Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 408/8040/12

Провадження N 14-145цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" (далі - ПАТ "Дельта банк") на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року у складі суддів Митрофанової Л.В., Бондар Я.М., Соколан Н.О. в цивільній справі за позовом ПАТ "Дельта банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПАТ "Дельта банк" про визнання поруки припиненою

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року ПАТ "Дельта банк" звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 3 липня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - ТОВ "Укрпромбанк") та ОСОБА_3 (позичальник) укладено кредитний договір N 444/ФКВ-07 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику 39 200 доларів США зі сплатою за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних на строк до 2 липня 2027 року.

Того ж дня з метою своєчасного і належного виконання позичальником узятих на себе зобов'язань між ТОВ "Укрпромбанк", ОСОБА_5 (поручитель) та ОСОБА_3 укладено договір поруки N 444/Zфпор-07 (далі - Договір поруки), за яким поручитель зобов'язалася відповідати за повне та своєчасне виконання боржником зобов'язань за Кредитним договором.

30 червня 2010 року між ПАТ "Дельта банк", ТОВ "Укрпромбанк" та Національним банком України укладено договір про передачу активів і кредитних зобов'язань, за умовами якого ТОВ "Укрпромбанк" передало (відступило) ПАТ "Дельта банк" право вимоги, зокрема, за вказаними Кредитним договором та Договором поруки.

ОСОБА_3 належним чином не виконувала узятих на себе зобов'язань, у зв'язку із чим у неї станом на 8 січня 2015 року виникла заборгованість за тілом кредиту в розмірі 35 569,63 доларів США, що еквівалентно 561 273,32 грн. за процентами -16 647,48 доларів США, що еквівалентно 262 690,01 грн та за комісією - 21 896,59 грн. яку позивач після збільшення позовних вимог просив стягнути на свою користь солідарно з відповідачів.

ОСОБА_3, заперечуючи проти позову, послалась на те, що ПАТ "Дельта банк" не підтвердило обставин щодо набуття ним права вимоги до відповідачів за договором про передачу активів та кредитних зобов'язань, а також щодо поширення цього договору на Кредитний договір і Договір поруки, належно і своєчасно не повідомив відповідачів про перехід прав вимоги до ПАТ "Дельта банк" у кредитному зобов'язанні перед ТОВ "Укрпромбанк". ПАТ "Дельта банк" не довело, що воно є правонаступником ТОВ "Укрпромбанк". Позов не містить розрахунків суми, яку просить стягнути банк. Позивач не надав документів для перевірки і з'ясування дійсної суми заборгованості боржника, у зв'язку із чим неможливо встановити момент виникнення заборгованості та період нарахування процентів, штрафів, комісій. Банк після першої несплати позичальником установленого платежу знав про порушення, мав змогу звернутися до суду з вимогою про стягнення заборгованості за Кредитним договором, але своїм правом не скористався, у зв'язку із чим пропустив позовному давність.

У грудні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Дельта Банк" про визнання поруки припиненою. На обґрунтування зустрічних позовних вимог послалася на те, що Договір поруки припинив свою дію, оскільки кредитор протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням не пред'явив вимоги до неї як до поручителя. Посилаючись на викладене, ОСОБА_5 просила визнати поруку припиненою.

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 4 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою суду Дніпропетровської області від 4 листопада 2015 року, первісний позов задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Дельта банк" 561 273,32 грн заборгованості за тілом кредиту, 262 690,01 грн заборгованності за процентами, 21 896,59 грн заборгованості за комісією і 3 654 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту невиконання боржником та поручителем своїх зобов'язань за Кредитним договором та Договором поруки. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, місцевий суд дійшов висновку про його недоведеність та безпідставність.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 листопада 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд не визначився з датою спливу шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання з огляду на те, що ОСОБА_3 останній платіж за Кредитним договором здійснила у червні 2010 року, а вимогу про стягнення кредитної заборгованості до ОСОБА_5 банк пред'явив лише у серпні 2012 року. Оскільки коштів за Кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача в межах позовної давності. Проте апеляційний суд зазначеного не врахував та не встановив, з якого часу позичальник не сплачував проценти за договором.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 4 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Дельта банк" заборгованість за Кредитним договором у розмірі 798 156,24 грн. яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 35 569,63 доларів США, що еквівалентно 561 273,32 грн. за процентами - 13 624,35 доларів США, що еквівалентно 214 986,33 грн. за комісією - 21 896,59 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Дельта банк" судовий збір у розмірі 3 654 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта банк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ "Дельта Банк" про визнання поруки припиненою.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ПАТ "Дельта банк", апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 належним чином не виконувала умов Кредитного договору, у зв'язку із чим у неї виникла заборгованість у розмірі 798 156,24 грн. яка підлягає стягненню за період з липня 2010 року по січень 2015 року.

Відмовляючи ПАТ "Дельта банк" у стягненні з боржника заборгованості за процентами у розмірі 3 023,13 доларів США, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не обґрунтував природи походження цієї заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні вимог ПАТ "Дельта банк" у частині стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_5, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач на неодноразові запити суду не надав розрахунків заборгованості в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

У вересні 2016 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення з неї грошових коштів і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову ПАТ "Дельта банк" у задоволенні позову, в іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не врахував відсутності у матеріалах справи доказів передачі ПАТ "Дельта банк" права вимоги за Кредитним договором саме до неї як боржника, а наявна копія витягу з договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30 червня 2010 року не містить інформації про факт такої передачі. Усупереч вимогам статей 516, 517, 1082 ЦК України вона не була належним чином повідомлена про заміну кредитора в зобов'язанні. Суд не взяв до уваги тієї обставини, що позивач не надав доказів на підтвердження загальної суми заборгованості із зазначенням часу її утворення помісячно до передачі активів.

У жовтні 2016 року ПАТ "Дельта банк" подало касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок апеляційного суду про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, не відповідає нормам матеріального права, оскільки такий строк повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права повернення кредиту достроково. Посилання в рішенні апеляційного суду на те, що позивач не обґрунтував природи походження заборгованості за процентами в розмірі 3 023,13 доларів США є неправильним, оскільки в матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості за процентами.

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада та 6 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ПАТ "Дельта банк" відповідно, витребувано справу із суду першої інстанції та надано особам, які беруть у ній участь, строк для подачі заперечень на касаційні скарги.

Учасники справи наданим їм процесуальним законом правом надання заперечень не скористалися.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі? ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 січня 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справпередав, а Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду отримав зазначену справу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 квітня 2018 року справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстави, передбаченої підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України.

16 квітня 2018 року справа надійшла до ВеликоїПалати Верховного Суду та передана судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справи.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 квітня 2018 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Під час розгляду справи суди встановили, що 3 липня 2007 року між ТОВ "Укрпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта банк", та ОСОБА_3 укладено Кредитний договір, за яким банк надав позичальнику 39 200 доларів США зі сплатою за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних. За умовами цього договору повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами у розмірі не менш як 163,33 доларів США, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.

З метою своєчасного і належного виконання ОСОБА_3 узятих на себе зобов'язань 3 липня 2007 року між ТОВ "Укрпромбанк", ОСОБА_5 (поручитель) і ОСОБА_3 укладено Договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед банком за Кредитним договором у повному обсязі.

30 червня 2010 року між ПАТ "Дельта банк", ТОВ "Укрпромбанк" та Національним банком України укладено договір про передачу активів і кредитних зобов'язань, за яким ТОВ "Укрпромбанк" передало (відступило) ПАТ "Дельта банк" право вимоги, що включає в себе кредитні договори, в тому числі й Кредитний договір, укладений між банком та ОСОБА_3

Пунктом 5.1 Кредитного договору визначено, що сторони несуть відповідальність за невиконання та/або неналежне виконання умов цього Договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

ОСОБА_3 не виконувала належним чином узятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, здійснивши останній платіж у червні 2010 року, у зв'язку із чим у неї станом на 8 січня 2015 року утворилася заборгованість, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 35 569,63 доларів США, що еквівалентно 561 273,32 грн. за процентами - 16 647,48 доларів США, що еквівалентно 262 690,01 грн. за комісією - 21 896,59 грн. що підтверджується наданим позивачем розрахунком.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта банк" до поручителя про стягнення заборгованості за Кредитним договором, апеляційний суд виходив з того, що банк не надав розрахунку заборгованості за Кредитним договором у межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням. При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі N 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі N 6- 3087цс16 та в інших.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком і не вбачає підстав для відступлення від нього.

З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, за релевантністю судових рішень, прийнятих Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в аналогічних справах, свідчить про те, що суд касаційної інстанції дотримується правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі N 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі N 6-3087цс16 та в інших. Так, і у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, і в аналогічних справах, які переглядалися Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, прийнято рішення, які свідчать про відсутність розходжень у судовій практиці (справи N 756/12263/15-ц, 522/10828/15-ц, 377/471/15-ц, 127/8315/16-ц, 285/1462/15-ц, 2-1283/11, 569/3799/14-ц, 756/4514/16-ц, 750/4903/14 та багато інших). В усіх зазначених справах суд касаційної інстанції виходив із того, що строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням. Більш того, у цих судових рішеннях містяться посилання на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України у справах N 6-53цс14, 6-3087цс16 та інших аналогічних справах.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Христовпроти України" (рішення від 19 лютого 2009 року, заява N 24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії"). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Як зазначено в Доповіді щодо верховенства права Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанської комісії), правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики.

ЄСПЛ зазначав, що сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (рішення від 24 липня 2003 року у справі "Рябих проти Росії", заява N 52854/99).

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, які ґрунтуються на сталій практиці щодо застосування положень статті 559 ЦК України як Верховного Суду України, так і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Устименко проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації"), які з огляду на положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Таким чином, наведені у касаційних скаргах доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до вимог статей 411, 413 ЦПК України, оскільки Велика Палата Верховного Суду не вправі встановлювати обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій, і досліджувати докази, подані на підтвердження цих обставин. Судом касаційної інстанції не встановлено фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді спору у цій справі.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Велика Палата Верховного Судувважає, що під час розгляду справи апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права й не допустив порушень норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, а тому рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення, оскільки наведені в них доводи не спростовують висновків судів.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська О.С. Золотніков

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Большая палата согласилась с решением суда апелляционной инстанции, который отказывая в удовлетворении исковых требований ОАО "Дельта банк" к поручителю о взыскании задолженности по кредитному договору, исходил из того, что банк не предоставил расчета задолженности по кредитному договору в течение срока действия поручительства, то есть в течение шести месяцев с момента наступления срока погашения очередного платежа по основному обязательству.

При этом апелляционный суд пришел к выводу, что в случае предъявления банком требований к поручителю более чем через шесть месяцев после наступления срока исполнения соответствующей части основного обязательства в силу положений части четвертой статьи 559 ГК Украины поручительство прекращается в части определенных ежемесячных обязательств по возврату денежных средств за пределами этого срока. Поручительство по остальной части остается действительным, но в связи с отсутствием расчета во взыскании также отказано и по остальной части.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
16 hours ago, ANTIRAID said:

Большая палата согласилась с решением суда апелляционной инстанции, который отказывая в удовлетворении исковых требований ОАО "Дельта банк" к поручителю о взыскании задолженности по кредитному договору, исходил из того, что банк не предоставил расчета задолженности по кредитному договору в течение срока действия поручительства, то есть в течение шести месяцев с момента наступления срока погашения очередного платежа по основному обязательству.

При этом апелляционный суд пришел к выводу, что в случае предъявления банком требований к поручителю более чем через шесть месяцев после наступления срока исполнения соответствующей части основного обязательства в силу положений части четвертой статьи 559 ГК Украины поручительство прекращается в части определенных ежемесячных обязательств по возврату денежных средств за пределами этого срока. Поручительство по остальной части остается действительным, но в связи с отсутствием расчета во взыскании также отказано и по остальной части.

Все бы ничего, если бы не извращенная интерпретация (фактически собственная редакция) ВС части 4 ст. 559 ГКУ.

В "оригинальной редакции" нет никакого частичного поручительства, никакого дробления преклюзионного срока.

ВС фактически присвоил себе функции законодателя, увы...

 

  • Like 7

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Договор поруки обеспечивает весь кредитный договор на всю суму задолженности а не на отдельные периодические платежи и как может в таком случае прекращаться порука частями....полный абсурд.... 

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 минут назад, ремикс сказал:

Договор поруки обеспечивает весь кредитный договор на всю суму задолженности а не на отдельные периодические платежи и как может в таком случае прекращаться порука частями....полный абсурд.... 

Это Мы с Вами знаем об этом, но судьи то не знают...)))

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 17.09.2018 в 12:54, Bolt сказал:

Это Мы с Вами знаем об этом, но судьи то не знают...)))

Куда же им, они же судьи, они сами воплощение закона......

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, ремикс сказал:

Куда же им, они же судьи, они сами воплощение закона......

В том то и вся проблема, что они не понимают, что трактование и создание законов не их задача... Их задача следить за законоприменением и не более... Создавать законоприменительную общую практику, а не законодательную... 

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
35 минут назад, ремикс сказал:

Как там говорят: Он же жираф ему виднее

Вот с такой позиции в основном все решения и принимаются...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

http://reyestr.court.gov.ua/Review/61302267

                                                        

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      Справа № 408/8040/12  22-ц/774/1272/К/16      

Справа № 408/8040/12                                                           Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1272/К/16                                  ОСОБА_1

Категорія - 27 ( ІV )                                                                 Доповідач Митрофанова Л.В.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого судді:     Митрофанової Л.В.

суддів:                          Бондар Я.М., Соколан Н.О.,

при секретарі:             Чубіній А.В.,

за участі: представникаАнісімової ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_4;

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк про визнання поруки припиненою, -

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2012 року Публічне акціонерне товариство Дельта Банк (надалі - ПАТ Дельта Банк) звернулось з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого позивач зазначив, що згідно договору № 444/ФКВ-07, укладеного 03 липня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_5, остання отримала кредит у розмірі 39 200,00 дол. США з розрахунку 12,50 % річних за весь час фактичного користування кредитом на придбання нерухомості. У забезпечення виконання зазначеного договору 03 липня 2007 року між ТОВ "Український промисловий банк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 444/Zпор -07.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Укрпромбанку" на користь АТ «Дельта Банку», відповідно до п. 4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором,ОСОБА_6 передає (відступає) ОСОБА_7 права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами,що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком, внаслідок чого ОСОБА_8 замінює ОСОБА_6 як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а згідно з п. 4.2 внаслідок передачі ОСОБА_6 ОСОБА_7 прав вимоги до боржників, ОСОБА_7 переходить (відступається) право вимагати (замість ОСОБА_6) від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

У звязку з неналежним виконанням відповідачами взятих на себе зобовязань за кредитним договором станом на 21 серпня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 341592 грн. 97 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 27 березня 2013 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ПАТ Дельта Банк заборгованість по кредитному договорув сумі 341 592 грн. 97 коп. , а також понесені судові витрати - судовий збір у розмірі 3 219 грн.

Ухвалою суду від 03 березня 2014 року заочне рішення від 27.03.2013 року скасовано, справу призначено до розгляду.

08 грудня 2014 року відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ „Дельта Банк, посилаючись на те, щопротягом шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням позивач не предявив вимоги до неї, як до поручителя, тому просила визнати поруку припиненою.

03 березня 2015 року ПАТ Дельта Банк надав суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 444/ФКВ-07 від 03.07.2007 року, яка станом на 08 січня 2015 року склала 845859 грн. 92 коп., з яких: заборгованість за кредитом 35569,63 дол. США, що еквівалентно 561273,32 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом 16647,48 дол. США, що еквівалентно 262 690,01 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом 21896,59грн., а також судовий збір у розмірі 3654 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2015 року позовні вимоги ПАТ Дельта Банк задоволені в повному обсязі.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ПАТ „Дельта Банк заборгованість по тілу кредиту в сумі 561 273,32 грн., заборгованість по нарахованим відсоткам 262 690,01 грн., заборгованість по нарахованій комісії 21896,59 грн., судовий збір 3654 грн.

В зустрічному позові ОСОБА_3 до  ПАТ „Дельта Банк про визнання поруки припиненою - відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2015 року рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

       В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм материального та процессуального права. Зокрема, на її думку, суд не врахував тієї обставини, що в матеріалах справи відсутні підтвердження про передачу ПАТ Дельта Банкзамість ТОВ «Укрпромбанк» права вимоги за кредитним договором № 444/ФКВ-07 саме до неї, як боржника, оскільки копія витягу з договору про передачу активів та кредитних зобовязань від 30 червня 2010 року не містить інформації про факт передачі зазначених договорів. Вважає, що всупереч вимогам ст.ст. 5165171082 ЦК України вона не була належним чином повідомлена про заміну кредитора у зобовязані. Крім того, зазначає, що судом не прийнято до уваги, що позивачем не надано доказів на підтвердження загальної суми заборгованості із зазначенням часу її утворення до передачі активів помісячно, що впливає на встановлення строків спливу позовної давності.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача та задоволенні її зустрічних позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема на те, що у встановлений законом строк кредитором не було предявлено вимоги до неї, як поручителя, тому порука має бути припиненою.

У наданих суду запереченнях на апеляційні скарги відповідачів, представник позивача просить відхилити апеляційні скарги і рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційних скарг та заперечень на них, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03 липня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 444/ФКВ- 07, згідно з умовами якого банк надав останній кредитні кошти у розмірі 39 200,00 дол. США з розрахунку 12,50 % річних за весь час фактичного користування кредитом на придбання нерухомості.

У забезпечення виконання зазначеного договору 03.07.2007 року між ТОВ "Український промисловий банк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 444/Zпор -07.

Позивач є правонаступником ТОВ «Український промисловий банк» на підставі договору про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Укрпромбанку" на користь АТ «Дельта Банку» від 30 червня 2010 року, відповідно до п. 4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ОСОБА_6 передає (відступає) ОСОБА_7 права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком, внаслідок чого ОСОБА_8 замінює ОСОБА_6 як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а згідно з п. 4.2 внаслідок передачі ОСОБА_6 ОСОБА_7 прав вимоги до боржників, ОСОБА_7 переходить (відступається) право вимагати (замість ОСОБА_6) від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с. 26)

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця частками у розмірі не менш як 163,33 доларів США по 20-те число включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за мясяцем отримання кредиту, позичальник повинен надати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов.

Відповідачі підтвердили свою згоду з умовами кредитного договору та договору поруки, що підтверджується їхними підписами.

Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору станом на 08 січня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 845859 грн. 92 коп., з яких: заборгованість за кредитом 35 569,63 дол. США, що еквівалентно 561273,32 грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом 16647,48 дол. США, що еквівалентно 262 690,01 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом 21896,59 грн..

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором та договором поруки в сумі 845859 грн. 92 коп., суд першої інстанції виходив з доведеності факту невиконання боржником та поручителем своїх зобовязань за кредитним договором та договором поруки.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно положень ст. ст. 526527530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до статей 104910501054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Встановивши, що позивач виконав зобовязання за кредитним договором, а відповідач ОСОБА_5 несвоєчасно та не в повному обсязі повертала кошти на погашення позики, суд першої інстанції стягнув з боржника та поручителя солідарно заборгованість станом на 08 січня 2015 року в сумі 845859 грн. 92 коп.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо солідарного стягнення заборгованості з відповідачів з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник ОСОБА_5, а відтак і поручитель ОСОБА_3, первинно взяли на себе зобовязання повернути суму кредиту з відповідними процентами у строк до 02 липня 2027 року, сплачуючи її частинами не менш як 163,33 дол. США по 20-те число кожного місяця.

Таким чином, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобовязання, яке виникло на основі договору.

ОСОБА_4 виконання боржником кожного щомісячного зобовязання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобовязання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обовязку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобовязань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобовязань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк предявлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 20 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для предявлення вимог до поручителя.

У разі предявлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобовязання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобовязань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобовязань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Крім того, при застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати таке.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК Українипередбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «предявлення вимоги» та «предявлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 6164 Господарського процесуального кодексу Українистаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобовязання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що заборгованість, яку може бути стягнуто солідарно з боржника і поручителя обліковується за період з липня 2012 року по січень 2015 року.

Однак, вказані позовні вимоги до поручителя ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції задовольнити не може, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 10,57,60 ЦПК України, позивачем, на неодноразові запити суду, не було надано доказів (а саме розрахунку заборгованості) в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням.

Тому, на підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови позивачу в задоволенні позову до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню на підставі ст.ст. 526,527,530,626,625,627,629,1049,1050,1054 ЦК України.

Стягненню з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Дельта Банк» підлягає заборгованість за кредитним договором в сумі 798156,24 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредита 35569,63 дол. США, що еквівалентно 561273,32 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 13624,35 дол. США, що еквівалентно 214986,33 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом21896,59 грн.

В даному випадку заборгованості по процентам за користування кредитом становить саме 13624,35 дол. США, оскілки як вбачається із розрахунку заборгованості за договором кредиту, станом на червень 2010 року був наявний борг за процентами в розмірі 3 023 доларів 13 центів США.

За змістом ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Разом із тим, за змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності, тобто за період з липня 2010 року по січень 2015 року.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року № 6-249цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

В суді апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, представником позивача не наведено природи походження заборгованості по процентам у розмірі 3023,13 дол. США, тому вказана сума не має бути стягнута з відповідача.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.      

Згідно роз'яснень, наданих у п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 6164 Господарського процесуального кодексу Українистаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Виходячи з вище наведеного колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою, відсутні.

Посилання боржника ОСОБА_5 на відсутність у позивача ПАТ Дельта Банк права вимоги саме до неї, як боржника, та про те, що вона не була належним чином повідомлена про заміну кредитора у зобовязанні, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами - Договором про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Укрпромбанку" на користь АТ «Дельта Банку» від 30 червня 2010 року, листом ПАТ Дельта Банк, надісланим 03 липня 2010 року на адресу ОСОБА_5, в якому боржника повідомлено про заміну кредитора та порядок погашення платежів за кредитним договором, досудовими вимогами ПАТ Дельта Банк від 22 серпня 2012року за вих.№№ 48.2-08/3392/12, 48.2-08/3456/12, надісланими на адреси відповідачів, про необхідність дострокового виконання зобовязань за кредитним договором.

Безпідставними є і доводи ОСОБА_5 про неврахування судом строків позовної давності, оскільки з даним позовом ПАТ Дельта Банкзвернулось до суду, згідно штемпелю на поштовому відправленні, 31 жовтня 2012 року, а згідно розрахунку заборгованості за договором кредиту № 444/ФКВ-07 період нарахування заборгованості обчислюється з 30 червня 2010 року, тобто в межах строку позовної давності.

Не можуть бути взятими до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 щодо відсутності доказів на підтвердження загальної суми заборгованості із зазначенням часу її утворення до передачі активів помісячно, що, на його думку, впливає на встановлення строків спливу позовної давності, оскільки ОСОБА_5 не було подано до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності, позовні вимоги ОСОБА_7, як зазначено вище, заявлені в межах строку позовної давності, підтверджені наявними у справі розрахунками та не спростовані жодними доказами з боку відповідача.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог позивача та задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги про те, що у встановлений законом строк кредитором не було предявлено вимоги до неї, як поручителя, тому порука має бути припиненою, оскільки вказані доводи спростовуються вище наведеним.

Так, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

На підставі вище наведеного колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та скасуванню рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення по справі.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст. 303307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 314-316 ЦПК України, колегія суддів, -

                                                     В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Дельта Банк заборгованість за кредитним договором № 444/ФКВ-07 від 03.07.2007 року в сумі 798156,24 грн. (сімсот девяносто вісім тисяч сто пятдесят шість гривен двадцять чотири копійки), яка складається із: заборгованості по тілу кредита 35569,63 дол. США, що еквівалентно 561273,32 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 13624,35 дол. США, що еквівалентно 214986,33 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом21896,59 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Дельта Банк судовий збір у розмірі 3654 (три тисячі шістсот пятдесят чотири) грн.

Відмовити Публічному акціонерному товариству Дельта Банк в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк про визнання поруки припиненою - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом  двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді:

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
On 15 Жовтень 2018 р. at 9:04 PM, у.zaporozhskiy said:

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      Справа № 408/8040/12  22-ц/774/1272/К/16      

Справа № 408/8040/12                                                           Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1272/К/16                                  ОСОБА_1

Категорія - 27 ( ІV )                                                                 Доповідач Митрофанова Л.В.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

...................................................

Керуючись ст.ст. 303307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 314-316 ЦПК України, колегія суддів, -

                                                     В И Р І Ш И Л А:

...................................................

 

Відмовити Публічному акціонерному товариству Дельта Банк в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк про визнання поруки припиненою - відмовити.

"Стой там - иди сюда!"

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76935004

А здесь преклюзионный строк не порезали на кусочки. Отказали только известному персонажу Журбасу Д.В., влезшему в дело с помощью ликвидатора банка путем введения суда в заблуждение.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 18.09.2018 в 14:02, ремикс сказал:

Как там говорят: Он же жираф ему виднее

 

В 17.10.2018 в 08:17, Лев сказал:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76935004

А здесь преклюзионный строк не порезали на кусочки. Отказали только известному персонажу Журбасу Д.В., влезшему в дело с помощью ликвидатора банка путем введения суда в заблуждение.

 

В 18.09.2018 в 14:38, Bolt сказал:

Вот с такой позиции в основном все решения и принимаются...

Кто сталкивался с практикой прекращений поручительства, когда, например, банк:

01.01.2016 направляет требование, 07.01.2016 оно получено заемщиком и поручителем.

01.03.2016 подает иск, который 01.09.2016 апелляционный суд возвращает истцу в связи с тем, что иск подан не в тот суд.

01.02.2017 иск подается снова.

Возможно есть похожая практика Верховного или Высшего специализированного суда.

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, у.zaporozhskiy сказал:

 

 

Кто сталкивался с практикой прекращений поручительства, когда, например, банк:

01.01.2016 направляет требование, 07.01.2016 оно получено заемщиком и поручителем.

01.03.2016 подает иск, который 01.09.2016 апелляционный суд возвращает истцу в связи с тем, что иск подан не в тот суд.

01.02.2017 иск подается снова.

Возможно есть похожая практика Верховного или Высшего специализированного суда.

 

Такая практика есть, по моему с Укрсиббанком. ВСУ установил, что возврат иска не прерывает исковую давность.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, ANTIRAID сказал:

Такая практика есть, по моему с Укрсиббанком. ВСУ установил, что возврат иска не прерывает исковую давность.

Да, спасибо.

Ппонятно, что можно ссылаться на аналогию применения сроков исковой давности и сроков ч. 4 ст. 559 ЦК Украины.

Но Верхонвый Суд Украины неоднократно указывал, что это разные сроки.

И срок по прекращению поручительства вообще не подлежит прерыванию.

Но апелляционный суд посчитал, что так как первый иск был подан вовремя, то нет оснований для прекращения поручительства.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 часов назад, у.zaporozhskiy сказал:

Да, спасибо.

Ппонятно, что можно ссылаться на аналогию применения сроков исковой давности и сроков ч. 4 ст. 559 ЦК Украины.

Но Верхонвый Суд Украины неоднократно указывал, что это разные сроки.

И срок по прекращению поручительства вообще не подлежит прерыванию.

Но апелляционный суд посчитал, что так как первый иск был подан вовремя, то нет оснований для прекращения поручительства.

Тобто, вимога до поручителя була в межах 6-місячного строку. Вимога (позов до суду) та письмова вимога безпосередньо до поручителя є тотожними.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 26.11.2018 в 08:13, Vladimir AB сказал:

Тобто, вимога до поручителя була в межах 6-місячного строку. Вимога (позов до суду) та письмова вимога безпосередньо до поручителя є тотожними.

Не є тотожними.

Верховний Суд вважає, що вимога у ч. 4 ст. 559 ЦК України це виключно позовна заява подана у встановленому порядку є вимогою, передбаченою вказаною статтею.

01.01.2016 направляет требование, 07.01.2016 оно получено заемщиком и поручителем.

01.03.2016 подает иск, который 01.09.2016 апелляционный суд возвращает истцу в связи с тем, что иск подан не в тот суд.

01.02.2017 иск подается снова.

Хоча був перший позов, але у зв'язку з тим, що він поданий з порушенням правил підсудності та повернутий кредитору, то він не є вимогою, передбаченою ч. 4 ст. 559 ЦК України.

 

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      22 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 2-1169/11
      Провадження N 14-265 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) "Дельта Банк" (далі також - позивач) до ОСОБА_3, фізичної особи-підприємця (далі також - ФОП) ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 (далі разом - відповідачі) про стягнення заборгованості
      за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 31 жовтня 2013 року, ухвалене колегією суддів у складі Оніпко О.В., Хилевича С.В. і Рожина Ю.М.
      Учасники справи:
      - позивач: ПАТ "Дельта Банк",
      - відповідачі: ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 18 червня 2010 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 21 липня 2008 року N 11374131000 (далі - кредитний договір), договорами поруки від 21 липня 2008 року N 218541 і N 218542 (далі - договори поруки) у розмірі 55 991,11 доларів США, що станом на 4 червня 2010 року за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) становило 443 746,34 грн. неустойку у розмірі 500 грн. пеню - 3 242,16 грн.
      2. ПАТ "УкрСиббанк" мотивувало позов такими обставинами:
      2.1. 21 липня 2008 року ПАТ "УкрСиббанк" уклало з ОСОБА_3 (далі також - позичальник) кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у сумі 52 500, 00 дол. США зі сплатою 14,35 % річних.
      2.2. Цей кредит позичальник мала повернути у повному обсязі згідно з графіком погашення кредиту, але не пізніше 20 липня 2023 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або згідно з умовами кредитного договору достроково, якщо ПАТ "УкрСиббанк" визнає (з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги, але не пізніше 41 календарного дня з дати її відправлення) термін повернення кредиту таким, що настав, а кредит - обов'язковим до повернення.
      2.3. 21 липня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором ПАТ "УкрСиббанк" уклало з ФОП ОСОБА_4 і ФОП ОСОБА_5 (далі разом - поручителі) договори поруки, за якими поручителі у разі порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором несуть з ним солідарну відповідальність.
      2.4. Позичальник не дотримувалася графіку погашення як кредиту, так і процентів за кредитом, і разом з поручителями ухилялася від виконання договірних зобов'язань.
      2.5. 17 липня 2009 року ПАТ "УкрСиббанк" відправило позичальникові та поручителям письмову вимогу, в якій вказало, що строк повернення кредиту вважається таким, що настав, і потрібно погасити заборгованість до 15 серпня 2009 року. Проте позичальник і поручителі цю вимогу так і не виконали.
      Короткий зміст рішень суду першої інстанції
      3. 26 грудня 2011 року Рівненський міський суд Рівненської області замінив позивача у справі з ПАТ "УкрСиббанк" на ПАТ "Дельта Банк", яке 8 грудня 2011 року придбало за договором купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором.
      4. 5 серпня 2013 року Рівненський міський суд Рівненської області ухвалив рішення, яким задовольнив позов частково:
      4.1. Стягнув з позичальника на користь позивача заборгованість у розмірі 55 991,11 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 443 746,34 грн. неустойку у розмірі 500 грн. пеню у розмірі 3 242,16 грн;
      4.2. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      5. Мотивував задоволення позовних вимог тим, що позичальник, яка підтвердила, що 21 липня 2009 року поштою та 22 липня 2009 року особисто у відділенні ПАТ "УкрСиббанк" отримала вимогу про погашення заборгованості до 15 серпня 2009 року, цей обов'язок не виконала.
      6. Відмовляючи у задоволенні позову до поручителів, суд першої інстанції вважав, що порука припинилася на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, оскільки позивач не надав суду доказів відправлення поручителям вимог від 17 липня 2009 року, а до суду звернувся лише 18 червня 2010 року, тобто, пропустив шестимісячний строк звернення до поручителів з дня настання строку виконання основного зобов'язання.
      Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції
      7. 31 жовтня 2013 року Апеляційний суд Рівненської області ухвалив рішення за апеляційною скаргою позивача, яким скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове про часткове задоволення позовних вимог:
      7.1. Стягнув з позичальника та ОСОБА_4 солідарно на користь позивача заборгованість у розмірі 55 991,11 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ становило 443 746,34 грн. неустойку в розмірі 500 грн. пеню у розмірі 3 242,16 грн;
      7.2. Стягнув з позичальника та ОСОБА_5 солідарно на користь позивача заборгованість у розмірі 55 991,11 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ становить 443 746,34 грн. неустойку в розмірі 500 грн. пеню в розмірі 3 242,16 грн.
      8. Мотивував рішення такими обставинами:
      8.1. Позичальник зобов'язання за кредитним договором не виконала.
      8.2. Днем настання строку виконання основного зобов'язання за цим договором, з якого починається відлік шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителів, є 20 липня 2023 року або визначений вказаним договором день його одностороннього розірвання банком, або одностороннього внесення до цього договору змін.
      8.3. Днем припинення поруки є 20 липня 2023 року або день після спливу шести місяців з дня одностороннього розірвання банком кредитного договору, або з дня внесення до нього змін. Тому відсутні передбачені частиною четвертою статті 559 ЦК України підстави вважати договори поруки припиненими.
      9. Дійшовши у мотивувальній частині рішення висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі, у резолютивній частині рішення суд апеляційної інстанції вказав про часткове задоволення позову.
      10. 26 грудня 2016 року Апеляційний суд Рівненської області ухвалами відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами поручителів, поданими 2 листопада 2016 року, оскільки визнав причини пропуску строку на апеляційне оскарження неповажними.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      11. 24 березня 2017 року ФОП ОСОБА_5 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою. Просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до цього ж суду. Скаржиться на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
      12. 13 червня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ поновив ФОП ОСОБА_5 строк на касаційне оскарження рішення суду апеляційної інстанції та відкрив касаційне провадження у справі.
      13. 7 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував ухвалу тим, що відповідач оскаржує рішення Апеляційного суду Рівненської області від 31 жовтня 2013 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      14. ФОП ОСОБА_5 вважає, що строк повернення кредиту за кредитним договором настав 15 серпня 2009 року. Протягом шести місяців з цього дня позивач вимогу про виконання обов'язку за кредитним договором замість позичальника до ФОП ОСОБА_5 не пред'явив. З огляду на це вважає, що його порука за кредитним договором припинилася 16 лютого 2010 року, тобто до звернення з позовом у цій справі, поданим 18 червня 2010 року.
      15. Стверджує, що суди помилково прийняли до розгляду позовні вимоги до поручителів за правилами цивільного судочинства, оскільки такі вимоги, адресовані фізичним особам-підприємцям мають розглядатися за правилами господарського судочинства.
      (2) Позиції інших учасників справи
      16. 14 серпня 2018 року до суду надійшли письмові пояснення позичальника, в яких вона вказала на те, що позивач не долучив до позовної заяви доказів (платіжних доручень, меморіальних ордерів, чеків тощо) надання їй кредитних коштів. На підтвердження доводів звертається до приписів частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ N 254 від 18 червня 2003 року, й Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ від 21 січня 2004 року N 22. Просить скасувати рішення Апеляційного суду Рівненської області від 31 жовтня 2013 року, а справу направити на новий розгляд до цього суду.
      17. Позивач і відповідач-ФОП ОСОБА_4 позицію щодо касаційної скарги не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      18. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних та інших првовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      19. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      20. Отже, за правилами цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      21. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).
      22. ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20).
      23. Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду: спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами такого основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи склад сторін основного зобов'язання.
      24. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позов до відповідачів з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий дофізичної особи-позичальника, яка допустила неналежне виконання зобов'язань за цим договором, а також до поручителів, які є ФОП, і кожен з яких за умовами договорів поруки погодився розділити відповідальність із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язання за кредитним договором.
      25. У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_5 звертається до приписів статті 16 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, і вказує на те, що позовні вимоги до поручителів мали розглядатися за правилами господарського, а не цивільного судочинства.
      26. Стаття 16 ЦПК України у зазначеній редакції передбачала, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
      27. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.
      28. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
      29. Стаття 1 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору, укладеного між юридичною особою-кредитором, фізичною особою-боржником за основним зобов'язанням і поручителями, які є суб'єктами господарювання.
      30. Натомість, ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, не встановлював обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      31. Крім того, вирішення такого спору за правилами цивільного судочинства в частині позовних вимог до боржника за основним зобов'язанням, який є фізичною особою, а за правилами господарського судочинства - в частині позовних вимог до поручителів, які є суб'єктами господарювання та несуть солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, оскільки дослідження одного і того ж предмета та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
      32. Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли була відсутня спільність предмета позову.
      33. Стаття 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
      34. Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого.
      35. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач уклав з поручителями окремі договори поруки. Ці договори не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою. Відповідальність кожного з поручителів перед позивачем є солідарною з позичальником як боржником за основним зобов'язанням.
      36. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
      37. Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням з поручителями, кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
      38. У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів.
      39. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання. Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов'язку для останніх між собою.
      40. Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов'язані з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.
      41. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      42. Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах, зокрема, від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц (відступивши від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 1 березня 2017 року у справі N 6-923цс16), від 21 березня 2018 року у справі N 2-1390/11 (відступивши від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 1 липня 2015 року у справі N 6-745цс15) і від 30 травня 2018 року у справі N 569/2749/15-ц.
      43. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими мотивовані, зокрема, висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 1 липня 2015 року у справі N 6-745цс15, доводи касаційної скарги про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до поручителів, які є фізичними особами-підприємцями.
      (1.2) Щодо інших доводів касаційної скарги
      44. Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
      45. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
      46. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 21 липня 2008 року ПАТ "УкрСиббанк" уклало з позичальником кредитний договір, за яким позичальник отримала кредит у сумі 52 500, 00 дол. США зі сплатою 14,35 % річних.
      47. За статтею 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      48. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
      49. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).
      50. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
      51. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України).
      52. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).
      53. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 21 липня 2008 року ПАТ "УкрСиббанк" уклало з поручителями договори поруки, згідно з умовами яких поручителі зобов'язалися перед ПАТ "УкрСиббанк" як кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, а у випадку їх невиконання кредитор мав право звернутися з письмовою вимогою про виконання зобов'язань за кредитним договором до позичальника та кожного з поручителів.
      54. Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
      55. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
      56. Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.
      57. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до пункту 2.2 договорів поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за основним договором кредитор має право пред'явити вимоги безпосередньо до поручителя, які останній зобов'язаний виконати протягом десяти робочих днів з дати відправлення йому такої вимоги (рекомендованим листом) шляхом переказу/перерахування коштів на вказані кредитором рахунки у розмірі, визначеному пунктом 1.3 договору поруки.
      58. Суд апеляційної інстанції вказав, що згідно з пунктом 3.1 договорів поруки вони набрали чинності з моменту їх підписання обома сторонами та діють до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов'язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій.
      59. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).
      60. Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов'язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24?вересня 2014?року у справі N 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі N 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі N 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі N 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі N 644/6558/15-ц).
      61. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15).
      62. З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15).
      63. Отже, досліджені судами умови договорів поруки про можливість ПАТ "УкрСиббанк" звернутися з письмовою вимогою про виконання зобов'язань за кредитним договором до кожного з поручителів (суд першої інстанції встановив, що позивач не надав суду доказів відправлення поручителям вимог від 17 липня 2009 року) не звільняє ПАТ "УкрСиббанк" від обов'язку виконати припис частини четвертої статті 559 ЦК України щодо подання позову до поручителів у межах шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
      64. Такий позов слід пред'явити протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем) (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15).
      65. Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти реалізацію ними прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором.
      66. У пункті 1.3.4 кредитного договору, як встановили суди першої й апеляційної інстанцій, сторони погодили, що позичальник зобов'язується сплачувати проценти з 1 по 10 число (включно) кожного місяця, наступним за тим, за яким були нараховані банком такі проценти.
      67. Апеляційний суд вказав, що у пункті 1.2.2 кредитного договору передбачено обов'язок позичальника повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно з додатком N 1 до договору (якщо сторони визначили такий графік погашення й уклали додаток N 1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 20 липня 2023 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору (пункту 1.2.2 і розділу 6) та/або умов відповідної угоди сторін.
      68. Згідно з додатком N 1 до кредитного договору, дослідженим судами першої й апеляційної інстанцій, позичальник зобов'язується повернути банку кредит у таких розмірах, щоби станом на вказану нижче дату сума заборгованості за кредитом не перевищувала такий розмір: 21 липня 2008 року - 52 500,00 доларів США; 10 вересня 2008 року - 52 208,00 доларів США і так далі.
      69. Отже, сторони кредитного договору встановили, зокрема, строк виконання позичальником окремих зобов'язань з внесення щомісячних платежів, що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
      70. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
      71. Якщо умовами кредитного договору передбачені окремі зобов'язання боржника щодо повернення боргу щомісяця частинами та встановлена самостійна відповідальність боржника за невиконання таких обов'язків, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованості повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
      72. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то з урахуванням змісту частини четвертої статті 559 цього кодексу зазначені вище правила мають застосовуватися і до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 29 червня 2016 року у справі N 6-272цс16, від 14 червня 2017 року у справі N 644/6558/15-ц).
      73. Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення коштів поза межами цього строку (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 27 січня 2016 року у справі N 6-990цс15, від 29 червня 2016 року у справі N 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі N 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі N 644/6558/15-ц).
      74. Проте, суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, а саме недодержання нею графіку погашення як тіла кредиту, так і процентів за користування кредитними коштами, 17 липня 2009 року позивач направив позичальникові вимогу, в якій повідомив про те, що строк повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредитну заборгованість потрібно погасити до 15 серпня 2009 року.
      75. Вказану вимогу позичальник отримала 21 липня 2009 року у відділенні "Укрпошти" за місцем проживання та повторно - 22 липня 2009 року - у приміщенні ПАТ "УкрСиббанк".
      76. Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" Глави71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору.
      77. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
      78. Оскільки ПАТ "УкрСиббанк" відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України пред'явив 17 липня 2009 року позичальникові вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором і вказав у вимозі, що ця заборгованість має бути погашена до 15 серпня 2009 року, кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання, яке згідно з цим договором мало виконуватися за графіком погашення кредиту.
      79. Тому помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що днем настання строку виконання основного зобов'язання за цим договором, з якого починається відлік шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителів, є 20 липня 2023 року або визначений вказаним договором день його одностороннього розірвання банком, або одностороннього внесення до цього договору змін.
      80. За умови пред'явлення банком до боржника та поручителя вимог про дострокове виконання зобов'язання повернути кредит змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов'язання, і порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов'язання (див. також висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 21 січня 2015 року у справі N 6-190цс14, від 27 січня 2016 року у справі N 6-990цс15, від 22 червня 2016 року у справі N 6-368цс16, від 24?вересня 2014?року у справі N 6-106цс14).
      81. З огляду на це, беручи до уваги встановлені судами факти направлення позивачем 17 липня 2009 року позичальникові вимоги з вказівками на те, що строк повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредитну заборгованість потрібно погасити до 15 серпня 2009 року, позивач мав звернутися до поручителів з позовом у межах шести місяців від цієї дати, а звернувся лише 18 червня 2010 року.
      82. Відтак, помилковими є висновки апеляційного суду про те, що днем настання строку виконання основного зобов'язання, з якого починається відлік шестимісячного строку для пред'явлення кредитором вимоги до поручителів, буде 20 липня 2023 року або визначений договором день одностороннього розірвання банком цього договору, або одностороннього внесення змін до договору, а припинення поруки відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України та пункту 1.2 договору поруки - 20 липня 2023 року або день після спливу шести місяців після дня одностороннього розірвання банком договору, чи внесення змін до нього.
      83. Встановивши, що ПАТ "УкрСиббанк" відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінило строк виконання основного зобов'язання та звернулося з позовними вимогами 18 червня 2010 року, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів.
      84. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги та висновками суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк для звернення до суду з вимогою до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      85. Згідно зі статтею 611 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
      86. Враховуючи те, що позичальник, як встановили суди першої й апеляційної інстанцій, належно не виконала її обов'язок з погашення заборгованості за кредитним договором, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову до цього відповідача.
      87. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
      88. Доводи позичальника, наведені у письмових поясненнях, поданих 10 серпня 2018 року стосуються встановлення фактичних обставин справи, які не були встановлені судами першої й апеляційної інстанцій. Крім того, позичальник рішення суду апеляційної інстанції у касаційному порядку не оскаржила. А тому з огляду на припис частини першої статті 400 ЦПК України вказані доводи не можуть бути досліджені судом касаційної інстанції.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      89. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      90. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      91. Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а саме: скасувати рішення Апеляційного суду Рівненської області від 31 жовтня 2013 року та залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 5 серпня 2013 року.
      (2.2) Щодо судових витрат
      92. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати у сумі 1020 грн. понесені ФОП ОСОБА_5 у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.
      З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 4 частини першої статті 409, статтями 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити частково.
      2. Скасувати рішення Апеляційного суду Рівненської області від 31 жовтня 2013 року та залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 5 серпня 2013 року.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      5 грудня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 524/4996/13-ц
      Провадження N 14-461 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Князєва В.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) "Дельта Банк" (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - позичальник), ОСОБА_4, Приватного підприємства (далі також - ПП) "М.А.И.", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ПАТ "УкрСиббанк" (далі також - третя особа), про стягнення заборгованості
      за касаційною скаргою ПАТ "Дельта Банк" на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 лютого 2016 року, ухвалене суддею Рибалкою Ю.В., й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі Пікуля В.П., Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.
      Учасники справи:
      позивач: ПАТ "Дельта Банк",
      відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПП "М.А.И.",
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ПАТ "УкрСиббанк".
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У червні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просив стягнути солідарно з позичальника та ОСОБА_4 і ПП "М.А.И." (далі разом - поручителі) 1 045 616,84 грн.
      2. 25 жовтня 2007 року Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" уклав з позичальником кредитний договір N 11241252000, який відповідно до додаткової угоди був змінений на N 11241252001 (далі - кредитний договір). Згідно з його умовами банк надав позичальнику кредит у розмірі 133 897 швейцарських франків з процентною ставкою у розмірі 8,4 % річних на строк з 25 жовтня 2007 року до 24 жовтня 2013 року включно з цільовим призначенням кредиту - придбання автомобіля. Надалі до кредитного договору вносилися зміни та доповнення згідно з додатковими угодами.
      3. Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечувалося відповідно до укладених з поручителями 25 жовтня 2007 року договорів поруки (далі - договори поруки). Згідно з умовами цих договорів відповідальність поручителів настає у випадку невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором; поручителі та позичальник несуть перед кредитором солідарну відповідальність.
      4. 8 грудня 2011 року третя особа уклала з позивачем договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого третя особа передала (відступила) право вимоги за кредитним договором позивачеві.
      5. З огляду на те, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, утворилась заборгованість, про стягнення якої з солідарно з позичальника та поручителів звернувся позивач.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      6. 6 листопада 2013 року Автозаводський районний суд м. Кременчука ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю.
      7. Суд вважав позовні вимоги підставними.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      8. 9 липня 2014 року Апеляційний суд Полтавської області рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позову.
      9. Вважав, що позивач не довів отримання позичальником кредитних коштів в іноземній валюті.
      Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
      10. 27 травня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою скасував рішення судів першої й апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      11. Суд касаційної інстанції вказав, що рішення про відмову в позові з підстав неотримання позичальником кредитних коштів може вплинути на права й обов'язки ПАТ "УкрСиббанк", яке не було залучене до участі у справі.
      Короткий зміст рішень судів першої інстанції (новий розгляд справи)
      12. 12 грудня 2015 року Автозаводський районний суд м. Кременчука постановив ухвалу, якою залучив до участі у справі ПАТ "УкрСиббанк" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
      13. 10 лютого 2016 року Автозаводський районний суд м. Кременчука ухвалив рішення, яким провадження у справі в частині позовних вимог до поручителя-юридичної особи закрив; роз'яснив позивачеві право на звернення з вказаною вимогою за правилами господарського судочинства; у задоволенні решти вимог відмовив.
      14. Закриваючи провадження у частині вимог до поручителя-юридичної особи, суд першої інстанції вказав, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які мають розглядатися за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
      15. Мотивував рішення висновком Верховного Суду України, сформульованим у постановах від 1 липня 2015 року у справі N 6-745цс15 і від 30 вересня 2015 року у справі N 6-1323цс15.
      16. Відмовляючи у задоволенні решти вимог, суд першої інстанції вказав, що позивач не довів належними та допустимими доказами те, що банк виконав умови кредитного договору, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      17. 16 травня 2016 року Апеляційний суд Полтавської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції у частині закриття провадження скасував, а провадження у частині позовних вимог до поручителя-юридичної особи закрив ухвалою; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      18. Апеляційний суд вказав, що з поручителями були укладені самостійні договори поруки, за якими кожен із поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники, хоча і за порушення умов одного й того ж кредитного договору.
      19. Слідуючи висновку Верховного Суду України про те, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які мають розглядатися за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, а суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства (постанови від 1 липня 2015 року у справі N 6-745цс15 та від 30 вересня 2015 року у справі N 6-1323цс15), апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до поручителя-юридичної особи.
      20. Проте, на думку апеляційного суду, закриваючи провадження у цій частині, місцевий суд вирішив справу у непередбачений законодавством спосіб, ухваливши рішення суду, тоді як питання закриття провадження у справі вирішується постановленням ухвали.
      21. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що позивач не довів належними, допустимими та беззаперечними доказами виконання умов кредитного договору шляхом надання позичальнику банком кредиту, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду. А тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог позивача до позичальника та поручителя-фізичної особи.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      22. У червні 2016 року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою.
      23. Просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити повністю.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      24. 12 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      25. Обґрунтував тим, що позивач оскаржує рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 лютого 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      26. Позивач вказує, що суди неналежним чином дослідили матеріали справи, що призвело до ухвалення несправедливих рішень у справі, оскільки банк виконав умови кредитного договору шляхом надання коштів позичальнику, а висновок судово-економічної експертизи N 2877 від 20 травня 2014 року має суб'єктивний характер і є лише одним із джерел доказів у справі.
      27. Стверджує, що позичальник і його поручителі мають солідарний обов'язок. Усі вимоги є однорідними та нерозривно пов'язаними між собою, а тому спір, зокрема і в частині вимог до поручителя-юридичної особи, має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      (2) Позиції інших учасників справи
      (2.1) Позиція позичальника та поручителя-фізичної особи
      28. 6 жовтня 2016 року позичальник і поручитель-фізична особа подали заперечення на касаційну скаргу. Просять залишити її без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року - без змін. Мотивують тим, що касаційна скарга ґрунтується на викривлених фактах і неправильній оцінці доказів.
      29. Вказують, що 30 березня 2015 року Автозаводський районний суд м. Кременчука ухвалив рішення у справі N 524/10776/14-ц за позовом ПАТ "Дельта Банк" до позичальника про звернення стягнення на предмет застави та за зустрічним позовом позичальника до ПАТ "Дельта Банк" про визнання застави припиненою. У задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" суд відмовив, а зустрічний позов позичальника задовольнив частково, зокрема, визнав заставу рухомого майна такою, що припинена на підставі повного виконання зобов'язання за забезпеченим заставою кредитним договором. Зазначають, що вказане судове рішення у справі N 524/10776/14-ц ПАТ "Дельта Банк" не оскаржувало, і 28 квітня 2015 року воно набрало законної сили.
      30. Стверджують, що висновки судів попередніх інстанцій у частині закриття провадження за вимогами позивача до поручителя-юридичної особи відповідають приписам процесуального закону.
      31. 30 листопада 2018 року позичальник також подав пояснення до заперечення на касаційну скаргу. Просить взяти їх до уваги, враховуючи те, що чинний ЦПК України не передбачає заборони щодо надання стороною справи письмових пояснень на стадії письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
      32. Вважає, що хоча у березні 2018 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у його постанові від 1 липня 2015 року у справі N 6-745цс15, якою у цій справі керувалися суди при визначенні юрисдикції за вимогами до юридичної особи-поручителя, проте не є доцільним скасування вирішених правильно по суті рішень або новий розгляд вимоги позивача до поручителя-юридичної особи у суді першої інстанції. Вказує на те, що ця юридична особа вже з 2009 року не веде жодної господарської діяльності, а її засновником є позичальник.
      (2.2.) Позиція інших учасників справи
      33. Поручитель-юридична особа та третя особа відзиви на касаційну скаргу не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції спору
      34. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      35. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      36. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).
      37. ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20).
      38. Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду: спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб'єктний склад основного зобов'язання.
      39. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позов до відповідачів з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий до позичальника, а також поручителів.
      40. Суди вважали, що розгляд вимог до поручителя-юридичної особи віднесений до компетенції господарських судів. А тому, хоч і шляхом постановлення різних видів судових рішень, дійшли висновку про закриття провадження за вимогами до поручителя-юридичної особи. З огляду на приписи статті 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі) та висновки Верховного Суду України, сформульовані у постановах від 1 липня 2015 року у справі N 6-745цс15 та від 30 вересня 2015 року у справі N 6-1323цс15, суди вказали, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які мають розглядатися за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
      41. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як за правилами цивільного, так і за правилами господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі, не встановлювали відповідної заборони.
      42. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
      43. Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі допозичальника-фізичної особи, а також до його поручителів за кредитним договором - фізичної та юридичної осіб, кожна з яких за умовами договорів поруки погодилася розділити відповідальність із позичальником за наслідки невиконання ним обов'язків за кредитним договором.
      44. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, боржником за основним зобов'язанням і поручителями, один з яких є фізичною особою.
      45. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      46. Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до одного поручителя, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до боржника та іншого поручителя, які є фізичними особами, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
      47. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновки судів першої й апеляційної інстанцій про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до одного з поручителів, який є юридичною особою.
      48. Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли була відсутня спільність предмета позову.
      49. Стаття 554 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
      50. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач уклав окремі договори порукиз поручителями. Ці договори не передбачають їх солідарної відповідальності між собою.Кожен з поручителів несе солідарну з позичальником (як боржником за основним зобов'язанням) відповідальність перед позивачем. Вказане випливає з пункту 1.4 договорів поруки.
      51. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
      52. Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
      53. У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та двох поручителів - фізичної та юридичної особи.
      54. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання. Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов'язку для останніх.
      55. ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб'єктним складом, як у цій справі, в порядку цивільного судочинства, а ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) навпаки встановлював обмеження за суб'єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову кредитора-юридичної особи до боржника-фізичної особи та поручителів, один з яких є юридичною особою, а інший - фізичною особою.
      56. Аналогічні висновки вже неодноразово висловлені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в її постановах від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц, від 17 квітня 2018 року у справі N 545/1014/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі N 534/1898/14-ц.
      57. Відтак, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що цей спір в частині вимог позивача до поручителя-юридичної особи має розглядатися за правилами цивільного судочинства. А тому касаційна скарга у цій частині є обґрунтованою.
      58. При розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи: позовній заяві; відзиві на позовну заяву (відзиві); відповіді на відзив; запереченнях; поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву (частини перша та друга статті 174 ЦПК України).Заяви по суті справи мають бути оформлені згідно з вимогами статей 175-181 ЦПК України.
      59. Щодо процесуальних питань при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України), які у разі подання у письмовій формі повинні бути оформлені згідно з вимогами статті 183 ЦПК України.
      60. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України).
      61. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 6 вересня 2016 року про відкриття касаційного провадження запропонував особам, які беруть участь у справі, подати заперечення на касаційну скаргу не пізніше ніж до 6 жовтня 2016 року.
      62. З огляду на те, що позичальник подав пояснення до заперечення на касаційну скаргу щодо юрисдикції спору 30 листопада 2018 року, тобто за межами строку, встановленого для надання заперечень на касаційну скаргу, а ЦПК України не передбачає можливості розгляду документів, поданих після закінчення процесуального строку, Велика Палата Верховного Суду залишає вказані пояснення без розгляду.
      (1.2) Щодо суті спору
      63. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір.
      64. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
      65. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      66. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
      67. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      68. Отже, обов'язок банку щодо надання позичальнику коштів (кредиту) у розмірі та на умовах, встановлених договором, має бути виконаний належним чином.
      69. Позивач вказував, що третя особа надала позичальнику кредит у розмірі 133 897 швейцарських франків.
      70. Заперечуючи цю обставину, позичальник зазначав, що третя особа не виконала умови кредитного договору і не надала позичальнику обумовлену суму в іноземній валюті.
      71. Суди встановили, що згідно з висновком судово-економічної експертизи N 2877 від 20 травня 2014 року факт виконання третьою особою умов кредитного договору у частині перерахування позичальнику "суми кредиту у розмірі 133 897 швейцарських франків не підтверджений документально"; наданий банком первинний документ - платіжне доручення від 25 жовтня 2007 року N 61887 - підтверджує факт перерахування на особовий рахунок N 26205059528100, відкритий на ім'я позичальника, коштів у сумі 133 897 грн. які позичальник повернув у касу банку, що підтверджено банківськими квитанціями за період з 25 жовтня 2007 року до 27 серпня 2008 року включно.
      72. Суди першої й апеляційної інстанцій також зазначили, що Апеляційний суд Полтавської області у рішенні від 31 жовтня 2013 року у справі N 524/3094/13-ц, яке набрало законної сили, встановив, що на рахунок N 26205059528100, відкритий на ім'я позичальника, перераховувалися кошти на підставі іншого кредитного договору від 19 липня 2007 року N 11182881000 (1).
      73. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
      74. Отже, з огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними доводи касаційної скарги щодо неналежного встановлення судами обставин справи на підставі наявних у ній доказів, а також стосовно необхідності переоцінки останніх, зокрема висновку судово-економічної експертизи N 2877 від 20 травня 2014 року.
      75. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли висновку щодо ненадання банком позичальнику обумовленої кредитним договором суми коштів в іноземній валюті. А тому висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог до позичальника та його поручителя-фізичної особи є обґрунтованим.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      76. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частини третя статті 406 ЦПК України).
      77. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      78. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      79. Згідно із частиною четвертою цієї ж статті справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      80. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частини третя статті 406 ЦПК України).
      81. Враховуючи те, що позовна вимога до поручителя-юридичної особи у цій справі має розглядатися за правилами цивільного судочинства, а також те, що суди ухвалили обґрунтовані рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог до позичальника та його поручителя-фізичної особи, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою.
      82. Тому рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 лютого 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог до поручителя-юридичної особи необхідно скасувати, справу у цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, а в решті оскаржені судові рішення - залишити без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      83. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Керуючись частиною першою статті 400, частиною четвертою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, статтями 411, 416, 418, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.
      2. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 лютого 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог до Приватного підприємства "М.А.И." про стягнення заборгованості скасувати; справу у цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В іншій частині рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 лютого 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська Повний текст постанови підписаний 11 грудня 2018 року.
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 
      вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      "10" січня 2019 р. Справа № 910/12208/18
      Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
      головуючого: Чорної Л.В.
      суддів: Кравчука Г.А.
      Агрикової О.В.
      при секретарі судового засідання Громак В.О. 
      за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
      розглянувши апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
      на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2018р. (повний текст складено та підписано 21.11.2018р.)
      у справі № 910/12208/18 (суддя Літвінова М.Є.)
      за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» 
      до 1. ОСОБА_2
      2. ОСОБА_3 
      3. ОСОБА_4 
      4. ОСОБА_5 
      5. ОСОБА_6
      6. ОСОБА_7 
      7. ОСОБА_8
      8. ОСОБА_9 
      9. ОСОБА_10
      10. ОСОБА_11 
      11. ОСОБА_12
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство «Старокиївський банк»
      про відшкодування шкоди 170 572 708,86 грн.
      В С Т А Н О В И В :
      Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2018р. у справі №910/12208/18 позовну заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» залишено без розгляду в порядку частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
      Ухвала мотивована тим, що позовну заяву у даній справі від імені ПАТ «Старокиївський банк» підписано неуповноваженою особою - Фондом. 
      Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2018р. по справі №910/12208/18 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. 
      Апеляційна скарга мотивована тим, що позов заявлено Фондом від власного імені в порядку частини 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
       Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2018р. відкрито апеляційне провадження.
       У зв'язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2019р., для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Чорна Л.В. судді: Агрикова О.В., Кравчук Г.А.
      Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2019р. апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2018р. прийнято до провадження у визначеному складі суду. 
       Від відповідачів 1, 3, 4, 9 надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.
      Відповідачі 1, 3, 4, 9 заперечують проти апеляційної скарги та просять суд апеляційної інстанції залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що Фонд безпосередньо може реалізовувати законодавчо визначені повноваження органу управління конкретного банку тільки у випадку, якщо такі повноваження не були ним делеговані уповноваженій особі або раніше делеговані повноваження уповноваженої особи буди відкликані (повернуті) Фондом. 
      Відповідачі 2, 7, 8, 10, 11 також заперечують проти апеляційної скарги.
      Третя особа підтримує апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      Відповідачі 5, 6, 9 своїх представників, чи особисто, в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.
      Відповідно до пункту 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
      Відповідно до пунктів 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      Відповідно до пункту 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
      Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.
       Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про стягнення на свою користь 170 572 708,86 грн. шкоди завданої юридичній особі її посадовою особою.
      Відповідно до статті 3 та пункту 8 частини 2 статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. Аналіз функцій Фонду, викладених в статтях 4, 37 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків рішення, а з іншого, здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
      Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом частин 1, 3, 5 статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.
      Аналогічні приписи стосовно делегування Фондом своїх повноважень містить частина 3 статті 47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка врегульовує організацію роботи уповноваженої особи Фонду в процедурі ліквідації банку та передбачає, що всі або частина повноважень Фонду, визначених цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду, крім організації реалізації майна банку, що ліквідується. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд чітко зазначає межі повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.
      Відповідно до частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», діючи як орган управління банку, Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень мають право, зокрема заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду. На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду, зокрема діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку (частина 4 вказаної статті) .
      Таким чином, з моменту запровадження в банку тимчасової адміністрації (ліквідації) Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій та може діяти особисто або шляхом делегування своїх повноважень (всіх або частини) відповідній уповноваженій особі. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      При цьому внаслідок делегування Фондом своїх повноважень ліквідатора конкретного банка визначеній ним уповноваженій особі саме остання одноосібно набуває повноважень органу управління банку та з метою їх реалізації має право у тому числі заявляти та підписувати від імені банку позови до суду. Натомість Фонд безпосередньо у цьому випадку (делегування повноважень), хоча і залишається носієм законодавчо закріплених за ним повноважень органу управління банку, тобто відповідних повноважень не втрачає, проте на період делегування втрачає правомочності з їх реалізації, якими на цей період наділяється виключно уповноважена особа Фонду. В іншому випадку одночасна реалізація вказаних повноважень як Фондом безпосередньо, так і уповноваженою особою Фонду, означатиме існування одночасно двох окремих органів управління юридичної особи з тотожним змістом повноважень та функцій, у тому числі представництва юридичної особи, що суперечить змісту вищенаведених положень статей 34, 37, 47 України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      Враховуючи вищенаведене, Фонд безпосередньо може реалізовувати законодавчо визначені повноваження органу управління конкретного банку тільки у випадку, якщо такі повноваження не були ним делеговані уповноваженій особі або раніше делеговані повноваження уповноваженої особи були відкликані (повернуті) Фондом.
      Судом встановлено, що позов у даній справі від імені та в інтересах ПАТ «Старокиївський банк» поданий безпосередньо Фондом і позовна заява підписана представником Фонду Жегуліним Ю.М. на підставі довіреності №27-26502/17 від 27.12.2017р.
      Відповідно до постанови Правління Національного Банку України від 11.09.2014р. № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17.09.2014р. № 92 «Про початок процедури ліквідації Акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення ліквідації ОСОБА_15 строком на 1 рік з 18.09.2014р. по 18.09.2015р. включно. У подальшому процедура ліквідації була продовжена до 18.09.2016р. і делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Старокиївський Банк» ОСОБА_15 по 18.09.2016р. включно.
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.08.2016р. № 8555 продовжено процедуру ліквідації до 18.09.2017р. і продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «Старокиївський Банк» ОСОБА_15 по 18.09.2017р. включно. В подальшому Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.08.2017р. № 3697 продовжено строки здійснення ліквідації до 17.09.2018р. і продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «Старокиївський Банк» ОСОБА_15 по 17.09.2018р. включно.
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.12.2017р. № 5462 звільнено від виконання обов'язків уповноваженої особи Фонду на ліквідацію та відкликано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Старокиївський Банк» ОСОБА_15 з 26.12.2017р. З 26.12.2017р. призначено уповноважену особу Фонду на здійснення ліквідації ОСОБА_16. В подальшому рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27.08.2018р. № 2366 продовжено строки здійснення ліквідації на один рік з 18.09.2018р. по 17.09.2019р. включно, продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «Старокиївський Банк» ОСОБА_16 строком на один рік з 18.09.2018р. по 17.09.2019р. включно.
      Також відомості щодо уповноваженої особи ОСОБА_16, як керівника ПАТ «Старокиївський банк» з 26.12.2017р., внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та згідно з положеннями статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
      Доказів відкликання Фондом делегованих уповноваженій особі повноважень органу управління банку на момент заявлення позову в даній справі до суду не подано. Отже, внаслідок делегування повноважень органу управління ПАТ «Старокиївський банк» уповноваженій особі Фонду, сам Фонд, як юридична особа, на період делегування позбавлений можливості реалізації таких повноважень, а отже не має права звертатися особисто до суду з позовом від імені ПАТ «Старокиївський банк».
      Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її.
      Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного суду від 17.10.2018 у справі № 916/2024/17. За таких обставин, суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано залишив позов без розгляду.
      Щодо доводів наведених у апеляційній скарзі суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
      Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов'язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов'язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів.
      Кошти, стягнуті з пов'язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку.
      У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову.
      Ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов'язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов'язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов'язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.
      Отже, ліквідатор (у цьому випадку Фонд, у тому числі керівник ліквідаційної процедури - його уповноважена особа) з дня свого призначення отримав можливість самостійного прийняття рішень щодо використання майнових активів банку та розпорядження ними, управління банком та керівництва його господарською діяльністю, тобто законодавчо закріплені повноваження ліквідатора прирівняні до обов'язків, які виконує власник, та прав, наданих власнику банку. 
      Це підтверджується повноваженнями Фонду чи його уповноваженої особи, передбаченими частиною 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у разі недостатності майна банку звертатися до пов'язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов'язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. 
      При цьому слід зазначити, що одночасна реалізація вказаних повноважень як Фондом безпосередньо, так і уповноваженою особою Фонду, означатиме існування одночасно двох окремих органів управління юридичної особи з тотожним змістом повноважень та функцій, у тому числі представництва юридичної особи, що суперечить вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 
      Дослідивши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.
      За наведених у даній постанові обставин, Північний апеляційний господарський суд доходить до висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 14.11.2018р. у справі №910/12208/18.
      керуючись ст.ст. 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
      ПОСТАНОВИВ:
      1. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2018 р. у справі №910/12208/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
      2. Матеріали справи №910/12208/18 повернути до місцевого господарського суду.
      3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
      Головуючий суддя Л.В. Чорна
      Судді Г.А. Кравчук
      О.В. Агрикова
       
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79189708
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      19 грудня 2018 року
      м. Київ
      справа № 370/391/16-ц
      провадження № 61-11525св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Висоцької В. С.,
      суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), СімоненкоВ. М., Фаловської І. М., Штелик С. П.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (у зв'язку зі зміною типу акціонерного товариства змінено найменування - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»),
      представник позивача - Хитрова Любов Володимирівна,
      відповідач - ОСОБА_5,
      представник відповідача - ОСОБА_6,
      відповідач - ОСОБА_7,
      представник відповідача - ОСОБА_8,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Київської області від 02 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Білоконь О. В., Верланова С. М., Савченко С. І.,
      ВСТАНОВИВ:
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості.
      Позовна заява мотивована тим, що 08 грудня 2005 року ОСОБА_5 отримав у банку кредит у розмірі 77 490,00 грн на термін до 08 грудня 2012 року, виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечувалось договором поруки від 08 грудня 2005 року, укладеним з ОСОБА_7 Позичальник не виконував взятих на себе зобов'язань, як наслідок станом на 30 грудня 2015 року за кредитним договором існувала заборгованість за кредитом у розмірі 56 850,57 грн, за процентами за користування кредитом у розмірі 112 390,18 грн, за комісією за користування кредитом у розмірі 17 173,15 грн та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 343 721,52 грн. Кредитор направляв боржнику та поручителю письмову вимогу, яка залишилась без задоволення.
      З огляду на викладене ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з відповідачів 530 135,42 грн заборгованості за кредитним договором.
      У квітні 2016 року ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», за участю третьої особи - ОСОБА_5, про визнання поруки припиненою.
      Позовна заява мотивована тим, що з 01 лютого 2009 року банк в односторонньому порядку підвищив процентну ставку з 15 до 21,12 % річних, у договорі поруки не встановлено строку його припинення, а позов пред'явлений банком після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. 
      На підставі зазначеного ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 просив визнати поруку припиненою з 01 лютого 2009 року.
      Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 02 вересня 2016 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
      Позов ОСОБА_7 задоволено.
      Визнано поруку за договором від 08 грудня 2005 року № К3А0АК22783921, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7, припиненою.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк надав до суду розрахунок заборгованості, з якого неможливо встановити суми несплачених процентів за користування кредитом та формулу, за якою здійснено нарахування пені; не зазначено залишку заборгованості на початок та кінець кожного періоду, суму грошових коштів, сплачених позичальником у рахунок погашення заборгованості, та порядок їх зарахування. Крім того, банк не надав до суду доказів направлення позичальнику та поручителю повідомлення по збільшення з 01 лютого 2009 року розміру процентів за кредитом. Також суд дійшов висновку, що розмір пені - 0,15 % від простроченої суми за кожен день прострочення - є несправедливим і суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, оскільки встановлює непропорційно велику суму компенсації в разі невиконання зобов'язань, тому ця умова кредитного договору є нікчемною. Крім того, банк не пред'явив вимог до поручителя у строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України.
      Рішенням Апеляційного суду Київської області від 02 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано.
      Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
      Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 08 грудня 2005 року № К3А0АК22783921 у розмірі 262 237,78 грн, яка складається з: 56 850,57 грн - тіло кредиту, 85 872,83 грн - проценти за користування кредитом, 17 173,15 грн - комісія, 102 341,23 грн - пеня.
      У решті позовних вимог банку та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.
      Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» по 4 129,66 грн у рахунок відшкодування судових витрат зі сплати судового збору.
      Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що розмір заборгованості за тілом кредиту підтверджений позивачем та не спростований відповідачами. Проте щодо нарахованих процентів суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що банк безпідставно змінив (збільшив) в односторонньому порядку розмір процентів за користування кредитом, тому суд провів власний розрахунок нарахування процентів за період з 01 лютого 2009 року до 30 грудня 2015 року виходячи з 15,0 % річних. У частині вимог щодо стягнення неустойки суд виходив з того, що пеня підлягає стягненню лише у межах одного року. Також суд апеляційної інстанції мотивував рішення тим, що звернення стягнення на предмет застави на підставі рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2012 року, яке залишається невиконаним, не позбавляє банк права скористатись іншим способом захисту, не заміняє основне зобов'язання та не є подвійним стягненням. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що умови договору поруки визначають припинення поруки після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту, тобто договір поруки діє до 08 грудня 2017 року.
      У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до суду касаційної інстанції, ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 02 лютого 2017 року у частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення цих вимог. 
      Касаційна скарга мотивована тим, що пов'язання у договорі поруки терміну припинення поруки із датою повернення кредиту не дає підстави для незастосування частини четвертої статті 559 ЦК України. На думку ОСОБА_8, в силу закону порука вважається припиненою попри те, що договір поруки не передбачає повідомлення поручителя про збільшення процентної ставки за користування кредитом. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не досліджував повною мірою ці обставини справи, прийняв необґрунтоване та незаконне рішення.
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      У лютому 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
      У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
      Суди встановили, що 08 грудня 2005 року закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_5 уклали кредитний договір № КЗА0АК22783921 (далі - кредитний договір), за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 77 490,00 грн на строк до 08 грудня 2012 року зі сплатою 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,49 % від суми виданого кредиту, період сплати - з 08 до 12 числа кожного місяця.
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 08 грудня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 було укладено договір поруки № КЗА0АК22783921 (далі - договір поруки), відповідно до якого вона взяла на себе солідарну відповідальність із позичальником за виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, штрафів, пеней та інших платежів.
      Умовами договору поруки встановлено строк її дії - до повного виконання зобов'язань за кредитним договором, крім того, передбачено, що порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (пункти 11, 12 договору поруки).
      У 2009 році у зв'язку зі зміною типу акціонерного товариства змінено найменування ЗАТ КБ «ПриватБанк» на ПАТ КБ «ПриватБанк».
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
      Частинами першою та другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого зобов'язання. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
      Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
      У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
      Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
      Суди встановили, що ПАТ КБ «ПриватБанк» у січні 2012 року зверталось до суду з позовом до відповідача ОСОБА_5 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет застави.
      Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2012 року звернуто стягнення на автомобіль Opel Astra, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить на права власності ОСОБА_5, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 129 344,63 грн.
      Також зазначеним рішенням суду встановлено юридичний факт, що 09 вересня 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив ОСОБА_5 вимогу про дострокове повернення кредиту у строк не пізніше 30 календарних днів з дати одержання повідомлення.
      Такими діями банк на власний розсуд використав право вимагати дострокове повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, процентів, комісії і пені за порушення умов договору та змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії кредитного договору і договору поруки як додаткового (акцесорного) способу забезпечення виконання зобов'язань щодо припинення поруки після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
      Отже, висновок суду першої інстанції про те, що порука є припиненою відповідно до частини четвертої статті 554 ЦК України, є правильним, оскільки банк протягом шести місяців з дня настання зміненого строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимог до поручителя.
      Рішення суду апеляційної інстанції у частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором учасники справи не оскаржують, тому у цій частині не переглядається Верховним Судом.
      За викладених обставин рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат та в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_7 про визнання поруки припиненою слід скасувати відповідно до статті 413 ЦПК України, а рішення суду першої інстанції у цій частині - залишити в силі.
      При поданні касаційної скарги ОСОБА_7 сплатила судовий збір у сумі 661,45 грн.
      У такому разі з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_7 підлягає стягненню відшкодування витрат зі сплати судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 задовольнити.
      Рішення Апеляційного суду Київської області від 02 лютого 2017 року у частині стягнення з ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором і судових витрат та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 скасувати, залишити в силі в цій частині рішення Макарівського районного суду Київської області від 02 вересня 2016 року.
      Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_7 відшкодування судових витрат за подання касаційної скарги у сумі 661,45 грн.
      У решті рішення Апеляційного суду Київської області від 02 лютого 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко І. М. Фаловська С. П. Штелик
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/78715464