ANTIRAID

Постановление ВС-КХС об отсутствии одинаковых сторон спора и неправомерности закрытия производства по взысканию долга с ФЛП

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2018 року

м. Київ

Справа N 917/100/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Шевченко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" на постанову Харківського апеляційного господарського суду колегія суддів у складі: Шевель О.В., Крестьянінов О.О., Фоміна В.О. від 18.04.2018 у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" до Фізичної особи-підприємця Калуцького Олександра Вікторовича, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) фізична особа ОСОБА_8; 2) фізична особа ОСОБА_9 про стягнення 12 125 137,95 грн.

за участю представників:

позивача - Кузнець О.М., адвокат;

відповідача - не з'явилися;

третьої особи-1 - не з'явилися;

третьої особи-2 - не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Марфін Банк" (далі - ПАТ "Марфін Банк") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Калуцького Олександра Вікторовича (далі - ФОП Калуцький О.В.), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) фізична особа ОСОБА_8; 2) фізична особа ОСОБА_9 про стягнення 12 125 137,95 грн. з яких: 8 688 949,88 грн - заборгованість за кредитом та 3 436 188,07 грн - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом.

1.2. В обґрунтування своїх вимог ПАТ "Марфін Банк" посилалося на неналежне виконання ФОП Калуцьким О.В. своїх грошових зобов'язань за кредитним договором від 02.06.2008 N 00308/Р.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. 02.06.2008 між ВАТ "Морський Транспортний Банк" (правоноаступником якого є ПАТ "Марфін Банк"; банк) та ФОП Калуцьким О.В. (позичальник) було укладено кредитний договір N 00308/Р (далі - кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії в сумі 1 444 620 доларів США строком із 02.06.2008 по 29.05.2009, із процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 13 % річних за фактичний період користування кредитними коштами від фактичної суми заборгованості за кредитом; а позичальник - повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами, а також сплатити комісії, пені та штрафи, та інші платежі, які передбачено умовами цього договору.

2.2. Між банком та позичальником були укладені договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 23.04.2009 N 1, від 29.12.2009 N 2, від 01.09.2010 N 3, від 18.11.2011 N 4, від 20.09.2012 N 5 та від 17.10.2013 N 6 в частині зміни графіку та валюти кредитування замість доларів США на національну валюту - гривню в сумі 20 917 839,49 грн.

2.3. На виконання умов кредитного договору банк за меморіальним валютним ордером від 03.06.2008 N 12 та платіжним дорученням від 20.09.2012 N 84 перерахував позичальнику кредитні кошти в сумі 9 082 581,18 грн.

2.4. Кінцевим терміном погашення кредиту є 31.05.2016 (пункт 4 договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 17.10.2013 N 6).

2.5. Станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом основна заборгованість відповідача за кредитним договором становить 8 688 949,88 грн.

2.6. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01.09.2015 у справі N 554/5323/14-ц за позовом ПАТ "Марфін Банк" до ФОП Калуцького О.В. та ОСОБА_8 (поручителя ФОП Калуцького О.В.) про стягнення заборгованості за кредитним договором, позов задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 11 658 187,15 грн заборгованості за кредитним договором від 02.06.2008 N 00308/Р, укладеним між ВАТ "Морський Транспортний Банк" (правоноаступником якого є ПАТ "Марфін Банк") та ФОП Калуцьким О.В.

2.7. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 30.08.2016 у справі N 554/5323/14-ц зазначене рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01.09.2015 скасовано та постановлено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ "Марфін Банк" 8 688 949,88 грн заборгованості за кредитом, 2 243 983,80 грн заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та 703 248,40 грн пені, а всього - 11 636 182,08 грн. Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ "Марфін банк" до ФОП Калуцького О.В. закрито у зв'язку з непідвідомчістю позовних вимог банку судам загальної юрисдикції.

2.8. На час розгляду справи судом першої інстанції заборгованість ФОП Калуцького О.В. за кредитним договором не погашена.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.02.2017 (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено. Стягнуто з ФОП Калуцького О.В. на користь ПАТ "Марфін Банк" 8 688 949,88 грн заборгованості за кредитом та 3 436 188,07 грн заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами.

3.2. Рішення мотивоване посиланнями на порушення відповідачем встановлених кредитним договором строків повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, а також тим, що погашення заборгованості відповідача на підставі рішення Апеляційного суду Полтавської області від 30.08.2016 у справі N 554/5323/14-ц не відбулося, що є підставою для задоволення позовних вимог банку.

3.3 Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 рішення скасовано, позов залишено без розгляду.

3.4. Постанову обґрунтовано тим, що на момент звернення ПАТ "Марфін Банк" із позовом до суду у даній справі, на момент ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення від 27.02.2017 та його апеляційного перегляду, у провадженні іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (цивільна справа N 554/5323/14-ц), що на підставі пункту 3 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) є підставою для залишення позову без розгляду.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. У касаційній скарзі ПАТ "Марфін банк" посилається на порушення судом апеляційної інстанції вимог пункту 3 частини 1 статті 226 ГПК України та зазначає, що у даній справі та у цивільній справі N 554/5323/14-ц сторони, предмет та підстави є різними. Також скаржник наголошує, що поновивши строк на апеляційне оскарження, судом апеляційної інстанції було порушено принцип правової визначеності та не враховано позицію Європейського Суду з прав людини, наведену у рішеннях "Устименко проти України" та "Пономарьов проти України".

4.2. У касаційній скарзі ПАТ "Марфін банк" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Калуцький О.В. просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін з підстав її законності та обґрунтованості. При цьому ФОП Калуцький О.В. зазначає про те, що правомірність позиції, наведеної судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, підтверджується практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постановах від 13.03.2018 у справі N 415/2542/15-ц, від 21.03.2018 у справі N 14-41цс18, від 25.04.2018 у справі N 14-74цс18 та від 30.05.2018 у справі N 569/2749/15-ц, в яких суд зазначив про те, що вирішення за правилами господарського судочинства спору в частині позовних вимог до боржника й одного поручителя, які є юридичними особами, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителів, які є фізичними особами та несуть солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, оскільки дослідження одного й того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій. Велика Палата вважає, що захист прав кредитора за його позовом до боржника і поручителя в межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз'єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов'язання залежно від суб'єктного складу останнього.

Учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач та треті особи не скористалися наданим законом правом на участь представника у судовому засіданні.

На електронну пошту Верховного Суду від ФОП Калуцького О.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю його представника в іншому судовому засіданні, а від представника ФОП Калуцького О.В. надійшло електронне повідомлення та телефонограма з клопотанням про відкладення 08.08.2018 розгляду справи N 917/100/17 у зв'язку із участю в іншому судовому засіданні та за сімейними обставинами, у задоволенні яких колегія суддів відмовляє, оскільки участь у судовому засіданні для учасників справи не є обов'язковою, а направлені на електронну пошту суду клопотання про відкладення розгляду справи, лист, ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2018 у справі N 816/1544/18 та повістка про виклик на 08.08.2018 у цій справі, а також ордер ПТ N 063771 на надання правової допомоги, не підписані електронним цифровим підписом, що суперечить вимогам частини 1 статті 3, частин 1, 2 статті 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис", в зв'язку з чим не може бути ідентифіковано їх підписання зазначеними особами.

У судовому засіданні представник позивача підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

6.3. На час звернення позивача до суду з даним позовом право на звернення до господарського суду регулювалося приписами статті 1 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно частини 1 якої підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.4. Як уже було зазначено вище, судами встановлено, що рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 30.08.2016 у справі N 554/5323/14-ц рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01.09.2015 у цій справі скасовано та постановлено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ "Марфін Банк" 8 688 949,88 грн заборгованості за кредитом, 2 243 983,80 грн заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та 703 248,40 грн пені, а всього - 11 636 182,08 грн. Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ "Марфін банк" до ФОП Калуцького О.В. закрито у зв'язку з непідвідомчістю позовних вимог банку судам загальної юрисдикції.

6.5. Відповідно до приписів статті 319 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час винесення рішення у справі N 554/5323/14-ц) рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

6.6. Згідно з вимогами частини 3 статті 35 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

6.7. Таким чином, станом на час звернення ПАТ "Марфін Банк" до суду з даним позовом суб'єктний склад сторін відповідав вимогам частини 1 статті 1 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), рішення Апеляційного суду Полтавської області від 30.08.2016 у справі N 554/5323/14-ц набрало законної сили, а вимоги ПАТ "Марфін банк" саме до ФОП Калуцького О.В. про стягнення заборгованості за кредитним договором від 02.06.2008 N 00308/Р не були розглянуті по суті з прийняттям відповідного судового рішення, тому у місцевого господарського суду були відсутні правові підстави для залишення позову без розгляду, в зв'язку з чим судом було обґрунтовано розглянуто спір по суті.

