Постановления БП-ВС о гражданской или хозяйственной юрисдикции оспаривания приказа Госгеокадастра об утверждении документации для передачи земельных участков в аренду

ANTIRAID · September 22, 2018

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 802/307/17-а
Провадження N 11-320апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.О., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Громадської організації "Спілка учасників бойових дій АТО Гайсина та Гайсинського району" (далі - Громадська організація, Спілка) на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року (судді Курко О.П., Драчук Т.О., Совгира Д.І.) у справі N 802/307/17-а за позовом Громадської організації до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (правонаступник Головного управління Держземагентства у Вінницькій області; далі - Держгеокадастр, Держземагентство відповідно), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Грузька сільська рада Гайсинського району Вінницької області (далі - Сільрада), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, про визнання дій протиправними і скасування наказів та

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року Громадська організація звернулася до суду з позовом до Держгеокадастру, в якому просила:

- визнати протиправними дії начальника Держземагентства та скасувати наказ Держземагентства від 10 вересня 2014 року N 2-2763/15-14-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою";

- визнати таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства із земель запасу та резервного фонду державної власності сільськогосподарського призначення на території Сільради та скасувати рішення про його затвердження;

- визнати протиправними дії начальника Держгеокадастру та скасувати наказ Держгеокадастру від 27 жовтня 2015 року N 2-5054/20-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду".

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 22 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовив.

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 грудня 2017 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із ухвалою суду апеляційної інстанції, Спілка подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що в цій справі позивачем оскаржено неправомірність дій суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону, з порушенням процедури, встановленої органом виконавчої влади, прийняв рішення про розпорядження землею. Отже, цей спір є публічно-правовим, а тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 січня 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 20 березня 2018 року передав справу до Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 02 квітня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказав про те, що оскаржувані накази Держземагентства та Держгеокадастру є актами ненормативного характеру, які вичерпали дію фактом їх виконання, а саме розробленням документації із землеустрою з її подальшим затвердженням та укладенням договору оренди. За вказаних обставин вирішення даного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів. На підтвердження своєї позиції Держгеокадастр посилається на правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, викладений у постановах від 16 грудня 2014 року (справа N 21-544а14) та від 06 жовтня 2015 року (справа N 21-1306а15).

Третя особа - ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу зазначила, що у спірних правовідносинах відповідач реалізував свої повноваження як власник землі і виступив рівноправним суб'єктом земельних відносин. На підставі оскаржуваних наказів між ОСОБА_3 та відповідачем було укладено договори оренди землі (відповідних земельних ділянок), право оренди землі зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Отже, цей спір має приватноправовий характер.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що наказом від 10 вересня 2014 року

N 2-2763/15-14-СГ Держземагентство надало ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 50,00 га в оренду із земель запасу та резервного фонду державної власності сільськогосподарського призначення на території Сільради для ведення фермерського господарства.

Наказом від 27 жовтня 2015 року N 2-5054/20-15-СГ Держгеокадастр затвердив розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства із земель запасу та резервного фонду державної власності сільськогосподарського призначення на території Сільради.

10 листопада 2015 року між Держгеокадастром в особі першого заступника Петровського П.А. та ОСОБА_3 укладено договори оренди землі N 1-394 та N 1-395, згідно яких третій особі передано в оренду земельні ділянки загальною площею 16,7127 га та 31,2704 га відповідно.

У 2016 році до Сільради звернулись учасники бойових дій в зоні проведення АТО із заявами про погодження надання у власність земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації, на що їх було повідомлено про можливість подальшого виготовлення документів для передачі земельних ділянок у власність лише за умови отримання згоди орендаря земельної ділянки ОСОБА_3

Учасники бойових дій в зоні проведення АТО звертались з колективними зверненнями до Національного антикорупційного бюро України, Прокуратури Вінницької області, Прем'єр-міністра України та Президента України.

На вказані звернення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру повідомила про те, що згідно з інформацією Держгеокадастру зареєстровано право оренди земельних ділянок за ОСОБА_3 Крім того, заявників повідомлено, що на території Гайсинського району Вінницької області зарезервовано 138,9 га земель для надання учасникам бойових дій та родичам загиблих з їх числа.

Вважаючи накази Держземагентства та Держгеокадастру протиправними, Спілка звернулася з цим позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Громадської організації, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки право оренди земельних ділянок виникло у ОСОБА_3 ще до моменту створення Спілки, то оскаржувані накази не порушують прав позивача.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивач оскаржує накази, які є правовими актами індивідуальної дії та, відповідно, породжують права й обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким їх адресовано. У зв'язку з реалізацією вказаних наказів цей спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, Спілка звернулася до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування наказів суб'єкта владних повноважень, якими надано згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а в подальшому затверджено проект землеустрою та надано в оренду земельні ділянки ОСОБА_3

