Постановление БП-ВС о возможности не отступая от позиции БП-ВС в части юрисдикции от нее отступить с целью защиты прав истца

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

Справа N 461/519/17

Провадження N 14-264цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачук О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року (судді Ванівський О.М., Цяцяк Р.П., Шеремета Н.О.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Львівського відділення N 1 Публічного акціонерного товариства "Дельта банк", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича про зобов'язання вчинити дії та відшкодування коштів за договором строкового банківського вкладу,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" (далі - АТ "Дельта банк"), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), у якому просила суд зобов'язати Уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ "Дельта банк" Кадирова В.В. (далі - Уповноважена особа Фонду) надати Фонду на затвердження додаткову інформацію про неї як вкладника стосовно включення до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк"; зобов'язати Львівське відділення N 1 АТ "Дельта банк" в особі Фонду відшкодувати їй кошти в розмірі 3 тис. 500 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" N НОМЕР_1 від 25 лютого 2015 року (далі - Договір депозиту).

Позовну заяву мотивувала тим, що 25 лютого 2015 року між нею та АТ "Дельта банк" укладено Договір депозиту, згідно з умовами якого банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в розмірі 3 тис. 500 доларів США у тимчасове платне строкове користування до 24 серпня 2015 року.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Дельта банк" виконавчою дирекцією Фонду 02 жовтня року прийнято рішення N 181 "Про початок здійснення процедури ліквідації АТ "Дельта банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації АТ "Дельта банк" та призначено Уповноважену особу Фонду на здійснення ліквідації АТ "Дельта банк", а саме провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В., строком на два роки з 05 жовтня 2015 року до 04 жовтня 2017 року.

ОСОБА_3 отримала від Уповноваженої особи Фонду повідомлення про нікчемність правочину, в якому було зазначено, що Договір депозиту є нікчемним.

Позивачку не внесли до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

ОСОБА_3 звернулася до Уповноваженої особи Фонду з кредиторською вимогою від 26 жовтня 2015 року N 3137467, у якій просила визнати її кредитором АТ "Дельта банк" та здійснити виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом. Однак відповіді на кредиторську вимогу ОСОБА_3 не отримала.

Листом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк") N 060-12/787 від 18 березня 2016 року позивачку було повідомлено, що АТ "Укрексімбанк" є банком-агентом Фонду щодо здійснення виплат гарантованих сум відшкодувань вкладникам АТ "Дельта банк". Згідно з реєстром вкладників АТ "Дельта банк", наданого Фондом, до АТ "Укрексімбанк" на її ім'я надійшов грошовий переказ у сумі 66 грн 61 коп.

ОСОБА_3 вважає, що рішення Уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними Договору депозиту є незаконним, безпідставним та порушує її цивільні права як вкладника банку. Позивачка вважає, що Фонд повинен затвердити включення її до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк" відповідно до додаткової інформації, наданої Уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації АТ "Дельта банк" Кадировим В.В., та визначити суму відшкодування коштів у розмірі 3 тис. 500 доларів США за рахунок коштів Фонду.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 21 червня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Зобов'язано Уповноважену особу Фонду надати на затвердження Фонду додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_3 стосовно включення її до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк", а Львівське відділення N 1 АТ "Дельта банк" в особі Фонду - відшкодувати ОСОБА_3 кошти в розмірі 3 тис. 500 доларів США за її вкладом за Договором депозиту, укладеним між нею та АТ "Дельта банк".

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не навів правових підстав для визнання нікчемним Договору депозиту, укладеного між позивачем та АТ "Дельта банк", а також не надав доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави, та не довів наявності правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників АТ "Дельта банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року апеляційну скаргу АТ "Дельта банк" задоволено частково.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 21 червня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію AT "Дельта банк" надати Фонду на затвердження додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_3 стосовно включення її до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк" закрито та роз'яснено, що спір в частині згаданих позовних вимог відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

У задоволенні позовних вимог про зобов'язання Львівського відділення N 1 АТ "Дельта банк" в особі Фонду відшкодувати ОСОБА_3 кошти в розмірі 3 тис. 500 доларів США за її вкладом за Договором депозиту, укладеним між АТ "Дельта банк" та ОСОБА_3, відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у спірних відносинах між позивачкою, як вкладником АТ "Дельта банк" та Уповноваженою особою Фонду Кадировим В.В. як особою, наділеною владними управлінськими функціями щодо вкладників АТ "Дельта банк", склалися відносини влади та підпорядкування, тобто наявний публічно-правовий спір, тому провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду надати Фонду на затвердження додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_3 стосовно включення її до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк" підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Щодо вимог позивачки про зобов'язання Львівського відділення N 1 ПАТ "Дельта Банк" в особі Фонду відшкодувати ОСОБА_3 кошти в розмірі 3 тис. 500 доларів США за Договором депозиту, то колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки обраний позивачкою спосіб захисту цивільних прав та інтересів не відповідає вимогам закону, а саме спосіб захисту щодо визнання права вкладника за Договором депозиту між нею та АТ "Дельта банк" не передбачений статтями 16, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

26 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, в якій вона, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року та залишити в силі рішення Галицького районного суду міста Львова від 21 червня 2017 року.

Касаційну скаргу позивачка обґрунтувала тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального закону та помилково визначив підсудність спору в частині позовних вимог адміністративним судам, оскільки вона звернулася до суду за захистом своїх прав, що виникли із цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

13 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ "Дельта банк" на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначав, що судове рішення апеляційного суду є законним та просив касаційну скаргу відхилити, постанову апеляційного суду залишити без змін.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалою суду від 25 квітня 2018 року справу призначив до розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 06 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 25 червня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволеннючастково.

Під час розгляду справи суди встановили, що 25 лютого 2015 року між АТ "Дельта банк" в особі Саврук'Ю.В., яка діяла на підставі довіреності б/н від 05 вересня 2013 року, та ОСОБА_3 укладено Договір депозиту, відповідно до умов якого банк прийняв від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 3 тис. 500 дол. США у тимчасове строкове користування до 24 серпня 2015 року та зобов'язався сплачувати проценти за користування коштами. Відповідно до Договору депозиту банк зобов'язувався при настанні дати повернення вкладу або в разі дострокового припинення дії цього Договору повернути вкладнику суму вкладу та нараховані проценти.

Кошти на депозитний рахунок ОСОБА_3 надійшли від ОСОБА_7

02 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) за N 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 березня 2015 року за N 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Дельта банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта банк". Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта банк" призначено Кадирова В.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 08 квітня 2015 року N 71 тимчасову адміністрацію в АТ "Дельта банк" запроваджено на шість місяців з 03 березня по 02 вересня 2015 року включно.

03 серпня 2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року.

Постановою НБУ N 664 від 02 жовтня 2015 року відкликано банківську ліцензію та запроваджено ліквідацію АТ "Дельта банк".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду N 181 від 02 жовтня 2015 року розпочато процедуру ліквідації АТ "Дельта банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року та призначено Уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації в АТ "Дельта банк" Кадирова В.В.

20 лютого 2017 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 619 продовжено строк процедури ліквідації АТ "Дельта банк" до 04 жовтня 2019 року.

Частиною першою статті 15 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"; далі - Закону N 2147-VIII).

Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року N 4452-VI (далі - Закон N 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами; акумулювання коштів, отриманих з джерел, визначених статтею 19 цього Закону, здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI (у редакції чинній на 08 березня 2015 року) Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами статті 27 Закону N 4452-VI (у редакції чинній на 02 жовтня 2015 року) встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами.

Відповідно до частини першої зазначеної статті уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Зокрема, уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, а також переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-11 частини четвертої статті 26 цього Закону (частини друга та шоста статті 27 Закону N 4452-VI).

Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частина п'ята статті 27 Закону N 4452-VI).

Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм Фонд є державною спеціалізованою установою, юридичною особою публічного права, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 813/6392/15, від 13 червня 2018 року у справі N 820/12122/15 та від 20 червня 2018 року у справі N 813/5250/15.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_3 уже зверталася до суду з позовними вимогами зобов'язати уповноважену особу Фонду Кадирова В.В. надати Фонду на затвердження додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_3 стосовно включення її до загального реєстру вкладників у порядку адміністративного судочинства - справа N 813/1995/16. Однак ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року, яка набрала законної сили, провадження у зазначеній справі було закрито, оскільки суд дійшов висновку, що спір є таким, що виник на стадії ліквідації (банкрутства) банку, тому з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду відступила від указаного правового висновку, що зазначено в постановах від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.

У цьому пункті закріплене "право на суд" разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява N 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) від 17 січня 2012 року, заява N 36760/06, § 230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" (заяви N 7714/06 та N 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" (заява N 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява N 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява N 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду, не відступаючи від правових висновків, викладених у постановах від 06 червня 2018 року у справі N 813/6392/15, від 13 червня 2018 року у справі N 820/12122/15 та від 20 червня 2018 року у справі N 813/5250/15, з метою забезпечити позивачці право на судовий захист та справедливий судовий розгляд вважає за можливе розглянути справу, яка переглядається в касаційному порядку в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду на ліквідацію AT "Дельта банк" надати Фонду на затвердження додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_3 стосовно включення її до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк", - за правилами цивільного судочинства.

Щодо висновків апеляційного суду в частині позовних вимог про зобов'язання Львівського відділення N 1 АТ "Дельта банк" в особі Фонду відшкодувати ОСОБА_3 кошти в розмірі 3 тис. 500 доларів США за Договором депозиту Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

Колегія суддів апеляційного суду відмовила ОСОБА_9 у задоволенні вищезазначених вимог, керуючись тим, що обраний нею спосіб захисту цивільних прав та інтересів не відповідає вимогам закону, а саме спосіб захисту щодо визнання права вкладника за Договором депозиту між нею та АТ "Дельта банк" не передбачений статтями 16, 215 ЦК України.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не перевірив чи можна вважати Львівське відділення N 1 АТ "Дельта банк" належним відповідачем за вказаними позовними вимогами, з огляду на те, що це відділення не є самостійною юридичною особою та стороною Договору депозиту.

Окрім того, спірні правовідносини стосуються відшкодування коштів за вкладом (Договором депозиту) у межах граничної суми відшкодування, визначеної статтею 26 Закону N 4452-VI, та регулюються положеннями розділу V "Гарантії Фонду та відшкодування коштів за вкладами" цього Закону, фактично такі правовідносини складаються без участі банку боржника.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, не з'ясував правової природи спірних правовідносин та дійшов передчасних висновків, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту щодо визнання права вкладника за Договором депозиту між нею та АТ "Дельта банк". Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, предметом позову є відшкодування Львівським відділенням N 1 АТ "Дельта банк" в особі Фонду коштів за її вкладом за Договором депозиту. Позивачкою вимоги щодо визнання Договору депозиту дійсним не заявлялися.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У силу вимог чинного цивільного процесуального законодавства суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні, чи відкинуті ним. Оскільки справу в частині вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати Фонду на затвердження додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_3 стосовно включення її до загального реєстру вкладників АТ "Дельта банк" апеляційний суд фактично не переглядав, не надав також належної правової оцінки доказам та обставинам справи в частині позовних вимог щодо відшкодування коштів за Договором депозиту, а до повноважень Великої Палати Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, тому Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості ухвалити власне рішення.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта цієї ж статті).

З урахуванням викладеного та обставин справи, постанова апеляційного суду не може вважатися законною та обґрунтованою, тому касаційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова апеляційного суду - скасуванню, а справа - направленню до апеляційного суду на новий розгляд.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий апеляційний розгляд, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Вот и результат игр с юрисдикцией и откровенной профанацией защиты прав граждан, а также массовыми противопоожными позициями как ВСУ так и БП-ВС. В данном деле, касающегося фактически внесения вкладчика банка в перечень для выплаты, Большая палата не стала сама менять ответчика как это она делала ранее для банков, за них указывая о якобы ошибке.

Однако все таки указала, что не отступая от правовых выводов, изложенных в постановлениях от 6 июня 2018 по делу N 813/6392/15, от 13 июня 2018 по делу N 820/12122/15 и от 20 июня 2018 по делу N 813/5250/15 с целью обеспечить истице право на судебную защиту и справедливое судебное разбирательство считает возможным рассмотреть дело, пересматривается в порядке в части исковых требований об обязательстве уполномоченного лица Фонда на ликвидацию AT "Дельта банк" предоставить Фонду на утверждение дополнительную информацию о вкладчике, о включении ее в общий реестр вкладчиков АО "Дельта банк" - по правилам гражданского судопроизводства.

А получилось это, потому, что ранее админсуд ее послал в хозяйственный. Вот он и результат безграмотных кодексов и непродуманных решений. Т.е. теперь можно не отступая отступить. Страшно теперь даже подумать к чему это приведет.

[0720]

уже приводит

множество таких споров, где пока суды футболяли истцов из одной юрисдикции в другую, уже прошли сроки исковой давности

и не только процессуальный срок обращения в админсуд (6 месяцев по КАСУ), но и общий материальный срок в три года, который распространяется на все юрисдикции, не является процессуальным и восстановлению судом не подлежит

то есть теперь по таким делам суды будут просто клепать отказы в доступе к правосудию, — а именно, будут грубо нарушать ст.ст 55, 129 Конституции и ст.ст. 6, 13 Конвенции

а потом ВС будет отказывать в открытии кассационного производства по мотивам малозначительности, — и всё, сливайте воду

[Bolt]

Может в этом и была задумка и цель их достигнута...