6.8. Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 81 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) господарський суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

6.9. Згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 226 ГПК України (у редакції, чинній після 15.12.2017, тобто станом на час розгляду справи апеляційним господарським судом) суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

6.10. Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновків про скасування рішення суду першої інстанції та залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини 1 статті 226 ГПК України (у редакції, чинній після 15.12.2017) помилково вважав, що предмет та суб'єктний склад сторін у даній господарській справі та у цивільній справі N 554/5323/14-ц є однаковими, оскільки предметом спору у справі N 917/100/17 є стягнення 12 125 137,95 грн заборгованості за кредитним договором від 02.06.2008 N 00308/Р лише із ФОП Калуцького О.В., як боржника, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: фізична особа ОСОБА_8 та фізична особа ОСОБА_9, тоді як предметом спору у цивільній справі N 554/5323/14-ц є стягнення 11 658 187,15 грн заборгованості за кредитним договором від 02.06.2008 N 00308/Р із ФОП Калуцького О.В. та ОСОБА_8, як боржника та поручителя, тобто у зазначених справах однаковою є лише підстава позовів.

6.11. Європейський суд з прав людини у справах "Совтрансавто-Холдінг проти України" та Україна-Тюмень проти України" вказав, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певненості, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

6.12. Водночас суд апеляційної інстанції не врахував, що рішення Апеляційного суду Полтавської області від 30.08.2016 у справі N 554/5323/14-ц на час звернення ПАТ "Марфін банк" до суду з позовом та на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови набрало законної сили, а вимоги ПАТ "Марфін банк" до ФОП Калуцького О.В. про стягнення заборгованості за кредитним договором від 02.06.2008 N 00308/Р не були розглянуті по суті з посиланнями на їх непідсудність цивільному суду, тому у позивача не було іншої можливості захисту своїх прав, окрім звернення з відповідним позовом до господарського суду. При цьому ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі N 554/5323/14-ц зупинено виконання рішення Апеляційного суду Полтавської області від 30.08.2016 лише в частині стягнення заборгованості, а не в частині дії рішення суду апеляційної інстанції, що вказує на чинність цього рішення в частині припинення провадження щодо ФОП Калуцького О.В. та передчасність висновків апеляційного господарського суду про залишення позову без розгляду з наведених підстав.

6.13. Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

6.14. Зазначені конституційні принципи закріплені в статтях 42 (Рівність перед законом і судом) та 43 (Змагальність) ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якими правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, для чого господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

6.15. Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

6.16. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

6.17. Рішення Конституційного Суду України N 15-рп/2004 від 02.11.2004 "У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання)" містить тлумачення принципу верховенства права, який визнається і діє в Україні.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом.

6.18. Щодо посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 13.03.2018 у справі N 415/2542/15-ц, слід зазначити наступне.

Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові вказала на те, що позовні вимоги кредитора до поручителів, які не мають солідарного обов'язку, та до боржника за основним зобов'язанням щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, подані до суду до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 N 2147-VIII, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, боржником за основним зобов'язанням і поручителями, частина з яких є фізичними особами. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не містила обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.

Таким чином, посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 13.03.2018 у справі N 415/2542/15-ц, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки суб'єктний склад сторін у зазначеній справі та у даній справі є різним, а зазначена правова позиція Великої Палати Верховного Суду не стосується спірних правовідносин сторін.

6.19. З цих же підстав відхиляються посилання ФОП Калуцького О.В. у відзиві на касаційну скаргу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у перелічених вище постановах.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. З огляду на викладене, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню, а оскільки рішення суду першої інстанції апеляційним господарським судом по суті не переглянуто, то справу слід направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

7.2. Згідно з частиною 6 статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

8. Судові витрати

8.1. У зв'язку із скасуванням постанови суду апеляційної інстанції і передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 у справі N 917/100/17 скасувати.

3. Справу N 917/100/17 направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді: Г. Мачульський