На підставі оскаржуваних наказів відповідача укладено договори оренди земельних ділянок від 10 листопада 2015 року N 1-394 та N 1-395 між Держгеокадастром та ОСОБА_3, а право оренди земельних ділянок зареєстровано у встановленому законом порядку.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Отже, прийняті відповідачем рішення про передачу третій особі в оренду земельних ділянок є ненормативними актами суб'єкта владних повноважень, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання. Скасування цих рішень не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки, оскільки у зв'язку з укладенням договорів оренди земельних ділянок виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією права користування земельними ділянками. У такому випадку захист порушеного, на думку позивача, права залежно від суб'єктного складу сторін має вирішуватися за нормами цивільного (господарського) судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 та 18 квітня 2018 року у справах N 761/33504/14-а та N 802/950/17-а відповідно.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Громадської організації "Спілка учасників бойових дій АТО Гайсина та Гайсинського району" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.Р. Кібенко О.С. Ткачук

В.С. Князєв В.Ю. Уркевич

Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.

ANTIRAID · September 22, 2018

Большая палата указала, что принятые ответчиком решения о передаче третьему лицу в аренду земельных участков являются ненормативными актами субъекта властных полномочий, которые исчерпывают свое действие вследствии их выполнения. Отмена этих решений не порождает последствий для арендатора земельного участка, поскольку в связи с заключением договоров аренды земельных участков возникли правоотношения, связанные с реализацией права пользования земельными участками. В таком случае защита нарушенного, по мнению истца, права в зависимости от субъектного состава сторон должен решаться по нормам гражданского (хозяйственного) судопроизводства.

ANTIRAID · September 22, 2018

И еще одно подобное решение:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 522/5668/17

Провадження N 11-417апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі - Концерн) на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 липня 2017 року (суддя Нікітіна С.Й.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року (судді Ступакова І.Г., Бітов А.І., Лук'янчук О. В.) у справі N 522/5668/17 за позовом Державного підприємства "Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр" (далі - Державне підприємство) до Одеської міської ради (далі - Міськрада), треті особи: Прокуратура Одеської області, Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі - Адміністрація Держспецзв'язку), про визнання незаконним та скасування рішення і

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року Державне підприємство звернулося до суду з позовом до Міськради, у якому просило визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 07 грудня 2016 року N 1483-VII "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 3,4605 га, за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського (в районі буд. N 54), присвоєння нової адреси та надання її в постійне користування Прокуратурі Одеської області" (далі - спірне рішення).

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 24 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із цими судовими рішеннями, Концерн подав касаційну скаргу, у якій указав, що відповідно до наказу Адміністрації Держспецзв'язку від 04 липня 2016 року N 418 Державне підприємство було реорганізоване шляхом приєднання до Концерну, тобто Концерн є правонаступником Державного підприємства.

На обґрунтування вимог касаційної скарги Концерн зазначив, що земельна ділянка площею 3,4605 га передана Прокуратурі Одеської області в постійне користування відповідно до рішення відповідача з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), без згоди позивача, який є законним користувачем зазначеної земельної ділянки. Спірна земельна ділянка не є власністю Міськради, тому необґрунтованим є посилання суду першої інстанції на статтю 80 ЗК України та на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2014 року (справа N 21-308а14), обставини якої, на думку скаржника, не є аналогічними обставинам цієї справи.

Надавши у постійне користування Прокуратурі Одеської області земельну ділянку, якою законно користується позивач, а також зобов'язавши Прокуратуру Одеської області вчинити певні дії щодо вказаної земельної ділянки, відповідач здійснював владні управлінські функції, а тому спір має публічно-правовий характер і повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства. У зв'язку з викладеним скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі, копії касаційної скарги надіслав учасникам справи з установленням строку для подання заперечень на неї.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 квітня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 квітня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу Прокуратура Одеської області зазначила, що вважає правову позицію Концерну необґрунтованою, викладені доводи щодо порушення судами положень КАС України безпідставними. При винесенні ухвали про закриття провадження в цій справі судами попередніх інстанцій цілком обґрунтовано враховано, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення по передачу земельних ділянок у власність чи оренду, тобто ненормативного акта, який за Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року в справі N 7-рп/2009 вичерпує свою дію після реалізації, подальше оспорювання правомірності набуття особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне. На думку Прокуратури Одеської області, спірне рішення Міськради вичерпало свою дію шляхом його виконання, що унеможливлює розгляд справи за правилами адміністративного судочинства.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що Міськрада прийняла спірне рішення від 07 грудня 2016 року N 1483-VII.

21 грудня 2016 року за Прокуратурою Одеської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за N 18239305 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 3,4605 га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Жаботинського, N 54А.

Державне підприємство звернулося до суду з позовом про визнання незаконним та скасування вказаного рішення Міськради.

Закриваючи провадження у справі, Приморський районний суд м. Одеси, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому суд першої інстанції роз'яснив позивачу право на звернення до суду для захисту порушеного права в порядку цивільного (господарського) судочинства.

ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з указаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.