ANTIRAID

Постановление БП-ВС по пересмотру о прекращении поручительства и ипотеки после погашения кредита в проблемном банке и отсутствии оснований ничтожности такой оплаты

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 755/7957/16-ц

Провадження N 14-209цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О. Г

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (далі - ПАТ "УПБ"),

третя особа - ОСОБА_4,

заявник - виконуючий обов'язки Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленко Олександр Володимирович,

розглянула в порядку письмового провадження заяву ПАТ "УПБ" в особі виконуючого обов'язки уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленка О.В. про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року у складі судді Катющенко В.П., ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Шахової О.В., Поливач Л.Д., Вербової І.М., ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Коротуна В.М., Завгородньої І.М., Мазур Л.М., Писаної Т.О., Попович О.В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "УПБ", третя особа - ОСОБА_4, про визнання зобов'язань за договором припиненими,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому зазначала, що 12 листопада 2007 року між нею та ПАТ "УПБ" укладено кредитний договір N 830, за умовами якого з урахуванням змін та доповнень банк надав їй кредит з лімітом заборгованості 3 311 456 грн строком до 10 листопада 2022 року та сплатою 22 % річних за користування кредитом. Згідно з додатковим договором про внесення змін до кредитного договору від 18 травня 2015 року повернення кредиту забезпечувалося порукою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті-Стейт" (далі - ТОВ "Сіті-Стейт") відповідно до договору поруки від 12 листопада 2007 року N 830-2, порукою ОСОБА_6 згідно з договором поруки від 09 квітня 2009 року N 830-3 та заставою нерухомого майна ОСОБА_6 відповідно до договору іпотеки від 09 квітня 2009 року, порукою згідно з договором поруки від 16 листопада 2011 року N 830-4, заставою нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонінвест 3000" (далі - ТОВ "Регіонінвест-3000") відповідно до договору іпотеки від 16 листопада 2011 року та порукою ОСОБА_4 згідно з договором поруки від 18 травня 2015 року N 830-5.

26 травня 2015 року поручителем ОСОБА_4. здійснено повне погашення кредиту та процентів за його використання згідно з кредитним договором, що підтверджується випискою з поточного рахунку останньої, відкритого в ПАТ "УПБ".

28 травня 2015 року банк надав позивачці довідку N 650 про повне погашення кредиту за кредитним договором від 13 вересня 2007 року, в якій вказав про відсутність заборгованості за кредитним договором перед банком, у зв'язку з його достроковим остаточним погашенням за рахунок коштів поручителя ОСОБА_4

Проте, 31 серпня 2015 року ОСОБА_3 отримала лист ПАТ "УПБ" від 20 серпня 2015 року, в якому повідомлено про введення в банку тимчасової адміністрації, призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в банку та про нікчемність: договору поруки N 830-5, укладеного 18 травня 2015 року між ПАТ "УПБ", ОСОБА_3 та ОСОБА_4; претензій від 19 травня 2015 року: N 11/5-02/428 ОСОБА_3 та N 11/5-02/427 ОСОБА_4; усіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язаних з укладенням договору поруки від 18 травня 2015 року N 830-5 та погашенням ОСОБА_4 заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором.

Посилаючись на те, що такі дії банку є неправомірними, порушують її права, зазначені договори відповідають усім вимогам закону і в установленому законом порядку не визнані недійсними, вона виконала свої зобов'язання за кредитним договором достроково, що не заборонено законом, відповідач прийняв виконання, кредит повністю погашений, що безпідставно невизнається уповноваженою особою Фонду, просила визнати її зобов'язання за кредитним договором від 12 листопада 2007 року N 830 припиненими шляхом їх повного виконання.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано зобов'язання ОСОБА_3 перед ПАТ "УПБ" за кредитним договором від 12 листопада 2007 року N 830 припиненими шляхом їх повного належного виконання.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року залишено без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що дострокове погашення кредиту поручителем ОСОБА_8 здійснено у межах вимог чинного законодавства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року касаційну скаргу ПАТ "УПБ" відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції зазначив, що договір поруки між ПАТ "УПБ", ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено 18 травня 2015 року, погашення кредиту поручителем ОСОБА_4 здійснене 26 травня 2015 року, тобто до віднесення 28 травня 2015 року ПАТ "УПБ" до неплатоспроможних банків та введення тимчасової адміністрації, а позивач після отримання листа банка про нікчемність договору повідомила про свою незгоду щодо визнання нікчемними правочинів, в той час як відповідач не здійснив будь-яких дій щодо його нікчемності в судовому порядку.

14 грудня 2017 року виконуючий обов'язки уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленко О.В. звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на постанови Вищого господарського суду України від 03 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16, від 14 березня 2017 року N 910/10365/16, від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 05 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16, від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16, постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 09 серпня 2017 року у справі N 761/37555/15-ц, від 09 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15, а також постанову Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", у яких, на його думку, по-іншому застосовано норму матеріального права, а саме статтю 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції вказаного Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

06 лютого 2018 року Верховний Суд України передав заяву виконуючого обов'язки уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленка О.В. про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2018 року відкрито провадження у справі.