І. Кушнір

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Верховный суд отменяя постановление апелляционного суда указал на противоправность закрытия производства в отношении взыскания задолженности с ФЛП в связи с тем, что в ранее рассматриваемом деле кроме предмета спора, стороны спора не совпали. Кроме того в гражданском процессе требования к ФЛП так и не были рассмотрены, а остановка решения суда Верховным судом касалось только взыскания задолженности, а не в целом решения.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 761/32696/13-ц
      Провадження N 14-606цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" Венської О.О. на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року в складі судді Гриньковської Н.Ю. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 червня 2017 року у складі колегії суддів Рубан С.М., Желепи О.В., Іванченка М.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" про визнання майнових прав на об'єкт інвестування,
      ВСТАНОВИЛА:
      У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" (далі - ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД"), який в подальшом уточнив, про визнання майнових прав на об'єкт інвестування.
      ОСОБА_4 зазначив, що 21 липня 2003 року між ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" та ОСОБА_5 було укладено договір N 1594/322-64 (р) про спільну діяльність по дольовій участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку та низку додаткових угод до нього, відповідно до умов яких ОСОБА_5 зобов'язався в якості внеску у спільну діяльність по дольовій участі у будівництві, внести грошовий внесок у розмірі в еквіваленті 179 тис. 411 доларів США 16 центів в національній валюті України по курсу Національного банку України, а ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД", в свою чергу, зобов'язалося завершити будівництво багатоквартирного будинку відповідно до проекту та вимог державних будівельних норм та передати ОСОБА_5 в натурі 4-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 (1 черга будівництва, 4 секційний будинок), та паркомісце НОМЕР_1 у другій черзі будівництва, блок "В", на другому поверсі вказаного комплексу. Строк закінчення будівництва та введення об'єкта будівництва в експлуатацію згідно з умовами договору було встановлено IV квартал 2009 року. ОСОБА_5 свої зобов'язання за договором зі сплати пайових внесків виконав у повному обсязі.
      ОСОБА_4 зазначив, що 29 серпня 2013 року між відповідачем та ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду про розірвання договору N 1594/322-64 (р) від 21 липня 2003 року про спільну діяльність по дольовій участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку, згідно з умовами якої ОСОБА_5 передав раніше внесений пай за договором у розмірі 179 тис. 411 доларів США 16 центів в якості паю за договором N 0326/322-405 від 02 вересня 2013 року та всі права на оформлення права власності на 4-х кімнатну квартиру НОМЕР_3 на 9-му поверсі - позивачу ОСОБА_4, а 02 вересня 2013 року між позивачем та ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" було укладено договір 0326/322-405 про пайову участь у будівництві, згідно з умовами якого 179 тис. 411 доларів США 16 центів зараховано як перший внесок за договором на підставі додаткової угоди від 29 серпня 2013 року до договору N 1594/322-64 (р) від 21 липня 2003 року.
      Посилаючись на те, що до узгодженої сторонами дати відповідач не ввів будинок в експлуатацію, чим порушив права позивача як інвестора за договором, в частині передачі у власність зазначеної квартири та паркомісця та позбавляє його права вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном, позивач просив визнати за ним майнові права на 4-х кімнатну квартиру НОМЕР_3, загальною площею 175,3 кв. м, яка буде знаходитись на 9-му поверсі будинку N АДРЕСА_1 (1 черга будівництва, 4-секційний будинок)" та паркомісце НОМЕР_1 у другій черзі будівництва блок "В" комплексу по АДРЕСА_1
      Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_4 майнові права на об'єкт інвестування - 4-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 в "Житлово-громадському комплексі по АДРЕСА_1 (1 черга будівництва, 4-секційний будинок)". Визнано за ОСОБА_4 майнові права на об'єкт інвестування - паркомісце НОМЕР_1 у другій черзі будівництва, блок "В", комплексу на АДРЕСА_1 на другому поверсі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що до завершення будівництва об'єкта нерухомості та введення його в експлуатацію позивачу як інвестору належать майнові права на цей об'єкт, а тому, враховуючи, що відповідачем не виконуються належним чином взяті на себе зобов'язання, будинок АДРЕСА_1 не введено в експлуатацію, суд дійшов висновку про визнання за позивачем майнових прав на вищевказані спірні об'єкти.
      У березні 2017 року до суду з апеляційною скаргою звернувся ліквідатор ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" Венська О.О.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 червня 2017 року апеляційну скаргу відхилено, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2013 року залишено без змін.
      Відхиляючи наведені в апеляційній скарзі доводи про те, що цей спір повинен розглядатися в порядку господарського судочинства (за твердженням скаржника ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року порушено провадження у справі про банкрутство відносно ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД"), апеляційний суд виходив з того, що заявник копії відповідного рішення суду не надав, а в постанові Господарського суду Київської області від 04 серпня 2016 року про визнання банкрутом боржника - ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД", якою було призначено ліквідатором Венську О.О., відомості про порушення стосовно боржника в 2012 році справи про банкрутство не зазначені, процедура визнання його банкрутом та початок ліквідації провадилися в загальному порядку.
      Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правельність ухваленого судом рішення.
      У липні 2017 року ліквідатор ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" Венська О.О. подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не дотрималися норм процесуального права в частині юрисдикції розгляду справи, оскільки Господарський суд Автономної Республіки Крим 16 липня 2012 року порушив справу N 5002-4/2325/2012 про банкрутство відносно ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД", відповідну ухвалу розміщено на офіційному сайті "Судова влада України" в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому справа за позовом ОСОБА_4 відноситься до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У червні 2018 року справу отримаво Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року призначено справу до судового розгляду.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 28 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      Суди встановили, що 21 липня 2003 року між ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" та ОСОБА_5 було укладено договір N 1594/322-64 (р) про спільну діяльність по дольовій участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку (далі -договір про спільну діяльність).
      Відповідно до умов пункту 3.1 цього договору ОСОБА_5 зобов'язався в якості внеску у спільну діяльність по дольовій участі у будівництві внести грошовий внесок у розмірі в еквіваленті 182 тис. 661 долар США в національній валюті України по курсу Національного банку України (далі - НБУ) на момент оплати поетапно у строк до 10 березня 2005 року.
      Відповідно до пунктів 3.2-3.4 договору про спільну діяльність, відповідач зобов'язався завершити будівництво багатоквартирного будинку, відповідно до проекту й вимог будівельних норм та передати пайщику в натурі 4-х кімнатну квартиру НОМЕР_2 на 9-му поверсі, проектною площею 164,56 кв. м у строк - І квартал 2005 року.
      Згідно з умовами додаткової угоди N 1 від 15 квітня 2004 року до договору про спільну діяльність, сторони доповнили пункт 3.2 в частині встановлення зобов'язання відповідача надати пайщику одне місце паркінгу у другій черзі будівництва комплексу по АДРЕСА_1 вартістю, що діє на момент продажу, але не більше ніж 15 тис. доларів США.
      Додатковою угодою N 2 від 20 квітня 2005 року до договору про спільну діяльність сторони доповнили пункт 3.2, вказавши, що відповідач надає пайщику одне місце паркінгу у другій черзі будівництва блок "В" комплексу по АДРЕСА_1 у строк - IV квартал 2007 року.
      Згідно з положеннями додаткової угоди N 3 від 17 березня 2009 року до договору про спільну діяльність, сторони узгодили зміну: розміру внеску за договором, сума якого на дату укладення договору складає еквівалент 179 тис. 403 долари США 50 центів, в гривні по офіційному курсу НБУ на момент сплати; будівельного номеру квартири з НОМЕР_2 на НОМЕР_3, проектної площі квартири з 164,56 кв. м на 162,50 кв. м; строку закінчення будівництва та введення об'єкту в експлуатацію - IV квартал 2009 року.
      Відповідно до додаткової угоди N 4 від 05 квітня 2012 року до договору про спільну діяльність змінено проектну площу квартири з 162,50 кв. м на 175,30 кв. м
      Додатковою угодою N 5 від 06 квітня 2012 року до договору про спільну діяльність встановлено назву об'єкту будівництва "Житлово-громадський комплекс по АДРЕСА_1 (1 черга будівництва, IV секційний будинок)".
      Суди встановили та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 зобов'язання за договором про спільну діяльність зі сплати пайових внесків виконав у повному обсязі, що підтверджується копіями квитанцій про сплату пайових внесків (т. 1, а. с. 23-27).
      У подальшому згідно з додатковою угодою від 29 серпня 2013 року до договору про спільну діяльність, сторони дійшли згоди про розірвання договору про спільну діяльність по дольовій участі в будівництві багатоквартирного житлового будинку N 1594/322-64 (р) від 21 липня 2003 року та встановили, що раніше внесений пай за договором про спільну діяльність в розмірі еквівалентному 179 тис. 411 доларів США 16 центів, передається як пай ОСОБА_4, проти чого не заперечував ОСОБА_5
      02 вересня 2013 року між ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" та ОСОБА_4 було укладено договір N 0326/322-405 пайової участі у будівництві, відповідно до пункту 1.1 якого учасники цього договору зобов'язалися спільно діяти для досягнення загальної мети, а саме: отримання правовстановлюючих документів, проектування, будівництво та введення в експлуатацію житлово-громадського комплексу по АДРЕСА_1 (1 черга будівництва, 4-секційний будинок).
      03 вересня 2013 року на виконання умов додаткової угоди від 29 серпня 2013 року до договору про спільну діяльність між ОСОБА_6, яка діяла в інтересах ОСОБА_5, та позивачем було складено та підписано акт прийому-передачі оригіналів документів, а саме: договору про спільну діяльність N 1594/322-64 (р) від 21 липня 2003 року з додатковими угодами до нього; технічного паспорта Київського БТІ на квартиру НОМЕР_3 у будинку НОМЕР_4, виготовленого станом на 31 серпня 2011 року (інвентаризаційна справа N 44237); квитанції до приходно-касових ордерів в кількості 15 штук на суму 954 тис. 856 грн 60 коп. (а. с. 28).
      Відповідно до положень пункту 3.1 договору пайової участі пай у загальній сумі, еквівалентній 179 тис. 411 доларів США 16 центів, в гривнях за офіційним курсом НБУ на момент зарахування враховується як пайовий внесок за даним договором на підставі додаткової угоди від 29 серпня 2013 року до договору про спільну діяльність від 21 липня 2003 року, укладеного ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" з ОСОБА_5
      Згідно з підпунктом 3.6.1 договору пайової участі, пайщику по завершенню будівництва об'єкта із створеної учасниками спільної дольової власності, виділяється його дол. в натурі у вигляді 4-х кімнатної квартири НОМЕР_3 на 9-му поверсі, загальною площею 175,3 кв. м, а також одне місце паркінга в даному об'єкті N 16 та одне місце паркінга у другій черзі будівництва блок "В" комплексу по АДРЕСА_1 НОМЕР_1 на другому поверсі.
      Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються Законом України від 18 вересня 1991 року N 1560-XII "Про інвестиційну діяльність" (далі - Закон N 1560-XII).
