Постановление ВС-КГС об отказе Приватбанку во звыскании задолженности в связи с пропуском сроков исковой давности как по телу, так и по процентам со штрафами

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа N 571/499//16-ц

провадження N 61-10513св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М.Є.,

суддів: Антоненко Н.О., Журавель В.І. (суддя-доповідач), Крата В.І., Курило В.П.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року у складі судді Комзюк А.Ф. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 17 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Максимчук З.М., Хилевича С.В., Шеремет А.М.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 33 660,85 грн.

На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору від 18 травня 2007 року N б/н ОСОБА_3 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

На порушення умов договору позичальник зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 29 лютого 2016 року має заборгованість у розмірі 33 660,85 грн. яка складається з 4 575,51 грн - заборгованості за кредитом; 21 038,16 грн - заборгованості за процентми за користування кредитом; 5 968,09 грн - заборгованості за пенею та комісією; 500,00 грн - штрафу (фіксована частина) та 1 579,09 грн - штрафу (процентна складова).

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку зі спливом позовної давності порушене право позивача не підлягає захисту.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 17 жовтня 2016 року рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що банк звернувся до суду з пропуском позовної давності, передбаченого статтею 257 ЦК України.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року, публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені в межах позовної давності та передати справу у вказаній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно відмовили у стягненні заборгованості за процентами в межах позовної давності, а саме: за період з 29 лютого 2013 року до 29 лютого 2016 року.

Зокрема, заявник зазначає, що оскільки кошти за кредитним договором у належному розмірі повернуто не було, зобов'язання залишилося не виконаним, тому проценти підлягають стягненню з відповідача у межах позовної давності за кожним із платежів.

Оскільки умовами кредитного договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення відповідно до правового висновку Верховного Суду України у постановах від 19 березня 2014 року у справі N 6-14цс14, від 12 листопада 2014 року у справі N 6-167 цс14, від 29 жовтня 2014 року у справі N 6-169цс14, від 02 грудня 2015 року у справі N 6-249цс15.

Судові рішення оскаржуються лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені, в іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України справу N 571/499//16-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 18 травня 2007 року між закритим акціонерним товариством "Комерційний банк "ПриватБанк" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_3 підписано заяву позичальника на отримання кредиту у розмірі 1 100,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Вказана заява разом із запропонованими Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку становить між банком та позичальником договір про надання банківських послуг.

При укладанні договору сторони керувались частиною першою статті 634 ЦК України (договір приєднання), згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що договір діє впродовж 12 місяців з часу підписання. Якщо протягом цього строку ні одна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення строку дії договору, то він автоматично пролонгується на такий же строк.

Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплату нарахованих відсотків, комісії та інших витрат.

Згідно з умовами кредитного договору від 18 травня 2007 року позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені в умовах кредитного договору (у розмірі 7 % залишку заборгованості на кінець звітного періоду до 25 числа місяця, наступного за звітним), та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 2,5 % від залишку поточної заборгованості за кредитом. Розрахунок відсотків за користування кредитом здійснюється з дати списання коштів з позичкового рахунка до майбутньої дати сплати відсотків, а також за період, що починається з попередньої дати сплати відсотків по поточну дату сплати відсотків. Розрахунок відсотків здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. Нарахування відсотків здійснюється на дату сплати поточного чергового платежу, при цьому відсотки розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з фактичної кількості днів у році.

Оскільки умови кредитного договору б/н від 18 травня 2007 року позичальником належним чином не виконувались, згідно з поданим розрахунком банком заборгованість станом на 29 лютого 2016 року склала 33 660,85 грн. із яких: 4575,51 грн - заборгованість за кредитом, 21 038,16 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 500,00 штраф (фіксована частина), 1 579,09 грн - штраф (процентна складова).

Згідно з Правилами користування платіжною карткою строк дії картки вказаний лицевій стороні картки (місяць і рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця (пункт 3.1.1). Після закінчення терміну дії відповідна карта продовжується банком на новий термін (шляхом надання клієнту карти з новим терміном дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення терміну дії) не поступила письмова заява держателя про закриття карткового рахунку, а також при умовах наявності коштів на картковому рахунку для оплати послуг з виконання розрахункових операцій по картковому рахунку (в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором (пункт 3.1.3).

Останній платіж ОСОБА_3 здійснила 22 жовтня 2007 року в сумі 49,44 грн. після чого грошові зобов'язання за договором не виконувались.

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ "КБ "ПриватБанк" просило стягнути з боржника суму заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість за кредитом та пеню за період, відповідний загальному терміну позовної давності згідно зі статтею 257 ЦК України та 259 ЦК України.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції 09 серпня 2916 року ОСОБА_3 подав заяву про застосування позовної давності з огляду на те, що останній платіж ним внесений у 2009 році.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановив, що, звернувшись до суду 29 квітня 2016 року, ПАТ N КБ "ПриватБанк" пропустило трирічну позовну давність.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 12 місяців - до 18 травня 2008 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 18 травня 2008 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 25 числа кожного місяця. Починаючи з 18 травня 2008 року, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Тобто, позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, то до вимоги позивача про стягнення таких процентів за період з 29 лютого 2013 року до 29 лютого 2016 року позовна давність не може бути застосована.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.

Позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення пені.

Позовна вимога про стягнення пені може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.

Суди попередніх інстанцій встановили факт пропуску позивачем позовної давності, зокрема, щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом. Крім того, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося, то спливла і позовна давність за вимогою про сплату процентів за цим кредитом.

Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.

Крім того, оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки за один рік до його звернення до суду.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі N 14-10цс18.

При цьому, для забезпечення прогнозованості правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, на який посилається заявник у касаційній скарзі, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі N 6-249цс15, який уможливлював стягнення процентів за кредитом і пені за процентами у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову позивачу у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності, та відсутності підстав для стягнення процентів за кредитом і пені за процентами у межах позовної давності.

Аргументи касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року та ухвали апеляційного суду Рівненської області від 17 жовтня 2016 року в оскарженій частині, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 17 жовтня 2016 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. Червинська Судді: В.І. Журавель В.М. Коротун В.І. Крат В.П. Курило

[ANTIRAID]

Верховный суд указал, что право кредитодателя начислять предусмотренные договором проценты по кредиту прекращается по истечении определенного договором срока кредитования или в случае предъявления к заемщику требования согласно части второй статьи 1050 ГК Украины. В охранительных правоотношениях права и интересы истца обеспечены частью второй статьи 625 ГК Украины, которая регламентирует последствия просрочки исполнения денежного обязательства.

Суды предыдущих инстанций установили факт пропуска истцом исковой давности, в частности, требования о взыскании с ответчика задолженности по кредиту. Кроме того, поскольку по истечении определенного договором срока кредитования право истца начислять проценты по кредиту прекратилось, то истекла и исковая давность по требованию об уплате процентов по этому кредиту. Поскольку исковая давность к основной требования истекла до обращения истца в суд, считается, что исковая давность истекла и к дополнительному его требованию о взыскании с ответчика пени.

Следовательно, не может быть взыскана неустойка, начисленная на сумму задолженности по требованиям, по которым исковая давность была пропущена. Кроме того, поскольку право истца начислять проценты по кредиту прекратилось по истечении срока кредитования, то необоснованным является требование истца о взыскании начисленной на проценты неустойки за год до его обращения в суд.

[Vladimir AB]

Черговий удар під дих примату.