ANTIRAID

Постановление БП-ВС о возможности в апелляционном порядке оспорить определение об отказе в изменении способа исполнения решения

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

19 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 18/1544-10

Провадження N 12-127гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Бакуліної С.В.,

суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року (судді: Гудак А.В. - головуючий, Олексюк Г.Є., Петухов М.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного підприємства "Рускус", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський бройлер" (1), Селянського фермерського господарства "Краєвид" (2), про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У серпні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер "Інтернешенал (Україна)" (нова назва - ТОВ "АДМ Трейдінг Україна) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ТОВ "Еколінія" про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 27 листопада 2012 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 15 травня 2013 року, позовні вимоги задовольнив; зобов'язав відповідача відвантажити позивачу 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.

2.2. У жовтні 2013 року відповідач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами.

2.3. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 16 січня 2014 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року, заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами залишив без задоволення, а рішення - без змін.

2.4. Вищий господарський суд України постановою від 18 червня 2014 року касаційну скаргу відповідача задовольнив частково: постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 16 січня 2014 року скасував, справу направив для нового розгляду заяви відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами до місцевого господарського суду.

2.5. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 24 липня 2014 року заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 скасував та прийняв нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

2.6. Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 11 листопада 2014 року у справі N 18/1544-10, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22 січня 2015 року, апеляційну скаргу позивача задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року у справі N 18/1544-10 скасував; заяву ТОВ "Еколінія" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 залишив без задоволення; рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у цій справі залишив без змін.

2.7. 19 березня 2013 року на виконання рішення від 27 листопада 2012 року Господарський суд Хмельницької області видав наказ про зобов'язання ТОВ "Еколінія" відвантажити на користь позивача 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.

2.8. Постановою від 24 лютого 2014 року державний виконавець відкрив виконавче провадження ВП N 42231372 щодо виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 19 березня 2013 року у справі N 18/1544-10.

2.9. Постановою від 01 липня 2015 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачеві на підставі пункту 6 частини першої статті 47, статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" у зв'язку із відсутністю майна, присудженого до стягнення.

2.10. 25 серпня 2015 року ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" звернулось до Господарського суду Хмельницької області із заявою про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 на стягнення з ТОВ "Еколінія" з рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, вартості ріпаку 1-го класувагою 580,093 тонни у розмірі 4872781,20 грн.

2.11. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 03 вересня 2015 року, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року, змінив спосіб виконання рішення Господарського суд Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з боржника на користь стягувача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. На виконання цієї ухвали 03 вересня 2015 року видано відповідний наказ.

2.12. Державний виконавець постановою від 27 жовтня 2015 року відкрив виконавче провадження ВП N 49183473 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 про стягнення 2018723,64 грн.

2.13. Державний виконавець постановою від 28 грудня 2015 року закінчив виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року N 18/1544-10 про стягнення з ТОВ "Еколінія" на користь ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" боргу в розмірі 2018723,64 грн у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно з платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року.

2.14. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду у зв'язку із його виконанням.

2.15. В подальшому Вищий господарський суд України постановою від 04 травня 2016 року частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ "Еколінія": постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року щодо зміни способу виконання рішення у цій справі скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.16. Поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року за заявою боржника у порядку статті 122 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не здійснювався.

2.17. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 29 червня 2016 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року, змінив спосіб виконання рішення суду від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.

2.18. Вищий господарський суд України постановою від 07 листопада 2016 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року скасував в частині зміни способу виконання рішення; справу направив для нового розгляду до суду першої інстанції.

2.19. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення під час нового розглядуГосподарський суд Хмельницької області ухвалою від 12 січня 2018 року відмовив у вчиненні зміни способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 та у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі.

2.20. Ухвала мотивована тим, що виконавче провадження було закінчене у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно із платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду та знаходиться в матеріалах справи у зв'язку з його виконанням. Отже, рішення суду є виконаним у повному обсязі та немає правових підстав для зміни способу виконання.

2.21. Окрім цього, відмовляючи у поданій відповідачем заяві про зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України у зв'язку із оскарженням судового рішення до Верховного Суду, місцевий господарський суд виходив із того, що чинний ГПК України не передбачає підстав для зупинення розгляду заяви про зміну способу виконання судового рішення по справі, яка закінчена провадженням.

2.22. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив повністю скасувати ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року повністю, а також вирішити питання про поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10.

2.23. Рівненський апеляційний господарський суд ухвалою від 08 лютого 2018 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Еколінія" про перегляд ухвали Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10.