      Відповідно до частини п'ятої статті 7 Закону N 1560-XII інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів.
      Згідно зі статею 4 Закону N 1560-XII об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь яке майно, а також майнові права.
      Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов'язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.
      Згідно з частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
      За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І-III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
      Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
      Судами встановлено, що ОСОБА_4 виконав свої зобов'язання сторони за договором N 0326/322-405 пайової участі у будівництві в повному обсязі, сплатив пайові внески та додаткові внески у визначених договорами сумах, у зв'язку з чим, за умовами договору, набув майнових прав щодо "долі пайщика", зокрема, права на отримання в подальшому у спіної квартири та двох місць для паркування.
      ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД", в якості свого вкладу за договором пайової участі у будівництві, прийняло на себе зобов'язання завершити будівництво вищевказаного будинку, з подальшим виділенням пайщику його дол. в натурі.
      Вказаним договором також встановлювалися строки виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.
      Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
      Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Отже, висновки судів про те, що до завершення будівництва об'єкту нерухомості, а саме 4-кімнатної квартири АДРЕСА_1 (1 черга будівництва, 4- секційний будинок), а також місця паркінгу у другій черзі будівництва блок "В" комплексу по АДРЕСА_1 на другому поверсі і введення їх в експлуатацію, позивачу, як інвестору, належать майнові права на цей об'єкт, є правильними.
      Встановивши під час розгляду справи, що відповідачем не виконувалися належним чином взяті на себе зобов'язання, а також, враховуючи, що будинок АДРЕСА_1 на той час не було введено в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання за позивачем майнових прав на вищевказані спірні об'єкти.
      Доводи касаційної скарги про те, що вказаний спір повинен розглядатися господарським судом, оскільки ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року порушено провадження у справі про банкрутство відносно ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД", не заслуговують на увагу, оскільки в постанові Господарського суду Київської області від 04 серпня 2016 року про визнання банкрутом боржника "ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД", відомості щодо порушеної щодо боржника в 2012 році справи про банкрутство не зазначені, процедура визнання його банкрутом та початок ліквідації провадилися в загальному порядку Господарським судом Київської області вже після розгляду справи судом першої інстанції. Недоведеність факту порушення провадження у справі про банкрутство Господарським судом Автономної Республіки Крим 16 липня 2012 року встановлено апеляційним судом; ця обставина не може бути переоцінена в межах касаційного провадження.
      Доводи касаційної скарги, що судом не в повному обсязі встановлено та з'ясовано обставини спірних правовідносин за договорами про пайову участь спростовуються матеріалами справи.
      Щодо решти доводів касаційної скарги, зокрема, що на час звернення до суду першої інстанції з позовом у грудні 2013 року відповідач не порушив жодного права позивача, оскільки відповідно до пункту 1.2 договору про пайову участь у будівництві визначено та узгоджено сторонами строк виконання зобов'язань до 30 червня 2014 року, то судами ці доводи обгрунтовано не взяті до уваги, оскільки встановлено наступне.
      Об'єкт будівництва по АДРЕСА_1, в м. Києві ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" не завершила, наприкінці 2012 року будівництво припинила. Воно було закінчене за ініціативою інвесторів зазначеного будинку за їх особисті додаткові кошти.
      Апеляційним судом встановлено, що на час розгляду справи на спірний об'єкт будівництва Державною архітектурно - будівельною інспекцією України видано сертифікат відповідності закінченого будівництвом об'єкта: житлово-громадського комплексу на АДРЕСА_1 (І черга будівництва,4-секційний будинок) (т. 1, а. с. 82).
      Також, судом встановлено, що ОСОБА_4 оформив право власності на квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 16 квітня 2015 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та свідоцтвом про право власності на машиномісце.
      Згідно Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").
      Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Христов проти України" (рішення від 19 лютого 2009 року, заява N 24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії"). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
      В даному випадку, скаржник звернувся до суду з апеляційною скаргою на судове рішення, ухвалене близько чотирьох років тому.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" Венської Оксани Олександрівни залишити без задоволення.
      Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 червня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      27 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 738/1772/17
      Провадження N 14-45цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 1 серпня 2018 року (судді: Лакіза Г.П., Мамонова О.Є., Шитченко Н.В.)у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Березнянського споживчого товариства (далі - Березнянське СТ), треті особи: державний реєстратор відділу державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Менської районної державної адміністрації Чернігівської області (далі - державний реєстратор відділу державної реєстрації Менської РДА), Менська районна споживча спілка споживчих товариств, ОСОБА_1, ОСОБА_3, про визнання позачергових загальних зборів пайовиків споживчого товариства такими, що не відбулися, та визнання їх рішень недійсними,
      ВСТАНОВИЛА:
      У листопаді 2017 року ОСОБА_2. звернулася до суду з позовом до Березнянського СТ, у якому просила визнати позачергові загальні збори пайовиків цього товариства від 13 липня 2016 року такими, що не відбулися; визнати недійсними рішення позачергових загальних зборів пайовиків Березнянського СТ, оформлені протоколом N 1 від 13 липня 2016 року; зобов'язати державного реєстратора відділу державної реєстрації Менської РДА скасувати державну реєстрацію змін і відомостей про керівника юридичної особи, зміну складу підписантів, а також зміни до установчих документів Березнянського СТ, здійснені на підставі протоколу від 13 липня 2016 року N 1. На обґрунтування позову ОСОБА_2. послалась на те, що вона є членом Березнянського СТ, у липні 2016 року дізналась про скликання позачергових загальних зборів, про проведення яких їй повідомлено не було, а в доступі до приміщення, де проводились збори, їй чинились перешкоди. Позивачка вважає, що збори були проведені з порушенням вимог статуту товариства, порушені її права як члена товариства на участь у зборах, у тому числі й право обирати та бути обраним до керівних органів товариства.
      Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 23 березня 2018 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання позачергових загальних зборів членів Березнянського СТ від 13 липня 2016 року такими, що не відбулися, та визнання їх рішень недійсними закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
      Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що Березнянське СТ як підприємство споживчої кооперації є господарським товариством, тому цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 1 серпня 2018 року ухвалу Менського районного суду Чернігівської області від 23 березня 2018 року скасовано, а справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки між сторонами існує спір про право члена кооперативу на участь у його діяльності через участь у загальних зборах товариства, а не спір з приводу корпоративних відносин між господарським товариством та його учасником.
      У серпні 2018 року ОСОБА_1. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що Березнянське СТ є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність, його члени є носіями корпоративних прав, а відносини між споживчим товариством і його членами є корпоративними, тому спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 6 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано строк на подання відзиву.
      Учасники справи не скористалися наданим їм процесуальним законом правом подати відзив на касаційну скаргу в установлені ухвалою суду строки.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 9 січня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення апеляційним судом правил предметної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 5 лютого 2019 року справу прийнято до розгляду.
      Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
      Суди встановили, що позивачка ОСОБА_2. є членом Березнянського СТ, що підтверджується членським квитком та списком членів цього товариства станом на 13 липня 2016 року.
      Березнянське СТ є юридичною особою, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та витягом з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Організаційно-правова форма - споживче товариство. Засновниками є фізичні особи - пайовики, розмір внеску до статутного фонду - 0,00 грн. Кінцевий бенефіціарний власник - фізичні особи - члени Березнянського СТ. Розмір статутного капіталу - 0,00 грн. Органом управління є загальні збори членів товариства. Видами діяльності цього товариства є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (47.11); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20).
      Частинами третьою та четвертою пункту 25 статуту Березнянського СТ визначено, що про дату, місце, час проведення та рекомендований порядок денний зборів члени (уповноважені) споживчого товариства повинні бути сповіщені не пізніше ніж за 10 днів до призначеного строку їх проведення. Члени споживчого товариства, які мають бажання внести питання на обговорення зборів, подають письмову заяву про це правлінню споживчого товариства не пізніше ніж за 7 днів до проведення зборів.
      Ініціативною групою членів Березнянського СТ скликано та 13 липня 2016 року проведено загальні збори членів цього товариства, на яких прийняті рішення, оформлені протоколом N 1 від 13 липня 2016 року: про затвердження змін до статуту товариства шляхом викладення його в новій редакції; про обрання членів правління товариства; про обрання голови, членів ревізійної комісії, уповноважених членів товариства; обговорено та затверджено методику визначення частки кожного члена товариства у його власності; створено робочі групи для перевірки господарсько-фінансової діяльності товариства за 2013-2015 роки; ухвалено рішення про направлення вимоги до Менської райспоживспілки про скликання позачергової конференції.
      ОСОБА_2. як член споживчого товариства звернулася до суду з позовом до юридичної особи - споживчого товариства з вимогою визнати недійсними рішення, ухваленні загальними зборами, які пов'язані з діяльністю та управлінням цієї юридичної особи. Доводи позову зводяться до того, що загальні збори проведені з порушенням вимог статуту Березнянського СТ та прав позивачки як члена товариства на участь у зборах, у тому числі й права обирати та бути обраним до керівних органів товариства.
      У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_2. до суду із цим позовом, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, яка набула чинності на час розгляду справи судами.
      Разом з тим стаття 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_2. до суду із цим позовом, як і стаття 20 цього Кодексу у редакції, чинній на час розгляду справи судами, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      При визначенні підвідомчості (предметної та суб'єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.
      За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
      Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
      Господарською діяльністю у ГП України вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).
      Особливості ведення господарської діяльності споживчими кооперативами визначаються законами України "Про кооперацію" (зокрема, статтями 2, 6, 11, 12, 23, 27), "Про споживчу кооперацію" (зокрема, статтями 1, 2, 5-7, 9, 12) та ГК України (зокрема, статтями 94, 111).
      За змістом зазначених норм споживча кооперація в Україні -це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України.
      Аналогічні положення містяться у статуті Березнянського СТ.
      Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство (споживчий кооператив) -самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні. Споживче товариство діє на основі статуту, вважається створеним, визнається юридичною особою і може здійснювати господарську та іншу діяльність з дня його державної реєстрації (стаття 2 Закону України "Про кооперацію") стаття 5 Закону України "Про споживчу кооперацію", стаття 111 ГК України).
      Таким чином, споживче товариство є юридичною особою та здійснює господарську діяльність з моменту його державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.
      Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами. Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які й приймають статут, визначають розміри вступного і обов'язкового пайового внеску, обирають керівні та контрольні органи товариства, а також вирішують інші питання, пов'язані з його діяльністю (статті 7, 11 Закону України "Про кооперацію", статті 5-7 Закону України "Про споживчу кооперацію").
      За змістом положень статті 12 Закону України "Про кооперацію", статті 6 Закону України "Про споживчу кооперацію" член споживчого товариства має право, у тому числі брати участь в господарській діяльності споживчого кооперативу, а також в управлінні ним, обирати і бути обраним до його органів управління і контролю, вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності товариства та усунення недоліків у роботі його органів і посадових осіб; одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами споживчого товариства відповідно до їх пайового внеску.
      З аналізу наведених вище норм можна дійти висновку, що члени споживчого товариства (споживчого кооперативу), яке є господарською організацією, беруть участь в управлінні ним, мають право одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами споживчого товариства відповідно до їх пайового внеску, та інші правомочності, встановлені законом і статутними документами такого товариства.
      Такі ознаки відповідають поняттю корпоративних прав, наданому в статті 167 ГК України, а тому спори між учасниками споживчого товариства або між споживчим товариством і його членом, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності цього товариства, є такими, що виникають з корпоративних відносин.
      Звертаючись до суду із цим позовом до Березнянського СТ, ОСОБА_2. посилалася на порушення її прав як члена цього споживчого товариства на участь у його загальних зборах, у тому числі й права обирати та бути обраною до керівних органів товариства. Тобто між юридичною особою та її учасником (членом) виник спір, пов'язаний з діяльністю та управлінням цією юридичною особою.
      Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що цей спір виник з корпоративних відносин, а тому справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      За таких обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки в цьому випадку судове рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.
      Керуючись статтями 402-404, 409, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 1 серпня 2018 року скасувати, ухвалу Менського районного суду Чернігівської області від 23 березня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      27 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 405/4179/18
      Провадження N 14-44 цс 19
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ЗолотийКолос" (далі також - позивач) до Прокуратури Кіровоградської області, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Державної казначейської служби України (далі також - відповідачі) про відшкодування майнової шкоди
      за касаційною скаргою позивача на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 6 липня 2018 року, постановлену суддею Драним В.В., і постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2018 року, прийняту колегією суддів судової палати у цивільних справах у складі Дуковського О.Л., Єгорової С.М., Мурашко С.І.
      Учасники справи:
      позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ЗолотийКолос";
      відповідачі: Прокуратура Кіровоградської області, Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області, Державна казначейська служба України.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України 18 950 268,00 грн на відшкодування шкоди, завданої позивачеві бездіяльністю працівників поліції та прокуратури щодо притягнення до кримінальної відповідальності винних у заподіянні шкоди позивачеві.
      2. Мотивував позов такими обставинами:
      2.1. Упродовж 2000 - 2006 років керівництво позивача, зловживаючи службовим становищем, приховало доходи, шляхом незаконних оборудок за участю службових осіб КДСГ "Інгул" і Губівської сільської ради привласнило всі майнові та грошові активи позивача в особливо великих розмірах через виведення майна на належне колишньому директору ОСОБА_7 Приватне підприємство "Губівське".
      2.2. Внаслідок зазначених неправомірних дій органу управління позивача Господарський суд Кіровоградської області 22 листопада 2007 року ухвалив постанову, якою визнав позивача банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру у справі N 9/166.
      2.3. З 27 червня 2003 року до 6 жовтня 2005 року включно Прокуратура Компаніївського району Кіровоградської області за вказаними фактами порушила низку кримінальних справ за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366, частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу (далі - КК) України щодо привласнення коштів позивача у сумі 2 266 700,00 грн.
      2.4. 26 грудня 2005 року Прокуратура Компаніївського району Кіровоградської області закрила кримінальну справу N 62-229 (далі - кримінальна справа) за відсутністю складу злочину без проведення слідчих дій на підставі пункту 2 статті 6 Кримінального процесуального кодексу України.
      2.5. Кримінальну справу закривали неодноразово: 26 грудня 2005 року, 20 червня 2006 року, 29 грудня 2006 року, 26 червня 2012 року. Проте відповідні постанови скасовував суд і в порядку нагляду - Прокуратура Кіровоградської області. Численні скарги/звернення з приводу незаконних дій службових осіб Прокуратури Компаніївського району Кіровоградської областіу кримінальній справі, забезпечення її належного розслідування, системних порушень прав потерпілого не знаходили відповідного реагування.
      2.6. Ліквідатор позивача подав до СУ УМВС України в Кіровоградської області звернення, за яким 25 січня 2013 року зареєстрували кримінальне провадження N 12013120180000063 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК України.
      2.7. 24 жовтня 2016 року судово-економічна експертиза, проведена під час досудового розслідування у кримінальному провадженні N 12013120180000063, визначила розмір завданої позивачу шкоди у сумі 18 950 268,00 грн.
      2.8. У кримінальному провадженні N 12013120180000063 суд теж встановили протиправну бездіяльність і зловживання повноваженнями з боку органу досудового розслідування: 24 вересня 2014 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда ухвалою скасував постанову слідчого про закриття кримінального провадження; 30 червня 2015 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда ухвалою скасував постанову слідчого про закриття кримінального провадження; 10 травня 2016 року і 9 березня 2017 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда ухвалами зобов'язав слідчого вчинити конкретно визначені процесуальні дії у вказаний строк; 13 липня 2017 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда відвів слідчого Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області.
      2.9. 8 лютого 2017 року позивач подав заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 209 КК України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань згідно з ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда у справі N 405/1775/17 від 7 квітня 2017 року. Проте за цим кримінальним провадженням позивач витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не отримував, а його клопотання про надання матеріалів для ознайомлення було проігнороване.
      2.10. Розмір вимоги про відшкодування шкоди є домірним розміру шкоди, яка заподіяна позивачеві вчиненими щодо нього злочинами, у розслідуванні яких допущена бездіяльність.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 6 липня 2018 року Ленінський районний суд м. Кіровограда постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі.
      4. Суд зазначив, що за суб'єктним складом учасників справи та характером правовідносин між сторонами, цей спір належить до справ господарської юрисдикції.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      5. 21 серпня 2018 року Апеляційний суд Кіровоградської області прийняв постанову, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
      6. Мотивував тим, що сторонами у справі є юридичні особи, а тому спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 3 вересня 2018 року позивач подав касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити її для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаржиться на неправильне застосування судами норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 9 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      9. Обґрунтував ухвалу тим, що позивач оскаржує ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 6 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      10. Позивач стверджує, що стаття 20 Господарського процесуального кодексу України й інші нормативні акти не визначають юрисдикцію господарських судів щодо вирішення спору про відшкодування матеріальної шкоди. Стверджує, що відповідачі у справі не є у спірних правовідносинах суб'єктами господарювання, а тому спір є цивільним. Оскільки немає спеціальних випадків віднесення такого спору до юрисдикції іншого (спеціалізованого) суду, він має вирішуватися виключно за правилами цивільного судочинства.
      (2) Позиція інших учасників справи
      11. Відповідачі відзив на касаційну скаргу не подали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      12. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України).
      13. Господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання (абзац п'ятий частини першої статті 174 Господарського кодексу України).
      14. Згідно з частиною шостою статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана, зокрема, юридичній особі внаслідок іншої, ніж вказані у першій - п'ятій частинах цієї статті, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
      15. Предметом позову є відшкодування шкоди, завданої позивачеві протиправною бездіяльністю органу досудового розслідування та прокуратури, вчиненою під час здійснення публічно-владних управлінських функцій у кримінальних провадженнях.
      16. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної, зокрема, протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п'ята статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України).
      17. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду не погоджується із доводом касаційної скарги про те, що відсутні нормативні акти, які визначають юрисдикцію господарських судів щодо вирішення спору про відшкодування матеріальної шкоди.
      18. Позивач, заявляючи вимогу про відшкодування шкоди заподіяної протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, не ставить позовної вимоги про вирішення публічно-правового спору. Тому відповідно до частини п'ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України заявлені у позові вимоги мають вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу учасників спору.
      19. Відповідно до частини першої статті 45 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу.
