Верховний суд дозволив видавати паспорти старого зразка

[Bolt]

Верховний суд дозволив видавати паспорти старого зразка

Противники биометрических паспортов смогут получать паспорта старого образца

Большая Палата Верховного Суда поставила точку в одном из самых резонансных споров.

 

 

Большая Палата Верховного Суда 19 сентября 2018 года рассмотрела апелляционную жалобу граждан Натальи Дегтяр, Бориса Ференса и Лидии Ференс на решение КАС ВС от 26 марта 2018 года в образцовом деле по иску Н. Дегтяр к Коростенскому районному отделу Управления Государственной миграционной службы Украины в Житомирской области о признании противоправным отказа в выдаче паспорта гражданина Украины в виде книжечки и обязательстве выдать его.

Обращение в суд с указанными требованиями истица мотивировала своими религиозными убеждениями. Прихожанка Украинской православной церкви Московского патриархата считает унизительным присвоение человеку идентифицирующего номера, который, по ее мнению, является аналогом имени, а также нанесение штрих-кода на документ, удостоверяющий личность.

Более того, представители истицы также заявили, что государство, обязывая граждан получать биометрические паспорта, ограничивает в правах определенную категорию лиц, в частности, верующих.

«Номера присваивают неопознанным трупам, узникам концлагерей и преступникам и нас, фактически приравнивают к этим категориям лиц», - отметил один из представителей.

«Только фашисты присваивали людям номера. Действия Государственной миграционной службы похожи на те, которые были осуждены Нюрнбергским трибуналом», - добавил еще один представитель апеллянта.

Кроме того, истец ссылалась на то, что обработка персональных данных при оформлении паспорта в виде ID-карты, является неправомерным вмешательством в ее личную жизнь со стороны государственных органов.

В свою очередь, представители ГМС акцентировали внимание на том, что для оформления паспорта гражданина Украины в форме паспортной книжечки образца 1994 года после 1 ноября 2016 года больше нет оснований, ввиду принятия специального закона «О Едином государственном демографическом реестре и документах, которые подтверждают гражданство Украины, удостоверяют личность или ее специальный статус».

Таким образом, возможность выдачи паспорта без уникального номера записи в реестре (или как называют ее представители истца – «печати антихриста») более не предусмотрена.

Отметим, что 26 марта 2018 года коллегия судей Кассационного административного суда ВС (судьи М. Смокович, В. Бевзенко, О. Билоус, В. Шарапа, Т. Стрелец) в удовлетворении заявленных требований истице отказали. Однако в дальнейшем решение коллегии было обжаловано в Большой Палате Верховного Суда, и теперь БП ВС пришла к выводу, что апелляционная жалоба подлежит удовлетворению.

В итоге, БП ВС постановила отменить решение КАС ВС от 26 марта 2018 года, признать противоправной бездеятельность ГМС в виде отказа от выдачи Н. Дегтяр паспорта гражданина Украины в виде книжечки и обязать миграционную службу все-таки сделать это.       

Полный текст решения Большой Палаты будет составлен 1 октября 2018 года. 

Отметим, что рассмотрение данного иска, которое происходило достаточно эмоционально, заняло у Большой Палаты Верховного Суда целый день – с 10:00 до 20:00. Около Кловского дворца все это время находилась большая группа прихожан УПЦ МП, требовавшая удовлетворить кассационную жалобу их прихожанки.

https://sud.ua/ru/news/publication/125574-protivniki-biometricheskikh-pasportov-smogut-poluchat-pasporta-starogo-obraztsa

[Bolt]

Верховний Суд захистив право особи на невтручання в особисте життя у зв’язку з обробкою персональних даних

 

19 вересня 2018, 22:40

Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних. Їх обробка має здійснюватися, як і раніше, в межах та на підставі тих законів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянами та державою.

Впровадження новітніх технологій не повинно бути безальтернативним і примусовим. Ті, хто відмовляються приймати ці технології, повинні мати альтернативу – використання традиційних методів ідентифікації особи.

19 вересня 2018 року Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 806/3265/17 (провадження № 11-460заі18), захистила право особи, передбачене ст. 32 Конституції України, якою, зокрема, закріплено заборону збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім законом визначених випадків.

Позивачка звернулася до суду з позовом, заперечуючи проти виготовлення паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм, який міститиме її персональні дані.

Судді Великої Палати Верховного Суду розглянули апеляційні скарги осіб на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у зразковій справі за позовом до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії.

Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі, частково задовольнивши позовні вимоги та зобов’язавши Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати позивачці паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/558538/

[Bolt]

РІШЕННЯ

Іменем України

 

26 березня 2018 року

Київ

справа №806/3265/17

адміністративне провадження №Пз/9901/2/18

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого                    Смоковича М.І.,

суддів:                     Бевзенка В.М., Білоуса О.В., Шарапи В.М., Стрелець Т.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання                     Гулової О.І.,

позивача                                                   ОСОБА_1,

представників позивача                               ОСОБА_2, ОСОБА_3,

                                                            ОСОБА_4,

представників відповідача                     Дубчак О.О., Харченко С.В., Юхимчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - Відділ УДМС), Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - Управління ДМС) про визнання протиправною бездіяльності відповідачів та зобов'язання вчинити певні дії,

установив:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу УДМС з такими вимогами:

визнати протиправною бездіяльність Відділу УДМС щодо оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1 у вигляді паспортної книжечки;

зобов'язати Відділ УДМС оформити та видати їй бланк паспорта у формі паспортної книжечки.

Ухвалою від 30 листопада 2017 року суддя Житомирського окружного адміністративного суду Шуляк Л.А. відкрила провадження в цій справі.

У січні 2018 року суддя Шуляк Л.А., у порядку статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) звернулася до Верховного Суду з поданням про розгляд зазначеної справи за позовом ОСОБА_1 як зразкової. За цим поданням Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15 лютого 2018 року відкрив провадження у зразковій справі.

