015 року N 200D-631293 (сума вкладу - 70 тис. грн. термін розміщення - з 20 жовтня 2015 року по 18 листопада 2016 року) та від 14 серпня 2015 року N 200D-616231 (сума вкладу - 130 тис. грн. термін розміщення - з 14 серпня 2015 року по 18 серпня 2016 року).

ОСОБА_3 указала, що після прийняття рішення про відкликання ліцензії Банку та його ліквідацію вона відповідно до статті 26 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) набула права на відшкодування коштів за вкладами.

Проте Уповноважена особа Фонду не включила ОСОБА_3 до реєстру та списку вкладників Банку для відшкодування коштів за вкладами, що на думку, позивача, є протиправним, адже вонане є пов'язаною з Банком особою та не підпадає під жодну з умов, за яких Фонд не здійснює відшкодування. При цьому жодного листа чи повідомлення від уповноваженої особи Фонду з приводу згаданого питання позивач не отримувала, як і відповіді на її письмову вимогу про здійснення відповідних дій.

У зв'язку з наведеним ОСОБА_3 просила суд:

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду включити її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду в межах граничної суми відшкодування до 200 тис. грн за договором банківського вкладу "Новорічний старт" від 20 жовтня 2015 року N 200D-631293 та договором банківського вкладу "Подвійна сила" від 14 серпня 2015 року N 200D-616231;

- зобов'язати Фонд включити її на підставі додаткової інформації, наданої уповноваженою особою Фонду, до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в цьому банку за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Херсонський окружний адміністративний суд ухвалою від 18 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС)у чинній на той момент редакції відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі.

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, а такі справи підвідомчі господарським судам. Тому позов ОСОБА_3 не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

13 жовтня 2016 року ОСОБА_3 на зазначені ухвали судів подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права під час визначення підсудності спору, просила скасувати постановлені цими судами ухвали, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду.

Загалом доводи скаржника зводяться до того, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

На підставі частини шостої статті 346 КАС справу за позовом ОСОБА_3 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

На час розгляду справи відповідачі заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не подали.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Під час розмежування юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

ОСОБА_3 указує на протиправне невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування.

У контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та Уповноваженою особою Фонду і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду згідно з частиною першою та другою статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами оскаржуваних рішень) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частинами першою та другою статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом N 4452-VI встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. ЦейЗакон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.

Крім того, згідно зі статтею 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що відповідно до цього Закону приймаються Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, які виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 16 лютого

та 15 червня 2016 року у справах N 826/2043/15 та N 826/20410/14 відповідно, у яких з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

ВеликаПалата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постановах від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами статті 27 Закону N 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:

- уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

- уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- уповноважена особа Фонду формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Саме тому в частині восьмій статті 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічну правову позицію висловлено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.

Отже, викладені в оскаржуваних ухвалах судів першої та апеляційної інстанцій висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір між фізичною особою - вкладником Банку та Уповноваженою особою Фонду з приводу відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду є помилковими.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС (у редакції, чинній на час здійснення касаційного перегляду) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС (у зазначеній редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на зазначене ухвали Херсонського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року підлягають скасуванню, а справа - направленню до Херсонського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 359 КАС, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

2. Ухвали Херсонського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року скасувати.

3. Справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" Костенка Ігоря Івановича про зобов'язання вчинити певні дії направити до Херсонського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.М. Ситнік В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

[0720]

чухня собачья

[ANTIRAID]

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

м. Київ

Справа N 809/313/16

Провадження N 11-652апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотніков О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова ВладиславаВолодимировича (далі - уповноважена особа Фонду, Банк відповідно) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року (у складі колегії суддів Кузьмича С.М., Гулида Р.М., Улицього В.З.),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила:

- визнати протиправним і скасувати рішення уповноваженої особи Фонду про нікчемність укладеного нею з Банком договору банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року N 003-08501-200115 "Найкращий від Миколая";

- зобов'язати уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників Банку, які мають право на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, для отримання відшкодування коштів за згаданим договором банківського вкладу (депозиту) в сумі 199 тис. грн.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 22 червня 2016 року позов частково задовольнив: визнав протиправним і скасував оскаржуване рішення уповноваженої особи Фондупро нікчемність договору та зобов'язав цього відповідача включити ОСОБА_3 у перелік вкладників Банку, які мають право на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, для отримання відшкодування коштів за договором банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року N 003-08501-200115 у сумі 199 тис. грн. У задоволенні позову до Фонду відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11 жовтня 2016 року постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження в адміністративній справі на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У ході розгляду справи суди встановили таке.

20 січня 2015 року ОСОБА_3 та Банк уклали договір банківського вкладу (депозиту) N 003-08501-200115 "Найкращий від Миколая".

Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 цього договору сума вкладу складає 199 тис. грн. та залучається на строк з моменту зарахування вкладу на рахунок позивача до 20 квітня 2015 року.

Також 20 січня 2015 року позивач та Банк уклали додаткову угоду N 1, якою пункт 1.8 згаданого вище договору викладено в іншій редакції, яка передбачала можливість зарахування вкладу на рахунок шляхом перерахування коштів з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи.

Згідно з платіжним доручення від 20 січня 2015 року N 44651222 ОСОБА_4 переказав грошові кошти на рахунок ОСОБА_3 у сумі 199 тис. грн.

Постановою правління Національного банку України від 2 березня 2015 року N 150 Банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

2 березня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення N 51, яким з урахуванням рішення від 8 квітня 2015 року N 71 запровадила тимчасову адміністрації у Банку з 3 березня по 2 вересня 2015 року та призначила Кадирова В.В. уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Банку. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 3 серпня 2015 року N 147 строк здійснення тимчасової адміністрації Банку продовжено до 2 жовтня 2015 року включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 2 жовтня 2015 року N 664 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку виконавча дирекція Фонду цього ж дня прийняла рішення N 181, яким розпочато процедуру ліквідації Банку і призначено уповноваженою особою Фонду Кадирова В.В.

Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями Банку від 15 вересня 2015 року, призначеної наказом уповноваженої особи Фонду від 29 травня 2015 року N 408, ця комісія дійшла до висновку, що ряд договорів банківського вкладу, укладених Банком після 16 січня 2015 року, зокрема і договір з ОСОБА_3, визнано нікчемними з підстав, передбачених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час вирішення спірних правовідносин; далі - Закон N 4452-VI), оскільки, укладаючи такий договір банківського вкладу, Банк надав кредитору переваги (пільги), прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку, адже кошти на рахунок позивача надійшли внаслідок перерахування коштів іншою фізичною особою з метою створення штучного зобов'язання Фонду на відшкодування коштів за рахунок держави.

Наказом уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року N 813 вирішено застосувати наслідки нікчемності, зокрема, договору банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2015 року N 003-08501-200115, укладеного Банком з ОСОБА_3

Позивачу направлено повідомлення про нікчемність зазначеного вище договору банківського вкладу згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI.

Ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції, керуючись правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 15 червня 2016 року (справа N 826/20410/14), з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи статті 12 чинного на той час Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) зазначив, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів і ця справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

ОСОБА_3 подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Загалом доводи скаржника зводяться до непоширення на спірні відносини положень Закону N 2343-XII та ГПК, а також безпідставність застосування у цій справі висновку Верховного Суду України у згаданій вище постанові з огляду на відмінність обставин справи.

У запереченнях на касаційну скаргу уповноважена особа Фонду вказує на правильність висновків апеляційного суду про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки, на переконання відповідача, спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не підпадають під юрисдикцію адміністративних судів, що відповідає висновкам Верховного Суду України у справах N 826/2043/15 та N 826/20410/14.