      20. До таких осіб згідно з частиною першою статті 4 ГПК України належать: юридичні особи, фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
      21. У справі, яка розглядається, сторонами спору є ТзОВ "Агрофірма "Золотий Колос" і Прокуратура Кіровоградської області, Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області та Державна казначейська служба України.Отже, оскільки позивач визначив відповідачами органи державної влади, які є юридичними особами, за суб'єктним критерієм згідно з частиною першою статті 4 ГПК України спір належить до юрисдикції господарського суду (близького за змістом висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 15 березня 2018 року у справі N 461/1930/16-ц).
      22. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими заперечення позивача щодо юрисдикції господарського суду та погоджується з висновком судів першої й апеляційної інстанцій про те, що ця справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      23. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      24. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      25. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, ВеликаПалата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованоюта доходить висновку, що суди першої й апеляційної інстанцій ухвалили по суті правильні рішення. Отже, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 6 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2018 року - без змін.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий Колос" залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 6 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      27 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 404/4822/15-ц
      Провадження N 14-55 цс 19
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом Кіровоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідач) про стягнення коштів,
      за касаційною скаргою відповідача на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 травня 2016 року, ухвалене суддею Кулінкою Л.Д., і ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 6 липня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі Потапенка В.І., Черненко В.В. та Чорнобривець О.С.
      Учасники справи:
      позивач: Кіровоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області;
      відповідач: ОСОБА_3
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 6 липня 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив на підставі статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та статті 1212 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України стягнути з відповідача 154 477,01 грн у зв'язку з поданням страхувальником (відповідачем) недостовірних даних.
      2. Позов мотивував такими обставинами:
      2.1. З 1 січня 2006 року до 31 січня 2015 року включно відповідач отримував пенсію по інвалідності III групи у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до статей 50 і 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Підставами для призначення йому цієї пенсії слугували: витяг з акта огляду Медико-соціальної експертної комісії (далі також - МСЕК) серії 2-18 ВБ N 087574 від 14 березня 2005 року; виписки з актів огляду МСЕК серії 10 ААА N 365466 від 26 травня 2010 року, серії 10 ААБ N 517129 від 9 квітня 2013 року, видані Кіровоградською обласною МСЕК N 1; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі також - ЧАЕС) І категорії серії НОМЕР_1, видане Управлінням праці та соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації.
      2.2. 3 вересня 2013 року Кіровоградський окружний адміністративний суд у справі N 811/2366/13-а прийняв постанову, якою скасував експертні рішення Комунального закладу (далі - КЗ) "Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи" щодо визначення в актах огляду МСЕК N 67/12, N 74/2, N 62/2 (на підставі яких видані відповідні виписки з актів огляду МСЕК) причиною інвалідності відповідача захворювання, пов'язане з виконанням робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. 9 грудня 2014 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, а 19 листопада 2015 року - Вищий адміністративний суд України залишили без змін вказану постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду.
      2.3. 17 липня 2014 року Департамент соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації визнав безпідставним надання відповідачеві посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії І серії НОМЕР_1 від 17 березня 2005 року.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 11 серпня 2015 року Кіровський районний суд м. Кіровограда постановив ухвалу про відкриття провадження у справі.
      4. 11 травня 2016 року Кіровський районний суд м. Кіровограда постановив ухвалу, в якій залучив до участі у справі Кіровоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області як правонаступника Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді.
      5. 11 травня 2016 року Кіровський районний суд м. Кіровограда ухвалив рішення, яким позов задовольнив: стягнув з відповідача на користь позивача кошти у сумі 154 477,01 грн.
      6. Мотивував постанову так:
      6.1. Кіровоградський окружний адміністративний суд у постанові від 3 вересня 2013 року, яка набрала законної сили 9 грудня 2014 року, встановив, що відповідач не звертався до Дніпропетровської регіональної міжвідомчої експертної комісії, і ця комісія не видавала йому експертного висновку N 8735 від 15 лютого 2005 року (далі - експертний висновок); огляд відповідача проведений, а подальший висновок МСЕК про пов'язаність захворювання відповідача з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС наданий з використанням недостовірних даних.
      6.2. Протиправними є дії відповідача з подання до Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді витягу з акта огляду МСЕК серії 2-18 ВБ N 087574 від 14 березня 2005 року для призначення пенсії, виданого КЗ "Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи" на підставі експертного висновку, здобутого невідомим шляхом. Докази, які би спростовували вказані обставини, відповідач суду не надав.
      6.3. Виписки з актів огляду МСЕК є правовими актами індивідуальної дії, а тому у разі визнання незаконними (протиправними, скасування) не діють з моменту їх прийняття. Обґрунтовував висновками Верховного Суду України, сформульованими у постанові від 8 грудня 2009 року у справі N 21-1573во09.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      7. 6 липня 2016 року Апеляційний суд Кіровоградської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      8. Мотивував постанову так:
      8.1. Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 3 вересня 2013 року у справі N 811/2366/13-а скасував експертні рішення КЗ "Кіровоградського обласного бюро медико-соціальної експертизи" в частині визнання причин інвалідності відповідача такими, що пов'язані з виконанням робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (викладені в акті огляду МСЕК N 67/12, на підставі якого виданий витяг з акта огляду МСЕК серії 2-18 ВБ N 087574 від 14 березня 2005 року, в акті огляду МСЕК N 74/2, на підставі якого видана виписка з акта огляду МСЕК серії 10 ААА N 365466 від 26 травня 2010 року та в акті огляду МСЕК N 62/2, на підставі якого видана виписка з акта огляду МСЕК серії 10 ААБ N 517129 від 9 квітня 2013 року). А тому для призначення відповідачу пенсії відпала підстава, передбачена Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
      8.2. Стаття 1215 ЦК України не може бути застосована у спірних правовідносинах, оскільки встановлена недобросовісність відповідача для отримання пенсії. Така недобросовісність полягала у тому, що він надав КЗ "Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи" для призначення пенсії експертний висновок, здобутий невідомим шляхом. А тому згідно зістаттею 1212 ЦК України слід повернути все майно, набуте без достатніх правових підстав, незважаючи на те, що підстава його набуття відпала тільки у 2014 році.
      8.3. КЗ "Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи" не може нести матеріальну відповідальність за шкоду, яку заподіяв відповідач позивачу внаслідок надання здобутого невідомим шляхом експертного висновку про встановлення причинного зв'язку захворювання з дією іонізуючого випромінювання й інших шкідливих чинників внаслідок аварії на ЧАЕС.
      8.4. Доводи відповідача про те, що спір має розглядатися згідно з КАС України, є безпідставними, оскільки позивач у спірних правовідносинах не діє як суб'єкт владних повноважень, а виступає учасником цивільних правовідносин.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      9. 19 липня 2016 року відповідач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      10. 23 січня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою зупинив виконання рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 травня 2016 року й ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 6 липня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.
      11. 5 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      12. Мотивував ухвалу тим, що відповідач оскаржує рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 6 липня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      13. Відповідач мотивує скаргу такими обставинами:
      13.1. Право на звернення до суду з позовами про стягнення надмірно виплачених коштів випливає з функцій контролю за витрачанням коштів з Пенсійного фонду України, тобто зі здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій. Тому правовідносини, що виникли між сторонами, мають публічно-правовий характер, а вирішення спору належить до юрисдикції адміністративних судів.
      13.2. Суд не встановив зловживань зі сторони пенсіонера, а судові рішення адміністративних судів у справі N 811/2366/13-адоводять неправомірність дій КЗ "Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи" щодо визнання причиною інвалідності відповідача захворювання, пов'язаного з виконанням робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.Тому матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок надання недостовірних документів, має нести організація, яка їх надала.
      13.3. Суд у справі N 811/2366/13-а не встановив факт підроблення документів або надання Управлінню Пенсійного фонду України в м. Кіровограді завідомо неправдивих даних, які стали підставою для призначення пенсії відповідачеві.
      13.4. Суди неправильно визначили момент, з якого адміністративний суд у справі N 811/2366/13-а скасував експертні рішення КЗ "Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи". На думку, відповідача, вони стали недійсними відповідно до статті 236 ЦК України з 9 грудня 2014 року - дати набрання законної сили рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2013 року у справі N 811/2366/13-а. Тому немає підстав стягувати кошти за період 2005 - 2014 років, коли були дійсними витяг з акта огляду МСЕК серії 2-18 ВБ N 087574 від 14 березня 2005 року та виписки з актів огляду МСЕК серії 10 ААА N 365466 від 26 травня 2010 року і серії 10 ААБ N 517129 від 9 квітня 2013 року, видані Кіровоградською обласною МСЕК N 1.
      (2) Позиції інших учасників справи
      14. 29 серпня 2016 року позивач подав відзив на касаційну скаргу. Просить залишити її без задоволення. Вважає, що рішення судів у справі є законними й обґрунтованими з огляду на таке:
      14.1. Спір не є публічно-правовим, оскільки позивач подав позов до відповідача про стягнення коштів як з недобросовісного набувача. А тому відсутні підстави для розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
      14.2. 19 листопада 2015 року Вищий адміністративний суд України постановив ухвалу у справі N 811/2366/13-а, залишивши без змін судові рішення першої й апеляційної інстанцій, які встановили, що висновок МСЕК про зв'язок захворювання відповідача з ліквідацією наслідків на ЧАЕС наданий з використанням недостовірних даних. Тому відповідач, маючи безпосередню зацікавленість в оформленні пенсії, недобросовісно став набувачем коштів у сумі 154 477,01 грн.
