Постановление БП-ВС о хозяйственной юрисдикции спора по включению кредиторский требований в реестр акцептированных требований ликвидируемого банка


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/5668/16

Провадження N 11-161апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк") на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2016 року (суддя Погрібніченко І.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року (судді Оксененко О.М., Губська Л.В., Федотов І.В.) у справі N 826/5668/16 за позовом АТ "Укрексімбанк" до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" Матвієнка Андрія Анатолійовича (далі - уповноважена особа; Фонд, ПАТ "ЧБРР", Банк відповідно), третя особа - Фонд, про визнання протиправною бездіяльності й зобов'язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року АТ "Укрексімбанк" звернулося до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду, у якому просило:

1) визнати протиправними дії уповноваженої особи щодо відхилення кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк" на загальну суму 20 тис. 969 грн 11 коп., 695 доларів США 68 центів та 5 тис. 893 євро 78 євроцентів;

2) зобов'язати відповідача:

- включити кредиторські вимоги АТ "Укрексімбанк" на зазначені вище суми до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ЧБРР" як такі, що підлягають задоволенню позачергово за рахунок заставного майна згідно з договором гарантійного депозиту від 30 серпня 2007 року N 24-4/023-6 та договором застави майнових прав N 24-5/023-6;

- окремо внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошові вимоги АТ "Укрексімбанк" на зазначені вище суми як такі, що забезпечені заставою майна ПАТ "ЧБРР" згідно з вказаними вище договорами.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 08 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, АТ "Укрексімбанк" в касаційній скарзі зазначає, що суди неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувані ухвали є незаконними та необґрунтованими, такими, що перешкоджають подальшому провадженню у справі та підлягають скасуванню, оскільки судами було порушено норми матеріального та процесуального права. На думку скаржника, після введення в банку тимчасової адміністрації, а також під час ліквідації банку уповноважена особа діє як суб'єкт публічного права, а відтак цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. У зв'язку з викладеним в касаційній скарзі сторона позивача просить скасувати оскаржувані ухвали та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 02 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

16 серпня 2016 року ПАТ "ЧБРР" подало заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначило, що ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року є законними, а підстави для задоволення касаційної скарги відсутні, у зв'язку з чим просить відмовити в задоволенні касаційної скарги в повному обсязі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року касаційну скаргу АТ "Укрексімбанк" передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14 лютого 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Як убачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, 30 серпня 2007 року між позивачем та ПАТ "ЧБРР" було укладено, серед інших, договори гарантійного депозиту N 24-4/023-6 та застави майнових прав N 24-5/023-6.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 вересня 2015 року N 578 "Про ліквідацію ПАТ "ЧБРР" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 03 вересня 2015 року N 165 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ЧБРР" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації Банку, призначено уповноважену особу, якій делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "ЧБРР" строком на 1 рік з 04 вересня 2015 року по 03 вересня 2016 року включно.

Станом на 05 жовтня 2015 року заборгованість ПАТ "ЧБРР" перед АТ "Укрексімбанк" склала 20 тис. 969 грн 11 коп., 695 доларів США 68 центів та 5 тис. 893 євро 78 євроцентів.

07 жовтня 2015 року АТ "Укрексімбанк" звернулось до уповноваженої особи із заявою про визнання кредиторських вимог, у якій просило визнати вимоги АТ "Укрексімбанк" у вказаних вище розмірах та внести їх до реєстру кредиторів ПАТ "ЧБРР".

Листом від 24 грудня 2015 року N 103/15-л уповноважена особа повідомила позивача про відсутність законних підстав для включення вимог АТ "Укрексімбанк" до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ЧБРР", оскільки станом на день розгляду вказаної вимоги в уповноваженої особи тимчасово відсутній доступ до первинних бухгалтерських документів Банку, юридичних справ клієнтів, а також серверів (із встановленою базою даних клієнтів ПАТ "ЧБРР"), інших документів та технічних засобів Банку, за допомогою яких на виконання вимог законодавства уповноважена особа зобов'язана здійснити звірку заявлених вимог до ПАТ "ЧБРР" із фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи, а отже, визначити суму заборгованості кожному кредитору та внести вимоги до певної черги погашення.

Указані обставини стали підставою для звернення АТ "Укрексімбанк" до суду з адміністративним позовом.

Закриваючи провадження в цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідачем не здійснюються владні управлінські функції на основі законодавства, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України є необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи, направленим на включення кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк" до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ЧБРР" згідно з договором гарантійного депозиту N 24-4/023-6 та договором застави майнових прав N 24-5/023-6 від 30 серпня 2007 року.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

На підставі частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог юридичної особи до суб'єкта господарювання - Банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону N 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені пунктом 4 частини першої статті 48 Закону N 4452-VI.

Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені АТ "Укрексімбанк" вимоги випливають із зобов'язань Банку за укладеними між ними договорами, уповноважена особа та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ГПК України) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 КАС (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), а також про підвідомчість цього спору судам господарської юрисдикції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах N 826/7532/16 та N 811/568/16 відповідно.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

О.Р. Кібенко О.М. Ситнік

В.С. Князєв О.С. Ткачук

Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич

Н.П. Лященко О.Г. Яновська

Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Большая Палата указала, что спор о включении кредиторских требований в реестр акцептованных требований кредиторов не является публично-правовым и не относится к юрисдикции административных судов, а потому выводы судов первой и апелляционной инстанций о прекращении производства по данному делу по основаниям, предусмотренным пунктом 1 части первой статьи 157 КАС (в редакции, действующей на момент принятия обжалуемых судебных решений), а также о подведомственности этого спора судам хозяйственной юрисдикции основываются на правильном применении норм материального и процессуального права.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...