ANTIRAID

Постановление БП-ВС о юрисдикции спора и порядке взыскания убытков за пользование земельным участком без правоустанавливающих документов

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 629/4628/16-ц

Провадження N 14-77 цс 18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д.А.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула справу за позовом першого заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідач) про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року, ухвалене у складі судді Ткаченка О.А., й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: Сащенка І.С., Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.

Учасники справи:

позивач: Лозівська міська рада Харківської області, від імені якої в інтересах держави позов подав перший заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури;

відповідач: ОСОБА_3.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 23 листопада 2016 року позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача 77 456,99 грн збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

2. Мотивував тим, що відповідач є власником нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі складу літ. "П" загальною площею 372,9 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1; комплексу нежитлових будівель, який складається з: нежитлової будівлі контори літ. "А-1" загальною площею 82,9 кв. м, нежитлової будівлі прохідної літ. "Б" загальною площею 13,7 кв. м і нежитлової будівлі гаража літ. "Г" загальною площею 42,8 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_2; комплексу нежитлових будівель, який складається з: нежитлової будівлі сільськогосподарського складу літ. "Е" загальною площею 899,4 кв. м і нежитлової будівлі сільськогосподарського складу літ. "Е-1", загальною площею 859,8 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_3. Зазначене нерухоме майно належить відповідачеві на праві власності на підставі відповідних свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

3. 15 лютого 2013 року позивач ухвалив рішення N 855 (далі - рішення N 855), яким надав відповідачу згоду на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_1 (далі - земельні ділянки) з метою надання в оренду для будівництва й обслуговування будівель ринкової інфраструктури. Проте відповідач ці проекти землеустрою не розробив, умисно ухилився від укладання договорів оренди та від сплати за землекористування, чим порушив права власника земельних ділянок.

4. Через те, що відповідач користувався земельними ділянками без оформлення документів, що посвідчують право на них, 3 березня 2016 року йому було запропоновано укласти договір добровільного відшкодування збитків за таке користування земельними ділянками орієнтовною площею 0,4572 га та сплатити збитки у розмірі 3 % нормативної грошової оцінки за 2016 рік у розмірі 77 456,99 грн. Відповідач не відшкодував вказані збитки. Тому позивач просив їх стягнути у судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. 16 серпня 2017 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області застосувавши, зокрема, статтю 22, главу 82, статтю 1212, частину першу статті 1214 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та статті 152, 156-157 Земельного кодексу (далі - ЗК) України, ухвалив рішення про задоволення позовних вимог: стягнув з відповідача на користь позивача збитки за використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів у сумі 77 456,99 грн.

6. Мотивував тим, що бездіяльність відповідача щодо вжиття передбачених законом заходів зі своєчасного оформлення права користування земельними ділянками призвела до неодержання територіальною громадою доходів. Відтак, їй як власнику землі завдано збитки, які мають бути стягнуті у судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

7. 20 листопада 2017 року Апеляційний суд Харківської області, застосувавши, зокрема, частину першу статті 1214 ЦК України та статті 152, 156-157 ЗК України, ухвалою залишив без змін рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року.

8. Мотивував тим, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону. Апеляційний суд вказав, що відповідач безоплатно користувався земельними ділянками без правовстановлюючих документів, чим завдав збитки територіальній громаді, які мають бути стягнуті у судовому порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. 11 грудня 2017 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою. Вказує на порушення судами норм матеріального та процесуального права і просить скасувати рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

10. 28 лютого 2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

11. Обґрунтував тим, що відповідач оскаржує рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. Відповідач вважає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, неправильно розрахував збитки та застосував для їх розрахунку площу (0,4572 га), яка є більшою, ніж фактична площа земельних ділянок під нерухомим майном відповідача (0,22715 га). Вказує, що розмір орендної плати за їх використання станом на 2016 рік становить 8 548,10 грн. А тому розмір збитків, встановлений судами попередніх інстанцій у сумі 77 456,99 грн. є необґрунтованим.

13. Відповідач зазначив, що вчинив дії для розробки проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які будуть надані в оренду для будівництва й обслуговування будівель ринкової інфраструктури. Вважає, що не міг укласти договір оренди земельних ділянок із незалежних від його волі причин, не з його вини, а з вини позивача, який у 2013 році відмовив у погодженні меж цих ділянок.

14. Відповідач вважає, що суд першої інстанції не застосував пункт 5.1 Порядку визначення та відшкодування Лозівській міській раді збитків, заподіяних внаслідок невикористання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням законодавства про плату за землю, затвердженого рішенням Лозівської міської ради від 3 лютого 2012 року N 537 (далі - Порядок N 537). Відповідно до вказаного пункту у випадку неоформлення документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою у строк, встановлений у рішенні позивача про надання земельної ділянки в оренду або про поновлення договору її оренди, збитки визначаються після закінчення такого строку. Відповідач вказує, що суди не врахували тієї обставини, що позивач не встановлював строк для оформлення відповідачем документів, які підтверджують його право користування земельними ділянками.

15. Відповідач також зазначає, що суди вважали доведеним використання ним земельних ділянок з метою підприємницької діяльності, однак не врахували, що такий спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.

(2) Доводи позивача

17. 22 січня 2018 року позивач подав відзив на касаційну скаргу. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій з'ясували всі фактичні обставини справи й ухвалили рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржені рішення без змін.

18. Зазначає, що розрахунок збитків проведений комісією позивача з визначення збитків, заподіяних внаслідок невикористання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок за порушення законодавства про плату за землю, використання земельних ділянок без оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку відповідно до закону (далі - комісія). Комісія керувалася Порядком N 537 на підставі відомостей, наданих Управлінням Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області, а витяг з протоколу засідання комісії, в якому наведений розрахунок збитків, був наданий суду та є у матеріалах справи.

19. Вказує, що жодних доказів відмови посадових осіб позивача у погодженні меж земельних ділянок відповідач не надав; факт подання ним позивачеві актів погодження меж земельних ділянок суди не встановили. Відповідач не дотримав максимальний встановлений законодавством шестимісячний строк з моменту укладення із землевпорядною організацією договору для забезпечення складання документації із землеустрою, оскільки досі така документація не розроблена.

20. На думку позивача, пункт 5.1 Порядку N 537 стосується лише випадків прийняття міською радою рішень про надання земельної ділянки в оренду або про поновлення договору її оренди. Відповідачу ж земельні ділянки в оренду передані так і не були.

21. Для обґрунтування правильності вирішення спору за правилами цивільного судочинства позивач вказує на пункт 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" від 1 березня 2013 року N 3. Відповідно до вказаного пункту земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю. Спори, що виникають із земельних відносин, в яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, розглядаються за правилами цивільного судочинства. На переконання позивача, відповідач є власником нерухомого майна (нежитлових будівель) як фізична особа, а не як суб'єкт підприємницької діяльності. Тому підстав для розгляду справи за правилами господарського судочинства немає.

(3) Доводи прокурора

22. 22 січня 2018 року прокурор подав відзив на касаційну скаргу. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повністю з'ясували всі фактичні обставини справи й ухвалили рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржені рішення без змін.

23. Вказує, що факт бездіяльності відповідача стосовно розроблення проектів землеустрою стосовно відведення земельної ділянки свідчить про його умисне ухилення від укладення договору оренди та від сплати за землекористування. Вважає, що докази у справі достовірно вказують на те, що з січня по грудень 2016 року відповідач користувався земельними ділянками, не оформив і не зареєстрував право оренди та не сплатив власнику орендну плату. Зазначає, що недоотримані доходи територіальної громади є збитками, які мали бути стягнуті з відповідача.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо розгляду справи за правилами цивільного судочинства

24. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

25. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

26. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, а також спорів, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів (пункт 1 та пункт 6 частини першої статті 12).

27. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 15 лютого 2013 року позивачухвалив рішення N 855, яким надав згоду на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачеві як громадянину. Суди також встановили, що протоколи засідання комісії позивача від 3 березня 2016 року та від 16 травня 2013 року й акти про визначення збитків від 3 березня 2016 року та від 16 травня 2013 року підтверджують, що проекти землеустрою стосовно відведення земельних ділянок відповідач не розробив, а на земельних ділянках знаходяться об'єкти нерухомого майна, власником яких він є. Крім того, у рішенні суду першої інстанції згадані договір від 20 березня 2013 року N 35/13/Ш про проведення робіт стосовно розробки проекту землеустрою земельної ділянки, замовником яких є відповідач як фізична особа, а також акти встановлення та погодження меж земельних ділянок (без дат), погоджені з власниками або користувачами суміжних земельних ділянок, окрім секретаря позивача.

28. Тобто, земельні правовідносини виникли між позивачем і відповідачем'як фізичною особою, зокрема, стосовно забезпечення розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для їх подальшого передання в оренду відповідачеві і фактичного використання ним земельних ділянок без оформлення договірних відносин з позивачем.

29. Суб'єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування й органи державної влади (частина друга статті 2 ЗК України).

30. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду, зокрема, громадянам та юридичним особам України (частина друга статті 93 ЗК України).

31. Передання в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 123 ЗК України (частина третя статті 124 цього кодексу).

32. Надання земельних ділянок комунальної власності в користування здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу й об'єднання) та в інших випадках, якщо ділянка не зареєстрована в Державному земельному кадастрі, і право власності на неї не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни меж і цільового призначення такої земельної ділянки (частина перша статі 123 ЗК України).

33. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою є (пункт "ґ" частини другої статті 25 Закону України "Про землеустрій").

34. Замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі (частина перша статті 26 Закону України "Про землеустрій").

35. Розробники документації із землеустрою (юридичні особи, які мають не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, або фізичні особи-підприємці, які мають такий же статус) зобов'язані виконувати роботи зі складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору (пункт "г" частини другої статті 28 Закону України "Про землеустрій").

36. Орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

37. Отже, за змістом вказаних приписів, а також статей 120 і 125 ЗК України отримання у користування (оренду) земельної ділянки комунальної власності та вчинення дій, спрямованих на виготовлення документації із землеустрою, не залежать від наявності у фізичної особи статусу підприємця. Його наявність не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верхового Суду від 13 березня 2018 року у справі N 306/2004/15-ц).

38. Відповідач як фізична особа придбав нежитлові приміщення, що знаходяться на земельних ділянках, а також отримав згоду позивача на розроблення проектів землеустрою щодо відведення цих ділянок з метою подальшого оформлення їх оренди для будівництва й обслуговування будівель ринкової інфраструктури.

39. Наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості, зокрема, у правовідносинах щодо замовлення документації із землеустрою для набуття в оренду земельних ділянок комунальної власності, а також у правовідносинах з користування земельними ділянками без укладення договору оренди.

40. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами позивача про відсутність юрисдикції господарського суду для розгляду цієї справи та вважає, що спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

(1.2) Щодо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи

41. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

42. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

43. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

44. Поняття "суд, встановлений законом", стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatismutandispiшeння Європейського суду з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine") від 20 липня 2006 року, заяви N 29458/04 та N 29465/04, § 24).

45. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213). Близькі за змістом приписи передбачає ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду (стаття 263).

46. Консультативна рада європейських суддів у Висновку N 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що "якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. … Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система" (пункти 34-35).

47. Європейський суд з прав людини вказує на те, що "пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи" (див. mutatis mutandispiшeння Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23).

48. Відповідач у касаційній скарзі наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій безпідставно відхилили його доводи щодо використання необґрунтованих площ земельних ділянок для розрахунку збитків і відсутності в належних доказів нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

49. Перевіряючи застосування судами норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, щоу матеріалах справи зафіксовані чотири різні розміри площ земельних ділянок: 1) 0,4572 га (площа, визначена у протоколах та актах комісії позивача, - т. 1, а. с. 27-29, 33-35); 2) 0,22715 га (розрахована відповідачем площа земельних ділянок під об'єктами його нерухомого майна - т. 1, а. с. 206, 222; т. 2, а. с. 3); 3) 0,4347 га (площа земельних ділянок в актах встановлення та погодження меж земельних ділянок - т. 1, а. с. 57-60); 4) 0,3722 га (орієнтовна площа земельних ділянок, що планувалися для відведення відповідачу за схемою поділу земельних ділянок, яка долучена до позовної заяви, - т. 1, а. с. 26).

50. Відхиляючи заявлені відповідачем доводи щодо наявності підстав для застосування площі земельних ділянок 0,22715 га для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача, суди не мотивували, чому за наявності в матеріалах справи різних показників площ земельних ділянок в основу рішень покладена саме площа, визначена комісією (0,4572 га).

51. Суди також не з'ясували, чи користується відповідач земельними ділянками лише в межах його об'єктів нерухомого майна або більшою площею, а відтак, чи не ґрунтується на припущеннях встановлення комісією орієнтовної площі для обрахунку збитків.

52. Згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

53. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 157 ЗК України). Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року N 284 (далі - Порядок N 284). Позивач також затвердив свій Порядок N 537.

54. Пункт 3 Порядку N 284 встановлює, що відшкодуванню підлягають інші збитки власників землі, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. А під неодержаним доходом розуміється, зокрема, дохід, який міг би одержати власник землі із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття.

55. Відповідно до пункту 5.2 Порядку N 537, який покладений в основу оскаржуваних рішень, збитки визначаються за ставками орендної плати, які діяли на момент виникнення таких збитків.

56. Відповідач наголошував на тому, що у матеріалах справи відсутні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, відомості яких є обов'язковими при визначенні орендної плати. Проте суди відхилили вказані доводи, поклавши в основу рішень довідку від 7 березня 2017 року Управління Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області щодо базової вартості одного квадратного метра земельних ділянок станом на 1 січня 2016 року у розмірі 564,72 грн. Ця вартість була використана комісією для розрахунку збитків позивача, заподіяних відповідачем у 2016 році.

57. Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

58. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України "Про оцінку земель").

59. З огляду на вказані приписи суди не обґрунтували відхилення доводів відповідача щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки.

(1.3) Щодо правової підстави для стягнення недоотриманої орендної плати

60. Суд першої інстанції застосував до правовідносин сторін приписи статті 22, глав 82 ("Відшкодування шкоди") та 83 ("Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") ЦК України, глави 24 ЗК України ("Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам"), Порядок N 284 та Порядок N 537, затверджений позивачем. Суд першої інстанції встановив склад цивільного правопорушення у бездіяльності відповідача - невжитті ним передбачених законом заходів зі своєчасного оформлення права користування земельними ділянками, - що призвело до неодержання доходів територіальною громадою.

61. Апеляційний суд, вказавши, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, застосував для стягнення збитків з відповідача приписи глави 83 ЦК України, глави 24 ЗК України, Порядку N 284 і Порядку N 537.

62. Отже, суди попередніх інстанцій застосували до правовідносин сторін як приписи, які регламентують деліктне зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої правопорушенням, так і приписи, що регламентують кондикційне зобов'язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

63. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

64. Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

65. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

66. За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

67. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

68. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

69. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

70. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі N 6-3090цс15).

71. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі N 6-88цс13).

72. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

73. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

74. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідач є власником вказаного у пункті 2 цієї постанови нерухомого майна, яке розміщене на земельних ділянках, право користування якими припинене рішенням позивача N 855 для Підприємства споживчої кооперації "Лозівська торгівельно-виробнича міжрайбаза" у зв'язку з продажем нерухомого майна, зокрема, відповідачеві. Законність рішення N 855 в частині припинення права постійного користування земельними ділянками оскаржувалась вказаним підприємством у судовому порядку, і, як встановив суд першої інстанції, 19 червня 2014 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області ухвалив постанову, що набрала законної сили 25 липня 2014 року, якою у задоволенні позовних вимог відмовив.

75. Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 ЗК України).

76. За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

77. Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України).

78. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

79. За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

80. Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.

81. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

82. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі N 922/207/15).

83. Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а суд апеляційної інстанції вказані порушення не виправив.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

84. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

85. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив заяву учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

86. Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

87. Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив заявлені відповідачем доводи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, зокрема щодо площі земельних ділянок для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача, а також щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки. Суд апеляційної інстанції вказані порушення не виправив.

88. З огляду на те, що касаційна скарга є частково обґрунтованою, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

(2.2) Щодо судових витрат

89. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

(3) Висновки про правильне застосування норм права

90. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

91. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

92. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

93. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).

94. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, статтями 411, 416, 417, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року скасувати, а справу направити до Лозівського міськрайонного суду Харківської області на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 13 липня 2018 року.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата указала, что по смыслу предписаний глав 82 и 83 ГК Украины для деликтных обязательств, возникающих из причинения вреда имуществу, характерно, в частности, уменьшение имущества потерпевшего, а для кондикционных - прирост имущества у приобретателя без достаточных правовых оснований. Вина причинителя вреда является обязательным элементом наступления ответственности в деликтных обязательствах. Зато для кондикционных обязательств вина не имеет значения, поскольку важным является факт неправомерного получения (сохранение) имущества одним лицом за счет другого.

Обязанность приобретателя возвратить потерпевшему безосновательно приобретенное (сохранено) имущество или возместить его стоимость не является мерой ответственности, поскольку приобретатель обязуется вернуть только имущество, которое безосновательно получил (сохранял), или стоимость этого имущества.

Право аренды земельного участка возникает на основании соответствующего договора с момента государственной регистрации этого права. Возникновение права собственности на дом, здание, сооружение не является основанием для возникновения права аренды земельного участка, на котором они размещены и который не был отведен в аренду предыдущему владельцу. Однако, учитывая предписания части второй статьи 120 ЗК Украины, не является правонарушением отсутствие у владельца дома, здания, сооружения зарегистрированного права аренды на земельный участок, на который нет другого владельца и на котором эти дом, здание, сооружение расположены.

Лицо, которое приобрело имущество или сохранила его у себя за счет другого лица (потерпевшего) без достаточного правового основания (безосновательно приобретенное имущество), обязано возвратить потерпевшему это имущество (часть первая статьи 1212 ГК Украины).

До момента оформления владельцем объекта недвижимого имущества права аренды земельного участка, на котором расположен этот объект, отношения по фактическому пользованию земельным участком без заключенного договора аренды и недополучения ее владельцем доходов в виде арендной платы является по своему содержанию кондикционным. Фактический пользователь земельного участка, который без достаточного правового основания за счет собственника этого участка сохранил за собой средства, которые должен был заплатить за пользование им, обязан вернуть эти средства владельцу земельного участка на основании части первой статьи 1212 ГК Украины.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      3 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 925/394/18
      Провадження № 12-292гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Бакуліної С. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Королюка І. В.,
      позивача - ОСОБА_1 (представник - адвокат Яковишин М. В.),
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2018 року (головуючий Калатай Н. Ф., судді Сітайло Л. Г., Пашкіна С. А.) у справі № 925/394/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаси-Дніпро Агро», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: державний реєстратор Черкаської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Рева Вадим Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Есталіна Анатоліївна, Орловецька сільська рада, ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, договору купівлі-продажу, статуту, нотаріально посвідченої довіреності, реєстраційних записів в ЄДРПОУ.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаси-Дніпро Агро» (далі - ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», Товариство) про: визнання недійсними повністю рішень сфальсифікованих загальних зборів учасників ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», оформлених протоколом від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1, якими: звільнено з посади директора ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» з 30 березня 2018 року ОСОБА_4 та з 31 березня 2018 року призначено на цю ж посаду ОСОБА_2 ; відчужено належну ОСОБА_1 частку в статутному капіталі ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» у розмірі 100 % на користь ОСОБА_3 шляхом укладення договору купівлі-продажу частки за ціною 10000000 грн; виключено (виведено) ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства; включено (введено) ОСОБА_3 до складу учасників Товариства; затверджено статут ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» в новій редакції та надано відповідні повноваження ОСОБА_3 на здійснення всіх необхідних дій щодо державної реєстрації змін; визнання недійсним сфальсифікованого договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» від 6 квітня 2018 року, начебто укладеного між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 ; визнання недійсним сфальсифікованого статуту ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», затвердженого загальними зборами учасників Товариства, оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1 та підписаного ОСОБА_3 , підпис якого засвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А. за реєстровим № 3153; визнання недійсною та скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 6 квітня 2018 року № 10241050014002468 щодо Товариства, проведеної державним реєстратором Черкаської обласної філії Комунального підприємства«Центр державної реєстрації» Ревою В. О. ; визнання недійсними та скасування внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, від 6 квітня 2018 року № 10241070015002468 щодо Товариства, проведених державним реєстратором Черкаської обласної філії Комунального підприємства«Центр державної реєстрації» Ревою В. О. ; визнання недійсною довіреності від 6 квітня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за реєстровим номером 245.
      1.2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на обставини, які підтверджують протиправне заволодіння належними позивачу правами на Товариство.
      1.3.Позивач заперечує підписання будь-яких угод щодо продажу Товариства, прав на нього, оформлення довіреностей на третіх осіб, переоформлення статуту Товариства, проведення загальних зборів Товариства тощо.
      1.4. Так, позивач зазначав про те, що:
      - при перевірці даних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань він з`ясував, що 6 квітня 2018 року державним реєстратором Черкаської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Ревою В. О. внесено запис № 10241050014002468 «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи» та запис №10241070015002468 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах». Змінено засновника та кінцевого бенефіціарного власника з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_3 .», змінено керівника Товариства з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_2 »;
      - позивач як єдиний засновник та кінцевий бенефіціарний власник Товариства жодних правочинів, договорів про відступлення та/або продаж своєї частки не укладав та не підписував, жодних загальних зборів Товариства щодо продажу своєї частки не збирав, рішення про звільнення з посади директора ОСОБА_4 не ухвалював;
      - позивач не має уявлення про ОСОБА_3 , ніколи з ним не спілкувався та не вів жодних переговорів, не укладав з ним будь-яких правочинів щодо відчуження своєї частки в статутному капіталі Товариства, нікого не уповноважував представляти його інтереси на зборах Товариства, не підписував жодних довіреностей на представництво інтересів інших осіб у відповідних зборах;
      - будь-яких корпоративних спорів у Товариства немає, позивач є єдиним його засновником з моменту створення Товариства.
      1.5. Від ОСОБА_3 . надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній позовні вимоги заперечує та вказує, що оспорювані довіреність від 6 квітня 2018 року (бланк серія ННВ № 198678) та договір купівлі-продажу частки в Товаристві є дійсними. Довіреність перевірено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицька Е. А. при вчиненні подальших нотаріальних дій, у якої сумніву щодо її дійсності не виникало. Вона посвідчила підписи осіб на поданих документах. Реєстраційні дії, вчинені в м. Черкаси 6 квітня 2018 року, не скасовані, а дії нотаріуса ОСОБА_7 не визнані протиправними.
      1.6. ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» у поданому до суду відзиві підтримало позовні вимоги з мотивів, наведених у позовній заяві.
      2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      2.1. ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» зареєстровано державним реєстратором 6 серпня 2013 року, номер запису № 10691020000030577, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 5 квітня 2018 року (а. с. 41-46, т. 1).
      2.2.Станом на квітень 2018 року діяла редакція статуту Товариства, затверджена загальними зборами його учасників, рішення яких оформлене протоколом № 25/09/17-2 від 25 вересня 2017 року (а. с. 30-39, т. 1).
      2.3.Згідно з пунктами 5.1, 5.2 статуту Товариства його статутний капітал становить 200000 грн, позивач має вклад у статутному капіталі у розмірі 200000 грн, що становить 100 % від статутного капіталу.
      2.4. 6 квітня 2018 року у м. Сміла відбулись загальні збори учасників Товариства, рішення яких оформлені протоколом № 06/04/2018-1 (а. с. 55, 56, т. 1).
      2.5. До порядку денного загальних зборів були включені такі питання:
      1. Про звільнення з посади директора Товариства ОСОБА_4 та призначення на цю посаду ОСОБА_2 .
      2. Про продаж позивачем своєї частки у статутному капіталі Товариства на користь ОСОБА_3
      3. Про виключення (виведення) позивача зі складу учасників Товариства.
      4. Про включення (введення) ОСОБА_3 до складу учасників Товариства.
      5. Про затвердження Статуту Товариства в новій редакції та проведення державної реєстрації.
      2.6. За результатами розгляду порядку денного, учасники прийняли рішення:
      1. Звільнити з посади директора Товариства ОСОБА_4 з 30 березня 2018 року.
      2. Відчужити належну позивачу частку в статутному капіталі Товариства у розмірі 100 % на користь ОСОБА_3
      3. Виключити (вивести) позивача зі складу учасників Товариства.
      4. Включити (ввести) ОСОБА_3 до складу учасників Товариства.
      5. Затвердити Статут Товариства в новій редакції. Надати відповідні повноваження ОСОБА_3 на здійснення всіх необхідних дій щодо державної реєстрації змін.
      2.7. Зі змісту протоколу вбачається, що його від імені позивача підписано ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності, а справжність підпису вказаної особи на протоколі посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А. та зареєстровано 6 квітня 2018 року в реєстрі за № 3155 з 18 год 00 хв до 18 год 30 хв.
      2.8. Довіреність, якою ОСОБА_5 надано повноваження, пов`язані з виходом позивача зі складу учасників Товариства та відступленням (продажем) належної йому частки у статутному капіталі (а. с. 59, 60, т. 1), копія якої наявна в матеріалах справи, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. та зареєстрована в реєстрі 6 квітня 2018 року за № 254 о 16 год 03 хв.
      2.9. Крім того, 6 квітня 2018 року ОСОБА_5 від імені та в інтересах позивача як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» (а. с. 57, 58, т. 1), за яким продавець продав, а покупець купив частку у розмірі 100 % у статутному капіталі Товариства за ціною 10000000 грн.
      2.10. Відповідні реєстраційні дії щодо внесення змін про юридичну особу були вчинені 6 квітня 2018 року державним реєстратором Черкаської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Ревою В. О.
      2.11. Суд першої інстанції також установив, що в подальшому на підставі рішення про відчуження прав на частку у Товаристві ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» від 16 квітня 2018 року № 16/04/2018-1, та договору купівлі-продажу частки Товариства від 16 квітня 2018 року, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , реєстратором Заболотньою Валентиною Олександрівною була вчинена реєстрація змін засновника та керівника ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро». У результаті зазначених змін з 19 квітня 2018 року власником частки у статутному капіталі Товариства у розмірі 100 % став ОСОБА_1 (а. с. 138-143, т. 1).
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Господарський суд Черкаської області рішенням від 11 липня 2018 року в задоволенні позову відмовив повністю.
      3.2. Рішення місцевого господарського суду мотивовано недоведеністю позивачем фізичної неможливості підписати ним оспорювану довіреність у приватного нотаріуса Коновалової Е. А. в місті Києві.
      3.3.Також суд зазначив, що на момент звернення позивача ОСОБА_1 з позовом до суду його право не було порушене, статус власника Товариства та вигодонабувача поновлений позивачем самостійно в позасудовому порядку, договір купівлі-продажу прав від 6 квітня 2018 року нівельований, а спір між сторонами відсутній.
      3.4.Окрім цього, суд указав, що позивачем заявлений позов, який не відповідає способам захисту права, унормованим у статтях 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
      3.5. Київський апеляційний господарський суд постановою від 27 серпня 2018 року рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2018 року скасував та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив повністю.
      3.6.Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що матеріали справи не містять належних доказів схвалення позивачем правочину щодо видачі ним довіреності, внаслідок чого така довіреність підлягає визнанню недійсною.
      3.7. Урахувавши встановлений судом факт недійсності довіреності та відповідно відсутності у ОСОБА_5 права на представництво інтересів позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства, укладеного 6 квітня 2018 року між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_3
      3.8.Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними рішень загальних зборів, оформлених протоколом від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1, суд апеляційної інстанції виходив з обставин порушення процедури скликання загальних зборів (не уповноваженою на це особою) та повідомлення позивача про них, внаслідок чого позивача було позбавлено можливості взяти участь у цих загальних зборах.
      3.9. Урахувавши наявність підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», оформлених протоколом № 06/04/2018-1 від 6 квітня 2018 року, суд апеляційної інстанції дійшов також висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним статуту Товариства та, як похідних, вимог про скасування реєстраційних дій, проведених на підставі вказаного протоколу.
      3.10. При цьому суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача підстав для звернення до суду з цим позовом з огляду на те, що наявність або відсутність у позивача на час звернення з позовом статусу власника Товариства жодним чином не впливає на порушення його корпоративних прав, та не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. 14 вересня 2018 року третя особа у справі ОСОБА_2 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2018 року, а рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2018 року залишити в силі.
      4.2. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 зазначає про порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 20-23 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки позивачем у цій справі є фізична особа ОСОБА_1 , який просить визнати недійсною видану ним довіреність, тобто односторонній правочин. Визнання недійсною довіреності є окремою позовною вимогою, яка повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства з огляду на суб`єктний склад сторін, а провадження в цій частині справи суд повинен був закрити.
      4.3. Окрім цього, скаржник наголошує на тому, що вчинені позивачем після дати видачі спірної довіреності дії, а саме укладення з ОСОБА_3 16 квітня 2018 року договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, а також самостійно вчинена подальша перереєстрація статутних документів, внаслідок якої єдиним власником та вигодонабувачем Товариства став ОСОБА_1 , підтверджують схвалення позивачем дій ОСОБА_5 щодо відчуження частки в статутному капіталі Товариства 6 квітня 2018 року.
      5. Доводи інших учасників справи
      5.1. Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним установленням і з`ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, та підлягає залишенню без змін.
      5.2. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      6.1. Оскільки ОСОБА_2 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      6.2. 11 квітня 2019 року від позивача надійшло клопотання про закриття касаційного провадження у зв`язку зі смертю касатора ОСОБА_2 , на підтвердження чого надано копію свідоцтва про смерть від 13 березня 2019 року № НОМЕР_1 .
      6.3.Розглянувши вказане клопотання, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки нормами чинного ГПК України не передбачено закриття касаційного провадження за наведених позивачем підстав.
      Щодо юрисдикції спору
      6.4. Як убачається з матеріалів справи, позивачем у справі є фізична особа - ОСОБА_1 , який заявив позовні вимоги про:
      - визнання недійсною нотаріально посвідченої довіреності від 6 квітня 2018 року, виданої від його імені фізичній особі ОСОБА_5 ;
      - визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства, оформлених протоколом від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1;
      - визнання недійсним укладеного ОСОБА_5 від імені позивача договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства від 6 квітня 2018 року;
      - визнання недійсним статуту Товариства, затвердженого загальними зборами учасників Товариства, оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1;
      - визнання недійсною та скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 6 квітня 2018 року № 10241050014002468 щодо Товариства;
      - визнання недійсними та скасування внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, від 6 квітня 2018 року № 10241070015002468 щодо Товариства.
      6.5. Вирішуючи спір у справі по суті заявлених вище позовних вимог, суди попередніх інстанцій визнали заявлений позивачем спір як корпоративний.
      6.6. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      6.7. За приписами частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      6.8. Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також установленими ним передумовами для звернення до суду.
      6.9. У силу статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      6.10. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      6.11. За змістом частини третьої статті 22 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
      6.12. Юрисдикція визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Юрисдикція визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, з огляду на які їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
      6.13. В основу визначення юрисдикції покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення).
      6.14. Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.
      6.15. Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
      6.16. Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо він: не підвідомчий господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК України; за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
      6.17. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.
      6.18. Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
      6.19. Згідно із частиною першою статті 10 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов`язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
      6.20. За частиною першою статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      6.21. Позивач - фізична особа ОСОБА_1 , обґрунтовуючи зазначені в пункті 6.4 цієї постанови позовні вимоги, наводив обставини, які засвідчують порушення його корпоративних прав через незаконне припинення участі у Товаристві, посилаючись на відсутність свого волевиявлення при вчиненні правочину з надання повноважень оспореною довіреністю фізичній особі ОСОБА_5 представляти свої інтереси у відносинах з третіми особами, у тому числі й на відчуження своєї частки у статутному капіталі Товариства.
      6.22. Так, уцивільному праві правочин являє собою склад чотирьох елементів - суб`єкта, змісту, форми та волі. За відсутності будь-якого з указаних елементів втрачається можливість називати дії осіб правочином.
      6.23. Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, установлених актами цивільного законодавства.
      6.24. Частиною третьою статті 244 ЦК України передбачено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
      6.25. За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику довірителем відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.
      6.26. Разом з тим довіреність може бути направлена на наділення представника за довіреністю повноваженнями щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від імені довірителя на користь третьої особи.
      6.27. Оскільки наслідком такого відчуження може бути перехід до набувача частки у статутному капіталі прав та повноважень учасника товариства, зокрема щодо управління товариством, то відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України як спір щодо відчуження такої частки у статутному капіталі, так і спір щодо наділення представника повноваженнями на відчуження такої частки належать до юрисдикції господарських судів.
      6.28. Таким чином, вимога позивача про визнання недійсною спірної довіреності від 6 квітня 2018 року обґрунтовано розглядалась судами як основна вимога у корпоративному спорі, оскільки решта оспорюваних дій вчинялись з посиланням на цю довіреність.
      6.29. З огляду на це юридичний спір у цій справі в частині всіх заявлених вимог підпадає під юрисдикцію господарських судів як такий, що виник з корпоративних відносин.
      Щодо розгляду спору по суті
      6.30. Розглядаючи спір у справі, місцевий господарський суд установив, що на підставі рішення про відчуження прав на частку у Товаристві ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» від 16 квітня 2018 року № 16/04/2018-1, та договору купівлі-продажу частки Товариства від 16 квітня 2018 року, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , реєстратор Заболотня В. О. 19 квітня 2018 року здійснила реєстрацію статутних документів Товариства та змін щодо керівника юридичної особи, за наслідками якої в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з цього моменту містяться відомості, що власником і єдиним бенефіціаром Товариства є ОСОБА_1 (а. с. 138-143, т. 1).
      6.31. Суд апеляційної інстанції вищенаведених обставин не спростував.
      6.32. У статті 204 ЦК України унормовано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
      6.33. Згідно зі статтею 10 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
      6.34. Недійсність рішення загальних зборів учасників Товариства, оформленого протоколом від 16 квітня 2018 року № 16/04/2018-1, та договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства від 16 квітня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (щодо відчуження останнім своєї частки у статутному капіталі Товариства позивачу ОСОБА_1 ), на підставі яких реєстратор ОСОБА_11 вчинила відповідні реєстраційні дії, прямо законом не встановлена.
      6.35. Також позивачем не надано, а матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до суду з позовом щодо визнання недійсними вищенаведених рішення та договору купівлі-продажу.
      6.36. Водночас не містять матеріали справи й доказів оскарження позивачем реєстраційних дій щодо останніх змін про юридичну особу - ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», вчинених 19 квітня 2018 року реєстратором Заболотньою В . О. у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      6.37. Установлені судом першої інстанції обставини є підставою для висновку, що позивач визнав як правомірність рішення та договору купівлі-продажу, на підставі яких відбулось його поновлення в корпоративних правах у Товаристві, так і державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу - ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у тому числі змін до установчих документів.
      6.38. Суди не встановили, що достовірність документів та відомостей, на підставі яких поновлено корпоративні права позивача на участь у Товаристві, оспорена будь-якими іншими особами.
      6.39. Згідно із частиною першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
      6.40. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      6.41. Так, на момент ухвалення судами рішень у справі позивач - громадянин ОСОБА_13 є повноправним одноосібним кінцевим бенефіціарним власником (контролером) та вигодонабувачем ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро».
      6.42. Визнання недійсними всіх правочинів щодо відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 частки у Товаристві, статуту Товариства, затвердженого загальними зборами його учасників та оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1, державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 6 квітня 2018 року № 10241050014002468 щодо Товариства, скасування внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, від 6 квітня 2018 року № 10241070015002468 щодо Товариства, фактично анулює юридичну підставу для вчинення позивачем подальших правочинів, правомірність яких станом на час розгляду судами цього спору, як зазначено вище у цій постанові, презюмується.
      6.43. Таким чином, убачається, що задоволення позову не тільки не призведе до поновлення права позивача на частку у Товаристві, яке не є порушеним на час звернення з цим позовом до суду, а ще й поставить під сумнів легітимність останніх правочинів - рішення Товариства, договору купівлі-продажу, змін до статуту та внесення останніх реєстраційних дій щодо змін про юридичну особу, які позивачем не оспорені, отже, є правомірними і чинними.
      6.44. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що позов підлягає задоволенню виключно в разі, якщо на момент звернення охоронюване право або законний інтерес є порушеним і задоволення позову призведе до ефективного їх захисту.
      6.45. Водночас, як уже зазначалося, за обставинами цієї справи як на момент звернення позивача з позовом, так і на час ухвалення судових рішень у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містилися відомості про позивача як єдиного учасника ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», внесені на підставі дійсних і чинних документів.
      6.46. Таким чином, як на момент звернення позивача з позовом, так і на час ухвалення судових рішень немає порушень корпоративних прав та інтересів останнього за заявленими вимогами у цьому спорі.
      6.47. Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, а відтак дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
      6.48. З огляду на це, обставини щодо видачі оспорюваної довіреності від 6 квітня 2018 року не є підставою для відмови в позові.
      6.49. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що викладене є єдиною підставою для відмови в задоволенні позову, а відтак і про необхідність зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції стосовно доведеності обставин видачі оспорюваної довіреності від 6 квітня 2018 року.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      6.50. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      6.51. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      6.52. Відповідно до частини першої статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      6.53. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та наявність підстав для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції з мотивів, наведених у цій постанові.
      Керуючись статтями 306, 308, 311, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовити.
      2. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
      3. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2018 року у справі № 925/394/18 скасувати.
      4. Рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2018 року у справі № 925/394/18 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      5. В іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2018 року у справі № 925/394/18 залишити в силі.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді: Н. О. Антонюк
      Н. П. Лященко
      Т. О. Анцупова
      О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 85412896
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      4 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 911/678/19
      Провадження № 12-124гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Бакуліної С. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р.,Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитна група «Чайка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Зараз-1», Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Зараз» та ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2019 року (головуючий Дикунська С. Я., судді Жук Г. А., Мальченко А. О.) та ухвалу Господарського суду Київської області від 15 березня 2019 року (суддя Ейвазова А. Р.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитна група «Чайка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Зараз-1», Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Зараз» та ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консент Капітал Менеджмент», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гларос КФ», ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «Олімп» про визнання недійсними договорів, скасування обмеження на нерухоме майно, визнання права власності на майно.
      1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1.1. У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Омокс» (далі - ТОВ «Омокс»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитна група «Чайка» (далі - ТОВ «Фінансово-кредитна група «Чайка»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Зараз-1» (далі - ТОВ «Керуюча компанія «Зараз-1»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Зараз» (далі - ТОВ «Керуюча компанія «Зараз»), ОСОБА_1 звернулися до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консент Капітал Менеджмент» (далі - ТОВ «Консент Капітал Менеджмент»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Гларос КФ» (далі - ТОВ «Гларос КФ»), ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Олімп» (далі - ПрАТ «Олімп»), у якому просили суд:
      - визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 4 лютого 2019 року, укладений між ТОВ «Консент Капітал Менеджмент» та ТОВ «Гларос КФ», зареєстрований за № 618;
      - визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 11 лютого 2019 року, укладений між ТОВ «Консент Капітал Менеджмент» та ОСОБА_2 , зареєстрований за № 681;
      - визнати недійсним іпотечний договір від 11 лютого 2019 року, № 341, укладений між ТОВ «Гларос КФ» та ПрАТ «Олімп»;
      - визнати за ТОВ «Омокс» право власності на 390/500 частин нежитлових будівель котельні (літ. «А») загальною площею 1010,1 кв.м, газорегулятивний пункт (літ. «Б») загальною площею 50,9 кв.м, реєстраційний номер 136653732224, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
      - визнати за ТОВ «Омокс» право власності на 390/500 частин квартири АДРЕСА_2 яка складається з двох кімнат загальною площею 70,5 кв.м, реєстраційний номер 545174032224;
      - визнати за ТОВ «Фінансово-кредитна група «Чайка» право власності на 79/500 частин нежитлових будівель котельні (літ. «А») загальною площею 1010,1 кв.м, газорегулятивний пункт (літ. «Б») загальною площею 50,9 кв.м, реєстраційний номер 136653732224, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
      - визнати за ТОВ «Фінансово-кредитна група «Чайка» право власності на 79/500 частин квартири АДРЕСА_2 яка складається з двох кімнат, загальною площею 70,5 кв.м, реєстраційний номер 545174032224;
      - визнати за ТОВ «Керуюча компанія «Зараз-1» право власності на 29/500 частин нежитлових будівель котельні (літ. «А») загальною площею 1010,1 кв.м, газорегулятивний пункт (літ. «Б») загальною площею 50,9 кв.м, реєстраційний номер 136653732224, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
      - визнати за ТОВ «Керуюча компанія «Зараз-1» право власності на 29/500 частин квартири АДРЕСА_2 , яка складається з двох кімнат загальною площею 70,5 кв.м, реєстраційний номер 545174032224;
      - визнати за ТОВ «Керуюча компанія «Зараз» право власності на 1/500 частину нежитлових будівель котельні (літ. «А») загальною площею 1010,1 кв.м, газорегулятивний пункт (літ. «Б») загальною площею 50,9 кв.м, реєстраційний номер 136653732224, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
      - визнати за ТОВ «Керуюча компанія «Зараз» право власності на 1/500 частину квартири АДРЕСА_2 яка складається з двох кімнат, загальною площею 70,5 кв.м, реєстраційний номер 545174032224;
      - визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/500 частину нежитлових будівель котельні (літ. «А») загальною площею 1010,1 кв.м, газорегулятивний пункт (літ. «Б») загальною площею 50,9 кв.м., реєстраційний номер 136653732224, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
      - визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/500 частину квартири АДРЕСА_2 яка складається з двох кімнат загальною площею 70,5 кв.м, реєстраційний номер 545174032224.
      1.2. Позовні вимоги вмотивовано посиланням на те, що позивачі є власниками інвестиційних сертифікатів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного фонду «Консент Капітал» (далі - Фонд), до активів якого входило майно, а саме: квартира та котельня. На думку позивачів, ТОВ «Консент Капітал Менеджмент», який діяв як компанія з управління активами Фонду, в силу вимог Закону України від 5 липня 2012 року № 5080-VI «Про інститути спільного інвестування» (далі - Закон № 5080-VI), положень Регламенту Фонду та інвестиційної декларації Фонду не мав права на укладення оспорюваних правочинів. У зв`язку із цим позивачі просять визнати недійсними договори щодо відчуження вищевказаного майна та визнати за ними право власності на це майно відповідно до кількості їх інвестиційних сертифікатів у Фонді.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд Київської області ухвалою від 15 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2019 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відмовив у відкритті провадження у цій справі за позовом ТОВ «Омокс», ТОВ «Фінансово-кредитна група «Чайка», ТОВ «Керуюча компанія «Зараз-1», ТОВ «Керуюча компанія «Зараз» та ОСОБА_1 до ТОВ «Консент Капітал Менеджмент», ТОВ «Гларос КФ», ОСОБА_2 , ПрАТ «Олімп» про визнання недійсними договорів, скасування обмеження на нерухоме майно, визнання права власності на майно.
      2.2. Мотивуючи ухвалу та постанову, суди виходили з того, що оскільки предметом спору в цій справі є визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, один з яких укладено з фізичною особою, визнання недійсним іпотечного договору та визнання права власності на об`єкти нерухомості за позивачами, зокрема й за фізичною особою, а також оскільки спір виник не у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, його вирішення відноситься до юрисдикції загальних судіві з огляду на місцезнаходження спірного нерухомого майна має здійснюватись Києво-Святошинським районним судом Київської області.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2019 року та ухвалою Господарського суду Київської області від 15 березня 2019 року, ТОВ «Омокс», ТОВ «Фінансово-кредитна група «Чайка», ТОВ «Керуюча компанія «Зараз-1», ТОВ «Керуюча компанія «Зараз» та ОСОБА_1 звернулися з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просять скасувати зазначенні судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      3.2. На обґрунтування касаційної скарги ТОВ «Омокс», ТОВ «Фінансово-кредитна група «Чайка», ТОВ «Керуюча компанія «Зараз-1», ТОВ «Керуюча компанія «Зараз» та ОСОБА_1 зазначили, що, звертаючись із цим позовом до суду, вони керувались пунктом 5 частини першої статті 20 ГПК України, за змістом якого до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах щодо цінних паперів, у тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах. Зазначеним пунктом не обумовлюється особливого суб`єктного складу сторін. На переконання скаржників, вони звернулись до суду за захистом прав, які виникли із прав на цінні папери, а саме прав спільної часткової власності на майно Фонду. При цьому скаржники зазначають, що у випадку, коли суд вбачає об`єднання в одне провадження вимог, належних до розгляду за правилами різних видів судочинства, то він вправі прийняти позов у частині вимог, які підлягають розгляду в господарському суді, а в частині вимог до ОСОБА_2 - відмовити у прийнятті заяви.
      3.3. З огляду на наведені вище доводискаржників справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України.
      4. Доводи інших учасників справи
      4.1. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
      5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      5.1. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      5.2. За приписами частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      5.3. Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також установленими ним передумовами для звернення до суду.
      5.4. У силу статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      5.5. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      5.6. За змістом частини третьої статті 22 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
      5.7. Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
      5.8. В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення).
      5.9. Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.
      5.10. Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
      5.11. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: він не підвідомчий господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
      5.12. За приписами частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
      1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
      2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
      3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
      4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
      5) справи у спорах щодо цінних паперів, у тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
      6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
      7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
      8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
      9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
      10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
      11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
      12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
      13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
      14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
      15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;
      16)справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.
      5.13. Як убачається з матеріалів справи, предметом розгляду у цій справі є вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, один з яких укладено фізичною особою, іпотечного договору, а також визнання права власності за позивачами, зокрема фізичною особою, права власності на об`єкти нерухомості. При цьому визначаючи юрисдикцію цього спору, позивачі посилалися на пункт 5 частини першої статті 20 ГПК України, вказуючи, що вони звернулись до суду за захистом прав, які виникли із прав на цінні папери, а саме права спільної часткової власності на майно Фонду, визначеного законом.
      5.14. Разом з тим, посилаючись на пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у відкритті провадження з тих підстав, що один із позивачів - ОСОБА_1 та один з відповідачів - ОСОБА_2 не є фізичними особами - підприємцями, а спір у справі виник не у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, зокрема, між сторонами, які не є фізичними особами - підприємцями, а відтак спір має бути розглянутий за правилами цивільного судочинства.
      5.15. При цьому суд апеляційної інстанції визнав безпідставними посилання апелянтів на приписи пункту 5 частини першої статті 20 ГПК України, оскільки у цій справі спір виник, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно та визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомості, а не з прав на цінні папери.
      5.16. Велика Палата Верховного Суду вважає наведені висновки судів попередніх інстанцій помилковими з огляду на таке.
      5.17. Звертаючись до господарського суду, позивачі посилались на пункт 5 частини першої статті 20 ГПК України, згідно з яким до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах щодо цінних паперів, у тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них.
      5.18. Відповідно пункту 14 частини першої статті 1 Закону України від 6 липня 2012 року № 5178-VI «Про депозитарну систему України» права за цінними паперами - це права, що виникають із зобов`язання емітента за розміщеними ним цінними паперами (право на участь у загальних зборах акціонерів, право на отримання доходу, інші права, визначені законом та/або рішенням емітента).
      5.19. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 1 Закону № 5080-VI інвестиційний сертифікат - це цінний папір, емітентом якого є компанія з управління активами пайового інвестиційного фонду (далі - пайовий фонд) та який засвідчує право власності учасника пайового фонду на частку в пайовому фонді та право на отримання дивідендів (для закритого пайового фонду). Відповідно до частини першої статті 41 цього Закону пайовий фонд - сукупність активів, що належать учасникам такого фонду на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються нею окремо від результатів її господарської діяльності.
      5.20. Як убачається з матеріалів позовної заяви, позивачі звернулися до суду за захистом прав, що виникли із прав, що випливають з інвестиційних сертифікатів Фонду, які належать позивачам.
      5.21. Відповідно до статті 41 Закону № 5080-VI пайовий фонд - це сукупність активів, що належать учасникам такого фонду на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються нею окремо від результатів її господарської діяльності.
      5.22. Як зазначено в частині шостій статті 63 Закону № 5080-VI у відносинах з третіми особами компанія з управління активами пайового фонду повинна діяти від власного імені, в інтересах учасників такого фонду та за його рахунок або в разі недостатності коштів фонду за власний рахунок.
      5.23. Згідно із частиною третьою статті 43 Закону № 5080-VI активи пайового фонду, в тому числі нерухоме майно, реєструються в установленому порядку на ім`я компанії з управління активами з обов`язковим зазначенням реквізитів такого фонду.
      5.24. Таким чином, Фонд, створений 12 лютого 2009 року і внесений до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування (код 2331300), не був юридичною особою. Всі дії за рахунок Фонду, але від власного імені вчиняла компанія з управління активами (ТОВ «Консент Капітал»), майно Фонду обліковувалося окремо від майна компанії з управління активами, Фонд створювався на визначений період часу (10 років), а після ліквідації Фонду, яка відбулась на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ «Консент Капітал» від 13 лютого 2019 року, його активи підлягали розподілу між учасниками відповідно до кількості належних їм інвестиційних сертифікатів.
      5.25. У своєму позові позивачі обґрунтували сутність порушення своїх прав посиланням на обставини, які, на їх переконання, засвідчують незаконність дій ТОВ «Консент Капітал» з відчуження спірного майна як активів Фонду, яке відбулося за заниженою вартістю та з істотними порушеннями за декілька днів до припинення діяльності Фонду (4 лютого 2019 року між ТОВ «Консент Капітал Менеджмент» та ТОВ «Гларос КФ» укладено оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна, а 11 лютого 2019 року між ТОВ «Консент Капітал Менеджмент» та ПрАТ «Олімп»укладено оспорюваний договір купівлі-продажу квартири). Таке відчуження, на думку позивачів, не відповідає інвестиційній декларації Фонду, було здійснено за заниженою вартістю та з істотними порушеннями процедури, зокрема без оцінки нерухомого майна відповідно до статті 72 Закону № 5080-VI. Позивачі вважають, що внаслідок такого відчуження вартість активів, які підлягали розподілу між учасниками після ліквідації Фонду відповідно до кількості належних їм сертифікатів, істотно зменшилася.
      Право власності позивачів на інвестиційні сертифікати Фонду на момент припинення його діяльності підтверджується виписками про стан рахунків у цінних паперах станом на 12 лютого 2019 року (а. с. 141 - 145).
      5.26. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсутність у фізичної особи статусу підприємця не має правового значення для визначення юрисдикції спору, оскільки відповідно до пункту 5 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у будь-яких спорах щодо цінних паперів.
      5.27. При цьому єдиним винятком у вищевказаній нормі, що обмежує участь фізичної особи у наведеній категорії спорів, є спори щодо боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах.
      5.28. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу; натомість установлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 607/6092/18 (провадження № 14-483цс18), від 5 червня 2019 року у справі № 607/6865/2018 (провадження № 14-212цс19).
      5.29. Отже, якщо позивачі обґрунтовують позовні вимоги порушенням відповідачами їхніх прав, що виникли із цінних паперів, то встановлення наявності чи відсутності порушення таких прав, характеру та суб`єктів порушення здійснюється господарським судом під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Таким чином, суди безпідставно послалися на пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України, оскільки спір не стосується захисту речового права в процесі здійснення господарської діяльності, адже порушення прав позивачів пов`язане з правами, що виникли із цінних паперів.
      5.30. За таких обставин ухвала суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі прийняті з порушенням норм процесуального права.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      5.31. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      5.32. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 ГПК України).
      5.33. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, - скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Щодо судових витрат
      5.34. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Керуючись статтями 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитна група «Чайка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Зараз-1», Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Зараз» та ОСОБА_1 задовольнити.
      2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 15 березня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2019 року у справі № 911/678/19 скасувати.
      3. Справу № 911/678/19 передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді: Н. О. Антонюк
      О. Б. Прокопенко
      Т. О. Анцупова
      В. В. Пророк
      В. В. Британчук
      Л. І. Рогач
      Ю. Л. Власов
      О. М. Ситнік
      М. І. Гриців
      О. С. Ткачук
      Д. А. Гудима
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Н. П. Лященко
      Джерело: ЄДРСР 85412891
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      10 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 921/36/18
      Провадження № 12-293гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Бакуліної С. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2018 року (головуючий Малех І. Б., судді Матущак О. І., Плотніцький Б. Д.) та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року (суддя Руденко О. В.)у справі № 921/36/18 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Тернопільський комбінат по виробництву шляхово-будівельних матеріалів» (далі - ПрАТ «Тернопільський КШБМ») та Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні першого відповідача - ОСОБА_2, про визнання недійсним рішення наглядової ради, скасування запису про внесення змін до відомостей про юридичну особу, зобов`язання поновити відомості.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ПрАТ «Тернопільський КШБМ»та Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської областіпро визнання недійсним рішення Наглядової ради ПрАТ «Тернопільський КШБМ» від 4 січня 2018 року; скасування запису про внесення змін до відомостей про юридичну особу; зобов`язання поновити у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про ПрАТ «Тернопільський КШБМ» станом на 21 січня 2018 року.
      1.2. На обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що, прийнявши 4 січня 2018 року оспорюване рішення, Наглядова рада ПрАТ «Тернопільський «КШБМ» порушила положення частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та визначений законодавством та установчими документами порядок управління акціонерним товариством. Правовим наслідком цього стало примусове та незаконне позбавлення ОСОБА_1 прав і можливості виконувати функції директора товариства. При цьому позивач посилається на Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року №1-рп/2010, згідно з яким усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
      1.3. Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що цей спір виник не з корпоративних відносин, а відтак не підлягає вирішенню в господарському суді та має вирішуватись судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач не є та не був акціонером господарського товариства на день прийняття оспорюваного рішення Наглядовою радою, а був лише посадовою особою ПрАТ «Тернопільський «КШБМ», що не є тотожними поняттями, є фізичною особою, яка не здійснює підприємницьку діяльність.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 18 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2018 року, провадження у цій справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначивши, що спір, який виник у цій справі, не підлягає вирішенню в господарському суді, а має вирішуватись судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач не є та не був акціонером господарського товариства на день прийняття Наглядовою радою оспорюваного рішення, а був лише посадовою особою ПрАТ «Тернопільський «КШБМ», та є фізичною особою, яка не здійснює підприємницьку діяльність, у зв`язку з чим, з урахуванням суб`єктного складу сторін у справі, дійшов висновку, що цей спір виник не з корпоративних відносин.
      2.2. Також суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що не підлягають вирішенню господарським судом і позовні вимоги про вчинення органом місцевого самоврядування відповідних реєстраційних дій, оскільки вони є похідними від вимог про визнання недійсним рішення Наглядової ради ПрАТ «Тернопільський «КШБМ»у спорі, який ОСОБА_1 без достатніх на те правових підстав визначив як корпоративний (пункт 13 частини першої статті 20 ГПК України).
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. Не погодившись з постановою Львівськогоапеляційного господарського суду від 6 серпня 2018 року та ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у якій просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу передати до Господарського суду Тернопільської області для продовження розгляду.
      3.2. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що всупереч визначеному акціонерами порядку реалізації права на управління, закріпленому в Статуті ПрАТ «Тернопільський «КШБМ», нормах законодавства, приписах статті 92 ЦК України, Наглядовою радою товариства було протиправно змінено чинний порядок корпоративного управління товариством. А саме - спірним рішенням Наглядової ради товариства було протиправно позбавлено позивача функцій, обов`язків і повноважень, наданих йому акціонерами в структурі корпоративного управління, а отже, можливості брати участь в реалізації корпоративних відносин і можливості впливати на виникнення, реалізацію, зміну і припинення корпоративних прав акціонерів. З огляду на вказані доводи, зазначаючи, що цей спір виник з корпоративних правовідносин, позивач вважає безпідставними висновки попередніх судових інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки заявлені вимоги підлягають розгляду господарським судом.
      4. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      4.1. Оскільки ОСОБА_1 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб`єктної та предметної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      4.2. Управління товариством здійснюють його органи -загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього.
      4.3. Нормами ЦК України у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом (статті 99, 145, 147, 159, 161), Господарського кодексу України (стаття 89), Закону України «Про акціонерні товариства» (статті 52, 58, 59, 60, 61) визначено, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов`язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників.
      4.4. За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
      4.5. Підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) як вищого органу управління товариством або, як зазначено у частині п`ятій статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства», укладення з членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова Наглядової ради чи особа, уповноважена на те Наглядовою радою.
      4.6. Усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов`язків або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства відсторонити члена виконавчого органу від виконання ним обов`язків міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права.
      4.7. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
      4.8. У зв`язку з цим відсторонення відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
      4.9. Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
      4.10. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України.
      4.11. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, щовиникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      4.12. Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
      4.13. З огляду на викладені вище норми законодавства та Рішення Конституційного Суду України Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимога про визнання недійсним рішення Наглядової ради ПрАТ «Тернопільський КШБМ» від 4 січня 2018 року, яким ОСОБА_1 було відсторонено від виконання повноважень директора товариства, є такою, що виникла з корпоративних відносин, а отже, її вирішення належить до юрисдикції господарського суду.
      4.14. Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц.
      4.15. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу не є порушенням його трудових прав, оскільки не обов`язково пов`язується з його звільненням. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу і його звільнення - це різні правові інститути. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу спричиняє зупинення роботи такої посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припинення повноважень посадової особи може бути підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та виплати вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України), але замість розірвання трудового договору за згодою працівника його може бути переведено на іншу роботу (стаття 32 КЗпП України).
      4.16. Якщо особа відсторонена від виконання повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу та обрана інша особа для тимчасового здійснення таких повноважень, то це також не означає звільнення керівника або іншого члена виконавчого органу, бо чинним законодавством не передбачена така підстава для звільнення. У цьому разі теж має місце зупинення роботи посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу.
      4.17. Відносини сторін щодо оплати часу зупинення роботи посадової особи, переведення її на іншу роботу (у тому числі тимчасового), звільнення посадової особи регулюються нормами КЗпП України. Спори з цього приводу є трудовими спорами. Такі спори розглядаються за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      4.18. Водночас у цій справі позивач оскаржує рішення Наглядової ради щодо його відсторонення від виконання повноважень директора. Цей спір не є трудовим, а стосується управління діяльністю юридичної особи.
      4.19. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, щовиникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Отже, спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України.
      4.20. Оскільки позовні вимоги про вчинення органом місцевого самоврядування відповідних реєстраційних дій є похідними від спору про визнання недійсним рішення Наглядової ради, розгляд вимог про скасування/поновлення запису про внесення змін до відомостей про юридичну особу, а також вирішення питання про належність (ефективність) обраного позивачем способу захисту в частині цих вимог, також належить до юрисдикції господарського суду.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      4.21. За змістом пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      4.22. Частиною шостою статті 310 ГПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      4.23. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2018 року та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року у справі № 921/36/18 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Щодо судових витрат
      4.24. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги та направлення справи для продовження розгляду судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Керуючись статтями 306, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2018 року та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року у справі № 921/36/18 скасувати.
      3. Справу № 921/36/18 направити до Господарського суду Тернопільської області для продовження розгляду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді: Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 85412893