      14.3. Оскільки правові акти індивідуальної дії (акти огляду МСЕК) стали підставою для виникнення між сторонами правовідносин щодо оформлення пенсії по інвалідності, то скасування таких актів має наслідком припинення цих правовідносин з моменту їх виникнення.
      14.4. Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Проте у цій справі особа, яка претендує на звільнення від сплати судового збору, є відповідачем, а не позивачем, з огляду на що відсутні підстави для звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      15. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час відкриття провадження, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      16. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      17. Відтак, вирішуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
      18. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили:
      18.1. Згідно з випискою із акта огляду МСЕК серії 2-18 ВБ N 087574 від 14 березня 2005 року відповідачу встановлено III групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
      18.2. 17 березня 2005 року Кіровоградська обласна державна адміністрація видала відповідачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії І серії НОМЕР_1.
      18.3. 4 квітня 2006 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді із заявою про призначення/перерахунок пенсії по інвалідності згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
      18.4. На підставі розпорядження від 10 квітня 2006 року відповідачу призначена пенсія по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до приписів статей 50 і 54 вказаного Закону.
      18.5. Випискою із акта огляду МСЕК серії 10 ААА N 365466 від 26 травня 2010 року, підтверджено наявність у відповідача III групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
      18.6. Згідно з випискою акта огляду МСЕК серії 10 ААБ N 517129 від 9 квітня 2013 року відповідачу встановлено III групу інвалідності безстроково з 1 травня 2013 року внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
      18.7. 3 вересня 2013 року Кіровоградський окружний адміністративний суд прийняв постанову в адміністративній справі N 811/2366/13-а, якою скасував експертні рішення КЗ "Кіровоградського обласного бюро медико-соціальної експертизи" в частині визнання причин інвалідності відповідача такими, що пов'язані з виконанням робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (викладені в акті огляду МСЕК N 67/12, на підставі якого виданий витяг з акта огляду МСЕК серії 2-18 ВБ N 087574 від 14 березня 2005 року, в акті огляду МСЕК N 74/2, на підставі якого видана виписка з акта огляду МСЕК серії 10 ААА N 365466 від 26 травня 2010 року та в акті огляду МСЕК N 62/2, на підставі якого видана виписка з акта огляду МСЕК серії 10 ААБ N 517129 від 9 квітня 2013 року). Зазначену постанову Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 9 грудня 2014 року, а Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 листопада 2015 року залишили без змін.
      18.8. Кіровоградський окружний адміністративний суд встановив, що відповідач не звертався до Дніпропетровської регіональної міжвідомчої експертної комісії і йому не видавався експертний висновок; огляд відповідача був проведений, а подальший висновок МСЕК про причинний зв'язок захворювання з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС був наданий з використанням недостовірних даних.
      18.9. Згідно з витягом з протоколу від 17 липня 2014 року N 76 засідання Комісії департаменту соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, було видане відповідачу на підставі експертного висновку, який у встановленому порядку не видавався.
      18.10. На підставі розпорядження заступника начальника Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді від 30 січня 2015 року з метою недопущення нецільового використання коштів відповідачу припинено виплату пенсії з 1 лютого 2015 року.
      19. Спір виник щодо правомірності набуття відповідачем права власності на кошти, отримані ним як пенсія, тобто щодо цивільного права. Позовні вимоги мотивовані, зокрема, приписами статті 1212 ЦК України.
      20. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      21. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      22. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у вказаній редакції).
      23. Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      24. Згідно з частиною третьою статті 50 КАС Україниу редакції, чинній на час відкриття провадження у справі, відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим кодексом. А відповідно до частини четвертої цієї статті фізичні особи можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом. Відтак, громадянин України може бути відповідачем в адміністративному суді лише у визначених законом випадках.
      25. Велика Палата Верховного Суду вважає, що спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер, оскільки предметом позову є стягнення надмірно виплаченої з вини відповідача суми пенсії. Позивач бере участь у цій справі не на виконання передбачених законодавством владних повноважень, а з підстав, передбачених, зокрема, ЦК України.
      26. Відтак, спори про стягнення надмірно виплачених сум пенсії є приватноправовими та мають розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      27. Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі N 824/973/16-а, від 8 травня 2018 року N 753/7317/15, від 22 серпня 2018 року у справі N 522/5580/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі N 766/11611/17.
      (1.2) Щодо інших доводів касаційної скарги
      28. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили:
      28.1. 2 лютого 2015 року заступник начальника Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді видав розпорядження про розрахунок суми надмірно отриманих відповідачем коштів відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 1 січня 2006 року до 31 січня 2015 року включно (весь розмір отриманої пенсії).
      28.2. 12 березня 2015 року позивач направив відповідачу лист з повідомленням, згідно з яким за результатами перевірки пенсійної справи відповідача виявлено переплату в сумі 157 176,97 грн за період з 17 березня 2005 року до 31 січня 2015 року включно, яка виникла внаслідок подання недостовірних документів з питання встановлення причинного зв'язку захворювання з дією іонізуючого випромінювання й інших шкідливих чинників внаслідок аварії на ЧАЕС. Також відповідачу запропоновано повернути суму надмірно отриманих коштів на рахунок відповідного управління Пенсійного фонду України.
      28.3. Вказаний лист відповідач отримав 31 березня 2015 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, проте кошти відповідач не повернув.
      29. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).
      30. Безпідставно набута пенсія не повертається, якщо її виплата була проведена добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку платника та недобросовісності з боку набувача (пункт 1 частини першої статті 1215 ЦК України).
      31. Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку (частина перша статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
      32. Механізм повернення коштів, надмірно виплачених за призначеними пенсіями, регулюється Порядком відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 року N 6-4 (далі - Порядок).
      33. Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (пункт 3 Порядку).
      34. Отже, повернення надмірно сплачених сум пенсій можливе шляхом стягнення таких сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, зокрема, у випадку надання ним недостовірних (явно неправильних) даних, тобто у випадку недобросовісної поведінки набувача.
      35. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої й апеляційної інстанцій керувалися фактами, встановленими у постанові Кіровоградського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2013 року, та вважали, що недобросовісність дій відповідача полягає у поданні ним до КЗ "Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи" експертного висновку, здобутого з використання недостовірних даних невідомим шляхом.
      36. Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (частина третя статті 61 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
      37. Факт набуття відповідачем пенсії з використанням недостовірних даних, а саме на підставі експертного висновку, який у встановленому порядку не видавався, що свідчить про недобросовісність відповідача під час оформлення пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, був встановлений у постанові Кіровоградського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2013 року в справі N 811/2366/13-а, в якій брав участь як пенсіонер-відповідач, так і Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій у справі N 404/4822/15-ц правильно вважали вказаний факт доведеним.
      38. Доводи касаційної скарги про те, що відповідальність у цій справі має нести не відповідач, а організація, яка надала недостовірні відомості, - КЗ "Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи", ВеликаПалата Верховного Суду вважає явно необґрунтованими, оскільки за змістом статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" надмірно виплачені суми пенсії мають стягуватися саме з їх набувача за наявності, зокрема, недобросовісності з його боку щодо набуття цих сум.
      39. Стосовно доводу про неправильність визначення судами моменту, з якого адміністративний суд у справі N 811/2366/13-а скасував експертні рішення КЗ "Кіровоградське обласне бюро медико-соціальної експертизи" в частині визначення причин інвалідності відповідача такими, що пов'язані з виконанням ним робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Кіровоградський окружний адміністративний суд у постанові від 3 вересня 2013 року чітко вказав, що огляд відповідача був проведений, а подальший висновок МСЕК про пов'язаність його захворювання з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС був наданий з використанням недостовірних даних, починаючи з акта огляду МСЕК N 67/12, на підставі якого виданий витяг з акта огляду МСЕК серії 2-18 ВБ N 087574 від 14 березня 2005 року. Отже, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для набуття відповідачем пенсії по інвалідності, починаючи з часу початку її виплати.
      40. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
      41. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду не може встановлювати чи спростовувати факти, які встановили суди першої й апеляційної інстанцій.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      42. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
      43. Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      44. З огляду на висновки щодо суті доводів касаційної скарги рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 травня 2016 року й ухвала Апеляційного суду Кіровоградської області від 6 липня 2016 року прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права. А тому Велика Палата Верховного Суду залишає вказані рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      45. Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскарженого судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
      46. Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду поновлює виконання рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 травня 2016 року й ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 6 липня 2016 року, зупинене Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 23 січня 2017 року.
      (2.2) Щодо судових витрат
      47. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
      48. Отже, громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи звільняються від сплати судового збору, якщо вони є позивачами у справі, тобто звернулися з позовом до суду за захистом свого порушеного права або інтересу.
      49. У цій справі ОСОБА_3 є відповідачем, і позовні вимоги пред'явлені до нього у зв'язку з безпідставним набуттям пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи. Тому Велика Плата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для стягнення з відповідача у дохід держави судового збору за подання апеляційної скарги (1699,25 грн).