13 квітня 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_9 подала до суду відзив на заяву виконуючого обов'язки уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленка О.В. про перегляд судових рішень, у якому просила у задоволенні зазначеної заяви відмовити.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки заява про перегляд подана виконуючим обов'язки Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленком О.В. з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної і господарської), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII).

Доводи, наведені в заяві про перегляд судових рішень

Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 38 Закону N 4452-VI, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить:

- постанову Вищого господарського суду України від 03 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16;

- постанову Вищого господарського суду України від 14 березня 2017 року N 910/10365/16;

- постанову Вищого господарського суду України від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16;

- постанову Вищого господарського суду України від 05 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16;

- постанову Вищого господарського суду України від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16;

- постанову Вищого господарського суду України від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16;

Заявник указує на невідповідність оскаржуваних рішень судів першої, апеляційної й касаційної інстанцій висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах статті 38 Закону N 4452-VI, викладеним у постановах:

- Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі N 910/501/16;

- Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі N 761/37555/15-ц;

- Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16;

- Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16;

- Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15.

Також заявник звертає увагу на постанову Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції"

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 12 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Український професійний банк" (далі - ВАТ "УПБ", правонаступником якого є ПАТ "УПБ", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N 830 (т. 1, а. с. 6, 7).

Відповідно до п. п. 1.2-1.4. Розділу 1 кредитного договору позичальнику надавався кредит з лімітом заборгованості 3 311 456 грн. з яких: 3 200 000 грн - на споживчі цілі та 111 456 грн - на оплату страхових платежів. Строк кредиту з 12 листопада 2007 року по 10 листопада 2022 року (включно) із процентною ставкою 18,5 % річних.

01 жовтня 2008 року та 09 квітня 2009 року між ВАТ "УПБ", правонаступником якого є ПАТ "УПБ", та позивачем укладені відповідні додаткові договори про внесення змін до кредитного договору, за якими змінено проценту ставку за кредитом на 22 % річних та визначено, що повернення кредиту забезпечується порукою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський гуртовий ринок" (далі - ТОВ "Київський гуртовий ринок") за договором поруки від 12 листопада 2007 року N 830-1, заставою нерухомого майна ТОВ "Київський гуртовий ринок" за договором іпотеки від 12 листопада 2007 року, порукою ТОВ "Сіті-Стейг" за договором поруки від 12 листопада 2007 року N 830-2, порукою ОСОБА_6 за договором поруки від 09 квітня 2009 року N 830-3 і заставою нерухомого майна ОСОБА_6 за договором іпотеки від 09 квітня 2009 року.

Також 16 листопада 2011 року між ТОВ "Регіонінвест 3000", ОСОБА_3 та ПАТ "УПБ" укладено договір поруки N 830-4 та між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_3 - додатковий договір про внесення змін до кредитного договору N 830 від 12 листопада 2007 року.

18 травня 2015 року між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_3 укладено додатковий договір про внесення змін до кредитного договору від 12 листопада 2007 року N 830 (т. 1, а. с. 10).

18 травня 2015 року між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ПАТ "УПБ" укладено договір поруки N 830-5, за яким поручитель ОСОБА_4 взяла на себе зобов'язання у повному обсязі відповідати перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки та відшкодування збитків (т. 1, а. с. 11, 12).

19 травня 2015 року між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ПАТ "УПБ" укладено додатковий договір до договору поруки від 18 травня 2015 року N 830-5, відповідно до умов якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед банком як солідарний боржник за кредитним договором у межах сум депозитів та нарахованих процентів за депозитним договором, що розміщений у банку (т. 1, а. с. 12).

26 травня 2015 року ОСОБА_4 здійснила погашення кредитної заборгованості за кредитним договором, перерахувавши на рахунок ПАТ "УПБ" кошти у розмірі 1 691 164 грн 61 коп., що підтверджується платіжним дорученням N 23017592 та виписками банку від 28 травня 2015 року (а. с. 13, 65, 66).

Відповідно до довідки ПАТ "УПБ" від 28 травня 2015 року N 11/5-02/511 заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором від 12 листопада 2007 року N 830 у розмірі 1 691 164 грн 61 коп. достроково та остаточно погашена за рахунок грошових коштів поручителя ОСОБА_4 Заборгованість перед банком відсутня (т. 1, а. с. 14).

30 квітня 2015 року Правлінням Національного банку України (далі - НБУ) прийнято постанову N 293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", у зв'язку з чим у ПАТ "УПБ" запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку, призначено куратора НБУ, а також установлено ряд обмежень у здійсненні операцій (т. 1, а. с. 46?49).

Зазначена постанова не доводилася до відома вкладників та позичальників.

28 травня 2015 року Правлінням НБУ прийнято Постанову N 348 "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних", на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 28 травня 2015 року N 107 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "УПБ", згідно з яким з 29 травня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ" Пантіну Л.О.

