ANTIRAID

Постановление БП-ВС о возможности в апелляционном порядке оспорить определение об отказе в изменении способа исполнения решения

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

19 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 18/1544-10

Провадження N 12-127гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Бакуліної С.В.,

суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року (судді: Гудак А.В. - головуючий, Олексюк Г.Є., Петухов М.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного підприємства "Рускус", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський бройлер" (1), Селянського фермерського господарства "Краєвид" (2), про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У серпні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер "Інтернешенал (Україна)" (нова назва - ТОВ "АДМ Трейдінг Україна) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ТОВ "Еколінія" про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 27 листопада 2012 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 15 травня 2013 року, позовні вимоги задовольнив; зобов'язав відповідача відвантажити позивачу 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.

2.2. У жовтні 2013 року відповідач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами.

2.3. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 16 січня 2014 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року, заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами залишив без задоволення, а рішення - без змін.

2.4. Вищий господарський суд України постановою від 18 червня 2014 року касаційну скаргу відповідача задовольнив частково: постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 16 січня 2014 року скасував, справу направив для нового розгляду заяви відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами до місцевого господарського суду.

2.5. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 24 липня 2014 року заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 скасував та прийняв нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

2.6. Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 11 листопада 2014 року у справі N 18/1544-10, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22 січня 2015 року, апеляційну скаргу позивача задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року у справі N 18/1544-10 скасував; заяву ТОВ "Еколінія" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 залишив без задоволення; рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у цій справі залишив без змін.

2.7. 19 березня 2013 року на виконання рішення від 27 листопада 2012 року Господарський суд Хмельницької області видав наказ про зобов'язання ТОВ "Еколінія" відвантажити на користь позивача 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.

2.8. Постановою від 24 лютого 2014 року державний виконавець відкрив виконавче провадження ВП N 42231372 щодо виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 19 березня 2013 року у справі N 18/1544-10.

2.9. Постановою від 01 липня 2015 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачеві на підставі пункту 6 частини першої статті 47, статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" у зв'язку із відсутністю майна, присудженого до стягнення.

2.10. 25 серпня 2015 року ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" звернулось до Господарського суду Хмельницької області із заявою про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 на стягнення з ТОВ "Еколінія" з рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, вартості ріпаку 1-го класувагою 580,093 тонни у розмірі 4872781,20 грн.

2.11. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 03 вересня 2015 року, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року, змінив спосіб виконання рішення Господарського суд Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з боржника на користь стягувача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. На виконання цієї ухвали 03 вересня 2015 року видано відповідний наказ.

2.12. Державний виконавець постановою від 27 жовтня 2015 року відкрив виконавче провадження ВП N 49183473 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 про стягнення 2018723,64 грн.

2.13. Державний виконавець постановою від 28 грудня 2015 року закінчив виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року N 18/1544-10 про стягнення з ТОВ "Еколінія" на користь ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" боргу в розмірі 2018723,64 грн у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно з платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року.

2.14. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду у зв'язку із його виконанням.

2.15. В подальшому Вищий господарський суд України постановою від 04 травня 2016 року частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ "Еколінія": постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року щодо зміни способу виконання рішення у цій справі скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.16. Поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року за заявою боржника у порядку статті 122 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не здійснювався.

2.17. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 29 червня 2016 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року, змінив спосіб виконання рішення суду від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.

2.18. Вищий господарський суд України постановою від 07 листопада 2016 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року скасував в частині зміни способу виконання рішення; справу направив для нового розгляду до суду першої інстанції.

2.19. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення під час нового розглядуГосподарський суд Хмельницької області ухвалою від 12 січня 2018 року відмовив у вчиненні зміни способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 та у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі.

2.20. Ухвала мотивована тим, що виконавче провадження було закінчене у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно із платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду та знаходиться в матеріалах справи у зв'язку з його виконанням. Отже, рішення суду є виконаним у повному обсязі та немає правових підстав для зміни способу виконання.

2.21. Окрім цього, відмовляючи у поданій відповідачем заяві про зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України у зв'язку із оскарженням судового рішення до Верховного Суду, місцевий господарський суд виходив із того, що чинний ГПК України не передбачає підстав для зупинення розгляду заяви про зміну способу виконання судового рішення по справі, яка закінчена провадженням.

2.22. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив повністю скасувати ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року повністю, а також вирішити питання про поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10.

2.23. Рівненський апеляційний господарський суд ухвалою від 08 лютого 2018 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Еколінія" про перегляд ухвали Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10.

2.24. Суд апеляційної інстанції керувався приписами статті 255 ГПК України в чинній редакції, в якій наведено вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення. Однак до цього переліку не відноситься оскаржувана заявником ухвала Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення.

2.25. Тобто за позицією суду апеляційної інстанції зміна способу та порядку виконання судового рішення підлягає апеляційному оскарженню, відмова - не підлягає.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1. ТОВ "Еколінія" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року скасувати та направити справу на апеляційний розгляд, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012, яким було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення.

4. Доводи інших учасників справи

4.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" зазначає, що статтею 255 ГПК України визначені вичерпний перелік випадків можливого оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції ухвал суду першої інстанції у випадку відмови у вчиненні певних процесуальних дій, серед яких ухвал про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення немає.

5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року та вирішено здійснити перегляд судового рішення без виклику та повідомлення учасників справи.

5.2. Згідно з частиною п'ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

5.3. 02 травня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 18/1544-10 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України з огляду на те, що справа містить виключну правову проблему і розгляд справи Великою Палатою необхідний для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

5.4. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великою Палатою Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив із того, що справа містить виключну правову проблему, яка полягає у конфлікті приписів статей 255 та 331 ГПК України щодо права на оскарження ухвали про відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення, справа приймається до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України.

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

6.1. Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

6.2. Згідно зі статтею 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

6.3. Перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, є вичерпним та наведений у статті 255 ГПК України.

6.4. Так, стаття 255 цього Кодексу передбачає можливість оскарження ухвал суду першої інстанції:

1) про відмову у видачі судового наказу;

2) про забезпечення доказів, відмову в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів;

3) про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову;

4) про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову;

5) про зустрічне забезпечення, зміну чи скасування зустрічного забезпечення;

6) про повернення заяви позивачеві (заявникові);

7) про відмову у відкритті провадження у справі;

8) про передачу справи на розгляд іншого суду;

9) про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;

10) про затвердження мирової угоди;

11) про призначення експертизи;

12) про зупинення провадження у справі;

13) про закриття провадження у справі;

14) про залишення позову (заяви) без розгляду;

15) окрема ухвала;

16) про стягнення штрафу в порядку процесуального примусу;

17) у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

18) про внесення, відмову у внесенні виправлень у рішення;

19) про відмову ухвалити додаткове рішення;

20) про роз'яснення чи відмову у роз'ясненні судового рішення;

21) про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами;

22) про поновлення, відмову у поновленні пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання;

23) про внесення чи відмову у внесенні виправлень до виконавчого документа, визнання чи відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

24) щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання;

25) про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця;

26) про заміну чи відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження;

27) про поворот виконання чи відмову у повороті виконання;

28) про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку;

29) щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України;

30) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;

31) про відмову у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду;

32) про повернення заяви про скасування рішення третейського суду;

33) про повернення заяви про видачу наказу за рішенням третейського суду без розгляду;

34) про залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження;

35) про відновлення чи відмову у відновленні повністю або частково втраченого судового провадження.

6.5. В той же час, відповідно до частини сьомої статті 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

6.6. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що стаття 331 ГПК України хоча й не вказує, про яке оскарження йде мова: в апеляційному порядку (стаття 254 цього Кодексу) або в касаційному порядку (стаття 287 цього Кодексу), однак за її приписами ухвала про відмову у зміні способу виконання судового рішення підлягає оскарженню.

6.7. За загальним правилом статті 287 ГПК України касаційному оскарженню підлягають лише судові рішення, переглянуті в апеляційному порядку, тобто приписи статті 331 ГПК України необхідно розуміти насамперед як право на апеляційне оскарження.

6.8. Окрім цього, Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012 було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання судового рішення.

6.9. У вказаній справі Конституційний Суд України дійшов висновку, що відсутність можливості апеляційного та касаційного оскарження ухвал суду про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови в такому самому порядку, як і ухвал про зміни способу та порядку їх виконання, не узгоджується з принципом справедливості. Такий висновок кореспондується з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою в Рішенні від 2 листопада 2011 року N 13-рп/2011, за якою відсутність можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви щодо повороту виконання рішення суду в такому самому порядку, як і ухвали щодо повороту виконання рішення суду, не узгоджується з принципом справедливості та визначеними в частині третій статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема рівністю усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).

6.10. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

6.11. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року N 11-рп/2007).

6.12. Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

6.13. Разом з тим стаття 255 ГПК України не містить прямої заборони на оскарження ухвали про відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій щодо встановлення чи зміни способу та порядку виконання судового рішення.