2.24. Суд апеляційної інстанції керувався приписами статті 255 ГПК України в чинній редакції, в якій наведено вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення. Однак до цього переліку не відноситься оскаржувана заявником ухвала Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення.

2.25. Тобто за позицією суду апеляційної інстанції зміна способу та порядку виконання судового рішення підлягає апеляційному оскарженню, відмова - не підлягає.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1. ТОВ "Еколінія" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року скасувати та направити справу на апеляційний розгляд, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012, яким було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення.

4. Доводи інших учасників справи

4.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" зазначає, що статтею 255 ГПК України визначені вичерпний перелік випадків можливого оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції ухвал суду першої інстанції у випадку відмови у вчиненні певних процесуальних дій, серед яких ухвал про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення немає.

5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року та вирішено здійснити перегляд судового рішення без виклику та повідомлення учасників справи.

5.2. Згідно з частиною п'ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

5.3. 02 травня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 18/1544-10 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України з огляду на те, що справа містить виключну правову проблему і розгляд справи Великою Палатою необхідний для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

5.4. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великою Палатою Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив із того, що справа містить виключну правову проблему, яка полягає у конфлікті приписів статей 255 та 331 ГПК України щодо права на оскарження ухвали про відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення, справа приймається до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України.

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

6.1. Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

6.2. Згідно зі статтею 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

6.3. Перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, є вичерпним та наведений у статті 255 ГПК України.

6.4. Так, стаття 255 цього Кодексу передбачає можливість оскарження ухвал суду першої інстанції:

1) про відмову у видачі судового наказу;

2) про забезпечення доказів, відмову в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів;

3) про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову;

4) про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову;

5) про зустрічне забезпечення, зміну чи скасування зустрічного забезпечення;

6) про повернення заяви позивачеві (заявникові);

7) про відмову у відкритті провадження у справі;

8) про передачу справи на розгляд іншого суду;

9) про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;

10) про затвердження мирової угоди;

11) про призначення експертизи;

12) про зупинення провадження у справі;

13) про закриття провадження у справі;

14) про залишення позову (заяви) без розгляду;

15) окрема ухвала;

16) про стягнення штрафу в порядку процесуального примусу;

17) у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

18) про внесення, відмову у внесенні виправлень у рішення;

19) про відмову ухвалити додаткове рішення;

20) про роз'яснення чи відмову у роз'ясненні судового рішення;

21) про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами;

22) про поновлення, відмову у поновленні пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання;

23) про внесення чи відмову у внесенні виправлень до виконавчого документа, визнання чи відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

24) щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання;

25) про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця;

26) про заміну чи відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження;

27) про поворот виконання чи відмову у повороті виконання;

28) про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку;

29) щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України;

30) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;

31) про відмову у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду;

32) про повернення заяви про скасування рішення третейського суду;

33) про повернення заяви про видачу наказу за рішенням третейського суду без розгляду;

34) про залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження;

35) про відновлення чи відмову у відновленні повністю або частково втраченого судового провадження.

6.5. В той же час, відповідно до частини сьомої статті 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

6.6. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що стаття 331 ГПК України хоча й не вказує, про яке оскарження йде мова: в апеляційному порядку (стаття 254 цього Кодексу) або в касаційному порядку (стаття 287 цього Кодексу), однак за її приписами ухвала про відмову у зміні способу виконання судового рішення підлягає оскарженню.

6.7. За загальним правилом статті 287 ГПК України касаційному оскарженню підлягають лише судові рішення, переглянуті в апеляційному порядку, тобто приписи статті 331 ГПК України необхідно розуміти насамперед як право на апеляційне оскарження.

6.8. Окрім цього, Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012 було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання судового рішення.

6.9. У вказаній справі Конституційний Суд України дійшов висновку, що відсутність можливості апеляційного та касаційного оскарження ухвал суду про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови в такому самому порядку, як і ухвал про зміни способу та порядку їх виконання, не узгоджується з принципом справедливості. Такий висновок кореспондується з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою в Рішенні від 2 листопада 2011 року N 13-рп/2011, за якою відсутність можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви щодо повороту виконання рішення суду в такому самому порядку, як і ухвали щодо повороту виконання рішення суду, не узгоджується з принципом справедливості та визначеними в частині третій статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема рівністю усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).

6.10. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

6.11. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року N 11-рп/2007).

6.12. Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

6.13. Разом з тим стаття 255 ГПК України не містить прямої заборони на оскарження ухвали про відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій щодо встановлення чи зміни способу та порядку виконання судового рішення.

6.14. Враховуючи вказані висновки Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відсутність у переліку частини першої статті 255 ГПК України ухвали про відмову у зміні способу виконання рішення, не позбавляє особу визначеного частиною сьомою статті 331 ГПК України права оскаржити в апеляційному порядку відповідну ухвалу суду першої інстанції.

6.15. За таких обставин касаційну скаргу ТОВ "Еколінія" слід задовольнити, а ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати з направленням справи до Рівненського апеляційного господарського суду для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги.

Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" задовольнити.

2. Ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати.

3. Справу N 18/1544-10 направити до Рівненського апеляційного господарського для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги.

4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Большая палата со ссылкой на решение Конституционного суда указала, что отсутствие в перечне части первой статьи 255 ХПК Украины постановления об отказе в изменении способа исполнения решения, не лишает лицо определенного частью седьмой статьи 331 ХПК Украины права обжаловать в апелляционном порядке соответствующее решение суда первой инстанции.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

так а нахера тогда законодатель старался, составлял все эти списки подлежащих обжалованию определений? :)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      22 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 644/6274/16-ц
      Провадження N 14-283 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за заявою ОСОБА_3 (далі також - заявник), заінтересовані особи - ОСОБА_4, Міністерство оборони України (далі також - Міноборони), про встановлення факту, що має юридичне значення,
      за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 червня 2017 року, ухваленого суддею Бабенком Ю.П., й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Овсяннікової А.І., Коваленко І.П., Сащенка І.С.
      Учасники справи:
      - заявник: ОСОБА_3,
      - заінтересовані особи: ОСОБА_4, Міністерство оборони України.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст вимог
      1. 1 серпня 2016 року заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення (далі також - заява), і просив визнати його членом сім'ї ОСОБА_8 (далі - племінник).
      2. Заяву мотивував таким:
      2.1. 25 квітня 2014 року племінник був призваний на військову службу під час мобілізації.
      2.2. 6 вересня 2014 року під час виконання військового обов'язку в зоні проведення антитерористичної операції племінник одержав вогнепальні осколкові поранення тіла, внаслідок яких помер.
      2.3. Племінник був сиротою: мати (сестра заявника) померла 12 жовтня 2002 року, а відомості про батька зазначені у свідоцтві про народження племінника зі слів матері.
      2.4. 19 листопада 2002 року виконавчий комітет Фрунзенської районної ради м. Харкова ухвалив рішення, яким призначив опікуном племінника його рідку бабусю - ОСОБА_9, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 року також померла. Після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року виконавчий комітет Фрунзенської районної ради м. Харкова ухвалив рішення, яким призначив заявника піклувальником племінника.
      2.5. З 2005 року - і до часу призову племінника на військову службу заявник разом з ним, дружиною та сином проживали однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1.
      2.6. Необхідність визнання заявника членом сім'ї племінника зумовлена тим, що заявник звернувся до Харківського обласного військового комісаріату Міноборони для отримання одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця, але йому відмовили у призначенні цієї допомоги через те, що він не є членом сім'ї військовослужбовця.
      Короткий зміст рішень суду першої інстанції
      3. 9 червня 2017 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова ухвалив рішення, яким заяву задовольнив повністю.
      4. Мотивував тим, що з 2005 року у заявника склалися сімейні стосунки із племінником: вони тривалий час проживали разом, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права й обов'язки щодо утримання житла, навчання племінника, мали спільні витрати та спільне харчування, піклувалися один про одного і надавали взаємну допомогу. Вказане, на думку суду першої інстанції, свідчило про існування між заявником і його племінником сімейних відносин.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      5. 23 червня 2017 року Апеляційний суд Харківської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
      6. Мотивував тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, а встановлені протягом судового розгляду обставини свідчать про наявність сімейних відносин заявника з його племінником.
      7. Оскільки заявник ставить питання про встановлення юридичного факту, а не оскаржує відмову Харківського обласного військового комісаріатуу виплаті грошової допомоги, суд апеляційної інстанції відхилив доводи Міноборони (скаржника) як про те, що у цій справі існує спір про право, так і про те, що її розгляд мав здійснюватися за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. У вересні 2017 року Міноборони звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Просить скасувати ухвалені у справі рішення та закрити провадження у справі або залишити заяву без розгляду.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. 13 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      10. Мотивував тим, що Міноборони оскаржує рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. Міноборони вказує на те, що заява взагалі не могла розглядатися в порядку окремого провадження, оскільки необхідність визнання заявника членом сім'ї племінника зумовлена зверненням заявника до Харківського обласного військового комісаріату за призначенням одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця й отриманням відмови. Вказане, на думку Міноборони, свідчить про наявність спору про право.