При прийнятті такого рішення колегія суддів виходила з того, що справа, в якій Житомирський окружний адміністративний суд відкрив провадження, та матеріали справ, які цей суд надав як свідчення того, що ці спори є аналогічними, відповідають ознакам типових у розумінні пункту 21 частини першої статті 4 КАС, оскільки:

відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (територіальні підрозділи Державної міграційної служби України); спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (через відмову територіального підрозділу Державної міграційної служби України видати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки у зв'язку з набранням чинності Законом України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» (далі - Закон № 1474-VIII), яким внесено зміни, зокрема, до Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон           № 5492-VI); позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по своїй суті: визнати неправомірною відмову відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки (або визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неоформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки) та зобов'язати відповідача видати позивачеві (чи особі, законним представником якої він є) бланк паспорта/паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26  червня 1992 року № 2235-ІІІ).

Після того, як Верховний Суд відкрив провадження у зразковій справі за цим позовом, позивачка подала дві заяви про уточнення позовних вимог, а також заяву про залучення Управління ДМС (у цій справі було третьою особою) як співвідповідача.

Ухвалою від 15 березня 2018 року Верховний Суд залучив Управління ДМС до участі в розгляді справи як співвідповідача.

Отже, з урахуванням останньої заяви позивачки про уточнення позовних вимог від       7 березня 2018 року, а також її заяви від 8 березня 2018 року (до суду вона надійшла 12 березня 2018 року) про збільшення позовних вимог у зв'язку із залученням співвідповідача, зміст позовних вимог ОСОБА_1 є таким:

визнати протиправною відмову Відділу УДМС у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від             26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

зобов'язати Відділ УДМС оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт, без передачі будь-яких даних про неї до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру;

зобов'язати Управління ДМС у подальшому здійснити паспортний облік                                 гр. ОСОБА_1 згідно з Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, а саме: виключно за прізвищем, іменем та по батькові (ст. ст. 28, 294, 296 Цивільного кодексу України), роком народження та місцем реєстрації.

З урахуванням того, що цю справу Верховний Суд розглядає як зразкову, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що задоволення клопотань про зміну/збільшення позовних вимог та зміну правового статусу одного з учасників справи (Управління ДМС) з третьої особи на співвідповідача суд у цій справі допустив з урахуванням того, що для цих спірних правовідносин зміни і доповнення, про які вже зазначено, не впливають на істотні та визначальні характеристики цієї справи (суб'єктний склад, підстави позову, правове регулювання спірних відносин), які слугували підставою для висновку про наявність ознак типової справи, встановлених пунктом 21 частини першої статті 4 КАС, отже і про можливість відкриття провадження у зразковій справі.

За змістом позовної заяви, згаданих заяв ОСОБА_1 від 7 та 8 березня 2018 року, а також додатково поданих пояснень від 16 березня 2018 року та від 19 березня           2018 року обґрунтування позовних вимог у цій справі є таким. З посиланням на норми пунктів 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року         №    2235-ІІІ (далі - Положення про паспорт), а також на норми статті 13, частин другої, четвертої та шостої статті 14 Закону №5492-VI позивачка стверджує, що паспорт громадянина України може виготовлятися не тільки у формі картки з безконтактним електронним носієм, а  й у формі паспортної книжечки. З огляду на чинне на сьогодні правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, позивачка вважає, що позбавлення її як громадянки України права вибору форми документа, що посвідчує особу власника і підтверджує громадянство України, є неправомірним, і за відсутності встановлених Законом № 5492-VI підстав (частина сьома статті 16) відповідач не має права відмовити їй у видачі такого документа, як паспорт громадянина України, у формі паспортної книжечки.

Стосовно мотивів, якими керується позивачка при виборі форми (бланка) паспорта громадянина України (що це повинна бути саме паспортна книжечка), то такими, судячи зі змісту позову, є її релігійні переконання та зумовлені ними перестороги у настанні негативних наслідків для людини в разі формування у Єдиному державному демографічному реєстрі унікального номера, що, у розумінні позивачки, буде аналогом її імені, а в майбутньому - його заміною. Формування унікального номера в Єдиному державному демографічному реєстрі позивачка пов'язує з оформленням паспорта громадянина України саме у вигляді картки з безконтактним електронним носієм, який міститиме її персональні дані. Щодо останніх, то, за змістом позову, згоди на їх обробку ОСОБА_1 не надавала і надавати відмовляється з наведених мотивів. Примушування до обробки її персональних і водночас конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України, без якого їй як громадянці не обійтися, розцінює як неправомірне втручання в її особисте життя з боку держави (в особі її органів).

У зв'язку з цим позивачка зазначає і про те, що в разі, якщо паспорт громадянина України оформити у вигляді картки з безконтактним електронним носієм інформації, щоразу, коли виникатиме необхідність у встановленні/ідентифікації її особи, як-от при укладенні цивільно-правового договору, здійснюватиметься обробка її персональних даних, незалежно від того, давала вона на це згоду чи ні, що, поряд з порушенням її конституційних прав, дає також підстави стверджувати про порушення вимог статті     8 Закону України «Про обробку персональних даних».

Поряд з цим ОСОБА_1 не погоджується з правомірністю і необхідністю виконання рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації ІКАО Doc 9303 та дотримання міжнародного стандарту ISO/IEC 14443, оскільки вони не є складовою законодавства України, а також висловлює незгоду з використанням у паспорті громадянина України (нового зразка) іноземної мови, оскільки інформація до нього вноситься одночасно двома мовами: українською та англійською.