6.14. Враховуючи вказані висновки Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відсутність у переліку частини першої статті 255 ГПК України ухвали про відмову у зміні способу виконання рішення, не позбавляє особу визначеного частиною сьомою статті 331 ГПК України права оскаржити в апеляційному порядку відповідну ухвалу суду першої інстанції.

6.15. За таких обставин касаційну скаргу ТОВ "Еколінія" слід задовольнити, а ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати з направленням справи до Рівненського апеляційного господарського суду для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги.

Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" задовольнити.

2. Ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати.

3. Справу N 18/1544-10 направити до Рівненського апеляційного господарського для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги.

4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Большая палата со ссылкой на решение Конституционного суда указала, что отсутствие в перечне части первой статьи 255 ХПК Украины постановления об отказе в изменении способа исполнения решения, не лишает лицо определенного частью седьмой статьи 331 ХПК Украины права обжаловать в апелляционном порядке соответствующее решение суда первой инстанции.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

так а нахера тогда законодатель старался, составлял все эти списки подлежащих обжалованию определений? :)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 820/4331/16
      Провадження N 11-489апп18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Лідомед-Біо" (далі - ТОВ "НВП "Лідомед-Біо") на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року (судді Дюкарєва С.В., Жигилій С.П., Перцова Т.С.) у справі N 820/4331/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-груп інтернешнл" (далі - ТОВ "Лідер-груп інтернешнл") до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (далі - Держлікслужба), треті особи: ОСОБА_3, Державне підприємство "Український медичний центр сертифікації", ТОВ "НВП "Лідомед-Біо", про визнання протиправним та скасування наказу, визнання недійсним свідоцтва та
      ВСТАНОВИЛА:
      У серпні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Держлікслужби, в якому просив:
      - визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 09 грудня 2013 року N 13344/2013 про внесення в Державний реєстр медичної техніки та виробів медичного призначення виробу медичного призначення "Комплекс для діагностики та терапії "Лідомед-Біо" (26.6-37191870-004:2013), де розробником указано ТОВ "НВП "Лідомед-Біо" (61072, м. Харків, просп. Леніна, буд. 31в, кв. 107), а виробником - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІКС-Техно" (Київська область, с. Наливайківка, вул. Леніна, буд. 96д; далі - ТОВ "ІКС-Техно");
      - визнати недійсним свідоцтво про державну реєстрацію від 09 грудня 2013 року N 13344/2013, видане Держлікслужбою ТОВ "НВП "Лідомед-Біо";
      - застосувати юридичні наслідки визнання наказу відповідача від 09 грудня 2013 року N 13344/2013 недійсним.
      Харківський окружний адміністративний суд постановою від 17 березня 2017 року в задоволенні позову ТОВ "Лідер-груп інтернешнл" відмовив.
      Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 червня 2017 року постанову суду першої інстанціїскасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ "НВП "Лідомед-Біо" подало касаційну скаргу, в якій вказує на помилковістьвисновку суду апеляційної інстанції щодо наявності між учасниками цієї справи спору про право на Технічні умови виробу медичного призначення "Система лікувально-діагностична для біорезонансної терапії "Лідомед-біо", оскільки Держлікслужба не виступала стороною ані в цивільній справі N 640/432/17, ані у господарській справі N 922/496/17. Позивачзвернувся до адміністративного суду саме за захистом публічного права у сфері публічно-правових відносин, ніяких інших вимог майнового чи немайнового права на об'єкт інтелектуальної власності до суб'єкта владних повноважень позивач не заявляв. Держлікслужба не є суб'єктом господарювання, мета та цілі її створення полягають у здійсненні державного контролю якості та безпеки лікарських засобів, медичної техніки і виробів медичного призначення, і ніяким чином не пов'язані зі сферою державної реєстрації та контролю об'єктів інтелектуальної власності, у тому числі - авторського права. За таких обставин ТОВ "НВП "Лідомед-Біо" вважає, що Харківський апеляційний адміністративний суд дійшов помилкового висновку про необхідність вирішення цієї справи в порядку господарського судочинства.
      Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 12 липня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС Українивикладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У березні 2018 року касаційну скаргу ТОВ "НВП "Лідомед-Біо" передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 квітня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
      У запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначив, що не погоджується з постановою Харківського окружного адміністративного суду, проте оскільки вона скасована судом апеляційної інстанції, то він погоджується з оскаржуваною ухвалою про закриття провадження у справі, а касаційну скаргу вважає необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
      Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не подали.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
      Суди попередніх інстанцій установили, що на підставі наказу Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення від 28 березня 2008 року N 35-Адм ТОВ "Лідер-груп інтернешнл" було видано свідоцтво від 23 березня 2008 року N 7650/2008 про державну реєстрацію медичного виробу "Система лікувально-діагностична для біорезонансної терапії "Лідомед-біо", відповідно до якого розробником є ТОВ "Лідер-груп інтернешнл", а виробником фізична особа-підприємець ОСОБА_4, зі строком дії до 28 березня 2013 року.
      12 квітня 2011 року на підставі наказу Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України від 12 квітня 2011 року N 213 ТОВ "НВП "Лідомед-Біо" видано свідоцтво N 7650/2008 про державну реєстрацію виробу "Система лікувально-діагностична для біорезонансної терапії "Лідомед-біо", відповідно до якого розробником є ТОВ "НВП "Лідомед-Біо", а виробником ТОВ "ІКС-Техно", зі строком дії до 28 березня 2013 року. У зв'язку із цим свідоцтво про державну реєстрацію від 28 березня 2008 року N 7650/2008 анульовано.
      Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року у справі N 820/4543/15, що набрала законної сили, апеляційну скаргу ТОВ "Лідер-груп інтернешнл" задоволено частково: скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року; визнано протиправним та скасовано наказ Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України від 12 квітня 2011 року N 213 у частині перереєстрації та внесення змін до Державного реєстру медичної техніки та виробу медичного призначення "Система лікувально-діагностична для біорезонансної терапії "Лідомед-біо".
      09 грудня 2013 року на підставі наказу Держлікслужби N 1713 ТОВ "НВП "Лідомед-Біо" видано свідоцтво N 13344/2013 (бланк N MD068370) про державну реєстрацію виробу "Комплекс для діагностики та терапії "Лідомед-Біо" (26.6-37191870-004:2013), де розробником указано ТОВ "НВП "Лідомед-Біо" (61072, м. Харків, просп. Леніна, буд. 31в, кв. 107), а виробником ТОВ "ІКС-Техно" (Київська область, с. Наливайківка, вул. Леніна, буд. 96д), зі строком дії до 09 грудня 2015 року.
      Вважаючи наказ Держлікслужби від 09 грудня 2013 року протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування та визнання недійсним свідоцтва.
      Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ "Лідер-груп інтернешнл", суд першої інстанції керувався тим, що оскаржуване рішення Держлікслужби прийнято згідно з вимогами Порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2004 року N 1497, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин. Чинним законодавством не передбачено повноважень Держлікслужби при вирішенні питання щодо реєстрації медичного виробу з'ясовувати наявність виключного права як автора твору при затвердженні відповідних технічних умов. При цьому вирішення питання щодо визнання твору технічного характеру незаконно відтвореним у контексті розгляду публічно-правового спору не відноситься до переліку критеріїв, на відповідність яким за статтею 2 КАС України суд адміністративної юрисдикції перевіряє оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень.
      Харківський окружний адміністративний суд також зазначив і про те, що вирішуючи питання про віднесення спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
      Харківський апеляційний адміністративний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції та, закриваючи провадження у справі, зазначив, що підставою для звернення позивача до суду з цим позовом слугувало те, що право на використання Технічних умов медичного виробу "Система лікувально-діагностична для біорезонансної терапії "Лідомед-біо", на думку позивача, належить саме йому, а не третій особі - ТОВ "НВП "Лідомед-Біо". Крім цього, на час звернення позивача до суду та розгляду цієї справи в суді першої інстанції, між сторонами тривали спори щодо прав на Технічні умови виробу медичного призначення "Система лікувально-діагностична для біорезонансної терапії "Лідомед-біо". З огляду на те, що у цьому випадку виникає спір, пов'язаний із захистом прав інтелектуальної власності, та ураховуючи склад учасників цього спору, суд дійшов висновку, що вирішення цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
      Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим указаний висновок суду апеляційної інстанцій з огляду на таке.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Як убачається з матеріалів справи, позовні вимоги ТОВ "Лідер-груп інтернешнл" обґрунтовує тим, що ТОВ "НВП "Лідомед-Біо" на підставі неіснуючого договору про передачу виключного права на Технічні умови медичного виробу "Система лікувально-діагностична для біорезонансної терапії "Лідомед-біо" 09 грудня 2013 року зареєструвало за собою виріб медичного призначення "Комплекс для діагностики та терапії "Лідомед-Біо", який виготовлений за технічними умовами медичного виробу "Система лікувально-діагностична для біорезонансної терапії "Лідомед-біо", розробником якого є позивач. Зовнішній вигляд і характеристики виробу медичного призначення "Комплекс для діагностики та терапії "Лідомед-Біо" також повністю відповідають медичному виробу, розробленому позивачем. Дізнавшись випадково про виробництво вказаного виробу, позивач звернувся до Держлікслужби із заявою про скасування незаконно виданих наказу та свідоцтва від 09 грудня 2013 року, однак відповідач будь-яких дій для вирішення цього питання не вчинив. Позивач просить скасувати оскаржувані наказ та свідоцтво, проте не вказує, які саме норми чинного законодавства порушені Держлікслужбою при їх видачі.
      Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з реєстрацією за ТОВ "НВП "Лідомед-Біо" виробу медичного призначення "Комплекс для діагностики та терапії "Лідомед-Біо", право інтелектуальної власності на який, як вважає позивач, належить ТОВ "Лідер-груп інтернешнл".
      Матеріалами справи також встановлено, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року в справі N 640/432/17 про захист права інтелектуальної власності на торгівельну марку та визнання договору недійсним, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір про передачу (відчуження) прав на Технічні умови медичного виробу "Система лікувально-діагностична для біорезонансної терапії "Лідомед-біо" (ТУ У 33.1-32030298-004:2008) від 01 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ "Лідер-груп інтернешнл".
      Окрім цього, рішенням Господарського суду Харківської області від 07 квітня 2017 року в справі N 922/496/17 відмовлено у задоволені позову ТОВ "Лідер-груп інтернешнл" до ТОВ "НВП "Лідомед-Біо", треті особи: Державне підприємство "Український медичний центр сертифікації", Державне підприємство "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", про визнання твору технічного характеру незаконно відтвореним, заборону вчиняти певні дії та стягнення компенсації за порушення виключного майнового права.
      Ураховуючи викладене, вірним є висновок Харківського апеляційного адміністративного суду про те, що між ТОВ "Лідер-груп інтернешнл" та ТОВ "НВП "Лідомед-Біо" існує спір про право інтелектуальної власності на виріб медичного призначення "Комплекс для діагностики та терапії "Лідомед-Біо".
      З огляду на цеподальше оспорювання набуття особою цього права не може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність такого права на виріб медичного призначення.
      Механізм визнання права інтелектуальної власності визначений Цивільним кодексом України.
      Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.
      Частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали, було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      Ураховуючи те, що між ТОВ "Лідер-груп інтернешнл" та ТОВ "НВП "Лідомед-Біо" існує спір про право інтелектуальної власності на виріб медичного призначення "Комплекс для діагностики та терапії "Лідомед-Біо", ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а з огляду на суб'єктний склад сторін має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
      При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Оскільки оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків цього суду скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Лідомед-Біо" залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 324/1018/17
      Провадження N 14-245цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      заявник - Пологівське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (далі - ПФУ, Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області відповідно),
      заінтересовані особи: Комунарський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Комунарський РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області), ОСОБА_3,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області
      на ухвалу Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року в складі судді Каретник Ю.М. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року в складі колегії суддів Дашковської А.В., Кримської О.М., Подліянової Г.С.
      у справі за заявою Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області, заінтересовані особи: Комунарський РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області, ОСОБА_3, про заміну сторони виконавчого провадження та
      УСТАНОВИЛА:
      У липні 2017 року Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області звернулося до суду з указаною заявою, в якій просило замінити стягувача у виконавчому провадженні, відкритому на виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення від 30 квітня 2013 року N 20.
      На обґрунтування вказаних вимог заявник зазначив, що 30 квітня 2013 року начальником Управління ПФУ в Оріхівському районі Запорізької області (далі - УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області) винесено постанову N 20 у справі про адміністративне правопорушення щодо керівника філії "Оріхівський райавтодор" - Дочірнього підприємства "Запорізький облавтодор" Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" (далі - ДАК "Автомобільні дороги України") ОСОБА_3 Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року N 1055 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" територіальний орган ПФУ - УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області реорганізовано шляхом злиття в Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області. 31 березня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців унесено запис про припинення УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області шляхом злиття та створення Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області. Таким чином, Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області є правонаступником усіх прав та обов'язків припиненого УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області. При пред'явленні виконавчого документа із заявою про примусове стягнення Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області надало документи про правонаступництво.
      Посилаючись на вимоги статей 31, 378 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах), Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області просило замінити сторону виконавчого провадження - стягувача, а саме: УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області на його правонаступника - Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області, для стягнення з ОСОБА_3 боргу в сумі 3 400,00 грн.
      Ухвалою Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року у відкритті провадження у справі відмовлено.
      Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що заява Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області про заміну сторони виконавчого провадження не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області відхилено, ухвалу Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року залишено без змін.
      Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України, оскільки відсутні підстави розглядати справу в порядку цивільного судочинства.
      У грудні 2017 року Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій та постановити нову ухвалу про відкриття провадження та розгляд справи по суті.
      Наведені в касаційній скарзі доводи
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди зробили помилковий висновок про те, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки постанова про адміністративне правопорушення, вчинене ОСОБА_3, винесена начальником Управління ПФУ в Запорізькій області, тому суд може замінити сторону виконавчого провадження при примусовому виконанні не лише за виконавчим документом, виданим судом при розгляді цивільної справи у порядку цивільного судочинства, але й на підставі рішень інших органів (посадових осіб), як це передбачено розділом VI ЦПК України.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 16 травня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      У справі, яка переглядається, до суду звернулося Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області із заявою (а. с. 1), в якій просило замінити стягувача у виконавчому провадженні, відкритому державним виконавцем на виконання постанови УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області від 30 квітня 2013 року N 20 у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною п'ятою статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП; у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 700,00 грн. з урахуванням положень частини другої статті 308 КУпАП (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) у разі несплати ОСОБА_3 штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин), та примусового виконання цієї постанови органами державної виконавчої служби, постановлено стягнути з ОСОБА_3 подвійний розмір штрафу - 3 400,00 грн (а. с. 7).
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Поняття "суд, встановлений законом" передбачає, зокрема, й дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства між собою - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб'єктний склад та характер спірних матеріальних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Визначення юрисдикційності скарги (заяви) залежить від установлення судами таких обставин: чи вказана скарга є реалізацією учасником справи права на судовий контроль за виконанням судового рішення в конкретній справі, чи це є самостійним правом на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів, їх посадових осіб, виконавця чи приватного виконавця як суб'єктів, наділених владними повноваженнями при вчиненні виконавчих дій.
      Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.
      Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час звернення із заявою та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу).
      У статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII, у редакції, що діяла на час звернення УПФУ із заявою) зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      У статті 3 названого Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється державною виконавчою службою, у пунктах 1, 11, 2 частини першої вказано виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; а в пункті 6 частини першої цієї статті згадані й постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
      Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону N 1404-VIII.
      Згідно із частиною п'ятою статті 15 Закону N 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
      При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні необхідно зважати, що ЦПК України, Господарський процесуальний кодекс України та КАС України мають розділи "Судовий контроль за виконанням судових рішень", у яких передбачено розгляд заяв про заміну сторони у виконавчому провадженні, відкритому на виконання відповідного судового рішення.
      Разом з тим у статті 181 КАС України (у редакції, що діяла на час звернення до суду) передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. А в частині першій цієї статті зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Оскільки у справі, яка розглядається, виконавче провадження відкрите на виконання не судового рішення, а постанови, виданої іншим органом, а саме УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області, то правильними є висновки судів попередніх інстанцій про юрисдикційність зазначеної справи адміністративному суду та неможливість її розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Суд обґрунтовано зробив висновок про наявність правових підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 122 ЦПК України, для відмови у відкритті провадження у справі.
      З матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди при розгляді справи допустили порушення норм процесуального права.
      Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до неправильного розуміння норм законодавства України та не спростовують законних та обґрунтованих висновків судів, зроблених на підставі правильного визначення характеру спірних правовідносин.
      При визначенні юрисдикційності справи за заявою про заміну сторони виконавчого провадження, скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органу державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно встановити, на підставі яких виконавчих документів здійснюється виконавче провадження.
      Якщо виконавче провадження відкрито і примусове виконання здійснюється державною виконавчою службою на підставі документів, передбачених у пунктах 1, 11, 2 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII, тобто на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України, а також судових наказів; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом, то заяви та скарги розглядаються судом, який видав рішення, що перебуває на примусовому виконанні.
      Якщо примусове виконання здійснюється на підставі документів, виданих іншими органами, - такі заяви та скарги учасників виконавчого провадження розглядають у порядку, передбаченому статтею 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду) чи статтею 287 цього Кодексу (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
      Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки суд касаційної інстанції не змінив рішення і не ухвалив нового, а дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваних судових рішень - без змін, то судові витрати в такому випадку розподілу не підлягають.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.
      Ухвалу Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко
      С.В. Бакуліна Л.І. Рогач
      В.В. Британчук І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 822/3024/17
      Провадження N 11-727апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року (у складі колегії суддів Білої Л.М., Граб Л.С., Гонтарука В.М.) у справі за його позовом до державного реєстратора Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області АндрієвськоїМарини Василівни (далі - державний реєстратор), третя особа - ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування рішення,
      УСТАНОВИЛА:
      У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до державного реєстратора, третя особа - ОСОБА_5, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: греблю ставу протяжністю 150 метрів, що знаходиться в селі Рудня, Летичівського району Хмельницької області.
      В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 вказує, що оскаржуване рішення державного реєстратора є незаконним, оскільки за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на підставі договору купівлі-продажу від 21 квітня 2016 року, який оформлено з порушенням порядку, встановленого законодавством України, внаслідок чого позивач просить скасувати рішення державного реєстратора.
      Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 29 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовив.
      Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 22 лютого 2018 року скасував постанову суду першої інстанції і закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"), оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
      У березні 2018 року ОСОБА_3 через свого представника звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, оскільки вважає, що цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 червня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      Перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила такі обставини.
      З матеріалів справи вбачається, що на підставі розпорядження Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області (далі - Летичівська РДА) від 18 червня 2009 року N 272/2009-р між ОСОБА_3 (орендар) та Летичівською РДА (орендодавець) 20 листопада 2009 року укладено договір оренди, згідно якого орендар прийняв в строкове (20 років) платне користування із земель державної власності земельну ділянку водного фонду (загальна площа 86,03 га, у тому числі під водним дзеркалом 76,43 га, під дамбою - 1,02 га та 8,58 га - під чагарниками в прибережній смузі) для обслуговування ставу і рибогосподарських потреб, що знаходиться на території Руднянської сільської ради біля села Рудня.
      На аукціоні з продажу майна Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (далі - СТОВ "Мрія"), ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу майна від 21 квітня 2016 року, засвідченим організатором аукціону - Першою українською міжрегіональною товарною біржею, придбав греблю ставу в селі Рудня Летичівського району Хмельницької області протяжністю 150 метрів.
      На підставі заяви ОСОБА_5 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 листопада 2016 року державний реєстратор рішенням від 31 жовтня 2016 року N 32124298 здійснив державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на греблю ставу, що розташована в селі Рудня Летичівського району Хмельницької області, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.
      Про рішення державного реєстратора ОСОБА_3 дізнався під час ознайомлення в Віньковецькому районному суді Хмельницької області з матеріалами цивільної справи N 678/326/17 за позовом ОСОБА_5 до Летичівської РДА, ОСОБА_3, третя особа - Летичівська сільська рада Летичівського району Хмельницької області, про розірвання договору оренди землі. Предметом спору у цій справі є з'ясування дотримання законності укладення між Летичівською РДА та ОСОБА_3 договору оренди земель водного фонду від 20 листопада 2009 року, оскільки з квітня 2016 року ОСОБА_5 є власником греблі цього ж ставка.
      Вважаючи дії державного реєстратора від 31 жовтня 2016 року про реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на греблю ставу незаконними й такими, що вчинені протиправно на підставі документу (договору купівлі-продажу), який нотаріально не посвідчений, як того вимагає ст. 657 Цивільного кодексу України і всупереч вимогам Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), ОСОБА_3 звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).
      Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
      Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
      Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації за третьою особою права власності на нерухоме майно (гребля ставу), оскільки вважає його прийнятим всупереч нормам закону і таким, що порушує його права та охоронювані законом інтереси, як орендаря земель водного фонду.
      За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Засади захисту права власності, які поширюються і на правовідносини щодо права користування, регулюються ст. 386 ЦК України; право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, - ст. 387, 391 цього Кодексу.
      Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
      Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      Тобто, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо порушення його прав третьою особою на користування земельною ділянкою водного фонду, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
      Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим. Цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини спрямовані на захист цивільного права позивача.
      Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року- без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко Л.М. Лобойко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N П/811/84/16
      Провадження N 11-748апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N П/811/84/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" (далі - ПАТ "Банк "Форум") до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - ГТУЮ у Кіровоградській області) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою ПАТ "Банк "Форум" на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року (у складі колегії суддів Уханенка С.А., Богданенка І.Ю., Дадим Ю.М.),
      УСТАНОВИЛА:
      У січні 2016 року ПАТ "Банк "Форум" звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неподання платіжного доручення та зобов'язати подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області (далі - Управління) платіжне доручення про переказ коштів у сумі 148 510, 97 грн з призначенням платежу "Заборгованість ОСОБА_3 згідно з виконавчим листом N 2-852/10, виданим 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда"; зобов'язати ГТУЮ у Кіровоградській області подати до Управління зазначене платіжне доручення та перерахувати Управлінню кошти в сумі 148 510, 97 грн.
      На обґрунтування позовних вимог ПАТ "Банк "Форум" зазначило, що в ході виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданого 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда, реалізовано майно боржника ОСОБА_3 за 192 800 грн. з яких 148 510, 97 грн належало перерахувати ПАТ "Банк "Форум". Позивач вказує, що кошти в сумі 148 510, 97 грн. отримані від реалізації заставного майна, до стягувача не надійшли, оскільки у платіжному дорученні N 262, поданому 28 лютого 2014 року Головним управлінням юстиції у Кіровоградській області до Управління зазначено призначення платежу "Борг зг. наказу N 5013/2433/11 від 14.03.2012 госп. суду Кіров.обл., б-к ОСОБА_3".
      Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалою від 16 травня 2016 року позовну заяву ПАТ "Банк "Форум" залишив без розгляду в частині вимоги про визнання протиправною бездіяльності ГТУЮ у Кіровоградській області щодо неподання до Управління платіжного доручення про переказ коштів у сумі 148 510, 97 грн з призначенням "Заборгованість ОСОБА_3 згідно з виконавчим листом N 2-852/10, виданим 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда".
      Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 16 травня 2016 року адміністративний позов задовольнив частково: зобов'язав ГТУЮ у Кіровоградській області перерахувати ПАТ "Банк "Форум" кошти в сумі 148 510, 97 грн. які надійшли від реалізації нерухомого майна ОСОБА_3 під час виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданого 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда (виконавче провадження N 21336560). У задоволенні інших позовних вимог відмовив.
      Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 червня 2016 року постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час вирішення питання судом, оскільки справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у цьому випадку правовідносини, які виникли між сторонами, стосуються оскарження дій державного виконавця при виконанні судових рішень, ухвалених за нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), а тому цей спір не є публічно-правовим у розумінні положень КАС.
      Під час розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини.
      14 вересня 2010 року старшим державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження N 21336560 стосовно виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданого 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда щодо стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь АКБ "Форум" в особі Кіровоградської філії АКБ "Форум" заборгованості за кредитним договором від 31 жовтня 2007 року N 0028/07/28 у розмірі 36 034,17 дол. США, що у гривневому еквіваленті згідно з офіційним курсом Національного банку України становило 288 561,63 грн. а також неустойки у вигляді пені за кожний день прострочки у розмірі 0,2 % у сумі 13 264,54 грн та судового збору в розмірі 1700 грн і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
      Відповідно до постанови державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції від 23 липня 2013 року матеріали виконавчого провадження N 21336560 передано на виконання до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області.
      Згідно з протоколом N 1213329 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, яке належить ОСОБА_3, затвердженого 17 лютого 2014 року директором філії 12 ПП "Нива-В.Ш.", встановлено, що нежитлове приміщення загальною площею 32,7 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1, реалізовано за 192 800 грн.
      З огляду на розрахунок стягнутих з боржника сум, затверджений 26 лютого 2014 року, на користь ПАТ "Банк "Форум" підлягало перерахуванню 148 510,97 грн.
      Тобто викладені обставини свідчать про те, що предметом спору у справі є подання ГТУЮ у Кіровоградській області до Управління платіжного доручення про переказ коштів в сумі 148 510,97 грн та перерахування цих коштів під час примусового виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданим 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда.
      При цьому матеріали справи свідчать, що вказаний виконавчий лист виданий на підставі судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства за нормами ЦПК.
      Не погодившись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, ПАТ "Банк "Форум" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при визначенні підсудності спору, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 року залишити без змін. На обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на суб'єктний склад учасників спору.
      У запереченнях на касаційну скаргу ГТУЮ у Кіровоградській області вказало на відсутність підстав для її задоволення.
      Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
      Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
      Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      У частині першій статті 181 КАСу редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Отже, якщо закон установлює інший порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється.
      За частинами четвертою та п'ятою статті 82 Закону від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - N 606-XIV) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Як убачається з матеріалів справи, що розглядається, предметом спору у цій справі є подання ГТУЮ у Кіровоградській області до Управління платіжного доручення про переказ коштів в сумі 148 510,97 грн та перерахування цих коштів під час примусового виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданого 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда.
      При цьому, як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, вказаний виконавчий лист виданий на підставі судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 ЦПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      За правилами статті 383 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      Відповідно до частини другої статті 384 ЦПК скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
      За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК).
      У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється в позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
      Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
      Ураховуючи зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не є публічно-правовим в розумінні положень КАС, оскільки до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 3 Закону N 606-XII, крім тих, щодо яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження, а в цьому випадку правовідносини, які виникли між сторонами, стосуються оскарження дій державного виконавця під час виконання судових рішень, ухвалених за нормами ЦПК.
      За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права та закрив провадження у справі, оскільки ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за правилами ЦПК.
      Згідно зі статтею 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року - без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська