ANTIRAID

Постановления БП-ВС об административной юрисдикции спора об утверждении реестра вкладчиков и невозможности оспаривания приказа о ничтожности договора

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року

м. Київ

Справа N 815/5392/16

Провадження N 11-465апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N 815/5392/16

за позовом ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3

доуповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" Кічука Олега Івановича (далі - уповноважена особа Фонду; ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" відповідно),

третя особа- Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),

про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою ОСОБА_3

на ухвалуОдеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2016 року, ухвалену суддею Бойко О.Я.,

та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року ухвалену колегією суддів Домусчі С.Д., Коваля М.П., Кравця О.О.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду від 10 грудня 2015 року N 3-ТА в частині визнання правочину (операції), проведеного ОСОБА_3, нікчемним із одночасним застосуванням наслідків нікчемності, а саме - проведення сторнування банківських операцій з перерахування коштів з рахунку ОСОБА_3 та відображення сторнованих коштів на рахунку їх первісного власника;

- визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо застосування наслідків нікчемності правочину у вигляді невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК", що мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК", що мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду відповідно до залишку на її поточному рахунку N НОМЕР_1 станом на 03 жовтня 2015 року, з одночасним поданням відповідних відомостей до Фонду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 21 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

3. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року та від 15 червня 2016 року, дійшов висновку про те, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Також позивачу роз'яснено, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

4. ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвали судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для її розгляду по суті.

Доводи інших учасників справи

5. Відповідачем заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не подано.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

6. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 05 липня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3

7. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VII). Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

8. Відповідно до статті 327 КАСсудом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

9. 17 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.

10. Згідно з цією нормою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

11. Оскільки в касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.

12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 травня 2018 року прийняла до розгляду цю справу та призначила справу до розгляду в письмовому провадженні.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Перевіривши за матеріалами справи викладені у касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги, зважаючи на таке.

14. Відповідно до частини першої статті 341 КАС у редакції Закону N 2147-VIII суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

15. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

16. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" та у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &?о;…&?д; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?;…&?м;". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

17. Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

18. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

19. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС України).

20. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

21. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

22. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

23. Помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

24. Відповідно до статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" N 4452-VI (далі - Закон N 4452-VI) Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

25. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дійуповноваженої особи Фонду щодо застосування наслідків нікчемності правочину у вигляді невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" та зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити її до такого переліку вкладників, які мають право на отримання гарантованого відшкодування, адміністративні суди першої та апеляційної інстанцій керувалися правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, у яких, з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України, вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Проте, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та N 910/17448/16 від 16 травня 2018 року, яка відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у зазначених постановах, такі правовідносин врегульовуються спеціальним Законом N 4452-VI, а тому підстав для розгляду даної справи в порядку господарського судочинства з цих підстав немає.

26. Згідно із частинами 1, 2 статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути більшою 200000 гривень.

27. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

28. Відповідно до статті 27 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону.

29. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом N 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.

30. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону N 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічні правові позиції висловлені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі N 820/11591/15.

31. Таким чином, помилковими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо застосування наслідків нікчемності правочину у вигляді невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК", які мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду, та зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК", що мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду відповідно до залишку на її поточному рахунку N НОМЕР_1 станом на 03 жовтня 2015 року, з одночасним поданням відповідних відомостей до Фонду, з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 109 КАС (у редакції, чинній на час прийняття рішення).

32. Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірних висновків про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду від 10 грудня 2015 року N 3-ТА в частині визнання правочину (операції), проведеного ОСОБА_3, нікчемним із одночасним застосуванням наслідків нікчемності, а саме - проведення сторнування банківських операцій з перерахування коштів з рахунку ОСОБА_3 та відображення сторнованих коштів на рахунку їх первісного власника.

33. Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону N 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

34. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними.

35. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" і видане згадане рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Відповідна правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та N 910/17448/16 від 16 травня 2018 року.

36. Оскільки рішення є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, воно не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього рішення. Звідси права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

37. Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення уповноваженої особи Фонду від 10 грудня 2015 року N 3-ТА в частині визнання правочину (операції), проведеного ОСОБА_3, нікчемним не можуть розглядатися у судах (в тому числі у господарських).

38. За таких обставин суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного і обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАСв частині вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення уповноваженої особи Фонду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

39. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС у редакції Закону N 2147-VIII суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

40. Відповідно до частини першої статті 353 КАС у редакції Закону N 2147-VIII підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

41. Отже, викладені в оскаржуваних ухвалах судів першої та апеляційної інстанцій висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо застосування наслідків нікчемності правочину у вигляді невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК", що мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду, та зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК", що мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду відповідно до залишку на її поточному рахунку N НОМЕР_1 станом на 03 жовтня 2015 року, з одночасним поданням відповідних відомостей до Фонду, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.

42. Тому на підставі частини першої статті 353 КАС ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2016 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року підлягають в зазначеній частині скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

43. Водночас, ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2016 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 рокув частині відмови у відкритті провадження в адміністративній справі щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду від 10 грудня 2015 року N 3-ТА в частині визнання правочину (операції), проведеного ОСОБА_3, нікчемним із одночасним застосуванням наслідків нікчемності, а саме - проведення сторнування банківських операцій з перерахування коштів з рахунку ОСОБА_3 та відображення сторнованих коштів на рахунку їх первісного власника, підлягають залишенню без змін з урахуванням мотивування, викладеного вище.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року у справі N 815/5392/16 в частині відмови у відкритті провадження в адміністративній справі щодо позовних вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" Кічука Олега Івановича щодо застосування наслідків нікчемності правочину у вигляді не включення ОСОБА_3 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК", що мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та зобов'язання включити ОСОБА_3 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК", які мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до залишку на її поточному рахунку N НОМЕР_1 станом на 03 жовтня 2015 року, з одночасним поданням відповідних відомостей до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, скасувати.

Справу N 815/5392/16 в цій частині направити до суду першої інстанції для розгляду.

3. В іншій частині ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року у справі N 815/5392/16залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 355 Кодексу адміністративного судочинства України постанова оформлена суддею Кібенко О.Р.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата, сразу в нескольких постановлениях указала, что спор по формированию перечня вкладчиков, которые имеют право на гарантированное государством возмещение средств по вкладам за счет Фонда, и утверждение реестра вкладчиков для осуществления гарантированных выплат, есть публично-правовым и относится к юрисдикции административных судов с учетом установленного частью первой статьи 26 Закона N 4452-VI предельного размера возмещения по вкладам. Аналогичные правовые позиции высказанные в постановлениях Большой Палаты Верховного Суда от 12 апреля 2018 по делу N 820/11591/15.

Кроме того, поскольку решение о ничтожности договора вклада является внутренним документом банка, принято лицом, осуществляющим полномочия органа управления банка, оно не создает никаких обязанностей для третьих лиц (в том числе и контрагентов банка), поэтому не могут нарушаться любые права таких лиц вследствие принятия этого решения. Отсюда права истца в этом деле не могут быть нарушены в результате принятия внутреннего документа банка, сфера применения которого ограничивается внутренними отношениями соответствующего банка как юридического лица.

Таким образом, установленная правовая природа упомянутого решения делает невозможным осуществление судебного разбирательства о признании его недействительным, а потому исковые требования о признании противоправным и отмене обжалуемого решения уполномоченного лица Фонда в части признания сделки (операции), проведенного истцом ничтожной не могут рассматриваться в судах (в том числе в хозяйственных).

Share this post


Link to post
Share on other sites

Еще одно аналогичное решение:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року

м. Київ

Справа N 820/1648/17

Провадження N 11-447апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N 820/1648/17

за позовом ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3.)

до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича (далі - уповноважена особа Фонду; ПАТ "Банк Михайлівський" відповідно),

треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),

ПАТ "Банк Михайлівський",

про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3

на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2017 року, постановлену суддею Рубан В.В.,

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Бершова Г.Є., Катунова В.В., Ральченка І.М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними переказів коштів, здійснених ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на користь ОСОБА_3 на поточні рахунки N N НОМЕР_1, відкриті в ПАТ "Банк Михайлівський", у сумі 200 000 грн з призначенням платежу: повернення коштів згідно з договором від 21 березня 2016 року N 980-006-000207853 та у сумі 4131 грн 10 коп. з призначенням платежу: оплата процентів за цим же договором;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_3, як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодувань на суму 200 000 грн. та на суму 4131 грн 10 коп. за рахунок Фонду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 21 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

3. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, дійшов висновку про те, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

4. Також позивачу роз'яснено, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

5. ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвали судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для її розгляду по суті.

Доводи інших учасників справи

6. Відповідачем заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не подано.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

7. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 04 липня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3

8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII). Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

9. Відповідно до статті 327 КАС судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

10. 11 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.

11. Згідно з цією нормою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

12. Оскільки в касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.

13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 травня 2018 року прийняла до розгляду цю справу та призначила справу до розгляду в письмовому провадженні.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Перевіривши за матеріалами справи викладені у касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги, зважаючи на таке.

15. Відповідно до частини першої статті 341 КАС у редакції Закону N 2147-VIII суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

17. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" та у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &?а;…&?а; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?к;…&?з;". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

18. Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

19. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

20. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС України).

21. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

22. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

23. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

24. Помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

25. Відповідно до статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" N 4452-VI (далі - Закон N 4452-VI) Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

26. Позивач просить зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про себе як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодувань за рахунок коштів Фонду.

27. Так, згідно із частинами 1, 2 статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути більшою 200 000 гривень.

28. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

29. Відповідно до статті 27 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону.

30. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом N 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.

31. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року N 2121-III і Закон N 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.

32. Ухвалюючи рішення у даній справі, суди попередніх інстанцій послались на постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14. Проте, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та N 910/17448/16 від 16 травня 2018 року, яка відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у зазначеній вище постанові, такі правовідносини врегульовуються спеціальним Законом N 4452-VI і не підпадають під дію загального законодавства про банкрутство, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства з підстав, викладених у постановах від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, немає.

33. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону N 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічні правові позиції висловлені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі N 820/11591/15.

34. Таким чином, помилковими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_3, як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодувань на суму 200 000 грн та на суму 4131 грн 10 коп. за рахунок Фонду, з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 109 КАС у редакції, чинній на час прийняття рішення, оскільки такий спір є публічно-правовим і виник з виконання уповноваженою особою Фонду своїх повноважень щодо гарантованого державою розміру відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

35. Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірних висновків про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішень уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними переказів коштів, здійснених ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на користь ОСОБА_3

36. Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону N 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

37. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними.

38. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "Банк Михайлівський" і видане згадане рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Відповідна правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та N 910/17448/16 від 16 травня 2018 року.

39. Оскільки рішення є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, воно не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього рішення. Звідси права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

40. Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними переказів коштів, здійснених ТОВ "Інвестиційно-Розрахунковий Центр" на користь ОСОБА_3 не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі у господарських судах).

41. За таких обставин суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного і обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС в зазначеній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті касаційної скарги

42. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС у редакції Закону N 2147-VIII суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

43. Відповідно до частини першої статті 353 КАС у редакції Закону N 2147-VIII підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

44. Отже, викладені в оскаржуваних ухвалах судів першої та апеляційної інстанцій висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_3 як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодувань на суму 200 000 грн. та на суму 4131 грн 10 коп. за рахунок Фонду, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.

45. Тому на підставі частини першої статті 353 КАС ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2017 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 рокупідлягають в зазначеній частині скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

46. Водночас, ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2017 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року в частині відмови у визнанні протиправним і скасування рішень уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними переказів коштів, здійснених ТОВ "Інвестиційно-Розрахунковий Центр" на користь ОСОБА_3, підлягають залишенню без змін з урахуванням мотивування, викладеного вище.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону N 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року у справі N 820/1648/17 в частині відмови у відкритті провадження в адміністративній справі щодо позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_3 як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодувань на суму 200 000 грн та на суму 4131 грн 10 коп. за рахунок Фонду, скасувати.

Справу N 820/1648/17в цій частині направити до суду першої інстанції для розгляду.

3. В іншій частині ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року у справі N 820/1648/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 355 Кодексу адміністративного судочинства України постанова оформлена суддею Кібенко О.Р.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Share this post


Link to post
Share on other sites

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року

м. Київ

Справа N 819/353/16

Провадження N 11-163апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N 819/353/16

за позовом ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду; ПАТ "Дельта Банк" відповідно)

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі Мікули О.І., Качмара В.Я., Кушнерика М.П.