20 серпня 2015 року на адресу позивача ПАТ "УПБ" направило лист, у якому повідомило про необхідність виконати умови кредитного договору у зв'язку з нікчемністю на підставі статті 38 Закону N 4452-VI договору поруки N 830-5 (зі змінами та доповненнями), укладеного 18 травня 2015 року між ПАТ "УПБ", ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вказавши, що його укладення було здійснено з порушенням чинного законодавства України, вимог НБУ та внутрішніх процедур банку (т. 1, а. с. 57?59).

Згідно з вимогами частини першої статті 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 543 ЦК України виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

В ухвалі від 04 жовтня 2017 року, про перегляд якої подано заяву, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ керувався вимогами частини другої статті 38 Закону N 4452-VI, яка передбачає, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Суд касаційної інстанції зазначив, що законодавець закріпив право уповноваженої особи Фонду на віднесення правочинів неплатоспроможного банку до нікчемних у випадках, визначених у статті 38 Закону N 4452-VI.

Відповідно до пунктів 5, 7 частини третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що договір поруки було укладено 18 травня 2015 року, а погашення кредиту поручителем ОСОБА_4 здійснене 26 травня 2015 року, колегія суддів суду касаційної інстанції погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вказані дії здійснено до віднесення ПАТ "УПБ" до неплатоспроможних банків та введення тимчасової адміністрації. Позивач після отримання листа банка про нікчемність договору повідомила про свою незгоду щодо віднесення договору до нікчемних правочинів, в той час як відповідач не здійснив будь-яких дій щодо нікчемності правочину в судовому порядку.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про те, що перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок у одному банку не є правочинами в розумінні статей 202, 204, 626 ЦК України та Закону N 4452-VI, а є банківськими операціями, тому не можуть визнаватися нікчемними, оскільки проведені на виконання цивільно-правових договорів.

Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі, що переглядається, зробили висновок, що укладений між сторонами 18 травня 2015 року договір поруки та здійснене ОСОБА_4 26 травня 2015 року погашення кредиту вчинені до віднесення ПАТ "УПБ" до неплатоспроможних банків та введення тимчасової адміністрації, а дії щодо перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок не є правочинами, а є банківськими операціями, а тому доводи відповідача про їх нікчемність в силу пункту 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI є безпідставними.

Відповідно до постанов Вищого господарського суду України від 03 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16, від 14 березня 2017 року N 910/10365/16, від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 05 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16 та від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, які надані заявником для порівняння, предметом судового розгляду у справах були позовні вимоги уповноваженої особи Фонду до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" про застосування наслідків нікчемних правочинів - договорів про відступлення права вимоги від 26 травня 2015 року, які посвідчені приватним нотаріусом та зареєстровані у реєстрі за номерами 6253, 6263, 6259, 6256, 6252 відповідно, та зобов'язання вчинити дії - повернути на користь ПАТ "УПБ" права майнової вимоги та повернути оригінали документів за зобов'язаннями боржників.

У зазначених постановах Вищий господарський суд України, з посиланням на статті 203, 215, 1058 ЦК України, частини третю та четверту статті 38 Закону N 4452-VI, умови укладених угод, та надані докази у справі, зробив висновок, що ПАТ "УПБ", уклавши договори про відступлення права вимоги від 26 травня 2015 року, якими передбачався обов'язок відповідача здійснити перерахування на його користь грошових коштів за набуте право вимоги, фактично здійснив відступлення такого права безоплатно, оскільки на момент розгляду та вирішення справ у судах кошти за відступлене право вимоги банком отримано не було, а уклавши такий правочин з відповідачем, який водночас є його кредитором за укладеними депозитними договорами, і який отримав від нього майнові вимоги до третьої особи, враховуючи віднесення ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних, цим самим надав, а відповідач - отримав переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами банку, не встановлені законодавством чи внутрішніми документами останнього.

З аналізу зазначених постанов не вбачається, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є подібними зі справою, що переглядається, оскільки вони стосуються застосування наслідків нікчемних правочинів - договорів про відступлення права вимоги, а не визнання зобов'язань за договорами припиненими, що було підставою позову у справі, що переглядається.

З наданої для порівняння постанови Вищого господарського суду України від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16 вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсними договорів про розірвання договору застави майнових прав та про уступку прав вимоги до договору застави майнових прав, застосування наслідків недійсності договорів.

З посиланням на частину третю статті 38 Закону N 4452-VI суд касаційної інстанції зробив висновок, що недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно із якими банк відмовився від власних майнових вимог встановлена законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, а спори щодо нікчемності таких правочинів підлягають вирішенню судом.

У наданій для порівняння постанові постанови Вищого господарського суду України 16 березня 2017 року вбачаються інші підстави для звернення з позовом до суду, оскільки питання визнання недійсними договорів за своїм змістом не є подібним зі спором про визнання зобов'язання за договором припиненим у зв'язку з повним виконанням такого зобов'язання.

Порівняння наведених судових рішень суду касаційної інстанції із судовими рішенням, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права в спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

На підтвердження своїх доводів про те, що судові рішення у справі не відповідають викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник посилається на постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 09 серпня 2017 року у справі N 761/37555/15-ц, від 09 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15.