Дослідивши у межах, визначених частиною першою статті 341 чинного КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Зі змісту позовної заяви та уточнень до неї вбачається, що ОСОБА_3 звернулася до суду за визнанням протиправним і скасуванням рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу та зобов'язанням уповноваженої особи Фонду включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС у зазначеній редакції).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим, навіть у тому разі, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Помилковим є застосування статті 17 КАС (у відповідній редакції) та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Відповідно до статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Згідно із частинами першою, другою статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути більшою 200 тис. грн. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до статті 27 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом N 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Закон України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" і Закон N 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.

Закриваючи провадження у цій справі, апеляційний суд керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року (справа N 826/20410/14), а відповідач указує на необхідність застосування у спірних правовідносинах також висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 лютого 2016 року (справа N 826/2043/15).

Проте за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (справи N 910/12294/16, N 910/24198/16, N 910/17448/16), яка відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у згаданих вище постановах, такі правовідносини регулюються спеціальним Законом N 4452-VI і не підпадають під дію загального законодавства про банкрутство, а тому немає підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону N 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року (справа N 820/11591/15).

Таким чином, помилковим є закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду.

Щодо законностізакриття провадження у справі в іншій частині позовних вимог Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону N 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього Закону перевірка правочинів Банку із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у справах N 910/12294/16, N 910/24198/16 та N 819/353/16.

Оскільки рішення про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Відтак права позивача у цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа такого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду вимог щодо визнання його протиправним, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування рішення уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним укладеного нею договору банківського вкладу не можуть бути розглянуті в судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

Таким чином, закриття провадження в адміністративній справі у вказаній вище частині позовних вимог є правильним саме з наведених вище мотивів.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу щодо зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, то ухвалаЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року в цій частині підлягає скасуванню, а справа - направленню до апеляційного суду для продовження розгляду.

Водночас зазначену ухвалу апеляційного суду в частині мотивів закриття провадження у справі за рештою позовних вимог слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Не підлягають задоволенню також вимоги скаржника про залишення в силі постанови суду першої інстанції, оскільки прийняття такого рішення можливе лише в разі його апеляційного перегляду по суті, який у цій справі не відбувся у зв'язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1.Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 рокувчастині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" КадироваВладислава Володимировича включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, - скасувати.

3. Справу в цій частині направити до Львівського апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

4. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 рокув частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про скасування рішення про нікчемність укладеного позивачем договору банківського вкладу - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті ухвалу суду в частині цих позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.І. Рогач С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.В. Британчук О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

[ANTIRAID]

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

м. Київ

Справа N 818/3639/15

Провадження N 11-725апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В.,Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М.,Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В.,Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року (судді Зеленський В.В., Чалий І.С., П'янова Я. В.) у справі N 818/3639/15 за позовом ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" (далі - уповноважена особа, ПАТ "Дельта банк" відповідно) Кадирова Владислава Володимировича про зобов'язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Фонду, уповноваженої особи, у якому просив суд:

- зобов'язати уповноважену особу включити позивача до переліку вкладників ПАТ "Дельта банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та передати цю інформацію до Фонду для включення позивача до загального реєстру вкладників ПАТ "Дельта банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- зобов'язати Фонд включити ОСОБА_4 до загального реєстру вкладників ПАТ "Дельта банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

На обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначив, що між ним та ПАТ "Дельта банк" укладено договір від 16 лютого 2015 року N 003-18509-160215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях та додаткову угоду до нього строком по 21 лютого 2016 року, за умовами яких кошти в розмірі 129 тис. грн були перераховані на вкладний (депозитний) рахунок позивача. На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року N 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 02 березня 2015 року N 51 про запровадження з 03 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію. Листом від 23 вересня 2015 року N 8821/504 уповноважена особа повідомила позивача про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 16 лютого 2015 року N 003-18509-160215 з посиланням на пункт 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). До переліку вкладників ПАТ "Дельта банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, позивач не включений. На його думку, такі дії та бездіяльність відповідачів суперечать чинному законодавству, а тому є протиправними.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 09 березня 2016 року позов задовольнив частково: зобов'язав уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_4 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта банк" за рахунок Фонду за договором N 003-18509-160215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях від 16 лютого 2015 року. Суд зобов'язав уповноважену особу включити ОСОБА_4 до переліку вкладників ПАТ "Дельта банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. У задоволенні інших позовних вимог суд відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 жовтня 2016 року апеляційну скаргу уповноваженої особи задовольнив частково: постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), роз'яснивши позивачу право на звернення з цим позовом у порядку господарського судочинства.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, представник позивача подав касаційну скаргу, в якій у зв'язку з порушенням апеляційним судом норм процесуального права просить скасувати вказану вище ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги представник позивача вказує на те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки в цих правовідносинах відсутній спір про право між сторонами, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідачів, які у межах спірних правовідносин діють як суб'єкти владних повноважень.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 червня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 02 липня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Відповідачі відзивів на касаційну скаргу не надіслали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що 16 лютого 2015 року між ОСОБА_4 та ПАТ "Дельта банк" укладено договір N 003-18509-160215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях.

Відповідно до цього договору сума вкладу становить 129 тис. грн. строк залучення вкладу - з моменту його зарахування на рахунок по 21 лютого 2016 року, процентна ставка за вкладом - 13 відсотків річних. Банк відкрив позивачу вкладний (депозитний) рахунок N НОМЕР_1.

Також між позивачем та ПАТ "Дельта банк" укладено договір від 19 лютого 2015 року N 019-18513-160215 на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів. Банк відповідно до цього договору відкрив позивачу поточний рахунок N НОМЕР_2 у гривнях.

Грошові кошти в сумі 129 тис. грн перераховані на вкладний (депозитний) рахунок позивача N НОМЕР_1 платіжним дорученням N 45959119 від 16 лютого 2015 року з поточного рахунку ОСОБА_7 N НОМЕР_3.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року N 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 02 березня 2015 року N 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта банк".

Листом від 23 вересня 2015 року N 821/504 уповноважена особа повідомила позивача про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях від 16 лютого 2015 року N 003-18509-160215.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" виконавча дирекція Фонду 02 жовтня 2015 року прийняла рішення N 181 "Про початок здійснення процедури ліквідації AT "Дельта банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПAT "Дельта Банк" та призначено уповноважену особу Фонду Кадирова В.В. строком на 2 роки - з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог у частині зобов'язання уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_4 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта банк" за рахунок Фонду за договором від 16 лютого 2015 року N 003-18509-160215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях.

Закриваючи провадження у справі, Харківський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що спір про включення особи до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду за вкладами у банку, який знаходиться на стадії ліквідації (банкрутства), не є справою адміністративної юрисдикції, а повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується з указаним висновком суду апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_4 звернувся до адміністративного суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи про зобов'язання уповноваженої особи включити позивача до переліку вкладників ПАТ "Дельта банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та передати цю інформацію до Фонду для включення позивача до загального реєстру вкладників ПАТ "Дельта банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також зобов'язання Фонду включити ОСОБА_4 до загального реєстру вкладників ПАТ "Дельта банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/20410/14, у якій з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстру відшкодувань вкладникам, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, за змістом частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону N 4452-VI).

Нормами статті 27 Закону N 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема:

- уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

- уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду;

- Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України".

Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 тис. рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника.

Саме тому на банки не поширюється дія Закону N 2343-XII, що встановлено частиною восьмою статті 36 Закону N 4452-VI.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.

З огляду на викладені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень Фонду та уповноваженої особи щодо виконання покладених на них владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.

При цьому ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення), є помилковим.

Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника позивача ОСОБА_4 задовольнити.

2. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк Л.І. Рогач

С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна

В.В. Британчук О.М. Ситнік

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

Прокопенко О.Б.