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року N 813 у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту) від 25 лютого 2015 року N 023-19553-250215, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3, нікчемним правочином; зобов'язати уповноважену особу Фонду надати Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) N 023-19553-250215 від 25 лютого 2015 року.

2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що він є вкладником ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" від 25 лютого 2015 року N 023-19553-250215 на суму 2927 доларів США, проте відповідач протиправно та необґрунтовано виніс рішення про визнання зазначеного договору нікчемним і не включив його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Постановою Правління Національного банку України N 692/БТ від 30 жовтня 2014 року, яка доведена до керівників структурних підрозділів банку 15 січня 2015 року, ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії проблемних банків.

4. Також заборонено проведення будь-яких операцій за чинними договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом.

5. На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року за N 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 02 березня 2015 року за N 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк", згідно з якою з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду Кадирова В.В.

6. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк", виконавча дирекція Фонду 02 жовтня 2015 року прийняла рішення N 181 "Про початок здійснення процедури ліквідації Акціонерного товариства "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації Акціонерного товариства "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року.

7. 25 лютого 2015 року ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3 уклали договір

N 023-19553-250215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий".

8. Відповідно до цього договору банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок та приймає від нього внесені в порядку, передбаченому цим договором, грошові кошти в сумі 2927 доларів США з нарахуванням 5,5 % річних.

9. ОСОБА_3 доручив розмістити належні йому кошти на депозит у ПАТ "Дельта Банк" у сумі 2927 доларів США ОСОБА_8 відповідно до укладеного договору доручення від 25 лютого 2015 року.

10. Депозитний рахунок, відкритий за договором банківського вкладу

N 023-19553-250215, поповнений на 2927 доларів США 25 лютого 2015 року шляхом переказу коштів з рахунку ОСОБА_8, згідно з платіжним дорученням від 25 лютого 2015 року N 46469788.

11. 23 вересня 2015 року уповноважена особа Фонду направила ОСОБА_3 повідомлення N 8821/2244 про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 25 лютого 2015 року N 023-19553-250215, відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

12. Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 25 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовив.

13. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано, провадження в адміністративній справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

14. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

15. 29 вересня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права, він просив скасувати ухвалу цього суду про закриття провадження у справі, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Доводи інших учасників справи

16. Уповноваженою особою Фонду подано заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких відповідач просить залишити ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року без змін з підстав її законності та обґрунтованості.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

17. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3

18. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII). Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19. Відповідно до статті 327 КАС судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

20. 14 лютого 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.

21. Згідно з цією нормою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

22. Оскільки ОСОБА_3 оскаржує ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

23. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 3 березня 2018 року прийняла до розгляду цю справу та призначила її до розгляду в письмовому провадженні.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Перевіривши за матеріалами справи викладені у касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про наявність підстав для задоволення скарги частково, зважаючи на таке.

25. Відповідно до частини першої статті 341 КАС у редакції Закону N 2147-VIII суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

27. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" та у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &l.;…&gf; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?е;…&?;". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

28. Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

29. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

30. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС України).

31. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

32. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

33. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

34. Помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

35. Відповідно до статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" N 4452-VI (далі - Закон N 4452-VI) Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

36. Позивач оскаржує дії щодо ненадання до Фонду інформації про нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду.

37. Згідно із частинами 1, 2 статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути більшою 200000 гривень.

38. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

39. Відповідно до статті 27 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону.

40. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом N 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.

41. Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

42. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року N 2121-III і Закон N 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.

43. Закриваючи провадження у даній справі, суд апеляційної інстанції послався на постанову Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14. Проте, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та N 910/17448/16 від 16 травня 2018 року, яка відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у зазначеній вище постанові, такі правовідносини врегульовуються спеціальним Законом N 4452-VI і не підпадають під дію загального законодавства про банкрутство, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства з підстав, викладених у постанові від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, немає.

44. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону N 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічні правові позиції висловлені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі N 820/11591/15.

45. Таким чином, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати до Фонду інформацію про ОСОБА_3як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) N 023-19553-250215 від 25 лютого 2015 року.

46. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року N 813 у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту) від 25 лютого 2015 року N 023-19553-250215, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3, нікчемним правочином.

47. Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону N 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

48. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

49. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "Дельта Банк" і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Відповідно позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та N 910/17448/16 від 16 травня 2018 року.

50. Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Звідси права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

51. Отже, встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року N 813 у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту) від 25 лютого 2015 року N 023-19553-250215, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3, нікчемним правочином, не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

52. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС в зазначеній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС у редакції Закону N 2147-VIII суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

54. Відповідно до частини першої статті 353 КАС у редакції Закону N 2147-VIII підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

55. Отже, викладені в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі щодо зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати інформацію про ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) N 023-19553-250215 від 25 лютого 2015 року, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.

56. Тому на підставі частини першої статті 353 КАС ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року підлягає в зазначеній частині скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

57. Водночас, ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року N 813 у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту) від 25 лютого 2015 року N 023-19553-250215, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3, нікчемним правочином, підлягає залишенню без змін з урахуванням мотивування, викладеного вище.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону N 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року у справі N 819/353/16в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_3 про зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_3, як вкладника який має право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) N 023-19553-250215 від 25 лютого 2015 року скасувати.

Справу N 819/353/16 в цій частині направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

3. В іншій частині ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року у справі N 819/353/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 355 Кодексу адміністративного судочинства України постанова оформлена суддею Кібенко О.Р.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая Палата пришла к выводу, что спор по формированию перечня вкладчиков, которые имеют право на гарантированное государством возмещение средств по вкладам за счет Фонда, и утверждение реестра вкладчиков для осуществления гарантированных выплат, есть публично-правовым и относится к юрисдикции административных судов с учетом установленного частью первой статьи 26 Закона N 4452-VI предельного размера возмещения по вкладам. Аналогичные правовые позиции высказанные в постановлениях Большой Палаты Верховного Суда от 12 апреля 2018 по делу N 820/11591/15.

При этом по результатам проверки, проведенной в соответствии со статьей 38 Закона N 4452-VI, выявляются сделки, которые являются ничтожными в силу предписаний (на основании) закона. При обнаружении таких сделок Фонд, его уполномоченное лицо или банк не наделены полномочиями признавать или устанавливать сделки ничтожными.

Сделка является ничтожной в соответствии с законом, а не приказом уполномоченного лица Фонда. Такая сделка является ничтожной с момента заключения в силу закона (части второй статьи 215 ГК Украины и части третьей статьи 38 Закона N 4452-VI) независимо от того, проведена предусмотренная частью второй статьи 38 этого же Закона проверка сделок и выдан ли упомянутый приказ. Последствия ничтожности сделки также наступают для сторон в силу требований закона. Решение уполномоченного лица Фонда не является основанием для применения таких последствий. Такое решение является внутренним распорядительным документом, которое принято уполномоченным лицом, осуществляющим полномочия органа управления банка.

Поскольку приказ о ничтожности сделок является внутренним документом банка, принятым лицом, осуществляющим полномочия органа управления банка, он не создает никаких обязанностей для третьих лиц (в том числе и контрагентов банка), поэтому не могут нарушаться любые права таких лиц вследствие принятия этого приказа. Отсюда права истца в этом деле не могут быть нарушены в результате принятия внутреннего документа банка, сфера применения которого ограничивается внутренними отношениями соответствующего банка как юридического лица.

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще одно аналогичное постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 818/285/16

Провадження N 11-153апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду, ПАТ "Дельта Банк" відповідно), третя особа - ПАТ "Дельта Банк", про зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року (у складі колегії суддів П'янової Я. В., Зеленського В.В., Чалого І.С.),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що між ним і ПАТ "Дельта банк" було укладено:

- договір від 17 лютого 2015 року N 003-18000-170215 на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів, за умовами якого йому відкрито поточний рахунок N НОМЕР_2 у доларах США;

- договір N 002-18000-180215 банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США від 18 лютого 2015 року, за умовами якого розміщено 6163 долари США строком до 4 березня 2015 року;

- договір N 001-18000-180215 банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США від 18 лютого 2015 року, за умовами якого розміщено 223 долари США строком до 4 березня 2015 року.

Виконавчою дирекцією Фонду 2 жовтня 2015 року прийнято рішення N 181 "Про початок здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПAT "Дельта Банк" та призначено уповноважену особу Фонду Кадирова В.В.

Листом від 23 вересня 2015 року ОСОБА_3 було повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) N 002-18000-180215 від 18 лютого 2015 року згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).

ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк" та до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, включено не було.

Позивач вважає такі дії та бездіяльність відповідача протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (200 000 грн. після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Під час розгляду Сумським окружним адміністративним судом цієї справи встановлено такі фактичні обставини.

Між ОСОБА_3 і ПАТ "Дельта Банк" 18 лютого 2015 року укладено договір

N 002-18000-180215 банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США, за умовами якого розміщено 6163 долари США строком до 4 березня 2015 року.

Відповідно до пункту 1.2 договору банківського вкладу N 002-18000-180215 сума вкладу становить 6163 долари США, строк залучення вкладу згідно з пунктом 1.3 договору встановлений з моменту зарахування вкладу на рахунок по 4 березня 2015 року включно. Процентна ставка по вкладу відповідно до пункту 1.4 договору становить 5,5 процента річних. Згідно з пунктом 1.6 договору ПАТ "Дельта Банк" відкрив вкладнику вкладний (депозитний) рахунок N НОМЕР_1.

Грошові кошти в сумі 6163 долари США були перераховані на вкладний (депозитний) рахунок позивача N НОМЕР_1 платіжним дорученням в іноземній валюті від 18 лютого 2015 року N 46047307 з рахунку ОСОБА_6 N НОМЕР_1.

На підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 2 березня 2015 року N 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду 2 березня 2015 року прийнято рішення N 51 про запровадження з 3 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду Кадирова В.В.

На підставі постанови Правління НБУ від 2 жовтня 2015 року N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавча дирекція Фонду 2 жовтня 2015 року прийняла рішення N 181 "Про початок здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та призначено уповноважену особу Фонду Кадирова В.В.

Банком-агентом Фонду, що здійснює виплати вкладникам ПАТ "Дельта Банк" у Сумській області, визначено Акціонерне товариство "Укргазбанк".

Листом представника ПАТ "Дельта Банк" від 23 вересня 2015 року ОСОБА_3 було повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США від 18 лютого 2015 року N 002-18000-180215.

Підстави визнання зазначеного договору нікчемним визначені в протоколі засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями ПАТ "Дельта Банк" від 15 вересня 2015 року, а саме зазначено, що дії певних фізичних осіб щодо перерахування з власних поточних рахунків коштів на вкладні (депозитні) рахунки інших фізичних осіб, відкриті в ПАТ "Дельта Банк", були зумовлені тим, що сума грошових коштів на рахунках клієнтів - ініціаторів операцій на моменти здійснення операцій перевищувала суму граничного розміру відшкодування грошових коштів Фондом і, відповідно, з огляду на незадовільний стан платіжної дисципліни ПАТ "Дельта Банк", для таких клієнтів існували ризики щодо незадоволення кредиторських вимог в результаті ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та реалізації його майна. При цьому клієнти (ініціатори перерахування коштів), з огляду на наявність на власних рахунках залишків коштів, були кредиторами ПАТ "Дельта Банк" за відповідними договорами банківських вкладів та/або договорами банківських рахунків.

ОСОБА_3, не погоджуючись із вказаними діями, звернувся до суду із цим позовом.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 11 травня 2016 року в задоволенні позову відмовив.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано, провадження в адміністративній справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у чинній на той час редакції.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскількиз огляду на положення Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон

N 2343-XII) та статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у чинній на час прийняття ухвали редакції; далі - ГПК) спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

У своєму рішенні апеляційний суд також послався на необхідність застосування при розгляді справи висновків Верховного Суду України, зокрема, викладених у постанові цього суду від 15 червня 2016 року N 826/20410/14.

21 листопада 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права при визначенні підсудності спору, він просив скасувати ухвалу цього суду про закриття провадження у справі, а справу направити для продовження розгляду до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Обґрунтування доводів ОСОБА_3 зводяться до того, що спеціальним законом у спірних відносинах, яким, крім іншого, визначено і процедуру ліквідації банків, є саме Закон N 4452-VI, і тому застосування апеляційним судом у цій справі Закону N 2343-XII є помилковим. Зважаючи на положення пункту 7 частини першої статті 3 КАС у чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали редакції, Фонд є суб'єктом владних повноважень, а його функції за Законом N 4452-VI пов'язані зі здійсненням владних управлінських повноважень, тому спір у цій справі належить до публічно-правових та підлягає розгляду судами адміністративної юрисдикції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3

На підставі частини шостої статті 346 КАС справа за позовом ОСОБА_3 передана на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.