Представник позивачки ОСОБА_4 також подав пояснення по суті спору, в яких висловив свої міркування щодо позиції відповідачів у цій справі. Зокрема, представник позивачки зазначив, що доводи про неможливість оформлення паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки є безпідставними, позаяк така можливість на сьогодні є. Представник позивачки вважає, що відповідачі, відмовляючи в оформленні паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, обмежилися лише посиланням на норми Закону №5492-VI, залишивши поза увагою інші нормативні акти у цій сфері правовідносин, зокрема Положення про паспорт. З посиланням на положення пункту 3 цього нормативного акта представник позивачки зазначив, що Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки затверджено наказом Міністра внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року № 320 і він дотепер є чинним. З огляду на те, що законодавство України все ж дозволяє позивачці отримати паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки, відмова відповідачів у наданні їй можливості реалізувати таке своє право є неправомірною, порушує як її конституційні права, так і зобов'язання держави, обумовлені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема щодо заборони втручання у приватне і сімейне життя особи. Представник позивачки наголошує і на тому, що відмова в оформленні паспорта громадянина України є позицією всієї Української православної церкви, а не лише позивачки як однієї з її прихожан, і жодних привілеїв чи переваг порівняно з іншими громадянами у тому, щоб паспорт громадянина України оформляли у вигляді паспортної книжечки, немає. Як і позивачка, її представник також зазначає про неприпустимість заміни імені цифровим ідентифікатором та використання міжнародних стандартів щодо бланків документів, які містять безконтактний носій інформації.

У письмових відповідях на пояснення та відзиви Управління ДМС і Відділу УДМС позивачка, висловлюючи свої міркування щодо аргументів останнього по суті спору, з посиланням на згадані законодавчі норми, а також практику Європейського суду з прав людини, з-поміж іншого, ще раз наголосила на неприпустимості порушення її конституційного права на свободу віросповідання і обробки персональних даних без її на те добровільної згоди.

Управління ДМС та Відділ УДМС у своїх спільних запереченнях на позовну заяву, поданих ще до відкриття провадження у зразковій справі, зазначили, що саме Закон № 5492-VIвизначає правові та організаційні засади видачі документів, зокрема, що посвідчують особу та підтверджують громадянство. З 1 жовтня 2016 року набрав чинності Закон №1474-VIII, яким внесено низку змін до Закону №    5492-VI. З посиланням на положення статті 13, частин першої, другої статті 14, статті 15, частин другої, третьої, четвертої статті 21 Закону № 5492-VI, а також на положення абзацу другого пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745 відповідачі зазначили, що з 1 листопада 2016 року паспорт громадянина України оформляється громадянам України, які досягли чотирнадцятирічного віку лише у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру. Щодо документів у формі книжечки, то такими, за поясненнями відповідачів, можуть бути інші документи, передбачені Законом            № 5492-VI, але не паспорт громадянина України. Отож, на виконання пункту 2 Постанови № 302 у територіальних підрозділах ДМС на всій території України розпочато облаштування автоматизованих робочих місць єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами (АРМ ЄІАС УМП). У деяких територіальних підрозділах ДМС такі автоматизовані робочі місця запрацювали раніше, до 1 січня 2016 року, як-от у Відділі ДМС, а в деяких - після цієї дати, однак з 1 листопада 2016 року всі без винятку територіальні підрозділи ДМС розпочали оформлення (незалежно від того, чи вперше, чи у зв'язку з його втратою або необхідністю обміняти) паспортів громадянина України виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру за зразком бланка, затвердженого Постановою № 302. Стосовно Положення про паспорт, то таке, стверджують відповідачі, може діяти лише в тій частині, яка не суперечить Закону № 5492-VI (у редакції, викладеній згідно із Законом № 1474-VIII). Відтак, з посиланням на конституційні норми статей 19, 24, 35 Основного Закону, Відділ УДМС та Управління ДМС зазначили й про те, що релігійні переконання конкретної особи не є і не можуть бути підставою для невиконання/порушення приписів закону як з боку такої особи, так і з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідачі вважають, що з огляду на чинне правове регулювання спірних правовідносин вони не можуть видати позивачці паспорт громадянина України в іншій формі (паспортної книжечки), ніж та, яку встановлено Законом № 5492-VI та Постановою № 302 і в той спосіб, у який вона просить. Зважаючи на наведене, відповідачі просили відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

На виконання ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 лютого 2018 року Управління ДМС надіслало пояснення до позовної заяви (на дату їх подання Управління ДМС брало участь у цій справі як третя особа), а після того, як його залучили до участі у справі як співвідповідача, - відзив на позовну заяву. У цих заявах по суті справи Управління ДМС, як і раніше,  зазначило про безпідставність позовних вимог з огляду на чинне правове регулювання спірних правовідносин. Поряд з аргументами, які по суті є схожими до вже наведених, Управління ДМС також звернуло увагу на неналежну форму звернення позивачки щодо отримання паспорта громадянина України. Зокрема, вказало на необхідність заповнення заяви-анкети встановленої форми, до якої потрібно долучити відповідний пакет документів.

Відділ ДМС на виконання ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 лютого 2018 року подав відзив на позов ОСОБА_1, за яким цей відповідач теж просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, наводячи мотиви, за змістом аналогічні тим, що зазначені. Так, відповідач вкотре наголошує на тому, що для оформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року після 1 листопада 2016 року вже немає законних підстав, і порушувати приписи Закону № 5492-VI (як спеціального нормативно-правового акта у цій сфері правовідносин, який має вищу юридичну силу порівняно з іншими) та Постанови № 302 під будь-яким приводом, у тому числі з релігійних переконань особи, відповідач як суб'єкт владних повноважень не може.

У судовому засіданні позивачка і її представники позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві, уточненнях до неї та поясненнях по суті спору, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача просили відмовити у задоволенні позову з мотивів, аналогічних тим, які зазначено у відзивах на позовну заяву та запереченнях на неї.

Суд заслухав пояснення позивачки і представників сторін, розглянув позовну заяву та додані до неї матеріали, з'ясував доводи, якими позивачка обґрунтовує позовні вимоги, розглянув заперечення і відзиви відповідачів, у яких вони висловили свої аргументи по суті спору, і з'ясував таке.  

У липні 2017 року ОСОБА_8, позивачка у цій справі, та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб, після чого обоє з подружжя, відповідно до їхнього свідоцтва про шлюб від        15 липня 2017 року, взяли прізвище ОСОБА_9.

3 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Управління ДМС, Відділу УДМС та Державної міграційної служби України (далі - ДМС) із заявою (довільної форми) про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру. Позивачка зазначила, що через свої релігійні переконання вона відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі. З посиланням на положення статті 35 Конституції України, яка гарантує право на свободу світогляду і віросповідання, позивачка просила оформити їй паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт.

Листом від 6 жовтня 2017 року № 22/2728 Відділ УДМС відповів позивачці, що паспортизація громадян України здійснюється відповідно до вимог Закону  № 5492-VI (у редакції, викладеній згідно із Законом № 1474-VIII), яким встановлено форму, зокрема, такого документа, як паспорт громадянина України, та вимоги/умови щодо його отримання. Зразок і технічний опис бланка паспорта громадянина України затверджено Постановою № 302, прийнятою відповідно до частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону №    5492-VI. За цією Постановою (у редакції, викладеній згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745) з 1 листопада 2016 року паспорт громадянина України виготовляється лише у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого тією ж Постановою № 302. Відділ УДМС зазначив, що всім необхідним матеріально-технічним ресурсом для оформлення паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм його забезпечено ще з початку 2015 року. Остаточно приймання документів для оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року припинено з 1 листопада 2016 року, тому на дату звернення позивачки (жовтень 2017 року) законних підстав для виготовлення паспорта громадянина України в іншій формі чи іншим способом, ніж це встановлено Законом № 5492-VI та Постановою № 302, немає.

Управління ДМС теж надіслало на адресу позивачки листа від 5 жовтня 2017 року      № 9/Б-744, в якому з мотивів, аналогічних тим, які вказано, відмовило їй у виготовленні паспорта громадянина України зразка 1994 року. Відповідь ДМС по суті звернення ОСОБА_1 була такою ж.

З огляду на таку позицію ДМС, її територіальних органу та підрозділу стосовно висловленого у її зверненні питання позивачка звернулася з цим позовом до суду.

Перед тим, як перейти до викладення мотивів ухваленого в цій справі рішення по суті позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Звернення позивачки про отримання паспорта громадянина України за формою і змістом не відповідає вимогам до заяви-анкети, на підставі якої до Єдиного державного демографічного реєстру вноситься відповідна інформація про особу заявника та яка є підставою для вчинення територіальними органами і підрозділами ДМС відповідних дій/прийняття рішень щодо оформлення паспорта громадянина України встановленого зразка. Тому зауваження Управління ДМС з цього приводу є слушними. Однак, з огляду на мотиви подання цього позову (йдеться про суб'єктивне ставлення позивачки до форми паспорта громадянина України у вигляді безконтактної картки з електронним носієм інформації і його оформлення засобами Єдиного державного демографічного реєстру), звернення до територіального підрозділу ДМС із заявою-анкетою відповідно до згаданого Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, слугуватиме підставою для оформлення їй паспорта громадянина України у формі безконтактної картки з імплантованим у неї носієм інформації, а також означатиме, що зазначені в цій заяві відомості, відповідно до названого вище Порядку, підлягатимуть внесенню до Єдиного державного демографічного реєстру, з чим,  власне, і не погоджується позивачка. З огляду як на ту кількість спорів, які вже виникли з правовідносин, пов'язаних з такими ж зверненнями громадян України до органів і підрозділів ДМС і з аналогічних підстав відмови останніх  в оформленні паспорта громадянина України зразка 1994 року, так і на ті, які виникатимуть надалі у зв'язку з подібними зверненнями, і результатом їх розгляду, зумовленим змінами у правовому регулюванні суспільних відносин у цій сфері, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для ухвалення зразкового рішення, аби сприяти однаковій правозастосовній практиці судів під час вирішення спорів цієї категорії.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 32 Основного Закону  не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За змістом частин першої, другої статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до частин першої, другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Наведеним конституційним положенням кореспондують норми, зокрема, статті             3 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі -Закон № 987-XII), за якою кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Згідно з частинами другою, десятою статті 5 Закону № 987-XII церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, визначає Закон №5492-VI (тут - у редакції, чинній на дату звернення позивачки про отримання паспорта громадянина України).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Згідно з частинами другою, третьою статті 4 Закону № 5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб'єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб'єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання, зокрема, цього законодавчого положення Кабінет Міністрів України постановою від 18 жовтня 2017 року № 784 затвердив Порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб'єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації (далі - Постанова № 784).

Зокрема, пунктом 4 цього Порядку передбачено, що Реєстр складається з головного та резервного обчислювальних центрів і вузлів уповноважених суб'єктів. Уповноважені суб'єкти є розпорядниками відомчих інформаційних систем у межах, визначених Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Засобами Реєстру є технічні і програмні засоби відомчих інформаційних систем уповноважених суб'єктів, що застосовуються для внесення інформації до Реєстру та оформлення документів.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».

У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Назви та види документів, що оформляються із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, визначено у статті 13 Закону № 5492-VI. За частиною першою цієї статті документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI).

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, <…> містять безконтактний електронний носій.

За частинами першою, другою статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.

Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 5492-VI бланки документів, які містять безконтактний електронний носій, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів та з урахуванням рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення.

Бланки документів, які не містять безконтактного електронного носія, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення.

Згідно з частиною другою статті 15 Закону № 5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 16 Закону № 5492-VI головний обчислювальний центр здійснює автоматизовану перевірку даних, отриманих з бази даних розпорядника Реєстру, формує набори даних та забезпечує виготовлення документів.

За фактом виготовлення документа відомості про серію та номер документа, дату персоналізації, номер використаного бланка в електронній формі передаються ВІС відповідним уповноваженим суб'єктом.

Підстави, за яких уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа, встановлено в частині сьомій статті 16 Закону № 5492-VI.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.

Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині сьомій статті 21 Закону № 5492-VI. Він містить, зокрема: унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.

Поряд із цим, у статті 7 Закону № 5492-VI визначено перелік інформації про особу, яка вноситься до Реєстру, в якій, крім зазначеного, передбачено, що у разі оформлення паспорта громадянина України до Реєстру за згодою особи вносяться також відцифровані відбитки пальців рук особи (пункт 13 частини першої статті 7).

Інформація, яку тут виокремлено, у розумінні пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 5492-VI, є біометричними даними, параметрами, тобто сукупністю даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб.

Відповідно до частини шостої статті 7 Закону № 5492-VI забороняється вимагати від осіб та вносити до Реєстру інформацію, не передбачену цим Законом. Забороняється вимагати від осіб персональні дані, що свідчать про етнічне походження, расу, політичні, релігійні чи інші переконання, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також дані щодо здоров'я або статевого життя.

На виконання положень частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону №5492-VI Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №302 (тут її положення суд застосовує у редакції, викладеній згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745), якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

За змістом пункту 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;

з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

За пунктом 3 Постанови № 302: до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

Відповідно до пунктів 1, 2 додатка 2 «Технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм» до Постанови № 302 бланк паспорта громадянина України (далі - паспорт) виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій.

У паспорт імплантовано безконтактний електронний носій, який відповідає вимогам нормативних документів України у сфері технічного та криптографічного захисту інформації. Безконтактний електронний носій відповідає вимогам стандарту ISO/IEC 14443 щодо запису і зчитування даних.

До безконтактного електронного носія вноситься інформація, яка зазначена на лицьовому та зворотному боці паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя, відцифрований підпис особи), а також дані щодо забезпечення захисту інформації, що внесена на безконтактний електронний носій, відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

У контексті спірних правовідносин і їх правового регулювання суд вважає за потрібне зазначити, що запровадження єдиної системи реєстрації населення, яке охоплює все населення країни із сучасним рівнем безпеки як персональних даних, так і всіх ідентифікаційних документів з електронним носієм біометричної інформації, є одним із кроків у напрямку гармонізації національного законодавства та чинної практики обліку населення із законодавством та практикою країн Європейського співтовариства, намір щодо приєднання до яких держава Україна офіційно задекларувала 2010 року.

Створення Єдиного державного демографічного реєстру з належним ступенем захисту інформації має на меті не тільки уніфікувати чинні державні реєстри, наповнені персональними даними залежно від сфери правового регулювання і мети їх обробки, сприяти вивченню демографічних процесів та управлінню міграцією населення, а й важливе значення для боротьби з міжнародною злочинністю і особливо - для національної безпеки нашої країни та охорони громадського порядку, що особливо актуально в умовах сьогодення, коли наша держава стала об'єктом збройної агресії Російської Федерації.

Закон № 5492-VI прийнято ще у листопаді 2012 року, і допоки тривала розбудова інфраструктури Реєстру в регіонах, громадяни України могли отримувати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Так, окремі територіальні підрозділи ДМС, як-от відповідач у цій справі, мали необхідне матеріально-технічне забезпечення для оформлення паспорта громадянина України у формі безконтактної картки ще на початку 2015 року. Поряд із цим, окремі підрозділи ДМС не були укомплектовані необхідним обладнанням, відповідно не мали можливості оформляти паспорти громадянина України нового зразка.

Постановою від 23 грудня 2015 року № 1132 Кабінет Міністрів України вніс зміни до Постанови № 302, зокрема, щодо можливості оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт (стосовно громадян України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше) до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою.

З 1 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1474-VIII (за винятком окремих його положень), яким внесено низку змін до Закону № 5492-VI, зокрема в частині видів та форми документів з імплантованим безконтактним електронним носієм та без нього, порядку ідентифікації і верифікації особи, порядку оформлення та видачі цих документів, а також щодо віку, з досягненням якого особа зобов'язана отримати паспорт громадянина України.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1474-VIII до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом. Поряд із тим, за пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1474-VIII, Кабінет Міністрів України зобов'язано, з-поміж іншого, у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

У межах встановленого Законом № 1474-VIII строку уряд прийняв постанову від 26 жовтня 2016 року № 745, якою вніс відповідні зміни до Постанови № 302 (положення цієї Постанови (у новій редакції) наведено). Постанова № 745 набрала чинності з           1 листопада 2016 року, і з тієї ж дати офіційно встановлено, що паспорт громадянина України оформляється виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою № 302.

Підсумовуючи наведене, суд у контексті спірних правовідносин вважає за потрібне зазначити таке.

Документом, який посвідчує особу і підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України, порядок оформлення, видачі, обміну якого на сьогодні (на дату виникнення спірних відносин теж) регламентує Закон № 5492-VI (у редакції, викладеній згідно із Законом № 1474-VIII), а також прийняті на виконання цього Закону урядові постанови № 302 (з урахуванням змін, внесених згідно з постановою від 26 жовтня 2016 року № 745) та № 784.

За цими нормативно-правовими актами, з 1 січня 2016 року паспорт громадянина України обов'язково повинен оформлятися засобами Реєстру. Водночас було встановлено, що до завершення робіт із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено Постановою № 302, але не довше ніж до 1 листопада 2016 року, дозволено використання бланка паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року з урахуванням пункту 2 Положення про паспорт.

Щодо Положення про паспорт, на яке позивачка посилається як на одну з правових підстав для задоволення своїх позовних вимог, то цей підзаконний нормативно-правовий акт прийнято ще на виконання вимог статті 5 Закону України від 8 жовтня 1991 року №    1636-ХІІ «Про громадянство України» (втратив чинність згідно із Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України»).

На підставі Положення про паспорт (у редакції Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року №3423-ХІІ) Кабінет Міністрів України постановою від 4 червня 1994 року №353 (далі - Постанова №353) затвердив зразок бланка паспорта громадянина України. Цю постанову з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 185 «Деякі питання виконання Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визнано такою, що втратила чинність.

Однак постановою від 12 червня 2013 року № 415 уряд зупинив дію постанови від       13 березня 2013 року № 185, заодно відновивши дію Постанови № 353, якою було затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (зразка 1994 року).

Незважаючи на те, що Положення про паспорт, на який посилається позивачка, на сьогодні є чинним, усе ж насамперед варто зважати на те, що це - підзаконний нормативно-правовий акт, тоді як сфера правовідносин, у якій виник цей спір, врегульована Законом № 5492-VI та урядовими постановами, прийнятими на підставі та на виконання цього Закону. У контексті розгляду цієї справи звернути увагу варто також і на те, що Положення про паспорт підлягало застосуванню лише в частині пункту 2, де вказано вік, з якого видається паспорт громадянина України (за цим пунктом - із 16 років).

За Постановою № 302 в редакції, чинній до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745, паспорт громадянина України міг виготовлятися як у формі картки, в яку імплантовано безконтактний електронний носій, так і у формі картки, що не містить безконтактного електронного носія. Постановою № 302 уряд затвердив зразки і технічний опис обох бланків паспортів.

Щодо останнього, то з 1 листопада 2016 року уряд, згідно з постановою від 26 жовтня 2016 року № 745, теж остаточно припинив приймання документів для оформлення такого документа, встановивши, що з указаної дати паспорт громадянина України може оформлятися виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (за зразком бланка, затвердженого Постановою № 302).

З огляду на передбачену в Постанові № 302 можливість використання бланка паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року паспорт громадянина України такої форми (вигляду) громадяни України могли отримувати за умови, що подали для цього необхідні документи до 1 листопада 2016 року.

З 1 листопада 2016 року всі без винятку територіальні органи/підрозділи ДМС зобов'язані остаточно припинити приймання документів на оформлення паспортів громадянина України як зразка 1994 року, так і у формі картки, що не містить безконтактного електронного носія. Із цієї дати (1 листопада 2016 року) паспорт громадянина України повинен оформлятися (чи то вперше, чи у зв'язку з його обміном або втратою) лише засобами Реєстру і тільки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

На цей носій вноситься інформація, яка зазначена на лицьовому та зворотному боці паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя, відцифрований підпис особи (останнє - для громадян України, які досягли вісімнадцятирічного віку), відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи), а також дані щодо забезпечення захисту інформації, що внесена на безконтактний електронний носій, відповідно до вимог Закону № 5492-VI. Так, за фактом оформлення паспорта громадянина України до Реєстру підлягають внесенню персональні дані такої особи, у зв'язку з чим у цьому Реєстрі формується унікальний номер, запис про який  вноситься до паспорта громадянина України.

Звідси випливає висновок, що з 1 листопада 2016 року і до сьогодні, зокрема й на дату звернення позивачки про оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року, правове регулювання спірних відносин є таким, що для оформлення паспорта громадянина України в іншій формі, ніж ID-картки з безконтактним електронним носієм інформації, уже немає законних підстав. Альтернативи такій формі паспорта громадянина України (ID-картки з безконтактним електронним носієм інформації) ні Закон № 5492-VI, ні урядові нормативно-правові акти, прийняті на його виконання, не передбачають, як і винятків із загального для всіх громадян України обов'язку отримати цей документ у встановленому порядку і встановленої форми. Тому територіальні органи/підрозділи ДМС як суб'єкти владних повноважень при виконанні своїх офіційних повноважень не можуть діяти всупереч вимогам закону.

Стосовно доводів позивачки про можливість вибору форми паспорта громадянина України між карткою та паспортною книжечкою, то зі змісту положень статей 13 - 16 Закону № 5492-VI дійсно вбачається, що документи, передбачені цим Законом, з-поміж яких зазначено паспорт громадянина України, можуть оформлятися як у формі картки, так і у формі паспортної книжечки. Водночас, застосовуючи законодавчі положення в цій частині, потрібно зважати й на те, що цей Закон встановлює вимоги щодо оформлення не тільки паспорта громадянина України, а й інших документів, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України, а також її спеціальний статус. Тому вимоги щодо форми документів, установлені у статті 14, є загальними, і застосовувати положення цієї статті потрібно в системному взаємозв'язку з іншими нормами Закону № 5492-VI, а не вибірково. Зокрема, як приклад можна зазначити, що одним із документів, який виготовляється у формі книжечки, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Проте, як і паспорт громадянина України, цей документ теж повинен містити безконтактний електронний носій і виготовлятися із застосуванням засобів Реєстру. Зрештою, усі документи, які перелічено в частині першій статті 13 Закону № 5492-VI, за винятком посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасового посвідчення громадянина України та посвідчення водія, згідно із Законом № 5492-VI, повинні містити безконтактний електронний носій, за фактом виготовлення якого до Реєстру підлягають внесенню відомості про особу та документ (серія, номер, дата персоналізації), щодо якого прийнято рішення про його оформлення.

Щодо релігійних переконань як позивачки, так і релігійної організації, про її приналежність до якої зазначено в позовній заяві та письмових поясненнях, з приводу присвоєння унікального номера, якщо паспорт громадянина України нового зразка оформлятиметься засобами Реєстру, то цей аргумент, незважаючи на усю його значимість для як для ОСОБА_1, так і для багатьох інших громадян України, які поділяють такі ж релігійні погляди й переконання, не може слугувати підставою для того, щоб порушувати/не виконувати вимоги Закону № 5492-VI та/чи робити з нього винятки. На думку суду, такий підхід є недопустимим, оскільки суперечитиме наведеним конституційним положенням статей 24 і 35 Основного Закону, а також може призвести до зловживань з боку окремих осіб та/або їх груп з метою уникнення виконання покладених на них законом обов'язків.

Організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного демографічного реєстру, види персональних даних, які підлягають обробці засобами Реєстру і мета цієї обробки визначені на законодавчому рівні, оскільки сфера цих суспільних відносин, за статтею 92 Конституції України, є предметом винятково законодавчого регулювання.

Водночас повноваження щодо прийняття законів належить виключно парламенту, і законодавча діяльність цього конституційного органу не може піддаватися оскарженню в порядку адміністративного судочинства. Звідси випливає висновок, що вирішити питання співвідношення і балансу особистих релігійних переконань особи та суспільних інтересів, на користь яких на загальнодержавному рівні встановлено єдиний (однаковий для всіх) порядок оформлення документа, що посвідчує громадянство України (зокрема, форми цього документа) чи будь-яким чином змінити правове регулювання цих відносин в інший спосіб, ніж внесення у встановленому порядку змін до чинних на сьогодні законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів у цій частині, на переконання суду, не видається можливим. У межах судового розгляду цього спору обирати форму такого документа, як паспорт громадянина України, і зобов'язувати/змушувати державний орган діяти всупереч встановленому законом правовому порядку в цій сфері правовідносин суперечитиме не лише завданням адміністративного судочинства України і функції судового контролю, а й конституційному принципу поділу влади.

Суд наголошує, що предметом спору в цій справі є правомірність відмови територіального органу ДМС в оформленні паспорта громадянина України у вигляді (формі) паспортної книжечки з мотивів, про які було зазначено. Правову оцінку цим діям/рішенням відповідачів суд надає на предмет їхньої відповідності критеріям, установленим у частині другій статті 2 КАС, зокрема перевіряє, чи такі вчинено/прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Незгода з тим, як держава врегулювала ці правовідносини, у порівнянні з тим, яке їх правове регулювання було раніше, а також небажання виконувати приписи законодавчих та урядових нормативно-правових актів при оформленні паспорта громадянина України із згаданих мотивів, не може слугувати переконливим аргументом протиправності дій суб'єкта владних повноважень, як і не може бути для особи підставою, для того щоб не виконувати/не дотримуватися приписів законодавства.

Доводи позивачки та її представника, з посиланням на норми Положення про паспорт і Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністра внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року №320, про наявність можливості оформити паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки ґрунтуються на помилковому трактуванні положень законодавства, і з огляду на вже зазначені мотиви названі підзаконні нормативні акти не можна використовувати як привід/підставу для порушення приписів Закону № 5492-VI та урядової Постанови № 302.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі встановлених у цій справі обставин суд дійшов висновку, що дії/бездіяльність Відділу УДМС щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року ґрунтуються на правильному застосуванні норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, відповідають критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС, зокрема критеріям законності, обґрунтованості, пропорційності та розсудливості.

Стосовно позовних вимог до Управління ДМС, то з огляду на те, що ці вимоги є похідними (пов'язаними) від вимог до Відділу УДМС, підстав для їх задоволення теж немає.

За правилами статті 139 КАС понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 241- 246, 255, 262, 290, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення Верховного Суду у зразковій справі набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у зразковій справі може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя                                                                                 М.І. Смокович

Судді                                                                                                              В.М. Бевзенко

                                                                                                              О.В. Білоус

                                                                                                              В.М. Шарапа

                                                                                                              Т.Г. Стрелець

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73139306

[Bolt]

Вот теперь по этому поводу в этом деле высказалась и Большая Палата...

ВП ВС: Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і є непропорційним (ВП ВС,справа № 806/3265/17, 19.09.18)

 

Фабула судового акта: В цій справі Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою частково задовольнила позовні вимоги та зобов’язала районний відділ Управління Державної міграційної служби України оформити та видати позивачці паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Позов був мотивований наступними обставинами, - 03 жовтня 2017 року особа звернулася до Державної міграційної служби України ( відповідач, ДМС) із заявою про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру. Ця заява мотивована тим, що через свої релігійні переконання позивачка відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі. Посилаючись на положення ст. 35 Конституції України, яка гарантує право на свободу світогляду і віросповідання, позивачка просила оформити їй паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки за зразком 1994 року відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII.

Велика Палата Верховного Суду в цьому випадку виступала як суд апеляційної інстанції оскільки Житомирський окружний адміністративний суд звернувся до Верховного Суду з поданням про розгляд цієї справи Верховним Судом як зразкової, а Касаційний адміністративний суд в задоволенні позову відмовив.

Аналізуючи норми законодавства, а також висновки ЄСПЛ по ряду рішень цієї інституції, наведені в судовому рішенні, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

За висновком ВП ВС позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18)

Провадження № 11-460заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді - доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Сергійчук Л. Ю.,

позивачки - ОСОБА_2,

представників позивачки - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

скаржників - ОСОБА_6, ОСОБА_7,

представників скаржників - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

осіб, які приєднались до апеляційної скарги - ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22,

представників осіб, які приєднались до апеляційної скарги - ОСОБА_23, ОСОБА_24,

представників відповідачів Управління Державної міграційної служби України у Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області - Дубчак О.О., Харченко С.В., Юхимчук О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 та осіб, які приєднались до цієї апеляційної скарги: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_29, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_32, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_33, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_34, ОСОБА_22, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127 та апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 і осіб, які приєднались до цієї апеляційної скарги: ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_128, ОСОБА_129 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Смокович М. І., судді: Бевзенко В. М., Білоус О. В., Шарапа В. М., Стрелець Т. Г.) від 26 березня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) за позовом ОСОБА_2 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - Відділ УДМС), Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - Управління ДМС), у якому з урахуванням уточнень просила:

- визнати протиправною відмову Відділу УДМС у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

- зобов'язати Відділ УДМС оформити та видати позивачці паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, без передачі будь-яких даних про неї до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру;

- зобов'язати Управління ДМС у подальшому здійснити паспортний облік громадянки ОСОБА_2 згідно з Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, а саме виключно за прізвищем, іменем та по батькові (ст. ст. 28, 294, 296 Цивільного кодексу України), роком народження та місцем реєстрації.

Житомирський окружний адміністративний суд звернувся до Верховного Суду з поданням про розгляд цієї справи Верховним Судом як зразкової.

В обґрунтування подання суд зазначив, що справа за позовом ОСОБА_2 та надані матеріали інших справ, в розумінні п. 21 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідають ознакам типових, оскільки відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (територіальні підрозділи Державної міграційної служби України), спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (через відмову територіального підрозділу Державної міграційної служби України видати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки), позивачі заявили аналогічні позовні вимоги.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, 25 квітня 2018 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

08 травня 2018 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_130 подали до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій зазначають, що рішенням у цій зразковій справі вирішено питання про права, свободи та інтереси їхнього неповнолітнього сина, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі.

Обґрунтовуючи наведені в апеляційних скаргах вимоги, ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначають, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, як судом першої інстанції, не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

05 червня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява від ОСОБА_8 та ОСОБА_11 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а 11 червня, 18 та 19 вересня 2018 року - заяви від ОСОБА_12 та інших про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_2

12 червня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду від Відділу УДМС надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він підтримує правову позицію суду першої інстанції та просить апеляційні скарги залишити без задоволення.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що дії/бездіяльність Відділу УДМС щодо відмови ОСОБА_2 в оформленні паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки за зразком 1994 року ґрунтуються на правильному застосуванні норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, та відповідають критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, зокрема критеріям законності, обґрунтованості, пропорційності і розсудливості. Посилання ОСОБА_2 на норми Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (далі - Положення про паспорт № 2503-XII) і Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністра внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року № 320 (далі - Порядок оформлення і видачі паспорта № 320) щодо наявності можливості оформити паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки, ґрунтуються на помилковому трактуванні положень законодавства, і названі підзаконні нормативні акти не можна використовувати як привід/підставу для порушення приписів Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України».

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

У липні 2017 року ОСОБА_131 та ОСОБА_132 зареєстрували шлюб, після чого обоє з подружжя, відповідно до свідоцтва про шлюб від 15 липня 2017 року, взяли прізвище ОСОБА_132.

03 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Управління ДМС, Відділу УДМС та Державної міграційної служби України (далі - ДМС) із заявою про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру. Ця заява мотивована тим, що через свої релігійні переконання позивачка відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі. Посилаючись на положення ст. 35 Конституції України, яка гарантує право на свободу світогляду і віросповідання, позивачка просила оформити їй паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки за зразком 1994 року відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII.

Листом від 06 жовтня 2017 року № 22/2728 Відділ УДМС надав відповідь ОСОБА_2, зазначивши, що паспортизація громадян України здійснюється відповідно до вимог Закону № 5492-VI (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України»), яким встановлено форму, зокрема, такого документа, як паспорт громадянина України, та вимоги/умови щодо його отримання. Зразок і технічний опис бланка паспорта громадянина України затверджено Постановою № 302, відповідно до якої з 01 листопада 2016 року паспорт громадянина України виготовляється лише у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого тією ж Постановою № 302. Крім того, Відділ УДМС зазначив, що всім необхідним матеріально-технічним ресурсом для оформлення паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм його забезпечено ще з початку 2015 року, а остаточне приймання документів для оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року припинено з 01 листопада 2016 року, тому законні підстави для виготовлення паспорта громадянина України в іншій формі чи іншим способом, ніж це встановлено Законом № 5492-VI та Постановою № 302, у Відділу УДМС відсутні.

Управління ДМС також надіслало на адресу позивачки аналогічний за змістом лист від 05 жовтня 2017 року № 9/Б-744, яким відмовило ОСОБА_2 у виготовленні паспорта громадянина України за зразком 1994 року.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_2 до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Дослідивши доводи апеляційних скарг та надані на противагу їм аргументи Відділу УДМС та Управління ДМС, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Обґрунтовуючи свою позицію, скаржники наголошують, що примушування до обробки їх персональних і конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України у формі картки є неправомірним втручанням в їх особисте життя з боку держави та порушенням вимог ст. 8 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI). Крім того, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 посилаються на Положення про паспорт № 2503-XII, яким затверджено зразок бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, та який на сьогодні є чинним.

Велика Палата Верховного Суду приймає таку позицію з огляду на таке.

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. НормиКонституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною  за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами  суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

З даного приводу Велика Палата Верховного Суду, формуючи правовий висновок, виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закон № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис &qupa;Україна&qup ;, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт&qu;m;. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис &quRo;Паспорт громадянина України&q?по;. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року  № 2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи .

ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі посилається на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає.

Велика Палата Верховного Суду такі доводи скаржниці вважає обгрунтованими з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.  Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних данних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне імя, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Крім того, ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, ВеликаПалата Верховного Суду бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії»  сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови ОСОБА_2 у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону № 5492-VI.

Разом з тим, при вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення ОСОБА_2 до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС  проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.

Крім того, для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов'язати Відділ УДМС оформити та видати ОСОБА_2  паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.

В той же час, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача не передавати будь-які дані про ОСОБА_2 до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачці паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення данних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду знаходить, що існують підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про часткове задоволення позову.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 10 ст. 290 КАС України в рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: а) ознаки типових справ; б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Таким чином, ознаками цієї типової справи є:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних данних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Висновки ВеликоїПалати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних данних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 241-243, 250, 310, 317, 322 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та осіб, які приєднались до цієї апеляційної скарги: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_29, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_32, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_33, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_34, ОСОБА_22, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64 ОСОБА_136, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114 ОСОБА_137, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127 та апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 і осіб, які приєднались до цієї апеляційної скарги: ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_128, ОСОБА_129 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року - задовольнити частково.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року - скасувати та прийняти нове про часткове задоволення позову.

Визнати протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Зобов'язати Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській областіоформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ.

В решті позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови буде виготовлений 01 жовтня 2018 року.

Головуючий суддя -доповідач:                                                                    І. В. Саприкіна

Судді:                                      

Н. О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С. В. Бакуліна Л.І. Рогач

В. В. Британчук О.М. Ситнік

В. І. Данішевська О.С. Ткачук  

О. С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О.Г. Яновська

Л.М.Лобойко          

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 01 жовтня 2018 року.

ссылка