Постановление БП-ВС по пересмотру о прекращении поручительства и ипотеки после погашения кредита в проблемном банке и отсутствии оснований ничтожности такой оплаты

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 755/7957/16-ц

Провадження N 14-209цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О. Г

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (далі - ПАТ "УПБ"),

третя особа - ОСОБА_4,

заявник - виконуючий обов'язки Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленко Олександр Володимирович,

розглянула в порядку письмового провадження заяву ПАТ "УПБ" в особі виконуючого обов'язки уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленка О.В. про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року у складі судді Катющенко В.П., ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Шахової О.В., Поливач Л.Д., Вербової І.М., ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Коротуна В.М., Завгородньої І.М., Мазур Л.М., Писаної Т.О., Попович О.В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "УПБ", третя особа - ОСОБА_4, про визнання зобов'язань за договором припиненими,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому зазначала, що 12 листопада 2007 року між нею та ПАТ "УПБ" укладено кредитний договір N 830, за умовами якого з урахуванням змін та доповнень банк надав їй кредит з лімітом заборгованості 3 311 456 грн строком до 10 листопада 2022 року та сплатою 22 % річних за користування кредитом. Згідно з додатковим договором про внесення змін до кредитного договору від 18 травня 2015 року повернення кредиту забезпечувалося порукою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті-Стейт" (далі - ТОВ "Сіті-Стейт") відповідно до договору поруки від 12 листопада 2007 року N 830-2, порукою ОСОБА_6 згідно з договором поруки від 09 квітня 2009 року N 830-3 та заставою нерухомого майна ОСОБА_6 відповідно до договору іпотеки від 09 квітня 2009 року, порукою згідно з договором поруки від 16 листопада 2011 року N 830-4, заставою нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонінвест 3000" (далі - ТОВ "Регіонінвест-3000") відповідно до договору іпотеки від 16 листопада 2011 року та порукою ОСОБА_4 згідно з договором поруки від 18 травня 2015 року N 830-5.

26 травня 2015 року поручителем ОСОБА_4. здійснено повне погашення кредиту та процентів за його використання згідно з кредитним договором, що підтверджується випискою з поточного рахунку останньої, відкритого в ПАТ "УПБ".

28 травня 2015 року банк надав позивачці довідку N 650 про повне погашення кредиту за кредитним договором від 13 вересня 2007 року, в якій вказав про відсутність заборгованості за кредитним договором перед банком, у зв'язку з його достроковим остаточним погашенням за рахунок коштів поручителя ОСОБА_4

Проте, 31 серпня 2015 року ОСОБА_3 отримала лист ПАТ "УПБ" від 20 серпня 2015 року, в якому повідомлено про введення в банку тимчасової адміністрації, призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в банку та про нікчемність: договору поруки N 830-5, укладеного 18 травня 2015 року між ПАТ "УПБ", ОСОБА_3 та ОСОБА_4; претензій від 19 травня 2015 року: N 11/5-02/428 ОСОБА_3 та N 11/5-02/427 ОСОБА_4; усіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язаних з укладенням договору поруки від 18 травня 2015 року N 830-5 та погашенням ОСОБА_4 заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором.

Посилаючись на те, що такі дії банку є неправомірними, порушують її права, зазначені договори відповідають усім вимогам закону і в установленому законом порядку не визнані недійсними, вона виконала свої зобов'язання за кредитним договором достроково, що не заборонено законом, відповідач прийняв виконання, кредит повністю погашений, що безпідставно невизнається уповноваженою особою Фонду, просила визнати її зобов'язання за кредитним договором від 12 листопада 2007 року N 830 припиненими шляхом їх повного виконання.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано зобов'язання ОСОБА_3 перед ПАТ "УПБ" за кредитним договором від 12 листопада 2007 року N 830 припиненими шляхом їх повного належного виконання.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року залишено без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що дострокове погашення кредиту поручителем ОСОБА_8 здійснено у межах вимог чинного законодавства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року касаційну скаргу ПАТ "УПБ" відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції зазначив, що договір поруки між ПАТ "УПБ", ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено 18 травня 2015 року, погашення кредиту поручителем ОСОБА_4 здійснене 26 травня 2015 року, тобто до віднесення 28 травня 2015 року ПАТ "УПБ" до неплатоспроможних банків та введення тимчасової адміністрації, а позивач після отримання листа банка про нікчемність договору повідомила про свою незгоду щодо визнання нікчемними правочинів, в той час як відповідач не здійснив будь-яких дій щодо його нікчемності в судовому порядку.

14 грудня 2017 року виконуючий обов'язки уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленко О.В. звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на постанови Вищого господарського суду України від 03 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16, від 14 березня 2017 року N 910/10365/16, від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 05 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16, від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16, постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 09 серпня 2017 року у справі N 761/37555/15-ц, від 09 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15, а також постанову Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", у яких, на його думку, по-іншому застосовано норму матеріального права, а саме статтю 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції вказаного Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

06 лютого 2018 року Верховний Суд України передав заяву виконуючого обов'язки уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленка О.В. про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2018 року відкрито провадження у справі.

13 квітня 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_9 подала до суду відзив на заяву виконуючого обов'язки уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленка О.В. про перегляд судових рішень, у якому просила у задоволенні зазначеної заяви відмовити.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки заява про перегляд подана виконуючим обов'язки Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленком О.В. з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної і господарської), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII).

Доводи, наведені в заяві про перегляд судових рішень

Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 38 Закону N 4452-VI, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить:

- постанову Вищого господарського суду України від 03 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16;

- постанову Вищого господарського суду України від 14 березня 2017 року N 910/10365/16;

- постанову Вищого господарського суду України від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16;

- постанову Вищого господарського суду України від 05 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16;

- постанову Вищого господарського суду України від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16;

- постанову Вищого господарського суду України від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16;

Заявник указує на невідповідність оскаржуваних рішень судів першої, апеляційної й касаційної інстанцій висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах статті 38 Закону N 4452-VI, викладеним у постановах:

- Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі N 910/501/16;

- Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі N 761/37555/15-ц;

- Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16;

- Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16;

- Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15.

Також заявник звертає увагу на постанову Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції"

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 12 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Український професійний банк" (далі - ВАТ "УПБ", правонаступником якого є ПАТ "УПБ", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N 830 (т. 1, а. с. 6, 7).

Відповідно до п. п. 1.2-1.4. Розділу 1 кредитного договору позичальнику надавався кредит з лімітом заборгованості 3 311 456 грн. з яких: 3 200 000 грн - на споживчі цілі та 111 456 грн - на оплату страхових платежів. Строк кредиту з 12 листопада 2007 року по 10 листопада 2022 року (включно) із процентною ставкою 18,5 % річних.

01 жовтня 2008 року та 09 квітня 2009 року між ВАТ "УПБ", правонаступником якого є ПАТ "УПБ", та позивачем укладені відповідні додаткові договори про внесення змін до кредитного договору, за якими змінено проценту ставку за кредитом на 22 % річних та визначено, що повернення кредиту забезпечується порукою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський гуртовий ринок" (далі - ТОВ "Київський гуртовий ринок") за договором поруки від 12 листопада 2007 року N 830-1, заставою нерухомого майна ТОВ "Київський гуртовий ринок" за договором іпотеки від 12 листопада 2007 року, порукою ТОВ "Сіті-Стейг" за договором поруки від 12 листопада 2007 року N 830-2, порукою ОСОБА_6 за договором поруки від 09 квітня 2009 року N 830-3 і заставою нерухомого майна ОСОБА_6 за договором іпотеки від 09 квітня 2009 року.

Також 16 листопада 2011 року між ТОВ "Регіонінвест 3000", ОСОБА_3 та ПАТ "УПБ" укладено договір поруки N 830-4 та між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_3 - додатковий договір про внесення змін до кредитного договору N 830 від 12 листопада 2007 року.

18 травня 2015 року між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_3 укладено додатковий договір про внесення змін до кредитного договору від 12 листопада 2007 року N 830 (т. 1, а. с. 10).

18 травня 2015 року між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ПАТ "УПБ" укладено договір поруки N 830-5, за яким поручитель ОСОБА_4 взяла на себе зобов'язання у повному обсязі відповідати перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки та відшкодування збитків (т. 1, а. с. 11, 12).

19 травня 2015 року між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ПАТ "УПБ" укладено додатковий договір до договору поруки від 18 травня 2015 року N 830-5, відповідно до умов якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед банком як солідарний боржник за кредитним договором у межах сум депозитів та нарахованих процентів за депозитним договором, що розміщений у банку (т. 1, а. с. 12).

26 травня 2015 року ОСОБА_4 здійснила погашення кредитної заборгованості за кредитним договором, перерахувавши на рахунок ПАТ "УПБ" кошти у розмірі 1 691 164 грн 61 коп., що підтверджується платіжним дорученням N 23017592 та виписками банку від 28 травня 2015 року (а. с. 13, 65, 66).

Відповідно до довідки ПАТ "УПБ" від 28 травня 2015 року N 11/5-02/511 заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором від 12 листопада 2007 року N 830 у розмірі 1 691 164 грн 61 коп. достроково та остаточно погашена за рахунок грошових коштів поручителя ОСОБА_4 Заборгованість перед банком відсутня (т. 1, а. с. 14).

30 квітня 2015 року Правлінням Національного банку України (далі - НБУ) прийнято постанову N 293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", у зв'язку з чим у ПАТ "УПБ" запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку, призначено куратора НБУ, а також установлено ряд обмежень у здійсненні операцій (т. 1, а. с. 46?49).

Зазначена постанова не доводилася до відома вкладників та позичальників.

28 травня 2015 року Правлінням НБУ прийнято Постанову N 348 "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних", на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 28 травня 2015 року N 107 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "УПБ", згідно з яким з 29 травня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ" Пантіну Л.О.

20 серпня 2015 року на адресу позивача ПАТ "УПБ" направило лист, у якому повідомило про необхідність виконати умови кредитного договору у зв'язку з нікчемністю на підставі статті 38 Закону N 4452-VI договору поруки N 830-5 (зі змінами та доповненнями), укладеного 18 травня 2015 року між ПАТ "УПБ", ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вказавши, що його укладення було здійснено з порушенням чинного законодавства України, вимог НБУ та внутрішніх процедур банку (т. 1, а. с. 57?59).

Згідно з вимогами частини першої статті 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 543 ЦК України виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

В ухвалі від 04 жовтня 2017 року, про перегляд якої подано заяву, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ керувався вимогами частини другої статті 38 Закону N 4452-VI, яка передбачає, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Суд касаційної інстанції зазначив, що законодавець закріпив право уповноваженої особи Фонду на віднесення правочинів неплатоспроможного банку до нікчемних у випадках, визначених у статті 38 Закону N 4452-VI.

Відповідно до пунктів 5, 7 частини третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що договір поруки було укладено 18 травня 2015 року, а погашення кредиту поручителем ОСОБА_4 здійснене 26 травня 2015 року, колегія суддів суду касаційної інстанції погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вказані дії здійснено до віднесення ПАТ "УПБ" до неплатоспроможних банків та введення тимчасової адміністрації. Позивач після отримання листа банка про нікчемність договору повідомила про свою незгоду щодо віднесення договору до нікчемних правочинів, в той час як відповідач не здійснив будь-яких дій щодо нікчемності правочину в судовому порядку.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про те, що перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок у одному банку не є правочинами в розумінні статей 202, 204, 626 ЦК України та Закону N 4452-VI, а є банківськими операціями, тому не можуть визнаватися нікчемними, оскільки проведені на виконання цивільно-правових договорів.

Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі, що переглядається, зробили висновок, що укладений між сторонами 18 травня 2015 року договір поруки та здійснене ОСОБА_4 26 травня 2015 року погашення кредиту вчинені до віднесення ПАТ "УПБ" до неплатоспроможних банків та введення тимчасової адміністрації, а дії щодо перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок не є правочинами, а є банківськими операціями, а тому доводи відповідача про їх нікчемність в силу пункту 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI є безпідставними.

Відповідно до постанов Вищого господарського суду України від 03 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16, від 14 березня 2017 року N 910/10365/16, від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 05 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16 та від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, які надані заявником для порівняння, предметом судового розгляду у справах були позовні вимоги уповноваженої особи Фонду до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" про застосування наслідків нікчемних правочинів - договорів про відступлення права вимоги від 26 травня 2015 року, які посвідчені приватним нотаріусом та зареєстровані у реєстрі за номерами 6253, 6263, 6259, 6256, 6252 відповідно, та зобов'язання вчинити дії - повернути на користь ПАТ "УПБ" права майнової вимоги та повернути оригінали документів за зобов'язаннями боржників.

У зазначених постановах Вищий господарський суд України, з посиланням на статті 203, 215, 1058 ЦК України, частини третю та четверту статті 38 Закону N 4452-VI, умови укладених угод, та надані докази у справі, зробив висновок, що ПАТ "УПБ", уклавши договори про відступлення права вимоги від 26 травня 2015 року, якими передбачався обов'язок відповідача здійснити перерахування на його користь грошових коштів за набуте право вимоги, фактично здійснив відступлення такого права безоплатно, оскільки на момент розгляду та вирішення справ у судах кошти за відступлене право вимоги банком отримано не було, а уклавши такий правочин з відповідачем, який водночас є його кредитором за укладеними депозитними договорами, і який отримав від нього майнові вимоги до третьої особи, враховуючи віднесення ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних, цим самим надав, а відповідач - отримав переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами банку, не встановлені законодавством чи внутрішніми документами останнього.

З аналізу зазначених постанов не вбачається, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є подібними зі справою, що переглядається, оскільки вони стосуються застосування наслідків нікчемних правочинів - договорів про відступлення права вимоги, а не визнання зобов'язань за договорами припиненими, що було підставою позову у справі, що переглядається.

З наданої для порівняння постанови Вищого господарського суду України від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16 вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсними договорів про розірвання договору застави майнових прав та про уступку прав вимоги до договору застави майнових прав, застосування наслідків недійсності договорів.

З посиланням на частину третю статті 38 Закону N 4452-VI суд касаційної інстанції зробив висновок, що недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно із якими банк відмовився від власних майнових вимог встановлена законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, а спори щодо нікчемності таких правочинів підлягають вирішенню судом.

У наданій для порівняння постанові постанови Вищого господарського суду України 16 березня 2017 року вбачаються інші підстави для звернення з позовом до суду, оскільки питання визнання недійсними договорів за своїм змістом не є подібним зі спором про визнання зобов'язання за договором припиненим у зв'язку з повним виконанням такого зобов'язання.

Порівняння наведених судових рішень суду касаційної інстанції із судовими рішенням, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права в спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

На підтвердження своїх доводів про те, що судові рішення у справі не відповідають викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник посилається на постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 09 серпня 2017 року у справі N 761/37555/15-ц, від 09 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15.

У зазначених постановах Верховний Суд України зробив висновок, що чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майнових інтересів інших вкладників такого банку.

Так, відповідно до частини другої статті 38 Закону N 4452-VІпротягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1 частини 3 статті 38 Закону N 4452-VI).

Оскільки у справі, що переглядається, висновки суду касаційної інстанції ґрунтувалися на тому, що поручитель ОСОБА_4 здійснила дострокове погашення кредиту до віднесення ПАТ "УПБ" до неплатоспроможних банків та введення тимчасової адміністрації, то цей висновок не суперечить висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду України, адже обставини у вказаних справах різні. У даному випадку банк отримав кошти на погашення виданого кредиту, тобто не поніс майнових збитків, його майнові інтереси не були порушені. Разом з тим Фонд, який повинен діяти правомірно і добросовісно, свої дії не обґрунтував нормами законодавства, допустив правову невизначеність у правовідносинах, віднісши банкові операції та угоди поруки і застави до нікчемних, не поставив питання про застосування наслідків їх нікчемності.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для висновку про невідповідність ухвали суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, висновкам, викладеним у наданій заявником постанові Верховного Суду України, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, адже правовідносини у справах не є подібними.

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляв у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви виконуючого обов'язки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленка Олександра Володимировича про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено і підписано 25 червня 2018 року.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

[ANTIRAID]

Очередной пример деструктивных действий ФГВФЛ и его сотрудников. Большая палата указала, что сделки (в том числе договоры) неплатежеспособного банка являются ничтожными, в частности, на том основании, что банк безвозмездно осуществил отчуждение имущества, принял на себя обязательства без установления обязанности контрагента совершения соответствующих имущественных действий, отказался от собственных имущественных требований (пункт 1 части 3 статьи 38 Закона N 4452-VI).

Поскольку в данном деле выводы суда кассационной инстанции основывались на том, что поручитель ОСОБА_4 осуществила досрочное погашение кредита до отнесения банка к категории неплатежеспособных и введения временной администрации, то этот вывод не противоречит выводам, изложенным в постановлениях Верховного Суда Украины , ведь обстоятельства в указанных делах разные.

В данном случае банк получил средства на погашение выданного кредита, то есть не понес имущественного вреда, его имущественные интересы не были нарушены. Вместе с тем Фонд, который должен действовать правомерно и добросовестно, свои действия не обосновал нормами законодательства, допустил правовую неопределенность в правоотношениях, отнеся банковские операции и сделки поручительства и залога к ничтожным, не поставил вопрос о применении последствий их ничтожности.

[0720]

а что это за зверь такой —  "виконуючиий обов'язки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації банку"?

нет такого субъекта права как "виконуючий обов'язки уповноваженої особи", это бред сивой кобылы 

[ANTIRAID]

22 минуты назад, 0720 сказал:

а что это за зверь такой —  "виконуючиий обов'язки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації банку"?

нет такого субъекта права как "виконуючий обов'язки уповноваженої особи", это бред сивой кобылы 

Большой палате веднее