Постановление БП-ВС о юрисдикции споров при нарушении процедуры перерегистрации имущества по договору ипотеки

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/952/17

Провадження N 11-305апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Гавриленка В.В.,

учасник справи

позивач - ОСОБА_3,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Старкпром" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року (суддя Кузьменко В. А) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року (судді Вівдиченко Т.Р., Беспалов О.О., Губська Л.В.) у справі N 826/952/17 за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - нотаріус) Джуринської Людмили Володимирівни, третя особа - ТОВ "Старкпром", про скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до нотаріуса Джуринської Л.В. про скасування рішення відповідача від 30 грудня 2016 року N 33297173 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за договором від 26 січня 2007 року в іпотеку Відкритого акціонерного товариства "Кредобанк" (далі - ВАТ "Кредобанк") передано майнові права на земельну ділянку, що належала позивачу на праві приватної власності. Однак оскарженим рішенням відповідача від 30 грудня 2016 року право власності на цю земельну ділянку зареєстровано за ТОВ "Старкпром" на підставі згаданого вище договору іпотеки та двох договорів відступлення прав за цим договором від 27 травня 2016 року. Позивач зазначив, що оскільки законодавець пов'язує право іпотекодержателя на позасудове врегулювання з невиконанням іпотекодавцем у тридцятиденний строк вимоги про усунення порушень особистого зобов'язання, то відсутність документа, що підтверджує наявність факту завершення такого строку, свідчить про те, що рішення нотаріуса прийнято всупереч вимогам законодавства. З огляду на це ОСОБА_3 вважає, що оскаржене рішення відповідача прийнято на підставі неповного пакету документів, унаслідок чого відповідач неправомірно встановив факт виконання умов, з якими стаття 35 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" пов'язує набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 31 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року, позов ОСОБА_3 задовольнив повністю.

Не погодившись із указаними судовими рішеннями, третя особа подала касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14 березня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 02 квітня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

На обґрунтування вимог касаційної скарги ТОВ "Старкпром" вказує, що позовною вимогою в даному спорі є скасування рішення нотаріуса стосовно реєстрації за третьою особою права власності на земельну ділянку. Разом з тим правовою підставою для набуття ТОВ "Старкпром" права власності на цю ділянку є договірні відносини між позивачем та товариством, а саме права та обов'язки сторін, що виникають з кредитного договору від 26 січня 2007 року N 10 та договору іпотеки від 26 січня 2007 року, зокрема, невиконання ОСОБА_3 своїх фінансових зобов'язань за кредитним договором та виникнення у третьої особи права на звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, оскільки дії відповідача спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав ТОВ "Старкпром", то в цьому випадку наявний спір щодо права власності останнього на земельну ділянку, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Окрім того, у провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа N 755/1228/17 за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Старкпром", третя особа - нотаріус Джуринська Л.В., про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ТОВ "Старкпром" та визнання договору недійсним.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначила, що вона оспорює рішення про державну реєстрацію прав з підстав порушення відповідачем установленого законом порядку його прийняття. Позовні вимоги та їх нормативне обґрунтування стосуються виключно невідповідності спірного рішення вимогам законодавства України, що регулює порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно. Доводи скаржника про те, що оскаржене рішення відповідача спрямоване на виникнення, зміну або припинення цивільних прав ТОВ "Старкпром", є помилковими, оскільки зазначені наслідки є метою вчинення правочину. Також безпідставним є посилання скаржника на наявність в провадженні Дніпровського районного суду міста Києва цивільної справи N 755/1228/17, адже предметом цивільного спору є протиправність дій іпотекодержателя та визнання договору недійсним.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ позивача проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність задоволення цієї скарги.

Суди попередніх інстанцій установили, що 26 січня 2007 року між ВАТ "Кредобанк" (банк) і ОСОБА_3 (позичальник) було укладено кредитний договір N 10, відповідно до якого банк видає позичальнику кредит у сумі 85 тис. доларів США на строк до 01 січня 2027 року. Кредит видається на придбання земельної ділянки площею 0,0620 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, згідно з договором купівлі-продажу, укладеним між позичальником та ОСОБА_5.

Цього ж дня між ВАТ "Кредобанк" (іпотекодержатель) і ОСОБА_3 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинною В.В. та зареєстровано в реєстрі за N 70. Відповідно до пункту 1.3 цього договору предметом іпотеки є майнові права на земельну ділянку площею 0,0620 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та стане власністю позивача після оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку.

06 липня 2007 року позивач отримав державний акт на право власності на указану земельну ділянку серії ЯД N 925864.

27 травня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Укрфінресурс" (далі - ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс") та ТОВ "Старкпром" було укладено договір відступлення прав вимоги за кредитним договором від 26 січня 2007 року N 10, відповідно до пункту 2.2 якого ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс" відступає ТОВ "Старкпром", а ТОВ "Старкпром" набуває від ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс" права вимоги до ОСОБА_3 у повному обсязі (у зв'язку із чим ТОВ "Старкпром" стає кредитором за кредитним договором) з дати та за умови належного виконання ТОВ "Старкпром" у повному розмірі свого обов'язку з оплати за відступлення таких прав вимоги до боржника згідно з умовами цього договору.

Пунктом 1.4 договору відступлення прав вимоги за кредитним договором від 26 січня 2007 року N 10 передбачено, що кредитний договір - це кредитний договір від 26 січня 2007 року N 10, укладений між ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс" та ОСОБА_3 (з усіма наступними змінами).

27 травня 2016 року між ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс" та ТОВ "Старкпром" було укладено договір відступлення прав за договором іпотеки, посвідченим 26 січня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинною В.В. і зареєстрованим в реєстрі за N 70.

Відповідно до пункту 2.1. цього договору ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс" відступає ТОВ "Старкпром", а ТОВ "Старкпром" набуває від ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс" всі права іпотекодержателя за договором іпотеки. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. та зареєстровано в реєстрі за N 2365.

30 грудня 2016 року нотаріус прийняв рішення індексний номер 33297173 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за ТОВ "Старкпром" зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку.

Не погодившись із таким рішенням відповідача, ОСОБА_3 звернулася до суду із цим позовом.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Ураховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотеки) та реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - земельної ділянки позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права в подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи N 11-96апп18 та N 11-192апп18 відповідно).

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.

За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржених судових рішень із закриттям провадження у справі.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 344, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкпром" задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 15 червня 2018 року.

Головуючий: Князєв В.С.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С.В. Бакуліна Л.І. Рогач

В.В. Британчук І.В. Саприкіна

Д.А. Гудима О.М. Ситнік

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

Лященко Н.П.

Повний текст постанови підписано 02 липня 2018 року.

[ANTIRAID]

Очередное необоснованное решение ограничивающее права истца на защиту. Большая Палата пришла к выводу о том, что учитывая то, что спорные правоотношения связаны с невыполнением условий гражданско-правовых договоров (кредитного и ипотеки) и реализацией права ипотекодержателя на предмет ипотеки - земельного участка истца, этот спор не является публично-правовым , а проистекает из договорных отношений и должен решаться судами по правилам ГПК Украины.

При этом суд умалчивает об лишении права на защиту и фактически предоставление возможности третьему лицу злоупотреблять правами.