      12. Вважає, що оскільки справа стосується оскарження рішення про відмову заявнику у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, вона мала розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      13. Вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме на те, що встановлення факту, який має юридичне значення, - визнання членом сім'ї військовослужбовця - не передбачене у частині першій статті 256 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України (у редакції, чинній на час розгляду заяви в судах першої й апеляційної інстанцій).
      Доводи інших учасників справи
      14. Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      15. Порядок розгляду в окремому провадженні справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, був визначений главами 1 та 6 розділу IV ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій. Аналогічні приписи передбачені у главах 1 і 6 розділу IV ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      16. Відповідно до частини першої статті 234 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
      17. Згідно із пунктом 5 частини другої статті 234 ЦПК України у вказаній редакції суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
      18. Визначений у частині першій статті 256 ЦПК України у тій же редакції перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
      19. Частина шоста статті 235 ЦПК України у вказаній редакції передбачала, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
      20. Відповідно до частини четвертої статті 256 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Аналогічні приписи передбачені у частині шостій статті 294 та частині четвертій статті 315 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      21. Отже, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанову ВеликоїПалати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 761/16799/15-ц).
      22. Предметом розгляду у цій справі є визнання заявника членом сім'ї племінника - загиблого військовослужбовця.
      23. Суди попередніх інстанцій вважали, що встановлення цього факту має юридичне значення для заявника, оскільки слугує підставою для отримання ним одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця-племінника.
      24. Згідно з приписами статті 161 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" право на отримання такої допомоги мають члени сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, коло яких визначається відповідно до Сімейного кодексу України.
      25. Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
      26. Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року N 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї" членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
      27. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
      28. Суди попередніх інстанцій встановили, що племінник спільно проживав разом із заявником з травня 2005 року; вони були пов'язані спільним побутом (спільні витрати та харчування) і мали взаємні права й обов'язки щодо утримання житла, навчання племінника, а також піклувалися один про одного та надавали взаємну допомогу.
      29. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що відносини між заявником та його племінником були сімейними.
      30. Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів осіб, які беруть участь у справі (принцип диспозитивності).
      31. Згідно з частиною другою статті 26 ЦПК України у вказаній редакції у справах окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.
      32. Згідно з частиною третьою статті 235 ЦПК України у тій же редакції справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
      33. Суди попередніх інстанцій дослідили лист Харківського обласного військового комісаріату N 1055/ВСЗ від 2 лютого 2014 року, відповідно до якого заявник був повідомлений, що Комісія Міністерства оборони України ухвалила рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги через те, що заявник як піклувальник ОСОБА_3 не може бути віднесений до кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки згідно зі статтею 77 Сімейного кодексу України піклування припиняється у разі досягнення фізичною собою повноліття (18 років) (а. с. 36).
      34. Спору з приводу припинення піклування про племінника на момент смерті останнього, а також щодо законності означеної відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця-племінника не було. Протягом розгляду справи заявник не оспорював факту припинення піклування щодо його племінника у зв'язку з досягненням останнім станом на день його загибелі повноліття, як і не висловлював незгоди з наведеним рішенням Комісії Міністерства оборони України. Заявник стверджував, що повідомлення про це рішення зумовило необхідність звернутися до суду для встановлення юридичного факту - віднесення заявника до кола членів сім'ї племінника. Вказане підтвердили суди першої й апеляційної інстанцій. ВеликаПалата Верховного Суду з цими висновками судів погоджується.
      35. Представник Міноборони у суді першої інстанції аргументів щодо наявності спору про право не заявляв, а у вирішенні питання щодо розгляду заяви покладався на розсуд суду. Протягом розгляду справи Міноборони жодних заперечень щодо факту наявності сімейних відносин між заявником і його племінником, який встановили суди попередніх інстанцій, не висловлювало. Не містить таких доводів і касаційна скарга.
      36. Чинне на момент розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій законодавство не передбачало іншого порядку підтвердження цього факту; його встановлення не пов'язувалося з вирішенням спору, а було необхідним для подальшого подання заявником з метою призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця-племінника документа, що засвідчував би наявність сімейних відносин між заявником і племінником станом на день загибелі останнього.
      37. З огляду на наведене доводи Міноборони щодо наявності у цій справі спору про право та необхідність її розгляду за правилами адміністративного судочинства є необґрунтованими.
      38. ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з судом апеляційної інстанції, який застосував частину другу статті 256 ЦПК України у відповідній редакції та відхилив довід Міноборони про те, що оскільки можливість визнання членом сім'ї військовослужбовця не передбачена у частині першій статті 256 ЦПК України, суд першої інстанції не мав права встановлювати юридичний факт проживання заявника з його племінником однією сім'єю. Визначений у частині першій статті 256 ЦПК України перелік фактів, які могли встановлюватися судом, не був вичерпним.
      39. З огляду на це аналогічний довід Міноборони, наведений у касаційній скарзі, є необґрунтованим.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      40. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      41. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      42. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому ухвалу рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 червня 2017 року й ухвалуАпеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року слід залишити без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      43. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на Міноборони.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      44. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 234 ЦПК України у редакцій, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 5 частини першої статті 293 ЦПК України у редакцій, чинній з 15 грудня 2017 року).
      45. У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 256 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина друга статті 315 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
      46. У разі згоди заявника з відмовою у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця з підстав припинення піклування про останнього, за відсутності спору з приводу законності означеної відмови та щодо припинення піклування суд повинен розглянути заяву про встановлення юридичного факту - віднесення заявника до кола членів сім'ї загиблого військовослужбовця - за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
      2. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 9 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко Повний текст постанови підписаний 16 листопада 2018 року.
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/5195/17
      Провадження N 11-801апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідачаЗолотніковаО.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року (суддя Клименчук Н.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року (судді Костюк Л.О., Бужак Н.П., Твердохліб В.А.) у справі N 826/5195/17 за позовом ОСОБА_3 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС) про визнання протиправною і скасування постанови та
      ВСТАНОВИЛА:
      У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Департаменту ДВС про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС (далі - державний виконавець) Думанської Аліни Леонідівни від 23 березня 2017 року ВП N 48139462 про стягнення з ОСОБА_3 490 тис. 574 грн.
      На обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що державний виконавець, вказуючи у постанові про відкриття виконавчого провадження про необхідність самостійно виконати рішення суду у семиденний строк, не зазначив у який спосіб боржник може добровільно виконати рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. З огляду на це виконавчий збір як санкція відповідальності майнового характеру не може бути застосована до особи, яка самостійно з об'єктивних причин у семиденний строк не могла виконати вимогу державного виконавця. Враховуючи приписи частини другої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) та частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
      Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 18 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС України.
      Не погодившись із зазначеними ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що оскаржувані судові рішення суперечать положенням частини другої статті 74 Закону N 1404-VIII та статті 181 КАС України, за правилами яких рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Крім того, оскаржувану постанову державний виконавець виніс поза межами виконавчого провадження N 48139462, оскільки 23 березня 2017 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 07 жовтня 2014 року N 2/331/641/14 2-881/2011, виданого Жовтневим районним судом міста Запоріжжя в цивільній справі.
      Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 22 червня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У лютому 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 червня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
      Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.
      З матеріалів позовної заяви убачається, що рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 19 червня 2014 року в цивільній справі N 2-881/2011 (провадження N 2/331/641/14) задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МКС-Інвест", про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      07 жовтня 2014 року Жовтневий районний суд міста Запоріжжя видав виконавчий лист N 2/331/641/14 2-881/2011.
      Постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження N 48139462 з виконання виконавчого листа N 2/331/641/14 2-881/2011.
      23 березня 2017 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження N 48139462.
      Цього ж дня державний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника - ОСОБА_3 виконавчого збору в розмірі 490 тис. 574 грн.
      Вважаючи протиправною постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про її скасування.
      Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що оскаржувану постанову державний виконавець виніс у межах виконавчого провадження N 48139462, відкритого з виконання виконавчого листа N 2/331/641/14 2-881/2011, виданого Жовтневим районним судом міста Запоріжжя за результатами розгляду цивільної справи, а тому на підставі частини першої статті 74 Закону N 1404-VIII цей позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ.
      Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законіна вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
      На час відкриття виконавчого провадження N 48139462 чинним був Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження", статтею 1 якого визначалося, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      На час прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця від 23 березня 2017 року набрав чинності Закон N 1404-VIII.
      Відповідно до пунктів 6, 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
      За нормами статті 2 вказаного Закону (тут і далі - у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
      Згідно зі статтею 1 Закону N 1404-VІІІвиконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
      Відповідно до пункту 15 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки.
      Частиною третьою статті 40 Закону N 1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Отже, у разі закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 15 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження. Тобто, така постанова виноситься після закінчення виконавчого провадження.
      З матеріалів позовної заяви вбачається, що оскаржувана постанова про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору винесена державним виконавцем в один день із постановою про закінчення виконавчого провадження, що не суперечить наведеним вище положенням частини третьої статті 40 Закону N 1404-VIII. При цьому, виходячи з приписів вказаного Закону, винесенню державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору передувало винесення вказаною посадовою особою постанови про закінчення виконавчого провадження N 48139462.
      Згідно із частиною другою статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Відповідно до частини першої статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Аналіз наведених правових положень у сукупності з обставинами цієї справи дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону N 1404-VIII, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця.
      Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 127/9870/16-ц та від 20 вересня 2018 року у справі N 821/872/17.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.
      Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Оскільки судами попередніх інстанцій постановлено ухвали, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів позовної заяви до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року скасувати, а матеріали позовної заяви направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко О.С. Ткачук
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      22 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 658/715/16-ц
      Провадження N 14-299цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєв В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до ОСОБА_4 (далі також - відповідач), треті особи без самостійних вимог - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство (далі також - ПАТ) "Альфа-Банк", про зняття арешту з майна
      за касаційною скаргою ПАТ "Альфа-Банк" на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року, ухвалене суддею Подіновською Г.В., й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року, постановлену колегією суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі Пузанової Л.В., Фурман Т.Г., Семиженка Г.В.
      Учасники справи:
      позивач: ОСОБА_3;
      відповідачі: ОСОБА_4;
      треті особи: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (представник - адвокат Суічмезов Роман Володимирович).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У лютому 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив зняти арешт з судна - прогулянкового катера "BOMBARDIER SPEEDSTER 200" (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) (далі - судно) - та виключити його з акта опису й арешту майна від 18 лютого 2016 року, складеного в рамках зведеного виконавчого провадження N 47980860, яке знаходиться на виконанні Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.
      2. Мотивував тим, що на виконанні перебуває виконавчий лист N 661/1456/13-ц, виданий ПАТ "Альфа-Банк" 17 квітня 2014 року Новокаховським міським судом Херсонської області про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 335 432 306,07 грн.
      3. 25 квітня 2014 року державний виконавець постановою наклав арешт на все рухоме і нерухоме майно відповідача та заборонив здійснювати відчуження будь-якого належного йому майна.
      4. 30 червня 2015 року державний виконавець постановою приєднав виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа N 661/1456/13-ц до зведеного виконавчого провадження N 47980860.
      5. Позивач вказувала, що під час примусового виконання судових рішень у зведеному виконавчому провадженні державний виконавець 18 лютого 2016 року склав акт опису й арешту майна відповідача, яким описав і наклав арешт на судно. Останнє належить позивачеві на підставі рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2010 року. Проте, оскільки вона не є боржником у вказаному зведеному виконавчому провадженні, то просить суд зняти арешт з судна та виключити його з акта опису й арешту майна.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      6. 26 жовтня 2016 року Каховський міськрайонний суд Херсонської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю.
      7. Мотивував тим, що 18 жовтня 2010 року Новокаховський міський суд Херсонської області ухвалив рішення, яким визнав за позивачем право власності на судно. Тому судно було помилково включене до акта опису й арешту майна від 18 лютого 2016 року, і позивач як власник судна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження власним майном.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      8. 17 січня 2017 року Апеляційний суд Херсонської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      9. Мотивував тим, що позивач підтвердила факт набуття права власності на судно. Тому суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.
      Короткий зміст вимог касаційних скарг
      10. У лютому 2017 року ПАТ "Альфа-Банк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
      11. Просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      12. 13 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      13. Мотивував тим, що ПАТ "Альфа-Банк" оскаржує рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      14. ПАТ "Альфа-Банк" вважає, що особа, яка звернулася до суду з позовом про зняття арешту з майна, повинна довести факт наявності у неї права власності на це майно. А відповідно до довідки Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті від 27 листопада 2014 року власником судна є саме відповідач. Тому ПАТ "Альфа-Банк" вважає, що державний виконавець обґрунтовано наклав арешт на це майно.
      15. Крім того, вказує, що виконавче провадження, в якому накладений арешт на майно відповідача, відкрите на підставі виданого ПАТ "Альфа-Банк" Новокаховським міським судом Херсонської області виконавчого листа, і сторонами цього виконавчого провадження є боржник-відповідач та стягувач - ПАТ "Альфа-Банк". Тому, на думку останнього, для позивача як особи, яка не є учасником виконавчого провадження, цивільним процесуальним законодавством не передбачена можливість оскарження дій державного виконавця за правилами цивільного судочинства. ПАТ "Альфа-Банк" вважає, що з огляду на лист Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2009 року N 1276/10/13-09 розгляд вимог позивача має відбуватися за правилами адміністративного судочинства.
      16. ПАТ "Альфа-Банк" також вказало не те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту, оскільки відповідно до листа Верховного Суду від 1 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України" не можна задовольняти вимоги про зняття арешту з майна без визнання на нього права власності.
      17. Звертає увагу на те, що ПАТ "Альфа-Банк" залучено до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору, а не відповідачем, як передбачала постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 року N 6.
      (2) Позиції інших учасників справи
      21. Інші учасники справи відзиви на касаційні скарги не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      22. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      23. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства (пункт 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" від 3 червня 2016 року N 5).
      24. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (пункт 5 зазначеної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ).
      25. Відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на час вирішення спору судами першої й апеляційної інстанцій, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту.
      26. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач звернувся з позовом до відповідачів, вважаючи порушеним накладеним арештом на судно право власності на нього, визнане на підставі рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2010 року. Відповідачем у спорі визначений боржник, якому судно, на яке накладено арешт, більше не належить, а третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучені орган державної виконавчої служби, який виконує судові рішення, а також банк, в інтересах якого накладено арешт. З огляду на вказане суди вірно визначили юрисдикцію у цій справі. Підстави для її розгляду за правилами адміністративного судочинства - відсутні.
      27. Визначення процесуального статусу ПАТ "Альфа-Банк" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення.
      28. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи ПАТ "Альфа-Банк" на підставі листа Верховного Суду України від 1 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" стосовно того, що позивач обрав неправильний спосіб захисту, оскільки подав позов лише про зняття арешту з майна без вимоги про визнання права власності, а також про те, що у такому разі мають застосовуватись інші способи судового захисту, наприклад, оскарження постанови державного виконавця про арешт майна згідно зі статтею 383 ЦПК України, припинення на підставі пункту 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України дії, яка порушує право.
      29. Суди встановили, що право власності на судно було визнане за позивачем Новокаховським міським судом Херсонської області на підставі рішення від 18 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили. Тому позивач не мала повторно пред'являти вимогу про визнання права власності на судно одночасно з вимогою про зняття з нього арешту та виключення з акта опису й арешту майна.
      30. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      31. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду неповноважна вирішувати питання про недоведеність права власності позивача на судно та про перевагу довідки Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті від 27 листопада 2014 року над чинним рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2010 року.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      32. Згідно із частиною пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      33. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      34. Оскільки касаційна скаргу ПАТ "Альфа-Банк" є необґрунтованою, рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      (2.2) Щодо судових витрат
      35. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на ПАТ "Альфа-Банк".
      На підставі наведеного, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення.
      2. Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко Повний текст постанови підписаний 30 жовтня 2018 року.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      16 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/18195/17
      Провадження N 12-159гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
      представника позивача (1) - Маленко О.М.,
      представника позивача (2) - Оганесяна А.Г.,
      представників відповідача (1) - Запорожець Л.Г., Мелешко В.І.,
      представників відповідача (2) - Лучка І.Ю., Шум О.М.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Кондитерська корпорація "Рошен" (далі - ДП "Кондитерська корпорація "Рошен") на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року (головуючий Остапенко О.М., судді Верховець А.А., Пантелієнко В.О.) у справі N 910/18195/17 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський БКК" (1) (далі - ТОВ "Київський БКК"), Публічного акціонерного товариства "Київхліб" (2) (далі - ПАТ "Київхліб") до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (1), ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" (2) про визнання незаконним та скасування рішення.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У жовтні 2017 року ТОВ "Київський БКК" та ПАТ "Київхліб" звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби інтелектуальної власності України (далі - ДСІВ України) та ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" про визнання незаконним та скасування рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 10 травня 2017 року, затверджене наказом ДСІВ України N 61-Н за цією ж датою, про визнання знака "Рошен, зобр." добре відомим.
      1.2. Київський апеляційний господарський суд ухвалою від 15 березня 2018 року замінив відповідача (1) - ДСІВ України її правонаступником - Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.
      1.3. Як на підставу своїх позовних вимог позивачі вказують, що спірне рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 10 травня 2017 року порушує їхні права як відомих виробників хлібобулочних виробів та є таким, що прийняте Апеляційною палатою ДСІВ України за відсутності відповідних повноважень та з порушенням пунктів 6.4.12, 7.3 Порядку визнання знака добре відомим в Україні Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 15 квітня 2005 року N 228 (далі - Порядок 228).
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 07 грудня 2017 року припинив провадження у справі N 910/18195/17 на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
      2.2. Припиняючи провадження у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що вимога позивачів про визнання незаконним та скасування рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 10 травня 2017 року, затвердженого наказом ДСІВ України N 61-Н від 10 травня 2017 року, про визнання знака "Рошен, зобр." добре відомим носить публічно-правовий характер, а тому має бути розглянута в порядку адміністративного судочинства України, оскільки викладені в позовній заяві обставини справи, а також безпосередньо сформульована вимога позивачів до ДСІВ України, апеляційна палата якої є суб'єктом владних повноважень, яким у встановленому законом порядку розглядались спори адміністративного характеру, свідчить про підпорядкованість цього спору адміністративним судам.
      2.3. Київський апеляційний господарський суд постановою від 15 березня 2018 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 07 грудня 2017 року скасував та направив справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
      2.4. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спір у справі фактично стосується права інтелектуальної власності ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" на спірний знак та визнання його добре відомим в Україні, тобто існує спір про право цивільне, що унеможливлює розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. Не погодившись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року, ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" звернулося з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      3.2. На обґрунтування касаційної скарги ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" посилається на те, що рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 10 травня 2017 року не може бути оскаржене окремо від наказу ДСІВ України N 61-Н за цією ж датою, який у розумінні пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року є актом, що носить правовий характер, отже, цей спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства України.
      4. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      4.1. Оскільки ДП "Кондитерська корпорація "Рошен" оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі? Закон N 2147-VIII).
      4.2. Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      4.3. За змістом статей 1, 2, 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
      4.4. Поряд з цим, згідно із частиною другою статті 2 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      4.5. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      4.6. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      4.7. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України в редакції Закону N 2147-VIII, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      4.8. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      4.9. Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
      4.10. У свою чергу визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
      4.11. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог та характеру спірних правовідносин.
      4.12. Відповідно до частин першої, четвертої статті 25 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" охорона прав на добре відомий знак здійснюється згідно зі статтею 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності та цим Законом на підставі визнання знака добре відомим Апеляційною палатою або судом. З дати, на яку за визначенням Апеляційної палати чи суду знак став добре відомим в Україні, йому надається правова охорона така сама, якби цей знак був заявлений на реєстрацію в Україні. При цьому вона поширюється також на товари і послуги, що не споріднені з тими, для яких знак визнано добре відомим в Україні, якщо використання цього знака іншою особою стосовно таких товарів і послуг вказуватиме на зв'язок між ними та власником добре відомого знака і його інтересам, ймовірно, буде завдано шкоди таким використанням.
      4.13. Велика Палата Верховного суду відзначає, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством: Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", Паризькою Конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, яка є чинною в Україні з 25 грудня 1991 року, Наказом Міністерства освіти і науки України "Про затвердження Порядку визнання знаку добре відомим в Україні Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності" від 15 квітня 2005 року N 228, наслідками визнання торгового знака добре відомим в Україні є можливість забороняти його використання на товарах та послугах, що є неоднорідними з тими, для яких його визнано добре відомим, а також те, що власник добре відомого знака вправі вимагати заборони використання позначення, складова частина якого відтворює добре відомий знак.
      4.14. Апеляційний господарський суд правильно зазначив, що спір про скасування рішення про визнання знака, який належить відповідачу (2), добре відомим, безпосередньо стосується охорони права інтелектуальної власності останнього.
      4.15. Вказані обставини свідчать про те, що між позивачами та відповідачем (2) виник спір, пов'язаний із захистом прав інтелектуальної власності, а тому з огляду на склад учасників цього спору та предмет позову його вирішення віднесено до юрисдикції господарського суду.
      4.16. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.
      Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Кондитерська корпорація "Рошен" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2018 року у справі N 910/18195/17 - без змін.
      2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук О.Г. Яновська