Постановление БП-ВС о невозможности в одном процессе рассматривать иски по правилам гражданского и административного производства

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 344/19919/14-а
Провадження N 11-422апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2017 року (суддя Вінтоняк М.Б.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року (судді Святецький В.В., Гудим Л.Я., Довгополов О.М.) у справі N 344/19919/14-а за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця"), Делятинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області (далі - Делятинська селищна рада) про визнання нечинним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

18 грудня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Укрзалізниця", Делятинської селищної ради, у якому просив:

- визнати нечинним рішення Делятинської селищної ради від 17 липня 2009 року N 1235-21/2009 "Про внесення змін до рішення селищної ради від 19.03.2009 р. N 1120-19/2009 "Про затвердження тарифів на послуги водопостачання та водовідведення ДТГО "Львівська залізниця" та скасувати його в частині встановлення тарифів;

- зобов'язати ПАТ "Укрзалізниця" - правонаступника відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дистанція водопостачання" (далі - ВП "Івано-Франківська дистанція водопостачання") Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (далі - ДТГО "Львівська залізниця") звернутися у встановленому законом порядку до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з метою встановлення тарифів на водопостачання та водовідведення;

- стягнути з ПАТ "Укрзалізниця" на його користь переплату за послуги з водопостачання та водовідведення за період з 17 липня 2009 року.

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області ухвалою від 09 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, закрив провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ "Укрзалізниця" про зобов'язання вчинити дії, стягнення грошових коштів на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись з вказаними ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, на обґрунтування вимог якої зазначив, що ним було заявлено взаємопов'язані вимоги, які відповідно до частини другої статті 21 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), повинні вирішуватись у межах одного провадження. Так, оскаржуване рішення було винесене Делятинською селищною радою, проте фактично грошові кошти за водокористування надходять на рахунки ПАТ "Укрзалізниця" - правонаступника ВП "Івано-Франківська дистанція водопостачання" ДТГО "Львівська залізниця". У випадку скасування необґрунтованого підвищення тарифів на водопостачання, грошові кошти будуть стягнуті саме з ПАТ "Укрзалізниця", тому вимоги були пред'явлені у межах одного позову. Крім цього, ДГТО "Львівська залізниця" як структурний підрозділ ПАТ "Укрзалізниця" було створене державою в особі Кабінету Міністрів України. Тобто цей підрозділ є суб'єктом, що надає послуги населенню, а ці послуги та їх вартість прямо залежать від рішення органів місцевого самоврядування. За таких обставин позивач вважає, що цей спір підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, тому судові рішення у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 21 червня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 квітня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 квітня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що Делятинською селищною радою прийнято рішення від 17 липня 2009 року N 1235-21/2009 "Про внесення змін до рішення селищної ради від 19.03.2009 р. N 1120-19/2009 "Про затвердження тарифів на послуги водопостачання та водовідведення ДТГО "Львівська залізниця".

На підставі цього рішення між позивачем та ВП "Івано-Франківська дистанція водопостачання" ДТГО "Львівська залізниця" укладено договір від 01 березня 2011 року N 326 про надання послуг з холодного водопостачання та водовідведення.

Не погоджуючись із указаним рішенням Делятинської селищної ради, позивач звернувся за захистом своїх прав до адміністративного суду з відповідним позовом, в якому, зокрема, просив зобов'язати ПАТ "Укрзалізниця" - правонаступника ВП "Івано-Франківська дистанція водопостачання" ДТГО "Львівська залізниця" звернутися у встановленому законом порядку до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг з метою встановлення тарифів на водопостачання та водовідведення, а також стягнути з ПАТ "Укрзалізниця" на його користь переплату за послуги з водопостачання та водовідведення за період з 17 липня 2009 року.

Закриваючи провадження у справі у вказаній частині, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що ПАТ "Укрзалізниця" не є суб'єктом владних повноважень та в оскаржуваних правовідносинах не виконує делегованих владних повноважень в розумінні пункту 7 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, а отже, заявлені позивачем вимоги до згаданого вище відповідача мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до частини другої статті 21 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Наведена вище норма КАС України передбачає можливість заявлення позивачем вимоги про відшкодування шкоди в одному адміністративному позові виключно з вимогами про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким таку шкоду було заподіяно. В іншому разі, позовні вимоги про відшкодування шкоди розглядаються та вирішуються судами у порядку цивільного судочинства.

Аналогічні положення містяться у частині п'ятій статті 21 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 разом з вимогами до Делятинської селищної ради про визнання нечинним та скасування рішення, заявив вимоги до ПАТ "Укрзалізниця" про зобов'язання звернутися у встановленому законом порядку до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з метою встановлення тарифів на водопостачання та водовідведення, а також стягнення з ПАТ "Укрзалізниця" на його користь переплати за послуги з водопостачання та водовідведення за період з 17 липня 2009 року.

З огляду на положення пункту 7 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень), ПАТ "Укрзалізниця" не є суб'єктом владних повноважень, що виключає можливість розгляду заявлених ОСОБА_3 вимог до вказаного відповідача в порядку адміністративного судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій щодо непідсудності позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ "Укрзалізниця" адміністративному суду та необхідності закриття провадження у справі в частині позовних вимог до цього відповідача з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень), є правильним.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржувані судові рішення прийняті з дотриманням норм процесуального права, а доводи скаржника не спростовують правових висновків судів, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что как установлено материалами дела, истец вместе с требованиями к поселковому совету о признании недействительным и отмене решения, заявил требования к ПАО "Укрзализныця" об обязательствах обратиться в установленном законом порядке к Национальной комиссии, осуществляющей государственное регулирование в сферах энергетики и коммунальных услуг с целью установления тарифов на водоснабжение и водоотведение, а также взыскания с ОАО "Укрзализныця" в его пользу переплаты за услуги по водоснабжению и водоотведению за период с 17 июля 2009 года. Учитывая положения пункта 7 части первой статьи 3 КАС Украины (в редакции, действующей на момент принятия оспариваемых решений), ПАО "Укрзализныця" не является субъектом властных полномочий, что исключает возможность рассмотрения заявленных истцом требований к указанному ответчика в порядке административного судопроизводства.

При таких обстоятельствах вывод судов предыдущих инстанций по неподсудности исковых требований к ОАО "Укрзализныця" административному суду и необходимости закрытия производства по делу в части исковых требований к этому ответчику по основаниям, предусмотренным пунктом 1 части первой статьи 157 КАС Украины (в редакции, действующей на момент принятия обжалуемых решений), является правильным.

[Bolt]

Вот те раз... А чего это они так решили... Ведь по их мнению возможно теперь рассматривать в одном процессе иски по правилам гражданского и хозяйственного производств... То есть там можно, а тут нельзя...