Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 408/8040/12

Провадження N 14-145цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" (далі - ПАТ "Дельта банк") на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року у складі суддів Митрофанової Л.В., Бондар Я.М., Соколан Н.О. в цивільній справі за позовом ПАТ "Дельта банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПАТ "Дельта банк" про визнання поруки припиненою

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року ПАТ "Дельта банк" звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 3 липня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - ТОВ "Укрпромбанк") та ОСОБА_3 (позичальник) укладено кредитний договір N 444/ФКВ-07 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику 39 200 доларів США зі сплатою за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних на строк до 2 липня 2027 року.

Того ж дня з метою своєчасного і належного виконання позичальником узятих на себе зобов'язань між ТОВ "Укрпромбанк", ОСОБА_5 (поручитель) та ОСОБА_3 укладено договір поруки N 444/Zфпор-07 (далі - Договір поруки), за яким поручитель зобов'язалася відповідати за повне та своєчасне виконання боржником зобов'язань за Кредитним договором.

30 червня 2010 року між ПАТ "Дельта банк", ТОВ "Укрпромбанк" та Національним банком України укладено договір про передачу активів і кредитних зобов'язань, за умовами якого ТОВ "Укрпромбанк" передало (відступило) ПАТ "Дельта банк" право вимоги, зокрема, за вказаними Кредитним договором та Договором поруки.

ОСОБА_3 належним чином не виконувала узятих на себе зобов'язань, у зв'язку із чим у неї станом на 8 січня 2015 року виникла заборгованість за тілом кредиту в розмірі 35 569,63 доларів США, що еквівалентно 561 273,32 грн. за процентами -16 647,48 доларів США, що еквівалентно 262 690,01 грн та за комісією - 21 896,59 грн. яку позивач після збільшення позовних вимог просив стягнути на свою користь солідарно з відповідачів.

ОСОБА_3, заперечуючи проти позову, послалась на те, що ПАТ "Дельта банк" не підтвердило обставин щодо набуття ним права вимоги до відповідачів за договором про передачу активів та кредитних зобов'язань, а також щодо поширення цього договору на Кредитний договір і Договір поруки, належно і своєчасно не повідомив відповідачів про перехід прав вимоги до ПАТ "Дельта банк" у кредитному зобов'язанні перед ТОВ "Укрпромбанк". ПАТ "Дельта банк" не довело, що воно є правонаступником ТОВ "Укрпромбанк". Позов не містить розрахунків суми, яку просить стягнути банк. Позивач не надав документів для перевірки і з'ясування дійсної суми заборгованості боржника, у зв'язку із чим неможливо встановити момент виникнення заборгованості та період нарахування процентів, штрафів, комісій. Банк після першої несплати позичальником установленого платежу знав про порушення, мав змогу звернутися до суду з вимогою про стягнення заборгованості за Кредитним договором, але своїм правом не скористався, у зв'язку із чим пропустив позовному давність.

У грудні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Дельта Банк" про визнання поруки припиненою. На обґрунтування зустрічних позовних вимог послалася на те, що Договір поруки припинив свою дію, оскільки кредитор протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням не пред'явив вимоги до неї як до поручителя. Посилаючись на викладене, ОСОБА_5 просила визнати поруку припиненою.

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 4 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою суду Дніпропетровської області від 4 листопада 2015 року, первісний позов задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Дельта банк" 561 273,32 грн заборгованості за тілом кредиту, 262 690,01 грн заборгованності за процентами, 21 896,59 грн заборгованості за комісією і 3 654 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту невиконання боржником та поручителем своїх зобов'язань за Кредитним договором та Договором поруки. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, місцевий суд дійшов висновку про його недоведеність та безпідставність.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 листопада 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд не визначився з датою спливу шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання з огляду на те, що ОСОБА_3 останній платіж за Кредитним договором здійснила у червні 2010 року, а вимогу про стягнення кредитної заборгованості до ОСОБА_5 банк пред'явив лише у серпні 2012 року. Оскільки коштів за Кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача в межах позовної давності. Проте апеляційний суд зазначеного не врахував та не встановив, з якого часу позичальник не сплачував проценти за договором.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 4 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Дельта банк" заборгованість за Кредитним договором у розмірі 798 156,24 грн. яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 35 569,63 доларів США, що еквівалентно 561 273,32 грн. за процентами - 13 624,35 доларів США, що еквівалентно 214 986,33 грн. за комісією - 21 896,59 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Дельта банк" судовий збір у розмірі 3 654 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта банк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ "Дельта Банк" про визнання поруки припиненою.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ПАТ "Дельта банк", апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 належним чином не виконувала умов Кредитного договору, у зв'язку із чим у неї виникла заборгованість у розмірі 798 156,24 грн. яка підлягає стягненню за період з липня 2010 року по січень 2015 року.

Відмовляючи ПАТ "Дельта банк" у стягненні з боржника заборгованості за процентами у розмірі 3 023,13 доларів США, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не обґрунтував природи походження цієї заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні вимог ПАТ "Дельта банк" у частині стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_5, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач на неодноразові запити суду не надав розрахунків заборгованості в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

У вересні 2016 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення з неї грошових коштів і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову ПАТ "Дельта банк" у задоволенні позову, в іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не врахував відсутності у матеріалах справи доказів передачі ПАТ "Дельта банк" права вимоги за Кредитним договором саме до неї як боржника, а наявна копія витягу з договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30 червня 2010 року не містить інформації про факт такої передачі. Усупереч вимогам статей 516, 517, 1082 ЦК України вона не була належним чином повідомлена про заміну кредитора в зобов'язанні. Суд не взяв до уваги тієї обставини, що позивач не надав доказів на підтвердження загальної суми заборгованості із зазначенням часу її утворення помісячно до передачі активів.

У жовтні 2016 року ПАТ "Дельта банк" подало касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок апеляційного суду про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, не відповідає нормам матеріального права, оскільки такий строк повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права повернення кредиту достроково. Посилання в рішенні апеляційного суду на те, що позивач не обґрунтував природи походження заборгованості за процентами в розмірі 3 023,13 доларів США є неправильним, оскільки в матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості за процентами.

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада та 6 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ПАТ "Дельта банк" відповідно, витребувано справу із суду першої інстанції та надано особам, які беруть у ній участь, строк для подачі заперечень на касаційні скарги.

Учасники справи наданим їм процесуальним законом правом надання заперечень не скористалися.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі? ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 січня 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справпередав, а Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду отримав зазначену справу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 квітня 2018 року справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстави, передбаченої підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України.

16 квітня 2018 року справа надійшла до ВеликоїПалати Верховного Суду та передана судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справи.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 квітня 2018 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Під час розгляду справи суди встановили, що 3 липня 2007 року між ТОВ "Укрпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта банк", та ОСОБА_3 укладено Кредитний договір, за яким банк надав позичальнику 39 200 доларів США зі сплатою за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних. За умовами цього договору повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами у розмірі не менш як 163,33 доларів США, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.

З метою своєчасного і належного виконання ОСОБА_3 узятих на себе зобов'язань 3 липня 2007 року між ТОВ "Укрпромбанк", ОСОБА_5 (поручитель) і ОСОБА_3 укладено Договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед банком за Кредитним договором у повному обсязі.

30 червня 2010 року між ПАТ "Дельта банк", ТОВ "Укрпромбанк" та Національним банком України укладено договір про передачу активів і кредитних зобов'язань, за яким ТОВ "Укрпромбанк" передало (відступило) ПАТ "Дельта банк" право вимоги, що включає в себе кредитні договори, в тому числі й Кредитний договір, укладений між банком та ОСОБА_3

Пунктом 5.1 Кредитного договору визначено, що сторони несуть відповідальність за невиконання та/або неналежне виконання умов цього Договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

ОСОБА_3 не виконувала належним чином узятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, здійснивши останній платіж у червні 2010 року, у зв'язку із чим у неї станом на 8 січня 2015 року утворилася заборгованість, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 35 569,63 доларів США, що еквівалентно 561 273,32 грн. за процентами - 16 647,48 доларів США, що еквівалентно 262 690,01 грн. за комісією - 21 896,59 грн. що підтверджується наданим позивачем розрахунком.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта банк" до поручителя про стягнення заборгованості за Кредитним договором, апеляційний суд виходив з того, що банк не надав розрахунку заборгованості за Кредитним договором у межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням. При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі N 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі N 6- 3087цс16 та в інших.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком і не вбачає підстав для відступлення від нього.

З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, за релевантністю судових рішень, прийнятих Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в аналогічних справах, свідчить про те, що суд касаційної інстанції дотримується правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі N 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі N 6-3087цс16 та в інших. Так, і у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, і в аналогічних справах, які переглядалися Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, прийнято рішення, які свідчать про відсутність розходжень у судовій практиці (справи N 756/12263/15-ц, 522/10828/15-ц, 377/471/15-ц, 127/8315/16-ц, 285/1462/15-ц, 2-1283/11, 569/3799/14-ц, 756/4514/16-ц, 750/4903/14 та багато інших). В усіх зазначених справах суд касаційної інстанції виходив із того, що строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням. Більш того, у цих судових рішеннях містяться посилання на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України у справах N 6-53цс14, 6-3087цс16 та інших аналогічних справах.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Христовпроти України" (рішення від 19 лютого 2009 року, заява N 24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії"). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Як зазначено в Доповіді щодо верховенства права Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанської комісії), правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики.

ЄСПЛ зазначав, що сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (рішення від 24 липня 2003 року у справі "Рябих проти Росії", заява N 52854/99).

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, які ґрунтуються на сталій практиці щодо застосування положень статті 559 ЦК України як Верховного Суду України, так і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Устименко проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації"), які з огляду на положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Таким чином, наведені у касаційних скаргах доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до вимог статей 411, 413 ЦПК України, оскільки Велика Палата Верховного Суду не вправі встановлювати обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій, і досліджувати докази, подані на підтвердження цих обставин. Судом касаційної інстанції не встановлено фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді спору у цій справі.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Велика Палата Верховного Судувважає, що під час розгляду справи апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права й не допустив порушень норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, а тому рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення, оскільки наведені в них доводи не спростовують висновків судів.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська О.С. Золотніков

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата согласилась с решением суда апелляционной инстанции, который отказывая в удовлетворении исковых требований ОАО "Дельта банк" к поручителю о взыскании задолженности по кредитному договору, исходил из того, что банк не предоставил расчета задолженности по кредитному договору в течение срока действия поручительства, то есть в течение шести месяцев с момента наступления срока погашения очередного платежа по основному обязательству.

При этом апелляционный суд пришел к выводу, что в случае предъявления банком требований к поручителю более чем через шесть месяцев после наступления срока исполнения соответствующей части основного обязательства в силу положений части четвертой статьи 559 ГК Украины поручительство прекращается в части определенных ежемесячных обязательств по возврату денежных средств за пределами этого срока. Поручительство по остальной части остается действительным, но в связи с отсутствием расчета во взыскании также отказано и по остальной части.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
16 hours ago, ANTIRAID said:

Большая палата согласилась с решением суда апелляционной инстанции, который отказывая в удовлетворении исковых требований ОАО "Дельта банк" к поручителю о взыскании задолженности по кредитному договору, исходил из того, что банк не предоставил расчета задолженности по кредитному договору в течение срока действия поручительства, то есть в течение шести месяцев с момента наступления срока погашения очередного платежа по основному обязательству.

При этом апелляционный суд пришел к выводу, что в случае предъявления банком требований к поручителю более чем через шесть месяцев после наступления срока исполнения соответствующей части основного обязательства в силу положений части четвертой статьи 559 ГК Украины поручительство прекращается в части определенных ежемесячных обязательств по возврату денежных средств за пределами этого срока. Поручительство по остальной части остается действительным, но в связи с отсутствием расчета во взыскании также отказано и по остальной части.

Все бы ничего, если бы не извращенная интерпретация (фактически собственная редакция) ВС части 4 ст. 559 ГКУ.

В "оригинальной редакции" нет никакого частичного поручительства, никакого дробления преклюзионного срока.

ВС фактически присвоил себе функции законодателя, увы...

 

  • Like 7

Share this post


Link to post
Share on other sites

Договор поруки обеспечивает весь кредитный договор на всю суму задолженности а не на отдельные периодические платежи и как может в таком случае прекращаться порука частями....полный абсурд.... 

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites
6 минут назад, ремикс сказал:

Договор поруки обеспечивает весь кредитный договор на всю суму задолженности а не на отдельные периодические платежи и как может в таком случае прекращаться порука частями....полный абсурд.... 

Это Мы с Вами знаем об этом, но судьи то не знают...)))

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 17.09.2018 в 12:54, Bolt сказал:

Это Мы с Вами знаем об этом, но судьи то не знают...)))

Куда же им, они же судьи, они сами воплощение закона......

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 минуты назад, ремикс сказал:

Куда же им, они же судьи, они сами воплощение закона......

В том то и вся проблема, что они не понимают, что трактование и создание законов не их задача... Их задача следить за законоприменением и не более... Создавать законоприменительную общую практику, а не законодательную... 

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites
35 минут назад, ремикс сказал:

Как там говорят: Он же жираф ему виднее

Вот с такой позиции в основном все решения и принимаются...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

http://reyestr.court.gov.ua/Review/61302267

                                                        

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      Справа № 408/8040/12  22-ц/774/1272/К/16      

Справа № 408/8040/12                                                           Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1272/К/16                                  ОСОБА_1

Категорія - 27 ( ІV )                                                                 Доповідач Митрофанова Л.В.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого судді:     Митрофанової Л.В.

суддів:                          Бондар Я.М., Соколан Н.О.,

при секретарі:             Чубіній А.В.,

за участі: представникаАнісімової ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_4;

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк про визнання поруки припиненою, -

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2012 року Публічне акціонерне товариство Дельта Банк (надалі - ПАТ Дельта Банк) звернулось з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого позивач зазначив, що згідно договору № 444/ФКВ-07, укладеного 03 липня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_5, остання отримала кредит у розмірі 39 200,00 дол. США з розрахунку 12,50 % річних за весь час фактичного користування кредитом на придбання нерухомості. У забезпечення виконання зазначеного договору 03 липня 2007 року між ТОВ "Український промисловий банк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 444/Zпор -07.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Укрпромбанку" на користь АТ «Дельта Банку», відповідно до п. 4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором,ОСОБА_6 передає (відступає) ОСОБА_7 права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами,що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком, внаслідок чого ОСОБА_8 замінює ОСОБА_6 як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а згідно з п. 4.2 внаслідок передачі ОСОБА_6 ОСОБА_7 прав вимоги до боржників, ОСОБА_7 переходить (відступається) право вимагати (замість ОСОБА_6) від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

У звязку з неналежним виконанням відповідачами взятих на себе зобовязань за кредитним договором станом на 21 серпня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 341592 грн. 97 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 27 березня 2013 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ПАТ Дельта Банк заборгованість по кредитному договорув сумі 341 592 грн. 97 коп. , а також понесені судові витрати - судовий збір у розмірі 3 219 грн.

Ухвалою суду від 03 березня 2014 року заочне рішення від 27.03.2013 року скасовано, справу призначено до розгляду.

08 грудня 2014 року відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ „Дельта Банк, посилаючись на те, щопротягом шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням позивач не предявив вимоги до неї, як до поручителя, тому просила визнати поруку припиненою.

03 березня 2015 року ПАТ Дельта Банк надав суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 444/ФКВ-07 від 03.07.2007 року, яка станом на 08 січня 2015 року склала 845859 грн. 92 коп., з яких: заборгованість за кредитом 35569,63 дол. США, що еквівалентно 561273,32 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом 16647,48 дол. США, що еквівалентно 262 690,01 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом 21896,59грн., а також судовий збір у розмірі 3654 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2015 року позовні вимоги ПАТ Дельта Банк задоволені в повному обсязі.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ПАТ „Дельта Банк заборгованість по тілу кредиту в сумі 561 273,32 грн., заборгованість по нарахованим відсоткам 262 690,01 грн., заборгованість по нарахованій комісії 21896,59 грн., судовий збір 3654 грн.

В зустрічному позові ОСОБА_3 до  ПАТ „Дельта Банк про визнання поруки припиненою - відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2015 року рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

       В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм материального та процессуального права. Зокрема, на її думку, суд не врахував тієї обставини, що в матеріалах справи відсутні підтвердження про передачу ПАТ Дельта Банкзамість ТОВ «Укрпромбанк» права вимоги за кредитним договором № 444/ФКВ-07 саме до неї, як боржника, оскільки копія витягу з договору про передачу активів та кредитних зобовязань від 30 червня 2010 року не містить інформації про факт передачі зазначених договорів. Вважає, що всупереч вимогам ст.ст. 5165171082 ЦК України вона не була належним чином повідомлена про заміну кредитора у зобовязані. Крім того, зазначає, що судом не прийнято до уваги, що позивачем не надано доказів на підтвердження загальної суми заборгованості із зазначенням часу її утворення до передачі активів помісячно, що впливає на встановлення строків спливу позовної давності.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача та задоволенні її зустрічних позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема на те, що у встановлений законом строк кредитором не було предявлено вимоги до неї, як поручителя, тому порука має бути припиненою.

У наданих суду запереченнях на апеляційні скарги відповідачів, представник позивача просить відхилити апеляційні скарги і рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційних скарг та заперечень на них, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03 липня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 444/ФКВ- 07, згідно з умовами якого банк надав останній кредитні кошти у розмірі 39 200,00 дол. США з розрахунку 12,50 % річних за весь час фактичного користування кредитом на придбання нерухомості.

У забезпечення виконання зазначеного договору 03.07.2007 року між ТОВ "Український промисловий банк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 444/Zпор -07.

Позивач є правонаступником ТОВ «Український промисловий банк» на підставі договору про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Укрпромбанку" на користь АТ «Дельта Банку» від 30 червня 2010 року, відповідно до п. 4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ОСОБА_6 передає (відступає) ОСОБА_7 права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком, внаслідок чого ОСОБА_8 замінює ОСОБА_6 як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а згідно з п. 4.2 внаслідок передачі ОСОБА_6 ОСОБА_7 прав вимоги до боржників, ОСОБА_7 переходить (відступається) право вимагати (замість ОСОБА_6) від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с. 26)

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця частками у розмірі не менш як 163,33 доларів США по 20-те число включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за мясяцем отримання кредиту, позичальник повинен надати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов.

Відповідачі підтвердили свою згоду з умовами кредитного договору та договору поруки, що підтверджується їхними підписами.

Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору станом на 08 січня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 845859 грн. 92 коп., з яких: заборгованість за кредитом 35 569,63 дол. США, що еквівалентно 561273,32 грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом 16647,48 дол. США, що еквівалентно 262 690,01 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом 21896,59 грн..

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором та договором поруки в сумі 845859 грн. 92 коп., суд першої інстанції виходив з доведеності факту невиконання боржником та поручителем своїх зобовязань за кредитним договором та договором поруки.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно положень ст. ст. 526527530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до статей 104910501054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Встановивши, що позивач виконав зобовязання за кредитним договором, а відповідач ОСОБА_5 несвоєчасно та не в повному обсязі повертала кошти на погашення позики, суд першої інстанції стягнув з боржника та поручителя солідарно заборгованість станом на 08 січня 2015 року в сумі 845859 грн. 92 коп.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо солідарного стягнення заборгованості з відповідачів з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник ОСОБА_5, а відтак і поручитель ОСОБА_3, первинно взяли на себе зобовязання повернути суму кредиту з відповідними процентами у строк до 02 липня 2027 року, сплачуючи її частинами не менш як 163,33 дол. США по 20-те число кожного місяця.

Таким чином, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобовязання, яке виникло на основі договору.

ОСОБА_4 виконання боржником кожного щомісячного зобовязання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобовязання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обовязку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобовязань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобовязань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк предявлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 20 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для предявлення вимог до поручителя.

У разі предявлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобовязання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобовязань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобовязань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Крім того, при застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати таке.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК Українипередбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «предявлення вимоги» та «предявлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 6164 Господарського процесуального кодексу Українистаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобовязання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що заборгованість, яку може бути стягнуто солідарно з боржника і поручителя обліковується за період з липня 2012 року по січень 2015 року.

Однак, вказані позовні вимоги до поручителя ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції задовольнити не може, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 10,57,60 ЦПК України, позивачем, на неодноразові запити суду, не було надано доказів (а саме розрахунку заборгованості) в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням.

Тому, на підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови позивачу в задоволенні позову до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню на підставі ст.ст. 526,527,530,626,625,627,629,1049,1050,1054 ЦК України.

Стягненню з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Дельта Банк» підлягає заборгованість за кредитним договором в сумі 798156,24 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредита 35569,63 дол. США, що еквівалентно 561273,32 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 13624,35 дол. США, що еквівалентно 214986,33 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом21896,59 грн.

В даному випадку заборгованості по процентам за користування кредитом становить саме 13624,35 дол. США, оскілки як вбачається із розрахунку заборгованості за договором кредиту, станом на червень 2010 року був наявний борг за процентами в розмірі 3 023 доларів 13 центів США.

За змістом ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Разом із тим, за змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності, тобто за період з липня 2010 року по січень 2015 року.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року № 6-249цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

В суді апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, представником позивача не наведено природи походження заборгованості по процентам у розмірі 3023,13 дол. США, тому вказана сума не має бути стягнута з відповідача.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.      

Згідно роз'яснень, наданих у п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 6164 Господарського процесуального кодексу Українистаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Виходячи з вище наведеного колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою, відсутні.

Посилання боржника ОСОБА_5 на відсутність у позивача ПАТ Дельта Банк права вимоги саме до неї, як боржника, та про те, що вона не була належним чином повідомлена про заміну кредитора у зобовязанні, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами - Договором про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Укрпромбанку" на користь АТ «Дельта Банку» від 30 червня 2010 року, листом ПАТ Дельта Банк, надісланим 03 липня 2010 року на адресу ОСОБА_5, в якому боржника повідомлено про заміну кредитора та порядок погашення платежів за кредитним договором, досудовими вимогами ПАТ Дельта Банк від 22 серпня 2012року за вих.№№ 48.2-08/3392/12, 48.2-08/3456/12, надісланими на адреси відповідачів, про необхідність дострокового виконання зобовязань за кредитним договором.

Безпідставними є і доводи ОСОБА_5 про неврахування судом строків позовної давності, оскільки з даним позовом ПАТ Дельта Банкзвернулось до суду, згідно штемпелю на поштовому відправленні, 31 жовтня 2012 року, а згідно розрахунку заборгованості за договором кредиту № 444/ФКВ-07 період нарахування заборгованості обчислюється з 30 червня 2010 року, тобто в межах строку позовної давності.

Не можуть бути взятими до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 щодо відсутності доказів на підтвердження загальної суми заборгованості із зазначенням часу її утворення до передачі активів помісячно, що, на його думку, впливає на встановлення строків спливу позовної давності, оскільки ОСОБА_5 не було подано до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності, позовні вимоги ОСОБА_7, як зазначено вище, заявлені в межах строку позовної давності, підтверджені наявними у справі розрахунками та не спростовані жодними доказами з боку відповідача.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог позивача та задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги про те, що у встановлений законом строк кредитором не було предявлено вимоги до неї, як поручителя, тому порука має бути припиненою, оскільки вказані доводи спростовуються вище наведеним.

Так, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

На підставі вище наведеного колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та скасуванню рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення по справі.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст. 303307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 314-316 ЦПК України, колегія суддів, -

                                                     В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Дельта Банк заборгованість за кредитним договором № 444/ФКВ-07 від 03.07.2007 року в сумі 798156,24 грн. (сімсот девяносто вісім тисяч сто пятдесят шість гривен двадцять чотири копійки), яка складається із: заборгованості по тілу кредита 35569,63 дол. США, що еквівалентно 561273,32 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 13624,35 дол. США, що еквівалентно 214986,33 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом21896,59 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Дельта Банк судовий збір у розмірі 3654 (три тисячі шістсот пятдесят чотири) грн.

Відмовити Публічному акціонерному товариству Дельта Банк в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк про визнання поруки припиненою - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом  двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді:

 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
On 15 Жовтень 2018 р. at 9:04 PM, у.zaporozhskiy said:

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      Справа № 408/8040/12  22-ц/774/1272/К/16      

Справа № 408/8040/12                                                           Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1272/К/16                                  ОСОБА_1

Категорія - 27 ( ІV )                                                                 Доповідач Митрофанова Л.В.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

...................................................

Керуючись ст.ст. 303307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 314-316 ЦПК України, колегія суддів, -

                                                     В И Р І Ш И Л А:

...................................................

 

Відмовити Публічному акціонерному товариству Дельта Банк в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк про визнання поруки припиненою - відмовити.

"Стой там - иди сюда!"

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76935004

А здесь преклюзионный строк не порезали на кусочки. Отказали только известному персонажу Журбасу Д.В., влезшему в дело с помощью ликвидатора банка путем введения суда в заблуждение.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 18.09.2018 в 14:02, ремикс сказал:

Как там говорят: Он же жираф ему виднее

 

В 17.10.2018 в 08:17, Лев сказал:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76935004

А здесь преклюзионный строк не порезали на кусочки. Отказали только известному персонажу Журбасу Д.В., влезшему в дело с помощью ликвидатора банка путем введения суда в заблуждение.

 

В 18.09.2018 в 14:38, Bolt сказал:

Вот с такой позиции в основном все решения и принимаются...

Кто сталкивался с практикой прекращений поручительства, когда, например, банк:

01.01.2016 направляет требование, 07.01.2016 оно получено заемщиком и поручителем.

01.03.2016 подает иск, который 01.09.2016 апелляционный суд возвращает истцу в связи с тем, что иск подан не в тот суд.

01.02.2017 иск подается снова.

Возможно есть похожая практика Верховного или Высшего специализированного суда.

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 часа назад, у.zaporozhskiy сказал:

 

 

Кто сталкивался с практикой прекращений поручительства, когда, например, банк:

01.01.2016 направляет требование, 07.01.2016 оно получено заемщиком и поручителем.

01.03.2016 подает иск, который 01.09.2016 апелляционный суд возвращает истцу в связи с тем, что иск подан не в тот суд.

01.02.2017 иск подается снова.

Возможно есть похожая практика Верховного или Высшего специализированного суда.

 

Такая практика есть, по моему с Укрсиббанком. ВСУ установил, что возврат иска не прерывает исковую давность.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 минуты назад, ANTIRAID сказал:

Такая практика есть, по моему с Укрсиббанком. ВСУ установил, что возврат иска не прерывает исковую давность.

Да, спасибо.

Ппонятно, что можно ссылаться на аналогию применения сроков исковой давности и сроков ч. 4 ст. 559 ЦК Украины.

Но Верхонвый Суд Украины неоднократно указывал, что это разные сроки.

И срок по прекращению поручительства вообще не подлежит прерыванию.

Но апелляционный суд посчитал, что так как первый иск был подан вовремя, то нет оснований для прекращения поручительства.

Share this post


Link to post
Share on other sites
12 часов назад, у.zaporozhskiy сказал:

Да, спасибо.

Ппонятно, что можно ссылаться на аналогию применения сроков исковой давности и сроков ч. 4 ст. 559 ЦК Украины.

Но Верхонвый Суд Украины неоднократно указывал, что это разные сроки.

И срок по прекращению поручительства вообще не подлежит прерыванию.

Но апелляционный суд посчитал, что так как первый иск был подан вовремя, то нет оснований для прекращения поручительства.

Тобто, вимога до поручителя була в межах 6-місячного строку. Вимога (позов до суду) та письмова вимога безпосередньо до поручителя є тотожними.

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 26.11.2018 в 08:13, Vladimir AB сказал:

Тобто, вимога до поручителя була в межах 6-місячного строку. Вимога (позов до суду) та письмова вимога безпосередньо до поручителя є тотожними.

Не є тотожними.

Верховний Суд вважає, що вимога у ч. 4 ст. 559 ЦК України це виключно позовна заява подана у встановленому порядку є вимогою, передбаченою вказаною статтею.

01.01.2016 направляет требование, 07.01.2016 оно получено заемщиком и поручителем.

01.03.2016 подает иск, который 01.09.2016 апелляционный суд возвращает истцу в связи с тем, что иск подан не в тот суд.

01.02.2017 иск подается снова.

Хоча був перший позов, але у зв'язку з тим, що він поданий з порушенням правил підсудності та повернутий кредитору, то він не є вимогою, передбаченою ч. 4 ст. 559 ЦК України.

 

 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Добрый день,

Прокомментируйте, пожалуйста, такую ситуацию:

21.06.2018 был последний платеж по кредиту.

30.01.2019 банк отправил требования к заемщику и поручителю, которые не были получены, потому что банк отправляет оба требования по адресам с ошибкой (правильные адреса указаны прямо в договорах: кредитном и поруки).

04.02.2019 вводится в действие закон "о возобновлении кредитования", который меняет сроки исковой давности для поручителей.

22.03.2019 банк подает в суд по старому адресу прописки заемщика (на момент подачи иска к району суда не имеют отношения ни заемщик, ни поручитель, ни банк), к иску банк прилагает требования на ошибочные адреса, и договора с правильными адресами.

Приближается дата заседания, планируется вернуть иск истцу через апелляцию в связи с тем, что он подан не в тот суд.

Каковы перспективы "отбить" поручителя на основании пропуска срока исковой давности?

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 часа назад, compass сказал:

Приближается дата заседания, планируется вернуть иск истцу через апелляцию в связи с тем, что он подан не в тот суд.

В каком смысле... Почему не в тот...? И сейчас такого нет... Иски на этом основании давно уже не возвращаются истцу... Новая редакция ЦПКУ уже полтора года действует, а Вы её не читали...

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 часа назад, compass сказал:

Каковы перспективы "отбить" поручителя на основании пропуска срока исковой давности?

Ну срок исковой давности в Вашем случае не наблюдается... Тем более его истечение...

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 hours ago, ANTIRAID said:

Закон обратной силы не имеет

Этому закону закон не писан, в нем указано, что он действует для договоров, срок действия которых не истек на момент его введение в действие.

Не могли бы вы прокомментировать ситуацию в целом? Я не юрист. Мне непонятно даже прервался ли срок исковой давности на основании того, что банк отправил требование вернуть всю сумму кредита, поскольку отправил он требования на деревню дедушке и они не были получены. Спасибо.

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 hour ago, Bolt said:

В каком смысле... Почему не в тот...? И сейчас такого нет... Иски на этом основании давно уже не возвращаются истцу... Новая редакция ЦПКУ уже полтора года действует, а Вы её не читали...

Я программист, мне простительно не читать ЦПКУ. "Не в тот" - в том смысле, что по адресу этого суда не зарегистрирован ни заемщик, ни поручитель, ни банк.

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 hour ago, Bolt said:

Ну срок исковой давности в Вашем случае не наблюдается... Тем более его истечение...

Простите, не понятно. 

 
 
 
On 9/14/2018 at 5:45 PM, ANTIRAID said:

Большая палата согласилась с решением суда апелляционной инстанции, который отказывая в удовлетворении исковых требований ОАО "Дельта банк" к поручителю о взыскании задолженности по кредитному договору, исходил из того, что банк не предоставил расчета задолженности по кредитному договору в течение срока действия поручительства, то есть в течение шести месяцев с момента наступления срока погашения очередного платежа по основному обязательству.

Тут вот описана ситуация аналогичная моей. Ну или я чего-то недопонимаю.

Share this post


Link to post
Share on other sites
45 минут назад, compass сказал:

Простите, не понятно. 

 Тут вот описана ситуация аналогичная моей. Ну или я чего-то недопонимаю.

Может быть и аналогичная, но там нет ни слова о сроке исковой давности и о его истечении... Там речь идёт о сроке действия поручительства...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Create an account or sign in to comment

You need to be a member in order to leave a comment

Create an account

Sign up for a new account in our community. It's easy!

Register a new account

Sign in

Already have an account? Sign in here.

Sign In Now

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      24 квітня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 523/10225/15-ц
      Провадження N 14-159цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року (суддя Пепеляшкова О.С.) та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року (судді Комлева О.С., Журавльов О.Г., Кравець Ю.І.)
      у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_11, Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна будівельна компанія" про стягнення заборгованості за кредитним договором,
      УСТАНОВИЛА:
      У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство "Дельта банк" (далі - ПАТ "Дельта банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_11, Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна будівельна компанія" (далі - ТОВ "Південна будівельна компанія") про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Позовну заяву мотивовано тим, що 23 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ВАТ "Кредитпромбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк") та ОСОБА_11 було укладено кредитний договір (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальнику було відкрито невідновлювальну кредитну лінію у розмірі 489 000,0 дол. США з розрахунку 13,6 % річних за користування кредитом на строк до 22 липня 2022 року.
      23 липня 2007 року та 12 січня 2009 року між ними було укладено додаткові угоди до Кредитного договору, якими було визначено інший графік погашення кредиту.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між банком та ТОВ "Південна будівельна компанія" 23 липня 2007 року було укладено договір поруки, відповідно до умов якого ТОВ "Південна будівельна компанія" зобов'язалось відповідати солідарно перед банком за своєчасне та повне виконання позичальником умов Кредитного договору.
      06 березня 2009 року ВАТ "Кредитпромбанк" звернулось до ОСОБА_11 з вимогою достроково повернути заборгованість за кредитом у зв'язку з порушенням строків повернення кредиту та сплати процентів у строк до 05 квітня 2009 року включно.
      Листом від 21 травня 2009 року ВАТ "Кредитпромбанк" було направлено ТОВ "Південна будівельна компанія" вимогу про дострокове повернення заборгованості та встановлено термін дострокового погашення - до 20 червня 2009 року.
      27 вересня 2013 року між ПАТ "Кредитпромбанк" і ПАТ "Дельта банк" було укладено договір купівлі-продажу прав, відповідно до умов якого ПАТ "Кредитпромбанк" передає (відступає) ПАТ "Дельта банк" право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі і за Кредитним договором, внаслідок чого ПАТ "Дельта банк" замінює ПАТ "Кредитпромбанк" як кредитора у зазначених зобов'язаннях та набуває право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
      ОСОБА_11 належним чином умови Кредитного договору від 23 липня 2007 року не виконував, станом на 14 жовтня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 11 184 790,42 грн. з яких: тіло кредиту - 6 109 123,17 грн. сума заборгованості за відсотками - 5 075 667,25 грн.
      Ураховуючи зазначене, ПАТ "Дельта банк" звернулося до суду та просило стягнути солідарно з ОСОБА_11 та ТОВ "Південна будівельна компанія" заборгованість за Кредитним договором у розмірі 11 184 790,42 грн.
      Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року позов ПАТ "Дельта банк" залишено без задоволення.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПАТ "Дельта банк" звернулося до суду після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідачів, що в силу частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для відмови у позові.
      Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта банк" в частині оскарження відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_11 про стягнення суми заборгованості за Кредитним договором відхилено.
      Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта банк" до ОСОБА_11 про стягнення заборгованості за Кредитним договором залишено без змін.
      Зазначену ухвалу апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що немає підстав для задоволення позовних вимог ПАТ "Дельта банк" у зв'язку зі спливом позовної давності. Право звернення до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості за Кредитним договором у кредитора виникло 06 квітня 2009 року. Перебіг позовної давності було перервано здійсненням платежу позичальником 31 серпня 2010 року, однак відлік почався знову з 01 вересня 2010 року відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України. До суду із зазначеним позовом банк звернувся 25 листопада 2014 року, тобто зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідача, що в силу частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
      Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта банк" задоволено частково.
      Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Дельта банк" до ТОВ "Південна будівельна компанія" про стягнення заборгованості за Кредитним договором скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.
      Зазначену ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що між ПАТ "Дельта банк" та ТОВ "Південна будівельна компанія", які є юридичними особами, виникли господарські правовідносини, позов ПАТ "Дельта банк" в частині вимог до ТОВ "Південна будівельна компанія" підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      У червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ПАТ "Дельта банк", в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, банк просить рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду від 26 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до умов договору купівлі-продажу прав від 27 вересня 2013 року ПАТ "Дельта банк" стало новим кредитором у зобов'язанні за спірним Кредитним договором, боржником за яким є ОСОБА_11 Банк вважає, що суди неправомірно застосували до спірних правовідносин позовну давність, оскільки згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 Кредитного договору датою повернення кредиту є 22 липня 2022 року, тому позовну давність необхідно рахувати з 2022 року, а не з 2010 року. Позивач також зазначив, що немає підстав вважати поруку припиненою і відповідно до умов договору поруки та статті 257 ЦК України перебіг строку позовної давності щодо вимог за договором поруки починається з 22 липня 2022 року.
      Крім того, суди залишили поза увагою ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від березня 2013 року про зупинення провадження у справі за позовом ПАТ "Дельта банк" до ОСОБА_12, ОСОБА_13, третя особа - ОСОБА_11, про звернення стягнення на предмет іпотеки за цим Кредитним договором від 23 липня 2007 року, тим самим суди не врахували, що відбулося переривання перебігу позовної давності відповідно до частини другої статті 264 ЦК України, що має суттєве значення для вирішення цієї справи.
      17 серпня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрив касаційне провадження в справі за касаційною скаргою ПАТ "Дельта банк" на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року і витребував матеріали цивільної справи N 523/10225/15-ц із суду першої інстанції.
      Особи, які беруть участь у розгляді справи, своїм правом надати заперечення на касаційну скаргу у строк, визначений ухвалою суду, не скористалися.
      15 грудня 2017 року набрав чинності Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII).
      У підпункті 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону N 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Відповідно до статті 388 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      16 травня 2018 року справа надійшла з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року справу призначено до розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду вважала мотиви, на підставі яких постановлено зазначену ухвалу Верховного Суду, обґрунтованими та ухвалою від 02 квітня 2019 року прийняла справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      15 квітня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду від ОСОБА_11 надійшов відзив на касаційну скаргу ПАТ "Дельта банк", з клопотанням про поновлення строку для його подання, мотивованого тим, що ОСОБА_11 ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі не отримував. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зворотнього, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе прийняти відзив до розгляду.
      ОСОБА_11 зазначив, що суди правильно встановили час переривання позовної давності та обґрунтовано дійшли висновку про сплив позовної давності, тому позов ПАТ "Дельта банк" задоволенню не підлягає, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Суди встановили, що 23 липня 2007 року ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_11 уклали Кредитний договір N 10/33/07-Zkln, за умовами якого позичальнику було відкрито невідновлювальну кредитну лінію у розмірі 489 000,0 дол. США з розрахунку 13,6 % річних за користування кредитом на строк до 22 липня 2022 року (а. с. 6-10).
      Додатковими угодами від 23 липня 2007 року та від 12 січня 2009 року сторони визначали та змінили графік погашення заборгованості за Кредитним договором (а. с. 11-16).
      23 липня 2007 року ВАТ "Кредитпромбанк" та ТОВ "Південна будівельна компанія" з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором уклали договір поруки N 10/33-П/07-Zkln, відповідно до умов якого ТОВ "Південна будівельна компанія" як поручитель зобов'язалось відповідати солідарно перед банком за своєчасне та повне виконання позичальником умов Кредитного договору (а. с. 17-19).
      06 березня 2009 року ВАТ "Кредитпромбанк" звернулось до ОСОБА_11 з вимогою достроково повернути усю заборгованість за кредитом у зв'язку з порушенням строків повернення кредитної заборгованості та сплати процентів - у строк до 05 квітня 2009 року включно (т. 1, а. с. 164).
      З вимогою аналогічного змісту ВАТ "Кредитпромбанк" 21 травня 2009 року звернулося до ТОВ "Південна будівельна компанія" та встановило термін дострокового погашення заборгованості - до 20 червня 2009 року (т. 1, а. с. 163).
      Як убачається з копії акта приймання-передачі документації за договором купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року, ПAT "Кредитпромбанк" передало (відступило) ПAT "Дельта банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПAT "Дельта банк" замінило ПAT "Кредитпромбанк" як кредитора (стало новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, відповідно ПAT "Дельта банк" набуло право вимагати (замість ПAT "Кредитпромбанк") від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (т. 1, а. с. 30, 31-36).
      Останній платіж за Кредитним договором було здійснено позичальником ОСОБА_11 31 серпня 2010 року, що підтверджується квитанцією (т. 1, а. с. 69).
      Станом на 14 жовтня 2014 року заборгованість за кредитом склала 11 184 790,42 грн. з яких тіло кредиту становило 6 109 123,17 грн. заборгованість за відсотками - 5 075 667, 25 грн (а. с. 24).
      Перевіряючи законність рішення апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині вимог до юридичної особи (боржника), Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Аналогічна норма міститься й у статті 19 чинного ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена позивачем у справі, яка переглядається, до боржника та поручителя, пов'язаних солідарним обов'язком.
      Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема в разі неподільності предмета зобов'язання.
      Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначені в частині першій цієї статті, а саме: у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
      Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.
      Відтак з огляду на солідарний обов'язок боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
      Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.
      Отже, за правилами ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) не передбачалося можливості розгляду справи в порядку господарського судочинства в одному провадженні як стосовно вимог до позичальника - юридичної особи, так і поручителя - фізичної особи, яка є стороною договору, укладеного на забезпечення виконання основного зобов'язання, та має солідарні з позичальником зобов'язання, що випливають з договорів кредиту та поруки.
      Зі змісту статті 15 ЦПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) можна зробити висновок про можливість розгляду таких вимог саме в порядку цивільного судочинства.
      Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
      Згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
      Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі юридичною особою ПАТ "Дельта банк" до фізичної особи ОСОБА_11 як позичальника за Кредитним договором, а також до поручителя (юридичної особи), який за умовами договору поруки погодився солідарно відповідати з позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язань за Кредитним договором.
      Стаття 1 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій)обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, фізичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителем - юридичною особою.
      При цьому ЦПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
      Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
      Крім того, вирішення такого спору за правилами цивільного судочинства в частині позовних вимог до боржника, який є фізичною особою, а за правилами господарського судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій), оскільки дослідження того ж самого предмета, а також тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
      Отже, критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника й поручителя в межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз'єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов'язання залежно від суб'єктного складу останнього.
      Така правова позиція вже неодноразово була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року (провадження N 14-40цс18), 21 березня 2018 року (провадження N 14-41цс18), 25 квітня 2018 року (провадження N 14-74цс18), 30 травня 2018 року (провадження N 14-123цс18), 14 листопада 2018 року (провадження N 14-258цс18) та інших.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      Враховуючи викладене, рішення суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі щодо позовних вимог, заявлених до ТОВ "Південна будівельна компанія", не можна визнати законним, і воно підлягає скасуванню, а справа в цій частині - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Судові рішення в частині позовних вимог до боржника ґрунтуються на вимогах закону та встановлених обставинах, а тому підстав для їх скасування не вбачається.
      Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за Кредитним договором, право на вимогу за яким передано новому кредитору - ПАТ "Дельта банк".
      Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
      Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
      Відповідно до пункту 4.2 Кредитного договору у разі недотримання позичальником умов кредитного договору та/або іпотечних договорів банк має право вимагати дострокового його розірвання, повернення одержаного кредиту, сплати нарахованих процентів за користування ним, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов Кредитного договору.
      Згідно з установленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами первісний кредитор - ВАТ "Кредитпромбанк" скористався наданим йому частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 4.2 Кредитного договору правом та пред'явив до позичальника вимогу про дострокове погашення кредитних зобов'язань.
      Надіславши 06 березня 2009 року відповідачу ОСОБА_11 вимогу про дострокове погашення заборгованості, ВАТ "Кредитпромбанк" змінило строк виконання основного зобов'язання у сторону зменшення до 05 квітня 2009 року. З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги про те, що відлік позовної давності має обраховуватися з 22 липня 2022 року не заслуговують на увагу.
      Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
      Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
      За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
      Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
      Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що строк позовної давності щодо стягнення із ОСОБА_11 заборгованості за Кредитним договором сплив 01 вересня 2013 року, оскільки право звернення до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості за Кредитним договором виникло у позивача 06 квітня 2009 року, однак було перервано здійсненням платежу позичальником 31 серпня 2010 року, перебіг позовної давності почався знову з 01 вересня 2010 року відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України. Із цим позовом банк звернувся до суду 25 листопада 2014 року, тобто з пропущенням строку загальної позовної давності за вимогами до позичальника.
      Заміна сторін у зобов'язанні, відповідно до статті 262 ЦК України, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, тобто після укладення 27 вересня 2013 року первісним і новим кредиторами договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами для ПАТ "Дельта банк" строки звернення до суду підлягають обчисленню так само, як і для ПАТ "Кредитпромбанк".
      З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою до ОСОБА_11 про стягнення заборгованості за Кредитним договором.
      Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      Не заслуговують на увагу доводи, наведені у касаційні скарзі, щодо переривання позовної давності на підставі частини другої статті 264 ЦК України у зв'язку з тим, що банк звернувся з вимогами до іпотекодавців про звернення стягнення на предмети іпотеки в рахунок заборгованості за Кредитним договором в межах позовної давності та ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 25 березня 2013 року зупинено провадження у справі, з огляду на таке.
      Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
      Таким чином, позовна давність шляхом пред'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов'язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред'явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
      Інші, наведені у касаційній скарзі доводи, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині вимог до ОСОБА_11, тому підстави для скасування судових рішень в цій частині позовних вимог відсутні.
      Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Таким чином, касаційну скаргу ПАТ "Дельта банк" слід задовольнити частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року в частині вимог до ОСОБА_11 - залишити без змін, а ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ "Південна будівельна компанія" - скасувати, справу в цій частині направити до апеляційного суду для продовження розгляду.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 400, 402-404, 409, 411, 416ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" задовольнити частково.
      Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року в частині вимог до ОСОБА_11 залишити без змін.
      Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ "Південна будівельна компанія" скасувати, справу в цій частині направити до апеляційного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 квітня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 604/156/14-ц
      Провадження N 14-644цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк),
      відповідачі: Фермерське господарство "Барселона" (далі - ФГ "Барселона"), ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" (далі - ТОВ "Приват Лізинг"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ФГ "Барселона"
      на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2014 року у складі судді Могачевської В.Й. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2014 року у складі колегії суддів Демковича Ю.Й., Загорського О.О., Козака І.О.
      у цивільній справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Барселона", ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк", ТОВ "Приват Лізинг" про визнання недійсними кредитного договору, договорів застави і поруки, купівлі-продажу, та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У січні 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 червня 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ФГ "Барселона" уклали кредитний договір N DNH2LOS02021 про надання останньому кредитного ліміту у розмірі 3 845 266,65 грн на оплату сільськогосподарської техніки, внесення страхових платежів, судових витрат за умови сплати 22 % річних та винагороди в обумовлені договором терміни, з кінцевим строком повернення кредиту відповідно до графіка погашення - 25 червня 2017 року.
      На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 21 червня 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 уклали договір поруки N DNH2LOS02021/DР, відповідно до якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів для відшкодування збитків.
      ПАТ КБ " ПриватБанк" свої зобов'язання за кредитним договором виконало належним чином, однак ФГ "Барселона" порушило свої зобов'язання зі своєчасного повернення отриманих кредитних коштів, сплати процентів, що потягло утворення заборгованості.
      Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 20 січня 2014 року заборгованість ФГ "Барселона" за кредитним договором становила 4 984 599,81 грн. із яких: заборгованість за кредитом - 345 524,00 грн. у тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 103 668,00 грн. заборгованість за процентами - 1 343 687,31 грн. у тому числі прострочена заборгованість за процентами - 1 305 043,42 грн. пеня - 185 388,50 грн.
      Строк прострочення зі сплати кредиту станом на 20 січня 2014 року становив 574 дні, а тому Банк відповідно до умов кредитного договору нарахував штраф у розмірі 193 263,33 грн.
      У зв'язку з невиконанням ФГ "Барселона" взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, з урахуванням договору поруки ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути солідарно з ФГ "Барселона" та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 177 863,14 грн (4 984 599,81 + 193 263,33 = 5 177 863,14).
      ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов, у якому просив визнати недійсними правочини, а саме: кредитний договір від 21 червня 2012 року N DNH2LOS02021, договори застави від 21 червня 2012 року N DNH2LOS02021/DZ та поруки N DNH2LOS02021/DP, укладені ПАТ КБ "ПриватБанк" та ФГ "Барселона", ОСОБА_3 відповідно, як такі, що вчинені під впливом тяжких обставин, а також договір купівлі-продажу від 01 вересня 2011 року N 1122, укладений ФГ "Барселона" та ТОВ "Приват Лізинг", як такий, що вчинений під впливом обману.
      Зустрічний позов мотивовано тим, що на час укладення кредитного договору Банк був обізнаний з тим, що стосовно директора ФГ "Барселона" ОСОБА_3 порушено кримінальну справу.
      Договори кредиту, застави і поруки укладено під впливом тяжкої обставини, якою, на думку ОСОБА_3, є порушена стосовно нього кримінальна справа за статтями 205, 209 та 191 Кримінального кодексу України, які передбачають покарання за особливо тяжкі злочини із позбавленням волі більше 10 років та можливого банкрутства ФГ "Барселона".
      ПАТ КБ "ПриватБанк" скористалося вказаною обставиною, бо достеменно знало про положення бізнесових і ділових стосунків ФГ "Барселона" і його директора ОСОБА_3, які уклали договори на вкрай невигідних умовах, зокрема в частині сплати 44 % річних за будь-яке невиконання умов договору.
      Також ПАТ КБ "ПриватБанк" було відомо і те, що взятий у нього інший кредит за договором від 13 жовтня 2008 року N КБ-357Г ще не сплачений.
      Договір купівлі-продажу комбайну укладено ФГ "Барселона" та ТОВ "Приват Лізинг" під впливом обману з боку продавця (ТОВ "Приват Лізинг"), який не повідомив про те, що комбайн на той час перебував у власності третіх осіб, у заставі із забороною відчуження.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2014 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з ФГ "Барселона" та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 21 червня 2012 року N DNH2LOS02021 у розмірі 4 984 599,81 грн. у тому числі: 3 455 524,00 грн - заборгованість за кредитом, із яких 1 036 681,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 1 343 687,31 грн - заборгованість за процентами, у тому числі 1 305 043,42 грн - прострочена заборгованість за процентами; 193 263,33 грн - штраф, а також 3 654 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
      Задовольняючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції керувався тим, що позовні вимоги Банку доведені й обґрунтовані, наявні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором, що утворилася у зв'язку з невиконанням позичальником належним чином взятих за договором зобов'язань щодо своєчасного погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами, тому Банк має право достроково заявляти вимоги про погашення такої заборгованості.
      Оскільки зобов'язання позичальника ФГ "Барселона" за кредитним договором забезпечені порукою ОСОБА_3, а за договором поруки поручитель відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, винагород, відшкодування збитків, то суд стягнув солідарно з відповідачів заборгованість, розмір якої підтверджено наданим позивачем розрахунком та не спростований відповідачами.
      Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд керувався тим, що не надано безспірних доказів на підтвердження заявлених ним вимог, які б свідчили, що оспорювані договори кредиту, застави і поруки укладені під впливом тяжких обставин, або ж на вкрай невигідних на момент їх укладення умовах, а договір купівлі-продажу вчинений під впливом обману з боку продавця.
      Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2014 року рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2014 року залишено без змін.
      Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд керувався тим, що суд дотримався норм процесуального права щодо оцінки доказів, зробив правильні висновки за результатами розгляду справи, правильно застосував норми матеріального права, а тому відсутні підстави для скасування цього рішення.
      Зокрема, у частині зустрічного позову апеляційний суд доповнив, що ОСОБА_3 не є стороною укладеного ФГ "Барселона" та ТОВ "Приват Лізинг" договору купівлі-продажу, і цим договором не порушуються жодні його права чи інтереси.
      ОСОБА_3 не надав доказів на підтвердження того, що ФГ "Барселона" уповноважило його на представництво своїх інтересів у суді за такими позовними вимогами, більше того, ФГ "Барселона" не є ініціатором зустрічних позовних вимог.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ФГ "Барселона" просило скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, провадження у справі у частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Барселона" закрити з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), а в частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір у частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Барселона" пов'язаний з виконанням господарського договору, укладеного цими юридичними особами, який мав розглядатися в порядку господарського судочинства, а тому провадження у справі в цій частині первісного позову підлягає закриттю.
      Стосовно вирішення первісного позову ПАТ КБ "ПриватБанк" у частині вимог до ОСОБА_3, то на момент звернення до суду з позовом (січень 2014 року) його порука відповідно до вимог частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (тут і далі - ЦК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) припинена (липень 2013 року), оскільки Банк направляв поручителю у січні 2013 року вимогу про дострокове погашення всієї заборгованості за кредитом.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
      У листопаді 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало заперечення на касаційну скаргу, в яких просило касаційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що умовами договору поруки передбачено строк, у межах якого сторони можуть звертатися до суду, - 5 років (пункт 5.1 договору поруки).
      Крім того, позовні вимоги виникли з одних і тих самих правовідносин - отримання кредиту, забезпеченого порукою, вимоги взаємопов'язані і їх окремий розгляд неможливий, тому спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 18 грудня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція ВеликоїПалати Верховного Суду
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку з чим справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, слід зазначити таке.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо вирішення таких справ не віднесено до інших видів судочинства.
      ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.
      Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати саме по собі.
      Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.
      Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
      Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
      Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
      У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.
      При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.
      Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
      Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений у частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.
      Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.
      З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 ЦК України, вбачається, що між боржником та поручителем існує солідарний обов'язок, встановлений законом та договором.
      У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій), визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
      З позовом до суду звернулася юридична особа - ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення солідарно заборгованості з юридичної особи - ФГ "Барселона", яке уклало з позивачем кредитний договір, а також до фізичної особи ОСОБА_3, який є поручителем за відповідним договором, укладеним на зебезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
      За статтею 16 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, на яку посилалося ФГ "Барселона" у касаційній скарзі, не допускалося об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
      Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки статті 15 ЦПК України та 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.
      Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителем, який є фізичною особою.
      ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
      Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
      Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими наведені в касаційній скарзі доводи щодо необхідності розгляду справи у частині позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Барселона" у порядку господарського судочинства та у зв'язку з цим закриття провадження у справі в цій частині позову.
      ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.
      Аналогічні висновки неодноразово викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року N 14-40цс18, 21 березня 2018 року N 14-41цс18, 25 квітня 2018 року N 14-74цс18, 20 червня 2018 року N 14-224цс18, від 12 вересня 2018 року N 14-269цс18, і підстав для відступу від них не вбачається.
      Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке.
      Суди встановили, що 21 червня 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ФГ "Барселона" уклали кредитний договір N DNH2LOS02021, предметом якого було надання позичальнику строкового кредиту з лімітом 3 845 266,65 грн на оплату сільськогосподарської техніки, страхових платежів, судових витрат в обмін на зобов'язання позичальника повернути кредит, сплатити проценти у розмірі 22 % річних, винагороду в обумовлені договором терміни, з кінцевим строком повернення кредиту відповідно до графіка погашення - 25 червня 2017 року.
      У пунктах 2.2.2, 2.2.3 кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язується сплатити проценти за користування кредитом та повернути кредит у терміни, встановлені пунктами 1.2, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2 договору.
      Пунктами 4.2, 4.10 договору визначено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань щодо погашення кредиту, передбачених пунктами 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 цього договору, він сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 44 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
      Згідно з пунктами 5.1, 5.4, 5.7 договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань щодо сплати процентів за користування кредитом, передбачених пунктами 2.2.2, 4.1, 4.2, 4.3 цього договору; термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2 договору; винагороди, передбаченої пунктами 2.2.5, 4.4., 4.5, 4.6 цього договору, позичальник сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі подвійної ставки Національного Банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування неустойки за кожен випадок порушення, передбаченого пунктами 5.1, 5.2, 5.3, здійснюється протягом 3-х років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно бути виконано клієнтом.
      Відповідно до пункту 2.3.2 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами договору, Банк на свій розсуд має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення.
      Пунктом 5.8 договору передбачено, що у разі порушення позичальником термінів платежів за будь-яким з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до суду, позичальник виплачує Банку штраф, розрахований за формулою: 1 000,00 грн + 5 % від суми встановленого ліміту на цілі, відмінні від сплати страхових платежів і платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
      На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 21 червня 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 уклали договір поруки N DNH2LOS02021/DР, відповідно до якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за кредитним договором N DNH2LOS02021 у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
      Відповідно до пункту 5.1 договору поруки сторони дійшли згоди, що строк, у межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу за договором, встановлюється протягом 5-ти років.
      Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ "ПриватБанк" виконало і надало ФГ "Барселона" обумовлений договором кредит, однак останнє не виконує належним чином взяті за договором зобов'язання зі своєчасного повернення отриманих кредитних коштів, сплати процентів, що призвело до утворення заборгованості.
      ПАТ КБ "ПриватБанк" направляло ФГ "Барселона" та ОСОБА_3 претензію від 08 січня 2013 року про дострокове повернення кредиту, сплату процентів, пені та штрафів у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, однак відповідачі не погасили заборгованості за кредитним договором.
      Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 20 січня 2014 року заборгованість ФГ "Барселона" за кредитним договором N DNH2LOS02021 становить 4 984 599,81 грн. із яких: заборгованість за кредитом - 3 455 524 грн. у тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 1 036 681,00 грн. заборгованість за процентами - 1 343 687,31 грн. у тому числі прострочена заборгованість за процентами - 1 305 043,42 грн. пеня - 185 388,50 грн.
      Оскільки станом на 20 січня 2014 року прострочення сплати кредиту становить 574 дні, то відповідно до пункту 5.8 кредитного договору Банк нарахував позичальнику штраф у розмірі 193 263,33 грн за розрахунком: 1 000,00 грн + 5 % (від 3 845 266,65 грн. = 193 263,33 грн.
      Велика Палата Верховного Суду вважає обгрунтованими наведені у касаційній скарзі доводи щодо припинення поруки ОСОБА_3 з огляду на таке.
      У пункті 4.1 договору поруки сторони передбачили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором (т. 1, а. с. 16 - зворот).
      Разом з тим у пункті 5.1 договору поруки передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу за договором, встановлюється протягом 5-ти років (т. 1, а. с. 17).
      За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
      Частинами першою, другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
      Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
      Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
      Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
      Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
      Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
      Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов'язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
      Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.
      Тому і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
      Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема від 22 серпня 2018 року у справі N 2-1169/11 (провадження N 14-265цс18) та від 20 березня 2019 року у справі N 1411/3467/12 (провадження N 14-594цс18).
      Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.
      Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
      У разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обчисленню від цієї дати.
      Установлено, що ПАТ КБ "ПриватБанк" направляло у тому числі й ОСОБА_3 претензію від 08 січня 2013 року про дострокове повернення кредиту, сплату процентів, пені та штрафів у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань (т. 1, а. с. 20). На а. с. 21, т. 1 міститься копія опису вкладення у цінний лист та фіскального чека про поштове відправлення.
      Таким чином, направленням указаної письмової вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом, Банк змінив строк виконання основного зобов'язання.
      У такому випадку підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
      Отже, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом (січень 2014 року) та розгляду справи в судах порука ОСОБА_3 за вказаним договором припинилася відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України.
      Таким чином, не є законним та обґрунтованим висновок судів першої й апеляційної інстанцій про стягнення з поручителя ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором.
      Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій у частині позову до ОСОБА_3 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову Банку до ОСОБА_3 відмовити.
      Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору у частині позову до ФГ "Барселона" слід зазначити наступне.
      Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
      Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
      Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      За змістом статей 629, 525, 612, 611 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
      За правилами частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 4 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах; стаття 12 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      За приписами статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Аналогічні норми містяться у статті 76 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Статтею 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Такі ж вимоги передбачені у статті 89 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Касаційна скарга ФГ "Барселона" не містить заперечень щодо розрахунку заборгованості за кредитом та процентами, тому Велика Палата Верховного Суду уцій частині оскаржувані судові рішення не перевіряє.
      Дослідивши зібрані у справі докази й надавши їм належну оцінку, застосувавши відповідні норми матеріального права, суд зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для стягнення з ФГ "Барселона" заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання ним належним чином зобов'язань за цим договором.
      ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з указаними висновками судів, оскільки вони підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем.
      За таких обставин та з підстав, передбачених зазначеними нормами матеріального права, законними й обґрунтованими є висновки судів про задоволення первісного позову в частині вимог до ФГ "Барселона" та наявність правових підстав для стягнення з нього заборгованості за кредитним договором.
      Оскільки касаційна скарга не містить мотивів стосовно висновків судів у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3, то судові рішення у цій частині не переглядаються у касаційному порядку.
      Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Судові рішення у частині вирішення первісного позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Барселона" ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      У порядку розподілу судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України, оскільки ухвалюється нове рішення у частині позову Банку до ОСОБА_3, яким відмовляється у задоволенні позову в цій частині, то з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 827,00 грн за подання апеляційної скарги, сплата якого підтверджується відповідною квитанцією (т. 1, а. с. 177).
      Керуючись статтями 141, 259, 265, 400, 402, 409, 410, 412, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргуФермерського господарства "Барселона" задовольнити частково.
      Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2014 року у частині позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.
      У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
      В іншій частині рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2014 року залишити без змін.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (код - 14360570; адреса: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 1 827,00 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      31 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 465/646/11
      Провадження N 14-222цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року (у складі суддів Савуляка Р.В., Крайника Н.П., Мельничука О.Я.) та касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року (у складі судді Мікули О.І.) та рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року (у складі суддів Савуляка Р.В., Крайника Н.П., Мельничука О.Я.) у цивільній справі за позовом Кредитної спілки "Християнська злагода", ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення коштів,
      ВСТАНОВИЛА:
      У липні 2010 року Кредитна спілка "Християнська злагода" (далі - КС "Християнська злагода") звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення коштів та звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому просила стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитними договорами в сумі 1 млн 207 тис. 1 грн 84 коп., яка включає 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп. позики, 23 тис. 666 грн витрат на правову допомогу, та звернути стягнення на передане в іпотеку майно в межах його вартості та інше майно, що перебуває у власності відповідачів.
      У грудні 2010 року КС "Християнська злагода", а також позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 звернулися з новим позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 було укладено кредитні договори, а саме: договір N 112/07 від 19 березня 2007 року, договір N 173/07 від 4 травня 2007 року, договір N 173/07 від 7 травня 2010 року, договір N 222/07 від 27 червня 2007 року, договір N 228/07-03 від 9 липня 2007 року, договір N 245/07 від 18 липня 2007 року, відповідно до яких ОСОБА_5 отримала кредит на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп.
      З метою забезпечення зобов'язань за зазначеними кредитними договорами між сторонами було укладено договір іпотеки та договори поруки, згідно з якими поручителями за зобов'язаннями ОСОБА_5 виступили ОСОБА_8 та ОСОБА_9
      Водночас позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_3 є кредиторами КС "Християнська злагода", що підтверджується судовими рішеннями, однак кредитна спілка не має можливості виконати свої зобов'язання перед ними внаслідок невиконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитними договорами. КС "Християнська злагода" передала ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 частину належного їй права вимоги до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в частині сум своєї заборгованості перед ними.
      З урахуванням уточнених позовних вимог позивачі просили:
      - стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в межах 605 тис. грн. з ОСОБА_9 в межах 30 тис. грн на користь КС "Християнська злагода" - 439 тис. 635 грн 84 коп., на користь ОСОБА_6 - 130 тис. 482 грн. на користь ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн. на користь ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн. на користь ОСОБА_3 - 400 тис. грн шляхом звернення стягнення на майно, передане ОСОБА_5 в іпотеку, а саме квартиру АДРЕСА_1;
      - стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь КС "Християнська злагода" витрати за надання правової допомоги в сумі 23 тис. 666 грн. судовий збір у сумі 51 грн та витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
      Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року позов задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в межах 605 тис. грн. з ОСОБА_9 в межах 30 тис. грн на користь КС "Християнська злагода" - 439 тис. 635 грн 84 коп. на користь ОСОБА_6 - 130 тис. 482 грн. на користь ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн. на користь ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн. на користь ОСОБА_3 - 400 тис. грн шляхом звернення стягнення на майно, передане в іпотеку, а саме квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_5 отримала в КС "Християнська злагода" кредит на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп., проте зобов'язання щодо повернення цих коштів не виконала. ОСОБА_9 та ОСОБА_8 як поручителі несуть солідарний обов'язок з виплати кредиту, однак лише в межах суми, за яку поручилися: ОСОБА_9 - 30 тис. грн. ОСОБА_8 - 605 тис. грн. Оскільки виконання зобов'язань за кредитом ОСОБА_5 забезпечувалося іпотекою, то вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню. Згідно з договором про відступлення права вимоги від 7 грудня 2010 року КС "Християнська злагода" передала ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 частину належного їй права вимоги до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в частині сум заборгованості КС "Християнська злагода" перед цими особами. Оскільки при заміні кредитора до нового кредитора переходять усі права в повному обсязі - як ті, що випливають зі змісту основного зобов'язання, так і ті, що забезпечують виконання вимоги кредитора, зокрема порука й іпотека, то позовні вимоги нових кредиторів є обґрунтованими в тій частині, що й вимоги кредитної спілки до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, та в розмірі, визначеному договором про відступлення права вимоги.
      Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов КС "Християнська злагода", ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 задоволено частково:
      - стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в межах 605 тис. грн на користь КС "Християнська злагода" 439 тис. 635 грн 84 коп. за кредитними договорами N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року;
      - стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_9 в межах 30 тис. грн на користь КС "Християнська злагода" 439 тис. 635 грн 84 коп. за кредитним договором N 112/07 від 19 березня 2007 року;
      - стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 130 тис. 482 грн. на користь ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн. на користь ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн. на користь ОСОБА_3 - 400 тис. грн шляхом звернення стягнення на майно, передане в іпотеку, а саме квартиру АДРЕСА_1 (до квартири відноситься комора в підвалі під літ. XCIV площею 2,6 кв. м);
      - у задоволенні позовних вимог КС "Християнська злагода" до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 23 тис. 666 грн відмовлено.
      Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_5 отримала в КС "Християнська злагода" кредит на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп., проте зобов'язання щодо повернення цих коштів не виконала. ОСОБА_9 узяв на себе обов'язок відповідати за зобов'язаннями, що випливають з договору N 112/07 від 19 березня 2007 року, ОСОБА_8 виступила поручителем з виконання зобов'язань ОСОБА_5, передбачених кредитними договорами N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року, тому відповідальність ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не може бути солідарною. Оскільки виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_5 забезпечувалося іпотекою, то вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 168 кв. м) є обґрунтованими. Доводи ОСОБА_5 та ОСОБА_8 про те, що кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості її правового статусу, визначеного законом, не мала права відступати право вимоги за кредитним договором ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, адже це не передбачено законом, суд відхилив як необґрунтовані. Недійсність укладеного договору про відступлення права вимоги прямо не встановлено законом, а відтак у силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правомірність такого договору презюмується.
      У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції не містить положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами поруки. Рішення суду першої інстанції фактично виконане ще в 2012 році. Оскаржуване рішення апеляційної інстанції передбачає подвійне стягнення на користь кредитної спілки заборгованості в сумі 439 тис. 635 грн 84 коп. в порушення прав та інтересів інших стягувачів. Для повернення заборгованості кредитній спілці достатньо суми стягнення солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 Вказує, що суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_5 та поручителів за відповідними кредитними договорами (N 173/07 від 4 і 7 травня 2007 року та N 112/07 від 19 березня 2007 року) не врахував тієї обставини, що право вимоги за цими кредитними договорами кредитна спілка відступила іншим кредиторам. Крім того, рішенням апеляційної інстанції стягнуто з ОСОБА_5 солідарно з ОСОБА_9 за кредитним договором N 112/07 439 тис. 635 грн 84 коп., хоча остання за цим договором отримала кредитні кошти в сумі 30 тис. грн., лише в межах зазначеної суми виступив поручителем і ОСОБА_9 також посилається на неправильний висновок апеляційного суду щодо відмови у стягненні витрат на правову допомогу.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
      У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження ОСОБА_5 та ОСОБА_8, які знали про існування оскаржуваного рішення від 6 травня 2011 року, оскільки їх представники брали участь у судовому засіданні і за цей час вчинялися виконавчі дії в межах виконавчого провадження. Скасування рішення через тривалий час порушує принцип юридичної визначеності і є втручанням у право мирно володіти майном.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
      У грудні 2016 року ОСОБА_5 звернулася з касаційною скаргою на рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що кредитна спілка з огляду на її правовий статус не має права відступати право вимоги за кредитним договором. ОСОБА_5 вказує, що такий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року (N 6-667цс15) та від 15 квітня 2015 року (N 6-59цс15). Тому позивачі безпідставно набули право стягнення з неї заборгованості на підставі договору про відступлення права вимоги від 7 грудня 2010 року. Крім того, безпідставно звернуто стягнення на іпотечне майно відповідно до договору іпотеки від 8 травня 2007 року, оскільки цей договір було укладено на забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов'язань саме за кредитним договором N 175/07 від 7 травня 2007 року, а докази про надання кредитних коштів за цим договором відсутні.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
      У квітні 2017 року КС "Християнська злагода" надала заперечення на касаційні скарги, в яких просить рішення апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивовано тим, що у кредитної спілки з огляду на її правовий статус немає права відступати право вимоги за кредитним договором. Також вважає неправильними висновки судів про задоволення вимог інших позивачів за рахунок іпотечного майна, оскільки прав за іпотечним договором вона не відступала.
      У листопаді 2017 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 надали заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5, в яких просять відхилити касаційну скаргу та скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Заперечення мотивовано тим, що посилання ОСОБА_5 на висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року (N 6-667цс15) та 15 квітня 2015 року (N 6-59цс15), безпідставні, оскільки КС "Християнська злагода" відступила не право кредитодавця, а право кредитора без отримання будь-якої компенсації (доходу), зменшивши таким чином свою заборгованість перед членами кредитної спілки, за депозитні кошти яких було надано кредит ОСОБА_5 Вважають, що укладений договір про відступлення права вимоги від 7 грудня 2010 року є договором цесії, а не договором факторингу, тоді як зазначені правові позиції стосуються укладення саме договору факторингу.
      У листопаді 2017 року ОСОБА_7 надала додаткові заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5, в яких просить відхилити касаційну скаргу та скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      20 лютого 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
      Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 16 травня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки така передача необхідна для забезпечення розвитку права й формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо відступлення права вимоги за кредитним договором за участю кредитних спілок. Крім того, колегія вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року (N 6-59цс15) та від 2 вересня 2015 року (N 6-667цс15).
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, та врахувавши наведені доводи в запереченнях на касаційні скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, оскільки вона просить скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року з підстави невмотивованого поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_5 та ОСОБА_8, при цьому не порушує питання про скасування відповідної ухвали про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначеним особам, а саме ухвали Апеляційного суду Львівської області від 15 липня 2016 року.
      Суди встановили, що 19 березня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 112/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 30 тис. грн строком до 19 березня 2009 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткових касових ордерів N 1136 від 19 березня 2007 року та N 1192 від 21 березня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 5 тис. грн та 25 тис. грн відповідно.
      На забезпечення виконання зобов'язання за цим договором між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_9 було укладено договір поруки N 112/07 від 19 березня 2007 року.
      4 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 173/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 100 тис. грн строком до 4 травня 2010 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткових касових ордерів N 2032 від 4 травня 2007 року та N 2064 від 5 травня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 70 тис. грн та 30 тис. грн відповідно.
      7 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 173/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 505 тис. грн строком до 7 травня 2010 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткового касового ордера N 2647 від 10 травня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 2772 від 15 травня 2007 року - 75 тис. грн., видаткового касового ордера N 2851 від 21 травня 2007 року - 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 2893 від 22 травня 2007 року - 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 2914 від 23 травня 2007 року - 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 2931 від 24 травня 2007 року - 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 3126 від 2 червня 2007 року - 55 тис. грн.
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_8 було укладено відповідні договори поруки N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року.
      27 червня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 222/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 25 тис. грн строком до 27 червня 2008 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткового касового ордера N 3614 від 27 червня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 25 тис. грн.
      9 липня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 228/07-03, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 500 тис. грн строком до 9 липня 2010 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткових касових ордерів: N 4106 від 16 липня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 55 тис. 500 грн. N 4219 від 20 липня 2007 року - 75 тис. грн. N 4243 від 23 липня 2007 року - 75 тис. грн. N 4330 від 26 липня 2007 року - 25 тис. 743 грн. N 4101 від 6 серпня 2007 року - 75 тис. грн. N 4704 від 9 серпня 2007 року - 75 тис. грн. N 4822 від 15 серпня 2007 року - 75 тис. грн. N 4972 від 22 серпня 2007 року - 43 тис. 757 грн.
      18 липня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 245/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 23 тис. 342 грн строком до 18 липня 2009 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткового касового ордера N 4172 від 18 липня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 23 тис. 342 грн.
      Таким чином, ОСОБА_5 за вищезазначеними договорами отримала кредитні кошти на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп., які не повернула.
      7 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 175/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 1 млн 515 тис. грн. строком до 7 травня 2010 року (вимоги про стягнення заборгованості за цим договором не є предметом спору у цій справі).
      8 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, за умовами якого ОСОБА_5 передала в іпотеку належне їй майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1, що складається з чотирьох кімнат житловою площею 88,3 кв. м та кухні, загальна площа квартири 168 кв. м (до квартири відноситься комора в підвалі під літ. "XCIV" площею 2,6 кв. м).
      Пунктом 1.3 вказаного договору іпотеки передбачено, що іпотека за цим договором забезпечує повне виконання позичальником зобов'язань перед іпотекодержателем, що виникають із кредитного договору N 175/07, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені між сторонами, за умовами яких іпотекодатель зобов'язується перед іпотекодержателем повернути отримані кредитні кошти в розмірі 1 млн 515 тис. грн., що на день укладення договору еквівалентно 300 тис. дол. США.
      7 грудня 2010 року між КС "Християнська злагода" (первісний кредитор) та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 (нові кредитори) укладено договір про відступлення права вимоги.
      Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що первісний кредитор передає частину належного йому права вимоги, а нові кредитори приймають на себе право часткової вимоги, що належить первісному кредитору до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 згідно кредитних договорів N 112/07 від 19 березня 2007 року, 173/07 від 4 травня 2007 року, 175/07 від 7 травня 2007 року, 222/07 від 27 червня 2007 року, 228/07-03 від 9 липня 2007 року, 245/07 від 18 липня 2007 року, договору іпотеки від 8 травня 2007 року в частині сум заборгованості первісного кредитора перед новими кредиторами згідно договорів про залучення внесків на депозитні рахунки, на загальну суму 743 тис. 701 грн 18 коп.
      Пунктом 2.3 зазначеного договору встановлено, що нові кредитори мають право вимагати від боржників (ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9.) виконання зобов'язань даного договору на користь: ОСОБА_6 - 130 тис. 482 грн 02 коп., ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн 44 коп., ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн 72 коп., ОСОБА_3 - 400 тис. грн., на загальну суму 743 тис. 701 грн 18 коп.
      Задовольняючи частково позовні вимоги у справі яка розглядається, суди виходили з того, що позичальник за кредитними договорами ОСОБА_5 допустила неналежне виконання їх умов щодо повернення кредиту, кредитор в особі КС "Християнська злагода" у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству України уступив право вимоги іншим фізичним особам - позивачам у справі, які правомірно ставлять питання про стягнення заборгованості за кредитом в межах відступлених їм вимог.
      Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема договорів.
      Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
      Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою та/або заставою.
      Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
      Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
      За змістом пункту 3.2 укладених між сторонами договорів поруки поручителі відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у тому числі за повернення основної суми боргу, процентів, комісій за користування кредитом, відшкодування можливих збитків, завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником умов договору позики.
      Зазначеним пунктом договорів передбачено солідарну відповідальність боржника та поручителів.
      При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.
      Згідно з договором поруки N 112/07 від 19 березня 2007 року ОСОБА_9 узяв на себе обов'язок відповідати за зобов'язаннями, що випливають з кредитного договору N 112/07 від 19 березня 2007 року, за яким ОСОБА_5 отримала кредит у сумі 30 тис. грн.
      Отже, ОСОБА_9 несе солідарний обов'язок з виплати вказаного кредиту в межах 30 тис. грн лише з ОСОБА_5
      Також згідно з договорами поруки N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року ОСОБА_8 виступила поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_5, передбаченими кредитними договорами N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року відповідно. Загальна сума кредиту за вказаними кредитними договорами становить 605 тис. грн.
      Таким чином, ОСОБА_8 несе солідарний обов'язок з виплати зазначеного кредиту в межах 605 тис. грн лише з ОСОБА_5
      Відтак відповідальність ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не може бути солідарною.
      Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого.
      У цій справі укладено різні самостійні договори поруки, за якими кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники.
      Саме до цього зводяться висновки суду апеляційної інстанції щодо солідарної відповідальності боржника з кожним поручителем окремо за окремими договорами поруки в межах забезпечених сум заборгованості.
      При цьому рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.
      Разом з тим, в порушення зазначених вище норм закону, апеляційний суд стягнув солідарно з боржника та поручителя ОСОБА_9 на користь кредитної спілки заборгованість за кредитним договором N 112/07 від 19 березня 2007 року в розмірі 439 тис. 635 грн 84 коп., в той час як розмір заборгованості за цим договором становить 30 тис. грн. згідно з договором поруки N 112/07 від 19 березня 2007 року ОСОБА_9 взяв на себе обов'язок відповідати за цим зобов'язанням саме в такому розмірі.
      Статтею 1 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV, тут і на далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      У разі порушення іпотекодавцем зобов'язань, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право в разі невиконання основного зобов'язання звернути стягнення на предмет іпотеки (стаття 12 Закону N 898-IV).
      Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 в зазначеному розмірі та звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суди виходили з того, що КС "Християнська злагода" відступила їм в установленому законом порядку вимоги за іпотечним договором.
      Разом з тим, поза увагою судів залишились вимоги статті 24 Закону N 898-IV, відповідно до якої правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
      Проте будь-які докази про наявність нотаріально посвідченого договору в матеріалах справи відсутні.
      Підставою для передачі та прийняття цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо відступлення кредитними спілками права вимоги за кредитними договорами.
      Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
      Сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
      Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
      За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
      До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
      При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
      Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.
      У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.
      З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.
      Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичних осіб, які не можуть надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.
      Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
      Аналогічна позиція вже висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року (справа N 909/968/16).
      З огляду на викладене, судові рішення першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними та обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні. Оскільки зазначені помилки допущені судами першої та апеляційної інстанцій, то справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.
      Рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 0417/12398/2012
      Провадження N 14-553цс18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      головуючого Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до публічного акціонерного товариства "Акцент-банк", ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2015 року, ухвалене суддею Зосименко С.Г., та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року, ухвалене у складі колегії суддів Пономарь З.М., Баранніка О.П., Посунся Н.Є.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулось до суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Акцент-банк" (далі - ПАТ "А-Банк"), ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави.
      2. Позовну заяву мотивовано тим, що 31 березня 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитно-заставний договір N SUK0AK00070026, згідно з яким останній отримав кредит у сумі
      55 908,00 грн зі сплатою 15,96 % річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном повернення 30 березня 2015 року.Кредит надавався на придбання відповідачем автомобіля FORD моделі Fiesta 1.3, 2007 року випуску, тип ТЗ легковий комбі-В, номер кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2.
      3. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором у заставу банку було передано вищевказаний автомобіль.Крім того, зобов'язання за вказаним договором були забезпечені порукою у розмірі 10 000,00 грн відповідно до договору поруки, укладеного з ПАТ "А-Банк" 20 жовтня 2010 року N 167.
      4. ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку із чим станом на 13 липня 2012 року у нього виникла заборгованість у розмірі 90 963,40 грн. яка складається з 47 783,79 грн заборгованості за кредитом, 25 914,50 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 1 633,28 грн заборгованості за комісією за користування кредитом, 11 062,14 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 250,00 грн штрафу (фіксована частина), 4 319,69 грн штрафу (процентна складова).
      5. У зв'язку з наведеним позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 31 березня 2008 року N SUK0AK00070026 у сумі 90 963,40 грн витребувати у відповідача ОСОБА_3 та передати в заставу шляхом вилучення ПАТ КБ "Приватбанк" предмета застави - автомобіля FORD моделі Fiesta 1.3, 2007 року випуску, тип ТЗ легковий комбі-В, номер кузова НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_3, комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; звернути стягнення на цей предмет застави шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ "Приватбанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ "Приватбанк" усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; стягнути з відповідачів солідарно на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 10 000,00 грн.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      6. Рішенням Індустріального районного суду від 03 вересня 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави відмовлено. Провадження у частині позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до ПАТ "А-Банк" про стягнення заборгованості закрито.
      7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав доказів повідомлення ОСОБА_3 про намір звернути стягнення на заставне майно та надіслання боржнику вимоги щодо погашення кредитної заборгованості, внесення даних про реєстрацію в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, даних про письмове повідомлення всіх обтяжувачів та боржника про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання з викладенням про це повної інформації, що передбачено ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", не підтвердив.
      8. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року рішення Індустріального районного суду від 03 вересня 2015 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у позові.
      9. Апеляційний суд вважав, що висновок суду першої інстанції не в повному обсязі відповідає вимогам закону та обставинам справи, та, враховуючи принцип диспозитивності, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави у зв'язку з їх необґрунтованістю.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      10. ПАТ КБ "Приватбанк" у касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, просило скасувати рішення Індустріального районного суду від 03 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. У касаційній скарзі ПАТ КБ "Приватбанк" зазначило, що суди не врахували тієї обставини, що банк неодноразово направляв відповідачу повідомлення про наявність простроченої заборгованості з вимогою її погасити. ПАТ КБ "Приватбанк" надало суду докази щодо наявності кредитної заборгованості, а відповідач не спростував їх. Вважало, що використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права звернутися до суду. ПАТ КБ "Приватбанк" вказувало, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність обставин настання події дефолту, згідно з якими можливе звернення стягнення на предмет застави. Крім того, суди безпідставно закрили провадження у частині позовних вимог до ПАТ "А-Банк", оскільки відповідно до змісту спірних правовідносин та суб'єктного складу учасників цих правовідносин спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Щодо меж розгляду судом касаційної скарги
      12. 09 лютого 2017 рокуВищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою відкрив касаційне провадження у цій справі.
      13. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладений у новій редакції.
      14. Відповідно до п. 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      15. 07листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      16. Своє рішення суд мотивував тим, що позивач оскаржує рішення Індустріального районного суду від 03 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 рокуз підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      17. 22 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Позиція Верховного Суду
      18. ВеликаПалата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
      19. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      20. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      21. Відповідно до вимог ст. 15 ЦПК України, якою керувалися суди і яка була чинною на час ухвалення судових рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. Аналогічна норма міститься й у ст. 19 ЦПК України у чинній редакції.
      22. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      23. Водночас при визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.
      24. Відповідно до ч. 1 ст. 541 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
      25. Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені ст. 543 ЦК України, основним з яких є зазначений у ч. 1 цієї статті, а саме: у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
      26. Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, установлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (п. 1 ч. 2 ст. 12 цього Кодексу).
      27. ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Кодексу).
      28. Суди попередніх інстанцій встановили, що позов про звернення стягнення на предмет застави був поданий до позичальника, який, на думку заявника, допустив неналежне виконання зобов'язання за кредитним договором, а також до поручителя - юридичної особи.
      29. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, закрив провадження у справі в частині позову до поручителя - юридичної особи, мотивувавши таке рішення тим, що вимога до цього відповідача не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 15, 16 ЦПК України, а також ст. 12 ГПК України у редакціях, чинних на час розгляду справи.
      30. Так, ст. 16 ЦПК України не допускала об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належали до юрисдикції різних судів.
      31. Разом із тим заявлена у цій справі позовна вимога про звернення стягнення на предмет застави з боржника та поручителя могла бути предметом окремого розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки ст. 15 ЦПК України та ст. 12 ГПК України у редакціях, чинних на час розгляду справи судами, не встановлювали відповідної заборони.
      32. Зі змісту ст. 15 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) можна зробити висновок про можливість розгляду таких вимог саме у порядку цивільного судочинства.
      33. Разом з тим, крім предметного критерію, для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
      34. ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у суді першої інстанції) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      35. Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
      36. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
      37. Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до боржника, який є фізичною особою, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, оскільки дослідження того ж самого предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
      38. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність закриття провадження у справі у частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою, а також вважає за необхідне відступити від правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 17 та 24 лютого 2016 року у справах N 6-1965цс15 та N 6-1009цс15, від 02 березня 2016 року у справі N 6-2307цс15, від 06 й 27 квітня 2016 року у справах N 6-77цс16 та N 6-2974цс15, від 18 травня 2016 року у справі N 6-2578цс15, від 06 липня 2016 року у справі N 6-1047цс16.
      39. Позовні вимоги у цій справі до боржника і поручителя є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом.
      40. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.
      41. Саме з цього виходила Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від правового висновку щодо застосування вищезазначених норм процесуального права у подібних правовідносинах (постанови від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц (провадження N 14-40цс18), від 17 квітня 2018 року у справі N 545/1014/15-ц (провадження N 14-54цс18), від 27 червня 2018 року N 534/1898/14-ц (провадження N 14-215цс18), від 07 листопада 2018 року N 755/13532/15-ц (провадження N 14-319цс18)).
      42. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді та розглянутий судом першої інстанції на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тому помилковим є висновок судів про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою.
      43. Таким чином, закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог банку до поручителя - ПАТ "А-Банк", суди дійшли помилкового висновку, що цей спір віднесено до компетенції господарських судів.
      44. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині вирішення спору по суті позовних вимог до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави з огляду на наступне.
      45. Суди встановили, що 31 березня 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитно-заставний договір N SUK0AK00070026, за умовами якого останній отримав споживчий кредит у сумі 55 908 грн зі сплатою 15,96 % річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном повернення до 30 березня 2015 року. У пункті 17.1.3. договору зазначено, що кредитні кошти були надані на наступні цілі: 50 960,00 грн - на придбання автомобіля, 3 894, 80 грн - для сплати перших страхових платежів за договором страхування на перший рік дії кредиту, 34,00 грн за сплату коштів за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі застав рухомого майна, а також 1019,20 грн - для сплати винагороди банку за надання фінансового інструменту. За п. 2.2,17.8 кредитного договору для забезпечення повного і своєчасного виконання зобов'язань за договором ОСОБА_3 надав у заставу банку автомобіль FORD моделі Fiesta1.3, номерний знак НОМЕР_2. За п. 4.4.,17.8 договору погашення заборгованості здійснюється шляхом сплати щомісячних платежів, до яких входять платежі за винагородою (у випадку її наявності), проценти та кредитом (а. с. 9-13, т. 1). У додатку 1 до кредитно-заставного договору передбачено графік погашення кредиту та відповідні розміри щомісячних платежів (а. с. 14, т. 1).
      46. Зобов'язання за цим договором забезпечено також договором поруки від 20 жовтня 2010 року N 167, укладеним між ПАТ КБ "Приватбанк" та ПАТ "А-Банк", з обмеженням розміру відповідальності останнього сумою 10 000 грн (а. с. 7, т. 1).
      47. За розрахунком банку (а. с. 5, 6, т. 1) за вказаним кредитно-заставним договором, за ОСОБА_3 обліковується заборгованість, яка на 13 липня 2012 року становила 90 963,40 грн та складалась із 47 783,79 грн заборгованості за кредитом, 25 914,50 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, 1 633,28 грн заборгованості з комісії за користування кредитом, 11 062,14 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 250 грн штрафу (фіксована частина), 4 319,69 грн штрафу (процентна складова).
      48. Згідно з актом від 31 березня 2008 року ОСОБА_3 передав ПАТ КБ "Приватбанк" у заставу в рахунок заборгованості за кредитним договором транспортний засіб - автомобіль FORD моделі Fiesta 1,3, номерний знак НОМЕР_2. Заборгованість ОСОБА_3 перед банком на час передачі автомобіля у заставу визначена у сумі 55 908,00 грн (а. с. 147, т. 1).
      49. Відповідно до ст. 589 ЦК України та ст. 20 Закону України від 02 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
      50. Відповідно до п. 17.1.5 кредитного договору кінцевим терміном погашення кредиту є 30 березня 2015 року.
      51. Поняття "подія дефолту" визначено у п. 12.1 кредитного договору, під яким, зокрема, слід розуміти затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць; перевищення заборгованості більш як на 10 % суми наданого кредиту; несплату позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5 % суми наданого кредиту; відмову позичальника в оформленні (переоформленні) будь-якого з договорів страхування відповідно до вимог ст. 3.4.3 договору тощо.
      52. Суди правомірно зазначили, що позовна заява банку взагалі не містить конкретних обставин, які б указували на настання конкретної, передбаченої кредитно-заставним договором події дефолту, яка була б підставою для звернення стягнення на предмет застави. Крім того, з наданого банком розрахунку заборгованості та з виписки з рахунку вбачається, що ОСОБА_3 фактично щомісячно сплачував платежі на погашення заборгованості.
      53. Разом із цим суди, відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_3, вірно керувались тим, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. ПАТ КБ "Приватбанк" не надано належних доказів повідомлення ОСОБА_3 про намір звернути стягнення на заставне майно та вимогу щодо погашення кредитної заборгованості.
      54. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" у частині вимог до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      55. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      56. Відповідно до ч. 6 ст. 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      57. Ураховуючи викладене вище, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга в частині вимог про юрисдикцію є обґрунтованою. А тому рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2015 року і рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року необхідно скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог доПАТ "А-Банк", а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      58. В іншій частині рішення належить залишити без змін, оскільки воно ухвалено з дотриманням закону.
      Щодо судових витрат
      59. З огляду на висновок стосовно суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Керуючись ч. 1 ст. 400, ч. 3 ст. 406, п. 2 ч. 1 ст. 409, ч. 6 ст. 411, ст. 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.
      2. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року в частині закриття провадження щодо позовних вимог до публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      3. У решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
      Постанова ВеликоїПалати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.Р. Кібенко О.М. Ситнік
      В.С. Князєв В.Ю. Уркевич
      Яновська О.Г.