На час розгляду справи відповідачами заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не подано.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

Позивач вказує на протиправне невключення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування.

У контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами оскаржуваних рішень) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частинами першою та другою статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом N 4452-VI встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, і цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, у якій з посиланням на норми Закону 2343-XII та приписи статті 12 ГПК було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

ВеликаПалата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постановах від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону N 4452-VІФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами статті 27 Закону N 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:

- уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону (…) станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

- уповноважена особа Фонду (…) формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

- виконавча дирекція Фонду (…) затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- уповноважена особа Фонду (…) формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом (…).

Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Саме тому в частині восьмій статті 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року 820/3770/16.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 КАС (у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення), є помилковим.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС (у редакції, чинній на час здійснення касаційного перегляду) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

За змістом частини першої статті 353 КАС (у зазначеній редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи наведене, ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до цього ж суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

2. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року скасувати.

3. Справу за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В., третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про зобов'язання вчинити дії направити до Харківського апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанову складено 6 липня 2018 року.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.В. Британчук О.М. Ситнік Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 813/2943/16

Провадження N 11-157апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" (далі - уповноважена особа Фонду, ПАТ "Укргазпромбанк", Фонд відповідно), Фонду про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2016 року (суддя Ланкевич А.З.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року (у складі колегії суддів Бруновської Н.В., Костіва М.В., Шавеля Р.М.),

УСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення його до переліку осіб (вкладників) ПАТ "Укргазпромбанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду в розмірі вкладу на суму, що не може бути більшою 200 000 грн. в порядку, визначеному частиною першою статті 26 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI);

- зобов'язати уповноважену особу Фонду надати Фонду додаткову інформацію про нього як про особу, що має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Укргазпромбанк" за рахунок Фонду за нотаріально посвідченим договором дарування? частини банківського вкладу від 17 березня 2015 року N 1753, який знаходиться на зберіганні на поточному рахунку N НОМЕР_2 ПАТ "Укргазпромбанк", відкритому на суму 19 399,48 долара США, що становить 431 586 грн 53 коп. (подарована частина складає 215 793 грн 27 коп.), у порядку, передбаченому частиною першою статті 26 Закону N 4452-VI;

- зобов'язати Фонд включити його до загального реєстру вкладників ПАТ "Укргазпромбанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та провести перерахування йому коштів у розмірі 200 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ПАТ "Укргазпромбанк" та ОСОБА_4 було укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Свята наближаються" від 20 листопада 2014 року N F-USD-2671/5 на суму 20 000 доларів США з виплатою 12 % річних строком до 20 лютого 2015 року з відкриттям вкладнику вкладного (депозитного) рахунку N НОМЕР_1 та поточного/карткового рахунку N НОМЕР_2.

17березня 2015 року за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Новосад О.П., ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 (позивачу)? частки грошових коштів, що знаходяться на зберіганні на поточному рахунку N НОМЕР_2 ПАТ "Укргазпромбанк", що складає 215 793 грн 27 коп.

20 березня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до директора відділення ПАТ "Укргазпромбанк" із заявою, в якій із посиланням на зазначений договір дарування просив перерахувати та/або видати йому вказані грошові кошти, на яку отримав відмову з посиланням на те, що він не є клієнтом банку.

14 квітня 2015 року позивач повторно звернувся до директора відділення ПАТ "Укргазпромбанк" з аналогічними вимогами, проте йому також було відмовлено з посиланням на те, що в банку введено тимчасову адміністрацію та з лютого 2015 року заборонено здійснювати будь-які операції.

20 січня 2016 року з аналогічними вимогами ОСОБА_3 звернувся до уповноваженої особи Фонду, на що отримав письмову відповідь про те, що його не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду. З огляду на зазначене він позбавлений реалізації свого права на отримання переданого йому у власність на підставі договору дарування майна - частини грошових коштів, які знаходяться на поточному рахунку ОСОБА_6

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 5 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у чинній на той час редакції.

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_3 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при визначенні підсудності спору, він просив скасувати ухвали цих судів, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3

На підставі частини шостої статті 346 КАС справа за позовом ОСОБА_3 передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

На час розгляду справи відповідачами заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не подано.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

Позивач вказує на протиправне невключення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування.

У контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами оскаржуваних рішень) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частинами першою та другою статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом N 4452-VІвстановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, і цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 16 лютого та 15 червня 2016 року у справах N 826/2043/15 та N 826/20410/14 відповідно, у яких з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постановах від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону N 4452-VІФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами статті 27 Закону N 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:

- уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону (…) станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

- уповноважена особа Фонду (…) формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

- виконавча дирекція Фонду (…) затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- уповноважена особа Фонду (…) формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом (…).

Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Саме тому в частині восьмій статті 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-ХІІвідповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.

Отже, викладені в оскаржуваних ухвалах судів першої та апеляційної інстанцій висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір між фізичною особою - вкладником банку та уповноваженою особою Фонду з приводу відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду є помилковими.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС (у редакції, чинній на час здійснення касаційного перегляду) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

За змістом частини першої статті 353 КАС (у зазначеній редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи наведене, ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2016 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року підлягають скасуванню, а справа - направленню до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

2. Ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2016 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року скасувати.

3. Справу за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанову складено 6 липня 2018 року.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.В. Британчук О.М. Ситнік Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще одно:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 813/5827/15

Провадження N 11-155апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича

(далі - Уповноважена особа Фонду; ПАТ "Дельта банк" відповідно) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Судової-Хомюк Н.М., Гуляка В.В., Коваля Р.Й.),

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просила:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивачки до переліку вкладників ПАТ "Дельта банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду вчинити дії щодо включення позивачки до переліку вкладників ПАТ "Дельта банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню, та дії щодо подачі до Фонду додаткової інформації стосовно неї як вкладника;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду передати інформацію про зміни до переліку вкладників, які отримують кошти в межах гарантованої суми за рахунок цільової позики Фонду, з метою забезпечення виплати позивачці коштів, що знаходяться на рахунках у банку;

- зобов'язати Фонд включити позивачку до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що ОСОБА_6 відкрив рахунки (депозити) у ПАТ "Дельта банк". Відповідно до рішення Галицького районного суду м. Львова від 9 червня 2015 року ОСОБА_3 є власником 1/2 частини грошових сум (вкладів) ОСОБА_6, включаючи щомісячні відсотки в ПАТ "Дельта банк". 17 червня та 3 липня 2015 року позивачка подала заяви до тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта банк" з повідомленням про судове рішення Галицького районного суду м. Львова від 9 червня 2015 року в цивільній справі N 461/677/15ц, на які отримала відповідь тимчасової адміністрації від 13 липня 2015 року.

Оскільки зобов'язання за договором банківського вкладу не є такими, що нерозривно пов'язані з особою вкладника, то такий договір за визначенням частини першої статті 633 Цивільного кодексу України є публічним і, відповідно до вказаного судового рішення в цивільній справі позивачка, як власник 1/2 частини грошових коштів за всіма договорами, укладеними між ОСОБА_6 та ПАТ "Дельта банк", має право на відшкодування коштів за цими договорами в розмірі 1/2 частини сум усіх вкладів, включаючи щомісячні відсотки.

ОСОБА_3 вважає протиправною бездіяльність відповідачів щодо невключення її до переліку та загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта банк" за рахунок Фонду, адже це суперечить вимогам Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) та порушує її право на отримання гарантованої суми вкладу.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 21 січня 2016 року задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки позивачка є вкладником коштів в ПАТ "Дельта банк", то відповідно до частини другої статті 27 Закону N 4452-VI мала би бути включена Уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників ПАТ "Дельта банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію цього банку.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 7 вересня 2016 року на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час прийняття рішення; далі - КАС)скасував постанову суду першої інстанції, закрив провадження в справі.

У вересні 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права під час визначення підсудності спору, просить скасувати ухвалу цього суду про закриття провадження у справі та залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення її позовних вимог.

На обґрунтування касаційної скарги позивачка зазначає, що ця справа не є справою про банкрутство та визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку, а тому висновок суду про застосування до спірних правовідносин норм законодавства про банки й банківську діяльність є недоречним. Крім того, згідно із частиною восьмою статті 36 Закону N 4452-VI, який є пріоритетним у даних правовідносинах, дія ЗаконуУкраїни від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) на банки не поширюється. ОСОБА_3 указує, що цей спір є публічно-правовим, виник з приводу здійснення Фондом владних управлінських функцій стосовно організації виплати вкладникам відшкодування і щодо цього спору немає іншого порядку судового провадження, ніж провадження в адміністративних судах. Отже, спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження у справі за скаргою ОСОБА_3, копії касаційної скарги надіслав учасникам справи з установленням строку для подання заперечень на цю скаргу.

У запереченнях на касаційну скаргу Уповноважена особа Фонду вважає оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою, просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, посилаючись на правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 16 лютого та 15 червня 2016 року (справи N 21-4846а15 та N 21-286а16 відповідно), а саме на те, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

У відзиві на касаційну скаргу Фонд зазначає, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки позивач оскаржує дії Уповноваженої особи Фонду як суб'єкта владних повноважень, а тому спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"

(далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

14 лютого 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, оскільки учасник справи оскаржує судове рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Згідно із частиною першою статті 341 КАС (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суди встановили, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 2 жовтня 2015 року N 664 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта банк", виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 2 жовтня 2015 року N 181 та розпочала процедуру ліквідації ПАТ "Дельта банк" з 5 жовтня 2015 року по 4 жовтня 2017 року включно.

Правління Національного банку України постановою від 30 жовтня 2014 року N 692/БТ, яку доведено до керівників структурних підрозділів банку 15 січня 2015 року, віднесло ПАТ "Дельта банк" до категорії проблемних банків та заборонило йому проводити будь-які операції за чинними договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування коштів Фондом за вкладами фізичних осіб.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року N 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта банк" до категорії неплатоспроможним", виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 2 березня 2015 року N 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта банк", згідно з яким з 3 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта банк" Кадирова В.В.

У 2013 році ОСОБА_6 відкрив у ПАТ "Дельта банк" рахунки, що підтверджується довідкою тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта банк" від 16 березня 2015 року

N 05-2904775.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 9 червня 2015 року у справі N 461/677/15-ц задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову, накладено арешт на рахунки ОСОБА_6, відкриті в ПАТ "Дельта банк".

Постановою головного державного виконавця Галицького ВДВС Львівського МУЮ Мельником А.А. від 7 вересня 2015 року накладено арешт на кошти ОСОБА_6, що знаходяться на рахунку в ПАТ "Дельта банк".

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 9 червня 2015 року в цій же цивільній справі N 461/677/15-ц, яке набрало законної сили, поділено спільне майно подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_6, виділивши у власність кожного окремо по 1/2 грошових сум (вкладів), включаючи щомісячні відсотки, у ПАТ "Дельта банк":

- N НОМЕР_1;

- N НОМЕР_2 згідно з договором банківського (депозиту) N 005-13551-080413 "Найкращий Багаторічний";

- N НОМЕР_3 згідно з договором банківського (депозиту) N 001-13513-049613 "Найкращий Багаторічний";

- N НОМЕР_4 згідно з договором банківського (депозиту) N 003-13521-150713 "Найкращий Багаторічний";

- N НОМЕР_5 згідно з договором банківського (депозиту) N 004-13521-150713 "Найкращий Багаторічний";

- N НОМЕР_6 згідно з договором банківського (депозиту) N 00003008405630 "Найкращий on-line".

Постановою головного державного виконавця Галицького ВДВС Львівського МУЮ Мельником А.А. від 30 вересня 2015 року припинено чинність постанови про арешт коштів боржника від 7 вересня 2015 року.

17 червня та 3 липня 2015 року ОСОБА_3 подала заяви до тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта банк" з повідомленням про рішення Галицького районного суду м. Львова від 9 червня 2015 року та проханням виконати вказане судове рішення.

Тимчасова адміністрація ПАТ "Дельта банк" листом від 31 липня 2015 року

N 05-3052008 повідомила ОСОБА_3, що Законом N 4452-VI, відповідно до якого на сьогодні Банк здійснює свою діяльність, чітко не визначено порядок виплати коштів у межах гарантованої суми відшкодування коштів Фондом під час дії тимчасової адміністрації в ситуації, за якої право на отримання коштів отримують два та більше спадкоємців.

9 серпня 2015 року позивачка на адресу Уповноваженої особи Фонду Кадирова В.В. подала заяву про визнання її кредитором. У цій заяві ОСОБА_3 повідомляла про те, що вона не є спадкоємцем ОСОБА_6, а є власником 1/2 частини його грошових коштів за договорами, укладеними ОСОБА_6 з ПАТ "Дельта банк". Просила виплатити їй 1/2 частину суми за вказаними вкладами в ПАТ "Дельта банк" та включити її до реєстру вкладників на отримання виплат у межах гарантованої суми відшкодування ПАТ "Дельта банк" з метою повернення належних їй коштів.

Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів.

Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Під час розмежування юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

Позивачка оскаржує дії щодо невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування.

У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачкою, Фондом та Уповноваженою особою Фонду і визначення яких залежить від з'ясування прав позивачки, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом пункту 7 частини першої цієї статті суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частинами першою та другою статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом N 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. ЦейЗакон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд в цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 21-286а16, у якій з посиланням на норми Закону N 2343-XII та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 (N 11-126апп18).

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону N 4452-VІФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Статтею 27 Закону N 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:

- уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

- уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- уповноважена особа Фонду формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника.

Саме тому в частині восьмій статті 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються за участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.

Частиною другою статті 6 Конституції Українивизначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноважена особа Фонду в цьому разі виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року N 820/3770/16.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 КАС (у редакції, чинній на час прийняття рішень), є помилковим.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

За змістом частини першої статті 353 КАС (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи наведене, ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до цього ж суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року скасувати.

3. Справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - направити для продовження розгляду до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанову складено 6 липня 2018 року.

Суддя-доповідачО.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще одно:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 820/3664/16

Провадження N 11-123апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" (далі - уповноважена особа Фонду, Банк відповідно) Оберемка Романа Анатолійовича, уповноваженої особи Фонду Чернявської Олени Степанівни та Фонду про визнання протиправною бездіяльності, стягнення суми,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2016 року (у складі судді Мельникова Р.В.) та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року (у складі колегії суддів Зеленського В.В., П'янової Я. В., Присяжнюк О.В.),

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Банку Чернявської О.С. щодо непередання до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформації стосовно коштів за депозитним вкладом ОСОБА_3 від 1 липня 2014 року N 2620/50/205437 та невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у Банку за рахунок Фонду;

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку Оберемка Р.А. щодо непередання до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформації стосовно коштів за депозитним вкладом ОСОБА_3 від 1 липня 2014 року N 2620/50/205437 та невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у Банку за рахунок Фонду;

- стягнути з Фонду на користь позивача гарантовану суму відшкодування вкладу в розмірі 183 тис. 858 грн 44 коп. за банківським вкладом відповідно до договору від 1 липня 2014 року N 2620/50/205437.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначила таке.

27 червня 2014 року вона уклала з Банком договір строкового банківського вкладу N 2630/50/193917, а 1 липня 2014 року - договір банківського вкладу на вимогу N 2620/50/205437. На виконання цих договорів позивачем внесено до Банку депозитний грошовий вклад у сумі 180 тис. грн. Станом на 28 жовтня 2014 року на депозитному рахунку ОСОБА_3 перебували грошові кошти у сумі 183 тис. 858 грн 44 коп.

20 листопада 2014 року Правління НБУ прийняло Постанову N 732 про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією запроваджено тимчасову адміністрацію, для чого призначено уповноважену особу Фонду Чернявську О.С.

З 20 лютого 2015 року Банк розпочав виплату коштів за договорами банківського вкладу, зокрема через відділення ПАТ "ОТП Банк". Тому 25 лютого 2015 року позивач звернулася до уповноваженої особи Фонду Чернявської О.С. із заявою про включення до реєстру вкладників на відшкодування коштів за рахунок Фонду та надання пояснень щодо неможливості зареєструватись у ПАТ "ОТП Банк". У відповідь позивач отримала лист із повідомленням про призупинення виплат за її вкладом до завершення перевірки правомірності укладення правочину. На повторне звернення позивача у березні 2015 року згадана вище уповноважена особа Фонду повідомила, що перевірка триває.

30 липня 2015 року ОСОБА_3 подала до Фонду заяву про виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом у Банку. Проте у листопаді 2015 року Фонд повідомив її про відсутність інформації про її вклад у відповідному Переліку вкладників та про те, що вирішення питань внесення змін до такого Переліку відноситься до компетенції уповноваженої особи Фонду Тимошенка К.В. Однак останнього рішенням виконавчої дирекції Фонду змінено на Оберемка Р.А.

Станом на грудень 2015 року, коли було розпочато задоволення вимог кредиторів Банку третьої черги, позивача так і не було включено до Переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду.

Така протиправна, на думку ОСОБА_3, бездіяльність уповноважених осіб Фонду перешкодила реалізувати її право на отримання гарантованої суми за вкладом за рахунок Фонду, передбачене Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 4452-VI), та завдала позивачу матеріальну шкоду в розмірі суми депозитного вкладу.

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 6 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року, провадження в адміністративній справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з ліквідацією (банкрутством) Банку, тому справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки з огляду на положення Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у чинній на час прийняття ухвали редакції; далі - ГПК) спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій вказала на неповне з'ясування судами обставин справи та неправильне застосування норм процесуального права, у зв'язку з чим суди помилково визначили підсудність справи. Тому просила скасувати ухвали судів щодо закриття провадження в адміністративній справі та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Загалом доводи скаржника зводяться до того, що спеціальним законом у спірних відносинах, яким, крім іншого, визначено і процедуру ліквідації банків, є саме Закон N 4452-VI і тому застосування у цій справі Закону N 2343-XII є помилковим. Зважаючи на положення пункту 7 частини першої статті 3 КАС у чинній на час постановлення оскаржуваних ухвал редакції Фонд є суб'єктом владних повноважень, а його функції за Законом N 4452-VI пов'язані зі здійсненням владних управлінських повноважень, тому спір у цій справі відноситься до публічно-правових та підлягає розгляду судами адміністративної юрисдикції.

На час розгляду справи відповідачами заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не подано.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Під час розмежування юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

Позивач вказує на протиправне не включення її відповідачами до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування.

У контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та Уповноваженою особою Фонду і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду згідно з частиною першою та другою статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами оскаржуваних рішень) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частинами першою та другою статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом N 4452-VI встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. ЦейЗакон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.

Крім того, згідно зі статтею 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що відповідно до цього Закону приймаються Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, які виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС.

Закриваючи провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 16 лютого

та 15 червня 2016 року у справах N 826/2043/15 та N 826/20410/14 відповідно, у яких з посиланням на норми Закону N 2343-XII та приписи статті 12 ГПК було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

ВеликаПалата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постановах від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами статті 27 Закону N 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:

- уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

- уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- уповноважена особа Фонду формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Саме тому в частині восьмій статті 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.

Зважаючи на викладене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічну правову позицію висловлено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.

Отже, викладені в оскаржуваних ухвалах судів першої та апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір між фізичною особою - вкладником Банку та уповноваженою особою Фонду з приводу відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду є помилковими.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС (у редакції, чинній на час здійснення касаційного перегляду) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС (у зазначеній редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи наведене, ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2016 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року підлягають скасуванню, а справа - направленню до Харківського окружного адміністративного судудля продовження розгляду.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 359 КАС, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

2. Ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2016 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року скасувати.

3. Справу за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" Оберемка Романа Анатолійовича, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" Чернявської Олени Степанівни та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, стягнення суми направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.М. Ситнік В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще одно:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року

м. Київ

Справа N 805/5104/15-а

Провадження N 11-655апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника позивача ОСОБА_4 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року (суддя Козаченко А.В.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року (судді Компанієць І.Д., Сухарьок М.Г., Ястребова Л.В.) у справі N 805/5104/15-а за позовом ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал банк" Савельєвої Анни Миколаївни (далі - уповноважена особа, ПАТ "Радикал банк" відповідно) про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи про визнання нікчемним правочину (трансакції) із внесення позивачем 09 липня 2015 року на власний банківський рахунок у ПАТ "Радикал банк" грошових коштів у сумі 200 тис. грн з призначенням платежу "Внесення коштів на власний рахунок";

- зобов'язати уповноважену особу надати Фонду додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати, відшкодувати кошти за вкладом у ПАТ "Радикал банк" за рахунок Фонду, шляхом включення позивача до їх складу;

- стягнути на користь позивача судові витрати у справі.

Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 10 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, представник позивача в касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. На думку скаржника, між позивачем як вкладником ПАТ "Радикал банк" та уповноваженою особою, наділеною владними управлінськими функціями щодо вкладників вказаного банку, склалися відносини влади та підпорядкування, а тому у справі наявний публічно-правовий спір. При цьому спір у цій справі не стосується майнових вимог до боржника і справу про банкрутство відносно банку як боржника не порушено. На підставі викладеного скаржник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду по суті до окружного адміністративного суду.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 25 січня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 червня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Відповідачі відзиву (заперечення) на касаційну скаргу не надіслали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що 09 липня 2015 року між ОСОБА_4 та ПАТ "Радикал банк" укладено договір банківського рахунку N 18532/П-1, відповідно до якого банк відкрив позивачу поточний рахунок у гривнях N НОМЕР_1.

Того ж дня згідно з квитанцією N 13299 позивач вніс на власний банківський рахунок у ПАТ "Радикал банк" грошові кошти в сумі 200 тис. грн із призначенням платежу "Внесення коштів на власний рахунок".

У зв'язку з прийняттям Правлінням Національного банку України постанови від 09 листопада 2015 року N 769 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Радикал банк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 09 листопада 2015 року N 203 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Радикал банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Радикал банк" та призначено уповноважену особу Фонду Савельєву А.М. строком на 2 роки з 10 листопада 2015 року по 09 листопада 2017 року включно.

Листом від 18 листопада 2015 року N 3553/15 уповноважена особа повідомила позивача, що в результаті проведеної перевірки було встановлено, що правочин від 09 листопада 2015 року, а саме трансакція ПАТ "Радикал банк" щодо перерахування на користь ОСОБА_4 грошової суми з призначенням платежу "Внесення коштів на власний рахунок" на суму 200 тис. грн відповідно до положень частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), є нікчемним.

Станом на момент звернення до суду із цим позовом Фонд не включив ОСОБА_4 до реєстру вкладників, які мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду.

Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Фонду та уповноваженої особи про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, Донецький окружний адміністративний суд керувався тим, що цей спір не містить ознак публічно-правового з огляду на висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 21-4846а15.

Залишаючи без змін ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, Донецький апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 20 грудня 2016 року зазначив, що погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спір про включення особи до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду за вкладами у банку, який знаходиться на стадії ліквідації (банкрутства), не є справою адміністративної юрисдикції, а повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується з указаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_4 звернулася до адміністративного суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи про визнання нікчемним правочину (трансакції) із внесення позивачем 09 липня 2015 року на власний банківський рахунок у ПАТ "Радикал банк" грошових коштів у сумі 200 тис. грн з призначенням платежу "Внесення коштів на власний рахунок", а також про зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати, відшкодувати кошти за вкладом у ПАТ "Радикал банк" за рахунок Фонду, шляхом включення позивача до їх складу.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій керувалися правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 21-4846а15, у якій з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстру відшкодувань вкладникам, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, за змістом частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону N 4452-VI).

Нормами статті 27 Закону N 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема:

- уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

- уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду;

- Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України".

Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника.

Саме тому на банки не поширюється дія Закону N 2343-XII, що встановлено частиною восьмою статті 36 Закону N 4452-VI.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.

З огляду на викладені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень Фонду та уповноваженої особи щодо виконання покладених на них владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.

При цьому ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень), у частині позовних вимог ОСОБА_4 про зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати, відшкодувати кошти за вкладом у ПАТ "Радикал банк" за рахунок Фонду, шляхом включення ОСОБА_4 до їх складу та стягнення на її користь судових витрат у справі, є помилковим.

Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.

Водночас правильнимє висновок судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи про визнання нікчемним правочину (трансакції) із внесення позивачем 09 липня 2015 року на власний банківський рахунок у ПАТ "Радикал банк" грошових коштів у сумі 200 тис. грн з призначенням платежу "Внесення коштів на власний рахунок".

Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону N 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення уповноваженої особи. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "Радикал банк" і видане згадане рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Відповідна правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (справа N 910/12294/16) та від 16 травня 2018 року (справа N 910/24198/16).

Оскільки вказане рішення є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, воно не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), будь-які права яких не можуть порушуватися унаслідок прийняття цього рішення. Звідси права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення уповноваженої особи про визнання нікчемним правочину (трансакції) із внесення позивачем 09 липня 2015 року на власний банківський рахунок у ПАТ "Радикал банк" грошових коштів у сумі 200 тис. грн з призначенням платежу "Внесення коштів на власний рахунок" не можуть розглядатися у судах (в тому числі господарських).

За таких обставин суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про закриття провадження в адміністративній справі у вказаній частині на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС України.

Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 815/5392/16.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Отже, викладені в оскаржуваних ухвалах судів першої та апеляційної інстанцій висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати, відшкодувати кошти за вкладом у ПАТ "Радикал банк" за рахунок Фонду, шляхом включення позивача до їх складу, стягнути на користь позивача судові витрати у справі - ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.

З огляду на викладене на підставі частини першої статті 353 КАС України ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року підлягають в зазначеній частині скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Водночас указані судові рішення судів попередніх інстанцій у частині закриття провадження у справі щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи про визнання нікчемним правочину (трансакції) із внесення позивачем 09 липня 2015 року на власний банківський рахунок у ПАТ "Радикал банк" грошових коштів у сумі 200 тис. грн з призначенням платежу "Внесення коштів на власний рахунок" - підлягають залишенню без змін з урахуванням мотивів, викладених вище.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника позивача ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал банк" Савельєвої Анни Миколаївни про зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати, відшкодувати кошти за вкладом у Публічному акціонерному товаристві "Радикал банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом включення до складу таких вкладників ОСОБА_4, стягнути на користь позивача судові витрати у справі - скасувати, а справу в цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В іншій частині ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року

м. Київ

Справа N 805/5186/15-а

Провадження N 11-732апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотніков О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N 805/5186-15-а за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду, ПАТ "Дельта Банк" відповідно) про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року (суддя Козаченко А.В.), ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року (у складі колегії суддів: Васильєвої І.А., Жаботинської С.В., Казначеєва Е.Г.),

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:

- визнати протиправними дії та рішення уповноваженої особи Фонду щодо нікчемності транзакцій (операцій) від 7 листопада 2014 року з перерахування коштів у сумі 149 500 грн на поточний (картковий) рахунок N НОМЕР_1 від юридичної особи - клієнта банку - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Мрія Інвест" (далі - ТОВ "Мрія Інвест"), що була здійснена з призначенням платежу "Надання безвідсоткової поворотної позики відповідно до договору позики N 20 від 7 листопада 2014 року без ПДВ" (далі - транзакція від 7 листопада 2014 року) та від 10 листопада 2014 року з перерахування коштів у сумі 60 тис. грн на поточний (картковий) рахунок N НОМЕР_1 від юридичної особи - клієнта банку - ТОВ "Мрія Інвест", що була здійснена з призначенням платежу "Надання безвідсоткової поворотної позики відповідно до договору позики N 22 від 10 листопада 2014 року без ПДВ" (далі - транзакція від 10 листопада 2014 року), а також договору банківського вкладу від 1 грудня 2014 року N НОМЕР_2;

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", зокрема, за договором від 30 жовтня 2014 року N 007-04534-301014 про відкриття та обслуговування поточного рахунку N НОМЕР_1 на суму 141 583 грн 34 коп. (далі - договір від 30 жовтня 2014 року) та договором банківського вкладу (депозиту) від 1 грудня 2014 року N НОМЕР_2 "Зростаючий оn-line" на суму 60 тис. грн (далі - договір від 1 грудня 2014 року);

- визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо тимчасового обмеження (блокування) виплати відшкодування за рахунок коштів Фонду ОСОБА_3 за договорами від 30 жовтня та 1 грудня 2014 року;

- визнати протиправними дії та рішення Фонду щодо затвердження реєстру вкладників для здійснення виплати гарантованої суми відшкодування без включення ОСОБА_3 до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", зокрема, за договорами від 30 жовтня та 1 грудня 2014 року;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду сформувати перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду, із включенням до нього додаткової інформації щодо виплати відшкодування в розмірі 200 тис. грн ОСОБА_3;

- зобов'язати Фонд затвердити реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", із включенням до нього ОСОБА_3

- зобов'язати Фонд виплатити ОСОБА_3 кошти в розмірі 200 тис. грн за її вкладом, тобто за договорами від 30 жовтня та 1 грудня 2014 року.

Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 10 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, закрив провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у чинній на той час редакції.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Не погодившись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на зазначені судові рішення, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при визначенні підсудності спору, просила скасувати ухвали цих судів, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Зокрема, на обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3посилається на те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у спірних правовідносинах між сторонами відсутній спір про право, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідачів, які у межах спірних правовідносин діють як суб'єкти владних повноважень

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 січня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3

На підставі частини шостої статті 346 КАС справа за позовом ОСОБА_3 передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

На час розгляду справи відповідачі не подали заперечень (відзивів) на касаційну скаргу.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як убачається з позовної заяви, ОСОБА_3 заявила вимоги про визнання протиправними дій та рішення уповноваженої особи Фонду щодо нікчемності транзакцій (операцій) від 7 та 10 листопада 2014 року, а також договору від 1 грудня 2014 року; визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", за договорами від 30 жовтня та 1 грудня 2014 року; визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо тимчасового обмеження (блокування) виплати ОСОБА_3 відшкодування за рахунок коштів Фонду за договорами від 30 жовтня та 1 грудня 2014 року; визнання протиправними дій та рішення Фонду щодо затвердження реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування без включення ОСОБА_3 до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", зокрема, за договорами від 30 жовтня та 1 грудня 2014 року; зобов'язання уповноваженої особи Фонду сформувати перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів, за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду, із включенням до нього додаткової інформації щодо виплати відшкодування в розмірі 200 тис. грн ОСОБА_3; зобов'язання Фонду затвердити реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів, за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", із включенням до нього ОСОБА_3

Відповідно до частини першої статті 341 КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим у тому разі, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Помилковим є застосування статті 17 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Відповідно до статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 цього Закон, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Позивач оскаржує, зокрема, дії щодо ненадання до Фонду інформації про неї як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду.

Згідно із частинами першою, другою статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути більшою 200 тис. грн.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до статті 27 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом N 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Закон України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" і Закон N 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.

Закриваючи провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15. Проте за висновком Великої Палати Верховного Суду (викладеним у постановах від 11 квітня 2018 рокуу справі N 910/12294/16, від 16 травня 2018 року у справах N 910/24198/16, N 910/17448/16), яка відступила від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15, такі правовідносини регулюються спеціальним Законом N 4452-VI і не підпадають під дію загального законодавства про банкрутство, а тому немає підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства з мотивів, викладених у зазначеній постанові.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону N 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року в справі N 820/11591/15.

Таким чином, помилковим є висновок суду першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність та протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", та щодо тимчасового обмеження (блокування) виплати відшкодування за рахунок коштів Фонду, а також щодо визнання протиправними дії та рішення Фонду щодо затвердження реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми без включення ОСОБА_3 до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк"; зобов'язання зобов'язання уповноважену особу Фонду сформувати перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду, із включенням до нього додаткової інформації щодо виплати відшкодування в розмірі 200 тис. грн ОСОБА_3; зобов'язання Фонд затвердити реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", із включенням до нього ОСОБА_3 та зобов'язання виплатити ОСОБА_3 кошти в розмірі 200 тис. грн за її вкладом, тобто за договором від 30 жовтня від 1 грудня 2014 року.

Водночас суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правомірного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дії та рішення уповноваженої особи Фонду щодо нікчемності транзакцій (операцій)від 7 та 10 листопада 2014 року, а також договору від 1 грудня 2014 року.

Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону N 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "Дельта Банк" і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах від 11 квітня 2018 року N 910/12294/16, від 16 травня 2018 року N 910/24198/16 та від 4 липня 2018 року N 819/353/16.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), жодні права яких не можуть порушуватися унаслідок прийняття цього наказу. Таким чином, права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого повідомлення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним повідомлення уповноваженої особи Фонду від 29 вересня 2015 року N 9294/220 у частині визнання нікчемними правочинів від 7 та 10 листопада 2014 року, а також договору від 1 грудня 2014 року не можуть бути розглянуті в судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного й обґрунтованого висновку про закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС у зазначеній частині.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС у редакції Закону N 2147-VIII суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС у редакції Закону N 2147-VIII підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Отже, викладені в оскаржуваних ухвалах суду першої та апеляційної інстанцій висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі щодо визнання протиправною бездіяльність та протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Дельта Банк" за договорами від 30 жовтня та 1 грудня 2014 року, та щодо тимчасового обмеження (блокування) виплати відшкодування за рахунок коштів Фонду, а також щодо визнання протиправними дії та рішення Фонду щодо затвердження реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми без включення ОСОБА_3 до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк"; зобов'язання зобов'язання уповноважену особу Фонду сформувати перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду, із включенням до нього додаткової інформації щодо виплати відшкодування в розмірі 200 тис. грн ОСОБА_3; зобов'язання Фонд затвердити реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", із включенням до нього ОСОБА_3 та зобов'язання виплатити ОСОБА_3 кошти в розмірі 200 тис. грн за її вкладом, тобто за договором від 30 жовтня від 1 грудня 2014 року, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.

Тому на підставі частини першої статті 353 КАС ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року та Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 рокупідлягають у зазначеній частині скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Водночас ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправними дій та рішення уповноваженої особи Фонду щодо нікчемності транзакцій (операцій) від 7 та 10 листопада 2014, а також договору від 1 грудня 2014 року - підлягають залишенню без змін з урахуванням мотивування, викладеного вище.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону N 2147-VIII, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у справі N 805/5186/15-а в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" за договором від 30 жовтня 2014 року N 007-04534-301014 про відкриття та обслуговування поточного рахунку N НОМЕР_1 на суму 141 583 грн 34 коп. та договором банківського вкладу (депозиту) від 1 грудня 2014 року N НОМЕР_2 "Зростаючий оn-line" на суму 60 тис. грн. визнання протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо тимчасового обмеження (блокування) виплати відшкодування за рахунок коштів Фонду ОСОБА_3 за цими договорами; визнання протиправними дії та рішення Фонду щодо затвердження реєстру вкладників для здійснення виплати гарантованої суми відшкодування без включення ОСОБА_3 до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" за договорами від 30 жовтня та 1 грудня 2014 року; зобов'язання уповноважену особу Фонду сформувати перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" за рахунок Фонду, із включенням до нього додаткової інформації щодо виплати відшкодування в розмірі 200 тис. грн ОСОБА_3; зобов'язання Фонд затвердити реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", із включенням до нього ОСОБА_3; зобов'язання Фонд виплатити ОСОБА_3 кошти в розмірі 200 тис. грн за її вкладом - скасувати.

Справу N 805/5186/15-а у цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

3. В іншій частині ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у справі N 805/5186/15-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року

м. Київ

Справа N 813/6395/15

Провадження N 11-724апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотніков О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N 813/6395/15за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" Ожго ЄвгеніяВікторовича (далі - уповноважена особа Фонду; ПАТ "Укргазпромбанк" відповідно), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року (суддя Гулика А.Г.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року (у складі колегії суддів: Макарика В.Я., Большакової О.О., Глушка І.В.),

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до Фонду, уповноваженої особи Фонду про визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Укргазпромбанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та зобов'язання подати до Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Укргазпромбанк" за рахунок Фонду; зобов'язання Фонду включити позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Укргазпромбанк" за рахунок Фонду.

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 30 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, закрив провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у чинній на той час редакції.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Не погодившись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_3 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на зазначені судові рішення, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при визначенні підсудності спору, просила скасувати ухвали цих судів, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У запереченнях на касаційну скаргу уповноважена особа Фонду висловлюється проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_3 та просить її залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Крім того, уповноважена особа Фонду зазначила, що 16 жовтня 2015 року ОСОБА_3 отримала належні їй 10 215, 83 грн. які було виплачено їй за рахунок коштів Фонду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3

На підставі частини шостої статті 346 КАС справа за позовом ОСОБА_3 передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 27 березня 2015 року за договором дарування ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 90 805, 07 грн. що знаходяться на банківському рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_5

30 березня 2015 року ОСОБА_5 звернувся із заявою до директора відділення ПАТ "Укргазпромбанк", у якій, посилаючись на договір дарування від 27 березня 2015 року N 454, просив перерахувати або видати ОСОБА_3 подаровані кошти в сумі 90 805, 07 грн.

Листом від 12 травня 2015 року за N 1600 ПАТ "Укргазпромбанк" у видачі коштів відмовило у зв'язку з тим, що кошти на рахунок надійшли після запровадження тимчасової адміністрації.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 14 вересня 2015 року N 602 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" відкликано банківську ліцензію та прийнято рішення про ліквідацію цього банку.

14 вересня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення N 168 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укргазпромбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 13 жовтня 2015 року Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам банку в межах суми 200 тис. грн через банк ПАТ "Кредобанк" - агента Фонду.

ПАТ "Кредобанк" відмовив позивачу у виплаті коштів, оскільки ОСОБА_3не включено до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

У зв'язку із цим позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції та надані на противагу їм аргументи уповноваженої особи Фонду, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

Позивач указує на протиправне невключення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування.

У контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами оскаржуваних рішень) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частинами першою та другою статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, і цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС.

Закриваючи провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 16 лютого та 15 червня 2016 року у справах N 826/2043/15 та N 826/20410/14 відповідно, у яких з посиланням на норми ЗаконуУкраїни від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

ВеликаПалата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постановах від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на таке ж відшкодування, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону N 4452-VІФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами статті 27 Закону N 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:

- уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

- уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- уповноважена особа Фонду формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Саме тому в частині восьмій статті 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.

Зважаючи на викладене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.

Отже, викладені в оскаржуваних ухвалах судів першої та апеляційної інстанцій висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір між фізичною особою - вкладником банку та уповноваженою особою Фонду з приводу відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду є помилковими.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС (у редакції, чинній на час здійснення касаційного перегляду) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

За змістом частини першої статті 353 КАС (у зазначеній редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи наведене, ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року підлягають скасуванню, а справа - направленню до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 359 КАС, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

2. Ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року скасувати.

3. Справу за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" Ожго Євгенія Вікторовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року

м. Київ

Справа N 813/1061/16

Провадження N 11-654апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова В.В. (далі - Фонд, Уповноважена особа, ПАТ) "Дельта банк" відповідно), Фонду, третя особа - ПАТ "Дельта банк", про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року (у складі колегії суддів Довгополова О.М., Гудими Л.Я., Святецького В.В.),

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом, у якому просили:

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи, оформлене наказом, у частині визнання нікчемним договору N 007-13710-170215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США від 17 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ "Дельта банк";

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи, оформлене наказом, у частині визнання нікчемним договору N 009-13710-170215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США від 17 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ "Дельта банк";

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо невключення ОСОБА_4 за договором N 007-13710-170215 від 17 лютого 2015 року до повного переліку вкладників ПАТ "Дельта банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо невключення ОСОБА_3 за договором N 009-13710-170215 від 17 лютого 2015 року до повного переліку вкладників ПАТ "Дельта банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- зобов'язати Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта банк" за рахунок Фонду;

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначили, що між ОСОБА_7 та ПАТ "Дельта банк" 1 грудня 2014 року укладено договір

N 003-13710-011214 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США, за умовами якого розміщено 13 тис. доларів США строком до 1 березня 2015 року.

9 лютого 2015 року ОСОБА_7 звернулась до ПАТ "Дельта банк" із заявою про дострокове розірвання договору N 003-13710-011214.

17 лютого 2015 року між ОСОБА_7 та ПАТ "Дельта банк" укладено договір N 010-13710-170215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США, за умовами якого розміщено 4 997,94 доларів США строком до 18 травня 2015 року, що підтверджується платіжним дорученням від 17 лютого 2015 року N 46012227.

17 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Дельта банк" укладено договір N 009-13710-170215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США, за умовами якого розміщено 3 тис. доларів США строком до 18 травня 2015 року.

Цього ж дня між ОСОБА_4 та ПАТ "Дельта банк" укладено договір

N 007-13710-170215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США, за умовами якого розміщено 5 тис. доларів США строком до 18 травня 2015 року.

Зазначені операції підтверджуються платіжними дорученнями від 17 лютого 2015 року N 46011321 та N 46009541, з яких убачається, що зазначені вище кошти надійшли на рахунки позивачів шляхом перерахування з банківського рахунку ОСОБА_7

2 жовтня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення N 181 "Про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ "Дельта банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПAT "Дельта банк" та призначила Уповноважену особу.

Листами від 23 вересня 2015 року позивачів було повідомлено про нікчемність договорів банківського вкладу (депозиту) N 009-13710-170215 та N 007-13710-170215 від 17 лютого 2015 року на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до переліку вкладників ПАТ "Дельта банк" та до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, включено не було.

Позивачі вважають такі дії та бездіяльність відповідача протиправними й такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (200 тис. грн. після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Суди встановили такі фактичні обставини.

17 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Дельта банк" було укладено договір N 009-13710-170215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" на суму 3 тис. доларів США. За умовами договору банк прийняв від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 3 тис. доларів США на строк до 18 травня 2015 року і зобов'язався повернути в зазначену дату внесений вклад та нараховані відсотки. Факт надходження коштів на депозитний рахунок підтверджується платіжним дорученням N 46011321 від 17 лютого 2015 року.

17 лютого 2015 року між ОСОБА_4 та ПАТ "Дельта банк" було укладено договір N 007-13710-170215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" на суму 5 тис. доларів США. За умовами договору банк прийняв від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 5 тис. доларів США на строк до 18 травня 2015 року і зобов'язався повернути в зазначену дату внесений вклад та нараховані відсотки. Факт надходження коштів на депозитний рахунок підтверджується платіжним дорученням N 46009541 від 17 лютого 2015 року.

Також між позивачами та банком були укладені додаткові угоди від 17 лютого 2015 року до договорів N 009-13710-170215 та N 007-13710-170215 про те, що зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного депозитного рахунку вкладника, відкритого в банку або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору.

Відповідно до платіжних доручень N 46011321 та N 46009541 від 17 лютого 2015 року зазначені вище кошти надійшли на рахунки позивачів шляхом перерахування з банківського рахунку ОСОБА_7, відкритого в ПАТ "Дельта банк"

На підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 2 березня 2015 року N 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду 2 березня 2015 року прийнято рішення N 51 про запровадження з 3 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення Уповноваженої особи.

На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 11 червня 2015 року ПАТ "Дельта банк" починає виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився до 3 березня 2015 року, та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Виплати коштів будуть здійснюватися через установи чотирьох банків.

Відповідно до протоколу засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта банк" призначеної наказом від 29 травня 2015 року N 408, та наказу від 16 вересня 2015 року N 813 застосовано наслідки нікчемності догорів банківського вкладу (депозиту) згідно з додатком, зокрема й договори банківського вкладу (депозиту) N 009-13710-170215 та

N 007-13710-170215.

Листом від 23 вересня 2015 року позивачів повідомлено про нікчемність договорів банківського вкладу (депозиту) N 007-13710-170215 та N 009-13710-170215 від 17 лютого 2015 року згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI.

Підстави визнання зазначених договорів нікчемними визначено в протоколі засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями ПАТ "Дельта банк", а саме зазначено, що дії певних фізичних осіб щодо перерахування з власних поточних рахунків коштів на вкладні (депозитні) рахунки інших фізичних осіб, відкриті в ПАТ "Дельта банк", були зумовлені тим, що сума грошових коштів на рахунках клієнтів - ініціаторів операцій на моменти здійснення операцій перевищувала суму граничного розміру відшкодування грошових коштів Фондом, і відповідно з огляду на незадовільний стан платіжної дисципліни ПАТ "Дельта банк" для таких клієнтів існували ризики щодо незадоволення кредиторських вимог унаслідок ліквідації ПАТ "Дельта банк" та реалізації його майна. При цьому клієнти (ініціатори перерахування коштів) з огляду на наявність на власних рахунках залишків коштів були кредиторами ПАТ "Дельта банк" за відповідними договорами банківських вкладів та/або договорами банківських рахунків.

На підставі постанови Правління НБУ від 2 жовтня 2015 року N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" виконавча дирекція Фонду 2 жовтня 2015 року прийняла рішення N 181 "Про початок здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не погодившись зувказаними діями, звернулися до суду із цим позовом.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 15 червня 2016 року задовольнив позовні вимоги.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 6 червня 2017 року скасував постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у чинній на той час редакції.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки з огляду на положення Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон

N 2343-XII) та статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у чинній на час прийняття ухвали редакції; далі - ГПК) спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

26 червня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права при визначенні підсудності спору, вони просять скасувати ухвалу цього суду про закриття провадження у справі, а справу направити для продовження розгляду до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Обґрунтування доводів позивачів зводяться до того, що спеціальним законом у спірних відносинах, яким, крім іншого, визначено і процедуру ліквідації банків, є саме Закон N 4452-VI, і тому застосування апеляційним судом у цій справі Закону

N 2343-XII є помилковим. З огліду на положення пункту 7 частини першої статті 3 КАС у чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали редакції, Фонд є суб'єктом владних повноважень, а його функції за Законом N 4452-VI пов'язані зі здійсненням владних управлінських повноважень, тому спір у цій справі належить до публічно-правових та підлягає розгляду судами адміністративної юрисдикції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4

У запереченнях на касаційну скаргу уповноважена особа Фонду вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції є законною, постановлена з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 червня 2018 року на підставі частини шостої статті 346 КАС справу за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Помилковим є застосування статті 17 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Відповідно до статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, про те що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Позивачі оскаржують дії щодо ненадання до Фонду інформації про них як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Дельта банк" за рахунок Фонду.

Згідно із частинами першою, другою статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути більшою 200 тис. грн.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до статті 27 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом N 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Закон України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" і Закон N 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.

Закриваючи провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції послався на постанову Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14. Проте за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (викладеною у постановах у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16, N 910/17448/16 від 16 травня 2018 року), яка відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, такі правовідносини регулюються спеціальним Законом N 4452-VI і не підпадають під дію загального законодавства про банкрутство, а тому немає підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства з мотивів, викладених у зазначеній постанові.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону N 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року в справі N 820/11591/15.

Таким чином, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання Уповноваженої особи надати Фонду інформацію про позивачівяк вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Дельта банк" за рахунок Фонду за договорами банківського вкладу (депозиту) N 007-13710-170215 та N 009-13710-170215 від 17 лютого 2015 року, а також визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи щодо невключення позивачів до повного переліку вкладників ПАТ "Дельта банк".

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу Уповноваженої особи від 16 вересня 2015 року N 813 у частині визнання правочинів за договорами банківського вкладу (депозиту) N 007-13710-170215 та N 009-13710-170215 від 17 лютого 2015 року, укладених між ПАТ "Дельта банк" та ОСОБА_3 та ОСОБА_4, нікчемними.

Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону N 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "Дельта банк" і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та N 819/353/16 від 4 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Звідси права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу Уповноваженої особи від 16 вересня 2015 року N 813 у частині визнання нікчемними правочинів за договорами банківського вкладу (депозиту) N 007-13710-170215 та N 009-13710-170215 від 17 лютого 2015 року, укладених між ПАТ "Дельта банк" та ОСОБА_3, ОСОБА_4, не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС в зазначеній частині.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС у редакції Закону N 2147-VIII суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС у редакції Закону N 2147-VIII підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Отже, викладені в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі щодо зобов'язання Уповноваженої особи надати інформацію про ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Дельта банк" за рахунок Фонду за договорами банківського вкладу (депозиту) N 007-13710-170215 та N 009-13710-170215 від 17 лютого 2015 року, а також визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи щодо невключення позивачів до повного переліку вкладників ПАТ "Дельта банк", ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.

Тому на підставі частини першої статті 353 КАС ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 рокупідлягає в зазначеній частині скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Водночас ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року N 813 в частині визнання нікчемними правочини за договорами банківських вкладів (депозиту) укладених між ПАТ "Дельта банк" та позивачами, підлягає залишенню без змін з урахуванням мотивування, викладеного вище.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону N 2147-VIII, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року у справі N 813/1061/16 у частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова В.В. надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як вкладників, які мають право на відшкодування коштів у публічному акціонерному товаристві "Дельта банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договорами банківського вкладу (депозиту) N 007-13710-170215 та N 009-13710-170215 від 17 лютого 2015 року та про визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. щодо невключення позивачів до повного переліку вкладників у Публічному акціонерному товаристві "Дельта банк" - скасувати.

Справу N 813/1061/16 у цій частині направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

3. В іншій частині ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року у справі N 813/1061/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанову складено 31 серпня 2018 року.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

м. Київ

Справа N 804/1925/16

Провадження N 11-722апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року (у складі колегії суддів Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.) у справі N 840/1925/16 за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича

(далі - уповноважена особа Фонду; АТ "Дельта Банк" відповідно),

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи Фонду та Фонду, у якому просив:

- визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" від 24 лютого 2015 року N 001-03727-230215, укладеного між АТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта Банк";

- подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 для формування реєстру вкладників, які мають право на відшкодування, в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 30 червня 2016 року позов задовольнив частково. Зобов'язав уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду та подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача для формування реєстру вкладників, які мають право на відшкодування в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 січня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи позицію в касаційній скарзі, скаржник зауважив, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом, а тому у спірних правовідносинах функції Фонду пов'язані зі здійсненням ним владних управлінських функцій. Тобто за своїм характером спір між позивачем і відповідачами є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 березня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції цього Закону) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 червня 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила такі обставини.

Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 25 лютого 2015 року між ОСОБА_3 й АТ "Дельта Банк" укладено договір N 001-03727-230215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США. На підставі цього договору відкрито поточний рахунок N НОМЕР_1, на який цього ж дня зараховано грошові кошти у сумі 5 тис. 900 доларів США.

Ці грошові кошти були перераховані з рахунку ОСОБА_5 на депозитний рахунок позивача платіжним дорученням N 46470229 від 25 лютого 2015 року.

Правління Національного банку України постановою від 02 березня 2015 року N 150 віднесло АТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду рішенням від 02 березня 2015 року N 51 в АТ "Дельта Банк" запровадила тимчасову адміністрацію з 03 березня 2015 року та призначила уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк".

Після отримання інформації про запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації, ОСОБА_3 звертався до банківської установи про повернення коштів. Однак, 23 вересня 2015 року банк повідомив позивача про нікчемність договору N 001-03727-230215 банківського вкладу (депозиту) від 24 лютого 2015 року, згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI та відповідно про відсутність підстав для включення його до реєстру вкладників банку, що мають право на відшкодування коштів за вкладом у межах граничного розміру.

02 жовтня 2015 року Національний банк України прийняв постанову N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Дельта Банк". Того ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення N 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".

Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на його думку, прав та інтересів.

ОСОБА_3 вважає дії та бездіяльність відповідачів протиправними й такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (200 тис. грн.) після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Позивач оскаржує судове рішення апеляційної інстанції, оскільки вважає, що спір стосовно невключення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування, є публічно-правовим.

Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.

За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень

(нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом N 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

Крім того, відповідно до ст. 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, у якій з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із ч. 1, 2 ст. 26 Закону N 4452-VІФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами ст. 27 Закону N 4452-VІвстановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, згідно з яким:

уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону (…) станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

уповноважена особа Фонду (…) формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

виконавча дирекція Фонду (…) затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

уповноважена особа Фонду (…) формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом (…).

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, відбувається без участі банку-боржника.

Саме тому в ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Частиною 2 ст. 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави, не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Саме така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 813/6392/15 та від 13 червня 2018 року у справі N 820/12122/15.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати Фонду інформацію про ОСОБА_3, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та включення його до загального реєстру вкладників АТ "Дельта Банк", з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судового рішення), є помилковим.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту) N 001-03727-230215 від 24 лютого 2015 року, укладеного між АТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3, з огляду на таке.

Згідно із ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону N 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону

(ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів АТ "Дельта Банк" і виданий з цього приводу наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та N 819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивачки в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому вимога про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду в частині визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між АТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3 не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

Таким чином, закриття провадження в адміністративній справі у вказаній вище частині позовних вимог є правильним саме з наведених вище мотивів.

Згідно з п. 2 ч 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до ч 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що викладені в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі щодо зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати додаткову інформацію стосовно ОСОБА_3, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладами у АТ "Дельта банк" за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту), а також невключення позивача до повного переліку вкладників АТ "Дельта Банк", ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права, а тому в цій частині ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 20017 року підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Водночас, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту) укладеного між АТ "Дельта Банк" та позивачем слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_3, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу (депозиту) N 001-03727-230215 від 24 лютого 2015 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та включення позивача до загального реєстру вкладників Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" скасувати, а справу в цій частині направити для продовження розгляду до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту)- змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті судове рішення в цій частині позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко Л.М. Лобойко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

м. Київ

Справа N 819/859/15

Провадження N 11-506апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року (у складі колегії суддів Запотічного І.І., Довгої О.І., Затолочного В.С.) у справі за її позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - уповноважена особа Фонду; АТ " "Дельта Банк" відповідно) про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи Фонду та Фонду, у якому просила:

- скасувати наказ уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року N 813 в частині визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту) від 23 лютого 2015 року N 011-19552-230215 укладеного між нею та АТ "Дельта Банк";

- зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивачки, як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду.

На обґрунтування позову зазначено, що відповідачем порушені права позивачки, як вкладника банку, в отриманні відшкодування за рахунок коштів Фондувідповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 01 липня 2016 року у задоволенні позову відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06 лютого 2017 року скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України

(далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи позицію в касаційній скарзі, ОСОБА_3 вказала, що уповноважена особа Фонду та Фонд у спірних правовідносинах здійснюють владні управлінські функції. Тобто за своїм характером спір між позивачем і відповідачами є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 березня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції цього Закону) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25 квітня 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила такі обставини.

Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 23 лютого 2015 року між ОСОБА_3 й АТ "Дельта Банк" було укладено договір банківського вкладу (депозиту) N 011-19552-230215 на суму 5 тис. 500 доларів США, терміном до 25 березня 2015 року.

Ці грошові кошти 23 лютого 2015 року були перераховані на депозитний рахунок позивачки з рахунку ОСОБА_5, яка не є стороною депозитного договору.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року N 150 "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 02 березня 2015 року N 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Тимчасова адміністрація АТ "Дельта Банк" листом від 23 вересня 2015 року повідомила позивачку про нікчемність банківського вкладу (депозиту)

N 011-19552-230215 від 23 лютого 2015 року згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Дельта Банк" того ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення N 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".

Позивачка, не погоджуючись із вказаними діями відповідачів, звернулася до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів.

ОСОБА_3 вважає дії та бездіяльність відповідачів протиправними й такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (200 тис. грн.) після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Позивачка оскаржує судове рішення апеляційної інстанції, оскільки вважає, що спір стосовно невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування, є публічно-правовим.

Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.

За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом України N 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

Крім того, відповідно до ст. 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд в цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 21-286а16, у якій з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

ВеликаПалата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із ч. 1, 2 ст. 26 Закону N 4452-VІФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами ст. 27 Закону N 4452-VІвстановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:

уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону (…) станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

уповноважена особа Фонду (…) формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

виконавча дирекція Фонду (…) затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

уповноважена особа Фонду (…) формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом (…).

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, відбувається без участі банку-боржника.

Саме тому в ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми ст. 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.

Частиною 2 ст. 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави, не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства відсутні.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Саме така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 813/6392/15, від 13 червня 2018 року у справі N 820/12122/15 та від 20 червня 2018 року у справі N 813/5250/15.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду інформацію про ОСОБА_3, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду, з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судового рішення), є помилковим.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про скасування наказу уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року N 813 щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту)

N 001-19552-230215 від 23 лютого 2015 року, укладеного між АТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3, з огляду на таке.

Згідно із ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону N 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону

(ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів АТ "Дельта Банк" і виданий з цього приводу наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та N 819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивачки в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому вимога про скасування наказу повноваженої особи Фонду в частині визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між АТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3, не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

Таким чином, закриття провадження в адміністративній справі у вказаній вище частині позовних вимог є правильним саме з наведених вище мотивів.

Згідно з п. 2 ч 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до ч 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що викладені в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі щодо зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати додаткову інформацію стосовно ОСОБА_3., як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладами у АТ "Дельта банк" за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту), ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права, а тому в цій частині ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 20017 року підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Водночас, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року в частині мотивів закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про скасування наказу уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними правочину за договором банківського вкладу (депозиту) укладеного між АТ "Дельта Банк" та позивачкою слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_3, як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу (депозиту) N 011-19552-230215 від 23 лютого 2015 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скасувати, а справу в цій частині направити для продовження розгляду до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 рокув частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про скасування наказу уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними правочину за договором банківського вкладу (депозиту) - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті судове рішення в цій частині позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко Л.М. Лобойко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

м. Київ

Справа N 804/15152/15

Провадження N 11-730апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року (у складі колегії суддів Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,Семененка Я.В.) у справі N 804/15152/15 за позовом ОСОБА_4 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова ВладиславаВолодимировича

(далі - уповноважена особа Фонду; АТ "Дельта Банк" відповідно), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи Фонду та Фонду, у якому з урахуванням уточнених вимог просила:

- визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору N НОМЕР_2 банківського вкладу від 24 лютого 2015 року;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_4, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду;

- зобов'язати Фонд включити позивача до загального реєстру вкладників АТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду у розмірі 136 тис. 170 грн 64 коп.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 30 червня 2016 року у задоволенні позову відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 жовтня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України

(далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 через свого представника звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи позицію в касаційній скарзі, позивачка вказала, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом, а тому у спірних правовідносинах функції Фонду пов'язані зі здійсненням ним владних управлінських функцій. Тобто за своїм характером спір між позивачкою і відповідачами є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"

(далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 червня 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 24 лютого 2015 року між ОСОБА_4. й АТ "Дельта Банк" укладено договір N НОМЕР_2 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США. На підставі цього договору відкрито поточний рахунок N НОМЕР_1, на який цього ж дня зараховано грошові кошти у сумі 5 тис. 70 доларів США.

Ці грошові кошти були перераховані з рахунку ОСОБА_8 на депозитний рахунок позивача платіжним дорученням N 46391400 від 24 лютого 2015 року.

30 жовтня 2014 року Національним банком України винесено постанову N 692/БТ "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", якою, крім іншого, заборонено проведення будь-яких операцій за чинними договорами, в результаті яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб.

Правління Національного банку України постановою від 02 березня 2015 року N 150 віднесло АТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду рішенням від 02 березня 2015 року N 51 в АТ "Дельта Банк" запровадила тимчасову адміністрацію з 03 березня 2015 року та призначила уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк".

Листом тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" від 23 вересня 2015 року N 8821/298 позивачку повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США N НОМЕР_2 від 24 лютого 2015 року та відповідно про відсутність підстав для включення її до реєстру вкладників банку, що мають право на відшкодування коштів за вкладом у межах граничного розміру, згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI.

02 жовтня 2015 року Національний банк України прийняв постанову N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Дельта Банк". Того ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення N 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".

Зазначені обставини стали підставою для звернення ОСОБА_4 до суду з адміністративним позовом про захист порушених, на її думку, прав та інтересів.

ОСОБА_4 вважає дії та бездіяльність відповідачів протиправними й такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (200 тис. грн.) після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Позивачка оскаржує судове рішення апеляційної інстанції, оскільки спір стосовно невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування, є публічно-правовим спором.

Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.

За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом N 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

Крім того, відповідно до ст. 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, у якій з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

ВеликаПалата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із ч. 1, 2 ст. 26 Закону N 4452-VІФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами ст. 27 Закону N 4452-VІвстановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, згідно з яким:

уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону (…) станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

уповноважена особа Фонду (…) формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

виконавча дирекція Фонду (…) затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

уповноважена особа Фонду (…) формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом (…).

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, відбувається без участі банку-боржника.

Саме тому в ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми ст. 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.

Частиною 2 ст. 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави, не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстави для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства відсутні.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Саме така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справах N 813/6392/15 та від 20 червня 2018 року у справі N 813/5250/15.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати Фонду інформацію про ОСОБА_4, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та включення її до загального реєстру вкладників АТ "Дельта Банк", з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судового рішення), є помилковим.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту) N НОМЕР_2 від 24 лютого 2015 року, укладеного між АТ "Дельта Банк" та ОСОБА_4, з огляду на таке.

Згідно із ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону N 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону

(ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів АТ "Дельта Банк" і виданий з цього приводу наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та N 819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивачки в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому вимога про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду в частині визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між АТ "Дельта Банк" та ОСОБА_4, не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

Таким чином, закриття провадження в адміністративній справі у вказаній вище частині позовних вимог є правильним саме з наведених вище мотивів.

Згідно з п. 2 ч 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до ч 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що викладені в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі щодо зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати додаткову інформацію стосовно ОСОБА_4, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладами у АТ "Дельта банк" за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту), а також невключення позивачки до повного переліку вкладників АТ "Дельта Банк", ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права, а тому в цій частині ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 20016 року підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Водночас, ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року в частині закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту) укладеного між АТ "Дельта Банк" та позивачкою слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_4, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу (депозиту) N НОМЕР_2 від 24 лютого 2015 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та включення позивачки до загального реєстру вкладників Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" скасувати, а справу в цій частині направити для продовження розгляду до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року в частині закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту) - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті судове рішення в цій частині позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко Л.М. Лобойко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще оно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

м. Київ

Справа N 819/359/16

Провадження N 11-127апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Курильця А.Р., Кушнерика М.П., Мікули О.І.) у справі N 819/359/16 за його позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" (далі - уповноважена особа Фонду), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи Фонду,

третя особа - Фонд, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невизнання укладених договорів відступлення права вимоги від 28 січня 2016 року між ОСОБА_3 та фізичними особами-підриємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_5, відповідно до яких первісні кредитори уступили новому кредитору право вимоги на суму 10 000 грн та 49 000 грн відповідно з нарахованими процентами за договорами строкового банківського вкладу (депозиту) від 18 грудня 2015 року N Д-Ю/15/1040-28 і N Д-Ю/15/1040-29, укладеними між первісними кредиторами та ПАТ "Авант-Банк".

- зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_3, як вкладника ПАТ "Авант-Банк", який має право на відшкодування коштів за договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок Фонду.

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 31 травня 2016 року позов задовольнив і зобов'язав уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, що підлягають відшкодуванню за договорами строкового банківського вкладу (депозиту) від 18 грудня 2015 року N Д-Ю/15/1040-28 і N Д-Ю/15/1040-29; зобов'язав Фонд включити позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Авант-Банк" за рахунок Фонду.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 вересня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року та залишення в силі постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року.

Обґрунтовуючи позицію в касаційній скарзі, ОСОБА_3 указав, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 07 лютого 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що фізична

особа - підприємець ОСОБА_4 та фізична особа - підприємець ОСОБА_5, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 512 Цивільногокодексу України (далі - ЦК України), 28 січня 2016 року відступили ОСОБА_3 право вимоги за договорами банківських вкладів, укладених 18 грудня 2015 року між ними та ПАТ "Авант-Банк".

На підставі постанови Правління Національного банку України від 29 січня 2016 року N 44 "Про віднесення ПАТ "Авант-Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду 29 січня 2016 року прийняла рішення N 96 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Авант-Банк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

01 лютого 2016 року первісні кредитори банку (ОСОБА_4 та ОСОБА_5.) направили на адресу ПАТ "Авант-Банк" повідомлення про укладення договорів відступлення права вимоги і 18 лютого 2016 року від уповноваженої особи Фонду отримали відповідь, що звернення до банку про відступлення права вимоги за договором строкового банківського вкладу (депозиту) в процесі запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Авант-Банк" є порушенням вимог чинного законодавства, зокрема черговості задоволення вимог кредиторів. Копію цієї відповіді також направлено і ОСОБА_3

25 лютого 2016 року Правління Національного банку України прийняло постанову N 109 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Авант-Банк", а 26 лютого 2016 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення N 262 "Про початок процедури ліквідації банку та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".

25 лютого та 16 березня 2016 року ОСОБА_3 звертався до уповноваженої особи Фонду з вимогою визнати його вкладником банку на підставі договорів про відступлення права вимоги та включити його до переліку вкладників

ПАТ "Авант-Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 26 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), однак відповіді не отримав.

Позивач, не погоджуючись із вказаними діями відповідача, звернувся до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на його думку, прав та інтересів.

ОСОБА_3 вважає дії та бездіяльність відповідача протиправною й такою, що суперечать чинному законодавству, оскільки вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (200 тис. грн.) після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Позивач оскаржує судове рішення апеляційної інстанції, оскільки вважає, що спір стосовно невключення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування, є публічно-правовим.

Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.

За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом України N 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

Крім того, відповідно до ст. 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд в цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 21-286а16, у якій з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

ВеликаПалата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із ч. 1, 2 ст. 26 Закону N 4452-VІФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами ст. 27 Закону N 4452-VІвстановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:

уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону (…) станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

уповноважена особа Фонду (…) формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

виконавча дирекція Фонду (…) затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

уповноважена особа Фонду (…) формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом (…).

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, відбувається без участі банку-боржника.

Саме тому в ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми ст. 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.

Частиною 2 ст. 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави, не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства відсутні.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Саме така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 813/6392/15, від 13 червня 2018 року у справі N 820/12122/15 та від 20 червня 2018 року у справі N 813/5250/15.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду інформацію про ОСОБА_3, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Авант-Банк" за рахунок Фонду, з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судового рішення), є помилковим.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду щодо невизнання укладених позивачем договорів, з огляду на таке.

Згідно із ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону N 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "Авант-Банк" і виданий з цього приводу наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та N 819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому вимога про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду в частині невизнання укладених позивачем договорів не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

Таким чином, закриття провадження в адміністративній справі у вказаній вище частині позовних вимог є правильним саме з наведених вище мотивів.

Згідно з п. 2 ч 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до ч 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що викладені в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі щодо зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати додаткову інформацію стосовно ОСОБА_3, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Авант-Банк" за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту), ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права, а тому в цій частині ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 20016 року підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Водночас, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду щодо невизнання укладених позивачем договорівслід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_3, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу (депозиту) за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скасувати, а справу в цій частині направити для продовження розгляду до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року в частині закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду щодо невизнання укладених позивачем договорів- змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті судове рішення в цій частині позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко Л.М. Лобойко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/4280/16

Провадження N 11-767апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (далі - уповноважена особа Фонду; ПАТ "Енергобанк" відповідно) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2018 року (у складі колегії суддів Беспалова О.О., Губської О.А., Сорочка Є.О.) у справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду Паламарчука Віталія Віталійовича, уповноваженої особи Фонду БрайкаСтаніслава Анатолійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду та Фонду, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду від 18 січня 2016 року N 809/5 про визнання нікчемними договорів банківського вкладу, укладених між ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_3, а саме: N ДФ-120392-2612 від 16 грудня 2014 року; N ДФ-120398-2612 від 16 грудня 2014 року; N ДФ-120402-2612 від 16 грудня 2014 року.

На обґрунтування позову зазначено, що 16 грудня 2014 року ОСОБА_3 уклала договори банківського вкладу з ПАТ "Енергобанк", відповідно до яких розмістила у банку кошти. У подальшому, між нею та ПАТ "Енергобанк" укладений договір іпотеки від 26 грудня 2014 року, за умовами якого банк з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань з повернення позивачці строкових вкладів передав їй в іпотеку нерухоме майно - квартиру. Такі укладені договори позивач вважає законними та не вбачає підстав для визнання їх нікчемними (недійсними).

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 09 січня 2018 року в задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 березня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов. Визнав протиправним та скасував рішення уповноваженої особи Фонду від 18 січня 2016 року N 809/5.

У квітні 2018 року уповноважена особа Фонду звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2018 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи позицію в касаційній скарзі, уповноважена особа Фонду, серед іншого зазначила, що спір між сторонами стосується укладення, виконання та виявлення нікчемності цивільних договорів. Тобто за своїм характером спір між позивачкою і відповідачами не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки є цивільно-правовим.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 07 травня 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 червня 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що 16 грудня 2014 року між ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_3 укладено договори строкового банківського вкладу зі щомісячною сплатою відсотків, а саме N ДФ-120392-2612, N ДФ-120398-2612 та N ДФ-120402-2612. Відповідно до цих договорів ОСОБА_3 розмістила у ПАТ "Енергобанк" на вкладних рахунках N НОМЕР_1, N НОМЕР_2 і N НОМЕР_3 грошові кошти у розмірі 80 тис. доларів США, 60 тис. євро і 40 тис. євро відповідно.

Ці грошові кошти надійшли того ж дня з поточного рахунку позивачки.

26 грудня 2014 року між позивачкою та ПАТ "Енергобанк" укладено договір іпотеки, за умовами якого банк (іпотекодавець), з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає з договорів депозиту від 16 грудня 2014 року (N ДФ-120392-2612, N ДФ-120398-2612 та N ДФ-120402-2612) передав ОСОБА_3 (іпотекодержателю) квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності. У період дії цього договору предмет іпотеки залишається у володінні та користуванні іпотекодавця. При цьому, відповідно до п. 4.1 ст. 4 зазначеного договору іпотекодержателю надано право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання основного зобов'язання або його частини, воно не буде виконано.

Договір іпотеки від 26 грудня 2014 року того ж дня був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В.

30 квітня 2015 року ОСОБА_3 на підставі застереження, що містилося в договорі іпотеки, в позасудовому порядку звернула стягнення на вказане нерухоме майно шляхом набуття права власності на нього.

Питання щодо повернення переданого позивачу в іпотеку нерухомого майна згідно з договором іпотеки від 26 грудня 2014 року в даний час вирішується банком у судовому порядку в межах цивільної справи N 757/4218/16-ц за позовом ПАТ "Енергобанк" до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки. У цивільній справі зупинено провадження до набрання законної сили рішенням у справі N 826/4280/16.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 12 лютого 2015 року N 96 "Про віднесення ПАТ "Енергобанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12 лютого2015 року N 29 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Енергобанк".

27 квітня 2015 року позивачка від Фонду отримала відшкодування коштів за вкладом у розмірі 200 тис. грн.

Правління Національного банку України постановою від 11 червня 2015 року N 370 відкликало банківську ліцензію ПАТ "Енергобанк" та прийняло рішення про його ліквідацію.

12 червня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення N 115 про початок процедури ліквідації ПАТ "Енергобанк" і призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.

18 січня 2016 року N 809/5 уповноважена особа Фонду повідомила позивачку про визнання нікчемними договорів від 16 грудня 2014 року: N ДФ-120392-2612,

N ДФ-120398-2612 та N ДФ-120402-2612 з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), та вказала про недійсність договору іпотеки з проханням повернути нерухоме майно у власність ПАТ "Енергобанк", оскільки той був укладений у забезпечення виконання недійсного (нікчемного) основного зобов'язання.

Підставою для віднесення правочинів до нікчемних слугувало те, що ПАТ "Енергобанк" уклав з ОСОБА_3 договори банківського вкладу на більш вигідних та сприятливих умовах порівняно з іншими вкладниками.

Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів.

Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень першої й апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Законом N 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у ст. 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

У цій справі правовідносини стосуються визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду про віднесення правочинів до нікчемних.

Згідно із ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону N 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI незалежно від того, чи проведена ПАТ "Енергобанк" перевірка правочинів, передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону, і видане з цього приводу рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі N 910/24198/16 та від 04 липня 2018 року у справі N 819/353/16.

Оскільки наказ (рішення) про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому унаслідок прийняття цього рішення не можуть порушуватися будь-які права таких осіб.

Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивачки в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його протиправним, а тому вимога про скасування рішення повноваженої особи Фонду в частині визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_3, не може бути розглянута у порядку адміністративного судочинства (в тому числі в цивільних, господарських судах).

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемними договорів банківського вкладу не є публічно-правовим та не може бути розглянутий в судовому порядку, а тому провадження у цій адміністративній справі підлягає закриттю.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 354 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю і закриває провадження у справі з підстав, установлених ст. 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Енергобанк" задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2018 року скасувати.

Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду Паламарчука Віталія Віталійовича, уповноваженої особи Фонду БрайкаСтаніслава Анатолійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її пр