ANTIRAID

Постановление БП-ВС о прекращении начисления процентов с момента обращения с иском либо взыскания на предмет ипотеки

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

6 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      5
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      6
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року

м. Київ

Справа N 310/11534/13-ц

Провадження N 14-154цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

Головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"),

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство "Омега Банк" (далі - ПАТ "Омега Банк")

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року у складі судді Ревуцького С.І. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року у складі колегії суддів Дзярука М.П., Крилової О.В., Трофимової Д.А.

у цивільній справі за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Кредитні ініціативи", ПАТ "Омега Банк" про визнання договору поруки припиненим

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 12 березня 2008 року N 070/0308/45-006 у розмірі 771 555,98 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 12 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), та ОСОБА_3 укладений кредитний договір N 070/0308/45-006, за яким банк надав відповідачу кредит у сумі 51 200 доларів США зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом та кінцевою датою повернення 12 березня 2038 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 12 березня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки N 0705/0308/45-006-Р-1, відповідно до якого останній узяв на себе солідарну відповідальність із позичальником за виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором.

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк", який є правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" (далі - АКБ "ТАС-Комерцбанк"), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ ФК "Вектор Плюс") укладено договір факторингу, згідно з яким банк відступив свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, у тому числі щодо відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_3

Того ж дня між ТОВ ФК "Вектор Плюс" і ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір факторингу, згідно з яким банк відступив останньому свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, у тому числі щодо відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_3

Унаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора за договором від 12 березня 2008 року N 0705/0308/45-006, укладеним між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3

У зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 12 липня 2013 року склалась: із заборгованості за кредитом - 37 169,08 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становило 297 092,46 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом - 22 284,39 доларів США, що за курсом НБУ становило 178 119,13 грн. пеня - 37 075,49 доларів США, що за курсом НБУ становило 296 344,39 грн. а всього - 771 555,98 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь борг за кредитним договором у розмірі 771 555, 98 грн.

У грудні 2013 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов до ТОВ "Кредитні ініціативи" про визнання договору поруки припиненим.

На обґрунтування позову зазначив, що 12 березня 2008 року він уклав договір поруки N 0705/0308/45-006-Р-1 з ВАТ "Сведбанк", який повністю виконав, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив до нього як до поручителя право вимоги.

ОСОБА_3 вважав, що кредитор відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у 6-ти місячний строк, тобто у 2010 році повинен був звернутися до суду та пред'явити свої вимоги до поручителя, оскільки кредитор звернувся з позовом про дострокове стягнення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки до суду, за яким 27 серпня 2010 року прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення основного зобов'язання.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просив суд визнати припиненим договір поруки від 12 березня 2008 року N 0705/0308/45-006-Р-1, що укладений між ним і ВАТ "Сведбанк".

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року позов ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 12 березня 2008 року N 0705/0308/45-006 у розмірі 524 495,67 грн. з яких: 37 169,08 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 297 092,46 грн - заборгованість за кредитом; 22 284,39 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 178 119,13 грн - заборгованість за відсотками та пеня у розмірі 49 284,08 грн. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 12 березня 2008 року N 0705/0308/45-006-P-l, укладений між ним і ВАТ "Сведбанк".

Задовольняючи частково первісний позов ТОВ "Кредитні ініціативи", суд першої інстанції вважав установленим та доведеним факт існування заборгованості ОСОБА_3 перед банком у розмірі, зазначеному у позовній заяві. При цьому суд вирахував розмір пені виходячи зі строку позовної давності в один рік та додав суму пені, стягнуту за судовим рішенням від 27 вересня 2010 року.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що договір поруки був укладений 12 березня 2008 року, строк дії договору поруки та основного зобов'язання не вказаний, протягом року кредитор не пред'явив позову до поручителя, отже, порука припинилася 13 березня 2009 року. Крім того, реалізувавши право на дострокове повернення кредиту та звернувшись із позовом до суду, яким 27 серпня 2010 року було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення основного зобов'язання, кредитор повинен був відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України протягом шести місяців звернутися до суду з вимогами до поручителя, проте цього не зробив.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, указав на те, що рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2010 року виконане, проте сума, що була перерахована від реалізації предмета іпотеки, не покриває заборгованості за кредитним договором, тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора про дострокове стягнення боргу за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, яке не задовольнило в повному обсязі грошові вимоги кредитора, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, а отже, позивач має право на отримання процентів за користування грошовими коштами до моменту повернення заборгованості та пені.

Таким чином, апеляційний суд, посилаючись на частину першу статті 1048 ЦК України, дійшов висновку, що проценти за кредитом мають сплачуватися до моменту фактичного повернення позичальником грошових коштів, а за наявності судового рішення про стягнення боргу - до його фактичного виконання. При цьому суд апеляційної інстанції посилався на правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі N 6-1206цс15.

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовити.

Доводи касаційної скарги

Касаційну скаргу мотивовано тим, що з 27 лютого 2009 року банк в односторонньому порядку змінив умови договору та зобов'язання щодо строку його дії шляхом направлення досудової вимоги про дострокове повернення кредитних коштів. Оскільки законодавством не передбачено нарахування відсотків за користуванням кредитом поза строком його дії, стягнення з відповідача 22 284,39 доларів США (178 119,13 грн), як відсотків за користування кредитом є незаконним. Крім того, рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2010 року вже було достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки виконано в повному обсязі. Суди не перевірили правомірності та можливості нарахування ТОВ "Кредитні ініціативи" відсотків за користуванням кредитом та пені за період із 28 листопада 2012 року по 21 липня 2013 року в іноземній валюті.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 10 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п'яту статті 403 та підпункт 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в ухвалі зазначив, що прийняття судом рішення за позовом кредитора про стягнення з позичальника всієї суми заборгованості за кредитним договором достроково змінює зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту частинами до певної дати на обов'язок з виконання судового рішення та повернення достроково всієї суми заборгованості за кредитним договором. Унаслідок такого рішення залишаються зобов'язання зі сплати боргу, визначеного судовим рішенням, та право кредитора на нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за час невиконання такого рішення.

Аналогічної позиції дотримувався Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала: від 10 грудня 2014 року у справі N 6-35797св14, від 14 січня 2015 року у справі N 6-41128св14 та від 21 січня 2015 року у справі N 6-42315св15) до прийняття Верховним Судом України 23 вересня 2015 року постанови N 6-1206цс15, якою усталену судову практику у цивільних справах цієї категорії було змінено та розтлумачено положення ЦК України таким чином, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій та процентів, передбачених умовами договору та цього Кодексу.

Правова позиція Верховного Суду України, викладена в постановах від 23 вересня 2015 року у справі N 6-1206цс15 та 21 вересня 2016 року у справі N 6-2631цс15, не була врахована судами нижчих інстанцій, які продовжували вирішувати спори між кредитором та боржником про дострокове повернення кредитних коштів, виходячи з того, що після ухвалення рішення про дострокове задоволення вимог кредитора банк має право на отримання сум, передбачених лише частиною другою статті 625 ЦК України.

З огляду на викладене Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що вирішення цих правових питань, з урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду України у подібних правовідносинах, містить виключну правову проблему для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Крім того, колегія суддів зазначила, що разом із застосуванням закону має бути забезпечено особливий захист людини як більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін цивільно-правових відносин шляхом застосування визначених особливостей правовідносин у сфері споживчого кредитування.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цієї справи та відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчоїпрактики.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що 12 березня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N 0705/0308/45-006, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 51 200,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 12 березня 2038 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 12 березня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки N 0705/0308/45-006-Р-1, відповідно до якого останній узяв на себе солідарну відповідальність із позичальником за виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором.

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк", який є правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк", та ТОВ ФК "Вектор Плюс" укладений договір факторингу, відповідно до якого банк відступив свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними у тому числі з відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_3

У той же день між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладений договір факторингу, відповідно до якого банк відступив останньому свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними у тому числі з відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_3

Унаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора та ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора за договором від 12 березня 2008 року N 0705/0308/45-006, укладеним між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3

Крім того, суди встановили, що ПАТ "Сведбанк" у 2010 році зверталося до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача ОСОБА_3 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2010 року звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_3 За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, вирішено задовольнити вимоги ПАТ "Сведбанк" у сумі 464 709,94 грн та заборгованість із пені за прострочення сплати заборгованості в розмірі 6 520,88 грн.

На виконання вказаного судового рішення звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 45 кв. м, яку було реалізовано шляхом продажу за ціною 171 969,05 грн.

Сума коштів, отриманих від продажу з прилюдних торгів предмета іпотеки, який належав на праві власності ОСОБА_3, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на підставі судового рішення, була недостатньою для задоволення вимог кредитора в повному обсязі.

У зв'язку з існуванням частини непогашеної заборгованості за кредитним договором ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до суду з указаним позовом про солідарне стягнення з боржника та поручителя неповернутої суми тіла кредиту та передбачених кредитним договором процентів за користування коштами, а також пені за несвоєчасне виконання його умов.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Керуючись однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права", Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі N 6-1206цс15, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі N 6-1206цс15, від викладеного в якій правового висновку Касаційний цивільний суд бажає відступити, зазначено, що виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору суд дійшов висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Такого ж самого висновку дійшов Верховний Суд України і в постановах N 6-1252цс16 від 21 вересня 2016 року, N 6-1047цс16 від 06 липня 2016 року, N 6-1412цс16 від 07 вересня 2016 року, N 6-2096цс16 від 27 вересня 2016 року.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У пункті 9.1 кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником будь-яких своїх зобов'язань за цим договором та/або умов договору іпотеки, зазначених у пункті 2.1 цього договору, та/або у випадку порушення позичальником строків платежів, установлених пунктами 3.1, 3.3 цього договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, а позичальник зобов'язаний виконати зазначені зобов'язання в порядку, передбаченому пунктами 9.2, 9.3 цього договору.

Згідно з пунктом 9.2 кредитного договору вимога про дострокове повернення кредиту та процентів за користування ним направляється позичальникові у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника. Сторони досягли згоди, що датою, якою починається відлік зазначеного вище тридцятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 9.3 кредитного договору, у випадку невиконання позичальником зазначеної у пункті 9.2 цього договору письмової вимоги банку про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним у строк, визначений у пункті 9.2 договору, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом за власним вибором, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса, відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору іпотеки чи скористатися іншими видами забезпечення виконання зобов'язаньза цим договором та/або пред'явити позов до позичальника та задовольнити свої вимоги, що випливають із цього договору, з будь-якого майна позичальника.

Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов'язання в обумовлений сторонами строк ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є позивач, використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги ПАТ "Сведбанк".

У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разіпорушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується.Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов'язання.

З огляду на зазначене можна зробити такі висновки.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Разом з тим місцевий суд і суд апеляційної інстанції достовірно не з'ясували розміру заборгованості за кредитним договором та не перевірили періоду за який вона нарахована, а також не встановили періоду нарахованих ОСОБА_3 процентів за користування кредитними коштами.

Крім того, суди залишили поза увагою заяву ОСОБА_3 про застосування позовної давності (т. 1, а. с. 72, 73, 73 зворот), унаслідок чого не перевірили її дотримання позивачем за заявленим 05 жовтня 2013 року позовом, з урахуванням частини третьої статті 264 ЦК України та її переривання, у тому числі шляхом пред'явлення позову ПАТ "Сведбанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа N 2-1953/2010 р.).

Установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду, тому рішення місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції в частині, що стосується первісного позову, підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій усунулися від виконання своїх обов'язків, що стало причиною передчасного та необґрунтованого їх висновку про наявність правових підстав для стягнення зі ОСОБА_3 кредитної заборгованості у заявленому банком розмірі за наведених вище підстав.

В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України Великою Палатою Верховного Суду не перевіряються.

Оскільки судові рішення скасовуються, а справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 259, 263, 400, 402, 403, 409, 412, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року в частині позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites

Приятно читать, когда решение готовит профессионал. Большая палата руководствуясь одной из аксиом гражданского судопроизводства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", что означает "Во всех юридических делах правосудия и справедливость имеют преимущество перед строгим пониманием права", Большая Палата считает необходимым отступить от правового выводу, изложенного в постановлении Верховного Суда Украины от 23 сентября 2015 по делу N 6-1206цс15, и многих других.

В частности Большая палата указала, что обращение с иском о досрочном взыскании кредита независимо от способа такого взыскания меняет порядок, условия и срок действия кредитного договора. На момент обращения с таким иском считается, что наступил срок исполнения договора в полном объеме.

Решение суда о взыскании задолженности или обращения взыскания на заложенное имущество подтверждает такие изменения. Право кредитора начислять предусмотренные договором проценты по кредиту прекращается в случае предъявления к заемщику требований согласно части второй статьи 1050 ГК Украины.

Если по решению об обращении взыскания на предмет залога задолженность по кредитному договору указана в таком решении в полном объеме, кредитор имеет право на получение гарантий надлежащего исполнения обязательства в соответствии с частью второй статьи 625 ГК Украины, а не в виде взыскания процентов.

Кроме того в решении указано, что в соответствии с пунктом 1 части второй статьи 258 ГК Украины к требованиям о взыскании неустойки (в виде штрафа, так и пени) применяется исковая давность в один год. Таким образом, взыскать неустойку (в частности, пеню независимо от периода ее начисления) можно только в рамках специальной исковой давности, которая согласно части первой статьи 260 ГК Украины исчисляется по общим правилам определения сроков, установленными статьями 253-255 настоящего Кодекса, со дня нарушения денежного обязательства

  • Like 7
  • Thanks 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. (часть 2 ст. 625 ЦКУ).

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

для заемщиков: "Банк и дальше будет начислять проценты, только в решении суда, ссылаться будет не на ст. 1050 ГК Украины, а на ч.2 ст. 625 ГКУ. + пеня за год"

  • Confused 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 09.09.2018 в 21:46, logoped сказал:

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. (часть 2 ст. 625 ЦКУ).

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

для заемщиков: "Банк и дальше будет начислять проценты, только в решении суда, ссылаться будет не на ст. 1050 ГК Украины, а на ч.2 ст. 625 ГКУ. + пеня за год"

А как Вы сможете реализовать на практике (реально, каким механизмом), кроме судебного решения, эту норму?  Только не забывайте, что в суд Вы сможете пойти в течение 3-х лет с момента начала неисполнения обязательства.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

 

Да, еще, обратите внимание на то, что в 625-й

речь идет о % штрафных санкций, а не % за кредит.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 09.09.2018 в 21:46, logoped сказал:

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. (часть 2 ст. 625 ЦКУ).

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

для заемщиков: "Банк и дальше будет начислять проценты, только в решении суда, ссылаться будет не на ст. 1050 ГК Украины, а на ч.2 ст. 625 ГКУ. + пеня за год"

Начисление процентов по кредиту в таком случае будет уже неправомерно.

А пеня не может начисляться, если сроки исковой давности по основному обязательству истекли (например, по этому делу 27.02.2009 року, Банком, в односторонньому порядку,  були змінені умови договору та зобов’язання  щодо строку його дії, поэтому пеню могут начислить только до 28.02.2010 года И ВСЕ).

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 09.09.2018 в 21:25, ANTIRAID сказал:

Приятно читать, когда решение готовит профессионал. Большая палата руководствуясь одной из аксиом гражданского судопроизводства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", что означает "Во всех юридических делах правосудия и справедливость имеют преимущество перед строгим пониманием права", Большая Палата считает необходимым отступить от правового выводу, изложенного в постановлении Верховного Суда Украины от 23 сентября 2015 по делу N 6-1206цс15, и многих других.

Обратите внимание по этому делу еще на ухвалу гражданской платы о передачи дела в Большую палату ВС, в ней тоже очень грамотно расписаны мотивы и она ценна для правоприменения.

  • Like 5

Share this post


Link to post
Share on other sites
On 9/9/2018 at 9:46 PM, logoped said:

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. (часть 2 ст. 625 ЦКУ).

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

для заемщиков: "Банк и дальше будет начислять проценты, только в решении суда, ссылаться будет не на ст. 1050 ГК Украины, а на ч.2 ст. 625 ГКУ. + пеня за год"

Договор прекращен досрочно подачей иска. Так что после этого 3% и не больше!

И с момента подачи иска - никаких штрафов, никакой пени по условиям договора.

  • Like 5

Share this post


Link to post
Share on other sites

Идиотизм Большой Палаты ВС. 

Два взаимоисключающих друг друга решения Большой палаты Верховного суда.

1. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №910/9072/17
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем.

2. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі N 444/9519/12
91. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Оба решения говорят о прекращении срока договора, но с абсолютно разными последствиями. Обязательства одной стороны корреспондируются с правами другой. В одном случае они не прекратились, в другом случае - прекратились.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
9 hours ago, logoped said:

Оба решения говорят о прекращении срока договора, но с абсолютно разными последствиями. Обязательства одной стороны корреспондируются с правами другой. В одном случае они не прекратились, в другом случае - прекратились.

Хорошо  хоть, что первое решение по некредитному договору...

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 826/2106/17
      Провадження № 11-1055апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Гриціва М. І.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року (суддя Качур І. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2019 року (судді Собків Я. М., Ісаєнко Ю. А., Файдюк В. В.) у справі № 826/2106/17 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними, зобов`язанням вчинити певні дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувсядо суду з позовом до Офісу Генерального прокурора як правонаступника Генеральної прокуратури України; далі - ГПУ), в якому просив:
      - визнати протиправною відмову ГПУ надати інформацію та копії документів на підставі адвокатського запиту за підписом адвоката Кравченка А. В. в інтересах ОСОБА_1 , викладену в листі від 29 грудня 2016 року № 14/3-31676-09;
      - зобов`язати службових осіб ГПУ на підставі вищезгаданого адвокатського запиту у порядку статті 24 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) надати адвокату Кравченку А . В. копії: супровідного листа, яким речі, вилучені під час проведення обшуку 19 січня 2015 року за адресою: АДРЕСА_1 , ГПУ направила до Департаменту юстиції та (або) інших компетентних органів США; листів (звернень, запитів тощо), які надалі направлялись (або станом на момент розгляду цього адвокатського запиту були підготовлені, але не направлені) ГПУ до Департаменту юстиції та (або) інших компетентних органів США з питань, які стосуються використання вищевказаного вилученого майна та (або) можливості його повернення власнику (у разі їх наявності); відповідей, отриманих ГПУ за результатами розгляду визначених вище листів (заяв, звернень тощо) та (або) будь-які інші документи, у яких відображено відомості про подальше спрямування та (або) використання вилучених речей і документів (у разі їх наявності).
      Позовні вимоги мотивував тим, що в адвокатському запиті не ставилося питання щодо предмету розслідування, яке проводиться правоохоронними органами Сполучених Штатів Америки, чи проведення ними слідчих (інших процесуальних) дій у ході такого розслідування; отримання доказів тощо. У письмовому зверненні адвоката йшлося про надання інформації щодо місцезнаходження та процесуального стану майна, належного ОСОБА_1 . Використання службовими особами ГПУ формулювань про те, що така інформація містить конфіденційний зміст, не відповідає вимогам міжнародного та національного законодавства.
      2. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 21 січня 2019 року позов задовольнив.
      Цей суд дійшов висновку про те, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, в розрізі частини другої статті 24 Закону №5076-VІ зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, у яких міститься інформація з обмеженим доступом.
      Положення законодавства, навіть і Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України), не передбачають віднесення інформації, що запитувалася позивачем, до категорії конфіденційної (з обмеженим доступом) чи захищеної законом таємниці. В адвокатському запиті не ставилось питань, що прямо та (або) опосередковано могли б стосуватись предмету розслідування, яке проводиться правоохоронними органами Сполучених Штатів Америки; проведених ними слідчих (інших процесуальних) дій у ході такого розслідування, отриманих ними доказів тощо, тобто відомостей, які належать до предмету таємниці слідства та доступ до яких обмежується для забезпечення ефективності розслідування.
      Вжиття заходів, спрямованих на недопущення розголошення даних, які розкривають зміст розслідування, що належить до таємниці слідства, не включає в собі надання інформації про місцезнаходження та процесуальний статус майна, що надається його власнику (володільцю).
      3. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 травня 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      4. ГПУ не примирилася з рішеннями судів попередніх інстанцій і в червні 2019 року звернулася з касаційною скаргою.
      Серед доводів незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій посилається також на порушення судами правил предметної юрисдикції. З посиланням на правозастосовну практику автор касаційної скарги вважає, що спірні відносини стосувалися надання інформації та копій документів, у тому числі листування між ГПУ та Департаментом юстиції США щодо вилученого в ході обшуку майна, який свідчить про необхідність його розгляду за нормами КПК України, а не в адміністративному суді.
      5. У відзиві на касаційну скаргу представник позивача - адвокат Кравченко А. В., зазначив, що надання відомостей щодо належного позивачу майна жодним чином не може зашкодити проведенню досудового розслідування та не може порушувати таємницю досудового розслідування. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
      6. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 вересня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      Відповідно до частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 січня 2020 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядкуписьмового провадження без виклику учасників справи.
      7. Відповідаючи на порушені в касаційній скарзі питання про порушення правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду перевірила матеріали справи, дослідила доводи касаційної скарги й заперечення проти неї, висловленні у відзиві представника позивача, й дійшла висновку про таке.
      З матеріалів справи вбачається, що 19 січня 2016 року слідчий слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Одеській області (далі - слідчий СВ УСБУ в Одеській області) на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси провів обшук в квартирі номер АДРЕСА_2 й вилучив звідти майно ОСОБА_1 . Обшук в квартирі ОСОБА_1 службові особи СВ УСБУ в Одеській області проводили на виконання запиту про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового розслідування. Кримінальне провадження здійснюється в країні, яка надіслала запит про міжнародну правову допомогу в кримінальному провадженні, у справах за фактами комп`ютерного шахрайства. В Україні обшук провадився на прохання компетентних органів США, які в рамках надання міжнародної правової допомоги на виконання умов Договору між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах допомоги, підписаного 22 липня 1998 року та ратифікованого Україною 10 лютого 2000 року (далі - Договір про правову допомогу від 1998 року), звернулися із запитом до ГПУ як центрального органу України, який розглядає відповідні запити іноземних компетентних органів про міжнародну правову допомогу в кримінальному провадженні під час досудового розслідування
      З матеріалів справи, принаймні з пояснень кожної зі сторін, випливає також, що отримані під час обшуку речі були надіслані стороні, що запитувала про них. Надсилання результатів обшуку оформлялись та супроводжувалися відповідними листами.
      Як установили суди, адвокат Кравченко А. В. для отримання інформації, необхідної для забезпечення належного здійснення захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 , звернувся до Управління міжнародно-правового співробітництва та Європейської інтеграції ГПУ. Із адвокатським запитом, у якому просив надати відомості та копії документів щодо процесуального статусу та місцезнаходження майна, належного ОСОБА_1 та вилученого в нього 19 січня 2015 року слідчим СВ УСБУ в Одеській області під час проведення обшуку, а також інші документи, перелік яких наведений у прохальній частині позовної заяви.
      ГПУ листом від 29 грудня 2016 року № 14/3-31676-09 відмовила у наданні запитуваної інформації та копії документів.
      ГПУ звістила запитувача інформації про те, що на підставі Договору про правову допомогу від 1998 року впродовж 2009-2015 років до ГПУ надійшла низка запитів Департаменту юстиції США про надання правової допомоги у кримінальних справах за фактами комп`ютерного шахрайства.
      Департамент США на підставі частини п`ятої статті 5 цього Договору зробив застереження, яке запитувана сторона зобов`язана забезпечити, щодо конфіденційності запитів про міжнародну правову допомогу та таємності даних американського кримінального розслідування.
      У відповіді стисло описується послідовність дій ГПУ з виконання запиту і надсилання його результатів стороні, що надіслала запит, а також повідомляється, що ГПУ контролює питання повернення до України вилученого майна.
      ГПУ запевнила, що в разі надходження до України зазначених предметів вони невідкладно будуть повернуті власнику.
      Послалася прокуратура й на те, що надання копій документів, що стосуються виконання міжнародних доручень, суперечитиме частині першій статті 222 КПК України (недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування) та чинному для України міжнародному договору у сфері правової допомоги.
      Відмову ГПУ надати на оформлений як адвокатський запит документи та інформацію про майно ОСОБА_1 , вилучене під час здійснення процесуальної дії, ОСОБА_1 розцінив як дії суб`єкта владних повноважень, що прямо суперечать положенням чинного законодавства України й тому змусили його звернутися до адміністративного суду за захистом своїх законних прав та інтересів.
      8. У касаційній скарзі ГПУ головним чином акцентує увагу на порушенні судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції. Як вважає автор скарги, у розумінні частини першої статті 572 КПК України особи, які вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю органів державної влади, їх посадових чи службових осіб, вчинених у зв`язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, завдання шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам, мають право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність до суду.
      ГПУ вважає, що суб`єкти, визначені в цих нормах, є носіями спеціальних владних процесуальних повноважень, що виконують функцію, обумовлену завданням кримінального судочинства. Законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених під час здійснення процесуальних повноважень, не може перевірятись за межами передбаченого законодавством контролю. Оскільки вимоги позивача стосувалися дій органів досудового розслідування під час виконання слідчих дій, тому, як гадає ГПУ, ці відносини є кримінальними, й на спір, який виникає в межах цих правовідносин, поширюються вимоги кримінального процесуального законодавства.
      9. Позивач у позовній заяві й у відзиві на касаційну скаргу щодо доводів останньої про порушення правил предметної юрисдикцій зосереджує увагу насамперед на формі і змісті звернення до ГПУ як суб`єкта владних повноважень. Позивач вважає, що запитування інформації про слідчу дію у формі адвокатського запиту зобов`язує адресата розглядати таке звернення саме як запит на інформацію без фактичного вникання в суть та характерні властивості запитуваних відомостей і документів. Обов`язок прокуратури надати таку інформацію, а звідси - у разі її ненадання - має розцінюватися як порушення і невиконання вимог статей 20 та 24 Закону № 5076-VI, які передбачають, що адвокатський запит є формою отримання адвокатом відомостей та копій документів безпосередньо необхідних адвокату для надання допомоги клієнту.
      З погляду ОСОБА_1 , його вимоги є вимогами зі сфери інформаційних правовідносин. Право на отримання інформації щодо себе прямо передбачено статтею 34 Конституції України та статтями 5, 11 Закону України від 03 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-ХІІ). Реалізувати його право громадянин України має право на власний розсуд як шляхом безпосереднього звернення до компетентного органу, у розпорядженні якого перебуває така інформація, так і через уповноваження на вчинення таких дій інших осіб у порядку, передбаченому законодавством України, навіть чином, регламентованим Законом № 5076-VI.
      У сенсі сказаного позивач підсумовує, що порушення ГПУ гарантій адвокатської діяльності в частині забезпечення оперативного надання інформації за поданим у його інтересах адвокатським запитом про нього та належне йому майно, на підставі частини першої статті 5 КАС України дає йому право звернутися до адміністративного суду за захистом свого означеного права на інформацію.
      10. Суди попередніх інстанцій розглянули спір у цій справі за правилами адміністративного судочинства. Ухвалюючи рішення на користь позивача, суди в основному погодилися з доводами останнього про порушення його права на отримання певних відомостей та копій документів про вилучене під час обшуку майно, яке ГПУ порушила тим, що на адвокатський запит надати відомості та документи про майно позивача, якими вона володіє як розпорядника інформації, відмовила в цьому всупереч вимогам статей 20, 24 Закону № 5076-VI.
      11. Верховний Суд у питаннях дотримання предметної юрисдикції спорів неодноразово констатував, що головним, визначальним критерієм для розмежування і визнання, на які спори поширюється і підлягає застосування те чи те судочинства, є суть (зміст) спірних правовідносин, предмет спору, тобто те благо, відносно якого виникає правове відношення між суб`єктами, які мають суб`єктивні права і юридичні обов`язки.
      Залежно від змісту, природи, якісно-ціннісних ознак правовідносин вони можуть бути регулятивними, якими є більшість цивільних, трудових, сімейних та інших, серед них й інформаційних відносин, які складаються з природних, набутих чи встановлених для осіб юридичних прав та обов`язків, або охоронними, зміст яких полягає в застосуванні зазвичай до правопорушників або іноді до інших осіб, які потрапляють у сферу цих відносин, заходів державного примусу, санкцій; вони зустрічаються в основному в кримінальних чи адміністративно-деліктних правовідносинах і, як правило, пов`язані з юридичною відповідальністю.
      Якщо будь-яким чином видиме право особи зазнає втручання, посягання чи негативного впливу у формі дії, бездіяльності чи рішення з боку іншого суб`єкта відносин, на якому лежить юридичний обов`язок вчинити певні юридично значимі дії або утриматися від них, то може виникнути юридичний конфлікт або правовий спір між кількома суб`єктами (учасниками правовідносин), який знаходить свій вияв у протистоянні, протидії тому, хто через відмінні, протилежні, несумісні інтереси, потреби, знання, систему цінностей посягає на суб`єктивні права особи, яка їх захищає від такого посягання.
      Виникнення спору зумовлює й спонукає до належного застосування матеріально-правової норми, яка регулює спірні відносини та захищає порушене право чи інтереси.
      Вибір, визначення й окреслення відповідного матеріально-правового регулювання спірних відносин тягне застосування вторинних процесуальних норм, які регламентують питання юрисдикції спорів, встановлюють порядок та строк їх розгляду, визначають коло осіб, які є сторонами (учасниками) відповідного судочинства, їх права та обов`язки, а також запроваджують умови, критерії, ознаки, за якими належить визначати суд, встановлений законом, якому юрисдикційно підсудний спір. Процесуальні норми передбачають настання правових наслідків для особи, яка пред`явила спір не до суду відповідної юрисдикції, й покладають обов`язок на суд суворо дотримуватись правил про підсудність спорів.
      Треба також визнати, що Верховний Суд нерідко у своїй практиці зазначав, що визначення юрисдикції спору залежить від положень закону, які відносять той чи інший спір до відповідної (цивільної, господарської, адміністративної) юрисдикції.
      У цих рішення на прикладах конкретних обставин робилися висновки про те, що правильний вибір юрисдикції інколи залежить від суб`єктного складу учасників спірних правовідносин.
      12. Гарантоване Конституцією і регламентоване законами України право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб передбачає можливість вибору форми та порядку захисту стверджуваного порушення своїх прав чи інтересів, часу звернення до суду. Кожен вільний у виборі способу захисту свого права, а у випадках, визначених процесуальним законом, місцезнаходження суду.
      Водночас право на оскарження в розрізі положень частин першої, другої статті 55 та частини третьої статті 124 Основного Закону України про захист прав і свобод людини і громадянина судом, про гарантування права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб те, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення, а у передбачених законом випадках й на розгляд інших справ, зобов`язує кожного, хто вважає, що його право порушено, звертатися до суду, встановленого законом, тобто до того суду, який наділений повноваженнями на розгляд таких справ. Якщо особа вирішила захистити своє право в суді, який не має юрисдикції на розгляд такої справи, суд, до якого вона звернулася за захистом, повинен ухвалити відповідне рішення з висновком про порушення правил предметної юрисдикції й рекомендувати звернутися до суду, якому підсудний спір. Мірилом для такого висновку має бути істинна фактична та правова оцінка, кваліфікація суті (змісту) спірних правовідносин; визначення, яке право, ким і вимоги яких матеріально-правових норм були порушені. На визначення суті спірних правовідносин не повинна впливати інтерпретація їх автором звернення до суду, якщо із сукупності фактичних передумов об`єктивно можливо визначити правову природу спірних правовідносин.
      У цьому місці в контексті обставин справи, що переглядається, доречно послатися на актуальну й натепер мотивацію Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001, у якому суд на підставі чинного на той час законодавства роз`яснив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
      13. Суди попередніх інстанцій, коли ухвалювали оскаржені рішення, насамперед виходили з того, що ініційований ОСОБА_1 спір містить вимоги про порушення права на отримання інформації та низку документів, якими володіє ГПУ як розпорядник інформації і яку вона створила (набула) в рамках надання міжнародної правової допомоги іноземній державі під час здійснення на території останньої кримінального провадження.
      З мотивації судових рішень випливає, що суди не сприймали відомості про обшук в квартирі ОСОБА_1 , віднайдення і вилучення з неї майна позивача, оформлення результатів обшуку і пересилання їх (результатів) державному органу, який на території України на виконання запиту про міжнародну правову допомогу в кримінальному провадженні доручив провести обшук, інакше як процесуальну слідчу дію, проведену в межах КПК України. Але поряд із цим процедуру проведення обшуку, наслідки цієї процесуальної слідчої дії та документальне їх оформлення в межах виконання міжнародного правового запиту на правову допомогу за зовнішніми, візуальними ознаками оцінили і поширили на них розуміння чи поняття відомостей та документів, які охоплюються загальним поняттям інформації, право на отримання якої регламентується положеннями Закону № 2657-ХІІ України й, серед іншого, забезпечується у формі обов`язкового надання відомостей чи документів на адвокатський запит, поданий відповідно до вимог Закону № 5076-VI
      У судових рішення справи, що переглядається, зроблено висновок про те, що предмет позову містить безпосередню матеріально-правову вимогу до відповідача зі сфери інформаційних відносин, а також відносин, що виникли та стосуються адвокатської діяльності і регулюються згаданим вище Законом № 5076-VI. За цими характеристиками спір фактично визнано таким, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
      14. Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує, що рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
      Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
      Пункти 1-3 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою визначають переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:
      хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
      хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
      хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи,
      а адміністративним судом - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
      За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      У розумінні положень пункту 2 частини шостої статті 12 КАС України до юрисдикції адміністративних судів належать справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;
      Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС України).
      15. У Преамбулі Закону № 2657-ХІІ записано, що цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
      За частиною першою статті 1 Закону № 2657-ХІІ під документом розуміється матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; під поняттям захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї; за терміном інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; а під суб`єктом владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства.
      Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
      За статтею 5 Закону № 2657-ХІІ кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
      Згідно з абзацами другим-четвертим частини першої статті 6 цього Закону право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення.
      За частиною другою цією статті право на інформацію не є абсолютним чи безумовним. Це право може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
      У статті 10 наводиться перелік видів інформації, а в наступних статтях розкривається зміст цих видів інформації. Зокрема, згідно зі статтею 17 цього Закону під правовою інформацією розуміються будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує офіційне видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх прийняття.
      16. На перший погляд, за зовнішніми, формальними, буквальними вираженнями загального нормативного визначення поняття «інформація» як будь-яких відомостей та/або даних, зафіксованих на певних (матеріальних чи електронних) носіях, наче не відрізняються від поняття «відомості» чи «обставини», які виникають, створюються, здобуваються та закріплюються в межах кримінально-правових відносин, під час кримінального провадження із переслідування особи, яка вчинила діяння заборонене законом про кримінальну відповідальність.
      У межах кримінального провадження, яке складається зі стадій досудового розслідування і судового провадження, під час здійснення процесуальних дій у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, здобуваються, фіксуються й оформляються відомості та документи про фактичний й юридичний склад діяння, яке посягає на об`єкти захисту права.
      Проте відомості про кримінальне правопорушення (про злочин), обставини його скоєння, про процесуальні дії у зв`язку із вчиненням такого діяння, про конкретний склад суб`єктів одного чи кількох кримінальних проваджень, про статус, права та обов`язки учасників таких відносин, про стадії та етапи кримінального провадження, про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, про порядок вчинення процесуальних дій, пов`язаних з наданням міжнародної правової допомоги на території України та оскарження рішення, дій чи без діяльності органів державної влади, їх посадових осіб у зв`язку з наданням такої допомоги та інші відомості, які охоплюються предметом кримінально-правового регулювання, за змістом, значенням, сферою виникнення та функціонування, за причинами виникнення, за правовим механізмом регулювання цих відносин, за способом і джерелами встановлення відомостей про вчинення забороненого нормами закону України про кримінальну відповідальність діяння, або виконання процесуальний дій у зв`язку із вчиненням діяння, не можуть ототожнюватися й охоплюватися загальним поняттям інформації в сенсі положень Закону № 2657-ХІІ.
      Відомості і документи в кримінальному провадження - це конкретне індивідуально виражене знання чи річ про подію порушення об`єкта права, який перебуває під охороною кримінально-правової норми права. Ці відомості встановлюються спеціальними процесуальними засобами. За їх допомогою відбувається вирішення справи, під яким у кримінально-правовому значенні може розумітися встановлення наявності або відсутності події із зовнішніми і внутрішніми ознаками, які мають певне кримінально-правове значення, а також застосування до події відповідної правової норми через пізнання її шляхом тлумачення або аналогії.
      Інформація про подію кримінально-караного діяння та його наслідки із джерела фактичних відомостей про якусь частину події набуває ознак джерела доказу після перетворення, трансформації цієї інформації шляхом застосування процесуальних дій, передбачених КПК України.
      Процесуальні дії провадяться в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом. Вони провадяться за наявності для цього відповідних підстав та передумов, передбачених законом. Вони не можуть провадитися за межами кримінального провадження. Сторона обвинувачення не повинна порушувати прав особи, щодо якої здійснюється процесуальна дія. Особа яка вважає, що під час досудового розслідування, яке провадиться на території України, або під час здійснення процесуальної дії у зв`язку з вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України), має право оскаржити рішення, дія чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування до суду.
      Правила кримінального провадження, проведення окремих процесуальних дій, зокрема обшуку, провадяться однаково на всій території України. Загальні правила досудового розслідування однакової мірою мають застосовуватися й до випадків, коли в рамках міжнародного співробітництва під час кримінального провадження надається міжнародна правова допомога при проведення процесуальних дій.
      17. Міжнародна правова допомога полягає у проведенні компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою (пункт 1 частина перша статті 541 КПК України).
      Запит про міжнародну правову допомогу в кримінальному провадженні складається і надсилається до уповноваженого (центрального) органу України органом, який здійснює це кримінальне провадження, а саме, відповідно до частини першої статті 551 КПК України, судом, прокурором або слідчим за погодженням з прокурором. Уповноваженим (центральним) органом є орган, уповноважений від імені держави розглянути запит компетентного органу іншої держави або міжнародної судової установи і вжити заходів з метою його виконання чи направити до іншої держави запит компетентного органу про надання міжнародної правової допомоги.
      Такими центральними органами згідно зі статтею 545 КПК України є, зокрема, Офіс Генерального прокурора.
      Порядок направлення запиту до іншої держави, порядок розгляду уповноваженим (центральним) органом України запиту іншої держави або міжнародної судової установи про таку допомогу і порядок виконання такого запиту визначаються КПК України та чинними міжнародними договорами України.
      Зокрема, за частинами першою, другою статті 560 КПК України орган, якому було доручено виконання запиту, після здійснення необхідних процесуальних дій надсилає всі отримані матеріали уповноваженому (центральному) органу України. <�…>. Документи, отримані внаслідок виконання запиту, засвідчуються гербовою печаткою компетентного органу, який проводив процесуальні дії, та передаються уповноваженому (центральному) органу України для передання запитуючій стороні без перекладу, якщо інше не передбачено міжнародним договором.
      Згідно зі статтею 561 цього Кодексу на території України з метою виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги можуть бути проведені будь-які процесуальні дії, передбачені цим Кодексом або міжнародним договором.
      Якщо для виконання запиту компетентного органу іноземної держави необхідно провести процесуальну дію, виконання якої в Україні можливе лише з дозволу прокурора або суду, така дія здійснюється лише за умови отримання відповідного дозволу в порядку, передбаченому цим Кодексом, навіть якщо законодавство запитуючої сторони цього не передбачає. Підставою для вирішення питання щодо надання такого дозволу є матеріали звернення компетентного органу іноземної держави. У разі якщо при зверненні за допомогою в іноземній державі необхідно виконати процесуальну дію, для проведення якої в Україні потрібен дозвіл прокурора або суду, така процесуальна дія потребує надання відповідного дозволу прокурором або судом у порядку, встановленому цим Кодексом, лише у разі, якщо це передбачено міжнародним договором або є обов`язковою умовою надання такого виду допомоги за законодавством запитуваної сторони. При цьому строк дії такого дозволу не обмежується, а належно засвідчена копія дозволу долучається до матеріалів запиту (статті 562 КПК України).
      За частинами першою-третьою, сьомою статті 568 КПК України на підставі запиту про міжнародну правову допомогу відповідні органи України проводять передбачені цим Кодексом процесуальні дії, а також інші передбачені спеціальним законом дії з метою виявлення та арешту майна, грошей і цінностей, що відповідають будь-якій з ознак, передбачених частиною першою статті 962 Кримінального кодексу України [випадки застосування спеціальної конфіскації], а також майна, яке належить підозрюваним, обвинуваченим або засудженим особам. При накладенні арешту на майно, зазначене в частині першій цієї статті, забезпечуються необхідні заходи, зокрема передбачені пунктом 5 частини шостої статті 100 цього Кодексу, з метою його збереження до прийняття судом рішення щодо такого майна, про що повідомляють запитуючій стороні. За запитом запитуючої сторони виявлене майно: може бути передане компетентному органу запитуючої сторони як доказ у кримінальному провадженні з дотриманням вимог статті 562 цього Кодексу або для повернення власнику; може бути конфісковане, якщо це передбачено вироком чи іншим рішенням суду запитуючої сторони, які набрали законної сили. Передання майна, на яке накладено арешт, а також конфіскованого майна може бути відкладено, якщо це необхідно для досудового розслідування та судового розгляду в Україні або розгляду спору про права інших осіб.
      Згідно із частинами першою-третьою статті 572 КПК України особи, які вважають, що рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, вчинених у зв`язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, завдано шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам, мають право оскаржити рішення, дії та бездіяльність до суду. Якщо неправомірними діями чи бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, а також присутніх при виконанні запиту представників запитуючої сторони завдана шкода фізичним або юридичним особам, то ці особи мають право вимагати її відшкодування за рахунок держави. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб та відшкодування завданої шкоди здійснюється у порядку, передбаченому законами України.
      За частиною першою статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
      Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади України, їх посадових осіб чи службових осіб здійснюється відповідно до глави 26 КПК України (оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування). У частині першій статті 303 цього Кодексу передбачено перелік рішень, дій та бездіяльності, які можуть бути оскаржені до суду на досудовому провадженні, а також коло осіб, які мають право це зробити, а в частині другій цієї статті - порядок розгляду скарг на інші рішення та дії слідчого чи прокурора, які не передбачені частиною першою цієї статті.
      18. Велика Палата Верховного Суду вважає, що вжите в частині третій статті 572 КПК України формулювання про те, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб та відшкодування завданої шкоди здійснюється у порядку, передбаченому законами України, треба розуміти так, що у разі оскарження рішення, дії чи бездіяльності цих органів та осіб, вчинених у зв`язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, які були порушені, недотримані чи не виконані під час здійснення процесуальних дій на досудовому провадженні, застосовуються положення КПК України й передбачені цим Кодексом правила кримінального процесуального судочинства.
      Якщо скарга міститиме вимоги про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади України, їх посадовими чи службовими особами, має застосуватися судочинство, яке поширюється на вимоги про відшкодування завданої шкоди. Коли запитуватиметься будь-яка правова інформація, що перебуває поза сферою кримінального провадження, виконанням процесуальних дій у зв`язку з вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, то за наявності для цього підстав й у разі оскарження відмови в наданні такої інформації, застосуються правила юрисдикції, яким підсудні спори в цій сфері правовідносин.
      19. Як зазначено в преамбулі Закону № 5076-VI, цей Законвизначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.
      За пунктами 1, 2, 5-7, 9 частини першої статті 1 цього Закону під терміном «адвокат» розуміється фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
      Згідно зі статтею 19 цього Закону видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; <�…>; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; <�…>.Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
      У статті 20 цього Закону встановлені професійні права адвоката. За частиною першою цієї статті під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).
      За частинами першою статті 24 Закону 5076-VI адвокатським запитом визначається письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту. <�…>. Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз`яснень положень законодавства. Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.
      20. Наведені законодавчі положення дають підстави стверджувати, що подання адвокатом адвокатського запиту до органу державної влади про надання певної інформації на підставі положень Закону № 5076-VI не робить і не надає такому зверненню форми та якості критерія, що сам по собі визначає форму судочинства, оскільки професійні права адвоката й вибір видів та способів здійснення адвокатської діяльності корелюються умовами природи спірних правовідносин, у яких адвокат у відповідній формі та порядку надає послуги клієнту. Інакше кажучи, якщо адвокат захищає особу, яку звинуватили у злочині, або надає правову допомогу свідку у кримінальному провадженні (пункт 2 частина перша статті 66 КПК України), представляє інтереси фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, його повноваження адвоката мають здійснюватися з урахуванням положень процесуальних норм права, які регулюють порядок звернення за захистом від стверджуваного порушення права і відповідно професійні права адвоката, як представника (захисника, репрезентанта) клієнта.
      21. Повертаючись до обставин справи за позовом ОСОБА_1 , треба зазначити, що ОСОБА_1 звернувся до ГПУ зі зверненням про надання відомостей про слідчу процесуальну дії - про обшук у його помешканні, про результати обшуку, про майно, яке звідти було вилучено, стан майна після обшуку, його місце знаходження, документальні підтвердження того, як вилучене під час обшуку майно відповідно до вимог процесуального закону направлялось, як виконане, стороні, яка запитувала про надання міжнародної правової допомоги у кримінальному провадженні на території України.
      З обставин та суті спору видно, що обшук проводився в кримінальному провадженні, як процесуальна дія відносно вчиненого діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Обшук проводився відповідно до правил кримінального процесуального законодавства України й на території України. Як згадано вище, незгода з діями органів державної влади, які проводили обшук в рамках надання міжнародної правової допомоги, може бути оскаржена і з огляду на описані предмет та суть спору відповідно до положень статті 572 та глави 26 КПК України оскаржуються за правилами кримінального судочинства.
      Відтак можна виснувати, що прокурори в межах реалізації повноважень із надання міжнародної правової допомоги у кримінальному провадженні, яка відбувається через виконання процесуальної дії у зв`язку з вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, не створюють інформації, доступ до якої гарантується положеннями Закону № 2657-ХІІ й у цій частині не здійснюють публічно-владних управлінських функцій.
      Оскільки спір у цій справі виник у зв`язку з протиправними, на переконання позивача, діями та бездіяльністю посадових та службових осіб органів прокуратури, вчинених або не вчинених останніми в рамках надання правової допомоги у кримінальних справах за фактами комп`ютерного шахрайства, перевірка правомірності таких діянь з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду; їх оскарження має здійснюватися, як мовлено вище, у порядку встановленому КПК.
      22. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій, якщо зважити на суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, неправильно застосували норми матеріального й процесуального права та дійшли хибного й необґрунтованого висновку про поширення юрисдикції адміністративного суду на позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідачів та зобов`язання вчинити дії, перелічені в позовній заяві.
      23. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      На підставі пункту 5 частини першої статті 349 цього Кодексу суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
      За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС України, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
      Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі.
      За частиною третьою статті 354 КАС України в редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі за позовом ОСОБА_1 положення процесуальних законів про передачу справу до суду відповідної юрисдикції не можуть бути застосовані, позаяк до провадження, яке здійснюється за правилами кримінального процесуального законодавства, не можуть направлятися для розгляду звернення у формі позовної заяви. КПК України не передбачає оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування шляхом подання позовної заяви, які притаманні для інших видів судочинства. Відсутність у КПК України позовної форми оскарження рішень, дій та бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора унеможливлює й передачу цієї справи до суду кримінальної юрисдикції за наслідками касаційного перегляду.
      До сказаного слід додати, що доповнення про передачу справи до суду відповідної юрисдикції після рішення про закриття провадження справи в тій юрисдикцій, у якій вона була розглянута, Законом № 460-IX були внесені до КАС України, Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів України, але не в КПК України, що своєю чергою дає підстави вважати, що передача справи з підстав, передбачених статтею 354 КАС України, має відбуватися в межах юрисдикцій, які регулюються цими Кодексами.
      Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне поінформувати позивача ОСОБА_1 , що з оскарженням дій чи рішення ГПУ з підстав, сформульованих в його позовній заяві, він може звернутися до суду кримінальної юрисдикції.
      Керуючись статтями 238, 345, 349, 350, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора як правонаступника Генеральної прокуратури України задовольнити.
      Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2019 року скасувати.
      Провадження у справі № 826/2106/17 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання дій протиправними, зобов`язанням вчинити певні дії - закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач М. І. Гриців
      Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      В . В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков О. Г. Яновська
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 90021608
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      06 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 160/9696/18
      Провадження № 11-978апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Гриціва М. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року (суддя Коренев А. О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року (судді Дурасова Ю. В., Божко Л. А., Суховаров А. В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Ради адвокатів Дніпропетровської області (далі - Рада адвокатів), Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області (далі - КДКА), голови КДКА Самарця Олександра Івановича, голови Ради адвокатів Лещенко Тетяни Олександрівни, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення та
      ВСТАНОВИЛА :
      1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з уточненням позовних вимог просив визнати протиправними:
      дії Ради адвокатів щодо скликання та проведення конференції адвокатів Дніпропетровської області 07 грудня 2018 року;
      дії голови Ради адвокатів Лещенко Т. О. з організаційно-технічного забезпечення проведення конференції адвокатів Дніпропетровської області 07 грудня 2018 року та
      скасувати рішення конференції адвокатів Дніпропетровської області від 07 грудня 2018 року, оформлених протоколом від 07 грудня 2018 року, в тексті якого зазначено, що конференція проведена згідно з рішенням Ради адвокатів України від 12 жовтня 2018 року № 161 «Про скликання конференції адвокатів Дніпропетровської області, затвердженого Порядком висування та обрання делегатів конференції адвокатів Дніпропетровської області, Регламенту конференції адвокатів Дніпропетровської області та встановлення квоти представництва» та рішеннями Ради адвокатів Дніпропетровської області від 05 листопада 2018 року № 101 та від 20 листопада 2018 року № 103.
      Вимоги позову ОСОБА_1 мотивував процедурними порушеннями, які були допущені при проведенні конференції адвокатів 07 грудня 2018 року, та фактами незаконного її скликання Радою адвокатів.
      В уточненій позовній заяві від 10 січня 2019 року позивач зазначив одного відповідача - Раду адвокатів і просив адміністративний суд визнати протиправними:
      дії Ради адвокатів Дніпропетровської області щодо організаційно-технічного забезпечення, скликання та проведення конференції адвокатів Дніпропетровської області 07 грудня 2018 року та
      скасувати рішення, прийняті конференцією адвокатів Дніпропетровської області 07 грудня 2018 року, оформлені протоколом від 07 грудня 2018 року, в тексті якого зазначено, що конференцію проведено згідно з рішенням Ради адвокатів України від 12 жовтня 2018 року № 161 «Про скликання конференції адвокатів Дніпропетровської області, затвердження Порядку висування та обрання делегатів конференції адвокатів Дніпропетровської області, Регламенту конференції адвокатів Дніпропетровської області та встановлення квоти представництва» та рішеннями Ради адвокатів Дніпропетровської області від 05 листопада 2018 року № 101 та від 20 листопада 2018 року № 103, а також
      витребувати у Ради адвокатів протокол конференції адвокатів Дніпропетровської області від 07 грудня 2018 року.
      2. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 10 квітня 2019 року відмовив у відкритті провадження у справі.
      Суд першої інстанції зазначив, що предметом спору в цій справі є рішення конференції адвокатів як органу адвокатського самоврядування з питань організації та діяльності адвокатури, зокрема, можливості брати участь у діяльності і бути обраним до органу адвокатського самоврядування - КДКА, а не набуття статусу адвоката чи притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, отже, такий орган не здійснює владних управлінських функцій, тому в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не відноситься до суб`єктів владних повноважень рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути оскаржені до адміністративних судів.
      Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 03 липня 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      3. ОСОБА_1 не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій і подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати їх, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги мотивує тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що вирішення цього спору не відноситься до юрисдикції адміністративного суду. Стверджує, що предмет його позову виходить за межі функціонування самого адвокатського самоврядування, оскільки оскаржуване рішення щодо відкликання та виборів нових членів КДКА створює наслідки щодо осіб, які бажають отримати доступ до адвокатської діяльності, а також отримання такого дозволу через допуск та складання іспитів.
      Підтвердженням слушності його позиції про належність його спору до юрисдикцій адміністративних судів називає постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 160/109/19 за позовом ОСОБА_6 до Ради адвокатів Дніпропетровської області, конференції адвокатів Дніпропетровської області в особі головуючого на конференції Лещенко Тетяни Олександрівни, третя особа - КДКА, про визнання протиправним та скасування рішення, у якій за аналогічного предмета спору, складу відповідачів та учасників справи, за аналогічних вимог Велика Палата Верховного Суду визнала, що такий спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
      4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 вересня 2019 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року, а ухвалою від 12 вересня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 січня 2020 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
      5. У відзиві на касаційну скаргу КДКА просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, наголошуючи, що з огляду на предмет спору останній підлягає розгляду судом цивільної юрисдикції.
      6. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи та наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи і дійшла такого висновку.
      Позивач ОСОБА_1 , як можна зрозуміти із сформованого і вираженого ним предмета позову, порушення своїх прав з боку відповідача вбачає у тому, що:
      Рада адвокатів Дніпропетровської області неправильно сформувала порядок денний конференції адвокатів і на дату її проведення неправильно, безпідставно включила до нього питання про відкликання його ( ОСОБА_1 ) з посади КДКА Дніпропетровської області;
      усупереч нормативно визначеному порядку забезпечення проведення конференції, Рада адвокатів Дніпропетровської області у день її проведення змінила адресу, де вона мала відбуватися, з будівлі культурно-ділового центру Дніпрогес, що на вул. Єрмолової, 35 у м . Дніпрі, на приміщення на вул . Старокозацькій, 59 у тому самому місті;
      зібрання адвокатів області, яке неправильно іменоване «конференцією», у часі проведено тоді й таким чином, що він через перебування на лікуванні був позбавлений можливості віддати свій голос за вирішення питань порядку денного.
      ОСОБА_1 у первісних та уточнених позовних вимогах, у касаційній скарзі в основному фокусує увагу на тому, що 07 грудня 2018 року відбулося зібрання адвокатів, яке не може породжувати жодних юридичних наслідків, оскільки проведено з порушенням Конституції України та положень Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI). З погляду позивача були порушені матеріально-правові вимоги частини третьої статті 2, частини другої статті 46, частин першої, третьої статті 47, частини четвертої статті 55 та інші цього Закону.
      7. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
      За частинами першою, третьою статті 59 Основного Закону України кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
      Згідно з частинами першою, другою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
      В абзаці третьому пункту 3.1 мотивувальної частини Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_11 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України Конституційний Суд України наголосив на тому, що праву особи на правову допомогу, закріпленому у статті 59 Конституції України, відводиться важлива роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні <�…>. Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер. Здійснення права на правову допомогу засноване на дотриманні принципів рівності всіх перед законом та відсутності дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, соціального походження <�…> або іншими ознаками.
      Преамбулою до Закону № 5076-VI встановлено, що цей Закон визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.
      За частинами першою, другою, третьою статті 2 Закону № 5076-VI адвокатурою України визнається недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
      Згідно зі статтею 3, частиною першою статті 4, пунктами 2, 1 частини першої статті 1 цього ж Закону правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, Закон № 5076-VI, інші законодавчі акти України. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів. Під адвокатською діяльністю розуміється незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Адвокатом визнається фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
      Згідно зі статтею 5 Закону № 5076-VI адвокатура є незалежною від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Держава створює належні умови для діяльності адвокатури та забезпечує дотримання гарантій адвокатської діяльності.
      У пункті 3 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI адвокатське самоврядування визначається як гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.
      За частиною першою статті 43 та пунктами 1, 2, 3, 6, 7 частини першої статті 44 цього Закону адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов`язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.
      Завданнями адвокатського самоврядування є: забезпечення незалежності адвокатів, захист від втручання у здійснення адвокатської діяльності; підтримання високого професійного рівня адвокатів; утворення та забезпечення діяльності кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; забезпечення ведення ЄРАУ; участь у формуванні ВРЮ у порядку, визначеному законом.
      Адвокатське самоврядування реалізується через утворені ним структурні організаційні форми, необхідні для функціонування адвокатури як інституту, на який покладається забезпечення права кожного на отримання правової допомоги.
      Згідно з частиною другою статті 46 Закону № 5076-VI адвокатське самоврядування здійснюється через діяльність конференцій адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), рад адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі - ВКДКА), ревізійних комісій адвокатів регіонів (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої ревізійної комісії адвокатури, Ради адвокатів України (далі - РАУ), з`їзду адвокатів України.
      Вищим органом адвокатського самоврядування України в <�…> областях <�…> є конференція адвокатів регіону, адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в області та відомості про яких включено до ЄРАУ (частина перша статті 47 Закону № 5076-VI). За частиною п`ятою цієї статті конференція адвокатів регіону: обирає голову та членів ради адвокатів регіону, дострокове відкликає їх з посад; обрає делегатів на з`їзд адвокатів України; визначає кількість членів кваліфікаційної і дисциплінарної палат КДКА, обрає голову та членів КДКА, достроково відкликає їх з посад; затверджує штатний розпис і кошторис ради адвокатів регіону, кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; розглядає та затверджує звіт ради адвокатів регіону, КДКА, висновки ревізійної комісії адвокатів регіону, представників адвокатів регіону у складі ВКДКА і РАУ; приймає інші рішення відповідно до цього Закону.
      За частинами першою, другою, п`ятою статі 50 цього Закону кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури підконтрольна та підзвітна конференції адвокатів регіону. Голова та члени КДКА обираються конференцією адвокатів регіону з числа адвокатів, <�…> адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві, місті Севастополі і відомості про яких включено до Єдиного реєстру адвокатів України, строком на п`ять років. Одна й та сама особа не може бути головою або членом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури більше ніж два строки підряд. До повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури належать: організація та проведення кваліфікаційних іспитів; прийняття рішень щодо видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту; прийняття рішень про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю; здійснення дисциплінарного провадження стосовно адвокатів; вирішення інших питань, віднесених до повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури цим Законом, рішеннями конференції адвокатів регіону, ВКДКА, РАУ, з`їзду адвокатів України.
      Відповідно до частин першої, п`ятої статті 52 цього ж Закону в адвокатурі діє колегіальний орган - ВКДКА, завданням якого є розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Цей орган за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право: залишити скаргу без задоволення, а рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури без змін; змінити рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; скасувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та ухвалити нове рішення; направити справу для нового розгляду до відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури вчинити певні дії.
      8. Із системного, сутнісного та цільового підходу до розуміння зазначених конституційних положень та положень профільного (базового) законодавчого акта, який визначає статус, мету, завдання та функції адвокатури, убачається, що адвокатура як інституція та її діяльність в аспекті забезпечення реалізації конституційного права особи на правову допомогу набуває певних особливих властивостей суб`єкта публічних відносин. Ця властивість адвокатури увиразнюється (посилюється) метою її служіння суспільному інтересу шляхом надання своєчасної і належної правової допомоги у поєднанні з виконанням делегованих їй державою окремих владних повноважень. У контексті сказаного має значення й особливий характер адвокатської професії, представники якої є учасниками творення правосуддя, у зв`язку з чим користуються, зокрема, правом участі у суді як захисники чи представники та імунітетом від судового переслідування за свої виступи в залі суду (стаття 23 Закону № 5076-VI).
      9. Отже, коли виникає спір із правовідносин, у яких адвокатура, як особлива формація реалізує надані їй правоможності в означеному сенсі, як-от у разі обмеження права особи на зайняття адвокатською діяльністю або прийняття рішення про зупинення чи припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (пункти 2, 3 частини п`ятої статті 50 Закону № 5076-VI), оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення, інші подібні за суттю і значенням дії, зокрема й щодо делегованих державою владних повноважень, то такий спір за наявності для цього підстав може підпадати під ознаки публічно-правового, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      10. Водночас, як згадано вище, адвокатура є недержавним самоврядним інститутом (формуванням, об`єднанням), що самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, визначеному Законом № 5076-VI.
      За частинами першою, третьою-шостою статті 45 цього Закону всі адвокати України об`єднуються в Національну асоціацію адвокатів України, яка є недержавною некомерційною професійною організацією та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування. Вона є юридичною особою та діє через організаційні форми адвокатського самоврядування, передбачені цим Законом. Утворюється з`їздом адвокатів України та не може бути реорганізована. Ліквідація Національної асоціації адвокатів України може бути здійснена лише на підставі закону. Статут Національної асоціації адвокатів України затверджується з`їздом адвокатів України та є її установчим документом. З моменту державної реєстрації Національної асоціації адвокатів України її членами стають всі особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Інші особи стають членами Національної асоціації адвокатів України з моменту складення присяги адвоката України.
      У статтях 47-49, 51-54 Закону № 5076-VI визначені структурні організаційні одиниці адвокатського самоврядування, порядок формування, повноваження та правила самоврядної діяльності адвокатури (конференції адвокатів регіону, ради адвокатів регіону, кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури регіонів, голова ради адвокатів регіону, ВКДКА, ревізійні комісії адвокатів регіонів, Вища ревізійна комісія адвокатури, РАУ, голова РАУ, з`їзду адвокатів України).
      У цих нормах встановлено, зокрема, хто входить до складу конференції адвокатів регіону чи з`їзду адвокатів України, як, ким, у якій кількості і в якому порядку висуваються та обираються делегати на таке зібрання адвокатів, прописано, що про день, час і місце початку роботи конференції адвокатів регіону та питання, що вносяться на її обговорення, повідомляються адвокати й встановлюються термін повідомлення - не пізніш як за п`ятнадцять днів до дня початку роботи конференції, а також визначено, що відносини, які виникають з приводу зазначених питань, входять до сфери повноважень органів адвокатського самоврядування.
      Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
      Відповідно до частини другої статті 2 цього Кодексу до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За частиною третьою цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) <�…>; 5) розсудливо <�…>; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, чи у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, або спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб (пункт 9), або ж у спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб (пункт 10).
      Відповідно до частини другої цієї статті компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, зокрема, щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського обєднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті (пункт 4).
      При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
      11. У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується з`ясуванням правової природи дій та/чи бездіяльності конференції адвокатів регіону та Ради адвокатів регіону як органів адвокатського самоврядування у питаннях організації та проведення 07 грудня 2018 року конференції адвокатів Дніпропетровської області, формування порядку денного та місця її проведення.
      Вимоги позивача про порушення його прав в основному концентруються навколо тези про порушення порядку скликання та легітимності встановленої законом та застосованої форми статутної діяльності адвокатів регіону.
      ОСОБА_1 не пред`являв вимог про незаконне відкликання його з посади голови КДКА Дніпропетровської області на підставі неналежного виконання своїх професійних обов`язків, що призвело до порушення його права, чи негативно позначилося на широкому колі його фахових, приватних чи інших відносин.
      Чітких, ясних й однозначних вимог визнати рішення конференції адвокатів регіону саме в частині дострокового відкликання й увільнення його з посади очільника КДКА Дніпропетровської області із наведенням обґрунтування незаконності цього рішення позивач не пред`явив. Домінуючим мотивом його позовних вимог було бажання домогтися в судовому порядку скасування рішення конференції адвокатів Дніпропетровської області за 07 грудня 2018 року, оформленого протоколом від 07 грудня 2018 року, у тій частині, де в тексті мовиться, що конференція проведена згідно з рішенням Ради адвокатів України від 12 жовтня 2018 року № 161 «Про скликання конференції адвокатів Дніпропетровської області, затвердженого Порядком висування та обрання делегатів конференції адвокатів Дніпропетровської області, Регламенту конференції адвокатів Дніпропетровської області та встановлення квоти представництва» та рішеннями Ради адвокатів Дніпропетровської області від 05 листопада 2018 року № 101 та від 20 листопада 2018 року № 103, а також тому, що Рада адвокатів Дніпропетровської області організаційно-технічно не забезпечила скликання та проведення конференції адвокатів Дніпропетровської області 07 грудня 2018 року.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що на такі (окреслені в позовній заяві) спірні правовідносини не поширюється не тільки юрисдикція адміністративних судів, але й компетенція судів інших юрисдикцій.
      Зі сказаного випливає, що у разі виникнення спору між адвокатами щодо порядку денного конференції адвокатів, місця її проведення, обирання голови та членів ради адвокатів регіону, обрання делегатів на з`їзд адвокатів України; визначення кількості членів кваліфікаційної і дисциплінарної палат КДКА, обрання голови та членів КДКА, затвердження штатного розпису і кошторису ради адвокатів регіону, кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; розгляду та затвердження звіту ради адвокатів регіону, представництва делегатів на конференції адвокатів регіону, порядку формування делегацій адвокатів на цей форум, організаційного, методичного, інформаційного забезпечення ведення та контролю за внесенням відомостей до ЄРАУ, інших правовідносин, що стосуються внутрішньостатутної діяльності цієї організації, то такі спори можуть чи мають розв`язуватися в позасудовому порядку.
      У справі суди попередніх інстанцій дійшли слушного висновку, що на заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не поширюються правила адміністративного судочинства, однак помилилися, коли вирішили що ці вимоги належить розглядати за правилами цивільного судочинства. У зв`язку з цим висновки судів про належність спору, заявленого ОСОБА_1 , до юрисдикції цивільного суду підлягають виключенню з рішення, а самі судові рішення зміні в цій частині.
      12. Велика Палата Верховного Суду вважає доречним нагадати, що залежно від суті та характеру фактичних передумов на спір між адвокатом та структурним органом адвокатського об`єднання може поширюватися юрисдикція відповідного суду.
      Приміром, у справі № 750/3192/14 виник спір між адвокатом та адвокатським об`єднанням «Чернігівська обласна колегія адвокатів». Позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення президії адвокатського об`єднання від 6 лютого 2014 року, згідно з яким позивача відрахували зі складу членів цього об`єднання, а також загальних зборів адвокатського об`єднання, оформлене протоколом від 27 лютого 2014 року, про припинення діяльності вказаного об`єднання та безкоштовне передання його майна і всіх активів Громадській організації «Чернігівське обласне об`єднання адвокатів».
      У постанові від 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з пунктом 2.1 статуту відповідача адвокатське об`єднання є добровільним професійним некомерційним об`єднанням адвокатів, які отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, має статус юридичної особи, печатку, штамп зі своїм найменуванням, самостійний баланс, поточні та інші рахунки в установах банків, у тому числі валютні.
      Члени адвокатського об`єднання, крім прав адвоката, передбачених законодавством, мають право обирати та бути обраними до органів управління адвокатського об`єднання.
      В аспекті вказаного Велика Палата Верховного Суду вирішила, що позивач є носієм корпоративних прав, а відносини між ним і відповідачем щодо членства в адвокатському об`єднанні, діяльності останнього та його припинення, є корпоративними.
      Адвокатське об`єднання є юридичною особою, а спір стосується, зокрема, членства у ньому та пов`язаних з членством прав позивача, який оскаржив управлінські рішення загальних зборів і президії цього об`єднання. Отже, ці вимоги пов`язані зі здійсненням позивачем корпоративних прав й оцінкою діяльності органів управління адвокатського об`єднання. Вирішення спору за такими вимогами належить до юрисдикції господарського суду згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду (31 березня 2014 року).
      Вимоги позивача зобов`язати відповідача повернути робоче місце та відшкодувати матеріальну та моральну шкоду є похідними від вирішення корпоративного спору, а тому такі вимоги теж треба розглядати за правилами господарського судочинства.
      13. Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з доводами скарги ОСОБА_1 про те, що правові висновки постанови Великої Палати від 16 жовтня 2019 року у справі № 160/109/19 за позовом ОСОБА_6 до Ради адвокатів Дніпропетровської області мають преюдиціальне значення для позитивного вирішення питання про віднесення до розгляду судів адміністративної юрисдикції позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки у згаданій постанові із подібним предметом спору, однаковими позовними вимогами, підставами позову та складом учасників спору Велика Палата Верховного Суду визнала, що цей спір має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
      У справі, на яку, як приклад, посилається позивач, встановлено, що у грудні 2018 року ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до Ради адвокатів, конференції адвокатів в особі Лещенко Т. О., третя особа - КДКА, з вимогами визнати протиправним та скасувати рішення конференції адвокатів від 7 грудня 2018 року в частині дострокового відкликання її з посади члена кваліфікаційної палати КДКА, яке оформлене протоколом конференції адвокатів від 7 грудня 2018 року.
      Суди попередніх інстанцій відмовили у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки вважали, що компетентним судом для вирішення спору у цій справі є суд цивільної юрисдикції.
      За висновком судів попередніх інстанцій КДКА наділена владними управлінськими повноваженнями лише в частині діяльності щодо набуття особою статусу адвоката, притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, крайньою формою якої є припинення права на зайняття адвокатською діяльністю. Попри це суди визнали, що у цій справі предметом позову є рішення конференції адвокатів у частині дострокового відкликання ОСОБА_6 з посади члена кваліфікаційної палати КДКА як органу адвокатського самоврядування та стосується питань організації та діяльності адвокатури, зокрема, можливості брати участь у діяльності і бути обраним до КДКА.
      Велика Палата Верховного Суду, коли ухвалювала своє рішення, насамперед відштовхувалася від змісту позовних вимог ОСОБА_6 . Остання оскаржувала незаконність, на її думку, формування складу кваліфікаційної палати КДКА як органу, що реалізує право на отримання доступу до професії адвоката. Вона стверджувала, що оскаржене рішення конференції адвокатів щодо відкликання та виборів нових членів кваліфікаційної палати КДКП створює наслідки щодо осіб, які бажають отримати доступ до адвокатської діяльності, а також отримання такого доступу через допуск та складання іспитів, сформованою у спосіб та в порядку, визначеному Законом № 5076-VI, кваліфікаційною палатою, що виходить за межі функціонування самого адвокатського самоврядування.
      У межах сформованих позовних вимог Велика Палата Верховного Суду у цій справі виснувала, що суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку, що вирішення спору, який виник між сторонами у справі, слід здійснювати в порядку цивільного судочинства.
      Аналіз правозастосовних висновків цієї постанови дає підстави вважати, що позовні вимоги ОСОБА_6 щонайменше текстуально відрізняються від тих, що пред`явив ОСОБА_1 , позаяк ОСОБА_6 доводила, що її незаконно достроково відкликали з посади члена кваліфікаційної палати КДКА, тоді як ОСОБА_1 прямо й безпосередньо таких вимог не заявляв.
      Наступним висновком, який випливає з аналізу цієї постанови, є те, що у межах спору, який ініціювала ОСОБА_6 , Велика Палата Верховного Суду не стільки виводила висновки, що спір із означеним предметом належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, чи, інакше кажучи, що це є спір щодо оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень або публічного органу, скільки про те, що на окреслені спірні правовідносини не поширюється юрисдикція цивільного суду.
      Велика Палата Верховного Суду не ухвалювала кінцевого рішення по суті спору, а після скасування судових рішень направила справу для продовження розгляду й при цьому не орієнтувала суди на те, що заявлений ОСОБА_6 спір є різновидом правового конфлікту, який вирішується судом і не може мати розв`язання в позасудовому порядку.
      14. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками касаційного розгляду скарги може змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      За частиною четвертою статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      Оскільки на підставі касаційної скарги ОСОБА_1 відбувається тільки втручання в ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій, тому касаційна скарга скаржника в цій частині підлягає задоволенню.
      Для задоволення решти вимог скарги немає підстав.
      З огляду на наведене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Змінити мотивувальні частини ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року та викласти їх в редакції цієї постанови.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач М. І. Гриців
      Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
      Т . О. Анцупова О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 89961622
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/23028/17
      Провадження № 12-286гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П.,
      представника відповідача - Огулькової А. М.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта Інвест Енд Девелопмент» (далі - ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент») на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2018 року (судді Власов Ю. Л., Буравльов С. І., Андрієнко В. В.) у справі № 910/23028/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») до ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент», за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про стягнення 206 378, 93 дол. США та 3 725 526, 53 грн.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. 14 грудня 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент», за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про стягнення 206 378, 93 дол. США та 3 725 526, 53 грн.
      1.2. Позов мотивовано тим, що сторони у справі уклали договір поруки, за яким відповідач (поручитель) зобов`язався відповідати за виконання боржником (третьою особою) своїх зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії. Боржник (третя особа) своїх зобов`язань за договором кредиту не виконав, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 77 341 688,79 грн. Позивач звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, належне відповідачу, в рахунок часткового погашення заборгованості, який рішенням від 18 липня 2014 року у справі № 54/315 задоволено в повному обсязі.
      1.3. Ураховуючи, що заборгованість за договором кредиту залишилась частково непогашеною, позивач звернувся з цим позовом про стягнення заборгованості за донарахованими з 11 травня по 10 листопада 2017 року відсотками у розмірі 206 378,93 дол. США, що згідно з курсом Національного Банку України (далі - НБУ) станом на 10 листопада 2017 року становило 5 481 130,17 грн, а також 3 725 526,53 грн пені за несвоєчасне повернення відсотків за кредитним договором.
      1.4. Відповідач проти задоволення позову заперечив у повному обсязі з тих підстав, що порука за договором поруки № 44.02-13-109/П є припиненою, оскільки минув шестимісячний строк звернення позивача до відповідача як до поручителя з вимогою відповідно до статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 18 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовив повністю з тих підстав, що в разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором строк пред`явлення кредитором вимоги до поручителя повинен обчислюватися або з моменту настання строку виконання зобов`язання за основним договором або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
      2.2. За змістом рішення Господарського суду міста Києва від 18 липня 2014 року у справі № 54/315, строк виконання боржником на користь позивача основного зобов`язання станом на 11 липня 2014 року настав. Водночас доказів звернення до відповідача як поручителя з вимогою протягом 6 місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України позивач суду не надав, з огляду на що порука є припиненою.
      2.3. Київський апеляційний господарський суд постановою від 11 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив повністю. Вирішив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за відсотками в сумі 206 378,93 дол. США, що еквівалентно 5 481 130,17 грн, пеню за відсотками у сумі 3 725 526,53 грн, а також вирішив питання про розподіл судового збору.
      2.4. Апеляційний господарський суд указав на те, що строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням, а стягнення заборгованості за кредитним договором не припиняє дії кредитного договору та не позбавляє позивача права нараховувати відсотки на суму заборгованості за договором до моменту її фактичного погашення.
      2.5. Таким чином, сплата процентів є окремим зобов`язанням третьої особи, строк виконання якого настав не пізніше останніх шести місяців до дати звернення позивача до суду з відповідним позовом, тобто в межах шестимісячного строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України, а відтак договір поруки на момент звернення позивача до суду з цим позовом у частині забезпечення виконання третьою особою зобов`язання зі сплати спірних процентів не є припиненим.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. 12 жовтня 2018 року ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2018 року, у якій просило скасувати вказану постанову та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2018 року.
      3.2. У касаційній скарзі товариство зазначило про те, що умовами кредитного договору було передбачено, що в разі невиконання позичальником обов`язків за цим договором протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування вважається таким, що сплив, а позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафні санкції, тож саме з цими обставинами пов`язаний початок перебігу шестимісячного строку для можливості звернення позивача з вимогами до поручителя на підставі договору поруки, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою.
      3.3. Крім того, скаржник посилався на неврахування судом фактичних обставин, зокрема щодо порушення стосовно основного боржника справи про банкрутство, що також є підставою для настання строку виконання ним основного зобов`язання.
      3.4. Серед іншого, у касаційній скарзі зазначено про необхідність з`ясування належної юрисдикції у цьому спорі, що виник з правочину, укладеного для забезпечення зобов`язання, стороною якого є фізична особа, виходячи із суб`єктного складу основного зобов`язання. При цьому скаржник посилається на правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 415/2542/15-ц.
      3.5. Ухвалою від 3 грудня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2018 року, справу № 910/23028/17 разом із касаційною скаргою ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент» передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      3.6. Ухвалою від 17 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 910/23028/17 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. ПАТ «Укрсоцбанк» надав відзив на касаційну скаргу та письмові пояснення, в яких проти задоволення касаційної скарги заперечував, зазначав, що: 1) у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 599 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватись з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу; 2) посилання скаржника на неврахування судом обставин щодо банкрутства боржника є неспроможним, оскільки зазначені обставини не були предметом дослідження суду першої та апеляційної інстанцій; 3) враховуючи вимоги частини другої статті 310 ГПК України, скаржник повинен був довести, що не заявив про непідсудність цієї справи у суді першої інстанції з поважних причин, однак жодних поважних причин товариство не навело, крім того, за предметним та суб`єктним критеріями ця справа підлягає розгляду судом господарської юрисдикції.
      4.2. Скаржник надав додатково письмові пояснення, в яких покликався на постанови Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у справах № 202/4494/16-ц, № 444/9519/12, та вказав на те, що позивач (кредитодавець) звертався з вимогою про дострокове повернення кредиту в порядку статті 1050 ЦК України у червні 2011 року, що підтверджується, зокрема, додатком 6 до позовної заяви у справі № 54/315 та було предметом оцінки у межах цієї справи.
      4.3. У судовому засіданні представник скаржника доводи, викладені у касаційній скарзі та письмових поясненнях підтримав, просив постанову у справі скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      5. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      5.1. Суди встановили, що 7 лютого 2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» (кредитор), та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір відновлювальної кредитної лінії № 44.29-48-80/П (кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
      5.2. Пунктом 1.1.1 кредитного договору встановлено, що надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами, зі сплатою 13 % річних та комісій, у розмірі та в порядку, визначеному цим договором, у межах максимального ліміту заборгованості до 3 150 000,00 дол. США, з наступним зниженням максимального ліміту заборгованості з 10 березня 2008 року, кожного 10-го числа місяця ліміт зменшується на 26 250,00 дол. США з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 6 лютого 2018 року, на умовах, визначених цим договором.
      5.3. Згідно з пунктом 2.5 кредитного договору боржник зобов`язався сплачувати кредитору проценти в розмірі, передбаченому пунктом 1.1.1 цього договору, з таким порядком сплати процентів за користування кредитом: у валюті кредиту щомісячно до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, у якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом у повній сумі, на визначений сторонами банківський рахунок.
      5.4. Пунктом 3.3.9 кредитного договору встановлено, що боржник зобов`язався здійснювати погашення кредиту відповідно до графіка змін максимального ліміту заборгованості, визначеного в пункті 1.1.1 цього договору, в сумі різниць між максимальним лімітом заборгованості, що діяв у попередньому періоді, та максимальним лімітом заборгованості, що діятиме в наступному періоді, в строк не пізніше останнього дня попереднього періоду, а також у кінцевий термін повернення заборгованості за кредитом, що визначений у пункті 1.1.1 цього договору.
      5.5. Пунктом 4.1 кредитного договору обумовлено, що в разі прострочення позичальником сплати процентів, визначених у пункті 2.4 цього договору, а також прострочення строків повернення кредиту та сплати відсотків, визначених у підпунктах 1.1, 2.6, 3.2.3, 2.12.3, 3.3.18, 3.3.19, 4.3, 5.4 цього договору, позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діє у цей період.
      5.6. Також установлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 7 лютого 2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» (кредитор), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 (позичальник) та ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент» (поручитель) уклали договір поруки № 44.02-13-109/П, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником умов щодо сплати суми кредиту, відсотків за користування кредитом а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором відновлювальної кредитної лінії № 44.29-48-80/П від 7 лютого 2008 року, а також за відшкодування витрат кредитора, пов`язаних з пред`явленням вимог і отриманням виконання за договором кредиту, та збитків кредитора, завданих порушенням позичальником своїх обов`язків за договором кредиту в порядку черговості, встановленої договором кредиту.
      5.7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 липня 2014 року у справі № 54/315 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до компанії «Родел Трейдінг Лімітед», ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки - позов задоволено повністю та в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 . перед ПАТ «Укрсоцбанк» за договорами про надання відновлювальної кредитної лінії від 7 лютого 2008 року № 44.29-48-79/П та № 44.29-48-80/П, яка станом на 11 липня 2014 року складає 77 341 688,79 грн., а саме: за договором № 44.29-48-79/П - за кредитом у сумі 14 714 433,00 грн та за відсотками в сумі 14 022 412,76 грн; за договором № 44.29-48-80/П - 4 155 772,86 дол. США. що за курсом НБУ становить 48 604 843,03 грн, а саме: за кредитом 33 916 924,47 грн та за відсотками в сумі 14 687 918,57 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності компанії «Родел Трейдінг Лімітед» (Дрейк Чамбес , П. С. 3321, Роад Таун, Тортола, Британські Віргінські Острови) та ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент» шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на нерухоме майно.
      5.8. Предметом позову у справі № 910/23028/17 є вимоги позивача про стягнення з відповідача як поручителя 206 378,93 дол. США заборгованості за відсотками та 3 725 526,53 грн пені за відсотками за кредитним договором № 44.29-48-80/П від 07 лютого 2008 року на підставі договору поруки № 44.02?3-109/П від цієї ж дати. Позивач вважає, що оскільки вартості іпотечного нерухомого майна, на яке було за рішенням суду звернено стягнення для погашення заборгованості за кредитним договором № 44.29?48-80/П від 7 лютого 2008 року, виявилось недостатньо для повного задоволення вимог ПАТ «Укрсоцбанк», то відтак основне зобов`язання боржника (третьої особи) не припинилось, на борг, що залишився, нараховуються відсотки відповідно до умов та строків, визначених кредитним договором, і строк звернення до відповідача як поручителя за такими строковими платежами не сплив.
      6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Щодо юрисдикції
      6.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      6.3. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      6.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      6.5. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      6.6. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ), яким ГПК України викладено в новій редакції.
      6.7. За змістом розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції цього Закону зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей. Так, підпунктом 11 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України передбачено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      6.8. Як убачається зі штампа Укрпошти на конверті відправлення, позов у цій справі було надіслано банком до Господарського суду міста Києва 14 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності Законом № 2147-VІІІ.
      6.9. За статтею 1 ГПК України (в редакції, чинній станом на момент звернення з позовом)підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      6.10. Відповідно до змісту частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; і справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
      6.11. За статтею 21 ГПК України (у відповідній редакції) сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
      6.12. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що позов банку до товариства про стягнення коштів за договором поруки поданий з додержанням вимог процесуального закону, який діяв до набрання чинності Законом № 2147-VІІІ, відповідає як суб`єктним так і предметним критеріям наведених вище норм, а відтак правильно прийнятий до розгляду судом та розглянутий за правилами, що діють після набрання чинності Законом № 2147-VІІІ, відповідно до приписів підпункту 11 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України (в редакції цього Закону).
      6.13. Посилання на правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40), є помилковим, оскільки у цій постанові йдеться про правила, які підлягають застосуванню з 15 грудня 2017 року у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання. Втім у справі, що переглядається, позовні вимоги заявлені 14 грудня 2017 року щодо поручителя та не об`єднані з вимогами щодо виконання кредитного договору.
      Щодо суті спору
      6.14. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
      6.15. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      6.16. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
      6.17. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      6.18. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      6.19. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
      6.20. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      6.21. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      6.22. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, визначені у статті 554 цього Кодексу.
      6.23. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      6.24. Відповідно до части другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
      6.25. За пунктом 4.4 договору відновлювальної кредитної лінії № 44.29-48-80/П у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених у пунктах 3.3.8 - 3.3.10 цього договору, протягом більше ніж 90 (дев`яносто) календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
      6.26. Як зазначалось вище, рішенням суду у справі № 54/315 стягнута заборгованість за кредитним договором, яка нарахована станом на 11 липня 2014 року, цим рішенням суду з іпотекодавця стягнуто заборгованість за кредитним договором шляхом звернення стягнення на іпотечне нерухоме майно, вартості якого виявилось недостатньо для повного задоволення вимог позивача, внаслідок чого станом на 1 грудня 2014 року за третьою особою значилась строкова заборгованість у сумі 1 023 750,00 дол. США та прострочена заборгованість у сумі 1 876 188,06 дол. США.
      6.27. Таким чином, банквикористав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України та положень пункту 4.4 договору відновлювальної кредитної лінії, змінивши на власний розсуд умови основного зобов`язання щодо строку дії договору та періодичності платежів, а відтак строк виконання зобов`язань - як основного, так і акцесорних - є таким, що настав.
      6.28. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
      6.29. Саме такі висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18).
      6.30. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
      6.31. Питання правильного застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було також предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) та у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), за наслідками розгляду яких Велика Палата Верховного Суду в постановах від 13 червня та 31 жовтня 2018 року виклала правовий висновок про відсутність підстав для відступлення від сталої практики Верховного Суду України й Верховного Суду та вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
      6.32. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
      6.33. З огляду на викладене, встановивши, що позивач звернувся з цим позовом до поручителя лише у грудні 2017 року, тобто поза межами шестимісячного строку з моменту настання строку виконання основного зобов`язання, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що порука за договором № 44.02-13-109/П від 7 лютого 2008 року є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, а відтак у позові відмовив. Натомість суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, помилково скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
      7. Висновок Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Пунктом 4 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      7.2. За правилами статті 312 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      7.3. З огляду на наведені вище висновки Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою. Суд першої інстанції ухвалив по суті правильне судове рішення, яке відповідає закону. Тому постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2018 року слід скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2018 року у цій справі залишити в силі.
      8. Щодо судового збору
      8.1. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.
      8.2. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про скасування постанови апеляційного господарського суду та залишення в силі рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.
      Керуючись статтями 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта Інвест Енд Девелопмент» задовольнити.
      Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2018 року скасувати.
      Рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2018 року у справі № 910/23028/17 залишити в силі.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код 00039019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта Інвест Енд Девелопмент» (01014, м. Київ, вул. Мічуріна, 54-А, прим. 2, код 33603182) 276 199 (двісті сімдесят шість тисяч сто дев`яносто дев`ять) гривень 70 копійок судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 90021621
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      19 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 761/35141/17
      Провадження № 14-474цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії по зміні черговості кредиторських вимог, за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2018 року, ухвалене суддею Осауловим А.А., та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року, прийняту у складі суддів Приходька К.П., Таргоній Д.О., Ігнатченко Н.В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії по зміні черговості кредиторських вимог з 7 черги до 2 черги акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі -ПАТ «КБ «Надра»).
      2. Позов мотивовано тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 компенсацію за роботу у вихідні дні в розмірі 2645 грн 88 коп., суму індексації компенсації за роботу в вихідні дні в розмірі 1 542 грн 54 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 338 672 грн 64 коп.
      3. У зв`язку з ліквідацією ПАТ «КБ «Надра», позивач 08 липня 2015 року звернулась до уповноваженої особи Фонду із заявою про задоволення вимог на загальну суму 342 861 грн 06 коп. як кредитора, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (2 черга).
      4. Листом Уповноваженої особи Фонду від 19 листопада 2015 року позивача повідомлено, що її визнано кредитором ПАТ КБ «Надра». Разом з тим належні від ПАТ КБ «Надра» грошові суми були включені до різних черг кредиторських вимог, зокрема кредиторські вимоги по виплаті компенсації за роботу у вихідні та неробочі дні та компенсації втрати частини заробітної плати внаслідок порушення строків її виплати було включено до 2 черги, а вимоги в частині компенсаційної виплати за порушення права на оплату праці (середній заробіток за час затримки розрахунку) у розмірі 338 672 грн 64 коп. - до 7 черги.
      5. Позивач вважає такі дії відповідача щодо віднесення частини її кредиторських вимог до 7 черги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вимогам Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця», статті 124 Конституції України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо обов`язковості судових рішень, у зв`язку з чим просила задовольнити її позов.
      Короткий зміст судових рішень
      6. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2018 року, залишеним без зміни постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним включення уповноваженою особою Фонду кредиторських вимог ОСОБА_1 на суму 338 672 грн 64 коп. до ПАТ «КБ «Надра» до 7-ї черги у реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра». Зобов`язану уповноважену особу Фонду змінити черговість кредиторських вимог ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» на суму 338 672 грн 64 коп., стягнутих згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2015 року, до кредиторських вимог другої черги у реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра». Розподілено судові витрати.
      7. Судові рішення мотивовані тим, що зобов`язання ПАТ «КБ «Надра» перед позивачем виникли до початку процедури ліквідації, рішенням суду на користь останньої стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку і ці вимоги згідно з пунктом 2 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» входять до другої черги кредиторських вимог як вимоги щодо виплати заробітної плати.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. 14 грудня 2018 року уповноважена особа Фонду Стрюкова І.О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись при цьому на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку входить у структуру заробітної плати, тому помилково вважали, що вимоги позивача до банку про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають зарахуванню до другої черги акцептованих вимог кредиторів банку.
      Доводи інших учасників справи
      9. 30 січня 2019 року надійшов відзив від ОСОБА_1 на касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення без змін.
      10. 4 липня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      11. Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з Шевченківського районного суду м. Києва.
      12. 07 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      13. 02 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      14. 12 листопада 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про відвід суддів Ткачука О.С., Ситнік О.М., Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. на підставі пункту 5 частини першої статті 36 та статті 37 ЦПК України.
      15. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду відмовлено.
      Короткий виклад обставин справи
      16. Судами встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 компенсацію за роботу у вихідні дні в розмірі 2645 грн 88 коп., суму індексації компенсації за роботу в вихідні дні в розмірі 1 542 грн 54 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 338 672 грн 64 коп.
      17. У зв`язку з ліквідацією ПАТ «КБ «Надра», ОСОБА_1 08 липня 2015 року звернулась до Уповноваженої особи Фонду із заявою про задоволення вимог на загальну суму 342 861 грн 06 коп. як кредитора, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (2 черга).
      18. Листом Уповноваженої особи Фонду від 19 листопада 2015 року позивача повідомлено, що її визнано кредитором ПАТ «КБ «Надра». Разом з тим належні від ПАТ «КБ «Надра» грошові суми були включені до різних черг кредиторських вимог, зокрема кредиторські вимоги по виплаті компенсації за роботу у вихідні та неробочі дні та компенсації втрати частини заробітної плати внаслідок порушення строків її виплати було включено до 2 черги, а вимоги в частині компенсаційної виплати за порушення права на оплату праці (середній заробіток за час затримки розрахунку) в розмірі 338 672 грн 64 коп. - до 7 черги.
      19. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що середній заробіток за час затримки розрахунку входить до фонду заробітної плати, тому її вимоги в частині виплати цього заробітку мають бути включені до 2 черги
      20. Позивач вважає такі дії відповідача щодо віднесення частини її кредиторських вимог до 7 черги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вимогам Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця», статті 124 Конституції України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо обов`язковості судових рішень, у зв`язку з чим просила задовольнити її позов.
      Позиція Верховного Суду
      21. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
      22. Статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
      23. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
      24. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
      25. Водночас відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні.
      26. При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема компенсація працівникам втрат частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці».
      27. До такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
      28. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
      29. Зважаючи на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що присуджений до стягнення за рішенням суду середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає задоволенню відповідно до пункту 7 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в сьому чергу.
      30. Аналогічний висновок щодо черговості задоволення вимог кредитора до боржника, який перебуває у стадії ліквідації, про відшкодування сум, передбачених статтею 117 КЗпП України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), відступати від якої немає підстав.
      31. Отже, уповноважена особа Фонду правомірно включила вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до сьомої черги вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра». Відтак, позов ОСОБА_1 Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
      32. Наведеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та безпідставно вважали, що вимоги позивача про стягнення сум, передбачених статтею 117 КЗпП України, підлягають включенню до другої черги вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра».
      33. Ураховуючи викладене, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
      Щодо судових витрат
      34. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      35. Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      36. Ураховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , судові витрати покладаються на неї.
      Керуючись статтями 402-404, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни задовольнити.
      Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення у справі.
      У задоволенні позову ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії по зміні черговості кредиторських вимог відмовити.
      Стягнути з ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової Ірини Олександрівни (ЄДРПОУ 20025456, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 15) сплачені ним суми судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 920 (одна тисяча дев`ятсот двадцять) гривень та касаційної скарги - у розмірі 2 560 (дві тисячі п`ятсот шістдесят) гривень.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      Т .О. Анцупова В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      В.І. Данішевська Л.І. Рогач
      Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 90021622