      50. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги, враховуючи те, що відповідач не сплатив судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг, а суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми судового збору за подання апеляційної скарги, відповідну ухвалу не постановив, з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір у сумі 3 552,97 грн за подання як касаційної (1 853,72 грн), так і апеляційної скарг (1699,25 грн).
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      51. ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
      52. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України). Безпідставно набута пенсія не повертається, якщо її виплата була проведена добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку платника та недобросовісності з боку набувача (пункт 1 частини першої статті 1215 ЦК України).
      53. Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку (частина перша статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
      54. Спори за вимогами територіальних органів Пенсійного фонду України про стягнення надмірно виплачених сум пенсій є приватноправовими та мають розглядатися за правилами цивільного судочинства. Позивач бере участь у цій справі не на виконання передбачених законодавством владних повноважень, а з підстав, передбачених, зокрема, ЦК України.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, статтями 416, 418, 419, 436 ЦПК України, пунктом 10 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      2. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 6 липня 2016 року залишити без змін.
      3. Стягнути з ОСОБА_3 до Державного бюджету України судовий збір у сумі 3 552,97 грн за подання апеляційної та касаційної скарг.
      4. Поновити виконання рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 травня 2016 року й ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 6 липня 2016 року.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      27 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 761/27538/17
      Провадження N 14-12цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року (у складі суддів Білич І.М., Болотова Є.В., Поліщук Н.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус 8" (далі - ТОВ "Таурус 8"), ОСОБА_3 про визнання дій щодо ненадання інформації незаконними, зобов'язання надати інформацію, відшкодування моральної шкоди,
      ВСТАНОВИЛА:
      У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_5, після смерті якого вона, а також ОСОБА_3 (дружина ОСОБА_5) та ОСОБА_6 (син ОСОБА_5) у порядку спадкування за законом набули частки у статутному капіталі ТОВ "Таурус 8" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпродторг MM" (далі - ТОВ "Спецпродторг MM"). У зв'язку із цим позивачка має право на отримання інформації щодо своїх коштів, вкладених у ці підприємства, та щодо діяльності зазначених суб'єктів господарювання. 6 липня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до ОСОБА_3 із заявою про надання фінансової інформації щодо діяльності ТОВ "Таурус 8". Листом від 13 липня 2017 року позивачці відмовлено в наданні такої інформації. Посилаючись на зазначене, ОСОБА_4 просила суд визнати дії відповідачів у частині відмови в наданні фінансової інформації щодо діяльності ТОВ "Таурус 8" незаконними; зобов'язати відповідачів надати їй указану інформацію; стягнути з ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
      Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 7 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не є учасниками ТОВ "Таурус 8", загальні збори якого не скликалися, питання про вступ спадкоємців до нього не вирішувалось, а тому позивачка не набула права на отримання інформації щодо діяльності цього товариства; ОСОБА_3 у зв'язку зі звільненням не є директором товариства; завдання моральної шкоди позивачкою не доведено.
      Постановою Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
      Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спір виник між спадкоємцями, які набули статусу учасників товариства, та юридичною особою, тобто з корпоративних відносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      У березні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано, тим, що лише з моменту прийняття загальними зборами учасників ТОВ "Таурус 8" рішення про прийняття спадкоємця до складу учасників цього товариства спадкоємець за наявності його згоди стає учасником товариства. Перехід частки у статутному капіталі товариства до спадкоємця не призводить до автоматичного набуття ним статусу учасника господарського товариства, а дає спадкоємцеві право на вступ до цього товариства. Висновок апеляційного суду про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства є необґрунтованим, оскільки ОСОБА_4 не вступила до складу учасників товариства, отже, спір виник між фізичними особами, а не учасниками товариства.
      У квітні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року і передати справу для продовження розгляду до апеляційного суду.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок апеляційного суду суперечить вимогам статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в якій визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. ОСОБА_4 не є і не має бажання бути учасником ТОВ "Таурус 8". Отже, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 та 29 травня 2018 року за цими касаційними скаргами відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали.
      У червні 2018 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, вказуючи на те, що ні вона, ні позивачка не є учасниками ТОВ "Таурус 8", a ОСОБА_3 не є його директором. Отже, ОСОБА_4 не має права на отримання будь-якої внутрішньої та/або фінансової інформації щодо ТОВ "Таурус 8".
      Верховний Суд у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 26 листопада 2018 року призначив справу до судового розгляду, а ухвалою від 5 грудня 2018 року - передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 оскаржують судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції (частина шоста статті 403 ЦПК України).
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду.
      Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 - частковому задоволенню з огляду на таке.
      Суди встановили, що відповідно до пунктів 2.1, 7.3 статуту ТОВ "Таурус 8" у редакції від 13 вересня 2010 року його засновником (учасником) є ОСОБА_5, розмір частки якого становить 100 % статутного фонду.
      ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
      Згідно з пунктом 9.4 статуту цього товариства у зв'язку зі смертю його учасника спадкоємці мають переважне право вступу до товариства. При відмові спадкоємця від вступу до товариства або відмові товариства у прийнятті до нього спадкоємця йому видається у грошовій або в натуральній формі частка в майні, яка належала спадкодавцю.
      Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 листопада 2013 року, виданого Шостою київською державною нотаріальною конторою, спадщина складається з 1/2 часини в статутному капіталі ТОВ "Таурус 8" та 1/2 частини в статутному капіталі ТОВ "Спецпродторг MM". Це свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частину у статутному капіталі видано ОСОБА_4 Свідоцтво про право на спадщину на 1/6 частину в статутному капіталі ОСОБА_3 та на 1/6 частину ОСОБА_6 видано 22 лютого 2013 року.
      17 січня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до ТОВ "Таурус 8" із заявою про звільнення за власним бажанням із займаної посади директора цього товариства.
      У цій заяві зазначено, що товариство фактично перебуває без власника, оскільки відповідно до положень його статуту жоден зі спадкоємців не є учасником товариства, а лише має право на вступ до його учасників, але через складні сімейні стосунки спадкоємці не можуть скликати збори учасників для ухвалення нової редакції статуту та вирішення питання про вступ до товариства.
      Наказом ТОВ "Таурус 8" від 17 січня 2017 року ОСОБА_3 звільнено з посади директора цього товариства.
      Листом від 6 липня 2017 року представник позивача звернувся до ОСОБА_3 як директора ТОВ "Таурус 8" із заявою про надання фінансової інформації щодо діяльності цього товариства за період з 13 квітня 2013 року.
      Листом від 13 липня 2017 року ОСОБА_3 відмовила в наданні запитуваної інформації.
      У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, яка набула чинності на час розгляду справи апеляційним судом.
      Разом з тим стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, як і стаття 20 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      При визначенні підвідомчості (предметної та суб'єктної юрисдикції) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.
      Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 Цивільного кодексу України, статей 88, 167 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року N 1576-XII "Про господарські товариства" (тут і далі - ЦК України, ГК України та Закон N 1576-XII відповідно у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб'єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).
      Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом (стаття 116 ЦК України, стаття 88 ГК України).
      Разом з тим статтею 100 ЦК України було встановлено, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.
      Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства (стаття 147 ЦК України).
      Згідно з положеннями статей 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.
      Суд установив та з матеріалів справи вбачається, що положеннями статуту ТОВ "Таурус 8" (який є його установчим документом відповідно до статті 143 ЦК України, статті 82 ГК України) не передбачено, що право на участь у ньому набувається спадкоємцями учасника товариства автоматично, разом з прийняттям спадщини на частку у статутному капіталі товариства. Крім того, статтею 1219 ЦК України імперативно встановлено, що особисті немайнові права, яким є право участі у товаристві, не входять до складу спадщини.
      Натомість пункт 9.4 статуту цього товариства передбачає переважне право вступу до товариства спадкоємців у зв'язку зі смертю його учасника. Зазначене положення відповідає нормам статті 55 Закону N 1576-XII.
      З аналізу положень статей 82, 83 ГК України, статей 143-145 ЦК України, статей 51, 52, 58, 59 Закону N 1576-XII, статей 6, 9, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вбачається, що прийняття рішення про зміну складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить до виключної компетенції його вищого органу, а зміни до статуту, пов'язані зі зміною складу учасників такого товариства, підлягають державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      Суд на підставі наданих сторонами доказів установив, що вищий орган ТОВ "Таурус 8" не приймав рішень про зміну складу його учасників у зв'язку зі смертю засновника (учасника) товариства ОСОБА_5 і вступу до нього спадкоємців ОСОБА_3, ОСОБА_4 та про внесення відповідних змін до статуту цього товариства. У матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації таких змін. Тобто позивачка та відповідачка не набули статусу учасників ТОВ "Таурус 8".
      Отже, зазначений спір не є спором між учасниками (засновниками) ТОВ "Таурус 8" або між цим товариством та його учасником (засновником) щодо створення, діяльності, управління або припинення діяльності цієї юридичної особи.
      За таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у силу факту прийняття ними спадщини вважаються учасниками товариства, а тому цей спір є корпоративним і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції передчасно закрив провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      Згідно із частинами четвертою, шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
      Оскільки ухвала апеляційного суду про закриття провадження у справі перешкоджає провадженню у справі, рішення суду першої інстанції не було предметом апеляційного розгляду щодо фактичних обставин, від установлення яких залежить правильне визначення характеру спірних правовідносин, застосування відповідних їм норм матеріального права та вирішення позовних вимог, то ухвала Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко