Постановление БП-ВС по неодинаковому применению при отказе солидарного взыскания с юр и физлица в гражданской юрисдикции


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

26 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 200/4400/13-ц

Провадження N 14-170цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ткачука О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Андрущенко Н.С.,

представника позивача -ОСОБА_12.,

представника відповідача - Кириленка О.П.,

розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_5, подану його представником - ОСОБА_6, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Маляренка А.В., Леванчука А.О., Ступак О.В.

у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай", товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Золотий урожай", ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (далі? ПАТ "Банк Кредит Дніпро") звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" (далі - ТОВ "ТК "Урожай"), товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Золотий урожай" (далі - ТОВ "ТД "Золотий урожай"), ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 03 червня 2011 року між ним та ТОВ "ТК "Урожай" було укладено кредитний договір N 030611-КЛТ, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит (транш) в національній валюті України в межах загальної суми 100 млн грн. 28 листопада 2011 року між ПАТ "Банк Кредит Дніпро" та ТОВ "ТК "Урожай" було укладено договір N 281111 про зміну кредитного договору та договір N 281111 про надання кредиту (траншу) до кредитного договору. Відповідно до вказаних договорів банк надав позичальнику відновлювальну траншеву мультивалютну кредитну лінію в сумі 12 485 979,80 дол. США. Згідно з останніми змінами, внесеними до кредитного договору, а саме, договором N 140912 від 14 вересня 2012 року про зміну кредитного договору, заборгованість за кредитом мала бути погашена в строки, вказані у відповідних договорах про надання кредиту (траншу), але не пізніше 01 квітня 2013 року. Процентна ставка за користування кредитними коштами, що надані у доларах США, встановлювалася у розмірі 14 відсотків річних. Сторони домовилися, що в разі прострочення повернення кредиту плата за користування одержаним коштами в період, який починається на наступний день за днем погашення кредиту і триває до дня фактичного повернення кредиту позичальником, встановлюється в розмірі 19 відсотків річних за користування кредитними ресурсами, що надані в доларах США.

Додатком N 1 до договору N 140912 від 14 вересня 2012 року про зміну кредитного договору встановлювався графік зниження ліміту кредитування, згідно з яким позичальник зобов'язувався сплатити до 07 грудня 2012 року заборгованість у сумі 1 500 000 дол. США, до 15 січня 2013 року - 2 500 000 дол. США та до 01 квітня 2013 року - 8 485 979,80 дол. США.

Банк вказувув, що виконав свої зобов'язання та надав позичальнику кредити (транші) на загальну суму 12 485 979,80 дол. США шляхом спрямування грошових коштів на поточний рахунок позичальника, що підтверджується меморіальними ордерами про видачу грошових коштів від 03 червня 2011 року N К/444900 та від 28 листопада 2011 року N 111, проте, ТОВ "ТК "Урожай" не виконав взятих на себе грошових зобов'язань.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 03 червня 2011 року між позивачем та ТОВ "ТД "Золотий Урожай" було укладено договір поруки N 030611-П, відповідно до якого ТОВ "ТД "Золотий урожай" зобов'язалося перед кредитором солідарно відповідати за виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором зі всіма змінами та доповненнями до нього, які могли виникнути в майбутньому, та з договорів про надання кредиту (траншу), які укладені та/або будуть укладені в майбутньому в межах кредитного договору, у тому числі щодо повернення кредитів в сумі, еквівалентній 12 485 979,80 дол. США, відповідно до п. 1.1 кредитного договору, за графіком зниження ліміту згідно з додатком N 1 до кредитного договору, зі строком повернення до 01 квітня 2013 року, строком дії кредитного договору до 01 квітня 2013 року (в редакції договору N 140912 від 14 вересня 2012 року про зміну кредитного договору) та п. 5.1. кредитного договору, до повного виконання зобов'язань сторонами.

Незважаючи на те, що банком було направлено на адресу ТОВ "ТК "Урожай" вимогу про стягнення заборгованості N 6/21-14/2-БТ, яку отримано представником останнього 10 січня 2013 року, заборгованість погашено не було.

Крім того, 14 грудня 2012 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки N 141212-П, згідно з яким останній зобов'язувався солідарно відповідати за виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором із всіма змінами і доповненнями до нього, які могли виникнути у майбутньому, та з договорів про надання кредиту (траншу), які укладені та/або будуть укладені у майбутньому в межах кредитного договору, в тому числі щодо повернення кредитів у сумі, еквівалентній 12 485 979,80 дол. США, відповідно до п. 1.1 кредитного договору, за графіком зниження ліміту згідно з додатком N 1 до кредитного договору, зі строком повернення до 01 квітня 2013 року, зі строком дії кредитного договору до 01 квітня 2013 року (в редакції договору від 14 вересня 2012 року N 140912 про зміну кредитного договору) та п. 5.1 кредитного договору до повного виконання зобов'язань сторонами. На адресу ОСОБА_5 банком було направлено вимогу N 6/21-2301-БТ про стягнення заборгованості, яка залишилась невиконаною, а заборгованість непогашеною.

У зв'язку з тим, що відповідачі порушили умови кредитного договору та не погасили свою заборгованість у добровільному порядку, банк, з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути на свою користь з ТОВ "ТК "Урожай", ТОВ "ТД "Золотий урожай", ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором N 030611-КЛТ від 03 червня 2011 року у сумі 5 235 997, 36 грн та 597 958,69 дол. США, що складається із 4 929 255,91 грн пені за користування кредитними коштами, 306 741,45 грн пені за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом та з 597 958,69 дол. США відсотків за користування кредитними коштами, та стягнути з ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором N 030611-КЛТ від 03 червня 2011 року в сумі 7 704 304,82 дол. США, що складається з несплаченої частки кредиту.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року (за апеляційною скаргою ОСОБА_5), позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ТОВ "ТК "Урожай", ТОВ "ТД "Золотий урожай" та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Банк Кредит Дніпро" заборгованість за кредитним договором N 030611-КЛТ від 03 червня 2011 року в сумі 5 235 997,36 грн та 597 958,69 дол. США, що складається з 4 929 255, 91 грн пені за користування кредитним коштами, 306 741,45 грн пені за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом та 597 958,69 дол. США відсотків за користування кредитними коштами.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ "Банк Кредит Дніпро" заборгованість за кредитним договором N 030611-КЛТ від 03 червня 2011 року в розмірі 7 704 304,82 дол. США, що складається з несплаченої частки кредиту. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2016 року (за апеляційними скаргами ТОВ "ТД "Золотий урожай" та ТОВ "ТК "Урожай") рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2016 року скасовано. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ "БанкКредит Дніпро" заборгованість за кредитним договором від 03 червня 2011 року N 030611-КЛТ станом на 30 вересня 2013 року у сумі 5 235 997,36 грн та 597 958,69 дол. США, що складається із 4 929 255,91 грн пені за користування кредитними коштами, 306 741,45 грн пені за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом та 597 958,69 дол. США відсотків за користування кредитними коштами.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ "Банк Кредит Дніпро" заборгованість за кредитним договором від 03 червня 2011 року N 030611-КЛТ у сумі 7 704 304,82 дол. США, що складається з несплаченої частки кредиту.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Провадження в частині вимог до ТОВ "ТК "Урожай" та ТОВ "ТД "Золотий урожай" - закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року касаційну скаргу відхилено, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року залишено без змін.

22 серпня 2017 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_5, в інтересах якого діяли ОСОБА_11 та ОСОБА_6, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення).

У заяві ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме у зв'язку з неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції ст. ст. 215, 640 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та ст. 55 Конституції України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення заявник посилався на ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06 червня 2007 рок у справі за позовом про стягнення боргу за договором поруки; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року у справі за позовом про визнання договору недійсним; постанову Вищого господарського суду України від 12 липня 2016 року у справі за позовом про визнання грошових вимог та включення до реєстру вимог кредиторів; та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року у справі за позовом про стягнення заборгованості, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовані зазначені вище норми матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 19 жовтня 2017 року відкрито провадження у справі, справу витребувано з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладений у новій редакції.

Згідно із ч. 2 ст. 360? ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви, якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

28 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до підп. 2 п. 1 розд. XIII "Перехідні положення" ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

14 травня 2018 року справу призначено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку письмового провадження.

17 травня 2018 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_5, в інтересах якого діє ОСОБА_6, про розгляд указаної справи у судовому засіданні за участю представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6

23 травня 2018 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, додаткові пояснення представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_12., представника позивача ПАТ "Банк Кредит Дніпро" - Кириленка О.П., перевіривши наведені у заяві ОСОБА_5 доводи, а також додаткові пояснення сторін, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 03 червня 2011 року між ПАТ "Банк Кредит Дніпро" та ТОВ "ТК "Урожай" було укладено кредитний договір N 030611-КЛТ, відповідно до якого ПАТ "Банк Кредит Дніпро" надав позичальнику кредит (транш) в національній валюті України в межах загальної суми 100 млн грн (п. 1.1 кредитного договору) (т. 1, а. с. 8-14).

28 листопада 2011 року між ПАТ "Банк Кредит Дніпро" та ТОВ "ТК "Урожай" було укладено договір N 281111 про зміну кредитного договору та договір N 281111 про надання кредиту (траншу) до кредитного договору. Відповідно до вказаних договорів банк надав позичальнику відновлювальну траншеву мультивалютну кредитну лінію в межах суми 12 485 979,80 дол. США на основі договорів про надання кредиту (траншу) до цього договору, що є його невід'ємною частиною (т. 1 а. с. 17-19). Відповідно до останніх змін до кредитного договору, внесених договором від 14 вересня 2012 року N 140912, заборгованість за кредитом мала бути погашена в строки, вказані у відповідних договорах про надання кредиту (траншу), але не пізніше 01 квітня 2013 року. Додатком N 1 до договору від 14 вересня 2012 року N 140912 про зміну кредитного договору встановлювався графік зниження ліміту кредитування, відповідно до якого позичальник зобов'язувався сплатити до 07 грудня 2012 року заборгованість у сумі 1 500 000 дол. США, до 15 січня 2013 року у сумі 2 500 000 дол. США та до 01 квітня 2013 року заборгованість у сумі 8 485 979,80 дол. США (т. 1 а. с. 36).

Ставки за користування кредитними коштами, що надані у доларах США, встановлювалися у розмірі 14 відсотків річних за користування кредитними ресурсами,. Сторони домовилися, що у разі прострочення повернення кредиту, плата за користування одержаним кредитом в період, який починається на наступний день за днем погашення кредиту і триває до дня фактичного повернення кредиту позичальником встановлюється у розмірі 19 відсотків річних за користування кредитними ресурсами, що надані в доларах США.

Відповідно до матеріалів справи банк виконав свої зобов'язання та надав позичальнику кредити (транші) на загальну суму 12 485 979,80 дол. США шляхом спрямування грошових коштів на поточний рахунок позичальника, що підтверджується меморіальними ордерами про видачу грошових коштів від 03 червня 2011 року N К/444900 та від 28 листопада 2011 року N 111.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 03 червня 2011 року між позивачем та ТОВ "ТД "Золотий Урожай" було укладено договір поруки N 030611-П, відповідно до якого останній зобов'язувався перед кредитором солідарно відповідати за виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором зі всіма змінами та доповненнями до нього, які можуть виникнути у майбутньому, та з договорів про надання кредиту (траншу), які укладені та/або будуть укладені в майбутньому в рамках кредитного договору, у тому числі по поверненню кредитів у сумі, еквівалентній 12 485 979,80 дол. США, відповідно до п. 1.1 кредитного договору, із графіком зниження ліміту згідно додатку N 1 до кредитного договору, зі строком повернення до 01 квітня 2013 року, зі строком дії кредитного договору до 01 квітня 2013 року (в редакції договору N 140912 від 14 вересня 2012 року про зміну кредитного договору) та відповідно до п. 5.1. кредитного договору, до повного виконання зобов'язань сторонами (том 1 а. с. 37-38).

Банком було направлено на адресу ТОВ "ТД "Золотий урожай" вимогу про стягнення заборгованості N 6/21-14/2-БТ, яку отримано представником останнього 10 січня 2013 року, про що свідчить відмітка про отримання на повідомленні про вручення (т. 1, а. с. 52).

Крім того, 14 грудня 2012 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки N 141212-П, згідно з яким останній зобов'язувався солідарно відповідати за виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором зі всіма змінами і доповненнями до нього, які можуть виникнути у майбутньому, та з договорів про надання кредиту (траншу), які укладені та/або будуть укладені в майбутньому в межах кредитного договору, у тому числі щодо повернення кредитів в сумі, еквівалентній 12 485 979,80 дол. США, відповідно до п. 1.1 кредитного договору, за графіком зниження ліміту згідно з додатком N 1 до кредитного договору, строком повернення до 01 квітня 2013 року, зі строком дії кредитного договору до 01 квітня 2013 року (в редакції договору від 14 вересня 2012 року N 140912 про зміну кредитного договору) та відповідно до п. 5.1. кредитного договору, до повного виконання зобов'язань сторонами (т. 1 а. с. 53-55). На адресу ОСОБА_5 банком було направлено вимогу N 6/21-2301-ВТ про стягнення заборгованості (т. 1, а. с. 56).

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої, апеляційної (за апеляційною скаргою ОСОБА_5) та касаційної інстанцій виходили з того, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а також вказували на наявність законних підстав для солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення (за апеляційними скаргами ПАТ "Банк Кредит Дніпро" та ТОВ "ТК "Урожай") про закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення заборгованості з юридичних осіб, вважав, що позов у цій частині підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

У заяві ОСОБА_5, посилаючись на те, що оскаржуваними рішеннями порушено ст. ст. 215, 640 ЦК України, ст. 6 Конвенції та ст. 55 Конституції України, просить скасувати судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Суд звертає увагу заявника, що ст. 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви) визначено вичерпний перелік підстав подання заяви про перегляд судових рішень. Заявник вказує, що оскаржуваними судовими рішенням порушено ст. 6 Конвенції та ст. 55 Конституції України, а також п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року, проте зазначене відповідно до положень ст. 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви) не є підставою для перегляду судового рушення.

Враховуючи, що у заяві не викладено належних доводів щодо тлумачення ст. ст. 215, 640 ЦПК України, які б інакше могли бути застосовані у рішеннях, що просить переглянути заявник, а в оскаржуваних судових рішеннях взагалі відсутні посилання на ст. ст. 215, 640 ЦК України, які заявник наводить як норми, що неоднаково застосовані в рішеннях, доданих до заяви про перегляд, то підстави для задоволення заяви ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року відсутні.

Керуючись ч. 2 ст. 360? ЦПК України, підп. 2 п. 1 розд. XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 рокувідмовити.

Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Князєв В.С.

Суддя-доповідач О.С. Ткачук

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

Link to post
Share on other sites

Довольно странное решение без сравнения самих решений на которые ссылается истец. Кроме того, довольно странно, что в данном случае Большая палата по привычке, как это происходит в делах где докладчиком является Данишевская не вышла за границы исковых требований и не применила нормы права которые истец не просил, но которые будут правильные.

В целом суд сослался на отсутствие неодинакового применения и отказал в пересмотре дела, где суд апелляционной инстанции закрыл производство в части взыскания с юридических лиц в гражданском процессе в связи с тем, что солидарное взыскание с юридических лиц в гражданском процессе не возможно.

  • Like 1
Link to post
Share on other sites
  • ANTIRAID changed the title to Постановление БП-ВС по неодинаковому применению при отказе солидарного взыскания с юр и физлица в гражданской юрисдикции

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ОКРЕМА ДУМКА
      суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М., Сімоненко В. М.
      на постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 квітня 2021 року в адміністративній справі № 9901/230/20 (провадження № 11-22заі20)
      за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання незаконним та скасування рішення
      Короткий виклад історії справи
      У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 14 липня 2020 року № 2118/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» (далі - рішення № 2118/0/15-20, спірне рішення).
      На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що ВРП 14 липня 2020 року повторно розглянула подання Другої Дисциплінарної палати ВРП про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва та повторно з тих же самих підстав прийняла рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статі 126 Конституції України.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовив.
      Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
      Указом Президента України від 13 листопада 2010 року № 767/2010 ОСОБА_1 призначена строком на п`ять років на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва. П`ятирічний строк повноважень судді ОСОБА_1 закінчився 13 липня 2015 року.
      6 березня 2017 року Друга Дисциплінарна палата ВРП, розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , відкриту за заявою заступника прокурора Шевченківського району міста Києва Гавриша Р. В. , ухвалила рішення № 417/2дп/15-17 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади.
      За результатами розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата ВРП встановила, що суддею було прийнято постанови про накладення адміністративного стягнення (від 14 січня 2014 року у справі № 761/361/14-п, від 31 січня 2014 року у справі №761/2797/14-п, від 6 лютого 2014 року у справі № 761/3212/14-п, від 14 лютого 2014 року у справі № 761/3220/14-п) на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року, та дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 не виконала вимог статей 33, 245, 251-252, 278, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ухвалюючи рішення, Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що характер допущених суддею порушень свідчить про вчинення нею дій, які порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
      Рішенням ВРП від 6 червня 2017 року № 1411/0/15-17 залишено без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17. Вказані рішення в судовому порядку не оскаржувались.
      Рішенням ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
      Не погодившись із рішенням про звільнення, позивачка оскаржила його в судовому порядку.
      Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 800/556/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».
      Велика Палата Верховного Суду постановою від 31 січня 2019 року рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 року скасувала та ухвалила нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнила. Скасувала рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».
      Скасовуючи рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про недотримання відповідачем регламентованої процедури розгляду подання Другої Дисциплінарної палати ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, тому рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17, яким ОСОБА_1 звільнено з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, прийнято з порушенням пункту 2 частини другої статті 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII«Про Вищу раду правосуддя» (далі -Закон № 1798-VIII).
      Оскільки рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17 про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності залишилось нереалізованим, ВРП 14 липня 2020 року прийняла рішення № 2118/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».
      Не погодившись із рішенням № 2118/0/15-20, позивачка оскаржила його в судовому порядку.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовив.
      Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуване рішення № 2118/0/15-20 ухвалено повноважним складом ВРП та підписано усіма її членами, які брали участь у його ухваленні; це рішення містить підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.
      Суд наголосив, що ОСОБА_1 рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17 та рішення ВРП від 6 червня 2017 року № 1411/0/15-17 до суду не оскаржувала, на момент прийняття спірного рішення вони були чинними та нереалізованими.
      Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи стосовно судді (в тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).
      Отже, суд дійшов висновку, що рішення № 2118/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування цього рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону 1798-VIIIнемає.
      Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, порушувала питання про скасування цього рішення та ухвалення нового - про задоволення позову.
      Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 посилалася на те, що суд першої інстанції допустив неправильне тлумачення закону, застосував закон, який не підлягає застосуванню, та не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме:
      - не застосував положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), які стосуються строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення через 6,5 року після буцім-то вчинення нею дисциплінарного проступку у 2014 році;
      - узаконив повторне її звільнення, проте вона вже була один раз звільнена з тих же підстав на основі одного і того ж подання, що не передбачено відповідним законодавством;
      - не врахував, що внаслідок низької якості законодавства на час виникнення права на оскарження до суду дисциплінарних рішень ВРП по суті, такі рішення оскаржені нею не були;
      - вказавши на кадровий характер спірного рішення ВРП, суд належним чином не перевірив це рішення на предмет відповідності вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), чим допустив порушення норм процесуального права;
      - суд належним чином не відреагував на порушення засади неупередженості складу ВРП, особливо з урахуванням існування попереднього прецеденту - рішення ВРП про звільнення судді з посади, яке було скасоване саме з підстав неповноважного складу ВРП.
      Велика Палата Верховного Суду постановою від 8 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 грудня 2020 року - без змін.
      Основні мотиви, викладені впостанові Великої Палати Верховного Суду
      Оцінивши рішення 2118/0/15-20 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, більшість Великої Палати Верховного Суду вважала, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.
      ВРП, реалізуючи рішення дисциплінарного органу, ухвалила в пленарному складі рішення про звільнення судді ОСОБА_1 з посади у межах своїх повноважень та у спосіб, що визначені законом.
      Аналіз статей 33 та 51 Закону № 1798-VIII не встановили обмежень для члена ВРП брати участь при повторному розгляді подання. Підстав для заявлення самовідводів не встановлено.
      Підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача встановлено не було.
      Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ОСОБА_1 ні рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17, ні рішення ВРП від 6 червня 2017 року № 1411/0/15-17 у судовому порядку не оскаржувала. На час ухвалення спірного рішення вони були чинними та не реалізованими.
      Крім цього, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі. У такому рішенні ВРП не оцінює обставин та висновків дисциплінарного органу щодо змісту, характеру дисциплінарного проступку, виду дисциплінарної відповідальності, строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та інших пов`язаних із цим питань, оскільки для цього законами України № 1402-VIII та № 1798-VII передбачено процедуру перегляду ВРП рішень її дисциплінарного органу, а рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення дисциплінарної палати, - Великою Палатою Верховного Суду.
      Нормами зазначених вище законів не передбачено права ВРП під час вирішення питання про звільнення судді з посади переоцінювати вже встановлені в ході дисциплінарного провадження обставини.
      Тобто в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи стосовно судді (в тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження щодо судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).
      Отже, рішення ВРП № 2118/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII немає.
      Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спірним рішенням ВРП реалізувала стягнення, накладене на позивачку рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 6 березня 2017 року №417/2дп/15-17, а тому оскаржуване рішення відповідача не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а за своєю суттю є кадровим.
      Відповідно до частини першої статті 56 Закону №1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
      Зазначеною статтею не встановлено строків для прийняття рішення ВРП та не передбачено застосування строків при розгляді подання відповідного органу про звільнення судді з посади.
      Не знайшли свого підтвердження і доводи ОСОБА_1 щодо її повторного звільнення з посади суддів. Так, Велика Плата Верховного Суду дійшла висновку, що факт подвійного притягнення судді до дисциплінарної відповідальності відсутній. 14 липня 2020 року ВРП ухвалила рішення, яким реалізувала попередньо ухвалене Другою Дисциплінарною палатою рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
      Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що доводи скаржниці про те, що вона не мала змоги оскаржити рішення ВРП від 6 червня 2017 року № 1411/0/15-17, оскільки в силу положень Закону № 1798-VIII з дня набрання ним чинності таке рішення підлягало оскарженню до Верховного Суду, який станом на червень 2017 року ще не був утворений, не можуть бути визнані обґрунтованими, адже положення КАС зі змінами, внесеними Законом № 1798-VIII, чітко визначали, до якого суду та в якому порядку слід звертатися з вимогами щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП до утворення Верховного Суду. Порядок розгляду Вищим адміністративним судом України таких справ та особливості провадження у них передбачався статтею 171-1 КАС (також з урахуванням змін, внесених Законом № 1798-VIII).
      Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
      Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
      З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
      У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
      Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
      Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП.
      На наше переконання, для звільнення мають існувати серйозні підстави неналежної поведінки чи некомпетентності або значне порушення визначених законом дисциплінарних правил або кримінально-правових норм.
      Відповідно до частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади.
      Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга цієї статті).
      Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (частина восьма зазначеної статті).
      Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (частина дев`ята статті 109 Закону № 1402-VIII).
      Статтею 52 Закону № 1798-VIII встановлено, що рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване, зокрема, з такої підстави: рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
      Відповідно до статті 56 цього Закону питання про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.
      Згідно зі статтею 57 Закону № 1798-VIII оскарження рішення ВРП, про звільнення судді з підстав, визначених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване, зокрема, з такої підстави: рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
      З аналізу положень статей 52, 57 зазначеного Закону вбачається, що на ВРП покладається обов`язок навести мотиви, з яких вона дійшла певних висновків, та відповідні їм підстави як при вирішенні питання про дисциплінарну відповідальність судді, так і при вирішенні питання про його звільнення з підстав, визначених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Наявність такої вимоги про здійснення перевірки мотивів і підстав на цих обох стадіях обумовлена необхідністю забезпечити таку процедуру, яка гарантує об`єктивний та ретельний розгляд питання про притягнення судді до найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, та запобігти можливим зловживанням дисциплінарними провадженнями.
      На нашу думку, вказані обставини належним чином не враховані ВРП при винесенні рішення про звільнення з посади судді ОСОБА_1 .
      Так, факт вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку або грубого нехтування обов`язками має бути встановлений ВРП з урахуванням усіх обставин вчинення такого проступку або грубого нехтування обов`язками, його наслідків, умислу судді у вчиненні відповідних дій та не може ґрунтуватись на припущеннях.
      Наголошуємо, що підставою для притягнення судді ОСОБА_1 до відповідальності вказано істотне порушення суддею норм процесуального права та принципу верховенства права під час винесення постанов про накладення адміністративного стягнення (від 14 січня 2014 року у справі № 761/361/14-п, від 31 січня 2014 року у справі №761/2797/14-п, від 6 лютого 2014 року у справі № 761/3212/14-п, від 14 лютого 2014 року у справі № 761/3220/14-п) на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року.
      Фактично ВРП, надаючи оцінку змісту судових рішень в зазначених адміністративних справах, дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 не виконала вимог статей 33, 245, 251-252, 278, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а характер допущених суддею порушень свідчить про вчинення нею дій, які порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
      Необхідно зазначити, що особи, яких було притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі статті 122-2 Кодексу адміністративного судочинства України, дій судді ОСОБА_1 не оскаржували та до відповідних органів із заявою про притягнення судді ОСОБА_1 до відповідальності не звертались.
      У пункті 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, встановлено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.
      У Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленій 17 листопада 2010 року, зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності судді, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункти 66, 68). Подібна позиція висловлена й Венеціанською комісією у висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому було наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не шляхом дисциплінарної процедури (пункт 40).
      Разом із тим, як убачається з рішення ВРП від 14 липня 2020 року № 2118/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, мотивування цього рішення зводиться до посилань на рішення ВРП від 6 червня 2017 року № 1411/0/15-17, яким її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади та відповідні положення, передбачені частиною третьою статті 56 Закону № 1798-VIII та пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
      З такими висновками погодилась більшість суддів Великої Палати Верховного Суду. На нашу думку, у рішенні ВРП доцільно було б наводити усі обставини, що мають значення для прийняття рішення.
      Відповідно до частини шостої статті 56 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.
      Вмотивованість - це вимога наводити письмово у рішенні судження, пояснення, наявність чи відсутність фактів, які є основою висновків. Це також пояснення належного органу, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відхилив інші доводи.
      Як убачається зі змісту спірного рішення, воно не містить в собі ознак чи властивостей, з огляду на які його можна віднести до вмотивованого рішення в розумінні вимог частини шостої статті 56 Закону № 1798-VIII, мети, а також обґрунтованості (суспільної значимості) та завдання стадії розгляду питання звільнення судді з посади.
      Конституція України і Закон № 1798-VIIІ унормували процедуру розгляду питання про звільнення судді з посади. В окремих законодавчих положеннях визначили підстави і порядок розгляду питання звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 3 частини першої статті 126 Конституції України. Прописали, що рішення про звільнення судді приймається за наслідками «розгляду», під яким зазвичай розуміється динамічна функціональна послідовність дій (чинників), яка вимагає дотримуватися певних формальностей та умов, обумовлених питанням звільнення судді з посади.
      За законом під час вирішення питання про звільнення судді з посади ВРП набуває іншої статусної якості (властивості), відмінної від тої, коли ВРП діяла як орган дисциплінарного контролю.
      На нашу думку, стадія звільнення судді з посади за особливими обставинами покладає на ВРП обов`язок пізнати і відповісти на ті ймовірні заперечення, факти та/або міркування судді, які мають бути спрямовані власне проти подання Дисциплінарної палати. На цьому етапі може скластися ситуація, яка змушуватиме ВРП подивитись на дії судді через призму обставин, які не були предметом дослідження в межах дисциплінарного провадження, але мають значення на час вирішення питання про звільнення судді. Можуть з`явитися чи будуть заявлені об`єктивні відомості, які впливатимуть і можуть змінити ступінь небезпечності вчиненого порушення або характеризуватимуть особу судді в позитивному світлі. Зрештою, на стадії звільнення судді з посади, навіть за наявності умов, що цілком не виправдовують поведінку судді, але можуть бути достатніми для його прощення, ВРП не позбавлена дискреції відмовити у звільненні судді на підставі подання дисциплінарного органу тощо.
      Зрозуміло, що ВРП на стадії вирішення питання про звільнення судді з посади не повинна повторно досліджувати обставини дисциплінарного проступку чи ревізувати рішення дисциплінарних органів. На наш погляд, такого змісту дій від ВРП не повинен очікувати й сам суддя.
      Справді, грань між повноваженнями ВРП як дисциплінарного органу й органу, якому надано повноваження звільняти суддів з посади, які сконцентровані в одного й того самого державного органу, ззовні може видатися невиразною й малопомітною (розмитою). ВРП як орган, який вирішує питання звільнення судді з посади, залежна і пов`язана з веліннями свого рішення, яке ВРП прийняла в статусі дисциплінарних органів, що здійснюють дисциплінарне провадження стосовно суддів.
      Однак такі специфічні відмінності та особливості для ВРП не повинні мати довільного значення, оскільки ВРП на підставі закону й відповідно до мети свого створення в реальності зобов`язана розділяти (виокремлювати) функцію звільнення судді з посади й функцію притягнення судді до дисциплінарної відповідальності на накладення на нього стягнення, розуміючи, що в кожній з них перед ВРП стоять різні завдання й різні цілі, які своєю чергою зумовлюють використання відповідних методів пізнання і вирішення питань, що перед нею постають. ВРП не повинна ототожнювати ці процедури, «зневажати» й через зовнішні форми вираження не давати підстав сприймати розгляд питання про звільнення судді з посади як технічне, само собою очевидне й наперед вже вирішене; як рішення, яке не потребує викладу мотивів його прийняття.
      Отже, якщо притримуватися окресленої лінії поведінки, то подання дисциплінарного органу про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, у межах процедури розгляду питання про звільнення судді з посади ВРП має сприймати лише як привід, який детермінує окремий самостійний розгляд питання про звільнення судді з посади, наслідки якого потребують з`ясування достатності аргументів для застосування такого звільнення й винесення відносно цього приводу вмотивованого рішення. Така логіка дій ВРП не повинна мати іншого значення, навіть якщо сама ВРП в рамках дисциплінарного провадження погодилася з ознаками дисциплінарного порушення в діях судді та зі запропонованим видом стягнення.
      Якщо рішення ВРП не містить таких мотивів, то, на наш погляд, є підстави вважати, що відповідач діяв протиправно.
      Варто також наголосити, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
      Крім того, обвинувачення судді у вчиненні проступку не було конкретизовано, що позбавило ОСОБА_1 права захищатися від цього обвинувачення. Саме на цивільний і кримінальний аспекти статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод звертав увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
      За викладених обставин ВРП дійшла передчасних висновків про наявність в діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку.
      На підставі наведеного не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП про звільнення судді з посади та про відмову в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
      Більшість Великої Палати Верховного Суду, погодившись із застосуванням до судді ОСОБА_1 найбільш суворого стягнення - звільнення з посади, не врахувала, що висновок про наявність дисциплінарного проступку чи грубого нехтування обов`язками суддею ОСОБА_1 не можна вважати обґрунтованим.
      Також необхідно зазначити, що положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у зазначеному рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.
      Таким чином, на нашу думку, належній оцінці підлягали обставини справи, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема, щодо наявності умислу, негативних наслідків дій судді, щодо наявності або відсутності дисциплінарних стягнень у судді.
      Висновки
      Оскаржуване ОСОБА_1 рішення ВРП від 14 липня 2020 року № 2118/0/15-20 має формальний характер та не містить мотивів, з яких ВРП дійшла висновку про звільнення ОСОБА_1 з посади судді. Тому ми не погоджуємося з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 квітня 2021 року, і вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
      Судді Великої ПалатиВерховного Суду: О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      М. І. Гриців
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      В. М. Сімоненко
      Джерело: ЄДРСР 96377418
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      2 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 906/1308/19
      Провадження № 12-76гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) «Лесі Українки 38» та фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) Козлової Лариси Борисівни на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 липня 2020 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 24 лютого 2020 року у справі № 906/1308/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСББ «Лесі Українки 38» та ФОП Козлової Л. Б. про визнання недійсним договору.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 , який є власником квартири багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 та членом ОСББ «Лесі Українки 38», звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСББ «Лесі Українки 38» та до ФОП Козлової Л. Б. про визнання недійсним договору від 1 квітня 2018 року № 12 про надання послуг, укладеного ОСББ «Лесі Українки 38» та ФОП Козловою Л. Б.
      1.2. На обґрунтування підстав позову позивач зазначив, що рішення про передачу будинку на обслуговування ФОП Козлової Л. Б. загальні збори не приймали, з умовами спірного договору мешканців будинку не ознайомлено, якість надання послуг погіршилась, вартість послуг безпідставно завищено, що порушує права позивачів та мешканців будинку як споживачів послуг обслуговування будинку, які мали надаватися за спірним договором.
      1.3. Вказав на те, що ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 28 жовтня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом фізичних осіб - співвласників ОСББ «Лесі Українки 38», поданим до тих самих відповідачів, з тим самим предметом та з тих самих підстав, оскільки такий спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      1.4. ОССБ «Лесі Українки 38», заперечуючи проти позову, зазначило, що головою правління прийняте рішення про підписання договору з ФОП Козловою Л. Б. з надання послуг з комплексного обслуговування будинку, а згідно зі статтею 16 Статуту ОСББ «Лесі Українки 38» голова правління має повноваження без доручення ОСББ укладати в межах своєї компетенції договори.
      1.5. ФОП Козлова Л. Б., заперечуючи проти позову, вказала, що спірний договір не є договором про передачу функцій на управління будинком, а є господарським договором. Крім того, позивач не довів, що останній порушує його права та норми законодавства, що діяло на час укладання спірного договору.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 24 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 липня 2020 року, позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір від 1 квітня 2018 року № 12 про надання послуг, укладений між ОСББ «Лесі Українки 38» та ФОП Козловою Л. Б.
      2.2. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що оспорюваний договір не відповідає приписам статей 10, 12-14 Закону України від 29 листопада 2001 року № 2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон № 2866-III) та статей 9-11 Закону України 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі - Закон № 417-VIII), тож вказали на наявність підстав для визнання такого договору недійсним, оскільки укладення спірного договору без рішення загальних зборів порушує право позивача як співвласника на управління будинком.
      2.3. При цьому суди надали правову оцінку укладеному відповідачами договору як договору з управителем про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, оскільки в обов`язки ФОП Козлової Л. Б. за договором входять функції, пов`язані з управлінням.
      2.4. При визначенні юрисдикції спору апеляційний суд, посилаючись на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах № 462/2646/17, № 501/1571/16-ц, № 826/10249/18 дійшов висновку про можливість розгляду спору господарським судом з огляду на характер спірних правовідносин, оскільки спір виникає при здійсненні права управління юридичною особою, а такий спір є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), незалежно від суб`єктного складу учасників такого спору (частина шоста статті 30 ГПК).
      2.5. У вирішенні цього питання апеляційний суд також узяв до уваги те, що ухвалою Богунівського районного суду міста Житомира від 28 жовтня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом фізичних осіб - співвласників ОСББ «Лесі Українки 38» до цього ОСББ та ФОП Козлової Л. Б., оскільки справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. Не погодившись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 липня 2020 року та рішенням Господарського суду Житомирської області від 24 лютого 2020 року, ОСББ «Лесі Українки 38» та ФОП Козлова Л.Б. звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять скасувати вказані судові рішення і відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
      3.2. Скаржники вважають, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення статей 1, 8 л - 11 Закону № 417-VIII, оскільки правовідносини сторін регулюються виключно приписами Закону № 2866-III та Статутом ОСББ «Лесі Українки 38».
      3.3. Щодо підстав недійсності договору скаржники вказують на помилковість висновків судів про його невідповідність нормам законодавства, якого не існувало на момент укладення такого договору, а також на хибність віднесення до договорів про надання послуг з управління багатоквартирним будинком договору, який є складним, поєднує ознаки договору підряду та договору про надання послуг і стосується господарської діяльності відповідачів.
      4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      4.1. Ухвалою від 14 вересня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ОСББ «Лесі Українки 38» та ФОП Козлової Л.Б. на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 липня 2020 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 24 лютого 2020 року, надав учасникам справи строк для подання відзивів на касаційні скарги.
      4.2. Ухвалою від 8 жовтня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу разом із касаційними скаргами передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема, на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, вважаючи за необхідне відступити від правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року у справі № 760/2064/17-ц та від 14 липня 2020 року у справі № 466/8748/16-ц.
      4.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що з огляду на суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, висновок про юрисдикційну належність відповідних справ та однакове розуміння правильності визначення розмежування судової юрисдикції сприятиме розумній передбачуваності судових рішень, забезпечить реалізацію на практиці принципу правової визначеності як для позивачів, так і для судів, та сприятиме єдиному підходу у визначенні предметної юрисдикції у спорах між фізичними особами - співвласниками багатоквартирного будинку та ОСББ щодо діяльності ОСББ, зокрема під час укладення, розірвання, визнання недійсними договорів, укладених ОСББ з іншими особами.
      4.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 4 листопада 2020 року на підставі частини третьої статті 302 ГПК України прийняла до розгляду справу разом із касаційними скаргами та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      5. Позиція інших учасників справи
      5.1. Позивач не скористався процесуальним правом направлення відзиву на касаційні скарги.
      6. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      6.1. Позивач є власником квартири 104 у багатоквартирному будинку за адресою: місто Житомир, вулиця Лесі Українки, 38.
      6.2. Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 10 серпня 2016 року зареєстровано ОСББ «Лесі Українки 38» за адресою: місто Житомир, вулиця Лесі Українки, 38.
      6.3. За пунктом 2 розділу І Статуту ОСББ «Лесі Українки 38» діє відповідно до Закону № 2866-III, чинного законодавства України та цього Статуту.
      6.4. Об`єднання набуває статусу юридичної особи з моменту його державної реєстрації у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (пункт 4 розділу І Статуту).
      6.5. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Загальні збори вправі приймати рішення з усіх питань діяльності об`єднання. Загальні збори скликаються не рідше одного разу на рік (пункт 2 розділу ІІІ Статуту).
      6.6. До виключної компетенції загальних зборів належить: затвердження Статуту об`єднання, внесення змін до нього; обрання членів правління об`єднання; питання про використання спільного майна; затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; попереднє (до їх укладення) погодження умов договорів, укладених на суму, що перевищує 20 000,00 грн, а також договорів, предметом яких є цінні папери, майнові права або спільне майно співвласників чи їх частина; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників; прийняття рішення про реконструкцію та ремонт будинку або про зведення господарських споруд; визначення розміру матеріального та іншого заохочення голови та членів правління; визначення обмежень на користування спільним майном; обрання та відкликання управителя, затвердження та зміна умов договору з управителем, прийняття рішення про передачу функцій з управління спільним майном будинку повністю або частково асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку; прийняття рішень про заснування інших юридичних осіб або участь у товариствах (пункт 3 розділу ІІІ Статуту).
      6.7. Відповідно до пункту 14 розділу ІІІ Статуту ОСББ «Лесі Українки 38» до компетенції правління належить: підготовка кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; здійснення контролю за своєчасною сплатою співвласниками внесків і платежів та вжиття заходів щодо стягнення заборгованості згідно із законодавством; розпорядження коштами об`єднання відповідно до затвердженого загальними зборами об`єднання кошторису; укладення договорів про виконання робіт, надання послуг та здійснення контролю за їх виконанням; ведення діловодства, бухгалтерського обліку та звітності про діяльність об`єднання; скликання та організація проведення загальних зборів співвласників або зборів представників; призначення письмового опитування співвласників та утворення відповідної комісії для його проведення.
      6.8. Згідно з пунктом 16 розділу ІІІ Статуту ОСББ «Лесі Українки 38» правління зі свого складу обирає голову правління та його заступника. На виконання своїх повноважень голова правління, зокрема, діє без доручення від імені об`єднання та укладає в межах компетенції договори і вчиняє інші правочини відповідно до рішень правління.
      6.9. 1 квітня 2018 року ОСББ «Лесі Українки 38» (замовник) в особі голови правління та ФОП Козлова Л. Б. (виконавець) уклали договір № 12 на надання послуг.
      6.10. Згідно з підпунктами 1.1 - 1.3 вказаного договору його предметом є надання бухгалтерських послуг, у тому числі ведення податкового обліку та паспортного столу, організаційних робіт, необхідних для діяльності ОСББ; виконання сантехнічних робіт у місцях загального користування будинку; обслуговування електромереж.
      6.11. Пунктом 2.1 договору встановлено, що ціна послуг, зазначених в цьому договорі, складає 0,05 % від мінімальної заробітної плати, що на момент укладення договору складає 3 723*0,05 % = 1,86 грн за 1 кв.м, а саме (згідно з актом приймання-передачі з балансу на баланс житлового будинку від 30 березня 2018 року) 6 425,63 кв.м*1,86 грн = 11 950 грн без ПДВ щомісячно.
      6.12. Згідно з пунктом 3.1 договір починає діяти з моменту підписання сторонами. Термін дії договору визначено з 1 квітня по 31 грудня 2018 року.
      6.13. Проаналізувавши встановлені судом обставини, суди дійшли висновку, що визначені договором від 1 квітня 2018 року в якості предмета договору виконання сантехнічних робіт у місцях загального користування будинку та обслуговування електромереж є функціями з управління багатоквартирним будинком, тож укладений відповідачами договір є завуальованою формою договору з управителем про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, оскільки в обов`язки виконавця за договором входять функції, пов`язані з управлінням.
      6.14. При цьому суду не надано доказів наявності рішення загальних зборів співвласників, яким вирішено питання щодо передачі іншій особі функцій управління щодо виконання сантехнічних робіт у місцях загального користування будинку та обслуговування електромереж.
      7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
      7.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Щодо юрисдикції спору
      7.2. За приписами частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
      7.3. Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
      7.4. Отже, ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України (далі - ЦК України та ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      7.5. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за пунктами 1, 3 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      7.6. Частиною першою статті 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
      7.7. Законом № 2866-III визначено правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.
      7.8. Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону № 2866-III, ОСББ - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
      Співвласники багатоквартирного будинку - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
      Управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором зі співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
      7.9. Згідно зі статтею 2 Закону № 2866-III вказаний Закон регулює: порядок створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань, асоціацій; відносини суб`єктів права власності щодо користування та розпорядження спільним майном співвласників у об`єднанні; відносини між об`єднаннями та асоціаціями; відносини між об`єднаннями, асоціаціями і органами державної влади та органами місцевого самоврядування; відносини між об`єднаннями і господарюючими суб`єктами.
      7.10. За статтею 4 Закону № 2866-III об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
      Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.
      Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.
      ОСББ відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном ОСББ, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем та відповідачем у суді.
      7.11. Тож законодавець визначає ОСББ як юридичну особу приватного права (створену в добровільному порядку шляхом її заснування власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку на підставі домовленості між собою), створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.
      7.12. За змістом статей 6, 7, 10, 15 Закону № 2866-III співвласники багатоквартирного будинку створюють ОСББ, затверджують статут такого об`єднання, мають право знайомитися з рішеннями загальних зборів та оскаржувати їх судовому порядку, брати участь в управлінні об`єднанням у порядку, визначеному цим Законом і статутом об`єднання; обирати та бути обраним до складу статутних органів об`єднання;знайомитися з протоколами загальних зборів, робити з них виписки; одержувати в установленому порядку інформацію про діяльність об`єднання; вимагати від статутних органів захисту своїх прав та дотримання співвласниками правил добросусідства.
      7.13. Створене об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання: утворювати органи управління, визначати умови та розмір плати за їхню діяльність; приймати рішення про надходження та витрати коштів об`єднання; визначати порядок користування спільним майном відповідно до статуту об`єднання; укладати договори; виступати замовником робіт з капітального ремонту, реконструкції багатоквартирного будинку; встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; здійснювати для виконання статутних завдань господарче забезпечення діяльності об`єднання в порядку, визначеному законом; визначати підрядника, укладати договори про управління та експлуатацію, обслуговування, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення майна з будь-якою фізичною або юридичною особою; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів; захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності; використовувати допоміжні приміщення у багатоквартирному будинку для потреб органів управління об`єднання; встановлювати сервітути, здавати в оренду допоміжні приміщення та інше спільне майно багатоквартирного будинку. Загальні збори об`єднання мають право делегувати асоціації, до якої входить об`єднання, частину повноважень своїх органів управління. Об`єднання може стати засновником (членом) асоціації.
      7.14. Зміст та види діяльності, яка здійснюється саме ОСББ після його створення як юридичної особи, передбачена статтею 16 Закону № 2866-III.
      7.15. Згідно зі статтею 15 указаного Закону співвласник зобов`язаний: виконувати вимоги статуту об`єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; не допускати порушення законних прав та інтересів інших співвласників; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
      7.16. За висновками, які містяться, зокрема, в постановах від 2 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц, від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2446/17, Велика Палата Верховного Суду вказала про розгляд господарськими судами спорів у правовідносинах, які стосуються порядку створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, з огляду на характер спірних правовідносин, оскільки такі спори виникають при здійсненні права управління юридичною особою, а тому є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першої ГПК України) незалежно від суб`єктного складу такого спору.
      7.17. Також відповідно до статті 12 Закону № 2866-III ОСББ через свої органи управління здійснює управління багатоквартирним будинком. Об`єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об`єднання.
      За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації.
      7.18. Якщо функції з управління багатоквартирним будинком за рішенням загальних зборів об`єднання передано управителю, відносини з управління регулюються договором, укладеним між об`єднанням і управителем, умови якого повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства (стаття 13 Закону № 2866-III).
      7.19. Тож за змістом наведених вище статей 12 та 13 Закону № 2866-III, що знайшов відображення у назвах статті 12 «Управління багатоквартирним будинком» та статті 13 «Відносини співвласників та управителя», а також положень абзацу другого та абзацу третього статті 2 Закону № 2866-III, законодавець виокремив у межах відносин, врегульованих цим Законом, відносини, які стосуються порядку створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань, асоціацій, та відносини суб`єктів права власності щодо користування та розпорядження спільним майном співвласників у об`єднанні.
      7.20. За положеннями частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
      7.21. Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносин, пов`язаних з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон № 417-VІІІ, предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку (частина перша статті 2 вказаного Закону).
      7.22. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 417-VIII, управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.
      7.23. Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.
      За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - ОСББ (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку) (частина перша статті 9 Закону № 417-VIII). За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації.
      7.24. За частиною першою статті 10 Закону № 417-VIII співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.
      7.25. Наявність вказівки на особливості законодавчого регулювання порядку проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень не означає того, що зі створенням ОСББ на правовідносини з управління спільним майном багатоквартирного будинку вже не поширюються приписи Закону № 417-VIII, адже за таких обставин співвласники багатоквартирних будинків не перестають бути учасниками відносин зі здійснення права власності у багатоквартирному будинку.
      7.26. Стаття 6 Закону № 417-VІІІ визначає права співвласників багатоквартирного будинку. За змістом пунктів 1, 2 частини першої цієї статті співвласники багатоквартирного будинку мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника.
      7.27. Разом з тим, за змістом пунктів 1, 5 частини першої статті 7 указаного Закону, співвласники зобов`язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; виконувати рішення зборів співвласників.
      7.28. Аналогічні вимоги містять положення частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України - власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом
      7.29. Отже, управління майном багатоквартирного будинку є правом (та, відповідно, обов`язком) власників приміщень у багатоквартирному будинку, яке може реалізовуватися та виконуватися ними через ОСББ, створене в цьому будинку, або шляхом передачі відповідних функцій (чи їх частини) управителю або асоціації.
      7.30. Визначення порядку управління багатоквартирним будинком (тобто, вирішення питання про те, наділити цими функціями ОСББ, створене в цьому будинку, чи передати відповідні функції (чи їх частину) управителю або асоціації, є невід`ємною складовою реалізації прав та виконання обов`язків співвласниками багатоквартирного будинку щодо належного утримання та управління спільним майном, що здійснюється за їх безпосереднім волевиявленням.
      7.31. Управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за рішенням зборів співвласників (загальних зборів ОСББ) і згодою управителя та зазначається у договорі з управителем.
      Умови договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Істотними умовами договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком є: перелік послуг; вимоги до якості послуг; права і обов`язки сторін; відповідальність сторін за порушення договору; ціна послуг; порядок оплати послуг; порядок і умови внесення змін до договору; строк дії договору, порядок і умови продовження дії та розірвання договору (частини перша - четверта статті 11 Закону № 417-VIII).
      7.32. Водночас відносини, що виникають у процесі надання послуг з управління багатоквартирним будинком, регулюються Законом України від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 2189-VIII), згідно зі статтею 13 якого залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
      7.33. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 2189-VIII послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору, а управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб. Споживачами такої послуги може бути індивідуальний споживач (фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги), або колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
      7.34. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору (частина перша статті 1, 9, пункт 1 частини другої статті 21 Закону № 2189-VIII).
      7.35. За змістом частини першої статті 15 Закону № 2189-VIII договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (зміни до нього) від імені всіх співвласників багатоквартирного будинку укладається з визначеним відповідно до законодавства управителем співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками.
      7.36. Тобто надання управителем послуг з управління будинком породжує права та обов`язки між співвласниками багатоквартирних будинків і виконавцем таких послуг.
      7.37. За статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; відповідно до положень частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
      7.38. Як установили суди попередніх інстанцій, у справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСББ «Лесі Українки 38» та до ФОП Козлової Л. Б. про визнання недійсним договору на надання послуг, укладеного ОСББ, членом якого є позивач, та ФОП Козловою Л. Б. - виконавцем цих послуг, указавши на порушення укладенням спірного договору з надання послуг з управління та обслуговування будинку прав позивача - фізичної особи як співвласника багатоквартирного будинку.
      7.39. Згідно із частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      7.40. З огляду на викладене, враховуючи предмет, характер спору та суб`єктний склад його сторін, Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір у цій справі виник стосовно прав і обов`язків позивача щодо користування та розпорядження спільним майном як співвласника багатоквартирного будинку, тому має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
      7.41. Такі висновки є послідовними. Так, у постанові від 5 лютого 2020 року у справі № 127/15798/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про розгляд у порядку цивільного судочинства спору за позовом фізичної особи - співвласника багатоквартирного будинку до голови ОСББ про визнання бездіяльності щодо ненадання обґрунтованої відповіді на заяву про ремонт спільного майна будинку протиправною та зобов`язання відповідача вчинити дії щодо надання обґрунтованої відповіді на подану заяву.
      7.42. Посилання суду апеляційної інстанції на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема у справах № 462/2646/17, № 501/1571/16-ц, № 826/10249/18, та висновок про можливість розгляду спору у цій справі господарським судом з огляду на характер спірних правовідносин, оскільки спір виникає при здійсненні права управління юридичною особою, а такий спір є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 статті 20 ГПК України), незалежно від суб`єктного складу такого спору (частина 6 статті 30 ГПК) є помилковими, тому що спірні правовідносини у вказаних справах стосувались порядку створення, реєстрації, діяльності і ліквідації об`єднань, організацій.
      7.43. Натомість спір у справі, що розглядається, стосується реалізації прав та виконання обов`язків позивача у межах здійснення ним як співвласником володіння, користування і розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, учасника правовідносин з надання житлово-комунальних послуг.
      7.44. З огляду на викладене суди першої й апеляційної інстанцій помилково вважали, що спір у цій справі належить до юрисдикції господарських судів.
      Щодо конфлікту юрисдикцій
      7.45. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Богунського районного суду м. Житомир від 28 жовтня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСББ «Лесі Українки 38», ФОП Козлової Л. Б про визнання недійсним договору, переліку і розміру внесків, платежів на утримання будинку на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Суд роз`яснив позивачу, що спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.
      7.46. Оскільки суд загальної юрисдикції відмовив позивачу у відкритті провадження у справі за позовом, поданим до тих самих відповідачів, з тим самим предметом та з тих самих підстав, що й у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      7.47. У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії», заява № 36760/06, пункт 230).
      7.48. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      7.49. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами.
      7.50. У рішенні від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38, 40).
      У рішенні від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України. Натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26).
      У рішенні від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08) ЄСПЛ встановив, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122,125).
      У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18,24).
      7.51. З огляду на існування юрисдикційного конфлікту, з метою забезпечення права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ця справа має бути розглянута за правилами господарського судочинства лише тому, що позивачу має бути забезпечено доступ до правосуддя, навіть в іншому, ніж це передбачено законом, судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду в належному (цивільному) судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду.
      Подібний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у її постановах від 12 грудня 2018 року у справах № 490/9823/16-ц та № 761/12676/17, від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17.
      Щодо розгляду справи по суті
      7.52. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що укладений відповідачами договір за своїм змістом є договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, оскільки визначені договором обов`язки ФОП Козлової Л. Б. як виконавця за договором є частиною компетенції органів управління ОСББ.
      7.53. Як уже зазначалося вище, управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.
      За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - ОСББ (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).
      За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації.
      7.54. Тобто саме співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому статтею 10 Закону № 417-VIII. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.
      7.55. За змістом статті 10 Закону № 2866-III загальні збори скликаються і проводяться в порядку, передбаченому цим Законом для установчих зборів, правлінням об`єднання або ініціативною групою з не менш як трьох співвласників. Кожний співвласник (його представник) під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки загальної площі квартири або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Якщо одна особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить більш як 50 % загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, кожний співвласник має один голос незалежно від кількості та площі квартир або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.
      Статутом об`єднання може бути встановлено інший порядок визначення кількості голосів, що належать кожному співвласнику на загальних зборах.
      Рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів. З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників.
      7.56. Суди попередніх інстанцій з`ясували, що докази наявності рішення загальних зборів співвласників, яким було б вирішено питання щодо передачі ФОП Козловій Л. Б. окремих функцій управління багатоквартирним будинком шляхом укладення спірного договору, в матеріалах справи відсутні.
      7.57. Доводи касаційних скарг зазначене судами не спростовують.
      7.58. Оскільки встановлено, що оспорюваний договір укладено з порушенням статей 10, 12 - 14 Закону № 2866-III та статей 9 - 11 Закону № 417-VІІІ, які підлягали застосуванню, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним.
      7.59. Крім того, апеляційний суд розглянув та врахував доводи апеляційних скарг щодо застосованого судом першої інстанції законодавства, відповідно зазначивши, що такі доводи, не спростовують того висновку, що правління ОСББ передало ФОП Козловій Л. Б. окремі повноваження з управління будинком без наявності волевиявлення усіх співвласників шляхом прийняття ними відповідного рішення на загальних зборах.
      7.60. Ураховуючи викладе, суди попередніх інстанцій прийняли по суті законні рішення, правильно застосувавши норми матеріального права.
      8. Щодо відступу від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
      8.1. За приписами частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
      8.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, передаючи справу № 906/1308/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав на необхідність відступу від правових позицій, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 760/2064/17-ц та від 14 липня 2020 року у справі № 466/8748/16-ц.
      8.3. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 11 червня 2020 року розглянув по суті спір у справі № 760/2064/17-ц між співвласником багатоквартирного будинку та головою ОСББ про визнання договору про абонентське юридичне обслуговування недійсним та відшкодування збитків, який виник виходячи з такого. Відповідно до статуту ОСББ правління та голова правління обираються терміном на два роки, тому позивач вважав, що голова правління незаконно обіймав цю посаду з 25 жовтня 2012 року. Позивач посилався на те, що голова правління протягом 2012 - 2015 років відмовлявся організувати та проводити загальні звітно-виборчі збори ОСББ, результати фінансово-господарської діяльності останнього не доводились до відома його членів, тому співвласники квартир змусили правління провести аудиторську перевірку фінансового стану ОСББ. Зазначав, що перевірка була проведена у листопаді 2015 року, за її результатами було виявлено низку порушень фінансової дисципліни, допущених головою правління ОСББ спільно з бухгалтером ОСББ, про що зазначено в звіті аудиторської компанії. Крім того, вказав, що згідно з висновком аудиту протягом 2013 - 2015 років відповідач завдав співвласникам ОСББ збитки, перерахувавши грошові кошти за фіктивним договором про надання юридичних послуг товариству, яке є стороною цього договору. Врахувавши суб`єктний склад спірних правовідносин та їх зміст, касаційний суд цивільної юрисдикції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      8.4. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 14 липня 2020 року розглянув по суті у порядку цивільного судочинства спір у справі № 466/8748/16-ц між співвласником багатоквартирного будинку та ОСББ про часткове скасування рішення загальних зборів ОСББ. Позов обґрунтований тим, що позивач є власником квартири у будинку, в якому співвласники квартир створили ОСББ. За наслідками проведених загальних зборів до кошторису ОСББ з утримання будинку неправомірно включені додаткові послуги, а саме послуги сторожа, правова допомога, а також спецодяг, які не передбачені законодавством на утримання будинку та прибудинкової території, тому порушують права позивача як споживача житлово-комунальних послуг та співвласника ОСББ. Позивач просив суд скасувати рішення загальних зборів у частині затвердження кошторису на утримання будинку у зв`язку з неправомірним включенням додаткових послуг. У судових рішеннях у цій справі відсутні правові висновки щодо юрисдикції спору, втім про правову позицію, відповідно до якої спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства, свідчить факт розгляду справи судом цивільної юрисдикції.
      8.5. Натомість у справі, що розглядається, предметом позову є вимога фізичної особи - співвласника багатоквартирного будинку до ОСББ та господарюючого суб`єкта про визнання недійсним укладеного останніми договору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про передачу будинку на обслуговування ФОП Козловій Л.Б. загальні збори ОСББ не приймали, з умовами спірного договору мешканців будинку не ознайомлено, якість надання послуг погіршилась, вартість послуг безпідставно завищено, що порушує права позивача та мешканців будинку як споживачів послуг з обслуговування будинку, які мали надаватися за спірним договором.
      8.6. Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши правові висновки, викладені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 11 червня та 14 липня 2020 року у справах № 760/2064/17-ц та № 466/8748/16-ц відповідно, а також зміст судових рішень, фактичні обставини справи, суть спору у справі №906/1308/19, вважає, що відсутні підстави для відступу від правових позицій, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, оскільки правовідносини та предмети спорів у цих справах та у справі, що розглядається, не є подібними.
      9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      9.1. Згідно із частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      9.2. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
      9.3. З огляду викладене, ураховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій, правильно застосувавши норми матеріального права, прийняли законні рішення, а позивач позбавлений можливості захистити свої права у суді загальної юрисдикції, оскільки ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 28 жовтня 2019 року йому було відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом, поданим до тих самих відповідачів, з тим самим предметом та з тих самих підстав, що і в цій справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційних скарг ОСББ «Лесі Українки 38» та ФОП Козлової Л.Б. без задоволення, а ухвалених у справі судових рішень - без змін.
      10. Щодо розподілу судових витрат
      10.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційних скарг ОСББ «Лесі Українки 38» та ФОП Козлової Л.Б. без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, в порядку статті 129 ГПК України покладаються на скаржників.
      Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційні скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Лесі Українки 38» та фізичної особи - підприємця Козлової Лариси Борисівни залишити без задоволення.
      Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 липня 2020 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 24 лютого 2020 року - залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Т.О. Анцупова
      Г. Р. Крет
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      В. М. Сімоненко
      О. С. Золотніков
      І. В. Ткач
      Л. Й. Катеринчук
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 96342864
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      9 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 635/4741/17
      Провадження № 14-46 цс 20
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді -доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промстройснаб» (далі - ТзОВ «Промстройснаб»), Товарної біржі «Всеукраїнський торгівельний центр», ОСОБА_2 (далі - набувач), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - Будянська селищна рада Харківського району Харківської області, Акціонерне товариство закритого типу «Будянський фаянс» (далі - АТЗТ «Будянський фаянс»), про визнання прилюдних торгів такими, що проведені з порушенням закону,
      за касаційною скаргою позивача на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 11 жовтня 2018 року, постановлену суддею Панас Н. Л., і постанову Харківського апеляційного суду від 30 січня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенка І. С.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Вступ
      1. Громадянин не взяв участь в аукціоні, на якому було реалізоване майно підприємства, що перебувало у процедурі банкрутства. Вирішив оскаржити результати цих торгів і витребувати продане на них майно від його кінцевого набувача. Відповідачами визначив біржу, яка організувала торги, господарське товариство, що придбало майно на торгах, а також людину, яка стала кінцевим набувачем цього майна. Суди закрили провадження у справі, вважаючи, що такий спір треба розглядати у межах справи про банкрутство.
      2. Незгідний із таким висновком судів позивач подав касаційну скаргу. Стверджував, що оскільки підприємства, з банкрутством якого суди попередніх інстанцій пов`язали визначення предметної юрисдикції, на час звернення до суду вже не було, тонемає підстав закривати провадження у цивільній справі. Тим більше, що у ній це підприємство не є відповідачем. Велика Палата Верховного Суду з такими доводами позивача не погодилася та підтримала висновки судів попередніх інстанцій.
      (2) Короткий зміст позовних вимог
      3. У серпні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому з урахування заяви про уточнення позовних вимог просив:
      3.1. Визнати недійсними результати проведених 30 червня 2015 року у провадженні в справі № Б-39/58-06 прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (приміщень, які складають 23/100 частини нежитлової будівлі клубу), що заходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - приміщення).
      3.2. Визнати недійсним протокол № 4 від 30 червня 2015 року з проведення прилюдних торгів із реалізації приміщень, які належали АТЗТ «Будянський фаянс».
      3.3. Визнати незаконним і скасувати свідоцтво, видане 6 серпня 2015 року ТзОВ «Промстройснаб» та зареєстроване в реєстрі за № 1059 (далі - свідоцтво), а також «відновити положення, що існувало до порушення».
      3.4. Застосувати наслідки недійсності правочину у вигляді витребування приміщень із чужого незаконного володіння набувача.
      4. Мотивував позов такими обставинами:
      4.1. На прилюдних торгах, які організувала Товарна біржа «Всеукраїнський торгівельний центр», відбувся продаж приміщень, власником яких було АТЗТ «Будянський фаянс». Переможцем торгів стало ТзОВ«Промстройснаб», яке отримало свідоцтво. Кінцевим власником приміщень є набувач.
      4.2. За попередньою домовленістю з одним із кредиторів АТЗТ «Будянський фаянс» -Приватним акціонерним товариством «Пласт маркет» - позивач хотів узяти участь у прилюдних торгах. Однак з незалежних від нього причин не зміг взяти таку участь.
      4.3. Прилюдні торги проведені з такими порушеннями: «заниження» оцінки приміщень; не було належно та своєчасно розміщено оголошення про торги; не створені умови конкурсу для реалізації приміщень; документи за результатами проведених торгів оформлені з порушенням закону.
      (3) Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
      5. 11 жовтня 2018 року Харківський районний суд Харківської області постановив ухвалу, згідно з якою, зокрема, задовольнив клопотання ТзОВ «Промстройснаб» про закриття провадження у справі та закрив провадження у справі, оскільки її не можна розглядати за правилами цивільного судочинства. Мотивував ухвалу так :
      5.1. 29 вересня 2016 року Господарський суд Харківської області у справі № Б-39/58-06 про банкрутство АТЗТ «Будянський фаянс» ухвалив рішення, за яким, зокрема, затвердив ліквідаційний баланс і звіт ліквідатора АТЗТ «Будянський фаянс», ліквідував цю юридичну особу, ухвалив вважати погашеними вимоги її кредиторів і припинив провадження у справі.
      5.2. Відомості про ліквідацію АТЗТ «Будянський фаянс» внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
      5.3. Порядок продажу майна АТЗТ «Будянський фаянс», а саме приміщень, включених до ліквідаційної маси останнього, був врегульований, зокрема, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон), і такий продаж здійснюється у ліквідаційній процедурі у межах справи про банкрутство. Тому спори про визнання недійсним такого аукціону чи торгів вирішуються у межах відповідної справи про банкрутство.
      (4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      6. 30 січня 2019 року Харківський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін. Мотивував тим, що, оскільки продаж приміщень відбувся за Законом, а позивач оскаржує результати відповідних прилюдних торгів, то спір треба вирішувати за правилами господарського судочинства.
      (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 12 березня 2019 року позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 30 січня 2019 року й ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 11 жовтня 2018 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаржиться на порушення судами норм процесуального права.
      (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 19 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував тим, що судові рішення оскаржені через порушення правил предметної юрисдикції, а доводи заявника відповідно до статті 403 ЦПК України є підставою для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      9. Позивач мотивував касаційну скаргу так:
      9.1. Суди, закривши провадження, не роз`яснили, до юрисдикції якого суду віднесений розгляд цієї справи, хоча мали такий обов`язок.
      9.2. Суди не встановили, чи існує та юридична особа, з банкрутством якої вони пов`язали правила визначення предметної юрисдикції.
      9.3. Суди порушили принцип диспозитивності та суб`єктивне право позивача на звернення до суду за правилами цивільного судочинства, бо не врахували, що позов поданий не до тієї юридичної особи, з якою вони пов`язали юрисдикцію, а зовсім до інших осіб.
      9.4. Апеляційний суд незаконно розглянув апеляційну скаргу позивача за його відсутності; позивач не був повідомлений про дату, час і місце розгляду його апеляційної скарги.
      (2) Доводи інших учасників справи
      10. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу не подали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      11. Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання про визначення юрисдикції суду щодо оскарження результатів прилюдних торгів з реалізації майна юридичної особи у процедурі її банкрутства. Позивач у касаційній скарзі заперечив законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, які виснували, що спір треба розглядати у межах справи про банкрутство. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками судів, оскільки спір стосується майна банкрута.
      12. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      13. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис передбачений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      14. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-який спір з цивільних правовідносин, в якому хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо його вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      15. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили:
      15.1. 2 листопада 2011 року Господарський суд Харківської області прийняв постанову у справі № Б-39/58-06 щодо банкрутства АТЗТ «Будянський фаянс», в якій визнав боржника банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру.
      15.2. 29 вересня 2016 року Господарський суд Харківської області у вкащаній справі ухвалив рішення, за яким, зокрема, затвердив ліквідаційний баланс і звіт ліквідатора АТЗТ «Будянський фаянс», ліквідував цю юридичну особу, ухвалив вважати погашеними вимоги її кредиторів і припинив провадження у справі.
      15.3. Відомості про ліквідацію АТЗТ «Будянський фаянс», яке було власником приміщень, внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
      16. Суди попередніх інстанцій правильно вважали, що оскільки приміщення включено до ліквідаційної маси АТЗТ «Будянський фаянс», продаж якого врегульований, зокрема, Законом (у редакції Закону України N 4212-VI, що набрав чинності 19 січня 2013 року, з наступними змінами), то спір щодо цього майна треба вирішувати у межах відповідної справи про банкрутство. А таку справу може розглядати виключно господарський суд. Тому не можна вважати обґрунтованим аргумент касаційної скарги про те, що суди, закривши провадження, не роз`яснили, до юрисдикції якого суду віднесений розгляд цієї справи.
      17. Господарським судам підвідомчі справи, зокрема, у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником (пункт 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час звернення до суду; далі - ГПК України). Аналогічний припис є у частині четвертій статті 10 Закону.
      18. Відповідно до пункту 11 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону його положення, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом.
      19. Після проведення інвентаризації та оцінки майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута такими способами: проведення аукціону; продаж безпосередньо юридичній або фізичній особі. Вибір способів продажу активів здійснюється ліквідатором з метою забезпечення його відчуження за найвищою ціною. Ліквідатор організовує проведення аукціону з продажу активів банкрута з урахуванням вимог Закону (частини перша та друга статті 44 Закону).
      20. Процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні оплатного переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів. Такий перехід відбувається внаслідок укладення та виконання договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги (близький за змістом підхід застосував Верховний Суд України у висновку, викладеному в постановах від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12 і від 13 лютого 2013 року у справі № 6-174цс12, а також Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 38)).
      21. Вказане підтверджують приписи статей 650, 655 та частини четвертої статті 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, стаття 650 ЦК України закріплює такий спосіб реалізації майна як укладення договорів на біржах, аукціонах (торгах), конкурсах, і відсилає до інших нормативних актів, які мають встановлювати особливості укладення цих договорів. До цього зводиться і зміст припису частини четвертої статті 656 ЦК України, згідно з яким до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
      22. У справах про банкрутство всі процедури складають цілісне і відокремлене від позовного процесу провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника. Тому спори, які стосуються, зокрема, порушення порядку продажу майна боржника є безпосередньо пов`язаними з провадженням у справі про банкрутство. А отже, їх слід розглядати за правилами господарського судочинства (аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 635/6730/15-ц).
      23. Результати аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, можуть бути визнані в судовому порядку недійсними (частина третя статті 55 Закону).
      24. Частиною восьмою статті 44 Закону визначено, що спори, які виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів, у тому числі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, розглядаються в межах провадження у справі про банкрутство.
      25. Спір, що стосується наслідків реалізації майна боржника у процедурі банкрутства, суд не може вирішувати в порядку позовного провадження окремо від провадження у справі про банкрутство. Такий спір слід розглядати у межах останньої з метою реалізації принципу судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства задля ефективнішого захисту прав та законних інтересів кредиторів (аналогічні висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2018 року у справі №908/4057/14, а також у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 25 лютого 2019 року у справі № 906/864/17). Отже, спір щодо правомірності вчинення правочину про відчуження майна боржника у процедурі банкрутства треба розглядати за правилами господарського судочинства у межах провадження у відповідній справі про банкрутство.
      26. Суди попередніх інстанцій вказали, що спір, розгляд якого ініціював позивач у справі № 635/4741/17, стосується продажу на аукціоніприміщень, включених до ліквідаційної маси АТЗТ «Будянський фаянс» у процедурі його банкрутства. Предметом позову є визнання недійсними результатів прилюдних торгів і протоколу щодо реалізації приміщень, визнання незаконним та скасування свідоцтва, застосування наслідків недійсності правочину у вигляді витребування приміщень із чужого незаконного володіння набувача. А підставою звернення з цими вимогами стали, на думку позивача, порушення встановленого порядку проведення продажу приміщень на прилюдних торгах.
      27. Позивач у касаційній скарзі вказав про порушення його права на судовий захист у випадку визначення господарської юрисдикції суду для розгляду цього спору. Як установили суди, до подання позову у серпні 2017 року провадження у справі про банкрутство АТЗТ «Будянський фаянс» 29 вересня 2016 року вже було припинено, а до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про ліквідацію юридичної особи-боржника. Тобто існує перешкода для продовження розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, що була чинною на час подання позову, справи № 635/4741/17 господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство АТЗТ «Будянський фаянс». Однак Велика Палата Верховного Суду вважає, що така перешкода не є нездоланною, а наявність останньої не впливає на зміну юрисдикції суду для розгляду відповідного спору.
      28. У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), як указує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте, такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не нівелює сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
      29. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      30. Сутність гарантованого Конвенцією права позивача на суд і на ефективний засіб юридичного захисту не буде нівельованою, якщо він матиме реальну можливість доступу до суду для захисту цивільних прав та інтересів, які вважає порушеними. Такий захист може відбутися після ініціювання позивачем скасування ухвали Господарського суду Харківської області від 29 вересня 2016 року про припинення провадження у справі № Б-39/58-06 про банкрутство АТЗТ «Будянський фаянс» шляхом оскарження цієї ухвали або звернення із заявою про її перегляд за нововиявленими обставинами.
      31. Процесуальна можливість оскарження вказаної ухвали була передбачена у статті 8 Закону. Зокрема, в апеляційному порядку могли бути оскаржені всі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України та цим Законом. А у касаційному порядку могли бути оскаржені постанови апеляційного господарського суду, прийняті, зокрема, за результатами перегляду ухвал про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (частини друга та третя статті 8 Закону; на підставі Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» у тексті Закону слова «припинення провадження» у всіх відмінках і числах замінено відповідно словами «закриття провадження» у відповідному відмінку і числі). Аналогічні положення закріплені у частинах другій і третій статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства. А можливість звернутися із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвал господарського суду у справах про банкрутство (неплатоспроможність), що набрали законної сили та підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом, передбачена главою 3 розділу IV ГПК України.
      32. Отже, особа може оскаржити ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство як в апеляційному, так і в касаційному порядку, встановленому ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства. А крім того, може звернутися із заявою про перегляд такої ухвали за нововиявленими обставинами. Лише за умови існування провадження у справі про банкрутство та тільки у межах тієї справи за певних умов можливим є розгляд спору щодо результатів прилюдних торгів і застосування наслідків недійсності правочину (близький за змістом висновок сформульований у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 25 лютого 2019 року у справі № 906/864/17). Таким чином, відповідний спір, розгляд якого позивач у справі № 635/4741/17 помилково ініціював за правилами цивільного судочинства, може розглянути господарський суд у разі скасування ухвали Господарського суду Харківської області від 29 вересня 2016 року про припинення провадження у справі № Б-39/58-06, у межах якої відбулося відчуження приміщень.
      (1.2) Щодо інших доводів позивача у касаційній скарзі
      33. Позивач у касаційній скарзі стверджує про порушення судами принципу диспозитивності, оскільки він подав позов не до тієї юридичної особи, з існуванням якої суд пов`язав юрисдикцію. Велика Палата Верховного Суду відхиляє цей аргумент, оскільки, незважаючи на те, кого позивач зазначив сторонами справи, суди правильно встановили сторін спору та не порушили принцип диспозитивності, визначаючи юрисдикцію.
      33.1. Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      33.2. Поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 27)).
      33.3. Визначення відповідачів як одного із видів суб`єктів цивільного процесу є правом позивача. Проте для визначення юрисдикції суду мають значення насамперед характер спірних правовідносин, а у певних випадках також види суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору).
      33.4. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що, як зазначено вище, відповідно до частини восьмої статті 44 спори, що виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів, розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство. Цей припис слід застосовувати незалежно від того, кого позивач визначив відповідачами. Стороною спору щодо майна, відчуженого у межах провадження у справі про банкрутство завжди є особа, майно якої було відчужене. Тому аргумент позивача про порушення судами принципу диспозитивності є безпідставним.
      34. Позивач у касаційній скарзі вказав на те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення процесуальних норм, оскільки неналежно повідомив позивача про дату, час та місце розгляду справи. Велика Палата Верховного Суду вважає цей аргумент обґрунтованим.
      34.1. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).
      34.2. Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).
      34.3. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України).
      34.4. 5 листопада 2018 року Харківський апеляційний суд постановив ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі, яку позивач отримав 11 листопада 2018 року, що підтверджує відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення (том 2, а. с. 97).
      34.5. 12 листопада 2018 року Харківський апеляційний суд постановив ухвалу про закінчення підготовки апеляційного розгляду справи та призначення її до розгляду на 21 листопада 2018 року з повідомленням учасників справи про дату, час і місце розгляду справи. Вказану ухвалу позивач отримав 21 листопада 2018 року, що підтверджує відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення (том 2, а. с. 95).
      34.6. 21 листопада 2018 року секретар судового засідання склав довідку про те, що розгляд справи суд відклав на 12 грудня 2018 року. Поштова кореспонденція разом із повісткою про виклик позивача до суду була повернута відділенням поштового зв`язку із зазначенням такої причини повернення: «Інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» (том 2, а. с. 121-122).
      34.7. 12 грудня 2018 року секретар судового засідання склав довідку про те, що розгляд справи суд відклав на 16 січня 2019 року. Позивач був повідомлений про відкладення розгляду справи 21 грудня 2018 року, що підтверджує відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення (том 2, а. с. 129).
      34.8. 16 січня 2019 року Харківський апеляційний суд оголосив перерву в судовому засіданні до 30 січня 2019 року. Позивач на судове засідання не з`явився. Докази повідомлення позивача про оголошення такої перерви у матеріалах справи відсутні.
      34.9. 30 січня 2019 року суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи позивач був належно повідомлений про дату та час продовження розгляду справи. Тому, ухвалюючи того дня судове рішення, цей суд порушив вимогу процесуального закону. Проте Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що ті суттєві для вирішення питання юрисдикції аргументи, які позивач заявив в апеляційній скарзі, він виклав і в скарзі касаційній. Велика Палата Верховного Суду розглянула вище ці аргументи, дала на них відповіді та встановила, що висновок судів першої й апеляційної інстанцій про закриття провадження у справі є правильним. Тому з метою забезпечення ефективності юридичного захисту прав та інтересів позивача відсутні підстави для скасування постанови Харківського апеляційного суду від 30 січня 2019 року.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      35. Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      36. Оскільки позивач подав касаційну скаргу у справі № 635/4741/17 у березні 2019 року, а її розгляд не завершився до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX.
      37. Суд касаційної інстанціїза результатами розгляду касаційноїскарги маєправо залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
      38. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX).
      39. З огляду на наведену оцінку доводів позивача та висновків судів попередніх інстанцій Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком про закриття провадження у справі. А тому залишає касаційну скаргу позивача без задоволення, а ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 11 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 січня 2019 року- без змін.
      Керуючись статтею 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      п о с т а н о в и л а :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 11 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 січня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      В. М. Сімоненко
      О. С. Золотніков
      І. В. Ткач
      Л. Й. Катеринчук
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 96406951
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 березня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 367/4695/20
      Провадження № 14-12цс21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Громадської організації «Ірпінська спілка споживачів» на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2020 року у складі судді Саранюк Л. П. та постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у складі колегії суддів Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Іванової І. В.
      у цивільній справі за позовом Громадської організації «Ірпінська спілка споживачів» до Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради про проведення перерахунку споживачам послуг та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У липні 2020 року Громадська організація «Ірпінська спілка споживачів» (далі - ГО «Ірпінська спілка споживачів») звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства «Ірпінь» Ірпінської міської ради (далі - КП «УЖКГ «Ірпінь»), у якому просила зобов`язати відповідача повернути кошти споживачам послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період з 05 липня по 31 грудня 2018 року шляхом здійснення перерахунку на загальну суму 3 331 124,83 грн.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що жителі міста Ірпеня та інші громадяни України, споживачі комунальних послуг, з метою захисту своїх прав створили ГО «Ірпінська спілка споживачів», яка зареєстрована Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) 24 липня 2020 року.
      Згідно з пунктом 1.1 Статуту ГО «Ірпінська спілка споживачів» (далі - Статут) ГО «Ірпінська спілка споживачів» є добровільним об`єднанням фізичних осіб, створеним для здійснення та захисту прав і свобод людини та громадянина; задоволення і захисту суспільних та приватних прав та інтересів своїх членів та інших осіб як споживачів товарів, робіт та послуг у сферах економічної, житлово-комунальної, соціальної, медичної, культурної, освітньої, побутової, оздоровчої, туристичної та іншої діяльності.
      Відповідно до пункту 3.1 Статуту головною метою ГО «Ірпінська спілка споживачів» є здійснення та захист прав і свобод людини та громадянина; задоволення і захист суспільних та приватних прав і інтересів своїх членів та інших осіб як споживачів товарів, робіт та послуг у сферах економічної, житлово-комунальної, соціальної, медичної, культурної, освітньої, побутової, оздоровчої, туристичної та іншої діяльності.
      У підпункті 2.4.2 пункту 2.4 Статуту передбачено, що ГО «Ірпінська спілка споживачів» для досягнення своєї мети та виконання статутних завдань має право представляти і захищати суспільні інтереси споживачів товарів, робіт та послуг, свої законні інтереси і законні інтереси своїх членів та інших осіб у будь-яких органах державної влади, у тому числі судах, правоохоронних органах, в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування.
      Під час здійснення своєї статутної діяльності позивачем встановлено, що Головне управління Держпродспоживслужби в Київській області в січні 2019 року провело планову перевірку КП «УЖКГ «Ірпінь», за результатами якої складено акт № 4 від 25 січня 2019 року та винесено припис № 1 від 28 січня 2019 року відповідно до якого орган державного нагляду вимагав від відповідача повернути кошти споживачам послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період з 05 липня по 31 грудня 2018 року шляхом здійснення перерахунку на суму 3 331 124,83 грн.
      Припис № 1 від 28 січня 2019 року є чинним та не скасований у судовому порядку, проте відповідач його не виконав, чим порушив права невизначеного кола споживачів міста Ірпеня на перерахунок (повернення) надмірно сплачених коштів у сумі 3 331 124,83 грн.
      Позивач із посиланням на пункти 9 та 10 частини першої статті 25 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ) вказав, що об`єднання споживачів має право звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій та відповідно до законодавства захищати в суді права споживачів, які не є членами громадських організацій споживачів (об`єднань споживачів).
      Вважав, що права споживачів міста Ірпеня, порушені КП «УЖКГ «Ірпінь», підлягають захисту в суді в порядку цивільного судочинства, а ГО «Ірпінська спілка споживачів» є належним позивачем.
      Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      31 липня 2020 року ухвалою Ірпінського міського суду Київської області у відкритті провадження у справі за позовом ГО «Ірпінська спілка споживачів» до КП «УЖКГ «Ірпінь» про проведення перерахунку споживачам послуг відмовлено. Роз`яснено позивачу, що справа належить до юрисдикції господарських судів.
      Ухвала мотивована тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а її розгляд відноситься до юрисдикції господарського суду, оскільки спір виник між юридичними особами.
      13 жовтня 2020 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ГО «Ірпінська спілка споживачів» залишено без задоволення, а ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2020 року - без змін.
      Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спір між суб`єктами господарювання підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      Крім того, апеляційний суд зазначив, що окремої процедури для захисту прав групи осіб Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) не містить.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У листопаді 2020 року ГО «Ірпінська спілка споживачів» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року, у якій посилалася на порушення судами норм процесуального права і просила судові рішення скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга обґрунтована тим, що на підставі частини другої статті 4 ЦПК України ГО «Ірпінська спілка споживачів» звернулася з позовом на захист прав невизначеного кола споживачів міста Ірпеня - фізичних осіб відповідно до пункту 10 частини першої статті 25 Закону № 1023-ХІІ та її Статуту.
      Зазначала, що правовідносини, які виникли внаслідок порушення відповідачем прав споживачів послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій через неналежне визначення ціни послуг, є майновими, цивільними правовідносинами між відповідачем і фізичними особами - мешканцями багатоповерхових будинків, яких відповідач обслуговує. Сторонами спору фактично є споживачі послуг, які хоч і не є стороною судового процесу, проте саме їх порушені права і підлягають поновленню відповідачем, яким є КП «УЖКГ «Ірпінь».
      Посилалася на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 915/1674/15, у якій зроблено висновки про те, що спір за участю громадської організації розглядається в порядку господарського судочинства, лише у випадках, якщо між сторонами наявні господарські правовідносини, предметом спору є майно або речові права на майно такої громадської організації, а також щодо організаційних відносин у межах створення та діяльності громадської організації як юридичної особи, що свідчить про належність їх до правовідносин у сфері господарювання.
      У цій справі ГО «Ірпінська спілка споживачів» виступає не як суб`єкт господарювання, між нею та КП «УЖКГ «Ірпінь» відсутні господарські відносини, позовна заява спрямована не на захист прав організації, а на захист прав третіх осіб - споживачів, у Господарському процесуальному кодексі України (далі - ГПК України) відсутня норма, що прямо передбачає вирішення вказаного спору господарським судом, тому цей спір не має розглядатися в порядку господарської юрисдикції.
      Вважала, що спір за позовом громадської організації, який направлений на захист прав споживачів, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Вищого господарського суду України від 15 березня 2011 року у справі № 23/122-62 за позовом громадської організації споживачів в інтересах невизначеного кола споживачів.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      19 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у справі.
      14 грудня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.
      20 січня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, оскільки позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
      При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що ГО «Ірпінська спілка споживачів» у касаційній скарзі посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 915/1674/15 (провадження № 12-726гс18), за яким визначено випадки, коли спір за позовом громадської організації підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Дослідивши наведений вище правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що він стосується інших (не тотожних) правовідносин, які є відмінними від правовідносин, які виникли в цій справі.
      11 лютого 2021 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду прийнято до розгляду справу та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду заслухала доповідь судді, перевірила наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи та вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      24 липня 2020 року було проведено державну реєстрацію юридичної особи - ГО «Ірпінська спілка споживачів», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      Позивач вказував, що в січні 2019 року Головне управління Держпродспоживслужби в Київській області провело планову перевірку КП «УЖКГ «Ірпінь», за результатами якої було складено акт № 4 від 25 січня 2019 року та винесено припис № 1 від 28 січня 2019 року, відповідно до якого орган державного нагляду вимагав від відповідача повернути споживачам послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період з 05 липня по 31 грудня 2018 року кошти в розмірі 3 331 124,83 грн шляхом здійснення перерахунку. Відповідач не виконав зазначений припис чим порушив права невизначеного кола споживачів міста Ірпеня на перерахунок (повернення) надмірно сплачених коштів у сумі 3 331 124,83 грн.
      Вважав, що права споживачів міста Ірпеня, порушені КП «УЖКГ «Ірпінь», підлягають захисту в суді в порядку цивільного судочинства шляхом зобов`язання відповідача повернути кошти (здійснити перерахунок) споживачам послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період з 05 липня по 31 грудня 2018 року на загальну суму 3 331 124,83 грн.
      Під час розгляду справи Велика Палата Верховного Суду має визначити, які правовідносини виникли між сторонами - громадською організацією (об`єднанням споживачів) та юридичною особою, яка надає комунальні послуги, з приводу проведення перерахунку вартості послуг.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
      Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
      У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
      У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Перелік категорій справ, що підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, визначено у статті 20 ГПК України.
      Так, частиною 1 статті 20 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачалося, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах між суб`єктами господарювання.
      При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
      Велика Палата Верховного Суду не розглядала аналогічних справ за позовом громадської організації (об`єднання споживачів) в інтересах невизначеного кола споживачів до юридичної особи про захист прав споживачів, але на її розгляді перебувала цивільна справа № 199/1478/17 (провадження № 14-52цс19) за скаргою громадської організації, яка не мала статусу юридичної особи, поданою в інтересах фізичної особи - члена цієї організації, у якій Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що громадська організація без статусу юридичної особи не є особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (постанова від 13 березня 2019 року).
      Також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року у справі № 200/13835/15-ц, у якій громадська організація звернулася з позовом в інтересах фізичної особи - споживача, суд касаційної інстанції зробив висновок, що право громадської організації споживачів (об`єднання споживачів) звертатися до суду в інтересах конкретного споживача не передбачене нормами законодавства.
      Отже, справи, що розглядалися Великою Палатою Верховного Суду та Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, стосувалися питання можливості громадської організації (об`єднання споживачів) звертатися до суду в інтересах конкретного споживача. Питання юрисдикційності спору за позовом юридичної особи - громадської організації (об`єднання споживачів) в інтересах невизначеного кола споживачів до іншої юридичної особи про захист прав споживачів Великою Палатою Верховного Суду не вирішувалося.
      У цій справі розглядається позов юридичної особи ГО «Ірпінська спілка споживачів», поданий в інтересах невизначеного кола споживачів міста Ірпеня до юридичної особи КП «УЖКГ «Ірпінь» щодо зобов`язання здійснити перерахунок послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період з 05 липня по 31 грудня 2018 року в розмірі 3 331 124,83 грн.
      Вирішуючи питання предметної та суб`єктної юрисдикції цієї справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що питання поширення юрисдикції господарських судів на вирішення зазначеної справи залежить як від з`ясування предмета і змісту правовідносин, так і від суб`єктного складу, у межах яких виник спір.
      Відповідно до статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      Статтею 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.
      За змістом статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
      Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
      Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.
      Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
      Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.
      Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
      При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом.
      Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.
      При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
      У частині першій статті 1 Закону України від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 2189-VIII) надано такі визначення: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (пункт 5); виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору (пункт 2); індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6); послуга з управління багатоквартирним будинком -результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору (пункт 12).
      Згідно зі статтею 2 Закону № 2189-VIII предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
      Частиною першою статті 6 Закону № 2189-VIII передбачено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
      У частині першій статті 1 Закону № 1023-XII надано визначення таким термінам: виконавець -суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3); споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22).
      Відповідно до статті 1-1 Закону № 1023-XII цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
      У пункті 6 частини першої статті 4 Закону № 1023-XII споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.
      Згідно з пунктами 9 та 10 частини першої статті 25 Закону № 1023-XII об`єднання споживачів має право звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій. При задоволенні такого позову суд зобов`язує порушника довести рішення суду у встановлений ним строк через засоби масової інформації або іншим способом до відома споживачів. Рішення суду, що набрало законної сили, про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів є обов`язковим для суду, що розглядає позов споживача щодо цивільно-правових наслідків їх дій з питань, чи мали місце ці дії і чи були здійснені вони цими особами. Також об`єднання споживачів має право відповідно до законодавства захищати у суді права споживачів, які не є членами громадських організацій споживачів (об`єднань споживачів).
      Тобто законом надано право громадським організаціям споживачів звертатися до суду, у тому числі і до юридичних осіб, які є управителями багатоквартирних житлових будинків та які надають комунальні послуги в інтересах побутових споживачів, незалежно від їх членства у вказаній громадській організації, за захистом прав таких споживачів.
      При цьому в Законі № 1023-XII чітко визначено, що вказане рішення стосується лише і виключно споживачів, права яких порушено протиправними діями суб`єкта господарювання, який надає відповідні послуги.
      Між ГО «Ірпінська спілка споживачів» та КП «УЖКГ «Ірпінь» відсутні правовідносини в розумінні ГК України, оскільки спір стосується права, порушеного, на думку ГО «Ірпінська спілка споживачів», яка в силу Закону № 1023-XII представляє інтереси невизначеного кола споживачів, кожного зі споживачів міста Ірпеня на перерахунок відповідачем вартості послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.
      Тобто між учасниками справи відсутні господарські правовідносини, наявність яких є визначальною при віднесенні спору до компетенції господарських судів.
      У вказаному спорі ГО «Ірпінська спілка споживачів» захищає не власні інтереси, а фактично діє в інтересах фізичних осіб - споживачів житлово-комунальних послуг, представляє інтереси та здійснює захист прав саме вказаних осіб на підставі статті 25 Закону № 1023-XII та її Статуту.
      Тому між громадською організацією та юридичною особою, яка надає послуги, апріорі відсутні матеріальні правовідносини, оскільки в судовому спорі така громадська організація виступає від власного імені, але захищає побутових споживачів, права яких вважає порушеними через протиправні дії надавача послуг.
      Судами попередніх інстанцій не враховані положення Закону № 1023-XII та Статуту, не надано оцінку можливості звернення ГО «Ірпінська спілка споживачів» з позовом, направленим на захист прав та інтересів невизначеного кола споживачів.
      У законодавстві відсутні положення, які б надавали право фізичним особам, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, звертатися до господарського суду в межах спірних правовідносин за захистом їх порушених прав як споживачів.
      У постанові Вищого господарського суду України від 15 березня 2011 року у справі № 23/122-62 за позовом громадської організації споживачів в інтересах невизначеного кола споживачів зроблено висновок про те, що здійснення представництва за законом не змінює природу спірних правовідносин як таких, що здійснюються в межах відносин між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт, надавачами послуг різних форм власності відповідно до Закону № 1023-XII, відтак стороною такого спору (а не стороною судового процесу) є споживач у розумінні статті 1 Закону № 1023-XII.
      Зазначені висновки підтверджуються таким.
      Згідно зі статтею 80 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
      За положеннями частин першої та другої статті 81 ЦК України юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
      Громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша статті 36 Конституції України).
      Статтею 1 Закону України від 22 березня 2012 року № 4572-VI «Про громадські об`єднання» (далі - Закон № 4572-VI) передбачено, що громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
      Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.
      Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
      Громадська спілка - це громадське об`єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.
      Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
      У частині першій статті 3 Закону № 4572-VI закріплено, що громадські об`єднання утворюються і діють на принципах: 1) добровільності; 2) самоврядності; 3) вільного вибору території діяльності; 4) рівності перед законом; 5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); 6) прозорості, відкритості та публічності.
      Відповідно до частин першої та третьої статті 2 Закону № 4572-VI дія цього Закону поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань в Україні.
      Особливості регулювання суспільних відносин у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення окремих видів громадських об`єднань можуть визначатися іншими законами.
      У преамбулі Закону № 1023-XII вказано, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
      Відповідно до пункту 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
      Згідно з пунктами 1, 6, 7 частини першої статті 4 Закону № 1023-XII споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 7) об`єднання в громадські організації споживачів (об`єднання споживачів).
      Частиною першою статті 22 Закону № 1023-XII визначено, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
      При розгляді спору необхідно звернути увагу на питання щодо повноважень громадської організації споживачів на представництво та захист прав невизначеного кола споживачів у судах, оскільки від відповіді на вказане питання залежить і визначення юрисдикційності спору.
      Частиною першою статті 24 Закону № 1023-XII передбачено, що з метою захисту своїх законних прав та інтересів споживачі мають право об`єднуватися у громадські організації споживачів (об`єднання споживачів).
      У статті 25 Закону № 1023-XII закріплено перелік прав громадських організацій споживачів (об`єднань споживачів).
      Таким чином, Закон № 1023-XII надає об`єднанню споживачів право звертатися до суду за захистом прав та інтересів невизначеного кола споживачів та захищати у суді права споживачів, які не є членами (учасниками) громадської організації споживачів.
      Згідно з пунктом 1.1 Статуту ГО «Ірпінська спілка споживачів» (далі - Статут) ГО «Ірпінська спілка споживачів» є добровільним об`єднанням фізичних осіб, створеним для здійснення та захисту прав і свобод людини та громадянина; задоволення і захисту суспільних та приватних прав та інтересів своїх членів та інших осіб як споживачів товарів, робіт та послуг у сферах економічної, житлово-комунальної, соціальної, медичної, культурної, освітньої, побутової, оздоровчої, туристичної та іншої діяльності.
      Відповідно до пункту 3.1 Статуту головною метою ГО «Ірпінська спілка споживачів» є здійснення та захист прав і свобод людини та громадянина; задоволення і захист суспільних та приватних прав і інтересів своїх членів та інших осіб як споживачів товарів, робіт та послуг у сферах економічної, житлово-комунальної, соціальної, медичної, культурної, освітньої, побутової, оздоровчої, туристичної та іншої діяльності.
      У підпункті 2.4.2 пункту 2.4 Статуту передбачено, що ГО «Ірпінська спілка споживачів» для досягнення своєї мети та виконання статутних завдань має право представляти і захищати суспільні інтереси споживачів товарів, робіт та послуг, свої законні інтереси і законні інтереси своїх членів та інших осіб у будь-яких органах державної влади, у тому числі судах, правоохоронних органах, в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування.
      Наведені позивачем пункти Статуту передбачають можливість ГО «Ірпінська спілка споживачів» представляти і захищати інтереси споживачів - своїх членів та інших осіб в судах.
      У пункті 2.6 Рішення Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 (у справі за конституційним зверненням асоціації «Дім авторів музики в Україні» щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у взаємозв`язку з положеннями пункту «г» частини першої статті 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права») роз`яснено, що захист у судах прав та інтересів інших осіб є однією з гарантій реалізації конституційного права кожного на судовий захист і полягає у зверненні до суду державних органів, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, яким законом надано право звертатися із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб. Громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.
      Закон № 1023-XII та Статут надає ГО «Ірпінська спілка споживачів» право звертатися до суду за захистом прав та інтересів невизначеного кола споживачів, тому звернення із цим позовом в інтересах споживачів міста Ірпеня ґрунтується на приписах чинного законодавства та статутних документах позивача.
      ГО «Ірпінська спілка споживачів» за своїм правовим статусом є юридичною особою приватного права, метою діяльності якої є задоволення і захист суспільних та приватних прав і інтересів членів та інших осіб як споживачів товарів, робіт та послуг у сферах економічної, житлово-комунальної, соціальної, медичної, культурної, освітньої, побутової, оздоровчої, туристичної та іншої діяльності, та задля досягнення цієї мети громадська організація може здійснювати представництво та захист прав невизначеного кола приватних осіб (споживачів) у судах та інших органах, установах і організаціях в разі порушення прав невизначеного кола споживачів.
      З огляду на зміст та характер спірних правовідносин, суб`єктний склад цього спору Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір з урахуванням вимог статті 19 ЦПК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Висновок судів попередніх інстанцій про віднесення справи до юрисдикції господарських судів є помилковим, оскількипозов ГО «Ірпінська спілка споживачів» подала не для захисту власних інтересів як суб`єкта цивільних відносин, а в інтересах невизначеного кола споживачів міста Ірпеня, спір між сторонами є спором про право цивільне, виник фактично між споживачами послуг та КП «УЖКГ «Ірпінь» і направлений на захист прав споживачів міста Ірпеня щодо проведення відповідачем перерахунку послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, тому повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 259, 400, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Громадської організації «Ірпінська спілка споживачів» задовольнити.
      Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: В. В. Британчук Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко
      О. С. Золотніков І. В. Ткач
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 96179832
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 березня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 761/3540/20
      Провадження № 14-17цс21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Громадської організації «Ошукані українці» на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у складі колегії суддів Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.
      у цивільній справі за позовом Громадської організації «Ошукані українці» до Політичної партії «Слуга народу» про визнання протиправними дій політичної партії щодо процедури скликання та проведення поетапного з'їзду політичної партії, визнання протиправним та скасування рішення поетапного з'їзду політичної партії та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У січні 2020 року Громадська організація «Ошукані українці» (далі - ГО «Ошукані українці») звернулася до суду з позовом до Політичної партії «Слуга народу» (далі - ПП «Слуга народу»), в якому просила визнати протиправними дії політичної партії щодо процедури скликання та проведення поетапного з`їзду ПП «Слуга народу», який проводився 09-10 червня, 07 липня 2019 року (далі - поетапний з`їзд ПП «Слуга народу»); визнати протиправним та скасувати рішення цього поетапного з`їзду.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на поетапному з`їзді ПП «Слуга народу» затверджено передвиборчу програму партії, список кандидатів у народні депутати України по загальнодержавному виборчому округу та одномандатних виборчих округах на виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року.
      Позивач указував, що відповідачем умисно приховано зміст Статуту ПП «Слуга народу» (далі - Статут ПП), введено в оману виборців, делегатів з`їзду, визначених керівництвом партії в односторонньому порядку. Відповідачем на порушення підпункту 4.9.11 пункту 4.9 та пункту 5.6 Статуту ПП не проведено конференцій регіональних парторганізацій, у тому числі щодо обов`язкового обрання делегатів на поетапний з`їзд ПП «Слуга народу», оскільки членів Черкаської обласної організації ПП «Слуга народу» не було повідомлено про дату, час і місце конференції Черкаської регіональної організації щодо обрання делегатів на цей поетапний з`їзд, а конференції не проведено взагалі.
      ГО «Ошукані українці» зареєстрована як юридична особа, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та діє відповідно до Статуту ГО «Ошукані українці» (далі - Статут ГО).
      Членами ГО «Ошукані українці», зокрема, є члени ПП «Слуга народу» та делегати поетапного з`їзду ПП «Слуга народу».
      До ГО «Ошукані українці» звернулися її члени та громадяни України - виборці, які мають підстави вважати, що їх права, свободи та інтереси порушено незаконними діями та рішеннями ПП «Слуга народу».
      З посиланням на значну кількість звернень громадян позивач вважав, що справа має загальнодержавне значення, а протиправність проведення поетапного з`їзду ПП «Слуга народу» порушує права всіх громадян України, оскільки свідчить про незаконне формування законодавчого органу влади - Верховної Ради України IX скликання.
      Позивач зазначив, що у підпункті 2.4.2 пункту 2.4 Статуту ГО передбачено, що для досягнення своєї мети та виконання завдань організація має право, зокрема, представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів чи інших осіб у будь-яких органах державної влади, в тому числі судах, правоохоронних органах, у органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування.
      Право громадської організації на звернення до суду з відповідними позовами також кореспондується з нормами статті 21 Закону України від 22 березня 2012 року № 4572-VI «Про громадські об`єднання» (далі - Закон № 4572-VI).
      Крім того норми Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виключають предметну юрисдикцію цього спору, тому всі інші спори мають розглядатися у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).
      Вважав наявними підстави для звернення до суду за захистом конституційних прав громадян та прав, передбачених Законом України від 05 квітня 2001 року № 2365-ІІІ «Про політичні партії в Україні» (далі - Закон № 2365-ІІІ), у порядку цивільного судочинства.
      Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      07 лютого 2020 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ГО «Ошукані українці» до ПП «Слуга народу» про визнання протиправними дій політичної партії щодо процедури скликання та проведення її поетапного з'їзду, визнання протиправним та скасування рішення цього з'їзду. Роз`яснено позивачу, що з таким позовом слід звертатися в порядку адміністративного судочинства.
      Позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, його розглядати має адміністративний суд, оскільки спір, який виник між сторонами, має публічно-правовий характер.
      30 червня 2020 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ГО «Ошукані українці»залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року - без змін.
      Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      Крім того, апеляційний суд зазначив, що позов подано на захист порушених прав громадян України, які гарантовані нормами статей 36, 37, 38 Конституції України. Позивач оскаржує дії політичної партії та її рішення щодо затвердження передвиборчої програми ПП «Слуга народу», списку кандидатів у народні депутати України по загальнодержавному виборчому округу та одномандатних виборчих округах на виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, які, на думку членів ГО «Ошукані українці» та інших громадян, порушують їх виборчі права.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      У серпні 2020 року ГО «Ошукані українці» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, у якій посилалася на порушення судами норм процесуального права, просила судові рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга обґрунтована тим, що спір не містить ознак публічно-правового, оскільки сторони не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, не є суб`єктами владних повноважень та суб`єктами виборчого процесу в розумінні статей 273-277 КАС України. Крім того, члени ГО «Ошукані українці» є делегатами з`їздів ПП «Слуга народу», що унеможливлює розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
      Суди не врахували, що порушення відповідачем Статуту ПП та Закону № 2365-ІІІ стосується внутрішньої діяльності партії, а питання внутрішньої діяльності політичної партії розглядалося Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у справі № 761/20154/16-ц (постанова від 04 листопада 2019 року).
      ГО «Ошукані українці» відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України, статті 21 Закону № 4572-VI та свого Статуту звернулася з цим позовом в інтересах її членів та інших громадян України в порядку цивільного судочинства.
      Позиція інших учасників справи
      У листопаді 2020 року ПП «Слуга народу» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки вирішення питань, які є предметом цього спору, належить до внутрішньоорганізаційної діяльності партії та є виключною компетенцією відповідного статутного органу партії, законність рішень якого не може бути перевірена в судовому порядку, тому судові рішення просила залишити без змін.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      20 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у справі.
      13 січня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.
      27 січня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, оскільки позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
      При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїй постанові висновок щодо предметної чи суб`єктної юрисдикції спору в подібних правовідносинах.
      16 лютого 2021 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду прийнято справу та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду заслухала доповідь судді, перевірила наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи та вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 13 квітня 2016 року було проведено державну реєстрацію юридичної особи - ПП «Слуга народу», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      28 січня 2020 року проведено державну реєстрацію юридичної особи - ГО «Ошукані українці», що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      Позивач указував, що на поетапному з`їзді ПП «Слуга народу», який проводився 09-10 червня, 07 липня 2019 року, затверджено передвиборчу програму ПП «Слуга народу», список кандидатів у народні депутати України по загальнодержавному виборчому округу та одномандатних виборчих округах на виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року. При цьому умисно приховано зміст Статуту ПП, введено в оману виборців, делегатів з`їзду, визначених керівництвом партії в односторонньому порядку, та на порушення підпункту 4.9.11 пункту 4.9 та пункту 5.6 Статуту ПП не проведено конференцій регіональних парторганізацій, у тому числі щодо обов`язкового обрання делегатів на поетапний з`їзд ПП «Слуга народу».
      Позивач вважав, що порушені права громадян підлягають захисту в порядку цивільного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду не розглядала аналогічних справ про визнання протиправними дій та рішень політичної партії, питання юрисдикції такого спору не вирішувала.
      Велика Палата Верховного Суду має визначити юрисдикцію спору за позовом громадської організації до політичної партії про визнання протиправними дій та рішень політичної партії.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
      Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
      У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
      У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, та, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Позивач ГО «Ошукані українці» просить визнати протиправними дії відповідача - ПП «Слуга народу» щодо процедури скликання та проведення поетапного з`їзду політичної партії та визнати протиправним і скасувати рішення цього поетапного з`їзду.
      Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      У пунктах 2, 7 частини першої статті 4 КАС України надано визначення таких термінів:
      - публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;
      - суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      Перелік категорій справ, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, визначено у статті 19 КАС України.
      Так, частинами першою, другою статті 19 КАС України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачалося, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб.
      Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
      При визначенні предметної юрисдикції справ суди мають враховувати як предмет та зміст, так і суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
      Тобто до компетенції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб`єктами при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, а також спори, що виникли у зв`язку із порушенням прав суб`єкта виборчого процесу або процесу референдуму.
      Велика Палата Верховного Суду послідовно, як у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18) так і інших, вказала, що участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      Якщо одна сторона у межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції.
      Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
      Статтею 46 КАС України визначено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
      Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
      Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
      Згідно з КАС України у справах, пов`язаних з виборчим процесом та референдумом, відповідачами, у тому числі за позовом особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, можуть бути кандидати, їх довірені особи, партії (блоки), місцеві організації партій, їхні уповноважені особи та посадові особи (статті 276, 277 КАС України).
      Тобто КАС України передбачено виключні випадки, коли відповідачем у справі може бути політична партія чи її місцева організація.
      Позивачем у цій справі є ГО «Ошукані українці», а відповідачем визначено ПП «Слуга народу».
      Предметом позову є оскарження дій ПП «Слуга народу» щодо процедури скликання і проведення її поетапного з`їзду, та рішення цього з`їзду.
      Громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша статті 36 Конституції України).
      Статтею 1 Закону №4572-VI передбачено, що громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
      Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.
      Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
      Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
      У частині першій статті 3 Закону № 4572-VI закріплено, що громадські об`єднання утворюються і діють на принципах: 1) добровільності; 2) самоврядності; 3) вільного вибору території діяльності; 4) рівності перед законом; 5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); 6) прозорості, відкритості та публічності.
      Відповідно до частин першої та третьої статті 2 Закону № 4572-VI дія цього Закону поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань в Україні.
      Особливості регулювання суспільних відносин у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення окремих видів громадських об`єднань можуть визначатися іншими законами.
      Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону № 4572-VI для здійснення своєї мети (цілей) громадське об`єднання має право: 1) вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі); 2) звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами; 3) одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації; 4) брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об`єднання та важливих питань державного і суспільного життя; 5) проводити мирні зібрання; 6) здійснювати інші права, не заборонені законом.
      Згідно з пунктом 1.1 свого Статуту ГО «Ошукані українці» є добровільним об`єднанням фізичних осіб, створеним для здійснення та захисту прав і свобод людини та громадянина, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, освітніх та інших інтересів своїх членів та/або інших осіб.
      Відповідно до пунктів 1.5, 2.1, 2.4 свого Статуту ГО «Ошукані українці» є непідприємницьким товариством, її діяльність має суспільний характер, та для досягнення своєї мети та виконання статутних завдань організація має право, зокрема, бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства, представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів чи інших осіб у будь-яких органах державної влади, в тому числі судах, правоохоронних органах, у органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування.
      Відповідачем у справі є політична партія, а саме ПП «Слуга народу».
      У частині першій статті 1 Закону № 2365-ІІІ закріплено, що право громадян на свободу об`єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гарантується Конституцією України. Встановлення обмежень цього права допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей, а також в інших випадках, передбачених Конституцією України.
      Згідно зі статтею 2 Закону № 2365-ІІІ політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об`єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
      Політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону, а також інших законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному цим Законом порядку (частина перша статті 3 Закону № 2365-ІІІ).
      Частиною третьою статті 4 Закону № 2365-III передбачено, що втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх структурних утворень забороняється, за винятком випадків, передбачених цим Законом.
      У статті 8 Закону № 2365-ІІІ вказано, що політичні партії повинні мати статут, а також закріплено перелік відомостей, які має містити статут політичної партії.
      Статтею 12 Закону № 2365-III визначено, що політичні партії мають право: 1) вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України; 2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України; 3) використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України; 4) підтримувати міжнародні зв`язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у) міжнародні спілки з додержанням вимог цього Закону; 5) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об`єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні.
      Згідно зі статтею 18 Закону №2365-III державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють: 1) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, - за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії, крім випадків, коли здійснення такого контролю законом віднесено до повноважень інших органів державної влади; 2) Центральна виборча комісія, окружні виборчі комісії, територіальні виборчі комісії на відповідних місцевих виборах - за додержанням політичними партіями встановленого порядку участі у виборчому процесі, а також, у межах визначених законом повноважень, за своєчасністю подання до відповідних виборчих комісій проміжних та остаточних фінансових звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів на виборах, відповідністю їх оформлення встановленим вимогам, достовірністю включених до них відомостей; 3) Рахункова палата - за цільовим використанням політичними партіями коштів, виділених з державного бюджету на фінансування їхньої статутної діяльності; 4) Національне агентство з питань запобігання корупції - за додержанням встановлених законом обмежень щодо фінансування політичних партій, передвиборної агітації, агітації з всеукраїнського та місцевого референдуму, законним та цільовим використанням політичними партіями коштів, виділених з державного бюджету на фінансування їхньої статутної діяльності, своєчасністю подання звітів партій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів на загальнодержавних та місцевих виборах, повнотою таких звітів, відповідністю їх оформлення встановленим вимогам, достовірністю включених до них відомостей.
      Політичні партії зобов`язані подавати на вимогу контролюючих органів необхідні документи та пояснення. Рішення контролюючих органів можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.
      У статті 21 Закону № 2365-III закріплено, що в судовому порядку може бути заборонено політичну партію. У частині першій цієї статті вказано, що за адміністративним позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, політична партія може бути заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо її створення і діяльності, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України.
      Інших випадків та суб`єктів оскарження діяльності політичної партії, в тому числі з питань її внутрішньопартійної діяльності, Закон № 2365-III не визначає.
      Згідно з пунктом 1.1 свого Статуту ПП «Слуга народу» є політичною партією, що об`єднує на засадах добровільності громадян України - прихильників програми партії, з метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян та участі у виборах, інших політичних заходах.
      Відповідно до пункту 2.3 Статуту ПП для здійснення своєї мети та завдань партія має право, серед іншого, вільно проводити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України та чинним законодавством України, брати участь у виборах Президента України, народних депутатів Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України, брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги тощо) відповідно до чинного законодавства.
      Таким чином, політична партія є добровільним об`єднанням громадян, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах і не здійснює владних управлінських функцій. При цьому до органів, які відповідно до закону можуть здійснювати контроль за діяльністю політичних партій, в тому числі і щодо дотриманням політичною партією вимог її статуту, суди не належать.
      Відтак ні громадські організації, ні політичні партії не наділені владними управлінськими функціями, а тому не є суб`єктами владних повноважень в розумінні КАС України.
      Суди не врахували, що відповідач не є суб`єктом владних повноважень, оскільки не здійснював у правовідносинах публічно-владних управлінських функцій та не приймав жодного владного управлінського рішення стосовно позивача.
      Апеляційний суд помилково зробив висновок про те, що спір між сторонами виник щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом.
      Під виборчим процесом необхідно розуміти здійснення суб`єктами виборчого процесу виборчих процедур щодо підготовки та проведення відповідних виборів у строки, передбачені законодавством, які починаються у законодавчо визначений термін та закінчуються офіційним оприлюдненням результатів виборів (вибори Президента України) або через законодавчо встановлений строк після цього оприлюднення. Пов`язаність правовідносин з виборчим процесом полягає в тому, щоб ці правовідносини виникли в межах виборчого процесу й стосувалися підготовки та проведення виборів.
      Спори, які виникли поза межами виборчого процесу або не стосуються виборчого процесу (проведення та підготовки виборів), не належать до виборчих спорів у розумінні КАС України.
      Позовні вимоги у цій справі не передбачають оскарження дії чи бездіяльності партії в частині порушення виборчих прав або інтересів громадян щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму. Сам позивач наголошує, що сторони у спорі не є суб`єктами виборчого процесу у розумінні статей 273 - 277 КАС України.
      Суди не взяли до уваги змісту позовної заяви та апеляційної скарги, в яких позивач зазначив, що підставою для звернення до суду з цим позовом є порушення відповідачем підпункту 4.9.11 пункту 4.9, пункту 5.6 Статуту ПП та положень Закону № 2365-ІІІ щодо процедури скликання та проведення поетапного з'їзду.
      Необхідно наголосити, що питання щодо створення політичної партії, затвердження її найменування, символіки, програми та статуту, членства в партії, скликання і проведення з`їздів, програми з`їздів відносяться до внутрішньоорганізаційної діяльності політичної партії.
      Предметом цього спору є оскарження дій та рішення політичної партії з посиланням на недотримання відповідачем процедур, визначених Статутом ПП та Законом № 2365-ІІІ, що фактично свідчить про незгоду позивача із внутрішньоорганізаційною діяльністю політичної партії. Предмет позову не пов`язаний з діями, рішеннями чи бездіяльністю політичної партії та її регіональної парторганізації, вчиненими (прийнятими) під час виборчого процесу. Позивачем не оскаржуються такі дії та рішення через призму порушення законодавства про вибори чи референдум, разом з тим указується на порушення відповідачем норм Закону № 2365-ІІІ та Статуту ПП.
      Отже, цей спір пов`язаний із відносинами, які відповідно до Закону № 2365-ІІІ, Статуту ПП віднесені до її внутрішньої діяльності та виключної компетенції партії.
      У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі № 1-17/2001 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п`ятого статті 248-3 ЦПК України та за конституційними зверненнями громадян ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) вказано, що частиною другою статті 8 Закону № 4572-VI визначено, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність об`єднань громадян не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом. Заборона втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків, крім випадків, передбачених зазначеним Законом, міститься також в нормативних приписах частини третьої статті 4 Закону № 2365-III. Об`єднання громадян діє на основі закону, статуту, положення (стаття 13 Закону № 4572-VI).
      Конституційний Суд України роз`яснив, що внутрішня організація, взаємовідносини членів об`єднань громадян, їх підрозділів, статутна відповідальність членів цих об`єднань регулюються корпоративними нормами, встановленими самими об`єднаннями громадян, які базуються на законі; визначаються питання, які належать до їх внутрішньої діяльності або виключної компетенції і підлягають самостійному вирішенню. Отже, втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об`єднань громадян не допускається.
      У разі виникнення спору щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньоорганізаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд в разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань.
      Оскаржуючи дії та рішення відповідача, позивач фактично вказує лише на невиконання ПП «Слуга народу» вимог, передбачених Статутом ПП, що є її виключною компетенцією та правом вільно, в межах закону та статуту, виконувати свої цілі, мету та завдання.
      Таким чином, вирішення питань, які є предметом цього спору, належить до внутрішньоорганізаційної діяльності політичної партії та є виключною компетенцією відповідного статутного органу, а тому такі питання в силу пункту 4 частини другої статті 19 КАС України не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Вказані обставини не були враховані судами попередніх інстанцій, які, правильно послалися на те, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, однак дійшли помилкового висновку про підвідомчість цього спору адміністративним судам.
      Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду як в порядку цивільного судочинства, так і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
      Вказаний висновок узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 9901/787/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18, від 12 червня 2019 року у справі № 9901/70/19, від 13 травня 2020 року у справі № 9901/527/19, від 27 травня 2020 року у справі № 9901/485/19 та інших.
      Оскільки оскаржувані дії та рішення належать до внутрішньоорганізаційної діяльності політичної партії і є її виключною компетенцією, а втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх структурних утворень забороняється законом, за винятком передбачених Законом № 2365-III випадків, і суди не належать до органів, які відповідно до цього Закону можуть здійснювати контроль за діяльністю політичних партій, у тому числі й стосовно дотримання ними вимог їх статуту, то заявлені позовні вимоги не можуть бути предметом судового розгляду.
      Отже, висновок судів попередніх інстанцій про віднесення справи до юрисдикції адміністративних судів є помилковим, оскільки вирішення питань, які є предметом цього спору, належить до внутрішньоорганізаційної діяльності партії та є виключною компетенцією відповідного статутного органу, законність рішень якого не може бути перевірена в судовому порядку взагалі, тому судові рішення підлягають зміні в їх мотивувальній та резолютивній частинах з вказаних вище підстав.
      Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне змінити ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови, а також виключити абзац другий резолютивної частини ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року, в якому роз`яснено позивачу, що з указаними вимогами слід звертатися в порядку адміністративного судочинства.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду змінила судові рішення лише щодо мотивів відмови у відкритті провадження в цій справі, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 259, 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Громадської організації «Ошукані українці» задовольнити частково.
      Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови.
      Абзац другий резолютивної частини ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року виключити.
      В іншій частині ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: В. В. Британчук Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко
      О. С. Золотніков І. В. Ткач
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 96179831