Постановление БП-ВС о возможности и до 15.12.2017 рассматривать в одном производстве солидарное требование к физ и юрлицу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року

м. Київ

Справа N 308/10574/15-ц

Провадження N 14-63цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року (головуючий суддя Домніцький В.В.) та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 1 липня 2016 року (судді Кемінь М.П. Джуга С.Д., Готра Т.Ю.) в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") звернулося до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3.), ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ПАТ "ОТП Банк" зазначало, що 7 квітня 2006 року між Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна" (далі - АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником кого є ПАТ "ОТП Банк") та ФОП ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит на суму 400 тис. доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 7 квітня 2006 року між ОСОБА_6 та АКБ "Райффайзенбанк Україна" було укладено договір поруки. Унаслідок невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 3 млн 645 тис. 370 грн 95 коп., яку банк просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року позов ПАТ "ОТП Банк" задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_3 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 171 тис. 7 доларів США 17 центів, що еквівалентно 3 млн 645 тис. 370 грн 95 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржник, отримавши від банку кредитні кошти, не виконував належним чином узятих на себе зобов'язань за кредитним договором, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню солідарно з боржника та поручителя.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 01 липня 2016 року вказане заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У липні 2016 року ФОП ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 01 липня 2016 року, в якій просила вказані судові рішення скасувати, провадження у справі в частині вимог до ФОП ОСОБА_3 закрити, а в частині вимог до ОСОБА_6 - прийняти нове рішення про відмову в позові.

Зазначала, що в матеріалах справи відсутні докази отримання нею кредиту в сумі 400 тис. доларів США. Крім того, судами вирішено спір з порушенням правил юрисдикції. Враховуючи, що кредитний договір укладено з нею як ФОП, спір мав розглядатися за правилами господарського судочинства.

8 серпня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.

16 вересня 2016 року ПАТ "ОТП Банк" подало заперечення (відзив) на касаційну скаргу, у якому вказує на її необґрунтованість та безпідставність.

8 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ПАТ "ОТП Банк" до ФОП ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16 січня 2017 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 6 лютого 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною 6 статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Суди встановили, що 7 квітня 2006 року між АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником кого є ПАТ "ОТП Банк" та ФОП ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит на суму 400 тис. доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 7 квітня 2006 року між ОСОБА_6 та АКБ "Райффайзенбанк Україна" було укладено договір поруки.

Задовольняючи позов банку та стягуючи солідарно із ФОП ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що унаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку.

Перевіряючи законність постановленої апеляційним судом ухвали про закриття провадження у справі в частині вимог до юридичної особи Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, якою керувався суд і яка була чинною на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних. Трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналогічна норма міститься й у статті 19 діючого ЦПК України.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.

Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена позивачем у справі яка переглядається, до боржника та поручителів, які пов'язані солідарним обов'язком.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначені у частині першій цієї статті, а саме: у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.

Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 ГПК України, в редакції, що була чинною на час розгляду справи, передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, у редакції Закону України N 2147-//ІІІ, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці

Отже, за правилами ГПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, не передбачалося можливості розгляду справи в порядку господарського судочинства в одному провадженні як стосовно вимог до позичальника - юридичної особи, так і поручителя - фізичної особи, яка є стороною договору, укладеного на забезпечення виконання основного зобов'язання та має солідарні з позичальником зобов'язання, що випливають з кредитного договору та договору поруки.

Зі змісту статті 15 ЦПК України у редакції, яка діяла на час розгляду справи, можна зробити висновок про можливість розгляду таких вимог саме у порядку цивільного судочинства.

У зв'язку з зазначеним Верховний Суд у своїх постановах від 13 березня 2018 року (справа N 415/2542/15-ц), 21 березня 2018 року (справа N 2-1990/11) та інших зробив висновок про можливість відступу від правового висновку Верховного Суду України щодо застосування положень статті 16 ЦПК України.

Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року N 2147-//ІІІ господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання.

Доводи касаційної скарги ФОП ОСОБА_3 в частині ненадання належних документів на підтвердження наявності заборгованості є необґрунтованими.

Так, суди попередніх інстанцій встановили, що факт надання кредиту позичальнику підтверджується наявними у матеріалах справи додатковими угодами до кредитного договору, зокрема: 01 квітня 2009 року між ПАТ "ОТП Банк" та ФОП ОСОБА_3 було укладено додатковий договір N 1, яким збільшено відсоткову ставку до 14 %; 25 грудня 2009 року - додатковий договір N 2, яким збільшено відсоткову ставку до 14,3 % та дату остаточного повернення кредиту змінено на 07 жовтня 2016 року; 21 червня 2013 року - додатковий договір N 3, яким збільшено відсоткову ставку до 14,4 %; 26 травня 2014 року - додатковий договір N 4, яким зменшено відсоткову ставу до 12,5 % на період з 26 травня 2014 до 24 жовтня 2014 року, а також досягнуто згоди щодо реструктуризації заборгованості.

Згідно статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, відповідачем жодним чином не спростовано розмір заборгованості за кредитним договором згідно розрахунку, наданого позивачем.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України в редакції, яка чинна з 15 грудня 2017 року, передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 402 - 404, 409, 410, 416 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 1 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата отойдя от десятков правовых позиций ВСУ указала на возможность рассмотрения спора в гражданском производстве требований о солидарном взыскании задолженности с физического и юридического лица одновременно.

При этом с даты вступления в силу ГПК Украины в редакции Закона Украины "О внесении изменений в Хозяйственный процессуальный кодекс Украины, Гражданский процессуальный кодекс Украины, Кодекс административного судопроизводства Украины и другие законодательные акты" от 3 октября 2017 N 2147 хозяйственные суды обладают юрисдикцией, в частности, относительно рассмотрения споров относительно сделок, заключенных для обеспечения исполнения основного обязательства, если сторонами этого основного обязательства являются юридические лица и (или) физические лица-предприниматели. В этом случае субъектный состав сторон сделок, заключенных для обеспечения исполнения основного обязательства, не имеет значения для определения юрисдикции хозяйственного суда по рассмотрению соответствующего дела.

Следовательно, с 15 декабря 2017 в случае объединения исковых требований по выполнению кредитного договора с требованиями по выполнению договоров поручительства, заключенных для обеспечения основного обязательства, спор должен рассматриваться по правилам хозяйственного и гражданского судопроизводства в зависимости от сторон основного обязательства .