У зазначених постановах Верховний Суд України зробив висновок, що чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майнових інтересів інших вкладників такого банку.

Так, відповідно до частини другої статті 38 Закону N 4452-VІпротягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1 частини 3 статті 38 Закону N 4452-VI).

Оскільки у справі, що переглядається, висновки суду касаційної інстанції ґрунтувалися на тому, що поручитель ОСОБА_4 здійснила дострокове погашення кредиту до віднесення ПАТ "УПБ" до неплатоспроможних банків та введення тимчасової адміністрації, то цей висновок не суперечить висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду України, адже обставини у вказаних справах різні. У даному випадку банк отримав кошти на погашення виданого кредиту, тобто не поніс майнових збитків, його майнові інтереси не були порушені. Разом з тим Фонд, який повинен діяти правомірно і добросовісно, свої дії не обґрунтував нормами законодавства, допустив правову невизначеність у правовідносинах, віднісши банкові операції та угоди поруки і застави до нікчемних, не поставив питання про застосування наслідків їх нікчемності.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для висновку про невідповідність ухвали суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, висновкам, викладеним у наданій заявником постанові Верховного Суду України, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, адже правовідносини у справах не є подібними.

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляв у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви виконуючого обов'язки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленка Олександра Володимировича про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено і підписано 25 червня 2018 року.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Очередной пример деструктивных действий ФГВФЛ и его сотрудников. Большая палата указала, что сделки (в том числе договоры) неплатежеспособного банка являются ничтожными, в частности, на том основании, что банк безвозмездно осуществил отчуждение имущества, принял на себя обязательства без установления обязанности контрагента совершения соответствующих имущественных действий, отказался от собственных имущественных требований (пункт 1 части 3 статьи 38 Закона N 4452-VI).

Поскольку в данном деле выводы суда кассационной инстанции основывались на том, что поручитель ОСОБА_4 осуществила досрочное погашение кредита до отнесения банка к категории неплатежеспособных и введения временной администрации, то этот вывод не противоречит выводам, изложенным в постановлениях Верховного Суда Украины , ведь обстоятельства в указанных делах разные.

В данном случае банк получил средства на погашение выданного кредита, то есть не понес имущественного вреда, его имущественные интересы не были нарушены. Вместе с тем Фонд, который должен действовать правомерно и добросовестно, свои действия не обосновал нормами законодательства, допустил правовую неопределенность в правоотношениях, отнеся банковские операции и сделки поручительства и залога к ничтожным, не поставил вопрос о применении последствий их ничтожности.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

а что это за зверь такой —  "виконуючиий обов'язки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації банку"?

нет такого субъекта права как "виконуючий обов'язки уповноваженої особи", это бред сивой кобылы 

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
22 минуты назад, 0720 сказал:

а что это за зверь такой —  "виконуючиий обов'язки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації банку"?

нет такого субъекта права как "виконуючий обов'язки уповноваженої особи", это бред сивой кобылы 

Большой палате веднее

  • Like 1
  • Haha 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      27 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 607/12895/17
      Провадження N 14-196 цс 18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Тернопільської міської ради (далі також - відповідач), за участю третьої особи без самостійних вимог - Прокуратури Тернопільської області (далі також - третя особа), про визнання протиправним та скасування рішення
      за касаційною скаргою позивача на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року, постановлену суддею Сташків Н.М., та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 5 грудня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: Храпак Н.М., Дикун С.І. та Парандюк Т.С.
      Учасники справи:
      позивач: ОСОБА_3,
      відповідач: Тернопільська міська рада,
      третя особа без самостійних вимог: Прокуратура Тернопільської області.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 16 жовтня 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення Тернопільської міської ради N 6/30/88 від 22 березня 2013 року (далі також - оскаржене рішення), яким третій особі затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,35 га під будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудинковими приміщеннями громадського призначення та гаражами для легкових автомобілів на проспекті Степана Бандери, надано третій особі зазначену ділянку в постійне користування, віднесено її до земель житлової та громадської забудови і зобов'язано третю особу у двомісячний термін здійснити державну реєстрацію права постійного користування вказаною земельною ділянкою. Мотивував тим, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки третій особі затверджений з порушенням встановленого законом порядку зміни цільового призначення земельної ділянки.
      2. Позивач вказував, що йому належить охоронюваний законом інтерес, який полягає у прагненні користуватися конкретним матеріальним благом, а саме: отримувати від органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб рішення та дії, які відповідають визначеним Конституцією та законами України засадам, тобто такі, що вчинені в межах, на підставі та у спосіб, визначений законом.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 23 жовтня 2017 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області постановив ухвалу, якою відмовив позивачу у відкритті провадження у справі та роз'яснив позивачу, що відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом.
      4. Суд першої інстанції вважав, що у спірних правовідносинах відповідач реалізує контрольні функції у сфері управління, а тому розгляд такого спору належить до юрисдикції адміністративного суду. Ухвала обґрунтована, зокрема, висновками Верховного Суду України, сформульованими у постановах від 19 січня 2016 року у справі N 21-3690 а 15 та від 7 червня 2016 року у справі N 21-1341 а 16, а також статтями 116, 122-124 Земельного кодексу України.
      5. На думку суду першої інстанції, спірні правовідносини мають публічно-правову природу; відповідач, приймаючи оскаржене рішення, реалізовував делеговані йому державою владні повноваження, якими він наділений в силу приписів національного законодавства. А тому справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      6. 5 грудня 2017 року Апеляційний суд Тернопільської області постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року.
      7. Апеляційний суд вказав на те, що позивач звернувся з позовом про визнання незаконними рішень відповідача щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою та затвердження проекту землеустрою, надання земельної ділянки в користування, віднесення земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови та скасування рішення державного реєстратора.
      8. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у спірних правовідносинах позивач реалізує свої контрольні функції "у сфері управління діяльності" як заступник голови Громадської спілки "Рада Бізнесу Тернопілля", депутат Тернопільської міської ради та мешканець Тернополя і не зазначає, яке у нього є речове право на земельну ділянку, якої стосується оскаржене рішення. Вказане, на думку апеляційного суду, унеможливлює застосування до спірних правовідносин висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 16 грудня 2015 року у справі N 6-2510 цс 15.
      9. Враховуючи те, що спір виник у зв'язку із захистом публічно-правового інтересу позивача, апеляційний суд дійшов висновку, що справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      10. Крім того, суд зазначив, що ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 березня 2017 року у справі N 607/13749/16-ц провадження за аналогічним позовом було закрито у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      11. 23 грудня 2017 року позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 5 грудня 2017 року.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      12. 2 травня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      13. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що позивач оскаржує ухвали судів першої й апеляційної інстанцій з підстав порушення ними правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      14. Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оцінюватися судом на предмет законності. А вимоги про визнання такого рішення незаконним мають розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки за результатами реалізації цього рішення в особи, на користь якої воно ухвалене, виникає майнове право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
      15. Позивач вказує на те, що у його ситуації вимога про визнання незаконним рішення суб'єкта владних повноважень відповідає способам захисту порушеного цивільного права, передбаченим статтею 16 Цивільного кодексу України, та має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації оскарженого рішення.
      (2) Позиції інших учасників справи
      16. Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав.
      17. 13 лютого 2018 року третя особа подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказала на те, що ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2017 року у справі N 607/13749/16-ц, в якій позивач оскаржив те саме рішення відповідача, провадження було закрите на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, оскільки справа має розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.
      18. На думку третьої особи, повторне прийняття до розгляду Тернопільським міськрайонним судом позову про скасування оскарженого рішення суперечило б ухвалі Апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2017 року у справі N 607/13749/16-ц, що набрала законної сили та не оскаржувалась позивачем.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      19. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій або бездіяльності Конституцією чи законами України було встановлено інший порядок судового провадження.
      20. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      21. Згідно з частиною першою статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
      22. Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      23. Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення (виконання або невиконання такою стороною зазначених функцій).
      24. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та земельних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      25. ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом касаційної інстанції, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та земельних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      26. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      27. Відтак, вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
      28. Оскарженим рішенням було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передано останню третій особі у постійне користування, віднесено земельну ділянку до земель житлової та громадської забудови, а також зобов'язано третю особу здійснити державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою відповідно до чинного законодавства. На думку позивача, третя особа набула таке право неправомірно.
      29. Зміст права постійного користування земельною ділянкою та суб'єкти, які можуть отримати земельні ділянки у постійне користування, визначені статтею 92 Земельного кодексу (далі - ЗК) України.
      30. Відповідно до статті 126 ЗК України право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
      31. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення, обов'язковій державній реєстрації підлягає, зокрема право постійного користування розміщеною на території України земельною ділянкою, що належить територіальній громаді в особі органів місцевого самоврядування.
      32. Тобто, державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою є реалізацією оскарженого рішення суб'єкта владних повноважень, після чого воно вичерпує свою дію.
      33. З моменту державної реєстрації у встановленому законом порядку права постійного користування земельною ділянкою припиняються адміністративні відносини між відповідним органом місцевого самоврядування та юридичною особою, якій передано земельну ділянку у постійне користування, і виникають приватноправові відносини, що характеризуються рівністю учасників. Залежно від складу таких учасників спори щодо цих відносин можуть бути предметом судового розгляду за правилами цивільного чи господарського судочинства.
      34. Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі N 539/1957/16-ата від 30 травня 2018 року у справі N 150/928/14-а.
      35. Суди першої й апеляційної інстанцій, дійшовши висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі та стверджуючи про публічно-правовий характер спору, не з'ясували зміст спірних правовідносин, зокрема, не встановили, чи було реалізоване оскаржене рішення та чи вичерпало воно свою дію.
      36. Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає передчасними висновки судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі з підстав порушення правил юрисдикції.
      37. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      38. Суди встановили, що позивач просив визнати протиправним і скасувати оскаржене рішення, яким третій особі затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,35 га під будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудинковими приміщеннями громадського призначення та гаражами для легкових автомобілів на проспекті Степана Бандери, надано третій особі зазначену ділянку в постійне користування, віднесено її до земель житлової та громадської забудови і зобов'язано третю особу у двомісячний термін здійснити державну реєстрацію права постійного користування вказаною земельною ділянкою.
      39. З огляду на це помилковим є висновок апеляційного суду про те, що позивач оспорює не лише рішення відповідача щодо затвердження проекту землеустрою, надання земельної ділянки в користування, віднесення земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови, але й щодо надання дозволу на складання такого проекту та скасування рішення державного реєстратора.
      40. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок апеляційного суду, який відніс спір до юрисдикції адміністративного суду з огляду те, що позивач як заступник голови Громадської спілки "Рада Бізнесу Тернопілля", депутат Тернопільської міської ради та мешканець Тернополя реалізує у спірних правовідносинах свої контрольні функції "у сфері управління діяльності".
      41. Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження за пунктом 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення ним відповідного рішення, з огляду на те, що позовна заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
      42. Перевіряючи правильність застосування норм процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд звернув увагу на наявність ухвали Апеляційного суду Тернопільської області від 23 березня 2017 року у справі N 607/13749/16-ц про закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України у чинній на той час редакції.
      43. Третя особа у відзиві на касаційну скаргу також обґрунтовує законність відмови у відкритті провадження у справі N 607/12895/17 ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області про закриття провадження у справі N 607/13749/16-ц, але датованою 22 травня 2017 року.
      44. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
      45. Залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції у справі N 607/12895/17, суд апеляційної інстанції зауважив, що провадження у справі N 607/13749/16-ц було закрите з огляду на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а не у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що і в справі N 607/12895/17. Частину третю статті 206 ЦПК України.
      46. Згідно з частиною третьою статті 206 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення судами оскаржених рішень, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність підстав для застосування у справі N 607/12895/17 частини третьої статті 206 ЦПК України у вказаній редакції суди не перевірили.
      47. Відтак, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      48. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
      49. Згідно з частиною четвертою вказаної статті у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
      50. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      51. Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      52. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвали судів першої й апеляційної інстанцій слід скасувати, а матеріали справи направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
      53. Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (частина п'ята статті 411 ЦПК України).
      (2.2) Щодо судових витрат
      54. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      (3) Висновки про правильне застосування норм права
      55. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року).
      56. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі стосовно оскарження рішення суб'єкта владних повноважень про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність чи у користування, суд повинен з'ясувати, чи було це рішення реалізоване, тобто, чи набув його адресат відповідне речове право на земельну ділянку, після чого оскаржене рішення вичерпало свою дію.
      57. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі за пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року, якщо адресат рішення суб'єкта владних повноважень про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність чи у користування не набув відповідне речове право.
      58. Якщо з позовної заяви та додатків до неї неможливо встановити факт набуття адресатом оскарженого рішення речового права на земельну ділянку, суд відкриває провадження у справі. У разі, якщо після цього буде встановлено, що вказане речове право адресат оскарженого рішення не набув, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року.
      Керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою та четвертою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, статтями 411, 416, 418, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити.
      2. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 5 грудня 2017 року скасувати, а матеріали справи направити до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області для вирішення питання про відкриття провадження.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська Повний текст постанови підписаний 11 липня 2018 року.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 липня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 819/353/16
      Провадження N 11-163апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N 819/353/16
      за позовом ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3
      до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду; ПАТ "Дельта Банк" відповідно)
      про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії
      за касаційною скаргою ОСОБА_3
      на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі Мікули О.І., Качмара В.Я., Кушнерика М.П.
      Історія справи
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року N 813 у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту) від 25 лютого 2015 року N 023-19553-250215, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3, нікчемним правочином; зобов'язати уповноважену особу Фонду надати Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) N 023-19553-250215 від 25 лютого 2015 року.
      2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що він є вкладником ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" від 25 лютого 2015 року N 023-19553-250215 на суму 2927 доларів США, проте відповідач протиправно та необґрунтовано виніс рішення про визнання зазначеного договору нікчемним і не включив його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. Постановою Правління Національного банку України N 692/БТ від 30 жовтня 2014 року, яка доведена до керівників структурних підрозділів банку 15 січня 2015 року, ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії проблемних банків.
      4. Також заборонено проведення будь-яких операцій за чинними договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом.
      5. На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року за N 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 02 березня 2015 року за N 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк", згідно з якою з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду Кадирова В.В.
      6. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк", виконавча дирекція Фонду 02 жовтня 2015 року прийняла рішення N 181 "Про початок здійснення процедури ліквідації Акціонерного товариства "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації Акціонерного товариства "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року.
      7. 25 лютого 2015 року ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3 уклали договір
      N 023-19553-250215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий".
      8. Відповідно до цього договору банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок та приймає від нього внесені в порядку, передбаченому цим договором, грошові кошти в сумі 2927 доларів США з нарахуванням 5,5 % річних.
      9. ОСОБА_3 доручив розмістити належні йому кошти на депозит у ПАТ "Дельта Банк" у сумі 2927 доларів США ОСОБА_8 відповідно до укладеного договору доручення від 25 лютого 2015 року.
      10. Депозитний рахунок, відкритий за договором банківського вкладу
      N 023-19553-250215, поповнений на 2927 доларів США 25 лютого 2015 року шляхом переказу коштів з рахунку ОСОБА_8, згідно з платіжним дорученням від 25 лютого 2015 року N 46469788.
      11. 23 вересня 2015 року уповноважена особа Фонду направила ОСОБА_3 повідомлення N 8821/2244 про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 25 лютого 2015 року N 023-19553-250215, відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      12. Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 25 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовив.
      13. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано, провадження в адміністративній справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
      14. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів
      15. 29 вересня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права, він просив скасувати ухвалу цього суду про закриття провадження у справі, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      Доводи інших учасників справи
      16. Уповноваженою особою Фонду подано заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких відповідач просить залишити ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року без змін з підстав її законності та обґрунтованості.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      17. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3
      18. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII). Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      19. Відповідно до статті 327 КАС судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
      20. 14 лютого 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
      21. Згідно з цією нормою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      22. Оскільки ОСОБА_3 оскаржує ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      23. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 3 березня 2018 року прийняла до розгляду цю справу та призначила її до розгляду в письмовому провадженні.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      24. Перевіривши за матеріалами справи викладені у касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про наявність підстав для задоволення скарги частково, зважаючи на таке.
      25. Відповідно до частини першої статті 341 КАС у редакції Закону N 2147-VIII суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      26. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      27. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" та у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &l.;…&gf; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?е;…&?;". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
      28. Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.
      29. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      30. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС України).
      31. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
      32. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.
      33. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      34. Помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
      35. Відповідно до статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" N 4452-VI (далі - Закон N 4452-VI) Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.
      36. Позивач оскаржує дії щодо ненадання до Фонду інформації про нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду.
      37. Згідно із частинами 1, 2 статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути більшою 200000 гривень.
      38. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      39. Відповідно до статті 27 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону.
      40. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом N 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.
      41. Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
      42. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року N 2121-III і Закон N 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.
      43. Закриваючи провадження у даній справі, суд апеляційної інстанції послався на постанову Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14. Проте, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та N 910/17448/16 від 16 травня 2018 року, яка відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у зазначеній вище постанові, такі правовідносини врегульовуються спеціальним Законом N 4452-VI і не підпадають під дію загального законодавства про банкрутство, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства з підстав, викладених у постанові від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, немає.
      44. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону N 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічні правові позиції висловлені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі N 820/11591/15.
      45. Таким чином, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати до Фонду інформацію про ОСОБА_3як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) N 023-19553-250215 від 25 лютого 2015 року.
      46. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року N 813 у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту) від 25 лютого 2015 року N 023-19553-250215, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3, нікчемним правочином.
      47. Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону N 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
      48. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
      49. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "Дельта Банк" і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Відповідно позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та N 910/17448/16 від 16 травня 2018 року.
      50. Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Звідси права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
      51. Отже, встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року N 813 у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту) від 25 лютого 2015 року N 023-19553-250215, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3, нікчемним правочином, не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в господарських судах).
      52. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС в зазначеній частині.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      53. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС у редакції Закону N 2147-VIII суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.
      54. Відповідно до частини першої статті 353 КАС у редакції Закону N 2147-VIII підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      55. Отже, викладені в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі щодо зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати інформацію про ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) N 023-19553-250215 від 25 лютого 2015 року, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.
      56. Тому на підставі частини першої статті 353 КАС ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року підлягає в зазначеній частині скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      57. Водночас, ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року N 813 у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту) від 25 лютого 2015 року N 023-19553-250215, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3, нікчемним правочином, підлягає залишенню без змін з урахуванням мотивування, викладеного вище.
      Ураховуючи наведене та керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону N 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року у справі N 819/353/16в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_3 про зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_3, як вкладника який має право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) N 023-19553-250215 від 25 лютого 2015 року скасувати.
      Справу N 819/353/16 в цій частині направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      3. В іншій частині ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року у справі N 819/353/16 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.
      Відповідно до частини третьої статті 355 Кодексу адміністративного судочинства України постанова оформлена суддею Кібенко О.Р.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 819/583/16
      Провадження N 11-188апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" Ларченко І.М. (далі - Фонд; уповноважена особа Фонду; ПАТ "Банк Форум" відповідно) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Курильця А.Р., Кушнерика М.П., Мікули О.І.),
      УСТАНОВИЛА:
      У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії та зобов'язати відповідача зарахувати в рахунок погашення кредитних зобов'язань позивача за кредитним договором від 4 липня 2008 року грошові кошти, а саме 6,23 грн та 7654,03 долари США, заявлені як кредиторські вимоги перед ПАТ "Банк Форум".
      На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив про те, що він 20 листопада 2015 року надіслав до уповноваженої особи Фонду заяву про зарахування в рахунок погашення кредитних зобов'язань грошових коштів (6,23 грн та 7 654,03 долари США), заявлених ним як кредиторські вимоги перед ПАТ "Банк Форум". Проте уповноважена особа Фонду надала відповідь, що на підставі пункту 7 статті 52 Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" ОСОБА_3 визначено пов'язаною з банком особою, що унеможливлює зарахування зустрічних однорідних вимог та спрямування грошових коштів, які визнані кредиторськими вимогами, в рахунок погашення зобов'язань перед ПАТ "Банк Форум".
      Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 7 червня 2016 року позов задовольнив.
      Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28 вересня 2016 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження в адміністративній справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у чинній на той час редакції.
      Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      17 жовтня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права при визначенні підсудності спору, скаржник просив скасувати ухвалу цього суду про закриття провадження у справі, а справу направити для продовження розгляду до Львівського апеляційного адміністративного суду.
      У запереченнях на касаційну скаргу уповноважена особа Фонду вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції є законною, постановлена з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3
      На підставі частини шостої статті 346 КАС справа за позовом ОСОБА_3 передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Відповідно до частини першої статті 341 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Під час розгляду цієї справи суд першої інстанції встановив такі фактичні обставини.
      На підставі постанови Правління Національного банку України від 13 червня 2014 року N 335 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Форум" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 16 червня 2014 року N 49 "Про початок ліквідації ПАТ "Банк Форум".
      18 червня 2014 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Форум" з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб.
      За рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 травня 2015 року N 106 "Про продовження строку здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Форум" строк здійснення процедури ліквідації цього Банку продовжено на один рік до 16 червня 2016 року.
      Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 26 травня 2016 року N 840 "Про продовження строку здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Форум" строк здійснення процедури ліквідації Банку продовжено на два роки до 15 червня 2018 року.
      Згідно з довідкою від 5 серпня 2014 року N 574/3500 залишок коштів на рахунках позивача, відкритих у банку, становив 6,23 грн та 7654,03 долари США.
      Станом на 7 червня 2016 року депозитні рахунки позивача закриті. Позивача включено до реєстру кредиторів. Розмір суми кредиторських вимог складає 89 868,34 грн.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції та надані на противагу їм заперечення на касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
      До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС).
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
      Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
      Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      ОСОБА_3 у позовній заяві зазначає, що визнання його пов'язаною із банком особою та відмова на підставі цього в зарахуванні зустрічних однорідних вимог та спрямуванні грошових коштів, що визнані кредиторськими вимогами, в рахунок погашення його зобов'язань перед банком не відповідають закону. Вважає, що порушене його право на зарахування зустрічних однорідних вимог та спрямування грошових коштів, що визнані кредиторськими вимогами, в рахунок погашення його зобов'язань перед банком, підлягає захисту та відновленню шляхом зобов'язання уповноваженої особи Фонду зарахувати в рахунок погашення його кредиторських зобов'язань за кредитним договором від 4 липня 2008 року грошові кошти (6,23 грн та 7654,03 долари США), заявлені ним як кредиторські вимоги перед банком.
      Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
      Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      Згідно з частиною другою статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, установлених цим Законом.
      За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, за змістом наведених правових норм, на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
      Спір у цій справі стосується правомірності дій уповноваженої особи Фонду щодо відмови ОСОБА_3 у зарахуванні в рахунок погашення його кредитних зобов'язань за кредитним договором від 4 липня 2008 року грошових коштів (6,23 грн та 7654,03 долари США), заявлених ним як кредиторські вимоги перед ПАТ "Банк Форум".
      Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань.
      Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 36 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог.
      Відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом.
      Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини виникли у зв'язку з наявністю у позивача зобов'язань за кредитним договором, уповноважена особа Фонду в цьому випадку діє як орган управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втраті майна та грошових коштів.
      Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимоги позивача про зарахування в рахунок погашення його кредитних зобов'язань за кредитним договором грошових коштів, заявлених ним як кредиторські вимоги перед банком, прямо пов'язані з виконанням позивачем інших зобов'язань перед цим банком (умов кредитного договору), а тому цей спір не є публічно-правовим та не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
      Отже, висновки суду апеляційної інстанції про закриття провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень), є обґрунтованим.
      При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, помилково зазначив, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, не врахувавши суб'єктний склад правовідносин.
      Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_3 та юридичною особою ПАТ "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду.
      Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття рішень; далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      Згідно з частинами першою, другою статті 11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
      Відповідно до статті 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині першій статті 15 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
      Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі N 811/568/16, від 6 червня 2018 року у справі N 813/2776/16.
      Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Статтею 351 КАС у чинній редакції закріплено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України у чинній редакції, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року змінити в частині визначення підсудності справи господарській юрисдикції, визначивши право на звернення з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства.
      В іншій частині судове рішення залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.
      У повному обсязі постанову складено 6 липня 2018 року.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська